Про впровадження Європейської гарантії для дітей в Україні

Кабінет Міністрів України постановляє:

1. Затвердити такі, що додаються:

Національний план щодо впровадження Європейської гарантії для дітей в Україні на період до 2030 року (далі - Національний план);

Положення про Національного координатора з питань впровадження Європейської гарантії для дітей в Україні.

2. Визначити голову Координаційного центру з розвитку сімейного виховання та догляду дітей національним координатором з питань впровадження Європейської гарантії для дітей в Україні.

3. Міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, відповідальним за виконання Національного плану, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській міській державним адміністраціям (військовим адміністраціям) у взаємодії з органами місцевого самоврядування, громадськими об’єднаннями, дитячими та молодіжними консультативно-дорадчими органами:

подати до 5 грудня 2025 р. Міністерству соціальної політики, сім’ї та єдності пропозиції до проекту плану заходів з виконання Національного плану;

під час подання пропозицій до проекту плану заходів з виконання Національного плану забезпечити складення фінансово-економічних розрахунків в межах реальних можливостей державного та місцевих бюджетів на відповідні роки, а також за рахунок міжнародної допомоги, інших джерел фінансування, не заборонених законодавством, для виконання Національного плану.

4. Міністерству соціальної політики, сім’ї та єдності подати до 31 грудня 2025 р. в установленому порядку Кабінетові Міністрів України проект плану заходів з виконання Національного плану із зазначенням стратегічних цілей та показників їх досягнення, заснованих на принципах забезпечення недискримінації, інклюзивності, міжсекторального підходу та найкращих інтересів дитини.

5. Національному координатору з питань впровадження Європейської гарантії для дітей в Україні:

1) подавати щороку до 1 березня Національній раді з питань гарантування прав дитини інформацію про стан виконання Національного плану;

2) забезпечити інформування про стан виконання Національного плану:

до 1 лютого 2027 р., 1 лютого 2029 р. та 1 лютого 2031 р. Європейської Комісії;

до 1 лютого 2031 р. - Ради Європейського Союзу.

Подолання дитячої бідності є складним завданням, однак міжнародний досвід свідчить, що системний підхід, заснований на поєднанні соціальної підтримки, доступу до якісних послуг та інвестицій у людський капітал, може дати відчутні результати. Відповідно до Рекомендації Ради (ЄС) 2021/1004 про встановлення Європейської гарантії для дітей (далі - Рекомендація) під час розроблення цього Національного плану визначено найбільш вразливі категорії дітей, які потребують підтримки, та основні заходи, що будуть здійснюватися щодо дітей з метою подолання соціальної ізоляції та забезпечення доступу до базових соціальних, освітніх, медичних послуг, здорового харчування та житла.

В основу підходу Кабінету Міністрів України щодо імплементації Рекомендації у законодавство закладено принципи інклюзивності, рівності та соціальної підтримки найбільш вразливих категорій дітей.

Рекомендація встановлює інтегрований підхід до зменшення дитячої бідності чи соціальної ізоляції та покращення добробуту дітей, який включає такі основні напрями, як дошкільна освіта (ранній розвиток) дітей, інклюзивна освіта, забезпечення здорового харчування у закладах загальної середньої освіти (включаючи створення умов для працевлаштування батьків, які мають на утриманні дітей, зокрема дітей з інвалідністю, або створення умов для працевлаштування батьків з інвалідністю, які мають на утриманні дітей), охорона здоров’я, доступне житло, управління та звітність.

Зазначені принципи відображені в національному законодавстві. Дотримуючися цього підходу, в Україні прийнято ряд стратегій і програм, що відповідають вимогам Рекомендації. Серед них:

Стратегія демографічного розвитку України до 2040 року, схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2024 р. № 922 (Офіційний вісник України, 2024 р., № 91, ст. 5892) (далі - Стратегія демографічного розвитку), та операційний план заходів з її реалізації у 2024-2027 роках, затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2024 р. № 922, - основні стратегічні документи, що спрямовані на забезпечення сталого та довгострокового відтворення населення України, покращення його ключових соціально-демографічних характеристик шляхом підвищення стійкості держави та суспільства в умовах демографічних змін, спричинених збройною агресією, епідеміями, бідністю та іншими несприятливими факторами, визначають ключовий вектор руху України щодо зміцнення демографічної стійкості. Стратегія демографічного розвитку окреслює кроки її реалізації, серед яких наявність фізичної і психологічної безпеки в країні, доступне індивідуальне житло, можливість знайти роботу за фахом з гідною оплатою, розвинена безбар’єрна інфраструктура та соціальна згуртованість суспільства.

Згідно із Стратегією демографічного розвитку основними демографічними викликами є депопуляція, критично низький рівень народжуваності, зростання кількості осіб з інвалідністю, масова еміграція жінок і дітей та масштабне внутрішнє переміщення;

Стратегія забезпечення права кожної дитини в Україні на зростання в сімейному оточенні на 2024-2028 роки, схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2024 р. № 1201 (Офіційний вісник України, 2024 р., № 110, ст. 7063), та операційний план заходів на 2024-2026 роки з її реалізації, затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2024 р. № 1201, що визначає забезпечення права кожної дитини в Україні на зростання в сімейному оточенні як ключове завдання державної політики, визначає право кожної дитини щодо доступу до базових, зокрема соціальних, послуг, реформування системи догляду та підтримки дітей для забезпечення найкращих інтересів кожної дитини, що також сприятиме подоланню дитячої бідності;

Національна стратегія захисту прав дитини у сфері юстиції до 2028 року, схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 р. № 708 (Офіційний вісник України, 2025 р., № 64, ст. 4437) (далі - Національна стратегія захисту прав дитини у сфері юстиції), та операційний план заходів з її реалізації у 2025-2028 роках, затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 р. № 708, що має на меті узгодження національної системи правосуддя щодо дітей з міжнародними стандартами та визначення механізму щодо доступу до безоплатної правничої допомоги для дітей;

Стратегія розвитку системи охорони здоров’я на період до 2030 року, схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 січня 2025 р. № 34 (Офіційний вісник України, 2025 р., № 13, ст. 1004) (далі - Стратегія розвитку системи охорони здоров’я), та операційний план заходів з її реалізації у 2025-2027 роках, затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 січня 2025 р. № 34, що передбачає підвищення якості доступу до педіатричних послуг, вакцинації та лікування дітей із хронічними захворюваннями, визначає ряд завдань у сфері охорони здоров’я, які необхідно оперативно розв’язувати у зв’язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації в Україну, зокрема Стратегія розвитку системи охорони здоров’я сфокусована на захисті та охороні здоров’я матерів та дітей, необхідному для відтворення населення та відновлення людського потенціалу країни, забезпечення їх прав, гарантованих державою, організації надання медичної допомоги в умовах збройної агресії;

Національна стратегія розвитку інклюзивного навчання на період до 2029 року, схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 7 червня 2024 р. № 527 (Офіційний вісник України, 2024 р., № 57, ст. 3394) (далі - Національна стратегія розвитку інклюзивного навчання), та операційний план заходів з її реалізації у 2024-2026 роках, затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 7 червня 2024 р. № 527, що декларує принципи забезпечення рівних прав та можливостей в освітній сфері для всіх осіб без будь-якої дискримінації, зокрема створення інклюзивного, безпечного, сприятливого для розвитку освітнього середовища, яке сприяє формуванню життєвих компетентностей, розвитку здібностей та обдарувань кожної особи незалежно від віку, статі, раси, стану здоров’я, громадянства, національності, політичних, релігійних чи інших переконань, місця проживання, мови спілкування, соціального і майнового стану;

Стратегія реформування системи шкільного харчування на період до 2027 року, схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 жовтня 2023 р. № 990 (Офіційний вісник України, 2023 р., № 100, ст. 5979) (далі - Стратегія реформування системи шкільного харчування), та операційний план заходів з її реалізації у 2023-2024 роках, затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 жовтня 2023 р. № 990, що передбачає забезпечення різноманітного, збалансованого і якісного харчування в закладах освіти, що, зокрема, сприяє соціальному захисту вразливих груп населення, формуванню у громадян навичок, усвідомленому вибору здорового харчування (як прояву піклування про власне здоров’я та психологічний стан у критичних умовах).

Ураховуючи те, що Рекомендацією передбачено необхідність узгодження Національного плану з наявними стратегіями та іншими документами у сфері соціальної політики, охорони здоров’я, освіти, житлової політики на національному, регіональному та місцевому рівні, Національний план враховує заходи, передбачені актами законодавства, стратегіями, зазначеними у цьому розділі.

Рекомендація були представлена Україною в рамках скринінгу під час двосторонніх зустрічей України та ЄС за переговорним розділом 19 "Соціальна політика та зайнятість", блок "Дитяча бідність", що були проведені 24-25 березня 2025 р. у Брюсселі, Бельгія.

За результатами скринінгу Україні рекомендовано розпочати роботу з впровадження Європейської гарантії для дітей до законодавства. У переговорних позиціях за результатами звіту визначено зобов’язання щодо впровадження Національного плану.

Серед ключових викликів та прогалин для повної імплементації Рекомендації є складна соціально-економічна ситуація, зумовлена збройною агресією, що впливає на:

підвищення кількості вразливих сімей, у тому числі сімей із дітьми;

постійне зростання кількості осіб з інвалідністю та дітей з інвалідністю;

зростання кількості осіб, які потребують надання підтримки у відновленні зруйнованого житла/забезпеченні житлом/речами першої необхідності;

зростання попиту на якісні реабілітаційні послуги для дітей, які опинилися у кризових умовах;

забезпечення рівного доступу до медичних та освітніх послуг, зокрема для дітей з особливими освітніми потребами.

Таким чином, хоча в Україні вже затверджено ряд стратегічних документів, їх реалізація здійснюється фрагментарно. У цьому контексті Національний план є комплексним стратегічним документом, спрямованим на інтеграцію наявних підходів та координацію міжвідомчих зусиль.

Особливе значення Національного плану полягає в акцентуванні на таких найбільш вразливих групах дітей:

дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах або мають найвищий ризик потрапляння до них;

дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування;

дітей, які зазнали переміщення (із числа депортованих, примусово переміщених, евакуйованих або внутрішньо переміщених осіб);

дітей з інвалідністю та дітей з особливими освітніми потребами;

дітей, які перебувають у контакті із законом.

Демографічні виклики та інвестиції в людський капітал є одним з основних проблемних питань, які потребують міжсекторального політичного врегулювання.

Результати загальнодержавних вибіркових обстежень домогосподарств, а саме: обстеження умов життя домогосподарств та обстеження робочої сили, що проводилися Держстатом до 2021 року включно, є зіставними з результатами дослідження Світового банку та результатами загальнодержавного вибіркового обстеження соціально-економічного стану домогосподарств, проведеного у грудні 2023 р. - лютому 2024 р., "Соціально-економічний стан домогосподарств України", підготовленого Інститутом демографії та проблем якості життя Національної академії наук та Українським центром соціальних реформ на замовлення Мінсоцполітики за фінансової підтримки Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) і Федерального міністерства економічного співробітництва і розвитку Німеччини (BMZ) через державний банк розвитку KfW (далі - загальнодержавне вибіркове обстеження соціально-економічного стану домогосподарств).

За результатами загальнодержавного вибіркового обстеження соціально-економічного стану домогосподарств в Україні частка домогосподарств, які мають у своєму складі дітей у віці до 18 років, становить 26,9 відсотка (у листопаді 2021 р. - 37,8 відсотка), 49,6 - у віці 7-13 років (46,9 відсотка), 32,3 - у віці від трьох до шести років (25,9 відсотка), 18,1 - у віці до трьох років (16,5 відсотка), 15,1 - у віці 14-15 років (15,8 відсотка), 14,6 - у віці 16-17 років (11 відсотків), 68,7 - мають одну дитину (у 2021 році - 81,3 відсотка), 24,6 - двох дітей (16,1 відсотка), 6,7 - мають трьох і більше дітей (2,6 відсотка).

У 2021 році до повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну, Світовий банк оцінив, що частка українців, які живуть у бідності, становила 5,5 відсотка, тоді як статистика за попередні роки демонструє поступове зниження цього показника. За даними Світового банку, рівень бідності в Україні зріс із 5,5 відсотка (у 2021 році) до 29 відсотків (9 млн. осіб - у 2024 році), а рівень глибокої бідності зріс з 1,3 в до 8,8 відсотка за той самий період. Серед ключових факторів, що сприяють бідності в країні, є втрата засобів до існування, економічний спад, зростання витрат, вимушене переміщення та вразливість.

За даними Мінфіну, із початку збройної агресії валовий внутрішній продукт України скоротився більш як на 30 відсотків - це найбільша втрата економічної активності, яку країна зазнала з моменту здобуття незалежності у 1991 році.

За даними Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ), у зв’язку із збройною агресією приблизно 1,5 млн. дітей в Україні стикаються з воєнною травмою та ризикують розвинути депресію, тривогу, посттравматичний стресовий розлад та інші проблеми з психічним здоров’ям.

У зв’язку із повномасштабним вторгненням Російської Федерації в Україну та економічною кризою зростає частка тих, хто не може забезпечити навіть достатнє харчування, в 3,6 раза (із 3,3 відсотка у 2021 році до 12,2 відсотка у 2023 році) (за результатами загальнодержавного вибіркового обстеження соціально-економічного стану домогосподарств).

Таким чином, збройна агресія спричинила руйнування економіки та зниження рівня життя населення, зокрема дітей та сімей з дітьми. Зменшення доходів населення та зростання витрат призвели до збільшення кількості людей, які не можуть забезпечити себе та своїх дітей їжею та іншими базовими потребами. Зростання рівня бідності призводить до зниження рівня життя населення, особливо вразливих верств населення, таких як домогосподарства з дітьми, а також до погіршення загальної демографічної ситуації в країні.

Дитяча бідність та соціальне відчуження

Дитяча бідність та соціальне відчуження як загальноєвропейська проблема, розглядаючи ситуацію в Україні за результатами дослідження "Бідність та нерівні можливості дітей в Україні", проведеного Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ), а також загальнодержавного вибіркового обстеження соціально-економічного стану домогосподарств, проведеного Інститутом демографії та проблем якості життя Національної академії науки та Українським центром соціальних реформ на замовлення Мінсоцполітики за фінансової підтримки Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) та Федерального міністерства економічного співробітництва і розвитку Німеччини (BMZ) через державний банк розвитку KfW, проявлена таким чином:

рівень бідності в сім’ях із дітьми вищий порівняно із сім’ями без дітей (за абсолютним критерієм 47,3 відсотка проти 34,3 відсотка у 2019 році);

понад 40 відсотків дітей у грудні 2023 р. - лютому 2024 р. мали недостатню споживчу спроможність (недостатнє харчування або вимушена відмова від найнеобхіднішого).

Найбільш вразливими групами населення:

домогосподарства з дітьми, які мають трьох і більше дітей, - рівень бідності 80,8 відсотка;

домогосподарства з дітьми, де всі дорослі - пенсійного віку або особи з інвалідністю; - рівень бідності 97,1 відсотка;

домогосподарства з дітьми у сільській місцевості мають вищий рівень бідності (73,9 відсотка) порівняно з міською (67,6 відсотка).

Найбільш вагомими є саме цільові програми підтримки, орієнтовані на дітей (допомога внутрішньо переміщеним особам, допомога одиноким матерям, допомога при народженні дитини), що свідчить про необхідність їх розширення та зміцнення адресності.

Крім того, результати аналізу отримання соціальної підтримки свідчать, що майже половина дітей, які перебувають у стані бідності (44,7 відсотка), не отримують жодної соціальної допомоги чи соціальних послуг від держави, лише 16,1 відсотка бідних дітей охоплені одночасно і соціальними допомогами, і соціальними послугами; 20,9 відсотка - отримують хоча б одну соціальну допомогу.

За результатами дослідження, проведеного Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ), встановлено, що діти, які проживають у домогосподарствах з низьким рівнем доходів, розпочинають здобуття освіти в умовах суттєво гірших стартових можливостей, що зумовлює подальше поглиблення їх освітнього відставання. Усунення вказаних диспропорцій можливе виключно за умови реалізації державної політики, спрямованої на забезпечення рівних стартових умов для всіх дітей та подолання наслідків бідності для їх розвитку. Результати аналізу доходів домогосподарств із дітьми та моделювання впливу окремих політик засвідчили, що підвищення мінімальної заробітної плати свідчить про ймовірний суттєвий вплив на показники бідності, особливо серед сімей із дітьми, крім того соціальні виплати у грошовій та натуральній формі мають доведений позитивний ефект у зменшенні дитячої бідності. Ефективність підтримки зростає за умови поєднання соціальних виплат із системою соціальних послуг, що забезпечує комплексний соціальний захист сімей із дітьми.

Результати аналізу надання соціальних послуг для сімей з дітьми, що перебувають у складних життєвих обставинах, свідчать про суттєві прогалини в доступі до соціальних послуг, особливо для найбільш уразливих категорій. Структура сімей з дітьми, що перебувають у складних життєвих обставинах, за результатами загальнодержавного вибіркового обстеження соціально-економічного стану домогосподарств: багатодітні сім’ї становлять 19,5 відсотка, сім’ї, що перебувають у складних життєвих обставинах, - 13,3 відсотка, сім’ї, де є щонайменше одна дитина з інвалідністю - 2,2 відсотка, сім’ї з числа внутрішньо переміщених осіб - 4,9 відсотка.

За результатами загальнодержавного вибіркового обстеження соціально-економічного стану домогосподарств серед основних соціальних послуг, які отримують сім’ї з дітьми, що перебувають у складних життєвих обставинах, найбільш поширеною є натуральна допомога (32,2 відсотка загалом; 42,6 відсотка серед багатодітних; 40,8 відсотка серед тих, хто перебуває у складних життєвих обставинах; 34,2 відсотка - серед сімей з дітьми з інвалідністю; 39,2 відсотка - у внутрішньо переміщених осіб). Інші форми підтримки надаються значно рідше: соціальний супровід - 2,9 відсотка (але у сім’ях, де три і більше дітей, - 4,9 відсотка, а у сім’ях, де є хоча б одна дитина з інвалідністю, - 8,9 відсотка), соціальна адаптація та інтеграція - 5,3 відсотка (але 11,3 відсотка у сім’ях з дітьми з інвалідністю), інформування та консультування - 5,6 відсотка, інші соціальні послуги - 7,3 відсотка. Найбільш уразливі групи мають вищий рівень потреби у соціальних послугах, але не отримують їх у достатньому обсязі: сім’ї з дітьми з інвалідністю гостро потребують соціальної адаптації та реабілітації (11,3 відсотка) та соціального супроводу(8,9 відсотка), сім’ї, що перебувають у складних життєвих обставинах, - допомоги у натуральній формі (40,8 відсотків) та інші соціальні послуги (15,8 відсотка).

Таким чином, найбільш поширеною формою допомоги для сімей з дітьми, що перебувають у складних життєвих обставинах, залишається допомога у натуральній формі, однак її обсяг не розв’язує проблем комплексної підтримки.

В умовах дефіциту послуг із соціального супроводу (2,9 відсотка), соціальної адаптації та інтеграції (5,3 відсотка), які критично важливі для дітей з інвалідністю та сімей, що перебувають у складних життєвих обставинах, державна політика повинна бути спрямована не лише на надання матеріальної підтримки, але і на розвиток системи соціальних послуг, орієнтованих на довгострокову інтеграцію та подолання соціальної вразливості.

За результатами дослідження дитяча бідність в Україні у зв’язку із збройною агресією у 2022 році (відсоток домогосподарств з дітьми, середньомісячний дохід яких нижчий за фактичний прожитковий мінімум) зросла майже вдвічі, до 38 відсотків у 2023 році. Середній фактичний щомісячний прожитковий мінімум за 2023 рік становив 6166 гривень, або 169 доларів США. Чим більше дітей у домогосподарстві, тим вищий ризик монетарної бідності. У 2023 році понад 70 відсотків домогосподарств з трьома або більше дітьми перебували за межею бідності. Про це, зокрема, свідчать такі дані: серед сімей із дітьми, що перебувають у складних життєвих обставинах, багатодітні сім’ї становлять 19,5 відсотка, сім’ї, що перебувають у складних життєвих обставинах, - 13,3 відсотка, сім’ї з принаймні однією дитиною з інвалідністю - 2,2 відсотка, сім’ї внутрішньо переміщених осіб - 4,9 відсотка. Результати аналізу структури соціальної підтримки свідчать, що найбільший вплив на доходи таких домогосподарств мають такі цільові виплати: допомога внутрішньо переміщеним особам - 35,6 відсотка, допомога одиноким матерям - 31,3 відсотка, допомога у зв’язку з вагітністю та пологами - 29,4 відсотка, допомога малозабезпеченим сім’ям - 27,7 відсотка, допомога на дітей під опікою чи піклуванням - 24 відсотки, допомога на дітей багатодітних сімей - 21 відсоток, допомога на дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, - 20,7 відсотка. Тобто цільові соціальні виплати для таких сімей з дітьми становлять третину від їх загального бюджету. При цьому роль загальних програм підтримки (житлові субсидії, універсальні виплати) є меншою. Також все ще наявний високий рівень домашнього насильства над дітьми та простежується рівень зростання сексуального насильства над дітьми. Кількість випадків сексуального насильства щодо дітей зросла на 67 відсотків з 526 до 880 протягом 2022 і 2023 років. Дівчата та жінки, які зазнали зґвалтування, становили більшість (76 відсотків) випадків зґвалтування у 2023 році. Діти, які зазнали зґвалтування, становили 86 відсотків усіх випадків зґвалтування у 2023 році. Жінки, які зазнали домашнього насильства, також становлять найбільшу частку таких випадків (80 відсотків у 2023 році). Серед тих, хто зазнав домашнього насильства, діти становлять 8 відсотків таких випадків. З усіх дітей, які зазнали злочинів, майже 40 відсотків були віком до чотирнадцяти років.

Результати загальнодержавного вибіркового обстеження соціально-економічного стану домогосподарств також свідчать про недостатнє забезпечення соціальними послугами дітей, які належать до найбільш уразливих груп та мають вищий рівень потреби у соціальних послугах, але не отримують їх у достатньому обсязі: сім’ї з дітьми з інвалідністю гостро потребують соціальної адаптації та реабілітації (11,3 відсотка) та соціального супроводу (8,9 відсотка), сім’ї, що перебувають у складних життєвих обставинах, потребують допомоги у натуральній формі (40,8 відсотка) та інші соціальні послуги (15,8 відсотка). Це свідчить про необхідність пріоритетного розвитку цільових програм підтримки дітей та розбудови системи соціальних послуг, спрямованих на комплексний соціальний захист, інтеграцію та подолання соціальної вразливості.

Наведені статистичні дані свідчать про необхідність невідкладного посилення державної політики у сфері соціального захисту та підтримки дітей, зокрема шляхом системного виконання Національного плану для забезпечення узгодженості стратегій та концентрації ресурсів на найбільш уразливих категоріях.

Україна стикається із значними викликами щодо дітей через збройну агресію, демографічну кризу та гуманітарні потреби, зокрема спостерігається стрімке збільшення кількості дітей, які виїхали за кордон або стали внутрішньо переміщеними особами.

Так, за даними дослідження Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) "Ситуаційний аналіз становища дітей в Україні 2024", на початку 2022 року в Україні проживало 41 млн. осіб, з яких 7,3 млн. - діти. Станом на 2023 рік на території України, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі, проживало на 27 відсотків менше дітей, ніж на початку 2022 року, через масове переміщення. Близько 14 млн. людей, або понад третина населення України, були змушені покинути свої домівки принаймні на деякий період часу. Станом на середину 2024 року за кордоном перебуває близько 6,5 млн. українських біженців та 3,7 млн. є внутрішньо переміщеними особами, з яких приблизно третина - діти.

Сім’ї з дітьми борються з бідністю та нестачею ресурсів для задоволення основних потреб, включаючи їжу. Збройна агресія спричинила руйнування інфраструктури, що ще більше обмежує доступ дітей до освіти, охорони здоров’я та належних соціальних послуг. Ключові гуманітарні проблеми включають зростання насильства щодо дітей, зокрема сексуального та фізичного насильства, а також погіршення їх психічного здоров’я.

Результати досліджень, наведених у цьому розділі, засвідчують, що найбільш критичною формою дитячої бідності в Україні є ситуація щодо дітей, які належать до категорій з підвищеною соціальною вразливістю, зокрема дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, або мають найвищий ризик потрапляння в них; дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування; дітей, які зазнали переміщення; дітей з інвалідністю та дітей з особливими освітніми потребами; дітей, які перебувають у контакті із законом.

Підвищена уразливість таких категорій дітей також підтверджується даними дослідження Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) "Ситуаційний аналіз становища дітей в Україні 2024", відповідно до якого внаслідок збройної агресії виокремлено такі підгрупи дітей, які стикаються із специфічними бар’єрами, що посилюють їх вразливість до бідності: діти, які в постраждалих внаслідок повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну домогосподарствах переживають втрату членів сім’ї, житла, майна та доступу до базових послуг, а також несуть на собі основний тягар наслідків збройної агресії, що призводить до підвищеної вразливості до бідності; діти, які проживають на територіях які межують з територіями, де ведуться активні бойові дії, або на деокупованих територіях, стикаються з підвищеним ризиком бідності через нестабільні умови, що склалися в їх оточенні; діти, які в домогосподарствах, позбавлених основних комунальних послуг, не мають доступу до електро-, водо- та теплопостачання, що посилює їх вразливість до бідності; діти з числа внутрішньо переміщених осіб.

Статтею 1 Закону України "Про охорону дитинства" визначено, що до дітей, які постраждали внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, належать діти, які внаслідок воєнних дій чи збройного конфлікту отримали поранення, контузію, каліцтво, зазнали фізичного, сексуального, психологічного насильства, були викрадені, депортовані або примусово переміщені, залучалися до участі у військових формуваннях, незаконно утримувалася, у тому числі в полоні, діти, батьки (один із батьків), опікун, піклувальник, інший законний представник яких зникли безвісти за особливих обставин або померли (загинули) внаслідок отриманих у результаті збройного конфлікту поранення, контузії або каліцтва на території України чи за кордоном, а також діти, позбавлені батьківського піклування внаслідок воєнних дій чи збройного конфлікту. Разом з тим наведена у статті 1 зазначеного Закону категорія дітей, які постраждали внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, охоплює лише окремі категорії дітей, які належать до вразливих груп, і об’єднує їх за ознакою "постраждалі внаслідок воєнних дій чи збройного конфлікту". Однак це відображає лише одну з можливих причин потрапляння дитини до групи ризику та стану бідності. Водночас існують інші фактори соціальної вразливості, не пов’язані безпосередньо з повномасштабним вторгненням Російської Федерації в Україну.

Соціальна підтримка в Україні ґрунтується на ранньому виявленні та супроводі сімей, що перебувають у складних життєвих обставинах, через співпрацю з громадами, закладами освіти та охорони здоров’я.

Ключовими заходи підтримки є:

допомога при народженні дитини - одноразова виплата (50 тис. гривень) та одноразова натуральна допомога "пакунок малюка" (грошова компенсація або натуральна допомога);

соціальна допомога малозабезпеченим сім’ям - середній розмір допомоги у 2025 році становитиме 6245 гривень, охоплення 187,1 тис. сімей. У 2025 році підвищено рівень забезпечення прожиткового мінімуму для працездатних осіб (з 55 до 60 відсотків) та дітей (із 140 до 145 відсотків);

послуга з догляду за дитиною "Муніципальна няня" - компенсація вартості послуг няні для вразливих груп (діти з числа внутрішньо переміщених осіб, діти з інвалідністю, діти, які проживають на території адміністративно-територіальної одиниці, де неможливо забезпечити відповідно до рішень військових адміністрацій та органів місцевого самоврядування функціонування закладів дошкільної освіти) (2594 дитини на кінець 2024 року).

Можна визначити такі фактори дитячої бідності та соціального відчуження:

критичне зростання бідності. Дитяча бідність внаслідок збройної агресії зросла майже вдвічі, до 38 відсотків у 2023 році (частка домогосподарств з дітьми, дохід яких нижчий за фактичний прожитковий мінімум);

особлива вразливість. Понад 70 відсотків домогосподарств з дітьми, які мають трьох та більше дітей, перебували за межею бідності у 2023 році, а понад третина таких сімей не можуть дозволити собі м’ясо або рибу двічі на тиждень;

недостатність підтримки. Незважаючи на цільові виплати, сім’ї, що перебувають у складних життєвих обставинах, сім’ї з дітьми з інвалідністю та сім’ї з числа внутрішньо переміщених осіб все ще мають високий ризик потрапляння у категорію сімей, що перебувають у складних життєвих обставинах, що свідчить про недостатній рівень соціальної підтримки;

зв’язок з працевлаштуванням. Батьківське безробіття суттєво підвищує ризик потрапляння дітей у складні життєві обставини, ризик нехтування (більш як 54 відсотки) та фізичного насильства (більш як 60 відсотків).

Забезпечення дітей, що перебувають у складних життєвих обставинах, соціальними послугами здійснено шляхом надання послуг:

з раннього втручання дітям віком до чотирьох років з порушеннями розвитку або ризиком їх виникнення;

у територіальних громадах ("ведення випадку") - соціальний супровід, консультування, соціальна профілактика;

у територіальних громадах центрами життєстійкості (комплексна соціальна послуга), спрямованих на психологічну підтримку батьків та розвиток батьківських навичок.

Водночас спостерігаються такі прогалини в наданні послуг:

дефіцит якісних послуг (незважаючи на законодавче визначення механізму, ефективність їх надання залежить від кадрового забезпечення в територіальних громадах);

недостатнє охоплення (сім’ї з дітьми з інвалідністю гостро потребують соціальної адаптації та реабілітації (11,3 відсотка) та соціального супроводу (8,9 відсотка), але не отримують їх у достатньому обсязі;

переважання допомоги у натуральній формі. Найбільш поширеною формою допомоги залишається натуральна (40,8 відсотка), тоді як системні послуги (супровід, адаптація) надаються рідше;

проблема інституційного догляду. Висока кількість дітей все ще перебуває в закладах інституційного догляду на цілодобовому влаштуванні (3792 дитини, які можуть бути усиновлені, станом на 31 березня 2025 р.);

низька оплата праці "муніципальної няні" (38,25 відсотка менше мінімального стандарту ЄС), що обмежує попит на цю послугу;

неналежна якість супроводу. Перевірки виявили типові порушення щодо соціального супроводу прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу (відсутність графіків відвідувань, неналежне ведення справ), що свідчить про низьку якість надання послуги;

кадрова спроможність соціальних служб у справах дітей. Проведена реорганізація служб у справах дітей після укрупнення районів, що спричинило зменшення штатної чисельності та ризик зниження контролю за дотриманням прав дітей на місцях;

обмежена доступність громадського транспорту у більшості територіальних громад, що унеможливлює відвідування дітьми з інвалідністю закладів освіти, охорони здоров’я та реабілітації.

Правосуддя, дружнє до дитини, та безпека

Серед основних досягнень за результатами виконання плану заходів з реалізації Національної стратегії реформування системи юстиції щодо дітей на період до 2023 року, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 листопада 2019 р. № 1335, є розпочатий процес імплементації моделі "Барнахус" та створення мережі центрів для надання комплексної допомоги дітям, які є потерпілими і стали свідками кримінальних правопорушень у провадженнях щодо кримінальних правопорушень, пов’язаних із насильством.

Центри захисту дитини (за моделлю Барнахус) використовуються для проведення слідчих (розшукових) та процесуальних дій у безпечному та комфортному для дитини середовищі, зокрема впізнання, освідування, слідчий експеримент, судово-медична експертиза тощо.

Станом на 2025 рік наявна недостатня кількість центрів захисту дитини (за моделлю Барнахус), які забезпечують надання комплексної соціальної, психологічної, правничої, домедичної та інших видів допомоги і послуг дітям, які є потерпілими або стали свідками кримінальних правопорушень.

Також однією з проблем захисту прав дитини є недостатній рівень поінформованості дітей та їх законних представників про право на отримання безоплатної правничої допомоги відповідно до Закону України "Про безоплатну правничу допомогу", що призводить до низької кількості звернень за отриманням правничих послуг з метою захисту прав та інтересів дитини.

З метою розвитку правосуддя, дружнього до дитини, одним із пріоритетів впровадження Європейської гарантії для дітей в Україні є подальший розвиток Центрів захисту дитини (за моделлю Барнахус) та підвищення поінформованості про можливість отримання дітьми безоплатної правничої допомоги.

Доступ до соціальних та інших послуг у територіальній громаді для дітей, які перебувають під ризиком бідності та соціального відчуження

Все ще гострою залишається проблема доступу до послуг соціального захисту дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. За інформацією Державної служби у справах дітей та Нацсоцслужби, загальна кількість дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, які перебували на первинному обліку у 2023 році, становила 66172 дитини, у 2024 році - 61 930, станом на 1 жовтня 2025 р. - 59816 дітей. Кількість дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування (за первинним обліком), над якими встановлено опіку, піклування, протягом 2023 року становила 7415 дітей, протягом 2024 року - 7982 дитини. Тобто простежується зростання кількості дітей, над якими встановлено опіку у 2024 році порівняно з 2023 роком на 567 дітей. Також збільшилася кількість усиновлених дітей. Кількість усиновлених дітей у 2023 році становила 927 дітей, а у 2024 році -1273 дитини. Станом на III квартал 2025 р. - 857 дітей. Зросла кількість кандидатів, які перебувають на обліку як усиновлювачі, а саме: у 2022 році - 1079 кандидатів, у 2024 році - 2112 кандидатів (на 50 відсотків більше порівняно з 2022 роком), у III кварталі 2025 р. - 2198 кандидатів. Також простежується позитивна динаміка щодо збільшення кількості дітей, щодо яких батьків поновлено в батьківських правах, а саме у 2023 році становила - 175 дітей, у 2024 році - 204 дитини.

Кількість дитячих будинків сімейного типу у 2024 році становила 1287, з яких 75 новостворені, кількість дитячих будинків сімейного типу станом на 1 жовтня 2025 р. - 1303, з яких новостворені у 2025 році - 57. Кількість прийомних сімей у 2024 році становила 2796, із яких новостворених - 372; кількість прийомних сімей станом на 1 жовтня 2025 р. - 2714, з яких новостворених - 227. Кількість сімей патронатних вихователів у 2024 році становила 444, з яких 187 новостворених. Кількість сімей патронатних вихователів станом на жовтень 2025 р. становила 593, з яких новостворених 173. Кількість дітей, які перебувають під опікою, піклуванням, у 2024 році становила 45936; станом на III квартал у 2025 р. - 42898.

Водночас все ще високою залишається кількість дітей, які перебувають в закладах інституційного догляду на цілодобовому влаштуванні. Кількість дітей, які перебувають на первинному обліку з усиновлення, станом на кінець 2024 року становила 15021 (у тому числі 1481 дитина з інвалідністю), з яких перебувають у закладах інституційного догляду та можуть бути усиновлені - 3242 дитини; станом на 31 березня 2025 р. - 14946 (у тому числі 1597 дітей з інвалідністю), із яких перебувають у закладах інституційного догляду та можуть бути усиновлені - 3792 дитини.

Відповідно до інформації Нацсоцслужби, протягом червня по грудень 2024 р. проведено перевірку 554 закладів професійної та фахової передвищої освіти, в яких навчаються діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування, та особи з їх числа. За результатами перевірок, зокрема, виявлено порушення, пов’язані з недотриманням вимог законодавства щодо проведення інформаційної роботи з питань державних гарантій, ведення особових справ, проведення медичного огляду, який повинен проводитися два рази на рік, інформування (початкове та періодичне) працівників закладу щодо захисту дітей від усіх форм насильства та жорстокого поводження.

Протягом 2024 року також проведено перевірку 901 об’єкта контролю - закладів інституційного догляду дітей з цілодобовим перебуванням, професійних училищ, служб у справах дітей районних держадміністрацій, міських, селищних та сільських рад, прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу. За результатами перевірок виявлені типові порушення щодо ведення особових справ дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, відсутності графіків відвідувань дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей, що свідчить про неналежну якість надання соціальної послуги із соціального супроводу сімей, в яких виховуються діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування. Також за результатами перевірок встановлено, що в деяких випадках не проводиться перша перевірка через три місяці після влаштування дитини у прийомну сім’ю, дитячий будинок сімейного типу, не всі служби у справах дітей складають щорічні звіти про стан виховання, утримання і розвитку дітей у прийомних сім’ях та дитячих будинках сімейного типу. У деяких випадках такі звіти складені за два роки або без урахування інформації працівника центру соціальних служб, який здійснює соціальне супроводження прийомної сім’ї, дитячого будинку сімейного типу, вихователя закладу дошкільної освіти або класного керівника закладу загальної середньої освіти, в якому навчаються діти, дільничного лікаря педіатра, уповноваженої посадової особи Національної поліції. У деяких випадках виявлені порушення щодо дотримання вимог Порядку взаємодобору сім’ї та дитини-сироти, дитини, позбавленої батьківського піклування, затвердженого наказом Мінсоцполітики від 19 вересня 2017 р. № 1485, у частині неналежного ведення книги первинного обліку дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, журналу обліку потенційних опікунів, піклувальників, прийомних батьків, батьків-вихователів, внесення інформації до Єдиної інформаційно-аналітичної системи "Діти" про влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, у прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу та їх переміщення в межах України та за її межами.

Усі виявлені порушення свідчать про низьку кадрову спроможність територіальних громад щодо забезпечення доступу до послуг, зокрема соціальних послуг, які потребують діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування, недостатнє фінансування з місцевих бюджетів соціальної послуги із соціального супроводу сімей, у яких виховуються діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування, що призводить до неможливості в повному обсязі задовольнити потребу в наданні такої послуги, недостатню поінформованість працівників соціальної сфери на місцях щодо вимог законодавства у сфері захисту прав дітей.

Також проблемним питанням залишається кадрова спроможність місцевих служб у справах дітей. За даними Нацсоцслужби, станом на 1 серпня 2024 р. утворено 1626 служб у справах дітей, з яких 25 обласних, 118 районних, 369 міських, 56 районних у містах, 460 селищних, 598 сільських служб у справах дітей. Функції районних служб у справах дітей фактично були передані 20 листопада 2024 р. до сільських, селищних служб у справах дітей. Штатна чисельність працівників районних, міських, районних у містах служб у справах дітей установлюється з розрахунку один працівник служби не більш як на 1 тис. дітей, які проживають у районі, та не більш як на 2 тис. дітей, які проживають у місті, районі у місті. Штатна чисельність працівників служб у справах дітей виконавчих органів сільських, селищних рад відповідних територіальних громад встановлюється з розрахунку один працівник служби не більш як на 1 тис. дітей, але не менше одного працівника на територіальну громаду. Реформа адміністративно-територіального устрою України передбачає укрупнення районів та оптимізацію державного управління, що впливає на функціонування служб у справах дітей. Відсутність районних служб без ефективної заміни може призвести до зниження рівня контролю за дотриманням прав дітей на місцях; втрати оперативності у реагуванні на випадки порушення прав дітей; збільшення навантаження на обласні служб, що ускладнить їх ефективність; погіршення координації між державними органами влади та установами, що працюють у сфері захисту прав дітей. Таким чином, існує потреба у подальшому законодавчому врегулюванні питання щодо штатної чисельності місцевих служб у справах дітей.

У зв’язку із збройною агресією в законодавстві змінено підходи щодо проведення державних заходів з нагляду та контролю за суб’єктами господарювання. Так, відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 13 березня 2022 р. № 303 "Про припинення заходів державного нагляду (контролю) в умовах воєнного стану" (Офіційний вісник України, 2022 р., № 25, ст. 1355; 2025 р., № 8, ст. 649) припинено проведення планових та позапланових заходів державного нагляду (контролю) на період воєнного стану стосовно суб’єктів господарювання. Водночас пунктом 2 зазначеної постанови збережено можливість здійснення позапланових заходів державного нагляду (контролю) за наявності загрози, що має негативний вплив на права, законні інтереси, життя та здоров’я людини, захист навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави, як соціально значущих сфер існування держави та її громадян. Ураховуючи те, що критерії існуючої загрози повинні бути чітко визначені, а також те, що питання щодо здійснення позапланових заходів державного нагляду (контролю) належить до компетенції центральних органів виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у відповідних сферах, Нацсоцслужба у разі необхідності проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) для належного контролю за суб’єктами господарювання, що провадять діяльність, пов’язану з наданням соціальних послуг, захисту прав дітей, має право звертатися до Мінсоцполітики як до органу, який здійснює формування державної політики у відповідних сферах, для одержання рішення щодо здійснення таких заходів.

Таким чином, на сьогодні фактично відсутня на законодавчому рівні можливість проведення Нацсоцслужбою як органом державного контролю позапланових перевірок відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 6 жовтня 2021 р. № 1035 "Деякі питання здійснення державного контролю/моніторингу за дотриманням вимог законодавства під час надання соціальної підтримки, соціальних послуг та за дотриманням прав дітей" (Офіційний вісник України, 2021 р., № 81, ст. 5163). Враховуючи зазначене, на даний час перевірки проводяться виключно за дорученням центральних органів виконавчої влади або у разі виявлення порушень, що не забезпечує можливості виявлення порушень прав дітей завчасно.

Водночас за результатами останніх моніторингових візитів компетентних органів, у тому числі представників Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, до закладів інституційного догляду дітей засвідчили ряд суттєвих порушень прав їх вихованців. Також зафіксовано факти жорстокого поводження з дітьми, які влаштовані на цілодобове перебування до закладів інституційного догляду дітей. Закритий характер таких закладів, відсутність належного контролю за умовами перебування в них дітей, системного механізму моніторингу та реагування на випадки нехтування інтересами дітей свідчить про те, що права дитини можуть системно порушуватися. Таким чином, питання здійснення позапланових заходів моніторингу та контролю за дотриманням прав дітей потребує законодавчого врегулювання.

Також за результатами вжитих Нацсоцслужбою заходів із моніторингу та контролю за дотриманням прав дітей у дитячих будинках-інтернатах виявлено такі порушення:

інтернатними закладами не дотримано прав дітей на правничу допомогу. Недостатній рівень взаємодії з центрами з надання безоплатної правничої допомоги для забезпечення надання безоплатної правничої допомоги дітям у порядку, визначеному Законом України "Про безоплатну правничу допомогу";

рядом закладів не дотримано вимог Порядку використання сум пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та/або державних соціальних допомог, нарахованих відповідно до законодавства дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування, недієздатним особам та особам, цивільна дієздатність яких обмежена, які є вихованцями/підопічними дитячих будинків-інтернатів, психоневрологічних інтернатів, затвердженого наказом Мінсоцполітики від 17 серпня 2018 р. № 1173. Зокрема, у 2023 році в одному з дитячих будинків-інтернатів виявлено використання особистих коштів підопічних (на суму 12 тис. гривень) на придбання предметів для подальшого використання закладом;

не дотримуються вимоги законодавства щодо забезпечення закладами прав дітей, зокрема питань влаштування та продовження перебування дитини в закладах, оформлення необхідних документів відповідно до Типового положення про комісію з питань захисту прав дитини, Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов’язаної із захистом прав дитини, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 р. № 866 "Питання діяльності органів опіки та піклування, пов’язаних із захистом прав дитини" (Офіційний вісник України, 2008 р., № 76, ст. 2561), постанови Кабінету Міністрів України від 4 серпня 2021 р. № 843 "Деякі питання соціального захисту дітей, влаштованих на цілодобове перебування до закладів різних типів, форм власності та підпорядкування" (Офіційний вісник України, 2021 р., № 66, ст. 4164).

Усе це свідчить про важливість законодавчого врегулювання проведення планових та позапланових перевірок Нацсоцслужбою як органом контролю за дотриманням прав дітей.

Ще одним проблемним питанням залишається недостатній розмір надання соціальної допомоги на дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, які влаштовані у прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу, під опіку/піклування. Так, відповідно до Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги на дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб з їх числа, у тому числі з інвалідністю, грошового забезпечення батькам-вихователям і прийомним батькам за надання соціальних послуг у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім’ях за принципом "гроші ходять за дитиною", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 червня 2019 р. № 552 "Деякі питання виплати державної соціальної допомоги на дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб з їх числа, у тому числі з інвалідністю, грошового забезпечення батькам-вихователям і прийомним батькам за надання соціальних послуг у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім’ях за принципом "гроші ходять за дитиною" (Офіційний вісник України, 2019 р., № 53, ст. 1840; 2021 р., № 37, ст. 2224; 2025 р., № 56, ст. 3864), розмір державної соціальної допомоги становить 2,5 прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, для дітей з інвалідністю - 3,5 прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку. У 2025 році прожитковий мінімум на дитину віком до шести років становить 2563 гривень, дитину віком від шести до 18 років - 3196 гривень. Таким чином, виплата соціальної допомоги на дітей віком до шести років передбачена у сумі 6407,5 гривні (у разі наявності інвалідності - 8970,5 гривні), а для дітей віком від шести до 18 років - 7990 гривень (у разі наявності інвалідності - 11186 гривень). Водночас, за розрахунками Мінсоцполітики, фактичний розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб у цінах червня 2025 р. становив 11464 гривні. Таким чином, сума соціальної допомоги, що сплачується на таких дітей, є значно меншою за реальний прожитковий мінімум, а саме для дітей віком до шести років - на 44,11 відсотка менша за реальний розмір прожиткового мінімуму, а для дітей віком від шести до 18 років - 30,3 відсотка, що призводить до неможливості задоволення базових потреб таких дітей.

Також проблемним питанням залишається забезпечення соціального супроводу дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, які евакуйовані за межі України у складі прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу, перебувають під опікою/піклуванням. Відповідно до Державного стандарту соціального супроводу сімей, у яких виховуються діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування, затвердженого наказом Мінсоцполітики від 11 серпня 2017 р. № 1307, дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування, забезпечується надання соціальної послуги із соціального супроводу сімей, в яких виховуються діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування. На сьогодні законодавчо не врегульовано надання цієї соціальної послуги дітям, які евакуйовані за межі України, що фактично унеможливлює надання такої послуги. За даними Нацсоцслужби, станом на 1 травня 2025 р. евакуйовано за межі України 317 прийомних сімей та 215 дитячих будинків сімейного типу, інформація щодо евакуації за межі України опікунів/піклувальників відсутня, оскільки законодавчо не передбачено механізму повідомлення опікунами/піклувальниками відповідним органам щодо виїзду за межі України.

Ще одним проблемним питанням, що впливає на зростання дитячої бідності в Україні, є робота з дітьми, які зазнали переміщення, зокрема дітьми, які були повернуті з депортації, примусового переміщення. За даними Національного інформаційного бюро, депортовано та/або примусово переміщено 19546 українських дітей, за весь період воєнного стану до 5 листопада 2025 р. повернуто 1777 українських дітей. На сьогодні відповідно до Порядку виявлення, повернення, забезпечення супроводу та реінтеграції дітей, які депортовані або примусово переміщені, або перебували під ризиком депортації та/або примусового переміщення внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, або осіб з числа дітей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 травня 2024 р. № 551 (Офіційний вісник України, 2024 р., № 47, ст. 2928; 2025 р., № 15, ст. 1096, № 87, ст. 6038), законодавчо врегульовано питання забезпечення супроводу та реінтеграції дітей, повернутих з депортації, примусового переміщення. Також врегульовано питання розмежування повноважень між органами на центральному та місцевому рівні щодо здійснення таких заходів стосовно дітей, яких повернули. На сьогодні такий супровід та реінтеграція не є окремою соціальною послугою, а відповідно на її надання не передбачено фінансування з державного чи місцевого бюджету (крім виплати підйомної допомоги у розмірі 50 тис. гривень, що здійснюється з державного бюджету за результатами повернення дитини). Не передбачено обов’язковості супроводу дітей, які повернулися з тимчасово окупованих територій самостійно з батьками або іншими законними представниками. Відсутність законодавчого врегулювання щодо обов’язкового фінансування супроводу з державного чи місцевого бюджету таких сімей з дітьми може призводити до їх потрапляння у складні життєві обставини та, як наслідок, до підвищення рівня дитячої бідності в Україні.