Цивільний кодекс України. Кодекс від 16.01.2003 №435-IV

Верховна Рада України Кодекс України, Кодекс, Закон від 16.01.2003 №435-IV
Увага! Не остання редакція від 08.06.2010. Внесення змін (закон від 14.05.2010 N 2257-VI /2257-17/)
Реквізити

Видавник: Верховна Рада України

Тип Кодекс України, Кодекс, Закон

Дата 16.01.2003

Номер 435-IV

Статус Діє

Редакції
21.10.2019 внесення змін (кодекс украины від 18.10.2018 N 2597-VIII /2597-19/) 17.10.2019 внесення змін (закон від 20.09.2019 N 132-IX /132-20/) 26.09.2019 внесення змін (закон від 19.09.2019 N 111-IX /111-20/) 31.03.2019 внесення змін (закон від 28.02.2019 N 2694-VIII /2694-19/) 04.02.2019 внесення змін (закон від 03.07.2018 N 2478-VIII /2478-19/) 01.01.2019 внесення змін (закон від 23.11.2018 N 2628-VIII /2628-19/) 04.11.2018 внесення змін (закон від 02.10.2018 N 2581-VIII /2581-19/) 02.08.2018 внесення змін (закон від 12.07.2018 N 2505-VIII /2505-19/) 17.06.2018 внесення змін (закон від 06.02.2018 N 2275-VIII /2275-19/) 10.06.2018 внесення змін (закон від 14.11.2017 N 2205-VIII /2205-19/) 07.03.2018 внесення змін (закон від 18.01.2018 N 2269-VIII /2269-19/) 18.02.2018 внесення змін (закон від 23.03.2017 N 1984-VIII /1984-19/) 06.02.2018 внесення змін (закон від 07.12.2017 N 2234-VIII /2234-19/) 06.01.2018 внесення змін (закон від 16.11.2017 N 2210-VIII /2210-19/) 15.12.2017 внесення змін (закон від 03.10.2017 N 2147-VIII /2147а-19/) 19.07.2017 внесення змін (закон від 23.03.2017 N 1982-VIII /1982-19/) 10.06.2017 внесення змін (закон від 15.11.2016 N 1734-VIII /1734-19/) 04.06.2017 внесення змін (закон від 05.04.2017 N 1999-VIII /1999-19/) 04.06.2017 внесення змін (закон від 23.03.2017 N 1983-VIII /1983-19/) 02.11.2016 внесення змін (закон від 06.10.2016 N 1666-VIII /1666-19/) 19.10.2016 внесення змін (закон від 20.09.2016 N 1533-VIII /1533-19/) 19.10.2016 внесення змін (закон від 14.06.2016 N 1414-VIII /1414-19/) 05.10.2016 внесення змін (закон від 02.06.2016 N 1404-VIII /1404-19/) 11.06.2016 внесення змін (закон від 18.02.2016 N 1021-VIII /1021-19/) 01.04.2016 внесення змін (закон від 25.12.2015 N 922-VIII /922-19/) 19.02.2016 внесення змін (закон від 25.12.2015 N 922-VIII /922-19/) 01.01.2016 внесення змін (закон від 26.11.2015 N 835-VIII /835-19/) 01.01.2016 внесення змін (закон від 20.10.2014 N 1709-VII /1709-18/) 28.12.2015 внесення змін (закон від 23.12.2015 N 901-VIII /901-19/) 30.09.2015 внесення змін (закон від 03.09.2015 N 675-VIII /675-19/) 12.08.2015 внесення змін (закон від 16.07.2015 N 629-VIII /629-19/) 01.07.2015 внесення змін (закон від 14.05.2015 N 417-VIII /417-19/) 06.06.2015 внесення змін (закон від 14.05.2015 N 424-VIII /424-19/) 14.05.2015 внесення змін (закон від 07.04.2015 N 289-VIII /289-19/) 05.04.2015 внесення змін (закон від 12.02.2015 N 191-VIII /191-19/) 04.03.2015 внесення змін (закон від 12.02.2015 N 189-VIII /189-19/) 06.02.2015 внесення змін (закон від 14.10.2014 N 1702-VII /1702-18/) 06.11.2014 внесення змін (закон від 15.04.2014 N 1206-VII /1206-18/) 27.09.2014 внесення змін (закон від 02.09.2014 N 1673-VII /1673-18/) 24.07.2014 внесення змін (закон від 17.06.2014 N 1508-VII /1508-18/) 07.07.2014 внесення змін (закон від 13.05.2014 N 1258-VII /1258-18/) 01.06.2014 внесення змін (закон від 13.05.2014 N 1255-VII /1255-18/) 19.04.2014 внесення змін (закон від 27.03.2014 N 1170-VII /1170-18/) 28.03.2014 внесення змін (закон від 10.10.2013 N 642-VII /642-18/) 11.02.2014 тлумачення (решение від 11.02.2014 N 1-рп/2014 /v001p710-14/) 01.01.2014 внесення змін (закон від 05.07.2012 N 5080-VI /5080-17/) 11.10.2013 внесення змін (закон від 06.07.2012 N 5178-VI /5178-17/) 11.08.2013 внесення змін (закон від 04.07.2013 N 406-VII /406-18/) 04.08.2013 внесення змін (закон від 04.07.2013 N 402-VII /402-18/) 09.06.2013 внесення змін (закон від 16.05.2013 N 245-VII /245-18/) 03.07.2012 тлумачення (решение від 03.07.2012 N 14-рп/2012 /v014p710-12/) 19.01.2013 внесення змін (закон від 20.11.2012 N 5495-VI /5495-17/) 18.01.2013 внесення змін (закон від 22.12.2011 N 4212-VI /4212-17/) 01.01.2013 внесення змін (закон від 04.07.2012 N 5042-VI /5042-17/) 01.01.2013 внесення змін (закон від 11.02.2010 N 1878-VI /1878-17/) 02.12.2012 внесення змін (закон від 16.10.2012 N 5463-VI /5463-17/) 29.11.2012 внесення змін (закон від 06.11.2012 N 5477-VI /5477-17/) 19.11.2012 внесення змін (закон від 13.04.2012 N 4652-VI /4652-17/) 04.11.2012 внесення змін (закон від 02.10.2012 N 5405-VI /5405-17/) 18.10.2012 внесення змін (закон від 18.09.2012 N 5284-VI /5284-17/) 13.06.2012 внесення змін (закон від 17.05.2012 N 4765-VI /4765-17/) 13.03.2012 внесення змін (закон від 21.02.2012 N 4416-VI /4416-17/) 19.01.2012 внесення змін (закон від 22.12.2011 N 4220-VI /4220-17/) 15.01.2012 внесення змін (закон від 20.12.2011 N 4176-VI /4176-17/) 01.01.2012 внесення змін (закон від 02.06.2011 N 3461-VI /3461-17/) 18.12.2011 внесення змін (закон від 19.05.2011 N 3384-VI /3384-17/) 16.10.2011 внесення змін (закон від 22.09.2011 N 3795-VI /3795-17/) 16.09.2011 внесення змін (закон від 19.05.2011 N 3390-VI /3390-17/) 27.08.2011 внесення змін (закон від 21.04.2011 N 3262-VI /3262-17/) 07.08.2011 внесення змін (закон від 07.07.2011 N 3610-VI /3610-17/) 13.08.2011 внесення змін (закон від 05.07.2011 N 3565-VI /3565-17/) 05.07.2011 внесення змін (закон від 02.12.2010 N 2735-VI /2735-17/) 25.06.2011 внесення змін (закон від 31.05.2011 N 3436-VI /3436-17/) 05.06.2011 внесення змін (закон від 12.05.2011 N 3323-VI /3323-17/) 06.06.2011 внесення змін (закон від 21.04.2011 N 3263-VI /3263-17/) 12.05.2011 внесення змін (закон від 19.04.2011 N 3234-VI /3234-17/) 09.05.2011 внесення змін (закон від 13.01.2011 N 2938-VI /2938-17/) 02.05.2011 внесення змін (закон від 23.09.2010 N 2555-VI /2555-17/) 19.04.2011 внесення змін (закон від 21.09.2010 N 2527-VI /2527-17/) 10.04.2011 внесення змін (закон від 17.03.2011 N 3166-VI /3166-17/) 08.03.2011 внесення змін (закон від 04.11.2010 N 2677-VI /2677-17/) 15.01.2011 внесення змін (закон від 22.12.2010 N 2850-VI /2850-17/) 12.01.2011 внесення змін (закон від 21.12.2010 N 2825-VI /2825-17/) 06.01.2011 внесення змін (закон від 02.12.2010 N 2741-VI /2741-17/) 01.01.2011 внесення змін (закон від 02.12.2010 N 2756-VI /2756-17/) 01.01.2011 внесення змін (закон від 08.07.2010 N 2457-VI /2457-17/) 12.10.2010 внесення змін (закон від 09.09.2010 N 2510-VI /2510-17/) 12.10.2010 внесення змін (закон від 09.09.2010 N 2518-VI /2518-17/) 20.08.2010 внесення змін (закон від 18.05.2010 N 2258-VI /2258-17/) 27.07.2010 внесення змін (закон від 01.07.2010 N 2398-VI /2398-17/) 30.07.2010 внесення змін (закон від 01.06.2010 N 2289-VI /2289-17/) 27.07.2010 внесення змін (закон від 06.07.2010 N 2435-VI /2435-17/) 23.07.2010 внесення змін (закон від 29.06.2010 N 2367-VI /2367-17/) 07.07.2010 внесення змін (закон від 15.06.2010 N 2328-VI /2328-17/) 08.06.2010 внесення змін (закон від 14.05.2010 N 2257-VI /2257-17/) 10.02.2010 внесення змін (закон від 21.01.2010 N 1822-VI /1822-17/) 12.01.2010 тлумачення (решение від 12.01.2010 N 1-рп/2010 /v001p710-10/) 01.01.2010 внесення змін (закон від 25.06.2009 N 1568-VI /1568-17/) 10.12.2009 тлумачення (решение від 10.12.2009 N 31-рп/2009 /v031p710-09/) 15.12.2009 внесення змін (закон від 17.11.2009 N 1559-VI /1559-17/) 10.12.2009 внесення змін (закон від 05.11.2009 N 1702-VI /1702-17/) 01.01.2004 Набрання чинності 05.08.2009 внесення змін (закон від 24.07.2009 N 1617-VI /1617-17/) 12.06.2009 внесення змін (закон від 21.05.2009 N 1390-VI /1390-17/) 11.06.2009 внесення змін (закон від 14.04.2009 N 1254-VI /1254-17/) 30.04.2009 внесення змін (закон від 17.09.2008 N 514-VI /514-17/) 28.03.2009 внесення змін (закон від 03.03.2009 N 1055-VI /1055-17/) 12.03.2009 внесення змін (закон від 18.12.2008 N 692-VI /692-17/) 14.01.2009 внесення змін (закон від 25.12.2008 N 800-VI /800-17/) 09.01.2009 внесення змін (закон від 17.12.2008 N 675-VI /675-17/) 09.01.2009 внесення змін (закон від 12.12.2008 N 661-VI /661-17/) 14.10.2008 внесення змін (закон від 16.09.2008 N 509-VI /509-17/) 12.04.2008 внесення змін (закон від 23.02.2006 N 3480-IV /3480-15/) 14.06.2007 внесення змін (закон від 31.05.2007 N 1111-V /1111-16/) 16.01.2007 внесення змін (закон від 22.12.2006 N 524-V /524-16/) 10.01.2007 внесення змін (закон від 20.12.2006 N 501-V /501-16/) 18.10.2006 внесення змін (закон від 21.09.2006 N 185-V /185-16/) 30.09.2006 внесення змін (закон від 22.02.2006 N 3456-IV /3456-15/) 12.05.2006 внесення змін (закон від 23.02.2006 N 3480-IV /3480-15/) 20.02.2006 внесення змін (закон від 17.01.2006 N 3348-IV /3348-15/) 14.01.2006 внесення змін (закон від 22.12.2005 N 3261-IV /3261-15/) 14.01.2006 внесення змін (закон від 15.12.2005 N 3201-IV /3201-15/) 01.01.2006 внесення змін (закон від 01.12.2005 N 3165-IV /3165-15/) 29.09.2005 внесення змін (закон від 06.09.2005 N 2798-IV /2798-15/) 26.07.2005 внесення змін (закон від 23.06.2005 N 2710-IV /2710-15/) 22.07.2005 внесення змін (закон від 23.06.2005 N 2705-IV /2705-15/) 22.07.2005 внесення змін (закон від 16.06.2005 N 2664-IV /2664-15/) 25.06.2005 внесення змін (закон від 02.06.2005 N 2620-IV /2620-15/) 01.04.2005 внесення змін (закон від 03.03.2005 N 2452-IV /2452-15/) 22.03.2005 внесення змін (закон від 03.03.2005 N 2450-IV /2450-15/) 01.01.2005 внесення змін (закон від 02.11.2004 N 2135-IV /2135-15/) 23.11.2004 внесення змін (закон від 03.11.2004 N 2146-IV /2146-15/) 01.01.2004 внесення змін (закон від 12.05.2004 N 1713-IV /1713-15/) 01.01.2004 внесення змін (закон від 18.11.2003 N 1255-IV /1255-15/) 01.01.2004 внесення змін (закон від 19.06.2003 N 980-IV /980-15/) 16.01.2003 прийняття
Документ підготовлено в системі iplex
3. У договорі про управління майном встановлюються права та обов'язки управителя.
Орган опіки та піклування здійснює контроль за діяльністю управителя майном відповідно до правил про контроль за діяльністю опікуна і піклувальника.
4. Договір про управління майном припиняється, якщо відпали обставини, на підставі яких він був укладений.
Глава 6
ОПІКА ТА ПІКЛУВАННЯ
Стаття 55. Завдання опіки та піклування
1. Опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки.
Стаття 56. Орган опіки та піклування
1. Органи, на які покладено здійснення опіки та піклування, їх права та обов'язки щодо забезпечення прав та інтересів фізичних осіб, які потребують опіки та піклування, встановлюються законом та іншими нормативно-правовими актами.
Стаття 57. Обов'язок повідомляти про фізичних осіб, які потребують опіки або піклування
1. Особа, якій стало відомо про фізичну особу, яка потребує опіки або піклування, зобов'язана негайно повідомити про це орган опіки та піклування.
Стаття 58. Фізичні особи, над якими встановлюється опіка
1. Опіка встановлюється над малолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними.
Стаття 59. Фізичні особи, над якими встановлюється піклування
1. Піклування встановлюється над неповнолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, цивільна дієздатність яких обмежена.
Стаття 60. Встановлення опіки та піклування судом
1. Суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.
2. Суд встановлює піклування над фізичною особою у разі обмеження її цивільної дієздатності і призначає піклувальника за поданням органу опіки та піклування.
3. Суд встановлює опіку над малолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вона позбавлена батьківського піклування, і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.
4. Суд встановлює піклування над неповнолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вона позбавлена батьківського піклування, і призначає піклувальника за поданням органу опіки та піклування.
( Стаття 60 в редакції Закону N 2450-IV від03.03.2005 )
Стаття 61. Встановлення опіки та піклування органом опіки та піклування
1. Орган опіки та піклування встановлює опіку над малолітньою особою та піклування над неповнолітньою особою, крім випадків, встановлених частинами першою та другою статті 60 цього Кодексу.
Стаття 62. Місце встановлення опіки або піклування
1. Опіка або піклування встановлюються за місцем проживання фізичної особи, яка потребує опіки чи піклування, або за місцем проживання опікуна чи піклувальника.
Стаття 63. Призначення опікуна або піклувальника
1. Опікуна або піклувальника призначає орган опіки та піклування, крім випадків, встановлених статтею 60 цього Кодексу.
2. Опікуном або піклувальником може бути лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
3. Фізична особа може бути призначена опікуном або піклувальником лише за її письмовою заявою.
4. Опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов'язки опікуна чи піклувальника.
При призначенні опікуна для малолітньої особи та при призначенні піклувальника для неповнолітньої особи враховується бажання підопічного.
5. Фізичній особі може бути призначено одного або кількох опікунів чи піклувальників.
( Стаття 63 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2450-IV від 03.03.2005 )
Стаття 64. Фізична особа, яка не може бути опікуном або піклувальником
1. Опікуном або піклувальником не може бути фізична особа:
1) яка позбавлена батьківських прав, якщо ці права не були поновлені;
2) поведінка та інтереси якої суперечать інтересам фізичної особи, яка потребує опіки або піклування.
Стаття 65. Опіка або піклування над фізичною особою, щодо якої не призначено опікуна або піклувальника
1. До встановлення опіки або піклування і призначення опікуна чи піклувальника опіку або піклування над фізичною особою здійснює відповідний орган опіки та піклування.
Стаття 66. Опіка або піклування над фізичною особою, яка перебуває у спеціальному закладі
1. Якщо над фізичною особою, яка перебуває у навчальному закладі, закладі охорони здоров'я або закладі соціального захисту населення, не встановлено опіку чи піклування або не призначено опікуна чи піклувальника, опіку або піклування над нею здійснює цей заклад.
Стаття 67. Права та обов'язки опікуна
1. Опікун зобов'язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням.
Опікун малолітньої особи зобов'язаний дбати про її виховання, навчання та розвиток.
2. Опікун має право вимагати повернення підопічного від осіб, які тримають його без законної підстави.
3. Опікун вчиняє правочини від імені та в інтересах підопічного.
4. Опікун зобов'язаний вживати заходів щодо захисту цивільних прав та інтересів підопічного.
Стаття 68. Правочини, які не може вчиняти опікун
1. Опікун, його дружина, чоловік та близькі родичі (батьки, діти, брати, сестри) не можуть укладати з підопічним договорів, крім передання майна підопічному у власність за договором дарування або у безоплатне користування за договором позички.
2. Опікун не може здійснювати дарування від імені підопічного, а також зобов'язуватися від його імені порукою.
Стаття 69. Права та обов'язки піклувальника
1. Піклувальник над неповнолітньою особою зобов'язаний дбати про створення для неї необхідних побутових умов, про її виховання, навчання та розвиток.
Піклувальник над фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, зобов'язаний дбати про її лікування, створення необхідних побутових умов.
2. Піклувальник дає згоду на вчинення підопічним правочинів відповідно до статей 32 та 37 цього Кодексу.
3. Піклувальник зобов'язаний вживати заходів щодо захисту цивільних прав та інтересів підопічного.
Стаття 70. Правочини, на вчинення яких піклувальник не може давати згоду
1. Піклувальник не може давати згоду на укладення договорів між підопічним та своєю дружиною (своїм чоловіком) або своїми близькими родичами, крім передання майна підопічному у власність за договором дарування або у безоплатне користування на підставі договору позички.
Стаття 71. Правочини, які вчиняються з дозволу органу опіки та піклування
1. Опікун не має права без дозволу органу опіки та піклування:
1) відмовитися від майнових прав підопічного;
2) видавати письмові зобов'язання від імені підопічного;
3) укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири;
4) укладати договори щодо іншого цінного майна.
2. Піклувальник має право дати згоду на вчинення правочинів, передбачених частиною першою цієї статті, лише з дозволу органу опіки та піклування.
Стаття 72. Управління майном особи, над якою встановлено опіку
1. Опікун зобов'язаний дбати про збереження та використання майна підопічного в його інтересах.
2. Якщо малолітня особа може самостійно визначити свої потреби та інтереси, опікун, здійснюючи управління її майном, повинен враховувати її бажання.
3. Опікун самостійно здійснює витрати, необхідні для задоволення потреб підопічного, за рахунок пенсії, аліментів, відшкодування шкоди у зв'язку з втратою годувальника, допомоги на підопічну дитину та інших соціальних виплат, призначених на підопічну дитину відповідно до законів України, доходів від майна підопічного тощо.
( Частина третя статті 72 в редакції Закону N 1390-VIвід 21.05.2009 )
4. Якщо підопічний є власником нерухомого майна або майна, яке потребує постійного управління, опікун може з дозволу органу опіки та піклування управляти цим майном або передати його за договором в управління іншій особі.
Стаття 73. Право опікуна та піклувальника на плату за виконання ними своїх обов'язків
1. Підстави виникнення права на оплату послуг опікуна та піклувальника, її розмір та порядок виплати встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Стаття 74. Опіка над майном
1. Якщо у особи, над якою встановлено опіку чи піклування, є майно, що знаходиться в іншій місцевості, опіка над цим майном встановлюється органом опіки та піклування за місцезнаходженням майна.
Опіка над майном встановлюється також в інших випадках, встановлених законом.
Стаття 75. Звільнення опікуна та піклувальника
1. Суд, якщо він призначив опікуна чи піклувальника, або орган опіки та піклування за заявою особи звільняє її від повноважень опікуна або піклувальника. Ця заява розглядається судом або органом опіки та піклування протягом одного місяця.
Особа виконує повноваження опікуна або піклувальника до винесення рішення про звільнення її від повноважень опікуна або піклувальника чи до закінчення місячного строку від дня подання заяви, якщо вона не була розглянута протягом цього строку.
2. Суд, якщо він призначив піклувальника, або орган опіки та піклування може звільнити піклувальника від його повноважень за заявою особи, над якою встановлено піклування.
3. За заявою органу опіки та піклування суд може звільнити особу від повноважень опікуна або піклувальника у разі невиконання нею своїх обов'язків, порушення прав підопічного, а також у разі поміщення підопічного до навчального закладу, закладу охорони здоров'я або закладу соціального захисту.
( Стаття 75 із змінами, внесеними згідно із Законами N 2450-IV від 03.03.2005, N 3348-IV від 17.01.2006 )
Стаття 76. Припинення опіки
1. Опіка припиняється у разі передачі малолітньої особи батькам (усиновлювачам).
2. Опіка припиняється у разі досягнення підопічним чотирнадцяти років. У цьому разі особа, яка здійснювала обов'язки опікуна, стає піклувальником без спеціального рішення щодо цього.
3. Опіка припиняється у разі поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною.
Стаття 77. Припинення піклування
1. Піклування припиняється у разі:
1) досягнення фізичною особою повноліття;
2) реєстрації шлюбу неповнолітньої особи;
3) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;
4) поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена.
Стаття 78. Надання дієздатній фізичній особі допомоги у здійсненні її прав та виконанні обов'язків
1. Дієздатна фізична особа, яка за станом здоров'я не може самостійно здійснювати свої права та виконувати обов'язки, має право обрати собі помічника.
Помічником може бути дієздатна фізична особа.
За заявою особи, яка потребує допомоги, ім'я її помічника реєструється органом опіки та піклування, що підтверджується відповідним документом.
2. Помічник має право на одержання пенсії, аліментів, заробітної плати, поштової кореспонденції, що належать фізичній особі, яка потребує допомоги.
3. Помічник має право вчиняти дрібні побутові правочини в інтересах особи, яка потребує допомоги, відповідно до наданих йому повноважень.
4. Помічник представляє особу в органах державної влади, органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування та організаціях, діяльність яких пов'язана з обслуговуванням населення.
Помічник може представляти фізичну особу в суді лише на підставі окремої довіреності.
5. Послуги помічника є оплатними, якщо інше не визначено за домовленістю сторін.
6. Помічник може бути у будь-який час відкликаний особою, яка потребувала допомоги. У цьому разі повноваження помічника припиняються.
Стаття 79. Оскарження дій опікуна, рішень органу опіки та піклування
1. Дії опікуна можуть бути оскаржені заінтересованою особою, в тому числі родичами підопічного, до органу опіки та піклування або до суду.
2. Рішення органу опіки та піклування може бути оскаржено до відповідного органу, якому підпорядкований орган опіки та піклування, або до суду.
Підрозділ 2
ЮРИДИЧНА ОСОБА
Глава 7
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ЮРИДИЧНУ ОСОБУ
Стаття 80. Поняття юридичної особи
1. Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.
Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.
Стаття 81. Види юридичних осіб
1. Юридична особа може бути створена шляхом об'єднання осіб та (або) майна.
2. Юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.
Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу.
Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.
3. Цим Кодексом встановлюються порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права.
Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом.
4. Юридична особа може бути створена шляхом примусового поділу (виділу) у випадках, встановлених законом.
Стаття 82. Участь юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах
1. На юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 83. Організаційно-правові форми юридичних осіб
1. Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом.
2. Товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом.
Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі.
3. Установою є організація, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об'єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна.
Особливості правового статусу окремих видів установ встановлюються законом.
4. Положення цієї глави застосовуються до всіх товариств та установ, якщо інші правила для окремих видів товариств або установ не встановлені законом.
Стаття 84. Підприємницькі товариства
1. Товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи.
Стаття 85. Непідприємницькі товариства
1. Непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками.
2. Особливості правового статусу окремих видів непідприємницьких товариств встановлюються законом.
Стаття 86. Здійснення підприємницької діяльності непідприємницькими товариствами та установами
1. Непідприємницькі товариства (споживчі кооперативи, об'єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.
Стаття 87. Створення юридичної особи
1. Для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження.
2. Установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом.
Товариство, створене однією особою, діє на підставі статуту, затвердженого цією особою.
3. Установа створюється на підставі індивідуального або спільного установчого акта, складеного засновником (засновниками). Установчий акт може міститися також і в заповіті. До створення установи установчий акт, складений однією або кількома особами, може бути скасований засновником (засновниками).
4. Юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.
Стаття 88. Вимоги до змісту установчих документів
1. У статуті товариства вказуються найменування юридичної особи, органи управління товариством, їх компетенція, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього, якщо додаткові вимоги щодо змісту статуту не встановлені цим Кодексом або іншим законом.
2. У засновницькому договорі товариства визначаються зобов'язання учасників створити товариство, порядок їх спільної діяльності щодо його створення, умови передання товариству майна учасників, якщо додаткові вимоги щодо змісту засновницького договору не встановлені цим Кодексом або іншим законом.
3. В установчому акті установи вказується її мета, визначаються майно, яке передається установі, необхідне для досягнення цієї мети, структура управління установою. Якщо в установчому акті, який міститься у заповіті, відсутні окремі із зазначених вище положень, їх встановлює орган, що здійснює державну реєстрацію.
( Стаття 88 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2452-IV від 03.03.2005 )
Стаття 89. Державна реєстрація юридичної особи
1. Юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення.
2. Порушення встановленого законом порядку створення юридичної особи або невідповідність її установчих документів закону є підставою для відмови у державній реєстрації юридичної особи. Відмова у державній реєстрації з інших мотивів (недоцільність тощо) не допускається.
3. Відмова у державній реєстрації, а також зволікання з її проведенням можуть бути оскаржені до суду.
4. До єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом.
5. Зміни до установчих документів юридичної особи набирають чинності для третіх осіб з дня їх державної реєстрації, а у випадках, встановлених законом, - з моменту повідомлення органу, що здійснює державну реєстрацію, про такі зміни. Юридичні особи та їх учасники не мають права посилатися на відсутність державної реєстрації таких змін у відносинах із третіми особами, які діяли з урахуванням цих змін.
Стаття 90. Найменування юридичної особи
1. Юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму.
Найменування установи має містити інформацію про характер її діяльності.
Юридична особа може мати крім повного найменування скорочене найменування.
2. Юридична особа, що є підприємницьким товариством, може мати комерційне (фірмове) найменування.
Комерційне (фірмове) найменування юридичної особи може бути зареєстроване у порядку, встановленому законом.
3. Найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до єдиного державного реєстру.
4. У разі зміни свого найменування юридична особа крім виконання інших вимог, встановлених законом, зобов'язана помістити оголошення про це в друкованих засобах масової інформації, в яких публікуються відомості про державну реєстрацію юридичної особи, та повідомити про це всім особам, з якими вона перебуває у договірних відносинах.
5. Юридична особа не має права використовувати найменування іншої юридичної особи.
Стаття 91. Цивільна правоздатність юридичної особи
1. Юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.
2. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду.
3. Юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії).
4. Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Стаття 92. Цивільна дієздатність юридичної особи
1. Юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.
2. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників.
3. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
4. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.
Стаття 93. Місцезнаходження юридичної особи
1. Місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.
( Стаття 93 в редакції Закону N 2452-IV від03.03.2005 )
Стаття 94. Особисті немайнові права юридичної особи
1. Юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.
Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу.
Стаття 95. Філії та представництва
1. Філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій.
2. Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи.
3. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.
4. Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності.
5. Відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до єдиного державного реєстру.
Стаття 96. Відповідальність юридичних осіб
1. Юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
2. Юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном.
3. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.
4. Особи, які створюють юридичну особу, несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли до її державної реєстрації.
Юридична особа відповідає за зобов'язаннями її учасників (засновників), що пов'язані з її створенням, тільки у разі наступного схвалення їхніх дій відповідним органом юридичної особи.
Стаття 97. Управління товариством
1. Управління товариством здійснюють його органи.
2. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 98. Загальні збори учасників товариства
1. Загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу.
2. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом.
Рішення про внесення змін до статуту товариства, відчуження майна товариства на суму, що становить п'ятдесят і більше відсотків майна товариства, та про ліквідацію товариства приймаються більшістю не менш як у 3/4 голосів, якщо інше не встановлено законом.
3. Учасник товариства не має права голосу при вирішенні загальними зборами товариства питань щодо вчинення з ним правочину та щодо спору між ним і товариством.
4. Порядок скликання загальних зборів визначається в установчих документах товариства. Учасники товариства, що володіють не менш як десятьма відсотками голосів, можуть вимагати скликання загальних зборів.
Якщо вимога учасників про скликання загальних зборів не виконана, ці учасники мають право самі скликати загальні збори.
5. Рішення загальних зборів може бути оскаржене учасником товариства до суду.
Стаття 99. Виконавчий орган товариства
1. Загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад.
2. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом першим частини другої статті 98 цього Кодексу.
3. Члени виконавчого органу можуть бути у будь-який час усунені від виконання своїх обов'язків, якщо в установчих документах не визначені підстави усунення членів виконавчого органу від виконання своїх обов'язків.
( Офіційне тлумачення положення частини третьої статті 99 "членивиконавчого органу можуть бути у будь-який час усунені відвиконання своїх обов'язків" див. в Рішенні Конституційного Суду N 1-рп/2010 від 12.01.2010 )
4. Назвою виконавчого органу товариства відповідно до установчих документів або закону може бути "правління", "дирекція" тощо.
Стаття 100. Право участі у товаристві
1. Право участі у товаристві є особистим немайновим правом і не може окремо передаватися іншій особі.
2. Учасники товариства мають право вийти з товариства, якщо установчими документами не встановлений обов'язок учасника письмово попередити про свій вихід з товариства у визначений строк, який не може перевищувати одного року.
3. Учасник товариства у випадках та в порядку, встановлених установчими документами або законом, може бути виключений з товариства.
Стаття 101. Управління установою
1. Засновники установи не беруть участі в управлінні нею.
В установі обов'язково створюється правління, до якого застосовуються положення статті 99 цього Кодексу.
Установчий акт може передбачати створення також інших органів, визначати порядок формування цих органів та їх склад.
2. Нагляд за діяльністю установи здійснює її наглядова рада.
Наглядова рада здійснює нагляд за управлінням майном установи, додержанням мети установи та за її іншою діяльністю відповідно до установчого акта.
Стаття 102. Передання майна установі
1. В установчому акті визначається майно, яке засновник (а в разі його смерті - зобов'язана особа) повинен передати установі після її державної реєстрації.
Стаття 103. Зміна мети установи та структури управління
1. Якщо здійснення мети установи стало неможливим або воно загрожує суспільним інтересам, то відповідний орган, який здійснює державну реєстрацію, може звернутися до суду з заявою про визначення іншої мети установи за погодженням з органами управління установою.
2. У разі зміни мети установи суд повинен враховувати наміри засновника та дбати про те, щоб вигоди від використання майна установи передавалися тим дестинаторам, яким ці вигоди призначалися за наміром засновника.
3. Суд може змінити структуру управління установи, якщо це необхідно внаслідок зміни мети установи або з інших поважних причин.
4. У разі зміни мети установи або зміни структури управління установи її правління зобов'язане повідомити суд у письмовій формі про свою думку з цього питання.
Стаття 104. Припинення юридичної особи
1. Юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації.
2. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
3. Порядок припинення юридичної особи в процесі відновлення її платоспроможності або банкрутства встановлюється законом.
Стаття 105. Обов'язки особи, що прийняла рішення про припинення юридичної особи
1. Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов'язані негайно письмово повідомити про це орган, що здійснює державну реєстрацію, який вносить до єдиного державного реєстру відомості про те, що юридична особа перебуває у процесі припинення.
2. Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, призначають комісію з припинення юридичної особи (ліквідаційну комісію, ліквідатора тощо) та встановлюють порядок і строки припинення юридичної особи відповідно до цього Кодексу.
( Абзац перший частини другої статті 105 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3456-IV від 22.02.2006 )
Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи може бути покладено на орган управління юридичної особи.
3. З моменту призначення комісії до неї переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Комісія виступає в суді від імені юридичної особи, яка припиняється.
4. Комісія з припинення юридичної особи поміщає в друкованих засобах масової інформації, в яких публікуються відомості про державну реєстрацію юридичної особи, що припиняється, повідомлення про припинення юридичної особи та про порядок і строк заявлення кредиторами вимог до неї. Цей строк не може становити менше двох місяців з дня публікації повідомлення про припинення юридичної особи.
Комісія вживає усіх можливих заходів щодо виявлення кредиторів, а також письмово повідомляє їх про припинення юридичної особи.
Стаття 106. Злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи
1. Злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади.
2. Законом може бути передбачено одержання згоди відповідних органів державної влади на припинення юридичної особи шляхом злиття або приєднання.
Стаття 107. Порядок припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу та перетворення
1. Кредитор юридичної особи, що припиняється, може вимагати від неї припинення або дострокового виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом.
( Частина перша статті 107 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1617-VI від 24.07.2009 )
2. Після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), які мають містити положення про правонаступництво щодо всіх зобов'язань юридичної особи, що припиняється, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов'язання, які оспорюються сторонами.
3. Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення.
Нотаріально посвідчені копії передавального акта та розподільчого балансу передаються в орган, який здійснює державну реєстрацію, за місцем державної реєстрації юридичної особи, що припиняється, а також в орган, який здійснює державну реєстрацію, за місцем державної реєстрації юридичної особи правонаступника.
4. Порушення положень частин другої та третьої цієї статті є підставою для відмови у внесенні до єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи та державній реєстрації створюваних юридичних осіб - правонаступників.
5. Якщо правонаступниками юридичної особи є кілька юридичних осіб і точно визначити правонаступника щодо конкретних обов'язків юридичної особи, що припинилася, неможливо, юридичні особи - правонаступники несуть солідарну відповідальність перед кредиторами юридичної особи, що припинилася.
Стаття 108. Перетворення юридичної особи
1. Перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми.
2. У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов'язки попередньої юридичної особи.
1. Виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов'язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб.
2. До виділу застосовуються за аналогією положення частин першої, другої та четвертої статті 105 та положення статей 106 і 107 цього Кодексу.
Стаття 110. Ліквідація юридичної особи
1. Юридична особа ліквідується:
1) за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами;
2) за рішенням суду про визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом.
2. Вимога про ліквідацію юридичної особи на підставах, зазначених у пункті 2 частини першої цієї статті, може бути пред'явлена до суду органом, що здійснює державну реєстрацію, учасником юридичної особи, а щодо акціонерних товариств - також Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.
( Абзац перший частини другої статті 110 із змінами, внесеними згідно із Законом N 514-VI від 17.09.2008 )
Рішенням суду про ліквідацію юридичної особи на його учасників або орган, уповноважений установчими документами приймати рішення про ліквідацію юридичної особи, можуть бути покладені обов'язки щодо проведення ліквідації юридичної особи.
3. Якщо вартість майна юридичної особи є недостатньою для задоволення вимог кредиторів, юридична особа ліквідується в порядку, встановленому законом про відновлення платоспроможності або визнання банкрутом.
4. Особливості ліквідації банків встановлюються законом про банки і банківську діяльність.
Стаття 111. Порядок ліквідації юридичної особи
1. Ліквідаційна комісія після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, який містить відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред'явлених кредиторами вимог, а також про результати їх розгляду.
Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.
2. Виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, що ліквідується, провадиться у порядку черговості, встановленої статтею 112 цього Кодексу, відповідно до проміжного ліквідаційного балансу, починаючи від дня його затвердження, за винятком кредиторів четвертої черги, виплати яким провадяться зі спливом місяця від дня затвердження проміжного ліквідаційного балансу.
В разі недостатності у юридичної особи, що ліквідується, грошових коштів для задоволення вимог кредиторів ліквідаційна комісія здійснює продаж майна юридичної особи.
3. Після завершення розрахунків з кредиторами ліквідаційна комісія складає ліквідаційний баланс, який затверджується учасниками юридичної особи або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.
4. Майно юридичної особи, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається її учасникам, якщо інше не встановлено установчими документами юридичної особи або законом.
5. Юридична особа є ліквідованою з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Стаття 112. Задоволення вимог кредиторів
1. У разі ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги її кредиторів задовольняються у такій черговості:
1) у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом;
2) у другу чергу задовольняються вимоги працівників, пов'язані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності;
3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо податків, зборів (обов'язкових платежів);
4) у четверту чергу задовольняються всі інші вимоги.
Вимоги однієї черги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредитору цієї черги.
2. Черговість задоволення вимог кредиторів за договорами страхування визначається законом.
( Статтю 112 доповнено частиною згідно із Законом N 675-VI від 17.12.2008 )
3. У разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право до затвердження ліквідаційного балансу юридичної особи звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи.
4. Вимоги кредитора, заявлені після спливу строку, встановленого ліквідаційною комісією для їх пред'явлення, задовольняються з майна юридичної особи, яку ліквідовують, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно.
5. Вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертався до суду з позовом, вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, а також вимоги, які не задоволені через відсутність майна юридичної особи, що ліквідується, вважаються погашеними.
Глава 8
ПІДПРИЄМНИЦЬКІ ТОВАРИСТВА
Параграф 1. Господарські товариства
1. Загальні положення
Стаття 113. Поняття та види господарських товариств
1. Господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками.
2. Господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства.
Стаття 114. Учасники господарського товариства
1. Учасником господарського товариства може бути фізична або юридична особа.
Обмеження щодо участі у господарських товариствах може бути встановлено законом.
2. Господарське товариство, крім повного і командитного товариств, може бути створене однією особою, яка стає його єдиним учасником.
Стаття 115. Майно господарського товариства
1. Господарське товариство є власником:
1) майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу;
2) продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності;
3) одержаних доходів;
4) іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.
2. Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.
Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці.
Стаття 116. Права учасників господарського товариства
1. Учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом:
1) брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом;
2) брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди);
3) вийти у встановленому порядку з товариства;
4) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом;
5) одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом.
2. Учасники господарського товариства можуть також мати інші права, встановлені установчим документом товариства та законом.
Стаття 117. Обов'язки учасників господарського товариства
1. Учасники господарського товариства зобов'язані:
1) додержуватися установчого документа товариства та виконувати рішення загальних зборів;
2) виконувати свої зобов'язання перед товариством, у тому числі ті, що пов'язані з майновою участю, а також робити вклади (оплачувати акції) у розмірі, в порядку та засобами, що передбачені установчим документом;
3) не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства.
2. Учасники господарського товариства можуть також мати інші обов'язки, встановлені установчим документом товариства та законом.
Стаття 118. Залежне господарське товариство
1. Господарське товариство (товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) є залежним, якщо іншому (головному) господарському товариству належать двадцять або більше відсотків статутного капіталу товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю чи двадцять або більше відсотків простих акцій акціонерного товариства.
2. Господарське товариство, яке придбало або іншим чином набуло двадцять або більше відсотків статутного капіталу товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю чи двадцять або більше відсотків простих акцій акціонерного товариства, зобов'язане оприлюднити цю інформацію в порядку, встановленому законом.
2. Повне товариство
Стаття 119. Поняття повного товариства
1. Повним є товариство, учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов'язаннями усім майном, що їм належить.
2. Особа може бути учасником тільки одного повного товариства.
3. Учасник повного товариства не має права без згоди інших учасників вчиняти від свого імені та у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб правочини, що є однорідними з тими, які становлять предмет діяльності товариства.
У разі порушення цього правила товариство має право за своїм вибором вимагати від такого учасника або відшкодування завданих товариству збитків, або передання товариству усієї вигоди, набутої за такими правочинами.
4. Найменування повного товариства має містити імена (найменування) всіх його учасників, слова "повне товариство" або містити ім'я (найменування) одного чи кількох учасників з доданням слів "і компанія", а також слова "повне товариство".
Стаття 120. Засновницький договір повного товариства
1. Повне товариство створюється і діє на підставі засновницького договору. Засновницький договір підписується всіма його учасниками.
2. Засновницький договір повного товариства крім відомостей, передбачених статтею 88 цього Кодексу, має містити відомості про: розмір та склад складеного капіталу товариства; розмір та порядок зміни часток кожного з учасників у складеному капіталі; розмір, склад та строки внесення ними вкладів.
Стаття 121. Управління повним товариством
1. Управління діяльністю повного товариства здійснюється за спільною згодою всіх учасників. Засновницьким договором товариства можуть бути передбачені випадки, коли рішення приймається більшістю голосів учасників.
ЦИВІЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ
КНИГА ПЕРША
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Розділ I
ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ
Глава 1
ЦИВІЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ
Стаття 1. Відносини, що регулюються цивільним законодавством
1. Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
2. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 2. Учасники цивільних відносин
1. Учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи).
2. Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Стаття 3. Загальні засади цивільного законодавства
1. Загальними засадами цивільного законодавства є:
1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини;
2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом;
3) свобода договору;
4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом;
5) судовий захист цивільного права та інтересу;
6) справедливість, добросовісність та розумність.
Стаття 4. Акти цивільного законодавства України
1. Основу цивільного законодавства України становить Конституція України.
2. Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України.