Про біженців

Верховна Рада України, дотримуючи міжнародних зобов'язань України щодо захисту прав людини і виходячи з принципів Конституції України, приймає цей Закон, щоб визначити правовий статус біженців, установити правові, економічні та організаційні гарантії захисту прав осіб, які вимушено залишили державу своєї громадянської належності (або країну свого постійного проживання).

У цьому Законі під терміном "біженець" розуміється іноземець (іноземний громадянин чи особа без громадянства), який внаслідок обгрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками расової, національної належності, ставлення до релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань вимушений залишити територію держави, громадянином якої він є (або територію країни свого постійного проживання), і не може або не бажає користуватися захистом цієї держави внаслідок зазначених побоювань та щодо якого в порядку та за умов, визначених цим Законом, прийнято рішення про надання йому статусу біженця.

Особи, які мають намір набути статус біженця і перетнули державний кордон України у порядку, встановленому чинним законодавством, повинні протягом трьох діб звернутися до відповідного органу міграційної служби з заявою про надання їм статусу біженця.

Особи, які вимушені були незаконно перетнути державний кордон України з наміром набути статусу біженця і прибули в Україну з держави, на території якої існують умови, зазначені у статті 1, повинні протягом доби звернутися до відповідного органу міграційної служби через її уповноваженого чи службову особу Прикордонних військ України із заявою про надання їм статусу біженця та з обгрунтованим поясненням свого незаконного перетинання кордону.

Статус біженця не надається особі:

за якою компетентними органами влади держави, де вона проживає, визнаються і забезпечуються права і обов'язки, пов'язані з громадянством цієї держави;

щодо якої встановлено, що вона вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено в міжнародному праві;

яка вчинила тяжкий злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття на її територію;

яка до прибуття в Україну перебувала в державі, де вона могла у встановленому порядку отримати притулок чи оформити статус біженця. Це положення не поширюється на осіб, для яких чинним законодавством передбачено спрощений порядок набуття громадянства України.

Питання про надання і позбавлення статусу біженця вирішують в межах своєї компетенції органи міграційної служби Міністерства України у справах національностей та міграції в Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Центральним органом державної виконавчої влади, що координує взаємодію інших органів державної виконавчої влади при вирішенні всіх питань, що стосуються проблем біженців, є Міністерство України у справах національностей та міграції.

До відання Міністерства України у справах національностей та міграції належить підготовка для розгляду Урядом України пропозицій щодо:

встановлення регіонів тимчасового розселення біженців;

визначення обсягів фінансування на утримання біженців і розподілу коштів по регіонах компактного проживання біженців.

Крім цього, до відання Міністерства України у справах національностей та міграції належить:

встановлення порядку оформлення надання статусу біженця за наявності умов, зазначених у статті 1 цього Закону, і позбавлення цього статусу;

утримання пунктів тимчасового розміщення біженців;

розгляд скарг на рішення про надання і позбавлення статусу біженця, що приймаються органами міграційної служби в Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі;

ведення централізованого обліку осіб, які подали заяву про надання статусу біженця, та біженців;

контроль за виконанням цього Закону.

Органи міграційної служби в Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі підпорядковуються Міністерству України у справах національностей та міграції, Уряду Республіки Крим та відповідним державним адміністраціям.

До їх відання належить:

надання статусу біженця особам, які прибули на територію Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя за умов, передбачених статтею 1 цього Закону, і позбавлення цього статусу, а також видача біженцям відповідних посвідчень;

визначення місць тимчасового проживання осіб, які подали заяву про надання статусу біженця, та біженців, а також в разі потреби направлення їх в пункти тимчасового розміщення біженців;

надання грошової допомоги особам, які подали заяву про надання статусу біженця, та біженцям;

сприяння у тимчасовому працевлаштуванні осіб, які подали заяву про надання статусу біженця, та біженців;

надання особам, які подали заяву про надання статусу біженця, та біженцям соціально-побутових і медичних послуг;

ведення обліку осіб, які подали заяву про надання статусу біженця, та біженців;

вирішення інших питань, віднесених до їх компетенції законодавством.

Державний комітет України у справах охорони державного кордону, Прикордонні війська України перешкоджають незаконному перетинанню державного кордону України, у встановленому порядку затримують осіб, які незаконно його перетнули, та організовують прийняття заяв про надання статусу біженця від тих осіб, які мають намір його набути.

Служба безпеки України та її органи на місцях, Служба безпеки Республіки Крим у межах своєї компетенції вживають заходів для виявлення серед осіб, які порушили клопотання про надання статусу біженця, таких, яким статус біженця не надається відповідно до статті 3 цього Закону.

Міністерство внутрішніх справ України, Міністерство внутрішніх справ Республіки Крим, управління внутрішніх справ областей, міст Києва та Севастополя реєструють біженців, в межах своєї компетенції вживають необхідних заходів для виявлення серед осіб, які порушили клопотання про надання статусу біженця, таких, яким статус біженця не надається відповідно до статті 3 цього Закону.

Міністерство праці України надає по можливості допомогу в тимчасовому працевлаштуванні біженців.

Міністерство закордонних справ України, дипломатичні представництва і консульські установи України беруть участь у переговорах, підготовці документів і вносять пропозиції Уряду України щодо укладання міжнародних угод з питань, пов'язаних із захистом соціальних, економічних, інших прав та інтересів біженців, у тому числі з компенсацією збитків, заподіяних біженцям, витратами на їх приймання і облаштування, а також сприяють встановленню зв'язків біженців з іноземними громадянами та юридичними особами за кордоном та вживають заходів щодо повернення біженців у країну їх постійного проживання або переселення в держави, що можуть надати їм притулок.

Оформлення необхідних документів з питань надання статусу біженця провадиться на підставі особистої заяви особи або її законного представника, поданої до органу міграційної служби в Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за місцем тимчасового перебування відповідно до статті 2 цього Закону.

Особа, яка подала заяву про надання статусу біженця, має право на:

тимчасове працевлаштування чи навчання;

медичну допомогу і соціально-побутові послуги;

користування житлом, наданим у пункті тимчасового розміщення до вирішення питання про надання статусу біженця, але на строк не більше трьох місяців;

вільне сповідування своєї релігії.

Особа, яка подала заяву про надання статусу біженця, зобов'язана:

подати до відповідного органу міграційної служби відомості, необхідні для вирішення питання про надання статусу біженця;

при одержанні направлення органу міграційної служби відбути до визначеного місця тимчасового проживання і у триденний строк зареєструватися в місцевому органі внутрішніх справ;

дотримувати встановленого чинним законодавством порядку перебування на території України;

проходити медичний огляд на вимогу органів охорони здоров'я.

Рішення про надання статусу біженця приймається органами міграційної служби в Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі не пізніше одного місяця з дня подачі заяви.

У разі відмови в наданні статусу біженця за підставами, передбаченими статтею 3 цього Закону, орган міграційної служби повідомляє про це особу, яка подала заяву, та відповідний орган внутрішніх справ.

Рішення про відмову в наданні статусу біженця може бути оскаржено в тижневий строк до Міністерства України у справах національностей та міграції, яке приймає рішення не пізніше ніж у місячний строк.

Статус біженця надається на три місяці відповідним органом міграційної служби, і за його рішенням цей строк може бути продовжено.

Статус біженця втрачається, якщо особа:

добровільно знову скористалася захистом держави, громадянином якої вона є, або країни постійного проживання;

набула нового громадянства та користується захистом держави свого нового громадянства;

засуджена до позбавлення волі за вироком суду України, що набрав законної сили.

Особа позбавляється статусу біженця органом міграційної служби за місцем її тимчасового проживання, якщо вона:

втратила підстави, за яких вона набула статусу біженця;

набула статусу біженця внаслідок подання завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів;

розглядається з поважних причин як загроза державній безпеці, громадському порядку, здоров'ю населення України.

Рішення про позбавлення статусу біженця може бути оскаржено в тижневий строк до Міністерства України у справах національностей та міграції або до суду.

Правовий режим іноземця, який втратив або позбавлений статусу біженця, визначається Законом України про правовий статус іноземців.

Особа, яка набула статусу біженця, має право на:

вибір місця тимчасового проживання із запропонованого їй міграційною службою переліку населених пунктів і пересування на території України за умов дотримання правил, установлених для іноземців;

працю за наймом або на підприємницьку діяльність, придбання у власність майна за умов, передбачених законодавством України для іноземців;

охорону здоров'я та відпочинок у порядку, передбаченому законодавством для громадян України;

одержання грошової допомоги, пенсій та інших видів соціального забезпечення в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;

користування житлом, наданим у місці тимчасового проживання;

навчання в порядку, передбаченому законодавством України для іноземців;

користування надбаннями культури;

свободу совісті та вільне відправлення релігійних обрядів;

недоторканність особи, житла, охорону законом особистого життя, таємниці листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень;

судовий захист від посягань на честь і гідність, життя і здоров'я, особисту свободу та житло, а також захист майнових та немайнових прав;

вступ до легалізованих громадських організацій відповідно до їх статутів (положень).

Біженець зобов'язаний:

дотримувати Конституції та законів України, виконувати рішення і розпорядження органів державної виконавчої влади, регіонального та місцевого самоврядування;

виконувати законні вимоги державних органів і посадових осіб.

Біженець не може бути висланий або примусово повернутий до держави, де ще існують умови, зазначені у статті 1 цього Закону, на підставі яких він набув статусу біженця.

Україна співробітничає з іншими державами, міжнародними організаціями з метою усунення причин виникнення проблеми біженців, поліпшення їх матеріального становища і вдосконалення правового статусу, а також повернення біженців у країну їх постійного проживання.

Якщо міжнародним договором, укладеним Україною, встановлено інші норми, ніж ті, що містяться в цьому Законі, то застосовуються норми міжнародного договору.