ЗАКОН УКРАЇНИ
Основи законодавства України про охорону здоров'я
(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1993, № 4, ст.19)( Вводиться в дію Постановою ВР № 2802-XII від 19.11.92 , ВВР, 1993, № 4, ст.20 )( Із змінами, внесеними згідно з Декретом № 23-92 від 31.12.92 , ВВР, 1993, № 11, ст. 93 Законами № 2978-XII від 03.02.93 , ВВР, 1993, № 15, ст.132 № 4039а-XII від 25.02.94 , ВВР, 1994, № 28, ст.235 № 183/94-ВР від 23.09.94 , ВВР, 1994, № 41, ст.376 № 200/94-ВР від 13.10.94 , ВВР, 1994, № 45, ст.404 № 70/97-ВР від 14.02.97 , ВВР, 1997, № 15, ст.115 № 1489-III від 22.02.2000 , ВВР, 2000, № 19, ст.143 № 380-IV від 26.12.2002 , ВВР, 2003, № 10-11, ст.86 № 1344-IV від 27.11.2003 , ВВР, 2004, № 17-18, ст.250 № 1694-IV від 20.04.2004 , ВВР, 2005, № 4, ст.83 № 1801-IV від 17.06.2004 , ВВР, 2004, № 43-44, ст.493 № 2285-IV від 23.12.2004 , ВВР, 2005, № 7-8, ст.162 № 2427-IV від 01.03.2005 , ВВР, 2005, № 13, ст.231 № 2505-IV від 25.03.2005 , ВВР, 2005, № 17, № 18-19, ст.267 № 2624-IV від 02.06.2005 , ВВР, 2005, № 26, ст.355 № 3235-IV від 20.12.2005 , ВВР, 2006, № 9, № 10-11, ст.96 № 3370-IV від 19.01.2006 , ВВР, 2006, № 22, ст.184 № 3421-IV від 09.02.2006 , ВВР, 2006, № 22, ст.199 № 489-V від 19.12.2006 , ВВР, 2007, № 7-8, ст.66 № 657-V від 08.02.2007 , ВВР, 2007, № 16, ст.215 № 997-V від 27.04.2007 , ВВР, 2007, № 33, ст.440 № 1033-V від 17.05.2007 , ВВР, 2007, № 34, ст.445 )( Додатково див. Рішення Конституційного Суду № 6-рп/2007 від 09.07.2007 )( Із змінами, внесеними згідно із Законами № 107-VI від 28.12.2007 , ВВР, 2008, № 5-6, № 7-8, ст.78 - зміни діють по 31 грудня 2008 року № 121-VI від 12.02.2008 , ВВР, 2008, № 11, ст.108 )( Додатково див. Рішення Конституційного Суду № 10-рп/2008 від 22.05.2008 )( Із змінами, внесеними згідно із Законами № 2592-VI від 07.10.2010 , ВВР, 2011, № 10, ст.63 № 3395-VI від 19.05.2011 , ВВР, 2011, № 50, ст.537 № 3611-VI від 07.07.2011 , ВВР, 2012, № 14, ст.86 № 4000-VI від 03.11.2011 , ВВР, 2012, № 23, ст.241 № 4196-VI від 20.12.2011 , ВВР, 2012, № 30, ст.348 № 5036-VI від 04.07.2012 , ВВР, 2013, № 23, ст.223 № 5081-VI від 05.07.2012 , ВВР, 2013, № 30, ст.340 № 5290-VI від 18.09.2012 , ВВР, 2013, № 41, ст.549 № 5460-VI від 16.10.2012 , ВВР, 2014, № 2-3, ст.41 № 694-VII від 19.11.2013 , ВВР, 2014, № 22, ст.793 )( Щодо втрати чинності Закону № 2592-VI від 07.10.2010 додатково див. Закон № 763-VII від 23.02.2014, ВВР, 2014, № 12, ст.189 )( Із змінами, внесеними згідно із Законами № 1166-VII від 27.03.2014 , ВВР, 2014, № 20-21, ст.745 № 1194-VII від 09.04.2014 , ВВР, 2014, № 25, ст.890 № 1213-VII від 15.04.2014 , ВВР, 2014, № 26, ст.894 № 1590-VII від 04.07.2014 , ВВР, 2014, № 36, ст.1184 № 1697-VII від 14.10.2014 , ВВР, 2015, № 2-3, ст.12 № 76-VIII від 28.12.2014 , ВВР, 2015, № 6, ст.40 - щодо набрання чинності норм зазначеного Закону див. "Прикінцеві положення" № 326-VIII від 09.04.2015 , ВВР, 2015, № 28, ст.237 № 2002-VIII від 06.04.2017 , ВВР, 2017, № 21, ст.245 № 2168-VIII від 19.10.2017 , ВВР, 2018, № 5, ст.31 № 2204-VIII від 14.11.2017 , ВВР, 2017, № 51-52, ст.447 № 2205-VIII від 14.11.2017 , ВВР, 2017, № 51-52, ст.448 № 2206-VIII від 14.11.2017 , ВВР, 2018, № 5, ст.32 № 2427-VIII від 17.05.2018 , ВВР, 2018, № 28, ст.232 № 2581-VIII від 02.10.2018 , ВВР, 2018, № 46, ст.371 № 418-IX від 20.12.2019 № 421-IX від 20.12.2019 № 531-IX від 17.03.2020 , ВВР, 2020, № 16, ст.101 )( Установити, що у 2016 році норми і положення частини другої статті 12, пункту "ж" частини першої статті 77 цього Закону застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та бюджету Фонду соціального страхування України, згідно із Законом № 928-VIII від 25.12.2015 )( У тексті Основ законодавства України про охорону здоров'я:слова "галузь", "подання", "державна виконавча влада", "Республіка Крим" в усіх відмінках замінено відповідно словами "сфера", "надання", "виконавча влада", "Автономна Республіка Крим" у відповідному відмінку;слова "подавати", "подається", "подаватися", "подають" замінено відповідно словами "надавати", "надається", "надаватися", "надають";слова "медико-санітарна допомога" і "лікувально-профілактична допомога" в усіх відмінках замінено словами "медична допомога" у відповідному відмінку;слова "Міністерство охорони здоров'я України" в усіх відмінках замінено відповідно словами "центральний орган виконавчої влади у сфері охорони здоров'я" у відповідному відмінку;слово "акредитованих" виключено згідно із Законом № 3611-VI від 07.07.2011 )( У тексті Закону слова "центральний орган виконавчої влади у сфері охорони здоров'я" в усіх відмінках замінено словами "центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я" у відповідному відмінку згідно із Законом № 5460-VI від 16.10.2012 )
Кожна людина має природне невід'ємне і непорушне право на охорону здоров'я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров'я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров'я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв'язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя.
Основи законодавства України про охорону здоров'я визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров'я в Україні, регулюють суспільні відносини у цій сфері з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров'я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.
Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Законодавство України про охорону здоров'я
Законодавство України про охорону здоров'я базується на Конституції України і складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров'я.
Стаття 2. Міжнародні договори України в сфері охорони здоров'я
Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про охорону здоров'я, то застосовуються правила міжнародного договору.
( Стаття 2 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5460-VI від 16.10.2012 )
Стаття 3. Поняття і терміни, що вживаються в законодавстві про охорону здоров'я
У цих Основах та інших актах законодавства про охорону здоров'я основні поняття мають таке значення:
здоров'я - стан повного фізичного, психічного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних вад;
заклад охорони здоров'я - юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників;
( Абзац третій частини першої статті 3 в редакції Закону № 2002-VIII від 06.04.2017 )
медична допомога - діяльність професійно підготовлених медичних працівників, спрямована на профілактику, діагностику, лікування та реабілітацію у зв'язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв'язку з вагітністю та пологами;
медична субсидія - безготівкова допомога, яка надається за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів для оплати необхідних пацієнту медичних послуг та лікарських засобів;
( Частину першу статті 3 доповнено терміном згідно із Законом № 2168-VIII від 19.10.2017 )
медичне обслуговування - діяльність закладів охорони здоров’я та фізичних осіб - підприємців, які зареєстровані та одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку, у сфері охорони здоров’я, що не обов’язково обмежується медичною допомогою, але безпосередньо пов’язана з її наданням;
( Абзац частини першої статті 3 в редакції Закону № 2002-VIII від 06.04.2017 )
мережа закладів охорони здоров'я - сукупність закладів охорони здоров'я, що забезпечують потреби населення у медичному обслуговуванні на відповідній території;
невідкладний стан людини - раптове погіршення фізичного або психічного здоров'я, яке становить пряму та невідворотну загрозу життю та здоров'ю людини або оточуючих її людей і виникає внаслідок хвороби, травми, отруєння або інших внутрішніх чи зовнішніх причин;
( Частину першу статті 3 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 5081-VI від 05.07.2012 )
особа, уповноважена на здійснення закупівель у сфері охорони здоров’я, - юридична особа, утворена центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, та уповноважена здійснювати закупівлі лікарських засобів, медичних виробів та допоміжних засобів до них і послуг за кошти державного бюджету для виконання програм та здійснення централізованих заходів з охорони здоров’я, а також за кошти грантів (субгрантів) для виконання програм Глобального фонду для боротьби із СНІДом, туберкульозом та малярією в Україні відповідно до закону. Особа, уповноважена на здійснення закупівель у сфері охорони здоров’я, має право безоплатно постачати (передавати) належні їй лікарські засоби, медичні вироби та допоміжні засоби до них і послуги структурним підрозділам з питань охорони здоров’я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій або суб’єктам господарювання, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики;
( Частину першу статті 3 доповнено терміном згідно із Законом № 531-IX від 17.03.2020 )
охорона здоров'я - система заходів, що здійснюються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, закладами охорони здоров’я, фізичними особами - підприємцями, які зареєстровані в установленому законом порядку та одержали ліцензію на право провадження господарської діяльності з медичної практики, медичними та фармацевтичними працівниками, громадськими об’єднаннями і громадянами з метою збереження та відновлення фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості її життя;
( Частину першу статті 3 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 5081-VI від 05.07.2012; в редакції Закону № 2002-VIII від 06.04.2017 )
оцінка медичних технологій - експертиза медичних технологій щодо клінічної ефективності, економічної доцільності, організаційних проблем та проблем безпеки для громадян у зв’язку з їх застосуванням;
( Частину першу статті 3 доповнено терміном згідно із Законом № 2168-VIII від 19.10.2017 )
пацієнт - фізична особа, яка звернулася за медичною допомогою та/або якій надається така допомога;
послуга з медичного обслуговування населення (медична послуга) - послуга, що надається пацієнту закладом охорони здоров’я або фізичною особою - підприємцем, яка зареєстрована та одержала в установленому законом порядку ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, та оплачується її замовником. Замовником послуги з медичного обслуговування населення можуть бути держава, відповідні органи місцевого самоврядування, юридичні та фізичні особи, у тому числі пацієнт;
( Частину першу статті 3 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 2002-VIII від 06.04.2017 )
домедична допомога - невідкладні дії та організаційні заходи, спрямовані на врятування та збереження життя людини у невідкладному стані та мінімізацію наслідків впливу такого стану на її здоров'я, що здійснюються на місці події особами, які не мають медичної освіти, але за своїми службовими обов'язками повинні володіти основними практичними навичками з рятування та збереження життя людини, яка перебуває у невідкладному стані, та відповідно до закону зобов'язані здійснювати такі дії та заходи;
( Частину першу статті 3 доповнено абзацом згідно із Законом № 5081-VI від 05.07.2012 )
рідкісне (орфанне) захворювання - захворювання, яке загрожує життю людини або яке хронічно прогресує, призводить до скорочення тривалості життя громадянина або до його інвалідності, поширеність якого серед населення не частіше ніж 1:2000;
( Частину першу статті 3 доповнено абзацом згідно із Законом № 1213-VII від 15.04.2014 )
телемедицина - комплекс дій, технологій та заходів, що застосовуються під час надання медичної допомоги з використанням засобів дистанційного зв’язку для обміну інформацією в електронній формі;
( Частину першу статті 3 доповнено терміном згідно із Законом № 2206-VIII від 14.11.2017 )
Зміст інших понять і термінів визначається законодавством України та спеціальними словниками понять і термінів Всесвітньої організації охорони здоров'я.
( Текст статті 3 в редакції Закону № 3611-VI від 07.07.2011 )
Стаття 4. Основні принципи охорони здоров'я
Основними принципами охорони здоров'я в Україні є:
визнання охорони здоров'я пріоритетним напрямом діяльності суспільства і держави, одним з головних чинників виживання та розвитку народу України;
дотримання прав і свобод людини і громадянина в сфері охорони здоров'я та забезпечення пов'язаних з ними державних гарантій;
гуманістична спрямованість, забезпечення пріоритету загальнолюдських цінностей над класовими, національними, груповими або індивідуальними інтересами, підвищений медико-соціальний захист найбільш вразливих верств населення;
рівноправність громадян, демократизм і загальнодоступність медичної допомоги та інших послуг в сфері охорони здоров'я;
відповідність завданням і рівню соціально-економічного та культурного розвитку суспільства, наукова обгрунтованість, матеріально-технічна і фінансова забезпеченість;
орієнтація на сучасні стандарти здоров'я та медичної допомоги, поєднання вітчизняних традицій і досягнень із світовим досвідом в сфері охорони здоров'я;
попереджувально-профілактичний характер, комплексний соціальний, екологічний та медичний підхід до охорони здоров'я;
багатоукладність економіки охорони здоров'я і багатоканальність її фінансування, поєднання державних гарантій з демонополізацією та заохоченням підприємництва і конкуренції;
децентралізація державного управління, розвиток самоврядування закладів та самостійності працівників охорони здоров'я на правовій і договірній основі.
Стаття 5. Охорона здоров'я - загальний обов'язок суспільства та держави
Державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов'язані забезпечити пріоритетність охорони здоров'я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров'ю населення і окремих осіб, у межах своєї компетенції надавати допомогу хворим, особам з інвалідністю та потерпілим від нещасних випадків, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров'я в їх діяльності, а також виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством про охорону здоров'я.
( Стаття 5 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2581-VIII від 02.10.2018 )
Розділ II
ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ ГРОМАДЯН У СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я
Стаття 6. Право на охорону здоров'я
Кожний громадянин України має право на охорону здоров'я, що передбачає:
а) життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання здоров'я людини;
б) безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище;
в) санітарно-епідемічне благополуччя території і населеного пункту, де він проживає;
г) безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту та відпочинку;
д) кваліфіковану медичну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря, вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій і закладу охорони здоров'я;
( Пункт "д" частини першої статті 6 із змінами, внесеними згідно із Законом № 997-V від 27.04.2007 )
е) достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров'я і здоров'я населення, включаючи існуючі і можливі фактори ризику та їх ступінь;
є) участь в обговоренні проектів законодавчих актів і внесення пропозицій щодо формування державної політики в сфері охорони здоров'я;
ж) участь в управлінні охороною здоров'я та проведенні громадської експертизи з цих питань у порядку, передбаченому законодавством;
з) можливість об'єднання в громадські організації з метою сприяння охороні здоров'я;
и) правовий захист від будь-яких незаконних форм дискримінації, пов'язаних із станом здоров'я;
і) відшкодування заподіяної здоров'ю шкоди;
ї) оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров'я;
й) можливість проведення незалежної медичної експертизи відповідного типу у разі незгоди громадянина з висновком державної медичної експертизи, застосування до нього запобіжного заходу як до особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, примусових заходів медичного характеру, примусового лікування, примусової госпіталізації та в інших випадках, коли діями працівників охорони здоров’я порушуються права громадянина України на охорону здоров’я;
( Пункт "й" частини першої статті 6 в редакції Закону № 2204-VIII від 14.11.2017 )
к) право пацієнта, який перебуває на стаціонарному лікуванні в закладі охорони здоров'я, на допуск до нього інших медичних працівників, членів сім'ї, опікуна, піклувальника, нотаріуса та адвоката, а також священнослужителя для відправлення богослужіння та релігійного обряду;
( Частину першу статті 6 доповнено пунктом "к" згідно із Законом № 997-V від 27.04.2007 )
л) інформування про доступні медичні послуги із застосуванням телемедицини.
( Частину першу статті 6 доповнено пунктом "л" згідно із Законом № 2206-VIII від 14.11.2017 )
Законами України можуть бути визначені й інші права громадян у сфері охорони здоров'я.
( Частина друга статті 6 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5460-VI від 16.10.2012 )
Громадянам України, які перебувають за кордоном, гарантується право на охорону здоров'я у формах і обсязі, передбачених міжнародними договорами, в яких бере участь Україна.
Стаття 7. Гарантії права на охорону здоров'я
Держава згідно з Конституцією України гарантує всім громадянам реалізацію їх прав у сфері охорони здоров'я шляхом:
а) створення розгалуженої мережі закладів охорони здоров'я;
б) організації і проведення системи державних і громадських заходів щодо охорони та зміцнення здоров'я;
в) фінансування надання всім громадянам та іншим визначеним законом особам гарантованого обсягу медичних послуг та лікарських засобів у порядку, встановленому законом;
( Пункт "в" статті 7 в редакції Закону № 2168-VIII від 19.10.2017 )
г) здійснення державного і можливості громадського контролю та нагляду в сфері охорони здоров'я;
д) організації державної системи збирання, обробки і аналізу соціальної, екологічної та спеціальної медичної статистичної інформації;
е) встановлення відповідальності за порушення прав і законних інтересів громадян у сфері охорони здоров'я.
Стаття 8. Державний захист права на охорону здоров'я
Держава визнає право кожного громадянина України на охорону здоров'я і забезпечує його захист.
Кожен громадянин має право на безоплатне отримання у державних та комунальних закладах охорони здоров'я медичної допомоги, до якої належать:
екстрена медична допомога;
первинна медична допомога;
вторинна (спеціалізована) медична допомога, що надається за медичними показаннями у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я;
третинна (високоспеціалізована) медична допомога, що надається за медичними показаннями у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я;
паліативна допомога, що надається за медичними показаннями у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
( Статтю 8 доповнено новою частиною згідно із Законом № 3611-VI від 07.07.2011 )
Держава гарантує безоплатне надання медичної допомоги у державних та комунальних закладах охорони здоров’я за епідемічними показаннями. Держава також гарантує безоплатне проведення медико-соціальної експертизи, судово-медичної та судово-психіатричної експертизи, патологоанатомічних розтинів та пов’язаних з ними досліджень у порядку, встановленому законодавством.
( Статтю 8 доповнено новою частиною згідно із Законом № 3611-VI від 07.07.2011; в редакції Закону № 2168-VIII від 19.10.2017 )
Держава гарантує громадянам України та іншим визначеним законом особам надання необхідних медичних послуг та лікарських засобів за рахунок коштів Державного бюджету України на умовах та в порядку, встановлених законодавством.
( Статтю 8 доповнено новою частиною згідно із Законом № 2168-VIII від 19.10.2017 )
У разі порушення законних прав і інтересів громадян у сфері охорони здоров'я відповідні державні, громадські або інші органи, підприємства, установи та організації, їх посадові особи і громадяни зобов'язані вжити заходів щодо поновлення порушених прав, захисту законних інтересів та відшкодування заподіяної шкоди.
Судовий захист права на охорону здоров'я здійснюється у порядку, встановленому законодавством.
Розроблення галузевих стандартів у сфері охорони здоров’я, проведення державної оцінки медичних технологій здійснюються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
( Статтю 8 доповнено частиною сьомою згідно із Законом № 2168-VIII від 19.10.2017 )
Стаття 9. Обмеження прав громадян, пов'язані із станом їх здоров'я
На підставах і в порядку, передбачених законами України, громадяни можуть бути визнані тимчасово або постійно не придатними за станом здоров'я до професійної або іншої діяльності, пов'язаної з підвищеною небезпекою для оточуючих, а також з виконанням певних державних функцій.
Застосування запобіжних заходів до особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, примусових заходів медичного характеру стосовно осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння, примусового лікування до осіб, які вчинили злочини та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб, обмеження прав інших громадян у вигляді примусового лікування, примусової госпіталізації або у зв’язку із встановленням карантину допускаються виключно з підстав і в порядку, передбачених законом.
( Частина друга статті 9 в редакції Закону № 2204-VIII від 14.11.2017 )
Рішення про обмеження прав громадян, пов'язані із станом їх здоров'я, можуть бути оскаржені в судовому порядку.
Стаття 10. Обов'язки громадян у сфері охорони здоров'я
Громадяни України зобов'язані:
а) піклуватись про своє здоров'я та здоров'я дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян;
б) у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення;
в) вживати передбачених Законом України "Про екстрену медичну допомогу" , заходів для забезпечення надання екстреної медичної допомоги іншим особам, які знаходяться у невідкладному стані;
( Пункт "в" статті 10 в редакції Закону № 5081-VI від 05.07.2012 )
г) виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством про охорону здоров'я.
Стаття 11. Права і обов'язки іноземців та осіб без громадянства
( У назві та тексті статті 11 слова "іноземні громадяни" в усіх відмінках замінено словом "іноземці" у відповідному відмінку згідно із Законом № 5460-VI від 16.10.2012 )
Іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають на території України, особи, яких визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, користуються такими ж правами і несуть такі ж обов'язки в сфері охорони здоров'я, як і громадяни України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами чи законами України.
( Частина перша статті 11 із змінами, внесеними згідно із Законами № 5290-VI від 18.09.2012, № 5460-VI від 16.10.2012 )
Права та обов'язки в сфері охорони здоров'я іноземців та осіб без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, визначаються законами України і відповідними міжнародними договорами.
( Частина друга статті 11 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5460-VI від 16.10.2012 )
Розділ III
ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я
Стаття 12. Охорона здоров'я - пріоритетний напрям державної діяльності
Охорона здоров'я - один з пріоритетних напрямів державної діяльності. Держава формує політику охорони здоров'я в Україні та забезпечує її реалізацію.
( Дію частини другої статті 12 зупинено на 2004 рік згідно із Законом № 1344-IV від 27.11.2003 )( Дію частини другої статті 12 зупинено на 2003 рік згідно із Законом № 380-IV від 26.12.2002 )
Державна політика охорони здоров'я забезпечується бюджетними асигнуваннями в розмірі, що відповідає її науково обгрунтованим потребам, але не менше десяти відсотків національного доходу.
Стаття 13. Формування державної політики охорони здоров'я
Основу державної політики охорони здоров'я формує Верховна Рада України шляхом закріплення конституційних і законодавчих засад охорони здоров'я, визначення її мети, головних завдань, напрямів, принципів і пріоритетів, встановлення нормативів і обсягів бюджетного фінансування, створення системи відповідних кредитно-фінансових, податкових, митних та інших регуляторів, затвердження загальнодержавних програм охорони здоров'я.
( Частина перша статті 13 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3421-IV від 09.02.2006 )( Частину другу статті 13 виключено на підставі Закону № 5460-VI від 16.10.2012 )
Складовою частиною державної політики охорони здоров'я в Україні є політика охорони здоров'я в Автономній Республіці Крим, місцеві і регіональні комплексні та цільові програми, що формуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування та відображають специфічні потреби охорони здоров'я населення, яке проживає на відповідних територіях.
( Частина третя статті 13 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3611-VI від 07.07.2011 )
Стаття 14. Реалізація державної політики охорони здоров'я
Реалізація державної політики охорони здоров'я покладається на органи виконавчої влади.
( Частину другу статті 14 виключено на підставі Закону № 5460-VI від 16.10.2012 )( Частину третю статті 14 виключено на підставі Закону № 5460-VI від 16.10.2012 )
Кабінет Міністрів України організує розробку та здійснення державних цільових програм, створює економічні, правові та організаційні механізми, що стимулюють ефективну діяльність в сфері охорони здоров'я, забезпечує розвиток мережі закладів охорони здоров'я, укладає міжурядові угоди і координує міжнародне співробітництво з питань охорони здоров'я, а також в межах своєї компетенції здійснює інші повноваження, покладені на органи виконавчої влади в сфері охорони здоров'я.
( Частина четверта статті 14 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3421-IV від 09.02.2006 )
Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади в межах своєї компетенції розробляють програми і прогнози в сфері охорони здоров'я, визначають єдині науково обгрунтовані державні стандарти, критерії та вимоги, що мають сприяти охороні здоров'я населення, здійснюють державний контроль і нагляд та іншу виконавчо-розпорядчу діяльність в сфері охорони здоров'я.
( Частина п'ята статті 14 із змінами, внесеними згідно із Законами № 3611-VI від 07.07.2011, № 421-IX від 20.12.2019 )
Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, а також органи місцевого самоврядування реалізують державну політику у сфері охорони здоров'я в межах своїх повноважень, передбачених законодавством.
( Частина шоста статті 14 в редакції Закону № 3611-VI від 07.07.2011 )
Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад здійснюють управління комунальними закладами охорони здоров’я, організацію їх матеріально-технічного, кадрового та фінансового забезпечення відповідно до закону.
( Статтю 14 доповнено частиною сьомою згідно із Законом № 421-IX від 20.12.2019 )
Стаття 14-1. Система стандартів у сфері охорони здоров'я
Систему стандартів у сфері охорони здоров'я складають державні соціальні нормативи та галузеві стандарти.
Державні соціальні нормативи у сфері охорони здоров'я встановлюються відповідно до Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" .
Галузевими стандартами у сфері охорони здоров'я є:
стандарт медичної допомоги (медичний стандарт) - сукупність норм, правил і нормативів, а також показники (індикатори) якості надання медичної допомоги відповідного виду, які розробляються з урахуванням сучасного рівня розвитку медичної науки і практики;
клінічний протокол - уніфікований документ, який визначає вимоги до діагностичних, лікувальних, профілактичних та реабілітаційних методів надання медичної допомоги та їх послідовність;
табель матеріально-технічного оснащення - документ, що визначає мінімальний перелік обладнання, устаткування та засобів, необхідних для оснащення конкретного типу закладу охорони здоров'я, його підрозділу, а також для забезпечення діяльності фізичних осіб - підприємців, що провадять господарську діяльність з медичної практики за певною спеціальністю (спеціальностями);
лікарський формуляр - перелік зареєстрованих в Україні лікарських засобів, що включає ліки з доведеною ефективністю, допустимим рівнем безпеки, використання яких є економічно прийнятним.
Галузеві стандарти у сфері охорони здоров'я розробляються і затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Галузевими стандартами у сфері охорони здоров'я є також інші норми, правила та нормативи, передбачені законами, які регулюють діяльність у сфері охорони здоров'я.
Додержання стандартів медичної допомоги (медичних стандартів), клінічних протоколів, табелів матеріально-технічного оснащення є обов'язковим для всіх закладів охорони здоров'я, а також для фізичних осіб - підприємців, що провадять господарську діяльність з медичної практики.
( Основи законодавства доповнено статтею 14-1 згідно із Законом № 3611-VI від 07.07.2011 )
Стаття 15. Органи охорони здоров'я
Реалізацію державної політики у сфері охорони здоров'я забезпечують:
центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я;
інші центральні органи виконавчої влади, які реалізують державну політику у сферах санітарного та епідемічного благополуччя населення, контролю якості та безпеки лікарських засобів, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та інших соціально небезпечних захворювань.
Реалізацію державної політики у сфері охорони здоров'я в адміністративно-територіальних одиницях України здійснюють Рада міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації.
( Стаття 15 в редакції Закону № 5460-VI від 16.10.2012 )
Стаття 16. Заклади охорони здоров'я
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування сприяють розвитку закладів охорони здоров’я усіх форм власності.
( Частина перша статті 16 в редакції Закону № 421-IX від 20.12.2019 )
Порядок створення, припинення закладів охорони здоров'я, особливості діяльності та класифікація закладів визначаються законом.
Мережа державних і комунальних закладів охорони здоров'я формується з урахуванням планів розвитку госпітальних округів, потреб населення у медичному обслуговуванні, необхідності забезпечення належної якості такого обслуговування, своєчасності, доступності для громадян, ефективного використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. Існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена.
( Частина третя статті 16 із змінами, внесеними згідно із Законом № 421-IX від 20.12.2019 )
З метою забезпечення територіальної доступності якісної медичної допомоги населенню створюється госпітальний округ. Госпітальний округ - це сукупність закладів охорони здоров’я та фізичних осіб - підприємців, які зареєстровані в установленому законом порядку та одержали ліцензію на право провадження господарської діяльності з медичної практики, що забезпечують медичне обслуговування населення відповідної території. У межах госпітального округу визначаються опорні заклади охорони здоров’я. Порядок створення госпітальних округів та перелік опорних закладів охорони здоров’я затверджуються Кабінетом Міністрів України.
( Частина четверта статті 16 в редакції Закону № 421-IX від 20.12.2019 )
Органи місцевого самоврядування здійснюють планування розвитку мережі закладів охорони здоров’я комунальної форми власності, приймають рішення про створення, припинення, реорганізацію чи перепрофілювання закладів охорони здоров’я самостійно з урахуванням плану розвитку госпітального округу.
( Статтю 16 доповнено новою частиною згідно із Законом № 421-IX від 20.12.2019 )
Заклади охорони здоров’я можуть добровільно проходити акредитацію в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Не підлягають обов’язковій акредитації аптечні заклади. Акредитація аптечних закладів може здійснюватися на добровільних засадах.
( Частина статті 16 із змінами, внесеними згідно із Законами № 326-VIII від 09.04.2015, № 2168-VIII від 19.10.2017 )
Заклад охорони здоров'я провадить свою діяльність на підставі статуту (положення), що затверджується власником закладу (уповноваженим ним органом).
Керівником закладу охорони здоров'я незалежно від форми власності може бути призначено лише особу, яка відповідає єдиним кваліфікаційним вимогам, що встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Призначення на посаду та звільнення з посади керівника закладу охорони здоров'я здійснюються відповідно до законодавства.
Керівники державних та комунальних закладів охорони здоров’я призначаються на посаду уповноваженим виконавчим органом управління власника закладу охорони здоров’я на конкурсній основі шляхом укладання з ними контракту на строк від трьох до п’яти років. Порядок проведення конкурсу на зайняття посади керівника державного, комунального закладу охорони здоров’я та порядок укладання контракту з керівником державного, комунального закладу охорони здоров’я, а також типова форма такого контракту затверджуються Кабінетом Міністрів України.
( Частина статті 16 в редакції Законів № 694-VII від 19.11.2013, № 2002-VIII від 06.04.2017 )
Призначення на посаду та звільнення з посади керівників установ і закладів державної санітарно-епідеміологічної служби здійснюються відповідно до законодавства про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення.
Залежно від форми власності заклади охорони здоров’я утворюються та функціонують як державні, комунальні, приватні чи засновані на змішаній формі власності. Державні та комунальні заклади охорони здоров’я не підлягають приватизації.
( Статтю 16 доповнено частиною згідно із Законом № 2002-VIII від 06.04.2017 )
За організаційно-правовою формою заклади охорони здоров’я державної власності можуть утворюватися та функціонувати як казенні підприємства або державні установи.
( Статтю 16 доповнено частиною згідно із Законом № 2002-VIII від 06.04.2017 )
За організаційно-правовою формою заклади охорони здоров’я комунальної власності можуть утворюватися та функціонувати як комунальні некомерційні підприємства або комунальні установи. Заклади охорони здоров’я комунальної власності можуть утворюватися та функціонувати шляхом здійснення співробітництва територіальних громад у формах, передбачених законом, у тому числі як спільне комунальне підприємство.
( Статтю 16 доповнено частиною згідно із Законом № 2002-VIII від 06.04.2017; із змінами, внесеними згідно із Законом № 421-IX від 20.12.2019 )
Заклади охорони здоров’я приватної власності не обмежені у виборі організаційно-правової форми.
( Статтю 16 доповнено частиною згідно із Законом № 2002-VIII від 06.04.2017 )
Заклади охорони здоров’я комунальної та державної форми власності, що діють в організаційно-правовій формі установи, можуть бути реорганізовані, у тому числі шляхом перетворення, за рішенням власника або уповноваженого органу управління.
( Статтю 16 доповнено частиною згідно із Законом № 2002-VIII від 06.04.2017; в редакції Закону № 421-IX від 20.12.2019 )( Стаття 16 із змінами, внесеними згідно із Законами № 3370-IV від 19.01.2006, № 2592-VI від 07.10.2010; в редакції Закону № 3611-VI від 07.07.2011 )
Стаття 17. Господарська діяльність у сфері охорони здоров'я
Провадження господарської діяльності в сфері охорони здоров'я, яка відповідно до закону підлягає ліцензуванню, дозволяється лише за наявності ліцензії.
Держава підтримує господарську діяльність у сфері охорони здоров'я.
( Стаття 17 в редакції Закону № 3370-IV від 19.01.2006 )
Стаття 18. Фінансове забезпечення охорони здоров’я
Фінансове забезпечення охорони здоров’я може здійснюватися за рахунок коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів, коштів юридичних та фізичних осіб, а також з інших джерел, не заборонених законом.
Рівень фінансового забезпечення охорони здоров’я розраховується на підставі науково обґрунтованих нормативів.
Кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, призначені на охорону здоров’я, використовуються, зокрема, для забезпечення медичної допомоги населенню, фінансування державних цільових і місцевих програм охорони здоров’я та фундаментальних наукових досліджень у цій сфері.
Фінансове забезпечення державних та комунальних закладів охорони здоров’я - бюджетних установ здійснюється відповідно до бюджетного законодавства.
Медична допомога надається безоплатно за рахунок бюджетних коштів у закладах охорони здоров’я та фізичними особами - підприємцями, які зареєстровані та одержали в установленому законом порядку ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, з якими головними розпорядниками бюджетних коштів укладені договори про медичне обслуговування населення.
Договори про медичне обслуговування укладаються у межах бюджетних коштів, передбачених на охорону здоров’я на відповідний бюджетний період, на підставі вартості та обсягу послуг з медичного обслуговування, замовником яких є держава або органи місцевого самоврядування. Вартість послуги з медичного обслуговування розраховується з урахуванням структури витрат, необхідних для надання такої послуги відповідно до галузевих стандартів у сфері охорони здоров’я. Методика розрахунку вартості послуги з медичного обслуговування, перелік платних послуг з медичного обслуговування затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Вимоги до надавача послуг з медичного обслуговування населення, з яким головними розпорядниками бюджетних коштів укладаються договори про медичне обслуговування населення, порядок укладання таких договорів та типова форма договору затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Заклади охорони здоров’я можуть використовувати для підвищення рівня якості медичного обслуговування населення кошти, отримані від юридичних та фізичних осіб, якщо інше не встановлено законом. Заклади охорони здоров’я встановлюють плату за послуги з медичного обслуговування, що надаються поза договорами про медичне обслуговування населення, укладеними з головними розпорядниками бюджетних коштів, у порядку, встановленому законом.
Порядок укладення договорів про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій та порядок визначення тарифів для оплати медичних послуг і лікарських засобів встановлюються Законом України "Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення" .
( Статтю 18 доповнено частиною дев’ятою згідно із Законом № 2168-VIII від 19.10.2017 )
Порядок призначення та надання медичних субсидій встановлюється Кабінетом Міністрів України.
( Статтю 18 доповнено частиною десятою згідно із Законом № 2168-VIII від 19.10.2017 )( Текст статті 18 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3421-IV від 09.02.2006; в редакції Законів № 3611-VI від 07.07.2011, № 2002-VIII від 06.04.2017 )
Стаття 19. Матеріально-технічне забезпечення охорони здоров'я
Держава організує матеріально-технічне забезпечення охорони здоров'я в обсязі, необхідному для надання населенню гарантованого рівня медичної допомоги. Всі заклади охорони здоров'я мають право самостійно вирішувати питання свого матеріально-технічного забезпечення. Держава сприяє виробництву медичної апаратури, інструментарію, обладнання, лабораторних реактивів, ліків, протезних і гігієнічних засобів та інших виробів, необхідних для охорони здоров'я, а також розвитку торгівлі цими виробами.
З цією метою забезпечується реалізація державних цільових програм пріоритетного розвитку медичної, біологічної та фармацевтичної промисловості, заохочуються підприємництво і міжнародне співробітництво в сфері матеріально-технічного забезпечення охорони здоров'я, створюється система відповідних податкових, цінових, митних та інших пільг і регуляторів.
( Частина друга статті 19 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3421-IV від 09.02.2006 )
Держава забезпечує дотримання вимог закону щодо обмеження реклами лікарських засобів та може обмежувати експорт товарів, необхідних для охорони здоров'я, і сировини для їх виготовлення, якщо це може зашкодити інтересам охорони здоров'я населення України.
( Частина третя статті 19 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4196-VI від 20.12.2011 )
Для забезпечення належної якості виробів, необхідних для охорони здоров'я, їх застосування дозволяється лише після обов'язкової апробації, здійснюваної у порядку, погодженому з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Стаття 20. Наукове забезпечення охорони здоров'я