ЗАКОН УКРАЇНИ
Про основні засади житлової політики
Цей Закон визначає основні правові, економічні, соціальні та організаційні засади житлової політики щодо реалізації права осіб на житло, забезпечення сталого та ефективного використання житлового фонду України.
Розділ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Глава 1. Основні положення
Стаття 1. Визначення термінів
1. У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
1) державний житловий фонд - житло, власником якого є держава;
2) доступне житло - житло, право власності або користування (крім користування соціальним житлом) на яке набувається особою за підтримки держави чи органу місцевого самоврядування, з урахуванням рівня доходів та майнового стану особи, шляхом використання фінансово-кредитних механізмів підтримки будівництва, придбання або оренди житла;
3) житло - житловий будинок, квартира, кімната в гуртожитку, призначені для постійного або тимчасового проживання, житлове приміщення у нежитловій будівлі, призначене для тимчасового проживання, що відповідають вимогам до споживчої якості житла;
4) житло для тимчасового проживання - житло, що відповідає мінімальним вимогам до споживчої якості житла та створюється, утримується і надається органом державної влади чи органом місцевого самоврядування для задоволення потреби в тимчасовому проживанні особам, визначеним законом, до моменту їх повернення до покинутого місця проживання, отримання в оренду соціального житла, що відповідає загальним вимогам до споживчої якості житла, відновлення пошкодженого чи зруйнованого житла або набуття житла у власність у спосіб, визначений законом;
5) житлова політика - система взаємопов’язаних послідовних заходів, спрямованих на створення та забезпечення державою умов, за яких особа може реалізувати своє право на житло шляхом будівництва житла, набуття права власності на нього або отримання житла в користування;
6) житловий фонд територіальної громади - житло, власником якого є територіальна громада;
7) житловий фонд України - сукупність житла на території України;
8) загальні вимоги до споживчої якості житла - вимоги до загальної площі, житлової площі, експлуатаційних, санітарно-гігієнічних та інших характеристик житла, призначеного для постійного проживання;
9) Єдина інформаційно-аналітична житлова система - інформаційно-комунікаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, захист, облік, відображення, обробку та надання відомостей про житловий фонд України, а також про осіб, які можуть скористатися державною підтримкою для реалізації права на житло;
10) мінімальні вимоги до споживчої якості житла - вимоги до загальної площі, житлової площі, експлуатаційних, санітарно-гігієнічних та інших характеристик житла, що забезпечують придатність для тимчасового проживання;
11) оператор доступного житла - юридична особа, основним видом статутної діяльності якої є будівництво доступного житла або здійснення управління таким житлом, або будівництво та здійснення управління доступним житлом;
12) оператор соціального житла - юридична особа, установчі документи якої визначають набуття соціального житла на праві власності або іншій правовій підставі, управління соціальним житлом, а також надання такого житла в оренду як основну мету її діяльності та яка має статус неприбуткової організації (установи), відповідає іншим вимогам, встановленим законом, і інформація про яку внесена до Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи;
13) особи, які можуть скористатися державною підтримкою для реалізації права на житло, - особи, які відповідають вимогам статті 28 цього Закону та мають право на отримання житла у користування безоплатно чи за доступну для них плату, на участь у фінансово-кредитних механізмах підтримки будівництва, придбання та оренди житла, а також військовослужбовці, поліцейські, особи рядового і начальницького складу служби цивільного захисту та члени їхніх сімей, діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, та особи з їх числа, які мають право на безоплатне отримання житла у власність чи користування;
14) приватний житловий фонд - житло, що перебуває у приватній власності фізичних або юридичних осіб;
15) револьверний фонд - фонд, що наповнюється за рахунок надходжень, отриманих від використання житла з державного житлового фонду та житлового фонду територіальних громад, оренди з правом викупу житла, платежів за оренду соціального житла, виконання зобов’язань за фінансово-кредитними механізмами підтримки будівництва, придбання та оренди житла, видатки з якого використовуються виключно на цілі, визначені законом;
16) службове житло - житло, що надається в оренду особам, які у зв’язку з характером трудових відносин, проходженням служби повинні проживати за місцем роботи або поблизу нього;
17) соціальне житло - житло, що надається особам, які потребують соціального захисту, особам, які були змушені залишити своє місце проживання з підстав, що загрожують їхньому життю чи здоров’ю або стану та безпеці займаного житла, іншим категоріям осіб, визначеним законом, на підставі договору оренди соціального житла за доступну орендну плату залежно від рівня доходу особи (сім’ї), домогосподарства та з урахуванням пільг, гарантій і субсидій, на які вони мають право відповідно до закону;
18) споживча якість житла - сукупність показників, що визначають комфортність, безпечність, гігієнічність, енергоефективність, доступність житла для постійного або тимчасового проживання.
2. Термін "домогосподарство" вживається в цьому Законі у значенні, наведеному в Законі України "Про Всеукраїнський перепис населення".
3. Інші терміни вживаються в цьому Законі у значеннях, наведених у Цивільному кодексі України та інших законодавчих актах України.
Стаття 2. Сфера дії Закону
1. Цей Закон визначає засади державного управління, регулювання та нагляду (контролю) у сфері житлових відносин з метою реалізації права на житло громадянами України, іноземцями, крім громадян Російської Федерації або іншої держави, визнаної відповідно до закону державою-агресором, особами без громадянства, які постійно проживають в Україні, особами, яких визнано біженцями або які потребують додаткового захисту (далі - особи), та забезпечення раціонального використання житлового фонду України.
2. Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у зв’язку з реалізацією особами права на житло.
3. Положення цього Закону застосовуються до відносин, що виникають у зв’язку з реалізацією права на житло особами, які проживають у гуртожитку, крім випадків, визначених частиною другою статті 1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків".
4. Відносини, що виникають у зв’язку з отриманням соціальних та інших послуг особами, які проживають/перебувають у приміщенні надавача соціальних послуг, зокрема в закладах соціального захисту для бездомних осіб і безпритульних дітей, регулюються законодавством з питань надання таких послуг.
5. Відносини, що виникають у зв’язку з реалізацією права на житло військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу служби цивільного захисту та членами їхніх сімей, регулюються Кодексом цивільного захисту України, цим Законом, законами України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про Національну поліцію".
6. Відносини, що виникають у зв’язку з реалізацією права на житло дітьми-сиротами, дітьми, позбавленими батьківського піклування, та особами з їх числа, регулюються цим Законом, Законом України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" та іншими законами України.
7. Відносини щодо прийняття, набрання чинності, оскарження в адміністративному порядку, виконання, припинення дії адміністративних актів у сфері житлової політики регулюються Законом України "Про адміністративну процедуру" з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Стаття 3. Житлове законодавство
1. Житлове законодавство ґрунтується на Конституції України та складається з цього Закону, інших актів законодавства України у сфері житлових відносин та міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Стаття 4. Принципи, пріоритети, мета і завдання житлової політики
1. Житлова політика базується на таких принципах:
1) принцип доступності та безбар’єрності житла - сприяння забезпеченню осіб житлом залежно від їхніх потреб і можливостей з урахуванням економічної та фізичної доступності житла в розумінні фізіологічних, культурних та соціальних потреб особи;
2) принцип непорушності права на житло та недоторканності житла - власники та користувачі безперешкодно реалізують свої права щодо володіння, користування та у встановлених законодавством випадках розпоряджання житлом, якщо інше не встановлено законом;
3) принцип прозорості та громадської участі - відкритість прийняття рішень та комунікації, розроблення та реалізація житлової політики із забезпеченням вільної участі громадськості та інших суб’єктів житлових відносин, обов’язковість забезпечення публічного доступу до інформації про житлові програми;
4) принцип свободи вибору - особа самостійно та на власний розсуд реалізує своє право на житло шляхом вибору різних механізмів, передбачених цим Законом та іншими законами України;
5) принцип справедливості та рівного доступу до житла - недопущення та запобігання будь-яким формам дискримінації, забезпечення рівного доступу до житла всіх осіб незалежно від їхнього соціального, економічного статусу, особистих характеристик, забезпечення рівного ставлення до всіх осіб у сфері реалізації права на житло та надання підтримки особам, які мають право на державну підтримку для реалізації права на житло. Цей принцип передбачає побудову системи житлової політики, що забезпечить захист права на житло кожної особи, недопущення свавілля і нерівності серед суб’єктів житлових відносин, визначення категорій осіб, які мають право на державну підтримку для реалізації права на житло, встановлення обов’язків осіб під час реалізації ними своїх житлових прав перед державою та суб’єктами житлових відносин;
6) принцип стратегічного планування - системна діяльність з обґрунтування та ухвалення рішень щодо житлової політики на основі даних аналізу зовнішнього оточення та внутрішнього потенціалу, документів середньо- та довгострокового планування державного, регіонального і місцевого рівнів (стратегії, плани, проекти і програми);
7) принцип соціальної інтеграції - розвиток територій із змішаною структурою доходів населення, соціальна інклюзія та мобільність, запобігання концентрації бідності, підтримання різноманіття соціально-економічного походження, культурної ідентичності;
8) принцип економічної ефективності - житлова політика формується на основі оптимального співвідношення витрат та надходжень при реалізації права осіб на житло, удосконалення спроможності інституційної бази для забезпечення достатньої пропозиції житла, що надається за державної підтримки, створення умов для залучення приватного сектору економіки, коштів юридичних осіб приватної форми власності та фізичних осіб.
2. Основними пріоритетами житлової політики є:
1) запобігання виникненню та подолання бездомності;
2) формування, наповнення, облік та ефективне використання житлових фондів з метою забезпечення осіб житлом;
3) забезпечення доступу осіб до доступного та соціального житла через різні механізми державної підтримки, передбачені цим Законом та іншими законами України;
4) забезпечення прозорості орендних відносин, захисту прав орендарів і орендодавців;
5) надання компенсації за пошкоджене, знищене (зруйноване) житло у випадках, визначених законом;
6) розроблення, затвердження та виконання документів стратегічного планування і реалізації житлової політики, місцевих, регіональних та державних цільових програм з питань, що стосуються реалізації права на житло;
7) залучення громадськості до формування та реалізації житлової політики;
8) встановлення та періодичне оновлення вимог до споживчої якості житла, що відповідають динамічним ринковим умовам та технологіям.
3. Метою житлової політики є створення умов для реалізації особами права на житло, регулювання житлових відносин, зокрема щодо ухвалення правових, економічних, соціальних та організаційних рішень.
4. Завданнями житлової політики є:
1) реалізація мети та дотримання принципів житлової політики;
2) створення умов і залучення фінансових ресурсів для формування та ефективного використання (придбання, нове будівництво, реконструкція, реставрація, ремонт) житлового фонду, забезпечення енергетичної ефективності житла;
3) забезпечення стабільного фінансування житлових програм з державного та місцевих бюджетів, а також залучення приватних інвестицій і міжнародної технічної допомоги;
4) розширення житлового фонду шляхом нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту, ефективне використання наявного житлового фонду.
Стаття 5. Житлові відносини
1. Житлові відносини - це суспільні відносини щодо реалізації особами права на житло, володіння, користування і розпоряджання житлом, формування, наповнення та використання житлового фонду України.
2. Суб’єктами житлових відносин є фізичні та юридичні особи, органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
3. Об’єктом житлових відносин є житло в межах території України.
4. Житлові відносини регулюються Конституцією України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами у цій сфері.
Стаття 6. Право на житло
1. Відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України кожна особа має право на житло, захист якого гарантується законодавством, яке відповідає встановленим законодавством вимогам, зокрема щодо споживчої якості житла.
2. Правові та організаційні основи створення повноцінного життєвого середовища, сталого розвитку територій, забезпечення надійності та безпечності об’єктів будівництва встановлюються законами України "Про регулювання містобудівної діяльності", "Про архітектурну діяльність", іншими актами законодавства України, планами і програмами з питань будівництва, містобудування та архітектури.
Основні вимоги до будівель і споруд з урахуванням їхнього функціонального призначення, дотримання яких забезпечується під час проектування, будівництва та експлуатації об’єктів, визначаються Законом України "Про будівельні норми".
Забезпечення енергетичної ефективності будівель, підвищення рівня енергетичної ефективності з урахуванням місцевих кліматичних умов, забезпечення належних умов для проживання та/або життєдіяльності людей у будівлях здійснюються відповідно до Закону України "Про енергетичну ефективність будівель".
Органи місцевого самоврядування при плануванні та забудові нових житлових кварталів (мікрорайонів) зобов’язані забезпечити створення повноцінного життєвого середовища шляхом будівництва об’єктів інженерно-транспортної інфраструктури та дорожньої мережі, соціальної інфраструктури, зокрема закладів дошкільної та загальної середньої освіти, закладів охорони здоров’я, інших об’єктів соціально-культурного призначення, благоустрою території.
Забезпечення інклюзивності будівель, підвищення рівня доступності та забезпечення безперешкодного доступу маломобільних груп населення здійснюються відповідно до законів України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" та "Про регулювання містобудівної діяльності".
3. З метою створення умов, за яких кожна особа матиме змогу побудувати, набути у власність або орендувати житло, держава впроваджує механізми державної підтримки для реалізації права на житло.
4. Особи, які не мають доступу до житла, що відповідає мінімальним вимогам до споживчої якості житла, зокрема особи, які потребують соціального захисту, особи, які були змушені залишити своє місце проживання з підстав, що загрожують їхньому життю чи здоров’ю або стану та безпеці займаного житла, інші категорії осіб, визначені законом, мають право на отримання соціального житла на підставі договору оренди соціального житла за доступну орендну плату залежно від рівня доходу особи (сім’ї), домогосподарства та з урахуванням пільг, гарантій і субсидій, на які вони мають право відповідно до закону.
Особи, передбачені цією частиною, також можуть набути право власності на житло шляхом використання фінансово-кредитних механізмів підтримки будівництва, придбання та оренди житла.
5. Особам, які були змушені залишити своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини або надзвичайних ситуацій, особам, у яких житло знищене або пошкоджене до ступеня непридатного для проживання, іншим особам, визначеним законом, житло для тимчасового проживання надається з державного житлового фонду або житлового фонду територіальної громади за рахунок коштів державного або місцевого бюджету відповідно до Кодексу цивільного захисту України, Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" та інших законів.
Порядок надання житла для тимчасового проживання затверджує Кабінет Міністрів України.
Отримання житла для тимчасового проживання не позбавляє особу права на державну підтримку, передбачену цим Законом.
6. Для тимчасового проживання сімей та одиноких осіб у складі житлового фонду незалежно від форми власності можуть створюватися гуртожитки.
Особливості реалізації права на житло особами, які проживають у гуртожитку, визначаються Законом України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків".
7. Особа самостійно обирає механізм державної підтримки для реалізації права на житло, виходячи з власних потреб і можливостей, з урахуванням рівня доходу, а також пільг і гарантій, на які вона має право відповідно до закону.
Стаття 7. Житлові права і обов’язки
1. Особа має право побудувати, набути у власність, орендувати житло або отримати його в користування.
Особа може набувати права на житло також з інших підстав, визначених законом.
2. Особи реалізують право на житло на власний розсуд, крім обмежень, встановлених цим Законом та іншими законами України.
3. Особи зобов’язані своєчасно оплачувати житлово-комунальні послуги, вносити орендну плату, виконувати зобов’язання за фінансово-кредитними механізмами підтримки будівництва, придбання та оренди житла.
Відповідальність за порушення договірних зобов’язань, порядок звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення з житла регулюються Цивільним кодексом України, законами України "Про іпотеку", "Про житлово-комунальні послуги", іншими законодавчими актами України.
4. Використання житла не за призначенням забороняється. Особи зобов’язані використовувати житло відповідно до призначення, додержуватися правил користування житловими приміщеннями, забезпечувати ефективне управління житлом та належне його утримання, ощадливо використовувати енергетичні та інші ресурси, дотримуватися правил добросусідства.
5. У разі невідповідності житла, в якому проживає особа з обмеженнями повсякденного функціонування, вимогам щодо безперешкодного доступу осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення і неможливості його пристосування до таких вимог за заявою такої особи або її законного представника орган місцевого самоврядування проводить заміну житла шляхом обміну займаного житла (крім приватного житлового фонду) або надає у користування інше житло (за умови передачі займаного житла, що перебуває у приватній власності особи з обмеженнями повсякденного функціонування, у користування територіальної громади), за наявності вільного житла, що відповідає вимогам щодо безперешкодного доступу осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення.
Порядок заміни житла, в якому проживає особа з обмеженнями повсякденного функціонування, у разі його невідповідності вимогам щодо безперешкодного доступу осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення і неможливості його пристосування до таких вимог встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Стаття 8. Програмні документи житлової політики
1. Житлова політика реалізується на основі програмних документів житлової політики - системи взаємопов’язаних стратегічних, прогнозних і програмних документів, що визначають довгострокові пріоритети, завдання, механізми реалізації, джерела фінансування, очікувані результати та індикатори ефективності у сфері житлових відносин.
2. До програмних документів житлової політики належать Державна стратегія житлової політики, регіональні стратегії житлової політики та стратегії житлової політики територіальних громад.
3. Державна стратегія житлової політики затверджується Кабінетом Міністрів України.
Регіональні стратегії житлової політики розробляються на період дії Державної стратегії житлової політики та затверджуються відповідно Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласною, Київською та Севастопольською міськими радами протягом шести місяців з дня затвердження Державної стратегії житлової політики.
Стратегії житлової політики територіальних громад розробляються на строк та з урахуванням пріоритетів, визначених Державною стратегією житлової політики, відповідними регіональними стратегіями житлової політики та затверджуються сільськими, селищними, міськими радами.
4. Програмні документи житлової політики розробляються з дотриманням вимог законів України "Про правотворчу діяльність", "Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України", "Про державні цільові програми".
5. Заходи, завдання та показники програмних документів житлової політики враховуються під час підготовки проектів державного та місцевих бюджетів на відповідний рік.
Стаття 9. Реалізація житлової політики
1. Житлова політика реалізується шляхом визначення, регулювання та управління співвідношенням приватного житлового фонду, державного житлового фонду та житлового фонду територіальних громад з метою забезпечення особам рівних можливостей щодо доступного житла, яке відповідає їхнім поточним потребам.
2. Держава створює сприятливі умови для розвитку житлового будівництва, забезпечення доступності житла для всіх верств населення.
3. Держава стимулює розвиток публічно-приватного партнерства як ключового механізму реалізації житлових програм, створення доступного житла та модернізації житлового фонду, забезпечуючи при цьому баланс інтересів суб’єктів житлових відносин.
4. Житлова політика визначає засади розвитку житлових відносин і функціонування ринку житла з метою збільшення національної пропозиції житла, забезпечення його різноманітності, якості, цінової доступності, наявності, комфортності та адаптивності.
Житлова політика також спрямована на мінімізацію можливих негативних наслідків неспроможності ринку, ринкових коливань, бідності домогосподарств та несприятливих соціальних умов.
5. З метою сприяння реалізації права на житло житлова політика спрямовується на забезпечення доступності житла у довгостроковій перспективі, що здійснюється шляхом запровадження механізмів, які забезпечать доступність житла, що набувається в оренду, користування або у власність особами, які цього потребують.
Для досягнення цих цілей житлова політика спрямовується на розвиток, стимулювання, заохочення, регулювання діяльності суб’єктів житлових відносин приватного сектору економіки.
6. Житлова політика покликана забезпечити найкраще використання обмежених державних ресурсів шляхом залучення досвіду, капіталів та стійкості до ризиків, притаманних приватному сектору, одночасно використовуючи їх для отримання максимальної довгострокової суспільної вигоди, включаючи забезпечення доступності та сталості житла в довгостроковій перспективі.
7. Житлова політика реалізується через спеціальне житлове законодавство або шляхом включення положень, що стосуються житла, до законодавства в інших сферах.
8. З метою виконання житлових програм, будівництва та експлуатації житла, управління житловим фондом, виконання інших функцій, спрямованих на забезпечення реалізації особою права на житло, органи державної влади, органи місцевого самоврядування можуть створювати відповідні юридичні особи (далі - виконавці програм).
Виконавці програм можуть вступати у договірні відносини з фізичними особами та з юридичними особами приватного права відповідно до законодавства. Такі відносини можуть включати публічно-приватне партнерство у сфері житлового будівництва, що здійснюється відповідно до Закону України "Про публічно-приватне партнерство".
Глава 2. Житловий фонд України
Стаття 10. Житловий фонд України
1. Житловий фонд України складають приватний житловий фонд, житловий фонд територіальних громад та державний житловий фонд.
2. Нежитлові приміщення в житлових будинках не належать до житлового фонду України.
Стаття 11. Приватний житловий фонд
1. Житло приватного житлового фонду може використовуватися для особистого проживання власника та членів його сім’ї, передачі в оренду або користування на інших підставах, у тому числі за рішенням власника за договором оренди соціального житла, а також в інший спосіб, не заборонений законом.
Стаття 12. Житловий фонд територіальних громад
1. Житло житлового фонду територіальних громад використовується у порядку, передбаченому статтями 27, 29 і 30 цього Закону, за рішенням органів місцевого самоврядування, виходячи з потреб та пріоритетів територіальних громад.
Особливості використання житлового фонду територіальних громад, призначеного для забезпечення житлом внутрішньо переміщених осіб, військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту та членів їхніх сімей, дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, та осіб з їх числа, а також інших категорій осіб, визначаються законом.
2. Контроль за цільовим використанням житлового фонду територіальних громад, його утриманням, експлуатацією та ремонтом здійснюють органи місцевого самоврядування або уповноважені ними органи.
3. Житло житлового фонду територіальних громад не підлягає обміну, поділу, використанню для вселення інших осіб без згоди власника, приватизації, продажу та іншому відчуженню, крім передачі в оренду з правом викупу та інших випадків, передбачених законом.
Стаття 13. Державний житловий фонд
1. Державний житловий фонд використовується у порядку, передбаченому статтями 27, 29 і 30 цього Закону.
Особливості використання державного житлового фонду, призначеного для забезпечення житлом внутрішньо переміщених осіб, військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту та членів їхніх сімей, дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, та осіб з їх числа, а також інших категорій осіб, визначаються цим Законом та іншими законами України.
2. Контроль за цільовим використанням державного житлового фонду, його утриманням, експлуатацією та ремонтом здійснює орган державної влади, інший суб’єкт управління об’єктами державної власності, визначений законом, або уповноважений ним орган.
3. Житло державного житлового фонду не підлягає обміну, поділу, використанню для вселення інших осіб без згоди власника, приватизації, продажу та іншому відчуженню, крім випадків, передбачених законом.
Стаття 14. Формування та наповнення житлових фондів
1. Формування житлових фондів здійснюється шляхом:
1) нового будівництва житла;
2) реконструкції існуючих житлових будинків, нежитлових будівель і споруд, їх комплексів та частин;
3) передачі житла з приватної власності у державну власність або власність територіальної громади відповідно до закону;
4) передачі у власність територіальної громади житла, вилученого на підставі судових рішень або визнаного у встановленому законом порядку безхазяйним чи відумерлим;
5) передачі з державної власності у власність територіальної громади житла, побудованого за рахунок коштів державного бюджету;
6) передачі житла з державної власності, власності територіальної громади у приватну власність відповідно до закону;
7) набуття права власності на житло з інших підстав, не заборонених законодавством.
2. Джерелами фінансування формування житлових фондів є кошти державного та місцевих бюджетів, міжнародних донорів, кошти юридичних осіб приватної форми власності, фізичних осіб, суб’єктів господарювання державної і комунальної власності, кошти банків, державних цільових фондів, кредитні ресурси, надані під державні та місцеві гарантії, добровільні внески фізичних та юридичних осіб, інші джерела, не заборонені законодавством.
Субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам надаються з урахуванням потреб територіальних громад у формуванні житлових фондів.
3. Якщо інше не передбачено законодавством, надходження від використання житла державного житлового фонду та житлового фонду територіальних громад, надходження від виконання зобов’язань за фінансово-кредитними механізмами підтримки будівництва, придбання та оренди житла зараховуються до відповідного револьверного фонду, видатки з якого спрямовуються на формування, утримання або експлуатацію житлового фонду.
Органи місцевого самоврядування мають право створювати місцеві револьверні фонди для фінансування будівництва та ремонту житлового фонду відповідної територіальної громади з можливістю використання коштів від оренди та/або викупу житла з фонду такої територіальної громади.
Револьверний фонд має окремий баланс, що не підлягає об’єднанню із загальним бюджетом громади, і використовується лише на виконання житлових програм.
4. Умови формування фондів житла з використанням коштів міжнародних донорів та міжнародної технічної допомоги можуть визначатися окремими угодами з міжнародними донорами або іншими прирівняними до них документами відповідно до законодавства України.
5. Формування фонду приміщень для надання соціальних та інших послуг, пов’язаних з проживанням/перебуванням отримувачів таких послуг, зокрема для закладів соціального захисту для бездомних осіб і безпритульних дітей, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законодавством про соціальні послуги.
Стаття 15. Розпоряджання та управління житловим фондом
1. Розпоряджання житлом державного житлового фонду, житлового фонду територіальних громад здійснюється власником або уповноваженим ним суб’єктом у межах, визначених законодавством.
Розпоряджання житлом, що належить на праві приватної власності фізичним або юридичним особам, здійснюється власником або уповноваженим ним суб’єктом у межах, визначених законодавством.
Розпоряджання житлом також здійснюється шляхом виключення житла з житлового фонду, переведення житлових приміщень у нежитлові, прийняття інших рішень, пов’язаних з набуттям, зміною або припиненням речових прав на житло.
2. Розпоряджання державним житловим фондом здійснюють органи державної влади, інші суб’єкти управління об’єктами державної власності, визначені законом, самостійно або через уповноважених ними суб’єктів.
3. Розпоряджання житловим фондом територіальної громади здійснює орган місцевого самоврядування самостійно або через уповноваженого ним суб’єкта.
4. Виключення житла з житлового фонду, переведення житлових приміщень у нежитлові здійснюється виключно за згодою власника, а щодо житла в багатоквартирному будинку - за згодою співвласників такого будинку, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, за рішеннями органу державної влади чи органу місцевого самоврядування у разі визнання житла непридатним для проживання або таким, що підлягає знесенню, та в інших випадках, визначених законом.
Виключення житла з житлового фонду не є підставою для припинення права власності на таке майно, крім житла, що підлягає знесенню, та в інших випадках, визначених законом.
5. Дачні і садові будинки, що відповідають державним будівельним нормам, можуть бути переведені у житлові будинки в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
6. Власники житлового фонду забезпечують управління житловим фондом шляхом здійснення заходів з його утримання, експлуатації, ремонту, обслуговування та збереження відповідно до закону.
Відносини, пов’язані з управлінням житловим фондом, зокрема з його утриманням, експлуатацією, ремонтом, обслуговуванням та збереженням, регулюються законом.
7. Держава може запровадити комплексну реновацію житлового фонду - комплекс заходів з оновлення, модернізації застарілих житлових будинків з метою покращення їхнього стану, підвищення безпечності, енергоефективності будівель та якості житла, створення сучасних житлових умов.
Комплексна реновація застарілого житлового фонду може здійснюватися шляхом нового будівництва на місці демонтованих житлових об’єктів, реконструкції, реставрації або капітального ремонту, а також за рахунок термомодернізації та/або модернізації інженерних мереж.
Проведення реновації застарілого житлового фонду має забезпечувати дотримання прав власників житла та основних засад розпоряджання спільним майном.
8. Прийняття рішень про комплексну реновацію застарілого житлового фонду, відчуження житла для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності здійснюється відповідно до законодавства.
9. Колишні власники (їхні правонаступники), які володіли багатоквартирними будинками до моменту приватизації, зобов’язані брати участь у фінансуванні їх ремонту та сприяти організації його проведення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Спори, що виникають з цього питання, вирішуються судом.
10. У разі реорганізації юридичних осіб державної чи комунальної форми власності в іншу форму власності або у разі їх ліквідації житло, що перебуває у власності або управлінні таких суб’єктів, підлягає передаванню у власність або управління їхнім правонаступникам у встановленому законодавством порядку. При цьому зберігаються всі права та обов’язки осіб, що виникли до моменту реорганізації або ліквідації, включно з правом користування житлом, проживанням, а також правонаступництвом боржника чи кредитора у зобов’язаннях.
Глава 3. Повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування у сфері житлової політики
Стаття 16. Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері житлової політики
1. До повноважень Кабінету Міністрів України у сфері житлової політики належить:
1) спрямування та координація роботи міністерств, інших органів виконавчої влади у сфері житлової політики;
2) затвердження Державної стратегії житлової політики та плану заходів з її реалізації;
3) затвердження порядку ведення Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи, порядку подання інформації про осіб, які можуть скористатися державною підтримкою для реалізації права на житло, до Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи, визначення адміністратора Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи;
4) визначення порядку заміни житла, в якому проживає особа з обмеженнями повсякденного функціонування, у разі його невідповідності вимогам щодо безперешкодного доступу осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення і неможливості його пристосування до таких вимог;
5) затвердження порядку виключення житла з житлового фонду, переведення житлових приміщень у нежитлові, порядку переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у житлові будинки;
6) визначення порядку реалізації фінансово-кредитних механізмів підтримки будівництва, придбання та оренди житла за рахунок коштів державного бюджету;
7) визначення порядку надання соціального житла, порядку розрахунку плати за таке житло та затвердження типового договору оренди соціального житла;
8) визначення переліку категорій осіб, яким може надаватися службове житло з державного житлового фонду, порядку надання службового житла з державного житлового фонду та житлового фонду територіальних громад, порядку визначення розміру плати за його оренду;
9) затвердження порядку забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту та членів їхніх сімей житловими приміщеннями;
10) затвердження порядку визнання юридичних осіб операторами доступного житла, операторами соціального житла;
11) здійснення інших повноважень у сфері житлової політики, визначених законом.
Стаття 17. Повноваження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування житлової політики
1. До повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування житлової політики, належить:
1) визначення пріоритетних напрямів розвитку житлової політики, розроблення та подання до Кабінету Міністрів України Державної стратегії житлової політики та плану заходів з її реалізації;
2) забезпечення нормативно-правового регулювання у сфері житлової політики, зокрема затвердження:
загальних вимог до споживчої якості житла;
мінімальних вимог до споживчої якості житла;
3) інформування та надання роз’яснень щодо здійснення житлової політики;
4) здійснення інших визначених законом повноважень щодо формування житлової політики.
Стаття 18. Повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує житлову політику
1. До повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує житлову політику, належить:
1) координація діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування з питань реалізації права осіб на житло, забезпечення виконання заходів, завдань та показників Державної стратегії житлової політики та плану заходів з її реалізації;
2) здійснення моніторингу реалізації Державної стратегії житлової політики та внесення пропозицій щодо коригування її завдань та заходів;
3) забезпечення створення, функціонування та ведення Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи, виконання інших повноважень власника цієї системи;
4) отримання, узагальнення та надання інформації для планування і прогнозування розвитку житлових відносин, формування і використання житлового фонду, ведення галузевої звітності з питань реалізації права на житло;
5) здійснення організаційного забезпечення з питань запровадження фінансово-кредитних механізмів підтримки будівництва, придбання та оренди житла, надання соціального, службового житла;
6) виконання державних цільових програм, визначення житлових потреб осіб у розрізі регіонів та механізмів державної підтримки, забезпечення ефективного використання бюджетних коштів у межах повноважень, визначених законом;
7) здійснення контролю за дотриманням вимог житлового законодавства в межах повноважень, визначених законом;
8) здійснення інших повноважень щодо реалізації житлової політики, визначених законом.
Стаття 19. Повноваження місцевих державних адміністрацій у сфері житлової політики
1. До повноважень місцевих державних адміністрацій у сфері житлової політики належить:
1) забезпечення реалізації житлової політики на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, розроблення та виконання заходів, завдань і показників регіональних стратегій житлової політики та планів заходів з їх реалізації;
2) розпоряджання та управління житлом державного житлового фонду, що належить до сфери їх управління;
3) сприяння реалізації фінансово-кредитних механізмів підтримки будівництва, придбання та оренди житла;
4) прийняття рішень щодо надання соціального, службового житла з державного житлового фонду;
5) здійснення у межах повноважень, визначених законом, контролю за дотриманням вимог житлового законодавства на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, цільовим використанням житлового фонду, що належить до сфери їх управління, його утриманням, експлуатацією та ремонтом;
6) здійснення інших повноважень, визначених законом.
Стаття 20. Повноваження органів місцевого самоврядування у сфері житлової політики
1. До повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлової політики належить:
1) забезпечення реалізації житлової політики на території відповідної територіальної громади, розроблення, затвердження та виконання заходів, завдань і показників стратегії житлової політики територіальної громади та плану заходів з її реалізації, затвердження регіональної стратегії житлової політики у випадках, визначених цим Законом;
2) формування та наповнення житлового фонду територіальної громади, розпоряджання та управління таким житловим фондом;
3) забезпечення обліку житла житлового фонду територіальної громади, організація обліку на території відповідної територіальної громади житла державного житлового фонду та приватного житлового фонду, що використовується органом місцевого самоврядування чи уповноваженим ним органом, або в інших випадках, встановлених законодавством;
4) прийняття рішень про виключення житла з житлового фонду, переведення житлових приміщень у нежитлові, переведення дачних і садових будинків, що відповідають будівельним нормам і правилам, у житлові будинки;
5) участь у реалізації фінансово-кредитних механізмів підтримки будівництва, придбання та оренди житла;
6) прийняття рішень щодо надання соціального, службового житла;
7) прийняття рішень щодо надання земельних ділянок житлово-будівельним (житловим) кооперативам, операторам доступного житла, операторам соціального житла відповідно до Земельного кодексу України;
8) проведення заміни житла, в якому проживає особа з обмеженнями повсякденного функціонування, у разі його невідповідності вимогам щодо безперешкодного доступу осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення і неможливості його пристосування до таких вимог та за наявності вільного житла, що відповідає таким вимогам;
9) здійснення у межах повноважень, визначених законом, контролю за дотриманням вимог житлового законодавства на території відповідної територіальної громади, цільовим використанням житлового фонду територіальної громади, його утриманням, експлуатацією та ремонтом;
10) визначення переліку категорій осіб, яким може надаватися службове житло з житлового фонду територіальної громади;
11) здійснення інших повноважень, визначених законом.
Розділ II. РЕАЛІЗАЦІЯ ПРАВА НА ЖИТЛО
Глава 4. Загальні положення щодо реалізації права на житло
Стаття 21. Механізми реалізації права на житло
1. Право осіб на житло реалізується шляхом набуття права власності на нього (у тому числі шляхом будівництва нового житла, придбання), користування чи оренди житла, а також шляхом використання інших механізмів реалізації права на житло у межах, встановлених цим Законом та іншими законами України.
Стаття 22. Реалізація права на житло шляхом його будівництва або придбання
1. Особи можуть самостійно побудувати житло або набути його у власність у спосіб, визначений законом.
2. Будівництво житла здійснюється відповідно до містобудівного законодавства, будівельних норм на підставі затвердженої проектної документації або будівельного паспорта забудови земельної ділянки.
3. Особливості залучення коштів осіб для будівництва житла в об’єктах незавершеного будівництва та механізми захисту прав таких осіб визначаються Законом України "Про гарантування речових прав на об’єкти нерухомого майна, які будуть споруджені в майбутньому".
Стаття 23. Реалізація права на житло шляхом оренди
1. Особи можуть самостійно реалізувати право на житло шляхом отримання його у користування на підставі договору оренди. Власники житла приватного житлового фонду можуть передавати житло для проживання у ньому осіб на певний строк за плату на умовах та в порядку, визначених договором оренди та законодавством.
2. Договори оренди житла укладаються відповідно до Цивільного кодексу України та є підставою для вселення в житло.
3. Члени сім’ї, домогосподарства орендаря та інші особи, які проживають разом з ним за згодою орендодавця, набувають рівних прав та обов’язків, що випливають з договору оренди.
Стаття 24. Публічно-приватне партнерство як механізм будівництва доступного житла
1. Відносини, що виникають у зв’язку з публічно-приватним партнерством як механізмом будівництва доступного житла, регулюються Законом України "Про публічно-приватне партнерство".
Стаття 25. Оператори доступного житла
1. З метою сприяння реалізації особами права на житло можуть створюватися оператори доступного житла.
2. Доступне житло, будівництво якого здійснюють оператори доступного житла, має відповідати вимогам будівельних норм та вимогам до споживчої якості житла.
3. Юридична особа незалежно від форми власності може набути статус оператора доступного житла у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, з внесенням інформації про неї до Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи.
4. Держава створює умови для здешевлення вартості доступного житла.
За рішенням органів місцевого самоврядування операторам доступного житла надаються земельні ділянки для будівництва доступного житла у порядку, визначеному Земельним кодексом України.
Оператори доступного житла у порядку, визначеному законодавством, мають право на отримання пільгових довгострокових кредитів, грантів та компенсацій за рахунок коштів державного та/або місцевих бюджетів, коштів міжнародної технічної допомоги, інших джерел, не заборонених законодавством, на отримання державних та місцевих гарантій для забезпечення виконання частини боргових зобов’язань за кредитами (позиками), що залучаються для фінансування будівництва доступного житла та здійснення управління таким житлом.
Законодавством можуть встановлюватися й інші пільги і гарантії операторам доступного житла.
5. Житло, побудоване операторами доступного житла, використовується відповідно до статей 27 і 30 цього Закону.
Використання доступного житла не за призначенням забороняється.
6. Проведення суб’єктом аудиторської діяльності аудиту фінансової звітності оператора доступного житла та оприлюднення аудиторського звіту здійснюються згідно з вимогами, встановленими Законом України "Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність" для підприємств, що становлять суспільний інтерес.
7. Відносини, пов’язані з діяльністю операторів доступного житла, що виникають під час організації будівництва доступного житла та здійснення управління таким житлом, зокрема щодо його формування, утримання, експлуатації, ремонту, обслуговування, збереження та розвитку, регулюються законом.
Стаття 26. Житлово-будівельні (житлові) кооперативи
1. Житлово-будівельні (житлові) кооперативи створюються з метою реалізації членами таких кооперативів права на житло шляхом нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту та утримання житла.
Для будівництва житла з метою набуття права власності на нього створюються житлово-будівельні кооперативи.
Для спільного володіння та користування житлом членами кооперативу створюються житлові кооперативи.
2. Діяльність житлово-будівельних (житлових) кооперативів регулюється Цивільним кодексом України, цим Законом, Законом України "Про кооперацію" та статутами житлово-будівельних (житлових) кооперативів.
3. Житлово-будівельному (житловому) кооперативу, усі члени якого є особами, які можуть скористатися державною підтримкою для реалізації права на житло, та інформація про яких внесена до Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи, за рішенням органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування надається земельна ділянка для будівництва багатоквартирного будинку в порядку, визначеному Земельним кодексом України.
