Кримінально-процесуальний кодекс України
( від статті 1 до статті 93-1 ) ( ст.94 - ст.236-8 ) ( ст.237 - ст.485 ) ( Затверджений Законом від 28.12.60 ВВР, 1961, N 2 ст. 15 ) ( Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з Указами Президії Верховної Ради Української РСР N 342а-05 від 27.06.61 (Від. N 28, ст.342) N 461а-06 від 10.09.62 (Від. N 37, ст.461) від 13.06.63 (Від. N 25, ст.406) N 677а-06 від 18.11.63 (Від. N 48, ст.677) від 18.01.66 (Від. N 4 , ст.15) від 09.11.66 (Від. N 44, ст.274) від 24.01.67 (Від. N 5, ст.63) N 2631-07 від 18.03.70 (Від. N 15, ст.101) N 117-08 від 30.08.71 (Від. N 36, ст.278) N 862-08 від 21.07.72 (Від. N 31, ст.260) N 986-08 від 30.08.72 (Від. N 36, ст.314) N 1879-08 від 03.07.73 (Від. N 29, ст.249) N 1898-08 від 23.07.73 (Від. N 32, ст.260) N 1937-08 від 10.08.73 (Від. N 34, ст.271) N 2718-08 від 17.06.74 (Від. N 27, ст.222) N 3130-08 від 14.10.74 (Від. N 44, ст.445) N 52-09 від 18.07.75 (Від. N 30, ст.371) N 140-09 від 04.09.75 (Від. N 37, ст.418) N 1593-09 від 22.12.76 (Від. N 1, ст.3) N 1851-09 від 23.03.77 (Від. N 14, ст.131) N 2281-09 від 01.07.77 (Від. N 28, ст.341) N 3084-09 від 16.02.78 (Від. N 9, ст.163) N 3086-09 від 16.02.78 (Від. N 9, ст.165) N 270-10 від 26.05.80 (Від. N 24, ст.430) N 2942-10 від 24.12.81 (Від. N 1, ст.2) N 3464-10 від 17.05.82 (Від. N 22, ст.300) N 6591-10 від 29.02.84 (Від. N 11, ст.203) N 6834-10 від 16.04.84 (Від. N 18, ст.351) N 8627-10 від 20.03.85 (Від. N 14, ст.321) N 704-11 від 01.08.85 (Від. N 33, ст.787) N 1432-11 від 10.12.85 (Від. N 52, ст.1224) N 2444-11 від 27.06.86 (Від. N 27, ст.539) N 2753-11 від 18.08.86 (Від. N35 ст.750) N 4392-11 від 31.07.87 (Від. N32 ст.631) N 4452-11 від 21.08.87 (Від. N35 ст.674) N 4981-11 від 25.11.87 (Від. N49 ст.1008) N 4995-11 від 01.12.87 (Від. N50 ст.1016) N 5397-11 від 10.02.88 (Від. N8 ст.212) N 5723-11 від 14.04.88 (Від. N17 ст.427) N 5822-11 від 29.04.88 (Від. N19 ст.481) N 6347-11 від 03.08.88 (Від. N33 ст.808) N 6976-11 від 14.12.88 (Від. N52 ст.1184) N 7226-11 від 06.03.89 (Від. N12 ст.96) N 7373-11 від 14.04.89 (Від. N17 ст.148) N 7617-11 від 16.06.89 (Від. N26 ст.276) N 8595-11 від 29.12.89 (Від. 1990 N2 ст.15) N 8711-11 від 19.01.90 (Від. N5 ст.60) N 8918-11 від 07.03.90 (Від. N12 ст.194) N 9082-11 від 20.04.90 (Від. N18 ст.278) N 9166-11 від 04.05.90 (Від. N20 ст.313) N 596-12 від 26.12.90 (Від. 1991 N3 ст.13) N 597а-12 від 26.12.90 (Від. 1991 N5 ст.34) N 647-12 від 18.01.91 (Від. N7 ст.45) N 661-12 від 28.01.91 (Від. N11 ст.106) N 838-12 від 18.03.91 (Від. N15 ст.178) N 1369-12 від 29.07.91 (Від. N45 ст.600) N 1434а-12 від 25.08.91 (Від. N40 ст.531) Законом Української РСР N 1255-12 від 25.06.91 (Від. N 40 ст.527) Законами України N 1564-12 від 18.09.91 (Від. N 47 ст.650) N 1960-12 від 10.12.91 (Від. N 10 ст.142) N 1974-12 від 12.12.91 (Від. N 11 ст.154) N 2354-12 від 15.05.92 (Від. N 32 ст.457) N 2464-12 від 17.06.92 (Від. N 35 ст.508) N 2467-12 від 17.06.92 (Від. N 35 ст.510) N 2468-12 від 17.06.92 (Від. N 35 ст.511) N 2547-12 від 07.07.92 (Від. N 39 ст.570) N 2613-12 від 17.09.92 (Від. N 41 ст.600) N 2703-12 від 16.10.92 (Від. N 47 ст.647) N 2857-12 від 15.12.92 (Від.1993 N 6 ст.35) N 2935-12 від 26.01.93 (Від. N 12 ст.97 ) N 2936-12 від 26.01.93 (Від. N 12 ст.98 ) N 2947-12 від 28.01.93 (Від. N 14 ст.120) N 3039-12 від 03.03.93 (Від. N 18 ст.189) N 3129-12 від 22.04.93 (Від. N 22 ст.228) N 3130-12 від 22.04.93 (Від. N 22 ст.229) N 3132-12 від 22.04.93 (Від. N 22 ст.230) N 3351-12 від 30.06.93 (Від. N 34 ст.355) N 3582-12 від 11.11.93 (Від. N 46 ст.427) N 3780-12 від 23.12.93 (Від.1994 N 11 ст.49) N 3785-12 від 23.12.93 (Від.1994 N 11 ст. 58) N 3787-12 від 23.12.93 (Від.1994 N 11 ст. 48) N 3888-12 від 28.01.94 (Від. N 19 ст.111) N 4018-12 від 24.02.94 (Від. N 26 ст.206) N 4043-12 від 25.02.94 (Від. N 28 ст.238) N 137/94-ВР від 27.07.94, ВВР 1994, N 37, ст.342 N 174/94-ВР від 21.09.94, ВВР 1994, N 42, ст.381 N 218/94-ВР від 20.10.94, ВВР 1994, N 45, ст.409 N 246/94-ВР від 15.11.94, ВВР 1994, N 48, ст.429 N 299/94-ВР від 16.12.94, ВВР 1995, N 2, ст. 8 N 305/94-ВР від 20.12.94, ВВР 1995, N 2, ст. 9 N 64/95-ВР від 15.02.95, ВВР 1995, N 10, ст. 64 N 282/95-ВР від 11.07.95, ВВР 1995, N 29, ст.216 N 358/95-ВР від 05.10.95, ВВР 1995, N 34, ст.268 N 360/95-ВР від 05.10.95, ВВР 1995, N 35, ст.271 N 323/96-ВР від 12.07.96, ВВР 1996, N 52, ст.294 N 386/96-ВР від 01.10.96, ВВР 1996, N 46, ст.247 N 388/96-ВР від 02.10.96, ВВР 1996, N 46, ст.249 N 530/96-ВР від 20.11.96, ВВР 1997, N 4, ст. 21 N 44/97-ВР від 05.02.97, ВВР 1997, N 12, ст.102 N 552/97-ВР від 07.10.97, ВВР 1997, N 51, ст.306 N 85/98-ВР від 05.02.98, ВВР 1998, N 26, ст.149 N 210/98-ВР від 24.03.98, ВВР 1998, N 35, ст.241 N 1134-XIV від 08.10.99, ВВР, 1999, N 48, ст.419 N 1288-XIV від 14.12.99, ВВР, 2000, N 5, ст.34 N 1381-XIV від 13.01.2000, ВВР, 2000, N 10, ст.79 N 1483-III від 22.02.2000, ВВР, 2000, N 17, ст.123 N 1587-III від 23.03.2000, ВВР, 2000, N 24, ст.183 N 1685-III від 20.04.2000, ВВР, 2000, N 30, ст.240 N 1833-III від 22.06.2000, ВВР, 2000, N 46, ст.392 N 1945-III від 14.09.2000, ВВР, 2000, N 43, ст.368 N 1981-III від 21.09.2000, ВВР, 2000, N 45, ст.389 Рішенням Конституційного Суду N 13-рп/2000 від 16.11.2000 Законами N 2114-III від 16.11.2000, ВВР, 2001, N 1, ст.3 N 2181-III від 21.12.2000 - набирає чинності з 1 квітня 2001 року, ВВР, 2001, N 10, ст.44 N 2247-III від 18.01.2001, ВВР, 2001, N 13, ст.66 N 2362-III від 05.04.2001, ВВР, 2001, N 23, ст.117 N 2409-III від 17.05.2001, ВВР, 2001, N 31, ст.146 N 2533-III від 21.06.2001, ВВР, 2001, N 34-35, ст.187 - набуває чинності з 29.06.2001 N 2670-III від 12.07.2001 - про набуття чинності див. пункт 1 "Прикінцевих положень" Закону N 2670-III від 12.07.2001, ВВР, 2001, N 44, ст.234 N 2922-III від 10.01.2002, ВВР, 2002, N 17, ст.117 N 2953-III від 17.01.2002, ВВР, 2002, N 17, ст.121 N 3082-III від 07.03.2002, ВВР, 2002, N 30, ст.208 N 3111-III від 07.03.2002, ВВР, 2002, N 33, ст.236 Рішенням Конституційного Суду N 3-рп/2003 від 30.01.2003 Законами N 430-IV від 16.01.2003, ВВР, 2003, N 14, ст.95 - набуває чинності 11.06.2003 року N 487-IV від 06.02.2003, ВВР, 2003, N 15, ст.108 N 488-IV від 06.02.2003, ВВР, 2003, N 15, ст.109 N 658-IV від 03.04.2003, ВВР, 2003, N 26, ст.190 N 662-IV від 03.04.2003, ВВР, 2003, N 27, ст.209 - набуває чинності 01.08.2003 року N 669-IV від 03.04.2003, ВВР, 2003, N 26, ст.199 N 743-IV від 15.05.2003, ВВР, 2003, N 29, ст.233 N 850-IV від 22.05.2003, ВВР, 2003, N 35, ст.271 N 903-IV від 05.06.2003, ВВР, 2003, N 38, ст.316 ) ( Щодо визнання конституційними окремих положень див. Рішення Конституційного Суду N 14-рп/2003 від 08.07.2003 )( Із змінами, внесеними згідно із Законами N 965-IV від 19.06.2003, ВВР, 2003, N 45, ст.357 N 1125-IV від 11.07.2003, ВВР, 2004, N 8, ст.63 N 1703-IV від 11.05.2004, ВВР, 2004, N 32, ст.394 N 1723-IV від 18.05.2004, ВВР, 2004, N 36, ст.430 N 2252-IV від 16.12.2004, ВВР, 2005, N 5, ст.119 N 2289-IV від 23.12.2004, ВВР, 2005, N 6, ст.139 N 2376-IV від 20.01.2005, ВВР, 2005, N 10, ст.195 N 2377-IV від 20.01.2005, ВВР, 2005, N 11, ст.198 N 2598-IV від 31.05.2005, ВВР, 2005, N 27, ст.359 N 2631-IV від 02.06.2005, ВВР, 2005, N 26, ст.358 N 2875-IV від 08.09.2005, ВВР, 2005, N 52, ст.562 N 3108-IV від 17.11.2005, ВВР, 2006, N 1, ст.18 N 3150-IV від 30.11.2005, ВВР, 2006, N 8, ст.92 N 3165-IV від 01.12.2005, ВВР, 2006, N 12, ст.102 N 3169-IV від 01.12.2005, ВВР, 2006, N 12, ст.105 N 3323-IV від 12.01.2006, ВВР, 2006, N 19-20, ст.158 N 3480-IV від 23.02.2006, ВВР, 2006, N 31, ст.268 N 3504-IV від 23.02.2006, ВВР, 2006, N 33, ст.280 N 3538-IV від 15.03.2006, ВВР, 2006, N 35, ст.295 N 170-V від 21.09.2006, ВВР, 2006, N 45, ст.443 N 462-V від 14.12.2006, ВВР, 2007, N 9, ст.74 N 526-V від 22.12.2006, ВВР, 2007, N 11, ст.95 N 534-V від 22.12.2006, ВВР, 2007, N 10, ст.91 N 578-V від 11.01.2007, ВВР, 2007, N 13, ст.131 N 609-V від 07.02.2007, ВВР, 2007, N 15, ст.194 N 965-V від 19.04.2007, ВВР, 2007, N 32, ст.411 N 966-V від 19.04.2007, ВВР, 2007, N 32, ст.412 N 1071-V від 24.05.2007, ВВР, 2007, N 34, ст.447 ) ( Офіційне тлумачення до Кодексу див. в Рішенні Конституційного Суду N 11-рп/2007 від 11.12.2007 )( Із змінами, внесеними згідно із Законами N 270-VI від 15.04.2008, ВВР, 2008, N 24, ст.236 N 801-VI від 25.12.2008, ВВР, 2009, N 23, ст.278 N 807-VI від 25.12.2008, ВВР, 2009, N 19, ст.261 N 839-VI від 13.01.2009, ВВР, 2009, N 23, ст.279 N 894-VI від 15.01.2009, ВВР, 2009, N 26, ст.317 N 1254-VI від 14.04.2009, ВВР, 2009, N 36-37, ст.511 N 1276-VI від 16.04.2009, ВВР, 2009, N 38, ст.535 N 1414-VI від 02.06.2009, ВВР, 2009, N 41, ст.600 N 1508-VI від 11.06.2009, ВВР, 2009, N 46, ст.699 ) ( Щодо визнання неконституційними окремих положень див. Рішення Конституційного Суду N 16-рп/2009 від 30.06.2009 )( Із змінами, внесеними згідно із Законами N 1616-VI від 21.08.2009, ВВР, 2009, N 50, ст.754 N 1657-VI від 21.10.2009, ВВР, 2010, N 4, ст.21 N 1708-VI від 05.11.2009, ВВР, 2010, N 5, ст.44 N 1876-VI від 11.02.2010, ВВР, 2010, N 18, ст.139 N 1940-VI від 04.03.2010, ВВР, 2010, N 20, ст.201 N 2258-VI від 18.05.2010, ВВР, 2010, N 29, ст.392 N 2262-VI від 18.05.2010, ВВР, 2010, N 28, ст.355 N 2286-VI від 21.05.2010, ВВР, 2010, N 31, ст.421 N 2339-VI від 15.06.2010, ВВР, 2010, N 32, ст.451 N 2395-VI від 01.07.2010, ВВР, 2010, N 38, ст.506 N 2396-VI від 01.07.2010, ВВР, 2010, N 38, ст.507 N 2453-VI від 07.07.2010, ВВР, 2010, N 41-42, N 43, N 44-45, ст.529 N 2464-VI від 08.07.2010, ВВР, 2011, N 2-3, ст.11 N 2507-VI від 09.09.2010, ВВР, 2011, N 4, ст.18 N 2677-VI від 04.11.2010, ВВР, 2011, N 19-20, ст.142 N 2756-VI від 02.12.2010, ВВР, 2011, N 23, ст.160 N 2808-VI від 21.12.2010, ВВР, 2011, N 25, ст.188 N 2852-VI від 22.12.2010, ВВР, 2011, N 28, ст.253 N 2924-VI від 13.01.2011, ВВР, 2011, N 31, ст.302 N 2950-VI від 14.01.2011, ВВР, 2011, N 32, ст.319 N 3028-VI від 15.02.2011, ВВР, 2011, N 36, ст.364 N 3207-VI від 07.04.2011, ВВР, 2011, N 41, ст.414 N 3228-VI від 08.04.2011, ВВР, 2011, N 42, ст.430 N 3267-VI від 21.04.2011, ВВР, 2011, N 44, ст.456 N 3388-VI від 19.05.2011, ВВР, 2011, N 47, ст.530 Кодексом N 3393-VI від 19.05.2011, ВВР, 2011, N 48-49, ст.536 Законами N 3453-VI від 02.06.2011, ВВР, 2011, N 50, ст.548 N 3465-VI від 02.06.2011, ВВР, 2011, N 51, ст.580 N 3529-VI від 16.06.2011, ВВР, 2012, N 4, ст.22 N 3718-VI від 08.09.2011, ВВР, 2012, N 19-20, ст.168 N 3739-VI від 20.09.2011, ВВР, 2012, N 19-20, ст.173 N 3932-VI від 20.10.2011, ВВР, 2012, N 22, ст.221 N 4025-VI від 15.11.2011, ВВР, 2012, N 25, ст.263 ) ( Щодо визнання конституційними окремих положень див. Рішення Конституційного Суду N 17-рп/2011 від 13.12.2011 ) ( Офіційне тлумачення до Кодексу див. Рішенні Конституційного Суду N 19-рп/2011 від 14.12.2011 )( Із змінами, внесеними згідно із Законом N 4194-VI від 20.12.2011, ВВР, 2012, N 29, ст.344 ) ( Щодо визнання конституційними окремих положень див. Рішення Конституційного Суду N 1-рп/2012 від 18.01.2012 )( Із змінами, внесеними згідно із Законами N 5029-VI від 03.07.2012, ВВР, 2013, N 23, ст.218 N 5064-VI від 05.07.2012, ВВР, 2013, N 28, ст.299 N 5065-VI від 05.07.2012, ВВР, 2013, N 28, ст.300 )( Зміни по Закону N 5178-VI від 06.07.2012, ВВР, 2013, N 39, ст.517 не внесені - набирають чинності з 11.10.2013 ) ( У тексті Кодексу слова "службова особа" у всіх відмінках замінено словами "посадова особа" у відповідних відмінках згідно із Законом N 282/95-ВР від 11.07.95 ) ( У тексті Кодексу слова "Республіка Крим" у всіх відмінках замінено словами "Автономна Республіка Крим" у відповідних відмінках згідно із Законом N 2533-III від 21.06.2001 ) ( У тексті Кодексу слова "попереднє слідство", "попереднього слідства", "попереднє", "попереднього" замінено відповідно словами "досудове слідство", "досудового слідства", "досудове", "досудового" згідно із Законом N 2670-III від 12.07.2001 )
Розділ перший
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Г л а в а 1
ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Призначення Кримінально-процесуального кодексу України
Призначенням Кримінально-процесуального кодексу України є визначення порядку провадження у кримінальних справах.
( Стаття 1 в редакції Закону N 2857-XII від 15.12.92 )
Стаття 2. Завдання кримінального судочинства
Завданнями кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний.
( Стаття 2 в редакції Закону N 2857-XII від 15.12.92 )
Стаття 3. Чинність кримінально-процесуального закону
Провадження в кримінальних справах на території України здійснюється за правилами цього Кодексу незалежно від місця вчинення злочину.
При провадженні в кримінальній справі застосовується кримінально-процесуальний закон, який діє відповідно під час дізнання, досудового слідства або судового розгляду справи.
Норми цього Кодексу застосовуються при провадженні в справах про злочини іноземних громадян, за винятком осіб, які користуються правом дипломатичної недоторканості. Норми цього Кодексу застосовуються і в справах про злочини осіб без громадянства.
При проведенні на території України слідчих та інших процесуальних дій на підставі запиту (доручення) компетентного органу іноземної держави про міжнародну правову допомогу у кримінальній справі, яка перебуває у його провадженні, застосовуються норми цього Кодексу. Правовий статус свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів та учасників процесу в іноземній державі при виконанні слідчих та інших процесуальних дій на підставі запиту (доручення) компетентного органу іноземної держави у кримінальній справі на території України за участю цих осіб не потребує встановлення за правилами цього Кодексу.
На прохання компетентного органу іноземної держави під час виконання на території України запиту (доручення) про міжнародну правову допомогу може застосовуватися іноземне процесуальне законодавство, якщо це передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
( Стаття 3 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6834-X від 16.04.84; Законом N 3529-VI від 16.06.2011 )
Стаття 4. Обов'язок порушити кримінальну справу і розкрити злочин
Суд, прокурор, слідчий і орган дізнання зобов'язані в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх покарання.
Стаття 5. Недопустимість притягнення як обвинуваченого інакше ніж на підставах і в порядку, встановлених законом
Ніхто не може бути притягнутий як обвинувачений інакше ніж на підставах і в порядку, встановлених законом.
Стаття 6. Обставини, що виключають провадження в кримінальній справі
Кримінальну справу не може бути порушено, а порушена справа підлягає закриттю:
1) за відсутністю події злочину;
2) за відсутністю в діянні складу злочину;
( Пункт 3 частини першої статті 6 виключено на підставі Закону N 2670-III від 12.07.2001 )
( Пункт 4 частини першої статті 6 виключено на підставі Закону N 3465-VI від 02.06.2011 )
5) щодо особи, яка не досягла на час вчинення суспільно небезпечного діяння одинадцятирічного віку;
6) за примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим у справах, які порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, крім випадків, передбачених частинами 2, 4 і 5 статті 27 цього Кодексу;
7) за відсутністю скарги потерпілого, якщо справу може бути порушено не інакше як за його скаргою, крім випадків, коли прокуророві надано право порушувати справи і при відсутності скарги потерпілого (частина 3 статті 27 цього Кодексу);
8) щодо померлого, за винятком випадків, коли провадження в справі є необхідним для реабілітації померлого або відновлення справи щодо інших осіб за нововиявленими обставинами;
9) щодо особи, про яку є вирок по тому ж обвинуваченню, що набрав законної сили, або ухвала чи постанова суду про закриття справи з тієї ж підстави;
10) щодо особи, про яку є нескасована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи по тому ж обвинуваченню;
11) якщо про відмову в порушенні справи по тому ж факту є нескасована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора;
12) стосовно злочину, щодо якого не отримано згоди держави, яка видала особу.
( Частину другу статті 6 виключено на підставі Закону N 2670-III від 12.07.2001 )
Якщо обставини, зазначені в пунктах 1 і 2 частини першої цієї статті, виявляються в стадії судового розгляду, суд доводить розгляд справи до кінця і постановляє виправдувальний вирок.
( Частину четверту статті 6 виключено на підставі Закону N 3465-VI від 02.06.2011 )
У разі наявності достатніх підстав вважати, що суспільно небезпечне діяння вчинено особою, яка досягла одинадцяти років, але до виповнення віку, з якого законом передбачена кримінальна відповідальність, по факту цього діяння порушується кримінальна справа. Така справа вирішується у порядку, передбаченому статтею 7-3 цього Кодексу.
Якщо в ході дізнання, досудового чи судового слідства або перевірки, що проводилась на підставах, передбачених частиною 4 статті 97 цього Кодексу, поряд з обставинами, зазначеними у пунктах 1, 2, 6, 7, 9-11 частини 1 цієї статті, що виключають провадження у кримінальній справі, у діянні особи будуть виявлені ознаки адміністративного правопорушення, орган дізнання, слідчий, прокурор, суд або суддя зобов'язані направити відповідні матеріали органу (посадовій особі), уповноваженому розглядати справу про таке адміністративне правопорушення.
( Стаття 6 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР від 10.09.62, N 6834-10 від 16.04.84, Законами N 3351-12 від 30.06.93, N 3787-12 від 23.12.93, N 358/95-ВР від 05.10.95, N 1483-III від 22.02.2000, N 2533-III від 21.06.2001 - набуває чинності з 29.06.2001, N 2670-III від 12.07.2001, N 2286-VI від 21.05.2010, N 3465-VI від 02.06.2011 )
Стаття 6-1. Порядок звільнення від покарання внаслідок амністії
Суд вправі звільнити засудженого від відбування покарання внаслідок акта амністії, якщо він усуває застосування покарання за вчинене діяння.
Рішення про застосування чи незастосування амністії приймається судом стосовно кожної особи індивідуально після ретельної перевірки матеріалів особової справи та відомостей про поведінку засудженого за час відбування покарання.
Установивши в стадії судового розгляду кримінальної справи наявність акта амністії, що усуває застосування покарання за вчинене діяння, суд, за доведеності вини особи, постановляє обвинувальний вирок із звільненням засудженого від відбування покарання.
Якщо в ході судового слідства поряд з обставиною, передбаченою частиною третьою цієї статті, в діянні особи будуть виявлені ознаки адміністративного правопорушення, суд або суддя зобов'язані направити відповідні матеріали органу (посадовій особі), уповноваженому розглядати справу про таке адміністративне правопорушення.
( Кодекс доповнено статтею 6-1 згідно із Законом N 3465-VI від 02.06.2011 )
Стаття 7. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання внаслідок зміни обстановки
Суд вправі звільнити підсудного від кримінальної відповідальності, коли буде визнано, що на час розгляду справи в суді внаслідок зміни обстановки вчинене особою діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною.
Прокурор, а також слідчий за згодою прокурора за наявності підстав, зазначених у статті 48 Кримінального кодексу України, складає мотивовану постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.
За наявності підстав, зазначених у статті 48 Кримінального кодексу України, у справах, які надійшли до суду з обвинувальним висновком, суд у судовому засіданні виносить постанову про закриття справи.
При закритті кримінальної справи з цих підстав мають додержуватися вимоги, зазначені в частинах 2 і 3 статті 7-1 цього Кодексу.
Суд своїм вироком може звільнити від покарання особу, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, коли визнає, що з урахуванням бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці цю особу на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною.
Особа також може бути за вироком суду звільнена від відповідальності чи покарання на підставах, передбачених статтями 49 і 74 Кримінального кодексу України.
( Стаття 7 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 1851-IX від 23.03.77, N 6834-X від 16.04.84,Законами N 3351-XII від 30.06.93, N 2533-III від 21.06.2001 - набуває чинності з 29.06.2001, N 2670-III від 12.07.2001 )
Стаття 7-1. Закриття кримінальної справи у зв'язку з дійовим каяттям, з примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим, із застосуванням примусових заходів виховного характеру, з передачею особи на поруки або із закінченням строків давності
Провадження в кримінальній справі може бути закрито судом у зв'язку:
1) з дійовим каяттям;
2) з примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим;
3) із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру в порядку, передбаченому статтею 447 цього Кодексу;
4) з передачею особи на поруки колективу підприємства, установи чи організації;
5) із закінченням строків давності.
До направлення кримінальної справи до суду особі повинно бути роз'яснено сутність обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття справи з цієї підстави.
Направлення кримінальної справи до суду з підстав, зазначених у цій статті, не допускається, якщо обвинувачений, підсудний проти цього заперечує. В цьому разі провадження у справі продовжується в звичайному порядку.
Прокурор або слідчий в разі винесення постанови про направлення справи до суду у випадках, передбачених у частині першій статті 7-1 цього Кодексу, повинні ознайомити обвинуваченого, його захисника, потерпілого або його представника з названою постановою, а в разі їх вимоги - з усіма матеріалами справи та роз'яснити їх права, передбачені цим Кодексом.
( Кодекс доповнено статтею 7-1 згідно з Указом ПВР N 1851-IX від 23.03.77, із змінами, внесеними згідно з УказомПВР N 6834-X від 16.04.84, Законами N 2857-XII від 15.12.92, N 3787-XII від 23.12.93, N 2670-III від 12.07.2001 )
Стаття 7-2. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям
Прокурор, а також слідчий за згодою прокурора за наявності підстав, зазначених у статті 45 Кримінального кодексу України, вправі своєю мотивованою постановою направити кримінальну справу до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності.
За наявності підстав, зазначених у статті 45 Кримінального кодексу України, у справах, які надійшли до суду з обвинувальним висновком, суд у судовому засіданні виносить постанову про закриття справи.
( Кодекс доповнено статтею 7-2 згідно з Указом ПВР N 1851-IX від 23.03.77, із змінами, внесеними згідно з УказомПВР N 6834-X від 16.04.84, Законами N 3351-XII від 30.06.93, N 2533-III від 21.06.2001 -набуває чинності з 29.06.2001, в редакції Закону N 2670-III від 12.07.2001 )
Стаття 7-3. Порядок вирішення справ про суспільно небезпечні діяння, вчинені особою, яка не досягла віку, з якого можлива кримінальна відповідальність
Особу у віці від одинадцяти років, яка підозрюється у вчиненні суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, за яке Кримінальним кодексом України передбачено покарання у виді позбавлення волі понад п'ять років, і яка не досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, і щодо якої достатньо підстав вважати, що вона буде ухилятися від слідства і суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжувати протиправну діяльність, може бути поміщено у приймальник-розподільник для дітей строком до 30 діб. Цей строк за наявності підстав може бути продовжено рішенням суду ще до 30 діб. Питання щодо поміщення такої особи у приймальник-розподільник для дітей вирішується судом за поданням слідчого або органу дізнання за згодою прокурора, з урахуванням особливостей, передбачених частинами третьою і четвертою статті 447 цього Кодексу, негайно. На рішення суду прокурором, законним представником, захисником неповнолітнього та самим неповнолітнім протягом трьох діб з дня ухвалення такого рішення може бути подана апеляція до апеляційного суду. Подача апеляції не зупиняє виконання рішення суду про поміщення дитини у приймальник-розподільник для дітей.
Слідчий, встановивши в кримінальній справі, що суспільно небезпечне діяння, вчинене особою у віці від одинадцяти років і до виповнення віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, виносить мотивовану постанову про закриття справи та застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру. Справа разом з постановою направляється прокурору.
Неповнолітньому, щодо якого винесено постанову, а також його батькам або особам, що їх замінюють, перед направленням справи прокурору надається можливість ознайомитись з усіма матеріалами справи, при цьому вони мають право користуватися послугами захисника.
( Частину четверту статті 7-3 виключено на підставі Закону N 2507-VI від 09.09.2010 )
Слідчий, встановивши в кримінальній справі, що суспільно небезпечне діяння вчинено дитиною, яка не досягла одинадцятирічного віку, виносить постанову про закриття справи з додержанням вимог частини третьої цієї статті, про що повідомляє прокурора і службу в справах дітей за місцем проживання дитини.
( Кодекс доповнено статтею 7-3 згідно із Законом N 3787-XII від 23.12.93, із змінами, внесеними згідно із Законами N 2533-III від 21.06.2001 - набуває чинності з 29.06.2001, N 2670-III від 12.07.2001, N 609-V від 07.02.2007, N 2507-VI від 09.09.2010 )
Стаття 8. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим
Прокурор, а також слідчий за згодою прокурора вправі за наявності підстав, зазначених у статті 46 Кримінального кодексу України, винести мотивовану постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності.
За наявності підстав, зазначених у статті 46 Кримінального кодексу України, у справах, які надійшли до суду з обвинувальним висновком, суд у судовому засіданні виносить постанову про закриття справи.
( Стаття 8 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 1851-IX від 23.03.77, N 6834-X 16.04.84, Законом N 3351-XII від 30.06.93, в редакції Закону N 2670-III від 12.07.2001 )
Стаття 9. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру
Прокурор, а також слідчий за згодою прокурора на підставі, передбаченій частиною першою статті 97 Кримінального кодексу України, виносять мотивовану постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності. У цьому разі неповнолітньому, з додержанням вимог статей 438 і 440 цього Кодексу, пред'являється обвинувачення і після винесення постанови пред'являються всі матеріали справи. Справа із списком осіб, які підлягають виклику до суду, надсилається до суду прокурором.
За наявності підстав, зазначених у частині першій статті 97 Кримінального кодексу України, у справах, які надійшли до суду з обвинувальним висновком, суд у судовому засіданні виносить постанову про закриття справи.
( Стаття 9 в редакції Закону N 3787-XII від 23.12.93,із змінами, внесеними згідно із Законом N 2670-III від12.07.2001 )
Стаття 10. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки
Прокурор, а також слідчий за згодою прокурора вправі за наявності підстав, зазначених у статті 47 Кримінального кодексу України, своєю вмотивованою постановою направити справу в суд для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності з передачею його на поруки колективу підприємства, установи чи організації за їхнім клопотанням про це, прийнятим на загальних зборах. Протокол загальних зборів додається до справи.
За клопотанням колективу прокурор, слідчий інформують збори про обставини вчиненого злочину невеликої або середньої тяжкості.
За наявності підстав, зазначених у статті 47 Кримінального кодексу України, у справах, які надійшли до суду з обвинувальним висновком, суд у судовому засіданні виносить постанову про закриття справи.
Суд, прокурор, слідчий зобов'язані повідомити колектив про передачу їм особи на поруки.
( Стаття 10 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 1851-IX від 23.03.77, N 6834-X від 16.04.84,Законами N 3351-XII від 30.06.93, N 2670-III від 12.07.2001 )
Стаття 11. Відмова в передачі на поруки
При наявності обставин, які відповідно до статті 47 Кримінального кодексу України виключають передачу особи на поруки, суд, прокурор, слідчий відмовляють в клопотанні про передачу особи на поруки і повідомляють про мотиви відхилення клопотання.
Відмова слідчого або прокурора у винесенні постанови про направлення справи в суд для звільнення від кримінальної відповідальності з передачею особи на поруки не перешкоджає колективу звернутися до суду з цим клопотанням.
( Стаття 11 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 1851-IX від 23.03.77, N 6834-X від 16.04.84;Законами N 3351-XII від 30.06.93, N 2670-III від 12.07.2001 )
Стаття 11-1 Порядок звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності
Прокурор, а також слідчий за згодою прокурора на підставі, передбаченій частиною першою статті 49 Кримінального кодексу України, виносять мотивовану постанову про направлення кримінальної справи до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності.
Суд у судовому засіданні за наявності підстав, передбачених частиною першою статті 49 Кримінального кодексу України, закриває кримінальну справу у зв'язку із закінченням строків давності у випадках, коли справа надійшла до суду з обвинувальним висновком.
Якщо в ході дізнання та досудового слідства протягом строків, зазначених у частині першій статті 49 Кримінального кодексу України, не встановлено особу, яка вчинила злочин, прокурор або слідчий за згодою прокурора направляє кримінальну справу до суду для вирішення питання про її закриття за підставою, передбаченою частиною другою цієї статті.
Питання про застосування давності до особи, що вчинила особливо тяжкий злочин, за який згідно з законом може бути призначено довічне позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі, згідно з частиною четвертою статті 49 Кримінального кодексу України, не може бути призначено і заміняється позбавленням волі на певний строк.
( Кодекс доповнено статтею 11-1 згідно із Законом N 2670-III від 12.07.2001 )
Стаття 12. Оскарження потерпілим рішення суду про звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'язку зі зміною обстановки, дійовим каяттям, застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру, з передачею особи на поруки та із закінченням строків давності
При вирішенні питання про закриття кримінальної справи відповідно до статей 7, 7-1, 7-2, 8, 9, 10, 11-1 або при застосуванні до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру відповідно до статті 7-3 цього Кодексу суд зобов'язаний з'ясувати думку потерпілого і в разі закриття справи повідомити про це потерпілого та його представника. Потерпілий або його представник можуть оскаржити рішення про закриття справи в апеляційному порядку.
( Стаття 12 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 1851-IX від 23.03.77, N 6834-X від 16.04.84, N 8627-X від 20.03.85, N 838-XII від18.03.91, Законами N 2857-XII від 15.12.92, N 3351-XII від 30.06.93, N 3787-XII від 23.12.93, N 2533-III від 21.06.2001 - набуває чинності з29.06.2001, в редакції Закону N 2670-III від12.07.2001 )
Стаття 13. Відновлення справи при відмові від поручительства
Суд за наявності рішення колективу підприємства, установи чи організації, прийнятого на загальних зборах, про відмову від поручительства за взяту ними на поруки особу, яка протягом року з дня передачі її на поруки не виправдає довіру колективу, ухилятиметься від заходів виховного характеру та порушуватиме громадський порядок, вирішує питання про кримінальну відповідальність цієї особи.
Відновлення справи в цих випадках проводиться відповідно до глави 31 цього Кодексу.
( Стаття 13 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 1851-IX від 23.03.77, N 6834-X від 16.04.84,Законами N 2857-XII від 15.12.92, N 2533-III від 21.06.2001 - набуває чинності з 29.06.2001, вредакції Закону N 2670-III від 12.07.2001 )( Статтю 13-1 виключено на підставі Указу ПВР N 838-XII від 18.03.91 )
Стаття 14. Недоторканність особи
Ніхто не може бути заарештований інакше як на підставі судового рішення.
Прокурор повинен негайно звільнити кожного, хто незаконно позбавлений волі або утримується під вартою понад строк, передбачений законом чи судовим вироком.
( Стаття 14 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6834-X від 16.04.84, із Законом N 2533-III від21.06.2001 - набуває чинності з 29.06.2001 )
Стаття 14-1. Недоторканність житла, охорона особистого життя громадян, таємниці листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, банківських вкладів та рахунків