Кодекс законів про працю України. Кодекс від 10.12.1971 №322-VIII

Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки Кодекс України, Кодекс, Закон від 10.12.1971 №322-VIII
Увага! Не остання редакція від 23.07.1996. Внесення змін (закон від 28.06.1996 N 256/96-ВР /256/96-ВР/)
Реквізити

Видавник: Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки

Тип Кодекс України, Кодекс, Закон

Дата 10.12.1971

Номер 322-VIII

Статус Діє

Редакції
28.11.2019 внесення змін (закон від 31.10.2019 N 263-IX /263-20/) 25.09.2019 внесення змін (закон від 19.09.2019 N 113-IX /113-20/) 21.06.2019 внесення змін (закон від 30.05.2019 N 2728-VIII /2728-19/) 11.10.2018 внесення змін (закон від 18.09.2018 N 2542-VIII /2542-19/) 25.07.2018 внесення змін (закон від 22.05.2018 N 2443-VIII /2443-19/) 20.01.2018 внесення змін (закон від 19.12.2017 N 2249-VIII /2249-19/) 02.12.2017 внесення змін (закон від 16.11.2017 N 2211-VIII /2211-19/) 30.04.2017 внесення змін (закон від 06.04.2017 N 2005-VIII /2005-19/) 16.04.2017 внесення змін (закон від 22.03.2017 N 1971-VIII /1971-19/) 07.01.2017 внесення змін (закон від 06.12.2016 N 1769-VIII /1769-19/) 01.01.2017 внесення змін (закон від 06.12.2016 N 1774-VIII /1774-19/) 05.10.2016 внесення змін (закон від 02.06.2016 N 1404-VIII /1404-19/) 12.06.2016 внесення змін (закон від 17.05.2016 N 1367-VIII /1367-19/) 11.06.2016 внесення змін (закон від 17.05.2016 N 1366-VIII /1366-19/) 01.05.2016 внесення змін (закон від 07.04.2015 N 289-VIII /289-19/) 01.01.2016 внесення змін (закон від 25.12.2015 N 928-VIII /928-19/) 24.02.2016 внесення змін (закон від 28.01.2016 N 955-VIII /955-19/) 01.01.2016 внесення змін (закон від 24.12.2015 N 911-VIII /911-19/) 28.12.2015 внесення змін (закон від 23.12.2015 N 901-VIII /901-19/) 06.12.2015 внесення змін (закон від 12.11.2015 N 801-VIII /801-19/) 26.11.2015 внесення змін (закон від 12.11.2015 N 785-VIII /785-19/) 26.11.2015 внесення змін (закон від 03.11.2015 N 734-VIII /734-19/) 07.08.2015 внесення змін (закон від 16.07.2015 N 630-VIII /630-19/) 11.06.2015 внесення змін (закон від 14.05.2015 N 433-VIII /433-19/) 06.06.2015 внесення змін (закон від 14.05.2015 N 426-VIII /426-19/) 21.05.2015 внесення змін (закон від 09.04.2015 N 315-VIII /315-19/) 26.04.2015 внесення змін (закон від 14.10.2014 N 1700-VII /1700-18/) 15.04.2015 внесення змін (закон від 18.03.2015 N 259-VIII /259-19/) 05.04.2015 внесення змін (закон від 12.02.2015 N 191-VIII /191-19/) 25.03.2015 внесення змін (закон від 05.03.2015 N 238-VIII /238-19/) 08.02.2015 внесення змін (закон від 15.01.2015 N 116-VIII /116-19/) 01.02.2015 внесення змін (закон від 15.01.2015 N 120-VIII /120-19/) 01.01.2015 внесення змін (закон від 28.12.2014 N 77-VIII /77-19/) 26.10.2014 внесення змін (закон від 14.10.2014 N 1697-VII /1697-18/) 16.10.2014 внесення змін (закон від 16.09.2014 N 1682-VII /1682-18/) 06.08.2014 внесення змін (закон від 13.05.2014 N 1253-VII /1253-18/) 08.06.2014 внесення змін (закон від 20.05.2014 N 1275-VII /1275-18/) 01.06.2014 внесення змін (закон від 13.05.2014 N 1255-VII /1255-18/) 01.04.2014 внесення змін (закон від 27.03.2014 N 1169-VII /1169-18/) 15.10.2013 тлумачення (решение від 15.10.2013 N 9-рп/2013 /v009p710-13/) 15.10.2013 тлумачення (решение від 15.10.2013 N 8-рп/2013 /v008p710-13/) 11.08.2013 внесення змін (закон від 04.07.2013 N 406-VII /406-18/) 24.07.2013 внесення змін (закон від 02.07.2013 N 379-VII /379-18/) 12.06.2013 внесення змін (закон від 15.05.2013 N 239-VII /239-18/) 09.06.2013 внесення змін (закон від 14.05.2013 N 224-VII /224-18/) 09.12.2012 внесення змін (закон від 16.10.2012 N 5462-VI /5462-17/) 13.06.2012 внесення змін (закон від 17.05.2012 N 4711-VI /4711-17/) 22.02.2012 тлумачення (решение від 22.02.2012 N 4-рп/2012 /v004p710-12/) 05.01.2012 внесення змін (закон від 08.09.2011 N 3720-VI /3720-17/) 13.05.2011 внесення змін (закон від 19.04.2011 N 3231-VI /3231-17/) 24.02.2011 внесення змін (закон від 03.02.2011 N 2978-VI /2978-17/) 29.01.2011 внесення змін (закон від 11.01.2011 N 2914-VI /2914-17/) 12.01.2011 внесення змін (закон від 21.12.2010 N 2824-VI /2824-17/) 01.01.2011 внесення змін (закон від 17.11.2009 N 1724-VI /1724-17/) 19.11.2010 внесення змін (закон від 23.09.2010 N 2559-VI /2559-17/) 16.06.2010 внесення змін (закон від 20.05.2010 N 2275-VI /2275-17/) 08.06.2010 внесення змін (закон від 18.05.2010 N 2266-VI /2266-17/) 30.03.2010 внесення змін (закон від 10.03.2010 N 1959-VI /1959-17/) 16.02.2010 внесення змін (закон від 21.01.2010 N 1837-VI /1837-17/) 01.01.2010 внесення змін (закон від 25.06.2009 N 1574-VI /1574-17/) 01.01.2010 внесення змін (закон від 19.05.2009 N 1343-VI /1343-17/) 11.06.2009 внесення змін (закон від 14.04.2009 N 1254-VI /1254-17/) 07.05.2009 внесення змін (закон від 16.04.2009 N 1276-VI /1276-17/) 01.01.2009 внесення змін (закон від 14.12.2006 N 466-V /466-16/) 01.01.2009 внесення змін (закон від 23.09.2008 N 573-VI /573-17/) 22.05.2008 визнання неконституційними окремих положень (решение від 22.05.2008 N 10-рп/2008 /v010p710-08/) 07.05.2008 внесення змін (закон від 15.04.2008 N 274-VI /274-17/) 01.01.2008 внесення змін (закон від 28.12.2007 N 107-VI /107-17/) 20.06.2007 внесення змін (закон від 11.05.2007 N 1014-V /1014-16/) 20.03.2007 внесення змін (закон від 07.02.2007 N 609-V /609-16/) 17.01.2007 внесення змін (закон від 22.12.2006 N 534-V /534-16/) 05.01.2006 внесення змін (закон від 20.12.2005 N 3248-IV /3248-15/) 01.01.2006 внесення змін (закон від 18.11.2004 N 2190-IV /2190-15/) 31.03.2005 внесення змін (закон від 03.03.2005 N 2454-IV /2454-15/) 18.11.2004 внесення змін (закон від 22.10.2004 N 2128-IV /2128-15/) 09.11.2004 внесення змін (закон від 21.10.2004 N 2103-IV /2103-15/) 09.06.2004 внесення змін (закон від 11.05.2004 N 1703-IV /1703-15/) 14.08.2003 внесення змін (закон від 10.07.2003 N 1096-IV /1096-15/) 11.06.2003 внесення змін (закон від 15.05.2003 N 762-IV /762-15/) 17.04.2003 внесення змін (закон від 20.03.2003 N 639-IV /639-15/) 01.03.2003 внесення змін (закон від 06.02.2003 N 490-IV /490-15/) 01.03.2003 внесення змін (закон від 06.02.2003 N 487-IV /487-15/) 11.02.2003 внесення змін (закон від 16.01.2003 N 429-IV /429-15/) 08.11.2002 внесення змін (закон від 17.10.2002 N 184-IV /184-15/) 01.08.2001 внесення змін (закон від 11.07.2001 N 2620-III /2620-14/) 04.05.2001 внесення змін (закон від 05.04.2001 N 2343-III /2343-14/) 01.01.2001 внесення змін (закон від 11.01.2001 N 2213-III /2213-14/) 29.11.2000 внесення змін (закон від 19.10.2000 N 2056-III /2056-14/) 08.07.2000 внесення змін (закон від 08.06.2000 N 1807-III /1807-14/) 01.06.2000 внесення змін (закон від 01.06.2000 N 1766-III /1766-14/) 08.02.2000 внесення змін (закон від 01.02.2000 N 1421-XIV /1421-14/) 13.01.2000 внесення змін (закон від 24.12.1999 N 1356-XIV /1356-14/) 30.06.1999 внесення змін (закон від 14.05.1992 N 2343-XII /2343-12/) 08.04.1999 внесення змін (закон від 08.04.1999 N 576-XIV /576-14/) 29.10.1998 тлумачення (решение від 29.10.1998 N 14-рп/98 /v014p710-98/) 19.10.1998 внесення змін (закон від 18.09.1998 N 117-XIV /117-14/) 09.07.1998 тлумачення (решение від 09.07.1998 N 12-рп/98 /v012p710-98/) 10.01.1998 внесення змін (закон від 26.12.1997 N 785/97-ВР /785/97-ВР/) 08.07.1997 внесення змін (закон від 19.06.1997 N 374/97-ВР /374/97-ВР/) 08.02.1997 внесення змін (закон від 23.01.1997 N 20/97-ВР /20/97-ВР/) 21.11.1996 внесення змін (закон від 21.11.1996 N 534/96-ВР /534/96-ВР/) 26.09.1996 внесення змін (закон від 10.09.1996 N 357/96-ВР /357/96-ВР/) 23.07.1996 внесення змін (закон від 28.06.1996 N 256/96-ВР /256/96-ВР/)
Документ підготовлено в системі iplex
( Стаття 43 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 4617-10від 24.01.83, N 2444-11 від 27.06.86, N 5938-11 від 27.05.88;Законами N 871-12 від 20.03.91, N 2134-12 від 18.02.92, N 3719-12від 16.12.93, N 6/95-ВР від 19.01.95 )
Стаття 43-1. Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без попередньої згоди профспілкового органу
Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди профспілкового органу допускається у випадках:
ліквідації підприємства, установи, організації;
незадовільного результату випробування, обумовленого при прийнятті на роботу;
звільнення з суміщуваної роботи у зв'язку з прийняттям на роботу іншого працівника, який не є сумісником, а також у зв'язку з обмеженнями на роботу за сумісництвом, передбаченими законодавством;
поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу;
звільнення працівника, який раніше виконував цю роботу;
звільнення працівника, який не є членом професійної спілки, що діє на підприємстві, в установі, організації;
звільнення з підприємства, установи, організації, де немає профспілкової організації;
звільнення керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників, а також службових осіб митних органів державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службових осіб державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами;
керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого та регіонального самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об'єднаннями громадян;
звільнення працівника, який вчинив за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібне) майна власника, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу.
Законодавством можуть бути передбачені й інші випадки розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди відповідного профспілкового органу.
( Кодекс доповнено статтею 43-1 згідно із Законом N 2134-12 від18.02.92; із змінами, внесеними згідно із Законами N 3632-12 від19.11.93, N 3719-12 від 16.12.93, N 6/95-ВР від 19.01.95 )
Стаття 44. Вихідна допомога
При припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, чи внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю умов колективного або трудового договору (стаття 39) працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку, у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - не менше двомісячного середнього заробітку, внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про охорону праці, умов колективного договору з цих питань (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.
( Стаття 44 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 5938-11від 27.05.88; Законами N 871-12 від 20.03.91, N 3694-12 від15.12.93, N 6/95-ВР від 19.01.95 )
Стаття 45. Розірвання трудового договору на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу
На вимогу профспілкового органу, який за дорученням трудового колективу підписав колективний договір, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір (контракт) з керівником або усунути його із займаної посади, якщо він порушує законодавство про працю і не виконує зобов'язань за колективним договором.
У разі, коли колективний договір підписав інший уповноважений на представництво орган, трудовий договір з керівником, який не виконав зобов'язань за колективним договором, має бути розірвано на вимогу цього органу.
Якщо власник або уповноважений ним орган, або працівник, щодо якого пред'явлено вимогу про розірвання договору, не згодні з цією вимогою, вони можуть оскаржити її до суду у двотижневий строк. У цьому разі виконання вимоги про розірвання трудового договору зупиняється до винесення судом рішення.
( Стаття 45 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 5938-11від 27.05.88; Законами N 871-12 від 20.03.91, N 6/95-ВР від19.01.95 )
Стаття 46. Відсторонення від роботи
Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
( Стаття 46 із змінами, внесеними згідно із Законом N 6/95-ВР від19.01.95 )
Стаття 47. Обов'язок власника або уповноваженого ним органу провести розрахунок з працівником і видати йому трудову книжку
Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.
( Стаття 47 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 2240-10від 29.07.81; Законом N 871-12 від 20.03.91 )
Стаття 48. Трудові книжки
Трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації понад п'ять днів, у тому числі на сезонних і тимчасових працівників. Трудові книжки ведуться також на позаштатних працівників при умові, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Працівникам, що стають на роботу вперше, трудова книжка оформляється не пізніше п'яти днів після прийняття на роботу.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Записи про причини звільнення в трудовій книжці мають робитися у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.
( Стаття 48 із змінами, внесеними згідно із Законом N 871-12 від20.03.91 )
Стаття 49. Видача довідки про роботу та заробітну плату
Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівникові на його вимогу довідку про його роботу на даному підприємстві, в установі, організації із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати.
( Стаття 49 із змінами, внесеними згідно із Законом N 871-12 від20.03.91 )
Глава III-А
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАЙНЯТОСТІ ВИВІЛЬНЮВАНИХ ПРАЦІВНИКІВ
( Кодекс доповнено главою III-А згідно з Указом ПВР N 5938-11 від 27.05.88 ) ( Статтю 49-1 виключено на підставі Закону N 263/95-ВР від 05.07.95 )
Стаття 49-2. Порядок вивільнення працівників
Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках зміни в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.
Державна служба зайнятості пропонує працівнику роботу в тійже чи іншій місцевості за його професією, спеціальністю, кваліфікацією, а при її відсутності - здійснює підбір іншої роботи з урахуванням індивідуальних побажань і суспільних потреб. При необхідності працівника може бути направлено, за його згодою, на навчання новій професії (спеціальності) з наступним наданням йому роботи.
( Стаття 49-2 із змінами, внесеними згідно із Законами N 871-12від 20.03.91, N 263/95-ВР від 05.07.95 )
Стаття 49-3. Пільги і компенсації вивільнюваним працівникам
Працівникам, вивільнюваним з підприємств, установ, організацій, при розірванні трудового договору у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці (пункт 1 статті 40) зберігається середня заробітна плата на період працевлаштування, але не більш як на три місяці з дня звільнення з урахуванням виплати вихідної допомоги. Виплата місячної вихідної допомоги і середнього заробітку, що зберігається, провадиться за попереднім місцем роботи. За зазначеними працівниками зберігається безперервний трудовий стаж, якщо перерва в роботі після звільнення не перевищила трьох місяців.
( Стаття 49-3 із змінами, внесеними згідно із Законом N 871-12 від20.03.91 )
Стаття 49-4. Зайнятість населення
Зайнятість суспільно корисною працею осіб, які припинили трудові відносини з підстав, передбачених цим Кодексом, при неможливості їх самостійного працевлаштування, забезпечується відповідно до Закону України "Про зайнятість населення".
( Стаття 49-4 із змінами, внесеними згідно із Законом N 871-12 від20.03.91 )
Глава IV
РОБОЧИЙ ЧАС
Стаття 50. Норма тривалості робочого часу
Нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.
Підприємства і організації при укладенні колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу, ніж передбачено в частині першій цієї статті.
( Стаття 50 із змінами, внесеними згідно із Законами N 871-12 від20.03.91, N 3610-12 від 17.11.93 )
Стаття 51. Скорочена тривалість робочого часу
Скорочена тривалість робочого часу встановлюється:
1) для працівників віком від 16 до 18 років - 36 годин на тиждень, а для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) - 24 години на тиждень.
Тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половини максимальної тривалості робочого часу, передбаченої в абзаці першому цього пункту для осіб відповідного віку;
2) для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці, - не більш як 36 годин на тиждень.
Перелік виробництв, цехів, професій і посад з шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого часу, затверджується в порядку, встановленому законодавством.
Крім того, законодавством встановлюється скорочена тривалість робочого часу для окремих категорій працівників (учителів, лікарів та інших). Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватись за рахунок власних коштів на підприємствах і в організаціях для жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда.
( Стаття 51 із змінами, внесено згідно із Законами N 871-12 від20.03.91, N 3610-12 від 17.11.93, N 263/95-ВР від 05.07.95 )
Стаття 52. П'ятиденний і шестиденний робочий тиждень та тривалість щоденної роботи
Для працівників установлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. При п'ятиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації з додержанням установленої тривалості робочого тижня (статті 50 і 51).
На тих підприємствах, в установах, організаціях, де за характером виробництва та умовами роботи запровадження п'ятиденного робочого тижня є недоцільним, встановлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем. При шестиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи не може перевищувати 7 годин при тижневій нормі 40 годин, 6 годин при тижневій нормі 36 годин і 4 годин при тижневій нормі 24 години.
П'ятиденний або шестиденний робочий тиждень встановлюється власником або уповноваженим ним органом спільно з профспілковим комітетом з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу і за погодженням з місцевою Радою народних депутатів.
( Стаття 52 із змінами, внесено згідно з Указами N 4617-10 від24.01.83, N 5938-11 від 27.05.88; Законами N 871-12 від 20.03.91, N 3610-12 від 17.11.93 )
Стаття 53. Тривалість роботи напередодні святкових, неробочих і вихідних днів
Напередодні святкових і неробочих днів (стаття 73) тривалість роботи працівників, крім працівників, зазначених у статті 51 цього Кодексу, скорочується на одну годину як при п'ятиденному, так і при шестиденному робочому тижні.
Напередодні вихідних днів тривалість роботи при шестиденному робочому тижні не може перевищувати 5 годин.
( Стаття 53 із змінами, внесеними згідно із Законами N 871-12 від20.03.91, N 3610-12 від 17.11.93 )
Стаття 54. Тривалість роботи в нічний час
При роботі в нічний час встановлена тривалість роботи (зміни) скорочується на одну годину. Це правило не поширюється на працівників, для яких уже передбачено скорочення робочого часу (пункт 2 частини першої і частина третя статті 51).
Тривалість нічної роботи зрівнюється з денною в тих випадках, коли це необхідно за умовами виробництва, зокрема у безперервних виробництвах, а також на змінних роботах при шестиденному робочому тижні з одним вихідним днем.
Нічним вважається час з 10 години вечора до 6 години ранку.
( Стаття 54 із змінами, внесеними згідно із Законом N 871-12 від20.03.91 )
Стаття 55. Заборона роботи в нічний час
Забороняється залучення до роботи в нічний час:
1) вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років (стаття 176);
2) осіб, молодших вісімнадцяти років (стаття 192);
3) інших категорій працівників, передбачених законодавством. Робота жінок в нічний час не допускається, за винятком випадків, передбачених статтею 175 цього Кодексу.
Робота інвалідів у нічний час допускається лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (стаття 172).
( Стаття 55 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4841-11від 30.10.87; Законом N 871-12 від 20.03.91 )
Стаття 56. Неповний робочий час
За угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень. На просьбу вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, в тому числі таку, що знаходиться під її опікуванням або здійснює догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний встановлювати їй неповний робочий день або неповний робочий тиждень.
Оплата праці в цих випадках провадиться пропорціонально відпрацьованому часу або залежно від виробітку. Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.
( Стаття 56 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4841-11від 30.10.87; Законом N 871-12 від 20.03.91 )
Стаття 57. Початок і закінчення роботи
Час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності у відповідності з законодавством.
Стаття 58. Робота змінами
При змінних роботах працівники чергуються в змінах рівномірно в порядку, встановленому правилами внутрішнього трудового розпорядку.
Перехід з однієї зміни в іншу, як правило, має відбуватися через кожний робочий тиждень в години, визначені графіками змінності.
( Стаття 58 із змінами, внесеними згідно із Законом N 871-12 від20.03.91 )
Стаття 59. Перерви між змінами
Тривалість перерви в роботі між змінами має бути не меншою подвійної тривалості часу роботи в попередній зміні (включаючи і час перерви на обід). Призначення працівника на роботу протягом двох змін підряд забороняється.
Стаття 60. Поділ робочого дня на частини
На роботах з особливими умовами і характером праці в порядку і випадках, передбачених законодавством, робочий день може бути поділений на частини з тією умовою, щоб загальна тривалість роботи не перевищувала встановленої тривалості робочого дня.
Стаття 61. Підсумований облік робочого часу
На безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях, а також в окремих виробництвах, цехах, дільницях, відділеннях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (роботи) не може бути додержана встановлена для даної категорії працівників щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, допускається за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації запровадження підсумованого обліку робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин (статті 50 і 51).
( Стаття 61 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4617-10від 24.01.83; Законом N 871-12 від 20.03.91 )
Стаття 62. Обмеження надурочних робіт
( Дію статті 62 припинено Постановою Верховної Ради УРСР від 4 липня 1991 року (ВВР 1991, N 36, ст.474) на період реалізації Програми надзвичайних заходів щодо стабілізації економіки України та виходу її з кризового стану (1991 рік - перше півріччя 1993 року )
Надурочні роботи, як правило, не допускаються. Надурочними вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня (статті 52, 53 і 61). Власник або уповноважений ним орган може застосовувати надурочні роботи лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством в частині третій цієї статті.
Власник або уповноважений ним орган може застосовувати надурочні роботи тільки у таких виняткових випадках:
1) при проведенні робіт, необхідних для оборони країни, а також відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усунення їх наслідків;
2) при проведенні громадсько необхідних робіт по водопостачанню, газопостачанню, опаленню, освітленню, каналізації, транспорту, зв'язку - для усунення випадкових або несподіваних обставин, які порушують правильне їх функціонування;
3) при необхідності закінчити почату роботу, яка внаслідок непередбачених обставин чи випадкової затримки з технічних умов виробництва не могла бути закінчена в нормальний робочий час, коли припинення її може призвести до псування або загибелі державного чи громадського майна, а також у разі необхідності невідкладного ремонту машин, верстатів або іншого устаткування, коли несправність їх викликає зупинення робіт для значної кількості трудящих;
4) при необхідності виконання вантажно-розвантажувальних робіт з метою недопущення або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення;
5) для продовження роботи при нез'явленні працівника, який заступає, коли робота не допускає перерви; в цих випадках власник або уповноважений ним орган зобов'язаний негайно вжити заходів до заміни змінника іншим працівником.
( Стаття 62 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 2240-10від 29.07.81; Законами N 871-12 від 20.03.91, N 263/95-ВР від05.07.95 )
Стаття 63. Заборона залучення до надурочних робіт
До надурочних робіт (стаття 62) забороняється залучати:
1) вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (стаття 176);
2) осіб, молодших вісімнадцяти років (стаття 192);
3) працівників, які навчаються в загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах без відриву від виробництва, в дні занять (стаття 220).
Законодавством можуть бути передбачені і інші категорії працівників, що їх забороняється залучати до надурочних робіт. Жінки, які мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, можуть залучатись до надурочних робіт лише за їх згодою (стаття 177).
Залучення інвалідів до надурочних робіт можливе лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (стаття 172).
( Стаття 63 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4841-11від 30.10.87; Законом N 871-12 від 20.33.91 )
Стаття 64. Необхідність одержання дозволу профспілкового комітету підприємства, установи, організації для проведення надурочних робіт
Надурочні роботи можуть провадитися лише з дозволу профспілкового комітету підприємства, установи, організації.
( Стаття 64 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4617-10від 24.01.83 )
Стаття 65. Граничні норми застосування надурочних робіт
( Дію статті 65 припинено Постановою Верховної Ради УРСР від 4 липня 1991 року (ВВР 1991, N 36, ст.474) на період реалізації Програми надзвичайних заходів щодо стабілізації економіки України та виходу її з кризового стану (1991 рік - перше півріччя 1993 року )
Надурочні роботи не повинні перевищувати для кожного працівника чотирьох годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік. Власник або уповноважений ним орган повинен вести облік надурочних робіт кожного працівника.
Глава V
ЧАС ВІДПОЧИНКУ
Стаття 66. Перерва для відпочинку і харчування
Працівникам надається перерва для відпочинку і харчування тривалістю не більше двох годин. Перерва не включається в робочий час. Перерва для відпочинку і харчування повинна надаватись, як правило, через чотири години після початку роботи.
Час початку і закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку.
Працівники використовують час перерви на свій розсуд. На цей час вони можуть відлучатися з місця роботи.
На тих роботах, де через умови виробництва перерву встановити не можна, працівникові повинна бути надана можливість приймання їжі протягом робочого часу. Перелік таких робіт, порядок і місце приймання їжі встановлюються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації.
( Стаття 66 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4617-10від 24.01.83; Законом N 871-12 від 20.03.91 )
Стаття 67. Вихідні дні
При п'ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні - один вихідний день.
Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п'ятиденному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, визначається графіком роботи підприємства, установи, організації, погодженим з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації, і, як правило, має надаватися підряд з загальним вихідним днем.
У випадку, коли святковий або неробочий день (стаття 73) збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого.
( Стаття 67 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4617-10від 24.01.83; Законом N 35/95-ВР від 27.01.95 )
Стаття 68. Вихідні дні на підприємствах, в установах, організаціях, пов'язаних з обслуговуванням населення
На підприємствах, в установах, організаціях, де робота не може бути перервана в загальний вихідний день у зв'язку з необхідністю обслуговування населення (магазини, підприємства побутового обслуговування, театри, музеї і інші), вихідні дні встановлюються місцевими Радами народних депутатів.
( Стаття 68 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 2240-10від 29.07.81 )
Стаття 69. Вихідні дні на безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях
На підприємствах, в установах, організаціях, зупинення роботи яких неможливе з виробничо-технічних умов або через необхідність безперервного обслуговування населення, а також на вантажно-розвантажувальних роботах, пов'язаних з роботою транспорту, вихідні дні надаються в різні дні тижня почергово кожній групі працівників згідно з графіком змінності, що затверджується власником або уповноваженим ним органом, за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації.
( Стаття 69 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4617-10від 24.01.83 )
Стаття 70. Тривалість щотижневого безперервного відпочинку
Тривалість щотижневого безперервного відпочинку повинна бути не менш як сорок дві години.
Стаття 71. Заборона роботи у вихідні дні. Винятковий порядок застосування такої роботи
Робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих працівників до роботи у ці дні допускається тільки з дозволу профспілкового комітету підприємства, установи, організації і лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством в частині другій цієї статті.
Залучення окремих працівників до роботи у вихідні дні допускається в таких виняткових випадках:
1) для відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усунення їх наслідків;
2) для відвернення нещасних випадків, загибелі або псування державного чи громадського майна;
3) для виконання невідкладних, наперед не передбачених робіт, від негайного виконання яких залежить у дальшому нормальна робота підприємства, установи, організації в цілому або їх окремих підрозділів;
4) для виконання невідкладних вантажно-розвантажувальних робіт з метою запобігання або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення.
Залучення працівників до роботи у вихідні дні провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.
( Стаття 71 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 2240-10від 29.07.81, N 4617-10 від 24.01.83; Законом N 263/95-ВР від05.07.95 )
Стаття 72. Компенсація за роботу у вихідний день
Робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі.
Оплата за роботу у вихідний день обчислюється за правилами статті 107 цього Кодексу.
( Стаття 72 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 2240-10від 29.07.81, N 5938-11 від 27.05.88 )
Стаття 73. Святкові і неробочі дні
Встановити такі святкові дні:
1 січня - Новий рік;
7 січня - Різдво Христове;
8 березня - Міжнародний жіночий день;
1 і 2 травня - День міжнародної солідарності трудящих;
9 травня - День Перемоги;
28 червня - День Конституції України;
24 серпня - День незалежності України;
7 і 8 листопада - річниця Великої Жовтневої соціалістичної революції.
Робота також не провадиться в дні релігійних свят:
7 січня - Різдво Христове;
один день (неділя) - Пасха (Великдень);
один день (неділя) - Трійця.
За поданням релігійних громад інших (неправославних) конфесій, зареєстрованих в Україні, керівництво підприємств, установ, організацій надає особам, які сповідують відповідні релігії, до трьох днів відпочинку протягом року для святкування їх великих свят з відпрацюванням за ці дні.
У дні, зазначені у частинах першій і другій цієї статті, допускаються роботи, припинення яких неможливе через виробничо-технічні умови (безперервно діючі підприємства, установи, організації), роботи, викликані необхідністю обслуговування населення, а також невідкладні ремонтні і вантажно-розвантажувальні роботи.
Робота у зазначені дні компенсується відповідно до статті 107 цього Кодексу.
( Стаття 73 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 2240-10від 29.07.81; Законами N 871-12 від 20.03.91, N 1205-12 від18.06.91, N 2417-12 від 05.06.92, N 256/96-ВР від 28.06.96 )
Стаття 74. Щорічні відпустки
Всім працівникам надаються щорічні відпустки із збереженням місця роботи (посади) і середнього заробітку (статті 75 і 76).
Стаття 75. Тривалість відпустки
Щорічна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 15 робочих днів, з поступовим переходом до надання відпустки більшої тривалості. Порядок обчислення тривалості щорічної відпустки визначається законодавством. Працівникам молодше вісімнадцяти років щорічна відпустка надається тривалістю один календарний місяць.
( Стаття 75 із змінами, внесеними згідно із Законом N 871-12 від20.03.91 )
Стаття 76. Додаткові відпустки
Щорічні додаткові відпустки надаються:
1) працівникам, зайнятим на роботах з шкідливими умовами праці;
2) працівникам, які зайняті в окремих галузях народного господарства і мають тривалий стаж роботи на одному підприємстві, в організації;
3) працівникам з ненормованим робочим днем;
4) працівникам, які працюють в районах Крайньої Півночі і в прирівняних до них місцевостях;
5) в інших випадках, передбачених законодавством.
Стаття 77. Додаткові відпустки, що надаються порядком заохочення за виконання державних або громадських обов'язків
В порядку заохочення за виконання державних або громадських обов'язків можуть надаватись додаткові відпустки за місцем роботи громадським вихователям неповнолітніх і в інших випадках - в порядку, встановленому законодавством України.
( Стаття 77 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4534-11від 3.09.87; Законом N 263/95-ВР від 05.07.95 )
Стаття 78. Невключення відпусток по тимчасовій непрацездатності до щорічних відпусток
Відпустки, що надаються відповідно до встановленого порядку у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, а також вагітністю й родами, до щорічних і додаткових відпусток не включаються.
Стаття 79. Порядок надання відпусток
Відпустка за перший рік роботи надається працівникам після закінчення одинадцяти місяців безперервної роботи на даному підприємстві, в установі, організації. До закінчення зазначеного строку відпустка може бути надана у випадках, передбачених законодавством. За другий і наступні роки роботи відпустка може бути надана в будь-який час відповідного робочого року.
Відпустки надаються протягом усього року. Черговість надання відпусток встановлюється власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації.
Поділ відпустки на частини допускається на прохання працівника за умови, щоб основна її частина була не менше шести днів для дорослих і дванадцяти днів для осіб молодше вісімнадцяти років.
( Стаття 79 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4617-10від 24.01.83; Законом N 871-12 від 20.03.91 )
Стаття 80. Допустимі випадки перенесення відпусток
Щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший строк або продовжена в разі:
1) тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку;
2) виконання працівником державних або громадських обов'язків;
3) в інших випадках, передбачених законодавством.
У виняткових випадках, коли надання відпустки працівникові в поточному році може несприятливо відбитися на нормальному ході роботи підприємства, установи, організації, допускається за згодою працівника і за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації перенесення відпустки на наступний робочий рік. При цьому відпустка за кожний рік тривалістю не менш як 6 робочих днів повинна бути використана не пізніш як протягом одного року після настання права на відпустку. Частина невикористаної відпустки, яка залишилася, може бути приєднана до відпустки за наступний робочий рік.
Забороняється ненадання щорічної відпустки протягом двох років підряд, а також ненадання відпустки працівникам молодше вісімнадцяти років та працівникам, які мають право на додаткову відпустку у зв'язку з шкідливими умовами праці.
( Стаття 80 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 4617-10від 24.01.83, N 7543-11 від 19.05.89; Законом N 871-12 від20.03.91 )
Стаття 81. Право на відпустку при переведенні на інше місце роботи
Працівникам, переведеним на роботу з одного підприємства, установи, організації на інше підприємство, в установу, організацію, може бути надана відпустка до закінчення одинадцяти місяців роботи після переведення.
В разі, коли працівник переведений на роботу на інше підприємство, в установу, організацію, не одержав за попереднім місцем роботи грошової компенсації за невикористану відпустку, в стаж його роботи для одержання щорічної відпустки за новим місцем має бути врахований час, за який він не використав відпустки за попереднім місцем роботи.
Стаття 82. Обчислення стажу роботи, що дає право на відпустку
До стажу роботи, що дає право на відпустку, включаються:
1) час фактичної роботи;
2) час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, викликаного неправильним звільненням або переведенням на іншу роботу);
3) час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому виплачувалася допомога по державному соціальному страхуванню, за винятком частково оплачуваної відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею віку двох років, (відповідно до Закону 871-12 від 20.03.91 частково оплачувані відпустки, передбачені цією статтею, з 1.01.92 надаються жінкам до досягнення дитиною віку трьох років);
4) інші періоди роботи, зарахування яких передбачене законодавством.
( Стаття 82 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4617-10від 24.01.83; Законом N 871-12 від 20.03.91 )
Стаття 83. Неприпустимість заміни відпустки грошовою компенсацією
Заміна відпустки грошовою компенсацією не допускається, крім випадків звільнення працівника, який не використав відпустки.
Стаття 84. Відпустка без збереження заробітної плати
За сімейними обставинами та з інших поважних причин працівників, за його заявою, може бути надана власником або уповноваженим ним органом короткочасна відпустка без збереження заробітної плати. В необхідних випадках за згодою сторін ця відпустка може бути відпрацьована працівником у наступний період, виходячи з умов і можливостей виробництва.
( Стаття 84 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6237-10від 21.12.83; Законом N 871-12 від 20.03.91 )
Глава VI
НОРМУВАННЯ ПРАЦІ
Стаття 85. Норми праці
Норми праці - норми виробітку, часу, обслуговування, чисельності - встановлюються для працівників відповідно до досягнутого рівня техніки, технології, організації виробництва і праці.
В умовах колективних форм організації та оплати праці можуть застосовуватися також укрупнені і комплексні норми.
Норми праці підлягають обов'язковій заміні новими в міру проведення атестації і раціоналізації робочих місць, впровадження нової техніки, технології та організаційно-технічних заходів, які забезпечують зростання продуктивності праці.
Досягнення високого рівня виробітку продукції окремим працівником, бригадою за рахунок застосування з власної ініціативи нових прийомів праці і передового досвіду, вдосконалення своїми силами робочих місць не є підставою для перегляду норм.
( Стаття 85 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 5938-11від 27.05.88 )
Стаття 86. Запровадження, заміна і перегляд норм праці
Запровадження, заміна і перегляд норм праці провадиться власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом.
Власник або уповноважений ним орган повинен роз'яснити працівникам причини перегляду норм праці, а також умови, за яких мають застосуватися нові норми.
Про запровадження нових і зміну чинних норм праці власник або уповноважений ним орган повідомляє працівників не пізніш як за один місяць до запровадження.
( Стаття 86 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 2240-10від 29.07.81, N 4617-10 від 24.01.83 )
Стаття 87. Строк дії норм праці
Норми праці встановлюються на невизначений строк і діють до моменту їх перегляду у зв'язку зі зміною умов, на які вони були розраховані (стаття 85).
Поряд з нормами, встановленими на стабільні за організаційно-технічними умовами роботи, застосовуються тимчасові і одноразові норми.
Тимчасові норми встановлюються на період освоєння тих чи інших робіт за відсутністю затверджених нормативних матеріалів для нормування праці.
Одноразові норми встановлюються на окремі роботи, які носять одиничний характер (позапланові, аварійні).
( Стаття 87 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 4617-10від 24.01.83, N 7543-11 від 19.05.89 )
Стаття 88. Умови праці, які мають враховуватися при розробленні норм виробітку (норм часу) і норм обслуговування
Норми виробітку (норми часу) і норми обслуговування визначаються виходячи з нормальних умов праці, якими вважаються:
1) справний стан машин, верстатів і пристроїв;
2) належна якість матеріалів та інструментів, необхідних для виконання роботи, і їх вчасне подання;
3) вчасне постачання виробництва електроенергією, газом та іншими джерелами енергоживлення;
4) своєчасне забезпечення технічною документацією;
5) здорові та безпечні умови праці (додержання правил і норм з техніки безпеки, необхідне освітлення, опалення, вентиляція, усунення шкідливих наслідків шуму, випромінювань, вібрації та інших факторів, які негативно впливають на здоров'я робітників, т. ін.).
Стаття 89. Заміна і перегляд єдиних і типових норм
Заміна і перегляд єдиних і типових (міжгалузевих, галузевих, відомчих) норм здійснюється органами, які їх затвердили.
( Стаття 89 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 5938-11від 27.05.88 )
Стаття 90. Порядок визначення розцінок при відрядній оплаті праці
При відрядній оплаті праці розцінки визначаються виходячи з установлених розрядів роботи, тарифних ставок (окладів) і норм виробітку (норм часу).
Відрядна розцінка визначається шляхом ділення погодинної (денної) тарифної ставки, яка відповідає розряду роботи, що виконується, на погодинну (денну) норму виробітку. Відрядна розцінка може бути визначена також шляхом множення погодинної (денної) тарифної ставки, яка відповідає розряду роботи, що виконується, на встановлену норму часу в годинах або днях.
Стаття 91. Збереження попередніх розцінок при впровадженні винаходу, корисної моделі, промислового зразка чи раціоналізаторської пропозиції
За працівником, який створив винахід, корисну модель, промисловий зразок або вніс раціоналізаторську пропозицію, що зумовили зміну технічних норм і розцінок, зберігаються попередні розцінки протягом шести місяців від дати початку їх впровадження. Попередні розцінки зберігаються і в тих випадках, коли автор зазначених об'єктів інтелектуальної власності раніше не виконував роботи, норми і розцінки на яку змінено у зв'язку з їх впровадженням, і був переведений на цю роботу після їх впровадження.
За іншими працівниками, які допомогли авторові у впровадженні винаходу, корисної моделі, промислового зразка чи раціоналізаторської пропозиції, попередні розцінки зберігаються протягом трьох місяців.
( Стаття 91 із змінами, внесеними згідно із Законом N 75/95-ВР від28.02.95 )
Стаття 92. Встановлення нормованих завдань при почасовій оплаті праці
При почасовій оплаті працівникам встановлюються нормовані завдання. Для виконання окремих функцій та обсягів робіт може бути встановлено норми обслуговування або норми чисельності працівників.
( Стаття 92 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 5938-11від 27.05.88 ) ( Статтю 93 виключено на підставі Закону N 263/95-ВР від 05.07.95 )
Глава VII
ЗАРОБІТНА ПЛАТА
Стаття 94. Оплата праці
Оплата праці працівників визначається їх особистим трудовим вкладом з урахуванням кінцевих результатів роботи підприємства і максимальними розмірами не обмежується.
Забороняється будь-яке зниження розмірів оплати праці залежно від статі, віку, раси, національної принадлежності, соціального і майнового стану, належності до громадських і політичних організацій, ставлення до релігії.
( Стаття 94 із змінами, внесеними згідно із Законом N 871-12 від20.03.91 )
Стаття 95. Мінімальний розмір заробітної плати. Індексація заробітної плати
( Дію абзацу першого статті 95 стосовно державних підприємств зупинено на підставі Декрету N 23-92 від 31.12.92 )
Мінімальна заробітна плата працівників, які перебувають у трудових відносинах відповідно до цього Кодексу, не може бути нижче встановленого державою прожиткового мінімуму.
Державна соціальна гарантія мінімального рівня оплати праці працівників підприємств, установ і організацій незалежно від їх форм власності є обов'язковою на всій території України.
Заробітна плата підлягає індексації в установленому законодавством порядку.
( Стаття 95 із змінами, внесеними згідно із Законом N 871-12 від20.03.91; Декретами N 7-92 від 09.12.92, N 23-92 від 31.12.92 )
Стаття 96. Форми і системи оплати праці працівників
Форми, системи і розміри оплати працівників встановлюються підприємствами самостійно в колективному договорі.
( Стаття 96 із змінами, внесеними згідно із Законами N 871-12 від20.03.91, N 2032-12 від 04.01.92 )
Стаття 97. Тарифні ставки і оклади
Оплата праці провадиться на основі тарифних сіток ставок і окладів, що встановлюються підприємствами самостійно.
Підприємства можуть використовувати тарифні сітки і шкали співвідношень посадових окладів, що визначаються галузевими угодами як орієнтири для диференціації оплати праці залежно від професії, кваліфікації працівників, складності та умов виконуваних ними робіт.
Конкретні розміри тарифних ставок і окладів визначаються колективним договором в межах наявних коштів на оплату праці, але не нижче встановленого державою мінімального розміру заробітної плати.
( Стаття 97 із змінами, внесеними згідно із Законами N 871-12 від20.03.91, N 2032-12 від 04.01.92; Декретом 23-92 від 31.12.92 )
Стаття 98. Оплата праці робітників
Віднесення виконуваних робіт до певних тарифних розрядів і присвоєння кваліфікаційних розрядів робітникам провадиться власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом у відповідності з тарифно-кваліфікаційним довідником.
Кваліфікаційні розряди підвищуються у першу чергу робітникам, які успішно виконують норми праці і сумлінно ставляться до своїх трудових обов'язків. Право на підвищення розряду мають робітники, які успішно виконують роботи більш високого розряду не менш як три місяці і здали кваліфікаційний екзамен. За грубе порушення технологічної дисципліни та інші серйозні порушення, які спричинили погіршення якості продукції, робітникові може бути знижено кваліфікацію на один розряд. Поновлення розряду провадиться в загальному порядку, але не раніше ніж через три місяці після його зниження.
( Стаття 98 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 4617-10від 24.01.83, N 5938-11 від 27.05.88; Законом N 871-12 від20.03.91 )
Стаття 99. Оплата праці службовців
Оплата праці службовців провадиться на основі схем посадових окладів, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації. Посадові оклади службовцям установлює керівник підприємства, установи, організації відповідно до посади і кваліфікації працівника. За результатами атестації власник або уповноважений ним орган має право змінювати посадові оклади службовцям у межах мінімальних і максимальних розмірів на відповідній посаді.
( Стаття 99 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 5938-11від 27.05.88; Законом N 871-12 від 20.03.91 )
Стаття 100. Оплата праці на важких роботах, на роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, на роботах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я
На важких роботах, на роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, на роботах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я встановлюється підвищена оплата праці. Перелік цих робіт визначається Кабінетом Міністрів України.
З А К О Н
УКРАЇНСЬКОЇ РАДЯНСЬКОЇ СОЦІАЛІСТИЧНОЇ РЕСПУБЛІКИ
Про затвердження Кодексу законів про працю Української РСР
Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки
постановляє:
Стаття 1. Затвердити Кодекс законів про працю Української РСР і надати йому чинності з 1 червня 1972 року.
Стаття 2. Доручити Президії Верховної Ради Української РСР встановити порядок введення в дію Кодексу законів про працю Української РСР, які втрачають чинність у зв'язку з введенням Кодексу законів про працю Української РСР в дію.
м.Київ,
10 грудня 1971 року
322-VIII
Кодекс законів про працю України
Кодекс законів про працю України визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці.
Глава I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Завдання Кодексу законів про працю України
Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.
Стаття 2. Основні трудові права працівників
Право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку.