ЦИВІЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ
(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, №№ 40-44, ст.356)( Із змінами, внесеними згідно із Законами № 980-IV від 19.06.2003, ВВР, 2004, № 2, ст.6 № 1255-IV від 18.11.2003, ВВР, 2004, № 11, ст.140 № 1713-IV від 12.05.2004, ВВР, 2004, № 33-34, ст.403 № 2135-IV від 02.11.2004, ВВР, 2005, № 2, ст.37 № 2146-IV від 03.11.2004, ВВР, 2005, № 2, ст.39 № 2450-IV від 03.03.2005, ВВР, 2005, № 13, ст.234 № 2452-IV від 03.03.2005, ВВР, 2005, № 16, ст.257 № 2620-IV від 02.06.2005, ВВР, 2005, № 26, ст.352 № 2664-IV від 16.06.2005, ВВР, 2005, № 31, ст.420 № 2705-IV від 23.06.2005, ВВР, 2005, № 33, ст.427 № 2710-IV від 23.06.2005, ВВР, 2005, № 32, ст.423 № 2798-IV від 06.09.2005, ВВР, 2005, № 42, ст.464 № 3165-IV від 01.12.2005, ВВР, 2006, № 12, ст.102 № 3201-IV від 15.12.2005, ВВР, 2006, № 13, ст.110 № 3261-IV від 22.12.2005, ВВР, 2006, № 15, ст.127 № 3348-IV від 17.01.2006, ВВР, 2006, № 19-20, ст.161 № 3456-IV від 22.02.2006, ВВР, 2006, № 27, ст.234 № 3480-IV від 23.02.2006, ВВР, 2006, № 31, ст.268 № 185-V від 21.09.2006, ВВР, 2006, № 46, ст.456 № 501-V від 20.12.2006, ВВР, 2007, № 11, ст.93 № 524-V від 22.12.2006, ВВР, 2007, № 10, ст.87 № 1111-V від 31.05.2007, ВВР, 2007, № 44, ст.512 № 509-VI від 16.09.2008, ВВР, 2008, № 48, ст.358 № 514-VI від 17.09.2008, ВВР, 2008, № 50-51, ст.384 № 661-VI від 12.12.2008, ВВР, 2009, № 15, ст.190 № 675-VI від 17.12.2008, ВВР, 2009, № 15, ст.192 № 692-VI від 18.12.2008, ВВР, 2009, № 17, ст.236 № 800-VI від 25.12.2008, ВВР, 2009, № 19, ст.257 № 1055-VI від 03.03.2009, ВВР, 2009, № 29, ст.393 № 1254-VI від 14.04.2009, ВВР, 2009, № 36-37, ст.511 № 1390-VI від 21.05.2009, ВВР, 2009, № 39, ст.559 № 1559-VI від 17.11.2009, ВВР, 2010, № 1, ст.2 № 1568-VI від 25.06.2009, ВВР, 2010, № 1, ст.5 № 1617-VI від 24.07.2009, ВВР, 2010, № 2-3, ст.11 № 1702-VI від 05.11.2009, ВВР, 2010, № 5, ст.40 )( Офіційне тлумачення до Кодексу див. в Рішенні Конституційного Суду № 31-рп/2009 від 10.12.2009 )( Офіційне тлумачення до Кодексу див. в Рішенні Конституційного Суду № 1-рп/2010 від 12.01.2010 )( Із змінами, внесеними згідно із Законами № 1822-VI від 21.01.2010, ВВР, 2010, № 10, ст.106 № 1878-VI від 11.02.2010, ВВР, 2010, № 18, ст.141 № 2257-VI від 14.05.2010, ВВР, 2010, № 28, ст.354 № 2258-VI від 18.05.2010, ВВР, 2010, № 29, ст.392 № 2289-VI від 01.06.2010, ВВР, 2010, № 33, ст.471 № 2328-VI від 15.06.2010, ВВР, 2010, № 32, ст.449 № 2367-VI від 29.06.2010, ВВР, 2010, № 34, ст.486 № 2398-VI від 01.07.2010, ВВР, 2010, № 38, ст.509 № 2435-VI від 06.07.2010, ВВР, 2010, № 46, ст.539 № 2457-VI від 08.07.2010, ВВР, 2010, № 48, ст.564 № 2510-VI від 09.09.2010, ВВР, 2011, № 4, ст.20 № 2518-VI від 09.09.2010, ВВР, 2011, № 4, ст.22 № 2527-VI від 21.09.2010, ВВР, 2011, № 5, ст.29 № 2555-VI від 23.09.2010, ВВР, 2011, № 6, ст.41 № 2677-VI від 04.11.2010, ВВР, 2011, № 19-20, ст.142 № 2735-VI від 02.12.2010, ВВР, 2011, № 21, ст.144 № 2741-VI від 02.12.2010, ВВР, 2011, № 18, ст.123 № 2756-VI від 02.12.2010, ВВР, 2011, № 23, ст.160 № 2825-VI від 21.12.2010, ВВР, 2011, № 27, ст.228 № 2850-VI від 22.12.2010, ВВР, 2011, № 28, ст.252 № 2938-VI від 13.01.2011, ВВР, 2011, № 32, ст.313 № 3166-VI від 17.03.2011, ВВР, 2011, № 38, ст.385 № 3234-VI від 19.04.2011, ВВР, 2011, № 42, ст.433 № 3262-VI від 21.04.2011, ВВР, 2011, № 43, ст.445 № 3263-VI від 21.04.2011, ВВР, 2011, № 43, ст.446 № 3323-VI від 12.05.2011, ВВР, 2011, № 45, ст.479 № 3384-VI від 19.05.2011, ВВР, 2011, № 46, ст.512 № 3390-VI від 19.05.2011, ВВР, 2011, № 47, ст.531 № 3436-VI від 31.05.2011, ВВР, 2011, № 50, ст.542 № 3461-VI від 02.06.2011, ВВР, 2011, № 51, ст.578 № 3565-VI від 05.07.2011, ВВР, 2012, № 5, ст.34 № 3610-VI від 07.07.2011, ВВР, 2012, № 7, ст.53 № 3795-VI від 22.09.2011, ВВР, 2012, № 21, ст.197 № 4176-VI від 20.12.2011, ВВР, 2012, № 29, ст.340 № 4212-VI від 22.12.2011, ВВР, 2012, № 32-33, ст.413 № 4220-VI від 22.12.2011, ВВР, 2012, № 29, ст.345 № 4416-VI від 21.02.2012, ВВР, 2012, № 42, ст.522 № 4652-VI від 13.04.2012, ВВР, 2013, № 21, ст.208 № 4765-VI від 17.05.2012, ВВР, 2013, № 15, ст.99 )( Офіційне тлумачення до Кодексу див. в Рішенні Конституційного Суду № 14-рп/2012 від 03.07.2012 )( Із змінами, внесеними згідно із Законами № 5042-VI від 04.07.2012, ВВР, 2013, № 26, ст.264 № 5080-VI від 05.07.2012, ВВР, 2013, № 29, ст.337 № 5178-VI від 06.07.2012, ВВР, 2013, № 39, ст.517 № 5284-VI від 18.09.2012, ВВР, 2013, № 37, ст.488 № 5405-VI від 02.10.2012, ВВР, 2013, № 40, ст.540 № 5463-VI від 16.10.2012, ВВР, 2014, № 4, ст.61 № 5477-VI від 06.11.2012, ВВР, 2013, № 50, ст.693 № 5495-VI від 20.11.2012, ВВР, 2013, № 50, ст.698 № 245-VII від 16.05.2013, ВВР, 2014, № 12, ст.178 № 402-VII від 04.07.2013, ВВР, 2014, № 20-21, ст.708 № 406-VII від 04.07.2013, ВВР, 2014, № 20-21, ст.712 № 642-VII від 10.10.2013, ВВР, 2014, № 22, ст.773 )( Офіційне тлумачення до Кодексу див. в Рішенні Конституційного Суду № 1-рп/2014 від 11.02.2014 )( Із змінами, внесеними згідно із Законами № 1170-VII від 27.03.2014, ВВР, 2014, № 22, ст.816 № 1206-VII від 15.04.2014, ВВР, 2014, № 24, ст.885 № 1255-VII від 13.05.2014, ВВР, 2014, № 27, ст.912 № 1258-VII від 13.05.2014, ВВР, 2014, № 28, ст.936 № 1508-VII від 17.06.2014, ВВР, 2014, № 34, ст.1167 № 1673-VII від 02.09.2014, ВВР, 2014, № 43, ст.2037 № 1702-VII від 14.10.2014, ВВР, 2014, № 50-51, ст.2057 № 1709-VII від 20.10.2014, ВВР, 2015, № 1, ст.2 № 189-VIII від 12.02.2015, ВВР, 2015, № 16, ст.112 № 191-VIII від 12.02.2015, ВВР, 2015, № 21, ст.133 № 289-VIII від 07.04.2015, ВВР, 2015, № 25, ст.188 № 417-VIII від 14.05.2015, ВВР, 2015, № 29, ст.262 № 424-VIII від 14.05.2015, ВВР, 2015, № 30, ст.270 № 629-VIII від 16.07.2015, ВВР, 2015, № 43, ст.386 № 675-VIII від 03.09.2015, ВВР, 2015, № 45, ст.410 № 835-VIII від 26.11.2015, ВВР, 2016, № 2, ст.17 № 901-VIII від 23.12.2015, ВВР, 2016, № 4, ст.44 № 922-VIII від 25.12.2015, ВВР, 2016, № 9, ст.89 № 1021-VIII від 18.02.2016, ВВР, 2016, № 11, ст.129 № 1404-VIII від 02.06.2016, ВВР, 2016, № 30, ст.542 № 1414-VIII від 14.06.2016, ВВР, 2016, № 32, ст.555 № 1533-VIII від 20.09.2016, ВВР, 2016, № 44, ст.747 № 1666-VIII від 06.10.2016, ВВР, 2016, № 47, ст.800 № 1734-VIII від 15.11.2016, ВВР, 2017, № 1, ст.2 № 1982-VIII від 23.03.2017, ВВР, 2017, № 18, ст.222 № 1983-VIII від 23.03.2017, ВВР, 2017, № 25, ст.289 № 1984-VIII від 23.03.2017, ВВР, 2018, № 10, ст.52 № 1999-VIII від 05.04.2017, ВВР, 2017, № 24, ст.277 № 2147-VIII від 03.10.2017, ВВР, 2017, № 48, ст.436 № 2205-VIII від 14.11.2017, ВВР, 2017, № 51-52, ст.448 № 2210-VIII від 16.11.2017, ВВР, 2018, № 6-7, ст.38 № 2234-VIII від 07.12.2017, ВВР, 2018, № 6-7, ст.40 № 2269-VIII від 18.01.2018, ВВР, 2018, № 12, ст.68 № 2275-VIII від 06.02.2018, ВВР, 2018, № 13, ст.69 № 2478-VIII від 03.07.2018, ВВР, 2018, № 46, ст.368 № 2505-VIII від 12.07.2018, ВВР, 2018, № 38, ст.280 № 2581-VIII від 02.10.2018, ВВР, 2018, № 46, ст.371 Кодексом № 2597-VIII від 18.10.2018, ВВР, 2019, № 19, ст.74 Законами № 2628-VIII від 23.11.2018, ВВР, 2018, № 49, ст.399 № 2694-VIII від 28.02.2019, ВВР, 2019, № 16, ст.69 № 111-IX від 19.09.2019, ВВР, 2019, № 42, ст.236 № 123-IX від 20.09.2019, ВВР, 2019, № 45, ст.290 № 124-IX від 20.09.2019, ВВР, 2019, № 46, ст.295 № 132-IX від 20.09.2019, ВВР, 2019, № 46, ст.299 № 157-IX від 03.10.2019, ВВР, 2020, № 4, ст.25 № 159-IX від 03.10.2019, ВВР, 2019, № 47, ст.312 № 198-IX від 17.10.2019, ВВР, 2019, № 50, ст.356 № 263-IX від 31.10.2019, ВВР, 2020, № 2, ст.5 № 340-IX від 05.12.2019, ВВР, 2020, № 12, ст.66 № 361-IX від 06.12.2019, ВВР, 2020, № 25, ст.171 № 421-IX від 20.12.2019, ВВР, 2020, № 27, ст.176 № 440-IX від 14.01.2020, ВВР, 2020, № 28, ст.188 № 540-IX від 30.03.2020, ВВР, 2020, № 18, ст.123 № 552-IX від 31.03.2020, ВВР, 2020, № 20, ст.142 № 553-IX від 13.04.2020, ВВР, 2020, № 19, ст.126 № 590-IX від 13.05.2020, ВВР, 2020, № 40, ст.314 № 691-20 від 16.06.2020, ВВР, 2020, № 43, ст.370 № 692-IX від 16.06.2020, ВВР, 2020, № 43, ст.371 № 720-IX від 17.06.2020, ВВР, 2020, № 47, ст.408 № 738-IX від 19.06.2020 № 815-IX від 21.07.2020, ВВР, 2020, № 51, ст.481 № 816-IX від 21.07.2020, ВВР, 2020, № 52, ст.496 № 819-IX від 21.07.2020, ВВР, 2020, № 52, ст.497 - щодо введення в дію див. пункт 1 розділу X № 942-IX від 03.11.2020 № 1089-IX від 16.12.2020 № 1174-IX від 02.02.2021 № 1201-IX від 04.02.2021 )( Щодо визнання конституційними окремих положень див. Рішення Конституційного Суду України № 2-р(II)/2021 від 28.04.2021 )( Із змінами, внесеними згідно із Законами № 1423-IX від 28.04.2021 № 1434-IX від 29.04.2021, ВВР, 2021, № 31, ст.247 № 1591-IX від 30.06.2021 - вводиться в дію з 01.08.2022 № 1630-IX від 13.07.2021, ВВР, 2021, № 46, ст.378 № 1667-IX від 15.07.2021 № 1720-IX від 08.09.2021, ВВР, 2021, № 50, ст.394 № 1887-IX від 17.11.2021 № 2120-IX від 15.03.2022 № 2191-IX від 14.04.2022 № 2079-IX від 17.02.2022 )( Щодо визнання конституційними окремих положень див. Рішення Конституційного Суду України № 6-р(II)/2022 від 22.06.2022 )( Із змінами, внесеними згідно із Законом № 2347-IX від 01.07.2022 )( У тексті Кодексу слова "орган державної податкової служби" в усіх відмінках і числах замінено словами "орган доходів і зборів" у відповідному відмінку і числі згідно із Законом № 406-VII від 04.07.2013 )
КНИГА ПЕРША
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Розділ I
ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ
Глава 1
ЦИВІЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ
Стаття 1. Відносини, що регулюються цивільним законодавством
1. Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
2. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 2. Учасники цивільних відносин
1. Учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи).
2. Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Стаття 3. Загальні засади цивільного законодавства
1. Загальними засадами цивільного законодавства є:
1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини;
2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом;
3) свобода договору;
4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом;
5) судовий захист цивільного права та інтересу;
6) справедливість, добросовісність та розумність.
Стаття 4. Акти цивільного законодавства України
1. Основу цивільного законодавства України становить Конституція України.
2. Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України.
Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу (далі - закон).
Якщо суб'єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов'язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до Цивільного кодексу України.
3. Цивільні відносини можуть регулюватись актами Президента України у випадках, встановлених Конституцією України.
4. Актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України.
Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.
5. Інші органи державної влади України, органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом.
6. Цивільні відносини регулюються однаково на всій території України.
Стаття 5. Дія актів цивільного законодавства у часі
1. Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
2. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
3. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Стаття 6. Акти цивільного законодавства і договір
1. Сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.
2. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.
3. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
4. Положення частин першої, другої і третьої цієї статті застосовуються і до односторонніх правочинів.
Стаття 7. Звичай
1. Цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту.
Звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин.
Звичай може бути зафіксований у відповідному документі.
2. Звичай, що суперечить договору або актам цивільного законодавства, у цивільних відносинах не застосовується.
Стаття 8. Аналогія
1. Якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
2. У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).
Стаття 9. Застосування Цивільного кодексу України до врегулювання відносин у сферах господарювання, використання природних ресурсів, охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин
1. Положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
2. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.
Стаття 10. Міжнародні договори
1. Чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України.
2. Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.
Глава 2
ПІДСТАВИ ВИНИКНЕННЯ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ ТА ОБОВ'ЯЗКІВ. ЗДІЙСНЕННЯ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ ТА ВИКОНАННЯ ОБОВ'ЯЗКІВ
Стаття 11. Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків
1. Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
2. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:
1) договори та інші правочини;
2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;
3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;
4) інші юридичні факти.
3. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
4. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
5. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
6. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
Стаття 12. Здійснення цивільних прав
1. Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.
2. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом.
3. Особа може відмовитися від свого майнового права.
Відмова від права власності на транспортні засоби, тварин, нерухомі речі здійснюється у порядку, встановленому актами цивільного законодавства.
4. Особа може за відплатним або безвідплатним договором передати своє майнове право іншій особі, крім випадків, встановлених законом.
5. Якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.
Стаття 13. Межі здійснення цивільних прав
1. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
2. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.
3. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
( Положення частини третьої статті 13 визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду № 2-р(II)/2021 від 28.04.2021 )
4. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
5. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.
6. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Стаття 14. Виконання цивільних обов'язків
1. Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
2. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
3. Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.
4. Особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.
Глава 3
ЗАХИСТ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ ТА ІНТЕРЕСІВ
Стаття 15. Право на захист цивільних прав та інтересів
1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
2. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Стаття 16. Захист цивільних прав та інтересів судом
1. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
2. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:
1) визнання права;
2) визнання правочину недійсним;
3) припинення дії, яка порушує право;
4) відновлення становища, яке існувало до порушення;
5) примусове виконання обов'язку в натурі;
6) зміна правовідношення;
7) припинення правовідношення;
8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
( Абзац дванадцятий частини другої статті 16 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2147-VIII від 03.10.2017 )
3. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.
( Положення частини третьої статті 16 визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду № 2-р(II)/2021 від 28.04.2021 )
Стаття 17. Захист цивільних прав та інтересів Президентом України, органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування
1. Президент України здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах повноважень, визначених Конституцією України.
2. У випадках, встановлених Конституцією України та законом, особа має право звернутися за захистом цивільного права та інтересу до органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.
3. Орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування здійснюють захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом.
Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду.
Стаття 18. Захист цивільних прав нотаріусом
1. Нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Стаття 19. Самозахист цивільних прав
1. Особа має право на самозахист свого цивільного права та права іншої особи від порушень і протиправних посягань.
Самозахистом є застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства.
2. Способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням.
Способи самозахисту можуть обиратися самою особою чи встановлюватися договором або актами цивільного законодавства.
Стаття 20. Здійснення права на захист
1. Право на захист особа здійснює на свій розсуд.
2. Нездійснення особою права на захист не є підставою для припинення цивільного права, що порушене, крім випадків, встановлених законом.
Стаття 21. Визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування
1. Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
2. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Стаття 22. Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди
1. Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
2. Збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
3. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
4. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.
( Частина четверта статті 22 в редакції Закону № 590-IX від 13.05.2020 )
Стаття 23. Відшкодування моральної шкоди
1. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
2. Моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
( Пункт 4 частини другої статті 23 в редакції Закону № 3261-IV від 22.12.2005 )
3. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
( Абзац перший частини третьої статті 23 в редакції Закону № 590-IX від 13.05.2020 )
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
4. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
5. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Розділ II
ОСОБИ
Підрозділ 1
ФІЗИЧНА ОСОБА
Глава 4
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ФІЗИЧНУ ОСОБУ
Стаття 24. Поняття фізичної особи
1. Людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.
Стаття 25. Цивільна правоздатність фізичної особи
1. Здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи.
2. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження.
У випадках, встановлених законом, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини.
3. У випадках, встановлених законом, здатність мати окремі цивільні права та обов'язки може пов'язуватися з досягненням фізичною особою відповідного віку.
4. Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.
Стаття 26. Обсяг цивільної правоздатності фізичної особи
1. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки.
2. Фізична особа має усі особисті немайнові права, встановлені Конституцією України та цим Кодексом.
3. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом.
4. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства.
5. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.
Стаття 27. Запобігання обмеженню можливості фізичної особи мати цивільні права та обов'язки
1. Правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є нікчемним.
2. Правовий акт Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб не може обмежувати можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, крім випадків, коли таке обмеження передбачено Конституцією України.
Стаття 28. Ім'я фізичної особи
1. Фізична особа набуває прав та обов'язків і здійснює їх під своїм ім'ям.
Ім'я фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить.
2. При здійсненні окремих цивільних прав фізична особа відповідно до закону може використовувати псевдонім (вигадане ім'я) або діяти без зазначення імені.
3. Ім'я фізичній особі надається відповідно до закону.
Стаття 29. Місце проживання фізичної особи
1. Місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
( Частина перша статті 29 в редакції Закону № 1673-VII від 02.09.2014 )
2. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
3. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.
4. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
5. Місцем проживання недієздатної особи є місце проживання її опікуна або місцезнаходження відповідної організації, яка виконує щодо неї функції опікуна.
6. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
Стаття 30. Цивільна дієздатність фізичної особи
1. Цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними.
Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.
2. Обсяг цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється цим Кодексом і може бути обмежений виключно у випадках і в порядку, встановлених законом.
Стаття 31. Часткова цивільна дієздатність фізичної особи, яка не досягла чотирнадцяти років
1. Фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років (малолітня особа), має право:
1) самостійно вчиняти дрібні побутові правочини.
Правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість;
2) здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом.
2. Малолітня особа не несе відповідальності за завдану нею шкоду.
Стаття 32. Неповна цивільна дієздатність фізичної особи у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років
1. Крім правочинів, передбачених статтею 31 цього Кодексу, фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітня особа) має право:
1) самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами;
2) самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом;
3) бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи;
4) самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку).
2. Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників.
На вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника і дозвіл органу опіки та піклування.
3. Неповнолітня особа може розпоряджатися грошовими коштами, що внесені повністю або частково іншими особами у фінансову установу на її ім'я, за згодою органу опіки та піклування та батьків (усиновлювачів) або піклувальника.
( Частина третя статті 32 в редакції Закону № 3201-IV від 15.12.2005 )
4. Згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має бути одержана від батьків (усиновлювачів) або піклувальника та органу опіки та піклування відповідно до закону.
( Частина четверта статті 32 в редакції Закону № 3201-IV від 15.12.2005; із змінами, внесеними згідно із Законом № 3234-VI від 19.04.2011 )
5. За наявності достатніх підстав суд за заявою батьків (усиновлювачів), піклувальника, органу опіки та піклування може обмежити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити її цього права.
Суд скасовує своє рішення про обмеження або позбавлення цього права, якщо відпали обставини, які були підставою для його прийняття.
6. Порядок обмеження цивільної дієздатності неповнолітньої особи встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.
( Стаття 32 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2620-IV від 02.06.2005 )
Стаття 33. Цивільна відповідальність неповнолітньої особи
1. Неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного нею самостійно відповідно до закону.
2. Неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника. Якщо у неповнолітньої особи недостатньо майна для відшкодування збитків, додаткову відповідальність несуть її батьки (усиновлювачі) або піклувальник.
3. Неповнолітня особа несе відповідальність за шкоду, завдану нею іншій особі, відповідно до статті 1179 цього Кодексу.
Стаття 34. Повна цивільна дієздатність
1. Повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття).
2. У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу.
У разі припинення шлюбу до досягнення фізичною особою повноліття набута нею повна цивільна дієздатність зберігається.
У разі визнання шлюбу недійсним з підстав, не пов'язаних з протиправною поведінкою неповнолітньої особи, набута нею повна цивільна дієздатність зберігається.
Стаття 35. Надання повної цивільної дієздатності
1. Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини.
2. Надання повної цивільної дієздатності провадиться за рішенням органу опіки та піклування за заявою заінтересованої особи за письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а у разі відсутності такої згоди повна цивільна дієздатність може бути надана за рішенням суду.
3. Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю.
За наявності письмової згоди на це батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування така особа може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі фізична особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації її як підприємця.
4. Повна цивільна дієздатність, надана фізичній особі, поширюється на усі цивільні права та обов'язки.
5. У разі припинення трудового договору, припинення фізичною особою підприємницької діяльності надана їй повна цивільна дієздатність зберігається.
Стаття 36. Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи
1. Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.
2. Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами, азартними іграми тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.
( Частина друга статті 36 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4416-VI від 21.02.2012 )
3. Порядок обмеження цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.
4. Цивільна дієздатність фізичної особи є обмеженою з моменту набрання законної сили рішенням суду про це.
Стаття 37. Правові наслідки обмеження цивільної дієздатності фізичної особи
1. Над фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, встановлюється піклування.
2. Фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини.
3. Правочини щодо розпорядження майном та інші правочини, що виходять за межі дрібних побутових, вчиняються особою, цивільна дієздатність якої обмежена, за згодою піклувальника.