У цьому контексті необхідним є продовження приведення законодавства у відповідність з актами права Європейського Союзу (acquis ЄС), зокрема Директивою (ЄС) 2024/1069 Європейського Парламенту та Ради від 11 квітня 2024 року про захист осіб, які беруть участь у громадській діяльності, від явно необґрунтованих претензій або зловживань у судових процесах (Стратегічні позови проти громадської участі), Регламентом (ЄС) 2024/1083 Європейського Парламенту та Ради від 11 квітня 2024 року, що встановлює загальні рамки для медіапослуг на внутрішньому ринку та вносить зміни до Директиви 2010/13/ЄС (Європейський акт про свободу медіа), та Регламентом (ЄС) 2022/2065 Європейського Парламенту та Ради від 19 жовтня 2022 року про єдиний ринок цифрових послуг і внесення змін до Директиви 2000/31/ЄС (Акт про цифрові послуги).
Досягнення операційної цілі забезпечуватиметься комплексно, зокрема шляхом реалізації Дорожньої карти для підтримки відновлення плюралістичного, прозорого та незалежного післявоєнного медіапростору після припинення чи скасування воєнного стану, затвердженої наказом Міністерства культури та інформаційної політики України від 28 червня 2024 року № 451.
Завданнями, спрямованими на реалізацію операційної цілі, є:
підвищення ефективності досудового розслідування та судового розгляду кримінальних правопорушень, учинених проти журналістів та інших працівників суб’єктів у сфері медіа;
удосконалення механізмів реалізації права на доступ до публічної інформації, зокрема в період дії правового режиму воєнного стану, із забезпеченням законності та обґрунтованості обмежень доступу до інформації;
підвищення прозорості і підзвітності органів державної влади шляхом забезпечення належної реалізації політики відкритих даних;
адаптація національного законодавства до міжнародних, зокрема європейських, стандартів щодо протидії стратегічним позовам проти громадської участі, захисту викривачів та забезпечення свободи медіа;
посилення спроможності органів державної влади щодо протидії дезінформації та інформаційним маніпуляціям із дотриманням міжнародних, зокрема європейських, стандартів із забезпеченням належних гарантій, запобіжників від необґрунтованого обмеження свободи вираження поглядів і переконань, а також доступу до інформації;
підвищення рівня обізнаності населення щодо змісту права на доступ до публічної інформації, порядку подання запитів, прав запитувачів та механізмів оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації;
створення умов для розвитку прозорого, плюралістичного та незалежного медіапростору.
Очікувані результати:
забезпечено ефективні правові механізми захисту від зловживань правом на звернення до суду шляхом використання стратегічних позовів проти громадської участі шляхом упровадження міжнародних, зокрема європейських, стандартів;
посилено процесуальні гарантії для захисту журналістів та інших працівників суб’єктів у сфері медіа у зв’язку зі здійсненням ними професійної діяльності;
підвищено ефективність розслідування кримінальних правопорушень проти журналістів, зокрема тих, що вчиняються з використанням інформаційно-комунікаційних технологій;
удосконалено механізми реалізації доступу до публічної інформації, а також підвищено рівень обізнаності населення про такі механізми;
посилено спроможність органів державної влади протидіяти дезінформації, інформаційним маніпуляціям із дотриманням міжнародних стандартів для забезпечення права на свободу думки і слова, вільного вираження своїх поглядів і переконань та права на доступ до інформації.
Операційна ціль 5. Забезпечення свободи світогляду і віросповідання, вираження релігійних та інших переконань
Забезпечення свободи світогляду і віросповідання полягає у гарантуванні права кожної особи сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і разом з іншими, як прилюдно, так і приватно, у спосіб, що не суперечить закону.
Від початку військового вторгнення Російської Федерації в Україну, після запровадження правового режиму воєнного стану релігійні організації стали важливими центрами соціального служіння та духовної підтримки, відіграючи важливу роль у наданні гуманітарної допомоги, розвитку військового капеланства та зміцненні інститутів громадянського суспільства.
Актуальною проблемою у сфері забезпечення права на свободу світогляду і віросповідання є масове знищення та пошкодження релігійних споруд внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України. Такі дії мають системний характер та призводять до жертв серед цивільного населення, матеріальних втрат, а також до істотного обмеження можливостей релігійних громад і організацій здійснювати богослужіння, здобувати релігійну освіту та проводити іншу духовну діяльність.
За даними моніторингового проєкту "Релігія в огні", у період з 24 лютого 2022 року по 24 лютого 2026 року внаслідок повномасштабного військового вторгнення Російської Федерації в Україну зафіксовано щонайменше 742 випадки руйнування або пошкодження культових і духовних споруд.
За даними Державної служби України з етнополітики та свободи совісті, станом на травень 2026 року задокументовано відомості щодо 88 релігійних діячів, які вбиті або зазнали катувань з боку представників держави-агресора.
Ключовим у цьому контексті є дотримання законодавства у сфері діяльності релігійних організацій як інститутів громадянського суспільства та невід’ємної складової забезпечення свободи світогляду і віросповідання.
Водночас важливо створювати умови для розвитку державно-конфесійних відносин та захисту прав і законних інтересів релігійних організацій. Попри наявність законодавчих гарантій свободи віросповідання, їх практична реалізація в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах є обмеженою. Духовна опіка стала важливою складовою забезпечення людської гідності, психологічної стабільності та ресоціалізації осіб, позбавлених волі.
Україна прагне удосконалити правове регулювання забезпечення права на проходження альтернативної служби під час воєнного стану, на особливий період, в тому числі з урахуванням Висновку Венеціанської комісії Ради Європи про альтернативну (невійськову) службу від 18 травня 2025 року CDL-AD(2025)006.
Завданнями, спрямованими на реалізацію операційної цілі, є:
створення умов для розвитку державно-конфесійних відносин з урахуванням релевантного міжнародного досвіду;
поглиблення міжконфесійного та міжрелігійного діалогу, вирішення актуальних суспільних проблем на основі спільних етичних і релігійних цінностей;
удосконалення правового регулювання та практики реалізації права на альтернативну (невійськову) службу з мотивів релігійних переконань, з урахуванням міжнародних стандартів у сфері прав людини та особливостей правового режиму воєнного стану;
реалізація законодавства у сфері діяльності релігійних організацій відповідно до міжнародних, зокрема європейських, стандартів;
забезпечення права на свободу світогляду та віросповідання особами, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах, відповідно до міжнародних, зокрема європейських, стандартів.
Очікувані результати:
удосконалено умови для реалізації кожною особою права на свободу світогляду й віросповідання і вільне вираження релігійних та інших переконань;
створено умови для розвитку державно-конфесійних відносин з урахуванням релевантного міжнародного досвіду;
забезпечено ефективне застосування законодавства у сфері діяльності релігійних організацій із дотриманням норм міжнародного права у сфері свободи світогляду і віросповідання.
Операційна ціль 6. Забезпечення свободи мирних зібрань та об’єднань, права брати участь в управлінні державними справами
Забезпечення права на свободу мирних зібрань та об’єднань, а також права брати участь в управлінні державними справами є невід’ємною складовою прав людини та основоположних свобод, що гарантують можливість брати участь у суспільному й політичному житті, впливати на процеси ухвалення рішень та захищати свої права і законні інтереси.
Актуальними є питання ефективної громадської участі у формуванні та реалізації державної політики на національному та регіональному рівнях, а також у вирішенні питань місцевого значення.
Окремою проблемою є недостатня кількість доступних інструментів для участі у цих процесах дітей, молоді, а також громадян, які вимушено перебувають за межами України.
Попри розвиток молодіжних рад, органів (організацій) учнівського та студентського самоврядування, наявність молодіжних центрів, молодіжних просторів тощо, участь молоді у формуванні та реалізації молодіжної політики нерідко має формальний або епізодичний характер. Молодіжні консультативно-дорадчі органи не завжди систематично та послідовно залучаються до підготовки, обговорення, моніторингу та оцінки рішень, програм, стратегічних і планувальних документів, що стосуються молоді або впливають на її становище.
Одним із викликів у період дії правового режиму воєнного стану є гарантування права на свободу мирних зібрань з дотриманням принципу пропорційності між його реалізацією та необхідністю охорони громадського порядку і безпеки. Також актуальною є необхідність удосконалення виборчого законодавства України.
Необхідним є розроблення та ухвалення нормативно-правового акта щодо чіткого й передбачуваного порядку організації та проведення мирних зібрань, про що, зокрема, зазначено Європейським судом з прав людини у справі "Вєренцов проти України" (заява № 20372/11), яка серед іншого стосується порушення статті 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У цьому контексті необхідним є продовження приведення законодавства у відповідність із актами права Європейського Союзу (acquis ЄС) у сфері демократичного врядування, громадянської участі та виборчої доброчесності, зокрема, Повідомленням Комісії до Європейського Парламенту, Ради, Європейського економічно-соціального комітету та Комітету регіонів щодо Плану дій з європейської демократії від 3 грудня 2020 року COM(2020) 790 final, Рекомендацією Європейської Комісії від 12 грудня 2023 року C(2023) 8627 final щодо сприяння залученню та ефективній участі громадян та інститутів громадянського суспільства в процесах формування державної політики, а також відповідними стандартами Ради Європи, зокрема Рекомендацією CM/Rec(2018)4 Комітету Міністрів державам-членам щодо участі громадян у місцевому публічному житті та Рекомендацією CM/Rec(2023)6 Комітету Міністрів державам-членам про дорадчу (деліберативну) демократію.
Досягнення операційної цілі забезпечуватиметься, зокрема, з урахуванням Дорожньої карти з питань функціонування демократичних інституцій, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14 травня 2025 року № 475-р.
Завданнями, спрямованими на реалізацію операційної цілі, є:
забезпечення реалізації права громадян на свободу мирних зібрань та свободу об’єднань відповідно до міжнародних, зокрема європейських, стандартів;
удосконалення виборчого законодавства, зокрема щодо забезпечення визначених гарантій реалізації виборчих прав;
підвищення доступності та інклюзивності виборчого процесу, зокрема для осіб з інвалідністю, внутрішньо переміщених осіб, громадян України, які перебувають за кордоном, та інших груп, які можуть зазнавати перешкод у реалізації виборчих прав;
сприяння підвищенню рівня правової обізнаності та правової культури учасників виборчого процесу щодо виборчих прав, процедур їх реалізації та способів захисту;
забезпечення ефективних механізмів громадської участі у формуванні, реалізації державної політики на національному та регіональному рівнях, а також у вирішенні питань місцевого значення.
Очікувані результати:
удосконалено правове регулювання та забезпечено реалізацію права на свободу мирних зібрань та свободу об’єднань відповідно до міжнародних, зокрема європейських, стандартів у сфері прав людини;
здійснено заходи щодо удосконалення виборчого законодавства, зокрема стосовно забезпечення визначених гарантій реалізації виборчих прав;
забезпечено функціонування ефективних механізмів участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики на всіх рівнях та у вирішенні питань місцевого значення.
Операційна ціль 7. Забезпечення прав громадян у сфері культури та доступу до культурного простору України
Забезпечення прав громадян у сфері культури та доступу до культурного простору України полягає у гарантуванні кожній особі права на вільний розвиток особистості, творчість, участь у культурному житті та створенні культурних благ, а також на охорону та збереження культурної спадщини.
Багаторічне недофінансування сфери культури, відсутність протягом тривалого часу комплексного стратегічного підходу до її розвитку, неефективність окремих механізмів реалізації державної культурної політики, неодноразові інституційні зміни в системі державного управління сферою культури, а також інші системні проблеми у цій сфері потребують комплексного розв’язання з метою забезпечення її стійкого розвитку як невід’ємної складової національної безпеки та фундаменту повоєнного відновлення України.
Формування стійкого культурного простору потребує створення умов для розвитку творчого середовища та інноваційних практик у сфері культури разом з розширенням доступності культурної інфраструктури і послуг для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення. У цьому контексті потребує сприяння створенню українськомовного цифрового та культурного продукту для популяризації української культури.
Безпрецедентними викликами, спричиненими збройною агресією Російської Федерації проти України, є цілеспрямоване знищення об’єктів культурної спадщини на території України, а також викрадення та привласнення національного культурного надбання, пряма заборона використання української мови в суспільному житті на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України.
Водночас відсутність системного механізму документування та оцінки втрат культурних цінностей і недостатня спроможність держави забезпечувати своєчасну реставрацію, консервацію та ремонт об’єктів культурної спадщини ускладнюють збереження культурної ідентичності.
Окремою проблемою, яка потребує реагування, є забезпечення умов для збереження та розвитку української національної та громадянської ідентичності. Цілеспрямована діяльність Російської Федерації, спрямована на фальсифікацію історії та нав’язування деструктивних наративів, створює суттєві перешкоди для досягнення цієї мети. Особливої уваги потребують громадяни України, які перебувають за межами України або проживають на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, для яких важливим є підтримання зв’язку з українським культурним простором і спільними цінностями як передумови суспільної єдності та повоєнного відновлення.
Досягнення операційної цілі забезпечуватиметься комплексно, зокрема з урахуванням Стратегії розвитку культури в Україні на період до 2030 року, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 28 березня 2025 року № 293-р, Стратегії утвердження української національної та громадянської ідентичності на період до 2030 року, схваленої постановою Кабінету Міністрів України від 15 грудня 2023 року № 1322, Державної цільової національно-культурної програми забезпечення всебічного розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на період до 2030 року, затвердженої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 березня 2024 року № 243-р.
Завданнями, спрямованими на реалізацію операційної цілі, є:
забезпечення вільного та безперешкодного доступу до закладів культури та культурних послуг із забезпеченням інклюзивності цих закладів та послуг для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення;
посилення ролі української мови та культури як невід’ємної складової національної безпеки та повоєнного відновлення;
удосконалення механізмів документування, втрат культурних цінностей, оцінки та визначення розміру збитків, завданих об’єктам культурної спадщини й культурній інфраструктурі внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, а також механізмів їх відшкодування;
сприяння забезпеченню умов для збереження та розвитку української мови, культури й української національної та громадянської ідентичності, зокрема для громадян України, які перебувають за межами України або проживають на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України;
формування єдиної державної інформаційно-просвітницької політики, спрямованої на зміцнення національної і громадянської ідентичності та культурної стійкості, зокрема протидії дезінформації держави-агресора;
сприяння розвитку міжнародного культурного співробітництва для зміцнення культурних зв’язків, популяризації української культури та національних цінностей;
сприяння створенню і поширенню українськомовного цифрового інформаційного та культурного продукту, а також розробці і розповсюдженню матеріалів, спрямованих на спростування дезінформаційних наративів держави-агресора.
Очікувані результати:
створено умови для вільного та безперешкодного доступу усіх категорій населення до закладів культури і користування культурними послугами, зокрема для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення;
створено умови для збереження та розвитку української мови, культури й української національної та громадянської ідентичності;
забезпечено функціонування ефективних правових механізмів документування, втрат культурних цінностей, оцінки та визначення розміру збитків, завданих об’єктам культурної спадщини й культурній інфраструктурі внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, а також механізмів відшкодування збитків;
забезпечено можливість доступу до культурного простору України, зокрема, шляхом розвитку цифрових сервісів, реалізації культурно-мистецьких проєктів, організації виставкової діяльності та інших заходів, спрямованих на забезпечення культурних прав громадян, які перебувають за межами України або проживають на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України;
державна інформаційно-просвітницька політика забезпечує зміцнення національної і громадянської ідентичності та культурної стійкості, сприяє протидії дезінформації держави-агресора;
забезпечено функціонування ефективних механізмів щодо сприяння представленню національного культурного продукту за межами України та залучення представників культурно-мистецької громадськості до презентації України в різних сферах міжнародного культурного життя;
українськомовний цифровий інформаційний та культурний продукт забезпечує ефективну протидію пропаганді, деструктивним інформаційним впливам і кампаніям держави-агресора.
Операційна ціль 8. Забезпечення права на якісну та доступну освіту
Забезпечення права на якісну та доступну освіту полягає в гарантуванні кожному незалежно від віку, статі, стану здоров’я, соціального і майнового стану, місця проживання, інших обставин та ознак можливості здобувати освіту відповідно до його потреб, інтересів та здібностей, а також у створенні умов для всебічного розвитку людини як особистості та найвищої цінності суспільства, її талантів, інтелектуальних, творчих і фізичних здібностей.
Реалізація права на освіту в Україні супроводжується системними викликами, спричиненими насамперед збройною агресією Російської Федерації проти України. Подолання таких викликів вимагає особливої уваги та відповідних стратегічних рішень і дій з урахуванням заходів з реалізації євроінтеграційного стратегічного курсу України.
Так, першочерговими питаннями в період дії правового режиму воєнного стану залишаються недостатня адаптованість системи освіти до сучасних викликів і загроз, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України. Це призводить, зокрема, до переривання освітнього процесу та зниження його якості, труднощів із забезпеченням належного безпечного освітнього середовища, пошкодження і знищення закладів освіти, у тому числі облаштування захисних споруд цивільного захисту для закладів освіти, складнощів доступу до української освіти на тимчасово окупованій території України.
Серед нагальних проблем, що також потребують вирішення, слід виокремити: обмежене кадрове і фінансове забезпечення для надання якісних психолого-педагогічних, корекційно-розвиткових та інших підтримувальних послуг; недостатній рівень психологічної підтримки здобувачів освіти, педагогічних і науково-педагогічних працівників; недостатність дієвих механізмів запобігання та протидії насильству і жорстокому поводженню, зокрема булінгу (цькуванню), щодо учасників освітнього процесу.
Під час реалізації права на освіту фіксується недостатня адаптація та спроможність закладів освіти, освітнього процесу щодо забезпечення доступності і надання належної підтримки особам з особливими освітніми потребами, а також обмежений рівень поінформованості учасників освітнього процесу про державні гарантії та умови організації інклюзивного навчання, що в результаті призводить до недостатнього використання передбачених законодавством України можливостей.
Також потребують подальшого вирішення окремі питання щодо створення умов для реалізації права на освіту громадянами України, які перебувають за кордоном і здобувають або мають намір здобувати освіту в українських закладах загальної середньої освіти, професійної, фахової передвищої та вищої освіти, що проявляється в наявності організаційних, інформаційних перепон, створюючи додаткові бар’єри для реінтеграції таких громадян після повернення в Україну.
Необхідно розширювати можливості для доступу до підвищення кваліфікації і здобуття освіти відповідно до потреб ринку праці впродовж усього життя, адже це є важливим для забезпечення соціальної та економічної активності населення.
Україна має продовжувати докладати зусиль для приведення системи цифрової освіти у відповідність із Планом дій ЄС у сфері цифрової освіти на 2021–2027 роки і посилювати співпрацю з ЄС шляхом долучення до програм ЄС у сферах освіти, науки, культури та молодіжної політики.
Приведення національного законодавства у відповідність із правом Європейського Союзу (acquis ЄС) у сфері освіти потребує подальшого наближення законодавства і практики його застосування до європейських стандартів забезпечення доступної та якісної освіти, інклюзивного навчання, академічної мобільності і навчання протягом життя тощо.
Завданнями, спрямованими на реалізацію операційної цілі, є:
розвиток і підтримка безпечного та здорового освітнього середовища;
забезпечення відновлення і модернізації освітньої інфраструктури, у тому числі облаштування захисних споруд цивільного захисту для закладів освіти;
створення належних умов доступу до якісної освіти для осіб з особливими освітніми потребами, зокрема шляхом розвитку інклюзивного і спеціального освітнього середовища;
підвищення поінформованості учасників освітнього процесу щодо державних гарантій та умов організації інклюзивного навчання;
удосконалення і розвиток системи якісної та доступної психологічної підтримки учасників освітнього процесу;
удосконалення законодавства щодо запобігання, протидії та відповідальності за насильство, жорстоке поводження, зокрема булінг (цькування), з метою забезпечення функціонування ефективних механізмів захисту всіх учасників освітнього процесу;
створення умов для доступу до якісної, сучасної, інклюзивної освіти, спрямованої на розвиток здібностей та творчого потенціалу особи, у тому числі надолуження освітніх втрат, розроблення українських освітніх програм і платформ для дистанційного навчання, адаптованих, зокрема, для осіб на тимчасово окупованій території України, для депортованих дітей, осіб з їх числа, осіб, повернутих із депортації, з евакуації;
удосконалення умов для здобуття освіти громадянами України, які перебувають за кордоном та здобувають / мають намір здобувати освіту в українських закладах освіти;
модернізація змісту освіти відповідно до сучасних потреб суспільства та ринку праці, зокрема з використанням практико-орієнтованих підходів;
удосконалення системи державного нагляду (контролю) у сфері освіти;
посилення міжнародної інтеграції України шляхом розширення участі в освітніх, наукових, культурних і молодіжних програмах ЄС.
Очікувані результати:
учасники освітнього процесу обізнані з державними гарантіями та умовами організації інклюзивного навчання та мають можливість користуватися ними на практиці;
психологічна підтримка є якісною та доступною складовою освітнього процесу;
сформовано безпечне і здорове освітнє середовище, яке враховує права та особливості здобувачів освіти;
особи з особливими освітніми потребами мають рівні умови доступу до якісної освіти на всіх рівнях;
створено умови для доступу до якісної, сучасної, інклюзивної освіти, українських освітніх програм і платформ для дистанційного навчання осіб з тимчасово окупованої території України, депортованих дітей та осіб з їх числа, осіб, повернутих із депортації, з евакуації;
удосконалено умови для здобуття освіти громадянами України, які перебувають за кордоном та здобувають / мають намір здобувати освіту в українських закладах освіти;
освіта впродовж життя відповідає потребам ринку праці і сприяє соціальній та економічній активності населення;
відновлено і модернізовано освітню інфраструктуру з урахуванням вимог безпеки, доступності та інклюзивності освітнього середовища, у тому числі з облаштуванням захисних споруд цивільного захисту для закладів освіти.
Операційна ціль 9. Забезпечення права на працю, житло та соціальний захист
Реалізація права на працю, житло та соціальний захист забезпечується шляхом створення умов для гідної зайнятості, формування ефективних механізмів вирішення житлових питань і функціонування системи державних соціальних гарантій, спрямованої на запобігання виникненню складних життєвих обставин та підтримку осіб, які вже опинилися в таких обставинах.
Унаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України суттєво зросли ризики заподіяння шкоди життю та здоров’ю працівників усіх секторів економіки під час виконання ними трудових обов’язків, насамперед тих, які забезпечують функціонування об’єктів критичної інфраструктури. У період дії правового режиму воєнного стану посилилися психосоціальні ризики у сфері праці, пов’язані зі стресом, професійним вигоранням, високим емоційним навантаженням, тривалим перебуванням у небезпечних умовах праці та наслідками травматичного досвіду.
Комплексними і довготривалими проблемами у сфері праці залишаються випадки несвоєчасної та неповної виплати заробітної плати, незарахування страхового стажу через несплату єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування роботодавцями. Також працівники, зайняті без оформлення трудових відносин, фактично позбавлені доступу до належних гарантій трудових прав та механізмів правового захисту.
Нормативно-правові акти у сфері праці потребують перегляду в частині їх відповідності принципу забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків відповідно до законодавства України та міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Необхідним є розвиток та вдосконалення механізмів запобігання і реагування на прояви всіх видів дискримінації, на сексуальні домагання та інші форми насильства у сфері праці з урахуванням положень Конвенції Міжнародної організації праці № 190 про викорінення насильства та домагань у сфері праці.
Законодавство України частково гармонізоване з міжнародними стандартами у сфері праці та актами права Європейського Союзу (acquis ЄС), однак потребує подальшого узгодження. Актуальним є вдосконалення правового регулювання платформної, дистанційної і надомної роботи, а також розширення можливостей застосування гнучких форм зайнятості. Водночас важливим залишається посилення захисту прав окремих категорій працівників, зокрема домашніх працівників і моряків. Крім того, потребує розвитку система альтернативного врегулювання трудових спорів та зміцнення інституційної спроможності для забезпечення ефективного функціонування двостороннього і тристороннього соціального діалогу.
Подальше наближення законодавства України у сфері праці до актів права Європейського Союзу (acquis ЄС) потребує врахування, зокрема, положень Директиви (ЄС) 2019/1152 Європейського Парламенту і Ради від 20 червня 2019 року про прозорі та передбачувані умови праці в Європейському Союзі та Директиви (ЄС) 2024/2831 Європейського Парламенту та Ради від 23 жовтня 2024 року щодо поліпшення умов праці в платформній зайнятості.
Збройна агресія Російської Федерації проти України також призвела до масового руйнування житлового фонду та ускладнила реалізацію права на житло, зокрема на доступ до житла, що відповідає вимогам до споживчої якості житла. Важливим завданням є послідовна реалізація Закону України "Про основні засади житлової політики" та подальше вдосконалення правових, економічних та організаційних засад для забезпечення реалізації права на житло з урахуванням потреб різних груп населення, таких як внутрішньо переміщені особи, ветерани війни, військовослужбовці, багатодітні сім’ї, молодь, особи з інвалідністю тощо.
Крім того, в умовах безпрецедентних викликів система соціального захисту має забезпечувати стабільність і збалансованість підходів до підтримки населення. З метою посилення соціального захисту актуальним є запровадження ефективних механізмів підтримки найбільш вразливих груп населення та підвищення адресності надання соціальної допомоги, усунення адміністративних бар’єрів для її своєчасного отримання, зокрема у випадках затримки призначення або виплати чи безпідставного припинення виплат. Зберігаються проблеми щодо забезпечення належного рівня соціального захисту потерпілих від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, безробітних і пенсіонерів. Окремі питання реалізації прав у сферах соціального страхування, пенсійного забезпечення та зайнятості залишаються неврегульованими або потребують звернення громадян до суду для їх захисту, що негативно впливає на доступність та ефективність реалізації відповідних соціальних прав. На практиці жителі багатьох територіальних громад не мають належного доступу до базових соціальних послуг, що поглиблює нерівність і соціальну вразливість населення. Особливо гостро постає необхідність гарантування рівного доступу до соціальних послуг для осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах.
Завданнями, спрямованими на реалізацію операційної цілі, є:
приведення законодавства України у сфері праці у відповідність з актами права Європейського Союзу (acquis ЄС) щодо різних аспектів реалізації права на працю, зокрема, шляхом урегулювання платформної, дистанційної, надомної роботи, розширення гнучких форм зайнятості;
посилення захисту прав окремих категорій працівників, зокрема домашніх працівників і моряків, шляхом приведення у відповідність із міжнародними стандартами;
посилення гарантій реалізації права на своєчасну та повну оплату праці, а також удосконалення системи моніторингу і контролю за виплатою заробітної плати та сплатою єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування;
удосконалення трудового законодавства з метою ефективного забезпечення принципу рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, зокрема сприяння в розробці політик забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на рівні роботодавців;
удосконалення механізмів запобігання, виявлення та ефективного реагування на випадки дискримінації, сексуальні домагання та інші форми насильства у сфері праці;
розвиток альтернативних способів урегулювання спорів у сфері праці, зокрема сприяння практичному застосуванню медіації, для врегулювання індивідуальних трудових спорів та механізмів альтернативного врегулювання колективних трудових спорів;
удосконалення системи соціального захисту різних категорій населення із забезпеченням адресності та цифровізації надання підтримки;
удосконалення системи надання соціальних послуг та послуг з догляду з урахуванням викликів, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, та потреб різних груп населення в межах фінансових можливостей держави, із забезпеченням рівного доступу;
забезпечення послідовної реалізації Закону України "Про основні засади житлової політики" та подальшого вдосконалення житлового законодавства і механізмів реалізації права на житло з урахуванням потреб різних груп населення;
удосконалення механізму надання грошової допомоги працівникам об’єктів критичної інфраструктури, державним службовцям і посадовим особам місцевого самоврядування у зв’язку зі шкодою, заподіяною їхньому життю та здоров’ю внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, шляхом усунення виявлених проблем правового регулювання.
Очікувані результати:
удосконалено трудове законодавство України відповідно до міжнародних стандартів та актів права Європейського Союзу (acquis ЄС), посилено захист трудових прав працівників, зокрема домашніх працівників і моряків;
функціонують дієві механізми, що забезпечують своєчасну та повну оплату праці, рівні права і можливості жінок і чоловіків, а також запобігання дискримінації, сексуальним домаганням та іншим формам насильства у сфері праці й ефективне реагування на такі випадки;
працівники та роботодавці мають доступ до ефективних механізмів альтернативного врегулювання індивідуальних і колективних трудових спорів, зокрема шляхом застосування медіації у випадках, передбачених законодавством;
система соціального захисту забезпечує своєчасну, адресну та доступну підтримку осіб, які опинилися у складних життєвих обставинах;
забезпечено доступність соціальних послуг і послуг з догляду з урахуванням потреб різних груп населення, зокрема осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах;
створено умови для ефективної реалізації права на житло з урахуванням потреб різних груп населення;
функціонує ефективний механізм, який забезпечує своєчасне надання грошової допомоги працівникам об’єктів критичної інфраструктури, державним службовцям і посадовим особам місцевого самоврядування, у зв’язку зі шкодою їх життю та здоров’ю, завданою внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
Операційна ціль 10. Забезпечення права людини на охорону здоров’я
Право на охорону здоров’я є одним з основоположних прав людини, що забезпечує належний рівень фізичного та психічного здоров’я, включаючи рівний і гарантований доступ до якісної та безпечної медичної допомоги, профілактичних заходів та безпеку середовища життєдіяльності.
Сфера охорони здоров’я в Україні зазнала суттєвого впливу пандемії під час спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, що актуалізувало потребу в системних реформах, спрямованих на забезпечення стійкості, доступності та ефективності медичної допомоги в кризових ситуаціях.
Слід відзначити, що протягом останніх років система надання медичних послуг зазнала суттєвих змін, зокрема, у сфері психологічної, психіатричної та реабілітаційної допомоги.
Водночас унаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України зберігається значне навантаження на національну систему охорони здоров’я, що зумовлене, зокрема, пошкодженням або повним руйнуванням об’єктів та обладнання закладів охорони здоров’я, ускладнення доступу до медичної допомоги, лікарських засобів і медичних виробів, особливо на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.
Життя в умовах тривалого стресу, систематичні обстріли, ракетні атаки та інші прояви збройної агресії Російської Федерації проти України мають значний негативний вплив на психічне здоров’я населення, унаслідок чого спостерігається суттєве погіршення стану психічного здоров’я населення, зростання поширеності психічних розладів, зокрема посттравматичного стресового розладу, тривожних і депресивних розладів. Крім того, повномасштабне військове вторгнення Російської Федерації в Україну зумовило ряд серйозних проблем щодо доступу до медичної допомоги, медико-психологічної реабілітації та ефективної системи направлення на лікування військовослужбовців.
Необхідно посилити систему готовності і реагування на надзвичайні ситуації у сфері громадського здоров’я, зокрема щодо захисту від біологічних, хімічних та ядерних загроз. У контексті протидії поширенню особливо небезпечних інфекційних захворювань пріоритетним залишається реалізація прав на охорону здоров’я осіб, які живуть з ВІЛ/СНІД, осіб, які належать до ключових груп інфікування, та осіб, які хворіють на туберкульоз, зокрема шляхом виконання Державної стратегії у сфері протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу, туберкульозу та вірусним гепатитам на період до 2030 року, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 листопада 2019 року № 1415-р, операційного плану заходів з реалізації у 2024–2026 роках Державної стратегії у сфері протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу, туберкульозу та вірусним гепатитам на період до 2030 року, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18 червня 2024 року № 564-р.
Спостерігається недостатній рівень обізнаності населення щодо реалізації своїх прав у сфері охорони здоров’я, що, зокрема, призводить до необґрунтованої оплати медичних послуг, які мають надаватися безоплатно, а також до негативних наслідків самолікування та використання недоказових методів лікування.
Окремими проблемами, що поглиблюють демографічну кризу, є низьке значення показника "середня очікувана тривалість життя", зменшення чисельності населення та низький рівень народжуваності, передчасна смертність, пов’язана, зокрема, із вживанням тютюнових виробів та зловживанням алкогольними напоями.
З метою забезпечення відповідності стандартам ЄС у сфері охорони здоров’я та узгодження національних показників здоров’я з міжнародними стандартами необхідно продовжувати адаптацію національного законодавства у цій сфері.
Подальше приведення законодавства України у сфері охорони здоров’я у відповідність із правом Європейського Союзу (acquis ЄС) здійснюватиметься, зокрема, у частині забезпечення прав пацієнтів, доступу до якісної та безпечної медичної допомоги, а також забезпечення якості, безпеки та належного обігу лікарських засобів і медичних виробів тощо, що дасть змогу створити підґрунтя для комплексного вирішення проблем у галузі охорони здоров’я та підвищення ефективності функціонування системи загалом.
Окремі проблеми забезпечення прав людини у цій сфері також визначені та вирішуються в рамках реалізації Стратегії розвитку системи охорони здоров’я на період до 2030 року, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 січня 2025 року № 34-р, Концепції розвитку охорони психічного здоров’я в Україні на період до 2030 року, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2017 року № 1018-р, Національної стратегії контролю злоякісних новоутворень на період до 2030 року, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 серпня 2024 року № 730-р, плану дій з реалізації у 2026–2028 роках Національної стратегії контролю злоякісних новоутворень на період до 2030 року, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2026 року № 165-р.
Завданнями, спрямованими на реалізацію операційної цілі, є:
забезпечення гарантованого обсягу якісної, безоплатної (в рамках програми медичних гарантій) та доступної медичної допомоги, реабілітаційних послуг, що спрямовані на потреби населення;
формування та реалізація системного і скоординованого підходу до забезпечення своєчасної та ефективної медичної допомоги військовослужбовцям у всіх періодах лікування і реабілітації;
забезпечення належного доступу до якісних та безпечних лікарських засобів та медичних виробів, зокрема в сільській місцевості, віддалених та важкодоступних районах, а також на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії;
покращення якості та збільшення тривалості життя населення, зокрема шляхом профілактики захворювань і їх раннього виявлення, зниження рівня вживання тютюнових виробів та алкогольних напоїв, заохочення самозбережувальної поведінки;
упровадження комплексних заходів, спрямованих на розвиток та підтримку репродуктивних технологій, а також підтримку материнства і батьківства;
створення безпечних умов для населення у закладах охорони здоров’я, зокрема для маломобільних гpyп, зокрема шляхом облаштування доступних захисних споруд цивільного захисту;
посилення спроможності системи громадського здоров’я щодо реагування на надзвичайні ситуації біологічного, хімічного, радіаційного та ядерного характеру;
підвищення рівня обізнаності населення щодо шкоди самолікування і використання недоказових методів лікування, а також обізнаності пацієнтів та медичних працівників стосовно прав людини у сфері охорони здоров’я;
забезпечення ефективної профілактики і лікування психічних розладів, зокрема посттравматичного стресового розладу, тривожних і депресивних станів, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України.
Очікувані результати:
населенню забезпечено доступ до якісних та безпечних лікарських засобів і медичних виробів у межах державних фінансових гарантій надання медичних послуг та лікарських засобів;
послуги з охорони психічного здоров’я є доступними, інтегрованими та відповідають потребам населення в умовах війни та повоєнного відновлення;
показники здоров’я населення є наближеними до європейських стандартів, зокрема за показником "середня очікувана тривалість життя";
рівень обізнаності населення щодо шкоди самолікування та використання недоказових методів лікування, а також обізнаності пацієнтів та медичного персоналу стосовно прав людини у сфері охорони здоров’я підвищено;
система підтримки репродуктивного здоров’я сприяє підвищенню народжуваності, охороні материнства і батьківства.
Операційна ціль 11. Забезпечення права на безпечне довкілля
Реалізація права на безпечне для життя і здоров’я довкілля є невід’ємною складовою забезпечення та захисту екологічних прав людини. Важливе значення для дотримання цього права має належний рівень забезпечення населення якісною і безпечною питною водою для задоволення санітарно-гігієнічних і побутових потреб, а також реалізація права на доступ до екологічної інформації та участь громадськості у прийнятті рішень.
В умовах збройної агресії Російської Федерації проти України забезпечення права на безпечне довкілля ускладнилося. Бойові дії призвели до масштабної шкоди довкіллю, включно з руйнуванням природних ландшафтів, забрудненням ґрунтів, водних ресурсів та атмосферного повітря, знищенням екосистем і деградацією лісів. Руйнування об’єктів критичної інфраструктури, пожежі, витоки небезпечних хімічних речовин, обстріли промислових підприємств і нафтобаз спричинили появу нових джерел забруднення, зокрема токсичними речовинами та небезпечними відходами.
За даними Державної екологічної інспекції України, від початку повномасштабного військового вторгнення Російської Федерації в Україну станом на 1 липня 2026 року розраховано розмір шкоди, завданої стосовно земельних, водних ресурсів, морських вод, атмосферного повітря та природно-заповідного фонду, який становить 7 трлн 074 млрд 628 млн 194 тис. гривень.
Крім того, системи водозабезпечення та міжбасейнового перерозподілу водних ресурсів України зазнали значних руйнувань і пошкоджень, що істотно ускладнило реалізацію права людини на якісну та безпечну питну воду, а також санітарно-епідемічне благополуччя. Залишається критичним питання щодо зростання дефіциту питної води належної якості, обмеження можливостей її споживання та забезпечення водопостачанням територій, які постраждали внаслідок бойових дій.
Катастрофічним за своїми наслідками стали підрив і руйнування Російською Федерацією Каховської гідроелектростанції, а також знищення інших гідроелектростанцій, що призвело до затоплення населених пунктів, зникнення цих водосховищ та виведення з ладу іригаційних мереж. Ці наслідки створюють довгострокові ризики для реалізації права людини на достатній життєвий рівень і право на безпечне для життя та здоров’я довкілля.
Значні обсяги накопичених відходів, недосконалість системи об’єктів управління відходами, а також утворення відходів руйнації внаслідок бойових дій поглиблюють забруднення довкілля та створюють загрозу здоров’ю населення. Ситуацію ускладнюють недостатня ефективність державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища і обмежений рівень екологічної культури населення.
Недоліки у функціонуванні інституційної системи державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, необхідність забезпечення дієвого захисту екологічних прав людини, а також наслідки повномасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України та зростання антропогенного впливу на довкілля зумовлюють потребу в поглибленні спеціалізації і регулярному підвищенні кваліфікації працівників правоохоронних органів, прокурорів, суддів щодо виявлення, розслідування та судового розгляду кримінальних правопорушень проти довкілля.
Актуальним залишається забезпечення реалізації права на вільний доступ до інформації про стан довкілля та участь громадськості у прийнятті рішень з питань, що стосуються довкілля, відповідно до положень Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля. Недостатня повнота і доступність інформації про стан довкілля вимагають подальшої модернізації системи державного моніторингу навколишнього природного середовища та посилення інституційної спроможності державних органів у відповідній сфері з метою підвищення прозорості і наближення регулювання до міжнародних стандартів. У цьому контексті потребують удосконалення механізми оцінки впливу на довкілля і стратегічної екологічної оцінки, зокрема в частині своєчасного інформування громадськості, забезпечення доступу до відповідної документації та ефективної участі у процесі прийняття рішень.
Досягнення операційної цілі забезпечуватиметься комплексно, зокрема з урахуванням Закону України "Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року", Водної стратегії України на період до 2050 року, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2022 року № 1134-р, операційного плану реалізації у 2025–2027 роках Водної стратегії України на період до 2050 року, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10 грудня 2025 року № 1412-р, Державної цільової програми комплексного водозабезпечення територій, які зазнали впливу воєнних дій, на період до 2030 року, затвердженої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2024 року № 884-р, Національної стратегії управління відходами в Україні до 2030 року, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2017 року № 820-р, Національного плану управління відходами до 2033 року, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2024 року № 1353-р, Державної цільової екологічної програми технічної модернізації підприємств водовідведення та очищення стічних вод, що перебувають у державній або комунальній власності, на період до 2034 року, затвердженої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2025 року № 1502-р, Концепції Державної цільової соціальної програми покращення питного водопостачання України на період до 2035 року, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2025 року № 1271-р, Державної стратегії управління лісами України до 2035 року, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 року № 1777-р, операційного плану заходів з реалізації у 2025–2027 роках Державної стратегії управління лісами України до 2035 року, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 28 листопада 2025 року № 1356-р.
Вирішення екологічних проблем потребує системного підходу та інтеграції відповідних питань у процес формування і реалізації державної політики в інших сферах. У цьому контексті необхідним є продовження адаптації законодавства України до вимог права Європейського Союзу (acquis ЄС) у сферах охорони навколишнього природного середовища, захисту довкілля та зміни клімату, а також забезпечення його належного впровадження, що потребуватиме значних системних змін у законодавстві, зокрема його оновлення, удосконалення і створення відповідних інституційних механізмів, формування необхідних технічних передумов.
Завданнями, спрямованими на реалізацію операційної цілі, є:
забезпечення адаптації законодавства України до вимог Європейського Союзу (acquis ЄС) у сферах охорони навколишнього природного середовища, захисту довкілля та зміни клімату і належного його впровадження;
удосконалення інституційної системи захисту екологічних прав людини, зокрема державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, поглиблення спеціалізації та забезпечення регулярного підвищення кваліфікації працівників правоохоронних органів, прокурорів і суддів щодо виявлення, розслідування та судового розгляду кримінальних правопорушень проти довкілля;
покращення стану водних ресурсів, забезпечення населення якісною питною водою і забезпечення здійснення належного державного моніторингу у сфері питної води та питного водопостачання;
удосконалення системи управління відходами, зокрема забезпечення ефективного поводження з відходами від руйнувань, що утворюються внаслідок бойових дій, з метою їх підготовки до повторного використання та рециклінгу для відновлення країни;
підвищення рівня екологічної культури населення, забезпечення реалізації права на вільний доступ до інформації про стан довкілля та участь громадськості у процесі прийняття рішень з питань, що стосуються довкілля, відповідно до Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля;
забезпечення належного врахування результатів стратегічної екологічної оцінки під час розроблення і реалізації документів стратегічного планування та державної регіональної політики;
забезпечення ефективного державного моніторингу стану навколишнього природного середовища, зокрема атмосферного повітря, ужиття заходів для зменшення його забруднення, контролю за рівнями шуму, а також інформування населення про екологічну ситуацію.
Очікувані результати:
підвищено рівень безпеки довкілля для життя і здоров’я людини;
функціонує ефективна інституційна система захисту екологічних прав людини, що включає дієвий державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, а також належну спеціалізацію і професійну підготовку суддів, прокурорів та працівників правоохоронних органів, що забезпечує ефективне запобігання, виявлення і припинення порушень, які створюють загрозу довкіллю та здоров’ю людини;
