• Посилання скопійовано
Документ підготовлено в системі iplex

Директива Європейського Парламенту і Ради 2009/138/ЄС від 25 листопада 2009 року про започаткування та ведення діяльності у сфері страхування та перестрахування (Платоспроможність II) (нова редакція)

Європейський Союз | Директива, Перелік, Міжнародний документ від 25.11.2009 № 2009/138/ЄС
Реквізити
  • Видавник: Європейський Союз
  • Тип: Директива, Перелік, Міжнародний документ
  • Дата: 25.11.2009
  • Номер: 2009/138/ЄС
  • Статус: Документ діє
  • Посилання скопійовано
Реквізити
  • Видавник: Європейський Союз
  • Тип: Директива, Перелік, Міжнародний документ
  • Дата: 25.11.2009
  • Номер: 2009/138/ЄС
  • Статус: Документ діє
Документ підготовлено в системі iplex
Стаття 17. Організаційно-правова форма страхової або перестрахової компанії
1. Держава-член розташування головного офісу повинна вимагати, щоб кожна компанія, яка має намір отримати авторизацію згідно зі статтею 14, мала одну з організаційно-правових форм, визначених у додатку III.
2. Держави-члени можуть створювати компанії у формі, що регулюється публічним правом, за умови, що напрямом діяльності таких організацій є здійснення операцій зі страхування та перестрахування на умовах, еквівалентних умовам, на яких здійснюють діяльність компанії, що регулюються приватним правом.
3. Комісія може ухвалювати делеговані акти згідно зі статтею 301a стосовно переліків форм, визначених у додатку III, за винятком пунктів 28 і 29 кожної із частин A, B та C.
Стаття 18. Умови авторизації
1. Держава-член розташування головного офісу повинна вимагати від кожної компанії, яка має намір отримати авторизацію:
(a) для страхових компаній - обмежити напрями їхньої діяльності страхуванням та операціями, які прямо пов’язані з ним, з виключенням усіх інших видів комерційної діяльності;
(b) для перестрахових компаній - обмежити напрями їхньої діяльності перестрахуванням і пов’язаними операціями; така вимога може включати виконання функції та здійснення діяльності холдингової компанії в контексті діяльності у фінансовому секторі у розумінні статті 2(8) Директиви 2002/87/ЄС;
(c) подати план операцій згідно зі статтею 23;
(d) утримувати прийнятні основні власні кошти для покриття абсолютної нижньої межі мінімальної вимоги до капіталу, передбаченої у статті 129(1)(d);
(e) надати докази того, що компанія буде здатна в подальшому утримувати прийнятні власні кошти для покриття вимоги до капіталу платоспроможності, як передбачено у статті 100;
(f) надати докази того, що компанія буде здатна в подальшому утримувати прийнятні основні власні кошти для покриття мінімальної вимоги до капіталу, як передбачено у статті 128;
(g) надати докази того, що компанія буде здатна відповідати вимогам до системи управління, зазначеним у секції 2 глави IV;
(h) у контексті видів страхування, інших ніж страхування життя, - повідомити імена та адреси всіх представників із врегулювання вимог, призначених відповідно до статті 4 Директиви 2000/26/ЄС у кожній державі-члені, іншій ніж держава-член, у якій подана заява про надання авторизації, якщо ризики, які підлягають покриттю, віднесені до класу 10 у частині A додатка I до цієї Директиви, за винятком відповідальності перевізника.
2. Страхова компанія, яка має намір отримати авторизацію для розширення своєї діяльності на інші класи або для розширення сфери дії авторизації, що покриває тільки окремі ризики, які належать до одного класу, повинна подати план операцій згідно зі статтею 23.
Крім того, вона повинна надати докази того, що вона володіє прийнятними власними коштами для покриття вимоги до капіталу платоспроможності та мінімальної вимоги до капіталу, які передбачені в першому параграфі статті 100 і статті 128.
3. Без обмеження параграфа 2, страхова компанія, яка здійснює діяльність зі страхування життя та має намір отримати авторизацію для розширення своєї діяльності на ризики, визначені у класах 1 або 2 у частині A додатка I, як зазначено у статті 73, повинна довести, що вона:
(a) володіє прийнятними основними власними коштами для покриття абсолютної нижньої межі мінімальної вимоги до капіталу для страхових компаній, які здійснюють страхування життя, і абсолютної нижньої межі мінімальної вимоги до капіталу для страхових компаній, які здійснюють види страхування, інші ніж страхування життя, як зазначено у статті 129(1)(d);
(b) зобов’язується в подальшому покривати мінімальні фінансові зобов’язання, зазначені у статті 74(3).
4. Без обмеження параграфа 2, страхова компанія, яка здійснює види страхування, інші ніж страхування життя, для ризиків, які віднесені до класів 1 або 2 у частині A додатка I, і має намір отримати авторизацію для розширення своєї діяльності на ризики страхування життя, як зазначено у статті 73, повинна довести, що вона:
(a) володіє прийнятними основними власними коштами для покриття абсолютної нижньої межі мінімальної вимоги до капіталу для страхових компаній, які здійснюють страхування життя, і абсолютної нижньої межі мінімальної вимоги до капіталу для страхових компаній, які здійснюють види страхування, інші ніж страхування життя, як зазначено у статті 129(1)(d);
(b) зобов’язується в подальшому покривати мінімальні фінансові зобов’язання, зазначені у статті 74(3).
Стаття 19. Тісні зв’язки
За наявності тісних зв’язків між страховою або перестраховою компанією та іншими фізичними або юридичними особами, наглядові органи повинні надавати авторизацію, тільки якщо такі зв’язки не перешкоджають ефективному виконанню їхніх наглядових функцій.
Наглядовий орган відмовляє в наданні авторизації, якщо закони, підзаконні нормативно-правові акти або адміністративні положення третьої країни, що регулюють діяльність однієї або більше фізичних чи юридичних осіб, з якими страхова або перестрахова компанія має тісні зв’язки, або труднощі, пов’язані із забезпеченням виконання таких інструментів, перешкоджають ефективному виконанню його наглядових функцій.
Наглядові органи повинні вимагати від страхових і перестрахових компаній надання їм інформації, яка є необхідною для здійснення моніторингу відповідності умовам, зазначеним у першому параграфі, на постійній основі.
Стаття 20. Головний офіс страхових і перестрахових компаній
Держави-члени повинні вимагати, щоб головні офіси страхових і перестрахових компаній були розташовані в тій самій державі-члені, що й їхні зареєстровані офіси.
Стаття 21. Умови страхових полісів і розміри страхових премій
1. Держави-члени не повинні вимагати попереднього затвердження або систематичного повідомлення загальних і спеціальних умов страхових полісів, розмірів страхових премій, технічних основ, які використовуються для розрахування розмірів страхових премій і технічних резервів, або форм та інших друкованих документів, які компанія має намір використовувати у своїх операціях із володільцями страхових полісів або компаніями, які виступають цедентами або ретроцедентами.
Однак для страхування життя та з виключною метою перевірки відповідності національним положенням щодо актуарних принципів держава-член розташування головного офісу може вимагати систематичного повідомлення технічних основ, які використовуються для розрахування розмірів страхових премій і технічних резервів. Така вимога не повинна бути передумовою для надання авторизації страховій компанії, що здійснює страхування життя.
2. Держави-члени не повинні зберігати або впроваджувати попереднє повідомлення або затвердження пропонованого підвищення ставок страхових премій, окрім як у рамках загальної системи контролю цін.
3. Держави-члени можуть проводити в компаніях, які мають намір отримати або отримали авторизацію для класу 18 у частині A додатка I, перевірки їхніх прямих або непрямих ресурсів у розрізі персоналу та обладнання, включно з кваліфікацією їхніх медичних працівників і якістю обладнання, доступного таким компаніям для виконання їхніх зобов’язань, які виникають із зазначеного класу.
4. Держави-члени можуть зберігати в силі або впроваджувати закони, підзаконні нормативно-правові акти або адміністративні положення, які вимагають затвердження установчого договору та статуту і надання будь-яких інших документів, необхідних для нормального здійснення нагляду.
Стаття 22. Економічні потреби ринку
Держави-члени не повинні вимагати, щоб будь-яка заява про надання авторизації розглядалася в контексті економічних потреб ринку.
Стаття 23. План операцій
1. План операцій, зазначений у статті 18(1)(c), повинен містити детальну інформацію або докази стосовно:
(a) характеру ризиків або зобов’язань, які пропонує покривати відповідна страхова або перестрахова компанія;
(b) виду угод про перестрахування, які перестрахова компанія пропонує укладати з компаніями-цедентами;
(c) керівних принципів перестрахування та ретроцесії;
(d) елементи основних власних коштів, які становлять абсолютну нижню межу мінімальної вимоги до капіталу;
(e) оцінок витрат на створення адміністративних служб і організацію забезпечення діяльності; фінансових ресурсів для покриття таких витрат і, якщо ризики, які підлягають покриттю, віднесені до класу 18 у частині A додатка I, ресурсів, які перебувають у розпорядженні страхової компанії для забезпечення обіцяного асистансу.
2. На додаток до вимог, визначених у параграфі 1, щодо перших трьох фінансових років план повинен містити зазначені нижче лементи:
(a) прогнозний баланс;
(b) оцінки майбутньої вимоги до капіталу платоспроможності, як передбачено в підсекції 1 секції 4 глави VI, на основі прогнозного балансу, зазначеного в пункті (a), а також метод розрахування, використаний для отримання таких оцінок;
(c) оцінки майбутньої мінімальної вимоги до капіталу, як передбачено у статтях 128 і 129, на основі прогнозного балансу, зазначеного в пункті (a), а також метод розрахування, використаний для отримання таких оцінок;
(d) оцінки фінансових ресурсів для покриття технічних резервів, мінімальної вимоги до капіталу та вимоги до капіталу платоспроможності;
(e) для видів страхування, інших ніж страхування життя, та перестрахування - також зазначені нижче елементи:
(i) оцінки витрат на управління, інших ніж витрати на започаткування діяльності, зокрема поточних загальних витрат і комісій;
(ii) оцінки страхових премій або внесків і вимог;
(f) для страхування життя - також план із визначенням детальних оцінок доходів і витрат, пов’язаних із прямим страхуванням, прийняттям і передачею ризиків на перестрахування.
Стаття 24. Акціонери та учасники з істотною участю
1. Наглядові органи держави-члена розташування головного офісу не повинні надавати компанії авторизацію на започаткування діяльності зі страхування та перестрахування, доки їм не нададуть інформацію про акціонерів або учасників, незалежно від того, чи вони є прямими чи непрямими, фізичними чи юридичними особами, що мають істотну участь у такій компанії, і про розмір такої участі.
Такі органи відмовляють у наданні авторизації, якщо, з огляду на потребу забезпечити надійне та розумне управління страховою або перестраховою компанією, вони не переконалися у кваліфікації акціонерів або учасників, які мають істотну участь.
2. Для цілей параграфа 1 враховуються права голосу, зазначені у статтях 9 та 10 Директиви Європейського Парламенту і Ради 2004/109/ЄС від 15 грудня 2004 року про гармонізацію вимог щодо прозорості інформації про емітентів, цінні папери яких допущені до торгівлі на регульованому ринку (- 5), а також умови стосовно їх об’єднання, встановлені у статті 12(4) та (5) зазначеної Директиви .
Держави-члени не повинні враховувати права голосу або акції/частки, якими інвестиційні фірми або кредитні установи можуть володіти в результаті надання послуг з андеррайтингу фінансових інструментів та/або розміщення фінансових інструментів на підставі твердого зобов’язання, передбаченого в пункті (6) секції A додатка I до Директиви 2004/39/ЄС , за умови, що такі права, з одного боку, не реалізуються або іншим чином не використовуються для втручання в управління емітентом і, з іншого боку, відчужують протягом одного року після набуття.
Стаття 25. Відмова в наданні авторизації
Будь-яке рішення про відмову в наданні авторизації повинне містити повне обґрунтування та повідомлятися відповідній компанії.
Кожна держава-член повинна передбачити право на звернення до суду в разі відмови в наданні авторизації.
Таке право також може бути передбачене у випадках, коли наглядові органи не розглянули заяву про надання авторизації упродовж шести місяців з дати її отримання.
Стаття 25a. Повідомлення та публікація інформації про авторизації та відмови в наданні авторизації
Про кожну авторизацію або відмову в наданні авторизації необхідно повідомляти європейському наглядовому органу (Європейському органу зі страхування і професійних пенсій) (далі - EIOPA), створеному на підставі Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1094/2010 (- 6). Найменування кожної страхової або перестрахової компанії, якій була надана авторизація, вносять до переліку. EIOPA повинен опублікувати та оновлювати такий перелік на своєму вебсайті.
Стаття 26. Попередні консультації з органами інших держав-членів
1. Необхідно проводити консультації з наглядовими органами будь-якої іншої відповідної держави-члена, перш ніж надати авторизацію:
(a) дочірній компанії страхової або перестрахової компанії, авторизованої в такій державі-члені;
(b) дочірній компанії материнської компанії страхової або перестрахової компанії, авторизованої в такій державі-члені; або
(c) компанії, яка контролюється тією самою фізичною або юридичною особою, що контролює страхову або перестрахову компанію, авторизовану в такій державі-члені.
2. Необхідно проводити консультації з органами відповідної держави-члена, які відповідають за нагляд за кредитними установами або інвестиційними фірмами, перш ніж надати авторизацію страховій або перестраховій компанії, яка:
(a) є дочірньою компанією кредитної установи або інвестиційної фірми, авторизованої у Співтоваристві;
(b) є дочірньою компанією материнської компанії кредитної установи або інвестиційної фірми, авторизованої у Співтоваристві; або
(c) є компанією, яка контролюється тією самою фізичною або юридичною особою, що контролює кредитну установу або інвестиційну фірму, авторизовану у Співтоваристві.
3. Відповідні органи, зазначені у параграфах 1 і 2, повинні, зокрема, проводити консультації один з одним під час оцінювання придатності акціонерів або учасників, а також відповідності вимогам щодо професійної придатності та добросовісності всіх осіб, які фактично керують діяльністю компанії або виконують інші ключові функції в управлінні іншим суб’єктом, що входить до тієї самої групи.
Вони повинні обмінюватися будь-якою інформацією стосовно придатності акціонерів або учасників, а також відповідності вимогам щодо професійної придатності та добросовісності всіх осіб, які фактично керують діяльністю компанії або виконують інші ключові функції, що має значення для інших відповідних компетентних органів при наданні авторизації, а також при здійсненні регулярного оцінювання дотримання умов роботи.
ГЛАВА III
Наглядові органи та загальні правила
Стаття 27. Основна мета нагляду
Держави-члени повинні забезпечити, щоб наглядовим органам були надані необхідні засоби та щоб вони мали відповідні експертні знання, спроможність і повноваження для досягнення основної мети нагляду, а саме захисту володільців страхових полісів і вигодонабувачів.
Стаття 28. Фінансова стабільність і проциклічність
Без обмеження основної мети нагляду, визначеної у статті 27, держави-члени повинні забезпечити, щоб при виконанні своїх загальних обов’язків наглядові органи належним чином враховували потенційний вплив їхніх рішень на стабільність відповідних фінансових систем у Європейському Союзі, особливо в надзвичайних ситуаціях, беручи до уваги доступну у відповідний момент часу інформацію.
У періоди надзвичайних коливань на фінансових ринках наглядові органи повинні враховувати потенційний проциклічний ефект їхніх дій.
Стаття 29. Загальні принципи нагляду
1. Нагляд повинен ґрунтуватися на перспективному та ризик-орієнтованому підході. Він повинен включати постійну перевірку належного здійснення діяльності зі страхування або перестрахування та відповідності страхових або перестрахових компаній положенням щодо нагляду.
2. Нагляд за страховими та перестраховими компаніями повинен передбачати належне поєднання дистанційних заходів та виїзних інспекцій.
3. Держави-члени повинні забезпечити, щоб вимоги, встановлені в цій Директиві, застосовувалися у спосіб, який є пропорційним характеру, масштабу та складності ризиків, характерних для діяльності страхової або перестрахової компанії.
4. Делеговані акти, а також регуляторні та імплементаційні технічні стандарти, ухвалені Комісією, повинні враховувати принцип пропорційності, щоб таким чином забезпечити пропорційне застосування цієї Директиви, особливо до малих страхових компаній.
Проекти регуляторних технічних стандартів, подані EIOPA згідно зі статтями 10-14 Регламенту (ЄС) № 1094/2010, проекти імплементаційних технічних стандартів, подані згідно зі статтею 15 зазначеного Регламенту, а також настанови та рекомендації, видані згідно зі статтею 16 зазначеного Регламенту, повинні враховувати принцип пропорційності, щоб таким чином забезпечити пропорційне застосування цієї Директиви, особливо до малих страхових компаній.
Стаття 30. Наглядові органи та сфера нагляду
1. Фінансовий нагляд за страховими та перестраховими компаніями, у тому числі за діяльністю, яку вони здійснюють через філії або на основі свободи надання послуг, є виключною відповідальністю держави-члена розташування головного офісу.
2. Фінансовий нагляд відповідно до параграфа 1 повинен поширюватися на всю діяльність страхової або перестрахової компанії та включати перевірку платоспроможності, створення технічних резервів, активів і прийнятних власних коштів згідно з правилами, які встановлені, або практиками, які застосовуються в державі-члені розташування головного офісу відповідно до положень, ухвалених на рівні Співтовариства.
У випадках, коли відповідна страхова компанія авторизована на покриття ризиків, віднесених до класу 18 у частині A додатка I, нагляд повинен охоплювати моніторинг технічних ресурсів, що перебувають у розпорядженні страхової компанії для цілей здійснення операцій з асистансу, які вона зобов’язалася здійснити, якщо моніторинг таких ресурсів передбачений правом держави-члена розташування головного офісу.
3. Якщо наглядові органи держави-члена розташування ризику або держави-члена виконання зобов’язань чи, у випадку перестрахової компанії, наглядові органи держави-члена ведення діяльності мають підстави вважати, що діяльність страхової або перестрахової компанії може вплинути на її фінансову стійкість, вони повинні повідомити про це наглядові органи держави-члена розташування головного офісу такої компанії.
Наглядові органи держави-члена розташування головного офісу повинні визначити, чи відповідна компанія відповідає пруденційним принципам, встановленим у цій Директиві.
Стаття 31. Прозорість та підзвітність
1. Наглядові органи повинні виконувати свої завдання на основі прозорості та підзвітності з належним забезпеченням захисту конфіденційної інформації.
2. Держави-члени повинні забезпечити розкриття такої інформації:
(a) тексти законів, підзаконних нормативно-правових актів, адміністративних правил і загальних настанов у сфері регулювання страхування
(b) загальні критерії та методи, у тому числі інструменти, розроблені згідно зі статтею 34(4), які використовуються у процесі наглядової перевірки, як визначено у статті 36;
(c) агреговані статистичні дані про ключові аспекти застосування пруденційного режиму;
(d) спосіб реалізації можливостей, передбачених у цій Директиві;
(e) цілі нагляду, а також його основні функції та заходи.
Інформація, розкрита згідно з першим підпараграфом, повинна бути достатньою для надання можливості порівняння підходів до нагляду, прийнятих наглядовими органами різних держав-членів.
Інформація може розкриватися в загальному форматі та підлягає регулярному оновленню. Інформація, зазначена в пунктах (a)-(e) першого підпараграфа, повинна бути доступна в єдиному електронному розташуванні в кожній державі-члені.
3. Держави-члени повинні передбачити прозорі процедури призначення та звільнення членів керівних і управлінських органів їхніх наглядових органів.
4. Без обмеження статті 35, статті 51, статті 254(2) і статті 256, Комісія ухвалює делеговані акти згідно зі статтею 301a, які стосуються параграфа 2 цієї статті та визначають ключові аспекти розкриття агрегованих статистичних даних, а також зміст і дату публікації інформації, яка підлягає розкриттю.
5. Щоб забезпечити однакові умови застосування параграфа 2 цієї статті та без обмеження статті 35, статті 51, статті 254(2) і статті 256, EIOPA розробляє проекти імплементаційних технічних стандартів для визначення шаблонів і структури розкриття інформації, передбаченого в цій статті.
EIOPA повинен надати Комісії такі проекти імплементаційних технічних стандартів до 30 вересня 2015 року.
Комісії надано повноваження ухвалювати імплементаційні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, згідно зі статтею 15 Регламенту (ЄС) № 1094/2010.
Стаття 32. Заборона відхилення договорів перестрахування або договорів ретроцесії
1. Держава-член розташування головного офісу страхової компанії не повинна відхиляти договір перестрахування, укладений з перестраховою або страховою компанією, авторизованою згідно зі статтею 14, з підстав, які прямо пов’язані з фінансовою стійкістю такої перестрахової або страхової компанії.
2. Держава-член розташування головного офісу перестрахової компанії не повинна відхиляти договір ретроцесії, укладений перестраховою компанією з іншою перестраховою або страховою компанією, авторизованою згідно зі статтею 14, з підстав, які прямо пов’язані з фінансовою стійкістю такої перестрахової або страхової компанії.
Стаття 33. Нагляд за філіями, заснованими в іншій державі-члені
Держави-члени повинні передбачити, щоб у випадках, коли страхова або перестрахова компанія, авторизована в іншій державі-члені, здійснює свою діяльність через філію, наглядові органи держави-члена розташування головного офісу могли, поінформувавши наглядові органи держави-члена ведення діяльності, проводити, самостійно або за посередництва осіб, призначених із такою метою, виїзні перевірки щодо інформації, необхідної для забезпечення фінансового нагляду за такою компанією.
Органи відповідної держави-члена ведення діяльності можуть брати участь у таких перевірках.
Якщо наглядовий орган повідомив наглядовим органам держави-члена ведення діяльності, що він має намір провести виїзні перевірки згідно з першим параграфом і якщо такому наглядовому органу перешкоджають здійснювати своє право на проведення таких виїзних перевірок або якщо наглядові органи держави-члена ведення діяльності не здатні здійснити на практиці своє право на участь згідно з другим параграфом, наглядові органи можуть направити справу на розгляд EIOPA та звернутися до нього за допомогою згідно зі статтею 19 Регламенту (ЄС) № 1094/2010. У такому випадку EIOPA може діяти відповідно до повноважень, наданих йому на підставі зазначеної статті.
Згідно зі статтею 21 Регламенту (ЄС) № 1094/2010, EIOPA може брати участь у виїзних перевірках, якщо їх спільно проводять два або більше наглядових органів.
Стаття 34. Загальні наглядові повноваження
1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб наглядові органи мали повноваження застосовувати запобіжні або коригувальні заходи для забезпечення дотримання страховими та перестраховими компаніями законів, підзаконних нормативно-правових актів та адміністративних положень, яких вони повинні дотримуватися в кожній державі-члені.
2. Наглядові органи повинні мати повноваження застосовувати будь-які необхідні заходи, у тому числі, у відповідних випадках, заходи адміністративного або фінансового характеру, до страхових або перестрахових компаній, а також до членів їхніх адміністративних, управлінських або наглядових органів.
3. Держави-члени повинні забезпечити, щоб наглядові органи мали повноваження вимагати надання будь-якої інформації, необхідної для здійснення нагляду згідно зі статтею 35.
4. Держави-члени повинні забезпечити, щоб наглядові органи мали повноваження розробляти, на додаток до розрахування вимоги до капіталу платоспроможності та у відповідних випадках, необхідні кількісні інструменти в рамках процесу наглядової перевірки для оцінювання здатності страхових або перестрахових компаній справлятися з можливими подіями або майбутніми змінами економічних умов, які можуть мати несприятливий вплив на їхній загальний фінансовий стан. Наглядові органи повинні мати повноваження вимагати проведення компаніями відповідних тестів.
5. Наглядові органи повинні мати повноваження проводити виїзні розслідування у приміщеннях страхових і перестрахових компаній.
6. Наглядові повноваження повинні здійснюватися своєчасно та на пропорційній основі.
7. Повноваження стосовно страхових і перестрахових компаній, зазначені в параграфах 1-5, також повинні бути доступні стосовно діяльності страхових і перестрахових компаній, переданої на аутсорсинг.
8. Повноваження, зазначені у параграфах 1-5 і 7, повинні здійснюватися, за необхідності, у порядку забезпечення виконання або, у відповідних випадках, через судові канали.
Стаття 35. Інформація, яку необхідно надавати для цілей нагляду
1. Держави-члени повинні вимагати, щоб страхові та перестрахові компанії надавали наглядовим органам інформацію, яка необхідна для цілей нагляду, враховуючи цілі нагляду, встановлені у статтях 27 і 28. Така інформація повинна щонайменше включати інформацію, необхідну для виконання таких дій у ході здійснення процесу, зазначеного у статті 36:
(a) оцінювання системи управління, яка використовується компаніями, діяльності, яку вони ведуть, принципів оцінювання, які застосовуються для цілей платоспроможності, ризиків, яких вони зазнають, і систем управління ризиками, а також структури капіталу, потреб у капіталі та управління ним;
(b) ухвалення будь-яких належних рішень за результатами здійснення наглядових прав і обов’язків.
2. Держави-члени повинні забезпечити наявність у наглядових органів таких повноважень:
(a) визначати характер, обсяг і формат інформації, зазначеної в параграфі 1, надання якої вони вимагають від страхових і перестрахових компаній у такі моменти часу:
(i) у попередньо визначені періоди;
(ii) при настанні попередньо визначених подій;
(iii) під час встановлення відомостей щодо стану страхової або перестрахової компанії;
(b) отримувати будь-яку інформацію про договори, укладені посередниками, або договори, укладені з третіми особами; та
(c) вимагати надання інформації від зовнішніх експертів, таких як аудитори й актуарії.
3. Інформація, зазначена в параграфах 1 і 2, повинна містити такі елементи:
(a) якісні або кількісні елементи чи будь-яке належне їх поєднання;
(b) історичні, поточні або перспективні елементи чи будь-яке належне їх поєднання;
(c) дані з внутрішніх або зовнішніх джерел чи будь-яке належне їх поєднання.
4. Інформація, зазначена в параграфах 1 і 2, повинна відповідати таким принципам:
(a) вона повинна відображати характер, обсяг і складність діяльності відповідної компанії та, зокрема, ризиків, характерних для такої діяльності;
(b) вона повинна бути доступною, повною в розрізі усіх суттєвих аспектів, порівнянною та узгодженою в часі; та
(c) вона повинна бути релевантною, надійною та зрозумілою.
5. Держави-члени повинні вимагати, щоб страхові та перестрахові компанії мали належні системи та структури для виконання вимог, встановлених у параграфах 1-4, а також задокументовану політику, затверджену адміністративним, управлінським або наглядовим органом страхової або перестрахової компанії, для постійного забезпечення належності наданої інформації.
6. Без обмеження статті 129(4), якщо попередньо визначені періоди, зазначені в параграфі 2(a)(i), коротші за один рік, відповідні наглядові органи можуть обмежити регулярне звітування для цілей нагляду у випадках, коли:
(a) надання такої інформації буде надмірно обтяжливим з огляду на характер, масштаб і складність ризиків, характерних для діяльності компанії;
(b) відповідну інформацію надають принаймні на щорічній основі.
Наглядові органи не повинні обмежувати регулярне звітування для цілей нагляду з періодичністю менше ніж один рік для страхових або перестрахових компаній, які входять до групи у розумінні статті 212(1)(c), крім випадків, коли компанія може довести наглядовому органу, що регулярне звітування для наглядових цілей із періодичністю менше ніж один рік є недоцільним з огляду на характер, масштаб і складність ризиків, характерних для діяльності групи.
Обмеження регулярного звітування для цілей нагляду надається тільки компаніям, які становлять не більше ніж 20% ринку страхування життя, видів страхування, інших ніж страхування життя, і перестрахування, відповідно, у державі-члені, де частка ринку видів страхування, інших ніж страхування життя, визначається на основі валового обсягу підписаних премій, а частка ринку страхування - на основі валового обсягу технічних резервів.
При визначенні того, які компанії мають право на такі обмеження, наглядові органи повинні надавати пріоритет найменшим компаніям.
7. Відповідні наглядові органи можуть обмежувати регулярне звітування для цілей нагляду або звільняти страхові та перестрахові компанії від звітування за окремими позиціями, якщо:
(a) надання такої інформації буде надмірно обтяжливим з огляду на характер, масштаб і складність ризиків, характерних для діяльності компанії;
(b) надання такої інформації не потрібне для дієвого нагляду за компанією;
(c) звільнення не підриває стабільність відповідних фінансових систем у Союзі; та
(d) компанія здатна надавати інформацію на ситуативній основі.
Наглядові органи не повинні звільняти від звітування за окремими позиціями страхові або перестрахові компанії, які входять до групи у розумінні статті 212(1)(c), крім випадків, коли компанія може довести наглядовому органу, що звітування за окремими позиціями є недоцільним з огляду на характер, масштаб і складність ризиків, характерних для діяльності групи, і з урахуванням мети забезпечення фінансової стабільності.
Звільнення від звітування за окремими позиціями надається тільки компаніям, які становлять не більше ніж 20% ринку страхування життя, видів страхування, інших ніж страхування життя, або перестрахування, відповідно, у державі-члені, де частка ринку видів страхування, інших ніж страхування життя, визначається на основі валового обсягу підписаних премій, а частка ринку страхування - на основі валового обсягу технічних резервів.
При визначенні того, які компанії мають право на таке звільнення, наглядові органи повинні надавати пріоритет найменшим компаніям.
8. Для цілей параграфів 6 і 7 у рамках процесу наглядової перевірки наглядові органи повинні оцінювати, чи надання інформації буде надмірно обтяжливим з огляду на характер, масштаб і складність ризиків, характерних для діяльності компанії, з урахуванням принаймні таких аспектів:
(a) обсягу страхових премій, технічних резервів і активів компанії;
(b) волатильності страхових вимог і виплат, які покриває компанія;
(c) ринкових ризиків, які виникають у зв’язку з інвестиціями компанії;
(d) рівня концентрації ризиків;
(e) загальної кількості класів страхування життя та видів страхування, інших ніж страхування життя, на покриття яких надана авторизація;
(f) можливого впливу управління активами компанії на фінансову стабільність;
(g) систем і структур компанії для надання інформації для цілей нагляду та задокументованої політики, зазначеної в параграфі 5;
(h) належності системи управління компанією;
(i) рівня власних коштів для покриття вимоги до капіталу платоспроможності та мінімальної вимоги до капіталу;
(j) чи є компанія кептивною страховою або перестраховою компанією, яка покриває тільки ризики, пов’язані з промисловою або комерційною групою, до якої вона належить.
9. Комісія ухвалює делеговані акти згідно зі статтею 301a, у яких визначається інформація, зазначена в параграфах 1-4 цієї статті, а також кінцеві строки подання такої інформації з метою забезпечення належного ступеня конвергенції звітування для цілей нагляду.
10. З метою забезпечення однакових умов застосування цієї статті EIOPA може розробляти проекти імплементаційних технічних стандартів щодо регулярного звітування для цілей нагляду стосовно шаблонів для подання інформації наглядовим органам, зазначеного в параграфах 1 і 2.
EIOPA повинен надати Комісії такі проекти імплементаційних технічних стандартів до 30 червня 2015 року.
Комісії надано повноваження ухвалювати імплементаційні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, згідно зі статтею 15 Регламенту (ЄС) № 1094/2010.
11. З метою підвищення узгодженості та послідовності застосування параграфів 6 і 7 EIOPA видає настанови згідно зі статтею 16 Регламенту (ЄС) № 1094/2010 для подальшого уточнення методів, які необхідно використовувати при визначенні часток ринку, зазначених у третьому підпараграфі параграфів 6 і 7.
Стаття 36. Процес наглядової перевірки
1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб наглядові органи перевіряли та оцінювали стратегії, процеси та процедури звітування, впроваджені страховими та перестраховими компаніями для дотримання законів, підзаконних нормативно-правових актів та адміністративних положень, ухвалених відповідно до цієї Директиви.
Такі перевірка та оцінювання повинні включати оцінювання якісних вимог до системи управління, оцінювання ризиків, яких зазнає або може зазнати відповідна компанія, а також оцінювання здатності відповідних компаній оцінити такі ризики з урахуванням середовища, у якому вони здійснюють свою діяльність.
2. Наглядові органи повинні, зокрема, перевіряти та оцінювати відповідність:
(a) вимогам до системи управління, включно з оцінюванням власного ризику та платоспроможності, як визначено в секції 2 глави IV;
(b) вимогам до технічних резервів, як визначено в секції 2 глави VI;
(c) вимогам до капіталу, як визначено в секціях 4 і 5 глави VI;
(d) правилам інвестування, як визначено в секції 6 глави VI;
(e) вимогам до якості та кількості власних коштів, як визначено в секції 3 глави VI;
(f) якщо страхова або перестрахова компанія використовує повну або часткову внутрішню модель - постійну відповідність вимогам до повних і часткових внутрішніх моделей, визначеним у підсекції 3 секції 4 глави VI.
3. Наглядові органи повинні мати належні інструменти моніторингу, які дають їм змогу виявляти погіршення фінансових умов у страховій або перестраховій компанії та здійснювати моніторинг усунення такого погіршення.
4. Наглядові органи повинні оцінити належність методів і практик страхових та перестрахових компаній, призначених для виявлення можливих подій або майбутніх змін економічних умов, які можуть негативно вплинути на загальний фінансовий стан відповідної компанії.
Наглядові органи повинні оцінити здатність компаній справлятися з такими можливими подіями або майбутніми змінами економічних умов.
5. Наглядові органи повинні мати необхідні повноваження, щоб вимагати від страхових і перестрахових компаній усунення вразливостей або недоліків, виявлених у процесі наглядової перевірки.
6. Перевірки та оцінювання, зазначені в параграфах 1, 2 і 4, повинні проводитися на регулярній основі.
Наглядові органи повинні встановити мінімальну періодичність та обсяг таких перевірок і оцінювань з урахуванням характеру, обсягу та складності діяльності відповідних страхових або перестрахових компаній.
Стаття 37. Надбавка на капітал
1. За результатами процесу наглядової перевірки наглядові органи за виняткових обставин можуть встановити надбавку на капітал для страхової або перестрахової компанії шляхом ухвалення рішення із зазначенням підстав. Така можливість існує тільки в зазначених нижче випадках:
(a) наглядовий орган дійшов висновку, що профіль ризику страхової або перестрахової компанії істотно відхиляється від припущень, які лежать в основі вимоги до капіталу платоспроможності, розрахованої з використанням стандартної формули згідно з підсекцією 2 секції 4 глави VI та:
(i) вимога щодо використання внутрішньої моделі відповідно до статті 119 є неприйнятною або була неефективною; або
(ii) поки триває розроблення часткової або повної внутрішньої моделі відповідно до статті 119;
(b) наглядовий орган дійшов висновку, що профіль ризику страхової або перестрахової компанії істотно відхиляється від припущень, які лежать в основі вимоги до капіталу платоспроможності, розрахованої з використанням внутрішньої моделі згідно з підсекцією 3 секції 4 глави VI, у зв’язку з недостатнім відображенням деяких кількісно вимірюваних ризиків, і модель не вдалося адаптувати для кращого відображення відповідного профілю ризику в належний строк;
(c) наглядовий орган дійшов висновку, що система управління страхової або перестрахової компанії суттєво відхиляється від стандартів. встановлених у секції 2 глави IV, що такі відхилення перешкоджають здатності компанії належним чином виявляти, здійснювати моніторинг, управляти та звітувати про ризики, яких вона зазнає або може зазнати, і що застосування інших заходів саме собою, ймовірно, не дасть змоги достатнім чином виправити недоліки в належний строк;
(d) страхова або перестрахова компанія застосовує узгоджувальне коригування, зазначене у статті 77b, коригування на волатильність, зазначене у статті 77d, або перехідні заходи, зазначені у статтях 308c та 308d, і наглядовий орган дійшов висновку, що профіль ризику такої компанії істотно відхиляється від припущень, які лежать в основі таких коригувань і перехідних заходів.
2. За обставин, визначених у пунктах (a) і (b) параграфа 1, надбавку на капітал необхідно розраховувати таким чином, щоб забезпечити дотримання компанією статті 101(3).
За обставин, визначених у параграфі 1(c), надбавка на капітал повинна бути пропорційною до істотних ризиків, які виникають із недоліків, що призвели до ухвалення рішення наглядового органу про встановлення надбавки.
За обставин, визначених у параграфі 1(d), надбавка на капітал повинна бути пропорційною до істотних ризиків, які виникають із відхилення, вказаного в зазначеному параграфі.
3. У випадках, визначених у пунктах (b) і (c) параграфа 1, наглядовий орган повинен забезпечити, щоб страхова або перестрахова компанія докладала всіх зусиль для усунення недоліків, які призвели до застосування надбавки на капітал.
4. Надбавка на капітал, зазначену в параграфі 1, принаймні раз на рік переглядається наглядовим органом і скасовується, якщо компанія усуває недоліки, які призвели до її застосування.
5. Вимога до капіталу платоспроможності, включно з надбавкою на капітал, замінює неналежну вимогу до капіталу платоспроможності.
Незважаючи на перший підпараграф, вимога до капіталу платоспроможності не повинна включати надбавку на капітал, застосовану згідно з параграфом 1(c), для цілей розрахування маржі ризику, зазначеної у статті 77(5).
6. Комісія ухвалює делеговані акти згідно зі статтею 301a для детального визначення обставин, за яких може бути застосована надбавка на капітал.
7. Комісія ухвалює делеговані акти згідно зі статтею 301a для детального визначення методологій розрахування надбавок на капітал.
8. З метою забезпечення однакових умов застосування цієї статті EIOPA розробляє проекти імплементаційних технічних стандартів стосовно процедур ухвалення рішень про встановлення, розрахування або скасування надбавок на капітал.
EIOPA повинен надати Комісії такі проекти імплементаційних технічних стандартів до 30 вересня 2015 року.
Комісії надано повноваження ухвалювати імплементаційні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, згідно зі статтею 15 Регламенту (ЄС) № 1094/2010.
Стаття 38. Нагляд за функціями та діяльністю, переданими на аутсорсинг
1. Без обмеження статті 49, держави-члени повинні забезпечити, щоб страхові та перестрахові компанії, які передають на аутсорсинг функцію або діяльність зі страхування чи перестрахування, вжили необхідних заходів для забезпечення виконання таких умов:
(a) надавач послуг повинен співпрацювати з наглядовими органами страхової або перестрахової компанії у зв’язку з функцією або діяльністю, переданою на аутсорсинг;
(b) страхові та перестрахові компанії, їхні аудитори та наглядові органи повинні мати ефективний доступ до даних, пов’язаних із функціями або діяльністю, переданими на аутсорсинг;
(c) наглядові органи повинні мати ефективний доступ до господарських приміщень надавача послуг і повинні мати змогу здійснювати такі права доступу.
2. Держава-член, у якій розташований надавач послуг, повинна дозволяти наглядовим органам страхової або перестрахової компанії проводити, самостійно або за посередництва осіб, призначених ними з такою метою, виїзні інспекції у приміщеннях надавача послуг. Наглядовий орган страхової або перестрахової компанії повинен повідомити належний орган держави-члена надавача послуг до проведення виїзної інспекції. У випадку суб’єкта, який не перебуває під наглядом, належним органом є наглядовий орган.
Наглядові органи держави-члена страхової або перестрахової компанії можуть делегувати проведення таких виїзних інспекцій наглядовим органам держави-члена, у якій розташований надавач послуг.
Якщо наглядовий орган повідомив належному органу держави-члена надавача послуг, що він має намір провести виїзну інспекцію згідно із цим параграфом, або якщо він проводить виїзну інспекцію згідно з першим підпараграфом і при цьому такий наглядовий орган не здатний на практиці здійснити своє право на проведення такої виїзної інспекції, наглядовий орган може направити справу на розгляд до EIOPA та звернутися до нього за допомогою згідно зі статтею 19 Регламенту (ЄС) № 1094/2010. У такому випадку EIOPA може діяти відповідно до повноважень, наданих йому на підставі зазначеної статті.
Згідно зі статтею 21 Регламенту (ЄС) № 1094/2010, EIOPA може брати участь у виїзних перевірках, якщо їх спільно проводять два або більше наглядових органів.
Стаття 39. Передача портфеля
1. За умов, встановлених національним правом, держави-члени повинні дозволяти страховим і перестраховим компаніям, головні офіси яких розташовані на їхній території, повністю або частково передавати їхні портфелі договорів, укладених на підставі права на заснування або свободи надання послуг, компанії, що здійснює акцепт, яка має осідок у Співтоваристві.
Таку передачу дозволяють, тільки якщо наглядові органи держави-члена розташування головного офісу компанії, що здійснює акцепт, підтверджують, що з урахуванням передачі компанія, що здійснює акцепт, володіє необхідними прийнятними власними коштами для покриття вимоги до капіталу платоспроможності, зазначеної в першому параграфі статті 100.
2. У випадку страхових компаній застосовуються параграфи 3-6.
3. Якщо філія пропонує передати весь або частину її портфеля договорів, необхідно провести консультації з державою-членом, у якій розташована така філія.
4. За обставин, зазначених у параграфах 1 і 3, наглядові органи держави-члена розташування головного офісу страхової компанії, що здійснює передачу, дозволяють таку передачу після отримання згоди від органів держав-членів, у яких були укладені договори на підставі права на заснування або свободи надання послуг.
5. Органи держав-членів, з якими були проведені консультації, повинні надати свій висновок або згоду органам держави-члена розташування головного офісу страхової компанії, що здійснює передачу, упродовж трьох місяців із моменту отримання запиту на проведення консультацій.
Відсутність відповіді упродовж зазначеного періоду від органів, з якими проводилися консультації, вважається мовчазною згодою.
6. Інформація про передачу портфеля, дозволену згідно з параграфами 1-5, повинна бути опублікована до або після надання дозволу, як встановлено національним правом держави-члена розташування головного офісу, держави-члена розташування ризику або держави-члена виконання зобов’язань.
Такі передачі автоматично набувають чинності для володільців страхових полісів, застрахованих осіб і будь-якої іншої особи, що має права або обов’язки, які виникають з переданих договорів.
Перший і другий підпараграфи цього параграфа не впливають на право держав-членів надавати володільцям страхових полісів можливість скасування договорів упродовж визначеного строку після передачі.
ГЛАВА IV
Умови, що регулюють ведення діяльності
Секція 1
Відповідальність адміністративних, управлінських або наглядових органів
Стаття 40. Відповідальність адміністративного, управлінського або наглядового органу
Держави-члени повинні забезпечити, щоб остаточна відповідальність за дотримання відповідною компанією законів, підзаконних нормативно-правових актів та адміністративних положень, ухвалених відповідно до цієї Директиви, покладалася на адміністративний, управлінський або наглядовий орган страхової або перестрахової компанії.
Секція 2
Система управління
Стаття 41. Загальні вимоги до управління
1. Держави-члени повинні вимагати, щоб усі страхові та перестрахові компанії мали ефективну систему управління, яка забезпечує розумне та пруденційне управління діяльністю.
Така система повинна принаймні включати належну та прозору організаційну структуру з чітким і належним розподілом обов’язків та ефективною системою забезпечення передачі інформації. Вона повинна включати в себе дотримання вимог, встановлених у статтях 42-49.
Система управління підлягає регулярній внутрішній перевірці.
2. Система управління повинна бути пропорційною характеру, обсягу та складності операцій страхової або перестрахової компанії.
3. Страхові або перестрахові компанії повинні мати задокументовані політики, які принаймні стосуються управління ризиками, внутрішнього контролю, внутрішнього аудиту та, у відповідних випадках, аутсорсингу. Вони повинні забезпечувати реалізацію таких політик.
Такі задокументовані політики підлягають перегляду принаймні на щорічній основі. Вони підлягають попередньому затвердженню адміністративним, управлінським або наглядовим органом і повинні бути адаптовані у зв’язку з будь-якою суттєвою зміною у відповідній системі або сфері.
4. Страхові та перестрахові компанії повинні вживати розумних заходів для забезпечення безперервності та регулярності здійснення їхньої діяльності, включно з розробленням планів реагування на надзвичайні ситуації. З цією метою компанія повинна використовувати належні та пропорційні системи, ресурси та процедури.
5. Наглядові органи повинні мати належні засоби, методи та повноваження для перевірки системи управління страхових і перестрахових компаній та оцінювання нових ризиків, виявлених такими компаніями, які можуть негативно вплинути на їхню фінансову стійкість.
Держави-члени повинні забезпечити наявність у наглядових органів необхідних повноважень, щоб вимагати удосконалення та зміцнення системи управління для забезпечення відповідності вимогам, визначеним у статтях 42-49.
Стаття 42. Вимоги щодо професійної придатності та добросовісності осіб, які фактично керують діяльністю компанії або виконують інші ключові функції
1. Страхові та перестрахові компанії повинні забезпечити, щоб усі особи, які фактично керують діяльністю компанії або виконують ніші ключові функції, постійно відповідали таким вимогам:
(a) їхня професійна кваліфікація, знання та досвід є достатніми для здійснення надійного та розумного управління (професійна придатність); та
(b) вони мають добру репутацію та доброчесність (добросовісність).
2. Страхові та перестрахові компанії повинні повідомляти наглядовий орган про всі зміни у складі осіб, які фактично керують діяльністю компанії або відповідають за інші ключові функції, з наданням усієї інформації, необхідної для оцінювання професійної придатності та добросовісності будь-яких нових осіб, призначених з метою управління компанією.
3. Страхові та перестрахові компанії повинні повідомляти наглядовому органу, якщо будь-кого з осіб, зазначених у параграфах 1 і 2, було замінено у зв’язку з тим, що він/вона більше не відповідає вимогам, зазначеним у параграфі 1.
Стаття 43. Підтвердження доброї репутації
1. Якщо держава-член вимагає від своїх громадян підтвердження доброї репутації, підтвердження відсутності попереднього банкрутства чи обох таких підтверджень, така держава-член повинна приймати як достатній доказ стосовно громадян інших держав-членів витяг із судового реєстру або, за його відсутності, еквівалентний документ, що засвідчує виконання таких вимог, виданий компетентним судовим або адміністративним органом у державі-члені розташування головного офісу або в державі-члені, з якої походить іноземний громадянин.
2. Якщо держава-член розташування головного офісу або держава-член, з якої походить відповідний іноземний громадянин, не видає документ, зазначений у параграфі 1, він може бути замінений заявою під присягою або, у державах-членах, у яких відсутні положення щодо заяви під присягою, офіційною заявою, зробленою відповідним іноземним громадянином перед компетентним судовим або адміністративним органом чи, у відповідних випадках, перед нотаріусом у державі-члені розташування головного офісу або в державі-члені, з якої походить такий іноземний громадянин.