• Посилання скопійовано
Документ підготовлено в системі iplex

Кодекс законів про працю України

Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки  | Кодекс України, Кодекс, Закон від 10.12.1971 № 322-VIII
Редакції
Реквізити
  • Видавник: Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки
  • Тип: Кодекс України, Кодекс, Закон
  • Дата: 10.12.1971
  • Номер: 322-VIII
  • Статус: Документ діє
  • Посилання скопійовано
Реквізити
  • Видавник: Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки
  • Тип: Кодекс України, Кодекс, Закон
  • Дата: 10.12.1971
  • Номер: 322-VIII
  • Статус: Документ діє
Редакції
Документ підготовлено в системі iplex
Кодекс законів про працю України
( Затверджується Законом № 322-VIII від 10.12.71 ВВР, 1971, додаток до № 50, ст. 375 )( Із змінами, внесеними згідно з Указами Президії ВР Української РСР № 2048-08 від 18.09.73, ВВР 1973, № 40, ст.343 № 3866-08 від 05.06.75, ВВР 1975, № 24, ст.296 № 1616-09 від 24.12.76, ВВР 1977, № 1, ст. 4 № 5584-09 від 17.01.80, ВВР 1980, № 5, ст. 81 № 2240-10 від 29.07.81, ВВР 1981, № 32, ст.513 № 2957-10 від 30.12.81, ВВР 1982, № 2, ст. 23 № 4617-10 від 24.01.83, ВВР 1983, № 6, ст. 87 № 6237-10 від 21.12.83, ВВР 1984, № 1, ст. 3 № 8474-10 від 27.02.85, ВВР 1985, № 11, ст.205 № 2444-11 від 27.06.86, ВВР 1986, № 27, ст.539 № 3546-11 від 10.02.87, ВВР 1987, № 8, ст.149 № 4534-11 від 03.09.87, ВВР 1987, № 37, ст.715 № 4841-11 від 30.10.87, ВВР 1987, № 45, ст.904 № 5938-11 від 27.05.88, ВВР 1988, № 23, ст.556 № 7543-11 від 19.05.89, ВВР 1989, № 22, ст.235 № 9280-11 від 14.05.90, ВВР 1990, № 22, ст.367 Законами Української РСР № 871-12 від 20.03.91, ВВР 1991, № 23, ст.267 № 1205-12 від 18.06.91, ВВР 1991, № 30, ст.382 Постановою ВР Української РСР № 1292-12 від 04.07.91, ВВР 1991, № 36, ст.474 Законами України № 2032-12 від 04.01.92, ВВР 1992, № 17, ст.209 № 2134-12 від 18.02.92, ВВР 1992, № 22, ст.302 № 2417-12 від 05.06.92, ВВР 1992, № 33, ст.477 № 2418-12 від 05.06.92, ВВР 1992, № 33, ст.478 Декретом № 7-92 від 09.12.92, ВВР 1993, № 5, ст. 34 Законами № 2857-12 від 15.12.92, ВВР 1993, № 6, ст. 35 № 3610-12 від 17.11.93, ВВР 1993, № 47, ст.435 № 3632-12 від 19.11.93, ВВР 1993, № 49, ст.461 № 3693-12 від 15.12.93, ВВР 1994, № 3, ст. 9 № 3694-12 від 15.12.93, ВВР 1994, № 3, ст. 10 № 3706-12 від 16.12.93, ВВР 1993, № 51, ст.478 № 3719-12 від 16.12.93, ВВР 1994, № 3, ст. 16 № 92/94-ВР від 12.07.94, ВВР 1994, № 33, ст.297 № 6/95-ВР від 19.01.95, ВВР 1995, № 5, ст. 30 № 35/95-ВР від 27.01.95, ВВР 1995, № 28, ст.201 № 75/95-ВР від 28.02.95, ВВР 1995, № 13, ст. 85 № 263/95-ВР від 05.07.95, ВВР 1995, № 28, ст.204 № 256/96-ВР від 28.06.96, ВВР 1996, № 30, ст.143 № 357/96-ВР від 10.09.96, ВВР 1996, № 45, ст.229 № 534/96-ВР від 21.11.96, ВВР 1997, № 4, ст. 23 № 20/97-ВР від 23.01.97, ВВР 1997, № 11, ст. 89 № 374/97-ВР від 19.06.97, ВВР 1997, № 35, ст.223 № 785/97-ВР від 26.12.97, ВВР 1998, № 18, ст. 93 )( Офіційне тлумачення до Кодексу див. в Рішенні Конституційного Суду № 12-рп/98 від 09.07.98 )( Із змінами, внесеними згідно із Законом № 117-XIV від 18.09.98, ВВР, 1998, № 43-44, ст.268 )( Офіційне тлумачення до Кодексу див. в Рішенні Конституційного Суду № 14-рп/98 від 29.10.98 )( Із змінами, внесеними згідно із Законами № 576-XIV від 08.04.98, ВВР, 1999, № 19, ст.175 № 2343-XII від 14.05.92 - в редакції Закону № 784-XIV від 30.06.99, ВВР, 1999, № 42-43, ст.378- набирає чинності з 1 січня 2000 року № 1356-XIV від 24.12.99, ВВР, 2000, № 6-7, ст.41 № 1421-XIV від 01.02.2000, ВВР, 2000, № 8, ст.53 № 1766-III від 01.06.2000, ВВР, 2000, № 35, ст.288 № 1807-III від 08.06.2000, ВВР, 2000, № 38, ст.318 № 2056-III від 19.10.2000, ВВР, 2000, № 50, ст.436 № 2213-III від 11.01.2001, ВВР, 2001, № 11, ст.47 № 2343-III від 05.04.2001, ВВР, 2001, № 21, ст.104 № 2620-III від 11.07.2001, ВВР, 2001, № 44, ст.227 № 184-IV від 17.10.2002, ВВР, 2002, № 47, ст.355 № 429-IV від 16.01.2003, ВВР, 2003, № 10-11, ст. 87 № 487-IV від 06.02.2003, ВВР, 2003, № 15, ст.108 № 490-IV від 06.02.2003, ВВР, 2003, № 15, ст.110 № 639-IV від 20.03.2003, ВВР, 2003, № 25, ст.181 № 762-IV від 15.05.2003, ВВР, 2003, № 30, ст.247 № 1096-IV від 10.07.2003, ВВР, 2004, № 6, ст.38 № 1703-IV від 11.05.2004, ВВР, 2004, № 32, ст.394 № 2103-IV від 21.10.2004, ВВР, 2005, № 2, ст.31 № 2128-IV від 22.10.2004, ВВР, 2005, № 2, ст.36 № 2190-IV від 18.11.2004, ВВР, 2005, № 4, ст.92 № 2454-IV від 03.03.2005, ВВР, 2005, № 16, ст.259 № 3248-IV від 20.12.2005, ВВР, 2006, № 14, ст.119 № 466-V від 14.12.2006, ВВР, 2007, № 9, ст.76 № 534-V від 22.12.2006, ВВР, 2007, № 10, ст.91 № 609-V від 07.02.2007, ВВР, 2007, № 15, ст.194 № 1014-V від 11.05.2007, ВВР, 2007, № 33, ст.442 № 107-VI від 28.12.2007, ВВР, 2008, № 5-6, № 7-8, ст.78 - зміни діють по 31 грудня 2008 року № 274-VI від 15.04.2008, ВВР, 2008, № 25, ст.240 )( Додатково див. Рішення Конституційного Суду № 10-рп/2008 від 22.05.2008 )( Із змінами, внесеними згідно із Законами № 573-VI від 23.09.2008, ВВР, 2009, № 7, ст.70 № 1254-VI від 14.04.2009, ВВР, 2009, № 36-37, ст.511 № 1276-VI від 16.04.2009, ВВР, 2009, № 38, ст.535 № 1343-VI від 19.05.2009, ВВР, 2009, № 39, ст.550 № 1574-VI від 25.06.2009, ВВР, 2010, № 1, ст.8 № 1724-VI від 17.11.2009, ВВР, 2010, № 7, ст.50 № 1837-VI від 21.01.2010, ВВР, 2010, № 12, ст.120 № 1959-VI від 10.03.2010, ВВР, 2010, № 20, ст.204 № 2266-VI від 18.05.2010, ВВР, 2010, № 28, ст.356 № 2275-VI від 20.05.2010, ВВР, 2010, № 30, ст.398 № 2559-VI від 23.09.2010, ВВР, 2011, № 6, ст.44 № 2824-VI від 21.12.2010, ВВР, 2011, № 27, ст.227 № 2914-VI від 11.01.2011, ВВР, 2011, № 31, ст.299 № 2978-VI від 03.02.2011, ВВР, 2011, № 33, ст.329 № 3231-VI від 19.04.2011, ВВР, 2011, № 42, ст.431 № 3720-VI від 08.09.2011, ВВР, 2012, № 19-20, ст.170 )( Офіційне тлумачення до Кодексу див. в Рішенні Конституційного Суду № 4-рп/2012 від 22.02.2012 )( Із змінами, внесеними згідно із Законами № 4711-VI від 17.05.2012, ВВР, 2013, № 14, ст.89 № 5462-VI від 16.10.2012, ВВР, 2014, № 6-7, ст.80 № 224-VII від 14.05.2013, ВВР, 2014, № 11, ст.132 № 239-VII від 15.05.2013, ВВР, 2014, № 11, ст.138 № 379-VII від 02.07.2013, ВВР, 2014, № 14, ст.251 № 406-VII від 04.07.2013, ВВР, 2014, № 20-21, ст.712 № 1169-VII від 27.03.2014, ВВР, 2014, № 20-21, ст.746 № 1253-VII від 13.05.2014, ВВР, 2014, № 28, ст.935 № 1255-VII від 13.05.2014, ВВР, 2014, № 27, ст.912 № 1275-VII від 20.05.2014, ВВР, 2014, № 29, ст.942 № 1682-VII від 16.09.2014, ВВР, 2014, № 44, ст.2041 № 1697-VII від 14.10.2014, ВВР, 2015, № 2-3, ст.12 № 1700-VII від 14.10.2014, ВВР, 2014, № 49, ст.2056 № 77-VIII від 28.12.2014, ВВР, 2015, № 11, ст.75 № 116-VIII від 15.01.2015, ВВР, 2015, № 13, ст.85 № 120-VIII від 15.01.2015, ВВР, 2015, № 10, ст.62 № 191-VIII від 12.02.2015, ВВР, 2015, № 21, ст.133 № 238-VIII від 05.03.2015, ВВР, 2015, № 21, ст.137 № 259-VIII від 18.03.2015, ВВР, 2015, № 22, ст.148 № 289-VIII від 07.04.2015, ВВР, 2015, № 25, ст.188 № 315-VIII від 09.04.2015, ВВР, 2015, № 25, ст.191 № 426-VIII від 14.05.2015, ВВР, 2015, № 30, ст.272 № 433-VIII від 14.05.2015, ВВР, 2015, № 30, ст.273 № 630-VIII від 16.07.2015, ВВР, 2015, № 39, ст.375 № 734-VIII від 03.11.2015, ВВР, 2015, № 49-50, ст.451 № 785-VIII від 12.11.2015, ВВР, 2015, № 49-50, ст.467 № 801-VIII від 12.11.2015, ВВР, 2015, № 52, ст.485 № 901-VIII від 23.12.2015, ВВР, 2016, № 4, ст.44 № 911-VIII від 24.12.2015, ВВР, 2016, № 5, ст.50 № 955-VIII від 28.01.2016, ВВР, 2016, № 10, ст.103 № 1366-VIII від 17.05.2016, ВВР, 2016, № 26, ст.515 № 1367-VIII від 17.05.2016, ВВР, 2016, № 26, ст.516 № 1404-VIII від 02.06.2016, ВВР, 2016, № 30, ст.542 № 1769-VIII від 06.12.2016, ВВР, 2017, № 4, ст.39 № 1774-VIII від 06.12.2016, ВВР, 2017, № 2, ст.25 № 1971-VIII від 22.03.2017, ВВР, 2017, № 17, ст.211 № 2005-VIII від 06.04.2017, ВВР, 2017, № 21, ст.247 № 2211-VIII від 16.11.2017, ВВР, 2017, № 49-50, ст.443 № 2249-VIII від 19.12.2017, ВВР, 2018, № 6-7, ст.43 № 2443-VIII від 22.05.2018, ВВР, 2018, № 33, ст.250 № 2542-VIII від 18.09.2018, ВВР, 2018, № 42, ст.332 № 2728-VIII від 30.05.2019, ВВР, 2019, № 26, ст.106 )( Щодо визнання конституційними окремих положень див. Рішення Конституційного Суду № 6-р(II)/2019 від 04.09.2019 )( Із змінами, внесеними згідно із Законами № 113-IX від 19.09.2019, ВВР, 2019, № 42, ст.238 № 198-IX від 17.10.2019, ВВР, 2019, № 50, ст.356 № 263-IX від 31.10.2019, ВВР, 2020, № 2, ст.5 № 341-IX від 05.12.2019, ВВР, 2020, № 13, ст.68 № 378-IX від 12.12.2019, ВВР, 2020, № 15, ст.93 № 440-IX від 14.01.2020, ВВР, 2020, № 28, ст.188 № 524-IX від 04.03.2020, ВВР, 2020, № 38, ст.279 № 530-IX від 17.03.2020, ВВР, 2020, № 16, ст.100 № 540-IX від 30.03.2020, ВВР, 2020, № 18, ст.123 № 931-IX від 30.09.2020 - вводиться в дію з 25.01.2021 № 1053-IX від 03.12.2020, ВВР, 2021, № 8, ст.59 - вводиться в дію з 30.06.2021 № 1150-IX від 28.01.2021, ВВР, 2021, № 23, ст.197 № 1213-IX від 04.02.2021, ВВР, 2021, № 20, ст.178 № 1217-IX від 05.02.2021, ВВР, 2021, № 19, ст.171 № 1320-IX від 04.03.2021 № 1357-IX від 30.03.2021, ВВР, 2021, № 29, ст.234 № 1401-IX від 15.04.2021, ВВР, 2021, № 27, ст.230 № 1643-IX від 14.07.2021, ВВР, 2021, № 40, ст.328 № 1667-IX від 15.07.2021 )( Щодо визнання конституційними окремих положень див. Рішення Конституційного Суду № 2-р/2021 від 15.07.2021 )( Із змінами, внесеними згідно із Законами № 1702-IX від 16.07.2021, ВВР, 2021, № 41, ст.339 - вводиться в дію з 01.01.2022 № 1875-IX від 16.11.2021, ВВР, 2022, № 7, ст.51 № 2136-IX від 15.03.2022 № 2153-IX від 24.03.2022 № 2179-IX від 01.04.2022 № 2215-IX від 21.04.2022 № 2253-IX від 12.05.2022 № 2295-IX від 31.05.2022 № 2352-IX від 01.07.2022 № 2379-IX від 08.07.2022 № 2421-IX від 18.07.2022 № 2434-IX від 19.07.2022 - щодо дії змін див. пункт 1 розділу II № 2622-IX від 21.09.2022 )( Офіційне тлумачення до Кодексу див. в Рішеннях Конституційного Суду № 8-рп/2013 від 15.10.2013, № 9-рп/2013 від 15.10.2013 )( Установити, що у 2016 році норми і положення частини третьої статті 119, статті 250 цього Кодексу застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та бюджету Фонду соціального страхування України, згідно із Законом № 928-VIII від 25.12.2015 )( У тексті Кодексу посилання "адміністрація", "адміністрація підприємства, організації", "адміністрація підприємства, установи, організації" замінено посиланням "власник або уповноважений ним орган", посилання "робітники і службовці" - посиланням "працівники" згідно із Законом № 871-12 від 20.03.91 )( У найменуванні Кодексу та його тексті слова "Української РСР" замінено словом "України" згідно із Законом № 2134-12 від 18.02.92 )( У тексті Кодексу посилання "народний суд" в усіх відмінках замінено посиланням "суд" у відповідних відмінках згідно із Законом № 6/95-ВР від 19.01.95 )( У тексті Кодексу слова "заклад освіти" в усіх відмінках і числах замінено словами "навчальний заклад" у відповідному відмінку і числі згідно із Законом № 490-IV від 06.02.2003 )( У тексті Кодексу слова "інвалід" та "дитина-інвалід" в усіх відмінках і числах замінено відповідно словами "особа з інвалідністю" та "дитина з інвалідністю" у відповідному відмінку і числі згідно із Законом № 2249-VIII від 19.12.2017 )( У тексті Кодексу слова "власник або уповноважений ним орган", "власник або уповноважений ним орган (особа)", "власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган", "власник підприємства", "власник" у всіх відмінках і числах замінено словом "роботодавець" у відповідному відмінку і числі; слова "власник - фізична особа" у всіх відмінках замінено словами "роботодавець - фізична особа" у відповідному відмінку; слово "трудящих" замінено словом "працівників"; слова "народного господарства" замінено словами "економіки України"; слова "районний, районний у місті, міській чи міськрайонний суд" у всіх відмінках і числах замінено словами "місцевий загальний суд" у відповідному відмінку і числі; слова "навчальні заклади" в усіх відмінках і числах замінено словами "заклади освіти" у відповідному відмінку і числі згідно із Законом № 2215-IX від 21.04.2022 )
Кодекс законів про працю України визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці.
( Преамбула в редакції Закону № 871-12 від 20.03.91 )
Глава I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Завдання Кодексу законів про працю України
Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя працівників, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.
( Стаття 1 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 5938-11 від 27.05.88 )
Стаття 2. Основні трудові права працівників
Право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку.
Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об'єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби або реабілітації, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством.
( Стаття 2 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР № 2240-10 від 29.07.81, № 8474-10 від 27.02.85, № 5938-11 від 27.05.88; Законами № 871-12 від 20.03.91, № 263/95-ВР від 05.07.95, № 1053-IX від 03.12.2020 - вводиться в дію з 30.06.2021 )
Стаття 2-1. Рівність трудових прав громадян України, недопущення дискримінації у сфері праці
Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров’я, інвалідності, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов’язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому громадському об’єднанні, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їхніх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України "Про запобігання корупції", а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов’язаними з характером роботи або умовами її виконання.
Не вважаються дискримінацією у сфері праці встановлені цим Кодексом та іншими законами дії, а також обмеження прав працівників, що залежать від властивих певному виду робіт вимог (щодо віку, освіти, стану здоров’я, статі) чи обумовлені необхідністю посиленого соціального та правового захисту деяких категорій осіб.
Законами і статутами господарських товариств (крім акціонерних), сільськогосподарських кооперативів, фермерських господарств, громадських об’єднань, релігійних організацій та заснованих релігійними організаціями юридичних осіб можуть встановлюватися переваги для їхніх засновників (учасників) і членів при наданні роботи, переведенні на іншу роботу та залишенні на роботі в разі звільнення.
Особи, які вважають, що вони зазнали дискримінації у сфері праці, мають право звернутися із скаргою до органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та/або до суду.
( Кодекс доповнено статтею 2-1 згідно із Законом № 871-12 від 20.03.91; текст статті 2-1 в редакції Закону № 785-VIII від 12.11.2015; із змінами, внесеними згідно із Законом № 198-IX від 17.10.2019; в редакції Закону № 2253-IX від 12.05.2022 )
Стаття 3. Регулювання трудових відносин
Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Особливості праці членів кооперативів та їх об'єднань, колективних сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств, працівників підприємств з іноземними інвестиціями визначаються законодавством та їх статутами. При цьому гарантії щодо зайнятості, охорони праці, праці жінок, молоді, осіб з інвалідністю надаються в порядку, передбаченому законодавством про працю.
Особливості та порядок регулювання трудових відносин суб’єктів малого та середнього підприємництва визначаються главою III-Б цього Кодексу.
Дія цього Кодексу та законодавства про працю не поширюється на відносини між гіг-спеціалістами та резидентами Дія Сіті, визначені Законом України "Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні".
( Стаття 3 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 5938-11 від 27.05.88; Законами № 871-12 від 20.03.91, № 263/95-ВР від 05.07.95, № 2454-IV від 03.03.2005, № 1667-IX від 15.07.2021, № 2434-IX від 19.07.2022 - щодо дії змін див. пункт 1 розділу II )
Стаття 4. Законодавство про працю
Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
( Стаття 4 із змінами, внесеними згідно із Законами № 871-12 від 20.03.91, № 263/95-ВР від 05.07.95 )
Стаття 4-1. Професія (вид занять), кваліфікація, Реєстр кваліфікацій
Професія (вид занять) - це сукупність близьких за трудовими функціями видів трудової діяльності, що можуть вимагати певної професійної та/або освітньої кваліфікації працівника.
Трудова функція - це інтегрований, переважно автономний набір трудових дій, що визначається характерним для нього технологічним процесом та передбачає наявність певних компетентностей, необхідних для їх виконання.
Професійна кваліфікація (повна професійна кваліфікація) - це визнана або присвоєна/підтверджена суб’єктом, уповноваженим на це законодавством, та засвідчена відповідним документом стандартизована сукупність здобутих особою компетентностей та/або результатів навчання, що дає змогу здійснювати всі трудові функції, визначені відповідним професійним стандартом.
Часткова професійна кваліфікація - це визнана або присвоєна/підтверджена суб’єктом, уповноваженим на це законодавством, та засвідчена відповідним документом стандартизована сукупність здобутих особою компетентностей та/або результатів навчання, що дає змогу здійснювати частину трудових функцій, визначених відповідним професійним стандартом.
Перелік робіт, які не потребують наявності в особи професійної або часткової професійної кваліфікації, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням Національного агентства кваліфікацій.
Реєстр кваліфікацій - це автоматизована система збирання, верифікації, оброблення, зберігання та захисту інформації про кваліфікації.
Реєстр кваліфікацій містить інформацію про професію (вид занять), професійні та часткові професійні кваліфікації, освітні кваліфікації, професійні стандарти з урахуванням рівнів Національної рамки кваліфікацій.
Національне агенство кваліфікацій забезпечує відкритий доступ до Реєстру кваліфікацій всім заінтересованим особам.
Порядок ведення Реєстру кваліфікацій затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням Національного агентства кваліфікацій.
( Кодекс доповнено статтею 4-1 згідно із Законом № 2179-IX від 01.04.2022 )
Стаття 4-2. Професійні стандарти
Професійний стандарт - це затверджені в установленому порядку вимоги до компетентностей працівників, що слугують основою для формування професійних кваліфікацій.
Професійні стандарти можуть розроблятися роботодавцями, їх організаціями та об’єднаннями, органами державної влади, науковими установами, галузевими радами, громадськими об’єднаннями, іншими заінтересованими суб’єктами.
Професійні стандарти затверджуються їх розробниками.
У разі якщо розробником не є галузева рада з питань розроблення професійних стандартів, професійний стандарт затверджується після погодження з репрезентативним всеукраїнським об’єднанням професійних спілок на галузевому рівні.
Порядок розроблення, введення в дію та перегляду професійних стандартів затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням Національного агентства кваліфікацій.
Порядок розроблення та затвердження кваліфікаційних характеристик затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері праці, трудових відносин та зайнятості населення, за поданням Національного агентства кваліфікацій.
Вимоги до компетентностей, обов’язків та кваліфікацій працівників визначаються професійними стандартами. За відсутності професійних стандартів такі вимоги можуть визначатися кваліфікаційними характеристиками.
Методичні рекомендації щодо розроблення професійних стандартів розробляються Національним агентством кваліфікацій та оприлюднюються на його офіційному веб-сайті.
( Кодекс доповнено статтею 4-2 згідно із Законом № 2179-IX від 01.04.2022 )( Статтю 5 виключено на підставі Закону № 871-12 від 20.03.91 )
Стаття 5-1. Гарантії забезпечення права громадян на працю
Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України:
вільний вибір виду діяльності;
безплатне сприяння державними службами зайнятості у підборі підходящої роботи і працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб;
надання підприємствами, установами, організаціями відповідно до їх попередньо поданих заявок роботи за фахом випускникам закладів професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти;
безплатне навчання безробітних нових професій, перепідготовку в закладах освіти або у системі державної служби зайнятості з виплатою стипендії;
компенсацію відповідно до законодавства матеріальних витрат у зв'язку з направленням на роботу в іншу місцевість;
правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
( Кодекс доповнено статтею 5-1 згідно із Законом № 263/95-ВР від 05.07.95; із змінами, внесеними згідно із Законом № 2215-IX від 21.04.2022 )( Статтю 6 виключено на підставі Закону № 871-12 від 20.03.91 )
Стаття 7. Особливості регулювання праці деяких категорій працівників
Особливості регулювання праці осіб, які працюють у районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я, тимчасових і сезонних працівників, а також працівників, які працюють у фізичних осіб за трудовими договорами, додаткові (крім передбачених у статтях 37 і 41 цього Кодексу) підстави для припинення трудового договору деяких категорій працівників за певних умов (порушення встановлених правил прийняття на роботу та ін.) встановлюються законодавством.
( Стаття 7 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 5938-11 від 27.05.88; Законами № 3694-12 від 15.12.93, № 1356-XIV від 24.12.99 )
Стаття 8. Регулювання трудових відносин громадян, які працюють за межами своїх держав
Трудові відносини громадян України, які працюють за її межами, а також трудові відносини іноземних громадян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях України, регулюються відповідно до Закону України "Про міжнародне приватне право".
( Стаття 8 в редакції Законів № 263/95-ВР від 05.07.95, № 1807-III від 08.06.2000; із змінами, внесеними згідно із Законом № 1837-VI від 21.01.2010 )
Стаття 8-1. Співвідношення міжнародних договорів про працю і законодавства України
Якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди.
( Кодекс доповнено статтею 8-1 згідно із Законом № 871-12 від 20.03.91 )
Стаття 9. Недійсність умов трудових договорів, які погіршують становище працівників
Умови трудових договорів, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.
Забороняється примушення працівника до укладення трудового договору, який містить умови, щодо яких між працівником та роботодавцем не досягнуто взаємної згоди.
( Стаття 9 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 5938-11 від 27.05.88; Законами № 871-12 від 20.03.91, № 263/95-ВР від 05.07.95; в редакції Закону № 2434-IX від 19.07.2022 - щодо дії змін див. пункт 1 розділу II )
Стаття 9-1. Додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги
Підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників.
Підприємство може матеріально заохочувати працівників медичних, дитячих, культурно-освітніх, учбових і спортивних закладів, організацій громадського харчування і організацій, що обслуговують трудовий колектив і не входять до його складу.
( Кодекс доповнено статтею 9-1 згідно із Законом № 871-12 від 20.03.91 )
Глава II
КОЛЕКТИВНИЙ ДОГОВІР
( Глава II в редакції Закону № 3693-12 від 15.12.93 )
Стаття 10. Колективний договір
Колективний договір укладається на основі законодавства, прийнятих сторонами зобов’язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, і узгодження інтересів працівників та роботодавців.
( Стаття 10 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР № 4617-10 від 24.01.83, № 8474-10 від 27.02.83, № 5938-11 від 27.05.88; Законом № 3693-12 від 15.12.93; в редакції Закону № 2215-IX від 21.04.2022 )
Стаття 11. Сфера укладення колективних договорів
Колективний договір укладається на підприємстві, в установі, організації, а також з фізичною особою, яка використовує найману працю.
( Частину другу статті 11 виключено на підставі Закону № 2253-IX від 12.05.2022 )( Стаття 11 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР № 4617-10 від 24.01.83, № 8474-10 від 27.02.83, № 5938-11 від 27.05.88; Законами № 3693-12 від 15.12.93, № 2253-IX від 12.05.2022 )
Стаття 12. Сторони колективного договору
Сторонами колективного договору є:
сторона роботодавця, суб’єктами якої є власник або уповноважений ним орган (особа) чи фізична особа, яка використовує найману працю, та/або її уповноважені представники, зокрема представники відокремлених підрозділів юридичної особи;
сторона працівників, суб’єктами якої є первинні профспілкові організації, які діють на підприємстві, в установі, організації, відокремлених підрозділах юридичної особи, об’єднують працівників фізичної особи, яка використовує найману працю, та представляють інтереси працівників, які працюють на підставі трудових договорів на підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи, а в разі їх відсутності - вільно обрані працівниками для ведення колективних переговорів представники (представник).
Якщо на підприємстві, в установі, організації або працівниками фізичної особи, яка використовує найману працю, створено кілька первинних профспілкових організацій, вони повинні на засадах пропорційного представництва (згідно з кількістю членів кожної) утворити для ведення переговорів з укладення колективного договору спільний представницький орган шляхом укладення відповідної угоди та письмово повідомити про це власника або уповноважений ним орган, фізичну особу.
Первинна профспілкова організація, що відмовилася від участі в спільному представницькому органі, позбавляється права представляти інтереси працівників при підписанні колективного договору.
( Стаття 12 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3693-12 від 15.12.93, в редакції Закону № 2343-III від 05.04.2001, із змінами, внесеними згідно із Законом № 1096-IV від 10.07.2003; в редакції Закону № 2253-IX від 12.05.2022 )
Стаття 13. Зміст колективного договору
Зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції.
У колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема:
зміни в організації виробництва і праці;
забезпечення продуктивної зайнятості;
нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.);
встановлення гарантій, компенсацій, пільг;
участі трудового колективу у формуванні, розподілі і використанні прибутку підприємства, установи, організації (якщо це передбачено статутом);
режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку;
умов і охорони праці;
забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівників;
гарантій діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій працівників;
умов регулювання фондів оплати праці та встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці;
забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.
Колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги.
( Стаття 13 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР № 8474-10 від 27.02.85, № 7543-11 від 19.05.89; Законами № 3693-12 від 15.12.93, № 20/97-ВР від 23.01.97, № 274-VI від 15.04.2008 )
Стаття 14. Колективні переговори, розробка і укладення колективного договору, відповідальність за його виконання
Укладенню колективного договору передують колективні переговори.
Строки, порядок ведення переговорів, вирішення розбіжностей, що виникають під час їх ведення, порядок розробки, укладення та внесення змін і доповнень до колективного договору, відповідальність за його виконання регулюються Законом України "Про колективні договори і угоди".
( Стаття 14 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3693-12 від 15.12.93 )
Стаття 15. Реєстрація колективного договору
Колективні договори підлягають повідомній реєстрації місцевими органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.
Порядок реєстрації колективних договорів визначається Кабінетом Міністрів України.
( Стаття 15 із змінами, внесеними згідно із Законами № 3693-12 від 15.12.93, № 5462-VI від 16.10.2012, № 379-VII від 02.07.2013 )
Стаття 16. Недійсність умов колективного договору
Умови колективного договору, що погіршують порівняно з чинним законодавством і угодами становище працівників, є недійсними.
( Стаття 16 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР № 4617-10 від 24.01.83, № 5938-11 від 27.05.88, № 871-12 від 20.03.91; Законом № 3693-12 від 15.12.93 )
Стаття 17. Строк чинності колективного договору
Колективний договір набирає чинності з дня його підписання представниками сторін або з дня, зазначеного у ньому.
Після закінчення строку чинності колективний договір продовжує діяти до того часу, поки сторони не укладуть новий або не переглянуть чинний, якщо інше не передбачено договором.
Колективний договір зберігає чинність у разі зміни складу, структури, найменування роботодавця, від імені якого укладено цей договір.
У разі зміни власника, реорганізації юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) умови колективного договору діють протягом строку, на який його укладено, але не більше одного року, якщо сторони не домовилися про інше.
Колективний договір зберігає чинність протягом усього строку проведення ліквідації підприємства, установи, організації, закриття відокремлених підрозділів юридичної особи.
На новоствореному підприємстві, в установі, організації колективний договір укладається за ініціативою однієї із сторін.
( Стаття 17 із змінами, внесеними згідно із Законами № 3693-12 від 15.12.93, № 2215-IX від 21.04.2022, № 2253-IX від 12.05.2022 )
Стаття 18. Поширення колективного договору на всіх працівників
Положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації, фізичної особи, яка використовує найману працю, незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки, і є обов’язковими як для власника або уповноваженого ним органу, фізичної особи, яка використовує найману працю, так і для працівників.
( Стаття 18 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 4617-10 від 24.01.83; Законом № 3693-12 від 15.12.93; в редакції Закону № 2253-IX від 12.05.2022 )
Стаття 19. Контроль за виконанням колективного договору
Контроль за виконанням колективного договору проводиться безпосередньо сторонами, які його уклали, у порядку, визначеному цим колективним договором.
Якщо роботодавець порушив умови колективного договору, профспілки, що його уклали, мають право надсилати роботодавцю подання про усунення цих порушень, яке розглядається у тижневий строк. У разі відмови усунути порушення або недосягнення згоди у зазначений строк профспілки мають право оскаржити неправомірні дії або бездіяльність посадових осіб до суду.
( Стаття 19 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР № 4617-10 від 24.01.83, № 5938-11 від 27.05.88; Законами № 3693-12 від 15.12.93, № 2343-III від 05.04.2001 )
Стаття 20. Звіти про виконання колективного договору
Сторони, які підписали колективний договір, щорічно в строки, передбачені колективним договором, звітують про його виконання.
( Стаття 20 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3693-12 від 15.12.93 )
Глава III
ТРУДОВИЙ ДОГОВІР
Стаття 21. Трудовий договір
Трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.
Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов’язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
В умовах спрощеного режиму регулювання трудових відносин, визначеного главою III-Б цього Кодексу, трудовий договір є основним засобом регулювання трудових відносин працівників та роботодавців (власників приватних підприємств), у яких кількість працівників або рівень оплати праці відповідає критеріям, встановленим статтею 49-5 цього Кодексу.
У разі застосування спрощеного режиму регулювання трудових відносин, за взаємною згодою сторін, у трудовому договорі можуть визначатися додаткові права, обов’язки і відповідальність сторін, умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови припинення або дострокового розірвання договору.
( Стаття 21 із змінами, внесеними згідно із Законами № 871-12 від 20.03.91, № 263/95-ВР від 05.07.95, № 1356-XIV від 24.12.99; текст статті 21 в редакції Закону № 540-IX від 30.03.2020; із змінами, внесеними згідно із Законами № 2215-IX від 21.04.2022, № 2179-IX від 01.04.2022, № 2434-IX від 19.07.2022 - щодо дії змін див. пункт 1 розділу II )