( Закон доповнено статтею 11-7 згідно із Законом № 3587-IX від 22.02.2024 )
Стаття 11-8. Право відання державним майном оператора системи передачі електричної енергії, оператора газотранспортної системи, оператора газосховища
1. Оператор системи передачі електричної енергії, оператор газотранспортної системи та оператор газосховища володіють, користуються і розпоряджаються об’єктами державної власності у процесі провадження діяльності з передачі електричної енергії, транспортування та зберігання природного газу на праві відання державним майном з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника (уповноваженого ним органу) у випадках, передбачених цим Законом та іншими законами України.
Право відання державним майном є речовим правом на державне майно, яке встановлюється рішенням Кабінету Міністрів України або уповноваженого ним органу, оформлюється договором та може належати виключно оператору системи передачі електричної енергії, оператору газотранспортної системи або оператору газосховища.
2. Держава в особі Кабінету Міністрів України або уповноваженого ним органу здійснює контроль за ефективним використанням та збереженням об’єктів державної власності, переданих оператору системи передачі електричної енергії, оператору газотранспортної системи, оператору газосховища на праві відання державним майном, не втручаючись у їхню діяльність.
3. Оператор системи передачі електричної енергії, оператор газотранспортної системи, оператор газосховища мають право на захист права відання державним майном, у тому числі від власника такого майна.
4. Оператор системи передачі електричної енергії, оператор газотранспортної системи, оператор газосховища, які володіють, користуються і розпоряджаються об’єктами державної власності, переданими їм на праві відання державним майном, є незалежними у прийнятті рішень щодо їх використання, експлуатації, обслуговування, планування, розвитку та фінансування з урахуванням вимог цього Закону та відповідно до законів України "Про ринок електричної енергії", "Про ринок природного газу".
5. Уповноважені суб’єкти управління об’єктами державної власності, що використовуються у процесі провадження діяльності з передачі електричної енергії, транспортування та зберігання природного газу, не можуть відмовити у внесенні відповідно оператором системи передачі електричної енергії, оператором газотранспортної системи, оператором газосховища або іншою заінтересованою особою інвестицій, погоджених з Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. При погодженні таких інвестицій Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, керується, зокрема, необхідністю забезпечення безпеки постачання природного газу, передачі електричної енергії, операційної безпеки Об’єднаної енергетичної системи України.
( Закон доповнено статтею 11-8 згідно із Законом № 4196-IX від 09.01.2025 )
Стаття 11-9. Ведення окремого обліку діяльності, пов’язаної з виконанням спеціальних обов’язків, а також діяльності, що здійснюється на підставі спеціальних або виключних прав
1. Суб’єкти господарювання, які прямо або опосередковано (через інших осіб) належать державі або перебувають під контролем держави, у тому числі їхні дочірні підприємства, зобов’язані забезпечити ведення бухгалтерського обліку у спосіб, що дає змогу чітко відображати фінансові відносини між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, іншими суб’єктами публічного сектору і такими суб’єктами господарювання. Кабінет Міністрів України встановлює порядок та процедуру розкриття інформації, зокрема щодо:
1) покриття операційних збитків;
2) надання капіталу;
3) надання безповоротних грантів, субсидій, дотацій, а також позик на пільгових умовах;
4) надання фінансових переваг шляхом відмови від отримання прибутку, доходу або від стягнення сум, належних до сплати;
5) відмови від нормального доходу на публічні кошти, використані суб’єктом господарювання;
6) компенсації фінансових тягарів, покладених органами державної влади чи органами місцевого самоврядування на суб’єктів господарювання;
7) публічних коштів, наданих безпосередньо органами влади відповідним суб’єктам господарювання державного сектору економіки;
8) публічних коштів, наданих органами державної влади через посередництво інших суб’єктів або фінансових установ;
9) фактичного використання публічних коштів, визначених цією статтею.
2. Спеціальний обов’язок – це обов’язок, що покладається на окремих суб’єктів господарювання на підставі та в порядку, визначених законодавством, з метою забезпечення загального економічного інтересу в певній галузі та/або інтересів громадян, суспільства і держави, зокрема задоволення потреб у доступі до найважливіших товарів, робіт, послуг, які не можуть забезпечити суб’єкти господарювання в умовах конкуренції.
Для цілей цієї статті вимога щодо ведення окремого обліку застосовується до діяльності, пов’язаної з будь-яким зобов’язанням, покладеним на суб’єкта господарювання для забезпечення загального економічного інтересу або надання публічних послуг, незалежно від способу встановлення такого зобов’язання, у тому числі на підставі закону, іншого нормативно-правового акта, рішення уповноваженого органу, договору, контракту, акта прямого надання або за результатами відкритої, прозорої та недискримінаційної конкурентної процедури.
Виключні права – це права, що надаються державою одному суб’єкту господарювання на підставі законодавчого, регуляторного або адміністративного акта, яким за таким суб’єктом резервується право на надання певної послуги або здійснення певної діяльності в межах визначеної території.
Спеціальні права – це права, що надаються державою обмеженому колу суб’єктів господарювання на підставі законодавчого, регуляторного або адміністративного акта, який в межах визначеної території:
обмежує до двох або більше суб’єктів господарювання, уповноважених надавати певну послугу або провадити певну діяльність, і при цьому таке обмеження не ґрунтується на об’єктивних, пропорційних та недискримінаційних критеріях; або
визначає кількох конкуруючих суб’єктів господарювання, уповноважених надавати певну послугу або провадити певну діяльність, і при цьому таке визначення не ґрунтується на об’єктивних, пропорційних та недискримінаційних критеріях; або
надає одному або кільком суб’єктам господарювання юридичні чи регуляторні переваги, що істотно впливають на можливість інших суб’єктів господарювання надавати ту саму послугу або здійснювати ту саму діяльність за еквівалентних умов.
3. Суб’єкти господарювання, які прямо або опосередковано (через інших осіб) належать державі або перебувають під контролем держави, у тому числі їхні дочірні підприємства, зобов’язані вести окремий облік доходів, витрат, активів, зобов’язань та інших фінансово-господарських операцій, якщо такі суб’єкти господарювання:
1) здійснюють діяльність з виконання спеціальних обов’язків (зобов’язань з надання публічних послуг) та одночасно провадять іншу діяльність, не пов’язану з виконанням таких обов’язків;
2) користуються спеціальними або виключними правами та одночасно провадять іншу діяльність;
3) отримують компенсацію, державну підтримку, інші публічні кошти чи інші фінансові переваги у зв’язку з виконанням спеціальних обов’язків або користуванням спеціальними чи виключними правами та одночасно провадять іншу діяльність.
Вимога щодо ведення окремого обліку застосовується незалежно від способу встановлення спеціального обов’язку, спеціального права чи виключного права.
4. Суб’єкти господарювання, які прямо або опосередковано (через інших осіб) належать державі або перебувають під контролем держави, у тому числі їхні дочірні підприємства, які зобов’язані вести окремий облік відповідно до вимог цієї статті, зобов’язані впровадити фінансову та організаційну структуру (внутрішні положення, правила та процедури, викладені, зокрема в обліковій політиці), що забезпечує:
1) чітке відмежування кожного виду діяльності, щодо якого суб’єкту господарювання надано спеціальні або виключні права чи покладено спеціальні обов’язки, від кожного іншого виду діяльності;
2) окреме відображення доходів і витрат, пов’язаних з кожним видом діяльності;
3) визначення і стабільне застосування обґрунтованих методів віднесення та розподілу доходів, витрат, активів і зобов’язань;
4) збереження документів, розрахунків та супровідної інформації, що підтверджують застосовані методи розподілу, протягом не менше п’яти років;
5) подання звітності та супровідних документів у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
5. Порядок подання інформації суб’єктами господарювання державного сектору економіки, на яких покладено спеціальний обов’язок або які користуються спеціальними чи виключними правами, затверджує орган державного фінансового контролю за погодженням з уповноваженим органом з питань державної допомоги.
6. Уповноважений орган державного фінансового контролю забезпечує здійснення контролю та перевірок дотримання суб’єктами господарювання державного сектору економіки вимог цього Закону на підставі повноважень, визначених Законом України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні".
7. Положення цієї статті не застосовуються до:
1) суб’єктів господарювання державного сектору, які є державними кредитними установами, – в частині депозитів публічних коштів, розміщених у них органами державної влади на звичайних комерційних умовах;
2) суб’єктів господарювання державного сектору економіки, загальний річний дохід яких за період двох фінансових років, що передують фінансовому року, в якому публічні кошти надаються (прямо чи опосередковано) або використовуються таким суб’єктом, становив менше 40 мільйонів євро;
3) суб’єктів господарювання державного сектору економіки, які є державними кредитними установами, балансова вартість активів яких за попередні два роки становить менше 800 мільйонів євро;
4) суб’єктів господарювання державного сектору економіки щодо послуг, які відповідно до критеріїв, визначених Антимонопольним комітетом України, не можуть істотно вплинути на торгівлю між державами – членами Європейського Союзу;
5) суб’єктів господарювання державного сектору економіки, на яких було покладено спеціальний обов’язок, якщо компенсація, яку вони отримують у будь-якій формі, була встановлена на відповідний період після відкритої, прозорої та недискримінаційної конкурентної процедури, визначеної законом.
Винятки, визначені цією частиною, не застосовуються до суб’єктів господарювання, для яких обов’язок ведення окремого обліку встановлено законодавством про державну допомогу або спеціальними положеннями інших законів чи нормативно-правових актів.
( Закон доповнено статтею 11-9 згідно із Законом № 4961-IX від 02.09.2026 )
Стаття 12. Єдиний реєстр об’єктів державної власності
1. Єдиний реєстр об’єктів державної власності (далі - Реєстр) є державною інформаційно-комунікаційною системою, що забезпечує збирання, облік, накопичення, оброблення, захист та надання інформації про нерухоме майно, у тому числі про нерухоме майно, передане в оренду (лізинг), передане або створене відповідно до договору публічно-приватного партнерства, концесійного договору, передане у заставу, про нерухоме майно державних підприємств, установ та організацій, а також про корпоративні права держави та державне майно, що не увійшло до статутного капіталу господарських структур.
( Частина перша статті 12 в редакції Закону № 4510-IX від 19.06.2025 )
2. Держателем та адміністратором Реєстру є Фонд державного майна України, який забезпечує його ведення та формування за участю центральних органів виконавчої влади, що забезпечують реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, у сфері статистики, у сфері будівництва, містобудування, просторового планування територій та архітектури, у сфері захисту критичної інфраструктури та забезпечення національної системи стійкості, у сфері державної податкової політики, державної політики з питань державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, фізичних осіб - підприємців та державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, Антимонопольного комітету України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, а також інших уповноважених органів управління на єдиних методологічних засадах, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Центральні та місцеві органи виконавчої влади, інші органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування безоплатно надають держателю Реєстру інформацію, необхідну для ведення Реєстру, та доступ до інформаційних (автоматизованих), інформаційно-комунікаційних, комунікаційних і довідкових систем, реєстрів та банків даних, власниками (розпорядниками, держателями, володільцями, адміністраторами тощо) яких вони є.
Власником Реєстру та виключних майнових прав на його програмне забезпечення та бази даних є держава в особі Фонду державного майна України.
3. Користувачами Реєстру є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та фізичні особи. Доступ до даних Реєстру здійснюється відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації", у тому числі шляхом оприлюднення у формі відкритих даних на офіційному веб-сайті Фонду державного майна України.
Користувачам надається інформація з Реєстру відповідно до порядку та умов надання інформації з Реєстру, затверджених Фондом державного майна України.
4. Фінансування витрат на формування та ведення Реєстру здійснюється за рахунок коштів державного бюджету та інших джерел, не заборонених законом.
( Стаття 12 із змінами, внесеними згідно із Законами № 3610-VI від 07.07.2011, № 4498-VI від 13.03.2012, № 5463-VI від 16.10.2012, № 406-VII від 04.07.2013, № 1170-VII від 27.03.2014, № 319-VIII від 09.04.2015, № 440-IX від 14.01.2020, № 2438-IX від 19.07.2022; в редакції Закону № 3137-IX від 30.05.2023 )
Стаття 13. Визначення вартості об'єктів державної власності та порядку їх охорони
1. Вартість об'єктів державної власності визначається Фондом державного майна України відповідно до законодавства.
2. Вартість майна, що вноситься у спільну діяльність, учасником якої є державне підприємство, установа або організація, визначається на підставі незалежної оцінки із застосуванням бази оцінки, що відповідає ринковій вартості, згідно з вимогами законодавства про оцінку майна.
Під час укладення договорів про спільну діяльність розмір частки державних підприємств, установ і організацій, а також господарських товариств, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, має становити не менш як 50 відсотків спільного майна учасників спільної діяльності, крім випадків укладення договору про спільну діяльність в рамках публічно-приватного партнерства.
( Абзац другий частини другої статті 13 в редакції Закону № 3686-VI від 08.07.2011; із змінами, внесеними згідно із Законом № 155-IX від 03.10.2019 )( Статтю 13 доповнено новою частиною згідно із Законом № 3322-VI від 12.05.2011 )
3. Вимоги щодо організації та здійснення заходів охорони об'єктів державної власності визначають спільно відповідні суб'єкти управління та Національна поліція.
( Частина третя статті 13 в редакції Закону № 4498-VI від 13.03.2012; із змінами, внесеними згідно із Законом № 766-VIII від 10.11.2015 )
4. У разі якщо концесійний платіж розраховується як частка (у відсотках) вартості наданого в концесію об’єкта, вартість майна об’єкта концесії визначається концесієдавцем за результатами його оцінки, проведеної в порядку, визначеному законодавством про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність. Така оцінка здійснюється за кошти балансоутримувача майна, що є об’єктом концесії, або за кошти концесієдавця.
( Статтю 13 доповнено частиною четвертою згідно із Законом № 155-IX від 03.10.2019 )
Стаття 14. Винагорода та страхування відповідальності керівників і членів наглядових рад державних унітарних підприємств, господарських товариств, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі
1. Наглядова рада визначає розмір оплати праці і винагороди керівника державного унітарного підприємства, голови виконавчого органу господарського товариства, у статутному капіталі якого більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі, на основі принципів, визначених Політикою винагороди керівників державних унітарних підприємств та голів виконавчих органів господарських товариств, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі, затвердженою Кабінетом Міністрів України.
Винагорода членів виконавчого органу і членів наглядової ради державного унітарного підприємства, господарського товариства, у статутному капіталі якого більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі, має бути розумно обґрунтованою щодо аналогічних ринкових показників розмірів і умов виплати винагороди у відповідному секторі економіки з урахуванням обставин та умов діяльності конкретного підприємства або товариства.
2. Члени наглядової ради державного унітарного підприємства, господарського товариства, у статутному капіталі якого більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі, мають право на оплату своєї діяльності та компенсацію витрат, пов’язаних з виконанням своїх функцій, за рахунок такого державного унітарного підприємства, господарського товариства на підставі Політики винагороди членів наглядових рад державних унітарних підприємств, господарських товариств, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі, затвердженої Кабінетом Міністрів України.
3. Відповідальність керівників, членів колегіального виконавчого органу, членів наглядової ради державного унітарного підприємства, господарського товариства, у статутному капіталі якого більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі, за збитки, завдані їхніми діями (бездіяльністю) під час виконання своїх повноважень, може бути застрахована за рахунок такого державного унітарного підприємства, господарського товариства як сторони, для захисту інтересів якої здійснюється відповідне страхування.
Суми страхових премій (платежів), що сплачуються державним унітарним підприємством, господарським товариством, у статутному капіталі якого більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі, за договором страхування відповідальності керівників, членів колегіального виконавчого органу, членів наглядової ради, не входять до складу винагороди таких керівників, членів колегіального виконавчого органу, членів наглядової ради, не є формою оплати праці або компенсаційними виплатами на їхню користь.
4. Господарські товариства, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі, в яких створення наглядової ради є обов’язковим відповідно до статті 11- 2 цього Закону, щороку затверджують звіт про винагороду членів виконавчого органу, членів наглядової ради та оприлюднюють його на веб-сайті такого господарського товариства. Вимоги до структури, порядку затвердження та обсягу інформації звіту про винагороду членів виконавчого органу, членів наглядової ради господарського товариства, у статутному капіталі якого більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі, визначаються рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, а щодо банків - Національним банком України.
( Стаття 14 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4498-VI від 13.03.2012; в редакції Закону № 1405-VIII від 02.06.2016; із змінами, внесеними згідно із Законом № 1909-IX від 18.11.2021; в редакції Закону № 3587-IX від 22.02.2024 )
Стаття 15. Винагорода за виконання функцій з управління об'єктами державної власності
( Частину першу статті 15 виключено на підставі Закону № 4498-VI від 13.03.2012 )
2. Відповідальним представникам уповноважених органів управління, які виконують функції з управління об'єктами державної власності, можуть встановлюватися збільшені до 50 відсотків посадові оклади, збільшені до 100 відсотків щоквартальні надбавки до посадових окладів з урахуванням надбавки за ранг.
3. Збільшені посадові оклади та надбавки до посадового окладу відповідальним представникам уповноважених органів управління, які виконують функції з управління об'єктами державної власності, встановлюються на час виконання ними таких функцій.
Стаття 16. Контроль за виконанням функцій з управління об'єктами державної власності, використанням державного майна
1. Контроль за виконанням функцій з управління об'єктами державної власності здійснюють Кабінет Міністрів України, Фонд державного майна України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері управління об'єктами державної власності, уповноважені органи управління, органи державної контрольно-ревізійної служби, інші контролюючі органи шляхом проведення аналізу законності та оцінки ефективності виконання суб'єктами управління визначених обов'язків відповідно до законодавства України.
( Частина перша статті 16 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4498-VI від 13.03.2012 )( Частину другу статті 16 виключено на підставі Закону № 3587-IX від 22.02.2024 )
3. Уповноважені органи управління, господарські структури, які виконують функції з управління корпоративними правами держави, подають центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері управління об'єктами державної власності, в порядку та у визначені ним строки звіти про виконання ними функцій з управління корпоративними правами держави.
( Частина третя статті 16 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4498-VI від 13.03.2012 )
4. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері управління об'єктами державної власності, проводить аналіз ефективності виконання функцій з управління корпоративними правами держави, перевіряє виконання умов договорів доручення на управління та готує пропозиції щодо вдосконалення управління.
( Частина четверта статті 16 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4498-VI від 13.03.2012 )( Частину п'яту статті 16 виключено на підставі Закону № 4498-VI від 13.03.2012 )
6. Суб’єкти управління, визначені цим Законом, подають центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері управління об'єктами державної власності, за затвердженою ним формою:
зведену інформацію щодо показників фінансового плану підприємств, що перебувають у сфері їх управління до 1 вересня року, що передує плановому (крім підприємств електроенергетики, діяльність яких регулюється шляхом затвердження ліцензійних умов Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, щодо яких інформація подається до 31 грудня), а щодо їх виконання - до 1 квітня року, що настає за звітним;
( Абзац другий частини шостої статті 16 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3587-IX від 22.02.2024 )
інформацію про:
фінансово-господарську діяльність кожного окремого суб’єкта господарювання державного сектору економіки, що перебуває у сфері їх управління;
стан об’єктів державної власності, в тому числі корпоративних прав держави, що перебувають в їх управлінні;
виконання стратегічних планів розвитку державних підприємств, державних акціонерних товариств і господарських структур, управління корпоративними правами або контроль за діяльністю яких вони здійснюють.
( Частина шоста статті 16 в редакції Закону № 4498-VI від 13.03.2012 )( Зміни до частини шостої статті 16 див. в Законі № 5463-VI від 16.10.2012 )
7. Органи державної контрольно-ревізійної служби в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, проводять державний фінансовий аудит діяльності суб'єктів господарювання державного сектору економіки, спрямований на запобігання фінансовим порушенням, забезпечення ефективного використання бюджетних коштів, державного майна.
( Частина сьома статті 16 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4498-VI від 13.03.2012 )( Частину восьму статті 16 виключено на підставі Закону № 4498-VI від 13.03.2012 )
8. Контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати до бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об’єднаннями та дивідендів на державну частку господарськими товариствами, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, а також стягнення зазначених платежів до бюджету у разі їх несплати здійснюються податковими органами у порядку, встановленому Податковим кодексом України.
( У статтю 16 включено частину восьму згідно із Законом № 465-IX від 16.01.2020 )
9. Рахункова палата здійснює державний зовнішній фінансовий контроль (аудит) щодо управління об’єктами державної власності, діяльності суб’єктів господарювання державного сектору економіки, в тому числі суб’єктів господарювання, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій (часток) належать суб’єктам господарювання державного сектору економіки.
( Статтю 16 доповнено частиною дев'ятою згідно із Законом № 4042-IX від 30.10.2024 )
Стаття 16-1. Парламентський контроль за ефективністю управління корпоративними правами держави
1. Парламентський контроль за ефективністю управління корпоративними правами держави здійснюється комітетом Верховної Ради України, до предмета відання якого належать питання державної економічної політики (далі - Комітет).
2. Комітет у межах своєї компетенції здійснює контрольну функцію шляхом прийняття відповідних рішень, підготовки висновків та надання рекомендацій за такими основними напрямами:
1) реалізація державної політики у сфері управління корпоративними правами держави та аналіз її результатів;
2) додержання законодавства України про управління корпоративними правами держави;
3) діяльність суб’єктів управління корпоративними правами держави та господарських структур, яким передано повноваження з управління корпоративними правами держави;
4) динаміка та повнота надходжень до Державного бюджету України, безпосередньо пов’язаних з процесом управління корпоративними правами держави;
5) відповідно до інших повноважень, визначених законом.
3. Комітет відповідно до покладених на нього завдань має право:
1) вносити на розгляд Верховної Ради України, зважаючи на результати практичного застосування законодавчих актів з питань управління корпоративними правами держави, пропозиції щодо внесення змін до законодавства;
2) заслуховувати звіти про роботу суб’єктів управління корпоративними правами держави та господарських структур, яким передано повноваження з управління корпоративними правами держави;
3) брати участь в обговоренні проекту Державного бюджету України щодо планових надходжень від управління корпоративними правами держави;
4) заслуховувати інформацію посадових осіб Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади з питань управління корпоративними правами держави;
5) ознайомлюватися з документами, матеріалами та одержувати іншу необхідну інформацію з питань управління корпоративними правами держави від державних органів;
6) залучати до роботи Комітету фахівців з міністерств, інших державних органів, громадських організацій, наукових установ;
7) виявляти проблеми, що потребують невідкладних рішень, у процесі управління корпоративними правами держави;
8) залучати до роботи Комітету представників контрольно-ревізійних органів.
( Закон доповнено статтею 16-1 згідно із Законом № 3587-IX від 22.02.2024 )
Стаття 17. Відповідальність за порушення законодавства з питань управління об'єктами державної власності
1. За невиконання вимог законів України та інших нормативно-правових актів з питань управління об’єктами державної власності та податкового законодавства до винних осіб застосовуються заходи фінансової, адміністративної, дисциплінарної, цивільно-правової та кримінальної відповідальності згідно із законом.
( Частина перша статтю 17 в редакції Закону № 465-IX від 16.01.2020 )
2. Відповідальність за своєчасність подання центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері управління об'єктами державної власності, інформації, зазначеної в частині шостій статті 16 цього Закону, та її повноту несуть керівники суб’єктів управління об’єктами державної власності.
( Статтю 17 доповнено частиною другою згідно із Законом № 1405-VIII від 02.06.2016 )
Стаття 18. Прикінцеві положення
1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.
2. Визнати таким, що втратив чинність, Декрет Кабінету Міністрів України від 15 грудня 1992 року № 8-92 "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 7, ст. 52; 2003 р., №№ 18-22, ст. 144).
3. Статтю 326 Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 40-44, ст. 356) доповнити частиною третьою такого змісту:
"3. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами".
3-1. Установити, що керівником (виконуючим обов’язки керівника) державного унітарного підприємства (крім підприємств, включених до переліку об’єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, або до переліку об’єктів великої приватизації державної власності), щодо якого прийнято рішення про приватизацію, може бути призначена особа за сумісництвом, якщо таке сумісництво не заборонено спеціальним законом для окремих категорій осіб. Особа може бути керівником за сумісництвом одночасно не більш як на п’яти державних унітарних підприємствах, якщо одночасно виконуються такі умови:
1) балансова вартість майна жодного з підприємств не перевищує 100 мільйонів гривень;
2) дохід жодного з підприємств згідно з даними фінансової звітності за останній звітний рік не перевищує 12 мільйонів гривень або підприємством не подано фінансову звітність за останній звітний рік.
( Статтю 18 доповнено пунктом 3-1 згідно із Законом № 2468-IX від 28.07.2022 )
3-2. Положення абзацу третього частини дев’ятої статті 11 цього Закону щодо правового режиму майна, внесеного до статутного капіталу господарського товариства, у статутному капіталі якого є корпоративні права держави, та майна, внесеного до статутного капіталу юридичної особи, засновником (учасником, акціонером) якої є таке господарське товариство, застосовуються до таких господарського товариства або юридичної особи незалежно від дати їх створення, реорганізації чи корпоратизації та/або внесення такого майна до статутного капіталу, якщо інше не передбачено законом.
( Статтю 18 доповнено пунктом 3-2 згідно із Законом № 4196-IX від 09.01.2025 )
3-3. У період дії воєнного стану положення частини сьомої статті 9-2 і частини третьої статті 9-6 цього Закону в частині оприлюднення інформації про діяльність державних унітарних підприємств та господарських товариств, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі, не застосовуються до державних підприємств та господарських товариств в оборонно-промисловому комплексі.
( Статтю 18 доповнено пунктом 3-3 згідно із Законом № 4196-IX від 09.01.2025 )
4. Кабінету Міністрів України у тримісячний термін з дня набрання чинності цим Законом:
подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів України у відповідність із цим Законом;
привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;
забезпечити перегляд і скасування органами виконавчої влади прийнятих ними нормативно-правових актів, що не відповідають цьому Закону.
5. Законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
6. Рекомендувати Президенту України привести укази Президента України у відповідність із цим Законом.
7. Договори доручення на управління корпоративними правами держави, укладені до набрання чинності цим Законом, є чинними до моменту закінчення строку їх дії відповідно до умов зазначених договорів.
| Президент України | В.ЮЩЕНКО |
| м. Київ 21 вересня 2006 року № 185-V | |
