4. Відповідно до ст. 1 Указу Президента України від 24 квітня 2003 р. № 370/2003 "Про надбавки військовослужбовцям Служби безпеки України та працівникам органів внутрішніх справ України за безперервну службу" -17 Голові Служби безпеки України та Міністрові внутрішніх справ України надано право встановлювати відповідно військовослужбовцям Служби безпеки України і працівникам органів внутрішніх справ України щомісячні надбавки за безперервну службу в органах безпеки і органах внутрішніх справ у відсотках до грошового забезпечення, які мають високі результати у службовій діяльності, залежно від стажу служби в таких розмірах: понад 5 років - до 10; понад 10 років - до 30; понад 15 років - до 50; понад 20 років - до 70; понад 25 років - до 90 відсотків.
Аналіз положень цієї норми свідчить про те, що спірна надбавка має не загальнообов'язковий, а індивідуальний характер, оскільки є правом керівника та встановлюється за певних умов, а саме: за наявності необхідного стажу безперервної служби та за високі результати у службовій діяльності. Отже, зазначена надбавка належить до додаткових видів грошового забезпечення і має враховуватися при нарахуванні пенсії військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, які отримували її під час проходження служби і були звільнені зі служби після її запровадження (постанова Верховного Суду України від 28 березня 2013 р. у справі № 21-433а12).
5. Премії військовослужбовцям, встановлені наказами Міністра оборони України № 576 і 50 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 р. № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", не можуть бути підставою для перерахунку пенсії відповідно до ч. 3 ст. 63 Закону України від 9 квітня 1992 р. № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" у зв'язку з тим, що мають тимчасовий характер.
Виплата таких премій дозволена за наявності підстав тільки в межах видатків, передбачених у кошторисі Міністерства оборони України для грошового забезпечення військовослужбовців у 2010 та 2011 рр. відповідно (постанови Верховного Суду України від 26 лютого 2013 р. у справі № 21-5а13, від 14 травня 2013 р. у справі № 21-109а13, від 18 червня 2013 р. у справі № 21-165а13).
6. Після прийняття Конституційним Судом України Рішення від 22 травня 2008 р. № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту Закону про Державний бюджет України), яким визнано такими, що не відповідають Конституції України положення п. 29 розд. II Закону України від 28 грудня 2007 р. "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", діяла редакція ч. 3 ст. 43 Закону України від 9 квітня 1992 р. № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" у редакції Закону України від 4 квітня 2006 р. № 3591-IV "Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту військовослужбовців", відповідно до якої пенсійне забезпечення військовослужбовців має здійснюватися виходячи з розміру грошового забезпечення за останньою штатною посадою перед звільненням (постанова Верховного Суду України від 12 лютого 2013 р. у справі № 21-445а12).
7. Постановою Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 р. № 268 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів" не передбачено з 1 квітня 2006 р. виплати працівникам прокуратури щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, встановлених указами Президента України від 23 лютого 2002 р. № 173/2002 "Про посилення соціального захисту військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ"-18 та від 5 травня 2003 р. № 389/2003 "Про надбавки військовослужбовцям Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України та Управління державної охорони України за безперервну службу"-19, а застосування нової структури грошового забезпечення військових прокурорів узгоджується з ч. 2 ст. 46-1 Закону України від 5 листопада 1991 р. № 1789-XII "Про прокуратуру"-20, згідно з якою на них поширюються всі види забезпечення, встановлені законодавством для офіцерського складу Збройних Сил України (відповідно до п. 5 постанови Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 р. № 268 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів" - окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років). Виплати, встановлені зазначеними указами, стосувалися лише військовослужбовців Збройних Сил України і не застосовувалися щодо працівників військових прокуратур після 1 квітня 2006 р. (постанови Верховного Суду України від 12 лютого 2013 р. у справі № 21-418а12, від 16 квітня 2013 р. у справі № 21-79а13, від 4 червня 2013 р. у справі № 21-161а13).
8. Аналіз положень п. 2 Прикінцевих положень Закону України від 9 липня 2003 р. № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у контексті положень ст. 14 Закону України від 5 листопада 1991 р. № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" дає підстави для висновку про те, що порядок, за якого витрати на доставку пільгових пенсій покриваються до 1 січня 2005 р. за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а з 1 січня 2005 р. - за рахунок коштів Державного бюджету України, стосується лише витрат на виплату та доставку пенсій, призначених особам за умов, передбачених ст. 14 Закону України від 5 листопада 1991 р. № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення".
Оскільки спір у справі стосується стягнення заборгованості з відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених працівникам гірничорятувального загону відповідно до п. "а" ч. 1 ст. 13 цього Закону (за списком № 1), то висновок суду касаційної інстанції про відсутність обов'язку відповідача щодо покриття таких витрат не узгоджується з вимогами законодавства (постанова Верховного Суду України від 23 квітня 2013 р. у справі № 21-113а13).
9. Необхідною умовою для отримання грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів на підставі ч. 13 ст. 37 Закону України від 16 грудня 1993 р. № 3723-XII "Про державну службу" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)-21 є наявність права на вихід на пенсію державного службовця на момент звільнення з роботи (постанови Верховного Суду України від 2 квітня 2013 р. у справі № 21-86а13, від 11 червня 2013 р. у справі № 21-182а13).
10. Незалежно від наявності умов для призначення пенсії за вислугу років, перелік яких міститься у ст. 12 Закону України від 9 квітня 1992 р. № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", право на збереження установлених Законом України від 20 грудня 1990 р. № 565-ХІІ "Про міліцію" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) пільг має лише працівник міліції, звільнений зі служби з підстав, визначених у ст. 22 цього Закону, тобто за віком, хворобою або вислугою років (постанова Верховного Суду України від 23 квітня 2013 р. у справі № 21-96а13).
11. Ліцей, в якому навчався позивач, не є військовим навчальним закладом у розумінні Закону України від 25 березня 1992 р. № 2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), тому строк його навчання не може бути зараховано у загальний строк військової служби, оскільки навчання в такому навчальному закладі не можна вважати проходженням військової служби згідно з переліком її видів, що закріплений у ч. 4 ст. 2 цього Закону (постанова Верховного Суду України від 16 квітня 2013 р. у справі № 21-107а13).
12. На момент звернення військовослужбовців щодо отримання грошової компенсації замість речового майна Закон України від 20 грудня 1991 р. № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не передбачав такого права для військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, а п. 27 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час (затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 р. № 1444) в цьому випадку не підлягає застосуванню, оскільки суперечить положенням зазначеного вище Закону (постанови Верховного Суду України від 11 червня 2013 р. у справі № 21-124а13, від 18 червня 2013 р. у справі № 21-191а13).
13. Відповідно до ст. 101 Закону України від 5 листопада 1991 р. № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її (постанова Верховного Суду України від 18 червня 2013 р. у справі № 21-204а13).
14. Оскільки суд першої інстанції встановив, що спір виник щодо виплати допомоги з червня по вересень 2008 р. особі, яка застрахована в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, то за таких обставин колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що на відносини щодо виплати допомоги такій особі у зазначеному періоді поширювалися норми спеціального Закону (яким є Закон України від 18 січня 2001 р. № 2240-ІІІ "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням"), відповідно до ст. 43 якого допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається застрахованій особі у розмірі, що встановлюється правлінням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом (постанова Верховного Суду України від 18 червня 2013 р. у справі № 21-209а13).
15. Із 22 травня 2008 р. на відносини щодо виплати допомоги особі, яка застрахована у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, поширюються норми спеціального закону, яким є Закон України від 18 січня 2001 р. № 2240-III "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), відповідно до ст. 43 якого допомога надається застрахованій особі у розмірі, що встановлюється правлінням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом (постанова Верховного Суду України від 11 червня 2013 р. у справі № 21-168а13).
Справи щодо соціального захисту; соціального захисту ветеранів війни; соціального захисту та зайнятості інвалідів
1. Правовідносини щодо виплати грошової допомоги ветеранам війни у 2009 р., а також розмір цієї виплати регулюються положеннями Закону України від 22 жовтня 1993 р. № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), ч. 5 ст. 12 якого було передбачено, що щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Тому застосування до цих правовідносин положень Закону України від 26 грудня 2008 р. № 835-VI "Про Державний бюджет України на 2009 рік" та постанови Кабінету Міністрів України від 18 березня 2009 р. № 211 "Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2009 році відповідно до Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань", яка є підзаконним нормативним актом та суперечить Закону України від 22 жовтня 1993 р. № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", є помилковим (постанова Верховного Суду України від 14 березня 2013 р. у справі № 21-33а13).
2. Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом України від 25 червня 1991 р. № 1251-XII "Про систему оподаткування"-22, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку із вчиненням правопорушення.
Разом із тим відповідно до ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною 2 цієї статті передбачено, що учасник господарських відносин несе відповідальність, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він ужив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
З огляду на зазначене висновок суду касаційної інстанції щодо обґрунтованості позову відділення Фонду соціального захисту інвалідів про стягнення адміністративно-господарських санкцій у зв'язку з тим, що при подачі звіту форми № 3-ПН товариство не повідомляло службу зайнятості про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів (колонка "15" звіту форми № 3-ПН не заповнювалась), ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права (постанова Верховного Суду України від 28 травня 2013 р. у справі № 21-386а12).
3. Згідно зі ст. 18 Закону України від 21 березня 1991 р. № 875-ХII "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 875-ХII) працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Законом України від 23 лютого 2006 р. № 3483-IV "Про внесення змін до деяких законів України щодо реалізації інвалідами права на трудову зайнятість" зазначену статтю було викладено в іншій редакції, а Закон № 875-ХІІ доповнено ст. 181, за змістом якої пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.
Таким чином, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування (постанови Верховного Суду України від 2 квітня 2013 р. у справі № 21-95а13, від 16 квітня 2013 р. у справі № 21-81а13).
Справи зі спорів щодо відносин публічної служби
1. Правовий статус посадових осіб митної служби України, їх права та обов'язки визначаються Конституцією України, МК України, а в частині, що ним не регулюється, - Законом України від 16 грудня 1993 р. № 3723-XII "Про державну службу" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 3723-XII). Тобто дисциплінарна відповідальність посадових осіб митної служби врегульована спеціальним законодавством, у тому числі й нормами Дисциплінарного статуту митної служби України (затверджено Законом України від 6 вересня 2005 р. № 2805-IV-23. Норми Закону № 3723-XII можуть застосовуватися щодо посадових осіб митної служби у тій частині, що не врегульована спеціальним митним законодавством, у тому числі й нормами зазначеного Статуту, оскільки припинення державної служби на підставі п. 6 ч. 1 ст. 30 Закону № 3723-XII є крайнім заходом відповідальності державного службовця за порушення службової дисципліни, який виходить за межі дисциплінарної відповідальності, тому неможливість застосування до посадової особи митної служби України дисциплінарних стягнень аж до звільнення з митного органу має бути мотивовано.
Передумовою звільнення державного службовця за вчинення дисциплінарного правопорушення, пов'язаного зі здійсненням службової діяльності, з підстави припинення державної служби за порушення Присяги державного службовця (далі - Присяга) мають бути порушення, встановлені внаслідок ретельного службового розслідування, порядок проведення якого регулюється Інструкцією про порядок організації та проведення службового розслідування і службової перевірки в митній службі України (затверджено наказом Державної митної служби України від 13 серпня 2010 р. № 918; зареєстровано в Міністерстві юстиції України 4 лютого 2011 р. за № 154/18892). При цьому необхідно враховувати, що наслідком вчинення дисциплінарного правопорушення можуть бути припинення державної служби за порушення Присяги або звільнення з митного органу, які є санкціями різних рівнів відповідальності і не можуть застосовуватися як альтернативні. Звільнення за порушення присяги може мати місце лише тоді, коли державний службовець вчинив проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків. Державний службовець, який вчинив дисциплінарний проступок, не може бути звільнений за порушення Присяги, якщо цей проступок не можна кваліфікувати як порушення Присяги (постанови Верховного Суду України від 21 травня 2013 р. у справі №21-403а12, від 4 червня 2013 р. у справах № 21-167а13, 21-171а13).
2. За змістом п. 68 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (затверджено постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 р. № 114; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) звільнення осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу зі служби на підставі підпункту "ж" п. 64 зазначеного Положення до спливу тримісячного строку від дня попередження ними про своє бажання звільнитися, якщо сторони не домовилися про звільнення у коротший строк, є безпідставним (постанова Верховного Суду України від 11 червня 2013 р. у справі № 21-169а13).
Справи зі спорів щодо виконавчої служби та виконавчого провадження
1. За встановленої законодавцем заборони на вчинення виконавчих дій зі стягнення з підприємств паливно-енергетичного комплексу, внесених до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, заборгованості, визначеної Законом України від 23 червня 2005 р. № 2711-IV "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу", строк зупинення виконавчого провадження не міг бути скорочений судом.
Крім того, внесення юридичної особи до цього Реєстру не є підставою для зупинення виконавчого провадження та заходів примусового виконання судових рішень щодо стягнення з неї заборгованості, яка не стосується неповних розрахунків за енергоносії і не встановлена зазначеним Законом (постанова Верховного Суду України від 5 лютого 2013 р. у справі № 21-407а12).
2. Договором застави може встановлюватися інший порядок реалізації заставленого майна, відмінний від публічних торгів (аукціону).
Аналіз норм матеріального права дає підстави дійти висновку, що Законом України від 2 жовтня 1992 р. № 2654-ХІІ "Про заставу" допускається встановлення в договорі застави порядку примусового виконання рішень, які підлягають виконанню відповідно до Закону України від 21 квітня 1999 р. № 606-ХІV "Про виконавче провадження" (постанова Верховного Суду України від 9 квітня 2013 р. у справі № 21-409а12).
Інша категорія справ
Зважаючи на коло суб'єктів, на яких поширюється дія Методики визначення неефективного використання паливно-енергетичних ресурсів (затверджено наказом Національного агентства України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів від 13 грудня 2006 р. № 89), а також те, що на підставі проведених відповідно до її вимог розрахунків обсягів нераціонального використання паливно-енергетичних ресурсів застосовуються економічні санкції та нараховується енергетичний збір, колегія суддів вважає, що цей нормативно-правовий акт міг бути направлений на виконання лише після його державної реєстрації в установленому законодавством порядку (постанова Верховного Суду України від 4 червня 2013 р. у справі № 21-140а13).
-1 Закон втратив чинність на підставі Податкового кодексу України.
-2 Наказ втратив чинність на підставі наказу Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 25 листопада 2011 р. № 1371.
-3 Закон втратив чинність на підставі Закону України від 22 березня 2012 р. № 4618-VI.
-4 Дію Указу припинено згідно із Законом України від 4 листопада 2011 р. № 4014-VI.
-5 Закон втратив чинність на підставі Закону України від 10 квітня 2014 р. № 1197-VII.
-6 Постанова втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2013 р. № 154.
-7 Закон втратив чинність на підставі Податкового кодексу України.
-8 Постанова втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 р. № 1236.
-9 Закон втратив чинність на підставі Податкового кодексу України.
-10 Постанова втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 2 квітня 2009 р. № 291.
-11 Закон втратив чинність на підставі Податкового кодексу України.
-12 Закон втратив чинність на підставі Податкового кодексу України.
-13 Декрет втратив чинність на підставі Податкового кодексу України.
-14 Закон втратив чинність на підставі Податкового кодексу України.
-15 Закон втратив чинність на підставі Податкового кодексу України.
-16 Наказ втратив чинність на підставі наказу Державної податкової адміністрації України від 10 вересня 2008 р. № 581.
-17 Указ втратив чинність на підставі Указу Президента України від 18 грудня 2007 р. № 1234/2007.
-18 Указ втратив чинність на підставі Указу Президента України від 18 грудня 2007 р. № 1234/2007.
-19 Указ втратив чинність на підставі Указу Президента України від 18 грудня 2007 р. № 1234/2007.
-20 Статтю 46-1 виключено на підставі Закону України від 13 квітня 2012 р. № 4652-VI.
-21 Частину 13 ст. 37 виключено на підставі Закону України від 27 березня 2014 р. № 1166-VII.
-22 Закон втратив чинність на підставі Податкового кодексу України.
-23 Закон втратив чинність на підставі Закону України від 4 липня 2013 р. № 406-VII.