Про схвалення Державної стратегії забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2030 року та затвердження операційного плану з її реалізації на 2022—2024 роки

1. Схвалити Державну стратегію забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2030 року(далі - Стратегія), що додається.

2. Затвердити операційний план з реалізації Державної стратегії забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2030 року на 2022-2024 роки (далі - операційний план), що додається.

3. Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям протягом трьох місяців після припинення чи скасування воєнного стану врахувати у місцевих програмах питання забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків з урахуванням положень Стратегії та завдань і заходів операційного плану, затвердженого цим розпорядженням.

4. Міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям забезпечити:

виконання завдань та заходів операційного плану у межах і за рахунок видатків, передбачених у державному та місцевих бюджетах на відповідний рік, та інших джерел, не заборонених законодавством;

подання щороку починаючи з 2023 року до 15 лютого Національній соціальній сервісній службі інформації про стан виконання операційного плану та фактичні видатки на його реалізацію для її узагальнення та подання до 10 березня Міністерству соціальної політики.

5. Міністерству соціальної політики забезпечити:

інформування Кабінету Міністрів України щороку починаючи з 2023 року до 1 квітня року, наступного за звітним, про стан виконання операційного плану;

подання Кабінету Міністрів України до 1 грудня 2024 р. проекту операційного плану з реалізації Стратегії на 2025-2027 роки та до 1 грудня 2027 року - проекту операційного плану з реалізації Стратегії на 2028-2030 роки.

Забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків визнано в усьому світі найважливішим чинником досягнення сталого розвитку, а також умовою побудови правової та демократичної держави, в якій гарантуються та забезпечуються права і свободи людини.

Щороку після прийняття на четвертій Всесвітній конференції із становища жінок 15 вересня 1995 р. Пекінської декларації (далі - Пекінська декларація) та затвердження резолюцією Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй від 25 вересня 2015 р. № 70/1 Порядку денного у сфері сталого розвитку до 2030 року Організація Об’єднаних Націй (далі - ООН) підводить підсумки поступу держав-членів на шляху до забезпечення гендерної рівності та розширення прав та можливостей жінок у всіх сферах життя суспільства. Кожні чотири роки Україна подає звіт з виконання Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, ратифікованої в 1980 році.

Схвалення Державної стратегії забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2030 року (далі - Стратегія) зумовлено необхідністю забезпечення реалізації єдиної державної політики, спрямованої на досягнення рівних прав та рівних можливостей жінок і чоловіків у всіх сферах життєдіяльності суспільства, вдосконалення механізмів її реалізації.

Стратегія спрямована на об’єднання суспільства у розумінні цінностей прав і свобод людини, що забезпечуються та захищаються на основі принципів рівності та недискримінації для всіх жінок і чоловіків, хлопців та дівчат, на консолідацію дій центральних та місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, міжнародних організацій, соціальних партнерів, громадських об’єднань, інших представників та представниць громадянського суспільства, закладів, установ та організацій різних сфер, приватного сектору тощо для реалізації міжнародних та національних зобов’язань щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків для сталого розвитку держави у всіх сферах.

Стратегія розроблена відповідно до Цілей сталого розвитку України на період до 2030 року, визначених Указом Президента України від 30 вересня 2019 р. № 722 (цілі 5-11, 15-17), індикаторів, у розрізі яких здійснюється збір даних для моніторингу реалізації цілей сталого розвитку, затверджених розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 р. № 686 "Питання збору даних для моніторингу реалізації цілей сталого розвитку", а також переліку індикаторів, у розрізі яких здійснюється збір даних для моніторингу гендерної рівності, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2020 р. № 1517 "Питання збору даних для моніторингу гендерної рівності". Стратегія сприятиме виконанню завдань у сфері гендерної рівності в межах реалізації Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, з іншої сторони, а також зобов’язань щодо євроатлантичної інтеграції, Директив Європейського Союзу щодо недискримінації та забезпечення гендерної рівності.

Реалізація Стратегії сприятиме ефективному виконанню завдань, визначених:

Указами Президента України від 24 березня 2021 р. № 119 "Про Національну стратегію у сфері прав людини", від 2 червня 2021 р. № 225"Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 травня 2021 р. "Про Стратегію людського розвитку";

постановами Кабінету Міністрів України від 5 серпня 2020 р. № 695 "Про затвердження Державної стратегії регіонального розвитку на 2021-2027 роки" (Офіційний вісник України, 2020 р., № 67, ст. 2155), від 24 лютого 2021 р. № 145 "Питання Державної соціальної програми запобігання та протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі на період до 2025 року" (Офіційний вісник України, 2021 р., № 19, ст. 804), від 3 березня 2021 р. № 179 "Про затвердження Національної економічної стратегії на період до 2030 року" (Офіційний вісник України, 2021 р., № 22, ст. 1015);

розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2020 р. № 1128 "Про схвалення Концепції комунікації у сфері гендерної рівності", від 28 жовтня 2020 р. № 1544 "Про затвердження Національного плану дій з виконання резолюції Ради Безпеки ООН 1325 "Жінки, мир, безпека" на період до 2025 року", від 16 грудня 2020 р. № 1578 "Про затвердження плану заходів з реалізації зобов’язань Уряду України, взятих в рамках міжнародної ініціативи "Партнерство Біарріц" з утвердження гендерної рівності", від 24 лютого 2021 р. № 149 "Про затвердження плану дій із впровадження Ініціативи "Партнерство "Відкритий Уряд" у 2021-2022 роках" (щодо забезпечення відкритого доступу до гендерно дезагрегованих даних), від 14 квітня 2021 р. № 366"Про схвалення Національної стратегії із створення безбар’єрного простору в Україні на період до 2030 року", від 28 липня 2021 р. № 866"Про схвалення Стратегії сприяння реалізації прав і можливостей осіб, які належать до ромської національної меншини, в українському суспільстві на період до 2030 року".

Стратегічні цілі Стратегії визначено відповідно до напрямів, передбачених Пекінською декларацією.

Реалізація Стратегії здійснюватиметься з урахуванням міжнародних інструментів ООН, Ради Європи, Європейського Союзу, Організації з безпеки і співробітництва в Європі (далі - ОБСЄ), рекомендацій міжнародних моніторингових інституцій у сфері прав людини, Комітету ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок, Комісії ООН зі становища жінок тощо.

Протягом останніх десятиліть Україна досягла значного прогресу в забезпеченні рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у всіх сферах та приєдналася до всіх основних міжнародних договорів у сфері гендерної рівності та прав жінок, зокрема Пекінської декларації, Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок та Факультативного протоколу до неї, відповідних конвенцій Міжнародної організації праці, Конвенції про права осіб з інвалідністю.

Україна є учасницею ключових міжнародних договорів з прав людини, зокрема Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У 2020-2021 роках Україна отримала офіційний статус учасниці таких міжнародних ініціатив, як "Партнерство Біарріц" і "Коаліція дій для сприяння досягненню гендерної рівності", набула членства у Міжнародній коаліції за рівну оплату праці (EPIC), а також приєдналася до Групи друзів жінок, миру й безпеки, чим продемонструвала прихильність до реалізації резолюцій Ради Безпеки ООН 1325 (2000), 1820 (2008), 1888 (2009), 1889 (2009), 1960 (2010), 2106 (2013), 2122 (2013), 2242 (2015), 2467 (2019) та 2493 (2019).

В цілому нормативно-правову базу щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків удосконалено.

Зокрема, Виборчий кодекс України доповнено 40-відсотковими гендерними квотами під час формування партіями загальнодержавного та регіональних виборчих списків, внесено зміни до законодавства України щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків під час проходження військової служби у Збройних Силах та інших військових формуваннях, а також щодо забезпечення рівних можливостей матері та батька у догляді за дитиною.

Завдяки реалізації Державної соціальної програми забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2021 року, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2018 р. № 273 (Офіційний вісник України, 2018 р., № 33, ст. 1165), вдалося досягти очікуваних результатів щодо збільшення представництва жінок у Верховній Раді України, міських та обласних радах, скорочення розриву в оплаті праці жінок і чоловіків, включення гендерного компонента в нормативно-правові акти.

Станом на серпень 2021 року більше ніж 80 органів місцевого самоврядування в Україні підписали Європейську хартію рівності жінок і чоловіків у житті місцевих громад, розроблену у 2004 році Радою європейських муніципалітетів і регіонів (РЄМР) (далі - Хартія). Хартія, підтримана Європейською Комісією, закликає органи місцевого самоврядування взяти на себе зобов’язання використовувати існуючі повноваження і партнерство для досягнення більшої рівності своїх громадян.

Підписання Хартії органами місцевого самоврядування демонструє готовність дотримуватися принципів забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків та реалізувати зобов’язання у сфері гендерної рівності на території територіальної громади. Пріоритети, заходи та ресурси для їх реалізації відображаються у відповідному плані дій органу місцевого самоврядування.

Незважаючи на позитивні зрушення у сфері забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, гендерна нерівність ще існує у багатьох сферах.

Згідно із звітом Всесвітнього економічного форуму за 2020 рік Україна втратила порівняно з попереднім роком 15 позицій у рейтингу за Індексом гендерної нерівності, посівши 74 місце серед 156 держав (щодо економічних можливостей - 44 місце, освіти - 27 місце, охорони здоров’я - 41 місце, політичних можливостей - 103 місце).

Це пов’язано із пришвидшенням темпів розвитку інших держав у сфері забезпечення гендерної рівності, а також недостатнім рівнем практики застосування центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування людиноцентричних гендерних підходів у своїй діяльності, зокрема під час формування, реалізації, моніторингу та оцінювання загальнодержавної, регіональної та місцевої політики, стратегічних та програмних документів.

Військова агресія Російської Федерації проти України загострює існуючі проблеми та створює нові виклики для різних груп жінок і чоловіків, серед яких переміщення, втрата доходу та ризик бідності, насильство, зокрема сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, на тимчасово окупованих територіях, ризики торгівлі людьми.

Так, за даними Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, станом на 15 травня 2022 р. близько 6,2 млн. осіб внаслідок російського вторгнення змушені були покинути свої домівки та поїхати за кордон. Переважно це жінки з дітьми, жінки похилого віку, особи з інвалідністю.

За даними швидкої гендерної оцінки, проведеної структурою ООН з питань гендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок в Україні (далі - ООН Жінки), у відносно безпечних областях України, куди масово почали переміщуватися жінки, чоловіки, діти із областей, у яких тривали активні бойові дії, ресурси для зручного розміщення переселенців швидко вичерпалися. Сотні тисяч сімей вимушені були розміщуватися у приміщеннях без належних гігієнічних та санітарних умов, непридатних для тривалого перебування.

Критично важлива цивільна інфраструктура в більшості постраждалих областей України зруйнована/пошкоджена, а в інших областях працює на максимальній потужності.

У зв’язку з обмеженими можливостями забезпечення догляду за дітьми дошкільного віку жінки з такими дітьми не мають змоги продуктивно працювати. Також обмеженим є доступ таких жінок до охорони здоров’я та освіти. Засоби до існування здебільшого забезпечуються за рахунок соціальної підтримки, яку надає Уряд, та гуманітарної допомоги.

З початком війни рівень зайнятості населення стрімко знизився, особливо в приватному секторі. Для багатьох сімей, передусім неповних, сімей осіб з інвалідністю соціальна підтримка стала єдиним джерелом доходу. Станом на квітень 2022 року жінки становили близько 72 відсотки одержувачів соціальної допомоги.

Бойові дії тривають і людські втрати збільшуються як серед цивільного населення, так і серед військових.

Військовослужбовці Російської Федерації на тимчасово окупованих територіях України використовують сексуальне насильство як засіб війни. Механізм захисту постраждалих від насильства обмежений, оскільки правоохоронні органи України тимчасово не мають доступу до цих територій.

Існують ризики торгівлі людьми на тимчасово окупованих територіях України та після перетину кордону. Правозахисники та представники вразливих груп населення, зокрема ВІЛ-інфіковані, жінки з інвалідністю, які перебувають на тимчасово окупованих територіях, стикаються з підвищеним ризиком насильства.

Для забезпечення стійкості України, її відновлення та подальшого розвитку важливим є збереження досягнень державної політики у сфері забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, а також інтеграція гендерного підходу в усі стратегії, програми розвитку, застосування гендерно орієнтованого підходу у бюджетному процесі. Це забезпечить рівну участь і врахування потреб та інтересів жінок і чоловіків, які належать до різних груп населення, у процесах відновлення та розвитку держави.

В Україні посилено національний інституційний механізм забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.

У 2017 році питання координації державної політики у сфері забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків віднесено до компетенції Віце-прем’єр-міністра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України. Крім того, запроваджено посаду Урядового уповноваженого з питань гендерної політики.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 2 вересня 2020 р. № 784 (Офіційний вісник України, 2020 р., № 73, ст. 2320) утворено Комісію з питань координації взаємодії органів виконавчої влади щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків (далі - Комісія), яку очолює Віце-прем’єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України. До її складу входять заступники міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади, які призначені уповноваженими особами (координаторами) з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у відповідних центральних органах виконавчої влади.

З метою належного реагування на виклики щодо сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом, у травні 2022 року із числа членів Комісії утворено міжвідомчу робочу групу з протидії такому насильству.

Для ефективної роботи національного механізму забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків в умовах повномасштабної війни важливо забезпечити його стійкість та гнучкість з метою реагування на нові виклики.

Для створення системи забезпечення гендерної рівності в усіх сферах життєдіяльності суспільства та подолання дискримінації:

прийнято постанову Кабінету Міністрів України від 9 жовтня 2020 р. № 930 "Деякі питання забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків" (Офіційний вісник України, 2020 р., № 84, ст. 2697), якою затверджено типові положення про відповідальний підрозділ з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків та про радника з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, запобігання та протидії насильству за ознакою статі;

затверджено Інструкцію щодо інтеграції гендерних підходів під час розроблення нормативно-правових актів (наказ Мінсоцполітики від 7 лютого 2020 р. № 86), якою встановлено загальні вимоги до застосування гендерних підходів під час розроблення нормативно-правових актів з метою виконання норм Закону України "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків";

затверджено Методичні рекомендації щодо оцінювання гендерного впливу галузевих реформ (наказ Мінсоцполітики від 14 квітня 2020 р. № 257), якими визначено алгоритм оцінювання ймовірних та/або наявних наслідків реалізації галузевих реформ на становище різних груп жінок і чоловіків.

З метою удосконалення порядку проведення гендерно-правової експертизи внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 28 листопада 2018 р. № 997 "Питання проведення гендерно-правової експертизи" (Офіційний вісник України, 2018 р., № 96, ст. 3173).

Забезпечення гендерних підходів під час формування, реалізації, моніторингу та оцінювання державної політики ґрунтується на використанні статистичних даних з розподілом за статтю, віком, місцем проживання, наявністю інвалідності та іншими релевантними ознаками. Перелік індикаторів, у розрізі яких проводиться збір даних для моніторингу гендерної рівності, включає 226 показників.

Разом з тим перелік адміністративних даних, що формуються органами державної влади, потребує перегляду з метою включення гендерно чутливих показників. Рівень застосування органами державної влади під час формування державної політики розподілу наявних даних за статтю залишається низьким, що не дає змоги враховувати потреби окремих груп жінок і чоловіків, передусім тих, які зазнають дискримінації за декількома ознаками, отже, порушує один із принципів Цілей сталого розвитку - не залишати нікого осторонь.

На виконання Державної соціальної програми забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2021 року, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2018 р. № 273 (Офіційний вісник України, 2018 р., № 33, ст. 1165), а також Національного плану дій з виконання резолюції Ради Безпеки ООН 1325 "Жінки, мир, безпека" на період до 2025 року, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2020 р. № 1544, розпочато проведення системних навчань з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків для державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування, представників сектору безпеки та оборони. Зокрема, Національним агентством України з питань державної служби за підтримки ООН Жінки розроблено та затверджено короткострокові програми підвищення кваліфікації "Гендерний підхід в управлінні людськими ресурсами на державній службі", "Інтеграція гендерних підходів під час розроблення нормативно-правових актів". У 2020 році навчання за цими програмами пройшли 400 осіб.

Згідно з результатами всеукраїнського опитування, проведеного Національним демократичним інститутом міжнародних відносин у 2018 році, 77 відсотків українців (81 відсоток жінок і 73 відсотки чоловіків) вважають рівність важливою. Дослідження, проведене зазначеним інститутом у 2019 році, засвідчило збільшення заінтересованості громадян України питаннями забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків та готовність підтримати жінок під час виборів. Відповідно до Всеукраїнського телефонного опитування "Можливості та перешкоди на шляху демократичного переходу України", проведеного у 2020 році, 64 відсотки українців вважають, що і чоловіки, і жінки рівною мірою мають бути представлені у політиці.

Результати зазначених досліджень свідчать про готовність суспільства в цілому до активних перетворень у сфері забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків. Разом з тим стійкими залишаються гендерні стереотипи.

Незважаючи на доповнення загальних програм підвищення кваліфікації питанням забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, що визначено Положенням про систему професійного навчання державних службовців, голів місцевих державних адміністрацій, їх перших заступників та заступників, посадових осіб місцевого самоврядування та депутатів місцевих рад, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 6 лютого 2019 р. № 106 (Офіційний вісник України, 2019 р., № 19, ст. 648), все ще низьким залишається рівень розуміння проблематики гендерної рівності державними службовцями та посадовими особами місцевого самоврядування. Про це свідчать соціологічні опитування, проведені у 2020 році соціологічною групою "Рейтинг", Фондом "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва.

Внаслідок цього спостерігається недостатній рівень застосування гендерних підходів у діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, зокрема щодо врахування потреб та інтересів різних груп жінок і чоловіків на етапах формування, реалізації та моніторингу політики, планування та розподілу бюджетних коштів, надання послуг.

Відсутня практика проведення гендерно-правової експертизи законопроектів, ініціаторами яких є народні депутати України.

З огляду на викладене нормативно-правова база потребує подальшого приведення у відповідність з міжнародними стандартами. Механізм забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків в усіх сферах життєдіяльності суспільства потребує розвитку на всіх рівнях.

Забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у прийнятті рішень

За 2015-2021 роки в Україні введення квот сприяло зростанню представництва жінок у Верховній Раді України та місцевих радах: у Верховній Раді України - до 20,7 відсотка (за даними Держстату), в обласних радах - до 27,8 відсотка, міських радах міст обласного значення - до 30,1 відсотка (за даними Мінсоцполітики), районних радах - до 34,3 відсотка.

Водночас у 2020 році серед голів сільських і селищних рад лише 16,5 відсотка жінок (у 2015 році - 31,3 відсотка).

За даними моніторингу, проведеного у 2020 році міжнародним благодійним фондом "Український жіночий фонд", внаслідок децентралізації зменшилося представництво жінок у селищних та сільських радах (37,9 відсотка та 41 відсоток відповідно порівняно з 46,1 відсотка та 55,7 відсотка у радах попереднього скликання).

Жінки недостатньо представлені на рівні прийняття рішень в органах виконавчої влади. У 2020 році до складу Кабінету Міністрів України входило 13 відсотків жінок, серед керівників центральних органів виконавчої влади та їх заступників було 22,8 відсотка жінок (за даними Держстату), серед державних службовців категорії "А"(вищий корпус державної служби) - 33,3 відсотка (за даними НАДС станом на 31 грудня 2020 року).

Позиції рейтингу України в Індексі гендерної нерівності щодо політичної участі жінок залишаються низькими (103 місце серед 156 держав), зокрема 98 місце - щодо представництва жінок у Парламенті, 110 місце - щодо представництва жінок на вищих керівних посадах.

Множинна дискримінація та права жінок

Вразливі групи жінок (ВІЛ-інфіковані, жінки похилого віку, жінки з інвалідністю, жінки, які проживають у сільській місцевості, жінки, які належать до національних меншин) часто зіштовхуються з множинними формами дискримінації.

У зв’язку із збройною агресією Російської Федерації проти України у 2014 році до вразливих груп увійшли внутрішньо переміщені особи, ветерани війни з числа учасників антитерористичної операції/операції Об’єднаних сил, а після повномасштабного вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 р. - також жінки, які перебувають на тимчасово окупованих територіях та/або під юрисдикцією інших держав (проживають у зоні бойових дій, перебувають у полоні, примусово вивезені до Російської Федерації, проживають на тимчасово окупованих територіях, перебувають за кордоном).

За даними Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, станом на 1 січня 2022 р. на обліку перебували 1477114 переселенців з тимчасово окупованих територій у Донецькій та Луганській областях, Автономної Республіки Крим і м. Севастополя. Частка жінок серед внутрішньо переміщених осіб становить 59 відсотків, серед безробітних внутрішньо переміщених осіб - 63 відсотки.

Після 24 лютого 2022 р. кількість внутрішньо переміщених осіб суттєво зросла. Так, за даними Міжнародної організації з міграції, станом на 15 травня 2022 р. понад 8 млн. громадян України можуть вважатися внутрішньо переміщеними особами.

Згідно з гендерним аналізом результатів всеукраїнського опитування "Внутрішнє переміщення в Україні: урахування гендерного компонента в локальних політиках" жінки з числа внутрішньо переміщених осіб є економічно більш вразливі, ніж чоловіки (27,5 відсотка опитаних жінок порівняно з 20,7 відсотка опитаних чоловіків змушені економити на їжі). Жінки часто фінансово залежать від чоловіків чи інших членів родини, а також частіше, ніж чоловіки, виховують дітей без іншого з подружжя.

Близько 55,6 відсотка представників ромської національної меншини, переміщених із тимчасово окупованих територій у Донецькій і Луганських областях, Автономної Республіки Крим і м. Севастополя, опитаних міжнародною благодійною організацією "Ромський жіночий фонд "Чіріклі", не зареєструвалися як внутрішньо переміщені особи, що позбавляє їх соціального захисту та допомоги.

Відповідно до результатів дослідження щодо статусу жінок з числа ветеранів війни та послуг, які їм надаються, проведеного у грудні 2019 р. - березні 2020 р. Фондом "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва, досі існує упереджене ставлення до жінок.

Лише третина опитаних не зверталися за медичною допомогою після повернення із зони проведення антитерористичної операції/операції Об’єднаних сил. Понад 10 відсотків опитаних звертаються за такою допомогою регулярно.

Більше половини учасниць бойових дій, які повернулися з Донбасу, мали психологічні труднощі соціальної адаптації. При цьому допомога психолога повністю задовольнила третину тих, хто звертався за допомогою. На думку ветеранів війни, найбільш ефективними є індивідуальні, а не групові консультації та допомога військових психологів.

Основними потребами опитаних визначено забезпечення житлом, приватизацію земельних ділянок, санаторно-курортне лікування, надання матеріальної допомоги та медичне забезпечення.

Участь у подіях, пов’язаних із ризиком для життя, травмує психічне здоров’я чоловіків і жінок із числа учасників антитерористичної операції/операції Об’єднаних сил та внутрішньо переміщених осіб із зони військового конфлікту. Порушення, що розвиваються після пережитої психологічної травми, впливають на всі рівні людського функціонування (фізіологічний, психологічний, соціальний, особистісний, професійний тощо). У разі неотримання відповідної допомоги згодом психологічні проблеми загострюються, що може призвести до ситуацій, коли виникає загроза життю або здоров’ю учасників антитерористичної операції/операції Об’єднаних сил та внутрішньо переміщених осіб, а також негативно вплинути на стосунки з близькими людьми.

Основними проблемами осіб з інвалідністю є високий рівень зубожіння серед таких осіб та сімей, у складі яких є особи з інвалідністю, недоступність (архітектурна, інформаційна, фінансова тощо) об’єктів та послуг у всіх сферах життєдіяльності, а також відсутність у надавачів усіх видів послуг та в їх отримувачів із числа чоловіків та жінок з інвалідністю необхідних знань щодо прав таких осіб.

Згідно з результатами всеукраїнського опитування "Думки і погляди населення України", проведеного у вересні 2020 року Київським міжнародним інститутом соціології на замовлення громадської організації "Боротьба за права" в межах проекту "FIGHT FOR RIGHT": зміцнення захисту прав людей з інвалідністю" за підтримки Фонду прав людини Посольства Королівства Нідерландів в Україні, у жінок з інвалідністю порівняно з чоловіками частіше виникають проблеми працевлаштування (37,6 відсотка), отримання медичних послуг (14,4 відсотка), а також у побуті (11,6 відсотка).

Результати дослідження "Гендерні аспекти, розвиток сільського господарства та сільських територій - Україна", проведеного у 2021 році Продовольчою та сільськогосподарською організацією ООН, свідчать про обмежену доступність багатьох послуг, зайнятості та правосуддя для жінок, які проживають у сільській місцевості, високий рівень маргіналізації та обмежень доступу до базових послуг, отримання освіти та працевлаштування для ромських жінок, які проживають у сільській місцевості.

За даними Добровільного національного огляду щодо Цілей сталого розвитку в Україні 2020 року, спостерігається недостатня правова обізнаність громадян з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків та дискримінації за ознакою статі, а також недостатня поінформованість щодо процедур, органів та установ, які протидіють дискримінації у різних сферах.

Жінки і чоловіки нерідко відмовляються від захисту своїх прав. Зокрема, згідно із загальнонаціональним опитуванням "Що українці знають і думають про права людини: оцінка змін", проведеним у жовтні 2020 року Фондом "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва разом з Центром прав людини ZMINA за підтримки проекту Програми розвитку ООН в Україні "Права людини для України", що фінансується Міністерством закордонних справ Данії, 49,9 відсотка жінок і 37,7 відсотка чоловіків, які потрапляли в ситуації порушення власних прав, вважають захист своїх прав марною витратою часу і сил. 20,7 відсотка жінок та 19,6 відсотка чоловіків назвали причиною відмови від захисту своїх прав брак коштів.

Крім того, у засобах масової інформації, на правових порталах недостатньо висвітлюються позитивні приклади захисту порушених прав жінок і чоловіків в адміністративному та судовому порядку (рішення на користь жінок/чоловіків із числа заявників, що прийняті уповноваженими органами та/або рішень судів).

Важливими завданнями є забезпечення застосування гендерного підходу в гуманітарній діяльності, у процесах відновлення та розвитку України, зокрема у програмах та заходах, які здійснюють органи влади, міжнародні організації та громадські об’єднання.

Насильство за ознакою статі

За результатами дослідження "Благополуччя та безпека жінок", проведеного ОБСЄ та Фондом народонаселення ООН у 2019 році, 67 відсотків українських жінок, які постраждали від домашнього насильства та насильства за ознакою статі, зазнавали фізичного, психологічного або сексуального насильства у віці від 15 років.

За даними Національної гарячої лінії з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації, роботу якої з 1997 року забезпечує громадська організація "Ла Страда-Україна", з майже 30 000 звернень, отриманих у 2020 році, понад 96 відсотків стосувалися питань запобігання та протидії домашньому насильству та гендерній дискримінації, 84 відсотки звернень надійшли від жінок.

Актуальною залишається проблема низького рівня доступності осіб, які постраждали від насильства за ознакою статі, зокрема домашнього насильства, особливо у сільській місцевості, до якісних комплексних послуг. Це пов’язано з недостатньою кількістю загальних та спеціалізованих служб підтримки осіб, які постраждали від домашнього насильства та насильства за ознакою статі, обмеженістю людських ресурсів, зокрема недостатньою кількістю фахівців з соціальної роботи, психологів, а також із недостатнім рівнем спеціальних знань і навичок у фахівців (особливо новопризначених), психологічним "вигоранням" фахівців.

Для розбудови мережі спеціалізованих служб підтримки осіб, які постраждали від домашнього насильства та насильства за ознакою статі, у Державному бюджеті України на 2021 рік передбачено субвенцію з державного бюджету місцевим бюджетам у розмірі 274,2 млн. гривень.

Завдяки цій субвенції 124 громади отримали кошти для утворення 30 притулків, 38 денних центрів, 58 консультативних служб і придбання 41 автомобіля для мобільних бригад соціально-психологічної допомоги особам, які постраждали від домашнього насильства та насильства за ознакою статі, що діють при притулках. Також покращено рівень надання соціальних послуг у 16 діючих притулках.

В Україні станом на 6 травня 2022 р. створено (в тому числі у 2021 році за рахунок державної субвенції) 805 спеціалізованих служб підтримки осіб, які постраждали від домашнього насильства та насильства за ознакою статі, з яких виконують свої функції 649 (43 притулки, 36 денних центрів соціально-психологічної допомоги, 87 спеціалізованих служб первинного соціально-психологічного консультування, 483 мобільні бригади соціально-психологічної допомоги).

У зв’язку з війною не виконують свої функції 19 відсотків спеціалізованих служб підтримки осіб, які постраждали від домашнього насильства та насильства за ознакою статі. З числа таких служб 44 відсотки перебувають на окупованих територіях, 28 відсотків тимчасово призупинили свою діяльність, 21 відсоток не розпочали роботи до введення воєнного стану, 5 відсотків виконують інші функції, 2 відсотки приміщень таких спеціалізованих служб пошкоджені внаслідок обстрілів.

Наказом Мінсоцполітики від 30 листопада 2020 р. № 787затверджено Методику визначення потреб територіальних громад у створенні спеціалізованих служб підтримки постраждалих від домашнього насильства та насильства за ознакою статі.

За даними Добровільного національного огляду щодо Цілей сталого розвитку в Україні 2020 року, зросла кількість осіб, які були охоплені інформаційними кампаніями щодо запобігання та протидії домашньому насильству. Разом з тим все ще спостерігається високий рівень терпимості до проявів насильства, зокрема психологічного і економічного, поширення проявів стигматизації та байдужого ставлення до постраждалих від насильства дітей, жінок і чоловіків, відсутність у переважної більшості населення усвідомлення насильства за ознакою статі, домашнього насильства як порушення прав людини.

Розширення доступу до інтернет-ресурсів, широке використання соціальних медіа призвели до появи кібернасильства. До нього особливо чутливими є дівчата та жінки. Кібернасильство може виражатися у різних формах: у порушенні із застосуванням цифрових технологій приватного життя, заволодінні інформацією на комп’ютері жертви, поширенні такої інформації та маніпуляціями з нею чи зображеннями, зокрема приватного характеру. Існує потреба у забезпеченні безпечного цифрового простору, що розширює можливості жінок і чоловіків, зокрема похилого віку, та впровадженні дієвого алгоритму спільних дій центральних та місцевих органів виконавчої влади, громадських об’єднань, благодійних організацій, представників спільнот та потерпілих від кібернасильства, а також інформуванні.

Однак відсутність збору даних щодо випадків кібернасильства не дає змогу оцінити реальний рівень онлайн-загроз.

Розпочавши 24 лютого 2022 р. широкомасштабне вторгнення в Україну, Російська Федерація з перших днів вторгнення застосовує заборонені міжнародним гуманітарним правом засоби та методи ведення війни, зокрема такі, як зґвалтування та інші форми сексуального насильства.

На всіх територіях України, які були звільнені від російських окупантів, зокрема у Херсонській, Харківській, Чернігівській, Київській, Донецькій, Луганській областях, фіксуються численні випадки вчинення сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом, військовими Російської Федерації.

На спеціальну телефонну лінію Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, яка почала діяти з 1 квітня 2022 р. за підтримки Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ), станом на 1 травня 2022 р. за психологічною допомогою звернулося близько 700 осіб.

Потребують удосконалення система документування та розслідування заяв про сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, збору даних з розподілом за статтю, віком, ознакою інвалідності, характером стосунків між постраждалими від домашнього насильства/насильства за ознакою статі та кривдниками.

Потребує подальшого розвитку механізм взаємодії суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії насильству за ознакою статі, сексуальному насильству, пов’язаному з конфліктом.

Для удосконалення механізму запобігання та протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі, зокрема в умовах децентралізації, з урахуванням міжнародних стандартів, Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству", Указу Президента України від 21 вересня 2020 р. № 398 "Про невідкладні заходи із запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі, захисту прав осіб, які постраждали від такого насильства", а також з метою підвищення ефективної взаємодії центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, громадськості постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2021 р. № 145 (Офіційний вісник України, 2021 р., № 19, ст. 804) затверджено Державну соціальну програму запобігання та протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі на період до 2025 року.

У межах міжнародних ініціатив "Партнерство Біарріц" та "Коаліції дій для сприяння досягненню гендерної рівності", яка включає коаліцію "Гендерно-зумовлене насильство", Україна взяла на себе зобов’язання щодо розвитку мережі спеціалізованих служб підтримки осіб, які постраждали від домашнього насильства та насильства за ознакою статі, удосконалення роботи "гарячої лінії" за номером 1547 з питань протидії торгівлі людьми, домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей, а також підтримки громадських об’єднань, які надають послуги постраждалим від домашнього насильства та насильства за ознакою статі.

20 червня 2022 р. Верховною Радою України ратифіковано Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами, вчинену 11 травня 2011 р. в м. Стамбулі.

У зв’язку із широкомасштабною агресією Російської Федерації проти України потребує оновлення Національний план дій з виконання Резолюції Ради Безпеки ООН 1325 "Жінки, мир, безпека" на період до 2025 року, затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2020 р. № 1544.

Забезпечення гендерної рівності з метою запобігання збройному конфлікту та постконфліктного відновлення

Збройна агресія Російської Федерації проти України та тимчасова окупація Російською Федерацією Автономної Республіки Крим, а також повномасштабне вторгнення військ Російської Федерації у 2022 році на територію України, зокрема з території Республіки Білорусь, призводить до загибелі та створює різні ризики для безпеки жінок і чоловіків. Водночас статистичні дані про кількість загиблих військовослужбовців та цивільного населення, полонених, заручників, зниклих без вісти, примусово вивезених на тимчасово окуповані території та території під юрисдикцією держави-агресора, з розподілом за статтю недоступні.

Серед існуючих проблем також є нерівність у доступі жінок і чоловіків до прийняття рішень, ресурсів, а також стереотипи щодо соціальних ролей жінок і чоловіків у суспільному та політичному житті, що негативно впливає на представництво та участь жінок у таких процесах.

Жінки значно менше, ніж чоловіки, залучаються до врегулювання та розв’язання міжнародного збройного конфлікту в Україні у складі структур безпеки і оборони, офіційних переговорних місій. Так, у 2020 році до складу тристоронньої контактної групи з мирного врегулювання ситуації на окремих територіях сходу України включено лише дві жінки від України, до посадових обов’язків яких належать гуманітарні та соціально-економічні питання.

У контексті повномасштабної війни та процесів деокупації, післявоєнного відновлення та перехідного (відновного) правосуддя дуже важливо врахувати потреби, потенціал різних груп жінок і чоловіків, які постраждали внаслідок війни, та забезпечити збалансовану участь жінок і чоловіків у прийнятті відповідних рішень.

За даними Збройних Сил, загальна кількість жінок у Збройних Силах зростає. У березні 2021 року жінки становили 15,6 відсотка загальної кількості військовослужбовців. Крім того, у 2021 році вперше в історії Збройних Сил було присвоєно військове звання бригадного генерала медичної служби жінці-військовослужбовцю - командувачу Медичних сил Збройних Сил.

З прийняттям у 2018 році Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків під час проходження військової служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях" жінки проходять військову службу на рівних засадах з чоловіками (доступ до посад і військових звань, обсяг відповідальності під час виконання обов’язків військової служби, призначення військовослужбовців у добовий наряд, відправлення у відрядження і звільнення від проходження зборів).

Однак деякі посади залишаються недоступними для жінок, зокрема посади офіцерського складу, пов’язані з використанням отруйних речовин, а також на підводних човнах і надводних кораблях, в управліннях бригад підводних кораблів, крім спеціальностей морально-психологічного та медичного забезпечення.

Існують окремі випадки насильства і сексуальних домагань щодо жінок у силових відомствах та жінок-військовослужбовців.

У 20-ту річницю Резолюції Ради Безпеки ООН 1325 "Жінки, мир, безпека" розпорядженням Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2020 р. № 1544 затверджено Національний план дій з виконання резолюції Ради Безпеки ООН 1325 "Жінки, мир, безпека" на період до 2025 року, який став другим національним планом впровадження цієї Резолюції.

Бідність населення

Жінки, маючи в середньому нижчий, ніж чоловіки, рівень доходів, частіше потрапляють у ситуації багатовимірної бідності. Жінки більше потребують забезпечення соціальними гарантіями та послугами, оскільки саме вони через існуючі стереотипи є відповідальними за організацію побуту домогосподарства, піклування про дітей та непрацездатних членів родини.

Серед бідного населення переважають жінки передусім похилого віку та жінки, які самостійно виховують дітей.

Соціальні показники свідчать, що жінки більше, ніж чоловіки, залежать від забезпечення соціальною допомогою та соціальними послугами, адже рівень їх доходів значно менший. Згідно з оперативною гендерною оцінкою становища та потреб жінок у зв’язку із ситуацією з гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2 в Україні, проведеною у 2020 році ООН Жінки, дві третини осіб, які опинилися в складних життєвих обставинах, потребують забезпечення соціальними послугами і є отримувачами адресної та грошової допомоги, - це жінки.

Зниження рівня бідності серед усіх соціальних і демографічних груп населення, а також зменшення розриву доходів між найбагатшими та найбіднішими верствами населення є індикаторами досягнення Стратегічної цілі 4 "Підвищення рівня життя, активізація зайнятості та забезпечення соціальної підтримки населення" Стратегії людського розвитку, затвердженої Указом Президента України від 2 червня 2021 р. № 225 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 травня 2021 р. "Про Стратегію людського розвитку".

Повномасштабне вторгнення Російської Федерації в Україну погіршило становище різних верств населення, здебільшого жінок. Нині проводяться дослідження щодо впливу війни як на економіку загалом, так і на становище різних груп населення, зокрема щодо кількості населення, яке опинилося або може опиниться за межею бідності (з розподілом за статтю). Результати цих досліджень мають бути враховані в стратегіях відновлення та розвитку України після війни.

Освіта та навчання

Економічна незалежність особи тісно пов’язана з рівнем її освіти. У Законі України "Про освіту" є норма щодо сприяння навчанню протягом життя шляхом формальної, неформальної та інформальної освіти.

За Індексом гендерної нерівності Україна щодо освіти займає у рейтингу одну з найвищих позицій (27 місце). Майже 100 відсотків становить рівень грамотності, високий і збалансований рівень залученості дівчат та хлопців до освіти (базовою середньою освітою охоплено 92,7 відсотка дівчат та 90,7 відсотка хлопців, середньою - відповідно 86,1 відсотка та 85,3 відсотка, вищою відповідно - 88,8 відсотка та 76,8 відсотка).

Водночас проблемою залишається доступ до такої освіти різних груп жінок і чоловіків, передусім з числа тих, які проживають у сільській місцевості, осіб з інвалідністю, передпенсійного віку, які потребують перекваліфікації.

Найгострішою є проблема освіти ромських дітей, які часто не відвідують школу, рано припиняють навчання.

Поширення ранніх шлюбів серед ромського населення перешкоджає дівчатам здобувати освіту і відповідно отримувати гідну професійну реалізацію в майбутньому. Дослідження доводять, що раннє материнство обмежує можливості здобуття якісної освіти, професійної реалізації та особистого розвитку дівчат.

Представники вразливих груп жінок і чоловіків, зокрема осіб похилого віку, осіб, які проживають у сільській місцевості, віддалених гірських районах, ромської національної меншини, мають обмежений доступ до новітніх цифрових технологій та користування Інтернетом. За даними Держстату, за 2020 рік 35,7 відсотка сільського населення протягом року не користувалося послугами Інтернету, зокрема 72,7 відсотка жінок віком від 60 до 74 років, 96,1 відсотка жінок, яким виповнилося 75 років і більше.

Гендерні аспекти все ще недостатньо враховуються під час формування та реалізації освітньої політики, що призводить до фемінізації зайнятості у сфері освіти, збереження гендерних стереотипів та наявності дискримінаційного змісту навчального контенту на всіх освітніх рівнях.

Згідно із звітом "Вибір вищої освіти: гендерний аналіз" незалежного аналітичного центру Cedos за 2019 рік до закладів вищої освіти зараховується майже однакова кількість випускниць та випускників закладів загальної освіти. Однак спостерігаються диспропорції часток дівчат та хлопців за спеціальностями. Так, за STEM-спеціальностями (наука, технології, інженерія, математика) навчається 23 відсотки дівчат, при цьому майже 13 відсотків з них навчаються за медичними спеціальностями; серед тих, хто навчається на математичних спеціальностях, - 25 відсотків дівчат. Такий вибір впливає на професійну сегрегацію та нерівність в оплаті праці серед жінок та чоловіків у майбутньому.

За результатами національного дослідження Фонду народонаселення ООН "Чим керуються українці та українки при виборі професії: ключові чинники та стереотипи", проведеного у 2021 році, 56 відсотків опитаних вважають, що є професії, які підходять виключно для чоловіків і виключно для жінок. Чоловіки з цим погоджуються частіше (59 відсотків), ніж жінки (53 відсотки). При цьому таку думку має половина опитаної молоді віком від 14 до 24 років.

Хоча частка підручників, що враховують антидискримінаційний підхід, зросла на 42 відсотки у 2019 році якість проведення антидискримінаційної експертизи підручників не завжди висока, досі зберігається дискримінація за ознакою статі під час вивчення предметів "Трудове навчання", "Захист України". Спостерігається низький рівень гендерної чутливості освітян, відсутність комплексної системи гендерної освіти та спеціальних програм для підготовки фахівців з гендерних питань.

В Україні діє мережа осередків гендерної освіти, створених у 40 закладах вищої освіти мм. Дніпра, Донецька, Житомира, Запоріжжя, Києва, Кривого Рогу, Луцька, Маріуполя, Ніжина, Сум, Тернополя, Харкова, Черкас та Ужгорода. Мета цієї мережі полягає в об’єднанні зусиль науковців і практиків для забезпечення сталого впровадження принципів гендерної рівності в освіту. Водночас існуючої мережі таких закладів недостатньо.

У межах міжнародної ініціативи "Партнерство Біарріц" Кабінет Міністрів України визначив зобов’язання щодо інтеграції гендерного компонента в освітній процес (запровадження антидискримінаційної експертизи освітнього контенту та проведення гендерного аудиту закладів освіти).

Охорона здоров’я

Середня очікувана тривалість життя жінок у 2020 році становила 76 років, чоловіків - 66 років (за Індексом гендерної нерівності - 127 місце серед 156 держав).

Відмінність у тривалості життя жінок і чоловіків значною мірою зумовлена вищим рівнем смертності від зовнішніх причин, зокрема нещасних випадків, що пов’язані з ризикованими формами поведінки чоловіків, вищим рівнем професійного впливу на чоловіків фізичних та хімічних небезпек. Чоловіки рідше звертаються за медичною допомогою на ранніх стадіях захворювання, а ускладнення форм захворювання призводить до збільшення тривалості та вартості лікування.

Серед осіб із суїцидальною поведінкою, осіб без постійного місця проживання переважають чоловіки.