Імплементаційний Регламент Комісії (ЄС) 2015/2447 від 24 листопада 2015 року щодо детальних правил імплементування певних положень Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 952/2013 про встановлення Митного кодексу Союзу

(b) якщо відправлення ідентифіковано такими, що становлять загрозу такого серйозного характеру, що необхідне негайне втручання, митниця першого порту чи аеропорту прибуття в Союз повинна вжити заборонних заходів та в будь-якому випадку передати результати аналізу ризиків наступним портам та аеропортам; та

(c) в наступних портах і аеропортах на митній території Союзу стаття 145 Кодексу застосовується до товарів, пред’явлених у такому порту чи аеропорту.

5. Якщо товари, щодо яких знято зобов’язання подавати загальну декларацію прибуття відповідно до статті 104(1) (c)-(k), (m) та (n), (2) та (2a) Делегованого регламенту Комісії (ЄС) 2015/2446 переміщуються на митну територію Союзу, ризик аналіз проводиться після пред’явлення товарів, у відповідних випадках, на основі декларації тимчасового зберігання або митної декларації, предметом якої є такі товари.

(Стаття 129(1) Кодексу)

1. Якщо дані загальної декларації прибуття подаються різними особами, кожній особі може бути дозволено вносити зміни лише в частині даних, що їх така особа подала.

2. Митні органи повинні негайно повідомити особу, що подала зміни до даних загальної декларації прибуття, про їхнє рішення зареєструвати або відхилити внесення змін.

Якщо зміни до даних загальної декларації прибуття подано особою, що не є перевізником, митні органи повинні повідомити перевізника, за умови що перевізник попросив їх повідомити та має доступ до електронної системи, зазначеної в статті 182 цього Регламенту.

3. До дат модернізації Системи контролю ввозу, зазначеної в додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, параграф 1 цієї статті не застосовується.

(Стаття 133 Кодексу)

1. Якщо під час прибуття на митну територію Союзу судно або повітряне судно відхиляється в маршруті та його прибуття очікується спочатку до митниці, розташованій у державі-члені, що її не вказано в загальній декларації прибуття як країну проїзду, оператор такого виду транспорту повинен повідомити митницю, вказану в загальні декларації прибуття як митницю першого прибуття, про таке відхилення.

Перший підпараграф не застосовується, якщо товари переміщено на митну територію Союзу під процедурою транзиту відповідно до статті 141 Кодексу.

2. Митниця, вказана в загальній декларації прибуття як митниця першого прибуття, повинна після отримання повідомлення згідно з параграфом 1 негайно повідомити митницю, що відповідно до цієї інформації є митницею першого прибуття, про відхилення. Вона повинна забезпечити митниці першого прибуття доступ до відповідних даних загальної декларації прибуття та про результати аналізу ризиків.

(Стаття 139 Кодексу)

Митні органи можуть дозволити використовувати портові чи аеропортові системи або інші доступні способи інформування для пред’явлення товарів митниці.

(Стаття 22 Кодексу)

1. Процедура консультацій, зазначена в статті 14 цього Регламенту, повинна виконуватися відповідно до параграфів 2 та 3 цієї статті перед ухваленням рішення про надання дозволу на експлуатацію складів тимчасового зберігання, що охоплює більш ніж одну державу-члена, якщо тільки митний орган, компетентний ухвалювати рішення, не дійшов висновку, що умови для надання такого дозволу не виконано.

Перед видачею дозволу митний орган, компетентний ухвалювати рішення, повинен отримати згоду митних органів, що консультують.

2. Митний орган, компетентний ухвалювати рішення, повинен передавати заяву та проект дозволу митним органам, що консультують, не пізніше 30 днів після дати прийому заяви.

3. Митні органи, що консультують, повинні повідомити свої заперечення або згоду протягом 30 днів із дати передання їм проекту дозволу. Заперечення повинні бути належним чином обґрунтовані.

Якщо заперечення повідомлено протягом цього періоду та не досягнено згоди між органами, які консультують, та органами, які консультуються, протягом 60 днів із дати передачі проекту дозволу, дозвіл надається лише стосовно тієї частини заяви, що не викликала заперечень.

Якщо митні органи, які консультують, не повідомляють жодних заперечень протягом такого строку, вважається, що вони надали згоду.

(Стаття 145 Кодексу)

Якщо митну декларацію подано перед очікуваним пред’явленням товарів митниці відповідно до статті 171 Кодексу, митні органи можуть вважати таку декларацію декларацією тимчасового зберігання.

(Стаття 148(5) Кодексу)

1. Якщо переміщення відбувається між складами тимчасового зберігання під відповідальністю різних митних органів, власник дозволу на експлуатацію складів тимчасового зберігання, з яких товари переміщуються, повинен повідомляти:

(a) митний орган, відповідальний за нагляд за складом тимчасового зберігання, що з нього товари переміщуються, про намір переміщення у спосіб, визначений у дозволі, та після надходження товарів на склад тимчасового зберігання призначення, про завершення переміщення у спосіб, визначений у дозволі;

(b) власника дозволу на використання складів, що в них переміщуються товари, про те, що товари відправлено.

2. Якщо переміщення відбувається між складами тимчасового зберігання під відповідальністю різних митних органів, власник дозволу на експлуатацію складів, що до них переміщуються товари, повинен:

(a) повідомляти митні органи, відповідальні за такі склади, про надходження товарів; та

(b) після надходження товарів на склади тимчасового зберігання призначення повідомляти власника дозволу про склади тимчасового зберігання відправлення.

3. У зазначеній у параграфах 1 та 2 інформації повинні згадуватись відповідна декларація тимчасового зберігання та кінцева дата тимчасового зберігання.

4. Якщо відбувається переміщення товарів, що перебувають на тимчасовому зберіганні, товари повинні залишатися під відповідальністю власника дозволу на експлуатацію складів тимчасового зберігання, що з них товари переміщуються, до запису товарів в облік власника дозволу на експлуатацію складів тимчасового зберігання, що до них товари переміщуються, якщо інше не передбачено дозволом.

(Стаття 16(1) Кодексу)

Для обміну та зберігання інформації стосовно підтвердження митного статусу товарів Союзу відповідно до статті 199(1)(b) та (c) цього Регламенту використовується електронна система, створена відповідно до статті 16(1) Кодексу. Гармонізований інтерфейс ЄС для трейдерів, створений Комісією та державами-членами за погодженням одна з одною, повинен використовуватися для обміну інформацією про підтвердження митного статусу товарів Союзу.

Перший параграф цієї статті застосовуватиметься з дати впровадження Системи підтвердження статусу Союзу, зазначеної в додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС.

(Стаття 22 Кодексу)

Перед наданням дозволу, відповідно до статті 120 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, після перевірки виконання умов для отримання дозволу, встановлених у статті 120(2) зазначеного Делегованого регламенту, митний орган, компетентний ухвалювати рішення, повинен проконсультуватися із митними органами держав-членів, що зацікавлені у регулярних судноплавних перевезеннях для цілей статті 119(2)(b) зазначеного Делегованого регламенту, та з митними органами будь-яких інших держав-членів, стосовно яких заявник декларує плани щодо майбутніх регулярних судноплавних ліній, про виконання умов статті 120(2)(b) зазначеного делегованого регламенту.

Строк консультацій становить 15 днів із дати повідомлення митними органами, компетентними ухвалювати рішення, умов та критеріїв, що потребують перевірки митними органами, які консультують.

(Стаття 22 Кодексу)

Як відступ від строку, встановленого у першому параграфі статті 10 цього Регламенту, митний орган повинен надати доступ до інформації, повідомленої йому відповідно до статті 121(1) Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, через систему, зазначену в статті 10, протягом 1 робочого дня після повідомлення такої інформації.

До дати впровадження Системи митних рішень Митного кодексу Союзу, зазначеної в додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, до інформації, зазначеної, в першому параграфі, надаватиметься доступ через електронну інформаційно-комунікаційну систему регулярних судноплавних перевезень.

Така інформація є доступною для митних органів, зацікавлених в авторизованих регулярних судноплавних перевезеннях.

(Стаття 155(2) Кодексу)

Якщо судно, зареєстроване для здійснення регулярних судноплавних перевезень, в результаті непередбачених обставин, перевантажує товари в морі, заходить або навантажує чи розвантажує товари в порту за межами митної території Союзу, в порту, що не є частиною регулярної судноплавної лінії, або у вільній зоні порту Союзу, судноплавна компанія повинна невідкладно повідомляти митні органи наступних портів заходу, включно із тими, що перебувають на запланованому шляху такого морського судна.

Дата завершення морським судном його експлуатації для регулярних судноплавних перевезень повідомляється таким митним органам заздалегідь.

(Стаття 153 Кодексу)

1. Митні органи держав-членів можуть вимагати від судноплавної компанії доказів того, що положення статей 120(2)(c) та (d) та (3) та 121(1) та (3) Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 та статті 197 цього Регламенту дотримано.

2. Якщо митний орган встановлює, що судноплавною компанією не дотримано положення, зазначені в параграфі 1, такий орган повинен негайно повідомити митні органи інших держав-членів, що в них здійснюються регулярні судноплавні перевезення, за допомогою системи, зазначеної в статті 10 цього Регламенту. Такі органи повинні вжити необхідних заходів.

До впровадження Системи митних рішень Митного кодексу Союзу, зазначеної в додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, інформаційно-комунікаційна система регулярних судноплавних перевезень використовуватиметься замість системи, зазначеної в статті 10 цього Регламенту.

(Стаття 153(2) Кодексу)

1. Для підтвердження митного статусу товарів Союзу використовується будь-який із таких засобів:

(a) дані транзитної декларації на товари, поміщені під внутрішній транзит. В цьому випадку стаття 119(3) Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 не застосовується.

(b) Дані документів T2L та T2LF, відповідно до статті 205 цього Регламенту;

(c) митний вантажний маніфест, відповідно до статті 206 цього Регламенту;

(d) рахунок-фактура або транспортний документ відповідно до статті 211 цього Регламенту;

(e) риболовецький журнал, декларація висадки, декларація перевантаження та дані системи моніторингу суден, у відповідних випадках, зазначені в статті 213 цього Регламенту.

(f) засоби підтвердження, зазначені в статтях 207-210 цього Регламенту;

(g) дані акцизної декларації, зазначеної в статтях 21, 26 та 34 Директиви Ради 2008/118/EC (- 14);

(h) ярлик, зазначений у статті 290 цього Регламенту.

2. Як відступ від параграфа 1 цієї статті, до дати впровадження Системи підтвердження статусу Союзу, зазначеної в додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, підтвердження митного статусу товарів Союзу може надаватися у формі маніфесту судноплавної компанії щодо таких товарів.

3. Як відступ від параграфа 1(d) цієї статті, до дати впровадження Системи підтвердження статусу Союзу, зазначеної в додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, підтвердження митного статусу товарів Союзу може надаватися у формі рахунка-фактури або транспортного документа щодо товарів, вартість яких перевищує 15000 євро.

4. Якщо засоби підтвердження, зазначені в параграфі 1, використовуються для товарів із митним статусом товарів Союзу у пакованні, що не має митного статусу товарів Союзу, такі засоби підтвердження повинні містити таке зазначення:

‘N packaging - [code 98200]’

5. Якщо засіб підтвердження, зазначений у параграфі 1(b), (c) та (d) видано зі зворотною дією в часі, він повинен містити таке зазначення:

‘Issued retrospectively - [code 98201]’

6. Засіб підтвердження, зазначений у параграфі 1, не використовується стосовно товарів, щодо яких виконано вивізні формальності або які поміщено під процедуру переробки за межами митної території.

(Стаття 153(2) Кодексу)

1. Компетентна митниця повинна візувати та реєструвати засоби підтвердження митного статусу товарів Союзу, зазначені в статті 199(1)(b) та (c) цього Регламенту, за винятком випадків, зазначених у статті 128(1) Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, та повідомляти MRN цих засобів підтвердження відповідній особі.

2. Документ, що підтверджує реєстрацію засобів підтвердження, зазначених в параграфі 1, надається компетентною митницею за запитом відповідної особи. Він надається з використанням форми, викладеної в додатку 51-01.

3. Засіб підтвердження, зазначений в параграфі 1, повинен пред’являтися компетентній митниці, що їй пред’являються товари після повторного прибуття на митну територію Союзу, шляхом зазначення його MRN.

4. Така компетентна митниця повинна контролювати використання засобу підтвердження, зазначеного в параграфі 1, зокрема задля недопущення використання засобу підтвердження для товарів, відмінних від тих, що для них його видано.

(Стаття 153(2) Кодексу)

До дати впровадження Системи підтвердження статусу Союзу, зазначеної в додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, якщо загальна вартість товарів Союзу перевищує 15000 євро, рахунок-фактура або транспортний документ, зазначений у статті 199(3) цього Регламенту, належно заповнений та підписаний відповідною особою, повинен бути завізований компетентною митницею.

(Стаття 153(2) Кодексу)

До дати впровадження Системи підтвердження статусу Союзу, зазначеної в додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, якщо держави-члени дозволили використовувати засоби, відмінні від засобів електронного опрацювання даних, компетентна митниця повинна завізувати документи T2L та T2LF та, у відповідних випадках, будь-які додаткові аркуші чи описи вантажу, що використовуються.

(Стаття 153(2) Кодексу)

До дати впровадження Системи підтвердження статусу Союзу, зазначеної в додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, за запитом судноплавної компанії маніфест, належно заповнений та підписаний нею, візується компетентною митницею.

(Стаття 153(2) Кодексу)

До дати впровадження Системи підтвердження статусу Союзу, зазначеної в додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, митні органи можуть надавати дозвіл на складення маніфесту, зазначеного в статті 199(2), що слугує для демонстрації митного статусу товарів Союзу, щонайпізніше наступного дня після відправлення судна. Однак маніфест повинен завжди складатися до прибуття морського судна в порт призначення.

(Стаття 153(2) Кодексу)

1. Якщо MRN вказано для підтвердження митного статусу товарів Союзу, дані документів T2L або T2LF як основу для MRN (номер документа перевезення) може бути використано лише за першого пред’явлення товарів.

Якщо документи T2L або T2LF використовуються лише для частини товарів, після їх першого пред’явлення повинне бути надане нове підтвердження для решти товарів відповідно до статті 200 цього Регламенту та статті 123 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446.

2. Подорожні, відмінні від економічних операторів, повинні надавати свої запити щодо візування документів T2L або T2LF, використовуючи форму, викладену в додатку 51-01.

(Стаття 153(2) Кодексу)

1. Кожному митному вантажному маніфесту присвоюється один MRN.

Такому маніфесту може бути присвоєний MRN, лише якщо його предметом є товари, що мають митний статус товарів Союзу, завантажені на судно в порту Союзу.

2. Митні органи можуть погодитися на використання комерційних, портових чи транспортних інформаційних систем для подання запиту на візування та реєстрацію митного вантажного маніфесту та на його пред’явлення компетентній митниці, за умови що такі системи містять всю інформацію, необхідну для такого маніфесту.

(Стаття 153(2) Кодексу)

1. Відповідно до статті 127 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, товари Союзу повинні бути ідентифіковані в книжці МДП або книжці АТА або у формі 302 за допомогою коду "T2L" або "T2LF". Суб’єкт процедури може зазначати один із таких кодів, у відповідних випадках, разом зі своїм підписом у відповідних документах у місці документа, призначеному для опису товарів, перед їх пред’явленням митниці відправлення для засвідчення. Відповідний код "T2L" або "T2LF" повинен бути засвідчений штампом митниці відправлення та підписом компетентної посадової особи.

У випадку електронної форми 302 суб’єкт процедури може також зазначити один із цих кодів у даних форми 302. В такому випадку засвідчення митницею відправлення повинне бути виконане в електронній формі.

2. Якщо предметом книжки МДП, книжки АТА або форми 302 є і товари Союзу, і товари з-поза меж Союзу, вони повинні бути перелічені окремо, та код "T2L" або "T2LF", у відповідних випадках, повинен бути внесений таким чином, щоб було чітко зрозуміло, що він стосується лише товарів Союзу.

(Стаття 153(2) Кодексу)

1. Якщо моторизовані дорожні транспортні засоби, зареєстровані в державі-члені, тимчасово залишили митну територію Союзу і повторно прибули на неї, митний статус товарів Союзу вважається підтвердженим, якщо вони супроводжуються реєстраційними номерними знаками та реєстраційними документами та реєстраційні дані, зазначені на таких знаках і в таких документах, чітко вказують на таку реєстрацію.

2. Якщо митний статус товарів Союзу не може вважатися підтвердженим відповідно до параграфа 1, підтвердження митного статусу товарів Союзу повинне бути наданим за допомогою одного із засобів, перелічених у статті 199 цього Регламенту.

(Стаття 153(2) Кодексу)

1. Якщо паковання, палети та інше подібне обладнання, за виключенням контейнерів, що належать особі, що має осідок на митній території Союзу, використовуються для перевезення товарів, що тимчасово залишили митну територію Союзу та повторно прибули на неї, митний статус товарів Союзу вважається підтвердженим, якщо паковання, палети або інше подібне обладнання можуть бути ідентифіковані як такі, що належать цій особі, вони декларуються як такі, що мають митний статус товарів Союзу, і немає сумнівів у достовірності декларації.

2. Якщо митний статус товарів Союзу не може вважатися підтвердженим відповідно до параграфа 1, підтвердження митного статусу товарів Союзу повинне бути наданим за допомогою одного із засобів, перелічених у статті 199 цього Регламенту.

(Стаття 153(2) Кодексу)

Стосовно товарів у багажі, що їх перевозить пасажир та що не призначені для комерційного використання і тимчасово залишили митну територію Союзу та повторно прибули на неї, митний статус товарів Союзу вважається підтвердженим, якщо пасажир декларує, що вони мають митний статус товарів Союзу, та немає сумнівів щодо достовірності декларації.

(Стаття 153(2) Кодексу)

Якщо товари мають митний статус товарів Союзу та їх вартість не перевищує 15000 євро, митний статус товарів Союзу може підтверджуватися шляхом подання рахунка-фактури або транспортного документа, що стосується цих товарів, за умови що він стосується лише товарів, що мають митний статус товарів Союзу.

(Стаття 153(2) Кодексу)

Митні органи держав-членів повинні допомагати один одному під час перевірки справжності та правильності засобів підтвердження, зазначених у статті 199 цього Регламенту, та під час перевірки того, що інформація та документи, надані відповідно до положень цього розділу та статей зі 123 по 133 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 , є правильною, та того, що процедури, використані для підтвердження митного статусу товарів Союзу, застосовано правильно.

(Стаття 153(2) Кодексу)

Якщо зазначені в статті 119(1)(d) та (e) Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 продукти і товари переміщуються на митну територію Союзу відповідно до статті 129 вказаного Делегованого регламенту, митний статус товарів Союзу підтверджується шляхом надання риболовецького журналу, декларації висадки, декларації перевантаження та даних системи моніторингу суден, у відповідних випадках, згідно з Регламентом Ради (ЄС) № 1224/2009 (- 15).

Однак митний орган, відповідальний за порт Союзу розвантаження, що до нього безпосередньо такі продукти та товари перевозяться морським риболовним судном, що спіймало продукти та, у відповідних випадках, переробило їх, може вважати митний статус товарів Союзу підтвердженим в одному з таких випадків:

(a) немає сумніву в статусі таких продуктів та/або товарів;

(b) загальна довжина риболовного судна є меншою 10 метрів.

(Стаття 153(2) Кодексу)

1. Якщо перед прибуттям на митну територію Союзу продукти або товари, зазначені в пунктах (d) та (e) статті 119(1) Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 , перевантажено з одного судна на інше та перевезено через країну чи територію, що не є частиною митної території Союзу, сертифікат, виданий митним органом такої країни чи території про те, що продукти або товари перебували під митним наглядом у такій країні чи території та не були піддані транспортній обробці, відмінній від тієї, що необхідна для їх зберігання, повинен бути пред’явлений щодо таких продуктів та товарів після їх прибуття на митну територію Союзу.

2. Сертифікат, що вимагається відповідно до параграфа 1, повинен бути складений на роздруківці риболовецького журналу, зазначеного в статті 1 33 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 , та супроводжуватися роздруківкою декларації про перевантаження, у відповідних випадках.

(Стаття 153(2) Кодексу)

Підтвердження митного статусу товарів Союзу для продуктів морського рибальства та інших продуктів, взятих або спійманих суднами, що ходять під прапором третьої країни на митній території Союзу, надається з використанням риболовецького журналу або в інший спосіб, зазначений у статті 199 цього Регламенту.

(Стаття 16(1) Кодексу)

Для опрацювання інформації та обміну інформацією стосовно поміщення товарів під митну процедуру використовуються електронні системи, створені відповідно до статті 16(1) Кодексу.

Перший параграф цієї статті застосовується з відповідних дат модернізації національних систем імпорту, впровадження спеціальних процедур згідно з Митним кодексом Союзута Автоматичної системи вивозу (AES), зазначених у додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС.

(Стаття 158(2) Кодексу)

Якщо митну декларацію подано усно відповідно до статей 135 чи 137 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 стосовно товарів, що підпадають під ввізне або вивізне мито чи інші збори, митні органи повинні видати квитанцію відповідній особі про сплату належної суми такого мита чи таких зборів.

Квитанція повинна містити принаймні таку інформацію:

(a) опис товарів, який є достатньо точним для уможливлення ідентифікації товарів;

(b) суму рахунка-фактури або, якщо він відсутній, кількість товарів;

(c) суму стягнених мит та інших зборів;

(d) дату її видачі;

(e) назву органу, що її видав.

(Статті 6(3)(a) та 158(2) Кодексу )

Для цілей статей 138, 139 та 140 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, такі митні формальності вважаються виконаними дією, зазначеною в статті 141(1) вказаного Делегованого регламенту:

(a) перевезення товарів відповідно до статті 135 Кодексу та пред’явлення товарів митниці відповідно до статті 139 Кодексу;

(b) пред’явлення товарів митниці відповідно до статті 267 Кодексу;

(c) прийом митної декларації митними органами відповідно до статті 172 Кодексу;

(d) випуск товарів митними органами відповідно до статті 194 Кодексу.

(Статті 6(3)(a) та 158(2) Кодексу )

Якщо перевірка виявляє, що дію, зазначену в статті 141 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, виконано, але товари, переміщені в або поза межі, не є товарами відповідно до статей 138, 139 та 140 зазначеного Делегованого регламенту, вважається, що митну декларацію стосовно таких товарів не подано.

(Статті 172 та 188 Кодексу)

1. Митна декларація на товари, зазначені в статті 141(2), (3) та (4) Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 , вважається отриманою, а товари випущеними в такі моменти часу:

(a) якщо митна декларація стосується випуску для вільного обігу, коли товари доставлено вантажоодержувачу;

(b) якщо митна декларація стосується вивозу або зворотного вивозу, коли товари переміщено за межі митної території Союзу.

2. Якщо митна декларація стосується випуску для вільного обігу та було неможливо доставити вантажоодержувачу товари, зазначені в статті 141(2) та (3) Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 , вважається, що митну декларацію не подано.

Товари, що їх не поставлено вантажоодержувачу, вважаються такими, що перебувають на тимчасовому зберіганні, поки їх не буде знищено, зворотно вивезено або поки розпорядження ними не відбудеться в інший спосіб відповідно до статті 198 Кодексу.

(Стаття 159 Кодексу)

1. Для цілей звільнення від зобов’язання пред’являти товари відповідно до статті 182(3) Кодексу, наглядова митниця, зазначена в другому підпараграфі статті 182(3)(c) Кодексу є компетентною митницею за поміщення товарів під митну процедуру, зазначену встатті 159(3) Кодексу.

2. Такі митниці є компетентними за поміщення товарів під процедуру вивозу:

(a) митниця, відповідальна за місце, де експортер має осідок;

(b) митниця за місцем, де товари пакуються або навантажуються для вивізного перевезення;

(c) інша митниця у відповідній державі-члені, компетентна із-за адміністративних причин за відповідну операцію.

Якщо вартість товарів не перевищує 3000 євро за відправлення та на одного декларанта і товари не підлягають заборонам чи обмеженням, до компетенції митниці за місцем вибуття товарів із митної території Союзу також належить поміщення товарів під процедуру вивозу на додаток до вказаних у першому підпараграфі митниць.

Якщо використовується субпідряд, до компетенції митниці за місцем, де субпідрядник має осідок, також належить поміщення товарів під процедуру вивозу на додаток до митниць, вказаних у першому та другому підпараграфах.

Якщо це доцільно за обставин окремого випадку, інша митниця, що розміщена краще для пред’явлення товарів митниці, є також компетентною для поміщення товарів під процедура вивозу.

3. Усні митні декларації для вивозу або зворотного вивозу подаються в митниці за місцем вибуття товарів.

(Стаття 162 Кодексу)

1. Якщо предметом митної декларації є дві або більше товарні позиції, вважається, що дані, зазначені в такій декларації щодо кожної з товарних позицій, становлять окрему митну декларацію.

2. За винятком випадків, коли конкретні товари, що містяться у відправленні, підлягають різноманітним заходам, товари, що містяться у відправленні, вважаються такими, що становлять єдину товарну позицію для цілей параграфа 1, якщо виконано одну із таких умов:

(a) вони повинні бути класифіковані під однією тарифною підпозицією;

(b) вони підлягають застосуванню спрощення відповідно до статті 177 Кодексу.

(Стаття 166 Кодексу)

1. Якщо подано спрощену декларацію для випуску для вільного обігу товарів, що підлягають тарифній квоті, що управління нею здійснюється відповідно до хронологічного порядку дат прийому митних декларацій, декларант може подати запит щодо надання тарифної квоти лише за наявності необхідних даних у спрощеній декларації або додатковій декларації.

2. Якщо запит щодо надання тарифної квоти, що управління нею здійснюється відповідно до хронологічного порядку дат прийому митних декларацій, робиться в додатковій декларації, запит не може оброблятися, поки не буде подано додаткову декларацію.

3. Для цілей розподілення тарифної квоти повинна враховуватися дата прийому спрощеної декларації.

(Стаття 166 Кодексу)

Якщо товари поміщено під митну процедуру на основі спрощеної декларації, підтвердні документи, зазначені в статті 163(2) Кодексу, повинні бути надані митним органам перед випуском товарів.

(Стаття 167(4) Кодексу)

У разі запису в обліку декларанта відповідно до статті 182 Кодексу, якщо додаткова декларація має загальний, періодичний або підсумковий характер і економічний оператор уповноважений у рамках самоконтролю розраховувати суму ввізного чи вивізного мита, що підлягає сплаті, власник дозволу повинен подати додаткову декларацію або митні органи можуть дозволити надавати додаткові декларації через прямий електронний доступ у системі власника дозволу.

(Стаття 172 Кодексу)

За винятком випадків, коли митна декларація подається в усній формі або в формі акта, що він вважається митною декларацією, або коли митна декларація має форму запису в обліку декларанта відповідно до статті 182 Кодексу, митні органи повинні повідомляти декларанта про прийом митної декларації та надавати йому основний референтний номер (MRN) такої декларації та повідомляти дату її прийому.

Ця стаття не застосовується до відповідних дат впровадження AES, Системи обміну даними про транзит (NCTS) та модернізації національних систем імпорту, зазначених у додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС.

Якщо митну декларацію подано відповідно до статті 171 Кодексу, митні органи повинні опрацювати дані, надані перед пред’явленням товарів, зокрема, для аналізу ризиків.

(Стаття 177(1) Кодексу)

1. Для цілей статті 177 Кодексу, якщо товари у відправленні підпадають під тарифні підпозиції, що обкладаються спеціальним митом, вираженим покликанням на ту саму одиницю виміру, мито, що підлягає стягненню зі всього відправлення, повинне ґрунтуватися на тарифній субпозиції, що підпадає під найвище спеціальне мито.

2. Для цілей статті 177 Кодексу, якщо товари у відправленні підпадають під тарифні підпозиції, що обкладаються спеціальним митом, вираженим покликанням на різні одиниці виміру, найвище спеціальне мито для кожної одиниці виміру повинне застосовуватися до всіх товарів у відправленні, щодо яких спеціальне мито виражене шляхом покликання на таку одиницю, та конвертоване в адвалорне мито для кожного типу таких товарів.

Мито, що підлягає стягненню зі всього відправлення, повинне ґрунтуватися на тарифній підпозиції, що підпадає під найвищу ставку адвалорного мита, отриманого внаслідок конверсії відповідно до першого підпараграфа.

3. Для цілей статті 177 Кодексу, якщо товари у відправленні підпадають під тарифні підпозиції, що обкладаються адвалорним митом та спеціальним митом, найвище спеціальне мито, визначене відповідно до параграфів 1 або 2 повинне бути конвертоване в адвалорне мито для кожного типу товарів, для якого спеціальне мито виражене покликанням на ту саму одиницю.

Мито, що підлягає стягненню зі всього відправлення, повинне ґрунтуватися на тарифній підпозиції, що підпадає під найвищу ставку адвалорного мита, включаючи адвалорне мито, отримане внаслідок конверсії відповідно до першого підпараграфа.

(Стаття 22 Кодексу)

1. Консультаційна процедура, зазначена в статті 14, повинна проводитися, якщо митний орган отримує заяву щодо надання дозволу на централізоване митне очищення, зазначене в статті 179 Кодексу, що стосується більш ніж одного митного органу, якщо тільки митний орган, компетентний ухвалювати рішення, не дійшов висновку, що умови для надання такого дозволу не виконано.

2. Не пізніше 45 днів після дати отримання заяви, митний орган, компетентний ухвалювати рішення, повинен повідомляти іншим митним органам, яких це стосується, таке:

(a) заяву та проект дозволу, включно із строками, зазначеними в статті 231(5) та (6) цього Регламенту;

(b) у відповідних випадках, план перевірок із детальним описом спеціальних перевірок, що повинні бути проведені різними митними органами, яких це стосується, після надання дозволу;

(c) інша відповідна інформація, що вважається необхідною митними органами, яких це стосується.

3. Митні органи, що консультують, повинні повідомити про свою згоду або свої заперечення, та про будь-які зміни до проекту дозволу або до запропонованого плану перевірок протягом 45 днів із дати передання їм проекту дозволу. Заперечення повинні бути належним чином обґрунтовані.

Якщо заперечення повідомлено, а згоди не досягнуто протягом 90 днів із дати передачі проекту дозволу, дозвіл не надається щодо частин, які викликали заперечення. Якщо митні органи, що консультують, не повідомляють про свої заперечення протягом передбаченого строку, їхня згода вважається наданою.

4. До відповідних дат впровадження Системи централізованого митного очищення для ввозу (ССІ) та AES, зазначених у додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, як відступ від параграфа 2 та першого підпараграфа параграфа 3 цієї статті, періоди, зазначені в них, можуть бути продовженими на 15 днів митним органом, компетентним ухвалювати таке рішення.

Як відступ від другого підпараграфа параграфа 3 цієї статті, період, зазначений у ньому, може бути продовжений на 30 днів митним органом, компетентними ухвалювати таке рішення.

5. До дати впровадження Системи митних рішень Митного кодексу Союзу, зазначеної в додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, як відступ від пункту b параграфа 2 цієї статті, план перевірок, зазначений у ньому, повинен передаватися завжди.

(Стаття 23(5) Кодексу)

1. Митні органи держави-члена повинні інформувати митний орган, компетентний ухвалювати рішення, невідкладно про будь-які обставини, що виникають після надання дозволу на централізоване митне очищення, що можуть вплинути на продовження його дії чи зміст.

2. Митний орган, компетентний ухвалювати рішення, повинен надати всю відповідну інформацію, що перебуває в його розпорядженні, митним органам інших держав-членів щодо діяльності власника дозволу на централізоване митне очищення, пов’язаної з митною сферою.

(Стаття 179(4) Кодексу)

1. Власник дозволу на централізоване митне очищення повинен пред’являти митниці товари згідно з дозволом шляхом надання наглядовій митниці будь-якого із таких документів: