Цивільний процесуальний кодекс України. Закон від 18.03.2004 №1618-IV

Верховна Рада України Кодекс України, Закон, Кодекс від 18.03.2004 №1618-IV
Увага! Не остання редакція від 05.06.2010. Внесення змін (закон від 11.05.2010 N 2167-VI /2167-17/)
Реквізити

Видавник: Верховна Рада України

Тип Кодекс України, Закон, Кодекс

Дата 18.03.2004

Номер 1618-IV

Статус Діє

Редакції
04.11.2018 внесення змін (закон від 02.10.2018 N 2581-VIII /2581-19/) 28.08.2018 внесення змін (закон від 03.07.2018 N 2475-VIII /2475-19/) 10.06.2018 внесення змін (закон від 14.11.2017 N 2205-VIII /2205-19/) 24.02.2018 внесення змін (закон від 18.01.2018 N 2268-VIII /2268-19/) 07.01.2018 внесення змін (закон від 07.12.2017 N 2234-VIII /2234-19/) 07.01.2018 внесення змін (закон від 07.12.2017 N 2229-VIII /2229-19/) 15.12.2017 нова редакція (закон від 03.10.2017 N 2147-VIII /2147-19/) 03.08.2017 внесення змін (закон від 13.07.2017 N 2136-VIII /2136-19/) 19.07.2017 внесення змін (закон від 23.03.2017 N 1982-VIII /1982-19/) 08.07.2017 внесення змін (закон від 17.05.2017 N 2037-VIII /2037-19/) 26.04.2017 внесення змін (закон від 23.03.2017 N 1977-VIII /1977-19/) 11.03.2017 внесення змін (закон від 09.02.2017 N 1847-VIII /1847-19/) 19.10.2016 внесення змін (закон від 20.09.2016 N 1533-VIII /1533-19/) 05.10.2016 внесення змін (закон від 02.06.2016 N 1404-VIII /1404-19/) 01.08.2016 внесення змін (закон від 25.12.2015 N 922-VIII /922-19/) 11.06.2016 внесення змін (закон від 10.11.2015 N 772-VIII /772-19/) 01.04.2016 внесення змін (закон від 25.12.2015 N 922-VIII /922-19/) 19.02.2016 внесення змін (закон від 25.12.2015 N 922-VIII /922-19/) 24.02.2016 внесення змін (закон від 04.02.2016 N 990-VIII /990-19/) 28.12.2015 внесення змін (закон від 23.12.2015 N 901-VIII /901-19/) 01.01.2016 внесення змін (закон від 26.11.2015 N 835-VIII /835-19/) 01.09.2015 внесення змін (закон від 22.05.2015 N 484-VIII /484-19/) 12.08.2015 внесення змін (закон від 16.07.2015 N 629-VIII /629-19/) 15.07.2015 внесення змін (закон від 14.10.2014 N 1697-VII /1697-18/) 10.07.2015 внесення змін (закон від 18.06.2015 N 541-VIII /541-19/) 04.06.2015 внесення змін (закон від 12.02.2015 N 198-VIII /198-19/) 26.04.2015 внесення змін (закон від 14.10.2014 N 1700-VII /1700-18/) 28.03.2015 внесення змін (закон від 12.02.2015 N 192-VIII /192-19/) 06.11.2014 внесення змін (закон від 15.04.2014 N 1206-VII /1206-18/) 04.06.2014 внесення змін (закон від 13.05.2014 N 1261-VII /1261-18/) 30.05.2014 внесення змін (закон від 13.05.2014 N 1263-VII /1263-18/) 22.04.2014 тлумачення (решение від 22.04.2014 N 4-рп/2014 /v004p710-14/) 02.03.2014 внесення змін (закон від 23.02.2014 N 767-VII /767-18/) 02.02.2014 внесення змін (закон від 28.01.2014 N 732-VII /732-18/) 22.01.2014 внесення змін (закон від 16.01.2014 N 721-VII /721-18/) 11.08.2013 внесення змін (закон від 04.07.2013 N 406-VII /406-18/) 09.06.2013 внесення змін (закон від 16.05.2013 N 245-VII /245-18/) 01.12.2012 внесення змін (закон від 18.09.2012 N 5288-VI /5288-17/) 29.11.2012 внесення змін (закон від 06.11.2012 N 5477-VI /5477-17/) 19.11.2012 внесення змін (закон від 13.04.2012 N 4652-VI /4652-17/) 21.09.2012 внесення змін (закон від 23.02.2012 N 4452-VI /4452-17/) 01.09.2012 внесення змін (закон від 05.06.2009 N 1474-VI /1474-17/) 15.08.2012 внесення змін (закон від 04.07.2012 N 5041-VI /5041-17/) 15.08.2012 внесення змін (закон від 05.07.2012 N 5076-VI /5076-17/) 10.08.2012 внесення змін (закон від 03.07.2012 N 5029-VI /5029-17/) 17.06.2012 внесення змін (закон від 24.05.2012 N 4847-VI /4847-17/) 16.05.2012 внесення змін (закон від 20.12.2011 N 4190-VI /4190-17/) 19.04.2012 внесення змін (закон від 22.03.2012 N 4565-VI /4565-17/) 15.04.2012 внесення змін (закон від 22.03.2012 N 4566-VI /4566-17/) 13.03.2012 внесення змін (закон від 21.02.2012 N 4416-VI /4416-17/) 15.01.2012 внесення змін (закон від 20.12.2011 N 4176-VI /4176-17/) 13.12.2011 визнання конституційними окремих положень (решение від 13.12.2011 N 17-рп/2011 /v017p710-11/) 08.12.2011 визнання конституційними окремих положень (решение від 08.12.2011 N 16-рп/2011 /v016p710-11/) 13.11.2011 внесення змін (закон від 20.10.2011 N 3932-VI /3932-17/) 02.11.2011 тлумачення (решение від 02.11.2011 N 13-рп/2011 /v013p710-11/) 01.11.2011 внесення змін (закон від 08.07.2011 N 3674-VI /3674-17/) 19.10.2011 внесення змін (закон від 22.09.2011 N 3776-VI /3776-17/) 31.05.2011 тлумачення (решение від 31.05.2011 N 4-рп/2011 /v004p710-11/) 12.03.2011 внесення змін (закон від 17.02.2011 N 3038-VI /3038-17/) 08.03.2011 внесення змін (закон від 04.11.2010 N 2677-VI /2677-17/) 01.03.2011 внесення змін (закон від 03.02.2011 N 2981-VI /2981-17/) 01.03.2011 внесення змін (закон від 03.02.2011 N 2979-VI /2979-17/) 30.12.2010 внесення змін (закон від 02.12.2010 N 2748-VI /2748-17/) 01.01.2011 внесення змін (кодекс украины від 02.12.2010 N 2755-VI /2755-17/) 06.10.2010 внесення змін (закон від 21.09.2010 N 2536-VI /2536-17/) 09.09.2010 визнання неконституційними окремих положень (решение від 09.09.2010 N 19-рп/2010 /v019p710-10/) 27.07.2010 внесення змін (закон від 01.07.2010 N 2398-VI /2398-17/) 03.08.2010 внесення змін (закон від 07.07.2010 N 2453-VI /2453-17/) 30.07.2010 внесення змін (закон від 01.06.2010 N 2289-VI /2289-17/) 08.07.2010 тлумачення (решение від 08.07.2010 N 18-рп/2010 /v018p710-10/) 27.07.2010 внесення змін (закон від 01.07.2010 N 2387-VI /2387-17/) 05.06.2010 внесення змін (закон від 11.05.2010 N 2167-VI /2167-17/) 28.04.2010 тлумачення (решение від 28.04.2010 N 12-рп/2010 /v012p710-10/) 16.03.2010 внесення змін (закон від 11.02.2010 N 1876-VI /1876-17/) 10.03.2010 внесення змін (закон від 18.02.2010 N 1691-VI /1691-17/) 16.02.2010 внесення змін (закон від 21.01.2010 N 1837-VI /1837-17/) 27.01.2010 тлумачення (решение від 27.01.2010 N 3-рп/2010 /v003p710-10/) 01.01.2010 внесення змін (закон від 25.06.2009 N 1568-VI /1568-17/) 16.12.2009 внесення змін (закон від 17.11.2009 N 1720-VI /1720-17/) 12.06.2009 внесення змін (закон від 21.05.2009 N 1397-VI /1397-17/) 22.04.2008 визнання конституційними окремих положень (решение від 22.04.2008 N 8-рп/2008 /v008p710-08/) 16.06.2007 внесення змін (закон від 19.04.2007 N 962-V /962-16/) 11.03.2007 внесення змін (закон від 01.12.2006 N 424-V /424-16/) 01.02.2007 внесення змін (закон від 09.01.2007 N 543-V /543-16/) 29.12.2006 внесення змін (закон від 15.12.2006 N 483-V /483-16/) 14.04.2006 внесення змін (закон від 16.03.2006 N 3570-IV /3570-15/) 06.04.2006 внесення змін (закон від 16.03.2006 N 3551-IV /3551-15/) 06.04.2006 внесення змін (закон від 15.03.2006 N 3538-IV /3538-15/) 23.09.2005 внесення змін (закон від 08.09.2005 N 2875-IV /2875-15/) 01.09.2005 внесення змін (кодекс украины від 06.07.2005 N 2747-IV /2747-15/) 01.09.2005 внесення змін (закон від 23.06.2005 N 2709-IV /2709-15/) 18.03.2004 прийняття
Документ підготовлено в системі iplex
ЦИВІЛЬНИЙ ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ
( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2004, N 40-41, 42, ст.492 )( Із змінами, внесеними згідно із Законом N 2709-IV від 23.06.2005, ВВР, 2005, N 32, ст.422 Кодексом N 2747-IV від 06.07.2005, ВВР, 2005, N 35-36, N 37, ст.446 Законами N 2875-IV від 08.09.2005, ВВР, 2005, N 52, ст.562 N 3538-IV від 15.03.2006, ВВР, 2006, N 35, ст.295 N 3551-IV від 16.03.2006, ВВР, 2006, N 35, ст.298 N 3570-IV від 16.03.2006, ВВР, 2006, N 35, ст.303 N 424-V від 01.12.2006, ВВР, 2007, N 9, ст.67 N 483-V від 15.12.2006, ВВР, 2007, N 9, ст.77 N 543-V від 09.01.2007, ВВР, 2007, N 12, ст.103 N 962-V від 19.04.2007, ВВР, 2007, N 31, ст.405 ) ( Щодо визнання конституційними окремих положень див. Рішення Конституційного Суду N 8-рп/2008 від 22.04.2008 )( Із змінами, внесеними згідно із Законами N 1397-VI від 21.05.2009, ВВР, 2009, N 41, ст.596 N 1568-VI від 25.06.2009, ВВР, 2010, N 1, ст.5 N 1720-VI від 17.11.2009, ВВР, 2010, N 8, ст.51 ) ( Офіційне тлумачення до Кодексу див. в Рішенні Конституційного Суду N 3-рп/2010 від 27.01.2010 )( Із змінами, внесеними згідно із Законами N 1837-VI від 21.01.2010, ВВР, 2010, N 12, ст.120 N 1691-VI від 18.02.2010, ВВР, 2010, N 19, ст.154 N 1876-VI від 11.02.2010, ВВР, 2010, N 18, ст.139 ) ( Офіційне тлумачення до Кодексу див. в Рішенні Конституційного Суду N 12-рп/2010 від 28.04.2010 )( Із змінами, внесеними згідно із Законом N 2167-VI від 11.05.2010, ВВР, 2010, N 31, ст.416 )
Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Глава 1
ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Завдання цивільного судочинства
1. Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Стаття 2. Законодавство про цивільне судочинство
1. Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право".
( Частина перша статті 2 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2709-IV від 23.06.2005 )
2. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.
3. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
4. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.
Стаття 3. Право на звернення до суду за захистом
1. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
2. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.
3. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.
Стаття 4. Способи захисту, які застосовуються судом
1. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Стаття 5. Здійснення правосуддя на засадах поваги до честі і гідності, рівності перед законом і судом
1. Суд зобов'язаний поважати честь і гідність усіх учасників цивільного процесу і здійснювати правосуддя на засадах їх рівності перед законом і судом незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак.
Стаття 6. Гласність та відкритість судового розгляду
1. Розгляд справ у всіх судах проводиться усно і відкрито.
2. Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про час і місце розгляду своєї справи.
3. Закритий судовий розгляд допускається у разі, якщо відкритий розгляд може привести до розголошення державної або іншої таємниці, яка охороняється законом, а також за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, з метою забезпечення таємниці усиновлення, запобігання розголошенню відомостей про інтимні чи інші особисті сторони життя осіб, які беруть участь у справі, або відомостей, що принижують їх честь і гідність.
4. Особисті папери, листи, записи телефонних розмов, телеграми та інші види кореспонденції можуть бути оголошені у судовому засіданні тільки за згодою осіб, визначених Цивільним кодексом України. Це правило застосовується при дослідженні звуко- і відеозаписів такого самого характеру.
5. При розгляді справ у закритому судовому засіданні мають право бути присутні особи, які беруть участь у справі, а у разі необхідності - свідки, експерти, спеціалісти і перекладачі.
6. Розгляд справи у закритому судовому засіданні проводиться з додержанням усіх правил цивільного судочинства.
7. Про розгляд справи в закритому судовому засіданні суд зобов'язаний постановити мотивовану ухвалу в нарадчій кімнаті, яка оголошується негайно.
8. Учасники цивільного процесу та інші особи, присутні на відкритому судовому засіданні, мають право робити письмові записи, а також використовувати портативні аудіотехнічні пристрої. Проведення в залі судового засідання фото- і кінозйомки, відео-, звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури, а також транслювання судового засідання по радіо і телебаченню допускаються на підставі ухвали суду за наявності згоди на це осіб, які беруть участь у справі.
9. Рішення суду проголошується прилюдно, крім випадків, коли розгляд проводився у закритому судовому засіданні. Особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов'язки, мають право на отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду відповідної справи. Особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов'язки, мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень і ухвал.
( Частина дев'ята статті 6 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3570-IV від 16.03.2006 )
10. Хід судового засідання фіксується технічними засобами. Порядок фіксування судового засідання технічними засобами встановлюється цим Кодексом.
11. Офіційним записом судового засідання є лише технічний запис, зроблений судом.
Стаття 7. Мова, якою здійснюється цивільне судочинство
1. Цивільне судочинство здійснюється державною мовою.
2. Особи, які беруть участь у справі і не володіють або недостатньо володіють державною мовою, у порядку, встановленому цим Кодексом, мають право робити заяви, давати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача, в порядку, встановленому цим Кодексом.
3. Судові документи складаються державною мовою.
( Положення статті 7 визнано конституційними згідно з РішеннямКонституційного Суду N 8-рп/2008 від 22.04.2008 )
Стаття 8. Законодавство, відповідно до якого суд вирішує справи
1. Суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
2. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.
3. У разі виникнення у суду сумніву під час розгляду справи щодо відповідності закону чи іншого правового акта Конституції України, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України, суд звертається до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта.
4. У разі невідповідності правового акта закону України або міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує акт законодавства, який має вищу юридичну силу.
5. У разі невідповідності закону України міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір.
6. Норми права інших держав суд застосовує у разі, коли це встановлено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
7. Суд вирішує справи у сфері державних закупівель з урахуванням особливостей, визначених Законом України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти".
( Статтю 8 доповнено частиною згідно із Законом N 424-V від 01.12.2006 )
8. Якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).
9. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.
( Статтю 9 виключено на підставі Закону N 2709-IV від 23.06.2005 )
Стаття 10. Змагальність сторін
1. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
2. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
3. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
4. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Стаття 11. Диспозитивність цивільного судочинства
1. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
2. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.
3. Суд залучає відповідний орган чи особу, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, якщо дії законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє.
Стаття 12. Право на правову допомогу
1. Особа, яка бере участь у справі, має право на правову допомогу, яка надається адвокатами або іншими фахівцями у галузі права в порядку, встановленому законом.
Стаття 13. Забезпечення апеляційного і касаційного оскарження судових рішень
1. Особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не беруть участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права та обов'язки, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судових рішень у випадках та порядку, встановлених цим Кодексом.
Стаття 14. Обов'язковість судових рішень
1. Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
2. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
3. Обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням порушуються їхні права, свободи чи інтереси.
Глава 2
ЦИВІЛЬНА ЮРИСДИКЦІЯ
Стаття 15. Компетенція судів щодо розгляду цивільних справ
1. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо:
1) захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин;
2) спорів з приводу призначення, обчислення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням та інших соціальних виплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, речового майна, пайків або грошової компенсації замість них;
3) інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
( Частина перша статті 15 в редакції Закону N 1691-VIвід 18.02.2010 )
2. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.
3. Суди розглядають справи, визначені у частині першій цієї статті, в порядку позовного, наказного та окремого провадження.
Стаття 16. Розгляд кількох пов'язаних між собою вимог
1. Не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 17. Право сторін на передачу спору на розгляд третейського суду
1. Сторони мають право передати спір на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених законом.
Глава 3
СКЛАД СУДУ. ВІДВОДИ
Стаття 18. Склад суду
1. Цивільні справи у судах першої інстанції розглядаються одноособово суддею, який є головуючим і діє від імені суду.
2. У випадках, встановлених цим Кодексом, цивільні справи у судах першої інстанції розглядаються колегією у складі одного судді і двох народних засідателів, які при здійсненні правосуддя користуються всіма правами судді.
3. Цивільні справи у судах апеляційної інстанції розглядаються колегією у складі трьох суддів, головуючий з числа яких визначається в установленому законом порядку.
4. Цивільні справи у суді касаційної інстанції розглядаються колегією у складі не менше трьох суддів.
( Частина четверта статті 18 із змінами, внесеними згідно ізЗаконом N 2875-IV від 08.09.2005 )
5. Цивільні справи у зв'язку з винятковими обставинами переглядаються колегією суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України за наявності не менш як двох третин її чисельності, а у випадках, встановлених цим Кодексом, колегією суддів на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України при їх рівному представництві за наявності не менш як двох третин чисельності кожної палати.
6. Під час перегляду рішення, ухвали суду чи судового наказу у зв'язку з нововиявленими обставинами суд діє в такому самому складі, в якому вони були ухвалені (одноособово або колегіально).
Стаття 19. Порядок вирішення питань колегією суддів
1. Питання, що виникають під час розгляду справи колегією суддів, вирішуються більшістю голосів суддів. Головуючий голосує останнім.
2. При прийнятті рішення з кожного питання жоден із суддів не має права утримуватися від голосування та підписання рішення чи ухвали.
3. Суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку. Цей документ не оголошується в судовому засіданні, приєднується до справи і є відкритим для ознайомлення.
Стаття 20. Підстави для відводу судді
1. Суддя не може брати участі в розгляді справи і підлягає відводу (самовідводу), якщо:
1) під час попереднього вирішення цієї справи він брав участь у процесі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, секретар судового засідання;
2) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи;
3) він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших осіб, які беруть участь у справі;
4) якщо є інші обставини, які викликають сумнів в об'єктивності та неупередженості судді.
2. До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім'ї або близькими родичами між собою.
Стаття 21. Недопустимість повторної участі судді в розгляді справи
1. Суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої інстанції, не може брати участі в розгляді цієї самої справи в судах апеляційної і касаційної інстанцій, у перегляді справи у зв'язку з винятковими обставинами, а так само у новому розгляді її судом першої інстанції після скасування попереднього рішення або ухвали про закриття провадження в справі.
2. Суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді апеляційної інстанції, не може брати участі у розгляді цієї самої справи в судах касаційної і першої інстанцій, у перегляді справи у зв'язку з винятковими обставинами, а також у новому розгляді справи після скасування ухвали чи нового рішення апеляційного суду.
3. Суддя, який брав участь у перегляді справи в суді касаційної інстанції, не може брати участі в розгляді цієї самої справи в суді першої чи апеляційної інстанції.
4. Суддя, який брав участь у перегляді справи у зв'язку з винятковими обставинами, не може брати участі у розгляді цієї самої справи в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції.
Стаття 22. Підстави для відводу секретаря судового засідання, експерта, спеціаліста, перекладача
1. Секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач не можуть брати участі у розгляді справи та підлягають відводу з підстав, зазначених у статті 20 цього Кодексу.
2. Експерт або спеціаліст, крім того, не може брати участі у розгляді справи, якщо:
1) він перебував або перебуває в службовій або іншій залежності від осіб, які беруть участь у справі;
2) з'ясування обставин, які мають значення для справи, виходить за межі сфери його спеціальних знань.
3. Участь секретаря судового засідання, експерта, спеціаліста, перекладача у судовому засіданні при попередньому розгляді даної справи відповідно як секретаря судового засідання, експерта, спеціаліста, перекладача не є підставою для їх відводу.
Стаття 23. Заяви про самовідводи та відводи
1. За наявності підстав, зазначених у статтях 20, 21 і 22 цього Кодексу, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач зобов'язані заявити самовідвід.
2. На підставах, зазначених у статтях 20, 21 і 22 цього Кодексу, судді, секретарю судового засідання, експерту, спеціалісту, перекладачу може бути заявлено відвід особами, які беруть участь у справі.
3. Відвід (самовідвід) повинен бути вмотивованим і заявленим до початку з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами. Заявляти відвід (самовідвід) після цього дозволяється лише у випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) стало відомо після початку з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами.
Стаття 24. Порядок вирішення заяви про відвід
1. У разі заявлення відводу суд повинен вислухати особу, якій заявлено відвід, якщо вона бажає дати пояснення, а також думку осіб, які беруть участь у справі.
2. Заява про відвід вирішується в нарадчій кімнаті ухвалою суду, що розглядає справу. Заява про відвід кільком суддям або всьому складу суду вирішується простою більшістю голосів.
Стаття 25. Наслідки відводу суду (судді)
1. У разі задоволення заяви про відвід судді, який розглядає справу одноособово, справа розглядається в тому самому суді іншим суддею.
2. У разі задоволення заяви про відвід комусь із суддів або всьому складу суду, якщо справа розглядається колегією суддів, справа розглядається в тому самому суді тим самим кількісним складом колегії суддів без участі відведеного судді або іншим складом суддів.
3. Якщо після задоволення відводів (самовідводів) або за наявності підстав, зазначених у статті 21 цього Кодексу, неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи, суд постановляє ухвалу про визначення підсудності справи в порядку, встановленому цим Кодексом.
Глава 4
УЧАСНИКИ ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУ
Параграф 1. Особи, які беруть участь у справі
Стаття 26. Склад осіб, які беруть участь у справі
1. У справах позовного провадження особами, які беруть участь у справі, є сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб.
2. У справах наказного та окремого провадження особами, які беруть участь у справі, є заявники, інші заінтересовані особи, їхні представники.
3. У справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.
Стаття 27. Права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі
1. Особи, які беруть участь у справі, мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, користуватися правовою допомогою, знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, оскаржувати рішення і ухвали суду, користуватися іншими процесуальними правами, встановленими законом.
2. Особи, які беруть участь у справі позовного провадження, для підтвердження своїх вимог або заперечень зобов'язані подати усі наявні у них докази або повідомити про них суд до або під час попереднього судового засідання.
3. Особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.
Стаття 27-1. Забезпечення захисту прав малолітніх або неповнолітніх осіб під час розгляду справи
1. Під час розгляду справи, крім прав та обов'язків, визначених статтею 27 цього Кодексу, малолітня або неповнолітня особа має також такі процесуальні права:
безпосередньо або через представника чи законного представника висловлювати свою думку та отримувати його допомогу у висловленні такої думки;
отримувати через представника чи законного представника інформацію про судовий розгляд;
здійснювати інші процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки, передбачені міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
2. Суд роз'яснює малолітній або неповнолітній особі її права та можливі наслідки дій її представника чи законного представника, у разі якщо цього потребують інтереси цієї особи і за віком та станом здоров'я вона може усвідомити їх значення.
3. Суд сприяє створенню належних умов для здійснення малолітньою або неповнолітньою особою її прав, визначених законом та передбачених міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
( Кодекс доповнено статтею 27-1 згідно із Законом N 1397-VI від 21.05.2009 )
Стаття 28. Цивільна процесуальна правоздатність
1. Здатність мати цивільні процесуальні права та обов'язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи.
Стаття 29. Цивільна процесуальна дієздатність
1. Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.
2. Неповнолітні особи віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також особи, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом. Суд може залучити до участі в таких справах законного представника неповнолітньої особи або особи, цивільна дієздатність якої обмежена.
3. У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває цивільної процесуальної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. Цивільної процесуальної дієздатності набуває також неповнолітня особа, якій у порядку, встановленому цим Кодексом, надано повну цивільну дієздатність.
Стаття 30. Сторони
1. Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.
2. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Стаття 31. Процесуальні права та обов'язки сторін
1. Сторони мають рівні процесуальні права і обов'язки.
2. Крім прав та обов'язків, визначених у статті 27 цього Кодексу, позивач має право протягом усього часу розгляду справи змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково, пред'явити зустрічний позов.
3. Сторони можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії цивільного процесу.
4. Кожна із сторін має право вимагати виконання судового рішення в частині, що стосується цієї сторони.
5. Заявник та заінтересовані особи у справах окремого провадження мають права і обов'язки сторін, за винятками, встановленими у розділі IV цього Кодексу.
Стаття 32. Участь у справі кількох позивачів або відповідачів
1. Позов може бути пред'явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно.
2. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо:
1) предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів;
2) права і обов'язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави;
3) предметом спору є однорідні права і обов'язки.
3. Співучасники можуть доручити вести справу одному із співучасників, якщо він має повну цивільну процесуальну дієздатність.
Стаття 33. Заміна неналежного відповідача, залучення співвідповідачів
1. Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача. У разі відсутності згоди на це позивача суд залучає до участі в справі іншу особу як співвідповідача.
2. Після заміни відповідача або залучення до участі у справі співвідповідача справа за клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розглядається спочатку.
Стаття 34. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору
1. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення судового розгляду, пред'явивши позов до однієї чи обох сторін. Ці особи мають усі процесуальні права і обов'язки позивача.
2. Після вступу в справу третьої особи, яка заявила самостійні вимоги щодо предмета спору, справа за клопотанням цієї особи розглядається спочатку.
Стаття 35. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору
1. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до ухвалення судом рішення, якщо рішення в справі може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї із сторін.
2. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть бути залучені до участі в справі також за клопотанням сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, або з ініціативи суду.
3. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, мають процесуальні права і обов'язки, встановлені статтею 27 цього Кодексу.
4. Вступ у справу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, не тягне за собою розгляду справи спочатку.
Стаття 36. Порядок залучення до участі у справі або вступу в справу третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог
1. Сторона, в якої за рішенням суду виникне право заявити вимогу до третьої особи або до якої у такому випадку може заявити вимогу сама третя особа, зобов'язана повідомити суд про цю третю особу.
2. У заяві про залучення третьої особи повинні бути зазначені ім'я (найменування) третьої особи, місце її проживання (перебування) або місцезнаходження та підстави, з яких вона має бути залучена до участі у справі.
3. Суд повідомляє третю особу про справу, направляє їй копію заяви про залучення третьої особи і роз'яснює її право заявити про свою участь у справі. Копія заяви надсилається особам, які беруть участь у справі. Якщо від третьої особи не надійшло повідомлення про згоду на участь у справі, справа розглядається без неї.
4. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, може сама звернутися з заявою про свою участь у справі.
5. Якщо особи, які беруть участь у справі, заперечують проти залучення чи допуску третьої особи до участі в справі, це питання вирішується судом залежно від обставин справи.
6. З питання залучення або допуску до участі в справі третьої особи суд постановляє ухвалу.
Стаття 37. Процесуальне правонаступництво
1. У разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу.
2. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку він замінив.
Стаття 38. Участь у справі представника
1. Сторона, третя особа, особа, яка відповідно до закону захищає права, свободи чи інтереси інших осіб, а також заявники та інші заінтересовані особи в справах окремого провадження (крім справ про усиновлення) можуть брати участь у цивільній справі особисто або через представника.
2. Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника.
3. Юридичних осіб представляють їхні органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законом, статутом чи положенням, або їх представники.
4. Державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника.
Стаття 39. Законні представники
1. Права, свободи та інтереси малолітніх осіб віком до чотирнадцяти років, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом.
2. Права, свободи та інтереси неповнолітніх осіб віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть захищати у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, піклувальники чи інші особи, визначені законом. Суд може залучити до участі в таких справах неповнолітню особу чи особу, цивільна дієздатність якої обмежена.
3. Права, свободи та інтереси особи, яка визнана безвісно відсутньою, захищає опікун, призначений для опіки над її майном.
4. Права, свободи та інтереси спадкоємців особи, яка померла або оголошена померлою, якщо спадщина ще ніким не прийнята, захищає виконавець заповіту або інша особа, яка вживає заходів щодо охорони спадкового майна.
5. Законні представники можуть доручати ведення справи в суді іншим особам.
Стаття 40. Особи, які можуть бути представниками
1. Представником у суді може бути адвокат або інша особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність і належно посвідчені повноваження на здійснення представництва в суді, за винятком осіб, визначених у статті 41 цього Кодексу.
2. Одна й та сама особа не може бути одночасно представником іншої сторони, третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору або беруть участь у справі на другій стороні.
Стаття 41. Особи, які не можуть бути представниками
1. Не можуть бути представниками в суді особи, які діють у цьому процесі як секретар судового засідання, перекладач, експерт, спеціаліст, свідок.
2. Судді, слідчі, прокурори не можуть бути представниками в суді, крім випадків, коли вони діють як представники відповідного органу, що є стороною або третьою особою в справі, чи як законні представники.
Стаття 42. Документи, що посвідчують повноваження представників
1. Повноваження представників сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, мають бути посвідчені такими документами:
1) довіреністю фізичної особи;
2) довіреністю юридичної особи або документами, що посвідчують службове становище і повноваження її керівника;
3) свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна.
2. Довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально або посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на службі, стаціонарному лікуванні чи за рішенням суду, або за місцем його проживання.
3. Довіреність від імені юридичної особи видається за підписом посадової особи, уповноваженої на це законом, статутом або положенням, з прикладенням печатки юридичної особи.
4. Повноваження адвоката як представника можуть також посвідчуватись ордером, який виданий відповідним адвокатським об'єднанням, або договором.
5. Оригінали документів, зазначених у цій статті, або копії з них, посвідчені суддею, приєднуються до справи.
6. Фізична особа може надати повноваження представникові за усною заявою, яка заноситься до журналу судового засідання.
Стаття 43. Призначення або заміна законного представника судом
1. У разі відсутності у сторони чи третьої особи, визнаної недієздатною або обмеженою у цивільній дієздатності, законного представника суд за поданням органу опіки та піклування ухвалою призначає опікуна або піклувальника і залучає їх до участі у справі як законних представників.
2. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що малолітня чи неповнолітня особа, позбавлена батьківського піклування, не має законного представника, суд ухвалою встановлює над нею відповідно опіку чи піклування за поданням органу опіки та піклування, призначає опікуна або піклувальника та залучає їх до участі у справі як законних представників.
3. У разі якщо законний представник не має права вести справу в суді з підстав, встановлених законом, суд за поданням органу опіки та піклування замінює законного представника.
4. Суд може призначити або замінити законного представника за клопотанням малолітньої або неповнолітньої особи, якщо це відповідає її інтересам.
( Статтю 43 доповнено частиною згідно із Законом N 1397-VI від 21.05.2009 )
5. Звільнення опікуна чи піклувальника в разі, якщо їх призначив суд, і призначення ними інших осіб здійснюються в порядку, встановленому частиною другою статті 241 цього Кодексу.
( Стаття 43 в редакції Закону N 3551-IV від16.03.2006 )
Стаття 44. Повноваження представника в суді
1. Представник, який має повноваження на ведення справи в суді, може вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти ця особа.
2. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності.
3. Підстави і порядок припинення представництва за довіреністю визначається статтями 248-250 Цивільного кодексу України.
4. Про припинення представництва або обмеження повноважень представника за довіреністю має бути повідомлено суд шляхом подання письмової заяви або усної заяви, зробленої у судовому засіданні.
5. У разі відмови представника від наданих йому повноважень представник не може бути у цій самій справі представником іншої сторони.
Стаття 45. Участь у цивільному процесі органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб
1. У випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб, або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах.
2. Прокурор здійснює у суді представництво інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії цивільного процесу.
3. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі в справі або взяти участь у справі за своєю ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь зазначених органів у цивільному процесі для подання висновків у справі є обов'язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне.
Стаття 46. Процесуальні права органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб
1. Органи та інші особи, які відповідно до статті 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.
2. Відмова органів та інших осіб, які відповідно до статті 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб, від поданої ними заяви або зміна вимог не позбавляє особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано заяву, права вимагати від суду розгляду справи та вирішення вимоги у первісному обсязі.
3. Якщо особа, яка має цивільну процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених вимог, суд залишає заяву без розгляду.
4. Прокурор, який не брав участі у справі, з метою вирішення питання про наявність підстав для подання апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд рішення у зв'язку з винятковими або нововиявленими обставинами, має право знайомитися з матеріалами справи в суді.
5. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які беруть участь у справі для подання висновку, мають процесуальні права і обов'язки, встановлені статтею 27 цього Кодексу, а також мають право висловити свою думку щодо вирішення справи по суті.
Параграф 2. Інші учасники цивільного процесу
Стаття 47. Особи, які є іншими учасниками цивільного процесу
1. Учасниками цивільного процесу, крім осіб, які беруть участь у справі, є секретар судового засідання, судовий розпорядник, свідок, експерт, перекладач, спеціаліст, особа, яка надає правову допомогу.
Стаття 48. Секретар судового засідання
1. Секретар судового засідання:
1) здійснює судові виклики і повідомлення;
2) перевіряє наявність та з'ясовує причини відсутності осіб, яких було викликано до суду, і доповідає про це головуючому;
3) забезпечує фіксування судового засідання технічними засобами;
4) веде журнал судового засідання;
5) оформлює матеріали справи;
6) виконує інші доручення головуючого, що стосуються розгляду справи.
2. Секретар судового засідання може уточнювати суть процесуальної дії з метою її правильного відображення в журналі судового засідання.
Стаття 49. Судовий розпорядник
1. Судовий розпорядник:
1) забезпечує належний стан залу судового засідання і запрошує до нього учасників цивільного процесу;
2) з урахуванням кількості місць та забезпечення порядку під час судового засідання визначає можливу кількість осіб, що можуть бути присутні у залі судового засідання;
3) оголошує про вхід і вихід суду та пропонує всім присутнім встати;
4) слідкує за додержанням порядку особами, присутніми у залі судового засідання;
5) виконує розпорядження головуючого про приведення до присяги перекладача, експерта;
6) під час судового засідання приймає від учасників цивільного процесу документи та інші матеріали і передає до суду;
7) запрошує до залу судового засідання свідків та виконує вказівки головуючого щодо приведення їх до присяги;
8) виконує інші доручення головуючого, пов'язані із створенням умов, необхідних для розгляду справи.
2. Вимоги судового розпорядника, пов'язані з виконанням обов'язків, зазначених у частині першій цієї статті, є обов'язковими для учасників цивільного процесу.
3. Скарги на дії чи бездіяльність судового розпорядника розглядаються судом у цьому самому процесі.
Стаття 50. Свідок
1. Свідком може бути кожна особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи.
2. Свідок зобов'язаний з'явитися до суду у визначений час і дати правдиві показання про відомі йому обставини.
3. У разі неможливості прибуття за викликом суду свідок зобов'язаний завчасно повідомити про це суд.
4. Свідок має право давати показання рідною мовою або мовою, якою він володіє, користуватися письмовими записами, відмовитися від давання показань у випадках, встановлених законом, а також на компенсацію витрат, пов'язаних з викликом до суду.
5. За завідомо неправдиві показання або за відмову від давання показань з непередбачених законом підстав свідок несе кримінальну відповідальність, а за невиконання інших обов'язків - відповідальність, встановлену законом.
Стаття 51. Особи, які не підлягають допиту як свідки
1. Не підлягають допиту як свідки:
1) недієздатні фізичні особи, а також особи, які перебувають на обліку чи на лікуванні у психіатричному лікувальному закладі і не здатні через свої фізичні або психічні вади правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, або давати показання;
2) особи, які за законом зобов'язані зберігати в таємниці відомості, що були довірені їм у зв'язку з їхнім службовим чи професійним становищем, - про такі відомості;
3) священнослужителі - про відомості, одержані ними на сповіді віруючих;
4) професійні судді, народні засідателі та присяжні - про обставини обговорення у нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення рішення чи вироку.
2. Особи, які мають дипломатичний імунітет, не можуть бути допитані як свідки без їхньої згоди, а представники дипломатичних представництв - без згоди дипломатичного представника.
Стаття 52. Особи, які мають право відмовитися від давання показань
1. Фізична особа має право відмовитися давати показання щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, над якою встановлено опіку чи піклування, член сім'ї або близький родич цих осіб).
2. Особа, яка відмовляється давати показання, зобов'язана повідомити причини відмови.
Стаття 53. Експерт
1. Експертом є особа, якій доручено провести дослідження матеріальних об'єктів, явищ і процесів, що містять інформацію про обставини справи, і дати висновок з питань, які виникають під час розгляду справи і стосуються сфери її спеціальних знань.
2. Як експерт може залучатися особа, яка відповідає вимогам, встановленим Законом України "Про судову експертизу", і внесена до Державного реєстру атестованих судових експертів.
3. Експерт зобов'язаний з'явитися за викликом суду, провести повне дослідження і дати обґрунтований та об'єктивний письмовий висновок на задані йому питання, а у разі необхідності - роз'яснити його.
4. Під час проведення дослідження експерт повинен забезпечити збереження об'єкта експертизи. Якщо дослідження пов'язане з повним або частковим знищенням об'єкта експертизи або зміною його властивостей, експерт має одержати на це відповідний дозвіл суду, який оформляється ухвалою.
5. Експерт не має права за власною ініціативою збирати матеріали для проведення експертизи; спілкуватися з особами, які беруть участь у справі, а також іншими учасниками цивільного процесу, за винятком дій, пов'язаних з проведенням експертизи; розголошувати відомості, що стали йому відомі у зв'язку з проведенням експертизи, або повідомляти будь-кому, крім суду, про результати експертизи.
6. Експерт невідкладно повинен повідомити суд про неможливість проведення ним експертизи через відсутність у нього необхідних знань або без залучення інших експертів.
7. У разі виникнення сумніву щодо змісту та обсягу доручення експерт невідкладно заявляє суду клопотання щодо його уточнення або повідомляє суд про неможливість проведення ним експертизи за заданими питаннями.
8. Експерт не має права передоручати проведення експертизи іншій особі.
9. У разі постановлення ухвали суду про припинення проведення експертизи, експерт зобов'язаний негайно подати матеріали справи та інші документи, що використовувалися для проведення експертизи.
ЦИВІЛЬНИЙ ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ
Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Глава 1
ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Завдання цивільного судочинства
1. Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Стаття 2. Законодавство про цивільне судочинство
1. Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право".
2. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.
3. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
4. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.
Стаття 3. Право на звернення до суду за захистом
1. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
2. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.
3. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.
Стаття 4. Способи захисту, які застосовуються судом
1. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Стаття 5. Здійснення правосуддя на засадах поваги до честі і гідності, рівності перед законом і судом