2. Підтвердження походження, надіслані до митних органів країни ввозу після кінцевої дати пред’явлення, зазначеного в параграфі 1, можуть бути прийнятими для застосування тарифних преференцій, зазначених у статті 59 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, якщо неподання цих документів до встановленої кінцевої дати спричинене надзвичайними обставинами.
3. В інших випадках несвоєчасного пред’явлення митні органи країни ввозу можуть прийняти підтвердження походження, якщо продукти подано перед зазначеною кінцевою датою.
4. За запитом імпортера, беручи до уваги умови, встановлені митними органами держави-члена, що ввозить, єдине підтвердження походження може бути подане до митних органів під час ввезення першого відправлення, коли товари виконують такі умови:
(a) вони ввозяться в рамках частих та безперервних торгових потоків суттєвої комерційної вартості;
(b) вони є предметом єдиного договору купівлі-продажу, що його сторони мають осідок у країні вивозу або в Союзі;
(c) їх класифіковано під однаковим кодом (вісім однозначних чисел) Комбінованої номенклатури;
(d) вони надходять виключно від того самого експортера, призначені тому самому імпортеру та є предметом формальностей прибуття у тій самій митниці Союзу.
Ці процедури необхідно застосовувати до кількісних величин та протягом періоду, визначеного компетентними митними органами. Цей період за жодних обставин не може перевищувати 3 місяці.
5. Процедуру, описану в попередньому параграфі, необхідно також застосовувати, якщо єдине підтвердження походження подано митним органам для ввозу партіями відповідно до статті 115 цього Регламенту. Однак у цьому випаду компетентні митні органи можуть встановити період застосування, що перевищує 3 місяці.
Стаття 122. Звільнення від зобов’язання подавати підтвердження походження
1. Продукти, що їх як малі пакунки надсилають фізичні особи фізичним особам або що є частиною особистого багажу подорожніх, визнаються похідними продуктами, що користуються тарифними преференціями, зазначеними встатті 59 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, без необхідності подання сертифіката про переміщення EUR.1 або декларації на рахунку-фактурі, за умови що такі продукти ввезено не для комерційних цілей та їх задекларовано такими, що відповідають умовам застосування розділу II, глави 1, секції 2, підсекцій 4 та 5 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 , та якщо немає сумнівів щодо достовірності такої декларації.
2. Ввіз, що є нерегулярним та містить лише продукти для особистого вжитку отримувачами або подорожніми, або їхніми сім’ями, не вважається ввозом для комерційних цілей, якщо із типу та кількості продуктів очевидно, що жодних комерційних цілей немає на меті.
Більше того, загальна вартість продуктів не повинна перевищувати 500 євро у випадку малих пакунків та 1200 євро у випадку продуктів, що входять до особистого багажу подорожнього.
Стаття 123. Розбіжності та формальні помилки
Виявлення незначних розбіжностей між заявами, що зроблені в підтвердженні походження, та заявами, що зроблені в документах, поданих до митниці для виконання формальностей для ввозу продуктів, не призводить ipso facto до недійсності такого підтвердження походження, якщо належним чином встановлено, що цей документ відповідає поданим продуктам.
Очевидні формальні помилки, такі як одруки на підтвердженні походження не повинні призводити до відмови у прийнятті такого документа, якщо такі помилки не викликають сумнівів щодо правильності заяв, зроблених у такому документі.
Підсекція 11
Методи адміністративної співпраці для перевірки походження в рамках преференційних тарифних заходів, що їх вживає Союз односторонньо стосовно деяких країн або територій
Стаття 124. Адміністративна співпраця
1. Країни-бенефіціари або території повинні повідомляти Комісії назви та адреси державних органів, розташованих на їхній території, що їх наділено правом видавати сертифікати про переміщення EUR.1, разом зі зразками відтисків печаток, використовуваних цими органами, та назви і адреси відповідних державних органів, відповідальних за контроль сертифікатів про переміщення EUR.1 та декларацій на рахунках-фактурах. Печатки повинні бути чинними з дати отримання Комісією зразків. Комісія повинна пересилати цю інформацію митним органам держав-членів. Якщо ці повідомлення надсилаються в рамках внесення змін до минулих повідомлень, Комісія повинна зазначати дату початку використання цих нових печаток відповідно до інструкцій наданих компетентними державними органами країн-бенефіціарів або територій. Ця інформація призначена лише для офіційного використання; однак, якщо товари підлягають випуску для вільного обігу, відповідні митні органи можуть дозволити імпортеру ознайомитися зі зразками відтисків печаток, зазначених у цьому параграфі.
2. Комісія повинна надіслати країнам-бенефіціарам або територіям зразки відтисків печаток, що використовуються митними органами держав-членів для видачі сертифікатів про переміщення EUR.1.
Стаття 125. Перевірка підтверджень походження
1. Наступні перевірки сертифікатів про переміщення EUR.1 та декларацій на рахунках-фактурах виконуються з довільною періодичністю, або коли митні органи держави-члена ввозу або компетентні державні органи країн-бенефіціарів або територій мають обґрунтовані сумніви щодо справжності таких документів, статусу походження продуктів у розумінні розділу II, глави 1, секції 2, підсекції 4 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 або виконання інших вимог розділу II, глави 1, секції 2, підсекції 5 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 .
2. Для імплементації положень параграфа 1 компетентні органи держави-члена ввозу, або країни-бенефіціара ввозу, або території ввозу повинні повернути сертифікат про переміщення EUR.1 та рахунок-фактуру, якщо його подано, декларацію на рахунку-фактурі або копію цих документів компетентним органам країни-бенефіціара вивозу, або території вивозу, або держави-члена вивозу, зазначаючи, у відповідних випадках, причини проведення розслідування. Будь-які отримані документи та інформація, що вказують на те, що інформація, надана на підтвердженні походження, є неправильною, пересилаються для обґрунтування запиту про перевірку.
Якщо митні органи держави-члена ввозу вирішують призупинити надання тарифних преференцій, зазначених у статті 59 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, під час очікування на результати перевірки, імпортеру повинен бути запропонований випуск продуктів за умови вжиття будь-яких запобіжних заходів, що вважаються необхідними.
3. Якщо заяву про наступну перевірку зроблено відповідно до параграфа 1, така перевірка повинна бути проведена та її результати повідомлені митним органам держав-членів ввозу або компетентним державним органам країни-бенефіціара ввозу чи території ввозу протягом 6 місяців. Результати повинні дозволити встановити чи підтвердження відповідного походження стосується продуктів, фактично вивезених та чи ці продукти можна вважати такими, що походять з країни-бенефіціара, або території, або Союзу.
4. Якщо у випадках обґрунтованих сумнівів відповідь відсутня протягом зазначеного в параграфі 3 6-місячного строку або якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення справжності відповідного документа або дійсного походження продуктів, компетентним органам надсилається друге повідомлення. Якщо органам, що подали запит, не повідомлено результати перевірки після другого повідомлення протягом 4 місяців, або якщо ці результати не дозволяють встановити справжність відповідного документа або дійсне походження продуктів, органи, що подали запит, повинні, за виключенням виняткових обставин, відмовити у наданні права на тарифні преференції.
5. Якщо процедура перевірки або будь-яка інша наявна інформація вказує на те, що положення розділу II, глави 1, секції 2, підсекцій 4 та 5 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 порушуються, країна-бенефіціар вивозу або територія вивозу повинні за власною ініціативою або на вимогу Союзу провести відповідні розслідування або організувати їх проведення з належною терміновістю для виявлення та попередження таких порушень. Для цього Союз може брати участь у розслідуваннях.
6. Для наступної перевірки сертифікатів про переміщення EUR.1 копії сертифікатів та будь-яких вивізних документів, що їх стосуються, повинні зберігатися компетентними державними органами країни-бенефіціара вивозу або території вивозу або митними органами держави-члена вивозу щонайменше протягом 3 років після закінчення року, що в ньому видано сертифікати про переміщення.
Підсекція 12
Інші положення, застосовні в рамках правил походження для цілей преференційних тарифних заходів, що їх вживає Союз односторонньо стосовно деяких країн або територій
Стаття 126. Сеута та Мелілья
1. Підсекції 10 та 11 необхідно застосовувати mutatis mutandis для визначення того, чи продукти можна вважати такими, що походять із країн-бенефіціарів вивозу або територій вивозу, що використовують преференції під час ввезення до Сеути та Мелільї або такими, що походять із Сеути та Мелільї.
2. Сеуту та Мелілью необхідно вважати єдиною територією.
3. Положення підсекцій 10 та 11 стосовно видачі, використання та наступної перевірки сертифікатів про переміщення EUR.1 необхідно застосовувати mutatis mutandis до продуктів, що походять із Сеути та Мелільї.
4. Іспанські митні органи є відповідальними за застосування цієї підсекції в Сеуті та Мелільї.
ГЛАВА 3
Вартість товарів для митних цілей
Стаття 127. Загальні положення
1. Для цілей цієї глави дві особи повинні вважатися пов’язаними, якщо виконано одну із таких умов:
(a) одна особа є працівником або директором у компанії іншої особи;
(b) вони є законно визнаними партнерами в підприємницькій діяльності;
(c) вони є працедавцем та найманим працівником;
(d) третя сторона прямо або опосередковано володіє, або контролює, або утримує 5% або більше акцій, що дають право голосу, або 5% статутного капіталу обох осіб;
(e) одна із осіб прямо чи опосередковано контролює іншу;
(f) обидві особи прямо чи опосередковано контролюються третьою особою;
(g) разом вони контролюють третю особу прямо чи опосередковано;
(h) вони є членами однієї сім’ї.
2. Особи, пов’язані в комерційній діяльності одна з одною таким чином, що одна з них є єдиним агентом, єдиним дистриб’ютором або єдиним концесіонером, незалежно від визначення, іншої особи, вважаються пов’язаними, лише якщо вони відповідають критеріям, зазначеним у параграфі 1.
3. Для цілей параграфа 1(e), (f) та (g) одна особа вважається такою, що контролює іншу, якщо перша законно та фактично здатна керувати останньою.
Стаття 128. Транзакційна вартість
1. Транзакційна вартість товарів, проданих для вивозу на митну територію Союзу, визначається на момент прийому митної декларації на основі продажу, що відбувається безпосередньо перед переміщенням товарів на таку митну територію.
2. Якщо товари продано для вивозу на митну територію Союзу не перед їх переміщенням на цю митну територію, а під час тимчасового зберігання або під час перебування під спеціальною процедурою, відмінною від внутрішнього транзиту, кінцевого використання або переробки за межами митної території, транзакційна вартість визначатиметься на основі цього продажу.
Стаття 129. Фактично сплачена ціна або та, що підлягає сплаті
1. Фактично сплачена ціна або та, що підлягає сплаті у розумінні статті 70(1) та (2) Кодексу повинна включати, як умову продажу ввізних товарів, всі здійснені платежі або ті, що підлягають здійсненню покупцем будь-якій із таких осіб:
(a) продавцю;
(b) третій стороні на користь продавця;
(c) третій стороні, пов’язаній з продавцем;
(d) третій стороні, якщо платіж цій стороні здійснюється для виконання зобов’язання перед продавцем.
Платежі можуть бути здійснені за допомогою акредитивів або обігових інструментів, і платежі можуть бути здійснені прямо або опосередковано.
2. Діяльність, включно зі збутовою діяльністю, проведеною покупцем, або зобов’язання, що стосуються покупця, виконані за його власний рахунок, відмінні від тих, щодо яких передбачено коригування в статті 71 Кодексу, не вважається опосередкованим платежем продавцю.
Стаття 130. Знижки
1. Для цілей визначення митної вартості згідно зі статтею 70(1) Кодексу необхідно брати до уваги знижки, якщо на момент прийому митної декларації договір купівлі-продажу передбачає їх застосування та визначає їх суму.
2. Знижки за дострокову оплату необхідно враховувати стосовно товарів, що за них ціну фактично не сплачено на момент прийому митної декларації.
3. Знижки, що виникають у результаті внесення змін до договору після моменту прийому митної декларації, не враховуються.
Стаття 131. Часткове доставлення
1. Якщо товари, задекларовані для митної процедури, є частиною більшої кількості тих самих товарів, придбаних однією транзакцією, фактично сплачену ціну або ту, що підлягає сплаті, необхідно для цілей статті 70(1) Кодексу, розраховувати пропорційно на основі ціни за загальну придбану кількість.
2. Розподілення фактично сплаченої ціни або тієї, що підлягає сплаті, необхідно також здійснювати у випадку втрати частини відправлення або якщо товари пошкоджено перед тим, як їх випущено для вільного обігу.
Стаття 132. Коригування ціни дефектних товарів
Здійснене продавцем на користь покупця коригування фактично сплаченої ціни або ціни, що підлягає сплаті за товари, може бути враховане для визначення митної вартості відповідно до статті 70(1) Кодексу, якщо виконано такі умови:
(a) товари були дефектними на момент прийому митної декларації для випуску для вільного обігу;
(b) продавець здійснив коригування, щоб компенсувати брак для виконання одного із таких зобов’язань:
(i) договірного зобов’язання, взятого перед прийомом митної декларації;
(ii) статутного зобов’язання, застосовного до товарів;
(c) коригування здійснено протягом 1 року після дати прийому митної декларації.
Стаття 133. Оцінювання умов та зустрічних зобов’язань
Якщо продаж або ціна ввізних товарів залежить від виконання певної умови або зустрічного зобов’язання, вартість яких може бути визначена стосовно оцінюваних товарів, така вартість повинна вважатися частиною фактично сплаченої ціни або ціни, що підлягає сплаті, якщо тільки такі умови або зустрічні зобов’язання не стосуються будь-чого з такого:
(a) діяльності, що до неї застосовується стаття 129(2) цього Регламенту;
(b) елемента митної вартості відповідно до статті 71 Кодексу.
Стаття 134. Транзакції між пов’язаними особами
1. Якщо покупець і продавець є пов’язаними, і щоб визначити, чи такі відносини не вплинули на ціну, необхідно за потреби перевіряти обставини продажу, і декларанту повинна бути надана можливість подавати за потреби додаткову детальну інформацію про ці обставини.
2. Однак вартість товарів визначається відповідно до статті 70(1) Кодексу, якщо декларант демонструє, що задекларована транзакційна вартість наближується до однієї з таких тестових вартостей, визначених одночасно або приблизно в однаковий час:
(a) транзакційної вартості продажів між покупцями та продавцями, що не є пов’язаними в жодному особливому випадку щодо ідентичних або подібних товарів для вивозу на митну територію Союзу;
(b) митної вартості ідентичних або подібних товарів, визначеної відповідно до статті 74(2)(c) Кодексу;
(c) митної вартості ідентичних або подібних товарів, визначеної відповідно до статті 74(2)(d) Кодексу;
3. Під час встановлення вартості ідентичних або подібних товарів, зазначених в параграфі 2, повинні братися до уваги такі елементи:
(a) продемонстровані різниці в торгових рівнях;
(b) кількісні рівні;
(c) елементи, перелічені в статті 71(1) Кодексу;
(d) витрати, понесені продавцем у продажах, що в них він та покупець не є пов’язаними, якщо такі витрати не понесені продавцем у продажах між пов’язаними особами.
4. Тестові вартості, перелічені в параграфі 2, повинні використовуватися за запитом декларанта. Вони не замінюють задекларовану транзакційну вартість.
Стаття 135. Товари та послуги, що використовуються для виробництва ввізних товарів
1. Якщо покупець постачає будь-які товари чи послуги, перелічені в статті 71(1)(b) Кодексу, продавцю, вартість цих товарів та послуг вважається рівною ціні їх придбання. Ціна придбання повинна включати всі платежі, що їх покупець товарів та послуг, перелічених у статті 71(1)(b) зобов’язаний здійснити для отримання цих товарів та послуг.
Якщо ці товари та послуги виготовлено покупцем або особою, пов’язаною з ним, їх вартістю повинна бути вартість їх виробництва.
2. Якщо вартість товарів та послуг, перелічених у статті 71(1)(b) Кодексу, не можна визначити відповідно до параграфа 1, вона повинна бути визначена на основі інших об’єктивних даних та даних, що піддаються кількісному визначенню.
3. Якщо товари, перелічені в статті 71(1)(b) Кодексу, використано покупцем перед тим, як їх постачено, їх вартість необхідно відкоригувати для врахування зниження вартості.
4. Вартість послуг, зазначених у статті 71(1)(b) Кодексу, включає витрати на неуспішну діяльність з розвитку, якщо їх понесено щодо проектів або замовлень, що стосуються ввізних товарів.
5. Для цілей статті 71(1)(b)(iv) Кодексу витрати на дослідження та попередні проектні креслення не включаються до митної вартості.
6. Вартість постачених товарів та послуг, визначену відповідно до параграфів 1-5, розподіляється пропорційно між ввізними товарами.
Стаття 136. Роялті та ліцензійні платежі
1. Роялті та ліцензійні платежі, пов’язані з увізними товарами, зокрема якщо права, передані згідно з ліцензійною угодою або угодою про сплату роялті, включено в товари. Метод розрахунку суми роялті чи ліцензійного платежу не є вирішальним фактором.
2. Якщо метод розрахунку суми роялті чи ліцензійних платежів враховує ціну ввізних товарів, необхідно припустити за відсутності доказів протилежного, що оплата цих роялті чи ліцензійних платежів пов’язана з товарами, що підлягають оцінці.
3. Якщо роялті чи ліцензійні платежі частково пов’язані з товарами, що оцінюються, і частково з іншими складниками чи складовими частинами, що додаються до товарів після їх ввозу або до пост-ввізної діяльності, або послуг, здійснюється відповідне коригування.
4. Роялті та ліцензійні платежі оплачуються, як умова продажу ввізних товарів, якщо виконано одну із таких умов:
(a) продавець або особа, пов’язана із продавцем, вимагає від покупця здійснити цей платіж;
(b) платіж здійснено покупцем задля виконання зобов’язання продавця відповідно до договірних зобов’язань;
(c) товари не можуть бути продані покупцю чи придбані ним без оплати роялті чи ліцензійних платежів ліцензіару.
5. Країна, що в ній отримувач роялті чи ліцензійних платежів має осідок, не є суттєвою обставиною.
Стаття 137. Місце переміщення товарів на митну територію Союзу
1. Для цілей статті 71(1)(e) Кодексу, місцем переміщення товарів на митну територію Союзу є:
(a) для товарів, перевезених морем, порт, куди товари прибувають вперше на митну територію Союзу;
(b) для товарів, перевезених морем в один із французьких заморських департаментів, що є частиною митної території Союзу, та перевезених прямо до іншої частини митної території Союзу, або навпаки, порт, куди товари прибувають вперше на митну територію Союзу, за умови що їх там розвантажено або перевантажено;
(c) для товарів, перевезених морем і потім без перевантаження внутрішніми водними шляхами, перший порт, де може відбутися розвантаження;
(d) для товарів, що перевозяться залізничними, внутрішніми водними або автомобільними шляхами, місце, де розташована митниця прибуття;
(e) для товарів, перевезених іншими видами транспорту, місце, де перетинається кордон митної території Союзу;
2. Для цілей статті 71(1)(e) Кодексу, якщо товари переміщуються на митну територію Союзу і потім перевозяться до пункту призначення в іншій частині цієї території через території, які не є частиною митної території Союзу, місцем, де товари переміщуються на митну територію Союзу є місце, де товари вперше переміщено на цю митну територію, за умови що товари перевозяться прямо через ці території звичайним маршрутом до місця призначення.
3. Параграф 2 необхідно також застосовувати, якщо товари розвантажено, перевантажено або тимчасово призупинено на територіях, що не є частиною митної території Союзу, з причин, пов’язаних лише з їх перевезенням.
4. Якщо встановлені у параграфах 1(b), 2 та 3 умови не виконано, місцем переміщення товарів на митну територію Союзу є:
(a) для товарів, перевезених морем, порт розвантаження;
(b) для товарів, перевезених іншими видами транспорту місце, вказане в пунктах (c), (d) або (e) параграфа 1, що розташоване в тій частині митної території Союзу, що до неї відправлено товари.
Стаття 138. Транспортні витрати
1. Якщо товари перевозяться тим самим видом транспорту до пункту поза межами місця, де вони переміщуються та митну територію Союзу, транспортні витрати повинні бути розраховані пропорційно відстані до місця, де товари переміщаються на митну територію Союзу відповідно до статті 137 цього Регламенту, крім випадків, коли митним органам надаються докази, що показують витрати, що могли б бути понесені відповідно до стандартного списку транспортних тарифів для перевезення товарів до місця, де товари переміщаються на митну територію Союзу.
2. Витрати на перевезення повітряним шляхом, включно зі витратами на термінове доставляння повітряним шляхом, для включення в митну вартість товарів визначаються відповідно до додатку 23-01.
3. Якщо перевезення є безкоштовним або його забезпечує покупець, транспортні витрати для включення до митної вартості товарів розраховуються відповідно до списку транспортних тарифів, що зазвичай застосовуються для тих самих видів транспорту.
Стаття 139. Збори, що стягуються за поштові відправлення
Поштові збори, що стягуються стосовно товарів, надісланих поштою до місця призначення, повинні бути включені до митної вартості цих товарів, за винятком додаткових митних зборів, що стягуються на митній території Союзу.
Стаття 140. Неприйняття задекларованої транзакційної вартості
1. Якщо митні органи мають обґрунтовані сумніви в тому, що задекларована транзакційна вартість становить всю сплачену суму або всю суму, що підлягає сплаті, зазначену в статті 70(1) Кодексу, вони можуть попросити декларанта надати додаткову інформацію.
2. Якщо їхні сумніви не розвіяно, митні органи можуть вирішити, що вартість товарів не може бути визначена відповідно до статті 70(1) Кодексу.
Стаття 141. Митна вартість ідентичних або подібних товарів
1. Під час визначення митної вартості ввізних товарів відповідно до статті 74(2)(a) або (b) Кодексу використовується транзакційна вартість ідентичних або подібних товарів, за умови їх продажу на такому самому торговому рівні та в основному в таких самих кількостях, що і оцінювані товари.
Якщо такого продажу не знайдено, митну вартість необхідно визначати беручи до уваги транзакційну вартість ідентичних або подібних товарів, проданих на іншому торговому рівні або в інших кількостях. Цю транзакційну вартість необхідно скоригувати з урахуванням відмінностей, притаманних торговому рівню та/або кількості.
2. Необхідно проводити коригування для врахування суттєвих відмінностей у витратах та зборах між відповідними ввізними товарами та ідентичними або подібними товарами у зв’язку з відмінностями у відстанях та видах транспорту.
3. Якщо знайдено більш ніж одну транзакційну вартість ідентичних або подібних товарів, необхідно використовувати найнижчу з цих вартостей для визначення митної вартості ввізних товарів.
4. "Ідентичні товари" та "подібні товари", у відповідних випадках, не містять товарів, що включають або відображають інженерні роботи, розробки, художні роботи, проектні роботи, плани і креслення, щодо яких не проведено коригування відповідно до статті 71(1)(b)(iv) Кодексу, оскільки таку роботу виконано в Союзі.
5. Транзакційна вартість товарів, виготовлених іншою особою, враховується лише тоді, коли не можна знайти транзакційну вартість для ідентичних або подібних товарів, виготовлених особою, що виготовила оцінювані товари.
Стаття 142. Дедуктивний метод
1. Ціною за одиницю, використаною для визначення митної вартості відповідно до статті 74(2)(c) Кодексу є ціна, що за нею ввізні товари або ввізні ідентичні або подібні товари продаються в Союзі у тому ж стані, що в ньому їх ввозили, в той самий або приблизний час, що і час ввозу оцінюваних товарів.
2. За відсутності ціни за одиницю, зазначену в параграфі 1, ціною за одиницю є ціна, що за нею ввізні товари або ввізні ідентичні або подібні товари продаються у тому ж стані, що в ньому їх ввозили на митну територію Союзу, якомога раніше після ввезення товарів, що підлягають оцінюванню, та в будь-якому випадку протягом 90 днів із цього ввезення.
3. За відсутності ціни за одиницю, зазначеної в параграфах 1 та 2, за запитом декларанта використовується ціна за одиницю, що за нею ввізні товари продаються на митній території Союзу після подальшої обробки та переробки з належним урахуванням вартості, доданої такою обробкою або переробкою.
4. Для цілей визначення митної вартості відповідно до статті 74(2)(c) Кодексу не необхідно враховувати такі продажі:
(a) продажі товарів на торговому рівні, відмінного від першого рівня після ввезення;
(b) продажі пов’язаним особам;
(c) продажі особам, що прямо або опосередковано постачають безкоштовно або за зниженою ціною товари або послуги, перелічені в статті 71(1)(b) Кодексу, для використання у зв’язку з виробництвом і продажем для вивозу ввізних товарів;
(d) продажі в кількості, недостатній для визначення ціни за одиницю.
5. Під час визначення митної вартості із ціни за одиницю, визначеної відповідно до параграфів 1-4, необхідно вирахувати таке:
(a) комісійні винагороди, що зазвичай сплачуються або погоджені до сплати або націнки, що зазвичай робляться для прибутку та загальних витрат (включно з прямими та непрямими витратами на збут відповідних товарів), пов’язаних із продажем на митній території Союзу ввізних товарів того самого ґатунку або виду, що і товари, що належать до групи чи асортименту товарів, виготовлених конкретним промисловим сектором;
(b) звичайні витрати на перевезення та страхування та пов’язані витрати, понесені в межах митної території Союзу;
(c) ввізні мита або інші збори, що підлягають сплаті на митній території Союзу у зв’язку з увозом або продажем товарів.
6. Митну вартість певних швидкопсувних товарів, зазначених у додатку 23-02, що ввозяться відправленням, можна безпосередньо визначити відповідно до статті 74(2)(c) Кодексу. Для цього ціни за одиницю повинні бути повідомлені Комісії державами-членами та поширені Комісією через Інтегрований тариф Європейського Союзу (далі - TARIC) відповідно до статті 6 Регламенту Ради (ЄЕС) № 2658/87 (- 12).
Такі ціни за одиницю можна використовувати для визначення митної вартості ввізних товарів протягом 14-денного періоду. Кожен період починається в п’ятницю.
Ціни за одиницю необхідно розраховувати і повідомляти таким чином:
(a) після передбачених параграфом 5 вирахувань держави-члени повідомляють Комісії ціну одиниці за 100 кг нетто для кожної категорії товарів. Держави-члени можуть зафіксувати стандартні суми для витрат, зазначених в пункті (b) параграфа 5, про що необхідно повідомити Комісію;
(b) референтним періодом для визначення цін за одиницю є попередній 14-денний період, що закінчується в четвер, що передує тижню, під час якого встановлюються нові ціни за одиницю;
(c) держави-члени повинні повідомляти Комісії ціни за одиницю в євро не пізніше 12.00 у понеділок тижня, в якому вони підлягають поширенню Комісією. Якщо цей день не є робочим днем, повідомлення здійснюється в робочий день, що безпосередньо передує цьому дню. Ціни за одиницю застосовуються, лише якщо це повідомлення поширила Комісія.
Стаття 143. Метод розрахованої вартості
1. Під час застосування статті 74(2)(d) Кодексу, митні органи не можуть вимагати від особи, що не має осідку на митній території Союзу, або змушувати її надавати для перевірки рахунок або іншу інформацію або надавати доступ до рахунку чи іншої інформації для цілей визначення митної вартості.
2. Вартість матеріалів та виготовлення, зазначених у статті 74(2)(d)(i) Кодексу, повинна включати вартість елементів, визначених статтею 71(1)(a) (ii) та (iii) Кодексу . Вона також повинна включати розподілену вартість будь-якого продукту або послуги, визначеного або визначеної статтею 71(1)(b) Кодексу, що його або її постачено прямо або опосередковано покупцем для використання, пов’язаного з виробництвом оцінюваних товарів. Вартість елементів, визначених статтею 71(1)(b)(iv) Кодексу, виконаних в Союзі, повинна бути включена лише в розмірі, в якому вони нараховуються виробнику.
3. Вартість виробництва включає всі витрати, понесені під час створення, доповнення або суттєвого покращення економічних товарів. Вона також включає витрати, визначені статтею 71(1)(b)(ii) та (iii) Кодексу .
4. Загальні витрати, зазначені в статті 74(2)(d)(ii) Кодексу, включають прямі та непрямі витрати на виготовлення та продаж товарів для вивозу, що не включені відповідно до статті 74(2)(d)(i) Кодексу.
Стаття 144. Резервний метод
1. Під час визначення митної вартості відповідно до статті 74(3) Кодексу може бути використана розумна гнучкість у застосуванні методів, передбачених статтями 70 та 74(2) Кодексу . Вартість, визначена таким чином, повинна якомога сильніше ґрунтуватися на раніше визначених митних вартостях.
2. Якщо митну вартість не можна визначити відповідно до параграфа 1, використовуються інші відповідні методи. В цьому випадку митну вартість не необхідно визначати на основі одного із таких методів:
(a) ціни продажу на митній території Союзу товарів, виготовлених на митній території Союзу;
(b) системи, що згідно з нею для визначення митної вартості використовується вища з двох альтернативних вартостей;
(c) ціни товарів на внутрішньому ринку країни вивозу;
(d) вартості виробництва, відмінної від розрахованої вартість, що її визначено для ідентичних або подібних товарів відповідно до статті 74(2)(d) Кодексу;
(e) ціни для вивозу в третю країну;
(f) мінімальних митних вартостей;
(g) довільних чи вигаданих вартостей.
Стаття 145. Підтвердні документи щодо митної вартості
Рахунок-фактура, що має стосунок до задекларованої транзакційної вартості, потрібна як підтвердний документ.
Стаття 146. Конвертація валюти для цілей визначення митної вартості
1. Відповідно до статті 53(1)(a) Кодексу необхідно використовувати такі обмінні курси для конвертації валюти в цілях визначення митної вартості:
(a) обмінний курс, опублікований Європейським Центральним Банком для держав-членів, що їх валютою є євро;
(b) обмінний курс, опублікований компетентним національним органом, або якщо національний орган призначив приватний банк для цілей публікування обмінного курсу, курс, опублікований приватним банком, для держав-членів, що їх валютою не є євро.
2. Обмінним курсом для використання відповідно до параграфа 1 є обмінний курс, що публікується другого вівторка кожного місяця.
Якщо в цей день не опубліковано обмінний курс, необхідно використовувати останній опублікований курс.
3. Обмінний курс застосовується протягом місяця, починаючи з першого дня наступного місяця.
4. Якщо обмінний курс, зазначений у параграфах 1 та 2, не опубліковано, курс для застосування статті 53(1)(a) Кодексу повинен бути визначений відповідною державою-членом. Цей курс повинен якомога краще відображати вартість валюти відповідної держави-члена
РОЗДІЛ III
МИТНИЙ БОРГ І ГАРАНТІЇ
ГЛАВА 1
Гарантія для потенційного або наявного митного боргу
Секція 1
Загальні положення
Стаття 147. Електронна система для гарантій
Для обміну та зберігання інформації стосовно гарантій, що їх можна використовувати в більш ніж одній державі-члені, використовується електронна система, створена для цих цілей, відповідно до статті 16(1) Кодексу.
Перший параграф цієї статті застосовується з дати впровадження Системи управління гарантіями Митного кодексу Союзу (UCC GUM), зазначеної в додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС.
Стаття 148. Індивідуальна гарантія для потенційного митного боргу
(Стаття 90(1) підпараграф 2 Кодексу )
1. Якщо надання гарантії є обов’язковим, гарантія, що покриває єдину операцію (індивідуальна гарантія) для потенційного митного боргу, повинна покривати суму ввізного або вивізного мита, що відповідає митному боргу, що може бути понесений, розрахований на основі найвищих митних ставок, застосовних до товарів однакового типу.
2. Якщо інші належні до сплати у зв’язку з увозом або вивозом товарів збори повинні покриватись індивідуальною гарантією, їх розрахунок ґрунтується на найвищих ставках, застосовних до товарів одного виду в державі-члені, де відповідні товари поміщено під митну процедуру або перебувають на тимчасовому зберіганні.
Стаття 149. Факультативна гарантія
Якщо митні органи вирішують вимагати гарантію, що є факультативною, застосовуються статті 150-158 цього Регламенту.
Стаття 150. Гарантія у формі грошового депозиту
Якщо гарантія вимагається для спеціальних процедур або тимчасового зберігання та надається як індивідуальна гарантія у формі грошового депозиту, ця гарантія надається митним органам держави-члена, де товари поміщено під процедуру або на тимчасове зберігання.
Якщо спеціальну процедуру, відмінну від процедури кінцевого використання, закрито або нагляд за тимчасовим зберіганням завершено правильно, гарантія підлягає поверненню митним органом держави-члена, що в ній її надано.
Стаття 151. Гарантія у формі зобов’язання, наданого гарантом
(Статті 92(1)(b) та 94 Кодексу)
1. Надане гарантом зобов’язання повинне бути схвалене митницею, де видається гарантія (митниця гарантування), що повинна повідомити про схвалення особу, що повинна надати гарантію.
2. Митниця гарантування в будь-який час може відкликати схвалення зобов’язання гаранта. Митниця гарантування повинна повідомити про таке відкликання гаранта та особу, що від неї вимагають надання гарантії.
3. Гарант може у будь-який час скасувати своє зобов’язання. Гарант повинен повідомити про таке скасування митницю гарантування.
4. Скасування зобов’язання гаранта не впливає на товари, що їх на момент набуття чинності такого скасування вже поміщено на підставі скасованого зобов’язання під митну процедуру або на тимчасове зберігання та що залишаються під такою митною процедурою або на тимчасовому зберіганні.
5. Індивідуальна гарантія, що надається у формі зобов’язання, повинна надаватися з використанням форми, викладеної в додатку 32-01.
6. Комплексна гарантія, що надається у формі зобов’язання, повинна надаватися з використанням форми, викладеної в додатку 32-03.
7. Незважаючи на параграф 5 та 6 і статтю 160, кожна держава-член може згідно з національним правом дозволити гаранту надавати зобов’язання у формі, що відрізняється від форм, викладених у додатках 32-01, 32-02 та 32-03, за умови що вона має таку саму юридичну силу.
Стаття 152. Індивідуальна гарантія, надана гарантом у формі зобов’язання
1. Якщо індивідуальну гарантію надає гарант у формі зобов’язання, підтвердження такого зобов’язання повинна зберігати митниця гарантування протягом періоду дії гарантії.
2. Якщо індивідуальну гарантію надає гарант у формі зобов’язання, суб’єкт процедури не повинен змінювати код доступу, пов’язаний із референтним номером гарантії.
Стаття 153. Взаємодопомога між митними органами
Якщо митний борг виник у державі-члені, відмінній від держави-члена, що прийняла гарантію в одній із форм, зазначених у статті 83(1) Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446, що її можна використовувати в більш ніж одній державі-члені, держава-член, що прийняла гарантію, повинна переказати до держави-члена, де виник митний борг, за зробленим останньою запитом після закінчення строку сплати, суму ввізного або вивізного мита в межах прийнятої гарантії та несплаченого мита.
Такий переказ необхідно здійснити протягом 1 місяця після отримання запиту.
Стаття 154. Референтний номер гарантії та код доступу
1. Якщо індивідуальну гарантію можна використовувати в більш ніж одній державі-члені, митниця гарантування повинна повідомити особі, що надала гарантію, або гаранту, у випадку гарантії у формі ваучерів, таку інформацію:
(a) референтний номер гарантії;
(b) код доступу, пов’язаний із референтним номером гарантії.
2. Якщо комплексну гарантію можна використовувати в більш ніж одній державі-члені, митниця гарантування повинна повідомляти особі, що надала гарантію, таку інформацію:
(a) референтний номер гарантії для кожної частини референтної суми, що підлягає моніторингу відповідно до статті 157 цього Регламенту;
(b) код доступу, пов’язаний із референтним номером гарантії.
Після запиту особи, що надала гарантію, митниця гарантування повинна присвоїти один додатковий код доступу або більше цій гарантії для використання цієї особою або її представниками.
3. Митний орган повинен перевіряти наявність та чинність гарантії щоразу, коли особа повідомляє йому референтний номер гарантії.
Секція 2
Комплексна гарантія
Стаття 155. Референтна сума
1. Якщо інше не передбачено статтею 158 цього Регламенту, сума комплексної гарантії повинна дорівнювати референтній сумі, встановленій митницею гарантування відповідно до статті 90 Кодексу.
2. Якщо комплексну гарантію необхідно надавати щодо ввізного або вивізного мита або інших зборів, що їх суму можна точно встановити на момент, коли гарантія вимагається, частина референтної суми, що покриває ці мита і збори, повинна відповідати сумі ввізного або вивізного мита та інших зборів, що підлягають сплаті.
3. Якщо комплексна гарантія повинна бути надана щодо ввізного або вивізного мита й інших зборів, що їх суму неможливо встановити точно на момент, коли гарантія вимагається, або що їх сума змінюється з часом, частину референтної суми, що покриває ці мита і збори, необхідно встановлювати таким чином:
(a) стосовно частини, що покриває ввізне або вивізне мито й інші збори, що виникли, референтна сума повинна відповідати сумі ввізного або вивізного мита й інших зборів, що підлягають сплаті;
(b) стосовно частини, що покриває ввізне або вивізне мито й інші збори, що можуть виникнути, референтна сума повинна відповідати сумі ввізного або вивізного мита й інших зборів, що можуть підлягати сплаті у зв’язку з кожною митною декларацією або декларацією тимчасового зберігання, щодо якої надано гарантію, у період між поміщенням товарів під відповідну митну процедуру або на тимчасове зберігання і моментом, коли процедуру закрито або нагляд за кінцевим використанням товарів або тимчасовим зберіганням завершено.
Для цілей пункту (b), необхідно враховувати найвищі ставки ввізного або вивізного мита, застосовні до товарів того самого типу та найвищі ставки інших зборів, належних до сплати у зв’язку з увозом та вивозом товарів того самого типу в державі-члені митниці гарантування.
Якщо інформація, необхідна для визначення частини референтної суми згідно з першим підпараграфом, відсутня в митниці гарантування, така сума встановлюється на рівні 10000 євро для кожної декларації.