Директива Європейського Парламенту і Ради 2009/138/ЄС від 25 листопада 2009 року про започаткування та ведення діяльності у сфері страхування та перестрахування (Платоспроможність II) (нова редакція)

Значні зміни внутрішньої моделі, а також зміни до такої політики завжди підлягають попередньому затвердженню наглядовими органами, як встановлено у статті 112.

Незначні зміни внутрішньої моделі не підлягають попередньому затвердженню наглядовими органами тією мірою, якою вони розроблені згідно з такою політикою.

Адміністративні, управлінські або наглядові органи страхових і перестрахових компаній повинні схвалити заяву на затвердження наглядовими органами внутрішньої моделі, зазначену у статті 112, а також заяву на затвердження будь-яких подальших значних змін, внесених до такої моделі.

Адміністративний, управлінський або наглядовий орган несе відповідальність за впровадження систем, які забезпечують належну роботу внутрішньої моделі на постійній основі.

Після отримання затвердження згідно зі статтею 112 страхові та перестрахові компанії не повинні повертатися до розрахування всієї вимоги до капіталу платоспроможності або її частини згідно зі стандартної формулою, як визначено в підсекції 2, окрім як за належним чином обґрунтованих обставин і за умови затвердження наглядовими органами.

1. Якщо після отримання затвердження використання внутрішньої моделі від наглядових органів страхові та перестрахові компанії більше не відповідають вимогам, визначеним у статтях 120-125, вони повинні невідкладно представити наглядовому органу план відновлення відповідності протягом розумного періоду часу або довести, що невідповідність має незначний вплив.

2. У разі невиконання страховими та перестраховими компаніями плану, зазначеного в параграфі 1, наглядові органи можуть вимагати, щоб страхові та перестрахові компанії повернулися до розрахування вимоги до капіталу платоспроможності згідно зі стандартною формулою, як визначено в підсекції 2.

Якщо не доцільно розраховувати вимогу до капіталу платоспроможності згідно зі стандартною формулою, як визначено в підсекції 2, оскільки профіль ризику відповідної страхової або перестрахової компанії суттєво відхиляється від припущень, які лежать в основі розрахування за стандартною формулою, наглядові органи можуть, шляхом ухвалення рішення із зазначенням підстав, вимагати, щоб відповідна компанія використовувала внутрішню модель для розрахування вимоги до капіталу платоспроможності або відповідних модулів ризику, які входять до її складу.

Страхові та перестрахові компанії повинні довести, що внутрішня модель широко використовується та відіграє важливу роль у їхній системі управління, зазначеній у статтях 41-50, зокрема:

(a) у їхній системі управління ризиками, як встановлено у статті 44, і в їхніх процесах вироблення й ухвалення рішень;

(b) у їхніх процесах оцінювання та розподілу економічного капіталу та капіталу платоспроможності, включно з оцінюванням, зазначеним у статті 45.

Крім того, страхові та перестрахові компанії повинні довести, що частота розрахування вимоги до капіталу платоспроможності з використанням внутрішньої моделі відповідає частоті використання ними внутрішньої моделі для інших цілей, охоплених першим параграфом.

Адміністративний, управлінський або наглядовий орган відповідає за забезпечення постійної відповідності структури та функціонування внутрішньої моделі і забезпечення того, щоб внутрішня модель продовжувала належним чином відображати профіль ризику відповідних страхових і перестрахових компаній.

1. Внутрішня модель та, зокрема, розрахування прогнозу розподілу ймовірностей, який лежить в її основі, повинні відповідати критеріям, визначеним у параграфах 2-9.

2. Методи, які використовуються для розрахування прогнозу розподілу ймовірностей, повинні ґрунтуватися на належних, застосовних і релевантних актуарних і статистичних методах та повинні узгоджуватися з методами, які використовуються для розрахування технічних резервів.

Методи, які використовуються для розрахування прогнозу розподілу ймовірностей, повинні ґрунтуватися на актуальній і достовірній інформації та реалістичних припущеннях.

Страхові та перестрахові компанії повинні бути здатні обґрунтувати наглядовим органам припущення, які лежать в основі їхньої внутрішньої моделі.

3. Дані, які використовуються для внутрішньої моделі, повинні бути достовірними, повними та відповідними.

Страхові та перестрахові компанії повинні принаймні щорічно оновлювати набори даних, які використовуються при розрахуванні прогнозу розподілу ймовірностей.

4. Для розрахування прогнозу розподілу ймовірностей не повинен встановлюватись якийсь конкретний метод.

Незалежно від вибраного методу, здатність внутрішньої моделі ранжувати ризик повинна бути достатньою для забезпечення того, щоб вона широко використовувалася та відігравала важливу роль у системі управління страхових і перестрахових компаній, зокрема в їхній системі управління ризиками та процесах вироблення й ухвалення рішень, а також у розподілі капіталу згідно зі статтею 120.

Внутрішня модель повинна охоплювати всі істотні ризики, яких зазнають страхові та перестрахові компанії. Внутрішні моделі повинні принаймні охоплювати ризики, визначені у статті 101(4).

5. Що стосується диверсифікаційних ефектів, страхові та перестрахові компанії можуть враховувати у своїй внутрішній моделі залежності в межах категорій ризику та між ними за умови, що наглядові органи переконані, що система, яка використовується для вимірювання диверсифікаційних ефектів, є належною.

6. Страхові та перестрахові компанії можуть повністю враховувати у своїй внутрішній моделі вплив методів пом’якшення ризиків за умови, що кредитний ризик та інші ризики, які виникають у зв’язку з використанням методів пом’якшення ризиків, належним чином відображені у внутрішній моделі.

7. Страхові та перестрахові компанії повинні ретельно оцінювати у своїй внутрішній моделі конкретні ризики, пов’язані з фінансовими гарантіями та будь-якими договірними можливостями, якщо вони є істотними. Вони також повинні оцінювати ризики, пов’язані з можливостями володільців страхових полісів і договірними можливостями страхових і перестрахових компаній. З цією метою вони повинні враховувати вплив, що його майбутні зміни фінансових і нефінансових умов можуть здійснювати на реалізацію таких можливостей.

8. У своїй внутрішній моделі страхові та перестрахові компанії можуть враховувати майбутні управлінські дії, здійснення яких вони можуть обґрунтовано очікувати за певних обставин.

У випадку, визначеному в першому підпараграфі, відповідна компанія повинна враховувати час, необхідний для здійснення таких дій.

9. У своїй внутрішній моделі страхові та перестрахові компанії повинні враховувати всі виплати володільцям страхових полісів і вигодонабувачам, які вони очікують здійснити, незалежно від того, чи такі виплати гарантовані договором.

1. Страхові та перестрахові компанії можуть використовувати інший період часу або іншу величину ризику, ніж ті, що визначені у статті 101(3), для цілей внутрішнього моделювання за умови, що результати внутрішньої моделі можуть використовуватися такими компаніями для розрахування вимоги до капіталу платоспроможності у спосіб, що надає володільцям страхових полісів і бенефіціарам рівень захисту, еквівалентний рівню, визначеному у статті 101.

2. Якщо можливо, страхові та перестрахові компанії повинні визначати вимогу до капіталу платоспроможності безпосередньо на основі прогнозу розподілу ймовірностей, отриманого за допомогою внутрішньої моделі таких компаній, з використанням величини вартості під ризиком, визначеної у статті 101(3).

3. Якщо страхові та перестрахові компанії не можуть визначити вимогу до капіталу платоспроможності безпосередньо на основі прогнозу розподілу ймовірностей, отриманого за допомогою внутрішньої моделі, наглядові органи можуть дозволити використання приблизних значень у процесі розрахування вимоги до капіталу платоспроможності за умови, що такі компанії можуть довести наглядовим органам, що володільцям страхових полісів надається рівень захисту, еквівалентний рівню, визначеному у статті 101.

4. Наглядові органи можуть вимагати, щоб страхові та перестрахові компанії застосовували свою внутрішню модель до відповідних еталонних портфелів і використовували припущення, які ґрунтуються на зовнішніх, а не на внутрішніх даних, для перевірки калібрування внутрішньої моделі та відповідності її специфікації загальноприйнятій ринковій практиці.

Страхові та перестрахові компанії повинні принаймні щорічно розглядати причини та джерела прибутків і збитків кожного основного структурного підрозділу.

Вони повинні продемонструвати, як класифікація ризиків, вибрана у внутрішній моделі, пояснює причини та джерела прибутків і збитків. Класифікація ризиків та розподіл прибутків і збитків повинні відображати профіль ризику страхових і перестрахових компаній.

Страхові та перестрахові компанії повинні мати регулярний цикл валідації моделі, який включає моніторинг ефективності внутрішньої моделі, перевірку постійної відповідності її специфікації та тестування її результатів на основі фактичних даних.

Процес валідації моделі повинен включати ефективний статистичний процес валідації внутрішньої моделі, що дає змогу страховим і перестраховим компаніям продемонструвати їхнім наглядовим органам відповідність отриманих у результаті вимог до капіталу.

Статистичні методи, які застосовуються, повинні забезпечувати перевірку відповідності прогнозу розподілу ймовірностей у порівнянні не тільки з фактичними даними про збитки, а й з усіма суттєвими новими даними та інформацією, які його стосуються.

Процес валідації моделі повинен включати аналіз стабільності внутрішньої моделі та, зокрема, перевірку чутливості результатів внутрішньої моделі до змін основних базисних припущень. Він також повинен включати оцінювання достовірності, повноти та відповідності даних, які використовуються у внутрішній моделі.

Страхові та перестрахові компанії повинні документувати структуру та операційні характеристики їхніх внутрішніх моделей.

Документація повинна демонструвати дотримання статей 120-124.

Вона повинна містити детальний опис теорії, припущень і математичних та емпіричних основ внутрішньої моделі.

У документації повинні бути вказані будь-які умови, за яких внутрішня модель не працює ефективно.

Страхові та перестрахові компанії повинні документувати всі значні зміни їхніх внутрішніх моделей, як визначено у статті 115.

Використання моделі або даних, отриманих від третьої особи, не повинне вважатися підставою для звільнення від виконання будь-яких вимог до внутрішньої моделі, визначених у статтях 120-125.

Комісія ухвалює делеговані акти згідно зі статтею 301a стосовно статей 120-126 для сприяння кращому оцінюванню профілю ризику та управлінню діяльністю страхових і перестрахових компаній у контексті використання внутрішніх моделей на всій території Союзу.

Держави-члени повинні вимагати, щоб страхові та перестрахові компанії утримували прийнятні основні власні кошти для покриття мінімальної вимоги до капіталу.

1. Мінімальну вимогу до капіталу розраховують згідно з такими принципами:

(a) вона повинна розраховуватися у чіткий та простий спосіб і таким чином, щоб забезпечити можливість аудиту розрахування;

(b) вона повинна відповідати сумі прийнятних основних власних коштів, нижче якої володільці страхових полісів зазнають неприйнятного рівня ризику, якщо страховим і перестраховим компаніям дозволять продовжувати їхні операції;

(c) лінійна функція, зазначена в параграфі 2, яка використовується для розрахування мінімальної вимоги до капіталу, підлягає калібруванню за вартістю під ризиком основних власних коштів страхової або перестрахової компанії з довірчим рівнем 85% для періоду тривалістю один рік;

(d) вона повинна мати абсолютну нижню межу в розмірі:

(i) 2500000 євро - для страхових компаній, які здійснюють види страхування, інші ніж страхування життя, включно з кептивними страховими компаніями, крім випадку, коли покриваються всі або окремі ризики, включені в один із класів 10-15, визначених у частині A додатка I; у такому випадку вона повинна становити не менше 3700000 євро;

(ii) 3700000 євро - для страхових компаній, які здійснюють страхування життя, включно з кептивними страховими компаніями;

(iii) 3600000 євро - для перестрахових компаній, крім випадку кептивних перестрахових компаній; у такому випадку мінімальна вимога до капіталу повинна становити не менше 1200000 євро;

(iv) сума значень, визначених у пунктах (i) та (ii) - для страхових компаній, як зазначено у статті 73(5).

2. Згідно з параграфом 3, мінімальну вимогу до капіталу розраховують як лінійну функцію набору або піднабору таких змінних: технічні резерви, підписані премії, капітал під ризиком, відстрочені податки та адміністративні витрати компанії. Використовувані змінні повинні бути виміряні без урахування перестрахування.

3. Без обмеження параграфа 1(d), мінімальна вимога до капіталу не повинна бути нижчою за 25% та вищою за 45% вимоги до капіталу платоспроможності компанії, розрахованої згідно з підсекцією 2 або 3 секції 4 глави VI та з урахуванням будь-якої надбавки на капітал, встановленої згідно зі статтею 37.

Держави-члени повинні дозволяти їхнім наглядовим органам, протягом періоду, що завершується не пізніше 31 грудня 2017 року, вимагати від страхової або перестрахової компанії застосування відсотків, зазначених у першому підпараграфі, виключно до вимоги до капіталу платоспроможності компанії, розрахованої згідно з підсекцією 2 секції 4 глави VI.

4. Страхові та перестрахові компанії повинні розраховувати мінімальну вимогу до капіталу принаймні щоквартально та повідомляти результати такого розрахування наглядовим органам.

Для цілей розрахування меж, зазначених у параграфі 3, компанії не зобов’язані розраховувати вимогу до капіталу платоспроможності на щоквартальній основі.

Якщо будь-яка з меж, зазначених у параграфі 3, визначає мінімальну вимогу до капіталу компанії, компанія повинна надати наглядовому органу інформацію, що містить належне обґрунтування цього факту.

5. Комісія повинна, до 31 грудня 2020 року, подати Європейському Парламенту і Раді звіт про правила держав-членів і практики наглядових органів, ухвалені відповідно до параграфів 1-4.

У такому звіті, зокрема, повинні розглядатися використання та рівень верхньої та нижньої меж, визначених у параграфі 3, а також будь-які проблеми, з якими стикаються наглядові органи та компанії при застосуванні цієї статті.

Комісія ухвалює делеговані акти згідно зі статтею 301a, що визначають розрахування мінімальної вимоги до капіталу, зазначеної у статтях 128 і 129.

Як відступ від статей 139 та 144, якщо страхові або перестрахові компанії дотримуються нормативної маржі платоспроможності, зазначеної у статті 28 Директиви 2002/83/ЄС, статті 16a Директиви 73/239/ЄЕС або статті 37, 38 чи 39 Директиви 2005/68/ЄС, відповідно, станом на 31 грудня 2015 року, але не утримують достатні прийнятні основні власні кошти для покриття мінімальної вимоги до капіталу, відповідні компанії повинні виконати вимоги статті 128 до 31 грудня 2016 року.

Якщо відповідна компанія не виконає вимоги статті 128 упродовж періоду, визначеного в першому параграфі, авторизацію компанії відкликають згідно із застосовними процесами, передбаченими національним законодавством.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб страхові та перестрахові компанії інвестували всі свої активи згідно з принципом розсудливої особи, як вказано в параграфах 2, 3 і 4.

2. Що стосується всього портфеля активів, страхові та перестрахові компанії повинні інвестувати тільки в активи та інструменти, ризики за якими відповідна компанія може належним чином виявити, виміряти, здійснювати їх моніторинг, управляти ними, контролювати та звітувати про них, а також належним чином врахувати при оцінюванні своїх загальних потреб у платоспроможності згідно з пунктом (a) другого підпараграфа статті 45(1).

Усі активи, зокрема активи, які покривають мінімальну вимогу до капіталу та вимогу до капіталу платоспроможності, повинні бути інвестовані таким чином, щоб забезпечити безпеку, якість, ліквідність і прибутковість портфеля в цілому. Крім того, місцезнаходження таких активів повинне бути таким, щоб забезпечити їх доступність.

Активи, утримувані для покриття технічних резервів, також повинні бути інвестовані у спосіб, який відповідає характеру та строку дії страхових і перестрахових зобов’язань. Такі активи повинні бути інвестовані з максимальним урахуванням інтересів володільців страхових полісів і вигодонабувачів, беручи до уваги будь-які розкриті цілі полісів.

У разі виникнення конфлікту інтересів страхові компанії або суб’єкт, який управляє їхнім портфелем активів, повинні забезпечити здійснення інвестицій із максимальним урахуванням інтересів володільців страхових полісів і вигодонабувачів.

3. Без обмеження параграфа 2, до активів, утримуваних у зв’язку з договорами страхування життя, інвестиційний ризик за якими несуть володільці страхових полісів, застосовуються другий, третій і четвертий підпараграфи цього параграфа.

Якщо передбачені договором виплати безпосередньо прив’язані до вартості паїв у компаніях колективного інвестування в обігові цінні папери (UCITS), як означено в Директиві 85/611/ЄЕС , або до вартості активів, які входять до внутрішнього фонду, утримуваного страховими компаніями, що зазвичай поділений на паї, технічні резерви стосовно таких виплат повинні бути максимально точно представлені такими паями або, якщо паї не визначені, такими активами.

Якщо передбачені договором виплати безпосередньо прив’язані до індексу курсу акцій або до будь-якого іншого референтного значення, крім значень, вказаних у другому підпараграфі, технічні резерви стосовно таких виплат повинні бути максимально точно представлені паями, які, як вважається, відображають референтне значення, або, якщо паї не визначені, активами з належним рівнем безпеки та ліквідності, що максимально точно відповідають активам, на яких ґрунтується конкретне референтне значення.

Якщо виплати, зазначені у другому та третьому підпараграфах, включають гарантію результативності інвестицій або будь-яку іншу гарантовану виплату, активи, утримувані для покриття відповідних додаткових технічних резервів, підпадають під дію параграфа 4.

4. Без обмеження параграфа 2, стосовно активів, інших ніж активи, охоплені параграфом 3, застосовуються другий-п’ятий підпараграфи цього параграфа.

Використання деривативних інструментів можливе тією мірою, якою вони сприяють зниженню ризиків або ефективному управлінню портфелем.

Інвестиції та активи, які не допущені до торгів на регульованому фінансовому ринку, повинні утримуватися в розумних обсягах.

Активи повинні бути належним чином диверсифіковані таким чином, щоб уникнути надмірної залежності від будь-якого конкретного активу, емітента, групи суб’єктів господарювання або географічного регіону та надмірного накопичення ризиків у портфелі в цілому.

Інвестиції в активи, випущені тим самим емітентом або емітентами, що належать до однієї групи, не повинні наражати страхові компанії на надмірну концентрацію ризику.

1. Держави-члени не повинні вимагати, щоб страхові та перестрахові компанії інвестували в певні категорії активів.

2. Держави-члени не повинні встановлювати для інвестиційних рішень страхової або перестрахової компанії чи її інвестиційного менеджера будь-які вимоги щодо попереднього затвердження або систематичного повідомлення.

3. Ця стаття не обмежує вимоги держав-членів, які обмежують типи активів або референтні значення, до яких можуть бути прив’язані виплати за страховим полісом. Будь-які зазначені правила повинні застосовуватися, тільки якщо інвестиційний ризик несе володілець страхового поліса, який є фізичною особою, і вони не повинні бути більш обмежувальними, ніж правила, визначені в Директиві 85/611/ЄЕС .

1. Для страхових ризиків, розташованих у Співтоваристві, держави-члени не повинні вимагати, щоб активи, утримувані для покриття технічних резервів, пов’язаних із такими ризиками, були розташовані у Співтоваристві або в будь-яких конкретних державах-членах.

Крім того, стосовно відшкодування за договорами перестрахування від компаній, які авторизовані згідно із цією Директивою або головний офіс яких розташований у третій країні, режим платоспроможності якої вважається еквівалентним згідно зі статтею 172, держави-члени не повинні вимагати, щоб активи, які забезпечують таке відшкодування, були розташовані у Співтоваристві.

2. Держави-члени не повинні зберігати або впроваджувати для формування технічних резервів систему брутто-резервування, яка вимагає застави активів для покриття незароблених премій і резервів за неврегульованими вимогами, якщо перестраховик є страховою або перестраховою компанією, авторизованою згідно із цією Директивою.

1. Комісія ухвалює делеговані акти згідно зі статтею 301a, у яких визначаються якісні вимоги в таких сферах:

(a) виявлення, вимірювання, моніторинг і управління ризиками, які виникають з інвестицій, зазначених у першому підпараграфі статті 132(2);

(b) виявлення, вимірювання, моніторинг і управління конкретними ризиками, які виникають з інвестицій у деривативні інструменти й активи, зазначені у другому підпараграфі статті 132(4), а також визначення ступеня, до якого використання таких активів кваліфікується як таке, що сприяє зниженню ризику або ефективному управлінню портфелем, як зазначено у третьому підпараграфі статті 132(4).

2. Комісія ухвалює делеговані акти згідно зі статтею 301a цієї Директиви для доповнення цієї Директиви шляхом встановлення специфікацій для обставин, за яких може бути застосоване пропорційне додаткове нарахування на капітал у разі порушення вимог, передбачених у статті 5 або 6 Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 2017/2402 (- 12), без обмеження статті 101(3) цієї Директиви.

3. Щоб забезпечити послідовну гармонізацію стосовно параграфа 2 цієї статті, EIOPA, згідно зі статтею 301b, розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення методологій розрахунку пропорційного додаткового нарахування на капітал, вказаного у зазначеній статті.

Комісію уповноважено доповнювати цю Директиву шляхом ухвалення регуляторних технічних стандартів, зазначених у цьому параграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1094/2010.

Страхові та перестрахові компанії повинні мати процедури для виявлення погіршення фінансових умов і повинні негайно повідомляти наглядові органи про таке погіршення.

Якщо страхова або перестрахова компанія не відповідає положенням секції 2 глави VI, наглядові органи держави-члена розташування головного офісу можуть заборонити вільне розпорядження її активами, повідомивши про свої наміри наглядові органи держав-членів ведення діяльності. Наглядові органи держави-члена розташування головного офісу повинні визначити активи, до яких застосовується зазначений захід.

1. Страхові та перестрахові компанії повинні негайно повідомити наглядовий орган у разі виявлення невідповідності вимозі до капіталу платоспроможності, або якщо існує ризики виникнення невідповідності протягом наступних трьох місяців.

2. Упродовж двох місяців із моменту виявлення невідповідності вимозі до капіталу платоспроможності відповідна страхова або перестрахова компанія повинна подати на затвердження наглядовому органу реалістичний план відновлення.

3. Наглядовий орган повинен вимагати від відповідної страхової або перестрахової компанії вжиття необхідних заходів для досягнення, протягом шести місяців із моменту виявлення невідповідності вимозі до капіталу платоспроможності, відновлення рівня прийнятних власних коштів, як покривають вимогу до капіталу платоспроможності, або зниження профілю ризику з метою забезпечення відповідності вимозі до капіталу платоспроможності.

Наглядовий орган може, якщо це доцільно, продовжити такий період іще на три місяці.

4. У винятково несприятливих ситуаціях, які впливають на страхові та перестрахові компанії, що становлять значну частку ринку або видів діяльності, які зазнали впливу, згідно із заявою EIOPA, та, у відповідних випадках, після консультацій з ESRB, наглядовий орган може продовжити для компаній, що зазнали впливу, період, визначений у другому підпараграфі параграфа 3, не більше ніж на сім років, з урахуванням усіх релевантних факторів, у тому числі середнього строку дії технічних резервів.

Без обмеження повноважень EIOPA відповідно до статті 18 Регламенту (ЄС) № 1094/2010, для цілей цього параграфа EIOPA повинен, за запитом відповідного наглядового органу, оголосити про виникнення винятково несприятливих ситуацій. Відповідний наглядовий орган може подати запит, якщо страхові або перестрахові компанії, що становлять значну частку ринку або видів діяльності, які зазнали впливу, навряд чи відповідатимуть одній із вимог, визначених у параграфі 3. Винятково несприятливі ситуації мають місце, коли страхові або перестрахові компанії, що становлять значну частку ринку або видів діяльності, які зазнали впливу, зазнають значного або несприятливого впливу однієї або більше таких умов:

(a) непередбачене, різке та стрімке падіння на фінансових ринках;

(b) тривале збереження низьких процентних ставок;

(c) катастрофічна подія зі значним впливом.

EIOPA повинен, у співпраці з відповідним наглядовим органом, регулярно оцінювати, чи триває дія умов, зазначених у другому підпараграфі. EIOPA повинен, у співпраці з відповідним наглядовим органом, оголосити про припинення винятково несприятливої ситуації.

Відповідна страхова або перестрахова компанія повинна кожні три місяці подавати наглядовому органу звіт про прогрес, у якому визначаються вжиті заходи та досягнутий прогрес у контексті відновлення рівня прийнятних власних коштів, які покривають вимогу до капіталу платоспроможності, або зі зниження профілю ризику для забезпечення дотримання вимоги до капіталу платоспроможності.

Продовження строку, зазначене в першому підпараграфі, повинне бути скасоване, якщо, згідно зі звітом про прогрес, не було досягнуто значного прогресу у відновленні рівня прийнятних власних коштів, які покривають вимогу до капіталу платоспроможності, або зниження профілю ризику з метою забезпечення відповідності вимозі до капіталу платоспроможності в період між датою виявлення невідповідності вимозі до капіталу платоспроможності та датою подання звіту про прогрес.

5. За виняткових обставин, якщо наглядовий орган вважає, що фінансовий стан відповідної компанії ще більше погіршиться, він також може обмежити або заборонити вільне розпорядження активами такої компанії. Такий наглядовий орган повинен поінформувати наглядові органи держав-членів ведення діяльності про будь-які вжиті ним заходи. Такі органи повинні, за запитом наглядового органу держави-члена розташування головного офісу, вжити тих самих заходів. Наглядовий орган держави-члена розташування головного офісу повинен визначити активи, до яких застосовуються зазначені заходи.

1. Страхові та перестрахові компанії повинні негайно повідомити наглядовий орган у разі виявлення невідповідності мінімальній вимозі до капіталу, або якщо існує ризик виникнення невідповідності протягом наступних трьох місяців.

2. Упродовж одного місяця з моменту виявлення невідповідності мінімальній вимозі до капіталу відповідна страхова або перестрахова компанія повинна подати на затвердження наглядовому органу короткострокову реалістичну схему фінансування для відновлення, протягом трьох місяців із моменту виявлення, прийнятних основних власних коштів принаймні до рівня мінімальної вимоги до капіталу або для зниження її профілю ризику з метою забезпечення відповідності мінімальній вимозі до капіталу.

3. Наглядовий орган держави-члена розташування головного офісу також може обмежити або заборонити вільне розпорядження активами страхової або перестрахової компанії. Він повинен поінформувати про це наглядові органи держав-членів ведення діяльності. За запитом наглядового органу держави-члена розташування головного офісу такі органи повинні вжити тих самих заходів. Наглядовий орган держави-члена розташування головного офісу повинен визначити активи, до яких застосовуються зазначені заходи.

Держави-члени повинні вжити заходів, які необхідні для забезпечення їхньої здатності, згідно з національним правом, забороняти вільне розпорядження активами, розташованими на їхній території, за запитом, у випадках, передбачених у статтях 137-139 і статті 144(2), держави-члена розташування головного офісу компанії, що повинна визначити активи, до яких застосовуються такі заходи.

Незважаючи на статті 138 і 139, якщо платоспроможність компанії продовжує погіршуватися, наглядові органи повинні мати повноваження вживати всіх заходів, необхідних для захисту інтересів володільців страхових полісів у випадку договорів страхування або зобов’язань, які виникають із договорів перестрахування.

Такі заходи повинні бути пропорційними та, відповідно, відображати рівень і тривалість погіршення платоспроможності відповідної страхової або перестрахової компанії.

1. План відновлення, зазначений у статті 138(2), і схема фінансування, зазначена у статті 139(2), повинні принаймні включати детальні дані або підтвердження щодо:

(a) оцінок витрат на управління, зокрема поточних загальних витрат і комісій;

(b) оцінок доходів і витрат, пов’язаних із прямим страхуванням, прийняттям і передачею ризиків на перестрахування;

(c) прогнозного балансу;

(d) оцінок фінансових ресурсів для покриття технічних резервів, вимоги до капіталу платоспроможності та мінімальної вимоги до капіталу;

(e) загальної політики перестрахування.

2. Якщо наглядові органи вимагали подання плану відновлення, зазначеного у статті 138(2), або схеми фінансування, зазначеної у статті 139(2), згідно з параграфом 1 цієї статті, вони повинні утримуватися від видачі свідоцтва згідно зі статтею 39, поки, на їхню думку, права володільців страхових полісів або договірні зобов’язання перестрахової компанії перебувають під загрозою.

1. Комісія повинна ухвалити делеговані акти згідно із статтею 301a, які доповнюють види винятково несприятливих ситуацій і визначають фактори та критерії, що їх повинен враховувати EIOPA при оголошенні винятково несприятливих ситуацій і наглядові органи при визначенні продовження періоду відновлення згідно зі статтею 138(4).

2. Щоб забезпечити послідовну гармонізацію стосовно статті 138(2), статті 139(2) і статті 141, EIOPA, згідно зі статтею 301b, розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення плану відновлення, зазначеного у статті 138(2), і фінансової схеми, зазначеної у статті 139(2), а також, у контексті статті 141, для належного запобігання проциклічному ефекту.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, згідно зі статтями 10-14 Регламенту (ЄС) № 1094/2010.

1. Наглядовий орган держави-члена розташування головного офісу може відкликати авторизацію, надану страховій або перестраховій компанії, у таких випадках:

(a) відповідна компанія не користується авторизацією упродовж 12 місяців, прямо відмовляється від авторизації або не здійснювала діяльність протягом більше ніж шести місяців, якщо тільки відповідна держава-член не передбачила припинення дії авторизації у таких випадках;

(b) відповідна компанія більше не відповідає умовам авторизації;

(c) відповідна компанія допускає серйозне невиконання обов’язків згідно з підзаконними нормативно-правовими актами, які до неї застосовуються.

Наглядовий орган держави-члена розташування головного офісу повинен відкликати авторизацію, надану страховій або перестраховій компанії, якщо вона не відповідає мінімальній вимозі до капіталу і наглядовий орган вважає, що подана схема фінансування є явно неналежною або відповідна компанія не виконала затверджену схему протягом трьох місяців з моменту виявлення невідповідності мінімальній вимозі до капіталу.

2. У разі відкликання або припинення дії авторизації наглядовий орган держави-члена розташування головного офісу повинен повідомити про це наглядові органи інших держав-членів і такі органи повинні вжити належних заходів для запобіганню початку нових операцій страховою або перестраховою компанією на їхній території.

Наглядовий орган держави-члена розташування головного офісу повинен, спільно з такими органами, вжити всіх необхідних заходів для захисту інтересів застрахованих осіб і, зокрема, повинен обмежити вільне розпорядження активами страхової компанії згідно зі статтею 140.

3. Будь-яке рішення про відкликання авторизації повинне містити повне обґрунтування та повідомлятися відповідній страховій або перестраховій компанії.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб будь-яка страхова компанія, яка має намір заснувати філію на території іншої держави-члена, повідомила про це наглядові органи держави-члена розташування її головного офісу.

Будь-яке постійне представництво компанії на території держави-члена повинне розглядатися як її філія, навіть якщо таке представництво за своєю формою є не філією, а просто офісом, яким управляє власний персонал компанії або незалежна особа, що має постійні повноваження діяти від імені компанії на правах агента.

2. Держави-члени повинні вимагати, щоб кожна страхова компанія, яка пропонує заснувати філію на території іншої держави-члена, вказала в повідомленні, передбаченому в параграфі 1, таку інформацію:

(a) державу-член, на території якої вона пропонує заснувати філію;

(b) план операцій, у якому принаймні визначені передбачені види діяльності та структурна організація філії;

(c) ім’я особи, яка володіє достатніми повноваженнями створювати для страхової компанії зобов’язання перед третіми особами або, у випадку Lloyd’s, перед відповідними андеррайтерами та представляти її або їх у відносинах з органами та судами держави-члена ведення діяльності (далі - уповноважений агент);

(d) адресу в державі-члені ведення діяльності, за якою можна отримати або на яку можна доставити документи, у тому числі всі повідомлення для уповноваженого агента.

Що стосується Lloyd’s, у випадку будь-якого судового провадження в державі-члені ведення діяльності, що виникає з прийнятих зобов’язань, режим для застрахованих осіб повинен бути не менш сприятливим, ніж у випадку, коли судове провадження ініційоване проти звичайних суб’єктів господарювання.

3. Якщо страхова компанія, що здійснює види страхування, інші ніж страхування життя, планує, щоб її філія покривала ризики, визначені у класі 10 в частині A додатка I, за винятком відповідальності перевізника, вона повинна надати заяву про те, що вона стала членом національного бюро та національного фонду гарантування в державі-члені ведення діяльності.

4. У разі зміни будь-яких даних, які повідомлено відповідно до пункту (b), (c) або (d) параграфа 2, страхова компанія повинна надати письмове повідомлення про таку зміну наглядовим органам держави-члена розташування головного офісу та держави-члена розташування філії принаймні за один місяць до впровадження такої зміни, щоб наглядові органи держави-члена розташування головного офісу та держави-члена розташування філії могли виконати їхні відповідні обов’язки згідно зі статтею 146.

1. Крім випадків, коли наглядові органи держави-члена розташування головного офісу мають підстави сумніватися в належності системи управління, фінансового стану страхової компанії або у відповідності уповноваженого агента вимогам щодо професійної придатності та добросовісності згідно зі статтею 42, беручи до уваги заплановану діяльність, вони повинні, упродовж трьох місяців після отримання всієї інформації, зазначеної у статті 145(2), повідомити таку інформацію наглядовим органам держави-члена ведення діяльності та повідомити про це відповідну страхову компанію.

Наглядові органи держави-члена розташування головного офісу також повинні засвідчити, що страхова компанія відповідає вимозі до капіталу платоспроможності та мінімальній вимозі до капіталу, які розраховані згідно зі статтями 100 і 129.

2. Якщо наглядові органи держави-члена розташування головного офісу відмовляються надати інформацію, зазначену у статті 145(2), наглядовим органам держави-члена ведення діяльності, вони повинні повідомити про причини такої відмови відповідну страхову компанію протягом трьох місяців після отримання всієї відповідної інформації.

Така відмова або бездіяльність підпадає під дію права на звернення до суду в державі-члені розташування головного офісу.

3. Перш ніж філія страхової компанії розпочне свою діяльність, наглядові органи держави-члена ведення діяльності повинні, якщо застосовно, упродовж двох місяців із моменту отримання інформації, зазначеної в параграфі 1, повідомити наглядовий орган держави-члена розташування головного офісу про умови, згідно з якими необхідно здійснювати таку діяльність у державі-члені ведення діяльності в інтересах загального блага. Наглядовий орган держави-члена розташування головного офісу повинен повідомити зазначену інформацію відповідній страховій компанії.

Страхова компанія може заснувати філію та почати здійснювати діяльність із дати, у яку наглядовий орган держави-члена розташування головного офісу отримав таке повідомлення або, у разі неотримання повідомлення, з моменту завершення періоду, передбаченого в першому підпараграфі.

Будь-яка страхова компанія, яка має намір уперше здійснювати діяльність в одній або більше держав-членів на основі свободи надання послуг, повинна спочатку повідомити про це наглядові органи держави-члена розташування головного офісу із зазначенням характеру ризиків або зобов’язань, які вона пропонує покривати.

1. Упродовж одного місяця з моменту отримання повідомлення, передбаченого у статті 147, наглядові органи держави-члена розташування головного офісу повинні повідомити зазначену нижче інформацію державі-члену або державам-членам, на території яких страхова компанія має намір здійснювати діяльність на основі свободи надання послуг:

(a) свідоцтво, яке засвідчує, що страхова компанія відповідає вимозі до капіталу платоспроможності та мінімальній вимозі до капіталу, які розраховані згідно зі статтями 100 і 129;

(b) класи страхування, які авторизована пропонувати страхова компанія;

(c) характер ризиків або зобов’язань, які пропонує покривати відповідна страхова компанія в державі-члені ведення діяльності;

Водночас наглядові органи держави-члена розташування головного офісу повинні повідомити відповідну страхову компанію про направлення такого повідомлення.

2. Держави-члени, на території яких страхова компанія, що здійснює види страхування, інші ніж страхування життя, має намір, на основі свободи надання послуг, покривати ризики, які належать до класу 10 у частині A додатка I, за винятком відповідальності перевізника, можуть вимагати від страхової компанії надання такої інформації:

(a) найменування та адреса представника, зазначеного у статті 18(1)(h);

(b) заява про те, що вона стала членом національного бюро та національного фонду гарантування в державі-члені ведення діяльності.

3. Якщо наглядові органи держави-члена розташування головного офісу не надають інформацію, зазначену в параграфі 1, у строк, встановлений у зазначеному параграфі, вони повинні повідомити про причини такої відмови страхову компанію упродовж того самого строку.

Така відмова або бездіяльність підпадає під дію права на звернення до суду в державі-члені розташування головного офісу.

4. Страхова компанія може починати здійснювати діяльність із дати, у яку її повідомили про направлення повідомлення, передбаченого в першому підпараграфі, параграфа 1.

Будь-які зміни, що їх страхова компанія має намір внести до інформації, зазначеної у статті 147, підпадають під процедуру, передбачену у статтях 147 і 148.

1. Якщо страхова компанія, що здійснює види страхування, інші ніж страхування життя, через організацію, розташовану в одній державі-члені, покриває ризик, інший ніж відповідальність перевізника, який належить до класу 10 у частині A додатка I і який розташований в іншій державі-члені, держава-член ведення діяльності повинна вимагати, щоб така компанія стала членом її національного бюро та національного фонду гарантування і брала участь у їх фінансуванні.

2. Фінансовий внесок, зазначений у параграфі 1, повинен стосуватися лише ризиків, інших ніж відповідальність перевізника, які належать до класу 10 у частині A додатка I і покриваються шляхом надання послуг. Такий внесок розраховують на тій самій основі, що й для страхових компаній, які здійснюють види страхування, інші ніж страхування життя, і покривають такі ризики через організацію, розташовану в такій державі-члені.

Розрахування здійснюють з урахуванням доходу страхової компанії від премій, отриманих за страхування зазначеного класу ризиків у державі-члені ведення діяльності, або кількості покритих на її території ризиків, які належать до зазначеного класу.

3. Держава-член ведення діяльності може вимагати, щоб страхова компанія, яка надає послуги, дотримувалася правил у такій державі-члені, які стосуються покриття підвищених ризиків, тією мірою, якою вони застосовуються до страхових компаній, що здійснюють види страхування, інші ніж страхування життя, заснованих у такій державі.

Держава-член ведення діяльності повинна вимагати від страхової компанії, що здійснює види страхування, інші ніж страхування життя, забезпечення того, щоб особи, які пред’являють вимоги, що виникають із подій, які сталися на її території, не були поставлені в менш сприятливе становище внаслідок того, що компанія покриває ризик, інший ніж відповідальність перевізника, що належить до класу 10 в частині A додатка I, шляхом надання послуг, а не через організацію, розташовану в такій державі.

1. Для цілей, зазначених у статті 151, держава-член ведення діяльності повинна вимагати, щоб страхова компанія, що здійснює види страхування, інші ніж страхування життя, призначила представника, що є резидентом або має осідок на її території, який повинен збирати всю необхідну інформацію щодо вимог і повинен мати достатні повноваження, щоб представляти компанію перед особами, які понесли збитки і які можуть пред’явити вимоги, у тому числі з питань, пов’язаних із виплатами за такими вимогами, а також щоб представляти її або, за необхідності, забезпечувати представництво її інтересів перед судами та органами такої держави-члена у зв’язку з такими вимогами.

Такий представник також може бути зобов’язаний представляти страхову компанію, що здійснює види страхування, інші ніж страхування життя, перед наглядовими органами держави-члена ведення діяльності в ході перевірки наявності та дійсності полісів страхування відповідальності, що виникає внаслідок використання моторного транспортного засобу.

2. Держава-член ведення діяльності не повинна вимагати від такого представника здійснення інших дій, ніж ті, що визначені в параграфі 1, від імені страхової компанії, яка здійснює види страхування, інші ніж страхування життя, і яка його призначила.

3. Призначення представника саме по собі не становить відкриття філії для цілей статті 145.

4. Якщо страхова компанія не призначила представника, держави-члени можуть надати свою згоду на те, щоб представник із врегулювання вимог, призначений згідно зі статтею 4 Директиви 2000/26/ЄС, взяв на себе виконання функції представника, зазначеної в параграфі 1 цієї статті.

Наглядові органи держави-члена ведення діяльності можуть вимагати надання їм інформації, яку вони уповноважені вимагати стосовно діяльності страхових компаній, що працюють на території такої держави-члена, офіційною мовою або мовами такої держави.

1. Держави-члени ведення діяльності не повинні ухвалювати положення, які вимагають попереднього затвердження або систематичного повідомлення загальних і спеціальних умов страхових полісів, розмірів страхових премій або, у випадку страхування життя, технічних основ, які використовуються для розрахування розмірів страхових премій і технічних резервів, або форм та інших документів, які страхова компанія має намір використовувати у своїх операціях із володільцями страхових полісів.

2. Держава-член ведення діяльності повинна вимагати від страхової компанії, яка пропонує здійснювати страхову діяльність на її території, тільки несистематичного повідомлення умов страхових полісів та інших документів для цілей перевірки дотримання її національних положень стосовно договорів страхування, і така вимога не повинна бути передумовою для здійснення діяльності страховою компанією.

3. Держава-член ведення діяльності не повинна зберігати або впроваджувати попереднє повідомлення або затвердження пропонованого підвищення ставок страхових премій, окрім як у рамках загальної системи контролю цін.

1. Якщо наглядові органи держави-члена ведення діяльності встановлюють, що страхова компанія, яка має філію або здійснює діяльність на основі свободи надання послуг на її території, не відповідає правовим положенням, застосовним до неї в такій державі-члені, вони повинні вимагати, щоб відповідна страхова компанія усунула таку невідповідність.

2. Якщо відповідна страхова компанія не вживає необхідних заходів, наглядові органи держави-члена ведення діяльності повинні повідомити про це компетентні органи держави-члена розташування головного офісу.

Наглядові органи держави-члена розташування головного офісу повинні, за першої можливості, вжити всіх належних заходів, щоб забезпечити усунення відповідною страховою компанією такої невідповідності.

Наглядові органи держави-члена розташування головного офісу повинні повідомити про вжиті заходи наглядові органи держави-члена ведення діяльності.

3. Якщо, незважаючи на заходи, вжиті державою-членом розташування головного офісу, або у зв’язку з недостатністю або відсутністю таких заходів у відповідній державі-члені, страхова компанія продовжує порушувати правові положення, які діють у державі-члені ведення діяльності, наглядові органи держави-члена ведення діяльності можуть, повідомивши наглядові органи держави-члена розташування головного офісу, вжити належних заходів для запобігання подальшим порушенням або для застосування штрафних санкцій за них, у тому числі, у випадку крайньої необхідності, позбавлення такої компанії можливості подальшого укладення нових договорів страхування на території держави-члена ведення діяльності.