Цивільний кодекс України. Кодекс від 16.01.2003 №435-IV

Верховна Рада України Кодекс України, Кодекс, Закон від 16.01.2003 №435-IV
Остання редакція від 17.10.2019. Внесення змін (закон від 20.09.2019 N 132-IX /132-20/)
Реквізити

Видавник: Верховна Рада України

Тип Кодекс України, Кодекс, Закон

Дата 16.01.2003

Номер 435-IV

Статус Діє

Редакції
17.10.2019 внесення змін (закон від 20.09.2019 N 132-IX /132-20/) 26.09.2019 внесення змін (закон від 19.09.2019 N 111-IX /111-20/) 31.03.2019 внесення змін (закон від 28.02.2019 N 2694-VIII /2694-19/) 04.02.2019 внесення змін (закон від 03.07.2018 N 2478-VIII /2478-19/) 01.01.2019 внесення змін (закон від 23.11.2018 N 2628-VIII /2628-19/) 04.11.2018 внесення змін (закон від 02.10.2018 N 2581-VIII /2581-19/) 02.08.2018 внесення змін (закон від 12.07.2018 N 2505-VIII /2505-19/) 17.06.2018 внесення змін (закон від 06.02.2018 N 2275-VIII /2275-19/) 10.06.2018 внесення змін (закон від 14.11.2017 N 2205-VIII /2205-19/) 07.03.2018 внесення змін (закон від 18.01.2018 N 2269-VIII /2269-19/) 18.02.2018 внесення змін (закон від 23.03.2017 N 1984-VIII /1984-19/) 06.02.2018 внесення змін (закон від 07.12.2017 N 2234-VIII /2234-19/) 06.01.2018 внесення змін (закон від 16.11.2017 N 2210-VIII /2210-19/) 15.12.2017 внесення змін (закон від 03.10.2017 N 2147-VIII /2147а-19/) 19.07.2017 внесення змін (закон від 23.03.2017 N 1982-VIII /1982-19/) 10.06.2017 внесення змін (закон від 15.11.2016 N 1734-VIII /1734-19/) 04.06.2017 внесення змін (закон від 05.04.2017 N 1999-VIII /1999-19/) 04.06.2017 внесення змін (закон від 23.03.2017 N 1983-VIII /1983-19/) 02.11.2016 внесення змін (закон від 06.10.2016 N 1666-VIII /1666-19/) 19.10.2016 внесення змін (закон від 20.09.2016 N 1533-VIII /1533-19/) 19.10.2016 внесення змін (закон від 14.06.2016 N 1414-VIII /1414-19/) 05.10.2016 внесення змін (закон від 02.06.2016 N 1404-VIII /1404-19/) 11.06.2016 внесення змін (закон від 18.02.2016 N 1021-VIII /1021-19/) 01.04.2016 внесення змін (закон від 25.12.2015 N 922-VIII /922-19/) 19.02.2016 внесення змін (закон від 25.12.2015 N 922-VIII /922-19/) 01.01.2016 внесення змін (закон від 26.11.2015 N 835-VIII /835-19/) 01.01.2016 внесення змін (закон від 20.10.2014 N 1709-VII /1709-18/) 28.12.2015 внесення змін (закон від 23.12.2015 N 901-VIII /901-19/) 30.09.2015 внесення змін (закон від 03.09.2015 N 675-VIII /675-19/) 12.08.2015 внесення змін (закон від 16.07.2015 N 629-VIII /629-19/) 01.07.2015 внесення змін (закон від 14.05.2015 N 417-VIII /417-19/) 06.06.2015 внесення змін (закон від 14.05.2015 N 424-VIII /424-19/) 14.05.2015 внесення змін (закон від 07.04.2015 N 289-VIII /289-19/) 05.04.2015 внесення змін (закон від 12.02.2015 N 191-VIII /191-19/) 04.03.2015 внесення змін (закон від 12.02.2015 N 189-VIII /189-19/) 06.02.2015 внесення змін (закон від 14.10.2014 N 1702-VII /1702-18/) 06.11.2014 внесення змін (закон від 15.04.2014 N 1206-VII /1206-18/) 27.09.2014 внесення змін (закон від 02.09.2014 N 1673-VII /1673-18/) 24.07.2014 внесення змін (закон від 17.06.2014 N 1508-VII /1508-18/) 07.07.2014 внесення змін (закон від 13.05.2014 N 1258-VII /1258-18/) 01.06.2014 внесення змін (закон від 13.05.2014 N 1255-VII /1255-18/) 19.04.2014 внесення змін (закон від 27.03.2014 N 1170-VII /1170-18/) 28.03.2014 внесення змін (закон від 10.10.2013 N 642-VII /642-18/) 11.02.2014 тлумачення (решение від 11.02.2014 N 1-рп/2014 /v001p710-14/) 01.01.2014 внесення змін (закон від 05.07.2012 N 5080-VI /5080-17/) 11.10.2013 внесення змін (закон від 06.07.2012 N 5178-VI /5178-17/) 11.08.2013 внесення змін (закон від 04.07.2013 N 406-VII /406-18/) 04.08.2013 внесення змін (закон від 04.07.2013 N 402-VII /402-18/) 09.06.2013 внесення змін (закон від 16.05.2013 N 245-VII /245-18/) 03.07.2012 тлумачення (решение від 03.07.2012 N 14-рп/2012 /v014p710-12/) 19.01.2013 внесення змін (закон від 20.11.2012 N 5495-VI /5495-17/) 18.01.2013 внесення змін (закон від 22.12.2011 N 4212-VI /4212-17/) 01.01.2013 внесення змін (закон від 04.07.2012 N 5042-VI /5042-17/) 01.01.2013 внесення змін (закон від 11.02.2010 N 1878-VI /1878-17/) 02.12.2012 внесення змін (закон від 16.10.2012 N 5463-VI /5463-17/) 29.11.2012 внесення змін (закон від 06.11.2012 N 5477-VI /5477-17/) 19.11.2012 внесення змін (закон від 13.04.2012 N 4652-VI /4652-17/) 04.11.2012 внесення змін (закон від 02.10.2012 N 5405-VI /5405-17/) 18.10.2012 внесення змін (закон від 18.09.2012 N 5284-VI /5284-17/) 13.06.2012 внесення змін (закон від 17.05.2012 N 4765-VI /4765-17/) 13.03.2012 внесення змін (закон від 21.02.2012 N 4416-VI /4416-17/) 19.01.2012 внесення змін (закон від 22.12.2011 N 4220-VI /4220-17/) 15.01.2012 внесення змін (закон від 20.12.2011 N 4176-VI /4176-17/) 01.01.2012 внесення змін (закон від 02.06.2011 N 3461-VI /3461-17/) 18.12.2011 внесення змін (закон від 19.05.2011 N 3384-VI /3384-17/) 16.10.2011 внесення змін (закон від 22.09.2011 N 3795-VI /3795-17/) 16.09.2011 внесення змін (закон від 19.05.2011 N 3390-VI /3390-17/) 27.08.2011 внесення змін (закон від 21.04.2011 N 3262-VI /3262-17/) 07.08.2011 внесення змін (закон від 07.07.2011 N 3610-VI /3610-17/) 13.08.2011 внесення змін (закон від 05.07.2011 N 3565-VI /3565-17/) 05.07.2011 внесення змін (закон від 02.12.2010 N 2735-VI /2735-17/) 25.06.2011 внесення змін (закон від 31.05.2011 N 3436-VI /3436-17/) 05.06.2011 внесення змін (закон від 12.05.2011 N 3323-VI /3323-17/) 06.06.2011 внесення змін (закон від 21.04.2011 N 3263-VI /3263-17/) 12.05.2011 внесення змін (закон від 19.04.2011 N 3234-VI /3234-17/) 09.05.2011 внесення змін (закон від 13.01.2011 N 2938-VI /2938-17/) 02.05.2011 внесення змін (закон від 23.09.2010 N 2555-VI /2555-17/) 19.04.2011 внесення змін (закон від 21.09.2010 N 2527-VI /2527-17/) 10.04.2011 внесення змін (закон від 17.03.2011 N 3166-VI /3166-17/) 08.03.2011 внесення змін (закон від 04.11.2010 N 2677-VI /2677-17/) 15.01.2011 внесення змін (закон від 22.12.2010 N 2850-VI /2850-17/) 12.01.2011 внесення змін (закон від 21.12.2010 N 2825-VI /2825-17/) 06.01.2011 внесення змін (закон від 02.12.2010 N 2741-VI /2741-17/) 01.01.2011 внесення змін (закон від 02.12.2010 N 2756-VI /2756-17/) 01.01.2011 внесення змін (закон від 08.07.2010 N 2457-VI /2457-17/) 12.10.2010 внесення змін (закон від 09.09.2010 N 2510-VI /2510-17/) 12.10.2010 внесення змін (закон від 09.09.2010 N 2518-VI /2518-17/) 20.08.2010 внесення змін (закон від 18.05.2010 N 2258-VI /2258-17/) 27.07.2010 внесення змін (закон від 01.07.2010 N 2398-VI /2398-17/) 30.07.2010 внесення змін (закон від 01.06.2010 N 2289-VI /2289-17/) 27.07.2010 внесення змін (закон від 06.07.2010 N 2435-VI /2435-17/) 23.07.2010 внесення змін (закон від 29.06.2010 N 2367-VI /2367-17/) 07.07.2010 внесення змін (закон від 15.06.2010 N 2328-VI /2328-17/) 08.06.2010 внесення змін (закон від 14.05.2010 N 2257-VI /2257-17/) 10.02.2010 внесення змін (закон від 21.01.2010 N 1822-VI /1822-17/) 12.01.2010 тлумачення (решение від 12.01.2010 N 1-рп/2010 /v001p710-10/) 01.01.2010 внесення змін (закон від 25.06.2009 N 1568-VI /1568-17/) 10.12.2009 тлумачення (решение від 10.12.2009 N 31-рп/2009 /v031p710-09/) 15.12.2009 внесення змін (закон від 17.11.2009 N 1559-VI /1559-17/) 10.12.2009 внесення змін (закон від 05.11.2009 N 1702-VI /1702-17/) 01.01.2004 Набрання чинності 05.08.2009 внесення змін (закон від 24.07.2009 N 1617-VI /1617-17/) 12.06.2009 внесення змін (закон від 21.05.2009 N 1390-VI /1390-17/) 11.06.2009 внесення змін (закон від 14.04.2009 N 1254-VI /1254-17/) 30.04.2009 внесення змін (закон від 17.09.2008 N 514-VI /514-17/) 28.03.2009 внесення змін (закон від 03.03.2009 N 1055-VI /1055-17/) 12.03.2009 внесення змін (закон від 18.12.2008 N 692-VI /692-17/) 14.01.2009 внесення змін (закон від 25.12.2008 N 800-VI /800-17/) 09.01.2009 внесення змін (закон від 17.12.2008 N 675-VI /675-17/) 09.01.2009 внесення змін (закон від 12.12.2008 N 661-VI /661-17/) 14.10.2008 внесення змін (закон від 16.09.2008 N 509-VI /509-17/) 12.04.2008 внесення змін (закон від 23.02.2006 N 3480-IV /3480-15/) 14.06.2007 внесення змін (закон від 31.05.2007 N 1111-V /1111-16/) 16.01.2007 внесення змін (закон від 22.12.2006 N 524-V /524-16/) 10.01.2007 внесення змін (закон від 20.12.2006 N 501-V /501-16/) 18.10.2006 внесення змін (закон від 21.09.2006 N 185-V /185-16/) 30.09.2006 внесення змін (закон від 22.02.2006 N 3456-IV /3456-15/) 12.05.2006 внесення змін (закон від 23.02.2006 N 3480-IV /3480-15/) 20.02.2006 внесення змін (закон від 17.01.2006 N 3348-IV /3348-15/) 14.01.2006 внесення змін (закон від 22.12.2005 N 3261-IV /3261-15/) 14.01.2006 внесення змін (закон від 15.12.2005 N 3201-IV /3201-15/) 01.01.2006 внесення змін (закон від 01.12.2005 N 3165-IV /3165-15/) 29.09.2005 внесення змін (закон від 06.09.2005 N 2798-IV /2798-15/) 26.07.2005 внесення змін (закон від 23.06.2005 N 2710-IV /2710-15/) 22.07.2005 внесення змін (закон від 23.06.2005 N 2705-IV /2705-15/) 22.07.2005 внесення змін (закон від 16.06.2005 N 2664-IV /2664-15/) 25.06.2005 внесення змін (закон від 02.06.2005 N 2620-IV /2620-15/) 01.04.2005 внесення змін (закон від 03.03.2005 N 2452-IV /2452-15/) 22.03.2005 внесення змін (закон від 03.03.2005 N 2450-IV /2450-15/) 01.01.2005 внесення змін (закон від 02.11.2004 N 2135-IV /2135-15/) 23.11.2004 внесення змін (закон від 03.11.2004 N 2146-IV /2146-15/) 01.01.2004 внесення змін (закон від 12.05.2004 N 1713-IV /1713-15/) 01.01.2004 внесення змін (закон від 18.11.2003 N 1255-IV /1255-15/) 01.01.2004 внесення змін (закон від 19.06.2003 N 980-IV /980-15/) 16.01.2003 прийняття
Документ підготовлено в системі iplex
4. Рішення загальних зборів акціонерів приймаються більшістю не менш як у 3/4 голосів акціонерів, які беруть участь у зборах, щодо:
1) внесення змін до статуту товариства;
2) ліквідації товариства, крім випадків, встановлених законом;
( Пункт 2 частини четвертої статті 159 із змінами, внесеними згідно із Законом № 514-VI від 17.09.2008 )
3) питань, передбачених законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств.
( Частину четверту статті 159 доповнено абзацом згідно із Законом № 514-VI від 17.09.2008 )
З інших питань рішення приймаються простою більшістю голосів акціонерів, які беруть участь у зборах.
5. Загальні збори акціонерів скликаються не рідше одного разу на рік.
Позачергові збори акціонерів скликаються у разі неплатоспроможності товариства, а також за наявності обставин, визначених у статуті товариства, та в будь-якому іншому випадку, якщо цього вимагають інтереси акціонерного товариства в цілому.
Порядок скликання і проведення загальних зборів, а також умови скликання і проведення позачергових зборів та повідомлення акціонерів встановлюються статутом товариства і законом.
Стаття 160. Наглядова рада акціонерного товариства
1. В акціонерному товаристві може бути створена наглядова рада акціонерного товариства, яка здійснює контроль за діяльністю його виконавчого органу та захист прав акціонерів товариства.
Випадки обов'язкового створення в акціонерному товаристві наглядової ради встановлюються законом.
2. Статутом акціонерного товариства і законом встановлюється виключна компетенція наглядової ради. Питання, віднесені статутом до виключної компетенції наглядової ради, не можуть бути передані нею для вирішення виконавчому органу товариства.
3. Члени наглядової ради акціонерного товариства не можуть бути членами його виконавчого органу.
4. Наглядова рада акціонерного товариства визначає форми контролю за діяльністю його виконавчого органу.
Стаття 161. Виконавчий орган акціонерного товариства
1. Виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, визначений статутом.
Виконавчий орган вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до компетенції загальних зборів і наглядової ради товариства.
Виконавчий орган є підзвітним загальним зборам акціонерів і наглядовій раді акціонерного товариства та організовує виконання їхніх рішень. Виконавчий орган діє від імені акціонерного товариства у межах, встановлених статутом акціонерного товариства і законом.
2. Виконавчий орган акціонерного товариства може бути колегіальним (правління, дирекція) чи одноособовим (директор, генеральний директор).
Стаття 162. Аудиторська перевірка
1. Акціонерне товариство, яке зобов'язане відповідно до закону публікувати для загального відома документи, передбачені статтею 152 цього Кодексу, повинне для перевірки та підтвердження правильності річної фінансової звітності щорічно залучати аудитора, не пов'язаного майновими інтересами з товариством чи з його учасниками.
2. Аудиторська перевірка діяльності акціонерного товариства, у тому числі такого, що не зобов'язане публікувати для загального відома документи, має бути проведена у будь-який час на вимогу акціонерів, які разом володіють не менш як десятьма відсотками акцій.
Порядок проведення аудиторських перевірок діяльності акціонерного товариства встановлюється статутом товариства і законом.
Витрати, пов'язані з проведенням такої перевірки, покладаються на осіб, на вимогу яких проводиться аудиторська перевірка, якщо загальними зборами акціонерів не буде ухвалене рішення про інше.
§ 2. Виробничий кооператив
Стаття 163. Поняття виробничого кооперативу
1. Виробничим кооперативом є добровільне об'єднання громадян на засадах членства для спільної виробничої або іншої господарської діяльності, яка базується на їхній особистій трудовій участі та об'єднанні його членами майнових пайових внесків. Статутом кооперативу та законом може бути передбачено участь у діяльності виробничого кооперативу на засадах членства також інших осіб.
2. Члени виробничого кооперативу несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями кооперативу у розмірах та порядку, встановлених статутом кооперативу і законом.
3. Найменування кооперативу має містити його назву, а також слова "виробничий кооператив".
4. Правовий статус виробничих кооперативів, права та обов'язки їх членів встановлюються цим Кодексом та іншим законом.
5. Особливості створення і діяльності сільськогосподарських кооперативів можуть встановлюватися законом.
Стаття 164. Установчі документи виробничого кооперативу
1. Установчим документом виробничого кооперативу є його статут, що затверджується загальними зборами його членів.
2. Статут виробничого кооперативу має містити крім відомостей, передбачених статтею 88 цього Кодексу, відомості про: розмір пайового внеску члена кооперативу; склад і порядок внесення пайових внесків членами кооперативу та про їхню відповідальність за порушення зобов'язання щодо внесення пайових внесків; характер і порядок трудової участі його членів у діяльності кооперативу та їхньої відповідальності за порушення зобов'язань щодо особистої трудової участі; порядок розподілу прибутку і збитків кооперативу; розмір і умови субсидіарної відповідальності його членів за зобов'язаннями кооперативу; склад і компетенцію органів управління кооперативу та про порядок ухвалення ними рішень.
3. Кількість членів кооперативу не може бути меншою, ніж встановлено законом.
Стаття 165. Майно виробничого кооперативу
1. Майно, що є у власності виробничого кооперативу, поділяється на паї його членів відповідно до статуту кооперативу.
2. Член виробничого кооперативу зобов'язаний внести до дня державної реєстрації кооперативу не менше десяти відсотків пайового внеску, а частину, що залишилася, - протягом року з дня його державної реєстрації, якщо інший строк не встановлений статутом кооперативу.
Порядок внесення пайових внесків членами виробничого кооперативу встановлюється статутом кооперативу і законом.
3. Виробничий кооператив не має права випускати акції.
4. Прибуток виробничого кооперативу розподіляється між його членами відповідно до їхньої трудової участі, якщо інший порядок не встановлений статутом кооперативу.
5. Майно, що залишилося після ліквідації виробничого кооперативу та задоволення вимог його кредиторів, розподіляється між його членами відповідно до їхньої трудової участі, якщо інший порядок не встановлений статутом кооперативу.
Стаття 166. Припинення членства у виробничому кооперативі і перехід паю
1. Член виробничого кооперативу має право на вихід із кооперативу. У цьому разі йому виплачується вартість паю або видається майно, пропорційне розміру його паю, а також здійснюються виплати, встановлені статутом кооперативу.
Видача паю, виплата вартості паю та інші виплати членові кооперативу, що виходить з нього, здійснюються у порядку, встановленому статутом кооперативу і законом.
2. Член виробничого кооперативу може бути виключений із кооперативу за рішенням загальних зборів у разі невиконання чи неналежного виконання обов'язків, покладених на нього статутом кооперативу, а також в інших випадках, встановлених статутом кооперативу і законом.
Член виробничого кооперативу, якого виключили із кооперативу, має право на одержання паю та інших виплат, встановлених статутом кооперативу, відповідно до частини першої цієї статті.
3. Член виробничого кооперативу має право передати свій пай чи його частину іншому членові кооперативу, якщо інше не встановлено статутом кооперативу і законом.
Передання паю (його частини) особі, яка не є членом виробничого кооперативу, допускається лише за згодою кооперативу. У цьому разі інші члени кооперативу користуються переважним правом купівлі такого паю (його частини). Порядок відчуження паю чи його частини іншому членові кооперативу або третій особі встановлюється статутом кооперативу і законом.
4. У разі смерті члена виробничого кооперативу його спадкоємці можуть бути прийняті у члени кооперативу, якщо інше не встановлено статутом кооперативу. За відмови прийняти спадкоємців у члени кооперативу кооператив виплачує спадкоємцям вартість паю померлого члена кооперативу.
5. Звернення стягнення на пай члена виробничого кооперативу за його власними зобов'язаннями допускається лише у разі недостатності у нього іншого майна у порядку, встановленому статутом кооперативу і законом.
6. У разі звернення заставодержателем стягнення на пай члена виробничого кооперативу, що переданий у заставу, застосовуються положення частини третьої цієї статті.
Підрозділ 3
УЧАСТЬ ДЕРЖАВИ, АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ, ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД У ЦИВІЛЬНИХ ВІДНОСИНАХ
Глава 9
ПРАВОВІ ФОРМИ УЧАСТІ ДЕРЖАВИ, АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ, ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД У ЦИВІЛЬНИХ ВІДНОСИНАХ
Стаття 167. Правові форми участі держави у цивільних відносинах
1. Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
2. Держава може створювати юридичні особи публічного права (державні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом.
3. Держава може створювати юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 168. Правові форми участі Автономної Республіки Крим у цивільних відносинах
1. Автономна Республіка Крим діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
2. Автономна Республіка Крим може створювати юридичні особи публічного права (навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом.
3. Автономна Республіка Крим може створювати юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 169. Правові форми участі територіальних громад у цивільних відносинах
1. Територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
2. Територіальні громади можуть створювати юридичні особи публічного права (комунальні підприємства, спільні комунальні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом.
( Частина друга статті 169 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1508-VII від 17.06.2014 )
3. Територіальні громади можуть створювати юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом.
Глава 10
ОРГАНИ ТА ПРЕДСТАВНИКИ, ЧЕРЕЗ ЯКИХ ДІЮТЬ ДЕРЖАВА, АВТОНОМНА РЕСПУБЛІКА КРИМ, ТЕРИТОРІАЛЬНІ ГРОМАДИ У ЦИВІЛЬНИХ ВІДНОСИНАХ
Стаття 170. Органи, через які діє держава у цивільних відносинах
1. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Стаття 171. Органи, через які діє Автономна Республіка Крим у цивільних відносинах
1. Автономна Республіка Крим набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи влади Автономної Республіки Крим у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Стаття 172. Органи, через які діють територіальні громади у цивільних відносинах
1. Територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Стаття 173. Представники держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад
1. У випадках і в порядку, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, від імені держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад за спеціальними дорученнями можуть виступати фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування.
Глава 11
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ЗОБОВ'ЯЗАННЯМИ ДЕРЖАВИ, АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ, ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД
Стаття 174. Відповідальність за зобов'язаннями держави
1. Держава відповідає за своїми зобов'язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення.
Стаття 175. Відповідальність за зобов'язаннями територіальних громад
1. Територіальні громади відповідають за своїми зобов'язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення.
Стаття 176. Розмежування відповідальності за зобов'язаннями держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад та створених ними юридичних осіб
1. Держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади не відповідають за зобов'язаннями створених ними юридичних осіб, крім випадків, встановлених законом.
2. Юридичні особи, створені державою, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами, не відповідають за зобов'язаннями відповідно держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад.
3. Держава не відповідає за зобов'язаннями Автономної Республіки Крим і територіальних громад.
4. Автономна Республіка Крим не відповідає за зобов'язаннями держави і територіальних громад.
5. Територіальна громада не відповідає за зобов'язаннями держави, Автономної Республіки Крим та інших територіальних громад.
Розділ III
ОБ'ЄКТИ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ
Глава 12
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ОБ'ЄКТИ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ
Стаття 177. Види об'єктів цивільних прав
1. Об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.
( Офіційне тлумачення положень статті 177 див. в Рішенні Конституційного Суду № 31-рп/2009 від 10.12.2009 )
Стаття 178. Оборотоздатність об'єктів цивільних прав
1. Об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи.
2. Види об'єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об'єкти, вилучені з цивільного обороту), мають бути прямо встановлені у законі.
Види об'єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об'єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюються законом.
Глава 13
РЕЧІ. МАЙНО
Стаття 179. Поняття речі
1. Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.
Стаття 180. Тварини
1. Тварини є особливим об'єктом цивільних прав. На них поширюється правовий режим речі, крім випадків, встановлених законом.
2. Правила поводження з тваринами встановлюються законом.
3. Тварини, занесені до Червоної книги України, можуть бути предметом цивільного обороту лише у випадках та порядку, встановлених законом.
Стаття 181. Нерухомі та рухомі речі
1. До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації.
2. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.
Стаття 182. Державна реєстрація прав на нерухомість
1. Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
( Частина перша статті 182 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1878-VI від 11.02.2010 )
2. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.
( Частина друга статті 182 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1878-VI від 11.02.2010 )
3. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду.
( Частина третя статті 182 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1878-VI від 11.02.2010 )
4. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
Стаття 183. Речі подільні та неподільні
1. Подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення.
2. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.
Стаття 184. Речі, визначені індивідуальними або родовими ознаками
1. Річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її.
Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.
2. Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою.
Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.
Стаття 185. Речі споживні та неспоживні
1. Споживною є річ, яка внаслідок одноразового її використання знищується або припиняє існувати у первісному вигляді.
2. Неспоживною є річ, призначена для неодноразового використання, яка зберігає при цьому свій первісний вигляд протягом тривалого часу.
Стаття 186. Головна річ і приналежність
1. Річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю.
2. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 187. Складові частини речі
1. Складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення.
2. При переході права на річ її складові частини не підлягають відокремленню.
Стаття 188. Складні речі
1. Якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю (складна річ).
2. Правочин, вчинений щодо складної речі, поширюється на всі її складові частини, якщо інше не встановлено договором.
Стаття 189. Продукція, плоди та доходи
1. Продукцією, плодами та доходами є все те, що виробляється, добувається, одержується з речі або приноситься річчю.
2. Продукція, плоди та доходи належать власникові речі, якщо інше не встановлено договором або законом.
1. Майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
2. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.
( Статтю 190 доповнено частиною другою згідно із Законом № 3201-IV від 15.12.2005 )
Стаття 191. Підприємство як єдиний майновий комплекс
1. Підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності.
2. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом.
3. Підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю.
Права на земельну ділянку та інші об'єкти нерухомого майна, які входять до складу єдиного майнового комплексу підприємства, підлягають державній реєстрації в органах, що здійснюють державну реєстрацію прав на нерухоме майно.
( Частину третю статті 191 доповнено абзацом другим згідно із Законом № 1878-VI від 11.02.2010 )
4. Підприємство або його частина можуть бути об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів.
Стаття 192. Гроші (грошові кошти)
1. Законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.
2. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Стаття 193. Валютні цінності
1. Види майна, що вважаються валютними цінностями, та порядок вчинення правочинів з ними встановлюються законом.
Глава 14
ЦІННІ ПАПЕРИ
Стаття 194. Поняття цінного паперу
1. Цінним папером є документ установленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право, визначає взаємовідносини емітента цінного папера (особи, яка видала цінний папір) і особи, яка має права на цінний папір, та передбачає виконання зобов’язань за таким цінним папером, а також можливість передачі прав на цінний папір та прав за цінним папером іншим особам.
( Частина перша статті 194 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3480-IV від 23.02.2006 ; в редакції Закону № 5178-VI від 06.07.2012 )( Частину другу статті 194 виключено на підставі Закону № 5178-VI від 06.07.2012 )
Стаття 195. Групи та види цінних паперів
1. В Україні в цивільному обороті можуть бути такі групи цінних паперів:
1) пайові цінні папери, які засвідчують участь власника таких цінних паперів (інвестора) у статутному капіталі та/або активах емітента (у тому числі активах, які знаходяться в управлінні емітента) та надають власнику зазначених цінних паперів (інвестору) право на отримання частини прибутку (доходу), зокрема у вигляді дивідендів, та інші права, встановлені законодавством, а також проспектом цінних паперів або рішенням про емісію цінних паперів;
( Пункт 1 частини першої статті 195 в редакції Закону № 2210-VIII від 16.11.2017 )
2) боргові цінні папери, які засвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти, передати товари або надати послуги відповідно до зобов'язання;
( Пункт 2 частини першої статті 195 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3461-VI від 02.06.2011 )
3) похідні цінні папери, механізм розміщення та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та (або) товарних ресурсів;
( Пункт 3 частини першої статті 195 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3480-IV від 23.02.2006 )
4) товаророзпорядчі цінні папери, які надають їхньому держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах.
Законом можуть визначатися також інші групи цінних паперів.
2. Види цінних паперів та порядок їх обігу встановлюються законом.
( Частину третю статті 195 виключено на підставі Закону № 5178-VI від 06.07.2012 )
Стаття 196. Вимоги до цінного паперу
1. Обов'язкові реквізити цінних паперів, вимоги щодо форми цінного паперу та інші необхідні вимоги встановлюються законом.
2. Документ, який не містить обов'язкових реквізитів цінних паперів і не відповідає формі, встановленій для цінних паперів, не є цінним папером.
Стаття 197. Права на цінний папір та права за цінним папером
1. До особи, яка набула право на цінний папір, одночасно переходять у сукупності всі права, які ним посвідчуються (права за цінним папером).
2. Цінні папери за формою випуску можуть бути на пред’явника, іменні або ордерні.
Права на цінний папір та права за цінним папером, що існують у документарній формі, належать:
1) пред’явникові цінного папера (цінний папір на пред’явника);
2) особі, зазначеній у цінному папері (іменний цінний папір);
3) особі, зазначеній у цінному папері, яка може сама реалізувати такі права або призначити своїм наказом іншу уповноважену особу (ордерний цінний папір).
( Стаття 197 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3480-IV від 23.02.2006 ; в редакції Закону № 5178-VI від 06.07.2012 )
Стаття 198. Виконання за цінним папером
1. Особа, яка розмістила (видала) ордерний цінний папір, та індосанти за ним відповідають перед його законним володільцем солідарно, якщо інше не встановлено законом. У разі задоволення вимоги законного володільця ордерного цінного паперу про виконання посвідченого цим папером зобов'язання однією або кількома особами з числа тих, хто зобов'язався за цінним папером, вони набувають право зворотної вимоги (регресу) щодо інших осіб, які зобов'язалися за цінним папером.
( Частина перша статті 198 із змінами, внесеними згідно із Законами № 3480-IV від 23.02.2006 , № 5042-VI від 04.07.2012 )
2. Відмова від виконання зобов'язання, посвідченого цінним папером, з посиланням на відсутність підстави зобов'язання або на його недійсність не допускається.
Володілець незаконно виготовленого або підробленого цінного паперу має право пред'явити особі, яка передала йому папір, вимоги про належне виконання зобов'язання, посвідченого цим папером, та про відшкодування збитків.
Глава 15
НЕМАТЕРІАЛЬНІ БЛАГА
Стаття 199. Результати інтелектуальної, творчої діяльності
1. Результати інтелектуальної, творчої діяльності та інші об'єкти права інтелектуальної власності створюють цивільні права та обов'язки відповідно до книги четвертої цього Кодексу та інших законів.
Стаття 200. Інформація
1. Інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
( Частина перша статті 200 в редакції Закону № 2938-VI від 13.01.2011 )
2. Суб'єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями.
3. Порядок використання інформації та захисту права на неї встановлюється законом.
Стаття 201. Особисті немайнові блага
1. Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім'я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.
2. Відповідно до Конституції України життя і здоров'я людини, її честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.
Розділ IV
ПРАВОЧИНИ. ПРЕДСТАВНИЦТВО
Глава 16
ПРАВОЧИНИ
§ 1. Загальні положення про правочини
Стаття 202. Поняття та види правочинів
1. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
2. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
3. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.
Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила.
Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.
4. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
5. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.
Стаття 203. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину
1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
( Частина перша статті 203 в редакції Закону № 2756-VI від 02.12.2010 )
2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Стаття 204. Презумпція правомірності правочину
1. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Стаття 205. Форма правочину. Способи волевиявлення
1. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
( Частина перша статті 205 із змінами, внесеними згідно із Законом № 675-VIII від 03.09.2015 )
2. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
3. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Стаття 206. Правочини, які можуть вчинятися усно
1. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
2. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.
3. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.
Стаття 207. Вимоги до письмової форми правочину
1. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
( Абзац перший частини першої статті 207 із змінами, внесеними згідно із Законом № 675-VIII від 03.09.2015 )
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
2. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
( Абзац другий частини другої статті 207 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1206-VII від 15.04.2014 )( Абзац третій частини другої статті 207 виключено на підставі Закону № 1982-VIII від 23.03.2017 )
3. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
( Частина третя статті 207 із змінами, внесеними згідно із Законами № 5284-VI від 18.09.2012 , № 675-VIII від 03.09.2015 )
4. Якщо фізична особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа.
Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.
Підпис іншої особи на тексті правочину, щодо якого не вимагається нотаріального посвідчення, може бути засвідчений відповідною посадовою особою за місцем роботи, навчання, проживання або лікування особи, яка його вчиняє.
Стаття 208. Правочини, які належить вчиняти у письмовій формі
1. У письмовій формі належить вчиняти:
1) правочини між юридичними особами;
2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу;
3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу;
4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.
Стаття 209. Нотаріальне посвідчення правочину
1. Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.
( Частина перша статті 209 із змінами, внесеними згідно із Законами № 2289-VI від 01.06.2010, № 922-VIII від 25.12.2015 - щодо введення в дію зміни див. пункт 1 розділу IX Закону № 922-VIII від 25.12.2015 )
2. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.
3. Нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 цього Кодексу.
4. На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений.
( Стаття 209 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2664-IV від 16.06.2005 )
Стаття 210. Державна реєстрація правочину
1. Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
2. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом.
Стаття 211. Місце вчинення правочину
1. Якщо у правочині не вказане місце його вчинення, то:
1) місцем вчинення одностороннього правочину є місце вираження волі сторони;
2) місце вчинення дво- або багатостороннього правочину встановлюється відповідно до статті 647 цього Кодексу.
Стаття 212. Правочини, щодо яких правові наслідки пов'язуються з настанням певної обставини
1. Особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).
2. Особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити припинення прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (скасувальна обставина).
3. Якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала.
4. Якщо настанню обставини недобросовісно сприяла сторона, якій це вигідно, обставина вважається такою, що не настала.
Стаття 213. Тлумачення змісту правочину
1. Зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами).
2. На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину.
3. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів.
Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.
4. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.
Стаття 214. Відмова від правочину
1. Особа, яка вчинила односторонній правочин, має право відмовитися від нього, якщо інше не встановлено законом. Якщо такою відмовою від правочину порушено права іншої особи, ці права підлягають захисту.
2. Особи, які вчинили дво- або багатосторонній правочин, мають право за взаємною згодою сторін, а також у випадках, передбачених законом, відмовитися від нього, навіть і в тому разі, якщо його умови повністю ними виконані.
3. Відмова від правочину вчиняється у такій самій формі, в якій було вчинено правочин.
4. Правові наслідки відмови від правочину встановлюються законом або домовленістю сторін.
§ 2 Правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону
Стаття 215. Недійсність правочину
1. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
2. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
3. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Стаття 216. Правові наслідки недійсності правочину
1. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
2. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
3. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
4. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.
5. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.
Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
Стаття 217. Правові наслідки недійсності окремих частин правочину
1. Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Стаття 218. Правові наслідки недодержання вимоги щодо письмової форми правочину
1. Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.
Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків.
2. Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.
Стаття 219. Правові наслідки недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину
1. У разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним.
2. Суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідав справжній волі особи, яка його вчинила, а нотаріальному посвідченню правочину перешкоджала обставина, яка не залежала від її волі.
Стаття 220. Правові наслідки недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору
1. У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
2. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Стаття 221. Правові наслідки вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності
1. Правочин, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності, може бути згодом схвалений її батьками (усиновлювачами) або одним з них, з ким вона проживає, або опікуном.
Правочин вважається схваленим, якщо ці особи, дізнавшись про його вчинення, протягом одного місяця не заявили претензії другій стороні.
2. У разі відсутності схвалення правочину він є нікчемним.
На вимогу заінтересованої особи суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він вчинений на користь малолітньої особи.
3. Якщо правочин з малолітньою особою вчинила фізична особа з повною цивільною дієздатністю, то вона зобов'язана повернути особам, вказаним у частині першій цієї статті, все те, що вона одержала за таким правочином від малолітньої особи.
4. Дієздатна сторона зобов'язана також відшкодувати збитки, завдані укладенням недійсного правочину, якщо у момент вчинення правочину вона знала або могла знати про вік другої сторони. Батьки (усиновлювачі) або опікун малолітньої особи зобов'язані повернути дієздатній стороні все одержане нею за цим правочином у натурі, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість за цінами, які існують на момент відшкодування.
5. Якщо обома сторонами правочину є малолітні особи, то кожна з них зобов'язана повернути другій стороні все, що одержала за цим правочином, у натурі. У разі неможливості повернення майна відшкодування його вартості провадиться батьками (усиновлювачами) або опікуном, якщо буде встановлено, що вчиненню правочину або втраті майна, яке було предметом правочину, сприяла їхня винна поведінка.
6. У разі вчинення неповнолітньою особою правочину з малолітньою особою настають наслідки, встановлені частиною третьою статті 222 цього Кодексу.
Стаття 222. Правові наслідки вчинення правочину неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності
1. Правочин, який неповнолітня особа вчинила за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальника, може бути згодом схвалений ними у порядку, встановленому статтею 221 цього Кодексу.
2. Правочин, вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальників, може бути визнаний судом недійсним за позовом заінтересованої особи.
3. Якщо обома сторонами недійсного правочину є неповнолітні особи, то кожна з них зобов'язана повернути другій стороні усе одержане нею за цим правочином у натурі. У разі неможливості повернення одержаного в натурі відшкодовується його вартість за цінами, які існують на момент відшкодування.
ЦИВІЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ
КНИГА ПЕРША
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Розділ I
ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ
Глава 1
ЦИВІЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ
Стаття 1. Відносини, що регулюються цивільним законодавством
1. Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
2. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 2. Учасники цивільних відносин
1. Учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи).
2. Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Стаття 3. Загальні засади цивільного законодавства
1. Загальними засадами цивільного законодавства є:
1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини;
2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом;
3) свобода договору;
4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом;
5) судовий захист цивільного права та інтересу;
6) справедливість, добросовісність та розумність.
Стаття 4. Акти цивільного законодавства України
1. Основу цивільного законодавства України становить Конституція України.
2. Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України.
Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу (далі - закон).