Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 952/2013 від 9 жовтня 2013 року про встановлення Митного кодексу Союзу

1. Цей Регламент запроваджує Митний кодекс Союзу (Кодекс), що містить загальні положення та процедури, застосовні до товарів, переміщуваних на митну територію Союзу або за її межі.

Без обмеження міжнародного права та конвенцій і законодавства Союзу в інших галузях, Кодекс діє однаково на всій митній території Союзу.

2. Деякі положення митного законодавства можуть діяти за межами митної території Союзу в рамках законодавства, що регулює окремі галузі, або в рамках міжнародних конвенцій.

3. Дія деяких положень митного законодавства, в тому числі передбачених ним спрощень, поширюється на торгівлю товарами Союзу між частинами митної території Союзу, що до них застосовуються положення Директиви 2006/112/ЄС або Директиви 2008/118/ЄС, та частинами такої території, де такі положення не застосовуються, або на торгівлю між частинами такої території, де такі положення не застосовуються.

Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 284 із зазначенням положень митного законодавства і передбачених ним спрощень щодо митної декларації, підтвердження митного статусу, використання процедури внутрішнього транзиту Союзу тією мірою, якою це не перешкоджає належному застосуванню відповідних податкових інструментів, що їх дія поширюється на торгівлю згаданими в статті 1(3) товарами Союзу. Такі акти можуть бути спрямовані на вирішення конкретних обставин щодо торгівлі товарами Союзу, що стосуються лише однієї держави-члена.

Митні органи передусім несуть відповідальність за нагляд за міжнародною торгівлею Союзу, таким чином сприяючи добросовісній і відкритій торгівлі, виконанню зовнішніх аспектів внутрішнього ринку, спільної торговельної політики та інших спільних політик Союзу, що мають вплив на торгівлю, а також загальній безпеці ланцюга постачання. Митні органи повинні вживати заходів, що спрямовані, зокрема, на таке:

(a) захист фінансових інтересів Союзу та його держав-членів;

(b) захист Союзу від недобросовісної та незаконної торгівлі і водночас підтримка законної комерційної діяльності;

(c) забезпечення захисту та безпеки Союзу та його резидентів, а також охорона довкілля, якщо необхідно - у тісній співпраці з іншими органами; та

(d) підтримання належного балансу між митним контролем і сприянням законній торгівлі.

1. Митна територія Союзу складається з таких територій, у тому числі їхніх територіальних вод, внутрішніх вод і повітряного простору:

- територія Королівства Бельгія,

- територія Республіки Болгарія,

- територія Чеської Республіки,

- територія Королівства Данія, крім Фарерських островів і Гренландії,

- Федеральної Республіки Німеччина, крім острова Гельголанд і території Бюзінген (Договір між Федеральною Республікою Німеччина та Швейцарською Конфедерацією від 23 листопада 1964 року),

- територія Республіки Естонія,

- територія Ірландії,

- територія Грецької Республіки,

- територія Королівства Іспанія, крім Сеути та Мелільї,

- територія Французької Республіки, крім французьких заморських країн і територій, що на них поширюються положення частини четвертої Договору про функціонування Європейського Союзу (ДФЄС),

- територія Республіки Хорватія,

- територія Італійської Республіки, крім муніципалітетів Лівіньо і Кампьоне-д'Італія та національних вод озера Лугано, що розташовані між берегом і політичним кордоном території між Понте-Треза та Порто-Черезіо,

- територія Республіки Кіпр, згідно з положеннями Акта про вступ 2003 року,

- територія Республіки Латвія,

- територія Республіки Литва,

- територія Великого Герцогства Люксембург,

- територія Угорщини,

- територія Мальти,

- територія Королівства Нідерландів у Європі,

- територія Республіки Австрія,

- територія Республіки Польща,

- територія Португальської Республіки,

- територія Румунії,

- територія Республіки Словенія,

- територія Словацької Республіки,

- територія Республіки Фінляндія,

- територія Королівства Швеція, та

- територія Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії і Нормандських островів та острова Мен.

2. Вказані нижче території, розташовані за межами території держав-членів, у тому числі їхні територіальні води, внутрішні води та повітряний простір, повинні вважатися частиною митної території Союзу з урахуванням застосовних до них конвенцій і договорів:

(a) ФРАНЦІЯ

(b) КІПР

Територія районів дислокації Збройних сил Сполученого Королівства в Акротірі та Декелії, що визначена в Договорі щодо заснування Республіки Кіпр, підписаному в Нікосії 16 серпня 1960 року (Збірник договорів Сполученого Королівства № 4 (1961), директивний документ 1252).

Для цілей Кодексу застосовуються такі терміни та означення:

(1) "митні органи" означає митні адміністрації держав-членів, відповідальні за застосування митного законодавства, та будь-які інші органи, уповноважені відповідно до національного законодавства застосовувати визначене митне законодавство;

(2) "митне законодавство" означає масив законодавства, що складається з такого:

(a) Кодекс і положення законодавства, що його доповнюють або виконують, ухвалені на рівні Союзу або національному рівні;

(b) Єдиний митний тариф;

(c) законодавство, що запроваджує систему Союзу для звільнень від сплати мита;

(d) міжнародні угоди, що містять митні норми, - тією мірою, якою вони діють у Союзі;

(3) "митний контроль" означає конкретні дії, які виконують митні органи для того, щоб забезпечити дотримання митного законодавства та іншого законодавства, що регулює прибуття, вибуття, транзит, переміщення, зберігання та кінцеве використання товарів, переміщуваних між митною територією Союзу та країнами або територіями, які не є частиною такої території, та перебування і переміщення на митній території Союзу товарів із третіх країн і товарів, поміщених під процедуру кінцевого використання;

(4) "особа" означає фізичну особу, юридичну особу та будь-яке об'єднання осіб, що не є юридичною особою, але що його згідно із законодавством Союзу або національним законодавством визнано об'єднанням, що має здатність вчиняти юридичні дії;

(5) "економічний оператор" означає особу, що в ході своєї комерційної діяльності провадить діяльність, регульовану митним законодавством;

(6) "митний представник" означає будь-яку особу, яку призначила інша особа для виконання дій і формальностей, необхідних згідно з митним законодавством у її відносинах з митними органами;

(7) "ризик" означає імовірність і наслідки настання події стосовно прибуття, вибуття, транзиту, переміщення або кінцевого використання товарів, переміщуваних між митною територією Союзу та країнами або територіями, які не є частиною такої території, а також стосовно перебування на митній території Союзу товарів із третіх країн, яка:

(a) перешкоджатиме правильному застосуванню інструментів Союзу або національних інструментів;

(b) ставитиме під загрозу фінансові інтереси Союзу та його держав-членів; або

(c) становитиме загрозу для безпеки Союзу та його резидентів, здоров'я людей, тварин або рослин, довкілля чи споживачів;

(8) "митні формальності" означає всі операції, що їх повинні виконати особа та митні органи для дотримання митного законодавства;

(9) "загальна декларація прибуття" означає акт, яким особа повідомляє митні органи у встановленій формі та спосіб і протягом визначеного строку про те, що товари буде переміщено на митну територію Союзу;

(10) "загальна декларація вибуття" означає акт, яким особа повідомляє митні органи у встановленій формі та спосіб і протягом визначеного строку про те, що товари буде переміщено за межі митної території Союзу;

(11) "декларація тимчасового зберігання" означає акт, яким особа повідомляє у встановленій формі та спосіб про те, що товари перебувають на тимчасовому зберіганні;

(12) "митна декларація" означає акт, яким особа повідомляє у встановленій формі та спосіб про своє бажання помістити товари під певну митну процедуру і зазначає при цьому, якщо необхідно, про будь-які особливі умови, що їх потрібно застосувати;

(13) "декларація зворотного вивозу" означає акт, яким особа повідомляє у встановленій формі та спосіб про своє бажання перемістити товари із третіх країн, за винятком тих, що перебувають під процедурою вільної зони або на тимчасовому зберіганні, за межі митної території Союзу;

(14) "повідомлення про зворотний вивіз" означає акт, яким особа повідомляє у встановленій формі та спосіб про своє бажання перемістити товари з третіх країн, що перебувають під процедурою вільної зони або на тимчасовому зберіганні, за межі митної території Союзу;

(15) "декларант" означає особу, яка подає від свого імені митну декларацію, декларацію тимчасового зберігання, загальну декларацію прибуття, загальну декларацію вибуття, декларацію зворотного вивозу або повідомлення про зворотний вивіз, чи особу, від імені якої подається така декларація або повідомлення;

(16) "митна процедура" означає будь-яку з таких процедур, під яку можна помістити товари згідно з Кодексом:

(a) випуск для вільного обігу;

(b) спеціальні процедури;

(c) вивіз;

(17) "тимчасове зберігання" означає ситуацію, коли товари з третіх країн тимчасово зберігаються під митним наглядом у період між їх пред'явленням митниці та їх поміщенням під митну процедуру або їх зворотним вивозом;

(18) "митний борг" означає зобов'язання особи сплатити суму ввізного або вивізного мита, що встановлене на визначені товари згідно з чинним митним законодавством;

(19) "боржник" означає будь-яку особу, що несе відповідальність за сплату митного боргу;

(20) "ввізне мито" означає мито, що підлягає сплаті за ввіз товарів;

(21) "вивізне мито" означає мито, що підлягає сплаті за вивезення товарів;

(22) "митний статус" означає статус товарів як товарів Союзу або товарів із третіх країн;

(23) "товари Союзу" означає товари, що підпадають під будь-яку з таких категорій:

(a) товари, що повністю отримані на митній території Союзу та не включають товари, ввезені з країн або територій, які не є частиною митної території Союзу;

(b) товари, переміщувані на митну територію Союзу з країн або територій, які не є частиною такої території, та випущені для вільного обігу;

(c) товари, отримані або вироблені на митній території Союзу виключно із зазначених у пункті (b) товарів або із зазначених у пунктах (а) та (b) товарів;

(24) "товари з третіх країн" означає товари, що не є зазначеними в пункті 23 товарами, або товари, що втратили свій митний статус товарів Союзу;

(25) "управління ризиками" означає систематичне виявлення ризиків, у тому числі шляхом вибіркових перевірок, та вжиття усіх заходів, необхідних для зменшення ймовірності настання ризику;

(26) "випуск товарів" означає дію, якою митні органи надають товари для цілей, визначених для митної процедури, що під неї їх поміщено;

(27) "митний нагляд" означає дію, яку загалом вчиняють митні органи, щоб забезпечити дотримання митного законодавства та, у відповідних випадках, інших правових норм, застосовних до товарів, що є об'єктом такої дії;

(28) "повернення" означає відшкодування сплаченої суми ввізного або вивізного мита;

(29) "звільнення від сплати" означає звільнення від зобов'язання сплатити суму ввізного або вивізного мита, яку не було сплачено;

(30) "перероблені продукти" означає поміщені під процедуру перероблення товари, піддані переробним операціям;

(31) "особа, що має осідок на митній території Союзу" означає:

(a) стосовно фізичної особи, будь-яку особу, яка постійно проживає на митній території Союзу;

(b) стосовно юридичної особи чи об'єднання осіб, будь-яку особу, що має місцезнаходження, головний офіс або постійне комерційне представництво на митній території Союзу;

(32) "постійне комерційне представництво" означає постійне місце ведення комерційної діяльності, в якому постійно перебувають необхідні людські і технічні ресурси та через яке повністю або частково проводяться пов'язані з митною сферою операції особи;

(33) "пред'явлення товарів митниці" означає повідомлення митних органів про надходження товарів на митницю чи в будь-яке інше місце, що його визначили або схвалили митні органи, та доступність таких товарів для митного контролю;

(34) "володілець товарів" означає особу, що є власником товарів, або має подібне право розпорядження ними, або фактично володіє ними;

(35) "суб'єкт процедури" означає:

(a) особу, яка подає митну декларацію або від імені якої таку декларацію подано; або

(b) особу, якій передано права та обов'язки стосовно митної процедури;

(36) "заходи торговельної політики" означає нетарифні заходи, запроваджені в рамках спільної торговельної політики, у формі норм законодавства Союзу, що регулюють міжнародну торгівлю товарами;

(37) "переробні операції" означає будь-що з такого:

(a) оброблення товарів, у тому числі їх монтаж, або складання, або з'єднання з іншими товарами;

(b) перероблення товарів;

(c) знищення товарів;

(d) ремонт товарів, у тому числі їх відновлення та налагодження;

(e) використання товарів, що не повинні входити до складу перероблених продуктів, але що дозволяють або полегшують виробництво таких продуктів, навіть якщо вони повністю або частково витрачаються в процесі (допоміжні засоби виробництва);

(38) "норма добутку" означає кількість чи відсоток перероблених продуктів, отриманих унаслідок перероблення певної кількості товарів, поміщених під процедуру перероблення;

(39) "рішення" означає будь-який акт митних органів стосовно митного законодавства, який містить рішення в конкретній справі та має юридичні наслідки для відповідної особи чи осіб;

(40) "перевізник" означає:

(a) у контексті прибуття товарів, особу, яка переміщує товари або несе відповідальність за переміщення товарів на митну територію Союзу. Проте:

(i) у разі змішаного перевезення, "перевізник" означає особу, яка керує транспортним засобом, що, після його переміщення на митну територію Союзу, рухається самостійно як активний транспортний засіб;

(ii) у разі морського чи повітряного перевезення згідно з договором про спільне використання або фрахтування судна, "перевізник" означає особу, яка укладає договір і видає коносамент або авіанакладну для фактичного переміщення товарів на митну територію Союзу;

(b) у контексті вибуття товарів, особу, яка переміщує товари або несе відповідальність за переміщення товарів за межі митної території Союзу. Проте:

(i) у разі змішаного перевезення, якщо активний транспортний засіб, що залишає митну територію Союзу, тільки перевозить інший транспортний засіб, що, після прибуття активного транспортного засобу в пункт призначення, рухатиметься самостійно як активний транспортний засіб, "перевізник" означає особу, яка керуватиме транспортним засобом, що рухатиметься самостійно після того, як транспортний засіб, що залишає митну територію Союзу, прибуде в пункт призначення;

(ii) у разі морського чи повітряного перевезення згідно з договором про спільне використання або фрахтування судна, "перевізник" означає особу, яка укладає договір і видає коносамент або авіанакладну для фактичного переміщення товарів за межі митної території Союзу;

(41) "комісійна винагорода за купівлю" означає винагороду, що її сплачує імпортер агенту за представництво його інтересів під час купівлі оцінюваних товарів.

1. Весь обмін інформацією, як-от декларації, заяви або рішення, між митними органами та між економічними операторами і митними органами, а також зберігання такої інформації, згідно з вимогами митного законодавства, повинні здійснюватися з використанням засобів електронного опрацювання даних.

2. Спільні вимоги до даних повинні бути розроблені для цілей обміну зазначеною в параграфі 1 інформацією та її зберігання.

3. Засоби для обміну інформацією та її зберігання, крім зазначених у параграфі 1 засобів електронного опрацювання даних, можна використовувати таким чином:

(a) на постійній основі, якщо це обґрунтовано з огляду на тип перевезення або якщо використання засобів електронного опрацювання даних не є доцільним для відповідних митних формальностей;

(b) на тимчасовій основі, у разі тимчасової несправності комп'ютеризованої системи митних органів або економічних операторів.

4. Як відступ від параграфа 1, Комісія може у виняткових випадках ухвалювати рішення, що дозволяють одній або декільком державам-членам використовувати засоби для обміну інформацією та її зберігання, крім засобів електронного опрацювання даних.

Таке рішення про відступ повинне обґрунтовуватись конкретною ситуацією держави-члена, що просить його ухвалити, а також відступ необхідно надавати на визначений строк. Відступ підлягає періодичному перегляду і може подовжуватись на додатковий строк за заявою держави-члена, якій його надано. Його повинно бути скасовано, якщо він більш не є обґрунтованим.

Відступ не повинен впливати на обмін інформацією між державою-членом, якій його надано, та іншими державами-членами або на обмін інформацією та її зберігання в інших державах-членах для цілей застосування митного законодавства.

Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 284, щоб визначати таке:

(a) згадані в статті 6(2) спільні вимоги до даних, враховуючи необхідність виконання передбачених митним законодавством митних формальностей, а також характер і мету обміну зазначеною в статті 6(1) інформацією та її зберігання;

(b) конкретні випадки, в яких засоби для обміну інформацією та її зберігання, крім засобів електронного опрацювання даних, можна використовувати згідно з пунктом (а) статті 6(3);

(c) тип інформації та відомості, що повинні міститись у зазначеній у статтях 148(4) та 214(1) документації.

1. Шляхом імплементаційних актів Комісія визначає:

(а) за необхідності, формат і код спільних вимог до даних, згаданих у статті 6(2);

(b) процедурні норми щодо обміну інформацією та її зберігання, які можна виконати за допомогою засобів, відмінних від зазначених у статті 6(3) засобів електронного опрацювання даних.

Такі імплементаційні акти ухвалюються відповідно до зазначеної в статті 285(4) експертної процедури.

2. Комісія ухвалює згадані в статті 6(4) рішення про відступи шляхом імплементаційних актів.

Такі імплементаційні акти ухвалюються відповідно до зазначеної в статті 285(2) дорадчої процедури.

1. Економічні оператори, що мають осідок на митній території Союзу, підлягають реєстрації в митних органах за місцем їхнього осідку.

2. В окремих випадках економічні оператори, що не мають осідку на митній території Союзу, підлягають реєстрації в митних органах за місцем, де вони вперше подають декларацію або подають заяву з проханням ухвалити рішення.

3. Особи, відмінні від економічних операторів, не зобов'язані реєструватись у митних органах, якщо не передбачено інше.

Якщо зазначені в першому підпараграфі особи зобов'язані реєструватись, діє таке:

(a) якщо вони мають осідок на митній території Союзу, вони підлягають реєстрації в митних органах за місцем їхнього осідку;

(b) якщо вони не мають осідку на митній території Союзу, вони підлягають реєстрації в митних органах за місцем, де вони вперше подають декларацію або подають заяву з проханням ухвалити рішення.

4. В окремих випадках митні органи визнають реєстрацію недійсною.

Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 284, щоб визначати:

(a) зазначені в статті 9(2) випадки, коли економічні оператори, що не мають осідку на митній території Союзу, підлягають реєстрації в митних органах;

(b) зазначені в першому підпараграфі статті 9(3) випадки, коли особи, крім економічних операторів, підлягають реєстрації в митних органах;

(c) зазначені в статті 9(4) випадки, коли митні органи визнають реєстрацію недійсною.

Комісія визначає шляхом імплементаційних актів митний орган, відповідальний за реєстрацію згідно зі статтею 9.

Такі імплементаційні акти ухвалюються відповідно до зазначеної в статті 285(4) експертної процедури.

1. На всю інформацію, що її отримують митні органи під час виконання своїх службових обов'язків, яка за своїм характером є конфіденційною або яка надається на умовах конфіденційності, поширюється зобов'язання збереження професійної таємниці. Крім передбачених у статті 47(2) випадків, компетентні органи не повинні розкривати таку інформацію без прямого дозволу особи чи органу, що її надали.

Однак таку інформацію може бути розкрито без дозволу, якщо митні органи зобов'язані або уповноважені це зробити відповідно до чинних положень, зокрема стосовно охорони даних, або у зв'язку із судовим провадженням.

2. Згадану у параграфі 1 конфіденційну інформацію може бути передано митним органам та іншим компетентним органам країн або територій, які не є частиною митної території Союзу, для мети митної співпраці з такими країнами або територіями в рамках міжнародної угоди чи законодавства Союзу в сфері спільної торговельної політики.

3. Будь-яке розкриття або передача інформації, що згадані в параграфах 1 і 2, повинні забезпечувати достатній рівень охорони даних повністю відповідно до чинних положень про охорону даних.

1. Митні органи та економічні оператори можуть обмінюватися будь-якою інформацією, що прямо не вимагається митним законодавством, зокрема для цілей взаємної співпраці у виявленні ризиків та протидії їм. Такий обмін може здійснюватися на підставі письмової угоди та може передбачати доступ митних органів до комп'ютерних систем економічних операторів.

2. Будь-яка інформація, що її надає одна сторона іншій у ході зазначеної в параграфі 1 співпраці, є конфіденційною, якщо тільки обидві сторони не домовляться про інше.

1. Будь-яка особа може запитувати в митних органів інформацію щодо застосування митного законодавства. Такий запит може бути відхилено, якщо він не стосується фактично передбаченої діяльності, пов'язаної з міжнародною торгівлею товарами.

2. Митні органи повинні підтримувати регулярний діалог з економічними операторами та іншими органами, що проводять діяльність у сфері міжнародної торгівлі товарами. Вони повинні сприяти прозорості шляхом забезпечення вільного та, якщо можливо, безкоштовного доступу через мережу інтернет до митного законодавства, загальних адміністративних правил і бланків заяв.

1. Будь-яка особа, що прямо чи опосередковано бере участь у виконанні митних формальностей або в здійсненні митного контролю, повинна на вимогу митних органів і протягом будь-якого встановленого строку надати таким органам усі необхідні документи та інформацію у відповідній формі, а також усю допомогу, необхідну для виконання таких формальностей або здійснення такого контролю.

2. Унаслідок подання особою до митних органів митної декларації, декларації тимчасового зберігання, загальної декларації прибуття, загальної декларації вибуття, декларації зворотного вивозу чи повідомлення про зворотний вивіз або подання заяви на видачу дозволу чи на ухвалення будь-якого іншого рішення ця особа несе відповідальність:

(a) за правильність і повноту інформації, наданої в декларації, повідомленні чи заяві;

(b) за справжність, достовірність і чинність будь-якого документа, що підтверджує декларацію, повідомлення чи заяву;

(c) у відповідних випадках, за дотримання усіх зобов'язань стосовно поміщення відповідних товарів під відповідну митну процедуру або стосовно проведення операцій, на які отримано дозвіл.

Перший підпараграф також поширюється на надання будь-якої інформації в будь-якій іншій формі, що її вимагають митні органи або що надається їм.

Якщо митний представник відповідної особи згідно зі статтею 18 подає декларацію, повідомлення або заяву чи надає інформацію, такий митний представник також несе зобов'язання, викладені в першому підпараграфі цього параграфа.

1. Держави-члени повинні співпрацювати з Комісією для розроблення, підтримання в справності та використання електронних систем для обміну інформацією між митними органами та з Комісією, а також для зберігання такої інформації відповідно до Кодексу.

2. Держави-члени, яким надано відступ згідно зі статтею 6(4), не зобов'язані розробляти, підтримувати в справності та використовувати в рамках такого відступу електронні системи, зазначені в параграфі 1 цієї статті.

Комісія визначає шляхом імплементаційних актів технічні заходи для розроблення, підтримання в справності та використання електронних систем, зазначених у статті 16(1).

Такі імплементаційні акти ухвалюються відповідно до зазначеної в статті 285(4) експертної процедури.

1. Будь-яка особа може призначити митного представника.

Таке представництво може бути або прямим, у разі чого митний представник діє від імені та в інтересах іншої особи, або непрямим, у разі чого митний представник діє від свого імені, але в інтересах іншої особи.

2. Митний представник повинен мати осідок на митній території Союзу.

Якщо не передбачено інше, така вимога не поширюється на випадки, коли митний представник діє в інтересах осіб, яким необов'язково мати осідок на митній території Союзу.

3. Держави-члени можуть відповідно до законодавства Союзу визначати умови, за яких митний представник може надавати послуги в державі-члені, в якій він має осідок. Проте, без обмеження можливості застосування відповідною державою-членом менш суворих критеріїв, митний представник, що дотримується критеріїв, установлених у пунктах з (а) по (d) статті 39, має право надавати такі послуги в державі-члені, в якій він не має осідку.

4. Держави-члени можуть застосовувати умови, визначені згідно з першим реченням параграфа 3, до митних представників, що не мають осідку на митній території Союзу.

1. Під час роботи з митними органами митний представник повинен заявити, що він діє в інтересах особи, яку він представляє, а також вказати, чи таке представництво є прямим або непрямим.

Особи, які не заявляють, що вони діють як митні представники, або які заявляють, що вони діють як митні представники, не маючи відповідних повноважень, повинні вважатись особами, які діють від свого імені та у своїх інтересах.

2. Митні органи можуть вимагати від осіб, які заявляють, що вони діють як митні представники, підтвердження того, що особа, яку вони представляють, уповноважила їх.

В окремих випадках митні органи не вимагають надання такого підтвердження.

3. Митні органи не повинні вимагати від особи, що діє як митний представник та регулярно вчиняє дії та виконує формальності, щоразу надавати підтвердження наявності в неї повноважень, якщо така особа здатна надати таке підтвердження на вимогу митних органів.

Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 284, щоб визначати:

(а) випадки незастосування вимоги згідно з другим підпараграфом статті 18(2);

(b) випадки, в яких митні органи не вимагають надавати підтвердження повноважень згідно з першим підпараграфом статті 19(2).

Комісія визначає шляхом імплементаційних актів процедурні норми щодо надання і підтвердження права, зазначеного в статті 18(3).

Такі імплементаційні акти ухвалюються відповідно до зазначеної в статті 285(4) експертної процедури.

1. Якщо особа подає заяву на ухвалення рішення щодо застосування митного законодавства, така особа повинна надати всю інформацію, необхідну компетентним митним органам для того, щоб вони могли ухвалити таке рішення.

Також заяву на ухвалення рішення можуть подавати декілька осіб, і рішення може бути ухвалено щодо декількох осіб, відповідно до встановлених у митному законодавстві умов.

Якщо не передбачено інше, компетентним митним органом є орган за місцем, де зберігається або доступна основна звітність заявника для митних цілей і де вестиметься принаймні частина діяльності, що її стосуватиметься рішення.

2. Митні органи повинні невідкладно, і не пізніше 30 днів після отримання заяви на ухвалення рішення, перевірити, чи виконано умови для прийняття такої заяви.

Якщо митні органи встановлять, що заява містить усю інформацію, необхідну для ухвалення ними рішення, вони повинні повідомити заявника про її прийняття протягом вказаного в першому підпараграфі строку.

3. Якщо не передбачено інше, компетентний митний орган повинен ухвалити зазначене в параграфі 1 рішення та повідомити заявника невідкладно, і не пізніше 120 днів із дати прийняття заяви.

Якщо митні органи не можуть дотриматися строку для ухвалення рішення, вони повинні поінформувати заявника про це до закінчення такого строку, зазначивши причини і додатковий строк, що вони вважають необхідним для ухвалення рішення. Якщо не передбачено інше, такий додатковий строк не повинен перевищувати 30 днів.

Без обмеження змісту другого підпараграфа, митні органи можуть продовжувати строк для ухвалення рішення згідно з митним законодавством, якщо заявник просить про продовження для внесення коригувань для того, щоб забезпечити виконання умов та критеріїв. Митні органи, що ухвалюють рішення щодо продовження строку, повинно бути повідомлено про такі коригування і додатковий строк, необхідний для їх внесення.

4. Якщо інше не передбачено в рішенні або митному законодавстві, рішення набуває чинності з дати, в яку його отримав заявник або в яку вважається, що він його отримав. Крім передбачених у статті 45(2) випадків, ухвалені рішення підлягають примусовому виконанню митними органами з такої дати.

5. Якщо інше не передбачено митним законодавством, рішення діє безстроково.

6. До ухвалення рішення, що негативно вплине на заявника, митні органи повинні повідомити заявника про підстави, на яких вони мають намір ухвалити своє рішення, а заявник повинен мати можливість висловити свою точку зору протягом визначеного строку з дати, в яку він отримав таке повідомлення або в яку вважається, що він його отримав. Після закінчення цього строку заявника повинно бути повідомлено про рішення у відповідній формі.

Перший підпараграф не застосовується в будь-якому з таких випадків:

(a) якщо йдеться про рішення, зазначене в статті 33(1);

(b) у разі відмови від переваг тарифної квоти, якщо досягнуто визначеного обсягу тарифної квоти згідно з першим підпараграфом статті 56(4);

(c) якщо того вимагає характер або рівень загрози безпеці Союзу та його резидентів, здоров'ю людей, тварин або рослин, довкіллю або споживачам;

(d) якщо рішення спрямоване на забезпечення виконання іншого рішення, що до нього застосовано перший підпараграф, без обмеження законодавства відповідної держави-члена;

(e) якщо це перешкоджатиме веденню розслідувань, що їх ініційовано для боротьби з шахрайством;

(f) в інших визначених випадках.

7. У рішенні, що негативно впливає на заявника, повинні бути вказані підстави, на яких воно ґрунтується, та право на оскарження, передбачене в статті 44.

1. Утримувач рішення повинен дотримуватись зобов'язань, що виникають на підставі такого рішення.

2. Утримувач рішення повинен невідкладно поінформувати митні органи про будь-які обставини, що виникають після ухвалення рішення і можуть вплинути на збереження ним чинності або його зміст.

3. Без обмеження встановлених в інших сферах положень, що визначають випадки, в яких рішення є або стають недійсними, митні органи, що ухвалили рішення, можуть у будь-який час скасувати, змінити або відкликати його, якщо воно не відповідає митному законодавству.

4. В окремих випадках митні органи повинні здійснити таке:

(a) повторно оцінити рішення;

(b) призупинити дію рішення, яке не підлягає скасуванню, відкликанню або зміні.

5. Митні органи повинні контролювати умови і критерії, що їх повинен виконати утримувач рішення. Вони також контролюють дотримання зобов'язань, що виникають на підставі такого рішення. Якщо утримувач рішення має осідок менше трьох років, митні органи повинні здійснювати ретельний нагляд за ним протягом першого року після ухвалення рішення.

Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 284, щоб визначати:

(a) винятки з третього підпараграфа статті 22(1);

(b) умови прийняття заяви, зазначеної в статті 22(2);

(c) строк для ухвалення конкретного рішення, включаючи можливе продовження такого строку відповідно до статті 22(3);

(d) зазначені в статті 22(4) випадки, якщо рішення набуває чинності не з дати, яка відрізняється від дати в яку заявник його отримав або в яку вважається, що він його отримав;

(e) зазначені в статті 22(5) випадки, якщо рішення не діє безстроково;

(f) тривалість строку, зазначеного в першому підпараграфі статті 22(6);

(g) окремі випадки, зазначені в пункті (f) другого підпараграфа статті 22(6), якщо заявнику не надано можливості висловити свою точку зору;

(h) випадки і правила повторного оцінювання та призупинення дії рішень відповідно до статті 23(4);

Комісія визначає шляхом імплементаційних актів процедурні норми щодо:

(a) подання та прийняття заяви на ухвалення рішення, зазначеного в статті 22(1) і (2);

(b) ухвалення зазначеного в статті 22 рішення, включаючи за потреби консультації з відповідними державами-членами;

(c) здійснення контролю щодо рішення відповідно до статті 23(5).

Такі імплементаційні акти ухвалюються відповідно до зазначеної в статті 285(4) експертної процедури.

Якщо тільки дія рішення не обмежена однією або декількома державами-членами, рішення щодо застосування митного законодавства є чинними на всій митній території Союзу.

1. Митні органи повинні скасувати рішення, що є сприятливим для утримувача рішення, якщо виконано всі такі умови:

(a) рішення ухвалено на основі неправильної або неповної інформації;

(b) утримувач рішення знав або повинен був знати, що інформація була неправильною або неповною;

(c) якби інформація була правильною та повною, рішення було б іншим.

2. Утримувач рішення повинен бути повідомлений про його скасування.

3. Скасування набуває чинності з дати, в яку набуло чинності первинне рішення, якщо інше не зазначено в рішенні відповідно до митного законодавства.

1. Сприятливе рішення підлягає відкликанню або зміні, якщо, крім зазначених у статті 27 випадків:

(a) одна чи більше умов ухвалення такого рішення не виконані чи більше не виконуються; або

(b) у разі подання відповідної заяви утримувачем рішення.

2. Якщо не передбачено інше, адресоване декільком особам сприятливе рішення може бути відкликано тільки відносно особи, яка не виконує покладеного згідно з таким рішенням зобов'язання.

3. Утримувач рішення повинен бути повідомлений про його відкликання або зміну.

4. Дія статті 22(4) поширюється на відкликання або зміну рішення.

Але у виняткових випадках, якщо цього вимагають законні інтереси утримувача рішення, митні органи можуть не більш ніж на один рік відкласти дату, в яку набуває чинності відкликання або зміна. Ця дата повинна бути вказана в рішенні про відкликання або внесення змін.