Кодекс законів про працю України

Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки Кодекс України, Кодекс, Закон від 10.12.1971 №322-VIII
Реквізити

Видавник: Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки

Тип Кодекс України, Кодекс, Закон

Дата 10.12.1971

Номер 322-VIII

Статус Діє

Редакції
19.11.2022 внесення змін (закон від 26.01.2022 N 2010-IX /2010-20/) 29.10.2022 внесення змін (закон від 21.09.2022 N 2622-IX /2622-20/) 19.08.2022 внесення змін (закон від 19.07.2022 N 2434-IX /2434-20/) 10.08.2022 внесення змін (закон від 18.07.2022 N 2421-IX /2421-20/) 27.07.2022 внесення змін (закон від 08.07.2022 N 2379-IX /2379-20/) 19.07.2022 внесення змін (закон від 01.07.2022 N 2352-IX /2352-20/) 17.06.2022 внесення змін (закон від 01.04.2022 N 2179-IX /2179-20/) 09.06.2022 внесення змін (закон від 31.05.2022 N 2295-IX /2295-20/) 27.05.2022 внесення змін (закон від 12.05.2022 N 2253-IX /2253-20/) 07.05.2022 внесення змін (закон від 21.04.2022 N 2215-IX /2215-20/) 02.04.2022 внесення змін (закон від 24.03.2022 N 2153-IX /2153-20/) 24.03.2022 внесення змін (закон від 15.03.2022 N 2136-IX /2136-20/) 01.01.2022 внесення змін (закон від 16.07.2021 N 1702-IX /1702-20/) 15.12.2021 внесення змін (закон від 16.11.2021 N 1875-IX /1875-20/) 24.11.2021 внесення змін (закон від 28.01.2021 N 1150-IX /1150-20/) 14.08.2021 внесення змін (закон від 15.07.2021 N 1667-IX /1667-20/) 05.08.2021 внесення змін (закон від 14.07.2021 N 1643-IX /1643-20/) 30.06.2021 внесення змін (закон від 03.12.2020 N 1053-ІХ /1053-20/) 10.06.2021 внесення змін (закон від 05.02.2021 N 1217-IX /1217-20/) 09.05.2021 внесення змін (закон від 15.04.2021 N 1401-IX /1401-20/) 27.04.2021 внесення змін (закон від 04.03.2021 N 1320-IX /1320-20/) 23.04.2021 внесення змін (закон від 30.03.2021 N 1357-IX /1357-20/) 27.02.2021 внесення змін (закон від 04.02.2021 N 1213-IX /1213-20/) 25.01.2021 внесення змін (закон від 30.09.2020 N 931-IX /931-20/) 02.04.2020 внесення змін (закон від 30.03.2020 N 540-IX /540-20/) 20.03.2020 внесення змін (закон від 04.03.2020 N 524-IX /524-20/) 17.03.2020 внесення змін (закон від 17.03.2020 N 530-IX /530-20/) 13.02.2020 внесення змін (закон від 14.01.2020 N 440-IX /440-20/) 02.02.2020 внесення змін (закон від 12.12.2019 N 378-IX /378-20/) 27.12.2019 внесення змін (закон від 05.12.2019 N 341-IX /341-20/) 01.01.2020 внесення змін (закон від 17.10.2019 N 198-IX /198-20/) 28.11.2019 внесення змін (закон від 31.10.2019 N 263-IX /263-20/) 25.09.2019 внесення змін (закон від 19.09.2019 N 113-IX /113-20/) 21.06.2019 внесення змін (закон від 30.05.2019 N 2728-VIII /2728-19/) 11.10.2018 внесення змін (закон від 18.09.2018 N 2542-VIII /2542-19/) 25.07.2018 внесення змін (закон від 22.05.2018 N 2443-VIII /2443-19/) 20.01.2018 внесення змін (закон від 19.12.2017 N 2249-VIII /2249-19/) 02.12.2017 внесення змін (закон від 16.11.2017 N 2211-VIII /2211-19/) 30.04.2017 внесення змін (закон від 06.04.2017 N 2005-VIII /2005-19/) 16.04.2017 внесення змін (закон від 22.03.2017 N 1971-VIII /1971-19/) 07.01.2017 внесення змін (закон від 06.12.2016 N 1769-VIII /1769-19/) 01.01.2017 внесення змін (закон від 06.12.2016 N 1774-VIII /1774-19/) 05.10.2016 внесення змін (закон від 02.06.2016 N 1404-VIII /1404-19/) 12.06.2016 внесення змін (закон від 17.05.2016 N 1367-VIII /1367-19/) 11.06.2016 внесення змін (закон від 17.05.2016 N 1366-VIII /1366-19/) 01.05.2016 внесення змін (закон від 07.04.2015 N 289-VIII /289-19/) 01.01.2016 внесення змін (закон від 25.12.2015 N 928-VIII /928-19/) 24.02.2016 внесення змін (закон від 28.01.2016 N 955-VIII /955-19/) 01.01.2016 внесення змін (закон від 24.12.2015 N 911-VIII /911-19/) 28.12.2015 внесення змін (закон від 23.12.2015 N 901-VIII /901-19/) 06.12.2015 внесення змін (закон від 12.11.2015 N 801-VIII /801-19/) 26.11.2015 внесення змін (закон від 12.11.2015 N 785-VIII /785-19/) 26.11.2015 внесення змін (закон від 03.11.2015 N 734-VIII /734-19/) 07.08.2015 внесення змін (закон від 16.07.2015 N 630-VIII /630-19/) 11.06.2015 внесення змін (закон від 14.05.2015 N 433-VIII /433-19/) 06.06.2015 внесення змін (закон від 14.05.2015 N 426-VIII /426-19/) 21.05.2015 внесення змін (закон від 09.04.2015 N 315-VIII /315-19/) 26.04.2015 внесення змін (закон від 14.10.2014 N 1700-VII /1700-18/) 15.04.2015 внесення змін (закон від 18.03.2015 N 259-VIII /259-19/) 05.04.2015 внесення змін (закон від 12.02.2015 N 191-VIII /191-19/) 25.03.2015 внесення змін (закон від 05.03.2015 N 238-VIII /238-19/) 08.02.2015 внесення змін (закон від 15.01.2015 N 116-VIII /116-19/) 01.02.2015 внесення змін (закон від 15.01.2015 N 120-VIII /120-19/) 01.01.2015 внесення змін (закон від 28.12.2014 N 77-VIII /77-19/) 26.10.2014 внесення змін (закон від 14.10.2014 N 1697-VII /1697-18/) 16.10.2014 внесення змін (закон від 16.09.2014 N 1682-VII /1682-18/) 06.08.2014 внесення змін (закон від 13.05.2014 N 1253-VII /1253-18/) 08.06.2014 внесення змін (закон від 20.05.2014 N 1275-VII /1275-18/) 01.06.2014 внесення змін (закон від 13.05.2014 N 1255-VII /1255-18/) 01.04.2014 внесення змін (закон від 27.03.2014 N 1169-VII /1169-18/) 15.10.2013 тлумачення (решение від 15.10.2013 N 9-рп/2013 /v009p710-13/) 15.10.2013 тлумачення (решение від 15.10.2013 N 8-рп/2013 /v008p710-13/) 11.08.2013 внесення змін (закон від 04.07.2013 N 406-VII /406-18/) 24.07.2013 внесення змін (закон від 02.07.2013 N 379-VII /379-18/) 12.06.2013 внесення змін (закон від 15.05.2013 N 239-VII /239-18/) 09.06.2013 внесення змін (закон від 14.05.2013 N 224-VII /224-18/) 09.12.2012 внесення змін (закон від 16.10.2012 N 5462-VI /5462-17/) 13.06.2012 внесення змін (закон від 17.05.2012 N 4711-VI /4711-17/) 22.02.2012 тлумачення (решение від 22.02.2012 N 4-рп/2012 /v004p710-12/) 05.01.2012 внесення змін (закон від 08.09.2011 N 3720-VI /3720-17/) 13.05.2011 внесення змін (закон від 19.04.2011 N 3231-VI /3231-17/) 24.02.2011 внесення змін (закон від 03.02.2011 N 2978-VI /2978-17/) 29.01.2011 внесення змін (закон від 11.01.2011 N 2914-VI /2914-17/) 12.01.2011 внесення змін (закон від 21.12.2010 N 2824-VI /2824-17/) 01.01.2011 внесення змін (закон від 17.11.2009 N 1724-VI /1724-17/) 19.11.2010 внесення змін (закон від 23.09.2010 N 2559-VI /2559-17/) 16.06.2010 внесення змін (закон від 20.05.2010 N 2275-VI /2275-17/) 08.06.2010 внесення змін (закон від 18.05.2010 N 2266-VI /2266-17/) 30.03.2010 внесення змін (закон від 10.03.2010 N 1959-VI /1959-17/) 16.02.2010 внесення змін (закон від 21.01.2010 N 1837-VI /1837-17/) 01.01.2010 внесення змін (закон від 25.06.2009 N 1574-VI /1574-17/) 01.01.2010 внесення змін (закон від 19.05.2009 N 1343-VI /1343-17/) 11.06.2009 внесення змін (закон від 14.04.2009 N 1254-VI /1254-17/) 07.05.2009 внесення змін (закон від 16.04.2009 N 1276-VI /1276-17/) 01.01.2009 внесення змін (закон від 14.12.2006 N 466-V /466-16/) 01.01.2009 внесення змін (закон від 23.09.2008 N 573-VI /573-17/) 22.05.2008 визнання неконституційними окремих положень (решение від 22.05.2008 N 10-рп/2008 /v010p710-08/) 07.05.2008 внесення змін (закон від 15.04.2008 N 274-VI /274-17/) 01.01.2008 внесення змін (закон від 28.12.2007 N 107-VI /107-17/) 20.06.2007 внесення змін (закон від 11.05.2007 N 1014-V /1014-16/) 20.03.2007 внесення змін (закон від 07.02.2007 N 609-V /609-16/) 17.01.2007 внесення змін (закон від 22.12.2006 N 534-V /534-16/) 05.01.2006 внесення змін (закон від 20.12.2005 N 3248-IV /3248-15/) 01.01.2006 внесення змін (закон від 18.11.2004 N 2190-IV /2190-15/) 31.03.2005 внесення змін (закон від 03.03.2005 N 2454-IV /2454-15/) 18.11.2004 внесення змін (закон від 22.10.2004 N 2128-IV /2128-15/) 09.11.2004 внесення змін (закон від 21.10.2004 N 2103-IV /2103-15/) 09.06.2004 внесення змін (закон від 11.05.2004 N 1703-IV /1703-15/) 14.08.2003 внесення змін (закон від 10.07.2003 N 1096-IV /1096-15/) 11.06.2003 внесення змін (закон від 15.05.2003 N 762-IV /762-15/) 17.04.2003 внесення змін (закон від 20.03.2003 N 639-IV /639-15/) 01.03.2003 внесення змін (закон від 06.02.2003 N 490-IV /490-15/) 01.03.2003 внесення змін (закон від 06.02.2003 N 487-IV /487-15/) 11.02.2003 внесення змін (закон від 16.01.2003 N 429-IV /429-15/) 08.11.2002 внесення змін (закон від 17.10.2002 N 184-IV /184-15/) 01.08.2001 внесення змін (закон від 11.07.2001 N 2620-III /2620-14/) 04.05.2001 внесення змін (закон від 05.04.2001 N 2343-III /2343-14/) 01.01.2001 внесення змін (закон від 11.01.2001 N 2213-III /2213-14/) 29.11.2000 внесення змін (закон від 19.10.2000 N 2056-III /2056-14/) 08.07.2000 внесення змін (закон від 08.06.2000 N 1807-III /1807-14/) 01.06.2000 внесення змін (закон від 01.06.2000 N 1766-III /1766-14/) 08.02.2000 внесення змін (закон від 01.02.2000 N 1421-XIV /1421-14/) 13.01.2000 внесення змін (закон від 24.12.1999 N 1356-XIV /1356-14/) 30.06.1999 внесення змін (закон від 14.05.1992 N 2343-XII /2343-12/) 08.04.1999 внесення змін (закон від 08.04.1999 N 576-XIV /576-14/) 29.10.1998 тлумачення (решение від 29.10.1998 N 14-рп/98 /v014p710-98/) 19.10.1998 внесення змін (закон від 18.09.1998 N 117-XIV /117-14/) 09.07.1998 тлумачення (решение від 09.07.1998 N 12-рп/98 /v012p710-98/) 10.01.1998 внесення змін (закон від 26.12.1997 N 785/97-ВР /785/97-ВР/) 08.07.1997 внесення змін (закон від 19.06.1997 N 374/97-ВР /374/97-ВР/) 08.02.1997 внесення змін (закон від 23.01.1997 N 20/97-ВР /20/97-ВР/) 21.11.1996 внесення змін (закон від 21.11.1996 N 534/96-ВР /534/96-ВР/) 26.09.1996 внесення змін (закон від 10.09.1996 N 357/96-ВР /357/96-ВР/) 23.07.1996 внесення змін (закон від 28.06.1996 N 256/96-ВР /256/96-ВР/)
Документ підготовлено в системі iplex
2) при проведенні громадсько необхідних робіт по водопостачанню, газопостачанню, опаленню, освітленню, каналізації, транспорту, зв'язку - для усунення випадкових або несподіваних обставин, які порушують правильне їх функціонування;
3) при необхідності закінчення початої роботи, яка внаслідок непередбачених обставин чи випадкової затримки з технічних умов виробництва не могла бути закінчена в нормальний робочий час, якщо її припинення може призвести до псування або знищення майна, а також у разі необхідності невідкладного ремонту машин, іншого обладнання або устаткування, якщо їх несправність викликає зупинення робіт для значної кількості працівників;
4) при необхідності виконання вантажно-розвантажувальних робіт з метою недопущення або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення;
5) для продовження роботи при нез'явленні працівника, який заступає, коли робота не допускає перерви; в цих випадках роботодавець зобов'язаний негайно вжити заходів до заміни змінника іншим працівником.
Надурочні роботи можуть провадитися лише після інформування виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) підприємства (у разі створення такої організації), установи, організації про їх застосування, крім випадків, визначених пунктами 1 та 2 частини третьої цієї статті, коли допускається інформування виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) протягом наступного робочого дня.
( Стаття 62 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 2240-10 від 29.07.81; Законами № 871-12 від 20.03.91, № 263/95-ВР від 05.07.95, № 2215-IX від 21.04.2022, № 2434-IX від 19.07.2022 - щодо дії змін див. пункт 1 розділу II )
Стаття 63. Заборона залучення до надурочних робіт
До надурочних робіт (стаття 62) забороняється залучати:
1) вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (стаття 176);
2) осіб, молодших вісімнадцяти років (стаття 192);
3) працівників, які навчаються в загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах без відриву від виробництва, в дні занять (стаття 220).
Законодавством можуть бути передбачені і інші категорії працівників, що їх забороняється залучати до надурочних робіт.
Жінки, які мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, можуть залучатись до надурочних робіт лише за їх згодою (стаття 177).
Залучення осіб з інвалідністю до надурочних робіт можливе лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (стаття 172).
( Стаття 63 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 4841-11 від 30.10.87; Законом № 871-12 від 20.33.91 )
Стаття 64. Необхідність одержання дозволу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) підприємства, установи, організації для проведення надурочних робіт
Надурочні роботи можуть провадитися лише з дозволу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) підприємства, установи, організації.
( Стаття 64 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 4617-10 від 24.01.83; Законом № 1096-IV від 10.07.2003 )
Стаття 65. Граничні норми застосування надурочних робіт
Надурочні роботи не повинні перевищувати для кожного працівника чотирьох годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік.
( У період дії воєнного стану не застосовуються норми частини першої статті 65 згідно із Законом № 2136-IX від 15.03.2022 )
Роботодавець повинен вести облік надурочних робіт кожного працівника.
Глава V
ЧАС ВІДПОЧИНКУ
Стаття 66. Перерва для відпочинку і харчування
Працівникам надається перерва для відпочинку і харчування тривалістю не більше двох годин. Перерва не включається в робочий час. Перерва для відпочинку і харчування повинна надаватись, як правило, через чотири години після початку роботи.
Час початку і закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку.
Працівники використовують час перерви на свій розсуд. На цей час вони можуть відлучатися з місця роботи.
На тих роботах, де через умови виробництва перерву встановити не можна, працівникові повинна бути надана можливість приймання їжі протягом робочого часу. Перелік таких робіт, порядок і місце приймання їжі встановлюються роботодавцем за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації.
( Стаття 66 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 4617-10 від 24.01.83; Законами № 871-12 від 20.03.91, № 1096-IV від 10.07.2003 )
Стаття 67. Вихідні дні
При п'ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні - один вихідний день.
Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п'ятиденному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, визначається графіком роботи підприємства, установи, організації, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації, і, як правило, має надаватися підряд з загальним вихідним днем.
У випадку, коли святковий або неробочий день (стаття 73) збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого.
( У період дії воєнного стану не застосовуються норми частини третьої статті 67 згідно із Законом № 2136-IX від 15.03.2022 )
З метою створення сприятливих умов для використання святкових та неробочих днів (стаття 73), а також раціонального використання робочого часу Кабінет Міністрів України не пізніше ніж за три місяці до таких днів може рекомендувати керівникам підприємств, установ та організацій перенести вихідні та робочі дні у порядку і на умовах, установлених законодавством, для працівників, яким встановлено п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями.
( У період дії воєнного стану не застосовуються норми частини четвертої статті 67 згідно із Законом № 2136-IX від 15.03.2022 )
Роботодавець у разі застосування рекомендації Кабінету Міністрів України не пізніше ніж за два місяці видає наказ (розпорядження) про перенесення вихідних та робочих днів на підприємстві, в установі або організації, погоджений з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником).
( У період дії воєнного стану не застосовуються норми частини п'ятої статті 67 згідно із Законом № 2136-IX від 15.03.2022 )( Стаття 67 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 4617-10 від 24.01.83; Законами № 35/95-ВР від 27.01.95, № 785/97-ВР від 26.12.97, № 576-XIV від 08.04.99, № 1096-IV від 10.07.2003, № 2914-VI від 11.01.2011 )
Стаття 68. Вихідні дні на підприємствах, в установах, організаціях, пов'язаних з обслуговуванням населення
На підприємствах, в установах, організаціях, де робота не може бути перервана в загальний вихідний день у зв'язку з необхідністю обслуговування населення (магазини, підприємства побутового обслуговування, театри, музеї і інші), вихідні дні встановлюються місцевими радами.
( Стаття 68 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 2240-10 від 29.07.81, Законом № 5462-VI від 16.10.2012 )
Стаття 69. Вихідні дні на безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях
На підприємствах, в установах, організаціях, зупинення роботи яких неможливе з виробничо-технічних умов або через необхідність безперервного обслуговування населення, а також на вантажно-розвантажувальних роботах, пов'язаних з роботою транспорту, вихідні дні надаються в різні дні тижня почергово кожній групі працівників згідно з графіком змінності, що затверджується роботодавцем за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації.
( Стаття 69 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 4617-10 від 24.01.83; Законом № 1096-IV від 10.07.2003 )
Стаття 70. Тривалість щотижневого безперервного відпочинку
Тривалість щотижневого безперервного відпочинку повинна бути не менш як сорок дві години.
Стаття 71. Заборона роботи у вихідні дні. Винятковий порядок застосування такої роботи
( У період дії воєнного стану не застосовуються норми статті 71 згідно із Законом № 2136-IX від 15.03.2022 з урахуванням змін, внесених Законом № 2352-IX від 01.07.2022 )
Робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих працівників до роботи у ці дні допускається тільки з дозволу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) підприємства, установи, організації і лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством і в частині другій цієї статті.
Залучення окремих працівників до роботи у вихідні дні допускається в таких виняткових випадках:
1) для відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій і негайного усунення їх наслідків;
2) для відвернення нещасних випадків, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей, загибелі або псування майна;
3) для виконання невідкладних, наперед не передбачених робіт, від негайного виконання яких залежить у дальшому нормальна робота підприємства, установи, організації в цілому або їх окремих підрозділів;
4) для виконання невідкладних вантажно-розвантажувальних робіт з метою запобігання або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення.
Залучення працівників до роботи у вихідні дні провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) роботодавця.
( Стаття 71 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР № 2240-10 від 29.07.81, № 4617-10 від 24.01.83; Законами № 263/95-ВР від 05.07.95, № 639-IV від 20.03.2003, № 1096-IV від 10.07.2003 )
Стаття 72. Компенсація за роботу у вихідний день
Робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі.
Оплата за роботу у вихідний день обчислюється за правилами статті 107 цього Кодексу.
( Стаття 72 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР № 2240-10 від 29.07.81, № 5938-11 від 27.05.88 )
Стаття 73. Святкові і неробочі дні
( У період дії воєнного стану не застосовуються норми статті 73 згідно із Законом № 2136-IX від 15.03.2022 з урахуванням змін, внесених Законом № 2352-IX від 01.07.2022 )
Встановити такі святкові дні:
1 січня - Новий рік
7 січня і 25 грудня - Різдво Христове
8 березня - Міжнародний жіночий день
1 травня - День праці
9 травня - День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні (День перемоги)
28 червня - День Конституції України
28 липня - День Української Державності
24 серпня - День незалежності України
14 жовтня - День захисників і захисниць України.
Робота також не провадиться в дні релігійних свят:
7 січня і 25 грудня - Різдво Христове
один день (неділя) - Пасха (Великдень)
один день (неділя) - Трійця.
За поданням релігійних громад інших (неправославних) конфесій, зареєстрованих в Україні, керівництво підприємств, установ, організацій надає особам, які сповідують відповідні релігії, до трьох днів відпочинку протягом року для святкування їх великих свят з відпрацюванням за ці дні.
У дні, зазначені у частинах першій і другій цієї статті, допускаються роботи, припинення яких неможливе через виробничо-технічні умови (безперервно діючі підприємства, установи, організації), роботи, викликані необхідністю обслуговування населення. У ці дні допускаються роботи із залученням працівників у випадках та в порядку, передбачених статтею 71 цього Кодексу.
Робота у зазначені дні компенсується відповідно до статті 107 цього Кодексу.
Стаття 74. Щорічні відпустки
Громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.
( Стаття 74 в редакції Закону № 117-XIV від 18.09.98 )
Стаття 75. Тривалість щорічної основної відпустки
Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.
Особам віком до вісімнадцяти років надається щорічна основна відпустка тривалістю 31 календарний день.
Для деяких категорій працівників законодавством України може бути передбачена інша тривалість щорічної основної відпустки. При цьому тривалість їх відпустки не може бути меншою за передбачену частиною першою цієї статті.
( Стаття 75 із змінами, внесеними згідно із Законом № 871-12 від 20.03.91; в редакції Закону № 117-XIV від 18.09.98 )
Стаття 76. Щорічні додаткові відпустки та їх тривалість
Щорічні додаткові відпустки надаються працівникам:
1) за роботу із шкідливими і важкими умовами праці;
2) за особливий характер праці;
3) в інших випадках, передбачених законодавством.
Тривалість щорічних додаткових відпусток, умови та порядок їх надання встановлюються нормативно-правовими актами України.
( Стаття 76 в редакції Закону № 117-XIV від 18.09.98 )
Стаття 77. Творча відпустка
Творча відпустка надається працівникам для закінчення дисертаційних робіт, написання підручників та в інших випадках, передбачених законодавством.
Тривалість, порядок, умови надання та оплати творчих відпусток установлюються Кабінетом Міністрів України.
( Стаття 77 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 4534-11 від 03.09.87; Законом № 263/95-ВР від 05.07.95; в редакції Закону № 117-XIV від 18.09.98 )
Стаття 77-1. Відпустка для підготовки та участі в змаганнях
Відпустка для підготовки та участі в змаганнях надається працівникам, які беруть участь у всеукраїнських та міжнародних спортивних змаганнях.
Тривалість, порядок, умови надання та оплати відпусток для підготовки та участі в змаганнях встановлюються Кабінетом Міністрів України.
( Кодекс доповнено статтею 77-1 згідно із Законом № 1724-VI від 17.11.2009 )
Стаття 77-2. Додаткова відпустка окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності
Учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув’язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
( Кодекс доповнено статтею 77-2 згідно із Законом № 426-VIII від 14.05.2015; із змінами, внесеними згідно із Законами № 2249-VIII від 19.12.2017, № 2443-VIII від 22.05.2018, № 2542-VIII від 18.09.2018 )
Стаття 77-3. Відпустка при народженні дитини
Одноразова оплачувана відпустка при народженні дитини тривалістю до 14 календарних днів (без урахування святкових і неробочих днів) надається працівникам, а саме:
1) чоловіку, дружина якого народила дитину;
2) батьку дитини, який не перебуває у зареєстрованому шлюбі з матір’ю дитини, за умови що вони спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки;
3) бабі або діду, або іншому повнолітньому родичу дитини, які фактично здійснюють догляд за дитиною, мати чи батько якої є одинокою матір’ю (одиноким батьком).
Відпустка при народженні дитини надається лише одній з осіб, зазначених у частині першій цієї статті.
Відпустка при народженні дитини надається у порядку, встановленому Законом України "Про відпустки".
( Кодекс доповнено статтею 77-3 згідно із Законом № 1401-IX від 15.04.2021 )
Стаття 78. Невключення днів тимчасової непрацездатності до щорічних відпусток
Дні тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку, а також відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами до щорічних відпусток не включаються.
( Стаття 78 в редакції Закону № 117-XIV від 18.09.98 )
Стаття 78-1. Неврахування святкових і неробочих днів при визначенні тривалості щорічних відпусток
( У період дії воєнного стану не застосовуються норми статті 78-1 згідно із Законом № 2136-IX від 15.03.2022 з урахуванням змін, внесених Законом № 2352-IX від 01.07.2022 )
Святкові і неробочі дні (стаття 73 цього Кодексу) при визначенні тривалості щорічних відпусток не враховуються.
( Кодекс доповнено статтею 78-1 згідно із Законом № 490-IV від 06.02.2003 )
Стаття 79. Порядок і умови надання щорічних відпусток. Відкликання з відпустки
Щорічні основна та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи надаються працівникам після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві, в установі, організації.
У разі надання зазначених відпусток до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи їх тривалість визначається пропорційно до відпрацьованого часу, крім визначених законом випадків, коли ці відпустки за бажанням працівника надаються повної тривалості.
Щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року.
Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються роботодавцем за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості їх відпочинку.
Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і роботодавцем, який зобов'язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.
Поділ щорічної відпустки на частини будь-якої тривалості допускається на прохання працівника за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів.
( У період дії воєнного стану не застосовуються норми частини сьомої статті 79 згідно із Законом № 2136-IX від 15.03.2022 з урахуванням змін, внесених Законом № 2352-IX від 01.07.2022 ) Невикористана частина щорічної відпустки має бути надана працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.
Відкликання з щорічної відпустки допускається за згодою працівника лише для відвернення стихійного лиха, виробничої аварії або негайного усунення їх наслідків, для відвернення нещасних випадків, простою, загибелі або псування майна підприємства, установи, організації з додержанням вимог частини шостої цієї статті та в інших випадках, передбачених законодавством. У разі відкликання працівника з відпустки його працю оплачують з урахуванням тієї суми, що була нарахована на оплату невикористаної частини відпустки.
( Стаття 79 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 4617-10 від 24.01.83; Законом № 871-12 від 20.03.91; в редакції Закону № 117-XIV від 18.09.98, із змінами, внесеними згідно із Законами № 490-IV від 06.02.2003, № 1096-IV від 10.07.2003 )
Стаття 80. Перенесення щорічної відпустки
Щорічна відпустка на вимогу працівника повинна бути перенесена на інший період у разі:
1) порушення роботодавцем терміну письмового повідомлення працівника про час надання відпустки (частина п'ята статті 79 цього Кодексу);
2) несвоєчасної виплати роботодавцем заробітної плати працівнику за час щорічної відпустки (частина третя статті 115 цього Кодексу).
Щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена у разі:
1) тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку;
2) виконання працівником державних або громадських обов'язків, якщо згідно із законодавством він підлягає звільненню на цей час від основної роботи із збереженням заробітної плати;
3) настання строку відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами;
4) збігу щорічної відпустки з відпусткою у зв'язку з навчанням;
5) встановлення згідно із Законом України "Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей" факту позбавлення працівника особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.
Щорічна відпустка за ініціативою роботодавця, як виняток, може бути перенесена на інший період тільки за письмовою згодою працівника та за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) у разі, коли надання щорічної відпустки в раніше обумовлений період може несприятливо відбитися на нормальному ході роботи підприємства, установи, організації, та за умови, що частина відпустки тривалістю не менше 24 календарних днів буде використана в поточному робочому році.
У разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і роботодавцем. Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період з додержанням вимог статті 12 Закону України "Про відпустки".
( У період дії воєнного стану не застосовуються норми частини п'ятої статті 80 згідно із Законом № 2136-IX від 15.03.2022 з урахуванням змін, внесених Законом № 2352-IX від 01.07.2022 ) Забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд, а також ненадання їх протягом робочого року особам віком до вісімнадцяти років та працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами чи з особливим характером праці.( Стаття 80 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР № 4617-10 від 24.01.83, № 7543-11 від 19.05.89; Законом № 871-12 від 20.03.91; в редакції Закону № 117-XIV від 18.09.98; із змінами, внесеними згідно із Законами № 490-IV від 06.02.2003, № 1096-IV від 10.07.2003, № 2010-IX від 26.01.2022 )
( Статтю 81 виключено на підставі Закону № 2352-IX від 01.07.2022 )
За бажанням працівників, переведених на роботу з одного підприємства, установи, організації на інше підприємство, в установу, організацію, які не використали за попереднім місцем роботи повністю або частково щорічну основну відпустку і не одержали за неї грошової компенсації, щорічна відпустка повної тривалості надається до настання шестимісячного терміну безперервної роботи після переведення.
Якщо працівник, переведений на роботу на інше підприємство, в установу, організацію, повністю або частково не використав щорічні основну та додаткові відпустки і не одержав за них грошову компенсацію, то до стажу роботи, що дає право на щорічні основну та додаткові відпустки, зараховується час, за який він не використав ці відпустки за попереднім місцем роботи.
( Стаття 81 в редакції Закону № 117-XIV від 18.09.98; із змінами, внесеними згідно із Законом № 490-IV від 06.02.2003 )
Стаття 82. Обчислення стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку
До стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 75 цього Кодексу), зараховуються:
1) час фактичної роботи (в тому числі на умовах неповного робочого часу) протягом робочого року, за який надається відпустка;
2) час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (у тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу), крім випадків, коли за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігалися місце роботи і посада на підприємстві на час призову;
3) час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому надавалося матеріальне забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, за винятком відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;
4) час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому не виплачувалася заробітна плата у порядку, визначеному статтями 25 і 26 Закону України "Про відпустки", за винятком відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку;
5) час навчання з відривом від виробництва тривалістю менше 10 місяців за денною формою навчання у закладах професійної (професійно-технічної) освіти;
6) час навчання новим професіям (спеціальностям) осіб, звільнених у зв'язку із змінами в організації виробництва та праці, у тому числі з ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, установи, організації, скороченням чисельності або штату працівників;
6-1) час, коли працівник, стосовно якого згідно із Законом України "Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей" встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, фактично не працював у зв’язку з позбавленням особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому не виплачувалася заробітна плата;
7) інші періоди роботи, передбачені законодавством.
До стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки (стаття 76 цього Кодексу), зараховуються:
1) час фактичної роботи із шкідливими, важкими умовами або з особливим характером праці, якщо працівник зайнятий у цих умовах не менше половини тривалості робочого дня, встановленої для працівників даного виробництва, цеху, професії або посади;
2) час щорічних основної та додаткових відпусток за роботу із шкідливими, важкими умовами і за особливий характер праці;
3) час роботи вагітних жінок, переведених на підставі медичного висновку на легшу роботу, на якій вони не зазнають впливу несприятливих виробничих факторів.
( Стаття 82 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 4617-10 від 24.01.83; Законом № 871-12 від 20.03.91; в редакції Закону № 117-XIV від 18.09.98; із змінами, внесеними згідно із Законами № 429-IV від 16.01.2003, № 490-IV від 06.02.2003, № 2215-IX від 21.04.2022, № 2010-IX від 26.01.2022, № 2352-IX від 01.07.2022 )
Стаття 83. Грошова компенсація за невикористані щорічні відпустки
У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
У разі звільнення керівних, педагогічних, наукових, науково-педагогічних працівників, спеціалістів закладів освіти, які до звільнення пропрацювали не менш як 10 місяців, грошова компенсація виплачується за не використані ними дні щорічних відпусток з розрахунку повної їх тривалості.
( Частину третю статті 83 виключено на підставі Закону № 2352-IX від 01.07.2022 )
За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.
Особам віком до вісімнадцяти років заміна всіх видів відпусток грошовою компенсацією не допускається.
У разі смерті працівника грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, що не була одержана за життя, виплачується членам сім’ї такого працівника, а у разі їх відсутності - входить до складу спадщини.
( Стаття 83 в редакції Закону № 117-XIV від 18.09.98; із змінами, внесеними згідно із Законами № 120-VIII від 15.01.2015 - зміна набирає чинності з 01.01.2015, № 2249-VIII від 19.12.2017, № 2215-IX від 21.04.2022, № 2352-IX від 01.07.2022 )
Стаття 84. Відпустки без збереження заробітної плати
У випадках, передбачених статтею 25 Закону України "Про відпустки", працівнику за його бажанням надається в обов'язковому порядку відпустка без збереження заробітної плати.
За сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та роботодавцем, але не більше 15 календарних днів на рік.
( Частину третю статті 84 виключено на підставі Закону № 490-IV від 06.02.2003 )
У разі встановлення Кабінетом Міністрів України карантину відповідно до Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" термін перебування у відпустці без збереження заробітної плати на період карантину не включається у загальний термін, встановлений частиною другою цієї статті.
( Стаття 84 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 6237-10 від 21.12.83; Законом № 871-12 від 20.03.91; в редакції Закону № 117-XIV від 18.09.98; із змінами, внесеними згідно із Законом № 530-IX від 17.03.2020 )
Глава VI
НОРМУВАННЯ ПРАЦІ
Стаття 85. Норми праці
Норми праці - норми виробітку, часу, обслуговування, чисельності - встановлюються для працівників відповідно до досягнутого рівня техніки, технології, організації виробництва і праці.
В умовах колективних форм організації та оплати праці можуть застосовуватися також укрупнені і комплексні норми.
Норми праці підлягають обов'язковій заміні новими в міру проведення атестації і раціоналізації робочих місць, впровадження нової техніки, технології та організаційно-технічних заходів, які забезпечують зростання продуктивності праці.
Досягнення високого рівня виробітку продукції окремим працівником, бригадою за рахунок застосування з власної ініціативи нових прийомів праці і кращого досвіду, вдосконалення своїми силами робочих місць не є підставою для перегляду норм.
( Стаття 85 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 5938-11 від 27.05.88, Законом № 2215-IX від 21.04.2022 )
Стаття 86. Запровадження, заміна і перегляд норм праці
Запровадження, заміна і перегляд норм праці провадиться роботодавцем за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником).
Роботодавець повинен роз'яснити працівникам причини перегляду норм праці, а також умови, за яких мають застосовуватися нові норми.
Про запровадження нових і зміну чинних норм праці роботодавець повідомляє працівників не пізніш як за один місяць до запровадження.
( Стаття 86 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР № 2240-10 від 29.07.81, № 4617-10 від 24.01.83; Законом № 1096-IV від 10.07.2003 )
Стаття 87. Строк дії норм праці
Норми праці встановлюються на невизначений строк і діють до моменту їх перегляду у зв'язку зі зміною умов, на які вони були розраховані (стаття 85).
Поряд з нормами, встановленими на стабільні за організаційно-технічними умовами роботи, застосовуються тимчасові і одноразові норми.
Тимчасові норми встановлюються на період освоєння тих чи інших робіт за відсутністю затверджених нормативних матеріалів для нормування праці.
Одноразові норми встановлюються на окремі роботи, які носять одиничний характер (позапланові, аварійні).
( Стаття 87 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР № 4617-10 від 24.01.83, № 7543-11 від 19.05.89 )
Стаття 88. Умови праці, які мають враховуватися при розробленні норм виробітку (норм часу) і норм обслуговування
Норми виробітку (норми часу) і норми обслуговування визначаються виходячи з нормальних умов праці, якими вважаються:
1) справний стан машин, верстатів і пристроїв;
2) належна якість матеріалів та інструментів, необхідних для виконання роботи, і їх вчасне подання;
3) вчасне постачання виробництва електроенергією, газом та іншими джерелами енергоживлення;
4) своєчасне забезпечення технічною документацією;
5) здорові та безпечні умови праці (додержання правил і норм з техніки безпеки, необхідні освітлення, опалення, вентиляція, усунення шкідливих наслідків шуму, випромінювань, вібрації та інших факторів, які негативно впливають на здоров’я працівників, тощо).
( Стаття 88 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2215-IX від 21.04.2022 )
Стаття 89. Заміна і перегляд єдиних і типових норм
Заміна і перегляд єдиних і типових (міжгалузевих, галузевих, відомчих) норм здійснюється органами, які їх затвердили.
( Стаття 89 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 5938-11 від 27.05.88 )
Стаття 90. Порядок визначення розцінок при відрядній оплаті праці
При відрядній оплаті праці розцінки визначаються виходячи з установлених розрядів роботи, тарифних ставок (окладів) і норм виробітку (норм часу).
Відрядна розцінка визначається шляхом ділення погодинної (денної) тарифної ставки, яка відповідає розряду роботи, що виконується, на погодинну (денну) норму виробітку. Відрядна розцінка може бути визначена також шляхом множення погодинної (денної) тарифної ставки, яка відповідає розряду роботи, що виконується, на встановлену норму часу в годинах або днях.
Стаття 91. Збереження попередніх розцінок при впровадженні винаходу, корисної моделі, промислового зразка чи раціоналізаторської пропозиції
За працівником, який створив винахід, корисну модель, промисловий зразок або вніс раціоналізаторську пропозицію, що зумовили зміну технічних норм і розцінок, зберігаються попередні розцінки протягом шести місяців від дати початку їх впровадження. Попередні розцінки зберігаються і в тих випадках, коли автор зазначених об'єктів інтелектуальної власності раніше не виконував роботи, норми і розцінки на яку змінено у зв'язку з їх впровадженням, і був переведений на цю роботу після їх впровадження.
За іншими працівниками, які допомогли авторові у впровадженні винаходу, корисної моделі, промислового зразка чи раціоналізаторської пропозиції, попередні розцінки зберігаються протягом трьох місяців.
( Стаття 91 із змінами, внесеними згідно із Законом № 75/95-ВР від 28.02.95 )
Стаття 92. Встановлення нормованих завдань при почасовій оплаті праці
При почасовій оплаті працівникам встановлюються нормовані завдання. Для виконання окремих функцій та обсягів робіт може бути встановлено норми обслуговування або норми чисельності працівників.
( Стаття 92 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 5938-11 від 27.05.88 )( Статтю 93 виключено на підставі Закону № 263/95-ВР від 05.07.95 )
Глава VII
ОПЛАТА ПРАЦІ
( Назва глави VII в редакції Закону № 357/96-ВР від 10.09.96 )
Стаття 94. Заробітна плата
Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами.
( Стаття 94 із змінами, внесеними згідно із Законом № 871-12 від 20.03.91; в редакції Закону № 357/96-ВР від 10.09.96 )
Стаття 95. Мінімальна заробітна плата. Індексація заробітної плати
Мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці.
Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах.
( Частину третю статті 95 виключено на підставі Закону № 2190-IV від 18.11.2004 )
Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється і переглядається відповідно до статей 9 і 10 Закону України "Про оплату праці" та не може бути нижчим від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці.
Заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.
( Стаття 95 із змінами, внесеними згідно із Законом № 871-12 від 20.03.91; Декретами № 7-92 від 09.12.92 - втратив чинність на підставі Закону № 534/96-ВР від 21.11.96, № 23-92 від 31.12.92; в редакції Закону № 357/96-ВР від 10.09.96; із змінами, внесеними згідно із Законами № 1766-III від 01.06.2000, № 2190-IV від 18.11.2004, № 466-V від 14.12.2006, № 1574-VI від 25.06.2009, № 1774-VIII від 06.12.2016 )
Стаття 96. Системи оплати праці
Системами оплати праці є тарифна та інші системи, що формуються на оцінках складності виконуваних робіт і кваліфікації працівників.
Тарифна система оплати праці включає: тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів, професійні стандарти та кваліфікаційні характеристики (за відсутності професійних стандартів).
Тарифна система оплати праці використовується при розподілі робіт залежно від їх складності, а працівників - залежно від кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Вона є основою для формування та диференціації розмірів заробітної плати.
Тарифна сітка (схема посадових окладів) формується на основі тарифної ставки робітника першого розряду та міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів).
Схема посадових окладів (тарифних ставок) працівників установ, закладів та організацій, що фінансуються з бюджету, формується на основі:
мінімального посадового окладу (тарифної ставки), встановленого Кабінетом Міністрів України;
міжпосадових (міжкваліфікаційних) співвідношень розмірів посадових окладів (тарифних ставок) і тарифних коефіцієнтів.
Мінімальний посадовий оклад (тарифна ставка) встановлюється у розмірі, не меншому за прожитковий мінімум, встановлений для працездатних осіб на 1 січня календарного року.
Віднесення виконуваних робіт до певних тарифних розрядів і присвоєння кваліфікаційних розрядів робітникам провадиться власником або органом, уповноваженим власником, згідно з професійними стандартами за погодженням із виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником). За відсутності професійних стандартів таке віднесення може здійснюватися згідно з кваліфікаційними характеристиками.
Колективним договором, а якщо договір не укладався - наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу, виданим після погодження з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), а в разі відсутності первинної профспілкової організації - з вільно обраними та уповноваженими представниками (представником) працівників, можуть встановлюватися інші системи оплати праці.
( Стаття 96 із змінами, внесеними згідно із Законами № 871-12 від 20.03.91, № 2032-12 від 04.01.92; в редакції Закону № 357/96-ВР від 10.09.96; із змінами, внесеними згідно із Законами № 1766-III від 01.06.2000, № 1096-IV від 10.07.2003, № 2190-IV від 18.11.2004; в редакції Закону № 1774-VIII від 06.12.2016; із змінами, внесеними згідно із Законом № 341-IX від 05.12.2019; в редакції Закону № 2179-IX від 01.04.2022 )
Стаття 97. Оплата праці на підприємствах, в установах і організаціях
Оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт.
Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, роботодавець зобов'язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.
Конкретні розміри тарифних ставок (окладів), відрядних розцінок, посадових окладів працівникам, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються роботодавцем з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті.
Роботодавець (роботодавець - фізична особа) не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.
Оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються роботодавцем після виконання зобов'язань щодо оплати праці.
( Стаття 97 із змінами, внесеними згідно із Законами № 871-12 від 20.03.91, № 2032-12 від 04.01.92; Декретом 23-92 від 31.12.92; в редакції Закону № 357/96-ВР від 10.09.96, із змінами, внесеними згідно із Законами № 1096-IV від 10.07.2003, № 2103-IV від 21.10.2004, № 2215-IX від 21.04.2022 )
Кодекс законів про працю України
Кодекс законів про працю України визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці.
Глава I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Завдання Кодексу законів про працю України
Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя працівників, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.
Стаття 2. Основні трудові права працівників
Право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку.
Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об'єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби або реабілітації, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством.
Стаття 2-1. Рівність трудових прав громадян України, недопущення дискримінації у сфері праці

30 днiв передплати безкоштовно!