Програма інтеграції України до Європейського Союзу

8.5. Малі та середні підприємства

Поточна ситуація

Право на підприємницьку діяльність в Україні закріплено статтею 42 Конституції України та законодавчо окреслено Законами України "Про підприємництво" і "Про підприємства в Україні".

Протягом останнього часу Президентом України та Кабінетом Міністрів України було прийнято ряд рішень з питань удосконалення механізмів державного регулювання процесів створення цивілізованого ринкового середовища, усунення адміністративних, економічних, організаційних перешкод на шляху розвитку підприємництва.

Указ Президента України від 12 травня 1998 року N 456 "Про державну підтримку малого підприємництва" спрямовано на формування та реалізацію державної політики з питань розвитку та підтримки малого підприємництва, ефективного використання його можливостей у розвитку національної економіки.

Указ Президента України від 3 лютого 1998 року N 79 "Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності" спрямовано на зменшення втручання державних органів у підприємницьку діяльність, усунення правових, адміністративних та організаційних перешкод у розвитку підприємництва, запровадження нових підходів до державного регулювання підприємництва.

Указ Президента України від 23 липня 1998 року N 817 "Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності" спрямовано на зменшення втручання державних органів у підприємницьку діяльність шляхом упорядкування проведення перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів підприємництва, а також на зменшення їх витрат під час виконання обов'язкових правил і процедур. На виконання Указу прийнято постанову Кабінету Міністрів України від 29 січня 1999 року N 112 "Про Порядок координації проведення планових виїзних перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів підприємницької діяльності контролюючими органами", що дало змогу значно знизити кількість перевірок суб'єктів підприємницької діяльності контролюючими органами та систематизувати їх періодичність.

У результаті видання Указу Президента України від 3 липня 1998 року N 727 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" та з введенням в дію Указу Президента України від 28 червня 1999 року N 746 "Про внесення змін до Указу Президента України від 3 липня 1998 року N 727 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" значно розширюються можливості використання спрощеної системи оподаткування малих підприємств.

На впорядкування встановлених нормативно-правовими актами України правил та порядку одержання суб'єктами підприємницької діяльності дозволів (спеціальних дозволів, ліцензій, сертифікатів тощо) був спрямований Указ Президента України від 20 травня 1999 року N 539 "Про запровадження дозвільної системи у сфері підприємницької діяльності".

На виконання Указу Президента України від 20 травня 1999 року N 540 "Про утворення кредитно-гарантійної установи з підтримки малого і середнього підприємництва" з метою активізації процесу фінансової підтримки малих та середніх підприємств створено Кредитно-гарантійну установу, що здійснюватиме надання кредитів, у тому числі мікрокредитів суб'єктами малого і середнього підприємництва та гарантій комерційним банкам щодо повернення суб'єктами підприємництва отриманих кредитів.

Разом з тим, незважаючи на прийняті протягом останніх двох років рішення та вжиті заходи, не відбулося кардинальних позитивних змін, які б істотно вплинули на активізацію підприємництва в Україні.

Довідково. Кількість діючих малих підприємств за 1998 рік зросла у порівнянні з 1997 роком лише на 11 відсотків, що значно менше у порівнянні з 1997 року - 41,5 відсотка і середньорічним показником за 1992-1997 роки - 16,8 відсотка, а число фермерських господарств станом на 1 липня 1999 року навіть скоротилось на 0,5 тис. господарств проти аналогічного періоду минулого року.

Малий бізнес поки що не розв'язує ключових проблем зайнятості населення та зменшення тінізації економіки. Сповільнюються темпи створення малих підприємств, скорочується число зайнятих на них, існують певні бюрократичні перепони на шляху започаткування власної справи, залишається недосконалою система фінансово-кредитної підтримки малого підприємництва.

Перешкоди для розвитку підприємництва залишились тими, що були у минулі роки. Основними з них є: обтяжлива система оподаткування, невизначеність податкового законодавства щодо малого підприємництва, суперечливість і неповнота чинних нормативно-правових актів; надмірна зарегульованість ряду економічних процесів та організаційних процедур; відсутність системи фінансування і кредитування малого підприємництва; нерозвиненість ринкової інфраструктури; відсутність внутрішніх мотивацій для інвестицій та впровадження нових технологій; ускладнено систему обліку та звітності.

На вирішення зазначених проблем спрямовано прийнятий 15 липня 2000 року Указ Президента України N 906 "Про заходи щодо забезпечення підтримки та дальшого розвитку підприємницької діяльності".

Короткострокові пріоритети (2000-2001 роки)

Забезпечення прийняття:

Закону України про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва на 2000-2001 роки;

Закону України про засади державної регуляторної політики у сфері підприємницької діяльності;

Закону України про державну підтримку малого підприємництва;

Податкового кодексу України, яким передбачити зниження податкового навантаження, в тому числі і на виробничий сектор малого підприємництва.

Вжиття заходів до кардинального поліпшення стану справ у малому бізнесі та забезпечення вже у 2000 році створення критичної маси діючих малих підприємств.

Середньострокові пріоритети (2002-2003 роки)

Забезпечення:

аналізу відповідності нормативно-правових актів України, які регулюють підприємницьку діяльність, основним правовим нормам ЄС;

вдосконалення законодавства про підприємства з метою наближення умов їх діяльності до встановлених в ЄС для компаній;

узгодження національного законодавства в області митного права з діючим в ЄС;

уніфікації системи оподаткування, усунення податкових кордонів;

гармонізації технічних норм, стандартів і сертифікатів;

наближення до єдиного ринку фінансових послуг;

прийняття антимонопольних правил.

8.5.1. Створення суб'єктів підприємницької діяльності

Поточна ситуація

Порядок державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності визначено Законом України "Про підприємництво" та постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 року N 740 "Про порядок державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності". За наявності всіх документів, зазначених у Законі, орган державної реєстрації зобов'язаний протягом 5 робочих днів внести дані реєстраційної картки до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності і видати заявнику свідоцтво про державну реєстрацію. За кожний прострочений день державної реєстрації орган державної реєстрації сплачує заявнику 20 відсотків реєстраційного збору.

Закон України "Про господарські товариства" передбачає обов'язковість статутного фонду для господарських товариств. До травня 1999 року розмір статутного фонду для товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) становив 625 мінімальних заробітних плат, а після прийняття у 1999 році Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності господарських товариств" - 100 мінімальних заробітних плат. Це значно полегшило створення ТОВ, яке є найгнучкішою та найпривабливішою для малого підприємництва.

У той же час існуюча система державної реєстрації потребує вдосконалення з метою запобігання ухиленням від сплати податків в частині забезпечення належної ідентифікації засновників (власників) підприємств під час їх створення.

Короткострокові (2000-2001 роки) та середньострокові (2002-2003 роки) пріоритети

Подальша оптимізація процедур заснування та реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності, насамперед внесення на розгляд Верховної Ради України законопроекту про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, з подальшим створенням єдиної системи органів державної реєстрації.

З метою удосконалення системи державної реєстрації підприємств, що створюються, поряд з подальшою оптимізацією процедури їх заснування, передбачається запровадження в законодавчому порядку обов'язкового проведення ідентифікації засновників (власників) на стадії реєстрації, а також встановлення відповідальності посадових осіб за порушення порядку реєстрації.

Визначення понять "дочірнє підприємство" та "філія", врегулювання взаємовідносин між материнською компанією і її відокремленими підрозділами відповідно до директив ЄС.

Приведення процедур заснування (в тому числі і реєстрації) у відповідність з директивами ЄС.

8.5.2. Діяльність суб'єктів підприємницької діяльності

Поточна ситуація

Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" порядок ліквідації визначений нечітко. Відсутність у засновників суб'єкта підприємницької діяльності стимулів до ліквідації підприємства та невизначеність значної кількості процедурних питань ліквідації призводить до збільшення кількості так званих "мертвих" підприємств.

Значним кроком до розв'язання проблеми щодо формування цілісної дозвільної системи у сфері підприємницької діяльності можна вважати Указ Президента України від 20 травня 1999 року N 539 "Про запровадження дозвільної системи у сфері підприємницької діяльності", який чітко визначив, що єдиним документом дозвільного характеру є ліцензія. Ця норма знайшла подальше закріплення у Законі України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності".

В Україні до цього часу немає цілісного підходу до регулювання безпеки та якості продукції (товарів, робіт, послуг). Існуючі нормативно-правові документи реґламентують якість продукції, недотримуючись принципів забезпечення здоров'я людини, безпеки довкілля та держави. Наслідком є не зростання якості, а втручання в конкуренцію та обмеження підприємницької діяльності. На сьогодні існує понад 15 державних органів, які здійснюють контроль за якістю та безпекою продукції. Процедура сертифікації в нинішньому вигляді збільшує ціну товару.

Податкова система недостатньою мірою орієнтована на стимулювання ділової та інвестиційної активності внаслідок високих витрат платників податків на виконання податкового законодавства, нерівномірного розподілу податкового тягаря і запровадження необґрунтованих податків з метою збільшення доходів бюджету. У 1999 році запроваджено позитивні зміни, зокрема, запроваджено спрощену систему оподаткування (Указ Президента України від 3 липня 1998 року N 727 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва").

Контрольно-ревізійні функції у державі виконують близько 40 органів, кожен з яких діє за власними нормативними та інструктивними документами, якими встановлюються методи, порядок і періодичність контролю. Порядок здійснення контролюючими органами перевірок фінансово-господарської діяльності регламентує Указ Президента України від 23 липня 1998 року N 817 "Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності", який частково розв'язує цю проблему.

Державна підтримка підприємництва в Україні здійснюється згідно з Указом Президента України від 12 травня 1998 року N 456 "Про державну підтримку малого підприємництва" Українським фондом підтримки підприємництва, регіональними фондами підтримки підприємництва, а також Українським державним фондом підтримки селянських (фермерських) господарств. Відсутність вільних державних коштів робить фінансову підтримку слабкою та не визначальною. Для вирішення цього питання видано Указ Президента України від 20 травня 1999 року N 540 "Про утворення кредитно-гарантійної установи з підтримки малого і середнього підприємництва".

До недавнього часу питання бухгалтерського обліку та звітності суб'єктів підприємницької діяльності реґламентувались безліччю інструкцій, які дуже часто змінювались у зв'язку із зміною податкового законодавства. Для подолання цієї проблеми 16 липня 1999 року прийнято Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Вже прийнято національні стандарти бухгалтерського обліку, які відповідають міжнародним (близько 30).

Короткострокові (2000-2001 роки) та середньострокові (2002-2003 роки) пріоритети

З метою визначення ролі недержавних організацій і механізму громадського обговорення нормативно-правових актів, а також забезпечення безперешкодного доступу до інформації прискорити прийняття Закону України "Про нормативні правові акти".

Розробити прозорі процедури ліквідації суб'єктів підприємницької діяльності з обов'язковим оприлюдненням інформації про початок роботи ліквідаційних комісій, зосередивши цю інформацію в одному державному органі.

Внести на розгляд Верховної Ради України законопроекти про скорочення надмірного втручання органів, що здійснюють контролюючі функції, у діяльність підприємців; про державну систему акредитації; про державну систему сертифікації.

Законодавчо впровадити міжнародні стандарти бухгалтерського обліку щодо національних стандартів бухгалтерської звітності.

9.1. Загальні питання

Поточна ситуація

Розпочато роботу з адаптації в Україні нормативних актів Ради Європи в галузі праці та соціальної політики. Першим документом є Європейська соціальна хартія (переглянута), підписана Україною 7 травня 1999 року.

Короткострокові пріоритети (2000-2001 роки)

Визначення переліку основних директив та стандартів ЄС, які регулюють правовідносини в галузі праці та соціального захисту населення, створення бази цих директив, структуризація її за напрямами.

На основі досвіду діяльності ECOSOC ЄС, а також економічних та соціальних комітетів (рад) в окремих державах - членах ЄС та кандидатах на вступ до ЄС, вивчення можливості та доцільності створення подібної структури в Україні. У разі позитивних результатів, проведення підготовчих переговорів з керівниками "трикутника" уряд - профспілки - роботодавці.

Середньострокові пріоритети (2002-2003 роки)

Вироблення рекомендацій щодо внесення змін і доповнень до законодавства України в галузі праці та соціальної політики.

Розбудова тісних відносин та підтримка регулярного діалогу з ECOSOC та спорідненими структурами держав ЄС та держав - кандидатів на вступ.

Довгострокові пріоритети (2004-2007 роки)

Приведення законодавства України в галузі праці та соціальної політики до вимог ЄС.

9.1.1. Зайнятість

Поточна ситуація

Перехід України до нових суспільно-економічних відносин зумовив необхідність реформування ринку праці. Законодавче визнання безробіття як соціально-економічного явища відбулося у 1991 році прийняттям Закону України "Про зайнятість населення". Цим Законом визнано добровільність праці, право громадян на вільне обрання виду діяльності, а також визначено правові, економічні та організаційні основи зайнятості населення України, його захист від безробіття та соціальні гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю. Після майже 70-річного панування концепції повної зайнятості визнання державою пріоритету ефективної зайнятості стало першим кроком у дійсному реформуванні ринку праці.

У 1991 році створено державну службу зайнятості, як одну з перших структур ринкової економіки, яка забезпечує громадянам України гарантований Конституцією України соціальний захист від безробіття.

Сучасне формування та розвиток ринку праці відбувається під знаком його адаптації до економічної ситуації в Україні і характеризується низкою особливостей, притаманних всім країнам Східної та Центральної Європи. Відбуваються фундаментальні зрушення у використанні трудових ресурсів та перерозподіл їх за сферами прикладання праці. Скорочується чисельність працюючих за наймом та зростають обсяги безробіття.

Рівень зайнятості населення працездатного віку у вересні 1999 року (за методологією МОП) становив 65,3 відсотка, збільшившись порівняно з березнем на 3,2 відсотка. Рівень безробіття (за методологією МОП) становив 11 відсотків економічно активного населення працездатного віку, що більше ніж удвічі перевищує показник зареєстрованого безробіття серед цієї категорії громадян.

Залишається загрозливою тенденція щодо неефективного використання офіційно зайнятих громадян. За останні три роки практично не знижується чисельність працівників, які перебувають у вимушених відпустках з ініціативи адміністрації, та працівників, зайнятих неповний робочий час. Тільки за 1999 рік їх чисельність становила відповідно 2,8 та 2,2 млн. чоловік, або 19,4 та 15,3 відсотка середньооблікової їх чисельності.

Активізувався рух робочої сили, яка звертається за допомогою у працевлаштуванні до служби зайнятості. На початок 2000 року чисельність незайнятих громадян, які перебували на обліку в службі зайнятості, становила 1,2 млн. осіб, а кількість зареєстрованих вакансій - лише 51 тисячу. Навантаження на одне вільне робоче місце в середньому становило 24 особи.

Державну політику в сфері зайнятості спрямовано на формування цивілізованого ринку праці та створення надійної системи соціального захисту від безробіття. Комплексний підхід до розв'язання цієї проблеми передбачає збалансоване регулювання всіх елементів ринку праці - не тільки стимулювання попиту на робочу силу (створення робочих місць), а й вплив на ціну праці, якість робочих місць, трудову мотивацію тощо. Протягом 90-х років в Україні створено надійну передумову розвитку активних програм регулювання ринку праці (сприяння у пошуках роботи, професійна підготовка та перепідготовка, субсидування зайнятості окремих категорій безробітних громадян, особливо з числа молоді, та інших соціально вразливих верств населення, громадські роботи, підтримка розвитку власного бізнесу).

Зазначені пріоритетні напрями активного державного регулювання ринку праці є основою програм зайнятості населення, що з 1992 року розробляються як на державному, так і регіональному рівнях. Нині реалізується Програма зайнятості населення на 1997-2000 роки, яка спрямована на виконання середньострокових завдань розвитку ринку праці.

З метою ефективного здійснення комплексу державних заходів щодо регулювання зайнятості постійно удосконалюється правова та нормативна база.

Для формування державної політики щодо розвитку трудового потенціалу підготовлено і Указом Президента України від 3 серпня 1999 року N 958 схвалено Основні напрями розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 року.

Для забезпечення соціального захисту трудівників - мігрантів укладено міжурядові угоди про трудову діяльність та соціальний захист громадян, які працюють за межами своїх держав.

Короткострокові (2000-2001 роки) та середньострокові (2002-2003 роки) пріоритети

Створення сучасної, ефективно діючої системи досліджень зовнішньої та внутрішньої трудової міграції з метою вивчення реального стану справ щодо використання української робочої сили за межами держави та іноземної робочої сили в Україні (сфера компетенції Міністерства економіки України, Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства юстиції України, Міністерства закордонних справ України, Міністерства внутрішніх справ України, Державного комітету у справах охорони державного кордону України).

Розроблення нормативно-правових актів (протягом 2000 року) для забезпечення реалізації Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".

Становлення системи загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття і її пристосування до вимог ЄС з цього питання (2001-2007 роки).

Розроблення системи підтримки розвитку самозайнятості (протягом 2000-2004 років, сфера компетенції Міністерства економіки України, Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства праці та соціальної політики України).

Середньострокові пріоритети (2002-2003 роки)

Запровадження системи підтримки розвитку самозайнятості (протягом 2000-2004 років, сфера компетенції Міністерства економіки України, Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства праці та соціальної політики України).

Становлення системи загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття і її пристосування до вимог ЄС з цього питання (2001-2007 роки).

Довгострокові пріоритети (2004-2007 роки)

Розроблення та реалізація заходів, спрямованих на регулювання процесів міграції, посилення соціального захисту трудівників-мігрантів (до 2005 року).

Запровадження системи підтримки розвитку самозайнятості (протягом 2000-2004 років, сфера компетенції Міністерства економіки України, Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства праці та соціальної політики України).

Становлення системи загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття і її пристосування до вимог ЄС з цього питання (2001-2007 роки).

9.1.2. Соціальні гарантії

Поточна ситуація

Законом України "Про прожитковий мінімум" закладено правову базу для врахування прожиткового мінімуму як основного соціального стандарту при затвердженні та реалізації державою конституційних гарантій громадян на достатній життєвий рівень.

Короткострокові пріоритети (2000-2001 роки)

Забезпечення прийняття Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" стане правовою основою для формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, а також для розроблення програм соціально-економічного розвитку країни.

Розроблення нормативно-правової бази для визначення прожиткового мінімуму (базового державного соціального стандарту) на одну особу, а також окремо для тих, хто належить до основних соціально-демографічних груп населення.

Середньострокові пріоритети (2002-2003 роки)

Поступове наближення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, стипендій та інших соціальних виплат виходячи з прожиткового мінімуму. Вивчення з цією метою норм і стандартів ЄС (протягом 2000-2001 років).

Довгострокові пріоритети (2004-2007 роки)

Адаптація соціального законодавства України до нормативно-правової бази ЄС, що визначає правові, економічні і організаційні засади для надання населенню соціальних виплат та допомог не нижче мінімальних соціальних стандартів і нормативів.

9.1.3. Соціальний захист

Поточна ситуація

Кількість пенсіонерів в Україні - близько 14 млн. осіб, середній розмір пенсії становить 30-39 відсотків середньої заробітної плати. Пенсійне забезпечення регулюється Конституцією України, міждержавними угодами та 19-ма нормативно-правовими актами України. Указом Президента України від 13 квітня 1998 року N 291 схвалено Основні напрями реформування пенсійного забезпечення в Україні.

Здійснено перші кроки щодо реалізації заходів з реформування пенсійної системи. Зокрема, розпочато створення системи персоніфікованого обліку внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

На виконання Закону України "Про проведення у Львівській області експерименту з призначення пенсій органами Пенсійного фонду України" протягом 1999 року запроваджено призначення пенсій в області відділами Пенсійного фонду України. Підведені підсумки проведеного експерименту відзначили ефективність функціонування Пенсійного фонду як цілісної системи із збору, акумуляції внесків, призначення і виплати пенсій, впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування в Україні.

Започатковано розмежування джерел фінансування пенсійного забезпечення та інших соціальних програм, що дало змогу звільнити Пенсійний фонд від невластивих йому функцій.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 1999 року N 111 затверджено графік розмежування джерел фінансування виплат з Пенсійного фонду України, призначених за різними пенсійними програмами, яким передбачається закінчити цю роботу протягом 1999-2001 років.

Зменшено адміністративні витрати Пенсійного фонду на доставку пенсій та грошових допомог; з вересня 1999 року підвищено розміри пенсій з урахуванням трудового внеску і умов праці. Відповідно до встановленого порядку проводиться індексація пенсійних виплат.

З метою погашення заборгованості із виплати пенсій запроваджено нетрадиційні джерела формування коштів Пенсійного фонду.

Закон України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", прийнятий 21 листопада 1992 року, встановив гарантований державою рівень матеріальної підтримки шляхом надання державної допомоги з урахуванням складу сім'ї, її доходів, віку і стану здоров'я дітей.

25 березня 1999 року прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо здійснення окремих виплат органами соціального захисту населення". Цим законом внесено зміни до Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми".

Здійснено перехід на нову систему організації призначення та виплати допомоги сім'ям з дітьми та адресної соціальної допомоги за місцем проживання громадян. Для цього при управліннях соціального захисту населення створено 570 відділів та 180 секторів адресної соціальної допомоги.

Для забезпечення більш раціонального використання обмежених фінансових і матеріальних ресурсів за ініціативою Міністерства праці та соціальної політики України Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 22 лютого 1999 року N 238 "Про запровадження адресної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям".

Україна поступово здійснює перехід до системи соціального захисту населення, притаманній країнам з соціально орієнтованою ринковою економікою, яка заснована на обов'язковому соціальному страхуванні. Страхові принципи соціального захисту громадян у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості закладено Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (1998 року), якими передбачено запровадження п'яти окремих програм загальнообов'язкового державного соціального страхування - пенсійного, медичного, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, на випадок безробіття, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання. Першими кроками у цьому напрямі стало прийняття Законів України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" та "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", розроблені в розвиток Основ.

Короткострокові пріоритети (2000-2001 роки)

Поліпшення умов надання адресної соціальної допомоги.

Запровадження державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям та одиноким непрацездатним громадянам на основі врахування їх матеріального становища.

Розроблення і впровадження систем баз даних одержувачів допомоги за всіма соціальними програмами.

Уніфікація різних програм соціальної допомоги й функцій органів, відповідальних за їх впровадження, з метою вдосконалення порядку призначення допомоги.

Вдосконалення механізму цільового спрямування допомоги найбіднішим сім'ям через запровадження перевірки засобів існування, запровадження інституту соціального інспектора. Здійснення поступового переходу від безкоштовного надання послуг різним категоріям сімей і громадян до адресної допомоги залежно від матеріального стану та ступеня працездатності на оплату послуг, які пов'язані з забезпеченням життєдіяльності.

Здійснення порівняльного аналізу законодавства та проектів законів України у сфері соціального захисту із директивами ЄС.

Здійснення подальших кроків щодо заходів з реформування пенсійної системи, а саме (2000 року):

повне погашення заборгованості із виплати пенсій і забезпечення своєчасної виплати поточних пенсій;

завершення запровадження системи персоніфікованого обліку внесків на пенсійне страхування в солідарній системі і започаткування роботи з організації і технічного відпрацювання схеми обліку коштів в умовах функціонування індивідуальних накопичувальних рахунків;

продовження роботи з передачі Пенсійному фонду функцій з призначення і виплати пенсій та забезпечити управління пенсійною системою на основі партнерських відносин;

прийняття нормативно-правових актів щодо вдосконалення діючої солідарної системи та запровадження обов'язкової накопичувальної системи і добровільного додаткового пенсійного страхування.

Інституційні потреби

Інформаційне забезпечення підрозділів, відповідальних за інтеграційні питання.

Поліпшення існуючого комп'ютерного забезпечення, підключення до Internet підрозділів, відповідальних за інтеграцію законодавства України з питань соціального страхування до ЄС.

Прийняття законів України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, та про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та розробка проектів нормативно-правових актів на їх виконання.

Розроблення нормативно-правових актів для забезпечення реалізації Законів України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".

Середньострокові (2002-2003 роки) та довгострокові (2004-2007 роки) пріоритети

Запровадження трирівневої системи пенсійного забезпечення відповідно до пріоритетних напрямів реформування пенсійного забезпечення.

Довідково. До 2002 року буде завершено розмежування джерел фінансування пенсій, призначених за різними пенсійними програмами, Пенсійний фонд буде звільнено від невластивих йому виплат (виплати доплат ветеранам війни, особам, які проживають в гірських населених пунктах, реабілітованим громадянам, допомоги на дітей та державної допомоги деяким категоріям пенсіонерів, пенсій державним службовцям, соціальних пенсій, виплати допомоги по догляду за одинокими інвалідами). Бюджет Пенсійного фонду формуватиметься як складова частина соціального бюджету.

Запровадження системи накопичувальних індивідуальних пенсійних рахунків у рамках загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Розроблення нормативно-правових актів, перегляд ряду існуючих законів, норми яких регулюють питання, пов'язані з функціонуванням нової системи недержавного пенсійного забезпечення.

Запровадження системи недержавного пенсійного страхування, яка забезпечує додаткову пенсію шляхом добровільних пенсійних внесків громадян (третій рівень). Основою цієї системи стануть недержавні пенсійні фонди, в тому числі створені і за професійними ознаками. Приведення законодавства України в галузі пенсійного забезпечення до вимог ЄС.

Забезпечення цільового характеру соціальної допомоги; поступове скасування пільг громадянам, які насправді не потребують допомоги. Вдосконалення правової бази з цього питання.

Поступове збільшення розмірів соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям до розміру прожиткового мінімуму.

Створення ефективної системи управління фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування на принципах соціального партнерства.

Впровадження персоніфікованого обліку страхових внесків та відомостей про застрахованих осіб з усіх видів загальнообов'язкового державного соціального страхування (поетапне). Залучення для цього міжнародної технічної допомоги.

Поступове наближення пенсій та допомог за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням до розміру прожиткового мінімуму.

Впровадження потужних сучасних систем комунікаційного зв'язку, що забезпечить надійний зв'язок між місцевими, регіональними і державними органами соціальної допомоги.

Становлення системи загальнообов'язкового державного соціального страхування і пристосування її до вимог ЄС.

9.1.4. Безпека праці та професійні захворювання

Поточна ситуація

Законодавство України про охорону праці складається з Закону України "Про охорону праці", Кодексу законів про працю України та комплексу нормативно-правових актів про охорону праці, що становить понад 2000 державних міжгалузевих і галузевих правил, положень, інструкцій, переліків, стандартів, санітарних норм, будівельних норм і правил тощо.

В ЄС питання охорони праці регулюються понад 220 директивами (за станом на кінець 1998 року), з яких більша частина спрямована на забезпечення передумов для вільного переміщення товарів у межах ЄС; решта директив спрямована на сприяння вільному переміщенню робочої сили у межах ЄС.

Директиви, умовно віднесені до першої частини, мають характер технічних вимог до промислової продукції та порядку її сертифікації; директиви, віднесені до другої частини, містять вимоги до роботодавців щодо забезпечення охорони праці на робочих місцях, вимоги щодо соціального захисту працівників, зокрема жінок, підлітків, осіб з фізичними вадами.

Як показав попередній вибірковий аналіз, вимоги, викладені у директивах ЄС, мають відмінності від вимог, викладених у діючих в Україні нормативно-правових актах як технічного, так і соціального характеру. Тому першочергове значення має адаптація до вимог ЄС, насамперед, актів вітчизняного законодавства, які регулюють відносини між роботодавцем і працівниками, забезпечуючи їм належний рівень соціального захисту. Ці адаптовані акти законодавства мають стати основою для розроблення системи адаптованих до вимог відповідних директив ЄС нормативно-правових актів, які повинні визначити відповідний до європейських вимог рівень охорони праці у разі виконання конкретних технологічних процесів і видів робіт.

Одночасно має бути розроблений комплекс нормативних актів технічного характеру, гармонізованих з вимогами європейських документів (правил будови і безпечної експлуатації, стандартів безпеки праці тощо), а також актів, що регулюють питання сертифікації продукції. Адаптація нормативних актів до вимог ЄС повинна створити передумови для виходу українських товарів на загальноєвропейський ринок, їх вільного обігу в межах держав ЄС.

Державна система санепідемнагляду України, яка спирається на нормативну базу СНД, на цей час є єдиним дійовим захистом працюючих від несприятливого впливу шкідливих і небезпечних чинників виробничого середовища. У процесі інтеграції України до ЄС під час формування ринкових відносин, системи медичного страхування, при сертифікації технологічних процесів і обладнання зростає необхідність користування документами, які прийнято в державах ЄС. При цьому виникають деякі розбіжності в оцінці факторів виробничого середовища, їх впливу на стан здоров'я працюючих, розбіжності в характері вимог до засобів індивідуального захисту тощо.

У 1999 році розроблено та затверджено з урахуванням вимог директив ЄС Правила будови і безпечної експлуатації ліфтів.

Короткострокові пріоритети (2000-2001 роки)

Врахування положення відповідних директив ЄС у законопроектах, що розробляються:

про охорону праці (нова редакція);

про безпечність промислової продукції;

про державний нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю та охорону праці.

Організація виконання української частини проекту Tacis "Сприяння у забезпеченні безпеки і гігієни праці", що передбачає реалізацію ряду важливих заходів, включаючи поглиблення процесів гармонізації законодавства про охорону праці.

Середньострокові пріоритети (2002-2003 роки)

Здійснення перекладу, порівняльного аналізу і розроблення рекомендацій щодо адаптації нормативних актів України до нормативних актів ЄС, що стосуються:

вимог до роботодавців щодо забезпечення охорони праці працівників на робочих місцях;

вимог безпеки до машин;

вимог безпеки до електрообладнання;

вимог безпеки до посудин, що працюють під тиском;

засобів індивідуального захисту.

Довгострокові пріоритети (2004-2007 роки)

Здійснення на основі результатів порівняльного аналізу перегляду відповідних нормативних актів України з метою їх адаптації до вимог актів ЄС, що стосуються вищезазначених сфер.

Інституційні потреби

Централізована підготовка кадрового потенціалу (щонайменше 3-х фахівців), інформаційне та матеріально-технічне забезпечення, а також вивчення досвіду Польщі.

Для перекладу директив ЄС, проведення порівняльного аналізу, оснащення одного робочого місця фахівця необхідно 35 тис. гривень (з них на одне робоче місце - 5 тис. гривень).

10.1. Регіональна політика

Поточна ситуація

Затверджена Президентом України Стратегія інтеграції України до ЄС передбачає поєднання загальноєвропейського виміру співпраці з регіональною інтеграцією та поглибленням галузевого співробітництва України і ЄС. Враховуючи притаманну для держав ЄС тенденцію перенесення частини державних владних повноважень з національного рівня на субнаціональний, регіональний аспект інтеграції України в європейські структури набуває особливо важливого значення.

Основними нормативно-правовими документами, які визначають сучасну практику управління регіонами, є Конституція України та Закони України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про місцеві державні адміністрації", які передбачають, з одного боку, принципи збереження України як унітарної держави, узгодження інтересів регіонів із загальнодержавними і міжрегіональними інтересами, з іншого, - можливості передачі регіонам широких повноважень у вирішенні проблем соціально-економічного розвитку. Територіальний устрій країни ґрунтується на засадах єдності і цілісності державної території, поєднанні централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій.

Децентралізація управління, як один з пріоритетів адміністративної реформи в Україні, передбачає підвищення ролі регіональних органів державної влади та місцевого самоврядування у здійсненні економічних та структурних реформ, диверсифікації економіки територій, в управлінні державним та комунальним майном, розвитку міжрегіонального та транскордонного співробітництва та інших сферах. Водночас посилюється роль держави у спрямуванні і координації діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо забезпечення економічної безпеки держави, у фінансовій, соціальній, податковій, валютній політиці та інших сферах життєдіяльності суспільства.

За останні роки Верховною Радою України прийнято ряд нормативно-правових актів, які створили важливі правові передумови для розроблення та реалізації цілісної державної регіональної політики, підготовлено до розгляду ряд відповідних законопроектів. Відповідно до Указу Президента України від 20 листопада 1998 року N 1284 "Про першочергові заходи з проведення в Україні адміністративної реформи" розпочато реалізацію заходів першого етапу адміністративної реформи в Україні.

У практиці управління регіонами України використовуються елементи розширення повноважень місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, зокрема:

постановою Кабінету Міністрів України від 3 червня 1999 року N 951 Раді міністрів Автономної Республіки Крим, міністерствам, іншим центральним та місцевим органам виконавчої влади передаються повноваження з управління державними корпоративними правами 2598 підприємств;

Указом Президента України від 26 червня 1999 року N 719 "Про заходи щодо стабілізації соціально-економічного становища у Дніпропетровській області" передбачено проведення експерименту у сфері управління господарським комплексом області шляхом передачі на термін його проведення до 31 грудня 2002 року до сфери управління Дніпропетровської облдержадміністрації об'єктів державної власності, у тому числі державних підприємств, розташованих на території області, а також корпоративних прав, що належать державі у майні господарських товариств;

Указом Президента України від 27 січня 2000 року N 100 "Про заходи щодо розвитку базових галузей економіки в Дніпропетровській та Донецькій областях" з метою забезпечення оптимального поєднання загальнодержавних та регіональних економічних інтересів, створення сприятливих умов для розвитку базових галузей економіки, більш повного використання потенціалу регіонів та підвищення ефективності управління економічними процесами в Дніпропетровській та Донецькій областях обласним державним адміністраціям передано окремі повноваження центральних органів виконавчої влади;

прийнято ряд законів України та указів Президента України щодо запровадження спеціального режиму інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку та створення спеціальних (вільних) економічних зон у різних регіонах України;

Кабінетом Міністрів України затверджено ряд державних регіональних програм, які спрямовані на вирішення найгостріших проблем розвитку окремих регіонів: Програму соціально-економічного розвитку Донецької області на 1998-2000 роки, Програму державної підтримки комплексного розвитку міста Львова на 1998-2002 роки, заходи щодо державної підтримки реалізації Комплексної програми еколого-економічного та соціального розвитку гірської Рахівщини на період 1998-2005 року, Комплексну програму соціально-економічного розвитку Великої Ялти як курорту загальнодержавного значення, Комплексну програму стабілізації соціально-економічного становища м. Севастополя на 1997-2000 роки, Державну програму соціально-економічного розвитку м. Києва на період до 2010 року, Комплексну програму збереження історичної забудови м. Львова, про державну підтримку виконання Програми реформування економіки та соціально-економічного розвитку Херсонської області на період до 2001 року, про державну підтримку реалізації Програми соціально-економічного розвитку Луганської області на 1999-2010 роки. Верховною Радою Автономної Республіки Крим затверджено Комплексну програму соціально-економічного розвитку і структурної перебудови економіки Автономної Республіки Крим до 2010 року.

З метою поглиблення економічних реформ на регіональному рівні, підтримки розвитку підприємництва та формування ринкової інфраструктури Кабінетом Міністрів України утворено Координаційну раду з формування мережі регіональних агентств розвитку, затверджено Положення про цю Координаційну раду та доручено її голові забезпечити розроблення проекту концепції створення мережі регіональних агентств розвитку. Зазнає реформування механізм формування місцевих бюджетів. Закон України "Про Державний бюджет України на 2000 рік" значно розширив можливості зміцнення дохідної частини місцевих бюджетів, в основному, за рахунок передачі повністю або частково загальнодержавних податків і зборів: податку на прибуток, прибуткового податку з громадян, акцизного збору з вітчизняних товарів, плати за землю. Така схема відрахувань дала змогу безпосередньо збільшувати податкову базу внаслідок зростання виробництва і як результат - доходи місцевих бюджетів. У 2000 році за місцевими бюджетами закріплюються надходження в повному обсязі прибуткового податку з громадян, надходження від податку на прибуток підприємств і організацій, що належать до комунальної власності.

Однак ефективний розвиток регіонів України, який передбачає оптимальне поєднання регіональних та загальнонаціональних інтересів, гальмує відсутність концептуально обґрунтованої та законодавчо затвердженої цілісної державної регіональної політики, яка б передбачала оптимізацію відносин між центром і територіями, врахування єврорегіональних тенденцій розвитку.

Спроби розробити цілісну концепцію державної регіональної політики почали ініціюватися Урядом з 1995 року:

проект Концепції державної регіональної економічної політики був розроблений Урядом на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 20 квітня 1995 року N 243 "Про план першочергових заходів щодо реалізації положень щорічної доповіді Президента України, розглянутої Верховною Радою України 4 квітня 1995 року", опрацьовано створеною розпорядженням Кабінету Міністрів України робочою групою, схвалений Президією Кабінету Міністрів України 5 жовтня 1995 року, розглянутий Адміністрацією Президента України у листопаді 1995 року та поданий 20 вересня 1996 року Верховній Раді України разом з проектом Постанови Верховної Ради України з цього питання;

у липні 1998 року Кабінетом Міністрів України було подано до Верховної Ради України проект Закону України "Про Концепцію державної регіональної економічної політики". У вересні 1999 року Уряд відкликав цей законопроект з Верховної Ради України, оскільки він не відповідав новим вимогам і реаліям сьогодення;

у вересні 1999 року Розпорядженням Президента України створено Комісію з розробки Концепції державної регіональної політики України, яку очолюють Перший віце-прем'єр-міністр України і голова Національної Ради Спілки лідерів місцевих та регіональних влад України (громадської організації, яка об'єднує в своїх рядах керівників територій і регіонів, а також депутатів усіх рівнів).