Директива Європейського Парламенту і Ради 2009/138/ЄС від 25 листопада 2009 року про започаткування та ведення діяльності у сфері страхування та перестрахування (Платоспроможність II) (нова редакція)

1. Додаткові власні кошти складаються з елементів, інших ніж основні власні кошти, які можуть бути залучені для поглинання збитків.

Додаткові власні кошти можуть включати зазначені нижче елементи, тією мірою, якою вони не є елементами основних власних коштів:

(a) неоплачений акціонерний капітал або початковий фонд, який ще не був залучений;

(b) акредитиви та гарантії;

(c) будь-які інші юридично обов’язкові зобов’язання, прийняті страховими та перестраховими компаніями.

У випадку взаємних асоціацій або асоціацій взаємного типу зі змінними внесками додаткові власні кошти також можуть включати будь-які майбутні вимоги, які така асоціація може пред’явити своїм членам у вигляді вимоги сплатити додаткові внески протягом наступних 12 місяців.

2. Якщо елемент додаткових власних коштів був сплачений або залучений, він розглядається як актив і більше не включається до елементів додаткових власних коштів.

1. Суми елементів додаткових власних коштів, які повинні враховуватися при визначенні власних коштів, підлягають попередньому затвердженню наглядовими органами.

2. Сума, яку відносять до кожного елемента додаткових власних коштів, повинна відображати можливість поглинання збитків таким елементом і повинна ґрунтуватися на розумних та реалістичних припущеннях. Якщо елемент додаткових власних коштів має фіксовану номінальну вартість, сума такого елемента дорівнює його номінальній вартості, якщо вона належним чином відображає можливість поглинання збитків таким елементом.

3. Наглядові органи повинні затвердити будь-що із зазначеного нижче:

(a) грошову суму кожного елемента додаткових власних коштів;

(b) метод, за допомогою якого необхідно визначати суму кожного елемента додаткових власних коштів; у такому випадку затвердження наглядовими органами суми, визначеної згідно з таким методом, надається на визначений період часу.

4. Для кожного елемента додаткових власних коштів затвердження з боку наглядових органів повинне ґрунтуватися на оцінюванні:

(a) статусу відповідних контрагентів у розрізі їхньої платоспроможності та готовності платити;

(b) можливості стягнення коштів, з урахуванням правової форми елемента, а також будь-яких умов, які можуть перешкоджати успішній виплаті або залученню елемента;

(c) будь-якої інформації про результати попереднього залучення таких додаткових власних коштів страховими та перестраховими компаніями, тією мірою, якою таку інформацію можна надійно використовувати для оцінювання очікуваних результатів майбутніх залучень.

1. Надлишковими коштами вважається накопичений прибуток, який не був наданий для розподілу між володільцями страхових полісів і вигодонабувачами.

2. В обсязі, дозволеному згідно з національним правом, надлишкові кошти не повинні розглядатися як страхові та перестрахові зобов’язання тією мірою, якою вони відповідають критеріям, визначеним у статті 94(1).

1. Щоб забезпечити послідовну гармонізацію стосовно визначення власних коштів, EIOPA, згідно зі статтею 301b, розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення критеріїв затвердження наглядовими органами додаткових власних коштів згідно зі статтею 90.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, згідно зі статтями 10-14 Регламенту (ЄС) № 1094/2010.

1a. Комісія ухвалює делеговані акти згідно зі статтею 301a для визначення режиму участі, у розумінні третього підпараграфа статті 212(2), у фінансових і кредитних установах при визначенні власних коштів.

2. Участь у фінансових та кредитних установах, як зазначено в параграфі 1(b), включає:

(a) частки участі страхових та перестрахових компаній у:

(i) кредитних і фінансових установах у розумінні статті 4(1) і (5) Директиви 2006/48/ЄС;

(ii) інвестиційних фірмах у розумінні пункту 1 статті 4 (1) Директиви 2004/39/ЄС;

(b) субординовані вимоги та інструменти, зазначені у статті 63 і статті 64(3) Директиви 2006/48/ЄС, що їх страхові та перестрахові компанії утримують стосовно суб’єктів, визначених у пункті (a) цього параграфа, у яких вони мають частки участі.

3. З метою забезпечення однакових умов застосування статті 90 EIOPA розробляє проекти імплементаційних технічних стандартів щодо процедур затвердження наглядовими органами використання додаткових власних коштів.

EIOPA повинен надати Комісії такі проекти імплементаційних технічних стандартів до 31 жовтня 2014 року.

Комісії надано повноваження ухвалювати імплементаційні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, згідно зі статтею 15 Регламенту (ЄС) № 1094/2010.

1. Елементи власних коштів класифікують за трьома рівнями. Класифікація таких елементів залежить від того, чи вони є елементами основних або додаткових власних коштів, і від того, наскільки вони володіють такими характеристиками:

(a) елемент доступний або може бути залучений на вимогу для повного поглинання збитків при безперервному здійсненні діяльності, а також у разі припинення діяльності (постійна доступність);

(b) у разі припинення діяльності загальна сума елемента є доступною для поглинання збитків і відшкодування елемента його володільцю не допускається, доки не будуть виконані всі інші зобов’язання, у тому числі страхові та перестрахові зобов’язання перед володільцями страхових полісів і вигодонабувачами за договорами страхування та перестрахування (субординація).

2. При оцінюванні того, наскільки елементи власних коштів володіють характеристиками, визначеними в пунктах (a) і (b) параграфа 1, зараз і в майбутньому, необхідно належним чином враховувати строк дії елемента, зокрема те, чи елемент має визначений строк. Якщо елемент власних коштів має визначений строк, потрібно враховувати відносний строк дії елемента порівняно зі строком дії страхових і перестрахових зобов’язань компанії (достатній строк дії).

Крім того, необхідно брати до уваги такі особливості:

(a) чи елемент є вільним від вимог або стимулів до погашення номінальної суми (відсутність стимулів до погашення);

(b) чи елемент є вільним від обов’язкових фіксованих платежів (відсутність обов’язкових витрат на обслуговування);

(c) чи елемент є вільним від обтяжень (відсутність обтяжень).

1. Елементи основних власних коштів належать до першого рівня, якщо вони значною мірою володіють характеристиками, визначеними у статті 93(1)(a) і (b), з урахуванням особливостей, визначених у статті 93(2).

2. Елементи основних власних коштів належать до другого рівня, якщо вони значною мірою володіють характеристикою, визначеною у статті 93(1)(b), з урахуванням особливостей, визначених у статті 93(2).

Елементи додаткових власних коштів належать до другого рівня, якщо вони значною мірою володіють характеристиками, визначеними у статті 93(1)(a) і (b), з урахуванням особливостей, визначених у статті 93(2).

3. Будь-які елементи основних і додаткових власних коштів, які не охоплені параграфами 1 і 2, належать до третього рівня.

Держави-члени повинні забезпечити, щоб страхові та перестрахові компанії класифікували елементи їхніх власних коштів на основі критеріїв, встановлених у статті 94.

З цією метою страхові та перестрахові компанії повинні керуватися переліком елементів власних коштів, зазначеним у статті 97(1)(a), якщо застосовно.

Якщо елемент власних коштів не входить до такого переліку, він повинен бути оцінений і класифікований страховими та перестраховими компаніями згідно з першим параграфом. Така класифікація підлягає затвердженню наглядовим органом.

Без обмеження статті 95 і статті 97(1)(a), для цілей цієї Директиви застосовують такі класифікації:

(1) надлишкові кошти, які підпадають під дію статті 91(2), належать до першого рівня;

(2) акредитиви та гарантії, які перебувають у довірчому управлінні незалежного управителя в інтересах страхових кредиторів та які надані кредитними установами, авторизованими відповідно до Директиви 2013/48/ЄС, належать до другого рівня;

(3) будь-які майбутні вимоги, які взаємні асоціації судновласників або асоціації судновласників взаємного типу зі змінними внесками, що страхують виключно ризики, включені до класів 6, 12 та 17 в частині A додатка I, можуть пред’являти своїм членам у вигляді вимоги сплатити додаткові внески протягом наступних 12 місяців, належать до другого рівня.

Згідно з другим підпараграфом статті 94(2), будь-які майбутні вимоги, які взаємні асоціації або асоціації взаємного типу зі змінними внесками можуть пред’являти своїм членам у вигляді вимоги сплатити додаткові внески протягом наступних 12 місяців, що не охоплені пунктом (3) першого підпараграфа, належать до другого рівня, якщо вони значною мірою володіють характеристиками, визначеними у статті 93(1)(a) і (b), з урахуванням особливостей, визначених у статті 93(2).

1. Комісія ухвалює делеговані акти згідно зі статтею 301a, що встановлюють перелік елементів власних коштів, у тому числі елементів, зазначених у статті 96, які вважаються такими, що відповідають критеріям, визначеним у статті 94, що містить для кожного елемента власних коштів точний опис особливостей, які визначають його класифікацію.

2. Щоб забезпечити послідовну гармонізацію стосовно класифікації власних коштів, EIOPA, згідно зі статтею 301b, розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення методів, що їх повинні використовувати наглядові органи при затвердженні оцінки та класифікації елементів власних коштів, які не охоплені переліком, зазначеним у параграфі 1.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, згідно зі статтями 10-14 Регламенту (ЄС) № 1094/2010.

Комісія повинна регулярно переглядати та, у відповідних випадках, оновлювати перелік, зазначений у параграфі 1, з урахуванням ринкових змін.

1. Що стосується відповідності вимозі до капіталу платоспроможності, прийнятні суми елементів другого та третього рівня підпадають під дію кількісних лімітів. Зазначені ліміти повинні бути такими, щоб забезпечувати виконання принаймні таких умов:

(a) частка елементів першого рівня у прийнятних власних коштах перевищує одну третю загальної суми прийнятних власних коштів;

(b) прийнятна сума елементів третього рівня менша за одну третю загальної суми прийнятних власних коштів.

2. Що стосується відповідності мінімальній вимозі до капіталу, сума елементів основних власних коштів, які є прийнятними для покриття мінімальної вимоги до капіталу і які належать до другого рівня, підпадає під дію кількісних лімітів. Зазначені ліміти повинні бути такими, щоб як мінімум забезпечити, що частка елементів першого рівня у прийнятних основних власних коштах перевищує половину загальної суми прийнятних основних власних коштів.

3. Прийнятна сума власних коштів для покриття вимоги до капіталу платоспроможності, визначеної у статті 100, повинна дорівнювати сумі таких значень: суми елементів першого рівня, прийнятної суми елементів другого рівня та прийнятної суми елементів третього рівня.

4. Прийнятна сума основних власних коштів для покриття мінімальної вимоги до капіталу, визначеної у статті 128, повинна дорівнювати сумі таких значень: суми елементів першого рівня та прийнятної суми елементів основних власних коштів, які належать до другого рівня.

Комісія ухвалює делеговані акти згідно зі статтею 301a, що встановлюють:

(a) кількісні ліміти, зазначені у статті 98(1) і (2);

(b) коригування, які повинні бути застосовані для відображення недостатньої оборотності елементів власних коштів, які можуть використовуватися тільки для покриття втрат, що виникають у зв’язку з певним сегментом зобов’язань або певними ризиками (відокремлені кошти).

Держави-члени повинні вимагати, щоб страхові та перестрахові компанії утримували прийнятні власні кошти, які покривають вимогу до капіталу платоспроможності.

Вимогу до капіталу платоспроможності розраховують згідно зі стандартною формулою в підсекції 2 або з використанням внутрішньої моделі, як визначено в підсекції 3.

1. Вимогу до капіталу платоспроможності розраховують згідно з параграфами 2-5.

2. Вимогу до капіталу платоспроможності розраховують на основі припущення, що компанія здійснюватиме свою діяльність як діюча організація.

3. Вимогу до капіталу платоспроможності калібрують таким чином, щоб забезпечити врахування всіх кількісно вимірюваних ризиків, яких зазнає страхова або перестрахова компанія. Вона повинна охоплювати наявну діяльність, а також нову діяльність, яка очікується протягом наступних 12 місяців. Для наявної діяльності вона повинна покривати тільки неочікувані збитки.

Вона повинна відповідати вартості під ризиком основних власних коштів страхової або перестрахової компанії з довірчим рівнем 99,5% для періоду тривалістю один рік.

4. Вимога до капіталу платоспроможності повинна покривати принаймні такі ризики:

(a) андеррайтинговий ризик для видів страхування, інших ніж страхування життя;

(b) андеррайтинговий ризик для страхування життя;

(c) андеррайтинговий ризик для медичного страхування;

(d) ринковий ризик;

(e) кредитний ризик;

(f) операційний ризик.

Операційний ризик, зазначений у пункті (f) першого підпараграфа, включає правові ризики та не включає ризики, які виникають зі стратегічних рішень, а також репутаційні ризики.

5. При розрахуванні вимоги до капіталу платоспроможності страхові та перестрахові компанії повинні враховувати вплив методів пом’якшення ризиків за умови, що кредитний ризик та інші ризики, які виникають у зв’язку з використанням таких методів, належним чином відображені у вимозі до капіталу платоспроможності.

1. Страхові та перестрахові компанії повинні розраховувати вимогу до капіталу платоспроможності принаймні раз на рік і повідомляти результат такого розрахування наглядовим органам.

Страхові та перестрахові компанії повинні утримувати прийнятні власні кошти, які покривають принаймні останню повідомлену вимогу до капіталу платоспроможності.

Страхові та перестрахові компанії повинні здійснювати постійний моніторинг суми прийнятних власних коштів і вимоги до капіталу платоспроможності.

Якщо профіль ризику страхової або перестрахової компанії істотно відхиляється від припущень, які лежать в основі останньої повідомленої вимоги до капіталу платоспроможності, відповідна компанія повинна без затримки перерахувати вимогу до капіталу платоспроможності та повідомити її наглядовим органам.

2. За наявності доказів істотної зміни профілю ризику страхової або перестрахової компанії з дати останнього повідомлення вимоги до капіталу платоспроможності, наглядові органи можуть вимагати, щоб відповідна компанія перерахувала вимогу до капіталу платоспроможності.

Вимога до капіталу платоспроможності, розрахована на основі стандартної формули, повинна бути сумою таких елементів:

(a) базової вимоги до капіталу платоспроможності, як встановлено у статті 104;

(b) вимоги до капіталу для покриття операційного ризику, як встановлено у статті 107;

(c) коригування на спроможність технічних резервів і відстрочених податків поглинати збитки, як встановлено у статті 108.

1. Базова вимога до капіталу платоспроможності складається з окремих модулів ризику, агрегованих згідно з пунктом (1) додатка IV.

Вона повинна складатися принаймні з таких модулів ризику:

(a) андеррайтинговий ризик для видів страхування, інших ніж страхування життя;

(b) андеррайтинговий ризик для страхування життя;

(c) андеррайтинговий ризик для медичного страхування;

(d) ринковий ризик;

(e) ризик дефолту контрагента.

2. Для цілей пунктів (a), (b) і (c) параграфа 1 страхові або перестрахові операції відносять до модуля андеррайтингового ризику, який найкраще відображає технічний характер базисних ризиків.

3. За допомогою коефіцієнтів кореляції для агрегації модулів ризику, зазначених у параграфі 1, а також калібрування вимог до капіталу для кожного модуля ризику отримують загальну вимогу до капіталу платоспроможності, яка відповідає принципам, визначеним у статті 101.

4. Кожен із модулів ризику, зазначених у параграфі 1, калібрують з використанням величини вартості під ризиком із довірчим рівнем 99,5% для періоду тривалістю один рік.

У відповідних випадках у структурі кожного модуля ризику необхідно враховувати диверсифікаційні ефекти.

5. Для всіх страхових і перестрахових компаній повинні використовуватися однакові структура та специфікації, як для розрахування базової вимоги до капіталу платоспроможності, так і для спрощених розрахунків, як встановлено у статті 109.

6. Що стосується ризиків, які виникають у результаті катастроф, у відповідних випадках для розрахування модулів андеррайтингового ризику для страхування життя, видів страхування, інших ніж страхування життя, і медичного страхування можуть використовуватися географічні специфікації.

7. За умови затвердження наглядовим органом страхові та перестрахові компанії можуть замінити піднабір параметрів у рамках структури стандартної формули параметрами, які є специфічними для відповідної компанії, при розрахуванні модулів андеррайтингового ризику для страхування життя, видів страхування, інших ніж страхування життя, і медичного страхування.

Такі параметри підлягають калібруванню на основі внутрішніх даних відповідної компанії або даних, які прямо стосуються операцій такої компанії, з використанням стандартизованих методів.

У ході затвердження наглядові органи повинні перевірити повноту, достовірність і відповідність використаних даних.

1. Базову вимогу до капіталу платоспроможності розраховують згідно з параграфами 2-6.

2. Модуль андеррайтингового ризику для видів страхування, інших ніж страхування життя, повинен відображати ризик, який виникає із зобов’язань за видами страхування, іншими ніж страхування життя, у розрізі покритих небезпек і процесів, які використовуються в ході здійснення діяльності.

Він повинен враховувати невизначеність результатів страхових і перестрахових компаній, пов’язаних із наявними страховими та перестраховими зобов’язаннями, а також із новою діяльністю, яка очікується протягом наступних 12 місяців.

Його розраховують, згідно з пунктом (2) додатка IV, як комбінацію вимог до капіталу для принаймні таких підмодулів:

(a) ризик втрат або несприятливої зміни вартості страхових зобов’язань внаслідок коливань строків, частоти та серйозності страхових випадків, а також строків і сум врегулювання страхових вимог (ризик недостатності страхових премій і резервів для видів страхування, інших ніж страхування життя);

(b) ризик втрат або несприятливої зміни вартості страхових зобов’язань внаслідок істотної невизначеності припущень для ціноутворення та формування резервів у зв’язку з надзвичайними або винятковими подіями (катастрофічний ризик для видів страхування, інших ніж страхування життя).

3. Модуль андеррайтингового ризику для страхування життя повинен відображати ризик, який виникає із зобов’язань зі страхування життя, у розрізі покритих небезпек і процесів, які використовуються в ході здійснення діяльності.

Його розраховують, згідно з пунктом (3) додатка IV, як комбінацію вимог до капіталу для принаймні таких підмодулів:

(a) ризик втрат або несприятливої зміни вартості страхових зобов’язань унаслідок змін рівня, тенденції або волатильності показників смертності, коли зростання показників смертності призводить до зростання вартості страхових зобов’язань (ризик збільшення рівня смертності);

(b) ризик втрат або несприятливої зміни вартості страхових зобов’язань унаслідок змін рівня, тенденції або волатильності показників смертності, коли зниження показників смертності призводить до зростання вартості страхових зобов’язань (ризик збільшення тривалості життя);

(c) ризик втрат або несприятливої зміни вартості страхових зобов’язань унаслідок змін рівня, тенденції або волатильності показників втрати працездатності, захворюваності та шкоди здоров’ю (ризик непрацездатності та шкоди здоров’ю);

(d) ризик втрат або несприятливої зміни вартості страхових зобов’язань унаслідок змін рівня, тенденції або волатильності витрат, пов’язаних з обслуговуванням договорів страхування або перестрахування (ризик збільшення витрат на страхування життя);

(e) ризик втрат або несприятливої зміни вартості страхових зобов’язань унаслідок коливань рівня, тенденції або волатильності показників перегляду, які застосовуються до ануїтетів, унаслідок змін правового середовища або стану здоров’я застрахованих осіб (ризик перегляду);

(f) ризик втрат або несприятливої зміни вартості страхових зобов’язань унаслідок змін рівня, тенденції або волатильності показників дострокового припинення дії, розірвання, поновлення та відмови від страхових полісів (ризик дострокового припинення дії договорів);

(g) ризик втрат або несприятливої зміни вартості страхових зобов’язань унаслідок істотної невизначеності припущень щодо ціноутворення та формування резервів у зв’язку з надзвичайними або нестандартними подіями (катастрофічний ризик для страхування життя).

4. Модуль андеррайтингового ризику для медичного страхування повинен відображати ризик, який виникає з андеррайтингу зобов’язань із медичного страхування, незалежно від того, чи він здійснюється на тій самій технічній основі, що й страхування життя, у розрізі покритих небезпек і процесів, які використовуються в ході здійснення діяльності.

Він повинен охоплювати щонайменше такі ризики:

(a) ризик втрат або несприятливої зміни вартості страхових зобов’язань унаслідок змін рівня, тенденції або волатильності витрат, пов’язаних з обслуговуванням договорів страхування або перестрахування;

(b) ризик втрат або несприятливої зміни вартості страхових зобов’язань внаслідок коливань строків, частоти та серйозності страхових випадків, а також строків і сум врегулювання страхових вимог на момент формування резервів;

(c) ризик втрат або несприятливої зміни вартості страхових зобов’язань унаслідок істотної невизначеності припущень щодо ціноутворення та формування резервів стосовно спалахів масштабних епідемій, а також незвичайної кумуляції ризиків за таких надзвичайних обставин.

5. Модуль ринкового ризику повинен відображати ризик, який виникає з рівня волатильності ринкових цін фінансових інструментів, що впливають на вартість активів і зобов’язань компанії. Він повинен належним чином відображати структурну невідповідність активів і зобов’язань, зокрема, у розрізі строків їх дії.

Його розраховують, згідно з пунктом (4) додатка IV, як комбінацію вимог до капіталу для принаймні таких підмодулів:

(a) чутливість вартості активів, зобов’язань і фінансових інструментів до змін строкової структури процентних ставок або волатильності процентних ставок (ризик процентної ставки);

(b) чутливість вартості активів, зобов’язань і фінансових інструментів до змін рівня або волатильності ринкових цін на пайові цінні папери (ризик власного капіталу);

(c) чутливість вартості активів, зобов’язань і фінансових інструментів до змін рівня або волатильності ринкових цін на нерухомість (майновий ризик);

(d) чутливість вартості активів, зобов’язань і фінансових інструментів до змін рівня або волатильності кредитних спредів відносно строкової структури безризикових процентних ставок (ризик спреду);

(e) чутливість вартості активів, зобов’язань і фінансових інструментів до змін рівня або волатильності обмінних курсів валют (валютний ризик);

(f) додаткові ризики для страхової або перестрахової компанії, які виникають у зв’язку з відсутністю диверсифікації портфеля активів або високою схильністю до ризику дефолту одного емітента цінних паперів або групи пов’язаних емітентів (ризик ринкової концентрації).

6. Модуль ризику дефолту контрагента повинен відображати можливі втрати внаслідок неочікуваного дефолту або погіршення кредитоспроможності контрагентів і боржників страхових і перестрахових компаній протягом наступних 12 місяців. Модуль ризику дефолту контрагента повинен охоплювати договори, які пом’якшують ризик, такі як угоди про перестрахування, сек’юритизація та деривативи, дебіторську заборгованість посередників, а також будь-які інші кредитні експозиції, які не охоплені підмодулем ризику спреду. Він повинен належним чином враховувати заставне або інше забезпечення, утримуване страховою або перестраховою компанією або від її імені, а також пов’язані з ним ризики.

Для кожного контрагента модуль ризику дефолту контрагента повинен враховувати загальну експозицію до ризику контрагента відповідної страхової або перестрахової компанії стосовно такого контрагента, незалежно від правової форми його договірних зобов’язань перед такою компанією.

1. Підмодуль ризику власного капіталу, розрахований згідно зі стандартною формулою, повинен включати симетричне коригування нарахувань на власний капітал, яке застосовується для покриття ризику, що виникає внаслідок змін курсу акцій.

2. Симетричне коригування стандартних нарахувань на власний капітал, каліброване згідно зі статтею 104(4), що покриває ризик, який виникає внаслідок змін курсу акцій, повинне ґрунтуватися на функції поточного рівня відповідного індексу акцій і середньозваженого значення такого індексу. Середньозважене значення розраховується за відповідний період часу, який повинен бути однаковим для всіх страхових і перестрахових компаній.

3. Симетричне коригування стандартних нарахувань на власний капітал, що покриває ризик, який виникає внаслідок змін курсу акцій, не повинне призводити до застосування нарахувань на власний капітал, розмір яких більше ніж на 10 процентних пунктів нижчий або більше ніж на 10 процентних пунктів вищий за стандартні нарахування на власний капітал.

1. Вимога до капіталу для покриття операційного ризику повинна відображати операційні ризики, тією мірою, якою вони не відображені в модулях ризику, зазначених у статті 104. Така вимога підлягає калібруванню згідно зі статтею 101(3).

2. Для договорів страхування життя, за якими інвестиційний ризик несуть володільці страхових полісів, при розрахуванні вимоги до капіталу для покриття операційного ризику необхідно враховувати суму річних витрат, пов’язаних із такими страховими зобов’язаннями.

3. Для страхових і перестрахових операцій, інших ніж операції, зазначені в параграфі 2, при розрахуванні вимоги до капіталу для покриття операційного ризику необхідно враховувати обсяг таких операцій у розрізі зароблених премій і технічних резервів, утримуваних за такими страховими та перестраховими зобов’язаннями. У такому разі вимога до капіталу для покриття операційного ризику не повинна перевищувати 30% базової вимоги до капіталу платоспроможності, що стосується таких страхових і перестрахових операцій.

Зазначене у статті 103(c) коригування на спроможність технічних резервів і відстрочених податків поглинати збитки повинне відображати потенційну компенсацію неочікуваних збитків шляхом одночасного зниження технічних резервів або відстрочених податків, або і того, й іншого.

Таке коригування повинне враховувати ефект пом’якшення ризиків, забезпечений майбутніми дискреційними виплатами за договорами страхування, тією мірою, якою страхові та перестрахові компанії можуть встановити, що зниження таких виплат може використовуватися для покриття неочікуваних збитків у разі їх виникнення. Ефект пом’якшення ризиків, забезпечений майбутніми дискреційними виплатами, не повинен перевищувати суму технічних резервів і відстрочених податків, які стосуються таких майбутніх дискреційних виплат.

Для цілей другого параграфа розмір майбутніх дискреційних виплат за несприятливих умов необхідно порівнювати з розміром таких виплат за базисних припущень, використаних при розрахуванні найкращої оцінки.

Страхові та перестрахові компанії можуть використовувати спрощений розрахунок для конкретного підмодуля або модуля ризику, якщо це обґрунтовано з огляду на характер, масштаб і складність ризиків, з якими вони стикаються, і якщо вимога, щоб усі страхові та перестрахові компанії застосовували стандартизований розрахунок, була би непропорційною.

Спрощені розрахунки підлягають калібруванню згідно зі статтею 101(3).

1. Для цілей розрахування вимоги до капіталу платоспроможності згідно зі стандартною формулою європейські наглядові органи через Спільний комітет розробляють проекти імплементаційних технічних стандартів щодо розподілу кредитних оцінок установ зовнішнього кредитного оцінювання за об’єктивною шкалою рівнів кредитної якості із застосуванням рівнів, визначених згідно зі статтею 111(1)(n).

Спільний комітет європейських наглядових органів повинен надати Комісії такі проекти імплементаційних технічних стандартів до 30 червня 2015 року.

Комісії надано повноваження ухвалювати імплементаційні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, згідно зі статтею 15 Регламенту (ЄС) № 1094/2010.

2. Щоб забезпечити однакові умови застосування цієї статті та для цілей спрощення розрахування модуля ринкового ризику, зазначеного у статті 105(5), спрощення розрахування модуля ризику дефолту контрагента, зазначеного у статті 105(6), оцінювання методів пом’якшення ризиків, зазначених у статті 101(5), і розрахування технічних резервів, EIOPA розробляє проекти імплементаційних технічних стандартів щодо:

(a) переліків регіональних урядів і місцевих органів, експозиції яких розглядаються як експозиції центрального уряду юрисдикції, на території якої вони створені, за умови відсутності різниці в рівні ризику між такими експозиціями у зв’язку зі спеціальними повноваженнями регіональних урядів і місцевих органів щодо збору доходів, і наявності спеціальних інституційних механізмів, у результаті дії яких знижується ризик дефолту;

(b) індексу акцій, зазначеного у статті 106(2), згідно з детальними критеріями, встановленими відповідно до статті 111(1)(c) та (o);

(c) коригувань, які застосовуються до валют, прив’язаних до євро, у підмодулі валютного ризику, зазначеному у статті 105(5), згідно з детальними критеріями коригувань для валют, прив’язаних до євро, для цілей спрощення розрахування підмодуля валютного ризику, як встановлено відповідно до статті 111(1)(p).

EIOPA повинен надати Комісії такі проекти імплементаційних технічних стандартів до 30 червня 2015 року.

Комісії надано повноваження ухвалювати імплементаційні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, згідно зі статтею 15 Регламенту (ЄС) № 1094/2010.

3. EIOPA повинен принаймні щоквартально публікувати технічну інформацію, у тому числі інформацію щодо симетричного коригування, зазначеного у статті 106.

4. Щоб забезпечити однакові умови застосування цієї статті та для цілей спрощення розрахування модуля андеррайтингового ризику для медичного страхування, зазначеного у статті 105(4), EIOPA розробляє проекти імплементаційних технічних стандартів з урахуванням наданих наглядовими органами відповідних держав-членів розрахунків стандартних відхилень у зв’язку зі спеціальними національними законодавчими інструментами держав-членів, які дозволяють розподіл страхових виплат, пов’язаних із ризиком для здоров’я, між страховими та перестраховими компаніями і які відповідають критеріям у параграфі 5 та будь-яким додатковим критеріям, встановленим делегованими актами.

EIOPA повинен надати Комісії такі проекти імплементаційних технічних стандартів до 30 червня 2015 року.

Комісії надано повноваження ухвалювати імплементаційні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, згідно зі статтею 15 Регламенту (ЄС) № 1094/2010.

5. Імплементаційні технічні стандарти, зазначені в параграфі 4, застосовуються тільки до національних законодавчих інструментів держав-членів, які дозволяють розподіл страхових виплат, пов’язаних із ризиком для здоров’я, між страховими та перестраховими компаніями і які відповідають таким критеріям:

(a) механізм розподілу вимог прозорий і повністю визначений до початку річного періоду, до якого він застосовується;

(b) механізм розподілу вимог, кількість страхових компаній, які беруть участь у системі вирівнювання ризиків для здоров’я (СВРЗ), і характеристики ризиків, пов’язаних із діяльністю, яка підпадає під дію СВРЗ, забезпечують, щоб для кожної компанії, яка бере участь у СВРЗ, волатильність річних збитків від діяльності, яка підпадає під дію СВРЗ, істотно знижувалася за допомогою СВРЗ у розрізі ризику недостатності страхових премій і резервів;

(c) медичне страхування, яке підпадає під дію СВРЗ, є обов’язковим і слугує частковою або повною альтернативою покриттю ризиків для здоров’я, яке надається встановленою законом системою соціального забезпечення;

(d) у випадку дефолту страхових компаній, які беруть участь у СВРЗ, один або більше урядів держав-членів гарантує повне задоволення вимог володільців страхових полісів у межах страхової діяльності, яка підпадає під дію СВРЗ.

Комісія ухвалює делеговані акти згідно зі статтею 301a, що визначають додаткові критерії, яким повинні відповідати механізми, передбачені національними законодавчими інструментами, а також методологію та вимоги для розрахування стандартних відхилень, зазначених у параграфі 4 цієї статті.

Якщо не доцільно розраховувати вимогу до капіталу платоспроможності згідно зі стандартною формулою, як визначено в підсекції 2, оскільки профіль ризику відповідної страхової або перестрахової компанії суттєво відхиляється від припущень, які лежать в основі розрахування за стандартною формулою, наглядові органи можуть, шляхом ухвалення рішення із зазначенням причин, вимагати, щоб відповідна компанія замінила піднабір параметрів, які використовуються при розрахуванні за стандартною формулою, параметрами, які є специфічними для такої компанії, при розрахуванні модулів андеррайтингового ризику для страхування життя, видів страхування, інших ніж страхування життя, і медичного страхування, як визначено у статті 104(7). Такі специфічні параметри повинні бути розраховані таким чином, щоб забезпечити дотримання компанією статті 101(3).

1. Комісія ухвалює делеговані акти згідно зі статтею 301a, у яких передбачаються:

(a) стандартна формула згідно зі статтями 101 і 103-109;

(b) будь-які підмодулі, які необхідні або які точніше охоплюють ризики, включені у відповідні модулі ризику, зазначені у статті 104, а також будь-які подальші оновлення;

(c) методи, припущення та стандартні параметри, які підлягають калібруванню з довірчим рівнем, зазначеним у статті 101(3), і які повинні використовуватися при розрахуванні кожного модуля або підмодуля ризику, що входить до базової вимоги до капіталу платоспроможності, встановленої у статтях 104, 105 і 304, симетричне коригування та відповідний період часу, виражений у місяцях, як зазначено у статті 106, а також належний підхід до інтеграції методу, зазначеного у статті 304, до вимоги до капіталу платоспроможності, розрахованої згідно зі стандартною формулою;

(d) параметри кореляції, у тому числі, за необхідності, параметри, визначені в додатку IV, і процедури оновлення таких параметрів;

(e) якщо страхові та перестрахові компанії використовують методи пом’якшення ризиків, методи та припущення, які повинні використовуватися для оцінювання змін профілю ризику відповідної компанії та для коригування розрахування вимоги до капіталу платоспроможності;

(f) якісні критерії, яким повинні відповідати методи пом’якшення ризиків, зазначені в пункті (e), щоб забезпечити ефективну передачу ризику третій особі;

(fa) метод і параметри, які повинні використовуватися при оцінюванні вимоги до капіталу для покриття ризику дефолту контрагента у випадку експозицій кваліфікованих центральних контрагентів; такі параметри повинні забезпечувати узгодженість із підходом до таких експозицій у випадку кредитних і фінансових установ у розумінні статті 4(1)(1) і (26) Регламенту (ЄС) № 575/2013 ;

(g) методи та параметри, які повинні використовуватися при оцінюванні вимоги до капіталу для покриття операційного ризику, визначеної у статті 107, включно з відсотком, зазначеним у статті 107(3);

(h) методи та коригування, які повинні використовуватися для відображення обмеженого обсягу диверсифікації ризиків страхових і перестрахових компаній стосовно відокремлених коштів;

(i) метод, який повинен використовуватися при розрахуванні коригування на спроможність технічних резервів і відстрочених податків поглинати збитки, як встановлено у статті 108;

(j) піднабір стандартних параметрів у модулях андеррайтингового ризику для страхування життя, видів страхування, інших ніж страхування життя, і медичного страхування, які можуть бути замінені специфічними для компанії параметрами, як визначено у статті 104(7);

(k) стандартизовані методи, які повинні використовуватися страховою або перестраховою компанією для розрахування специфічних для компанії параметрів, зазначених у пункті (j), а також будь-які критерії, що стосуються повноти, достовірності та відповідності використовуваних даних, які повинні бути дотримані до затвердження наглядовими органами, і процедура такого затвердження;

(l) спрощені розрахунки, передбачені для певних підмодулів і модулів ризику, а також критерії, яким зобов’язані відповідати страхові та перестрахові компанії, у тому числі кептивні страхові та перестрахові компанії, щоб мати право користуватися кожним із таких спрощень, як визначено у статті 109;

(m) підхід, який повинен використовуватися до пов’язаних компаній у розумінні статті 212 при розрахуванні вимоги до капіталу платоспроможності, зокрема, при розрахуванні підмодуля ризику власного капіталу, зазначеного у статті 105(5), з урахуванням ймовірного зниження волатильності вартості таких пов’язаних компаній, що виникає зі стратегічного характеру таких інвестицій і впливу компанії-учасника на такі пов’язані компанії;

(n) способи використання зовнішніх кредитних оцінок установ зовнішнього кредитного оцінювання при розрахуванні вимоги до капіталу платоспроможності згідно зі стандартною формулою і розподіл зовнішніх кредитних оцінок за шкалою рівнів кредитної якості, зазначений у статті 109a(1), що має узгоджуватися з використанням зовнішніх кредитних оцінок установ зовнішнього кредитного оцінювання при розрахуванні вимог до капіталу для кредитних установ, як означено у статті 4(1)(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013, і фінансових установ, як означено у статті 4(1)(26) зазначеного Регламенту;

(o) детальні критерії для індексу акцій, зазначеного у статті 109a(2)(c);

(p) детальні критерії коригувань для валют, прив’язаних до євро, для цілей спрощення розрахування підмодуля валютного ризику, зазначеного у статті 109a(2)(d);

(q) умови категоризації регіональних урядів і місцевих органів, зазначених у статті 109a(2)(a).

2. З метою забезпечення однакових умов застосування цієї статті EIOPA розробляє проекти імплементаційних технічних стандартів щодо процедур затвердження наглядовими органами специфічних для компанії параметрів, зазначених у пункті (k) параграфа 1.

EIOPA повинен надати Комісії такі проекти імплементаційних технічних стандартів до 31 жовтня 2014 року.

Комісії надано повноваження ухвалювати імплементаційні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, згідно зі статтею 15 Регламенту (ЄС) № 1094/2010.

3. До 31 грудня 2020 року Комісія повинна провести оцінювання відповідності методів, припущень і стандартних параметрів, які використовуються при розрахуванні вимоги до капіталу платоспроможності за стандартною формулою. Зокрема, у ході такого оцінювання необхідно враховувати показники будь-якого класу активів і фінансових інструментів, поведінку інвесторів у такі активи та фінансові інструменти, а також тенденції розвитку міжнародних стандартів у сфері фінансових послуг. Перегляд окремих класів активів може бути пріоритетним. Комісія повинна подати Європейському Парламенту і Раді звіт, який, у відповідних випадках, супроводжується пропозиціями про внесення змін до цієї Директиви або до делегованих чи імплементаційних актів, ухвалених відповідно до цієї Директиви.

4. Щоб забезпечити послідовну гармонізацію стосовно вимоги до капіталу платоспроможності, EIOPA, згідно зі статтею 301b, розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення кількісних лімітів і критеріїв прийнятності активів, якщо відповідні ризики належним чином не охоплені підмодулем.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, згідно зі статтями 10-14 Регламенту (ЄС) № 1094/2010.

Такі регуляторні технічні стандарти застосовуються до активів, які покривають технічні резерви, за винятком активів, утримуваних у зв’язку з договорами страхування життя, інвестиційний ризик за якими несуть володільці страхових полісів. Вони повинні переглядатися Комісією з урахуванням змін стандартної формули та змін на фінансових ринках.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб страхові або перестрахові компанії могли розрахувати вимогу до капіталу платоспроможності з використанням повної або часткової внутрішньої моделі, затвердженої наглядовими органами.

2. Страхові та перестрахові компанії можуть використовувати часткові внутрішні моделі для розрахування одного або більше зазначених нижче елементів:

(a) одного або більше модулів або підмодулів ризику, які входять до базової вимоги до капіталу платоспроможності, як визначено у статтях 104 і 105;

(b) вимоги до капіталу для покриття операційного ризику, як визначено у статті 107;

(c) коригування, зазначеного у статті 108.

Крім того, часткове моделювання може застосовуватися до всієї діяльності страхових і перестрахових компаній або тільки до одного або більше основних структурних підрозділів

3. У будь-якій заяві на затвердження страхові та перестрахові компанії повинні як мінімум надати документальні докази того, що внутрішня модель відповідає вимогам, визначеним у статтях 120-125.

Якщо заява на таке затвердження стосується часткової внутрішньої моделі, вимоги, визначені у статтях 120-125, повинні бути адаптовані для врахування обмеженої сфери застосування моделі.

4. Наглядові органи повинні ухвалити рішення за заявою протягом шести місяців з моменту отримання повної заяви.

5. Наглядові органи повинні надати затвердження за заявою, тільки якщо вони переконані, що системи виявлення, вимірювання, моніторингу, управління та звітування про ризик страхової або перестрахової компанії є належними та, зокрема, що внутрішня модель відповідає вимогам, зазначеним у параграфі 3.

6. У рішенні наглядових органів про відхилення заяви на використання внутрішньої моделі повинні вказуватися підстави, на яких воно ґрунтується.

7. Після затвердження наглядовими органами використання внутрішньої моделі від страхових та перестрахових компаній може вимагатися, шляхом ухвалення рішення із зазначенням підстав, надання наглядовим органам оцінки вимоги до капіталу платоспроможності, визначеної згідно зі стандартною формулою, як визначено в підсекції 2.

1. У випадку часткової внутрішньої моделі наглядові органи надають затвердження, тільки якщо така модель відповідає вимогам, визначеним у статті 112, і таким додатковим умовам:

(a) причина обмеження сфери застосування моделі належним чином обґрунтована компанією;

(b) отримана в результаті вимога до капіталу платоспроможності більш належно відображає профіль ризику компанії і, зокрема, відповідає принципам, визначеним у підсекції 1;

(c) її структура відповідає принципам, визначеним у підсекції 1, щоб забезпечити можливість повної інтеграції часткової внутрішньої моделі до стандартної формули для розрахування вимоги до капіталу платоспроможності.

2. При оцінюванні заяви на використання часткової внутрішньої моделі, що охоплює тільки певні підмодулі конкретного модуля ризику або окремі структурні підрозділи страхової або перестрахової компанії в контексті певного модуля ризику, або будь-яке поєднання і того, і іншого, наглядові органи можуть вимагати від страхових і перестрахових компаній надання реалістичного перехідного плану розширення сфери застосування моделі.

У перехідному плані повинен бути визначений спосіб, у який страхові та перестрахові компанії планують розширити сферу застосування моделі на інші підмодулі або структурні підрозділи, щоб забезпечити охоплення моделлю більшої частини їхніх страхових операцій у контексті такого конкретного модуля ризику.

1. Комісія ухвалює делеговані акти згідно зі статтею 301a, у яких визначаються:

(a) адаптації, які необхідно застосувати до стандартів, визначених у статтях 120-125, з огляду на обмежену сферу застосування часткової внутрішньої моделі;

(b) спосіб, у який часткову внутрішню модель повністю інтегрують до стандартної формули для розрахування вимоги до капіталу платоспроможності, зазначеної у статті 113(1)(c), і вимоги щодо використання альтернативних методів інтеграції.

2. З метою забезпечення однакових умов застосування цієї статті EIOPA розробляє проекти імплементаційних технічних стандартів щодо процедур:

(a) затвердження внутрішньої моделі згідно зі статтею 112; та

(b) затвердження значних змін до внутрішньої моделі та змін до політики змінення внутрішньої моделі, зазначеної у статті 115.

EIOPA повинен надати Комісії такі проекти імплементаційних технічних стандартів до 31 жовтня 2014 року.

Комісії надано повноваження ухвалювати імплементаційні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, згідно зі статтею 15 Регламенту (ЄС) № 1094/2010.

У рамках процесу початкового затвердження внутрішньої моделі наглядові органи повинні затвердити політику змінення моделі страхової або перестрахової компанії. Страхові та перестрахові компанії можуть змінювати свою внутрішню модель згідно з такою політикою.

Політика повинна включати специфікацію незначних і значних змін внутрішньої моделі.