Директива Європейського Парламенту і Ради 2009/138/ЄС від 25 листопада 2009 року про започаткування та ведення діяльності у сфері страхування та перестрахування (Платоспроможність II) (нова редакція)

(b) отримана інформація підпадає під дію встановленого у статті 64 обов’язку щодо збереження професійної таємниці;

(c) якщо інформація походить з іншої держави-члена, вона не може бути розкрита без явної згоди наглядового органу, від якого вона походить, та, у відповідних випадках, повинна розкриватися виключно для цілей, для яких такий орган надав свою згоду.

Держави-члени повинні надати Комісії та іншим державам-членам найменування органів, осіб і організацій, які можуть отримувати інформацію згідно з першим і другим підпараграфами.

3. Статті 64-67 не перешкоджають державам-членам дозволяти, з метою зміцнення стабільності та цілісності фінансової системи, обмін інформацією між наглядовими органами та органами або організаціями, відповідальними за виявлення та розслідування порушень законодавства про компанії.

Держави-члени, які застосовують перший підпараграф, повинні вимагати дотримання принаймні таких умов:

(a) інформація повинна бути призначена для виявлення та розслідування порушень, як зазначено в першому підпараграфі;

(b) отримана інформація підпадає під дію встановленого у статті 64 обов’язку щодо збереження професійної таємниці;

(c) якщо інформація походить з іншої держави-члена, вона не може бути розкрита без явної згоди наглядового органу, від якого вона походить, та, у відповідних випадках, повинна розкриватися виключно для цілей, для яких такий орган надав свою згоду.

Якщо в державі-члені органи або організації, зазначені в першому підпараграфі, виконують своє завдання з виявлення або розслідування з допомогою осіб, призначених для цієї мети з огляду на їхню відповідну компетентність і не зайнятих у публічному секторі, можливість обміну інформацією, передбачена в першому підпараграфі, може бути розширена на таких осіб згідно з умовами, визначеними у другому підпараграфі.

На виконання пункту (c) другого підпараграфа, органи або організації, зазначені в першому підпараграфі, повинні повідомляти наглядовому органу, від якого походить така інформація, імена та точні обов’язки осіб, яким вона повинна бути надіслана.

4. Держави-члени повинні надати Комісії та іншим державам-членам найменування органів, осіб або організацій, які можуть отримувати інформацію згідно з параграфом 3.

Статті 64 і 67 не перешкоджають державам-членам дозволяти, згідно з положеннями, встановленими законом, розкриття певної інформації іншим підрозділам їхніх центральних органів управління, відповідальними за законодавство про нагляд за кредитними установами, фінансовими установами, інвестиційними послугами, страховими або перестраховими компаніями, а також інспекторам, які діють від імені таких підрозділів.

Таке розкриття здійснюється, тільки якщо це необхідно для цілей пруденційного контролю. Однак держави-члени повинні передбачити, що інформація, отримана згідно зі статтею 65 і статтею 68(1), та інформація, отримана за результатами виїзної перевірки, зазначеної у статті 33, може розкриватися тільки за явною згодою наглядового органу, від якого походить така інформація, або наглядового органу держави-члена, у якій проводилася відповідна виїзна перевірка.

1. Без обмеження статей 64-69, наглядовий орган може передавати зазначеним нижче суб’єктам інформацію, призначену для виконання їхніх завдань:

(a) центральним банкам Європейської системи центральних банків (ЄСЦБ), включно з Європейським Центральним Банком (ЄЦБ), та іншим органам із подібною функцією, які виступають у якості органів грошово-кредитного регулювання, якщо така інформація є релевантною для виконання їхніх відповідних встановлених законом завдань, у тому числі для реалізації грошово-кредитної політики та пов’язаного надання ліквідності, здійснення оверсайта платежів, систем клірингу та систем розрахунків за операціями із цінними паперами та забезпечення стабільності фінансової системи;

(b) у відповідних випадках, іншим національним органам публічної влади, відповідальним за оверсайт платіжних систем; та

(c) Європейській раді із системних ризиків (ESRB), створеній на підставі Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1092/2010 (- 10), якщо така інформація є релевантною для виконання її завдань.

2. У надзвичайній ситуації, у тому числі в надзвичайній ситуації, як зазначено у статті 18 Регламенту (ЄС) № 1094/2010, держав-члени повинні дозволяти наглядовим органам невідкладно надавати інформацію центральним банкам ЄСЦБ, включно з ЄЦБ, якщо така інформація є релевантною для виконання їхніх встановлених законом завдань, у тому числі для реалізації грошово-кредитної політики та пов’язаного надання ліквідності, здійснення оверсайта платіжних систем, систем клірингу та систем розрахунків за операціями із цінними паперами та забезпечення стабільності фінансової системи, а також ESRB, якщо така інформація є релевантною для виконання її завдань.

3. Зазначені органи або організації також можуть надавати наглядовим органам інформацію, яка може їм знадобитися для цілей статті 67. Отримана в такому контексті інформація підпадає під дію встановленого у цій секції обов’язку щодо збереження професійної таємниці.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб у повноваженнях наглядових органів був належним чином врахований вимір Європейського Союзу.

2. Держави-члени повинні забезпечити, щоб у ході виконання своїх обов’язків наглядові органи враховували конвергенцію наглядових інструментів і практик при застосуванні законів, підзаконних нормативно-правових актів та адміністративних положень, ухвалених згідно із цією Директивою. З цією метою держави-члени повинні забезпечити, щоб:

(a) наглядові органи брали участь у діяльності EIOPA;

(b) наглядові органи докладали усіх зусиль для дотримання настанов і рекомендацій, виданих EIOPA відповідно до статті 16 Регламенту (ЄС) № 1094/2010, і вказували причини їх недотримання;

(c) національні повноваження, надані наглядовим органам, не перешкоджали виконанню їхніх обов’язків як членів EIOPA або згідно із цією Директивою.

1. Держави-члени повинні принаймні забезпечити, щоб особи, авторизовані у розумінні Восьмої Директиви Ради 84/253/ЄЕС від 10 квітня 1984 року, що ґрунтується на статті 54(3)(g) Договору про затвердження осіб, відповідальних за проведення обов’язкових аудитів бухгалтерських документів (- 11), які проводять у страховій або перестраховій компанії обов’язковий аудит, зазначений у статті 51 Директиви 78/660/ЄЕС, статті 37 Директиви 83/349/ЄЕС або статті 31 Директиви 85/611/ЄЕС, або виконують будь-яке інше встановлене законом завдання, були зобов’язані оперативно повідомляти наглядові органи про будь-який факт або рішення, що стосується такої компанії, які стали їм відомі в ході виконання такого завдання і які спричинили будь-що із зазначеного нижче:

(a) істотне порушення законів, підзаконних нормативно-правових актів або адміністративних положень, які встановлюють умови, що регулюють авторизацію, або які безпосередньо регулюють здійснення діяльності страхових і перестрахових компаній;

(b) порушення безперервного функціонування страхової або перестрахової компанії;

(c) відмову засвідчувати звітність або оформлення звіту із застереженнями;

(d) невідповідність вимозі до капіталу платоспроможності;

(e) невідповідність мінімальній вимозі до капіталу;

Особи, зазначені в першому підпараграфі, також повинні повідомляти про будь-які факти та рішення, які стали їм відомі в ході виконання завдання, як описано в першому підпараграфі, у компанії, яка має тісні зв’язки, що виникають із відносин контролю, зі страховою або перестраховою компанією, у якій вони виконують таке завдання.

2. Добросовісне повідомлення наглядових органів особами, уповноваженими у розумінні Директиви 84/253/ЄЕС , про будь-який факт або рішення, зазначені в параграфі 1, не є порушенням будь-якого обмеження розкриття інформації, встановленого договором або будь-яким законодавчим, регуляторним чи адміністративним положенням, і не тягне за собою будь-якої відповідальності для таких осіб.

1. Страхові компанії не повинні бути авторизовані на одночасне здійснення страхування життя та видів страхування, інших ніж страхування життя.

2. Як відступ від параграфа 1, держави-члени можуть передбачити, що:

(a) компанії, авторизовані на здійснення страхування життя, можуть отримати авторизацію на здійснення видів страхування, інших ніж страхування життя, для ризиків, включених до класів 1 і 2 частини A додатка I;

(b) компанії, авторизовані виключно на страхування ризиків, включених до класів 1 і 2 частини A додатка I, можуть отримати авторизацію на здійснення страхування життя.

Однак управління кожним видом діяльності повинне здійснюватися окремо згідно зі статтею 74.

3. Держав-члени можуть передбачити, що компанії, зазначені в параграфі 2, повинні дотримуватися правил бухгалтерського обліку, які встановлені для страхових компаній, що здійснюють страхування життя, для всіх видів їхньої діяльності. До завершення координації в цьому аспекті держави-члени також можуть передбачити, щоб, що стосується правил припинення діяльності, діяльність, пов’язана з ризиками, які входять до класів 1 і 2 у частині A додатка I, що здійснюється такими компаніями, регулювалася правилами, застосовними до діяльності зі страхування життя.

4. Якщо страхова компанія, яка здійснює види страхування, інші ніж страхування життя, має фінансові, комерційні або адміністративні зв’язки зі страховою компанією, що здійснює страхування життя, наглядові органи держави-члена розташування головного офісу повинні забезпечити, щоб звітність відповідних компаній не була викривлена угодами між такими компаніями або будь-якими домовленостями, що можуть вплинути на пропорційний розподіл витрат і доходів.

5. Компанії, які станом на зазначені нижче дати одночасно здійснювали страхування життя та види страхування, інші ніж страхування життя, що охоплені цією Директивою, можуть продовжувати одночасно здійснювати такі види діяльності за умови окремого управління кожним видом діяльності згідно зі статтею 74:

(a) 01 січня 1981 року - для компаній, авторизованих у Греції;

(b) 01 січня 1986 року - для компаній, авторизованих в Іспанії та Португалії;

(c) 01 січня 1995 року - для компаній, авторизованих в Австрії, Фінляндії та Швеції;

(d) 01 травня 2004 року - для компаній, авторизованих у Чеській Республіці, Естонії, на Кіпрі, у Латвії, Литві, Угорщині, на Мальті, у Польщі, Словаччині та Словенії;

(e) 01 січня 2007 року - для компаній, авторизованих у Болгарії та Румунії;

(ea) 01 липня 2013 року - для компаній, авторизованих у Хорватії;

(f) 15 березня 1979 року - для всіх інших компаній.

Держава-член розташування головного офісу може вимагати від страхових компаній припинення, упродовж строку, визначеного такою державою-членом, одночасного здійснення страхування життя та видів страхування, інших ніж страхування життя, якими вони займалися станом на дати, зазначені в першому підпараграфі.

1. Окреме управління, зазначене у статті 73, повинне бути організоване таким чином, щоб страхування життя було відокремлене від видів страхування, інших ніж страхування життя.

Не повинна завдаватися шкода інтересам володільців страхових полісів, і, зокрема, прибуток від страхування життя повинен іти на користь володільців полісів страхування життя так, ніби страхова компанія, що здійснює страхування життя, здійснювала лише діяльність зі страхування життя.

2. Без обмеження статей 100 і 128, страхові компанії, зазначені у статті 73(2) і (5), повинні розраховувати:

(a) умовну мінімальну вимогу до капіталу для страхування життя, що стосується їхньої діяльності зі страхування життя або перестрахування, обчислену так, ніби відповідна компанія здійснювала лише таку діяльність, на основі окремої звітності, зазначеної в параграфі 6; та

(b) умовну мінімальну вимогу до капіталу для видів страхування, інших ніж страхування життя, для їхньої діяльності зі здійснення видів страхування або перестрахування, інших ніж страхування життя, або перестрахування, обчислену так, ніби відповідна компанія здійснювала лише таку діяльність, на основі окремої звітності, зазначеної в параграфі 6.

3. Страхові компанії, зазначені у статті 73(2) і (5), повинні як мінімум покривати зазначені нижче вимоги еквівалентною сумою елементів прийнятних основних власних коштів:

(a) умовну мінімальну вимогу до капіталу для страхування життя в разі здійснення страхування життя;

(b) умовну мінімальну вимогу до капіталу для видів страхування, інших ніж страхування життя, у разі здійснення видів страхування, інших ніж страхування життя.

Мінімальні фінансові зобов’язання, зазначені в першому підпараграфі та пов’язані зі страхуванням життя та видами страхування, іншими ніж страхування життя, не повинні покриватися за рахунок іншого виду діяльності.

4. Поки виконуються мінімальні фінансові зобов’язання, зазначені в параграфі 3, і за умови інформування наглядового органу, компанія може використовувати для покриття вимоги до капіталу платоспроможності, зазначеної у статті 100, явні елементи прийнятних власних коштів, які досі доступні для одного чи іншого виду діяльності.

5. Наглядові органи повинні аналізувати результати обох видів діяльності - страхування життя та видів страхування, інших ніж страхування життя - щоб переконатися у виконанні вимог параграфів 1-4.

6. Звітність повинна складатися таким чином, щоб у ній окремо відображалися джерела результатів діяльності зі страхування життя та видів страхування, інших ніж страхування життя. Усі доходи, зокрема страхові премії, виплати перестраховиків та доходи від інвестицій, і витрати, зокрема страхові виплати, доповнення до технічних резервів, перестрахові премії та операційні витрати, пов’язані зі страховою діяльністю, повинні відображатися з розподілом за походженням. Позиції, спільні для обох видів діяльності, повинні відображатися у звітності згідно з методами пропорційного розподілу, які підлягають затвердженню наглядовим органом.

Страхові компанії на основі звітності повинні підготувати звіт із чітким визначенням елементів прийнятних основних власних коштів, які покривають кожну умовну мінімальну вимогу до капіталу, як зазначено в параграфі 2, згідно зі статтею 98(4).

7. Якщо сума елементів прийнятних основних власних коштів для одного з видів діяльності недостатня для покриття мінімальних фінансових зобов’язань, зазначених у першому підпараграфі параграфа 3, наглядові органи повинні застосувати до дефіцитної діяльності заходи, передбачені в цій Директиві, незалежно від результатів іншого виду діяльності.

Як відступ від другого підпараграфа параграфа 3, такі заходи можуть передбачати надання дозволу на переведення явних елементів прийнятних основних власних коштів з одного виду діяльності до іншого.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб, якщо не визначено інше, страхові та перестрахові компанії оцінювали активи та зобов’язання таким чином:

(a) активи необхідно оцінювати за сумою, на яку їх можна обміняти між обізнаними охочими сторонами в рамках операції за принципом "витягнутої руки";

(b) зобов’язання необхідно оцінювати за сумою, за яку їх можна передати або врегулювати між обізнаними охочими сторонами в рамках операції за принципом "витягнутої руки".

При оцінюванні зобов’язань згідно з пунктом (b) не застосовується коригування на кредитоспроможність страхової або перестрахової компанії.

2. Комісія ухвалює делеговані акти згідно зі статтею 301a для встановлення методів і припущень, які повинні використовуватися при оцінюванні активів і зобов’язань, як встановлено в параграфі 1.

3. Щоб забезпечити послідовну гармонізацію стосовно оцінювання активів і зобов’язань, EIOPA, згідно зі статтею 301b, розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення:

(a) тією мірою, якою делеговані акти, зазначені в параграфі 2, вимагають використання міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, ухвалених Комісією згідно з Регламентом (ЄС) № 1606/2002, - відповідності таких стандартів бухгалтерського обліку підходу до оцінювання активів і зобов’язань, як встановлено в параграфах 1 і 2;

(b) методів і припущень, які повинні використовуватися, якщо відсутні оголошені ринкові ціни або якщо міжнародні стандарти бухгалтерського обліку, ухвалені Комісією згідно з Регламентом (ЄС) № 1606/2002, тимчасово або постійно не відповідають підходу до оцінювання активів і зобов’язань, встановленому в параграфах 1 і 2;

(c) методів і припущень, які повинні використовуватися при оцінюванні активів і зобов’язань, як встановлено в параграфі 1, якщо делеговані акти, зазначені в параграфі 2, дозволяють використовувати альтернативні методи оцінювання.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, згідно зі статтями 10-14 Регламенту (ЄС) № 1094/2010.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб страхові та перестрахові компанії сформували технічні резерви за всіма їхніми страховими та перестраховими зобов’язаннями перед володільцями страхових полісів і вигодонабувачами за договорами страхування або перестрахування.

2. Розмір технічних резервів повинен відповідати поточній сумі, яку страхові або перестрахові компанії мали би сплатити, якби їм довелося негайно передати свої страхові та перестрахові зобов’язання іншій страховій або перестраховій компанії.

3. Для розрахування технічних резервів необхідно використовувати інформацію, отриману з фінансових ринків, і загальнодоступні дані про андеррайтингові ризики, і вони повинні їм відповідати (узгодженість із ринком).

4. Технічні резерви повинні розраховуватися в розумний, надійний і об’єктивний спосіб.

5. Згідно з принципами, визначеними в параграфах 2, 3 і 4, і з урахуванням принципів, визначених у статті 75(1), розрахування технічних резервів повинне здійснюватися відповідно до статей 77-82 та 86.

1. Розмір технічних резервів розраховується як сума найкращої оцінки та маржі ризику, як визначено в параграфах 2 і 3.

2. Найкраща оцінка відповідає середній величині майбутніх грошових потоків, зваженій на ймовірності їх реалізації, з урахуванням вартості грошей у часі (очікувана теперішня вартість майбутніх грошових потоків), з використанням строкової структури відповідних безризикових процентних ставок.

Розрахування найкращої оцінки повинне здійснюватися на основі актуальної і достовірної інформації та реалістичних припущень із використанням належних, застосовних і релевантних актуарних і статистичних методів.

У прогнозі грошових потоків, який використовується при розрахуванні найкращої оцінки, повинні бути враховані всі вхідні та вихідні грошові потоки, необхідні для врегулювання страхових і перестрахових зобов’язань упродовж усього строку їх дії.

Найкраща оцінка повинна розраховуватися на брутто-основі, без вирахування сум відшкодування за договорами перестрахування та від суб’єктів спеціального призначення. Такі суми розраховують окремо відповідно до статті 81.

3. Маржа ризику повинна бути такою, щоб забезпечити еквівалентність розміру технічних резервів сумі, яка необхідна була би страховим і перестраховим компаніям для взяття на себе та виконання страхових і перестрахових зобов’язань.

4. Страхові та перестрахові компанії повинні окремо визначати найкращу оцінку та маржу ризику.

Однак, якщо майбутні грошові потоки, пов’язані зі страховими або перестраховими зобов’язаннями, можуть бути надійно відтворені з використанням фінансових інструментів, для яких доступна надійна інформація про їхню ринкову вартість, розмір технічних резервів, пов’язаних із такими майбутніми грошовими потоками, необхідно визначати на основі ринкової вартості таких фінансових інструментів. У такому разі не вимагається окреме розрахування найкращої оцінки та маржі ризику.

5. Якщо страхові та перестрахові компанії окремо визначають найкращу оцінку та маржу ризику, маржу ризику необхідно розраховувати шляхом визначення вартості надання суми прийнятних власних коштів, яка дорівнює вимозі до капіталу платоспроможності, необхідній для забезпечення виконання страхових і перестрахових зобов’язань упродовж усього строку їх дії.

Ставка, яка використовується для визначення вартості надання такої суми прийнятних власних коштів (ставка вартості капіталу), повинна бути однаковою для всіх страхових і перестрахових компаній і підлягає періодичному перегляду.

Використовувана ставка вартості капіталу повинна дорівнювати додатковій процентній ставці понад відповідну безризикову процентну ставку, яку буде виплачувати страхова або перестрахова компанія, що утримує суму прийнятних власних коштів, як визначено в секції 3, яка дорівнює вимозі до капіталу платоспроможності, необхідній для забезпечення виконання страхових і перестрахових зобов’язань упродовж усього строку їх дії.

При визначенні строкової структури відповідних безризикових процентних ставок, зазначеної у статті 77(2), повинна використовуватися інформація, отримана з відповідних фінансових інструментів, і вона повинна відповідати такій інформації. У ході такого визначення необхідно враховувати відповідні фінансові інструменти з такими строками погашення, для яких ринки фінансових інструментів і облігацій є місткими, ліквідними та прозорими. Для строків погашення, для яких ринки відповідних фінансових інструментів або облігацій більше не є місткими, ліквідними та прозорими, строкову структуру відповідних безризикових процентних ставок необхідно екстраполювати.

Екстрапольована частина строкової структури відповідних безризикових процентних ставок повинна ґрунтуватися на форвардних ставках, які плавно переходять від однієї форвардної ставки або набору форвардних ставок, що стосуються найтриваліших строків погашення, при яких відповідні фінансові інструменти та облігації можна відстежувати на місткому, ліквідному та прозорому ринку, до кінцевої форвардної ставки.

1. Страхові та перестрахові компанії можуть застосовувати узгоджувальне коригування до строкової структури відповідних безризикових процентних ставок для розрахування найкращої оцінки портфеля зобов’язань зі страхування життя або перестрахування, у тому числі ануїтетів за договорами страхування, іншого ніж страхування життя, або перестрахування, за умови попереднього затвердження наглядовими органами та в разі виконання таких умов:

(a) страхова або перестрахова компанія має зарезервований портфель активів, що складається з облігацій та інших активів з аналогічними характеристиками грошових потоків, для покриття найкращої оцінки портфеля страхових або перестрахових зобов’язань, і підтримує такий портфель упродовж усього строку дії зобов’язань, за винятком підтримання для цілей відтворення очікуваних грошових потоків між активами та зобов’язаннями в разі суттєвої зміни грошових потоків;

(b) портфель страхових або перестрахових зобов’язань, до якого застосовується узгоджувальне коригування, і зарезервований портфель активів ідентифікують, організують та управляють ними окремо від інших видів діяльності компаній, і зарезервований портфель активів не може використовуватися для покриття втрат від інших видів діяльності компаній;

(c) очікувані грошові потоки зарезервованого портфеля активів відтворюють кожен з очікуваних грошових потоків портфеля страхових або перестрахових зобов’язань у тій самій валюті, і будь-яка розбіжність не створює ризики, які є істотними порівняно з ризиками, характерними для діяльності зі страхування або перестрахування, до якої застосовується узгоджувальне коригування;

(d) договори, які лежать в основі портфеля страхових або перестрахових зобов’язань, не призводять до майбутніх виплат страхових премій;

(e) єдиними андеррайтинговими ризиками, пов’язаними з портфелем страхових або перестрахових зобов’язань, є ризик збільшення тривалості життя, ризик збільшення витрат, ризик перегляду та ризик збільшення рівня смертності;

(f) якщо андеррайтинговий ризик, пов’язаний із портфелем страхових або перестрахових зобов’язань, включає ризик збільшення рівня смертності, найкраща оцінка портфеля страхових або перестрахових зобов’язань підвищується не більше ніж на 5% за умов різкої зміни ризику збільшення рівня смертності, що калібрується згідно зі статтею 101(2)-(5);

(g) договори, які лежать в основі портфеля страхових або перестрахових зобов’язань, не передбачають додаткових можливостей для володільців страхових полісів або передбачають тільки можливість відмови від договору, при якій викупна сума не перевищує оцінену згідно зі статтею 75 вартість активів, які покривають страхові або перестрахові зобов’язання на момент реалізації можливості відмови від договору;

(h) грошові потоки зарезервованого портфеля активів є фіксованими і не можуть бути змінені емітентами активів або будь-якими третіми особами;

(i) страхові або перестрахові зобов’язання за договором страхування або перестрахування не розділяються на різні частини при формуванні портфеля страхових або перестрахових зобов’язань для цілей цього параграфа.

Незважаючи на пункт (h) першого підпараграфа, страхові або перестрахові компанії можуть використовувати активи, грошові потоки яких є фіксованими, за винятком залежності від інфляції, за умови, що такі активи відтворюють грошові потоки портфеля страхових або перестрахових зобов’язань, які залежать від інфляції.

Якщо емітенти або треті особи мають право змінювати грошові потоки активу таким чином, що інвестор отримує достатню компенсацію, що дає йому змогу отримати такі самі грошові потоки шляхом реінвестування в активи з еквівалентною або вищою кредитною якістю, право змінювати грошові потоки не впливає на прийнятність активу для зарезервованого портфеля згідно з пунктом (h) першого підпараграфа.

2. Страхова або перестрахова компанія, що застосовує узгоджувальне коригування до портфеля страхових або перестрахових зобов’язань, не повинна повертатися до підходу, який не включає узгоджувальне коригування. Якщо страхова або перестрахова компанія, яка застосовує узгоджувальне коригування, більше не може відповідати умовам, визначеним у параграфі 1, вона повинна невідкладно повідомити про це наглядовий орган і вжити необхідних заходів для відновлення відповідності таким умовам. Якщо компанія не може відновити відповідність таким умовам протягом двох місяців із дати виникнення невідповідності, вона повинна припинити застосування узгоджувального коригування до будь-якого зі своїх страхових або перестрахових зобов’язань і не повинна застосовувати узгоджувальне коригування протягом наступних 24 місяців.

3. Узгоджувальне коригування не повинне застосовуватися до страхових або перестрахових зобов’язань, якщо строкова структура відповідних безризикових процентних ставок для розрахування найкращої оцінки таких зобов’язань включає коригування на волатильність згідно зі статтею 77d або перехідний захід щодо безризикових процентних ставок згідно зі статтею 308c.

1. Для кожної валюти узгоджувальне коригування, зазначене у статті 77b, розраховують згідно з такими принципами:

(a) узгоджувальне коригування повинне дорівнювати різниці між:

(i) річною фактичною ставкою, розрахованою як єдина ставка дисконтування, яка при застосуванні до грошових потоків портфеля страхових або перестрахових зобов’язань дає величину, що дорівнює вартості портфеля зарезервованих активів згідно зі статтею 75;

(ii) річною фактичною ставкою, розрахованою як єдина ставка дисконтування, яка при застосуванні до грошових потоків портфеля страхових або перестрахових зобов’язань дає величину, яка дорівнює значенню найкращої оцінки портфеля страхових або перестрахових зобов’язань, розрахованої з урахуванням вартості грошей у часі з використанням строкової структури базової безризикової процентної ставки;

(b) узгоджувальне коригування не повинне включати основний спред, що відображає ризики, які несе страхова або перестрахова компанія;

(c) незважаючи на пункт (a), основний спред повинен бути збільшений, якщо необхідно забезпечити, щоб узгоджувальне коригування для активів із кредитною якістю нижче інвестиційного класу не перевищувало узгоджувальні коригування для активів із кредитною якістю інвестиційного класу з таким самим строком дії та класом активів;

(d) використання зовнішніх кредитних оцінок при розрахуванні узгоджувального коригування повинне здійснюватися згідно зі статтею 111(1)(n).

2. Для цілей параграфа 1 основний спред повинен бути:

(a) рівним сумі:

(i) кредитного спреду, що відповідає ймовірності дефолту за активами;

(ii) кредитного спреду, що відповідає очікуваним втратам унаслідок зниження кредитного рейтингу активів;

(b) для експозицій центральних урядів і центральних банків держав-членів - не нижче 30% довгострокової середньої величини спреду перевищення безризикової процентної ставки за активами з тим самим строком дії, кредитною якістю та кредитним класом, які спостерігаються на фінансових ринках;

(c) для активів, інших ніж експозиції центральних урядів і центральних банків держав-членів - не нижче 35% довгострокової середньої величини спреду перевищення безризикової процентної ставки за активами з тим самим строком дії, кредитною якістю та кредитним класом, які спостерігаються на фінансових ринках.

Ймовірність дефолту, зазначена в пункті (a)(i) першого підпараграфа, повинна ґрунтуватися на довгостроковій статистиці дефолтів, яка є релевантною для активу в розрізі строку дії, кредитної якості та класу активів.

Якщо зі статистики дефолту неможливо отримати надійні дані про кредитний спред, зазначений у другому підпараграфі, основний спред повинен дорівнювати частці довгострокового середнього значення спреду перевищення безризикової процентної ставки, яка визначена в пунктах (b) та (c).

1. Держави-члени можуть вимагати попереднього затвердження наглядовими органами застосування страховими та перестраховими компаніями коригування на волатильність до строкової структури відповідних безризикових процентних ставок для розрахування найкращої оцінки, зазначеної у статті 77(2).

2. Для кожної відповідної валюти коригування на волатильність для строкової структури відповідних безризикових процентних ставок повинне ґрунтуватися на спреді між процентною ставкою, яку можна отримати з активів, включених у довідковий портфель у такій валюті, і ставками зі строкової структури відповідних безризикових процентних ставок у такій валюті.

Довідковий портфель у будь-якій валюті повинен бути репрезентативним у розрізі активів, які деноміновані в такій валюті і які страхові та перестрахові компанії інвестували для покриття найкращої оцінки страхових і перестрахових зобов’язань, деномінованих у такій валюті.

3. Розмір коригування на волатильність для безризикових процентних ставок повинен відповідати 65% скоригованого на ризик валютного спреду.

Скоригований на ризик валютний спред повинен бути розрахований як різниця між спредом, зазначеним у параграфі 2, і часткою такого спреду, що відповідає реалістичній оцінці очікуваних втрат або непередбаченого кредитного чи іншого ризику, пов’язаного з активами.

Коригування на волатильність застосовується тільки до відповідних безризикових процентних ставок у строковій структурі, які не отримані шляхом екстраполяції згідно зі статтею 77a. Екстраполяція строкової структури відповідних безризикових процентних ставок повинна ґрунтуватися на таких скоригованих безризикових процентних ставках.

4. Для кожної відповідної країни коригування на волатильність для безризикових процентних ставок, зазначених у параграфі 3, у валюті такої країни до застосування коефіцієнта в розмірі 65% повинне бути збільшене на різницю між скоригованим на ризик країновим спредом і подвійним скоригованим на ризик валютним спредом у випадках, коли така різниця є додатною і скоригований на ризик країновий спред перевищує 100 базисних пунктів. Збільшене коригування на волатильність застосовується для розрахування найкращої оцінки страхових і перестрахових зобов’язань за продуктами, проданими на ринку страхування у відповідній країні. Скоригований на ризик країновий спред розраховується так само, як і скоригований на ризик валютний спред для валюти відповідної країни, але на основі довідкового портфеля, що є репрезентативним у розрізі активів, які страхові та перестрахові компанії інвестували для покриття найкращої оцінки страхових і перестрахових зобов’язань за продуктами, проданими на ринку страхування у відповідній країні, і які деноміновані у валюті такої країни.

5. Коригування на волатильність не повинне застосовуватися до страхових зобов’язань, якщо строкова структура відповідних безризикових процентних ставок для розрахування найкращої оцінки таких зобов’язань включає узгоджувальне коригування згідно зі статтею 77b.

6. Як відступ від статті 101, вимога до капіталу платоспроможності не повинна покривати ризик втрат основних власних коштів унаслідок змін коригування на волатильність.

1. EIOPA повинен принаймні щоквартально готувати та публікувати для кожної відповідної валюти таку технічну інформацію:

(a) строкову структуру відповідних безризикових процентних ставок для розрахування найкращої оцінки, зазначеної у статті 77(2), без будь-якого узгоджувального коригування або коригування на волатильність;

(b) для кожного відповідного строку дії, кредитної якості та класу активів - основний спред для розрахування узгоджувального коригування, зазначеного у статті 77c(1)(b);

(c) для кожного відповідного національного ринку страхування - коригування на волатильність для строкової структури відповідних безризикових процентних ставок, зазначене у статті 77d(1).

2. Щоб забезпечити однакові умови розрахування технічних резервів і основних власних коштів, Комісія може ухвалювати імплементаційні акти, які визначають для кожної відповідної валюти технічну інформацію, зазначену в параграфі 1. Такі імплементаційні акти повинні використовувати зазначену інформацію.

Такі імплементаційні акти необхідно ухвалювати згідно з дорадчою процедурою, зазначеною у статті 301(2).

У разі існування належним чином підтвердженої нагальної необхідності, пов’язаної з доступністю строкової структури відповідних безризикових процентних ставок, Комісія ухвалює імплементаційні акти прямої дії відповідно до процедури, зазначеної у статті 301(3).

3. Якщо технічна інформація, зазначена в параграфі 1, ухвалюється Комісією згідно з параграфом 2, страхові та перестрахові компанії повинні використовувати таку технічну інформацію при розрахуванні найкращої оцінки згідно зі статтею 77, узгоджувального коригування згідно зі статтею 77c і коригування на волатильність згідно зі статтею 77d.

Що стосується валют і національних ринків, для яких коригування, зазначене в параграфі 1(c), не визначене в імплементаційних актах, зазначених у параграфі 2, для розрахування найкращої оцінки до строкової структури відповідних безризикових процентних ставок не повинне застосовуватися коригування на волатильність.

1. EIOPA повинен, на щорічній основі до 01 січня 2021 року, звітувати перед Європейським Парламентом, Радою та Комісією про вплив застосування статей 77a-77e і 106, статті 138(4) і статей 304, 308c та 308d, у тому числі делегованих або імплементаційних актів, ухвалених відповідно до зазначених статей.

Наглядові органи повинні протягом зазначеного періоду щорічно надавати EIOPA таку інформацію:

(a) наявність довгострокових гарантій за страховими продуктами на їхніх національних ринках і поведінка страхових і перестрахових компаній як довгострокових інвесторів;

(b) кількість страхових і перестрахових компаній, які застосовують узгоджувальне коригування, коригування на волатильність, продовження періоду відновлення згідно зі статтею 138(4), підмодуль ризику власного капіталу на основі строків дії та перехідні заходи, визначені у статтях 308c та 308d;

(c) вплив на фінансовий стан страхових і перестрахових компаній узгоджувального коригування, коригування на волатильність, механізму симетричного коригування нарахувань на власний капітал, підмодуля ризику власного капіталу на основі строків дії та перехідних заходів, визначених у статтях 308c та 308d, на національному рівні та, в анонімізованій формі, для кожної компаній;

(d) вплив узгоджувального коригування, коригування на волатильність, механізму симетричного коригування нарахувань на власний капітал, підмодуля ризику власного капіталу на основі строків дії на інвестиційну поведінку страхових і перестрахових компаній, а також інформація про те, чи вони створюють неналежне послаблення вимог до капіталу;

(e) вплив будь-якого продовження періоду відновлення згідно зі статтею 138(4) на зусилля страхових і перестрахових компаній з відновлення рівня прийнятних власних коштів, які покривають вимогу до капіталу платоспроможності, або зі зниження профілю ризику для забезпечення дотримання вимоги до капіталу платоспроможності;

(f) у разі застосування страховими та перестраховими компаніями перехідних заходів, визначених у статтях 308c та 308d, - інформація про те, чи вони дотримуються планів поетапного впровадження, зазначених у статті 308e, а також про перспективи зниження залежності від таких перехідних заходів, включно із заходами, які були вжиті або, як очікується, будуть вжиті компаніями та наглядовими органами, з урахуванням регуляторного середовища у відповідній державі-члені.

2. EIOPA, у відповідних випадках, після консультацій з ESRB і проведення консультацій із громадськістю, повинен надати Комісії висновок щодо оцінювання застосування статей 77a-77e і 106, статті 138(4) і статей 304, 308c та 308d, у тому числі делегованих або імплементаційних актів, ухвалених відповідно до зазначених статей. Таке оцінювання повинне бути проведене стосовно наявності довгострокових гарантій за страховими продуктами, поведінки страхових і перестрахових компаній як довгострокових інвесторів і, у ширшому сенсі, фінансової стабільності.

3. На основі висновку, наданого EIOPA, як зазначено у параграфі 2, Комісія повинна подати до Європейського Парламенту та Ради звіт до 01 січня 2021 року або, у відповідних випадках, раніше. Такий звіт повинен, зокрема, зосереджуватися на впливі на:

(a) захист володільців страхових полісів;

(b) функціонування та стабільність європейських ринків страхування;

(c) внутрішній ринок і, зокрема, на конкуренцію та рівні умови на європейських ринках страхування;

(d) ступінь, до якого страхові та перестрахові компанії продовжують здійснювати діяльність як довгострокові інвестори;

(e) доступність і визначення цін ануїтетних продуктів;

(f) доступність і визначення цін продуктів, що конкурують;

(g) довгострокові інвестиційні стратегії страхових компаній стосовно продуктів, до яких застосовуються статті 77b і 77c, порівняно з такими стратегіями стосовно інших довгострокових гарантій;

(h) споживчий вибір і обізнаність споживачів про ризик;

(i) ступінь диверсифікації діяльності зі страхування та портфеля активів страхових і перестрахових компаній;

(j) фінансова стабільність.

Крім того, звіт повинен ґрунтуватися на досвіді наглядових органів, пов’язаному із застосуванням статей 77a-77e і 106, статті 138(4) і статей 304, 308c та 308d, у тому числі делегованих або імплементаційних актів, ухвалених відповідно до зазначених статей.

4. За необхідності звіт Комісії повинен супроводжуватися законодавчими пропозиціями.

На додаток до статті 77, при розрахуванні технічних резервів страхові та перестрахові компанії повинні враховувати такі елементи:

(1) усі витрати, які будуть понесені при обслуговуванні страхових та перестрахових зобов’язань;

(2) інфляцію, включно з інфляцією витрат і страхових вимог;

(3) усі виплати володільцям страхових полісів і вигодонабувачам, у тому числі майбутні дискреційні бонуси, які страхові та перестрахові компанії очікують реалізувати, незалежно від того, чи такі виплати гарантовані договором, крім випадків, коли вони підпадають під дію статті 91(2).

При розрахуванні технічних резервів страхові та перестрахові компанії повинні враховувати вартість фінансових гарантій і будь-які договірні можливості, передбачені страховими або перестраховими полісами.

Усі припущення, прийняті страховими та перестраховими компаніями щодо ймовірності реалізації володільцями страхових полісів договірних можливостей, у тому числі дострокового припинення дії договору та відмови від договору, повинні бути реалістичними та ґрунтуватися на актуальній і достовірній інформації. У таких припущеннях повинен прямо або опосередковано враховуватися вплив, що його майбутні зміни фінансових і нефінансових умов можуть здійснювати на реалізацію таких можливостей.

При розрахуванні своїх технічних резервів страхові та перестрахові компанії повинні сегментувати свої страхові та перестрахові зобов’язання за групами однорідних ризиків і як мінімум за видами діяльності.

Розрахування страховими та перестраховими компаніями сум відшкодування за договорами перестрахування та від суб’єктів спеціального призначення повинне відповідати статтям 76-80.

При розрахуванні сум відшкодування за договорами перестрахування та від суб’єктів спеціального призначення страхові та перестрахові компанії повинні враховувати різницю в часі між відшкодуванням і прямими платежами.

Результат такого розрахування повинен бути скоригований для врахування очікуваних втрат унаслідок дефолту контрагента. Таке коригування повинне ґрунтуватися на оцінюванні ймовірності дефолту контрагента та середніх втрат у зв’язку з ним (втрати у випадку дефолту).

Держави-члени повинні забезпечити, щоб страхові та перестрахові компанії мали внутрішні процеси та процедури для забезпечення належності, повноти та достовірності даних, які використовуються при розрахуванні технічних резервів.

Якщо за конкретних обставин страхові та перестрахові компанії мають недостатньо даних належної якості для застосування надійного актуарного методу до групи або підгрупи їхніх страхових і перестрахових зобов’язань або сум відшкодування за договорами перестрахування або від суб’єктів спеціального призначення, при розрахуванні найкращої оцінки можуть використовуватися належні приблизні значення, у тому числі індивідуальні підходи.

Страхові та перестрахові компанії повинні мати процеси та процедури для забезпечення регулярного порівняння найкращих оцінок і припущень, які лежать в основі розрахування найкращих оцінок, із фактичними даними.

Якщо в результаті порівняння виявляються систематичні відхилення між фактичними даними та розрахунками найкращих оцінок страхових і перестрахових компаній, відповідна компанія повинна належним чином скоригувати використовувані актуарні методи та/або прийняті припущення.

За запитом наглядових органів страхові та перестрахові компанії повинні довести адекватність рівня технічних резервів, а також застосовність і релевантність використаних методів та відповідність використаних базисних статистичних даних.

Тією мірою, якою розрахування технічних резервів не відповідає статтям 76-83, наглядові органи можуть вимагати від страхових і перестрахових компаній збільшення розміру технічних резервів, щоб вони відповідали рівню, визначеному відповідно до зазначених статей.

1. Комісія ухвалює делеговані акти згідно зі статтею 301a для встановлення:

(a) актуарних і статистичних методологій розрахування найкращої оцінки, зазначеної у статті 77(2);

(b) методологій, принципів і способів визначення строкової структури відповідних безризикових процентних ставок, яка повинна використовуватися для розрахування найкращої оцінки, зазначеної у статті 77(2);

(c) обставин, за яких технічні резерви повинні розраховуватися в цілому або як сума найкращої оцінки та маржі ризику, а також методів, які підлягають використанню у випадку, коли технічні резерви розраховуються в цілому, як зазначено у статті 77(4);

(d) методів і припущень, які повинні використовуватися при розрахуванні маржі ризику, у тому числі при визначенні суми прийнятних власних коштів, необхідних для забезпечення виконання страхових і перестрахових зобов’язань, і калібрування ставки вартості капіталу, як зазначено у статті 77(5);

(e) видів діяльності, за якими необхідно сегментувати страхові та перестрахові зобов’язання для розрахування технічних резервів, як зазначено у статті 80;

(f) стандартів, які підлягають дотриманню для забезпечення належності, повноти та достовірності даних, що використовуються при розрахуванні технічних резервів, і конкретних обставин, за яких доцільно використовувати приблизні значення, у тому числі індивідуальні підходи, для розрахування найкращої оцінки, як зазначено у статті 82;

(g) специфікацій, які стосуються вимог, визначених у статті 77b(1), у тому числі методів, припущень і стандартних параметрів, які повинні використовуватися при розрахуванні впливу різкої зміни ризику збільшення рівня смертності, зазначеного у статті 77b(1)(e);

(h) специфікацій, які стосуються вимог, визначених у статті 77c, у тому числі припущень і методів, які повинні застосовуватися при розрахуванні узгоджувального коригування і основного спреду;

(i) методів і припущень для розрахування коригування на волатильність, зазначеного у статті 77d, у тому числі формули для обчислення спреду, вказаного в параграфі 2 зазначеної статті.

2. Щоб забезпечити послідовну гармонізацію стосовно методів розрахування технічних резервів, EIOPA, згідно зі статтею 301b, розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення:

(a) методологій, які повинні використовуватися при розрахуванні коригування на дефолт контрагента, зазначеного у статті 81, для врахування очікуваних втрат внаслідок дефолту контрагента;

(b) за необхідності, спрощених методів і способів розрахування технічних резервів для забезпечення пропорційності актуарних і статистичних методів, зазначених у пунктах (a) і (d), характеру, масштабу та складності ризиків, які беруть на себе страхові та перестрахові компанії, у тому числі кептивні страхові та перестрахові компанії.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, згідно зі статтями 10-14 Регламенту (ЄС) № 1094/2010.

3. З метою забезпечення однакових умов застосування статті 77b EIOPA розробляє проекти імплементаційних технічних стандартів щодо процедур затвердження застосування узгоджувального коригування, зазначеного у статті 77b(1).

EIOPA повинен надати Комісії такі проекти імплементаційних технічних стандартів до 31 жовтня 2014 року.

Комісії надано повноваження ухвалювати такі імплементаційні технічні стандарти згідно зі статтею 15 Регламенту (ЄС) № 1094/2010.

Власні кошти являють собою суму основних власних коштів, зазначених у статті 88, і додаткових власних коштів, зазначених у статті 89.

Основні власні кошти складаються з таких елементів:

(1) перевищення активами зобов’язань, оцінених відповідно до статті 75 та секції 2;

(2) субординовані зобов’язання.

Сума перевищення, зазначена в пункті (1), зменшується на суму власних акцій, що їх утримує страхова або перестрахова компанія.