Проведення оцінки вартості впровадження вимог директив ЄС в Україні та визначення строків їх виконання.
Забезпечення прийняття нової редакції Закону України "Про охорону атмосферного повітря" та необхідних нормативно-правових актів на його виконання.
Розроблення нормативів якості атмосферного повітря з урахуванням вимог директив ЄС.
Розроблення технологічних нормативів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря.
Впровадження Європейської методики "COORINAIR" та нової системи обліку викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря.
11.1.3. Якість води
Поточна ситуація
Кабінет Міністрів України постановою від 25 березня 1999 року N 465 затвердив Правила охорони поверхневих вод від забруднення зворотними водами. Цими Правилами впроваджено новий підхід до нормування скиду забруднюючих речовин водокористувачами, які мають комунальні споруди з повним біологічним очищенням стічних вод. Для таких підприємств цими Правилами визначені нормативи гранично допустимого вмісту забруднюючих речовин щодо біологічного споживання кисню (БСК) та завислих речовин (не більше 15 мг/л), хімічного споживання кисню (ХСК) (не більше 80 мг/л). Інші забруднення нормуються за умови, що досягнута категорія якості води водного об'єкта не погіршиться.
Міністерство екології та природних ресурсів України планує в найближчі роки запровадити нову методологію встановлення нормативів використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, яка базуватиметься на галузевих технологічних нормативах використання води та галузевих технологічних нормативах утворення забруднюючих речовин, що скидаються у водні об'єкти. Такі нормативи повинні бути розроблені відповідними міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади за погодженням з Міністерством екології та природних ресурсів до 2003 року. Запровадження такої методології дозволить встановлювати більш реальні величини зазначених нормативів.
Гармонізація українського законодавства в галузі охорони та раціонального використання вод з аналогічним законодавством ЄС має супроводжуватися вдосконаленням водного законодавства України, в тому числі шляхом забезпечення прямої дії більшості чинних норм, прийняття Закону України про питну воду, а також впровадженням системи сертифікації вихідної води в зонах господарсько-питних водозаборів.
Короткострокові (2000-2001 роки) та середньострокові (2002-2003 роки) пріоритети
З урахуванням рекомендацій ЄС:
прийняття Законів України про внесення змін до Водного кодексу України і про питну воду;
розробка системи сертифікації вихідної води в зонах господарсько-питних водозаборів;
запровадження нової методології встановлення нормативів використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти.
11.1.4. Захист навколишнього природного середовища
Поточна ситуація
Серед документів Ради Європи, що регулюють використання природних ресурсів, охорону природних ландшафтів та збереження рідкісних видів дикої флори і фауни, важливе значення мають EC Habitats Directive (92/43/EEC) та Bird Directive (79/409/EEC). Ввезення і вивезення диких тварин і рослин, крім Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення (далі - СІТЕС), в Європі регулюється спеціальною директивою 338/97 від 9 грудня 1996 року.
Національне законодавство з питань використання та збереження дикої флори і фауни досить розвинене (Закон України "Про тваринний світ", Закон України "Про рослинний світ", Закон України "Про природно-заповідний фонд України", Закон України "Про мисливське господарство та полювання", а також затверджене Постановою Верховної Ради України від 29 жовтня 1992 року Положення про Червону книгу України та інші відповідні підзаконні акти).
Суттєвим кроком на шляху інтеграції держави до Європи стало набуття Україною членства у таких важливих міжнародних договорах, як: Конвенція про охорону біологічного різноманіття, Конвенція про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі, Конвенція про збереження мігруючих видів диких тварин, Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовище існування водоплавних птахів, СІТЕС, Угода про збереження кажанів в Європі.
Існує необхідність впровадження в Україні міжнародних стандартів ISO серії 14000 щодо систем управління навколишнім середовищем, прийнятих в Україні як добровільні стандарти. Крім того, в ЄС діє Європейська програма управління екологією та аудиту (EMAS), участь в якій має брати і Україна.
Короткострокові (2000-2001 роки) та середньострокові (2002-2003 роки) пріоритети
Переклад директив 92/43/EEC, 79/409/EEC, 338/97 на українську мову з метою надання можливості її опрацювання заінтересованим міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади.
Створення робочих груп для опрацювання цих директив та розробка пропозицій, рекомендацій та проектів нормативно-правових актів щодо впровадження їх вимог.
Розвиток в Україні Смарагдової мережі згідно з рішенням Постійного Комітету Бернської конвенції (як продовження ініціативи Natura 2000, яка поширюється тільки на держави ЄС) та виконання конкретних планів дій щодо збереження видів дикої флори та фауни.
Підтримка на державному рівні впровадження стандартів на системи управління навколишнім середовищем (стандартів ДСТУ ISO серії 14000) шляхом розроблення і внесення доповнень до відповідної законодавчої бази, розроблення сучасної нормативно-правової бази щодо якості об'єктів впливу, правил та процедур добровільної сертифікації систем управління навколишнім середовищем, правил та процедур проведення екологічного аудиту, добровільної акредитації відповідних органів з сертифікації, органів з атестації аудиторів та інших експертів.
Розробка та прийняття нормативно-правових актів про екологічну безпеку населення; про державне регулювання виробництва і реалізації екологічно чистої продукції, про внесення змін до Закону України "Про охорону навколишнього середовища" (в частині екологічного аудиту).
Прийняття Верховною Радою України Закону України про Програму формування національної екологічної мережі на 2000-2015 роки.
Розроблення нормативно-правових актів щодо поводження з небезпечними відходами.
Гармонізація нормативних вимог, діючих в Україні, з вимогами стандартів ISO щодо якості повітря, води, грунтів, а також щодо методів контролю якості; з правилами ISO з включення екологічних вимог до стандартів на продукцію (послуги); з вимогами нормативних документів міжнародних та європейських організацій щодо класифікації, визначення характеристик, правил поводження з відходами, у тому числі небезпечними (за видами економічної діяльності) і контролю їх параметрів.
11.1.5. Генетично-модифіковані організми
Поточна ситуація
Кількість генетично-модифікованих рослин, тварин, мікроорганізмів постійно зростає. Це зумовлює необхідність проведення спеціальних наукових досліджень продукції біотехнологій, в тому числі трансгенних рослин, з метою визначення відповідних критеріїв безпеки для здоров'я людини та напрацювання відповідної нормативно-правової бази.
Досі не сформовано юридичну процедуру поводження з генетично-модифікованими організмами, відсутній відповідний закон, який би визначав засади регулювання у цій сфері.
Використання генетично-модифікованих організмів в державах ЄС регулюється національними законодавствами відповідно до директив 90/119/ЄЕС та 90/220/ЄЕС. В Україні єдиним нормативно-правовим документом, що регулює механізми ввезення, державного випробування, реєстрації та використання генетично модифікованих організмів, є Тимчасовий порядок ввезення, державного випробування, реєстрації та використання трансгенних сортів рослин в Україні, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 1998 року N 1304. З метою вдосконалення цього нормативно-правового документа і гармонізації його до вимог директив ЄС Міністерством екології та природних ресурсів України до нього підготовлено зміни, в тому числі щодо необхідності проведення державної екологічної експертизи генетично модифікованих організмів. На виконання Указу Президента України від 4 лютого 1999 року N 118 "Про Цільову комплексну програму генетичного моніторингу в Україні на 1999-2003 роки" розробляється проект Закону України про державну політику регулювання в галузі генетично-інженерної діяльності, яким передбачається врегулювати питання щодо безпеки використання генетично модифікованих організмів.
До проектів законодавчих актів, якими пропонується врегулювати питання захисту людини від можливого негативного впливу генетично-інженерних розробок, належить проект Закону України про біоетику. Даний законопроект готується комісією з біоетики при Національній академії наук України з урахуванням міжнародних документів з питань прав людини та рекомендацій Міжнародного комітету з біоетики при ЮНЕСКО.
Короткострокові (2000-2001 роки) та середньострокові (2002-2003 роки) пріоритети
Доопрацювання проекту Закону України про державну політику регулювання в галузі генетично-інженерної діяльності і внесення його на розгляд Верховної Ради України.
Підписання Протоколу з біобезпеки в рамках Конвенції про охорону біологічного різноманіття.
Створення інформаційної бази даних про біологічні особливості та вплив на збереження і стале використання біологічного різноманіття генетично модифікованих організмів, що проходять державні випробування в Україні.
Завершення розробки проекту Закону України про біоетику і внесення його на розгляд Верховної Ради України в 2000 році.
Підготовка підручника з біоетики.
Забезпечення прийняття Закону України про державну політику регулювання в галузі генетично-інженерної діяльності у 2001 році.
Розроблення адаптованих до відповідних правових норм ЄС підзаконних актів до Закону України про державну політику регулювання в галузі генетично-інженерної діяльності.
Розроблення адаптованих до норм ЄС критеріїв, норм і стандартів для оцінки можливого впливу генетично модифікованих організмів на збереження і стале використання біорізноманіття.
Розширення і вдосконалення бази даних про біологічні особливості та вплив на збереження і стале використання біологічного різноманіття генетично модифікованих організмів, що вивільняються в навколишнє природне середовище України і Європи в цілому.
Створення після підписання Протоколу з біобезпеки національного координаційного центру, відповідального за зв'язки з секретаріатом Протоколу, та національного органу, відповідального за виконання адміністративних функцій.
11.1.6. Ядерна безпека
Поточна ситуація
Відповідно до Конституції України та міжнародних зобов'язань в Україні забезпечується захист населення і довкілля від можливого радіаційного впливу, пов'язаного з використанням ядерної енергії.
Міжнародні договори, у яких бере участь або до яких планує приєднатися Україна:
Спільний протокол про застосування Віденської конвенції та Паризької конвенції 1998 року;
Угода між Україною та Міжнародним агентством з атомної енергії про застосування гарантій у зв'язку з Договором про нерозповсюдження ядерної зброї;
Сфера використання ядерної енергії регулюється Законами України: "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку"; "Про поводження з радіоактивними відходами"; "Про видобування і переробку уранових руд"; "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи"; "Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань"; "Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії".
Основні функції з регулювання та нагляду за безпекою ядерних установок здійснюють такі підрозділи Міністерства екології та природних ресурсів України:
Департамент ядерного регулювання - розвиток нормативно-правової бази, ліцензійна, аналітична та інформаційна діяльність, міжнародне співробітництво, беззупинний (цілодобовий) контроль за обстановкою на об'єктах використання ядерної енергії, планування та оперативного управління у разі виникнення аварійних ситуацій;
Головна державна інспекція з нагляду за ядерною безпекою - державний нагляд за додержанням законодавства з ядерної та радіаційної безпеки, видача ліцензій на підготовку персоналу для експлуатації ядерної установки, а також ліцензій персоналу та посадовим особам на виконання окремих видів діяльності;
Головна державна екологічна інспекція - контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів та радіаційної безпеки.
При Міністерстві екології та природних ресурсів України діють:
Державний науково-технічний центр з ядерної та радіаційної безпеки - незалежна науково-технічна й експертна організація, що здійснює підтримку діяльності регулюючого органу;
Державний центр регулювання якості поставок для об'єктів ядерної енергетики - незалежна експертна організація, що здійснює сертифікацію і перевірку якості поставок і послуг, узагальнення відповідних експертних висновків.
Органи державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки відповідають за "повноту, достатність та обґрунтованість своїх вимог щодо безпеки у сфері регулювання, віднесеної до їх компетенції".
Проводиться реорганізація органів державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки України.
Основними документами, що визначають готовність центральних і місцевих органів виконавчої влади, операторів ядерних установок до дій під час аварій на АЕС, є Закони України: "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку"; "Про Цивільну оборону України"; "Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань".
Зокрема, Закон України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" однією з основних функцій органу державного управління у сфері використання ядерної енергії визначає створення державної системи заходів щодо забезпечення ( готовності до ліквідації аварії на ядерних установках. Згідно із Законом України "Про Цивільну оборону України" ця функція розширюється, а відповідний державний орган забезпечує здійснення державної політики у сфері цивільної оборони, захисту населення і місцевостей від наслідків надзвичайних ситуацій, попередження цих ситуацій;
оповіщення населення про загрозу виникнення або виникнення надзвичайних ситуацій, забезпечує належне функціонування відомчих територіальних і локальних систем оповіщення тощо.
Одним із завдань Цивільної оборони України Закон визначає створення систем аналізу і прогнозування, керування, оповіщення, зв'язку, спостереження і контролю за радіоактивним зараженням і підтримку їхньої готовності для сталого функціонування в надзвичайних ситуаціях.
Відповідно до Закону України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" місцеві державні адміністрації, зокрема:
здійснюють контроль за готовністю підприємств, установ, організацій і громадян до дій на випадок радіаційної аварії;
беруть участь у ліквідації наслідків радіаційних аварій;
забезпечують готовність до евакуації населення і у разі необхідності здійснюють її.
Відповідними нормативно-правовими актами деталізовані положення зазначених законів.
Кабінетом Міністрів України укладено двосторонні угоди про оповіщення про ядерні аварії і про взаємодопомогу у разі таких аварій з Урядами Австрії, Королівства Швеції, Угорщини, Німеччини, Норвегії, Польщі і Фінляндії.
Фінансування діяльності органів державного регулювання безпеки використання ядерної енергії здійснюється за рахунок державного бюджету.
Відповідно до статті 33 Закону України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" до собівартості виробництва електроенергії повинні включатися, крім виробничих витрат, затрати на:
реалізацію програм підвищення безпеки роботи ядерних установок;
забезпечення зберігання відпрацьованого ядерного палива, переробки і захоронення радіоактивних відходів;
науково-технічний і конструкторсько-технологічний супровід експлуатації ядерних установок;
комплектування, підготовку і перепідготовку персоналу;
страхування персоналу і населення на випадок ядерної шкоди;
зняття з експлуатації та консервацію ядерних установок;
соціально-економічний розвиток територій, на яких розташовані ядерні установки та об'єкти, призначені для поводження з радіоактивними відходами.
Відповідно до вимог законодавства України обов'язковою умовою одержання ліцензій є всебічна оцінка безпеки ядерної установки.
Зокрема, Закон України "Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії" передбачає, що орган державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки видає експлуатуючій організації ядерної установки або сховища для захоронення радіоактивних відходів, що подала відповідну заяву, на підставі всебічної оцінки безпеки ядерної установки або сховища та оцінки спроможності заявника виконувати всі заходи щодо забезпечення безпеки ліцензію на здійснення діяльності, пов'язаної з конкретним етапом життєвого циклу ядерної установки або сховища для захоронення радіоактивних відходів ( стаття 8) .
Для отримання ліцензії на здійснення діяльності, пов'язаної з конкретним етапом життєвого циклу ядерної установки або сховища для захоронення радіоактивних відходів, експлуатуюча організація (оператор) подає заяву до органу державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки. До заяви додаються копії засвідчених в установленому порядку засновницьких документів, а також документи, що засвідчують рівень безпеки ядерної установки або сховища для захоронення радіоактивних відходів, перелік яких встановлюється органом державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки ( стаття 12) .
Діяльність з обґрунтування ядерної і радіаційної безпеки ядерних установок в Україні здійснюється в таких напрямах:
розроблення проектів з проведення оцінки безпеки діючих і тих, що будуються, АЕС;
розроблення звітів з аналізу безпеки діючих і тих, що споруджуються, енергоблоків;
проведення спеціальних досліджень у рамках аналізу окремих проблем для обґрунтування конкретних технічних рішень.
Технологічні регламенти, програми та інструкції з контролю в обов'язковому порядку погоджуються органом державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки. Головна державна інспекція з нагляду за ядерною безпекою через свої постійні інспекції на майданчиках АЕС здійснює постійний нагляд за їхньою реалізацією на кожній АЕС.
Україна бере участь у Конвенції про оперативне оповіщення про ядерну аварію, в якій держави - учасниці висловили переконання в необхідності якомога оперативніше надавати державам відповідну інформацію про ядерні аварії з метою зведення до мінімуму транскордонних радіаційних наслідків.
Відповідно до Указу Президента України від 15 січня 1997 року N 24 Україна приєдналась до Частково відкритої угоди Ради Європи щодо запобігання, захисту та надання допомоги у разі великих природних та технологічних катастроф (ЧВУ). Спільно з ЧВУ створено міжнародну організацію - Європейський центр техногенної безпеки (TESEC).
У рамках виконання Конвенції необхідно, щоб країни мали уніфіковані методи вимірювання рівня забруднення території у разі ядерної аварії.
Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи України разом з МАГАТЕ у 1999 році провело навчання в Чорнобильській зоні відчуження для фахівців з 24 країн щодо методів моніторингу у випадку ядерної аварії. Навчання продемонстрували наявність спільного завдання європейських країн - створення загальної Європейської системи реагування в разі ядерних аварій та обміну інформацією, як це передбачено п. 5 (f) Конвенції про оперативне оповіщення про ядерну аварію.
Короткострокові (2000-2001 роки) та середньострокові (2002-2003 роки) пріоритети
Удосконалення нормативно-правових основ регулюючої діяльності і перехід на національні правила, норми і стандарти з ядерної та радіаційної безпеки, які базуються на Конституції та законах України, а також на практиці західноєвропейських держав, США, Канади і Японії.
Дотримання принципів регулювання ядерної та радіаційної безпеки, що базуються на міжнародних підходах, рекомендаціях МАГАТЕ.
Розроблення нормативних документів, що регламентують ліцензійні процедури і ліцензійні вимоги, особливо для ядерних установок і сховищ РАВ.
Прийняття пакета національних нормативних документів, що регламентують організаційно-технічні аспекти забезпечення радіаційної безпеки.
Завершення створення нормативно-правової бази для застосування режиму гарантій.
Завершення адаптації до застосування в Україні Правил МАГАТЕ з безпеки транспортування радіоактивних матеріалів.
Забезпечення прийняття Законів України:
Про фізичний захист ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання;
Про збір за здійснення заходів державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки;
Про ратифікацію Змін до Конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та Конвенції про додаткове фінансування.
Удосконалення процедур інспектування ядерних установок на різноманітних стадіях здійснення діяльності (будівництво, введення в експлуатацію, експлуатація, зняття з експлуатації). (
Підвищення ролі інспекційних підрозділів на атомних електростанціях у діяльності регулюючого органу шляхом впровадження розроблених примусових процедур.
Підвищення якості роботи шеф-інспекцій на майданчиках атомних електростанцій шляхом розроблення відповідної програми якості інспекційної діяльності, впровадження системи ротації кадрів у шефінспекціях.
Підготовка і провадження діяльності з нагляду за обліком та контролем ядерного матеріалу на установках.
Включення до процедури ліцензування операторів ядерних установок іспитів на аналітичному тренажері.
Створення підрозділу з кризового реагування у складі інспекції.
Удосконалення системи кризового реагування регулюючого органу, пов'язаної, головним чином, із створенням і запровадженням автоматизованих інформаційних систем, у першу чергу - з подальшим розгортанням системи радіаційного моніторингу і раннього оповіщення.
Продовження створення системи інженерної і технічної підтримки експлуатації ядерних об'єктів, компетентної у всіх областях знань, важливих для безпеки.
Забезпечення дотримання пріоритету ядерної безпеки, впровадження та виконання програм з забезпечення якості, що супроводжують повний життєвий цикл ядерних установок, починаючи з вибору майданчика і проектування та завершуючи зняттям з експлуатації.
Заміна менш безпечних реакторів на альтернативні джерела електроенергії.
Повне закриття Чорнобильської АЕС та перетворення (в довгостроковій перспективі) зруйнованого четвертого енергоблока ЧАЕС в екологічно безпечну систему, за підтримки ЄС.
Реалізація Чорнобильського проекту утилізації радіоактивних відходів, що передбачає створення системи захоронення та зберігання відпрацьованого ядерного палива і заводу з переробки твердих та рідких радіоактивних відходів.
Продовження модернізації та реконструкції енергоблоків АЕС для забезпечення надійної, стабільної і легко керованої експлуатації ядерних реакторів з метою запобігання аваріям та безпечної експлуатації за межами проектного терміну експлуатації.
Продовження впровадження в практику експлуатації ядерних об'єктів всесвітньо визнаного принципу ALARA, відповідно до якого опромінення персоналу і викиди радіоактивних матеріалів у навколишнє середовище повинні бути настільки низькими, наскільки цього можна досягти.
Реалізація програм із скорочення обсягів утворення радіоактивних відходів різного рівня активності й утримання радіонуклідів.
Виконання зобов'язань України за Конвенцією про ядерну безпеку в частині підвищення рівня безпеки АЕС, забезпечення необхідних фінансових, матеріальних ресурсів і залучення висококваліфікованого персоналу з метою забезпечення діяльності незалежного органу державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки України. Зокрема, протягом найближчих одного - двох років необхідно реалізувати три найважливіших напрями:
забезпечити поліпшення умов праці працівників органу шляхом забезпечення необхідними службовими приміщеннями, офісною і комп'ютерною технікою, необхідною інформаційною підтримкою, розроблення внутрішніх процедур забезпечення високої якості виконання робіт з регулювання ядерної та радіаційної безпеки;
законодавчо забезпечити необхідне фінансування органу для цілей незалежної діяльності, виконання необхідних досліджень ядерної та радіаційної безпеки.
Розробити план аварійного реагування на ядерні та радіаційні аварії з урахуванням нормативно-правових актів щодо забезпечення ефективного реагування та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, а також міжнародних рекомендацій.
Створити на базі Європейського центру техногенної безпеки (TESEC) загальноєвропейський тренувальний центр з радіомоніторингу в разі ядерних аварій.
11.1.7. Хімічні речовини
Поточна ситуація
Верховна Рада України ратифікувала Конвенцію про заборону розробки, виробництва, накопичення і застосування хімічної зброї та про її знищення (16 жовтня 1998 року), Монреальський протокол про речовини, що руйнують озоновий шар (20 серпня 1988 року) та Лондонські поправки до Монреальського протоколу (22 листопада 1996 року). Україна також приєдналася до Базельської конвенції про контроль за транскордонними перевезеннями небезпечних відходів та їх видаленням 1989 року (1 липня 1999 року), до Європейської Угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів 1957 року.
Україна виконує вимоги Міжнародного кодексу морських перевезень небезпечних вантажів та Технічних інструкцій з безпечного перевезення небезпечних вантажів у повітрі (до яких належить більшість хімічних речовин).
Україна не приєдналася до Роттердамської конвенції про процедуру попередньої обґрунтованої згоди стосовно окремих небезпечних хімічних речовин і пестицидів у міжнародній торгівлі, як це було передбачено Розпорядженням Президента України від 8 вересня 1999 року N 220.
Вимоги щодо реєстрації пестицидів, відображені в директиві 91/414 ЄС, практично повністю враховані в українському законодавстві. Укрдержхімкомісією були перекладені українською мовою практично всі директиви ЄС щодо реєстрації агрохімікатів та розроблено порядок їх реєстрації в Україні, який був максимально наближений до європейського. Даний порядок був погоджений Міністерством екології та природних ресурсів України, але не погоджений Міністерством охорони здоров'я України, тому на сьогоднішній день це питання залишається відкритим.
Короткострокові (2000-2001 роки) та середньострокові (2002-2003 роки) пріоритети
Визначення повного переліку директив ЄС щодо обігу хімічних речовин, перекладених державною мовою.
Оцінка вартості впровадження вимог директив ЄС в Україні.
Розроблення проекту Закону України про хімічну безпеку.
Впровадження європейської методики інвентаризації викидів та нової системи обліку викидів стійких органічних забруднювачів в атмосферне повітря (на виконання підписаного у 1998 році Протоколу про стійкі органічні забруднювачі).
Запровадження європейських та міжнародних стандартів в цих сферах.
Узгодження роботи із заходами, передбаченими Програмою використання відходів виробництва і споживання на період до 2005 року, яку затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 року N 668, Комплексною програмою поводження з радіоактивними відходами (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 5 квітня 1999 року N 542, Національною програмою екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води, яку затверджено Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1997 року.
11.2. Захист прав споживачів
Поточна ситуація
Законодавство України з питань захисту прав споживачів включає:
а) Закони України: "Про захист прав споживачів"; "Про рекламу"; "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення"; "Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини"; "Про державне регулювання виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами"; "Про зв'язок"; "Про туризм"; "Про транспорт"; "Про застосування електронних контрольно-касових апаратів і товарно-касових книг при розрахунках із споживачами у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг";
б) Декрети Кабінету Міністрів України:
від 8 квітня 1993 року N 30 "Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення";
від 10 травня 1993 року N 46 "Про стандартизацію і сертифікацію".
Основні правові гарантії захисту прав споживачів встановлені статтею 42 Конституції України, згідно з якою держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
Основні принципи державної політики щодо захисту прав споживачів в Україні Законом України "Про захист прав споживачів", який є основним нормативно-правовим актом у сфері захисту прав споживачів. Цим актом встановлено права споживачів, визначено механізм державного захисту прав споживачів та органи, які здійснюють цей захист. Цим же Законом передбачено створення громадських організацій споживачів (об'єднань споживачів) та визначено їх права.
В основу Закону України "Про захист прав споживачів" покладено Керівні принципи для захисту інтересів споживачів, прийняті Генеральною Асамблеєю ООН 9 квітня 1985 року (резолюція N 39/248.
Короткострокові (2000-2001 роки) та середньострокові (2002-2003 роки) пріоритети
Адаптація законодавства України у сфері захисту прав споживачів з урахуванням таких директив ЄС:
від 10 вересня 1984 року 84/430/ЄЕС про рекламу, яка вводить в оману (OJ N L 250 від 19 вересня 1984 року), доповнена директивою 97/55/ЕС від 6 жовтня 1997 року про порівняльну рекламу (OJ N L 290 від 23 жовтня 1997 року);
від 25 липня 1985 року 85/374/ЄЕС про відповідальність виробників за якість продукції (OJ N L 210 від 7 серпня 1985 року), доповнена директивою від 10 травня 1999 року 1999/34/ЕС (OJ N L 141 від 4 червня 1999 року);
від 20 грудня 1985 року 85/577/ЄЕС про продаж поза діловими приміщеннями (OJ N L 372 від 31 грудня 1985 року);
від 13 червня 1990 року 90/314/ЄЕС про організований туризм (OJ N L 158 від 23 червня 1990 року);
від 29 червня 1992 року 92/59/ЄЕС про загальну безпеку продукції (OJ N L 228 від 11 серпня 1992 року);
від 5 квітня 1993 року 93/13/ЄЕС про несправедливі умови у споживчих угодах (OJ N L 95 від 21 квітня 1993 року);
від 20 травня 1997 року 97/7/ЄС про угоди, які укладаються на відстані (OJ N L 144 від 4 червня 1997 року);
від 6 лютого 1998 року 98/6/ЄС про зазначення цін (OJ N L 80 від 18 березня 1998 року);
від 25 травня 1999 року 99/44/ЄС про деякі особливості продажу споживчих товарів і пов'язаних з ними гарантіях (OJ N L 171 від 7 липня 1999 року);
від 19 вересня 1984 року 84/450/ЄС про рекламу, що вводить в оману;
від 3 жовтня 1989 року 89/44/ЄС про координацію деяких положень, зафіксованих у законодавстві, правилах чи адміністративних заходах держав - учасниць, які стосуються підтримки діяльності телевізійних трансляцій (OJ No L 298 від 17 жовтня 1989 року);
від 30 червня 1997 року 97/36/ЄС про внесення змін до директиви 89/552/ЄС про координацію деяких положень, зафіксованих у законодавстві, правилах чи адміністративних заходах держав - учасниць стосовно телевізійного радіомовлення;
від 6 липня 1998 року 98/43/ЄС про зближення законів, правил і адміністративних положень держав - учасниць стосовно реклами і спонсорства тютюнових виробів (OJ No L 213 від 30 липня 1998 року);
від 31 березня 1992 року 92/28/ЄС про рекламу лікарських препаратів, призначених для людини (OJ No 113 від 30 квітня 1992 року).
Започаткування тісного співробітництва між Україною і ЄС з метою досягнення сумісності систем захисту прав споживачів, зокрема:
проведення експертної оцінки вітчизняних нормативно-правових актів із залученням фахівців міністерств, інших центральних органів виконавчої влади України, представників Європейського Союзу з метою забезпечення поступового зближення законодавства України з нормативно-правовими актами ЄС;
забезпечення широкого доступу до європейських правових, бібліографічних та інших інформаційних даних з питань захисту прав споживачів;
створення постійно діючої системи взаємного обміну інформацією про небезпечні товари та послуги;
удосконалення інформації, яка надається споживачу, особливо про ціни, характеристики товарів та послуг, що пропонуються.
Захист прав споживачів у галузях природних монополій (енергетика).
Поточна ситуація
Згідно із Законом України "Про електроенергетику", указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України захист прав споживачів електричної і теплової енергії, газу здійснює Національна комісія регулювання електроенергетики України (НКРЕ).
З метою захисту економічних прав споживачів товарів та послуг підприємств енергетичної галузі НКРЕ сприяє більшій прозорості в діяльності енергетичних ринків, забезпеченню споживачів достовірною інформацією щодо товарів та послуг галузі, розвиває діалог між підприємствами галузі та організаціями споживачів, залучає організації споживачів до процесу прийняття рішень.
Кабінет Міністрів України своїми постановами від 26 липня 1999 року N 1357 затвердив розроблені НКРЕ Правила користування електричною енергією для населення та від 9 грудня 1999 року N 2246 Правила надання послуг населенню з газопостачання, якими передбачено відповідальність постачальних організацій за неякісне надання послуг з постачання електричної енергії та газу.
Короткострокові пріоритети (2000-2001 роки)
Продовження роботи щодо законодавчого забезпечення створення системи захисту прав споживачів електричної енергії та газу з урахуванням вимог законодавства ЄС.
Законодавче закріплення повноважень НКРЕ щодо захисту прав споживачів природного газу в проекті Закону України "Про нафту і газ".
Середньострокові (2002-2003 роки) та довгострокові (2004-2007 роки) пріоритети
Розроблення стандартів якості надання послуг з елеитро- та ( газопостачання.
Запровадження стандартів якості електроенергії та природного газу відповідно до вимог нормативних актів ЄС.
11.3. Охорона здоров'я
11.3.1. Реформування системи охорони здоров'я
Поточна ситуація
Аналіз стану здоров'я населення України свідчить про незадовільну медико-демографічну ситуацію, яка проявляється у низькій народжуваності, порівняно високому рівні смертності, від'ємному природному прирості населення, скороченні очікуваної середньої тривалості життя, а також у поширенні хвороб крові і кровотворних органів, природжених аномалій, хвороб органів дихання, системи кровообігу, нервової системи, органів травлення, сечостатевої системи, інфекційних хвороб, у тому числі туберкульозу, захворювань, що передаються статевим шляхом, а також ускладнень вагітності і пологів.
Аналіз діяльності і фінансування системи охорони здоров'я дає можливість визначити ключові проблеми галузі. До них, передусім, належать:
недостатнє фінансування галузі, обумовлений цим низький рівень оплати праці медичних працівників, брак коштів для забезпечення доступної, якісної та ефективної медичної допомоги;
нераціональна організація медичної допомоги, диспропорція в розвитку амбулаторно-поліклінічної і стаціонарної, первинної і спеціалізованої допомоги, незадовільні зв'язок і наступність у їх наданні;
недосконалість і слабкість правового забезпечення діяльності системи охорони здоров'я;
недостатність, нескоординованість і неефективність заходів, спрямованих на збереження і зміцнення здоров'я населення;
потреба в удосконаленні підготовки, перепідготовки і підвищенні кваліфікації лікарів та інших працівників охорони здоров'я, поліпшенні умов їхньої роботи, її якості та ефективності;
недостатність сучасних медичних технологій, недостатнє володіння ними, незадовільне медикаментозне і матеріально-технічне забезпечення закладів охорони здоров'я;
низький рівень інформаційного забезпечення і управління системою охорони здоров'я на різних рівнях.
Виходячи із зазначених умов, необхідно враховувати, що збереження і зміцнення здоров'я населення, вдосконалення системи охорони здоров'я, поліпшення медичної допомоги значною мірою пов'язані з розвитком національної економіки і ефективною охороною навколишнього середовища.
В Україні з урахуванням Загальної декларації прав людини та Конституції України діють нормативно-правові акти з питань охорони здоров'я:
59 законів, найбільш вагомі з яких "Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення" (1991 р.), Основи законодавства України про охорону здоров'я (1992 р.), "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" (1994 р.), "Про охорону навколишнього природного середовища" (1991 р.) тощо;
91 Указ Президента України,
400 постанов та рішень Уряду України,
2050 наказів Міністерства охорони здоров'я УРСР, Міністерства охорони здоров'я України та 306 наказів Міністерства охорони здоров'я СРСР, що застосовуються в Україні.
Сформовано нормативно-правову базу та відстежується хід реалізації законодавчих актів з питань охорони здоров'я.
На сучасному етапі законопроектної діяльності особлива увага приділяється доопрацюванню нормативно-правової бази, щоб забезпечити еволюційний перехід до нових форм і методів здійснення державної політики в сфері охорони здоров'я та інтеграцію України у міжнародну діяльність як з питань охорони здоров'я, так і з питань захисту прав людини.
Крім розроблення та прийняття законів України, деякі положення законодавства про охорону здоров'я розвиваються шляхом видання Указів Президента України. Зокрема, таким чином було затверджено Національну програму "Діти України", схвалено програму "Здоров'я літніх людей" (Указу Президента України від 10 грудня 1997 року N 1347 та від 18 січня 1996 року N 63, інші.
Відповідно до основних напрямів державної політики в галузі охорони здоров'я провідними фахівцями України опрацьовано програму розвитку галузі до 2010 року, яка була схвалена колегією Міністерства охорони здоров'я України 10 грудня 1999 року і передана на затвердження Кабінету Міністрів України. Саме цей документ визначатиме розвиток охорони здоров'я України на середньострокову перспективу.
Довідково. Правовою базою програми є Конституція України, Основи законодавства України про охорону здоров'я, закони України, укази Президента України і постанови Кабінету Міністрів України, які стосуються проблем охорони здоров'я населення. При її формуванні враховано рекомендації Всесвітньої організації охорони здоров'я, пропозиції медичної громадськості України, досвід перебудови галузі.
За цією програмою розвиток охорони здоров'я населення України буде здійснюватися за такими пріоритетними напрямами:
профілактична спрямованість діяльності системи охорони здоров'я на формування здорового способу життя, створення здорових умов праці і побуту, забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення;
формування нової системи управління галуззю, яка грунтується на принципах ринкової економіки, демократії, громадянського суспільства;
введення гарантованого державою рівня безоплатної медичної допомоги та її державного стандарту;
залучення додатково до державного бюджету джерел фінансування медичної допомоги;
запровадження медичного страхування як нової форми медико-соціальних та економічних відносин у галузі охорони здоров'я;
перебудова первинної медико-санітарної допомоги шляхом впровадження сімейної медицини та реструктуризація спеціалізованої медичної допомоги;
запровадження багатоукладності форм власності у сфері охорони здоров'я, лібералізація умов для розвитку приватного сектора;
організація раціональної системи медикаментозного та матеріально-технічного забезпечення галузі;
реформування вищої медичної освіти, переорієнтація на підготовку лікарів загальної практики (сімейних лікарів), удосконалення кадрової й інноваційної політики та системи впровадження в практику наукових медичних досягнень.
Короткострокові (2000-2001 роки) та середньострокові (2002-2003 роки) пріоритети
Удосконалення нормативно-правової бази охорони здоров'я, опрацювання і прийняття законів і підзаконних актів, що регламентуватимуть фінансування, організацію та діяльність в галузі та регулюватимуть відносини в системі охорони здоров'я з урахуванням європейських стандартів та економічних можливостей України.
Прийняття і початок реалізації Національної програми реформування системи охорони здоров'я, зокрема:
визначення пріоритетів медико-санітарної допомоги і встановлення обсягу гарантованого державою рівня медичного обслуговування громадян України;
запровадження ефективної системи багатоджерельного фінансування охорони здоров'я;
удосконалення механізму оплати праці медичних працівників на основі їхньої кваліфікації, обсягів, якості та результатів роботи;
забезпечення пріоритетного розвитку первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини;
проведення реструктуризації галузі з метою ліквідації диспропорцій у розвитку різних видів медичної допомоги, удосконалення спеціалізованої та стаціонарної допомоги;
упорядкування мережі, удосконалення структури і функцій закладів охорони здоров'я;
опрацювання стандартів медичних технологій під час надання профілактичної, діагностичної, лікувальної та реабілітаційної допомоги;
здійснення заходів щодо децентралізації і роздержавлення медичних закладів шляхом їх автономізації та приватизації, сприяння індивідуальній лікарській практиці, створення умов для здорової конкуренції між медичними закладами і лікарями, яка сприятиме підвищенню доступності та якості медичної допомоги;
створення системи забезпечення і контролю якості медичної допомоги на основі розроблених стандартів якості, розроблення раціональної системи акредитації медичних закладів і ліцензування лікарів, яка б не стримувала, а сприяла розвиткові різних видів медичної допомоги;
впровадження системи ліцензійних інтегрованих іспитів для визначення рівня і якості підготовки медичних працівників у вищих навчальних закладах I-IV рівнів акредитації незалежно від їх підпорядкування та форм власності;
створення системи інформаційного забезпечення системи охорони здоров'я на основі широкого використання комп'ютерної техніки, уніфікації методів і засобів інформації, розвитку інформаційних мереж, удосконалення медико-статистичної служби;