Про схвалення Національної стратегії захисту прав дитини у сфері юстиції на період до 2028 року та затвердження операційного плану заходів з її реалізації у 2025—2028 роках

1. Схвалити Національну стратегію захисту прав дитини у сфері юстиції на період до 2028 року, що додається.

2. Затвердити операційний план заходів з реалізації у 2025-2028 роках Національної стратегії захисту прав дитини у сфері юстиції на період до 2028 року, що додається.

3. Міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади за участю інших державних органів забезпечити:

виконання операційного плану заходів, затвердженого цим розпорядженням, за рахунок і в межах коштів, передбачених у державному та місцевих бюджетах на відповідний рік, а також за рахунок інших джерел фінансування, не заборонених законодавством;

подання щороку, починаючи з 2026 року, до 1 квітня Міністерству юстиції інформації про стан виконання завдань та заходів зазначеного операційного плану заходів.

4. Міністерству юстиції подавати щороку до 1 червня Кабінетові Міністрів України звіт про стан виконання завдань та заходів з реалізації Стратегії, схваленої цим розпорядженням.

5. Визнати такими, що втратили чинність:

розпорядження Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2018 р. № 1027 "Про схвалення Національної стратегії реформування системи юстиції щодо дітей на період до 2023 року" (Офіційний вісник України, 2019 р., № 2, ст. 58);

розпорядження Кабінету Міністрів України від 27 листопада 2019 р. № 1335 "Про затвердження плану заходів з реалізації Національної стратегії реформування системи юстиції щодо дітей на період до 2023 року".

Протягом останніх років в Україні здійснено ряд суттєвих кроків щодо формування системи ювенальної юстиції та імплементації міжнародного права із забезпечення прав та найкращих інтересів дитини у сфері правосуддя.

Починаючи з 2009 року до 2016 року виконувалася Загальнодержавна програма "Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини" на період до 2016 року (затверджена Законом України від 5 березня 2009 р. № 1065-VI), метою якої було об’єднання в єдину систему зусиль держави щодо захисту прав дитини і яка визначила перші кроки та завдання щодо створення системи ювенальної юстиції.

Продовження імплементації положень Конвенції Організації Об’єднаних Націй про права дитини (далі - Конвенція ООН про права дитини), створення дружнього до дитини середовища відповідно до міжнародних стандартів та пріоритетів Стратегії Ради Європи з прав дитини на 2016-2021 роки забезпечило виконання Державної соціальної програми "Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини" на період до 2021 року, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 2018 р. № 453 (Офіційний вісник України, № 48, ст. 1673).

Для розв’язання основних проблем у сфері юстиції щодо дитини та подальшого впровадження міжнародних стандартів здійснення правосуддя щодо неповнолітніх розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2018 р. № 1027 схвалено Національну стратегію реформування системи юстиції щодо дітей на період до 2023 року.

Серед основних досягнень за результатами виконання плану заходів з реалізації Національної стратегії реформування системи юстиції щодо дітей на період до 2023 року, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 листопада 2019 р. № 1335, слід визначити такі:

розроблено різні за видами та змістом програми профілактики правопорушень серед дітей та створено банк профілактичних і корекційних програм для дітей у контакті із законом для використання в роботі суб’єктами діяльності у сфері профілактики правопорушень; створено електронний банк навчальних програм для спеціалістів у галузі профілактики правопорушень серед дітей та роботи з дітьми у контакті із законом;

удосконалено систему підготовки та підвищення кваліфікації фахівців, залучених до виконання профілактичних та корекційних програм, зокрема працівників закладів освіти, підрозділів ювенальної превенції Національної поліції, проведено моніторинг їх ефективності, оцінки ризиків вчинення правопорушень дітьми;

розроблено Єдині стандарти підготовки фахівців у сфері правосуддя щодо дітей (для суддів, прокурорів, адвокатів, соціальних працівників, педагогічних працівників, психологів, працівників поліції, органів пробації тощо) з урахуванням міжнародного досвіду;

у межах реалізації пілотного проекту щодо залучення психологів до кримінальних проваджень за участю малолітніх, неповнолітніх осіб через регіональні/міжрегіональні центри з надання безоплатної правничої допомоги, що впроваджується за підтримки Представництва Дитячого фонду Організації Об’єднаних Націй (ЮНІСЕФ) в Україні, запроваджено реєстр психологів та проведено їх навчання;

розроблено та затверджено інструменти проведення оцінки ризиків вчинення неповнолітніми повторного правопорушення для планування соціально-виховної роботи з неповнолітніми;

удосконалено законодавство щодо захисту дітей від домашнього насильства, булінгу, сексуальної експлуатації та сексуального насильства;

розпочато процес імплементації моделі "Барнахус" та створення мережі центрів для надання комплексної психологічної, правничої, соціальної, медичної та інших видів допомоги дітям-потерпілим і свідкам у провадженнях щодо кримінальних правопорушень, пов’язаних із насильством, у рамках пілотного проекту, що впроваджується за підтримки Представництва Дитячого фонду Організації Об’єднаних Націй (ЮНІСЕФ) в Україні;

розпочато міжвідомчий процес імплементації міжнародних стандартів правосуддя, дружнього до дитини, в рамках пілотного проекту, що координується Офісом Генерального прокурора, відповідно до наказу від 1 червня 2023 р. № 150/445/2077/5/187 "Про запровадження та реалізацію пілотного проекту щодо імплементації міжнародних стандартів правосуддя, дружнього до дитини, у практичну діяльність".

Повномасштабне вторгнення Російської Федерації в Україну 24 лютого 2022 р. зумовило нові виклики у сфері захисту прав дитини в цілому та, зокрема, у сфері правосуддя щодо дітей, які потребують нових підходів щодо їх розв’язання в умовах воєнного стану та у післявоєнний період.

Одним із ключових стратегічних міжнародних документів для України на найближчий період є Стратегія Ради Європи з прав дитини на 2022-2027 роки "Права дитини на практиці: від стабільної реалізації до спільного новаторства" в рамках Плану дій Ради Європи для України "Стійкість, відновлення та відбудова" на 2023-2026 роки, спрямована на просування захисту та заохочення прав дитини по всій Європі.

Стратегія Ради Європи визначає пріоритетами Ради Європи та її держав-членів шість стратегічних цілей: свобода від насильства для всіх дітей; рівні можливості та соціальне включення для всіх дітей; доступність технологій для всіх дітей і їх безпечне використання; дружнє до дитини правосуддя для всіх дітей; надання права висловлюватися кожній дитині; права дітей у кризових і надзвичайних ситуаціях.

У контексті дружнього до дитини правосуддя наголошується на необхідності адаптації судових процедур до потреб дітей, що є вкрай важливим для запобігання їх повторному травмуванню та повторній віктимізації. Дитина повинна розуміти систему правосуддя і довіряти їй, а також впевнено нею користуватися.

За результатами звітування про виконання Конвенції ООН про права дитини (п’ята та шоста об’єднані доповіді) у вересні 2022 р. Україна отримала Заключні зауваження та рекомендації Комітету Організації Об’єднаних Націй з прав дитини, які містять рекомендації щодо вдосконалення національної системи правосуддя щодо неповнолітніх, забезпечення прав дітей, які постраждали від різних форм насильства або стали його свідками. Комітетом ООН з прав дитини наголошено на необхідності приведення системи правосуддя щодо дитини у повну відповідність з Конвенцією про права дитини та іншими актуальними стандартами, включаючи Керівні принципи Комітету міністрів Ради Європи щодо правосуддя, дружнього до дітей (2010 рік).

Наведене зумовлює необхідність прийняття цієї Стратегії, яка визначатиме подальші кроки у зазначеній сфері та охоплюватиме більш широке коло проблемних питань, пов’язаних із забезпеченням прав дитини в умовах воєнного стану; забезпеченням прав і найкращих інтересів дітей, які схильні до протиправної поведінки, та дітей, які вчинили правопорушення, дітей, які потерпіли від кримінальних правопорушень і різних форм насильства, а також дітей, які стали свідками кримінальних правопорушень, дітей, законні права та інтереси яких стикаються із системою правосуддя під час вирішення цивільних спорів, що стосуються життя дитини; забезпеченням прав і свобод дитини в Інтернеті.

Ця Стратегія ґрунтується на положеннях Конвенції про права дитини; Мінімальних стандартних правил ООН, що стосуються відправи правосуддя щодо неповнолітніх (Пекінські правила), 1985 рік; Керівних принципів ООН щодо попередження злочинності серед неповнолітніх (Ер-Ріядські керівні принципи), 1990 рік; Міжнародних стандартів здійснення правосуддя щодо підлітків, позбавлених волі (Гаванські правила), 1990 рік; Мінімальних стандартних правил ООН щодо заходів впливу, не пов’язаних з ув’язненням (Токійські правила), 1990 рік; Керівних принципів ООН щодо судочинства у питаннях дітей-жертв і дітей-свідків злочинів, 2005 рік; Конвенції Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства, 2007 рік; Керівних принципів Комітету Міністрів Ради Європи щодо правосуддя, дружнього до дітей, 2010 рік; інших міжнародних стандартів, директив ЄС та рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи щодо питань забезпечення прав дитини та здійснення правосуддя щодо дітей.

Стратегія узгоджується з Національною стратегією у сфері прав людини, затвердженою Указом Президента України від 24 березня 2021 р. № 119, яка є рамковою для забезпечення всіх прав людини, зокрема прав дитини.

У цій Стратегії терміни вживаються у такому значенні:

дитина у контакті із законом - дитина, яка перебуває у сфері діяльності юстиції щодо дітей, зокрема дитина у конфлікті із законом, або дитина, яка є потерпілою чи свідком у кримінальному провадженні або у справі про адміністративне правопорушення, або дитина, яка стикається із системою правосуддя у цивільних провадженнях;

дитина у конфлікті із законом - дитина, яка підозрюється, обвинувачується або визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення або щодо якої складено протокол про адміністративне правопорушення чи визнана такою, яка вчинила адміністративне правопорушення, або дитина, яка до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною Кримінального кодексу України.

Основними системними проблемами у сфері правосуддя щодо дітей, які є потерпілими від кримінальних правопорушень, та дітей, які перебувають у контакті із законом, є:

невідповідність процесів особливостям віку, статі та розвитку дитини;

відсутність обов’язкової спеціалізації фахівців, які залучаються до кримінального провадження за участю дитини (дізнавачів, слідчих, слідчих суддів, суддів, адвокатів), особливо, якщо кримінальне провадження стосується дитини, яка має процесуальний статус потерпілої або свідка (спеціалізація визначена тільки для слідчих, дізнавачів та суддів у справах, де дитина перебуває у конфлікті із законом, та прокурорів для всіх категорій дітей);

недосконалий механізм взаємодії між фахівцями правоохоронних органів і соціальних служб та центрами з надання безоплатної правничої допомоги, спрямованої на забезпечення надання безоплатної вторинної правничої допомоги дитині у контакті із законом з метою реалізації ефективного захисту прав дитини та здійснення її представництва у кримінальному провадженні;

відсутність положень щодо обов’язкового проведення опитування/ допиту/процесуального інтерв’ю дитини із застосуванням дружньої до дитини методики, а також єдиних нормативно-правових вимог щодо процедури проведення такого опитування/допиту (у спеціально облаштованих приміщеннях, за участю фахівців, які пройшли підготовку, здійснення обов’язкової відеофіксації тощо);

недостатність спеціально підготовлених до роботи з дітьми у контакті із законом психологів, а також інших фахівців для надання якісних послуг дитині та її сім’ї безпосередньо за адресою їх задекларованого/ зареєстрованого місця проживання (перебування);

недотримання вимог щодо конфіденційності розгляду кримінальних проваджень за участю дитини (як обвинуваченої, так і потерпілої), розгляд таких справ переважно проводиться у відкритому судовому засіданні;

недосконалість положень кримінального процесуального законодавства в частині обов’язкового залучення захисника дитині з моменту встановлення її причетності до вчинення кримінального правопорушення чи суспільно небезпечного діяння та під час проведення слідчих (розшукових) дій за участю такої дитини;

відсутність системи збору даних про дітей, які перебувають у контакті із законом, неузгодженість статистичних даних щодо дітей, постраждалих від жорстокого поводження та насильства, зібраних різними суб’єктами захисту прав дитини;

відсутність процесуального статусу психологів та регламентації їх прав і обов’язків у кримінальному процесі.

Основними проблемами у сфері захисту прав дитини, постраждалої від насильства, жорстокого поводження, та дитини, яка стала свідком кримінального правопорушення, є:

відсутність системного підходу щодо запобігання та реагування на випадки насильства щодо дитини, зокрема у дитячому середовищі, недостатність послуг для дітей та їх родин на рівні територіальної громади;

застосування фізичних покарань щодо дитини та інших форм жорстокого поводження в сім’ях і дитячих закладах, незважаючи на законодавчу заборону застосування насильства щодо дитини як методу виховання;

відсутність достатньої кількості спеціально облаштованих приміщень для проведення слідчих (процесуальних) дій у кримінальному провадженні за участю дітей, що відповідає їх найкращим інтересам, а також підготовлених фахівців для своєчасного виявлення дітей, постраждалих від насильства та жорстокого поводження, забезпечення відповідного реагування та захисту таких дітей, реабілітації та надання послуг дітям і їх родинам;

недостатня увага до дитини, яка стала свідком домашнього насильства, відсутність чітких алгоритмів щодо ідентифікації таких дітей та надання їм необхідного соціального захисту, зокрема психологічної допомоги;

відсутність ефективної взаємодії між фахівцями соціальних служб, закладів освіти, охорони здоров’я, правоохоронними органами та судами, а також громадськими організаціями, що займаються захистом прав дитини, щодо реагування на насильство стосовно дітей, включаючи домашнє та сексуальне насильство, насильство у дитячому середовищі;

заінтересованість та супротив батьків, законних представників дитини у процесі розслідування фактів сексуального насильства щодо дитини, що пов’язано із острахом недотримання конфіденційності та розголошенням інформації про випадок насильства;

недосконалість положень кримінального процесуального законодавства в частині обов’язкового залучення адвоката потерпілій дитині з моменту виявлення факту вчинення щодо неї кримінального правопорушення чи суспільно небезпечного діяння та під час проведення слідчих (розшукових) дій за участю такої дитини;

недостатній рівень взаємодії між правоохоронними органами, соціальними службами та суб’єктами надання безоплатної вторинної правничої допомоги, а також недостатній рівень інформування дітей та їх законних представників про право на отримання безоплатної вторинної правничої допомоги відповідно до Закону України "Про безоплатну правничу допомогу", що призводить до критично низької кількості звернень за отриманням відповідних правничих послуг з метою захисту прав та інтересів дитини;

відсутність практики обміну статистичними даними між суб’єктами захисту прав дитини для формування єдиної політики на національному, регіональному та місцевому рівні та ефективного реагування на порушення прав дитини;

відсутність належного механізму моніторингу та нестача дослідницьких даних щодо стану дотримання найкращих інтересів дитини під час здійснення правосуддя.

Основними проблемами, пов’язаними з розглядом цивільних справ, що стосуються прав та інтересів дитини, є:

віднесення справ про розірвання шлюбу та про стягнення аліментів до категорії малозначних справ, відсутність комплексного підходу до вирішення сімейних спорів;

неналежне врахування найкращих інтересів та думки дитини відповідно до її віку та рівня розвитку під час прийняття рішень, які стосуються дитини, недостатня увага до оцінки конфлікту інтересів дитини та її законних представників;

відсутність нормативно-правового врегулювання питання з’ясування здатності дитини висловлювати свою думку та єдиної практики щодо заслуховування думки дитини під час вирішення питань, що стосуються її життя, зокрема під час судового засідання;

неврегульованість питання участі психолога в провадженнях у цивільних справах, що стосуються прав та інтересів дитини, невизначеність процесуального статусу психолога, його прав та обов’язків у цивільному процесі та під час вирішення сімейних спорів за участю дитини;

дублювання органами опіки та піклування та судами функцій стосовно розв’язання спорів між батьками щодо виховання дитини, визначення місця проживання дитини, недостатньо активна участь органів у справах дітей під час розв’язання таких спорів, відсутність ефективного механізму забезпечення виконання рішень органів опіки та піклування, а також недосконалість процедур виконання судових рішень;

тривалий строк розгляду судами справ, що стосуються прав та інтересів дитини, зокрема щодо позбавлення батьківських прав, вирішення спорів між батьками про визначення місця проживання дітей, участі у вихованні дитини тощо;

відсутність нормативно-правового врегулювання питання застосування процедури медіації у спорах між батьками, іншими законними представниками стосовно дитини та за участю дитини, в тому числі з метою запобігання виникненню майбутніх спорів, які можуть безпосередньо стосуватися прав та інтересів дитини, зокрема у справах, пов’язаних з розірванням шлюбу та поділом майна між особами, які мають спільних малолітніх або неповнолітніх дітей;

відсутність нормативно-правового врегулювання питання діяльності спеціалістів у справах дітей (адвокатів, експертів);

відсутність у Сімейному кодексі України норм, які б визначали способи визначення місця проживання дитини (фізичної опіки) у спорах між розлученими батьками, такі як: спільна опіка з почерговим проживанням дитини у помешканні кожного із батьків за відповідним графіком; визначення місця проживання дитини у помешканні, в якому дитина проживала, а батьки почергово повинні приїжджати і виїжджати згідно з узгодженим графіком; визначення місця проживання дитини з одним із батьків із забезпеченням контакту дитини з іншим з батьків.

Основними проблемами з питань забезпечення прав дитини у кіберпросторі, які потребують розв’язання, є:

недостатній рівень безпеки для дитини під час використання Інтернету в освітньому процесі та повсякденному житті та доступність шкідливого контенту в Інтернеті, що може містити загрозу для життя та здоров’я дитини, пропагування жорстокості, насильства, вчинення самогубства;

нестача у дітей навичок безпечної поведінки в інформаційному середовищі та усвідомленого ставлення до розміщення інформації, що містить персональні дані про дитину та її сім’ю;

відсутність механізму повідомлення самими дітьми про випадки, коли вони стикнулись із небажаним контентом в Інтернеті або постраждали від кіберзлочину;

низький рівень поінформованості суспільства щодо кібербезпеки та захисту прав дитини у кіберпросторі, недостатність знань у батьків про наявні загрози та ризики для дитини у цифровому середовищі, а також навичок запобігання та виявлення такої загрози, використання інструментів фільтрації небажаного контенту та сервісів;

недостатній рівень кадрового та технічного забезпечення правоохоронних органів для здійснення ефективних заходів протидії кіберзлочинам, вчиненим стосовно дитини;

недосконалість законодавства та нормативно затверджених механізмів, методів та інструментів ідентифікації різних кіберзлочинів та кримінальної відповідальності за деякі кіберзлочини;

відсутність ефективної системи надання допомоги дітям, постраждалим від кіберзлочинів, дітям - свідкам таких кіберзлочинів та їх батькам або іншим законним представникам дитини;

відсутність доступних та зручних механізмів виявлення шкідливого контенту в Інтернеті та реагування на ризики і загрози для дитини.

У зазначеній сфері правового регулювання діють Конституція України, Кримінальний кодекс України, Кримінальний процесуальний кодекс України, Цивільний процесуальний кодекс України, Закони України "Про охорону дитинства", "Про запобігання та протидію домашньому насильству", "Про ратифікацію Конвенції Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства", "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо імплементації Конвенції Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства (Ланцаротської конвенції)", "Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей", "Про пробацію", "Про безоплатну правничу допомогу", "Про медіацію", Порядок забезпечення соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі дітей, які постраждали від жорстокого поводження, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 2020 р. № 585 (Офіційний вісник України, 2010 р., № 57, ст. 1779), тощо.

Збройна агресія створила значні перешкоди для реалізації всіх прав дитини, визначених Конвенцією про права дитини та Факультативними протоколами до неї.

Внаслідок збройної агресії проти України діти зазнають тривалих і глибоких фізичних, психологічних, емоційних травмувань, страждають від різних форм насильства та жорстокого поводження, а також стають свідками насильства та інших кримінальних правопорушень. Правоохоронними органами зафіксовано численні факти вчинення військовослужбовцями країни-агресора ряду серйозних порушень проти дітей, які згідно з нормами міжнародного гуманітарного права є воєнними злочинами, а саме: використання дітей у збройному конфлікті, вбивства та каліцтва, зґвалтування та інші форми сексуального насильства, депортація, примусове переміщення, катування, викрадення тощо.

Численна кількість сімей були розділені під час переміщення, а діти, залишені без супроводу та розлучені із своїми сім’ями, піддаються ризикам торгівлі людьми, насильства, жорстокого поводження та експлуатації.

Внутрішнє переміщення внаслідок збройної агресії близько 7 млн. громадян України в більш безпечні регіони, передусім сімей з дітьми, спричинило суттєве зростання навантаження на територіальні громади, які приймають такі родини, що ускладнює доступ до соціальних, освітніх, медичних, реабілітаційних та інших послуг.

Протягом кількох останніх років спостерігалася позитивна тенденція до зниження рівня вчинення правопорушень дітьми, разом з тим повномасштабне вторгнення Російської Федерації в Україну зумовило зростання кількості кримінальних правопорушень, скоєних неповнолітніми, у зв’язку з низьким рівнем доходів населення, зокрема родин із дітьми, втратою ними житла, дитячою бездоглядністю внаслідок відсутності одного або обох батьків.

За даними Офісу Генерального прокурора, у 2023 році кількість вчинених неповнолітніми кримінальних правопорушень зросла на 28,5 відсотка порівняно з 2022 роком (2529 проти 1824 у 2022 році). При цьому протягом 2023 року більш як на чверть зросла кількість неповнолітніх, які вчинили кримінальні правопорушення (з 1369 до 1752 осіб).

Із загальної кількості вчинених у 2023 році кримінальних правопорушень 60 відсотків становили кримінальні правопорушення проти власності, 14 відсотків - проти життя та здоров’я, 11 відсотків - пов’язані з незаконним обігом наркотичних речовин. З них 5 відсотків належать до категорії особливо тяжких, 64 відсотки - тяжких, 12 відсотків - нетяжких, 19 відсотків - проступки.

У 2024 році спостерігалася тенденція до зменшення рівня підліткової злочинності. Так на 8,4 відсотка зменшилася кількість неповнолітніх, які вчинили кримінальні правопорушення (із 1752 до 1604 осіб). Відповідно і кількість вчинених ними кримінальних правопорушень зменшилася на 9,6 відсотка (із 2529 до 2287 проявів).

Водночас у 2024 році порівняно з 2023 роком зросла кількість вчинених неповнолітніми кримінальних правопорушень проти основ національної безпеки (на 97 відсотків), проти життя та здоров’я (на 16 відсотків), статевої свободи та недоторканості (на 29 відсотків).

Із загальної кількості вчинених у 2024 році неповнолітніми кримінальних правопорушень 49 відсотків становлять кримінальні правопорушення проти власності, 17 відсотків проти життя та здоров’я, 10 відсотків пов’язані з незаконним обігом наркотичних речовин. З них 6 відсотків належать до категорії особливо тяжких, 59 відсотків - тяжких, 16 відсотків - нетяжких, 19 відсотків - проступки.

Значне зростання злочинів проти основ національної безпеки призвело до збільшення на 23 відсотки кількості обраного щодо дітей найсуворішого запобіжного заходу у виді тримання під вартою (із 190 до 246). Наведене свідчить про необхідність впровадження дієвого механізму проведення з неповнолітніми, які перебувають у місцях попереднього ув’язнення, індивідуальної профілактичної та психологічної роботи, метою якої є їх перевиховання та подолання прокримінального мислення.

Позитивною є тенденція до зменшення кількості неповнолітніх, які відбувають покарання у виді позбавлення волі. Зменшення наповнення виховних колоній дало змогу істотно поліпшити умови перебування та навчання дітей в таких установах, про що свідчать звіти за результатами моніторингових візитів незалежних громадських організацій та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Протягом 2023 року кількість кримінальних правопорушень, вчинених стосовно дітей, збільшилася на 28 відсотків порівняно 2022 роком (з 4718 до 6517).

Як і в попередні роки, високим є показник вчинення злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості дітей. Лише протягом 2023 року понад 800 дітей стали постраждалими від вчинення стосовно них дій сексуального характеру, зокрема насильницьким способом.

Водночас протягом 2024 року на 12 відсотків зменшилася кількість кримінальних правопорушень, вчинених стосовно дітей, порівняно з аналогічним періодом 2023 року (з 6517 до 5774).

Однак показник вчинення кримінальних правопорушень стосовно дітей залишається високим, що потребує особливої уваги органів досудового розслідування та прокуратури щодо забезпечення прав та найкращих інтересів дітей, які є потерпілими від кримінальних правопорушень, відповідно до міжнародних стандартів.

Спостерігалося зменшення на 33,7 відсотка кількості потерпілих дітей (з 9245 до 6240 дітей), з них, у кримінальних правопорушеннях, пов’язаних з порушенням законів та звичаїв війни (стаття 438 Кримінального кодексу України), з 2590 до 474.

Проте була тенденція до збільшення кількості малолітніх дітей, які потерпіли від злочинів. Так, у 2023 році із загальної кількості потерпілих дітей 36,5 відсотка становили малолітні, у 2024 році цей показник зріс до 50 відсотків.

Схожа ситуація склалася із злочинами проти статевої свободи та статевої недоторканості дітей. У минулому році із загальної кількості потерпілих дітей від зазначеної категорії злочинів 61 відсоток - це малолітні особи, у 2023 році - 53,2 відсотка.

Протягом 2024 року 393 особам повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, пов’язаних з домашнім насильством, стосовно дітей. Свідками домашнього насильства стали 526 дітей, 590 дітей потерпіли від таких злочинів, або + 3,3 відсотка порівняно з 2023 роком (571 дитина).

Щороку зростає кількість звернень і повідомлень про вчинення домашнього насильства стосовно дітей. Так, за інформацією Нацсоцслужби протягом 2023 року зареєстровано 8592 звернення щодо домашнього насильства стосовно дітей, що на 51 відсоток більше порівняно з 2022 роком (надійшло 5690 таких звернень), а протягом 2024 року - 8646 таких звернень, що на 0,6 відсотка більше порівняно з 2023 роком. Разом з тим така динаміка може свідчити не лише про збільшення випадків насильства, а і про позитивну тенденцію до зростання рівня довіри до органів державної влади, а також усвідомлення домашнього насильства як порушення прав дитини.

Незважаючи на прийняття ряду нормативно-правових актів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, залишаються проблемними питання своєчасного виявлення випадків домашнього насильства та належного реагування на кожен такий випадок. Серед основних причин недостатнього виявлення фактів жорстокого поводження з дитиною та забезпечення таких дітей і їх сімей якісними послугами відповідно до потреб є брак відповідних підготовлених фахівців на рівні територіальних громад (фахівці із соціальної роботи, працівники служб у справах дітей, надавачі соціальних послуг та інші). Також залишається нерозв’язаною проблема відсутності системи психологічної підтримки постраждалих дітей і дітей - свідків кримінальних правопорушень, доступу таких дітей до якісних послуг в громаді, зокрема соціально-психологічної реабілітації.

Потребує вжиття додаткових заходів до забезпечення прав та інтересів дітей, які потерпіли від кримінальних правопорушень, зокрема до забезпечення проведення слідчих дій з такими дітьми з урахуванням найменшої їх травматизації, у тому числі їх мінімізації.

Особливої уваги потребує питання забезпечення доступу дітей до безоплатної правничої допомоги. Так, згідно з інформацією Координаційного центру з надання правничої допомоги у 2022 році лише 139 дітей скористалися правом на отримання послуги здійснення представництва у кримінальних провадженнях, де діти визнані потерпілими або стали свідками таких злочинів, з них: 46 - проти статевої свободи та статевої недоторканості, 7 - порушення законів та звичаїв війни, 57 - проти життя та здоров’я, 7 - проти власності, 22 - інших категорій. У 2023 році майже втричі збільшилася кількість звернень дітей у справах, де вони визнані потерпілими/свідками у кримінальних провадженнях, - 416 дітей у 360 справах, з них: 161 - проти статевої свободи та статевої недоторканості особи; 120 - проти життя та здоров’я особи; 33 - проти безпеки руху та експлуатації транспорту; 13 - проти власності; 13 - проти громадського порядку та моральності; 11 - проти виборчих трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина; 4 - проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку; 3 - проти волі, честі та гідності особи.

Такий незначний показник забезпечення безоплатною правничою допомогою дітей у контакті із законом зумовлений тим, що Кримінальний процесуальний кодекс України та Кодекс України про адміністративні правопорушення не гарантують обов’язкового забезпечення зазначеній категорії дітей права на безоплатну правничу допомогу, зокрема представництва прав та інтересів дітей, які є потерпілими або свідками у кримінальному провадженні щодо усіх видів кримінальних правопорушень, а також прав та інтересів дітей в межах притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства та насильства за ознакою статі щодо дитини. Внаслідок того, що законодавство не передбачає обов’язкового залучення адвоката, який буде здійснювати представництво інтересів потерпілої дитини у кримінальному провадженні або у провадженні про притягнення особи до адміністративної відповідальності, наявність у дитини власного адвоката, який допоможе реалізувати її процесуальні права, залежить виключно від волі батьків, інших законних представників дитини. У більшості випадків наявність конфлікту інтересів між інтересами дитини та її законними представниками мають свій негативний наслідок - позбавлення дитини доступу до правосуддя.

В умовах стрімкого розвитку інформаційно-комунікаційних технологій в Інтернеті набувають поширення небезпечні тенденції до розповсюдження шкідливого для дитини контенту, який може нести загрозу життю та здоров’ю дитини, пропагування жорстокої та насильницької поведінки. Викликає занепокоєння тенденція до зростання кількості дитячих самогубств, що вимагає розроблення та впровадження програм роботи з дітьми, які мають суїцидальні прояви, проведення спеціалізованого навчання фахівців для роботи з такими дітьми, впровадження алгоритму реагування на випадки суїциду та подальшої роботи з дитиною, її батьками, найближчим оточенням.

Актуальним є питання забезпечення прав дитини під час вирішення цивільних спорів за участю дітей. Відсутність єдиних підходів щодо алгоритму з’ясування та заслуховування думки дитини, врахування найкращих інтересів дитини стає суттєвим бар’єром у доступі дитини до правосуддя, зокрема у справах, що стосуються забезпечення її права на сім’ю.

Метою Стратегії є забезпечення захисту прав кожної дитини, яка стикається із системою правосуддя, запровадження ефективної системи правосуддя, дружнього до дитини, відповідно до міжнародних стандартів, рекомендацій Комітету Організації Об’єднаних Націй із захисту прав дитини і пріоритетів Ради Європи з прав дитини.

Реалізація Стратегії сприятиме досягненню таких стратегічних цілей:

забезпечення захисту та дотримання прав дитини в умовах збройного конфлікту;

впровадження правових і процесуальних гарантій і механізмів для дітей, які контактують із системою кримінального правосуддя;

запровадження системного підходу та ефективної міжвідомчої взаємодії щодо запобігання та протидії насильству щодо дітей, забезпечення прав та найкращих інтересів дитини, постраждалої від насильства, жорстокого поводження, та дитини, яка стала свідком кримінального правопорушення, надання комплексної допомоги;

забезпечення кращого захисту, представництва, участі та врахування найкращих інтересів дітей, які контактують із системою цивільного правосуддя, під час судового процесу та процесу прийняття рішень;

забезпечення прав і свобод дитини в Інтернеті, запобігання експлуатації і зловживанням щодо дітей у цифровому середовищі;

впровадження комплексного міжвідомчого підходу до профілактики правопорушень серед дітей та проведення соціально-виховної роботи з дітьми, схильними до вчинення правопорушень.

Принципами реалізації Стратегії є:

пріоритет захисту прав та свобод дитини, врахування її найкращих інтересів;

забезпечення належного захисту прав, свобод і законних інтересів дитини;

недискримінація;

економія кримінальної репресії;

відновлювальний підхід у здійсненні правосуддя за участю дитини;

різнобічність та комплексність заходів щодо дитини;

системність та наступність;

забезпечення гендерної рівності;

міжвідомча взаємодія та міждисциплінарний підхід;

належна увага до кожного факту насильства та жорстокого поводження з дитиною;

систематичне підвищення кваліфікації суб’єктів захисту прав дитини;

забезпечення професійного підходу осіб, уповноважених на роботу з дитиною;

підтримка сімей у вихованні дітей та забезпечення їх повноцінного розвитку;

співпраця між державними органами і громадськими організаціями, впровадження найкращих практик та методів захисту прав, свобод та інтересів дитини.

Стратегічна ціль 1. Забезпечення захисту та дотримання прав дитини в умовах збройного конфлікту

Основними міжнародно-правовими актами, що є основою для захисту дітей у ситуаціях збройного конфлікту, є Конвенція ООН про права дитини, Факультативний протокол до Конвенції ООН про права дитини щодо участі дітей у збройних конфліктах, Женевські конвенції про захист жертв війни, Додаткові протоколи до Женевських конвенцій, Конвенція Міжнародної організації праці № 182 про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці, Римський статут міжнародного кримінального суду та ряд резолюцій Ради Безпеки Організації Об’єднаних Націй.

Система міжнародних угод, протоколів продовжує розвиватися та надавати рекомендації щодо розширення захисту і дотримання прав дитини під час збройних конфліктів. Однак ефективне впровадження стандартів, передбачених зазначеними міжнародними договорами та резолюціями, досі є значною проблемою в багатьох країнах, зокрема в Україні.

Згідно з Резолюцією Ради Безпеки ООН 1261 (1999 рік) до серйозних порушень прав дітей під час збройних конфліктів належать: вербування і використання дітей; вбивства та каліцтва дітей; зґвалтування та інші форми сексуального насильства; напади на школи, лікарні та захищених осіб, які пов’язані з ними; викрадення дітей; відмова в доступі до гуманітарної допомоги. Такі дії залежно від обставин і контексту їх вчинення можуть бути кваліфіковані як воєнні злочини, злочини проти людяності чи геноцид, що є предметом Щорічної доповіді Генерального секретаря ООН на тему "Діти та збройний конфлікт" і Щорічної доповіді Спеціального представника Генерального секретаря у справах дітей і збройних конфліктів.

У 2024 року було ратифіковано Римський статут Міжнародного кримінального суду, приведено положення кримінального законодавства у відповідність з його нормами та забезпечено кримінально-правове переслідування за найбільш тяжкі міжнародні злочини (злочин геноциду, злочин агресії, злочини проти людяності та воєнні злочини).

Водночас потребують приведення у відповідність з положеннями міжнародного гуманітарного права норми національного законодавства, яке регулює здійснення кримінального провадження за участю дітей, які постраждали від воєнних злочинів.

Введення на території України дії правового режиму воєнного стану, а також виклики, зумовлені збройною агресією, суттєво ускладнюють здійснення кримінальних проваджень щодо дітей. Проблемним залишається питання проведення досудового розслідування в кримінальних провадженнях за фактом сексуального насильства, пов’язаного із збройним конфліктом, та збір доказів таких злочинів.

Відсутні єдині підходи до розслідування кримінальних проваджень за участю дитини (забезпечення конфіденційності, захист від повторної та вторинної віктимізації, дотримання розумних строків, оцінка найкращих інтересів дитини тощо). Наявність значної кількості дітей, права та інтереси яких порушено чи може бути порушено внаслідок вчинення воєнних злочинів, вимагає впровадження у практичну діяльність органів прокуратури, поліції підходів, які враховуватимуть інтереси дитини та передбачатимуть додаткові гарантії її захисту.

Важливою умовою захисту та дотримання прав дитини в умовах збройного конфлікту є забезпечення взаємодії в рамках моніторингового механізму між Спеціальним представником Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй з питань дітей у збройних конфліктах (СААС) та іншими міжнародними інституціями з метою фіксації та запобігання порушенням, продовження повної співпраці з Незалежною міжнародною слідчою комісією Організації Об’єднаних Націй щодо України та з іншими створеними інституціями щодо притягнення до відповідальності.

У період воєнних дій суттєво зростають ризики безпеки дітей - громадян України, які були переміщені (евакуйовані) за кордон у зв’язку з повномасштабним вторгненням російських окупаційних військ на територію України. Водночас відсутність дієвої координації спільних дій і співпраці компетентних органів України з країнами тимчасового переміщення (евакуації) дітей щодо захисту прав дітей у разі вчинення стосовно них кримінальних правопорушень позбавляє можливості негайного вжиття відповідних заходів реагування та захисту прав дітей за кордоном.

Зростає запит на надання безоплатної правничої допомоги постраждалим від війни дітям, їх батькам, опікунам та іншим законним представникам щодо міграційних питань, сімейних спорів, встановлення фактів народження, смерті та інших, що мають юридичне значення, відновлення втрачених документів, спадкування, освіти, медичного забезпечення тощо.

Завданнями, спрямованими на досягнення стратегічної цілі 1, є:

перегляд та внесення змін до законодавства з метою приведення його у відповідність з положеннями міжнародного гуманітарного права, інтеграції повного спектра злочинів проти людяності в національне законодавство, удосконалення процедур розслідування та судового розгляду, що враховують інтереси потерпілих дітей і дітей - свідків злочинів;

забезпечення фіксації, документування та розслідування воєнних злочинів, вчинених Російською Федерацією стосовно дітей, а також належного реагування на такі факти, забезпечення прав та інтересів постраждалих дітей відповідно до їх потреб з урахуванням політики щодо дітей, затвердженої у грудні 2023 р. Офісом прокурора Міжнародного кримінального суду;

посилення міжнародного співробітництва між Урядом України та урядами інших держав щодо захисту прав та законних інтересів дітей, які виїхали за межі України під час воєнного стану;

забезпечення соціальної підтримки та реабілітації дітей, які постраждали внаслідок збройного конфлікту, зазнали впливу міграції або вимушеного переселення внаслідок воєнних дій;

розроблення програм навчання для прокурорів та представників ycix залучених правоохоронних органів щодо єдиних підходів розслідування воєнних злочинів, вчинених щодо дитини, з урахуванням найкращих інтересів дитини та гендерних аспектів та впровадження такої програми у систему підготовки та підвищення кваліфікації.

Стратегічна ціль 2. Впровадження правових і процесуальних гарантій і механізмів для дітей, які контактують із системою кримінального правосуддя

Незважаючи на те, що в Україні вже зроблено певні кроки, спрямовані на захист прав дитини у кримінальному провадженні, деякі важливі аспекти все ще залишаються невирішеними.

Законодавство не повною мірою приведено у відповідність з міжнародними стандартами правосуддя, дружнього до дитини.

Кримінальний процес переважно залишається орієнтованим на дорослих. Дитина, яка перебуває у конфлікті із законом, стала свідком чи потерпіла від кримінального правопорушення, зазвичай проходить той самий травмуючий шлях кримінальної юстиції, що і дорослі, з відповідними негативними наслідками для її психічного стану та майбутнього.

Таким чином, виведення дітей, які перебувають у конфлікті із законом, із системи кримінального судочинства і часто перенаправлення їх до послуг на рівні громади широко практикується в багатьох правових системах. Ця практика слугує для запобігання негативним наслідкам участі у подальших провадженнях у системі ювенальної юстиції.

Актуальним є питання застосування відновних підходів під час вирішення питання щодо застосування до неповнолітнього того чи іншого виду запобіжного заходу, забезпечення створення належних умов утримання під вартою.

Практика реалізації пілотних проектів "Програма відновлення для неповнолітніх, які є підозрюваними у вчиненні кримінального правопорушення" та "Програма відновного правосуддя за участю неповнолітніх, які є підозрюваними, обвинуваченими у вчиненні кримінального правопорушення" свідчить про необхідність врегулювання на законодавчому рівні питань застосування відновного правосуддя під час здійснення кримінального провадження, в тому числі з метою виведення неповнолітнього з кримінального провадження.

Залишаються невирішеними питання забезпечення участі у відновному правосудді неповнолітніх, які не досягли віку кримінальної відповідальності, розроблення комплексу узгоджених додаткових засобів для реінтеграції та ресоціалізації неповнолітніх у конфлікті із законом та визначення суб’єктів, які будуть їх реалізовувати; розроблення механізму моніторингу результативності процедур, які забезпечують відновне правосуддя на державному рівні.

Залишається нерозв’язаною проблема високого відсотка призначення неповнолітнім покарань, пов’язаних з ізоляцією від суспільства, а також відсутність збору статистичних даних з розподілом за статтю. Так, у 2023 році засуджено 1252 неповнолітніх (997 у 2022 році та 1695 у 2021 році), з них 81,4 відсотка - за вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів, 36,7 відсотка - кримінальних правопорушень у складі групи (459). Практично половину дітей засуджено за вчинення злочинів у складі групи осіб (413). На момент вчинення злочинів не навчалися і не працювали 27,5 відсотка засуджених неповнолітніх.

До покарання у виді позбавлення волі у 2023 році засуджено 17 відсотків усіх засуджених неповнолітніх. Крім того, звільнено від відбування покарання з випробуванням 59 відсотків засуджених дітей. Лише одному неповнолітньому призначено покарання у виді виправних робіт та 134 неповнолітнім - громадські роботи, що зумовлено відсутністю створених органами місцевого самоврядування умов для їх відбування.

У 2024 році засуджено 903 неповнолітніх, з них 75 відсотків - за вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів. Третину дітей засуджено за вчинення злочинів у складі групи осіб (309). На момент вчинення кримінальних правопорушень не навчалися і не працювали 27 відсотків засуджених неповнолітніх.

До покарання у виді позбавлення волі у 2024 році засуджено 63 відсотки неповнолітніх, з них 48 відсотків звільнені від відбування покарання з випробуванням. Покарання у виді громадських робіт призначено неповнолітнім засудженим - 15 відсотків, інші види покарань, у тому числі пробаційний нагляд, - 22 відсотки.

Завданнями, спрямованими на розв’язання існуючих проблем і досягнення стратегічної цілі 2, є:

приведення законодавства України у відповідність з міжнародними стандартами правосуддя, дружнього до дитини;

удосконалення системи збору даних щодо дітей, які перебувають у контакті із системою правосуддя, запровадження єдиних стандартів до ведення державними органами статистичних даних щодо дітей, які постраждали від різних форм жорстокого поводження, у тому числі внаслідок збройного конфлікту, а також щодо дітей, які стали свідками кримінальних правопорушень;

закріплення на законодавчому рівні спеціалізації слідчих, дізнавачів, прокурорів у кримінальному провадженні за участю неповнолітніх незалежно від процесуального статусу дитини, слідчих суддів у кримінальному провадженні щодо неповнолітніх підозрюваних, слідчих суддів, суддів у кримінальному провадженні про кримінальні правопорушення, вчинені стосовно дітей, в окремих категоріях справ;

впровадження єдиних критеріїв підготовки (перепідготовки, підвищення кваліфікації) фахівців, які беруть участь у кримінальних провадженнях за участю дитини, у тому числі захисників, які залучаються для надання правничої допомоги дитині, яка бере участь у слідчих (розшукових) та процесуальних діях, незалежно від процесуального статусу дитини;

покращення доступу до правосуддя для дітей з урахуванням їх найкращих інтересів, а також використання інформаційних матеріалів;

забезпечення розроблення та затвердження методики (стандартів, протоколів) проведення процесуального інтерв’ю (допиту/опитування) із дитиною у кримінальному провадженні з урахуванням кращих міжнародних практик та з дотриманням принципів правосуддя, дружнього до дитини;

впровадження комплексних підходів щодо роботи з дітьми, які на момент вчинення суспільно небезпечного діяння не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність, та дітьми, які є суб’єктами кримінального правопорушення, проведення профілактичної роботи тощо;

внесення змін до законодавства щодо обов’язкового залучення захисника дитини у кримінальному провадженні з моменту встановлення її причетності до вчинення кримінального правопорушення чи суспільно небезпечного діяння, залучення представника дитини для захисту її інтересів під час проведення слідчих (розшукових) дій за участю дитини на підставі постанови слідчого, прокурора, дізнавача;

запровадження на законодавчому рівні відновних процедур для неповнолітніх, які є підозрюваними, обвинуваченими у вчиненні кримінальних правопорушень, а також виведення їх із системи кримінального судочинства;

законодавче врегулювання повноважень прокурора в окремих категоріях проваджень на закриття кримінального провадження стосовно неповнолітнього, який перебуває у конфлікті із законом;

внесення змін до законодавства щодо розширення переліку запобіжних заходів, альтернативних триманню під вартою, що застосовуються до неповнолітніх, які не можуть бути передані під нагляд батьків чи осіб, які їх замінюють, та потребують влаштування через неможливість залишення у родинному середовищі;