переказу фізичними особами - резидентами та нерезидентами іноземної валюти за межі України.
Уповноважені банки здійснюють контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами через ці банки.
Державна податкова адміністрація України здійснює фінансовий контроль за валютними операціями, які провадяться резидентами і нерезидентами на території України.
Державний комітет зв'язку та інформатизації України здійснює контроль за додержанням правил поштових переказів та пересилання валютних цінностей через митний кордон України.
Державна митна служба України здійснює контроль за додержанням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України.
Інвестиції резидентів (у тому числі банків) за межі України (у тому числі придбання в Україні та за її межами цінних паперів) дозволяється здійснювати на підставі індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення разової валютної операції згідно з пунктом 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. N 15 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" з метою здійснення контролю за рухом капіталу та за доходами резидентів, одержаними від інвестиційної діяльності за кордоном. Порядок видачі згаданих ліцензій визначений Інструкцією про порядок видачі індивідуальних ліцензій на здійснення інвестицій за кордон, яка затверджена постановою Правління Національного банку України від 16 березня 1999 р. N 122 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 квітня 1999 р. за N 259/3552). Резиденти можуть інвестувати також майнові цінності за межами України з метою внесення їх до статутних фондів підприємств, створених за кордоном, закріплення за філіями, представництвами та іншими відокремленими підрозділами для виконання покладених на них завдань відповідно до Указу Президента України від 13 вересня 1995 р. N 839 "Про інвестування майнових цінностей резидентами за межами України". Інвестування майнових цінностей за межами України підлягає ліцензуванню. Видачу індивідуальних ліцензій на проведення такого інвестування здійснює Міністерство економіки України.
Дозволяється здійснення іноземних інвестицій в Україну. З метою запобігання припливу в Україну нестабільної іноземної валюти постановою Правління Національного банку України від 20 липня 1999 р. N 356 передбачено, що інвестиції здійснюються у вільно конвертованій валюті).
З метою захисту банківської системи України від неконтрольованого припливу іноземного капіталу та забезпечення надійності комерційних банків та відповідно до Закону України від 20 березня 1991 р. "Про банки та банківську діяльність" (із змінами і доповненнями) іноземні інвестиції в банківську систему України потребують дозволу Національного банку України. Крім того, встановлено більш жорсткі вимоги до мінімального розміру статутного капіталу банку за участю нерезидентів (порівняно з резидентами), що має на меті запобігання штучному збільшенню статутного капіталу банків. Забороняються зустрічні інвестиції до статутних капіталів між українськими банками. Внески нерезидентів до статутних фондів банків здійснюються виключно у вільно конвертованій валюті (постанова Правління Національного банку України від 21 липня 1998 р. N 281.
Вивезення валютних цінностей (за деякими виключеннями) дозволяється на підставі ліцензії Національного банку України (Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. N 15 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю").
З метою підвищення надійності повернення кредитів, підтримки ліквідності банківської системи кредити в іноземній валюті не надаються:
фізичним особам-резидентам, крім тих, які займаються підприємницькою діяльністю (постанови Правління Національного банку України від 28 вересня 1995 р. N 246 та від 22 грудня 1999 р. N 601, оскільки єдиним законним засобом платежу на території України є гривня, а отже, реально погашати кредит фізична особа-резидент може лише гривнею, крім кредитів за операціями з використанням платіжних карток міжнародних платіжних систем;
юридичним та фізичним особам - нерезидентам, крім нерезидентів - банківських установ (постанова Правління НБУ від 22 грудня 1999 р. N 601).
У питанні регулювання капітальних операцій уже немає принципових розбіжностей між УПС та чинним законодавством України.
Законодавство України у сфері регулювання інвестиційної діяльності складається з:
Закону України "Про інвестиційну діяльність",
Закону України "Про режим іноземного інвестування",
Указу Президента України від 13 вересня 1995 р. N 839 "Про інвестування майнових цінностей резидентами за межами України".
Згідно із Законом України "Про режим іноземного інвестування" для іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності, за винятками, передбаченими законодавством України та міжнародними договорами України. Для окремих суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють інвестиційні проекти із залученням іноземних інвестицій, що реалізуються відповідно до державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери і територій, може встановлюватися пільговий режим інвестиційної та іншої господарської діяльності. Передбачено також, що законами України можуть визначатися території, на яких діяльність іноземних інвесторів та підприємств з іноземними інвестиціями обмежується або забороняється, виходячи з вимог забезпечення національної безпеки.
Випуск в Україні цінних паперів, а також обіг цінних паперів резидентів та нерезидентів регулюється Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Відповідно до нормативних документів Комісії функціонує дозвільна система для обігу іноземних цінних паперів, а також для обігу українських цінних паперів за межами України. Комісією встановлено вимоги до випуску цінних паперів у документарній та бездокументарній формі.
В Україні діють дві торговельно-інформаційні системи, які мають дозвіл Комісії на провадження професійної діяльності з організації торгівлі на ринку цінних паперів. Ці інституції забезпечують обіг цінних паперів на їх організаційно оформленому ринку.
Організації торгівлі є саморегулюючими організаціями. В Україні діють й інші саморегулюючі організації, які об'єднують професійних учасників ринку цінних паперів за видами діяльності, що здійснюється, зокрема, торговцями цінними паперами, яких в Україні налічується близько 800.
Запроваджено систему обліку прав власності на цінні папери. В Україні функціонує близько 370 незалежних реєстраторів, 75 зберігачів цінних паперів. Створено дві депозитарні установи для корпоративних цінних паперів - Національний депозитарій України та кліринговий депозитарій.
Усі види професійної діяльності на ринку цінних паперів здійснюються на підставі спеціального дозволу (ліцензії), що видається Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Комісією також встановлюються технічні, фінансові вимоги щодо провадження такої діяльності.
1999 рік став для фондового ринку України роком виходу з кризи, що була спричинена світовою фінансовою кризою. Спостерігається значне зростання обсягів торгівлі та кількості угод з цінних паперів. У 1999 році спостерігалося також значне збільшення обсягів торгівлі на організаційно оформленому ринку цінних паперів, які склали близько 12 млрд. гривень, що втричі перевищує рівень 1998 року.
Короткострокові пріоритети (2000-2001 роки)
Розроблення програми створення Національної системи організованої торгівлі (НСОТ), яка б передбачала:
визначення організатора торгівлі, на базі електронної торговельно-інформаційної мережі (ЕТІМ) якого буде об'єднано фондові біржі, що не мають власної ЕТІМ, та підрозділи термінових контрактів товарних бірж, або визначення заходів, згідно з якими всі організатори торгівлі та підрозділи термінових контрактів товарних бірж обладнуються ЕТІМ;
визначення організаційно-правової форми НСОТ;
запровадження єдиних правил кодифікації цінних паперів відповідно до міжнародних стандартів;
запровадження кодування класифікації товарів, що виставляються на торги;
уніфікація правил торгівлі товаром, цінними паперами та їх похідними в рамках НСОТ згідно з вимогами, що їх встановлено для аналогічних систем у державах - членах ЄС;
визначення першочергових дій державних установ на підготовчому та наступних етапах створення НСОТ;
визначення термінів реалізації Програми створення НСОТ на фондовому ринку України;
вирішення питання фінансового та матеріально-технічного забезпечення НСОТ.
Розроблення Програми приєднання України до Європейської асоціації центральних депозитаріїв (ECSDA), яка б визначала фундаментальні засади з питань:
створення в Україні розрахунково-клірингової системи за угодами щодо цінних паперів, яка б за своїми організаційно-технічними можливостями була здатна інтегруватися до аналогічних систем у ЄС;
створення Національних стандартів для розрахункових систем, які б узгоджувалися із стандартами для розрахункових систем ЄС (SSS);
встановлення кореспондентських відносин між депозитаріями, що функціонують в Україні, і депозитарними установами ЄС;
реалізація заходів щодо інтеграції розрахунково-клірингових систем за угодами щодо цінних паперів з відповідними системами ЄС;
введення в дію Національних стандартів обліку права власності на цінні папери, які узгоджуються з відповідними нормами, що діють у ЄС.
Опанування українськими фахівцями навчальних програм з питань:
організації та функціонування організованих ринків у країнах - членах ЄС;
організації та функціонування розрахунково-клірингової системи за угодами щодо цінних паперів, навчальних програм у депозитарних установах держав - членів ЄС, а також з питань переходу прав на цінні папери.
Середньострокові пріоритети (2002-2003 роки)
Удосконалення чинного законодавства України з питань іноземного інвестування з урахуванням.
Впровадження заходів, передбачених Програмами створення Національної системи організованої торгівлі (НСОТ) та приєднання України до Європейської асоціації центральних депозитаріїв (ECSDA).
Розробити нові та вдосконалювати розроблені заходи (системи заходів), що забезпечуватимуть безперешкодний та контрольований рух капіталу між Україною та ЄС, зокрема зняти обмеження щодо розміщення українськими емітентами цінних паперів за межами України.
Розширювати регулювання у полі нормативно-правових актів щодо руху капіталу та привести їх у відповідність до директив ЄС.
6.4. Вільний рух послуг
6.4.1. Банківська справа
Поточна ситуація
Однією з ключових передумов реформування української економіки, забезпечення її сталого зростання є створення сильної банківської системи. Процес трансформації банківської системи в Україні, що розпочався після здобуття незалежності, привів до перетворення державних банків у комерційні фінансові установи та створення великої кількості нових банків (за період 1992-1998 років в Україні створено близько 230 банків). Нині комерційні банки відіграють вирішальну роль у нагромадженні 0 заощаджень населення, кредитуванні інвестиційних і споживчих витрат. Ці банки є основними операторами кредитно-фінансового ринку.
Водночас банківський сектор характеризується значною нерозвинутістю, недостатнім обсягом банківського капіталу та незацікавленістю у кредитуванні економіки. Сума балансового прибутку банківського сектору України за січень - серпень 1999 р. становила 1137,3 млн. гривень, або 1,45 відсотка ВВП. Пристосувавшись до високих темпів інфляції, комерційні банки протягом досить тривалого часу спрямовували переважну частину кредитних ресурсів насамперед у ті галузі, які забезпечували швидке повернення та високу прибутковість операцій - у сферу торгівлі, громадського харчування, операцій на валютному ринку та інші.
Крім того, набула поширення практика комерційного (товарного) кредитування між підприємствами, що свідчить про усунення банківського сектору як фінансового посередника від участі у створенні національного продукту та продовження негативної тенденції бартеризації економіки. Незважаючи на сталу тенденцію збільшення загального обсягу залишків вкладів населення в національній та іноземній валюті у комерційних банках, які на кінець вересня 1999 року становили 3900 млн. гривень, тобто збільшилися порівняно з кінцем 1998 року на 26 відсотків, банківський сектор залишається слабким і неспроможним істотно впливати на реальний сектор економіки.
У 1999 році частині комерційних банків не вдалося виконати вимоги Національного банку України щодо статутного капіталу. Тому однією з найгостріших проблем, яка постала перед банківською системою України у 2000 році, є капіталізація комерційних банків.
Відповідно до нормативних актів Національного банку України вимоги щодо мінімального розміру статутного капіталу комерційного банку встановлюються тільки новостворюваним банкам. Ліцензійні вимоги визначаються на підставі загальної суми капіталу.
Сплачений статутний капітал нині діючих комерційних банків у гривневому еквіваленті на кінець вересня 1999 р. становив 2567 млн. гривень. У доларовому еквіваленті сплачений статутний капітал нині діючих комерційних банків становить 574 млн. доларів США, що на 6,6 відсотка менше порівняно з початком 1999 року (614 млн. доларів США).
На кінець вересня 1999 р. сукупні активи Національного банку України становили 36596,6 млн. гривень, що у доларовому еквіваленті дорівнює 8187,7 млн. доларів США.
У Законі України "Про банки і банківську діяльність", який прийнято 20 березня 1991 р., визначено правові основи створення банків, основні принципи їх діяльності. Однак, виходячи з основних Директив ЄС щодо банківської діяльності, окремі положення підлягають удосконаленню.
Національний банк України, отримуючи значну допомогу співтовариства донорів, зробив істотні кроки на шляху реалізації базових інституційних заходів щодо регулювання сучасного ринково орієнтованого банківського сектору для підтримки швидко зростаючого приватного сектору.
Однак тиск на банки, викликаний значно меншим рівнем інфляції, і тиск на підприємства, які є клієнтами банків, спричинений приватизацією та економічним спадом, виявив слабкість великої кількості українських банків і зумовив потенційні системні загрози.
Ситуація у банківській сфері ускладнюється через фінансову та платіжну кризу, некомплексність здійснення ринкових перетворень, гальмування інвестиційних процесів, серйозні недоліки в діяльності комерційних банків у сфері кредитування і розрахунків, порушення багатьма з них економічних нормативів, невпорядкованість законодавства і нестабільність нормативно-правового регулювання.
Вищою стратегічною метою є створення сильної, диференційованої та ефективної банківської системи, яка повинна відповідати таким вимогам:
чітко реалізувати функції нагромадження заощаджень та їх ефективного розподілу;
дисциплінувати діяльність економічних суб'єктів;
ефективно конкурувати із зарубіжними фінансовими установами.
Короткострокові пріоритети (2000-2001 роки)
Забезпечення введення в дію нової редакції Закону України "Про банки і банківську діяльність", де буде враховано положення:
Першої Директиви Ради 77/780/ЄЕС від 12 грудня 1977 р. щодо координації законів, правил та адміністративних приписів стосовно заснування та ведення справ кредитних установ;
Директиви Ради 89/299/ЄЕС від 17 квітня 1989 р. щодо власних фондів кредитних установ;
Директиви Ради 89/647/ЄЕС від 18 грудня 1989 р. щодо індексу платоспроможності кредитних установ;
Директиви Ради 94/19/ЄС від 30 травня 1994 р. щодо схем захисту вкладів;
Директиви Ради 91/308/ЄЕС від 10 червня 1991 р. про запобігання використанню фінансових систем з метою "відмивання" коштів;
Другої Директиви Ради 89/646/ЄЕС від 15 грудня 1989 р. щодо координації законів, нормативних та адміністративних актів стосовно відкриття та діяльності кредитних установ.
Забезпечення прийняття Закону України "Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб".
Підвищення якості регулювання та нагляду за комерційними банками, зокрема шляхом підвищення ефективності нагляду Національного банку України за економічними показниками діяльності банків, розв'язання питань надмірної кількості проблемних позик банків, удосконалення системи реєстрації та порядку видачі ліцензій на здійснення банківських операцій.
Підвищення ефективності процесу ліквідації неплатоспроможних банків. Здійснення реорганізації, реструктуризації банків з метою підвищення рівня капіталізації, платоспроможності і їх ліквідності, формування стійкої, надійної банківської системи, захисту інтересів вкладників і кредиторів.
Впровадження другого етапу програми реструктуризації Ощадного банку України.
З метою підвищення довіри населення до банківської системи запровадження стабільної системи страхування депозитів та вкладів до запитання.
Середньострокові (2001-2003 роки) та довгострокові (2004-2007 роки) пріоритети
Зміцнення незалежної позиції Національного банку України, як емісійного банку держави, а також фінансового агента Уряду.
Активізація ролі банківського сектору в процесі економічного зростання шляхом додаткової капіталізації банків, поліпшення безпеки господарського обороту, проведення відповідної політики розвитку конкуренції на ринку довгострокових кредитів тощо. З цією метою приділятиметься увага:
процесу поглинання більш ефективними банками слабших, які не в змозі діяти самостійно;
додатковій капіталізації банків як шляхом залучення ними додаткового акціонерного капіталу та капіталізації свого прибутку, так і завдяки використанню певної техніки приватизації, рефінансування та інших форм фінансової підтримки.
Проведення Національним банком України ефективної валютної політики, спрямованої на розвиток валютного ринку, з метою зміцнення конкурентного середовища та зменшення витрат на фінансове посередництво, а також забезпечення стабільності валютного курсу та безперебійності міжнародних розрахунків.
Поширення застосування фізичними особами безготівкових форм розрахунків через комерційні банки.
!
Забезпечення незалежності банків від безпосередніх втручань органів державної влади.
Створення передумов для попередження "рецидиву поганих боргів", а також запровадження моніторингу ситуації в цій сфері.
Розширення участі вітчизняних банків в управлінні державним майном, приватизації державних підприємств, а також їх санації.
Залучення банками іноземних кредитних ресурсів відповідно до інвестиційного попиту на них української економіки.
6.4.2. Ринок цінних паперів
Поточна ситуація
У сучасній фінансово-економічній ситуації неможливо переоцінити роль фондового ринку у реформуванні національної економіки, створенні сприятливого інвестиційного клімату в країні. Як свідчить світова практика, фондовий ринок, як обов'язковий елемент ринкового господарства, є потужним механізмом мобілізації, розподілу та перерозподілу інвестиційних ресурсів, необхідних для динамічного розвитку економіки, сприяє акумулюванню інвестиційних капіталів у виробничу та соціальну сфери.
Правова основа функціонування фондового ринку в Україні визначена Законами України "Про цінні папери і фондову біржу", "Про господарські товариства", "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні", "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні", Указом Президента України від 19 лютого 1994 року N 55 "Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії".
Досягненням порівняно нетривалої історії розвитку фондового ринку в Україні стала можливість впровадження вже на початку його формування найсучасніших здобутків у світовій практиці функціонування ринків капіталу. Зокрема формуванню нормативно-правової бази депозитарної, в т. ч. реєстраторської та розрахунково-клірингової діяльності, сприяв досвід, нагромаджений у державах - членах ЄС. Система розкриття інформації емітентами цінних паперів в Україні відповідає МСБО.
Все це створює належні передумови для ефективного розвитку не тільки ринку цінних паперів, а й економіки України в цілому.
Короткострокові (2000-2001 роки) та середньострокові (2002-2003 роки) пріоритети
Врахування в подальшій роботі над удосконаленням законодавства вимог:
Директиви Ради 89/298/ЄЕС від 17 квітня 1989 р. щодо узгодженості вимог до проектування, перевірки та розповсюдження проектів, що публікуються під час випуску переказних цінних паперів;
Директиви Ради 79/279/ЄЕС від 17 березня 1979 р. щодо узгодженості умов включення цінних паперів до офіційного біржового лістингу;
Директиви Ради 88/627/ЄЕС від 12 грудня 1988 р. щодо інформації, яка публікується, коли контрольний пакет компанії, цінні папери якої внесено до офіційного біржового лістингу, купується або пропонується до продажу;
Директиви Ради 89/592/ЄЕС від 13 листопада 1989 р. стосовно координації вимог щодо відносин усередині компанії, Директиви Ради 85/611/ЄЕС від 20 грудня 1985 року щодо узгодженості законів, правил та адміністративних приписів стосовно зобов'язань з колективного інвестування в цінні папери;
Директиви ЄС від 1 березня 1993 р. N 93/22 "Про інвестиційні послуги".
Розвиток нормативно-правової бази в частині регулювання функціонування ринку похідних цінних паперів, обігу векселів, діяльності інститутів спільного інвестування.
Удосконалення механізмів корпоративного управління в частині створення умов для формування ефективного власника, забезпечення захисту прав акціонерів та вдосконалення механізмів розкриття інформації про діяльність емітентів цінних паперів.
Створення умов для виходу цінних паперів українських емітентів на міжнародні фінансові ринки шляхом комплексного регулювання питань випуску та обігу депозитарних розписок та інших фінансових інструментів.
Подальший розвиток інфраструктури фондового ринку, що має забезпечити ефективне функціонування системи реєстрації прав власності на цінні папери та розрахунково-клірингової системи відповідно до міжнародних вимог.
Запровадження системи моніторингу фондового ринку шляхом створення баз даних про діяльність учасників ринку цінних паперів та системи оприлюмнення інформафії про їх діяльність.
Удосконалення системи захисту прав інвесторів і, насамперед, забезпечення документарного підтвердження права кожного громадянина України на частку власності, отриману під час приватизації державного майна, згодом сприяння створенню та функціонуванню громадських організацій, метою діяльності яких є надання інформаційно-правової підтримки та забезпечення захисту прав інвесторів.
Фінансові потреби
Для фінансування заходів Комплексної програми розвитку фондового ринку України потрібно близько 10 млн. євро щороку, крім коштів, передбачених у державному бюджеті (технічна допомога донорів, кредитні ресурси Світового банку, зокрема за проектом "Позика на розвиток приватного сектору").
Інституційні потреби
Створення інформаційної мережі для забезпечення передачі інформації між професійними учасниками фондового ринку.
Розширення діяльності центру громадської інформації шляхом створення регіональних відділень.
Підвищення ролі саморегулювальних організацій, зокрема шляхом делегування їм передбачених чинним законодавством повноважень стосовно регулювання діяльності професійних учасників фондового ринку.
6.4.3. Страхування
Поточна ситуація
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій).
Відносини у сфері страхування регулюються Законом України "Про страхування". Цей Закон спрямований на створення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та громадян.
Короткострокові (2000-2001 роки) та середньострокові (2002-2003 роки) пріоритети
Удосконалення законодавства щодо страхування з урахуванням вимог:
Першої Директиви Ради 73/239/ЄЕС від 24 липня 1973 р. щодо узгодженості законів, правил та адміністративних приписів стосовно заняття прямою страховою діяльністю, іншою, ніж страхування життя;
Першої Директиви Ради 79/267/ЄЕС від 5 березня 1979 р. щодо узгодженості законів, правил та адміністративних приписів стосовно заняття прямою страховою діяльністю, пов'язаною із страхуванням життя;
Директиви Ради 91/674/ЄЕС від 19 грудня 1991 р. щодо підготовки щорічних та консолідованих звітів про заняття страховою діяльністю;
Третьої Директиви Ради 92/49/ЄЕС від 18 червня 1992 р. щодо узгодженості законів, правил та адміністративних приписів стосовно заняття прямою страховою діяльністю, іншою, ніж страхування життя;
Третьої Директиви Ради 92/96/ЄЕС від 10 листопада 1992 р. щодо узгодженості законів, правил та адміністративних приписів стосовно заняття прямою страховою діяльністю, пов'язаною із страхуванням життя;
статті 67 УПС, відповідно до якої співробітництво, зокрема, спрямовується на полегшення участі України в загальноприйнятих системах взаємних розрахунків.
Створення необхідних умов для заснування страхових компаній Співтовариства згідно з пунктом 1.2 Додатка V до УПС, а також спільних страхових компаній відповідно до пункту 2а статті 30 УПС.
6.4.4. Боротьба з "відмиванням" грошей
Поточна ситуація
З 1998 року для України набрала чинності Європейська конвенція (від 8 листопада 1990 р.) про "відмивання", пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом.
Однак реалізація положень Конвенції неможлива без прийняття відповідного закону. Уже розроблено проект Закону України "Про запобігання легалізації коштів, здобутих злочинним шляхом". Частково це питання врегульовано в новій редакції статті 62 Закону України "Про Національний банк України", згідно з яким з боку Національного банку посилюється контроль за порушенням банківського законодавства та надається право вживати жорстких заходів.
У разі порушення законів чи інших нормативних актів, що спричинило значну втрату активів або доходів і настання неплатоспроможності банку чи іншої фінансово-кредитної установи, або заподіяло істотну шкоду інтересам їх клієнтів, приховування будь-яких рахунків, інших документів чи активів, Національний банк має право відкликати ліцензію на здійснення усіх банківських операцій та прийняти рішення про реорганізацію або ліквідацію банку, призначити ліквідатора.
На вдосконалення банківського законодавства спрямований проект нової редакції Закону України "Про банки і банківську діяльність", в якому є положення про запобігання легалізації грошей, здобутих злочинним шляхом. У проекті пропонується визначення легалізації грошей, здобутих злочинним шляхом, під яким розуміється внесення до банку грошей чи іншого майна, здобутих з порушенням вимог законодавства, або переказ таких грошей чи майна через банківську систему України з метою приховання джерел походження цих коштів чи створення видимості їх легальності.
У проекті передбачаються вимоги до банків щодо запобігання такій легалізації. Банкам забороняється вступати в договірні стосунки з анонімними чи підставними особами. Банки зобов'язані ідентифікувати усіх осіб, які здійснюють розрахунки за угодами на суми, що в еквіваленті перевищують 50000 євро, або угоди з готівкою на суму, що в еквіваленті перевищує 10000 євро за курсом Національного банку.
Банки зобов'язані ідентифікувати осіб, які здійснюють розрахунки за угодами на суму, нижчу, ніж зазначено вище, якщо угода явно пов'язана з іншою угодою і загальна сума оплати за цими угодами перевищує встановлену межу або у разі виникнення обґрунтованої підозри в тому, що кошти здобуто злочинним шляхом.
Методи та механізми контролю працівниками НБУ за додержанням комерційними банками вищезазначених вимог передбачені в Методичних вказівках з інспектування банків в Україні (розділ "Відмивання грошей та банківське шахрайство").
Короткострокові (2000-2001 роки) та середньострокові (2002-2003 роки) пріоритети
Прийняття нової редакції Закону України "Про банки і банківську діяльність". Удосконалення законодавства з урахуванням положення Директиви Ради 91/308/ЄЕС від 10 червня 1991 р. про запобігання використанню фінансових систем з метою "відмивання" коштів.
Опрацювання разом з відповідними структурами ЄС можливості здійснення спільних програм у сфері боротьби з "відмиванням" грошей (зокрема створення відповідних підрозділів для здійснення превентивних заходів і контролю за фінансовими операціями банків та інших суб'єктів підприємницької діяльності, рухом грошей тощо), внесення змін до порядку реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності, впровадження дієвого механізму ідентифікації осіб - замовників комерційних структур та перевірки джерел походження коштів, за рахунок яких вони створюються.
Реалізація Програми "Розроблення системи контролю щодо запобігання та протидії "відмиванню" коштів, здобутих незаконним шляхом".
Прийняття Закону України "Про запобігання легалізації коштів, здобутих злочинним шляхом".
З метою попередження можливості створення і діяльності фіктивних фірм, незаконної конвертації грошових коштів з використанням фіктивних документів та переказу їх за межі України необхідно вжити заходів щодо реалізації Віденської конвенції від 19 грудня 1988 р. стосовно торгівлі наркотиками, Європейської конвенції про відмивання, пошук, арешт і конфіскацію доходів, здобутих злочинним шляхом, Директиви ЄС (91-308-ЄЕС) з питань попередження "відмивання" грошей шляхом прийняття нової редакції Закону України "Про банки і банківську діяльність" та "Про внесення змін і доповнень до Кримінального, Кримінально-процесуального кодексів України і Кодексу України про адміністративні правопорушення у зв'язку з встановленням відповідальності за легалізацію ("відмивання") доходів, здобутих незаконним шляхом", а також до Законів України "Про боротьбу з "відмиванням" коштів, здобутих злочинним шляхом"; "Про ідентифікацію осіб під час здійснення фінансових операцій", де передбачити вимогу до банків встановлювати особу клієнта до надання йому фінансових послуг, переліки методів ідентифікації, винятків тощо, Закону України "Про повідомлення стосовно незвичайних фінансових операцій", відповідно до якого кожен працівник банку, що надає фінансові послуги клієнту, зобов'язаний буде повідомити про проведені або очікувані незвичайні фінансові операції, буде визначено правила їх розкриття, процедури внутрішнього контролю та механізм необхідної підготовки персоналу для попередження таких операцій тощо.
Посилення контролю за додержанням вимог чинного законодавства працівниками банків та клієнтами в рамках існуючих систем внутрішнього контролю на рівні комерційних банків (служби безпеки, контрольно-ревізійні управління).
Запровадження в законодавчому порядку адміністративної та кримінальної відповідальності посадових осіб установ банків за невиконання функцій із встановлення (ідентифікації) осіб клієнтів до надання фінансових послуг.
Довгострокові пріоритети (2004-2007 роки)
Вивчення та імплементація міжнародних рекомендацій з питань запобігання "відмиванню" грошей, а саме - 40 рекомендацій FATF, відповідних комітетів Ради Європи, Міжнародної конференції ООН з попередження "відмивання" грошей і використання прибутків від злочинної діяльності та боротьби з ними (Італія, червень 1992 р.), зокрема щодо:
оптимізації доступу правоохоронних органів до інформації про діяльність фінансових установ;
Довідково. Проблема полягає в тому, що відкритість інформації про діяльність фінансових установ може негативно вплинути на їх конкурентоспроможність. Враховуючи, що "брудні" гроші найчастіше поширюються тими ж каналами, що і законні, важливо, щоб банки вели облік даних про своїх клієнтів і співпрацювали з правоохоронними органами у випадках, коли виникає підозра про незаконні операції, та необхідно зміцнити механізми контролю над банківськими операціями і навіть забезпечити централізоване збереження інформації такого роду. Правоохоронні органи повинні мати можливість здійснювати систематичний збір та аналіз усієї відповідної інформації з усіх джерел для підготовки і використання оперативних даних.
Методи, які застосовуються для збирання такої інформації, повинні регламентуватися законодавством. Ця проблема може бути розв'язана шляхом створення та зміцнення відділів по боротьбі з "відмиванням" грошей або боротьбі зі злочинністю з використанням банківської системи в ГУДСБЕЗ та ГУБОЗ МВС України, або окремого бюро в системі Національного банку України (так звані FIUs).
визнання "відмивання" злочинних прибутків (як пов'язаних, так і не пов'язаних з наркотиками) кримінальним карним діянням; визнання "відмивання" злочинно здобутих коштів - кошти, цінні папери і корпоративні права та доходи від них, права інтелектуальної власності, вимоги і боргові зобов'язання, отримані внаслідок скоєння злочинів, передбачених статтями Кримінального кодексу України;
застосування для фінансових установ правила "знай свого клієнта";
звуження практики конфіскації активів і можливості застосування таких тимчасових заходів, як заморожування або арешт активів не тільки на прибутки від наркотиків (за умови обов'язкової належної поваги до встановлених національним законом процесуальних гарантій майнових прав), а й в інших випадках, пов'язаних з "відмиванням" грошей.
Приєднання до інших міжнародних документів з питань запобігання відмиванню грошей.
6.5. Вільне пересування осіб
6.5.1. Трудова міграція
Поточна ситуація
За даними державної статистичної звітності, протягом 1999 року за кордоном працювало понад 28,2 тис. громадян України. За цей період дозволи на працевлаштування в Україні одержали понад 3 тис. іноземних громадян.
Проблеми працевлаштування іноземців в Україні регулюються Конституцією України (стаття 26), Законами України "Про зайнятість населення", "Про правовий статус іноземців", "Про біженців", "Про громадянство України", нормативними актами Міністерства праці та соціальної політики України і рядом міжвідомчих документів. Іноземці, які на законних підставах перебувають в Україні, мають ті самі права щодо працевлаштування, що й громадяни України.
Регулювання зайнятості іноземних громадян в Україні здійснюється на основі дозволу на працевлаштування, який видається органами державної служби зайнятості на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 1 листопада 1999 р. N 2028 "Про затвердження Порядку оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні".
Проблеми тимчасового працевлаштування громадян України, які виїжджають за кордон, розв'язуються шляхом укладення багатосторонніх та двосторонніх міжурядових угод про працевлаштування та соціальний захист трудящих мігрантів.
Україна є стороною 12 багатосторонніх (у рамках СНД) міждержавних договорів у сфері пенсійного забезпечення; захисту прав інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, жертв військових конфліктів, сімей військовослужбовців, захисту прав трудящих мігрантів, а також у сфері охорони праці.
Укладено 2 міждержавні угоди про соціальне забезпечення громадян - з Королівством Іспанія та Латвійською Республікою; 17 міжурядових угод про співробітництво в галузі пенсійного забезпечення, про трудову діяльність та соціальний захист громадян, які працюють за межами своїх держав - з Азербайджанською Республікою, Республікою Білорусь, Республікою Вірменія, Соціалістичною Республікою В'єтнам, Республікою Грузія, Естонською Республікою, Латвійською Республікою, Литовською Республікою, Республікою Молдова, Республікою Польща, Російською Федерацією, Словацькою Республікою, Чеською Республікою; 14 міжвідомчих угод у сферах, що належить до компетенції Міністерства праці та соціальної політики України.
Згідно з Законом України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" посередництво у працевлаштуванні громадян на роботу за кордоном здійснюється лише на підставі ліцензії, яка видається органом, визначеним Кабінетом Міністрів України.
Короткострокові пріоритети (2000-2001 роки)
Прийняття Державної міграційної програми України на 2000-2001 роки.
Довідково. Ця Програма, спрямована на послідовну і комплексну практичну реалізацію завдань державної міграційної політики, сприятиме упорядкуванню роботи як державних, так і недержавних підрозділів, які займаються, зокрема, проблемами трудової міграції.
Проведення порівняльного аналізу чинного законодавства України та законодавства ЄС, зокрема Римського договору (1958), Амстердамського пакту (1999) та ін.
Середньострокові пріоритети (2002-2003 роки)
На основі проведеного аналізу європейських стандартів у сфері трудової міграції забезпечити подальший розвиток та вдосконалення нормативно-правової бази у сфері міграції в Україні.
Приєднання до Європейської соціальної хартії в частині, що стосується питань міграції (статті 18 і 19).
Довгострокові пріоритети (2004-2007 роки)
Створення правових, економічних і соціальних засад для регулювання міграційних процесів в Україні.
Приведення чинного законодавства України у сфері трудової міграції до вимог ЄС.
6.5.2. Лібералізація візового режиму
Поточна ситуація
Важливим елементом зовнішньополітичної діяльності, складовою забезпечення правового статусу українських громадян за кордоном є міграційно-візова політика. Актуальність цього питання безпосередньо пов'язана з курсом України на європейську інтеграцію.
Протягом останніх років в Україні вироблено власну концепцію візової політики, прийнято відповідні нормативні акти, зокрема Закони України "Про громадянство", "Про біженців", "Про правовий статус іноземців".
Реалізація концепції візової політики передбачає індивідуальний підхід до держав - стратегічних партнерів України, учасників СНД, аплікантів до ЄС, членів ЄС, потенційних постачальників нелегальних мігрантів тощо.
На виконання положень Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу, інших документів, що визначають курс зовнішньої політики, вже здійснено цілий ряд кроків, які мають на меті наближення до європейських стандартів в частині відповідальності держави як за в'їзд іноземця, так і за його повернення. Це, зокрема:
запровадження з 1999 року нового порядку оформлення візових документів для в'їзду в Україну, а також нової візової етикетки, що відповідає міжнародним стандартам;
запровадження Україною з 1 грудня 1997 року в односторонньому порядку безвізового режиму поїздок в Україну для власників дипломатичних паспортів - громадян держав-членів ЄС.
Необхідність приведення договірно-правової бази, що регулює питання в'їзду-виїзду, пересування та перебування іноземців в Україні, у відповідність з міжнародними стандартами залишається нагальною потребою.
Подальша реалізація курсу на інтеграцію в Європу потребує внесення певних коректив у проведення візової політики в Україні.
Короткострокові (2000-2001 роки) та середньострокові (2001-2003 роки) пріоритети
Питання можливих змін у візовій політиці ЄС стосовно "третіх країн", зокрема її лібералізації, на цьому етапі є надзвичайно гострим. Напруженість посилюється зростанням кількості нелегальних мігрантів і здебільшого - з країн Центральної та Східної Європи. Це призводить, з одного боку, до загострення криміногенної обстановки, а з другого - спричиняє додаткове фінансове навантаження на бюджет ЄС.
Водночас (з точки зору подальших тактичних дій) необхідно зосередитися на створенні відповідних внутрішніх та зовнішніх передумов для розв'язання проблеми спрощення візового режиму між Україною та державами-членами ЄС.
Продовжуючи роботу з державами - учасницями СНД з урегулювання режиму взаємних поїздок громадян за документами, дійсними для поїздок за кордон, слід:
вжити заходів для зміцнення східного кордону України (уже готуються до підписання угоди, що регулюватимуть режим взаємних поїздок за закордонними паспортами, з Вірменією, Казахстаном, планується перейти на аналогічний режим поїздок з усіма державами - учасницями СНД; з Грузією таку угоду вже укладено);
продовжити вивчення та узагальнення досвіду запровадження безвізового режиму між окремими державами - кандидатами та державами - членами ЄС (Польща, Угорщина і Чехія із Німеччиною і Австрією тощо), зокрема консульсько-правових, прикордонних та технічних аспектів;
активізувати зусилля, спрямовані на збереження максимально спрощеного режиму поїздок між Україною і державами - кандидатами "першої та другої хвилі" розширення ЄС хоча б до часу їх приєднання до ЄС;
акцентувати увагу керівництва ЄС на запровадженні Україною в односторонньому порядку безвізового режиму поїздок в Україну для власників дипломатичних паспортів - громадян держав - членів ЄС і в подальшому - на здійснення односторонніх кроків щодо лібералізації візового режиму, але з додержанням з боку ЄС принципів взаємності;
організувати моніторинг виконання державами - членами ЄС вимог Шенгенських угод, зокрема стосовно можливого укладення між ЄС чи будь-якою державою - членом ЄС окремої угоди з візових питань з будь-якою "третьою державою", або надання громадянам цієї держави привілеїв щодо безвізового перетинання зовнішніх кордонів ЄС. За результатами моніторингу (насамперед у разі юридичного прецеденту) та оцінки ситуації в ЄС визначитися щодо доцільності висунення адекватної ініціативи з боку України. У разі запровадження цими державами візового режиму в'їзду для громадян України, поряд із зустрічними кроками на основі взаємності, домагатися мінімізації можливих негативних наслідків запровадження такого режиму.
Довгострокові пріоритети (2004-2007 роки)
Закінчення перегляду нормативно-правової бази України у сфері візової політики та досягнення необхідного рівня адаптації її до відповідних нормативно-правових документів ЄС.
6.6. Конкуренція
6.6.1. Адаптація законодавства України до конкурентних правил Європейського Союзу
Поточна ситуація
Принципи забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, недопущення зловживань монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції і недобросовісної конкуренції закріплені у статті 42 Конституції України.
Основою нормативно-правової бази у сфері конкурентної політики в Україні є Закони України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", "Про захист від недобросовісної конкуренції", "Про Антимонопольний комітет України", "Про природні монополії", Укази Президента України від 26 лютого 1999 року N 219 "Про Основні напрями конкурентної політики на 1999-2000 роки та заходи щодо їх реалізації", від 19 серпня 1997 року N 853 "Про заходи щодо реалізації державної політики у сфері природних монополій".
Цими актами законодавства визначаються основні правила конкуренції та обмеження монополізму в Україні і надаються повноваження стосовно здійснення державного контролю за їх додержанням. Державний контроль здійснюється за такими напрямами:
виявлення і припинення зловживань монопольним становищем;
виявлення і припинення антиконкурентних узгоджених дій;
виявлення і припинення дискримінації суб'єктів господарювання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю;
виявлення і припинення недобросовісної конкуренції;
додержання вимог антимонопольного законодавства у процесі перетворення державної власності;
контроль за економічною концентрацією;
додержання антимонопольних вимог у процесі антимонопольного регулювання та прийняття рішень органами державної влади, органами місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю.
Норми стосовно правил конкуренції містяться також у Законах України "Про підприємництво", "Про підприємства в Україні", "Про банки і банківську діяльність", "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про господарські товариства", "Про цінні папери і фондову біржу", в актах законодавства про приватизацію та ін.
Крім цього, прийнято кілька нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, які регулюють деякі питання реалізації конкурентної політики. Чинне законодавство України з питань конкуренції містить подібні до ключових принципи основних розділів конкурентних правил ЄС. Виняток становлять правила контролю за наданням державної допомоги (проблеми контролю за наданням державної допомоги у цій Програмі виділено в окремий розділ).
Однак правова система України у сфері конкурентної політики досить складна, що викликає необхідність принципового удосконалення з метою забезпечення регулювання у повному обсязі питань обмежувальних угод, зловживання монопольним становищем, контролю за економічною концентрацією та максимального наближення до правил конкуренції ЄС.
Короткострокові пріоритети (2000-2001 роки)
Удосконалення положень нормативно-правових актів з питань конкуренції України та досягнення часткового зближення законодавства України з первинним законодавством ЄС у сфері конкурентної політики (статті 85, 86, 90 Договору про ЄС) шляхом прийняття Закону України про захист економічної конкуренції.
Забезпечення контролю за діяльністю державних монополій комерційного характеру та підготовка пропозицій щодо удосконалення чинного законодавства з метою врегулювання питання недопущення дискримінації громадян з боку державних монополій комерційного характеру щодо умов закупівлі і продажу товарів (стаття 49 УПС та стаття 37 Договору про ЄС.
