Цивільний кодекс України. Кодекс від 16.01.2003 №435-IV

Верховна Рада України Кодекс України, Кодекс, Закон від 16.01.2003 №435-IV
Остання редакція від 16.10.2020. Внесення змін (закон від 20.09.2019 N 124-IX /124-20/)
Реквізити

Видавник: Верховна Рада України

Тип Кодекс України, Кодекс, Закон

Дата 16.01.2003

Номер 435-IV

Статус Діє

Редакції
16.10.2020 внесення змін (закон від 20.09.2019 N 124-IX /124-20/) 15.08.2020 внесення змін (закон від 21.07.2020 N 819-IX /819-20/) 16.08.2020 внесення змін (закон від 21.07.2020 N 816-IX /816-20/) 16.08.2020 внесення змін (закон від 21.07.2020 N 815-IX /815-20/) 16.07.2020 внесення змін (закон від 16.06.2020 N 692-IX /692-20/) 16.07.2020 внесення змін (закон від 05.12.2019 N 340-IX /340-20/) 04.07.2020 внесення змін (закон від 16.06.2020 N 691-20 /691-20/) 03.07.2020 внесення змін (закон від 17.06.2020 N 720-IX /720-20/) 23.05.2020 внесення змін (закон від 13.05.2020 N 590-IX /590-20/) 28.04.2020 внесення змін (закон від 06.12.2019 N 361-IX /361-20/) 18.04.2020 внесення змін (закон від 13.04.2020 N 553-IX /553-20/) 02.04.2020 внесення змін (закон від 30.03.2020 N 540-IX /540-20/) 13.02.2020 внесення змін (закон від 14.01.2020 N 440-IX /440-20/) 01.02.2020 внесення змін (закон від 03.10.2019 N 157-IX /157-20/) 16.01.2020 внесення змін (закон від 20.12.2019 N 421-IX /421-20/) 01.01.2020 внесення змін (закон від 17.10.2019 N 198-IX /198-20/) 01.01.2020 внесення змін (закон від 20.09.2019 N 123-IX /123-20/) 28.11.2019 внесення змін (закон від 31.10.2019 N 263-IX /263-20/) 02.11.2019 внесення змін (закон від 03.10.2019 N 159-IX /159-20/) 21.10.2019 внесення змін (кодекс украины від 18.10.2018 N 2597-VIII /2597-19/) 17.10.2019 внесення змін (закон від 20.09.2019 N 132-IX /132-20/) 26.09.2019 внесення змін (закон від 19.09.2019 N 111-IX /111-20/) 31.03.2019 внесення змін (закон від 28.02.2019 N 2694-VIII /2694-19/) 04.02.2019 внесення змін (закон від 03.07.2018 N 2478-VIII /2478-19/) 01.01.2019 внесення змін (закон від 23.11.2018 N 2628-VIII /2628-19/) 04.11.2018 внесення змін (закон від 02.10.2018 N 2581-VIII /2581-19/) 02.08.2018 внесення змін (закон від 12.07.2018 N 2505-VIII /2505-19/) 17.06.2018 внесення змін (закон від 06.02.2018 N 2275-VIII /2275-19/) 10.06.2018 внесення змін (закон від 14.11.2017 N 2205-VIII /2205-19/) 07.03.2018 внесення змін (закон від 18.01.2018 N 2269-VIII /2269-19/) 18.02.2018 внесення змін (закон від 23.03.2017 N 1984-VIII /1984-19/) 06.02.2018 внесення змін (закон від 07.12.2017 N 2234-VIII /2234-19/) 06.01.2018 внесення змін (закон від 16.11.2017 N 2210-VIII /2210-19/) 15.12.2017 внесення змін (закон від 03.10.2017 N 2147-VIII /2147а-19/) 19.07.2017 внесення змін (закон від 23.03.2017 N 1982-VIII /1982-19/) 10.06.2017 внесення змін (закон від 15.11.2016 N 1734-VIII /1734-19/) 04.06.2017 внесення змін (закон від 05.04.2017 N 1999-VIII /1999-19/) 04.06.2017 внесення змін (закон від 23.03.2017 N 1983-VIII /1983-19/) 02.11.2016 внесення змін (закон від 06.10.2016 N 1666-VIII /1666-19/) 19.10.2016 внесення змін (закон від 20.09.2016 N 1533-VIII /1533-19/) 19.10.2016 внесення змін (закон від 14.06.2016 N 1414-VIII /1414-19/) 05.10.2016 внесення змін (закон від 02.06.2016 N 1404-VIII /1404-19/) 11.06.2016 внесення змін (закон від 18.02.2016 N 1021-VIII /1021-19/) 01.04.2016 внесення змін (закон від 25.12.2015 N 922-VIII /922-19/) 19.02.2016 внесення змін (закон від 25.12.2015 N 922-VIII /922-19/) 01.01.2016 внесення змін (закон від 26.11.2015 N 835-VIII /835-19/) 01.01.2016 внесення змін (закон від 20.10.2014 N 1709-VII /1709-18/) 28.12.2015 внесення змін (закон від 23.12.2015 N 901-VIII /901-19/) 30.09.2015 внесення змін (закон від 03.09.2015 N 675-VIII /675-19/) 12.08.2015 внесення змін (закон від 16.07.2015 N 629-VIII /629-19/) 01.07.2015 внесення змін (закон від 14.05.2015 N 417-VIII /417-19/) 06.06.2015 внесення змін (закон від 14.05.2015 N 424-VIII /424-19/) 14.05.2015 внесення змін (закон від 07.04.2015 N 289-VIII /289-19/) 05.04.2015 внесення змін (закон від 12.02.2015 N 191-VIII /191-19/) 04.03.2015 внесення змін (закон від 12.02.2015 N 189-VIII /189-19/) 06.02.2015 внесення змін (закон від 14.10.2014 N 1702-VII /1702-18/) 06.11.2014 внесення змін (закон від 15.04.2014 N 1206-VII /1206-18/) 27.09.2014 внесення змін (закон від 02.09.2014 N 1673-VII /1673-18/) 24.07.2014 внесення змін (закон від 17.06.2014 N 1508-VII /1508-18/) 07.07.2014 внесення змін (закон від 13.05.2014 N 1258-VII /1258-18/) 01.06.2014 внесення змін (закон від 13.05.2014 N 1255-VII /1255-18/) 19.04.2014 внесення змін (закон від 27.03.2014 N 1170-VII /1170-18/) 28.03.2014 внесення змін (закон від 10.10.2013 N 642-VII /642-18/) 11.02.2014 тлумачення (решение від 11.02.2014 N 1-рп/2014 /v001p710-14/) 01.01.2014 внесення змін (закон від 05.07.2012 N 5080-VI /5080-17/) 11.10.2013 внесення змін (закон від 06.07.2012 N 5178-VI /5178-17/) 11.08.2013 внесення змін (закон від 04.07.2013 N 406-VII /406-18/) 04.08.2013 внесення змін (закон від 04.07.2013 N 402-VII /402-18/) 09.06.2013 внесення змін (закон від 16.05.2013 N 245-VII /245-18/) 03.07.2012 тлумачення (решение від 03.07.2012 N 14-рп/2012 /v014p710-12/) 19.01.2013 внесення змін (закон від 20.11.2012 N 5495-VI /5495-17/) 18.01.2013 внесення змін (закон від 22.12.2011 N 4212-VI /4212-17/) 01.01.2013 внесення змін (закон від 04.07.2012 N 5042-VI /5042-17/) 01.01.2013 внесення змін (закон від 11.02.2010 N 1878-VI /1878-17/) 02.12.2012 внесення змін (закон від 16.10.2012 N 5463-VI /5463-17/) 29.11.2012 внесення змін (закон від 06.11.2012 N 5477-VI /5477-17/) 19.11.2012 внесення змін (закон від 13.04.2012 N 4652-VI /4652-17/) 04.11.2012 внесення змін (закон від 02.10.2012 N 5405-VI /5405-17/) 18.10.2012 внесення змін (закон від 18.09.2012 N 5284-VI /5284-17/) 13.06.2012 внесення змін (закон від 17.05.2012 N 4765-VI /4765-17/) 13.03.2012 внесення змін (закон від 21.02.2012 N 4416-VI /4416-17/) 19.01.2012 внесення змін (закон від 22.12.2011 N 4220-VI /4220-17/) 15.01.2012 внесення змін (закон від 20.12.2011 N 4176-VI /4176-17/) 01.01.2012 внесення змін (закон від 02.06.2011 N 3461-VI /3461-17/) 18.12.2011 внесення змін (закон від 19.05.2011 N 3384-VI /3384-17/) 16.10.2011 внесення змін (закон від 22.09.2011 N 3795-VI /3795-17/) 16.09.2011 внесення змін (закон від 19.05.2011 N 3390-VI /3390-17/) 27.08.2011 внесення змін (закон від 21.04.2011 N 3262-VI /3262-17/) 07.08.2011 внесення змін (закон від 07.07.2011 N 3610-VI /3610-17/) 13.08.2011 внесення змін (закон від 05.07.2011 N 3565-VI /3565-17/) 05.07.2011 внесення змін (закон від 02.12.2010 N 2735-VI /2735-17/) 25.06.2011 внесення змін (закон від 31.05.2011 N 3436-VI /3436-17/) 05.06.2011 внесення змін (закон від 12.05.2011 N 3323-VI /3323-17/) 06.06.2011 внесення змін (закон від 21.04.2011 N 3263-VI /3263-17/) 12.05.2011 внесення змін (закон від 19.04.2011 N 3234-VI /3234-17/) 09.05.2011 внесення змін (закон від 13.01.2011 N 2938-VI /2938-17/) 02.05.2011 внесення змін (закон від 23.09.2010 N 2555-VI /2555-17/) 19.04.2011 внесення змін (закон від 21.09.2010 N 2527-VI /2527-17/) 10.04.2011 внесення змін (закон від 17.03.2011 N 3166-VI /3166-17/) 08.03.2011 внесення змін (закон від 04.11.2010 N 2677-VI /2677-17/) 15.01.2011 внесення змін (закон від 22.12.2010 N 2850-VI /2850-17/) 12.01.2011 внесення змін (закон від 21.12.2010 N 2825-VI /2825-17/) 06.01.2011 внесення змін (закон від 02.12.2010 N 2741-VI /2741-17/) 01.01.2011 внесення змін (закон від 02.12.2010 N 2756-VI /2756-17/) 01.01.2011 внесення змін (закон від 08.07.2010 N 2457-VI /2457-17/) 12.10.2010 внесення змін (закон від 09.09.2010 N 2510-VI /2510-17/) 12.10.2010 внесення змін (закон від 09.09.2010 N 2518-VI /2518-17/) 20.08.2010 внесення змін (закон від 18.05.2010 N 2258-VI /2258-17/) 27.07.2010 внесення змін (закон від 01.07.2010 N 2398-VI /2398-17/) 30.07.2010 внесення змін (закон від 01.06.2010 N 2289-VI /2289-17/) 27.07.2010 внесення змін (закон від 06.07.2010 N 2435-VI /2435-17/) 23.07.2010 внесення змін (закон від 29.06.2010 N 2367-VI /2367-17/) 07.07.2010 внесення змін (закон від 15.06.2010 N 2328-VI /2328-17/) 08.06.2010 внесення змін (закон від 14.05.2010 N 2257-VI /2257-17/) 10.02.2010 внесення змін (закон від 21.01.2010 N 1822-VI /1822-17/) 12.01.2010 тлумачення (решение від 12.01.2010 N 1-рп/2010 /v001p710-10/) 01.01.2010 внесення змін (закон від 25.06.2009 N 1568-VI /1568-17/) 10.12.2009 тлумачення (решение від 10.12.2009 N 31-рп/2009 /v031p710-09/) 15.12.2009 внесення змін (закон від 17.11.2009 N 1559-VI /1559-17/) 10.12.2009 внесення змін (закон від 05.11.2009 N 1702-VI /1702-17/) 01.01.2004 Набрання чинності 05.08.2009 внесення змін (закон від 24.07.2009 N 1617-VI /1617-17/) 12.06.2009 внесення змін (закон від 21.05.2009 N 1390-VI /1390-17/) 11.06.2009 внесення змін (закон від 14.04.2009 N 1254-VI /1254-17/) 30.04.2009 внесення змін (закон від 17.09.2008 N 514-VI /514-17/) 28.03.2009 внесення змін (закон від 03.03.2009 N 1055-VI /1055-17/) 12.03.2009 внесення змін (закон від 18.12.2008 N 692-VI /692-17/) 14.01.2009 внесення змін (закон від 25.12.2008 N 800-VI /800-17/) 09.01.2009 внесення змін (закон від 17.12.2008 N 675-VI /675-17/) 09.01.2009 внесення змін (закон від 12.12.2008 N 661-VI /661-17/) 14.10.2008 внесення змін (закон від 16.09.2008 N 509-VI /509-17/) 12.04.2008 внесення змін (закон від 23.02.2006 N 3480-IV /3480-15/) 14.06.2007 внесення змін (закон від 31.05.2007 N 1111-V /1111-16/) 16.01.2007 внесення змін (закон від 22.12.2006 N 524-V /524-16/) 10.01.2007 внесення змін (закон від 20.12.2006 N 501-V /501-16/) 18.10.2006 внесення змін (закон від 21.09.2006 N 185-V /185-16/) 30.09.2006 внесення змін (закон від 22.02.2006 N 3456-IV /3456-15/) 12.05.2006 внесення змін (закон від 23.02.2006 N 3480-IV /3480-15/) 20.02.2006 внесення змін (закон від 17.01.2006 N 3348-IV /3348-15/) 14.01.2006 внесення змін (закон від 22.12.2005 N 3261-IV /3261-15/) 14.01.2006 внесення змін (закон від 15.12.2005 N 3201-IV /3201-15/) 01.01.2006 внесення змін (закон від 01.12.2005 N 3165-IV /3165-15/) 29.09.2005 внесення змін (закон від 06.09.2005 N 2798-IV /2798-15/) 26.07.2005 внесення змін (закон від 23.06.2005 N 2710-IV /2710-15/) 22.07.2005 внесення змін (закон від 23.06.2005 N 2705-IV /2705-15/) 22.07.2005 внесення змін (закон від 16.06.2005 N 2664-IV /2664-15/) 25.06.2005 внесення змін (закон від 02.06.2005 N 2620-IV /2620-15/) 01.04.2005 внесення змін (закон від 03.03.2005 N 2452-IV /2452-15/) 22.03.2005 внесення змін (закон від 03.03.2005 N 2450-IV /2450-15/) 01.01.2005 внесення змін (закон від 02.11.2004 N 2135-IV /2135-15/) 23.11.2004 внесення змін (закон від 03.11.2004 N 2146-IV /2146-15/) 01.01.2004 внесення змін (закон від 12.05.2004 N 1713-IV /1713-15/) 01.01.2004 внесення змін (закон від 18.11.2003 N 1255-IV /1255-15/) 01.01.2004 внесення змін (закон від 19.06.2003 N 980-IV /980-15/) 16.01.2003 прийняття
Документ підготовлено в системі iplex
Стаття 1191. Право зворотної вимоги до винної особи
1. Особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
2. Держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, юридичні особи мають право зворотної вимоги до фізичної особи, винної у вчиненні кримінального правопорушення, у розмірі коштів, витрачених на лікування особи, яка потерпіла від цього кримінального правопорушення.
( Частина друга статті 1191 із змінами, внесеними згідно із Законом № 720-IX від 17.06.2020 )
3. Держава, відшкодувавши шкоду, завдану посадовою, службовою особою органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, має право зворотної вимоги до цієї особи тільки у разі встановлення в її діях складу кримінального правопорушення за обвинувальним вироком суду щодо неї, який набрав законної сили.
( Частина третя статті 1191 із змінами, внесеними згідно із Законом № 245-VII від 16.05.2013 )
4. Держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, відшкодувавши шкоду, завдану посадовою, службовою особою внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності відповідно органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, мають право зворотної вимоги до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування (крім відшкодування виплат, пов'язаних із трудовими відносинами та відшкодуванням моральної шкоди).
( Статтю 1191 доповнено новою частиною згідно із Законом № 2457-VI від 08.07.2010 )
5. Батьки (усиновлювачі), опікун або піклувальник, а також заклад або особа, що зобов'язані здійснювати нагляд за малолітньою або неповнолітньою особою, які відшкодували шкоду, завдану малолітньою або неповнолітньою особою чи фізичною особою, яка визнана недієздатною, не мають права зворотної вимоги до цієї особи.
Стаття 1192. Способи відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого
1. Якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов’язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
( Абзац перший частини першої статті 1192 в редакції Закону № 590-IX від 13.05.2020 )
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Стаття 1193. Урахування вини потерпілого і матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоди
1. Шкода, завдана потерпілому внаслідок його умислу, не відшкодовується.
2. Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.
3. Вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених частиною першою статті 1195 цього Кодексу, у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника та у разі відшкодування витрат на поховання.
4. Суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням кримінального правопорушення.
( Частина четверта статті 1193 із змінами, внесеними згідно із Законом № 720-IX від 17.06.2020 )
Стаття 1194. Відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність
1. Особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
§ 2. Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю
Стаття 1195. Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я
1. Фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.
2. У разі каліцтва або іншого ушкодження здоров'я фізичної особи, яка в момент завдання шкоди не працювала, розмір відшкодування визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати.
3. Шкода, завдана фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, відшкодовується без урахування пенсії, призначеної у зв'язку з втратою здоров'я, або пенсії, яку вона одержувала до цього, а також інших доходів.
4. Договором або законом може бути збільшений обсяг і розмір відшкодування шкоди, завданої потерпілому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Стаття 1196. Відшкодування шкоди, завданої фізичній особі під час виконання нею договірних зобов'язань
1. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи під час виконання нею договірних зобов'язань (договір перевезення тощо), підлягає відшкодуванню на підставах, встановлених статтями 1166 та 1187 цього Кодексу.
Стаття 1197. Визначення заробітку (доходу), втраченого внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я фізичної особи, яка працювала за трудовим договором
1. Розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності - загальної працездатності.
Середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється за бажанням потерпілого за дванадцять або за три останні календарні місяці роботи, що передували ушкодженню здоров'я або втраті працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я. Якщо середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого є меншим від п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, розмір втраченого заробітку (доходу) обчислюється виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати.
2. Для визначення розміру відшкодування у разі професійного захворювання може братися до уваги за бажанням потерпілого середньомісячний заробіток (дохід) за дванадцять або за три останні календарні місяці перед припиненням роботи, що було викликано каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
3. До втраченого заробітку (доходу) включаються всі види оплати праці за трудовим договором за місцем основної роботи і за сумісництвом, з яких сплачується податок на доходи громадян, у сумах, нарахованих до вирахування податку.
До втраченого заробітку (доходу) не включаються одноразові виплати, компенсація за невикористану відпустку, вихідна допомога, допомога по вагітності та пологах тощо.
Якщо потерпілий на момент завдання йому шкоди не працював, його середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється, за його бажанням, виходячи з його заробітку до звільнення або звичайного розміру заробітної плати працівника його кваліфікації у цій місцевості.
4. Якщо заробіток (дохід) потерпілого до його каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я змінився, що поліпшило його матеріальне становище (підвищення заробітної плати за посадою, переведення на вищеоплачувану роботу, прийняття на роботу після закінчення освіти), при визначенні середньомісячного заробітку (доходу) враховується лише заробіток (дохід), який він одержав або мав одержати після відповідної зміни.
Стаття 1198. Визначення доходу, втраченого внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я фізичної особи-підприємця
1. Розмір доходу фізичної особи-підприємця, втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, що підлягає відшкодуванню, визначається з її річного доходу, одержаного в попередньому господарському році, поділеного на дванадцять. Якщо ця особа отримувала дохід менш як дванадцять місяців, розмір її втраченого доходу визначається шляхом визначення сукупної суми доходу за відповідну кількість місяців.
2. Розмір доходу від підприємницької діяльності, втраченого фізичною особою-підприємцем внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, визначається на підставі даних податкового органу.
( Частина друга статті 1198 із змінами, внесеними згідно із Законом № 440-IX від 14.01.2020 )
3. Розмір доходу, втраченого фізичною особою-підприємцем внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, обчислюється виходячи з розміру доходу, який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, у сумах, нарахованих до вирахування податків.
4. Розмір доходу, втраченого фізичною особою, яка самостійно забезпечує себе роботою (адвокатом, особою, зайнятою творчою діяльністю, та іншими), визначається у порядку, встановленому частинами першою - третьою цієї статті.
Стаття 1199. Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я малолітньої або неповнолітньої особи
1. У разі каліцтва або іншого ушкодження здоров'я малолітньої особи фізична або юридична особа, яка завдала цієї шкоди, зобов'язана відшкодувати витрати на її лікування, протезування, постійний догляд, посилене харчування тощо.
Після досягнення потерпілим чотирнадцяти років (учнем - вісімнадцяти років) юридична або фізична особа, яка завдала шкоди, зобов'язана відшкодувати потерпілому також шкоду, пов'язану із втратою або зменшенням його працездатності, виходячи з розміру встановленої законом мінімальної заробітної плати.
2. Якщо на момент ушкодження здоров'я неповнолітня особа мала заробіток, шкода має бути відшкодована їй виходячи з розміру її заробітку, але не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати.
3. Після початку трудової діяльності відповідно до одержаної кваліфікації потерпілий має право вимагати збільшення розміру відшкодування шкоди, пов'язаної із зменшенням його професійної працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, виходячи з розміру заробітної плати працівників його кваліфікації, але не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати.
4. Якщо потерпілий не має професійної кваліфікації і після досягнення повноліття продовжує залишатися непрацездатним внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, завданого йому до повноліття, він має право вимагати відшкодування шкоди в обсязі не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати.
Стаття 1200. Відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого
1. У разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті.
Шкода відшкодовується:
1) дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років);
2) чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно;
3) особам з інвалідністю - на строк їх інвалідності;
( Абзац п'ятий частини першої статті 1200 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2581-VIII від 02.10.2018 )
4) одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім'ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, - до досягнення ними чотирнадцяти років;
5) іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, - протягом п'яти років після його смерті.
2. Особам, визначеним у пунктах 1-5 частини першої цієї статті, шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував.
3. Особам, які втратили годувальника, шкода відшкодовується в повному обсязі без урахування пенсії, призначеної їм внаслідок втрати годувальника, та інших доходів.
4. Розмір відшкодування, обчислений для кожного з осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника, не підлягає подальшому перерахункові, крім таких випадків: народження дитини, зачатої за життя і народженої після смерті годувальника; призначення (припинення) виплати відшкодування особам, що здійснюють догляд за дітьми, братами, сестрами, внуками померлого.
Розмір відшкодування може бути збільшений законом.
Стаття 1201. Відшкодування витрат на поховання
1. Особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов'язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, ці витрати.
Допомога на поховання, одержана фізичною особою, яка зробила ці витрати, до суми відшкодування шкоди не зараховується.
Стаття 1202. Порядок відшкодування шкоди
1. Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами.
За наявності обставин, які мають істотне значення, та з урахуванням матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоди, сума відшкодування може бути виплачена одноразово, але не більш як за три роки наперед.
2. Стягнення додаткових витрат, передбачених частиною першою статті 1195 цього Кодексу, може бути здійснене наперед у межах строків, встановлених на основі висновку відповідної лікарської експертизи, а також у разі необхідності попередньої оплати послуг і майна (придбання путівки, оплата проїзду, оплата спеціальних транспортних засобів тощо).
Стаття 1203. Збільшення розміру відшкодування шкоди на вимогу потерпілого у разі зміни стану його працездатності
1. Потерпілий має право на збільшення розміру відшкодування шкоди, якщо його працездатність знизилася порівняно з тією, яка була у нього на момент вирішення питання про відшкодування шкоди.
Стаття 1204. Зменшення розміру відшкодування шкоди на вимогу особи, яка завдала шкоди
1. Особа, на яку покладено обов'язок відшкодувати шкоду, завдану каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я потерпілого, має право вимагати зменшення розміру відшкодування шкоди, якщо працездатність потерпілого зросла порівняно з тією, яка була в нього на момент вирішення питання про відшкодування шкоди.
Стаття 1205. Відшкодування шкоди у разі припинення юридичної особи, зобов'язаної відшкодувати шкоду
1. У разі припинення юридичної особи, зобов'язаної відшкодувати шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, і встановлення її правонаступників виплата щомісячних платежів покладається на її правонаступників.
У цьому разі вимоги про збільшення розміру відшкодування шкоди пред'являються до її правонаступників.
2. У разі ліквідації юридичної особи платежі, належні потерпілому або особам, визначеним статтею 1200 цього Кодексу, мають бути капіталізовані для виплати їх потерпілому або цим особам у порядку, встановленому законом або іншим нормативно-правовим актом.
У разі відсутності в юридичної особи, що ліквідується, коштів для капіталізації платежів, які підлягають сплаті, обов'язок щодо їх капіталізації покладається на ліквідаційну комісію на підставі рішення суду за позовом потерпілого.
Стаття 1206. Відшкодування витрат на лікування особи, яка потерпіла від кримінального правопорушення
( Назва статті 1206 із змінами, внесеними згідно із Законом № 720-IX від 17.06.2020 )
1. Особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, зобов'язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров'я на лікування потерпілого від цього кримінального правопорушення, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого.
( Частина перша статті 1206 із змінами, внесеними згідно із Законом № 720-IX від 17.06.2020 )
2. Якщо кримінальне правопорушення вчинено малолітньою або неповнолітньою особою, витрати на лікування потерпілого відшкодовуються особами, визначеними статтями 1178 і 1179 цього Кодексу.
( Частина друга статті 1206 із змінами, внесеними згідно із Законом № 720-IX від 17.06.2020 )
3. Якщо лікування проводилося закладом охорони здоров'я, що є у державній власності, у власності Автономної Республіки Крим або територіальної громади, кошти на відшкодування витрат на лікування зараховуються до відповідного бюджету.
Стаття 1207. Обов'язок держави відшкодувати шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю внаслідок кримінального правопорушення
( Назва статті 1207 із змінами, внесеними згідно із Законом № 720-IX від 17.06.2020 )
1. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю внаслідок кримінального правопорушення, відшкодовується потерпілому або особам, визначеним статтею 1200 цього Кодексу, державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, або якщо вона є неплатоспроможною.
( Частина перша статті 1207 із змінами, внесеними згідно із Законом № 720-IX від 17.06.2020 )
2. Умови та порядок відшкодування державою шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, встановлюються законом.
Стаття 1208. Збільшення розміру відшкодування шкоди у зв'язку з підвищенням вартості життя і збільшенням розміру мінімальної заробітної плати
1. За заявою потерпілого у разі підвищення вартості життя розмір відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, підлягає індексації на підставі рішення суду.
2. За заявою потерпілого у разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати розмір відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, підлягає відповідному збільшенню на підставі рішення суду.
§ 3. Відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг)
Стаття 1209. Підстави відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товару, робіт (послуг)
1. Виготовлювач товару, що є нерухомим майном, виконавець робіт (послуг) зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану фізичній або юридичній особі внаслідок конструктивних, технологічних, рецептурних та інших недоліків товару, робіт (послуг), а також недостовірної або недостатньої інформації про них.
Відшкодування шкоди не залежить від вини виготовлювача товару, що є нерухомим майном, виконавця робіт (послуг), а також від того, чи перебував потерпілий з ними у договірних відносинах.
2. Виготовлювач товару, що є нерухомим майном, виконавець робіт (послуг) звільняються від відшкодування шкоди, якщо вони доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або порушення потерпілим правил користування або зберігання товару, результатів робіт (послуг).
3. Підстави для відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у тому числі такого, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергію, встановлюються законом.
( Стаття 1209 в редакції Закону № 3390-VI від 19.05.2011 )
Стаття 1210. Особи, зобов'язані відшкодовувати шкоду, завдану внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг)
1. Шкода, завдана внаслідок недоліків товару, що є нерухомим майном, підлягає відшкодуванню виготовлювачем товару.
Шкода, завдана внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у тому числі таким, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергію, підлягає відшкодуванню виготовлювачем товару або іншою особою, визначеною відповідно до закону.
( Частина перша статті 1210 в редакції Закону № 3390-VI від 19.05.2011 )
2. Шкода, завдана внаслідок недоліків робіт (послуг), підлягає відшкодуванню їх виконавцем.
3. Шкода, завдана внаслідок ненадання повної чи достовірної інформації щодо властивостей і правил користування товаром, що є нерухомим майном, підлягає відшкодуванню відповідно до частини першої цієї статті.
( Частина третя статті 1210 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3390-VI від 19.05.2011 )
Стаття 1211. Строки відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товару, робіт (послуг)
1. Шкода, завдана внаслідок недоліків товару, що є нерухомим майном, робіт (послуг), підлягає відшкодуванню, якщо її завдано протягом встановленого строку служби (строку придатності) товару, результатів робіт (послуг), а якщо він не встановлений, - протягом десяти років з дня виготовлення товару, виконання роботи (надання послуги).
2. Шкода, завдана внаслідок недоліків товару, що є нерухомим майном, робіт (послуг), підлягає відшкодуванню також, якщо:
1) на порушення вимог закону не встановлено строк служби (строк придатності) товару, результатів робіт (послуг);
2) особу не було попереджено про необхідні дії після закінчення строку служби (строку придатності) і про можливі наслідки в разі невиконання цих дій.
3. Строк відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у тому числі таким, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергію, встановлюється законом.
( Стаття 1211 в редакції Закону № 3390-VI від 19.05.2011 )
Стаття 1211-1. Особливості відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном
1. Особливості відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у тому числі таким, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергію, встановлюються законом.
( Главу 82 доповнено статтею 1211-1згідно із Законом № 3390-VI від 19.05.2011 )
Глава 83
НАБУТТЯ, ЗБЕРЕЖЕННЯ МАЙНА БЕЗ ДОСТАТНЬОЇ ПРАВОВОЇ ПІДСТАВИ
Стаття 1212. Загальні положення про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави
1. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
2. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
3. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:
1) повернення виконаного за недійсним правочином;
2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;
4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Стаття 1213. Повернення в натурі безпідставно набутого майна
1. Набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.
2. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Стаття 1214. Відшкодування доходів від безпідставно набутого майна і витрат на його утримання
1. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов'язана повернути доходи.
2. У разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).
Стаття 1215. Безпідставно набуте майно, що не підлягає поверненню
1. Не підлягає поверненню безпідставно набуті:
1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача;
2) інше майно, якщо це встановлено законом.
КНИГА ШОСТА
СПАДКОВЕ ПРАВО
Глава 84
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО СПАДКУВАННЯ
Стаття 1216. Поняття спадкування
1. Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Стаття 1217. Види спадкування
1. Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Стаття 1218. Склад спадщини
1. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Стаття 1219. Права та обов'язки особи, які не входять до складу спадщини
1. Не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема:
1) особисті немайнові права;
2) право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;
3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;
5) права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.
Стаття 1220. Відкриття спадщини
1. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.
2. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).
3. Якщо протягом однієї доби померли особи, які могли б спадкувати одна після одної, спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з них.
4. Якщо кілька осіб, які могли б спадкувати одна після одної, померли під час спільної для них небезпеки (стихійного лиха, аварії, катастрофи тощо), припускається, що вони померли одночасно. У цьому випадку спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з цих осіб.
Стаття 1221. Місце відкриття спадщини
1. Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
2. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходження основної частини рухомого майна.
3. В особливих випадках місце відкриття спадщини встановлюється законом.
( Статтю 1221 доповнено частиною третьою згідно із Законом № 189-VIII від 12.02.2015 )
Стаття 1222. Спадкоємці
1. Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.
2. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин (стаття 2 цього Кодексу).
Стаття 1223. Право на спадкування
1. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
2. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
3. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Стаття 1224. Усунення від права на спадкування
1. Не мають права на спадкування особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя.
Положення абзацу першого цієї частини не застосовується до особи, яка вчинила такий замах, якщо спадкодавець, знаючи про це, все ж призначив її своїм спадкоємцем за заповітом.
2. Не мають права на спадкування особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині.
3. Не мають права на спадкування за законом батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини.
Не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.
4. Не мають права на спадкування за законом одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду.
Якщо шлюб визнаний недійсним після смерті одного з подружжя, то за другим із подружжя, який його пережив і не знав та не міг знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, суд може визнати право на спадкування частки того з подружжя, хто помер, у майні, яке було набуте ними за час цього шлюбу.
5. За рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
6. Положення цієї статті поширюються на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов'язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ.
Стаття 1225. Спадкування права на земельну ділянку
1. Право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.
2. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені.
3. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.
Стаття 1226. Спадкування частки у праві спільної сумісної власності
1. Частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.
2. Суб'єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі.
Стаття 1227. Право на одержання сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві
1. Суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Стаття 1228. Спадкування права на вклад у банку (фінансовій установі)
1. Вкладник має право розпорядитися правом на вклад у банку (фінансовій установі) на випадок своєї смерті, склавши заповіт або зробивши відповідне розпорядження банку (фінансовій установі).
2. Право на вклад входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження ним.
3. Заповіт, складений після того, як було зроблене розпорядження банку (фінансовій установі), повністю або частково скасовує його, якщо у заповіті змінено особу, до якої має перейти право на вклад, або якщо заповіт стосується усього майна спадкодавця.
Стаття 1229. Спадкування права на одержання страхових виплат (страхового відшкодування)
1. Страхові виплати (страхове відшкодування) спадкуються на загальних підставах.
2. Якщо страхувальник у договорі особистого страхування призначив особу, до якої має перейти право на одержання страхової виплати у разі його смерті, це право не входить до складу спадщини.
Стаття 1230. Спадкування права на відшкодування збитків, моральної шкоди та сплату неустойки
1. До спадкоємця переходить право на відшкодування збитків, завданих спадкодавцеві у договірних зобов'язаннях.
2. До спадкоємця переходить право на стягнення неустойки (штрафу, пені) у зв'язку з невиконанням боржником спадкодавця своїх договірних обов'язків, яка була присуджена судом спадкодавцеві за його життя.
3. До спадкоємця переходить право на відшкодування моральної шкоди, яке було присуджено судом спадкодавцеві за його життя.
Стаття 1231. Спадкування обов'язку відшкодувати майнову шкоду (збитки) та моральну шкоду, яка була завдана спадкодавцем
1. До спадкоємця переходить обов'язок відшкодувати майнову шкоду (збитки), яка була завдана спадкодавцем.
2. До спадкоємця переходить обов'язок відшкодування моральної шкоди, завданої спадкодавцем, яке було присуджено судом зі спадкодавця за його життя.
3. До спадкоємця переходить обов'язок сплатити неустойку (штраф, пеню), яка була присуджена судом кредиторові із спадкодавця за життя спадкодавця.
4. Майнова та моральна шкода, яка була завдана спадкодавцем, відшкодовується спадкоємцями у межах вартості рухомого чи нерухомого майна, яке було одержане ними у спадщину.
5. За позовом спадкоємця суд може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), розмір відшкодування майнової шкоди (збитків) та моральної шкоди, якщо вони є непомірно великими порівняно з вартістю рухомого чи нерухомого майна, яке було одержане ним у спадщину.
Стаття 1232. Обов'язок спадкоємців відшкодувати витрати на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця
1. Спадкоємці зобов'язані відшкодувати розумні витрати, які були зроблені одним із них або іншою особою на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця.
2. Витрати на утримання, догляд, лікування спадкодавця можуть бути стягнені не більш як за три роки до його смерті.
Стаття 1232-1. Спадкування прав та обов'язків за договором оренди житла з викупом
1. До спадкоємців переходять усі права та обов'язки за договором оренди житла з викупом, які мав спадкодавець.
2. Відмова спадкоємців від договору оренди житла з викупом здійснюється у порядку, встановленому статтею 1273 цього Кодексу.
3. Дострокове припинення договору оренди житла з викупом за ініціативою спадкоємців здійснюється у порядку, визначеному законом.
( Кодекс доповнено статтею 1232-1 згідно із Законом № 800-VI від 25.12.2008 )
Глава 85
СПАДКУВАННЯ ЗА ЗАПОВІТОМ
Стаття 1233. Поняття заповіту
1. Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Стаття 1234. Право на заповіт
1. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
2. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.
Стаття 1235. Право заповідача на призначення спадкоємців
1. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.
2. Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування.
3. Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині. Чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини.
4. У разі смерті особи, яка була позбавлена права на спадкування, до смерті заповідача, позбавлення її права на спадкування втрачає чинність. Діти (внуки) цієї особи мають право на спадкування на загальних підставах.
Стаття 1236. Право заповідача на визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом
1. Заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому.
2. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.
3. Якщо заповідач розподілив між спадкоємцями у заповіті лише свої права, до спадкоємців, яких він призначив, переходить та частина його обов'язків, що є пропорційною до одержаних ними прав.
4. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.
Стаття 1237. Право заповідача на заповідальний відказ
1. Заповідач має право зробити у заповіті заповідальний відказ.
2. Відказоодержувачами можуть бути особи, які входять, а також ті, які не входять до числа спадкоємців за законом.
Стаття 1238. Предмет заповідального відказу
1. Предметом заповідального відказу може бути передання відказоодержувачеві у власність або за іншим речовим правом майнового права або речі, що входить або не входить до складу спадщини.
2. На спадкоємця, до якого переходить житловий будинок, квартира або інше рухоме або нерухоме майно, заповідач має право покласти обов'язок надати іншій особі право користування ними. Право користування житловим будинком, квартирою або іншим рухомим або нерухомим майном зберігає чинність у разі наступної зміни їх власника.
Право користування житловим будинком, квартирою або іншим рухомим або нерухомим майном, одержане за заповідальним відказом, є таким, що не відчужується, не передається та не переходить до спадкоємців відказоодержувача.
Право користування житловим будинком, квартирою або іншою будівлею, надане відказоодержувачеві, не є підставою для проживання у них членів його сім'ї, якщо у заповіті не зазначено інше.
3. Спадкоємець, на якого заповідачем покладено заповідальний відказ, зобов'язаний виконати його лише у межах реальної вартості майна, яке перейшло до нього, з вирахуванням частки боргів спадкодавця, що припадають на це майно.
4. Відказоодержувач має право вимоги до спадкоємця з часу відкриття спадщини.
Стаття 1239. Втрата чинності заповідальним відказом
1. Заповідальний відказ втрачає чинність у разі смерті відказоодержувача, що сталася до відкриття спадщини.
Стаття 1240. Право заповідача на покладення на спадкоємця інших обов'язків
1. Заповідач може зобов'язати спадкоємця до вчинення певних дій немайнового характеру, зокрема щодо розпорядження особистими паперами, визначення місця і форми здійснення ритуалу поховання.
2. Заповідач може зобов'язати спадкоємця до вчинення певних дій, спрямованих на досягнення суспільно корисної мети.
Стаття 1241. Право на обов'язкову частку у спадщині
1. Малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).
Розмір обов'язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.
( Офіційне тлумачення положення частини першої статті 1241 щодо права повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця на обов’язкову частку у спадщині див. в Рішенні Конституційного Суду № 1-рп/2014 від 11.02.2014 )
2. До обов'язкової частки у спадщині зараховується вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу, встановленого на користь особи, яка має право на обов'язкову частку, а також вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як до спадкоємця.
3. Будь-які обмеження та обтяження, встановлені у заповіті для спадкоємця, який має право на обов'язкову частку у спадщині, дійсні лише щодо тієї частини спадщини, яка перевищує його обов'язкову частку.
( Стаття 1241 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2146-IV від 03.11.2004 )
Стаття 1242. Заповіт з умовою
1. Заповідач може обумовити виникнення права на спадкування у особи, яка призначена у заповіті, наявністю певної умови, як пов'язаної, так і не пов'язаної з її поведінкою (наявність інших спадкоємців, проживання у певному місці, народження дитини, здобуття освіти тощо).
Умова, визначена у заповіті, має існувати на час відкриття спадщини.
2. Умова, визначена у заповіті, є нікчемною, якщо вона суперечить закону або моральним засадам суспільства.
3. Особа, призначена у заповіті, не має права вимагати визнання умови недійсною на тій підставі, що вона не знала про неї, або якщо настання умови від неї не залежало.
Стаття 1243. Заповіт подружжя
1. Подружжя має право скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності.
2. У разі складення спільного заповіту частка у праві спільної сумісної власності після смерті одного з подружжя переходить до другого з подружжя, який його пережив. У разі смерті останнього право на спадкування мають особи, визначені подружжям у заповіті.
3. За життя дружини та чоловіка кожен з них має право відмовитися від спільного заповіту. Така відмова підлягає нотаріальному посвідченню.
4. У разі смерті одного з подружжя нотаріус накладає заборону відчуження майна, зазначеного у заповіті подружжя.
Стаття 1244. Підпризначення спадкоємця
1. Заповідач має право призначити іншого спадкоємця на випадок, якщо спадкоємець, зазначений у заповіті, помре до відкриття спадщини, не прийме її або відмовиться від її прийняття чи буде усунений від права на спадкування, а також у разі відсутності умов, визначених у заповіті (стаття 1242 цього Кодексу).
2. Підпризначеним спадкоємцем може бути будь-яка особа, визначена у статті 1222 цього Кодексу.
Стаття 1245. Спадкування частини спадщини, що не охоплена заповітом
1. Частина спадщини, що не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах. До числа цих спадкоємців входять також спадкоємці за законом, яким інша частина спадщини була передана за заповітом.
Стаття 1246. Встановлення сервітуту у заповіті
1. Спадкодавець має право встановити у заповіті сервітут щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб.
Стаття 1247. Загальні вимоги до форми заповіту
1. Заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення.
2. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем.
Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.
3. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.
4. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку , затвердженому Кабінетом Міністрів України.
( Статтю 1247 доповнено частиною четвертою згідно із Законом № 2527-VI від 21.09.2010 )
Стаття 1248. Посвідчення заповіту нотаріусом
1. Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.
2. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.
У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним.
Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).
Стаття 1249. Посвідчення нотаріусом секретних заповітів
1. Секретним є заповіт, який посвідчується нотаріусом без ознайомлення з його змістом.
2. Особа, яка склала секретний заповіт, подає його в заклеєному конверті нотаріусові. На конверті має бути підпис заповідача.
Нотаріус ставить на конверті свій посвідчувальний напис, скріплює печаткою і в присутності заповідача поміщає його в інший конверт та опечатує.
Стаття 1250. Оголошення нотаріусом секретного заповіту
1. Одержавши інформацію про відкриття спадщини, нотаріус призначає день оголошення змісту заповіту. Про день оголошення заповіту він повідомляє членів сім'ї та родичів спадкодавця, якщо їхнє місце проживання йому відоме, або робить про це повідомлення в друкованих засобах масової інформації.
2. У присутності заінтересованих осіб та двох свідків нотаріус відкриває конверт, у якому зберігався заповіт, та оголошує його зміст.
3. Про оголошення заповіту складається протокол, який підписують нотаріус та свідки. У протоколі записується весь зміст заповіту.
Стаття 1251. Посвідчення заповіту посадовою особою органу місцевого самоврядування
( Назва статті 1251 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2435-VI від 06.07.2010 )
ЦИВІЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ
КНИГА ПЕРША
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Розділ I
ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ
Глава 1
ЦИВІЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ
Стаття 1. Відносини, що регулюються цивільним законодавством
1. Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
2. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 2. Учасники цивільних відносин
1. Учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи).
2. Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Стаття 3. Загальні засади цивільного законодавства
1. Загальними засадами цивільного законодавства є:
1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини;
2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом;
3) свобода договору;
4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом;
5) судовий захист цивільного права та інтересу;
6) справедливість, добросовісність та розумність.
Стаття 4. Акти цивільного законодавства України
1. Основу цивільного законодавства України становить Конституція України.
2. Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України.
Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу (далі - закон).

30 днiв передплати безкоштовно!