Частка кінцевих витрат сектора державного управління зменшиться до 16 відсотків ВВП у 2007 році, але реальне середньорічне збільшення цього показника становитиме 2-3 відсотки.
5.2. Структурні реформи
Поточна ситуація
Особливістю сучасного етапу структурної перебудови є те, що вона здійснюється в умовах нестачі інвестиційних ресурсів, технологічного відставання і низької конкурентоспроможності вітчизняного виробництва.
Тривалий період спаду обсягів виробництва зумовлений цілим рядом об'єктивних причин, серед яких:
демілітаризація економіки та різке скорочення військових замовлень;
розрив господарських зв'язків із партнерами з колишнього Союзу РСР;
залежність країни від імпорту енергоносіїв, багатьох видів сировини, матеріалів і комплектуючих виробів та їх значне подорожчання з переходом на світові ціни у зовнішній торгівлі;
скорочення капітальних вкладень і, відповідно, зменшення попиту на продукцію галузей інвестиційного комплексу;
невідповідність матеріально-технічної бази підприємств потребам випуску сучасної продукції, яка спроможна конкурувати з іноземними аналогами;
велика кількість матеріало- і енергоємних техногенних виробництв із застарілими технологіями та надмірною потребою у капіталовкладеннях.
Ці та інші об'єктивні чинники стримували проведення радикальних ринкових реформ.
Зазнала деформації відтворювальна структура економіки. Знизилася питома вага традиційно найбільш значної складової доходу у ВВП - оплати праці. Активізувався процес натуралізації ВВП, за рахунок доходів від ведення підсобного господарства та індивідуальної діяльності. Зменшилася частка заощаджень у галузях реального сектору економіки. У використанні ВВП з'явилися ознаки споживчої структури економіки.
Одним із головних дестабілізуючих факторів в інвестиційній сфері стало зростання вартості капітального будівництва, зумовлене інфляцією та високим рівнем процентних ставок за користування кредитами, що зробило невигідним довгострокове кредитування інвестицій. Поглибилася диспропорція у галузевій структурі реального сектору економіки. Знижується рівень технічного і технологічного стану вітчизняного виробництва. Значного розповсюдження набуло фізичне і моральне старіння промислово-виробничих основних фондів.
У 1998 році в основному було завершено етап масової приватизації (за приватизаційні папери) і сформовано досить потужний недержавний сектор економіки, в розпорядження якого надійшла майже третина всіх основних фондів. Проте прогресивні перетворення в структурі форм власності не супроводжувалися створенням прошарку ефективних власників.
Значної гостроти набули питання формування конкурентного середовища. Через нерозвинутість малого і середнього бізнесу, недосконалість механізмів реструктуризації і банкрутства неефективних підприємств, низькі темпи нагромадження та концентрації легального капіталу повільно збільшується кількість ефективних суб'єктів господарювання.
Недостатнім слід визнати розвиток ринкової інфраструктури - фінансових, кредитних, страхових та фондових ринків, біржової системи товарних ринків, тому її вплив на розвиток підприємництва не приносить належних результатів. Обмежені інформаційні можливості підприємців щодо вивчення кон'юнктури ринку.
Високим залишається рівень монополізації багатьох загальнодержавних і регіональних товарних ринків, що призводить до неправомірних обмежень конкуренції.
Територіальні диспропорції в розміщенні промислового виробництва та його інфраструктурного забезпечення, що спричиняють нерівномірний розвиток окремих регіонів, нераціональне використання природно-ресурсного потенціалу і екологічний дисбаланс територій, підривають економічну основу розвитку регіонів, перетворюючи одних в донорів, інших - в реципієнтів.
Пріоритети структурної реформи
З огляду на складну соціально-економічну ситуацію, необхідність здійснення комплексу цілеспрямованих заходів для стабілізації виробництва і забезпечення економічного зростання на якісно новій основі передбачається, що структурна перебудова проводитиметься не за галузевим принципом, а за такими основними напрямами:
підвищення конкурентоспроможності виробництва;
посилення соціальної орієнтації економіки;
реалізація енергозберігаючої моделі розвитку економіки;
технологічне оновлення виробництва;
реструктуризація підприємств;
розвиток структури регіональної економіки.
З цією метою передбачається:
підвищення ролі держави у проведенні структурної політики переважно з використанням економічних важелів, власних ресурсів, можливостей інтеграційних процесів та забезпеченням інноваційного типу розвитку економіки;
забезпечення адаптації законодавства України до норм ЄС, насамперед до тих, що стосуються режиму найбільшого сприяння (відмова від застосування преференційних режимів для власних виробників та виробників третіх країн, ліквідація обмежень розвитку конкуренції тощо);
створення відповідного організаційно-економічного механізму приєднання України до ГАТТ/СОТ (уніфікація зовнішньоекономічного і податкового законодавства, забезпечення національного режиму для іноземних торговельних партнерів та інвесторів);
реструктуризація промисловості та сільського господарства із забезпеченням у короткостроковий період скорочення надлишкових потужностей та випереджаючим створенням нових робочих місць, передусім шляхом прискореного розвитку підприємств малого та середнього бізнесу;
залучення ресурсів міжнародних фінансових організацій, країн - донорів та технічної допомоги з метою підтримання структурної реформи і поглиблення інвестиційного, технологічного та наукового співробітництва;
залучення внутрішніх фінансових ресурсів, іноземних інвестиційних та кредитних ресурсів для забезпечення повноцінного функціонування підприємств України, реструктуризації, реконструкції, переоснащення, структурно-технологічної перебудови, модернізації, будівництва та впровадження новітніх конкурентоспроможних технологій, в першу чергу енерго- та матеріалозберігаючих;
залучення грошових (у тому числі валютних) заощаджень населення, для чого необхідною умовою повинне стати відновлення його довіри до фінансових установ; запровадження з цією метою механізму гарантування вкладів фізичних осіб та здійснення заходів, спрямованих на фінансове оздоровлення Державного ощадного банку України;
спрямовування одержуваних від приватизації коштів насамперед на розвиток і структурну перебудову економіки та на післяприватизаційну підтримку підприємств; передача в процесі приватизації земельних ділянок в довгострокову оренду з подальшим викупом;
створення механізмів захисту прав дрібних інвесторів з метою залучення вітчизняного та іноземного капіталу у процесі приватизації майна державних підприємств.
Короткострокові пріоритети (2000-2001 роки)
Створення умов для структурної перебудови і переходу до позитивної динаміки відтворювальних процесів, а саме:
розроблення комплексної програми розвитку ринку капіталу (основних ресурсів виробництва) та системи її впровадження;
забезпечення оздоровлення й прозорості фінансової і грошово-кредитної системи та її переорієнтації на потреби реального сектору економіки, підвищення сталості національної валюти і оптимізація механізму курсоутворення;
подальше реформування податкової і бюджетної системи з метою створення стимулів для розвитку вітчизняного виробництва, збалансування дохідної і видаткової частин бюджету, зменшення обсягів державних позик та створення умов для поступового накопичення внутрішніх інвестиційних ресурсів;
встановлення жорстких економічних санкцій за неефективне використання суб'єктами господарювання енергоресурсів, інвестиційних кредитів і майна державних підприємств, забезпечення реального скорочення обсягу бартерних (товарообмінних) операцій, особливо в розрахунках за енергоресурси, підвищення рівня монетизації економіки;
ліквідація заборгованості з виплати заробітної плати, пенсій та інших соціальних виплат через підвищення інтересу населення до суспільно корисної праці та довіру до урядових заходів із структурної перебудови, реалізації національної ідеї економічного зростання та підвищення рівня життя.
Середньострокові пріоритети (2002-2003 роки)
З урахуванням оцінки сучасного стану і реальних можливостей економіки головною метою структурної перебудови є подолання економічної кризи і створення умов для поступового нарощування темпів економічного розвитку. На цьому етапі структурної перебудови основні зусилля Кабінету Міністрів України передбачається зосередити на розв'язанні таких основних завдань:
забезпечення реалізації антикризових заходів, спрямованих на розблокування "тромбів" у фінансовій і грошово-кредитній системі та налагодження грошового обігу і стабілізацію національної грошової одиниці;
здійснення інституційних перетворень з метою підвищення ефективності функціонування ринкової економіки, забезпечення гарантій ефективного господарювання і використання права власності, антимонопольного регулювання і створення умов для вільної конкуренції;
підвищення ефективності управління державними підприємствами та державними корпоративними правами шляхом застосування контрактної форми трудового договору з керівниками державних підприємств, чіткого визначення повноважень органів виконавчої влади щодо управління державним майном, ефективних процедур банкрутства, впровадження децентралізованої системи управління державними корпоративними правами;
проведення податкової реформи, передбачивши спрощення податкової системи, зниження податкового тягаря на підприємства реального сектору економіки, підвищення рівня стягнення податків та стабілізацію податкових надходжень до бюджету;
скорочення використання псевдоринкових форм економічних відносин - бартеру, давальницької сировини, взаємозаліку тощо;
стимулювання розвитку пріоритетних виробництв і видів продукції, що мають або можуть отримати в короткостроковому чи середньостроковому періоді конкурентні переваги на світовому ринку, і забезпечити реальне зростання експортного потенціалу держави;
проведення реструктуризації неефективних суб'єктів господарювання з виділенням підприємств і видів продукції, що підлягають перепрофілюванню, ліквідації, консервації або конверсії, в тому числі через механізм банкрутства;
прискорення розвитку ринкової інфраструктури - товарних бірж, транспортних терміналів, фондового та страхового ринку, банківських і позабанківських фінансово-кредитних установ, сучасних систем зв'язку, ринку інформаційної продукції і послуг та їх інтеграції у міжнародне інформаційне поле;
створення сприятливого інвестиційного клімату; здійснення переходу від споживацької ідеології у використанні ВВП до забезпечення інвестиційного розвитку; підвищення рівня нагромадження в економіці, особливо частки інвестицій в основний капітал; стимулювання інноваційних процесів з метою технологічного оновлення, зниження енергоємності, підвищення ефективності і конкурентоспроможності вітчизняного виробництва.
Довгострокові пріоритети (2004-2007 роки)
У довгостроковому періоді загальна концепція структурної політики передбачає становлення на основі науково-технологічного розвитку високоефективної, здатної до саморозвитку соціально орієнтованої економічної системи ринкового типу, яка в змозі забезпечити активну мотивацію до трудової та підприємницької діяльності, високу якість життя, умови рівноправного партнерства у світовому економічному співтоваристві. До найважливіших стратегічних завдань цього періоду віднесено такі:
заохочення ділової активності підприємців і населення шляхом оптимізації форм власності, формування прошарку ефективних власників і стратегічних інвесторів, проведення податкової реформи з посиленням її стимулюючої функції у активізації виробництва та інвестиційної діяльності;
ретельне обґрунтування і підтримка пріоритетів розвитку та структурної перебудови економіки, передусім найбільш ефективних наукоємних і високотехнологічних галузей та виробництв, спроможних кардинально змінити економічний потенціал України, зокрема галузей агропромислового комплексу;
запровадження нових технологій, активізація інноваційної діяльності у напрямі науково-технологічного оновлення виробництва в усіх галузях економіки з підвищенням його техніко-економічних показників і забезпеченням конкурентоспроможності продукції на світовому ринку; зменшення ресурсоємності, насамперед енергоємності матеріального виробництва, за рахунок впровадження ресурсо- і енергозберігаючих технологій, згортання та реформування енерго- і ресурсоємних виробництв, переходу до ефективнішої галузевої структури;
розширення ринків збуту із входженням до найбільш пріоритетних і ефективних для національної економіки секторів світового ринку, активізацією внутрішнього ринку через підвищення рівня збалансованості виробництва, створенням замкнутих технологічних циклів з виробництва кінцевої продукції, переорієнтацією галузей машинобудування, металургійної та хімічної промисловості на більш повне задоволення потреб власної міжгалузевої кооперації;
посилення соціальної орієнтації економіки і екологічне оздоровлення життєвого простору, розв'язання на цій основі комплексу соціально-економічних завдань, що забезпечують ліквідацію старих і створення нових робочих місць, проведення реформи заробітної плати, істотне підвищення рівня і якості життя населення, його соціального захисту; зменшення техногенного навантаження на навколишнє середовище, перехід до збалансованого використання і відтворення природно-ресурсних факторів життєдіяльності, формування раціональної системи розселення, активізація функціонування сіл та малих міст, якісне оздоровлення регіонів.
Розділ 6. ВНУТРІШНІЙ РИНОК БЕЗ КОРДОНІВ
6.1. Загальні питання
6.1.1. Державні закупівлі
Поточна ситуація
Система державних закупівель товарів, робіт та послуг, що діє в Україні, започаткована Законом України "Про поставки продукції для державних потреб", прийнятим Верховною Радою України 22 грудня 1995 року, і постановою Кабінету Міністрів України від 29 лютого 1996 року N 266 "Про Порядок формування та розміщення державних замовлень на поставку продукції для державних потреб і контролю за їх виконанням".
З огляду на зміни, що сталися в національній економіці, виникла потреба в удосконаленні механізму організації роботи з проведення державних закупівель та внесення коректив до нормативних актів з цього питання.
У першу чергу це пов'язано з намірами України приєднатися до системи СОТ (WTO) та інтегруватися в ЄС. Головною умовою для реалізації цих намірів є приведення законодавства України, у тому числі з питань державних закупівель, у відповідність із нормами і правилами міжнародної торгівлі.
У рамках здійснення заходів з удосконалення системи державних закупівель в Україні та з метою наближення діючих процедур розміщення державних закупівель до передбачених вимогами системи СОТ у 1997-1998 роках було прийнято постанови Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 року N 694 "Про організацію та проведення торгів (тендерів) у сфері державних закупівель товарів (робіт, послуг)", від 24 вересня 1997 року N 1058 "Про створення єдиної системи закупівель товарів (робіт, послуг) за рахунок коштів державного бюджету та іноземних кредитів, що залучаються під гарантії Кабінету Міністрів України" і від 1 вересня 1998 року N 1369 "Про проведення торгів (тендерів) у будівництві".
З метою вдосконалення норм і процедур закупівлі товарів (робіт, послуг) за рахунок коштів державного бюджету та іноземних кредитів, що залучаються під гарантії Кабінету Міністрів України, прийнято постанову Кабінету Міністрів України від 22 листопада 1999 року N 2113 "Про вдосконалення системи державних закупівель".
Дія законодавства України з державних закупівель поширюється тільки на органи державної влади, організації, установи, підприємства, які провадять закупівлю товарів, робіт, послуг за рахунок коштів державного бюджету, державних позабюджетних фондів та кредитів, наданих під гарантії Кабінету Міністрів України. Чинне законодавство визначає норми щодо:
організації та проведення торгів (тендерів);
підготовки та ведення тендерної документації;
організації тендерних комітетів;
контролю за дотриманням вимог законодавства при здійсненні державних закупівель та інших процедурних питань.
З урахуванням рекомендацій ЮНСІТРАЛ про державні закупівлі, Уругвайської угоди про державні закупівлі СОТ і відповідних Директив ЄС з ініціативи Кабінету Міністрів України Верховною Радою України прийнято Закон України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти", який набрав чинності у липні 2000 року.
Закон передбачає створення на законодавчому рівні правової бази, яка в цілому відповідатиме загальноприйнятим правилам міжнародної торгівлі.
Короткострокові пріоритети (2000-2001 роки)
Гармонізація українського законодавства до норм і правил ЄС
Діючі нормативно-правові акти і Закон України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти" в цілому відповідають основним директивам ЄС у цій сфері, в тому числі директивам 93/36/ЄЕС (Директива про суспільну закупівлю товарів) та 93/37/ЄЕС (Директива про суспільну закупівлю робіт). Однак з прийняттям зазначеного Закону виникла потреба у розробленні відповідних нормативно-правових актів, які безпосередньо регламентували б реалізацію окремих його положень, зокрема щодо:
особливостей інформаційного забезпечення тендерних процедур, подання оголошень у спеціальному інформаційному бюлетені "Вісник державних закупівель";
проведення моніторингу та контролю за дотриманням вимог законодавства у разі здійснення державних закупівель;
розгляду спірних питань та оскаржень, які виникатимуть у процесі проведення тендерів, а також інших процедурних питань.
Ці питання повинні бути вирішені у тримісячний термін з дня набрання чинності Законом України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти".
З 2000 року запроваджена державна статистична звітність щодо проведення торгів (тендерів) з державних закупівель, яка стане основою їх моніторингу.
Для подальшої гармонізації українського законодавства до норм і правил ЄС необхідно протягом 2000-2001 років забезпечити:
переклад та опрацювання відповідних директив ЄС, інших регламентуючих документів та нормативів СОТ українською мовою з метою їх практичного використання;
достатнє комп'ютерно-офісне та програмне забезпечення аналізу і розроблення національних регламентів з питань державних закупівель;
набуття теоретичних знань та практичного досвіду державними службовцями центральних органів виконавчої влади з питань законодавства, моніторингу, інформаційного забезпечення проведення тендерів, у тому числі шляхом організації навчальних візитів до окремих європейських країн;
навчання державних службовців місцевих органів виконавчої влади з питань застосування законодавства щодо державних закупівель та організації роботи з проведення тендерів.
Довідково. Для підготовки кадрів відповідного професійного рівня Міністерством економіки України досягнута домовленість з міжнародними організаціями (Світовий банк, Шведське агентство з міжнародного розвитку про надання підтримки у реалізації освітньої програми для українських фахівців), які безпосередньо займаються питаннями державних закупівель. У рамках реалізації цих домовленостей розглядатиметься законодавство України та ЄС і практичні аспекти державних закупівель відповідно до законодавства України.
Для успішного проведення навчання необхідна підтримка ЄС, зокрема щодо надання аналітичних матеріалів з питань державних закупівель в цілому по ЄС, окремих державах - членах ЄС, державах з першої групи претендентів на вступ до ЄС та норм СОТ (у першу чергу в таких державах, як Великобританія, Франція, Німеччина, Швеція, Естонія, Чехія, Угорщина, Польща), а також норм і правил СОТ.
Середньострокові пріоритети (2002-2003 роки)
Проведення роботи щодо удосконалення нормативно-правової бази згідно з нормами ЄС:
поступова законодавча імплементація директив ЄС щодо державних закупівель: 89/665/ЄЕС (директива щодо оскаржень);
розроблення проекту українського варіанту європейської системи класифікаторів CPV;
подальша гармонізація норм українського законодавства з європейськими нормами.
Удосконалення роботи спеціального центрального органу з питань координації закупівель товарів, робіт і послуг для державних потреб:
удосконалення технічних засобів (офісної та комп'ютерної техніки);
створення мережі місцевих представників спеціального уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань координації закупівель товарів, робіт і послуг для державних потреб, які б координували державні закупівлі на регіональних та місцевих рівнях;
розвиток інформаційної бази з проведення державних закупівель;
поширення інформації з державних закупівель в електронній мережі Internet, що стане першим кроком до уніфікації з європейською системою інформаційної підтримки суспільних закупівель, зокрема з електронною системою TED (Tender Electronic Daily);
здійснення міжнародного співробітництва з державами ЄС та державами - претендентами шляхом організації спільних семінарів разом з аналогічними національними відповідальними органами;
забезпечення реалізації навчальних програм;
створення навчального центру з державних закупівель та раціонального використання державних коштів на базі спеціального уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань координації закупівель товарів, робіт, послуг для державних потреб за участю Міністерства фінансів України, Головдержказначейства, Головного контрольно-ревізійного управління, Рахункової палати, представників ЄС та Світового Банку.
Заходи підтримки:
перекласти відповідні директиви та регламенти ЄС на українську мову;
закупити комп'ютерну та офісну техніку для спеціально уповноваженого органу, забезпечити Internet-підтримку;
провести навчальні семінари на базі створеного навчального центру.
Довгострокові пріоритети (2004-2007 роки)
Продовження роботи щодо вдосконалення нормативно-правової бази згідно з нормами та директивами ЄС;
поступова законодавча імплементація директив ЄС щодо суспільних закупівель;
перехід до європейської системи класифікаторів CPV.
Продовження реалізації навчальних програм, зокрема щодо навчання службовців місцевого рівня:
організація і проведення спеціальним навчальним центром з державних закупівель виїзних семінарів для службовців місцевого рівня;
здійснення міжнародного співробітництва з країнами ЄС та Центральної Європи з питань державних закупівель на рівні органів місцевої влади, в тому числі реалізація спільних навчальних програм.
Напрями підтримки:
забезпечити переклад відповідних директив та регламентів ЄС на українську мову;
організувати та провести регіональні та муніципальні семінари з питань державних закупівель на базі філій Академії державного управління при Президентові України та обласних (міських) державних адміністрацій.
6.1.2. Державна допомога
Поточна ситуація
З метою підтримки вітчизняного виробника органами державної влади України різного рівня надається державна допомога у великих розмірах та різноманітних формах, зокрема у формі прямих платежів підприємствам та у непрямій формі через надання режиму сприяння підприємствам, позики під нижчі проценти, пільгові зниження рівня державних внесків та виплат на соціальну допомогу, пільгові тарифи на енергію, відстрочення сплати податків, списання боргів, закупівля акцій за надмірно високою ціною або надання фондів за зниженою вартістю тощо).
Зниження обсягів субсидування суспільного виробництва країни разом із стимулюванням інвестицій на його технічне переоснащення є найважливішою передумовою реформування економіки, стабілізації бюджету, збільшення бюджетних доходів та зниження державних витрат.
На сьогодні в Україні немає прозорої, чітко визначеної процедури надання державної допомоги та органу, який би мав повноваження щодо здійснення контролю за наданням державної допомоги (моніторинг).
Українське законодавство не дає визначення поняття "державна допомога (субсидії)" і не містить правових норм, які забезпечували б системний контроль за наданням такої допомоги і регулювали б її застосування як інструмента державної економічної політики.
На сьогодні правовим підґрунтям упорядкування державної допомоги в Україні є тільки стаття 6 Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" та стаття 49 УПС, яка накладає зобов'язання загального характеру щодо:
утримання від надання державної допомоги окремим підприємствам чи виробникам товарів ( крім первинних товарів, визначених) та послуг за умови, що така допомога спотворює або може спотворити конкуренцію і таким чином впливає на торгівлю між ЄС та Україною;
надання інформації на прохання однієї із Сторін іншій Стороні про свої схеми допомоги або про окремі випадки надання державної допомоги.
Однак ці правові норми не містять визначення ні допомоги, ні процедурних правил. Разом з тим стаття 49 УПС посилається на визначення ГАТТ щодо переліку товарів, до яких застосовується правило "м'якої заборони".
Загалом, у рамках Угоди Україна взяла на себе зобов'язання "лібералізувати торгівлю на принципах, які містяться у ГАТТ, з поправками, внесеними Уругвайським раундом".
Виходячи із зазначеного, та за умови, що приєднання України до ГАТТ/СОТ є невід'ємною складовою розвитку економічних реформ в Україні та її інтеграції в ЄС, постає проблема приведення механізму державної підтримки підприємств у відповідність з нормами ЄС і принципами ГАТТ/СОТ.
Довідково. Угода про субсидії та компенсаційні заходи СОТ вперше дає визначення субсидій, зокрема особливих та неспецифічних субсидій, і встановлює по суті три категорії субсидій:
заборонені (експортні субщидії та субсидії на заміщення імпорту);
субсидії, які не дають підстав для компенсаційних заходів (неспецифічні субсидії, призначені для здійснення науково-дослідних робіт, а також для розв'язання регіональних проблем та проблем довкілля);
субсидії, які не забороняються, але можуть бути оскаржені та підлягають компенсаційним заходам у випадку, якщо вони мають негативні наслідки для членів СОТ.
Зазначена Угода чітко регулює процес надання субсидій промисловим підприємствам, передбачає, що уряд має право втручатися в економіку країни для досягнення певного сприятливого економічного і соціального ефекту. Саме тому відповідно до норм і принципів ГАТТ/СОТ заходи щодо регулювання субсидій здійснюються з метою заборони або обмеження надання субсидій, які справляють найбільш спотворювальний вплив на конкуренцію, і сприяння іншим видам субсидій, спрямованих на розв'язання нагальних соціально-економічних проблем.
Визначення субсидій у рамках ГАТТ/СОТ базується на широкому трактуванні цього поняття.
До субсидій у широкому розумінні належать усі форми втручання держави в економічну діяльність, які ведуть до зміни цін на товари або чинників виробництва, а отже, до зміни умов конкуренції на користь окремих підприємств.
Субсидії в широкому розумінні включають не тільки бюджетне фінансування поточних витрат і податкові пільги, але також:
державний контроль за цінами;
обмеження щодо виходу на ринок;
покриття або списання збитків суб'єктів економічної діяльності;
бюджетне фінансування інвестицій;
заходи митного захисту та інші заходи щодо регулювання зовнішньоекономічної діяльності;
надання підприємствам державних гарантій для отримання кредитів з правом регресної вимоги держави до підприємств.
Крім цього, стосовно державних підприємств у світовій практиці використовується поняття "приховані субсидії". Такими вважаються:
пільгові кредити;
багаторазові відстрочення виплати основної суми кредиту і процентів за ним, повне списання боргів за кредитами;
заборгованість із сплати податків, списання податкової заборгованості;
привілеї щодо отримання державних замовлень;
привілеї в купівлі товарів і послуг у держави або інших підприємств за цінами, нижчими від ринкових;
користування державними землями і будівлями без сплати за оренду.
Основними ознаками, які характеризують поняття "державна допомога" з точки зору законодавства ЄС і є критерієм при здійсненні контролю за її наданням, є такі:
наявність переваг, які отримує підприємство, та їх характер;
джерело допомоги (надається державою чи з державних ресурсів);
підтримка окремих підприємств чи виробництва окремих товарів;
спотворення чи загроза спотворення конкуренції;
вплив на міждержавну торгівлю.
У процесі приєднання до ГАТТ/СОТ та інтеграції до ЄС Україні необхідно привести механізм державного субсидування підприємств у відповідність до норм ГАТТ/СОТ та ЄС, одночасно забезпечуючи використання механізму захисту внутрішнього ринку від імпорту, який є предметом забороненого субсидування. Закон України від 22 грудня 1998 року "Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту" передбачає запровадження системи державного захисту національного товаровиробника на засадах норм та правил ГАТТ/СОТ у випадку здійснення нелегітимного імпорту.
Короткострокові пріоритети (2000-2001 роки)
Здійснення заходів щодо виявлення та перевірки наявних форм державної допомоги, яка надається органами державної влади всіх рівнів, на відповідність статті 49 УПС.
Підготовка проекту Закону України про врегулювання надання державної допомоги підприємствам та пропозицій стосовно опрацювання інших нормативно-правових актів, якими регулюються надання державної допомоги з урахуванням:
статті 49 УПС;
статей 92, 93, 94, 150а та 130в Римського договору про заснування Європейського Співтовариства (в Амстердамському договорі, який набрав чинності в 1999 році, це відповідно статті 87, 88, 89, 158 та 159);
Опрацювання концепції діяльності структурного підрозділу, який здійснюватиме функції контролю за державною допомогою (моніторинг).
Забезпечення захисту конкуренції та запобігання її обмеженню шляхом запровадження процедури погодження з Антимонопольним комітетом України надання усіх видів державної допомоги.
Інституційні потреби
Визначення системи органів, відповідальних за здійснення контролю за наданням державної допомоги.
Розподіл функціональних обов'язків між органами державної влади щодо здійснення контролю за наданням державної допомоги із забезпеченням дотримання норм ЄС та СОТ щодо субсидування.
Створення структурного підрозділу, який здійснюватиме функції контролю за державною допомогою (моніторинг), забезпечить отримання необхідної інформації від задіяних урядових структурних підрозділів проведення необхідної експертизи. Визначення повноважень та функціональних обов'язків підрозділу.
Проведення комплексного навчання та підготовка фахівців, які займатимуться проблемами опрацювання нормативно-правової бази з контролю за наданням державної допомоги та здійсненням процедури контролю (20 осіб).
Середньострокові пріоритети (2002-2003 роки)
Опрацювання процедури системного контролю за наданням державної допомоги на основі процедурних норм законодавства ЄС, яка має забезпечити прозорість процесу надання державної допомоги.
Інституційні потреби
Започаткування створення інформаційної бази у сфері державної допомоги.
Підвищення кваліфікації спеціалістів, які займаються проблемами надання державної допомоги, та організація стажування у відповідних структурах ЄС і державах - кандидатах на вступ до ЄС.
Проведення семінарів для державних службовців з питань запровадження в Україні міжнародних правил стосовно субсидування.
Довгострокові пріоритети (2004-2007 роки)
Удосконалення правових норм у галузі контролю за наданням державної допомоги з метою досягнення необхідного рівня адаптації законодавства щодо державної допомоги.
Здійснення систематичної перевірки всіх форм державної допомоги на сумісність з правилами ЄС та СОТ з урахуванням положень щодо забезпечення спеціальних умов для розв'язання проблем перехідного періоду.
Забезпечення запровадження процедури інформування Європейської Комісії про схеми та окремі випадки надання державної допомоги.
Оцінка фінансових витрат на реалізацію заходів щодо контролю за наданням державної допомоги на період (2001-2002 роки)
Бюджетні витрати - 1 млн. гривень;
Потреба у технічній допомозі - 2 млн. гривень.
6.1.3. Захист прав інтелектуальної власності
Поточна ситуація
Україна виконує зобов'язання щодо вимог Угоди (стаття 50, Додаток III та стаття 51). Постійно проводиться робота, пов'язана із вдосконаленням нормативно-правової бази і правового поля в цілому стосовно права інтелектуальної власності.
Україна приєдналася до таких міжнародних конвенцій та договорів:
31 травня 1995 р. - до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів;
26 грудня 1992 р. - до Паризької конвенції з охорони промислової власності;
2 червня 1995 р. - до Міжнародної конвенції про охорону нових сортів рослин (UPOV) у редакції 1978 року;
1 листопада 1996 р. - до Будапештського договору про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів з метою патентної процедури від 28 квітня 1977 року та Інструкції до нього від 31 січня 1981 року.
Крім зазначених вище, Україна бере участь у таких міжнародних договорах:
Конвенції, якою була заснована Всесвітня організація інтелектуальної власності (з 26 квітня 1970 р.);
Мадридській угоді про міжнародну реєстрацію знаків (з 26 серпня 1992 р.);
Всесвітній конвенції про авторське право (з 23 грудня 1993 р.);
Договорі про патентну кооперацію (з 26 серпня 1992 р.);
Угоді про заходи щодо охорони промислової власності та про створення Міждержавної ради з питань охорони промислової власності (з 12 березня 1993 р.);
Угоді про співробітництво в галузі охорони авторського права та суміжних прав (з 27 січня 1995 р.);
Договорі про закони щодо товарних знаків (з 13 жовтня 1995 р.);
Найробському договорі про охорону Олімпійського символу (з 13 березня 1998 р.);
Конвенції про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм (з 15 червня 1999 р.).
1 червня 2000 року Верховною Радою України прийнято рішення про приєднання України до Протоколу до Мадридської угоди про Міжнародну реєстрацію знаків та до Ніццької угоди про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків. Прийнято Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", розроблено проект Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про охорону прав на промислові зразки", в яких враховано положення Директиви ЄС N 1768/92 та вимоги Угоди про торговельні аспекти інтелектуальної власності ( Угода TRIPs) , а також проект Закону України "Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за порушення прав на об'єкти інтелектуальної власності".
16 червня 1999 року прийнято Закон України "Про охорону прав на зазначення походження товарів", де враховано положення Директиви ЄС N 2081/92 та статей 22-24 Угоди TRIPs. У першому читанні прийнято проект Закону про внесення змін і доповнень до Закону України "Про охорону прав на сорти рослин", що містить положення, передбачені конвенцією UPOV у редакції 1991 року.
Готуються документи з питань приєднання до нового Акта Гаазької угоди про міжнародну реєстрацію промислових зразків, що сприятиме зміцненню державної системи охорони промислової власності і активізації роботи з приєднання України до СОТ та інтеграції до ЄС.
Згідно з пунктами 1 і 2 статті 51 УПС під час розроблення проектів нормативно-правових актів щодо внесення змін і доповнень до діючих Законів України та під час розроблення нових проектів законів про охорону прав на об'єкти промислової власності враховуються положення, що містяться в Директивах ЄС та Угоді TRIPs.
На розгляді у Верховній Раді України перебувають проекти Законів України про приєднання України до Римської конвенції про охорону прав виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення 1961 р., про приєднання України до Конвенції про поширення несучих програми сигналів, переданих через супутники. Ці конвенції стосуються охорони прав виробників фонограм та аудіовізуальних творів, і приєднання до них має бути важливим кроком з точки зору забезпечення захисту авторських і суміжних прав, в тому числі боротьбі з так званим "піратством".
У Верховній Раді України готується до другого читання проект Закону України про внесення змін і доповнень до Закону України "Про авторське право і суміжні права", в якому, зокрема, є положення щодо охорони комп'ютерних програм і баз даних ( Директива Ради 91/250/ЄЕС від 14 травня 1991 року, Директива РЄ та Європейського парламенту 96/9/ЄС від 11 березня 1996 року).
З 23 березня 2000 року набрав чинності Закон України "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм".
Законодавча неврегульованість питань, пов'язаних з митним контролем та митним оформленням товарів та інших предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності, при їх переміщенні через митний кордон України зумовила внесення до проекту нового Митного кодексу України статті 496, якою передбачено відповідальність за переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів з порушенням права інтелектуальної власності.
Короткострокові (2000-2001 роки) та середньострокові (2002-2003 роки) пріоритети
Адаптація нормативно-правових актів України, гармонізація положень національного законодавства з законодавством ЄС, забезпечення остаточного розроблення та прийняття Законів України:
Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за правопорушення у сфері інтелектуальної власності;
Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про охорону прав на промислові зразки";
Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг";
Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про охорону прав на сорти рослин";
Про охорону результатів селекційної діяльності;
Про приєднання України до Римської конвенції про охорону прав виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення 1961 р.;
Про приєднання України до Конвенції про поширення несучих програми сигналів, переданих через супутники;
Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про авторське право і суміжні права".
Створення необхідної нормативно-правової бази щодо митного контролю і митного оформлення товарів та інших предметів, які містять об'єкти інтелектуальної власності, при їх переміщенні через митний кордон України та механізму її застосування, включаючи підготовку відповідних фахівців з урахуванням досвіду країн ЄС.
Розроблення та реалізація заходів щодо виконання Україною зобов'язань, що випливають з багатосторонніх конвенцій у сфері інтелектуальної власності.
Прийняття комплексу заходів щодо запровадження голографічного маркування фонографічної, аудіо-, відео- та програмної продукції на вінілових, магнітних та оптичних носіях з метою їх ідентифікації під час здійснення операцій із ввезення, транспортування, реалізації цієї продукції на території України.
6.1.4. Бухгалтерський облік та аудит
Поточна ситуація
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", постанова Правління Національного банку України від 12 грудня 1997 року N 436 "Про затвердження "Правил організації фінансової та статистичної звітності банків України" та ін.
Програма реформування системи бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів, яка передбачає здійснення в 1999-2001 роках заходів щодо прискорення процесу приведення національної системи бухгалтерського обліку у відповідність з вимогами ринкової економіки та міжнародними стандартами бухгалтерського обліку, була затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 1998 року N 1706.
Для трансформації системи бухгалтерського обліку Міністерство фінансів України і Європейський Союз у 1998 році уклали угоду про здійснення проекту "Підтримка реформування системи бухгалтерського обліку" за програмою Tacis.
Проект передбачає реалізацію заходів з експертної оцінки проектних розробок національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, а також розроблення окремих національних положень (стандартів), які в цілому складуть пакет нормативних актів з регулювання всіх питань бухгалтерського обліку і звітності, що охоплюються міжнародними стандартами фінансової звітності.
До пакету положень (стандартів) увійде 25 національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, які передбачається ввести в дію протягом 2000-2001 років після затвердження Міністерством фінансів України.
Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", прийнятий Верховною Радою України 16 липня 1999 року, законодавчо закріпив основні принципи ведення бухгалтерського обліку і загальні вимоги до фінансової звітності.
Управління у сфері аудиторської діяльності здійснюється Аудиторською палатою України відповідно до Закону України "Про аудиторську діяльність" і спрямоване на створення системи незалежного фінансового контролю з метою захисту інтересів власника. У 1998 році Палатою затверджено 32 національні стандарти з аудиту на основі міжнародних стандартів.
Повне та успішне здійснення заходів реформування системи бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів потребуватиме кількох років. Для цього необхідно розширювати регулювання у полі нормативно-правових актів та привести їх у відповідність з директивами ЄС.
Короткострокові пріоритети (2000-2001 роки)
Здійснення заходів щодо подальшого розроблення та впровадження національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (МСБО).
Подальше співробітництво з міжнародними спеціалізованими організаціями щодо забезпечення дотримання національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку суб'єктами підприємницької діяльності.
Розроблення методичних рекомендацій щодо аудиторських перевірок окремих груп учасників фондового ринку.
Середньострокові (2002-2003 роки) та довгострокові (2004-2007 роки) пріоритети
Подальше вдосконалення чинного законодавства з урахуванням таких норм ЄС:
Четверта директива Ради від 25 липня 1978 р., прийнята на підставі статті 54 (3) (g) Договору щодо щорічних звітів певних типів компаній;
Восьма директива Ради 84/253/ЄЕС від 10 квітня 1984 р., прийнята на підставі статті 54 (3) (g) Договору щодо затвердження осіб, відповідальних за здійснення встановлених законодавством перевірок бухгалтерських документів;
Реалізація Програми реформування систем бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів (до кінця 2001 року).
Підготовка та реалізація середньострокових та довгострокових заходів, програм ведення бухгалтерського обліку та аудиту.
6.2. Вільний рух товарів
Поточна ситуація
Регулювання зовнішньої торгівлі товарами здійснюється відповідно до Законів України: "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про Єдиний митний тариф", "Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту", "Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту", "Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну", "Про систему оподаткування", "Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах", "Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції", "Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності".
УПС створює можливість для обох сторін узгодити торговельну та пов'язану з торгівлею політику. Разом з тим поняття "вільний рух товарів" потребує уточнення. Адже навіть за умови існування між державами - партнерами угоди про вільну торгівлю товари, якими вони торгують між собою, не звільняються від обкладення внутрішніми податками, а також від проведення сертифікації та оцінки відповідності.
Таким чином, коротко- та середньостроковими пріоритетами у зазначеному контексті можна вважати забезпечення порівняно вільного руху товарів, і насамперед максимальне спрощення митних процедур з урахуванням досвіду країн ЄС.
При цьому мають враховуватися вимоги статей 18 та 19 УПС.
У проекті нового Митного кодексу України передбачено нові, більш прозорі та демократичні процедури митного контролю.
Державною митною службою впроваджується принцип "зеленого" коридору стосовно добросовісних суб'єктів підприємницької діяльності. Передбачається незастосування деяких заходів нетарифного регулювання до товарів, що надходять на підприємства, які є прибутковими, не мають заборгованості за зовнішньоекономічними операціями та з податків і зборів до бюджетів, не допускають порушень митного і податкового законодавства. Уже затверджено критерії та порядок визначення таких підприємств.