Перелічені законодавчі акти приведені у відповідність із зазначеними вище міжнародними правовими документами, ратифікованими Україною.
4.2.1. Економічні права
Поточна ситуація
Статтею 42 Конституції України встановлено право кожного на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Підприємницька діяльність народних депутатів і державних службовців обмежується законом.
Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом.
Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
Це право реалізовано в Законах України "Про підприємництво", "Про власність", "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", "Про захист від недобросовісної конкуренції", "Про підприємства в Україні", "Про господарські товариства" та інших.
Право на працю визначене в статті 43 Конституції України і включає можливість кожного заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і надзвичайний стан.
Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється.
Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Це право реалізовано Кодексом законів про працю України, Законами України "Про оплату праці", "Про охорону праці", "Про професійно-технічну освіту" та іншими.
Статтею 44 Конституції України встановлено, що ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. Порядок здійснення права на страйк встановлюється законом з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки, охорони здоров'я, прав і свобод інших людей. Ніхто не може бути примушений до участі або до неучасті у страйку. Заборона страйку можлива лише на підставі закону. Зазначене право реалізовано в Законі України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)".
4.2.2. Соціальні права
Поточна ситуація
Статтями 46 і 48 Конституції України встановлено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Прийнято Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, які відповідно до Конституції України визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян в Україні; Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", який визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві.
Закон України "Про загальнообов'язкове державне страхування на випадок безробіття" визначає правові, фінансові і організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття як системи прав, обов'язків і гарантій, що передбачає забезпечення страхових виплат застрахованим особам у разі безробіття.
Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом. Законом України "Про відпустки" визначено засади реалізації цього права.
Право на житло визначено в статті 47 Конституції України. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Зазначене право реалізовано в Житловому кодексі України, Законі України "Про приватизацію державного житлового фонду".
Стаття 49 Конституції України встановила право кожного на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно. Існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.
Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя. Зазначене право реалізовано в, Законах України "Про лікарські засоби", "Про донорство крові та її компонентів", "Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині", "Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення" тощо.
Право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування заподіяної порушенням цього права шкоди визначено в статті 50 Конституції України.
Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена. Це право реалізовано в Законах України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про охорону навколишнього природного середовища" та іншими.
Право на освіту встановлено статтею 53 Конституції України. Повна загальна середня освіта є обов'язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам. Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.
Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства. Це право реалізовано законами України "Про освіту", "Про загальну середню освіту", "Про професійно-технічну освіту".
Підписавши 7 травня 1999 року Європейську соціальну хартію (переглянуту), Україна визначила цілі в соціальній сфері, на досягнення яких спрямовуватиме свої зусилля. Враховуючи, що ця хартія є універсальним міжнародно-правовим документом у сфері захисту соціально-економічних прав людини, та з метою її ратифікації, провадиться подальша робота над удосконаленням нормативно-правової бази, узгодженням законодавства України з питань соціального захисту з європейськими нормами.
4.2.3. Культурні права
Поточна ситуація
Статтею 54 Конституції України громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом.
Держава сприяє розвиткові науки, встановленню наукових зв'язків України зі світовим співтовариством.
Культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.
За час, що минув після здобуття Україною незалежності, у сфері культури і мистецтв прийнято такі Закони України: Основи законодавства України про культуру; "Про бібліотеки і бібліотечну справу"; "Про музеї та музейну справу"; "Про професійних творчих працівників та творчі спілки"; "Про кінематографію";
Зазначені Закони не містять норм та положень, які б суперечили Конвенції про захист прав і основних свобод людини, тобто обмежували право людини на свободу думки, совісті і релігії (стаття 9) та свободи виявлення поглядів, отримання і поширення інформації та ідей (стаття 10).
У Комітеті з питань культури і духовності Верховної Ради України триває робота за участю фахівців Міністерства культури і мистецтв України над такими проектами Законів України:
про внесення змін до Основ законодавства України про культуру;
про організацію гастрольної діяльності в Україні.
У процесі розробки зазначених та інших нормативно-правових актів, які розробляються у галузі культури, враховуються вимоги щодо їх відповідності нормам і стандартам Ради Європи.
Короткострокові (2000-2001 роки) та середньострокові
(2002-2003 роки) пріоритети (до підрозділу 4.2 в цілому)
Реформування системи соціального страхування. Забезпечення прийняття з цією метою Законів України:
Про загальнообов'язкове державне медичне страхування;
Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;
Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням.
Реформування системи охорони праці. Забезпечення прийняття Закону України "Про державний нагляд і контроль за дотриманням законів та інших нормативно-правових актів про працю та охорону праці".
Забезпечення прийняття Сімейного кодексу України.
Забезпечення прийняття Законів України:
Про дошкільну освіту;
Про вищу освіту;
Про охорону дитинства;
Про державну допомогу сім'ям з дітьми (нова редакція);
Про державну соціальну допомогу;
Про безпечне материнство;
Про неприбуткові організації;
Про мистецьку освіту.
Проведення у 2000 році Дня культури України у Німеччині та в перспективі - в інших державах - членах ЄС.
Проведення Днів Європи в Україні.
Проведення у м. Києві Міжнародної конференції міністрів культури "Культура і розвиток на порозі третього тисячоліття".
Підготовка проекту Угоди з ЄС про участь України у Першій рамковій програмі ЄС у галузі культури.
Опрацювання Міністерством культури України разом з Міністерством закордонних справ України питань, пов'язаних з відкриттям культурних центрів України в країнах - членах ЄС, зокрема у Французькій Республіці.
Довгострокові пріоритети (2004-2007 роки)
Адаптація соціального законодавства України до нормативно-правової бази ЄС, що визначає правові економічні та організаційні засади соціального страхування, відповідні системи управління соціальним страхуванням.
Адаптація законодавства України у сфері культури і мистецтв до нормативно-правової бази ЄС у цій сфері.
4.3. Гарантії та захист прав осіб, які належать до національних меншин
Поточна ситуація
Україна - держава з поліетнічним складом населення, що зобов'язує її забезпечувати права не тільки титульної нації - українців, які становлять більшість цього населення (72,7 відсотка), але й представників інших національностей, котрі мають статус національних меншин (27,3 відсотка від загальної кількості населення країни).
Законодавча база етнонаціональної політики України, у тому числі з питань забезпечення прав національних меншин, складається з Декларації про державний суверенітет України, Акта проголошення незалежності України, Декларації прав національностей України, Конституції України, Закону України "Про національні меншини в Україні" та інших актів, прийнятих Верховною Радою України.
У статті 3 Закону України "Про національні меншини в Україні" встановлено, що до національних меншин належать групи громадян України, які не є українцями за національністю, виявляють почуття національного самоусвідомлення та спільності між собою. Згідно із статтею 11 цього Закону громадяни України мають право вільно обирати і відновлювати національність. Примушення громадян у будь-якій формі до відмови від своєї національності не допускається.
Законодавство України гарантує рівність конституційних прав і свобод та рівність перед законом усіх громадян незалежно від раси, кольору шкіри, етнічного походження (стаття 24 Конституції України. Законом України "Про національні меншини в Україні" визначено, що громадяни України, які належать до національних меншин, мають право відповідно обиратися або призначатися на рівних засадах на будь-які посади до органів законодавчої, виконавчої, судової влади, місцевого самоврядування, в армії, на підприємствах, в установах і організаціях (стаття 9).
На підставі статей 10, 11, 53 Конституції України, статей 6 і 7 Закону України "Про національні меншини в Україні", статей 25-29 Закону України про мови, в Україні гарантовано рівні права на здобуття освіти всім громадянам незалежно від етнічного походження. Вивчення російської, кримськотатарської, польської, румунської, угорської, болгарської, грецької мови, літератури, історії, культурних надбань багатьох інших народів, які компактно або традиційно проживають на території України, щороку затверджується як невід'ємна складова навчальних планів Міністерства освіти і науки України.
Статтею 3 Закону України "Про освіту" встановлено, що громадяни України мають право на безкоштовну освіту в усіх державних навчальних закладах незалежно від статі, раси, національності, соціального і майнового стану, роду та характеру занять, світоглядних переконань, належності до партій, ставлення до релігії, віросповідання, стану здоров'я, місця проживання та інших обставин.
Закон України "Про національні меншини в Україні" гарантує національним меншинам право на національно-культурну автономію (стаття 6), в межах якої національні меншини можуть вирішувати свої мовні, освітні та культурні проблеми.
Існує потреба у розширенні поняття національно-культурної автономії та у роз'ясненні механізму реалізації прав національних меншин на таку автономію з урахуванням Конституції України, інших правових актів. У зв'язку з цим вбачається доцільним розроблення проекту Закону України про національно-культурну автономію національних меншин в Україні.
Захист прав національних меншин України гарантується законодавством. Згідно з частиною другою статті 24 Конституції України не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного й соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно з Декларацією прав національностей України (стаття 1) дискримінація за національною ознакою забороняється й карається законом. Відповідно до статті 3 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" будь-які обмеження прав громадян України щодо участі у місцевому самоврядуванні залежно від їхньої раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного й соціального походження, майнового стану, терміну проживання на відповідній території, за мовними або іншими ознаками забороняються.
Законом України "Про об'єднання громадян" (стаття 4) передбачено, що не підлягають легалізації, а діяльність легалізованих об'єднань громадян забороняється у судовому порядку, коли їх метою є, зокрема, розпалювання національної і релігійної ворожнечі та обмеження загальновизнаних прав людини. У разі вчинення дій, передбачених зазначеною статтею, за поданням легалізуючого органу або прокурора рішенням суду об'єднання громадян, що вчинило такі дії, примусово розпускається (стаття 32 Закону України "Про об'єднання громадян".
Конституцією України (стаття 37) забороняється утворення і діяльність політичних партій, а також громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на розпалювання міжетнічної, расової або релігійної ворожнечі. Аналогічне положення міститься в статті 66 Кримінального кодексу України, якою передбачається відповідальність за розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, приниження національної честі і гідності, а також обмеження прав або встановлення переваг громадян залежно від їх расової чи національної приналежності або ставлення до релігії. Стаття 3 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" забороняє використання друкованих засобів масової інформації з метою розпалювання расової, національної та релігійної ворожнечі.
За ініціативою громадських організацій національних меншин стаття 18 Закону України "Про національні меншини в Україні", згідно з якою будь-яке пряме чи непряме обмеження прав і свобод громадян за національною ознакою забороняється та карається законом, у проекті його нової редакції, що знаходиться на розгляді у Верховній Раді України, змінена на таку: будь-яке пряме чи непряме обмеження прав і свобод громадян за національною та расовою ознаками, а також дії, спрямовані на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, забороняються та караються законом.
Згідно із статтею 13 Закону України "Про національні меншини в Україні", громадяни, які належать до національних меншин, вільні у виборі обсягу і форм здійснення прав, що надаються їм чинним законодавством, і реалізують їх особисто, а також через відповідні державні органи та створювані громадські об'єднання.
Права національних меншин в Україні реалізуються також через утворені ними громадські організації. Свої національно-культурні об'єднання утворили вже 39 етнічних груп.
Україна приєдналася до основних міжнародних договорів у сфері забезпечення прав національних меншин. Зокрема, Верховна Рада України ратифікувала Рамкову конвенцію Ради Європи про захист національних меншин, а також Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, Конвенцію про дискримінацію в галузі праці і занять, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, Конвенцію про запобігання злочинові геноциду і покарання за нього, Конвенцію про боротьбу з дискримінацією у сфері освіти, Міжнародну конвенцію про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, Європейську конвенцію з прав людини, Конвенцію про права дитини, Конвенцію про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок.
З метою стабілізації регіональної безпеки та розбудови міждержавних відносин на засадах взаємної довіри Україною укладено ряд двосторонніх угод з сусідніми державами, в положеннях яких передбачено також і співробітництво в галузі захисту прав національних меншин.
Короткострокові (2000-2001 роки) та середньострокові (2002-2003 роки) пріоритети
Затвердження Концепції державної етнонаціональної політики України.
Підготовка проекту Закону України про національно-культурну автономію національних меншин.
Опрацювання питання створення в Україні Центру етнічних досліджень з можливим залученням коштів ЄС.
4.4. Захист інформації про особу
Поточна ситуація
Технічний прогрес у галузі інформаційних технологій, формування баз персональних даних соціального, фінансового, правоохоронного та іншого характеру надзвичайно загострили проблему захисту основних прав і свобод людини, зокрема захисту приватного життя людини.
Статтею 32 Конституції України передбачено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Загальні питання захисту інформації про особу регулюються Законом України "Про інформацію".
Питання захисту інформації про стан здоров'я особи регулюються Основами законодавства України про охорону здоров'я, Законами України "Про захист населення від інфекційних хвороб", "Про психіатричну допомогу", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення" тощо.
Питання захисту інформації персонального характеру, що використовується правоохоронними органами, а також при здійсненні правосуддя регулюються Законами України "Про міліцію", "Про прокуратуру", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю", "Про статус суддів", "Про адвокатуру" тощо.
Питання захисту банківської інформації регламентуються Законами України "Про банки і банківську діяльність", "Про Національний банк України".
Питання захисту інформації про особу також визначаються Законами України "Про органи реєстрації актів громадянського стану", "Про телебачення і радіомовлення", "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", "Про інформаційні агентства".
Законодавством встановлено кримінальну та цивільно-правову відповідальність за порушення порядку використання інформації про особу.
Однак стан нормативно-правової бази не в повному обсязі забезпечує захист прав людини щодо виконання положень статей 3, 32 і 34 Конституції України. Чинні на сьогодні закони України з питань збирання, зберігання, використання та поширення інформації про особу не мають чіткого та узгодженого з європейськими стандартами визначення поняття "даних про особу".
Негайного перегляду та забезпечення додаткового захисту потребує порядок ведення справ у різних сферах життя та діяльності людини, пов'язаних із збором, використанням та передачею інформації про особу. Це стосується бібліотек, ЖЕКів, відділів кадрів за місцем роботи, медичних і спортивних закладів, а також ряду інших установ та організацій, що володіють будь-якою інформацією про особу.
Наявність значної кількості нормативно-правових актів, що регулюють питання захисту персональних даних, зумовила необхідність розроблення проекту базового комплексного Закону України з цих питань - про захист персональних даних. На стадії опрацювання знаходяться проекти Законів України про контроль стану інформаційної безпеки в межах передачі даних і про електронний документообіг. Розроблено проект Закону України про Державний реєстр фізичних осіб. Передбачається, що цей Закон визначатиме, зокрема, порядок збирання та використання персональної інформації про особу.
Основним орієнтиром для вдосконалення законодавства України з питань захисту персональних даних та його наближення до відповідного законодавства ЄС, крім Конвенції Ради Європи від 28 січня 1981 року N 108, може слугувати Директива 95/46/ЄС Європейського парламенту та Ради ЄС від 24 жовтня 1995 року про захист (прав) фізичних осіб у зв'язку із автоматизованою обробкою персональних даних та про вільну передачу таких даних.
Короткострокові пріоритети (2000-2001 роки)
Підготовка до здійснення відповідних заходів, спрямованих на забезпечення такого рівня захисту прав фізичних осіб у зв'язку з використанням персональних даних, який би відповідав вимогам ЄС у цій сфері. Підготовка до підписання Україною Конвенції Ради Європи від 28 січня 1981 року N 108 та проведення аналізу відповідності законодавства України її вимогам з метою подальшої ратифікації Конвенції.
Середньострокові пріоритети (2002-2003 роки)
Забезпечення розвитку національного законодавства, що регулює питання захисту персональних даних, з метою його наближення до законодавства ЄС:
підготовка на підставі матеріалів, отриманих в ході реалізації короткострокових пріоритетів, рекомендацій щодо обсягів та термінів адаптації законодавства України з питань захисту персональних даних до законодавства ЄС;
внесення до планів роботи з адаптації законодавства України до законодавства ЄС проектів нормативно-правових актів, предмет правового регулювання яких пов'язаний із захистом персональних даних, а також підготовка висновків щодо можливих політичних, економічних та соціальних наслідків прийняття таких актів;
організація перекладу актів законодавства ЄС, що використовуватимуться під час розроблення відповідних проектів нормативно-правових актів України, внесених до планів роботи з адаптації законодавства України до законодавства ЄС;
розроблення на основі Конвенції Ради Європи від 28.01.81 року N 108 про захист (прав) фізичних осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних та відповідних норм ЄС проекту закону України щодо захисту персональних даних та забезпечення відповідного рівня захисту інформації про особу;
розроблення, з урахуванням основних положень законодавства ЄС, інших проектів нормативно-правових актів України з питань захисту персональних даних;
аналіз законодавства України з питань захисту персональних даних на предмет його відповідності вимогам законодавства ЄС.
Довгострокові пріоритети (2004-2007 роки)
Досягнення повної відповідності законодавству ЄС законодавства України з питань захисту персональних даних; впровадження цього законодавства та забезпечення такого рівня захисту інформації про особу, який відповідає рівню захисту в державах - членах ЄС.
Розроблення та реалізація розширеної програми гармонізації законодавства України із законодавством ЄС у сфері захисту інформації про особу та забезпечення моніторингу з боку ЄК у цій сфері.
Інституційні потреби
Реалізація цих завдань вимагатиме визначення органу, який буде займатися питаннями захисту інформації про особу та забезпечуватиме координацію діяльності центральних органів виконавчої влади у цій сфері.
Для досягнення необхідного рівня інституційної спроможності, включаючи всі аспекти, необхідно здійснити такі заходи:
організаційно-методичне забезпечення:
створення ефективної системи проведення досліджень щодо визначення відповідності українського законодавства в галузі захисту інформації про особу законодавству ЄС, запровадження механізму швидкого доступу до результатів досліджень з боку всіх органів державної влади, визначених відповідальними за адаптацію, з поступовим коригуванням законодавчого поля країни у напрямі його наближення до відповідних галузей європейського права;
підвищення кваліфікації та навчання фахівців, відповідальних за здійснення заходів з реалізації цієї Програми:
створення на базі центральних органів виконавчої влади, до компетенції яких належать питання захисту інформації про особу, структури для здійснення нагляду за дотриманням положень законодавства в цій галузі;
інформаційне забезпечення підрозділів, відповідальних за інтеграційні питання:
створення на базі центральних органів виконавчої влади, до компетенції яких належать питання захисту інформації про особу, бази даних законодавства ЄС і надання можливості всім органам державної влади використовувати її для забезпечення належного рівня захисту інформації про особу;
створення або удосконалення існуючої технічної та технологічної бази:
забезпечення всіх органів державної влади, що збирають та використовують інформацію про особу, необхідним комп'ютерним обладнанням, оргтехнікою, сучасними засобами зв'язку, включаючи вільний доступ до мережі Internet у поєднанні з користуванням електронною поштою, за умови надійного захисту інформаційних систем від несанкціонованого втручання в їх роботу.
4.5. Суспільна інформованість
Поточний стан
Україна досягла високого рівня готовності до виконання міжнародних зобов'язань у сфері масової інформації та задоволення інформаційних потреб суспільства. Національні конституційні норми та норми законів про засоби масової інформації в цілому відповідають європейським. З огляду на те, що загальноєвропейських правових актів, які б регулювали діяльність засобів масової інформації, на рівні ЄС не існує, (крім деяких протокольних зауважень у телекомунікаційній сфері, зокрема щодо громадського телебачення, які можна було б впровадити в національне законодавство на стадії асоційованого членства чи напередодні вступу України до ЄС), гармонізація національного законодавства здійснюється відповідно до резолюцій, рекомендацій та стандартів Ради Європи і шляхом приєднання до європейських конвенцій та програм.
Регулювання основних засад діяльності засобів масової інформації здійснюється як конституційними нормами - стаття 34 Конституції України, що повністю відповідає статті 10 Європейської конвенції з прав людини, яка гарантує право на свободу думки і слова, так і нормами Законів України "Про інформацію", "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", "Про телебачення і радіомовлення", "Про інформаційні агентства", "Про авторське право і суміжні права", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про рекламу" та інші.
Загальнонаціональна підтримка курсу інтеграції України до ЄС, досягнення розуміння безальтернативності даного курсу суспільством можливі за умови тісної співпраці органів державної влади і місцевого самоврядування, органів масової інформації, освіти, культури.
Поряд з іншими напрямами європейської інтеграції це передусім потребує відповідної орієнтації діяльності засобів масової інформації на висвітлення розвитку відносин між Україною та ЄС, широке всебічне роз'яснення значення європейського вибору України, забезпечення неупередженого сприйняття громадянами України європейської інтеграції, а також регулярного інформування громадськості про політичні, економічні та соціальні процеси, що відбуваються в ЄС, окремих його державах-членах та країнах-претендентах.
Не менш важливим є і донесення до урядів та громадян держав - членів ЄС об'єктивної, неупередженої інформації про Україну та її здобутки на шляху реформ.
У 1999 році на державному рівні започатковано заходи щодо суспільної підтримки курсу України на інтеграцію до ЄС, почали діяти також відповідні програми в окремих областях України, зокрема у Волинській, Луганській, Львівській, Одеській, Черкаській.
Короткострокові пріоритети (2000-2001 роки)
Підготовка та розповсюдження інформаційних матеріалів про стратегічне партнерство України і ЄС.
Створення на державному та регіональному рівнях навчально-пізнавальних телерадіопрограм для оволодіння офіційними мовами ЄС широкими верствами населення.
Створення аналітичних телерадіопрограм з проблем внутрішнього та зовнішнього забезпечення європейської інтеграції, реалізації УПС за участю державних службовців та провідних науковців.
Запровадження в друкованих засобах масової інформації постійних рубрик для висвітлення процесів інтеграції України до ЄС, міжрегіонального, транскордонного та прикордонного соціально-економічного співробітництва.
Оптимізація державної інформаційної інфраструктури, розподілу компетенції та координації її діяльності. Організація та координація дій суб'єктів інформаційної політики, спрямованих на суспільну підтримку курсу України на інтеграцію до ЄС та широку суспільну інформованість про Україну і ЄС.
Співробітництво в сфері масової інформації з міжнародними організаціями, Європейською Комісією, ОБСЄ, Радою Європи і НАТО через їх представництва в Україні, а також шляхом прямих зв'язків, із залученням ресурсів цих організацій на спільні проекти.
Розширення взаємного доступу до інформації, зокрема до баз даних, на основі дотримання прав на інтелектуальну власність.
Підготовка, навчання і підвищення кваліфікації працівників преси, радіо і телебачення.
Інституційні потреби
Кадрове і організаційне забезпечення структурних підрозділів Державного комітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України, доцільність яких пов'язана з вирішенням питань євроатлантичної інтеграції.
Середньострокові пріоритети (2002-2003 роки)
Технологічне оновлення національної інформаційної індустрії і формування власних конкурентоспроможних інформаційних ресурсів.
Створення єдиної інформаційної системи України.
Діяльність на регіональному рівні - створення нових структур з вивчення, розповсюдження та використання матеріалів з питань інтеграції України до ЄС; організація оперативного інформування комітетів інформації та прес-служб облдержадміністрацій з питань діяльності ЄС.
Довгострокові пріоритети (2004-2007 роки)
Інтеграція України в світову інформаційну систему.
Розділ 5. ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК КРАЇНИ
5.1. Макроекономічна стабілізація
Поточна ситуація
Сьогоднішню ситуацію в Україні характеризує соціально-економічне становище перехідного періоду:
змінено модель економічного розвитку країни, а саме: фактично ліквідовано стару систему директивного централізованого планування, розподілу ресурсів і контролю з боку державних органів;
триває процес зміни форм власності;
ліквідовано традиційний для радянської економіки тотальний дефіцит товарів. Ринок товарів та послуг значно поповнився (в основному за рахунок імпорту), причому цей ринок з'явився досить швидко та без суттєвої економічної підтримки з боку держави;
частина населення перейшла в нову сферу приватного підприємництва;
цілісну законодавчу систему ринкової економіки України ще не створено. Ряд процесів законодавчо не врегульовано, що дає змогу різним суб'єктам господарювання діяти не на користь держави;
велика кількість підприємств України різних форм власності стали неплатоспроможними, накопичили значні борги, перебувають на межі банкрутства або фактично є банкрутами, що в багатьох випадках пов'язано з неконкурентоспроможністю та збитковістю продукції;
відбулася різка поляризація населення за рівнем доходів.
Україна продовжує з наростаючою швидкістю змінюватися в напрямі створення ринкової економіки, закладено основи фінансової стабілізації, які будуть підтримані поглибленням структурних реформ.
Підсумки розвитку національної економіки за 1999 рік свідчать, що в основному вдалося подолати негативні наслідки фінансової кризи 1998 року. Головне - вдалося зламати негативні тенденції у виробництві промислової продукції (вперше протягом останніх десяти років у 1999 році одержано приріст виробництва на 4,3 відсотка).
Валовий внутрішній продукт (ВВП) порівняно з попереднім роком зменшився лише на 0,4 відсотка, що є найкращим показником за роки незалежності. Факторами, що сприяли уповільненню падіння ВВП та збільшенню обсягів промислової продукції, були помірна інфляція, зусилля Уряду по збільшенню доходів бюджету, забезпеченню поточних виплат, обмеженню бюджетних видатків, збільшенню внутрішніх інвестицій, пристосування підприємств до умов роботи в ринковому середовищі (зменшення частки бартерних операцій, досягнення позитивного сальдо зовнішньої торгівлі товарами і послугами).
У 1999 році здійснено ряд заходів щодо подальшої лібералізації валютного ринку. Внаслідок цього, незважаючи на окремі дестабілізаційні прояви, було витримано прогнозоване значення середньорічного показника обмінного курсу, який досяг 4.1 гривні за 1 долар США. Поряд з цим Національний банк України зміг збільшити валютні резерви.
Успішне подолання загрози розбалансування валютного ринку дало змогу Національному банку України пристосувати свою монетарну політику до умов, що склалися на валютному та грошовому ринку. У той же час істотного зменшення процентних ставок за кредитами не сталося. Діяльність банківської системи на кредитному ринку України у 1999 році формувалася під впливом низької платоспроможності суб'єктів господарської діяльності і обмежених кредитних ресурсів комерційних банків. Обсяги кредитування економіки комерційними банками на кінець минулого року становили 17 відсотків до ВВП.
Зміни споживчих цін залишаються помірними. Інфляція у 1999 році становила 19,2 відсотка. Спостерігалася стійка тенденція відставання темпів інфляції від темпів девальвації, що зумовлено високим ступенем насиченості споживчого ринку, в першу чергу продовольчими товарами вітчизняного виробництва.
Фінансова політика держави протягом минулого року спрямовувалася на забезпечення відповідності державних витрат сумі надходжень до бюджету, концентрації державних витрат на пріоритетних напрямах розвитку економіки, адресності у наданні соціальної допомоги непрацездатним громадянам.
Довідково. Ознакою успішної бюджетної політики став той факт, що за підсумками року дефіцит зведеного бюджету (1,5 відсотка ВВП) повністю профінансовано за рахунок внутрішніх джерел. Крім того, погашалися зовнішні борги і скорочувалася заборгованість з виплат заробітної плати працівникам бюджетної сфери.
Поштовхом для розвитку фондового ринку як обов'язкового елементу ринкового господарства стало започаткування приватизаційних процесів. На сьогодні в Україні функціонує майже 35 тис. акціонерних товариств, якими випущено акцій на суму близько 31 млрд. гривень. Понад 40 відсотків громадян України реалізували своє право власності на майно приватизованих підприємств за допомогою інвестиційних фондів та інвестиційних компаній. З року в рік збільшуються обсяги операцій на фондовому ринку. Так, у 1999 році порівняно з попереднім роком обсяги торгівлі цінними паперами збільшилися майже на 33 відсотки, а частка організованого ринку в загальному обсязі торгівлі цінними паперами зросла з 5 до 11 відсотків.
Проте необхідно констатувати, що сьогодні потенціал фондового ринку не повною мірою використовується для розв'язання таких загальноекономічних проблем, як створення інвестиційно привабливого клімату в державі, подолання кризи неплатежів, завершення структурної перебудови економіки, забезпечення збільшення доходів населення.
Потребує подальшого розвитку інфраструктура організованих ринків в Україні. Слід вжити заходів до удосконалення системи захисту прав інвесторів та системи регулювання суб'єктами фондового ринку на основі розширення саморегулювання.
Аналіз зовнішньої торгівлі товарами та послугами свідчить про деякі ознаки позитивних змін. Вперше за роки незалежності досягнуто позитивного сальдо зовнішньої торгівлі товарами.
Україна досягла певного прогресу у роздержавленні майна, форму власності змінило понад 65 тис. суб'єктів. За чисельністю працюючих у промисловості (62,5 відсотка), основними фондами (понад 50 відсотків) та обсягами виробленої промислової продукції (53 відсотки) досягнуто такої критичної маси приватизованих підприємств, яка має визначальний вплив на загальний стан економіки окремих регіонів і держави в цілому.
У той же час подальше поліпшення економічної ситуації потребує вирішення ряду фундаментальних проблем, орієнтованих на подолання збитковості значної кількості підприємств, прискорення темпів здійснення структурних зрушень, збільшення надходжень до державного бюджету і підвищення якості бюджетних послуг, подолання слабкості банківської системи. Крім того, поки що не вдалося повною мірою вирішити проблему створення єдиної правової бази для реалізації ринкових перетворень.
Короткострокові пріоритети (2000-2001 роки)
Закладення основ для довгострокового сталого економічного зростання на основі підвищення конкурентоспроможності.
Підвищення рівня життя населення.
Підвищення конкурентоспроможності економіки, створення умов, які сприяють розвитку суб'єктів усіх форм власності і господарювання та стимулювання економічної активності населення.
Стимулювання заощаджень і накопичень та їх подальшого інвестування в економіку.
Забезпечення зростання грошових доходів населення, підвищення соціальних гарантій відповідно до збільшення розміру прожиткового мінімуму.
У 2000 році заходами державного регулювання має бути забезпечено:
зниження інфляції до 15,9 відсотка (грудень до грудня);
досягнення бездефіцитного бюджету;
обмеження зниження курсу гривні до 5,78 гривні за 1 долар США в середньорічному вимірі згідно з прогнозними значеннями макроекономічних показників, а також до рівня внутрішніх цін і стану валютного ринку;
раціональне використання приросту грошової маси на 18 відсотків;
створення умов для зниження ставки рефінансування Національного банку України, що сприятиме процесу кредитування економіки;
ліквідацію заборгованості з виплати пенсій та інших соціальних виплат, нормалізацію виплати заробітної плати.
Середньострокові пріоритети (2002-2003 роки)
У перехідний період (2002-2003 роки) закласти базу для стабільного якісного росту у подальші роки, зокрема, забезпечити зростання інвестицій на рівні близько 7 відсотків щорічно.
Довідково. В першу чергу, будуть розвиватися галузі транспортної та телекомунікаційних мереж і будівництва, харчової і переробної промисловості з темпами щорічного приросту близько 5 відсотків та 4 відсотків відповідно.
Не очікується скорочення від'ємного значення чистого експорту. Це пов'язано з припущенням щодо зростання іноземних інвестицій та відповідним зростанням потоку імпортних інвестиційних товарів.
Частка кінцевих споживчих витрат сектора домашніх господарств знизиться у загальному обсязі ВВП майже до 55 відсотків (цей період орієнтований на нові інвестиції), але їх щорічний приріст становитиме приблизно 1,1 відсотка.
Кінцеві споживчі витрати сектора загальнодержавного управління скоротяться за цей час до 18 відсотків до ВВП, а реальне щорічне скорочення становитиме приблизно 1 відсоток. Це пов'язується із скороченням податків та намаганням утримати бездефіцитний бюджет.
Довгострокові пріоритети (2004-2007 роки)
Забезпечити розвиток економічного потенціалу.
Довідково. Досягнутий економічний потенціал дасть змогу розв'язувати в третьому періоді завдання подальшого розширення інвестицій до 27 відсотків ВВП в 2010 р. (тобто щорічний приріст становитиме 6-7 відсотків) і покращити сальдо зовнішньоторговельного балансу. Це відбуватиметься за рахунок орієнтації на закупівлю товарів вітчизняного виробництва нового покоління, що забезпечить зростання обсягу промислової продукції до 27 відсотків у структурі ВВП (реальний середньорічний приріст становитиме 5-6 відсотків).