Таким чином, серед основних бар’єрів та викликів щодо ефективного доступу до соціальних та інших послуг у територіальній громаді для дітей, які перебувають під ризиком бідності та соціального відчуження, є:
значна кількість випадків перебування дітей у складних життєвих обставинах, що фіксуються лише після того, як проблема стає очевидною або здійснюється загострення ситуації (втручання поліції чи медичних служб у разі загрози життю чи здоров’ю дитини), що, зокрема, зумовлено низькою кадровою спроможністю фахівців соціальної роботи, соціальних робітників у територіальних громадах;
відсутність на законодавчому рівні можливості проводити Нацсоцслужбою як органом державного контролю планових та позапланових перевірок суб’єктів господарювання, які надають соціальні послуги дітям, або тих закладів, у які влаштовані діти на цілодобове перебування, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 6 жовтня 2021 р. № 1035 "Деякі питання здійснення державного контролю/моніторингу за дотриманням вимог законодавства під час надання соціальної підтримки, соціальних послуг та за дотриманням прав дітей", що призводить до порушення прав дітей, які перебувають у відповідних закладах;
недотримання інтернатними закладами прав дітей на правничу допомогу. Недостатній рівень взаємодії з центрами з надання безоплатної правничої допомоги для забезпечення надання безоплатної правничої допомоги дітям у порядку, визначеному Законом України "Про безоплатну правничу допомогу";
недотримання рядом закладів вимог Порядку використання сум пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та/або державних соціальних допомог, нарахованих відповідно до законодавства дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування, недієздатним особам та особам, цивільна дієздатність яких обмежена, які є вихованцями/ підопічними дитячих будинків-інтернатів, психоневрологічних інтернатів, затвердженого наказом Мінсоцполітики від 17 серпня 2018 р. № 1173;
високий показник дітей, які перебувають на місцевому обліку та можуть бути усиновлені (станом на 31 березня 2025 р. - 14946 дітей (у тому числі 1597 дітей з інвалідністю), із яких перебувають у закладах та можуть бути усиновлені - 3792 дитини), та недостатня кількість діючих сімей та потенційних кандидатів для влаштування таких дітей у прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу, під опіку/піклування, усиновлення;
високий показник дітей з інвалідністю з числа дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, які перебувають у закладах інституційного догляду дітей на цілодобовому влаштуванні, та відсутність підготовки спеціалізованих прийомних сімей для влаштування таких дітей у сімейні форми виховання;
відсутність послуги з патронату над дитиною в кожній територіальній громаді, що сприяло б запобіганню потрапляння дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у заклади інституційного догляду дітей в разі їх вилучення;
зростання насильницьких злочинів проти дітей, зокрема через збройну агресію, та різке зростання звернень про потребу у захисті прав у зв’язку з воєнними обставинами, зростання кількості випадків, де діти стали жертвами або свідками злочинів. Система надання безоплатної правничої допомоги потребує посилення та стабілізації у кризових умовах;
відсутність надання соціальної послуги соціального супроводу сімей, у яких виховуються діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування, для дітей, які переміщені за межі України у складі прийомної сім’ї, дитячого будинку сімейного типу, перебувають під опікою, піклуванням;
недостатній рівень кадрової спроможності місцевих служб у справах дітей та незавершена система щодо передачі повноважень від райдержадміністрацій до сільських/селищних рад (відсутнє законодавче врегулювання питання щодо штатної чисельності місцевих служб у справах дітей за результатами передачі повноважень щодо ведення обліку осіб, які бажають усиновити дитину, прийняття рішення про створення дитячого будинку сімейного типу, прийомної сім’ї від райдержадміністрацій до сільських та селищних рад);
розмір соціальної допомоги, що сплачується на дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, які влаштовані у прийомну сім’ю, дитячий будинок сімейного типу, під опіку, піклування, не відповідає реальному прожитковому мінімуму на дитину (для дітей віком до шести років - на 44,11 відсотка менший за реальний розмір прожиткового мінімуму, а для дітей віком від шести до 18 років - 30,3 відсотка, що призводить до неможливості задоволення базових потреб таких дітей;
високий рівень потреби в наданні державної підтримки сім’ям з низьким рівнем доходів (державні соціальні виплати становить третину від загального сукупного доходу для таких домогосподарств);
не в повному обсязі та несвоєчасне внесення даних до Єдиної інформаційно-аналітичної системи "Діти", що призводить до втрати можливості своєчасного відстеження випадків складних життєвих обставин та запобігання погіршенню ситуації;
недостатня кількість закладів, які здатні приймати дітей з інвалідністю та особливими освітніми потребами, які проживають поза закладами інституційного догляду дітей, але потребують підтримки вузькопрофільних фахівців (зокрема, дітей із легкими психічними розладами, яким необхідна спеціалізована допомога для подальшої реінтеграції та влаштування в сімейні форми виховання);
труднощі з отриманням соціальних послуг у сільській місцевості через обмежену доступність та інфраструктуру, що відрізняється від міських умов та низького кадрового ресурсу, відсутності готовності органів місцевого самоврядування фінансувати та підтримувати проведення соціальної роботи та надання соціальних послуг (це може бути пов’язано з меншою кількістю надавачів соціальних послуг, віддаленістю населених пунктів, а також відсутністю необхідного обладнання та транспорту);
проблема шкідливого вживання психоактивних речовин у сім’ях з дітьми.
Рання освіта та догляд за дітьми
Закон України "Про дошкільну освіту" визначає доступність та недискримінацію в дошкільній освіті; передбачає можливість організації освітньої діяльності закладу дошкільної освіти за одним або кількома типами організації освітньої діяльності, включаючи ясла для дітей від трьох місяців, мобільні дитячі садки, міні-садки, і сімейні (родинні) садки для дітей від народження, центри педагогічного партнерства, центри розвитку дітей, дитячі садки, спеціальні дитячі садки, забезпечення здобуття дошкільної освіти за різними формами або шляхом їх поєднання (очна, дистанційна, мережева, сімейна, педагогічний патронаж); окреслює повноваження органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування щодо забезпечення доступності дошкільної освіти, встановлює стандарти якості дошкільної освіти та освітньої діяльності, акцентує на важливості створення безпечного, здорового та інклюзивного освітнього середовища. Зазначеним Законом особлива увага приділяється дітям із найбільш вразливих груп, зокрема передбачено, що діти з особливими освітніми потребами мають право здобувати дошкільну освіту до восьми років; під час зарахування до закладу дошкільної освіти надається пріоритет дітям, які перебувають у складних життєвих обставинах та на обліку служб у справах дітей, дітям, які мають статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, а також дітям з особливими освітніми потребами; а також передбачено, що діти із сімей, сукупний дохід яких на кожного члена сім’ї за попередній квартал не перевищував рівень забезпечення прожиткового мінімуму (гарантованого мінімуму), мають право на звільнення від плати за харчування вихованців.
Щодо охоплення дошкільною освітою дітей із найбільш уразливих категорій за даними МОН, на кінець 2024 року в закладах дошкільної освіти навчалося 1861 дитина-сирота і дитина, позбавлених батьківського піклування, що становить 0,2 відсотка загальної кількості дітей. Також значну частину становили діти з особливими освітніми потребами - 61125 осіб (7,8 відсотка). Крім того, у закладах освіти перебувала 8121 дитина з інвалідністю (1 відсоток). За даними МОН, станом на 1 січня 2025 р. чисельність дітей у закладах дошкільної освіти становить 780499 осіб.
У зв’язку із збройною агресією Україна стикається з новими викликами, пов’язаними, зокрема, з доступом до дошкільної освіти. Скорочення населення та втрата контролю над територіями призвели до зменшення кількості дітей, зарахованих до закладів дошкільної освіти та закладів загальної середньої освіти, зростання частки дітей з особливими освітніми потребами на 40 відсотків.
Для більш наочного представлення тенденцій щодо охоплення дітей закладами дошкільної освіти у звіті про вихідний стан у сфері дошкільної освіти для програми POLARIS "Функціонування та фінансування українських закладів дошкільної освіти" на прикладі кількох областей показано, як змінювалися показники охоплення дітей закладами дошкільної освіти у 2015-2022 роках: зниження показника є особливо різким для Херсонської області (на 39 відсотків), яка була значною мірою окупована російськими військами до звільнення у листопаді 2022 року. Це узгоджується із зниженням зафіксованої кількості дітей у закладах дошкільної освіти в цій області у січні 2023 року. Чернівецька область, яка має високу густоту населення, теж має високий показник зниження (у 2019-2021 роках приблизно на 73-75 відсотків, у 2022 році показник зниження приблизно до 56 відсотків (приблизно до 17-19 відсотків). У м. Києві простежується помірний рівень зниження показника приблизно з 65 відсотків у 2021 році до 55 відсотків у 2022 році. У Чернігівській області здійснювалося зростання показника у 2021 році, зниження у 2022 році приблизно 10-12 відсотків, у Львівській області ситуація відносно стійка - приблизно 50 відсотків у 2015 році, приблизно 55-56 відсотків у 2021 році, приблизно 52 відсотки у 2022 році (втрачено приблизно 3-4 відсотки).
Навіть у регіонах, які можна умовно назвати "віддаленими від лінії фронту", чимало закладів дошкільної освіти залишаються закритими, оскільки не мають захисних споруд цивільного захисту, споруд подвійного призначення, придатних для укриття дітей. У 2023 році понад 22 відсотки дітей дошкільного віку не відвідували заклади дошкільної освіти, при цьому найбільші частки дітей, не охоплених дошкільною освітою, спостерігаються в регіонах, де велика кількість внутрішньо переміщених осіб.
Українська дошкільна та загальна середня освіта значно відстає від європейських стандартів за рівнем інклюзивності: близько 7 відсотків дітей у закладах дошкільної освіти мають особливі освітні потреби (55 тис. дітей), з яких лише 24 відсотки навчаються в інклюзивних групах, діти з інвалідністю становлять менше 1 відсотка загальної кількості дітей, які відвідують заклади дошкільної освіти.
За даними МОН, станом на 1 червня 2025 р. освітній процес забезпечено для 18338 вихованців з особливими освітніми потребами у 8745 інклюзивних групах та для 36101 вихованця у 3030 спеціальних групах. У закладах для дітей з особливими освітніми потребами впроваджуються індивідуальні освітні траєкторії: розробляються індивідуальні програми навчання, що враховують можливості, необхідні корекційні та психолого-педагогічні заняття. Протягом 2024-2025 років збільшилася частка закладів дошкільної освіти, обладнаних пандусами та поручнями (на 2 відсотки загалом по Україні, на 2,1 відсотка у закладах дошкільної освіти в містах і на 1,8 відсотка у закладах дошкільної освіти в сільській місцевості). Також збільшилася частка закладів дошкільної освіти, які забезпечені ліфтами (підйомниками), на 1,2 відсотка загалом по Україні, на 1,4 відсотка у закладах дошкільної освіти в містах і на 1 відсоток у закладах дошкільної освіти в сільській місцевості. Також за останній рік збільшилася частка закладів дошкільної освіти, обладнаних туалетними кімнатами для осіб з інвалідністю.
За даними МОН, на початок 2025 року у закладах дошкільної освіти працювали 3806 практичних психологів, 5484 асистенти вихователів в інклюзивних групах, 3159 логопедів та 818 дефектологів. Асистенти вихователів забезпечують індивідуальну підтримку дітей, а команди психолого-педагогічного супроводу (логопеди, психологи, дефектологи, ерготерапевти) працюють у тісній співпраці з педагогами та батьками, проводять корекційно-розвиткові заняття та розробляють індивідуальні освітні траєкторії для кожної дитини з особливими освітніми потребами.
За даними звіту про вихідний стан у галузі для програми POLARIS "Функціонування та фінансування українських закладів дошкільної освіти" у період 2021 - 2024 роки кількість інклюзивних груп у закладах дошкільної освіти зросла з 3882 до 7102 (на 83 відсотка), що свідчить про розширення мережі інклюзивної освіти. Одночасно загальна кількість дітей з особливими освітніми потребами дошкільного віку залишалася стабільною - близько 59-61 тис. дітей щороку, з певним зниженням у 2023 і 2024 роках (до 58298 і 60607 відповідно). Кількість дітей з особливими освітніми потребами, які фактично навчаються в інклюзивних групах, збільшилася майже удвічі - з 6853 у 2021 році до 13281 у 2024 році. Відповідно, частка охоплених інклюзивними групами дітей з особливими освітніми потребами зросла з 11,58 до 21,91відсотків.
За оперативними даними МОН, станом на 1 січня 2025 р. кількість інклюзивних груп закладів дошкільної освіти становить 7658 груп, у яких кількість вихованців з особливими освітніми потребами становить 15297, кількість інклюзивних класів закладів загальної середньої освіти становить 33397 класів, у яких кількість учнів з особливими освітніми потребами становить 47610, кількість спеціальних класів закладів загальної середньої освіти становить 728 класів, у них учнів з особливими освітніми потребами становить 6179.
Субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на надання державної підтримки особам з особливими освітніми потребами надає цільову підтримку дітям з інвалідністю та особливими освітніми потребами, яка покриває додаткові заняття з різними фахівцями, включаючи логопедів, психологів тощо. Мережа інклюзивно-ресурсних центрів надає як послуги з оцінювання, так і послуги підтримки для дітей з інвалідністю та особливими освітніми потребами. Починаючи з 2022 року, інклюзивно-ресурсних центри можуть проводити комплексну оцінку дітей, які отримали психологічну травму, та у разі потреби забезпечувати їх психолого-педагогічний супровід під час освітнього процесу, а також надавати рекомендації педагогам щодо організації навчання та надання психологічної підтримки. Портал "Автоматизована система інклюзивно-ресурсних центрів" містить усі індивідуальні програми для дітей, які завантажені інклюзивно-ресурсними центрами, і доступні для педагогічних працівників/фахівців, які надають додаткову підтримку дітям за рахунок субвенції на інклюзивну освіту. Також передбачається можливість пошуку найближчого до місця проживання інклюзивно-ресурсного центру, подати заявки на проведення комплексної оцінки дистанційно, створення кабінету користувача та отримання висновку інклюзивно-ресурсного центру про проведення комплексної психолого-педагогічної оцінки, надання спрощеної процедури проходження комплексної оцінки для внутрішньо переміщених осіб. Кількість центрів зростає щороку (у 2025 році їх налічується 706 по всій країні). Це позитивна динаміка, яка відображає підвищення доступності інклюзивної освіти. Водночас результати аналізу свідчать, що незважаючи на зростання кількості інклюзивних груп, значна частка дітей з особливими освітніми потребами все ще не охоплена інклюзивними формами навчання (понад 75 відсотків дітей з особливими освітніми потребами перебувають поза їх межами); зберігаються регіональні та соціальні диспропорції у забезпеченні доступу до інклюзивної дошкільної освіти; спостерігається відсутність системних стратегічних рішень і чіткої координації між органами виконавчої влади, що ускладнює вирівнювання доступу та гарантування права на освіту для всіх дітей з уразливих груп.
Таким чином, серед основних бар’єрів та викликів щодо ефективного доступу до дошкільної освіти та послуг з догляду за дітьми, зокрема за дітьми раннього віку, є:
недостатня спроможність органів місцевого самоврядування у створенні інклюзивних груп у закладах дошкільної освіти для забезпечення рівного доступу дітей з особливими освітніми потребами;
недосконалий механізм надання та використання зазначеної субвенції на інклюзивну освіту;
відсутність координації та стандартизованих моделей послуг для інклюзивно-ресурсних центрів, що призводить до різної якості послуг, які надаються по всій країні;
відсутність безбар’єрної інфраструктури для забезпечення доступу до послуг дошкільної освіти дітям з порушеннями опорно-рухового апарату;
"вигорання" педагогічних працівників (через збільшення кількості дітей з особливими освітніми потребами, які відвідують спеціальні заклади (групи в закладах), інклюзивні групи в закладах дошкільної освіти та недостатню підготовку педагогічних працівників і фахівців інклюзивно-ресурсних центрів для роботи з такими дітьми);
відсутність комплексного підходу до інтеграції дітей з особливими освітніми потребами та дітей із сімей, що перебувають у складних життєвих обставинах, як на рівні територіальної громади, так і в закладах дошкільної освіти, а також відсутність окремого підходу до охоплення освітніми послугами дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах;
відсутність в законодавстві чіткого механізму державного контролю (моніторингу) з виконанням територіальними громадами обов’язку стосовно надання доступу дітям до дошкільної освіти;
відсутність захисних споруд цивільного захисту, споруд подвійного призначення, придатних для укриття дітей, у закладах дошкільної освіти, насамперед на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії;
низький рівень оплати праці працівників закладів дошкільної освіти (190 євро на місяць), що призводить до нестачі молодих фахівців у сфері дошкільної освіти та загальної нестачі кадрів.
Повномасштабне вторгнення Російської Федерації в Україну також вплинуло на доступність дошкільної освіти, зокрема позашкільної та загальної середньої освіти (заходів, які спрямовані на навчання, розвиток, виховання або дозвілля дітей). Так, за даними дослідження "Порушене дитинство", кількість дітей у школах у 2023 році зменшилася на 8 відсотків порівняно з 2021 роком. Із 3,9 млн. школярів приблизно 10 відсотків (приблизно 390 тис. учнів) проживають за кордоном та навчаються дистанційно. Незважаючи на зменшення кількості вчителів, загальне співвідношення учнів до вчителів залишається відносно низьким.
Проблеми безпеки впливають на способи навчання, у зв’язку з чим традиційна очна освіта часто недоступна через обстріли та інші обмеження. У 2023/24 навчальному році близько половини всіх школярів навчалися он-лайн або в змішаному форматі. Онлайн-навчання негативно впливає на дітей, позбавляючи їх соціальної взаємодії з однолітками та належної якісної освіти.
Водночас, незважаючи на певні виклики та бар’єри щодо рівного доступу всіх дітей до освіти, Україна на законодавчому рівні врегульовує питання надання підтримки всім категоріям дітей. Так, Законами України "Про освіту" та "Про повну загальну середню освіту" визначено, що всі здобувачі повної загальної середньої освіти отримують підручники та навчальні посібники безоплатно за кошти державного бюджету. За рахунок коштів державного бюджету закуповуються, зокрема, підручники для нової української школи, підручники рельєфно-крапковим шрифтом (шрифтом Брайля) для осіб з особливими освітніми потребами закладів загальної середньої освіти, підручники і посібники для осіб з особливими освітніми потребами (із зниженим зором, з інтелектуальними порушеннями, із зниженим слухом, з порушенням мовлення) закладів загальної середньої освіти.
У січні 2024 р. МОН разом з Мінцифри та Фундацією Олени Зеленської створили "Коаліцію девайсів", яка має на меті об’єднання зусиль партнерів для забезпечення українських учнів і вчителів із вразливих категорій населення комп’ютерною технікою. Станом на липень 2025 р. учням та педагогічним працівникам передано 272694 девайси, із яких 171999 отримали учні, а 100695 - вчителі.
Також з метою надання підтримки дітям із найбільш уразливих категорій щодо доступу до освіти у 2025 році започатковано нову програму державної допомоги в Україні - "пакунок школяра". Відповідно до Порядку надання одноразової грошової допомоги учням перших класів "Пакунок школяра", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 липня 2025 р. № 809 "Деякі питання надання одноразової грошової допомоги учням перших класів "Пакунок школяра" (Офіційний вісник України, 2025 р., № 62, ст. 4246), отримувачем одноразової грошової допомоги є один із батьків або інший законний представник, які є громадянами України, учня, якого зараховано у новому навчальному році до першого класу закладу освіти, що забезпечує здобуття початкової, базової середньої освіти, та який є громадянином України. Для дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, та дітей, які залишилися без батьківського піклування, законним представником учня першого класу може бути уповноважений представник дитячого будинку сімейного типу, прийомної сім’ї, закладу для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, особа, до сім’ї якої тимчасово влаштовано дитину, щодо якої встановлено факт відсутності батьківського піклування та яка постійно проживає на території України. Одноразова грошова допомога призначається на кожного учня першого класу закладу освіти та надається отримувачам у безготівковій формі виключно для придбання необхідних учню першого класу шкільного приладдя (канцелярських товарів), дитячого одягу та взуття у юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Станом на 1 червня 2025 р. в Україні функціонує 6935 шкільних автобусів, однак зберігається потреба ще у 1732 одиницях, включаючи 300 спеціальних автобусів для дітей на кріслах колісних. Найбільший дефіцит таких спеціальних транспортних засобів зафіксовано в Полтавській, Харківській, Хмельницькій, Чернівецькій, і Черкаській областях. Повна відсутність транспорту або обмежені можливості в інших регіонах, що зазнали впливу бойових дій, свідчать про значні регіональні диспропорції в забезпеченні права на доступ до освіти.
За оперативними даними МОН, на 1 червня 2025 р. в Україні функціонує 34050 інклюзивних класів, де навчаються 49324 учні з особливими освітніми потребами. Крім того, 264 спеціальні школи забезпечують навчання 32178 учнів, спеціальні класи у закладах загальної середньої освіти - 5939 учнів, а за індивідуальною формою (педагогічний патронаж) навчається 10621 учень. Найбільше дітей охоплено інклюзивною освітою в м. Києві, Дніпропетровській, Одеській, Київській та Львівській областях, тоді як у Луганській, Херсонській та Донецькій областях цей показник значно нижчий. Це свідчить про системні виклики, спричинені збройною агресією, що обмежує рівний доступ до якісної освіти для всіх дітей.
У Державному бюджеті України на 2024 і 2025 роки для надання корекційно-розвиткових послуг дітям з особливими освітніми потребами передбачено 304,6 млн. гривень щороку, що дало змогу здійснити адресне фінансування та забезпечити індивідуальний підхід до кожної дитини, з урахуванням її особливих потреб.
З метою створення адаптованого середовища у закладах загальної середньої освіти запроваджено посаду асистента вчителя, який надає індивідуальну підтримку учням з особливими освітніми потребами. У 2024/25 навчальному році кількість асистентів учителів в інклюзивних класах становила 31169 осіб. Для комплексного супроводу залучаються фахівці команди психолого-педагогічного супроводу - логопеди, психологи, дефектологи, ерготерапевти та інші спеціалісти, які працюють у тісній взаємодії з педагогами та батьками, забезпечуючи інтегрований підхід до розвитку та навчання дитини.
Для забезпечення системного кваліфікованого психолого-педагогічного супроводу здобувачів освіти з особливими освітніми потребами в Україні утворено 706 інклюзивно-ресурсних центрів, з яких 680 функціонує. В умовах збройної агресії інклюзивно-ресурсні центри продовжують надавати послуги з проведення комплексної психолого-педагогічної оцінки розвитку, корекційно-розвиткові послуги та здійснюють психолого-педагогічний супровід під час навчання дітей з особливими освітніми потребами, зокрема з числа внутрішньо переміщених осіб.
Незважаючи на те, що під час збройної агресії значна частина фахівців змінила місце проживання в межах України або виїхала за кордон, функціонуючі інклюзивно-ресурсні центри забезпечені педагогічними працівниками (вчителями-логопедами, вчителями-дефектологами, вчителями-реабілітологами, практичними психологами) на 84,5 відсотка (4040 осіб) загальної потреби.
На сьогодні все ще проблемним залишається питанням забезпечення в повному обсязі реалізації прав дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, які перебувають в інтернатних закладах на цілодобовому перебуванні, на здобуття освіти відповідно до рівня розвитку та потреб таких дітей.
Так, за результатами вжитих заходів з моніторингу та контролю за дотриманням прав дітей Нацсоцслужбою виявлено порушення вимог Типового положення про дитячий будинок-інтернат, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 14 грудня 2016 р. № 978 "Деякі питання соціального захисту дітей з інвалідністю та осіб з інвалідністю" (Офіційний вісник України, 2017 р., № 1, ст. 7), у частині реалізації права на освіту, зокрема не забезпечено навчання вихованців деяких дитячих будинків-інтернатів в закладах освіти. Відповідно до рекомендацій інклюзивно-ресурсних центрів не всі діти, які потребували проходження комплексної психолого-педагогічної оцінки розвитку дитини, пройшли таку оцінку та не щодо всіх дітей було подано документи керівниками закладів як законними представниками дітей для проведення такої оцінки.
Водночас виявлено порушення щодо дотримання прав тих дітей, що пройшли психолого-педагогічну оцінку розвитку дитини, отримали висновок інклюзивно-ресурсних центрів, але рекомендована програма навчання дитячим будинком-інтернатом не виконується, не забезпечено відвідування дитиною закладу освіти.
Також було встановлено інші порушення в частині надання соціальних послуг, створення належних умов для проживання/перебування вихованців у закладах.
За результатами дослідження "Бідність та нерівні можливості дітей в Україні" одним із проблемних питань для підлітків, які навчаються в останніх класах школи, значущим є отримання професійної освіти - 22,1 відсотка підлітків у містах (16-17 років) та 18,4 відсотка підлітків у сільській місцевості. До того ж кожна четверта дитина в сільській місцевості (а серед підлітків майже кожна третя) потерпає від неможливості придбати комп’ютер, хоча для середньостатистичного домогосподарства цей показник становить лише 11,5 відсотка.
Основними прогалинами у доступі до загальної середньої освіти є нерівномірне охоплення дітей у різних регіонах, особливо в сільській місцевості, на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, де заклади загальної середньої освіти пошкоджені або закриті для забезпечення безпеки.
Серед факторів, що призводять до виникнення прогалин, є територіальні диспропорції у розподілі ресурсів і кадрового забезпечення, що створюють нерівні умови навчання для дітей у різних регіонах, а під час збройної агресії посилюються через руйнування освітньої інфраструктури, вимушену міграцію вчителів та учнів, а також обмежений доступ до закладів освіти у зонах підвищеної небезпеки.
Стан доступу дітей до позашкільної освіти в Україні залишається вкрай нерівномірним і значно погіршився через війну. Особливо уразливі діти, які проживають на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, у сільській місцевості без транспортного забезпечення, у сім’ях з числа внутрішньо переміщених осіб або перебувають у складних життєвих обставинах. Це створює ризики освітньої та соціальної ізоляції, що в майбутньому може посилити бідність таких дітей.
Кількість внутрішньо переміщених дітей у містах становить 186855 учнів, у сільській місцевості - 33492 учні. Тобто понад 84 відсотки усіх внутрішньо переміщених осіб - учнів навчаються у містах, що відображає концентрацію переміщених родин у великих населених пунктах та призводить до додаткового навантаження на міську освітню інфраструктуру. Села фактично не мають ресурсу для прийому великої кількості внутрішньо переміщених осіб, що створює ризики нерівності у доступі до навчання дітей.
Таким чином, серед основних бар’єрів та викликів щодо ефективного доступу до безоплатної освіти, зокрема позашкільної та загальної середньої освіти (заходів, які спрямовані на навчання, розвиток, виховання або дозвілля дітей), є:
щодо доступу до шкільної освіти
відсутність у деяких закладах, що надають загальну середню освіту, оновленої матеріально-технічної бази, яка б надавала змогу стабільного очного навчання в умовах збройної агресії, а також відсутність захисних споруд цивільного захисту, споруд подвійного призначення, придатних для укриття дітей;
відсутність у достатній кількості шкільних автобусів з метою забезпечення територіальної доступності для реалізації права дитини на здобуття якісної освіти;
обмеження доступу до можливості навчатися українською мовою та здобувати освіту для дітей, які перебувають на тимчасово окупованій території України;
високий відсоток дітей, які змушені навчатися он-лайн або в змішаному форматі у зв’язку із збройною агресією, що призводить до соціальної ізоляції дітей;
відсоток дітей з особливими освітніми потребами у сільській місцевості вищий, ніж у містах, водночас у сільській місцевості більш обмежений доступ до спеціалістів та інклюзивних ресурсів, необхідних для забезпечення якісної освіти;
відсутній облік дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, а отже, відсутня інформація щодо роботи з такими дітьми для забезпечення надання їм освітніх послуг та доступу до позашкільних заходів;
у сільських місцевості питома вага дітей з інвалідністю у співвідношенні (відсоток) до загальної кількості учнів дещо вища, ніж, зокрема, у містах, що може свідчити про брак послуг з раннього втручання та реабілітації, через що інвалідність частіше фіксується пізніше;
відсутність електронної інформаційної взаємодії між системою "Автоматизований інформаційний комплекс освітнього менеджменту" та інформаційними системами у сфері соціального захисту (зокрема органів опіки і піклування, служб у справах дітей) органів Національної поліції щодо повідомлення відповідним органам у разі пропуску дітьми занять у закладах освіти (систематичного невідвідування закладів освіти);
потреба в доступі до здобуття загальної середньої освіти дітей, які перебувають за кордоном, та реінтеграційних послугах за результатами їх повернення в Україну;
відсутній аналіз потреб дітей з особливими освітніми потребами в допоміжних засобах для здобуття спеціальної освіти;
порушення прав дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, в частині реалізації права на освіту, зокрема не забезпечено навчання вихованців деяких дитячих будинків-інтернатів в освітніх закладах. Не всі діти, які потребували проходження комплексної психолого-педагогічної оцінки розвитку дитини, пройшли таку оцінку, та не щодо всіх дітей було подано документи керівниками закладів як законними представниками дітей для проведення такої оцінки, діти, які пройшли психолого-педагогічну оцінку розвитку дитини та отримали висновок інклюзивно-ресурсних центрів, не отримують знань відповідно до рекомендованої програми навчання, не відвідують заклади освіти;
територіальні диспропорції у розподілі ресурсів і кадрового забезпечення, що створюють нерівні умови для навчання дітей у різних регіонах, а під час збройної агресії посилюються через руйнування освітньої інфраструктури, вимушену міграцію вчителів та учнів, а також обмежений доступ до закладів освіти у зонах підвищеної небезпеки;
велика кількість внутрішньо переміщених дітей, насамперед у великих населених пунктах, що призводять до додаткового навантаження на міську освітню інфраструктуру, села фактично не мають ресурсу для прийому великої кількості внутрішньо переміщених осіб, що створює ризики нерівності у доступі до навчання дітей із постраждалих регіонів;
щодо доступу до позашкільної освіти
нерівномірний доступ за регіонами. Діти з територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, фактично позбавлені можливості відвідувати заклади позашкільної освіти;
високий рівень дистанційного та змішаного навчання, що знижує ефективність соціалізації, розвитку комунікативних і творчих навичок;
обмежені можливості для дітей з числа внутрішньо переміщених осіб;
відсутність доступу до позашкільної освіти у сільських територіальних громадах;
недостатнє врахування потреб дітей з інвалідністю або тих, хто перебуває у складних життєвих обставинах.
Здорове харчування
Ефективний доступ до здорового харчування, зокрема доступ до щонайменше одного здорового прийому їжі у закладах освіти щодня, є також проблемою, яку має на меті розв’язувати Національний план.
Україна приєдналася до Глобального договору щодо інтеграції харчування (м. Париж, березень 2025 р., саміт Nutrition for Growth), який спрямований на вдосконалення національних підходів до харчування дітей та розвиток міжнародного партнерства.
У законодавстві врегульовано питання доступу до безоплатного пільгового харчування для найбільш уразливих категорій дітей. Так, Законом України "Про охорону дитинства" передбачено право на безоплатне або пільгове забезпечення дитячим харчуванням дітей грудного віку та другого року життя, які входять до складу малозабезпечених сімей, дітей грудного та раннього віку, які мають статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій і збройних конфліктів, або з числа внутрішньо переміщених осіб, або дітей з числа осіб, визначених у статті 10-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (діти загиблих (померлих) ветеранів війни; діти загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України). Забезпечення дитячим харчуванням таких дітей здійснюється у разі, коли діти не забезпечуються безоплатним або пільговим харчуванням у закладах дошкільної освіти, шляхом формування наборів дитячого харчування в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. На сьогодні Кабінетом Міністрів України не затверджено відповідного порядку.
Право на безоплатне харчування мають такі категорії дітей, які навчаються в закладах дошкільної, загальної середньої, професійної чи фахової передвищої освіти: діти-сироти; діти, позбавлені батьківського піклування; діти з особливими освітніми потребами, які навчаються у спеціальних та інклюзивних класах (групах); діти з малозабезпечених сімей (сімей, які з поважних або незалежних від них причин мають середньомісячний сукупний дохід нижчий, ніж прожитковий мінімум для сім’ї) та сімей, які отримують допомогу відповідно до Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям"; діти із сімей загиблих (померлих) ветеранів війни та сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, визначених у статтях 10 і 10-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (частина третя статті 56 Закону України "Про освіту"), зокрема діти померлих учасників бойових дій, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти у закладах професійної, фахової передвищої та вищої освіти, до закінчення цих закладів освіти, але не довше ніж до досягнення ними 23 років; діти осіб, які загинули або померли внаслідок поранень, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров’я, одержаних під час участі у Революції Гідності, а також діти з сімей осіб, яким посмертно присвоєно звання Герой України за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народові, виявлені під час Революції Гідності; діти з сімей осіб, які загинули (пропали безвісти), померли внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Відповідно до пункту 4 Порядку організації харчування у закладах освіти та дитячих закладах оздоровлення та відпочинку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 березня 2021 р. № 305 "Про затвердження норм та Порядку організації харчування у закладах освіти та дитячих закладах оздоровлення та відпочинку" (Офіційний вісник України, 2021 р., № 30, ст. 1739) (далі - Порядок організації харчування), право на безоплатне харчування мають також діти з числа внутрішньо переміщених осіб; діти, які мають статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій і збройних конфліктів; учні закладів освіти, розташованих на територіях радіоактивного забруднення, а також діти, евакуйовані із зони відчуження, діти, які є особами з інвалідністю внаслідок Чорнобильської катастрофи, і тих, що проживали у зоні безумовного (обов’язкового) відселення з моменту аварії до прийняття постанови про відселення, відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Також безоплатно харчуватися мають право діти інших категорій, визначених законодавством. Крім зазначених категорій дітей, яким на законодавчому рівні встановлено державні пільги на харчування, органи місцевого самоврядування відповідним рішенням можуть визначати також інші категорії дітей, які можуть отримувати безоплатне харчування (частина третя статті 56 Закону України "Про освіту").
Відповідно до пункту 5 Порядку надання послуг з харчування вихованців у закладах дошкільної освіти, учнів у закладах загальної середньої та професійної (професійно-технічної) освіти, операції з надання яких звільняються від обкладення податком на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2011 р. № 116 (Офіційний вісник України, 2011 р., № 12, ст. 518; 2025 р., № 63, ст. 4299), заклад загальної середньої освіти денної форми навчання за рішенням педагогічної ради може звільнити від плати за харчування 10 вихованців групи продовженого дня у повному обсязі; 15 - на 50 відсотків вартості. Заклад загальної середньої освіти може прийняти рішення про звільнення у повному обсязі від плати за харчування не більш як 25 відсотків чисельності групи продовженого дня учнів, які проживають у пришкільних інтернатах.
Також відповідно до пункту 11 частини першої статті 30 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" потерпілим внаслідок Чорнобильської катастрофи дітям надається гарантована державою компенсація та пільга з безплатного харчування учнів закладів загальної середньої, професійної освіти, студентів закладів фахової передвищої освіти, розташованих на територіях радіоактивного забруднення, а також дітям, які є особами з інвалідністю внаслідок Чорнобильської катастрофи. Дітям, які не харчуються в зазначених закладах освіти, а також за всі дні, коли вони не відвідували ці заклади, до досягнення повноліття виплачується грошова компенсація у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1997 р. № 155 "Про порядок та розміри компенсаційних виплат дітям, які потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофи" (Офіційний вісник України, 1997 р., числа 7, 8, с. 44).
Таким чином, державна політика у сфері організації харчування дітей у закладах дошкільної, загальної середньої, професійної освіти реалізується відповідно до законодавства, яке визначає норми, порядок та стандарти якості і безпечності продуктів, а також норми фізіологічних потреб дітей у харчуванні. Організація харчування забезпечується закладами освіти або залученими підприємствами. Засновники (органи місцевого самоврядування) та керівники закладів освіти несуть відповідальність за дотримання встановлених вимог.
На даний час в Україні впроваджується реформа системи шкільного харчування, у рамках якої прийнято постанову Кабінету Міністрів України від 24 березня 2021 р. № 305 "Про затвердження норм та Порядку організації харчування у закладах освіти та дитячих закладах оздоровлення та відпочинку", якою визначено нові стандарти шкільного харчування, а також харчування в дитячих закладах оздоровлення та відпочинку. Ці стандарти включають рекомендації щодо зниження вмісту цукру, солі та трансжирів у раціоні, обов’язок стосовно забезпечення харчування дітей з особливими дієтичними потребами (з непереносимістю глютену, лактози тощо) на підставі медичних довідок, а також норми і вимоги до раціону, режиму харчування, гігієнічних умов та контролю якості продуктів.
Водночас основними завданнями Стратегії реформування системи шкільного харчування є: забезпечення безпечного та якісного харчування учнів; модернізація харчоблоків; підвищення кваліфікації персоналу; популяризація культури здорового харчування.
В Україні всі учні початкових класів забезпечуються безоплатним гарячим харчуванням за рахунок коштів державного бюджету (2,8 млрд. гривень у 2025 році, що охоплює 1016,3 тис. учнів). Облік дітей, які користуються послугою, ведеться відповідно до Порядку організації харчування. На місцевому рівні органи місцевого самоврядування встановлюють пільги щодо оплати харчування дітей із багатодітних сімей, дітей з інвалідністю та інших категорій, які потребують соціальної підтримки. В межах Стратегії реформування системи шкільного харчування проводяться заходи з поетапного розширення категорій учнів, які забезпечені безкоштовним гарячим харчуванням.
За оперативними даними МОН, станом на 1 червня 2025 р. безкоштовне харчування отримують 63 відсотки учнів, безкоштовне гаряче харчування - 70 відсотків (1312771 учень). Це означає, що переважна більшість дітей принаймні частково охоплені шкільним харчуванням, але якісна та безкоштовна його складова залишається нерівномірною за регіонами. Так, високий рівень охоплення безкоштовним харчуванням (80 відсотків і більше) мають: Дніпропетровська (87 відсотків/90 відсотків), Донецька (100 відсотків/100 відсотків), Запорізька (97 відсотків/96 відсотків), Київська (88 відсотків/88 відсотків), Одеська (91 відсоток/90 відсотків), Сумська (85 відсотків/108 відсотків), м. Київ (52 відсотки/5 відсотків), Чернігівська (67 відсотків/84 відсотки) області. У областях (крім м. Києва, де велика різниця між показниками) спостерігається стабільне або повне охоплення безкоштовним гарячим харчуванням.
Із вересня 2025 р. передбачено забезпечувати харчуванням: учнів, які здобувають початкову освіту в закладах загальної середньо освіти на всій території країни; учнів, які здобувають базову середню освіту та профільну середню освіту в закладах загальної середньої освіти Дніпропетровської, Запорізької, Миколаївської, Одеської, Сумської, Харківської, Херсонської, Чернігівської областей, за умови прийняття рішення про організацію харчування у цих закладах освіти та з урахуванням спроможності органів місцевого самоврядування забезпечити таке харчування.
За оперативними даними МОН, станом на 1 червня 2025 р. щодо загальної частки учнів, забезпечених харчуванням у закладах загальної середньо освіти, спостерігається така тенденція: в закладах загальної середньої освіти навчалося 3719139 учнів, із яких 2062632 (55 відсотків) забезпечені харчуванням. Це означає, що майже кожна друга дитина у школі не охоплена послугами з організації харчування.
Щодо регіональних диспропорцій, то високий рівень забезпечення харчуванням (понад 70 відсотків) спостерігається в: Івано-Франківській - 87 відсотків, Хмельницькій - 87 відсотків, Житомирській - 83 відсотки, Тернопільській - 79 відсотків, Волинській - 79 відсотків, Чернігівській - 76 відсотків, Чернівецькій - 73 відсотки, Вінницькій - 73 відсотки, Львівській - 72 відсотки, Черкаській - 74 відсотки, Рівненській областях - 74 відсотки. Це переважно західні та центральні області, де зберіглася мережа шкільних їдалень і місцеві органи виконавчої влади виділяють ресурси на безкоштовне харчування молодших класів та пільгових категорій. Показник цих регіонів перевищує у середньому український рівень (55 відсотків). Середній рівень забезпечення (40-65 відсотків) спостерігається в: Київській - 61 відсоток, Кіровоградській - 65 відсотків, Полтавській - 57 відсотків, Закарпатській - 51 відсоток, Миколаївській - 44 відсотки, Одеській областях - 42 відсотки та в м. Києві - 53 відсотки. Тут спостерігається змішана картина - у великих містах є школи з розвиненою інфраструктурою харчування, але також багато закладів, що працюють у приміщеннях без їдалень. Критично низький рівень (менше 25 відсотків) спостерігається у: Сумській - 21 відсоток, Харківській - 6 відсотків, Запорізькій - 9 відсотків, Херсонській - 0 відсотків, Донецькій - 0 відсотків, Луганській областях - 0 відсотків. Це переважно прифронтові або тимчасово окуповані території України, де заклади загальної середньої освіти пошкоджені або не мають доступу до стабільного електро- та водопостачання. Харчування часто не організовується взагалі або замінюється сухими пайками/передачею продуктів вдома. Діти, які навчаються дистанційно, фактично виключені з системи шкільного харчування, що створює ризики харчової нерівності.
Водночас за результатами здійснених Нацсоцслужбою заходів із моніторингу та контролю за дотриманням прав дітей під час перевірки дитячих будинків-інтернатів було встановлено порушення прав дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, які влаштовані на цілодобове перебування у зазначені заклади, зокрема встановлено недотримання закладами вимог щодо організації харчування щодо забезпечення чотириразового, дієтичного харчування, виконання норм, дотримання якості харчових продуктів тощо, чим порушено норми Типового положення про дитячий будинок-інтернат, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 14 грудня 2016 р. № 978 "Деякі питання соціального захисту дітей з інвалідністю та осіб з інвалідністю" (Офіційний вісник України, 2017 р., № 1, ст. 7), критеріїв діяльності надавачів соціальних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2020 р. № 185 (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 880), постанови Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 р. № 324 "Про затвердження натуральних добових норм харчування в інтернатних установах, навчальних та санаторних закладах сфери управління Міністерства соціальної політики" (Офіційний вісник України, 2002 р., № 12, ст. 592; 2012 р., № 7, ст. 249), Закону України "Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів".
Для підвищення якості харчування виконуються програми модернізації харчоблоків за рахунок державних субвенцій та коштів міжнародної технічної допомоги. У 2025 році передбачено: субвенцію місцевим бюджетам на харчування учнів початкових класів - 4836,2 млн. гривень; освітню субвенцію (спеціальний фонд) - 933,8 тис. гривень; кошти Всесвітньої продовольчої програми Організації Об’єднаних Націй - 151,4 млн. гривень. Також МОН разом із Всесвітньою продовольчою програмою Організації Об’єднаних Націй підписано договір про співпрацю на 2025/26 навчальний рік з метою забезпечення сталості програм шкільного харчування та розширення їх охоплення.
Кабінетом Міністрів України затверджено постанову від 20 грудня 2024 р. № 1456 "Про затвердження Порядку та умов надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на забезпечення харчуванням учнів закладів загальної середньої освіти" (Офіційний вісник України, 2025 р., № 5, ст. 372, № 84, ст. 5744), яка передбачає розширення можливостей фінансування та підвищення ефективності використання коштів субвенції. Тобто фінансування буде спрямовано на всі школи комунальної форми власності, де є учні початкових класів. Учні, які навчаються за індивідуальним навчальним планом (педагогічний патронаж), також отримуватимуть гаряче харчування, якщо вони перебувають у закладі освіти); удосконалено фінансовий механізм (послуги з харчування (кейтеринг або аутсорсинг) можуть надавати як приватні компанії, так і комунальні підприємства територіальної громади); передбачено обов’язкове співфінансування: 70 відсотків вартості харчування покривають кошти субвенції, а 30 відсотків - місцеві бюджети, міжнародна технічна допомога, благодійні внески або інші джерела, не заборонені законодавством.
Станом на 1 червня 2025 р. за оперативними даними МОН, в Україні функціонує 10493 заклади загальної середньої освіти, із яких: 7209 (69 відсотків) організовують харчування самостійно, 2038 (19 відсотків) - через аутсорсинг (зовнішніх постачальників), 1235 (12 відсотків) - через кейтеринг (доставку готових страв). Базова кухня (власна кухня, яка готує для інших закладів) діє у 7521 закладі загальної середньої освіти, "опорна кухня" - у 147, "фабрика-кухня"- у 19. Це свідчить, що більшість закладів загальної середньої освіти мають автономну систему організації харчування, але інфраструктура централізованого приготування їжі ("фабрикі-кухні", "опорні кухні") розвинена вкрай слабко - охоплює лише 1,6 відсотка усіх закладів загальної середньої освіти. Таким чином, самостійна організація харчування - переважаюча модель закладів загальної середньої освіти. У більшості областей понад 60 відсотків закладів загальної середньої освіти організовують харчування самостійно. Аутсорсинг поширений у великих містах і розвинених територіальних громадах.
Кейтеринг як нова, але ще не масова практика, найактивніше застосовується у центральних та західних регіонах, і він майже відсутній у східних областях.
Таким чином, серед основних бар’єрів та викликів ефективного доступу до здорового харчування, у тому числі доступу до щонайменше одного здорового прийому їжі у закладах загальної середньої освіти щодня, є:
міські територіальні громади мають кращу організацію харчування, ніж сільські: відсутність у закладах загальної середньої освіти їдалень і транспортної доступності у сільських територіальних громадах обмежує можливість отримання гарячих страв;
централізовані системи ("фабрика-кухня", "опорна кухня") майже не розвинені - менше 2 відсотків закладів загальної середньої освіти мають сучасну логістичну модель, у містах переважає аутсорсинг і кейтеринг, тоді як у сільських територіальних громадах - власні кухні з обмеженими ресурсами; відсутність "фабрик-кухонь" поза м. Києвом та Київською областю свідчить про потребу в державній підтримці модернізації інфраструктури;
середній рівень охоплення харчуванням в Україні становить лише 55 відсотків, що є недостатнім показником для забезпечення права дітей на здорове та збалансоване харчування;
виклики, з якими зіткнулися територіальні громади під час організації харчування в закладах загальної середньої освіти, у зв’язку із збройною агресією, зокрема потреба у підвищенні кваліфікації відповідного персоналу та розповсюдження інформаційних матеріалів в частині варіантів адаптації раціонів у разі перебоїв з постачанням продуктів/електроенергії;
недотримання вимог до організації харчування у дитячих будинках-інтернатах, зокрема щодо чотириразового та дієтичного харчування, невиконання встановлених натуральних норм харчування та використання продуктів неналежної якості, порушення вимог безпечності та якості харчових продуктів, визначених законодавством та відсутність належного контролю;
застарілість обладнання їдалень (харчоблоків) у закладах загальної середньої освіти, а також інших закладів, у яких перебувають діти на цілодобовому влаштуванні.
Україна опинилася у глибокій демографічній кризі, народжуваність за останні роки зменшилася на третину, а тому сім’ї, які вирішують народити дитину в цих складних умовах, потребують підтримки від держави. За оцінками Інституту демографії та проблем якості життя Національної академії наук, на 1 січня 2022 р. чисельність населення України становила 41,6 млн. осіб. На серпень 2023 р. - 36,3 млн. осіб, зокрема на підконтрольних українській владі територіях - 31,5 млн. осіб. На кінець січня 2024 р. за кордоном через збройну агресію перебуває 4,9 млн. українців. За даними Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ), через збройну агресію змінили місце свого проживання 4,8 млн. українських дітей, із них понад 2 млн. виїхали за межі країни.
Доступ до медичних послуг
Послуги з охорони здоров’я матері та новонароджених є важливими для забезпечення виживання та благополуччя дітей. У 2023 році народилося на 31 відсоток менше дітей, ніж у 2021 році. Хоча кількість дітей, які народжуються в Україні щороку, зменшувалася, потреби та виклики зросли. Так, зокрема, серед основних проблем у сфері доступу дітей до медичних послуг за результатами дослідження "Порушене дитинство" виявлено низький рівень охоплення дитячого населення вакцинацією. У 2016 році охоплення вакцинацією знизилося до одного з найнижчих рівнів у світі, а охоплення вакцинацією проти АКДС-3 становило 21,5 відсотка, а проти кору-2 - 31 відсоток. Хоча кількість дітей, які отримали другу дозу вакцини проти кору, зросла з 69 відсотків до 87 відсотків у 2022-2023 роках, вона залишалася нижчою за ідеальний рівень охоплення у 95 відсотків у 2023 році.
Так, на сьогодні в національному законодавстві у сфері охорони здоров’я передбачено підтримку сімей із дітьми на всіх етапах: від планування вагітності до народження та підтримки після народження дитини. Таким чином, держава забезпечує такі види підтримки: