У разі самостійного виявлення платниками внеску несплачених або несвоєчасно сплачених сум внеску такі платники зобов’язані обчислити такі внески і сплатити їх з нарахуванням пені у порядку та розмірах, визначених цією статтею.
Суми внеску, несвоєчасно нараховані та/або не сплачені у строки, встановлені цим Законом (далі - недоїмка), стягуються з нарахуванням пені та із застосуванням штрафів.
Територіальний орган Пенсійного фонду України у порядку, за формою та у строки, встановлені Пенсійним фондом України, надсилає платникам внеску через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України в електронній, а платникам внеску, у яких кількість працівників не перевищує вісім осіб, - за їхнім вибором у паперовій формі вимогу про сплату недоїмки.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Платник внеску зобов’язаний протягом 10 календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки, штрафів та нарахованої пені.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник внеску узгоджує її з територіальним органом Пенсійного фонду України шляхом оскарження вимоги про сплату недоїмки в порядку адміністративного оскарження відповідно до Закону України "Про адміністративну процедуру" або судовому порядку.
Скарга на вимогу про сплату недоїмки подається до територіального органу Пенсійного фонду України, який прийняв вимогу про сплату недоїмки, у письмовій формі протягом 10 календарних днів, що настають за днем її надходження платнику внеску.
Територіальний орган Пенсійного фонду України, який розглядає скаргу платника внеску, зобов’язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів з дня отримання скарги на адресу платника внеску поштою з повідомленням про вручення або надати платнику внеску під розписку. Керівник територіального органу Пенсійного фонду України (його заступник або уповноважена особа) може прийняти рішення про подовження строку розгляду скарги платника внеску понад встановлений строк, але не більше 60 календарних днів, та у письмовій формі повідомити про це платника внеску до закінчення 20-денного строку. Якщо вмотивоване рішення за скаргою платнику внеску не надсилається протягом 20-денного строку або протягом строку, подовженого за рішенням керівника територіального органу Пенсійного фонду України (його заступника або уповноваженої особи), така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника внеску з дня, наступного за останнім днем закінчення строків.
Порядок узгодження суми недоїмки встановлюється Пенсійним фондом України.
У разі якщо згоди з територіальним органом Пенсійного фонду України не досягнуто, платник внеску зобов’язаний сплатити суми недоїмки, штрафів та нарахованої пені протягом 10 календарних днів з дня надходження рішення відповідного територіального органу Пенсійного фонду України або оскаржити вимогу до Пенсійного фонду України чи в судовому порядку.
У разі якщо платник внеску протягом 10 календарних днів з дня отримання вимоги не сплатив зазначені в ній суми недоїмки, штрафів, нарахованої пені, не узгодив вимогу з територіальним органом Пенсійного фонду України в порядку адміністративного оскарження або судовому порядку чи не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом 10 календарних днів з дня отримання узгодженої вимоги, територіальний орган Пенсійного фонду України надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби узгоджену вимогу про сплату недоїмки в електронній формі.
Порядок обміну інформацією між територіальними органами Пенсійного фонду України та органами державної виконавчої служби визначається Пенсійним фондом України спільно із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику.
Вимога Пенсійного фонду України про сплату недоїмки або рішення суду про стягнення суми недоїмки виконується органами державної виконавчої служби в порядку, встановленому законом.
За рахунок сум, що надходять від платника внеску або від органів державної виконавчої служби, погашаються суми недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі якщо платник внеску має несплачені суми недоїмки, штрафів та пені, сплачені ним суми внеску зараховуються в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.
На суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.
Територіальний орган Пенсійного фонду України накладає на платника внеску штрафи у таких розмірах:
за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) внеску - у розмірі 7 відсотків своєчасно не сплачених сум;
за донарахування територіальним органом Пенсійного фонду України або платником несвоєчасно нарахованого внеску - у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого внеску;
за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності про нарахування внеску - у розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Пеня, передбачена цією статтею, нараховується з першого календарного дня, що настає за днем закінчення строку внесення відповідного платежу, до дня його фактичної сплати (перерахування) включно.
У разі оскарження платником внеску вимоги про сплату недоїмки нарахування пені зупиняється з дня подання скарги до територіального органу Пенсійного фонду України або позову до суду.
Про нарахування пені та застосування штрафів, передбачених цією статтею, посадова особа територіального органу Пенсійного фонду України у порядку, встановленому Пенсійним фондом України, приймає рішення, яке протягом трьох робочих днів надсилається платнику внеску.
Суми пені та штрафів, передбачених цією статтею, підлягають сплаті платником внеску протягом 10 робочих днів з дня надходження відповідного рішення.
Зазначені суми зараховуються на рахунки, відкриті у центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для зарахування внеску. Платник внеску у визначений цією частиною строк має право оскаржити таке рішення в адміністративному порядку або до суду з одночасним обов’язковим письмовим повідомленням про це територіального органу Пенсійного фонду України, яким прийнято таке рішення.
Оскарження рішення територіального органу Пенсійного фонду України про застосування фінансових санкцій зупиняє перебіг строку їх сплати до винесення Пенсійним фондом України або судом рішення у справі. Строк сплати фінансових санкцій також зупиняється до ухвалення судом рішення у разі оскарження платником внеску вимоги про сплату недоїмки, якщо застосування фінансових санкцій пов’язано з виникненням або несвоєчасною сплатою суми недоїмки.
Дія положень цієї статті щодо порядку, строків та процедури оскарження вимоги про сплату недоїмки поширюється також на процедуру оскарження рішень територіального органу Пенсійного фонду України про нарахування пені та/або застосування штрафів.
Рішення територіального органу Пенсійного фонду України про нарахування пені та/або застосування штрафів, передбачених цією статтею, є виконавчим документом.
У разі якщо платник внеску не сплатив зазначені в рішенні територіального органу Пенсійного фонду України про нарахування пені та/або застосування штрафів суми протягом 10 календарних днів з дня надходження відповідного рішення, а також не повідомив у зазначений строк територіальний орган Пенсійного фонду України про оскарження рішення, таке рішення надсилається в порядку, встановленому законом, до органу державної виконавчої служби.
Суми штрафів та нарахованої пені за порушення порядку та строків нарахування, обчислення і сплати внеску стягуються в такому самому порядку, що і суми недоїмки.
Суми штрафів та нарахованої пені включаються до вимоги про сплату недоїмки, якщо їх застосування пов’язано з виникненням та сплатою недоїмки.
Строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.
Провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється в порядку, встановленому Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Від імені Пенсійного фонду України розглядати справи про адміністративні правопорушення, застосовувати фінансові санкції мають право Голова правління Пенсійного фонду України, його заступники, керівники територіальних органів Пенсійного фонду України, їх заступники (інші посадові особи, визначені відповідно до наказу керівника відповідного органу).
( Закон доповнено статтею 20-1 згідно з Законом № 4219-IX від 15.01.2025 )
Стаття 20-2. Державний контроль за додержанням вимог частин другої і третьої статті 17 та частин третьої, шостої і восьмої статті 18 цього Закону здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення.
Рішення, прийняті територіальними органами Пенсійного фонду України та територіальними органами і посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері соціального захисту населення, захисту прав дітей, здійснення державного контролю за дотриманням вимог законодавства під час надання соціальної підтримки та за дотриманням прав дітей з питань, що належать до їхньої компетенції відповідно до цього Закону, є обов’язковими до виконання платниками внеску.
Громадський контроль за додержанням законодавства про забезпечення прав осіб з інвалідністю в частині їх працевлаштування здійснюють професійні спілки та їх об’єднання, роботодавці та їх об’єднання, громадські об’єднання осіб з інвалідністю.
( Закон доповнено статтею 20-2 згідно з Законом № 4219-IX від 15.01.2025 )
Стаття 21. Держава гарантує особам з інвалідністю здобуття освіти на всіх рівнях освіти, що відповідають їхнім здібностям і можливостям.
Особи з інвалідністю здобувають дошкільну та загальну середню освіту в закладах дошкільної та загальної середньої освіти, у тому числі спеціальних та спеціалізованих.
Професійна (професійно-технічна) освіта або перепідготовка осіб з інвалідністю здійснюється відповідно до законодавства.
Для реалізації особою з інвалідністю права на освіту, у тому числі професійну, можуть застосовуватися форми здобуття освіти, визначені законодавством.
Обдаровані діти з інвалідністю мають право на безоплатне навчання музики, образотворчого, художньо-прикладного мистецтва у закладах освіти.
Заклади освіти надають освітні послуги особам з інвалідністю нарівні з іншими громадянами, у тому числі шляхом створення належного кадрового, матеріально-технічного забезпечення, забезпечення універсального дизайну та розумного пристосування, що враховує індивідуальні потреби особи з інвалідністю.
Держава забезпечує виробництво аудіокниг та випуск літератури шрифтом Брайля для забезпечення освітніх та культурних потреб дітей з інвалідністю та осіб з інвалідністю.
( Стаття 21 із змінами, внесеними згідно із Законами № 4213-VI від 22.12.2011, № 4170-IX від 19.12.2024; в редакції Закону № 4219-IX від 15.01.2025 )
Стаття 22. Для реалізації права на професійну (професійно-технічну), фахову передвищу та вищу освіту особами з інвалідністю заклади професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти створюють необхідні умови для здобуття ними освіти на відповідному рівні.
( Частина перша статті 22 в редакції Законів № 2745-VIII від 06.06.2019, № 4219-IX від 15.01.2025 )
Прийом на навчання до закладів вищої та фахової передвищої освіти осіб з інвалідністю проводиться на конкурсній основі відповідно до Умов прийому на навчання до закладів вищої та фахової передвищої освіти, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері освіти і науки.
( Частина друга статті 22 в редакції Закону № 2745-VIII від 06.06.2019 )
Спеціальні умови для здобуття вищої освіти за державним замовленням і за рахунок цільових пільгових державних кредитів надаються:
особам з інвалідністю, які не спроможні відвідувати заклад освіти (за рекомендаціями органу охорони здоров’я та органу соціального захисту населення);
( Абзац другий частини третьої статті 22 в редакції Закону № 4219-IX від 15.01.2025 )
особам, у яких є захворювання, зазначені у Переліку захворювань та патологічних станів, що можуть бути перешкодою для проходження зовнішнього незалежного оцінювання;
особам з інвалідністю I, II групи і дітям з інвалідністю віком до 18 років, яким не протипоказане навчання за обраною спеціальністю.
Прийом на навчання до закладу професійної (професійно-технічної) освіти проводиться шляхом конкурсного відбору вступників.
( Частина четверта статті 22 в редакції Закону № 4219-IX від 15.01.2025 )
У разі складення вступних іспитів з позитивним результатом до закладу професійної (професійно-технічної) освіти поза конкурсом зараховуються діти з інвалідністю та особи з інвалідністю, яким не протипоказане навчання за обраною професією (спеціальністю).
( Частина п'ята статті 22 в редакції Закону № 4219-IX від 15.01.2025 )
За інших рівних умов переважне право на зарахування до закладу професійної (професійно-технічної) освіти мають особи з інвалідністю та діти з сімей, у яких:
( Абзац перший частини шостої статті 22 в редакції Закону № 4219-IX від 15.01.2025 )
обидва батьки є особами з інвалідністю;
один з батьків є особою з інвалідністю, а інший помер;
одинока матір є особою з інвалідністю;
батько є особою з інвалідністю та виховує дитину без матері.
Під час навчання зазначеним категоріям громадян стипендія (у разі призначення) та пенсія (державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю) виплачуються у повному розмірі.
( Стаття 22 із змінами, внесеними згідно із Законами № 232-IV від 21.11.2002, № 1000-V від 03.05.2007, № 1774-VIII від 06.12.2016; в редакції Закону № 2249-VIII від 19.12.2017 )
Стаття 23. Жестова мова як мова осіб з порушенням слуху є засобом спілкування та навчання і захищається державою.
( Частина перша статті 23 в редакції Закону № 4219-IX від 15.01.2025 )
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування:
сприяють поширенню жестової мови та заохоченню мовної самобутності осіб з порушенням слуху;
гарантують збереження, вивчення і всебічний розвиток жестової мови, її використання як засобу виховання, навчання, викладання, спілкування і творчості;
забезпечують можливість комунікації осіб з інвалідністю з порушенням слуху в органах, установах та закладах соціального захисту населення, судових, правоохоронних органах, органах пожежної безпеки, аварійно-рятувальних службах, закладах охорони здоров’я, закладах освіти тощо;
сприяють наданню послуг з перекладу на жестову мову громадянам України з порушенням слуху, які користуються жестовою мовою;
створюють умови для наукового вивчення жестової мови;
сприяють використанню жестової мови в офіційних відносинах.
( Частина друга статті 23 в редакції Закону № 4219-IX від 15.01.2025 )
Телерадіоорганізації (незалежно від форми власності та відомчого підпорядкування) забезпечують субтитрування або переклад на жестову мову офіційних повідомлень, кіно-, відеофільмів, передач і програм у порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.
( Стаття 23 в редакції Законів № 1773-IV від 15.06.2004, № 4213-VI від 22.12.2011 )
Стаття 24. Після закінчення здобуття освіти особам з інвалідністю надається за їхнім бажанням право вільного працевлаштування або право вибору місця роботи, або право скористатися програмою першого робочого місця відповідно до законів України "Про зайнятість населення" та "Про основні засади молодіжної політики".
У разі відмови у прийнятті на роботу, ненаданні роботи за спеціальністю особі з інвалідністю, яка скористалася правом першого робочого місця відповідно до частини першої цієї статті після закінчення здобуття освіти, або у разі недодержання інших умов трудового договору, положень законодавства про працю роботодавець відшкодовує особі з інвалідністю витрати на проїзд до місця роботи і повернення до місця її проживання, а також витрати на проїзд супроводжуючої особи (якщо вона є необхідною).
( Стаття 24 із змінами, внесеними згідно із Законами № 1276-VI від 16.04.2009, № 4213-VI від 22.12.2011, № 2249-VIII від 19.12.2017; в редакції Закону № 4219-IX від 15.01.2025 )
Стаття 25. Роботодавці створюють безпечні і нешкідливі для здоров’я умови праці.
За особами з інвалідністю внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання, які проходять професійне навчання з урахуванням індивідуальної програми реабілітації, якщо з моменту встановлення інвалідності минуло не більше одного року, зберігається середній заробіток за попереднім місцем роботи.
( Частина друга статті 25 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4213-VI від 22.12.2011; в редакції Закону № 4219-IX від 15.01.2025 )
V. СТВОРЕННЯ УМОВ ДЛЯ БЕЗПЕРЕШКОДНОГО ДОСТУПУ ОСІБ З ІНВАЛІДНІСТЮ ДО СОЦІАЛЬНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ
Стаття 26. Підприємства, установи та організації зобов’язані створювати умови для безперешкодного доступу осіб з інвалідністю (у тому числі осіб з інвалідністю, які використовують засоби пересування та собак-поводирів) до об’єктів фізичного оточення. Власники та виробники транспортних засобів, виробники та замовники інформації (друковані засоби масової інформації, телерадіоорганізації тощо), постачальники електронних комунікаційних послуг, виробники радіообладнання та термінального (кінцевого) обладнання повинні забезпечувати надання послуг і виробництво продукту з урахуванням потреб осіб з інвалідністю.
( Абзац перший статті 26 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1089-IX від 16.12.2020 )
На об’єктах фізичного оточення і транспорті загального користування розміщуються знаки, що застосовуються в міжнародній практиці для позначення їх доступності для осіб з інвалідністю.
( Абзац другий статті 26 набирає чинності з 1 січня 2013 року - див. пункт 1 розділу II Закону № 4213-VI від 22.12.2011 )
На об’єктах фізичного оточення інформація, що оприлюднюється, дублюється рельєфним літерно-цифровим або рельєфно-крапковим шрифтом (шрифтом Брайля).
( Абзац третій статті 26 набирає чинності з 1 січня 2013 року - див. пункт 1 розділу II Закону № 4213-VI від 22.12.2011 )
Нумерація поверхів, кабінетів на об’єктах фізичного оточення наноситься рельєфним літерно-цифровим шрифтом.
( Абзац четвертий статті 26 набирає чинності з 1 січня 2013 року - див. пункт 1 розділу II Закону № 4213-VI від 22.12.2011 )( Стаття 26 із змінами, внесеними згідно із Законом № 860-IV від 22.05.2003; в редакції Закону № 4213-VI від 22.12.2011 )
Стаття 27. Планування і забудова населених пунктів, формування мікрорайонів, проектування, будівництво і реконструкція об’єктів фізичного оточення без пристосування для використання особами з інвалідністю не допускаються. Зазначена діяльність здійснюється з урахуванням думки громадських об’єднань осіб з інвалідністю.
У разі якщо діючі об’єкти неможливо повністю пристосувати для потреб осіб з інвалідністю, за погодженням з громадськими об’єднаннями осіб з інвалідністю здійснюється їх розумне пристосування з урахуванням універсального дизайну.
Фінансування зазначених заходів здійснюється за рахунок власників (балансоутримувачів) об’єктів або орендарів згідно із договором оренди.
( Стаття 27 в редакції Закону № 4213-VI від 22.12.2011 )
Стаття 28. Підприємства, організації та фізичні особи - підприємці, що здійснюють транспортне обслуговування населення, зобов’язані забезпечити спеціальне обладнання транспортних засобів, вокзалів, аеропортів та інших об’єктів, яке б дало змогу особам з інвалідністю безперешкодно користуватися їх послугами.
( Частина перша статті 28 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4213-VI від 22.12.2011 )
У тих випадках, коли діючі транспортні засоби не можуть бути пристосовані для використання особами з інвалідністю, органи місцевого самоврядування створюють інші можливості для їх пересування.
При проектуванні і створенні нових засобів пересування, реконструкції і будівництві аеропортів, залізничних вокзалів і автовокзалів, морських і річкових портів обов’язково передбачається можливість їх використання особами з інвалідністю.
Транспорт загального користування (залізничний, морський, внутрішній водний, автомобільний, авіаційний, а також міський електротранспорт, у тому числі метрополітен) з метою врахування обмежених можливостей осіб з інвалідністю забезпечується зовнішніми звуковими інформаторами номера і кінцевих зупинок маршруту, текстовими та звуковими системами у салоні для обов’язкового оголошення зупинок.
( Статтю 28 доповнено частиною четвертою згідно із Законом № 4213-VI від 22.12.2011 - набирає чинності з 1 січня 2013 року - див. пункт 1 розділу II Закону № 4213-VI від 22.12.2011; із змінами, внесеними згідно із Законом № 1054-IX від 03.12.2020 )
Транспортні засоби загального користування, що виготовляються в Україні або ввозяться на митну територію України, мають бути пристосовані для користування особами з інвалідністю з вадами зору, слуху та з ураженнями опорно-рухового апарату, а також передбачати можливість встановлення зовнішніх звукових інформаторів номера і кінцевих зупинок маршруту, текстових та звукових систем у салоні для оголошення зупинок.
( Статтю 28 доповнено частиною п’ятою згідно із Законом № 4213-VI від 22.12.2011 - набирає чинності з 1 січня 2013 року - див. пункт 1 розділу II Закону № 4213-VI від 22.12.2011 )
Стаття 29. Особи з інвалідністю забезпечуються житлом у порядку і на умовах, передбачених чинним законодавством і з урахуванням положень цього Закону.
Особи з інвалідністю та сім’ї, в яких є діти з інвалідністю, мають переважне право на поліпшення житлових умов в порядку, передбаченому чинним законодавством.
Стаття 30. Житло (жиле приміщення), займане особами з інвалідністю або сім’ями, у складі яких вони є, під’їзди, сходові площадки будинків, в яких мешкають особи з інвалідністю, мають відповідати вимогам щодо безперешкодного доступу та бути пристосованими до потреб таких осіб, а також обладнане телефонним зв’язком.
( Частина перша статті 30 в редакції Закону № 1665-IX від 15.07.2021 - вводиться в дію з 01.02.2022 )
Обладнання зазначених жилих приміщень здійснюється органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями, у віданні яких знаходиться житловий фонд.
( Частина друга статті 30 в редакції Закону № 1665-IX від 15.07.2021 - вводиться в дію з 01.02.2022 )( Частину третю статті 30 виключено на підставі Закону № 1665-IX від 15.07.2021 - вводиться в дію з 01.02.2022 )
У разі невідповідності житла (жилих приміщень), в якому проживає особа з інвалідністю, вимогам щодо безперешкодного доступу осіб з інвалідністю і неможливості його пристосування до потреб таких осіб за їх заявою або заявою їх законних представників проводиться заміна такого житла (жилих приміщень) у порядку, передбаченому Житловим кодексом Української РСР.
( Частина четверта статті 30 в редакції Закону № 1665-IX від 15.07.2021 - вводиться в дію з 01.02.2022 )
Органи місцевого самоврядування забезпечують виділення земельних ділянок особам з інвалідністю із захворюваннями опорно-рухового апарату під будівництво гаражів для автомобілів з ручним керуванням поблизу місця їх проживання.
Власники спеціально обладнаних чи відведених майданчиків для паркування забезпечують виділення та облаштування в межах майданчиків місць для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю. Водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, у тому числі на транспортних засобах, що належать підприємствам, установам, організаціям, які здійснюють діяльність у сфері соціального захисту населення, та громадським об’єднанням осіб з інвалідністю, мають право на встановлення на транспортному засобі розпізнавального знака "Водій з інвалідністю" та під час перевезення осіб з інвалідністю користуються всіма перевагами, що надаються водіям з інвалідністю. Водії, які керують транспортними засобами, на яких встановлений розпізнавальний знак "Водій з інвалідністю", повинні мати при собі документи, що підтверджують інвалідність водія або одного з пасажирів. Кількість місць, призначених для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, становить не менше 10 відсотків загальної кількості місць на спеціально обладнаних чи відведених майданчиках для паркування, але не менше одного місця з позначенням таких місць відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою.
( Статтю 30 доповнено частиною шостою згідно із Законом № 2409-VI від 01.07.2010; в редакції Закону № 2109-VIII від 22.06.2017 )
Якщо власники спеціально обладнаних чи відведених майданчиків для паркування не забезпечили виділення та облаштування місць, призначених для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, такими місцями на відповідних майданчиках вважаються місця, на яких розміщені транспортні засоби, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю.
( Статтю 30 доповнено частиною сьомою згідно із Законом № 2409-VI від 01.07.2010; в редакції Закону № 2109-VIII від 22.06.2017 )
Місця для безоплатного паркування транспортних засобів, передбачені частиною шостою цієї статті, також виділяються на спеціально обладнаних чи відведених майданчиках, у тому числі біля житлових будинків (крім індивідуальних житлових будинків) та інших будівель, їх власниками/співвласниками (управителями) або орендарями, на проїзних частинах автомобільних доріг і тротуарах (із числа місць для зупинки та стоянки транспортних засобів) - органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування (суб’єктами господарювання, якщо їм у встановленому порядку передано відповідні частини доріг і тротуарів для ведення господарської діяльності) з позначенням таких місць відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою.
( Частина статті 30 в редакції Закону № 2109-VIII від 22.06.2017 )
Місця для транспортних засобів, передбачені частинами шостою і восьмою цієї статті, визначені на спеціально обладнаних чи відведених майданчиках біля будівель і будинків, мають бути розміщені максимально близько до входу до таких будівель і будинків, а на окремих спеціально обладнаних чи відведених майданчиках - максимально близько до в’їзду на такі майданчики.
( Частина статті 30 в редакції Закону № 2109-VIII від 22.06.2017 )
На всіх автостоянках незалежно від форми власності, які є суб’єктами господарської діяльності чи належать цим суб’єктам, на яких надаються послуги із зберігання транспортних засобів, що належать громадянам (крім автостоянок - гаражних кооперативів), і охороняються, облаштовуються місця для безоплатного зберігання (за рахунок коштів місцевих бюджетів) транспортних засобів, зазначених у частині шостій цієї статті. Кількість місць на автостоянці для безоплатного зберігання транспортних засобів встановлюється за поданням відповідного органу місцевого самоврядування відповідно до потреби з позначенням цих місць дорожніми знаками та відповідною розміткою.
( Статтю 30 доповнено частиною згідно із Законом № 2409-VI від 01.07.2010 )
Порядок надання пільг власникам транспортних засобів, зазначених у частині шостій цієї статті, на безоплатне паркування на спеціально обладнаних чи відведених майданчиках для паркування та на безоплатне зберігання на автостоянках, на яких надаються послуги щодо зберігання транспортних засобів (крім автостоянок - гаражних кооперативів), визначається Кабінетом Міністрів України.
( Статтю 30 доповнено частиною згідно із Законом № 2409-VI від 01.07.2010 )
Стаття 31. Виконавчі комітети органів місцевого самоврядування не можуть вилучати частину жилої площі, збудованої за рахунок коштів громадських об’єднань осіб з інвалідністю, у тому числі господарським способом або з залученням їх коштів в порядку пайової участі.
Стаття 32. Особи з інвалідністю, влаштовані в будинки-інтернати або в інші установи соціальної допомоги, мають право на збереження за ними жилої площі протягом 12 місяців. При більш тривалих строках звільнена жила площа передається для задоволення потреб у житлі іншим особам з інвалідністю, які потребують поліпшення житлових умов.
Стаття 33. Діти з інвалідністю з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які проживають у сім’ях піклувальників, прийомних сім’ях, дитячих будинках сімейного типу, державних або інших соціальних установах, після досягнення повноліття мають право на позачергове одержання житла і матеріальну допомогу на його упорядження у разі, якщо за висновком медико-соціальної експертизи вони можуть здійснювати самообслуговування і вести самостійний спосіб життя.
( Стаття 33 в редакції Закону № 2394-VI від 01.07.2010 )
Стаття 34. Місцеві органи виконавчої влади зобов’язані забезпечувати особам з інвалідністю необхідні умови для вільного доступу і користування культурно-видовищними закладами і спортивними спорудами, для занять фізкультурою і спортом, а також забезпечувати надання спеціального спортивного інвентаря.
( Частина перша статті 34 із змінами, внесеними згідно із Законами № 860-IV від 22.05.2003, № 5462-VI від 16.10.2012 )
Особи з інвалідністю користуються переліченими послугами безплатно або на пільгових умовах згідно з рішеннями органів місцевого самоврядування за участю громадських об’єднань осіб з інвалідністю.
Стаття 35. Особи з інвалідністю забезпечуються засобами спілкування, що полегшують їх взаємодію між собою та з іншими категоріями населення. Порядок і умови такого забезпечення передбачаються місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування за участю громадських об’єднань осіб з інвалідністю.
Особи з інвалідністю першої та другої груп мають право на позачергове і пільгове встановлення квартирних телефонів за рахунок видатків, що здійснюються з місцевих бюджетів і враховуються під час визначення обсягу міжбюджетних трансфертів. Порядок і умови встановлення телефонів особам з інвалідністю визначаються Кабінетом Міністрів України з урахуванням пропозицій всеукраїнських громадських об’єднань осіб з інвалідністю.
( Частина друга статті 35 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4213-VI від 22.12.2011 )
Особам з інвалідністю першої, другої груп і сім’ям, у складі яких є двоє або більше осіб з інвалідністю, оплата послуг електрозв’язку за місцеві телефонні розмови з квартирних телефонів за почасовим (похвилинним, посекундним) обліком їх тривалості встановлюється тільки за їх згодою.
( Частина третя статті 35 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2249-VIII від 19.12.2017 )
Особам з інвалідністю першої, другої груп по зору надається право безплатного користування радіотрансляційною точкою.
Держава здійснює підтримку засобів масової інформації, видавництв, підприємств та організацій, які випускають спеціальну літературу, звукову та відеопродукцію для осіб з інвалідністю.
При розробці, виробництві та встановленні засобів зв’язку та інформації враховуються можливості їх використання особами з інвалідністю.
Особам з інвалідністю по слуху послуги із сурдоперекладу та сурдотехніка надаються відповідно до Закону України "Про соціальні послуги" в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
( Стаття 35 в редакції Закону № 1773-IV від 15.06.2004 )
VI. МАТЕРІАЛЬНЕ, СОЦІАЛЬНО-ПОБУТОВЕ І МЕДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОСІБ З ІНВАЛІДНІСТЮ
Стаття 36. Матеріальне, соціально-побутове і медичне забезпечення осіб з інвалідністю здійснюється у вигляді грошових виплат (пенсій, допомог, одноразових виплат), забезпечення медикаментами, технічними й іншими засобами, включаючи друковані видання із спеціальним шрифтом, звукопідсилюючу апаратуру та аналізатори, а також шляхом надання послуг по медичній, соціальній, трудовій і професійній реабілітації, побутовому та торговельному обслуговуванню.
( Стаття 36 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1773-IV від 15.06.2004 )
Стаття 37. Види матеріального забезпечення, медичної та іншої допомоги, а також соціальних та інших послуг, що надаються особам з інвалідністю та дітям з інвалідністю, джерела їх фінансування встановлюються законом. Допомога та послуги надаються на умовах та в порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.
( Стаття 37 в редакції Закону № 4170-IX від 19.12.2024 )
Стаття 38. Особам з інвалідністю і дітям з інвалідністю надаються безоплатно або на пільгових умовах на підставі індивідуальної програми реабілітації послуги із соціально-побутового і медичного обслуговування, допоміжні засоби реабілітації, медичні вироби, а також автомобілі, крісла колісні з електроприводом.
( Частина перша статті 38 в редакції Закону № 1760-VI від 15.12.2009, № 688-VIII від 15.09.2015; із змінами, внесеними згідно із Законом № 1664-IX від 15.07.2021; в редакції Закону № 3911-IX від 21.08.2024 )
Особі з інвалідністю, законному представнику недієздатної особи з інвалідністю чи дитини з інвалідністю автомобіль, виданий безоплатно чи на пільгових умовах, у тому числі визнаний гуманітарною допомогою, за бажанням може бути безоплатно переданий у власність після закінчення 10-річного строку експлуатації у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
( Статтю 38 доповнено новою частиною згідно із Законом № 688-VIII від 15.09.2015; із змінами, внесеними згідно із Законом № 2249-VIII від 19.12.2017 )
Після смерті особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю автомобіль, виданий безоплатно чи на пільгових умовах, у тому числі визнаний гуманітарною допомогою, за бажанням членів її сім’ї може бути переданий у їх власність безоплатно у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Допоміжні засоби реабілітації можуть бути залишені у власності членів сім’ї померлої особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
( Статтю 38 доповнено новою частиною згідно із Законом № 1760-VI від 15.12.2009; із змінами, внесеними згідно із Законами № 2171-VI від 11.05.2010, № 2249-VIII від 19.12.2017 )
Особи з інвалідністю, які отримують пенсію, що не перевищує мінімального розміру пенсії, або державну соціальну допомогу, призначену замість пенсії, діти з інвалідністю мають право на безплатне придбання лікарських засобів за рецептами лікарів у разі амбулаторного лікування.
Особи з інвалідністю першої і другої груп мають право при амбулаторному лікуванні на придбання лікарських засобів за рецептами лікарів з оплатою 50 відсотків їх вартості.
( Дію частини шостої статті 38 зупинено на 2026 рік згідно із Законом № 4695-IX від 03.12.2025 )( Дію частини шостої статті 38 зупинено на 2025 рік згідно із Законом № 4059-IX від 19.11.2024 ) ( Дію частини шостої статті 38 зупинено на 2024 рік згідно із Законом № 3460-IX від 09.11.2023 )
Особи з інвалідністю і діти з інвалідністю за наявності медичних показань мають право на безплатне забезпечення санаторно-курортними путівками.
Особи з інвалідністю, діти з інвалідністю та особи, які супроводжують осіб з інвалідністю першої групи або дітей з інвалідністю (не більш як одна особа, яка супроводжує особу з інвалідністю першої групи або дитину з інвалідністю), мають право на позачергове обслуговування в будь-яких касах, а також на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності та підпорядкування, які надають будь-які послуги населенню. Особи з інвалідністю, які прямують на лікування (за наявності підтвердних документів), особи з інвалідністю першої групи та діти з інвалідністю мають право на пріоритет перед іншими особами на проходження передбачених законодавством видів контролю в пунктах пропуску через державний кордон України, контрольних пунктах в’їзду на тимчасово окуповані території та виїзду з таких територій. Разом з такими особами у пріоритетному порядку можуть слідувати особи, які їх супроводжують (не більше двох), та, у разі необхідності, - близькі родичі першої лінії спорідненості. У пунктах пропуску через державний кордон України для автомобільного сполучення та контрольних пунктах в’їзду-виїзду на тимчасово окуповані території пріоритет може надаватися при слідуванні в пішому порядку або на легковому автомобілі, за умови відсутності в транспортному засобі, в якому прямують зазначені особи, інших (крім визначених цією статтею) осіб.
( Статтю 38 доповнено частиною згідно із Законом № 2424-VI від 02.07.2010; в редакції Закону № 1664-IX від 15.07.2021 )
Інформація про право на позачергове обслуговування має бути розташована на видному місці.
( Статтю 38 доповнено частиною згідно із Законом № 2424-VI від 02.07.2010 )
Порядок та умови забезпечення осіб з інвалідністю і дітей з інвалідністю лікарськими, допоміжними засобами реабілітації, виробами медичного призначення, санаторно-курортними путівками, автомобілями, а також переліки допоміжних засобів реабілітації і виробів медичного призначення визначає Кабінет Міністрів України.
( Частина статті 38 в редакції Закону № 1760-VI від 15.12.2009 )( Стаття 38 в редакції Закону № 1773-IV від 15.06.2004 )
Стаття 38-1. Транспортне обслуговування осіб з інвалідністю здійснюється на пільгових умовах.
Особи з інвалідністю I та II групи, діти з інвалідністю та особи, які супроводжують осіб з інвалідністю I групи або дітей з інвалідністю (не більше однієї особи, яка супроводжує особу з інвалідністю I групи або дитину з інвалідністю), мають право на безплатний проїзд у пасажирському міському транспорті (крім таксі) за наявності посвідчення чи довідки, зазначених у цьому Законі, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - також електронного квитка, який видається на безоплатній основі.
( Частини другу та третю статті 38-1 викладено в редакції Закону № 76-VIII від 28.12.2014; із змінами, внесеними згідно із Законом № 1812-VIII від 17.01.2017 )( Установити, що норми змін по Закону № 76-VIII від 28.12.2014 в частині вилучення пільгового проїзду окремих категорій громадян набувають чинності з 1 червня 2015 року, крім норм щодо забезпечення пільговим проїздом осіб з інвалідністю I та II групи, дітей з інвалідністю, дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, учнів із малозабезпечених сімей та осіб, які їх супроводжують і які супроводжують особу з інвалідністю I групи, учасників бойових дій - додатково див. пункт 11 розділу III Закону № 76-VIII від 28.12.2014 )
Особи з інвалідністю, діти з інвалідністю та особи, які супроводжують осіб з інвалідністю першої групи або дітей з інвалідністю (не більше однієї особи, яка супроводжує особу з інвалідністю або дитину з інвалідністю), мають право на 50-відсоткову знижку вартості проїзду на внутрішніх лініях (маршрутах) повітряного, залізничного, морського, внутрішнього водного та автомобільного транспорту в період з 1 жовтня по 15 травня.
( Частина третя статті 38-1 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1054-IX від 03.12.2020 )
Пільгове перевезення осіб з інвалідністю здійснюють усі підприємства транспорту незалежно від форми власності та підпорядкування відповідно до Закону України "Про транспорт".
Звуження змісту та обсягу права осіб з інвалідністю на пільговий проїзд транспортом не допускається.
( Частина статті 38-1 в редакції Закону № 4213-VI від 22.12.2011 )
Порядок транспортного обслуговування осіб з інвалідністю та дітей з інвалідністю на пільгових умовах визначається нормативно-правовими актами, що регламентують правила користування громадянами повітряним, залізничним, морським, внутрішнім водним, автомобільним та міським електричним транспортом.
( Статтю 38-1 доповнено частиною згідно із Законом № 107-VI від 28.12.2007 - зміну визнано неконституційною згідно з Рішенням Конституційного Суду № 10-рп/2008 від 22.05.2008; в редакції Закону № 4213-VI від 22.12.2011; із змінами, внесеними згідно із Законом № 1054-IX від 03.12.2020 )( Закон доповнено статтею 38-1 згідно із Законом № 1773-IV від 15.06.2004 )
Стаття 38-2. Пільги, передбачені цим Законом, зберігаються за особами з інвалідністю та дітьми з інвалідністю незалежно від виду виплачуваної пенсії або допомоги, призначеної замість пенсії.
У випадках, коли іншими нормативно-правовими актами передбачені норми, що підвищують встановлений цим Законом рівень соціального захисту осіб з інвалідністю, застосовуються положення тих нормативно-правових актів, які визначають найбільший рівень соціального захисту осіб з інвалідністю.
Якщо особа з інвалідністю має право на одну і ту ж пільгу за цим Законом і одночасно за іншим нормативно-правовим актом, пільга їй надається лише за одним з них за її вибором (незалежно від підстави встановлення пільги).
( Частина третя статті 38-2 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2249-VIII від 19.12.2017 )( Закон доповнено статтею 38-2 згідно із Законом № 1773-IV від 15.06.2004 )
Стаття 39. Особа з інвалідністю має право вибору конкретного виду соціальної допомоги.
Особа з інвалідністю може відмовитися від того чи іншого виду соціальної допомоги, якщо вона не повною мірою відповідає її потребам. У такому разі особа з інвалідністю вправі самостійно вирішувати питання про забезпечення себе конкретним видом допомоги за рахунок власних коштів з урахуванням компенсації вартості аналогічного виду соціальної допомоги, що подається державним органом.
( Частина друга статті 39 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2249-VIII від 19.12.2017 )
Стаття 40. Конкретні умови і порядок пенсійного забезпечення і надання допомоги та інших соціальних послуг визначаються законодавством про пенсійне забезпечення в Україні і актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань.
( Стаття 40 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5462-VI від 16.10.2012 )
Стаття 41. Підприємствам та організаціям, що спеціалізуються на виробництві товарів, протезно-ортопедичних виробів та виробів фізкультурно-спортивного призначення, допоміжних засобів реабілітації і пристосувань для осіб з інвалідністю, встановлюються пільги по оподаткуванню в порядку і на умовах, встановлених законодавством України.
( Стаття 41 із змінами, внесеними згідно із Законом № 200/94-ВР від 13.10.94 )
Стаття 42. Особи, винні у порушенні вимог цього Закону, несуть установлену законом матеріальну, дисциплінарну, адміністративну чи кримінальну відповідальність.
( Закон доповнено статтею 42 згідно із Законом № 4213-VI від 22.12.2011 )
| Голова Верховної Ради Української РСР | Л.КРАВЧУК |
| м. Київ 21 березня 1991 року № 875-XII | |