ЗАКОН УКРАЇНИ
Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення функціонування індустріальних парків
Верховна Рада України постановляє:
I. Внести зміни до таких законодавчих актів України:
1. У Земельному кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2002 р., № 3–4, ст. 27):
1) частину першу статті 19 доповнити пунктом "з" такого змісту:
"з) землі індустріальних парків.";
2) статтю 20 доповнити частиною п’ятнадцятою такого змісту:
"15. Зміна цільового призначення земельних ділянок, що належать до земель індустріальних парків, протягом строку, на який створено індустріальний парк, розташований на такій земельній ділянці, заборонена.";
3) у статті 66-1:
частину першу викласти в такій редакції:
"1. Землі індустріальних парків призначені для створення та функціонування індустріальних парків і є видом цільового призначення земельних ділянок.";
у частині другій:
у першому реченні слова "і не більше однієї тисячі гектарів" виключити;
друге речення після слів "інженерно-транспортної інфраструктури" доповнити словами "та/або полезахисні лісові смуги";
доповнити частиною третьою такого змісту:
"3. На землях індустріальних парків можуть розміщуватися об’єкти, визначені статтею 11-1 Закону України "Про індустріальні парки".";
4) частини сьому і десяту статті 93 викласти в такій редакції:
"7. Якщо орендарем земельної ділянки є ініціатор створення індустріального парку, він передає таку земельну ділянку або її частину у суборенду учасникам індустріального парку та/або іншим суб’єктам індустріального парку відповідно до земельного законодавства України без попереднього погодження з орендодавцем, якщо це не суперечить договору оренди земельної ділянки.";
"10. У разі створення індустріального парку на землях державної чи комунальної власності земельна ділянка надається в оренду на строк, не менший за строк, на який створено індустріальний парк.";
5) в абзаці першому частини першої статті 208 слово "(промислових)" виключити;
6) у розділі X "Перехідні положення":
абзац перший підпункту "г" підпункту 11 пункту 27 після слів "містобудівна документація на місцевому рівні," доповнити словами "для створення та функціонування індустріального парку, а також";
доповнити пунктом 32 такого змісту:
"32. З дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення функціонування індустріальних парків" земельні ділянки земель промисловості, сформовані до набрання чинності зазначеним законом і на яких розташовані індустріальні парки, вважаються такими, що за видом цільового призначення належать до земель індустріальних парків. Відомості про цільове призначення таких земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру в порядку, визначеному Законом України "Про Державний земельний кадастр".".
2. Статтю 32 Закону України "Про оренду землі" (Відомості Верховної Ради України, 2004 р., № 10, ст. 102 із наступними змінами) доповнити новою частиною такого змісту:
"Орендодавець земельної ділянки державної чи комунальної власності, переданої в оренду без проведення земельних торгів для створення та функціонування індустріального парку, має право в односторонньому порядку розірвати договір оренди, якщо індустріальний парк, створений на такій земельній ділянці, виключено з Реєстру індустріальних парків і протягом одного року з дня виключення не включено повторно до зазначеного реєстру. Рішення орендодавця про розірвання договору оренди земельної ділянки є підставою для державної реєстрації припинення права оренди такої земельної ділянки.".
3. У Законі України "Про управління об’єктами державної власності" (Відомості Верховної Ради України, 2006 р., № 46, ст. 456 із наступними змінами):
1) пункт 18 частини другої статті 5 доповнити підпунктом "р-3" такого змісту:
"р-3) покладення спеціальних обов’язків, ведення обліку та компенсації понесених у зв’язку з цим витрат;";
2) у частині першій статті 11-6:
пункт 3 викласти в такій редакції:
"3) визначення категорій суб’єктів господарювання, які прямо або опосередковано (через інших осіб) належать державі або перебувають під контролем держави, у тому числі їхніх дочірніх підприємств, перед якими ставляться нефінансові (у тому числі соціальні) цілі, зокрема щодо виконання спеціальних обов’язків, а також здійснення діяльності на підставі спеціальних або виключних прав, і визначення порядку покладення спеціальних обов’язків, ведення окремого обліку та компенсації понесених у зв’язку з цим витрат;";
доповнити пунктом 3-1 такого змісту:
"3-1) суб’єкти господарювання, які прямо або опосередковано (через інших осіб) належать державі або перебувають під контролем держави, у тому числі їхні дочірні підприємства, які виконують спеціальні обов’язки (зобов’язання з надання публічних послуг) або користуються спеціальними чи виключними правами та одночасно провадять іншу діяльність, зобов’язані вести окремий облік фінансово-господарських операцій, пов’язаних з такою діяльністю, та подавати звітність у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Вимога щодо ведення окремого обліку застосовується незалежно від способу встановлення спеціального обов’язку, спеціального права чи виключного права, у тому числі якщо вони встановлені законом, іншим нормативно-правовим актом, рішенням уповноваженого органу, договором, актом прямої дії або за результатами відкритої, прозорої та недискримінаційної конкурентної процедури для суб’єктів, які:
а) виконують спеціальні обов’язки (зобов’язання з надання публічних послуг) та одночасно провадять іншу діяльність, не пов’язану з виконанням таких обов’язків;
б) користуються спеціальними або виключними правами та одночасно провадять іншу діяльність;
в) отримують компенсацію, державну підтримку, інші публічні кошти чи інші фінансові переваги у зв’язку з виконанням спеціальних обов’язків або користуванням спеціальними чи виключними правами та одночасно провадять іншу діяльність;
г) провадять діяльність, щодо якої виникає потреба у відокремленні рахунків відповідно до законодавства про державну допомогу або спеціальних положень інших законів чи нормативно-правових актів;";
3) доповнити статтею 11-9 такого змісту:
"Стаття 11-9. Ведення окремого обліку діяльності, пов’язаної з виконанням спеціальних обов’язків, а також діяльності, що здійснюється на підставі спеціальних або виключних прав
1. Суб’єкти господарювання, які прямо або опосередковано (через інших осіб) належать державі або перебувають під контролем держави, у тому числі їхні дочірні підприємства, зобов’язані забезпечити ведення бухгалтерського обліку у спосіб, що дає змогу чітко відображати фінансові відносини між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, іншими суб’єктами публічного сектору і такими суб’єктами господарювання. Кабінет Міністрів України встановлює порядок та процедуру розкриття інформації, зокрема щодо:
1) покриття операційних збитків;
2) надання капіталу;
3) надання безповоротних грантів, субсидій, дотацій, а також позик на пільгових умовах;
4) надання фінансових переваг шляхом відмови від отримання прибутку, доходу або від стягнення сум, належних до сплати;
5) відмови від нормального доходу на публічні кошти, використані суб’єктом господарювання;
6) компенсації фінансових тягарів, покладених органами державної влади чи органами місцевого самоврядування на суб’єктів господарювання;
7) публічних коштів, наданих безпосередньо органами влади відповідним суб’єктам господарювання державного сектору економіки;
8) публічних коштів, наданих органами державної влади через посередництво інших суб’єктів або фінансових установ;
9) фактичного використання публічних коштів, визначених цією статтею.
2. Спеціальний обов’язок – це обов’язок, що покладається на окремих суб’єктів господарювання на підставі та в порядку, визначених законодавством, з метою забезпечення загального економічного інтересу в певній галузі та/або інтересів громадян, суспільства і держави, зокрема задоволення потреб у доступі до найважливіших товарів, робіт, послуг, які не можуть забезпечити суб’єкти господарювання в умовах конкуренції.
Для цілей цієї статті вимога щодо ведення окремого обліку застосовується до діяльності, пов’язаної з будь-яким зобов’язанням, покладеним на суб’єкта господарювання для забезпечення загального економічного інтересу або надання публічних послуг, незалежно від способу встановлення такого зобов’язання, у тому числі на підставі закону, іншого нормативно-правового акта, рішення уповноваженого органу, договору, контракту, акта прямого надання або за результатами відкритої, прозорої та недискримінаційної конкурентної процедури.
Виключні права – це права, що надаються державою одному суб’єкту господарювання на підставі законодавчого, регуляторного або адміністративного акта, яким за таким суб’єктом резервується право на надання певної послуги або здійснення певної діяльності в межах визначеної території.
Спеціальні права – це права, що надаються державою обмеженому колу суб’єктів господарювання на підставі законодавчого, регуляторного або адміністративного акта, який в межах визначеної території:
обмежує до двох або більше суб’єктів господарювання, уповноважених надавати певну послугу або провадити певну діяльність, і при цьому таке обмеження не ґрунтується на об’єктивних, пропорційних та недискримінаційних критеріях; або
визначає кількох конкуруючих суб’єктів господарювання, уповноважених надавати певну послугу або провадити певну діяльність, і при цьому таке визначення не ґрунтується на об’єктивних, пропорційних та недискримінаційних критеріях; або
надає одному або кільком суб’єктам господарювання юридичні чи регуляторні переваги, що істотно впливають на можливість інших суб’єктів господарювання надавати ту саму послугу або здійснювати ту саму діяльність за еквівалентних умов.
3. Суб’єкти господарювання, які прямо або опосередковано (через інших осіб) належать державі або перебувають під контролем держави, у тому числі їхні дочірні підприємства, зобов’язані вести окремий облік доходів, витрат, активів, зобов’язань та інших фінансово-господарських операцій, якщо такі суб’єкти господарювання:
1) здійснюють діяльність з виконання спеціальних обов’язків (зобов’язань з надання публічних послуг) та одночасно провадять іншу діяльність, не пов’язану з виконанням таких обов’язків;
2) користуються спеціальними або виключними правами та одночасно провадять іншу діяльність;
3) отримують компенсацію, державну підтримку, інші публічні кошти чи інші фінансові переваги у зв’язку з виконанням спеціальних обов’язків або користуванням спеціальними чи виключними правами та одночасно провадять іншу діяльність.
Вимога щодо ведення окремого обліку застосовується незалежно від способу встановлення спеціального обов’язку, спеціального права чи виключного права.
4. Суб’єкти господарювання, які прямо або опосередковано (через інших осіб) належать державі або перебувають під контролем держави, у тому числі їхні дочірні підприємства, які зобов’язані вести окремий облік відповідно до вимог цієї статті, зобов’язані впровадити фінансову та організаційну структуру (внутрішні положення, правила та процедури, викладені, зокрема в обліковій політиці), що забезпечує:
1) чітке відмежування кожного виду діяльності, щодо якого суб’єкту господарювання надано спеціальні або виключні права чи покладено спеціальні обов’язки, від кожного іншого виду діяльності;
2) окреме відображення доходів і витрат, пов’язаних з кожним видом діяльності;
3) визначення і стабільне застосування обґрунтованих методів віднесення та розподілу доходів, витрат, активів і зобов’язань;
4) збереження документів, розрахунків та супровідної інформації, що підтверджують застосовані методи розподілу, протягом не менше п’яти років;
5) подання звітності та супровідних документів у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
5. Порядок подання інформації суб’єктами господарювання державного сектору економіки, на яких покладено спеціальний обов’язок або які користуються спеціальними чи виключними правами, затверджує орган державного фінансового контролю за погодженням з уповноваженим органом з питань державної допомоги.
6. Уповноважений орган державного фінансового контролю забезпечує здійснення контролю та перевірок дотримання суб’єктами господарювання державного сектору економіки вимог цього Закону на підставі повноважень, визначених Законом України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні".
7. Положення цієї статті не застосовуються до:
1) суб’єктів господарювання державного сектору, які є державними кредитними установами, – в частині депозитів публічних коштів, розміщених у них органами державної влади на звичайних комерційних умовах;
2) суб’єктів господарювання державного сектору економіки, загальний річний дохід яких за період двох фінансових років, що передують фінансовому року, в якому публічні кошти надаються (прямо чи опосередковано) або використовуються таким суб’єктом, становив менше 40 мільйонів євро;
3) суб’єктів господарювання державного сектору економіки, які є державними кредитними установами, балансова вартість активів яких за попередні два роки становить менше 800 мільйонів євро;
4) суб’єктів господарювання державного сектору економіки щодо послуг, які відповідно до критеріїв, визначених Антимонопольним комітетом України, не можуть істотно вплинути на торгівлю між державами – членами Європейського Союзу;
5) суб’єктів господарювання державного сектору економіки, на яких було покладено спеціальний обов’язок, якщо компенсація, яку вони отримують у будь-якій формі, була встановлена на відповідний період після відкритої, прозорої та недискримінаційної конкурентної процедури, визначеної законом.
Винятки, визначені цією частиною, не застосовуються до суб’єктів господарювання, для яких обов’язок ведення окремого обліку встановлено законодавством про державну допомогу або спеціальними положеннями інших законів чи нормативно-правових актів.".
4. Розділ VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Державний земельний кадастр" (Відомості Верховної Ради України, 2012 р., № 8, ст. 61 із наступними змінами) доповнити пунктом 4-2 такого змісту:
"4-2. Відомості про належність земельних ділянок земель промисловості, сформованих до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення функціонування індустріальних парків", на яких створені та функціонують індустріальні парки, включені до Реєстру індустріальних парків, до земель індустріальних парків як окремого виду цільового призначення земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру на підставі заяви власника або землекористувача відповідної земельної ділянки, без розроблення документації із землеустрою.".
5. Пункт 4 частини першої статті 13 Закону України "Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні" (Відомості Верховної Ради України, 2013 р., № 3, ст. 23) викласти в такій редакції:
"4) здійснюють надання в оренду нерухомого майна, що є одним з основних видів діяльності (крім ініціаторів створення індустріальних парків та керуючих компаній індустріальних парків, включених до Реєстру індустріальних парків, а також суб’єктів малого і середнього підприємництва, предметом діяльності яких є надання послуг, що забезпечують здійснення оптової торгівлі сільськогосподарською продукцією, і яким у встановленому законом порядку надано статус оптового ринку сільськогосподарської продукції);".
6. У Законі України "Про індустріальні парки" (Відомості Верховної Ради України, 2013 р., № 22, ст. 212 із наступними змінами):
1) статтю 1 викласти в такій редакції:
"Стаття 1. Визначення термінів
1. У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
1) вибір території для індустріального парку – комплекс організаційно-правових, планувальних та інших дій ініціаторів створення індустріальних парків щодо пошуку, викупу, відведення, формування, набуття у власність або користування і встановлення в натурі (на місцевості) вільних від забудови або забудованих земельних ділянок, призначених для створення індустріального парку;
2) екоіндустріальний парк – індустріальний парк, на території якого ініціатор створення індустріального парку, керуюча компанія, учасники та інші суб’єкти індустріального парку здійснюють діяльність у сфері промислового симбіозу, впроваджуючи найкращі доступні технології та методи управління, та який відповідає критеріям, визначеним Кабінетом Міністрів України, а також екологічним, економічним та соціальним вимогам, встановленим законодавством. Порядок отримання статусу екоіндустріального парку та особливості його функціонування визначає Кабінет Міністрів України;
3) здійснення господарської діяльності у межах індустріального парку – здійснення господарської діяльності ініціатором створення індустріального парку, керуючою компанією, учасниками, іншими суб’єктами індустріального парку на умовах договорів про облаштування та функціонування індустріального парку та/або про здійснення господарської діяльності у межах індустріального парку чи інших договорів;
4) індустріальний парк – територія, визначена ініціатором створення індустріального парку відповідно до містобудівної документації та облаштована відповідною інфраструктурою, у межах якої ініціатор створення, керуюча компанія, учасники та інші суб’єкти індустріального парку здійснюють господарську діяльність відповідно до цього Закону.
У межах індустріального парку не може здійснюватися господарська діяльність з виробництва підакцизних товарів (крім виробництва біологічних видів палива (біопалива), виробництва біокомпонентів, вироблення та/або зберігання електричної енергії, у тому числі з альтернативних джерел енергії, виробництва автомобілів легкових, кузовів до них, причепів та напівпричепів, мотоциклів, транспортних засобів, призначених для перевезення 10 і більше осіб, транспортних засобів для перевезення вантажів) та господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню згідно з пунктами 18, 18-1, 22 частини першої статті 7 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності";
5) ініціатор створення індустріального парку (далі – ініціатор створення) – орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки у власність, користування відповідно до повноважень, визначених Земельним кодексом України, а також юридична особа – власник чи орендар земельної ділянки, яка згідно з цим Законом відповідає вимогам щодо використання для створення індустріального парку;
6) інший суб’єкт індустріального парку – суб’єкт господарювання незалежно від форми власності, який згідно із законодавством набув право на земельну ділянку та/або інший об’єкт (частину об’єкта) нерухомого майна у межах індустріального парку, уклав з керуючою компанією договір про здійснення господарської діяльності у межах індустріального парку та здійснює власну господарську діяльність у сферах, не заборонених цим Законом, у межах індустріального парку. Інший суб’єкт індустріального парку не має права на отримання державного стимулювання відповідно до цього Закону;
7) керуюча компанія індустріального парку (далі – керуюча компанія) – створена згідно із законодавством України юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, визначена відповідно до цього Закону, основними функціями якої є забезпечення, у тому числі фінансове, облаштування та функціонування індустріального парку, залучення учасників та інших суб’єктів індустріального парку для здійснення ними господарської діяльності у межах індустріального парку відповідно до договору;
8) облаштування індустріального парку – здійснення керуючою компанією, ініціатором створення, а у випадку, визначеному договором про здійснення господарської діяльності у межах індустріального парку, – учасником та/або іншим суб’єктом індустріального парку відповідно до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" комплексу робіт і надання послуг з підготовки земельних ділянок, а також з проектування, будівництва, реконструкції, ремонту об’єктів інженерно-транспортної інфраструктури чи інших об’єктів, необхідних для забезпечення функціонування індустріального парку;
9) промисловий симбіоз у межах індустріального парку – співпраця на договірних засадах між ініціатором створення, керуючою компанією, учасниками та іншими суб’єктами індустріального парку щодо:
виробництва, постачання товарів, виконання робіт і надання послуг, обміну ними;
оброблення відходів, утворених на одних виробництвах, іншими виробництвами (крім захоронення відходів) у межах індустріального парку;
використання побічних продуктів;
повторного використання води, очищення стічних вод, повторного їх використання в межах індустріального парку;
комбінованого виробництва і постачання в межах індустріального парку електричної та теплової енергії (когенерації);
виробництва та використання енергії з відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива;
10) уповноважений державний орган – центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері створення, облаштування і функціонування індустріальних парків;
11) учасник індустріального парку (далі – учасник) – суб’єкт господарювання незалежно від форми власності, зареєстрований у межах індустріального парку, який згідно із законодавством набув право на земельну ділянку та/або інший об’єкт (частину об’єкта) нерухомого майна у межах індустріального парку, уклав з керуючою компанією договір про здійснення господарської діяльності у межах індустріального парку, здійснює відповідно до концепції індустріального парку господарську діяльність лише в межах індустріального парку виключно у сфері переробної промисловості, оброблення відходів (крім захоронення відходів), а також наукові дослідження та науково-технічні (експериментальні) розробки.
Виключно для забезпечення здійснення власної господарської діяльності у сфері переробної промисловості, оброблення відходів (крім захоронення відходів), а також наукових досліджень та науково-технічних (експериментальних) розробок учасник може також здійснювати господарську діяльність у сфері вироблення та/або зберігання енергії, у тому числі з альтернативних джерел.";
2) частину першу статті 2 після слова "створення" доповнити словом ", облаштування";
"Стаття 3. Сфера дії Закону
1. Цей Закон поширюється на відносини, що виникають у зв’язку із створенням, облаштуванням, функціонуванням, ліквідацією індустріальних парків, а також із здійсненням господарської діяльності в межах індустріальних парків.
Стаття 4. Основні засади створення, облаштування та функціонування індустріальних парків
1. Створення, облаштування та функціонування індустріальних парків на території України здійснюються на таких засадах:
1) відкритий доступ до інформації про можливість використання земель для створення індустріальних парків;
2) конкурентність у виборі керуючої компанії на землях державної і комунальної власності, крім випадку, визначеного частиною четвертою статті 18 цього Закону;
3) гарантування прав на земельні ділянки у межах індустріального парку;
4) державне стимулювання облаштування та функціонування індустріальних парків;
5) державне стимулювання залучення інвестицій в індустріальні парки.
2. Функціональне призначення індустріального парку визначає концепція відповідного індустріального парку.
3. Облаштування та функціонування індустріальних парків спрямовані на:
1) залучення інвестицій у переробну промисловість та розвиток національної економіки;
2) вирівнювання економічного розвитку регіонів та підвищення рівня життя населення України;
3) впровадження інноваційних та енергозберігаючих технологій;
4) створення нових робочих місць;
5) сталий розвиток та захист навколишнього природного середовища.
Стаття 4-1. Державне регулювання у сфері створення, облаштування та функціонування індустріальних парків
1. Державне регулювання у сфері створення, облаштування та функціонування індустріальних парків у межах повноважень, визначених цим Законом та іншими актами законодавства України, здійснює:
1) Кабінет Міністрів України;
2) центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері створення, облаштування і функціонування індустріальних парків (уповноважений державний орган);
3) місцеві органи виконавчої влади;
4) органи місцевого самоврядування.";
"Стаття 5. Право на створення індустріальних парків на землях державної і комунальної власності
1. Право на створення індустріальних парків на землях державної і комунальної власності мають органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, які передають такі земельні ділянки у власність, користування відповідно до повноважень, визначених Земельним кодексом України, а також орендарі земельних ділянок державної, комунальної власності, які згідно з цим Законом відповідають вимогам щодо їх використання для створення індустріального парку.";
4) у частині першій статті 7 слова "після внесення відповідних змін до договору" замінити словами "у випадку, якщо це передбачено договором";
5) статтю 7-1 викласти в такій редакції:
"Стаття 7-1. Обмеження щодо створення, облаштування та функціонування індустріальних парків
1. Ініціатором створення, керуючою компанією, учасниками та іншими суб’єктами господарювання індустріального парку не можуть бути:
1) юридичні особи, кінцевим бенефіціарним власником або учасником (акціонером) яких, якому належать 10 і більше відсотків акцій (часток) у статутному капіталі таких юридичних осіб, є Російська Федерація, Республіка Білорусь, Ісламська Республіка Іран, Корейська Народно-Демократична Республіка, а також інші держави, визнані Верховною Радою України державою-агресором або державою-окупантом, резидент Російської Федерації, Республіки Білорусь, Ісламської Республіки Іран, Корейської Народно-Демократичної Республіки, а також інших держав, визнаних Верховною Радою України державою-агресором або державою-окупантом. Це положення не застосовується до юридичних осіб, акції яких допущені до торгів на іноземних фондових біржах згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України (крім юридичних осіб, які є резидентами Російської Федерації, Республіки Білорусь, Ісламської Республіки Іран, Корейської Народно-Демократичної Республіки, інших держав, визнаних Верховною Радою України державою-агресором або державою-окупантом);
2) юридичні особи, зареєстровані в державах (на територіях), віднесених Кабінетом Міністрів України до офшорних зон, або юридичні особи, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) прямо або опосередковано належать юридичним особам, зареєстрованим у таких державах (на територіях);
3) юридичні особи, зареєстровані згідно із законодавством держав, включених Групою з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FAТF) до списку держав, що не співпрацюють у сфері протидії відмиванню доходів, одержаних злочинним шляхом, або юридичні особи, 10 і більше відсотків акцій/часток у статутному капіталі яких прямо або опосередковано належать таким особам;
4) особи, які прямо чи опосередковано перебувають під контролем осіб, кінцевим бенефіціарним власником яких є особи, визначені пунктами 1–3 цієї частини, або є пов’язаними особами таких осіб;
5) юридичні особи, утворені та зареєстровані відповідно до законодавства Російської Федерації або іншої держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором або державою-окупантом, крім випадків, якщо активи таких юридичних осіб у встановленому законодавством порядку передані в управління Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів;
6) суб’єкти господарювання, пов’язані економічними зв’язками з державою-агресором у розумінні Податкового кодексу України;
7) особи, відомості про яких внесено до Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні або пов’язані з корупцією правопорушення;
8) особи, до яких застосовано спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) відповідно до законодавства України, законодавства Сполучених Штатів Америки, права Європейського Союзу або норм міжнародного права, а також пов’язані з ними особи.";
6) у частині першій статті 8:
пункт 1 викласти в такій редакції:
"1) належати до земель індустріальних парків;";
у пункті 3:
у першому реченні слова "та не більше однієї тисячі гектарів" виключити;
друге речення після слів "інженерно-транспортної інфраструктури" доповнити словами "та/або полезахисні лісові смуги";
"Стаття 9. Умови використання земельних ділянок у межах індустріального парку
1. Використання земельних ділянок у межах індустріального парку здійснюють з дотриманням таких умов:
1) строк використання земельних ділянок у межах індустріального парку має бути не менше ніж строк, на який створено індустріальний парк, з відповідним відображенням у договорах оренди земельних ділянок;
2) використання земельних ділянок у межах індустріального парку здійснюється з дотриманням санітарно-епідеміологічних та екологічних вимог.";
"Стаття 11. Правові форми та порядок використання земельних ділянок у межах індустріального парку
1. Використання учасниками та іншими суб’єктами індустріальних парків земельних ділянок у межах індустріального парку здійснюється у правових формах, встановлених Земельним кодексом України.
2. Керуюча компанія, яка у встановленому законом порядку набула право оренди на земельні ділянки у межах індустріального парку, передає такі земельні ділянки у володіння та користування (суборенду) з правом їх забудови учасникам, іншим суб’єктам індустріальних парків відповідно до земельного законодавства України.
3. Земельні ділянки із земель державної чи комунальної власності у межах індустріального парку надаються керуючій компанії на умовах оренди у встановленому законодавством порядку, крім випадку, визначеного частиною п’ятою цієї статті.
4. Якщо індустріальний парк створено на землях приватної власності, ініціатор створення може передавати права на земельні ділянки керуючій компанії та/або учасникам, та/або іншим суб’єктам індустріального парку у формах та порядку, визначених законодавством.
5. Якщо ініціатором створення є орендар земельної ділянки, він передає таку земельну ділянку або її частину у суборенду безпосередньо учасникам та/або іншим суб’єктам індустріального парку відповідно до земельного законодавства України без попереднього погодження з орендодавцем, якщо це не суперечить договору оренди такої земельної ділянки.
6. Земельні ділянки надаються керуючій компанії, учасникам та іншим суб’єктам індустріальних парків для будівництва, експлуатації та обслуговування об’єктів нерухомості, необхідних для здійснення ними господарської діяльності.
7. Кошти, одержані від продажу земельних ділянок державної і комунальної власності в межах індустріального парку, зараховуються до відповідних бюджетів у порядку, визначеному Бюджетним кодексом України та законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
8. У разі переходу права власності чи права користування всіма земельними ділянками у межах індустріального парку від ініціатора створення до іншої особи, відмінної від керуючої компанії, учасника чи іншого суб’єкта індустріального парку, така особа набуває всіх прав і обов’язків ініціатора створення. Після набуття прав на зазначені земельні ділянки особа, до якої перейшли всі права та обов’язки ініціатора створення, протягом 10 робочих днів письмово повідомляє про це уповноважений державний орган для внесення відповідних змін до Реєстру індустріальних парків. Ініціатор створення не може передавати право власності чи право користування земельними ділянками в межах індустріального парку особі, на яку поширюються обмеження, визначені статтею 7-1 цього Закону.
Стаття 11-1. Об’єкти, що можуть розміщуватися у межах індустріального парку
1. До об’єктів, що можуть розміщуватися у межах індустріального парку, належать:
1) офісні приміщення, фінансові установи, об’єкти маркетингу та реклами, заклади харчування, готелі, хостели;
2) заклади дошкільної освіти, заклади загальної середньої освіти, заклади вищої, фахової передвищої та професійної (професійно-технічної) освіти;
3) наукові парки, акселератори, лабораторії з розвитку інноваційних технологій;
4) багатоцільові зали для проведення наукових конференцій та інших заходів;
5) пожежні частини;
6) озеленені території;
7) виробничі, складські будівлі та споруди, об’єкти логістичної інфраструктури;
8) інженерні будівлі та споруди, споруди подвійного призначення;
9) об’єкти поводження з відходами (крім захоронення відходів);
10) об’єкти альтернативної енергетики та установки зберігання енергії;
11) об’єкти та споруди для забору, видобування, підготовки та використання підземних і поверхневих вод для забезпечення виробничих, технологічних, господарсько-побутових та протипожежних потреб індустріального парку відповідно до законодавства;
12) інші не заборонені законодавством об’єкти і споруди, необхідні для облаштування та функціонування індустріального парку.";
8) у частині першій статті 12 слова "у тому числі залучені за моделлю державно-приватного партнерства," виключити, а слова "фінансово-кредитних" замінити словом "фінансових";
9) статтю 13 викласти в такій редакції:
"Стаття 13. Ініціатори створення індустріальних парків
1. Ініціаторами створення можуть бути органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, юридичні особи, які мають право на створення індустріальних парків на землях державної, комунальної чи приватної власності згідно з цим Законом.";
10) у статті 14:
частину третю виключити;
частини четверту і п’яту викласти в такій редакції:
"4. Рішення про створення індустріального парку є підставою для вибору ініціатором створення керуючої компанії та укладення з нею договору про облаштування та функціонування індустріального парку, крім випадку, визначеного частиною четвертою статті 18 цього Закону.
5. З метою державного стимулювання, передбаченого законодавством, уповноважений державний орган створює, веде та розміщує на своєму офіційному веб-сайті Реєстр індустріальних парків, до якого індустріальні парки включаються за заявою ініціатора створення на підставі рішення Кабінету Міністрів України.
Перелік відомостей, що вносяться до Реєстру індустріальних парків, та порядок його ведення визначає Кабінет Міністрів України.
Індустріальний парк може бути включений до Реєстру індустріальних парків, за умови що на час включення в його межах відсутні:
1) прийняті в експлуатацію протягом 10 останніх років до моменту прийняття рішення про створення індустріального парку закінчені будівництвом об’єкти виробничого призначення;
2) об’єкти виробничого призначення, що експлуатувалися за призначенням протягом п’яти останніх років до моменту прийняття рішення про створення індустріального парку.
Обмеження, встановлені цією частиною, не поширюються на об’єкти виробничого призначення вугледобувного підприємства та/або його окремого (суміжного) відокремленого підрозділу, який не має статусу юридичної особи, яку ліквідовано, яка перебуває у процесі ліквідації (припинення) або планується до ліквідації.
Майнові права інтелектуальної власності на Реєстр індустріальних парків (бази даних) належать державі в особі уповноваженого державного органу. Держава, органи державної влади, їхні посадові особи користуються Реєстром індустріальних парків (базами даних) на безоплатній основі. На майнові права інтелектуальної власності на комп’ютерні програми та бази даних для ведення Реєстру індустріальних парків поширюються вимоги статті 18 Закону України "Про адміністративні послуги".";
"Стаття 15. Перелік документів для включення індустріального парку до Реєстру індустріальних парків
1. Для прийняття рішення про включення індустріального парку до Реєстру індустріальних парків ініціатор створення подає до уповноваженого державного органу заяву про включення індустріального парку до Реєстру індустріальних парків за формою, встановленою уповноваженим державним органом, до якої додаються такі документи:
1) копія рішення ініціатора створення про створення індустріального парку;
2) копія затвердженої концепції індустріального парку;
3) відомості (витяги) з Державного земельного кадастру щодо земельних ділянок;
4) найменування керуючої компанії та учасників, інших суб’єктів індустріального парку (за наявності);
5) копія договору оренди земельної ділянки (земельних ділянок) з усіма змінами до нього (у разі якщо індустріальний парк створено на орендованих землях);
6) копія рішення орендодавця про погодження концепції індустріального парку (у разі якщо індустріальний парк створено на орендованих землях);
7) витяг з містобудівної документації щодо території, визначеної для створення індустріального парку;
8) документи, що підтверджують можливість фінансування облаштування та/або функціонування індустріального парку відповідно до концепції індустріального парку.
2. Відповідальність за достовірність інформації, зазначеної в документах, поданих до уповноваженого державного органу, несе ініціатор створення.
3. Документи, подані ініціатором створення до уповноваженого державного органу, поверненню не підлягають.
Стаття 16. Включення індустріального парку до Реєстру індустріальних парків або відмова у включенні
1. Включення індустріального парку до Реєстру індустріальних парків здійснюється протягом 45 робочих днів з дня надходження від ініціатора створення до уповноваженого державного органу заяви разом із документами, визначеними статтею 15 цього Закону.
Уповноважений державний орган розглядає подані документи протягом 21 робочого дня з дня їх надходження у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Уповноважений державний орган подає до Кабінету Міністрів України проект рішення про включення індустріального парку до Реєстру індустріальних парків або про відмову.
2. За результатами розгляду поданих документів уповноважений державний орган залишає заяву ініціатора створення без руху в порядку, визначеному статтею 43 Закону України "Про адміністративну процедуру", якщо:
1) заява не відповідає встановленій формі;
2) комплектність документів не відповідає вимогам статті 15 цього Закону;
3) концепція індустріального парку не відповідає вимогам статті 17 цього Закону;
4) інформація в поданих документах є недостовірною або не відповідає вимогам статей 1, 9, 11-1 і 13 цього Закону.
Уповноважений державний орган письмово повідомляє ініціатора створення про залишення заяви без руху протягом трьох робочих днів з дня отримання заяви разом із документами, визначеними статтею 15 цього Закону, з обов’язковим зазначенням підстави для залишення заяви без руху.
У такому разі ініціатору створення надається 15 робочих днів для усунення виявлених недоліків. У разі усунення виявлених недоліків у зазначений строк заява разом з документами, визначеними статтею 15 цього Закону, вважаються поданими в день первинного подання. При цьому строк розгляду заяви продовжується на строк залишення заяви без руху.
3. Критеріями для прийняття рішення про включення індустріального парку до Реєстру індустріальних парків є:
1) наявність та доступність трудових ресурсів, необхідних для розвитку індустріального парку згідно з концепцією індустріального парку;
2) наявність та/або можливість залучення ініціатором створення фінансових та матеріально-технічних ресурсів, необхідних для розвитку індустріального парку згідно з концепцією індустріального парку;
3) підтримка індустріального парку органом місцевого самоврядування або місцевим органом виконавчої влади;
4) очікувані результати функціонування індустріального парку згідно з концепцією індустріального парку, що передбачають залучення інвестицій, створення нових робочих місць, експорт продукції, залучення суб’єктів малого та середнього підприємництва і визначають його економічну, фінансову, соціальну ефективність, вплив на показники відповідних бюджетів.
4. Рішення про відмову у включенні індустріального парку до Реєстру індустріальних парків приймається у разі:
1) невідповідності земельної ділянки, на якій створено індустріальний парк, вимогам статті 8 цього Закону;
2) невідповідності ініціатора створення та керуючої компанії, учасника, іншого суб’єкта індустріального парку (за наявності) вимогам статті 7-1 цього Закону;
3) відсутності підтримки індустріального парку органами місцевого самоврядування та місцевими органами виконавчої влади;
4) наявності в межах індустріального парку об’єктів виробничого призначення, визначених частиною п’ятою статті 14 цього Закону.
Відмова у включенні індустріального парку до Реєстру індустріальних парків не обмежує ініціатора створення у повторному зверненні до уповноваженого державного органу про включення індустріального парку до Реєстру індустріальних парків, за умови усунення підстав, з яких було надано відмову.
5. Скарги на відмову у включенні індустріального парку до Реєстру індустріальних парків, на залишення заяви без руху, а також на дії чи бездіяльність уповноваженого державного органу під час розгляду заяви та документів, визначених статтею 15 цього Закону, розглядаються відповідно до Закону України "Про адміністративну процедуру".
6. У рішенні про включення індустріального парку до Реєстру індустріальних парків зазначають таку інформацію:
1) назва індустріального парку;
2) ініціатор створення;
3) строк, на який створено індустріальний парк;
4) місцезнаходження індустріального парку;
5) площа індустріального парку.
7. Уповноважений державний орган зобов’язаний протягом трьох робочих днів з дня оприлюднення Кабінетом Міністрів України рішення про включення індустріального парку до Реєстру індустріальних парків включити відповідний індустріальний парк до Реєстру індустріальних парків, письмово повідомити про це ініціатора створення, керуючу компанію (за наявності), відповідні місцеву державну адміністрацію та орган місцевого самоврядування, а також розмістити відповідну інформацію на своєму офіційному веб-сайті.
Стаття 16-1. Виключення індустріального парку з Реєстру індустріальних парків
1. Індустріальний парк виключається з Реєстру індустріальних парків у разі:
1) його ліквідації відповідно до частини першої статті 37 цього Закону;
2) неподання до уповноваженого державного органу звітів про функціонування індустріального парку протягом двох звітних періодів поспіль;
3) відсутності керуючої компанії протягом двох років з дня прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про включення індустріального парку до Реєстру індустріальних парків, крім випадку, визначеного частиною четвертою статті 18 цього Закону;
4) ненаявності щонайменше двох учасників протягом трьох років з дня прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про включення індустріального парку до Реєстру індустріальних парків;
5) нездійснення всіма учасниками протягом трьох років поспіль господарської діяльності у межах індустріального парку (на підставі відомостей із звітів про функціонування індустріального парку);
6) невідповідності вимогам статей 7-1, 11-1 та іншим вимогам цього Закону;
7) зменшення площі земельної ділянки або сукупної площі земельних ділянок індустріального парку до розміру менше 10 гектарів;
8) провадження господарської діяльності, яка не може здійснюватися у межах індустріального парку відповідно до цього Закону;
9) закінчення строку, на який створено індустріальний парк;
10) звернення ініціатора створення до уповноваженого державного органу із заявою про виключення індустріального парку з Реєстру індустріальних парків.
Уповноважений державний орган готує проект рішення про виключення індустріального парку з Реєстру індустріальних парків протягом 30 робочих днів з дня, коли йому стало відомо про наявність хоча б однієї з підстав, визначених цією частиною, та подає його на розгляд Кабінету Міністрів України.
2. Уповноважений державний орган зобов’язаний протягом трьох робочих днів з дня оприлюднення Кабінетом Міністрів України рішення про виключення індустріального парку з Реєстру індустріальних парків виключити відповідний індустріальний парк із Реєстру індустріальних парків, письмово повідомити про це ініціатора створення, керуючу компанію, учасників (за наявності), відповідні місцеву державну адміністрацію та орган місцевого самоврядування, а також розмістити відповідну інформацію на своєму офіційному веб-сайті.
3. Виключення індустріального парку з Реєстру індустріальних парків не є підставою для його ліквідації.
4. Індустріальний парк, виключений з Реєстру індустріальних парків, може бути включений до Реєстру індустріальних парків повторно не менше ніж через шість місяців з дня його виключення у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Стаття 17. Концепція індустріального парку
1. Ініціатор створення зобов’язаний розробити і затвердити концепцію індустріального парку, в якій зазначає таку інформацію:
1) назва індустріального парку;
2) ініціатор створення;
3) мета створення та функціональне призначення індустріального парку;
4) місце розташування, загальна площа земельної ділянки (земельних ділянок) та відомості про об’єкти, розміщені на них, у тому числі об’єкти виробничого призначення (за наявності), відомості про відповідність території, визначеної для створення індустріального парку, містобудівній документації (з урахуванням встановлених умов та обмежень);
5) строк, на який створюється індустріальний парк;
6) інформація про наявні та необхідні об’єкти інженерно-транспортної інфраструктури (автомобільні шляхи, під’їзні колії, лінії зв’язку, засоби тепло-, газо-, водо- та електропостачання, інженерні комунікації тощо);
