досягнуто належного рівня забезпечення населення якісною і безпечною питною водою;
налагоджено управління відходами, що утворюються внаслідок бойових дій;
удосконалено державний моніторинг стану навколишнього природного середовища та забезпечено регулярне інформування населення про екологічну ситуацію, зокрема про якість атмосферного повітря;
зріс рівень екологічної культури населення.
Операційна ціль 12. Захист персональних даних
Захист персональних даних є складовою права на недоторканність особистого і сімейного життя і передбачає гарантування фізичній особі, персональні дані якої обробляються, прав, зокрема, на доступ до своїх персональних даних і отримання інформації про умови надання такого доступу, а також інформації про третіх осіб, яким передаються такі персональні дані, на захист своїх персональних даних від незаконної обробки та випадкової втрати, звертатися зі скаргами на обробку своїх персональних даних до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини або до суду, відкликати згоду на обробку персональних даних, знати механізм автоматичної обробки персональних даних.
Вимоги щодо захисту персональних даних мають наскрізний характер. Вони поширюються на всі сфери суспільного життя і є невід’ємною складовою забезпечення та захисту прав і свобод людини. Такі вимоги застосовуються до будь-яких цілей обробки персональних даних, незалежно від володільця чи розпорядника персональних даних, технологій, що використовуються, зокрема технологій штучного інтелекту, а також від мети і засобів їх обробки.
В умовах збройної агресії Російської Федерації проти України захист права на приватність і безпечне цифрове середовище набуває критичного значення, оскільки незаконне використання персональних даних може становити безпосередню загрозу життю і безпеці людей, а також національній безпеці України, зокрема, шляхом ідентифікації місця перебування людини, її близьких осіб, кола соціальних контактів, використання інформації для тиску, примусу до співпраці чи інформаційно-психологічних впливів.
Особливо небезпечними є витоки даних про військовослужбовців, працівників розвідувальних та правоохоронних органів, ветеранів війни, осіб, які постраждали внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, членів їх сімей. Відтак існує необхідність посилення захисту баз персональних даних, особливо тих, які обробляються в складових сектору безпеки і оборони, інших державних органах.
Динамічне збільшення обсягів цифрових даних зумовлює необхідність запровадження додаткових ефективних заходів кібербезпеки та гарантування належного захисту персональних даних. Ці виклики посилюються в умовах активного розвитку та впровадження технологій штучного інтелекту, які дедалі більше впливають на процеси збирання, накопичення, зберігання, обробки, формування, поширення та доступу до інформації. Проблемою залишається накопичення надмірних баз персональних даних, володільцями та/або розпорядниками яких є юридичні особи усіх форм власності, органи державної влади чи органи місцевого самоврядування, фізичні особи – підприємці, які обробляють персональні дані.
Відсутність чітко визначених підзаконними нормативно-правовими актами процедур обробки та захисту таких даних призводить до фрагментарності і несистемності у забезпеченні принципів законності та пропорційності. Також проблемою є неправомірна обробка персональних даних, зокрема без належної правової підстави або з порушенням установлених законодавством вимог, що порушує право на повагу приватного життя та створює додаткові ризики витоку і зловживання інформацією. Недостатній рівень обізнаності суб’єктів владних повноважень, суб’єктів господарювання та населення щодо вимог законодавства у сфері захисту персональних даних, прав суб’єктів персональних даних та обов’язків володільців і розпорядників персональних даних негативно впливає на практику обробки персональних даних та ускладнює забезпечення належного рівня їх захисту.
Окремої уваги потребує забезпечення належного рівня захисту персональних даних дітей, а також гарантування конфіденційності інформації про потерпілих (постраждалих) у кримінальних провадженнях, зокрема щодо воєнних злочинів, у тому числі сексуального насильства, пов’язаного із збройною агресією Російської Федерації проти України.
Підготовка та підвищення кваліфікації фахівців у сфері захисту персональних даних потребують систематичного підходу. Водночас відсутність інституційного механізму незалежного контролю за додержанням права на захист персональних даних ускладнює реалізацію законодавчих гарантій та знижує ефективність запобігання порушенням. Також законодавство України у сфері захисту персональних даних потребує подальшого вдосконалення та приведення у відповідність зі стандартами Ради Європи та актами права Європейського Союзу (acquis ЄС), зокрема із положеннями Регламенту Європейського Парламенту та Ради (ЄС) 2016/679 від 27 квітня 2016 року про захист фізичних осіб у зв’язку з опрацюванням персональних даних і про вільний рух таких даних, та про скасування Директиви 95/46/ЄС (Загальний регламент про захист даних), а також Директиви (ЄС) 2016/680 Європейського Парламенту та Ради від 27 квітня 2016 року про захист фізичних осіб у зв’язку з опрацюванням персональних даних компетентними органами для цілей запобігання, розслідування, виявлення або переслідування за вчинення кримінальних правопорушень або виконання кримінальних покарань і про вільний рух таких даних, а також про скасування Рамкового рішення Ради 2008/977/JHA.
Завданнями, спрямованими на реалізацію операційної цілі, є:
забезпечення приведення національного законодавства у сфері захисту персональних даних у відповідність із актами права Європейського Союзу (acquis ЄС), зокрема Регламентом Європейського Парламенту та Ради (ЄС) 2016/679 від 27 квітня 2016 року;
посилення інституційної спроможності та забезпечення ефективності незалежного контролю за додержанням законодавства у сфері захисту персональних даних відповідно до європейських стандартів;
підвищення рівня обізнаності населення, суб’єктів господарювання та суб’єктів владних повноважень щодо прав і обов’язків у сфері захисту персональних даних з метою забезпечення належної обробки та запобігання порушенням права на повагу до приватного життя;
створення ефективних механізмів для запобігання та протидії неправомірній обробці персональних даних дітей, зокрема розповсюдження фото- та відеоматеріалів без згоди батьків, інших законних представників дитини або самих дітей;
удосконалення системи управління персональними даними для запобігання створенню та зберіганню надмірних баз даних.
Очікувані результати:
забезпечено ефективні механізми реалізації права на захист персональних даних і правовий захист у разі їх порушення з урахуванням ризиків, пов’язаних із цифровізацією та використанням технологій штучного інтелекту;
підвищено рівень обізнаності населення, суб’єктів господарювання та суб’єктів владних повноважень щодо прав і обов’язків у сфері захисту персональних даних;
запроваджено ефективні механізми контролю та гарантії захисту від неправомірного збирання, використання і поширення персональних даних;
підвищено рівень захисту персональних даних дітей;
удосконалено практики обробки та зберігання персональних даних з метою запобігання надмірному збиранню й зберіганню таких даних.
Операційна ціль 13. Забезпечення права на доступ до правосуддя
Право на доступ до правосуддя передбачає можливість безперешкодного звернення до суду для захисту прав, свобод та законних інтересів. Крім того, суб’єкти правовідносин мають право на доступ до передбачених законом позасудових механізмів захисту прав.
Унаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України реалізація права на доступ до правосуддя для значної кількості осіб ускладнилася. Вимушене припинення роботи частини судів, зміна територіальної підсудності судових справ, масове переміщення осіб, а також ускладнення процесу обліку справ і доступу до інформації про їх розгляд негативно вплинули на можливість осіб своєчасно реалізовувати право на судовий захист.
У зв’язку з цим, актуальним є вдосконалення механізмів визначення та зміни територіальної підсудності судових справ, зокрема шляхом запровадження міжсудового (екстериторіального) автоматизованого розподілу справ з урахуванням чітких критеріїв, установлених законодавством. Такий підхід дасть змогу забезпечити безперервність здійснення правосуддя, рівномірне використання кадрового потенціалу судової системи та своєчасний розгляд справ у разі неможливості роботи окремих судів або істотного ускладнення доступу до них.
В умовах воєнного стану, безпекових загроз, регулярних повітряних тривог, а також перебоїв з енергопостачанням і зв’язком особливої актуальності набуває питання подальшої цифрової трансформації судочинства. Зазначене зумовлює необхідність розширення можливостей дистанційної участі в судових засіданнях, проведення судових засідань у режимі відеоконференції з метою забезпечення доступу до правосуддя.
Функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, електронних кабінетів і механізмів участі в судових засіданнях у режимі відеоконференції створює передумови для реалізації процесуальних прав учасників справи незалежно від їх місця перебування. Водночас безперервність здійснення правосуддя потребує належного технічного й організаційного забезпечення роботи судів.
Гарантування доступу до безоплатної правничої допомоги є одним із ключових елементів реалізації права на доступ до правосуддя для осіб, які мають право на її отримання відповідно до Закону України "Про безоплатну правничу допомогу".
В умовах дії правового режиму воєнного стану надання такої допомоги ускладнюється внаслідок обмеження можливостей забезпечення її доступності для осіб, які перебувають на територіях ведення бойових дій та тимчасово окупованій території України, що створює додаткові перешкоди в реалізації права на отримання відповідної допомоги, зокрема для осіб похилого віку, осіб з інвалідністю та інших вразливих категорій населення.
Забезпечення ефективності правосуддя передбачає також дотримання розумних строків судового розгляду, наявність дієвих засобів юридичного захисту, на чому наголошено Європейським судом з прав людини у справах "Меріт проти України" (заява № 66561/01) і "Світлана Науменко проти України" (заява № 41984/98).
Крім того, продовжує залишатися актуальною проблема забезпечення своєчасного та повного виконання рішень національних судів, системний характер якої раніше був предметом розгляду Європейського суду з прав людини, зокрема у справах "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява № 40450/04) та "Бурмич та інші проти України" (заява № 46852/13).
Існування цієї проблеми зумовлене недоліками нормативно-правового регулювання та адміністративної практики органів державної влади, які мають системний характер і потребують комплексних законодавчих та інституційних змін. Відповідні заходи поступово впроваджуються в межах виконання плану заходів щодо реалізації Національної стратегії розв’язання проблеми невиконання рішень судів, боржниками за якими є державний орган або державне підприємство, установа, організація, на період до 2027 року, затвердженої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 березня 2021 року № 210-р.
Окремої уваги потребує забезпечення належного доступу до правосуддя для осіб, які потребують додаткових гарантій такого доступу, дотримання дружнього до дитини підходу в судових і позасудових процедурах, зокрема шляхом реалізації Національної стратегії захисту прав дитини у сфері юстиції на період до 2028 року та операційного плану заходів з її реалізації у 2025-2028 роках, схвалених розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 708-р.
Актуальним залишається питання розвитку системи позасудового врегулювання спорів і підвищення рівня обізнаності населення щодо доступних механізмів альтернативного вирішення спорів. Щодо необхідності вдосконалення відповідних механізмів, зокрема, зазначено в аналітичному звіті Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) "OECD Justice Review of Ukraine: Delivering Better Justice Outcomes for People", опублікованому в червні 2026 року. Недостатній розвиток таких механізмів та низький рівень поінформованості населення про можливості їх використання обмежують доступність альтернативних способів урегулювання спорів. У зв’язку з цим важливим є розвиток механізмів альтернативного вирішення спорів як додаткових способів захисту прав та законних інтересів, що доповнюють судовий захист.
Забезпечення ефективного доступу до правосуддя відповідно до європейських стандартів є невід’ємною складовою реформ у сфері верховенства права та передбачає, зокрема, здійснення комплексу заходів у межах виконання Дорожньої карти з питань верховенства права, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14 травня 2025 року № 475-р, спрямованих на зміцнення незалежності, ефективності і доступності системи правосуддя, забезпечення належних процесуальних гарантій та ефективних засобів юридичного захисту.
У цьому контексті приведення національного законодавства у відповідність зі стандартами Європейського Союзу у сфері процесуальних прав підозрюваних та обвинувачених у кримінальному провадженні потребує подальшої імплементації ключових актів права Європейського Союзу (acquis ЄС) та ефективного застосування відповідних положень на практиці.
Актуальним викликом залишається необхідність формування комплексної системи підтримки потерпілих, що передбачатиме належне інформування про перебіг кримінального провадження та доступ до спеціалізованої допомоги, з урахуванням стандартів і вимог, визначених відповідними актами права Європейського Союзу (acquis ЄС).
Завданнями, спрямованими на реалізацію операційної цілі, є:
удосконалення та розширення можливостей проведення дистанційних судових проваджень, забезпечення ефективних механізмів участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції з урахуванням розвитку цифрових технологій;
удосконалення правових та організаційних механізмів визначення територіальної підсудності судових справ, зокрема шляхом запровадження міжсудового (екстериторіального) автоматизованого розподілу окремих категорій справ, з метою забезпечення безперервного та ефективного здійснення правосуддя;
удосконалення правового регулювання у сфері кримінального і цивільного судочинства та практики його здійснення з метою забезпечення ефективного судочинства відповідно до вимог статей 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та виконання рішень Європейського суду з прав людини в цій сфері, а також запровадження ефективного засобу захисту у випадках надмірної тривалості судового розгляду відповідно до стандартів Європейського суду з прав людини;
забезпечення своєчасного та повного виконання судових рішень, які набрали законної сили і були звернуті до виконання, зокрема рішень, боржниками за якими є державні органи, державні підприємства, установи та організації, усунення системних причин невиконання або тривалого виконання судових рішень шляхом удосконалення законодавчих, інституційних і фінансових механізмів їх виконання відповідно до вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини;
забезпечення належного врахування практики Європейського суду з прав людини в діяльності органів судової влади та суддівського врядування з метою підвищення рівня якості правосуддя і запобігання порушенням прав людини, зокрема шляхом належного офіційного перекладу та оприлюднення відповідної практики, підготовки узагальнень такої практики, включення відповідних питань до програм підготовки і навчання суддів, а також систематичного аналізу практики Європейського суду з прав людини для виявлення та усунення недоліків у національній судовій практиці;
розвиток інституту позасудового захисту прав людини і підвищення рівня обізнаності про альтернативні способи вирішення спорів;
приведення законодавства щодо процесуальних прав підозрюваних, обвинувачених та потерпілих у кримінальних провадженнях у відповідність із міжнародними, зокрема європейськими, стандартами і забезпечення його належного застосування;
забезпечення дотримання стандартів правосуддя, дружнього до дитини, та процесуальних гарантій для дітей в усіх формах їх взаємодії з системою правосуддя незалежно від їх процесуального статусу, зокрема у кримінальному, цивільному та адміністративному судочинстві, у провадженнях в справах про адміністративні правопорушення, а також у відповідних позасудових процедурах;
посилення спроможності системи надання безоплатної первинної та вторинної правничої допомоги з метою підвищення її доступності та якості, зокрема для осіб, які потребують додаткових гарантій доступу до правосуддя;
підвищення рівня цифрової грамотності учасників судових проваджень та інших учасників відповідних правовідносин, зокрема з метою забезпечення ефективної участі у судових засіданнях у режимі відеоконференції.
Очікувані результати:
забезпечено право кожного на доступ до правосуддя, здійснення його в розумні строки з урахуванням міжнародних, зокрема європейських, стандартів;
підвищено сталість функціонування судової системи, зокрема шляхом розвитку дистанційного судочинства та вдосконалення механізмів визначення територіальної підсудності судових справ;
розвинено альтернативні методи вирішення спорів, підвищено рівень правової обізнаності населення щодо можливостей їх застосування;
забезпечено відповідність національного законодавства та практики у сфері процесуальних прав у кримінальному провадженні міжнародним, зокрема європейським, стандартам, у тому числі щодо прав підозрюваних, обвинувачених та потерпілих;
підвищено ефективність виконання судових рішень і посилено гарантії своєчасного та повного їх виконання, зокрема рішень, боржниками за якими є державні органи, державні підприємства, установи, організації;
забезпечено належний доступ до правосуддя для осіб, які потребують додаткових гарантій такого доступу, зокрема шляхом упровадження дружнього до дитини підходу в судових процедурах, а також забезпечено відповідні гарантії захисту прав та інтересів таких осіб у позасудових процедурах;
забезпечено доступ до своєчасної і якісної безоплатної первинної та вторинної правничої допомоги, зокрема для осіб, які потребують додаткових гарантій доступу до правосуддя;
забезпечено опанування учасниками судових проваджень та іншими учасниками відповідних правовідносин необхідних цифрових навичок для ефективного користування електронними сервісами судової влади, у тому числі інструментами дистанційної участі в судових засіданнях.
Операційна ціль 14. Запобігання та протидія дискримінації, мові ворожнечі і кримінальним правопорушенням з мотивів нетерпимості, дотримання прав ЛГБТІК+
Запобігання та протидія дискримінації передбачає вжиття заходів щодо недопущення будь-яких форм нерівного ставлення та обмеження прав і свобод осіб за ознаками статі, раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками, а також усунення наслідків такої дискримінації і забезпечення рівності в усіх сферах суспільного життя.
Окремої уваги потребує посилення захисту прав і свобод осіб, які є особливо вразливими до проявів дискримінації, зокрема осіб, які належать до національних меншин (спільнот) України, осіб з інвалідністю тощо.
Мова ворожнечі та кримінальні правопорушення з мотивів нетерпимості (ненависті) потребують комплексного реагування з метою гарантування поваги до гідності кожної людини відповідно до актів права Європейського Союзу (acquis ЄС), зокрема Рамкового рішення Ради 2008/913/JHA від 28 листопада 2008 року про боротьбу з деякими формами та проявами расизму і ксенофобії засобами кримінального права та Директиви Ради 2000/43/ЄС від 29 червня 2000 року про імплементацію принципу однакового ставлення до осіб незалежно від расового або етнічного походження.
Актуальними в зазначених сферах залишаються такі проблемні питання:
запобігання та протидія дискримінації – потреба у подальшому вдосконаленні механізмів забезпечення захисту від дискримінації, зокрема в частині впровадження адміністративної відповідальності за такі правопорушення, і необхідність створення системи збору, обробки, аналізу, обміну та оприлюднення дезагрегованих даних про такі випадки;
протидія мові ворожнечі – необхідність вдосконалення правового регулювання механізмів захисту від мови ворожнечі, зокрема в цифровому середовищі, та посилення міжінституційної координації в її виявленні і протидії мові ворожнечі;
кримінальні правопорушення з мотивів нетерпимості (ненависті) – потреба у подальшому вдосконаленні кримінально-правових механізмів реагування, зокрема щодо належного встановлення та врахування мотиву нетерпимості (ненависті) працівниками правоохоронних органів, а також упровадження уніфікованих підходів до розслідування і розгляду таких справ.
Положення законодавства України про кримінальну відповідальність, які підлягають застосуванню правоохоронними органами в частині кваліфікації діянь, що містять ознаки мови ворожнечі, не повною мірою забезпечують належне охоплення всіх її проявів з огляду на постійний розвиток суспільних відносин та ускладнення їх правового регулювання.
Окремим проблемним аспектом залишається відсутність спеціальних процесуальних механізмів розгляду справ про дискримінацію, що ускладнює доступ потерпілих осіб до правосуддя. Крім того, положення національного законодавства потребують гармонізації з актами права Європейського Союзу (acquis ЄС), зокрема в частині розподілу тягаря доказування у справах про дискримінацію відповідно до положень Директиви Ради 2004/113/ЄС від 13 грудня 2004 року про імплементацію принципів рівності чоловіків і жінок у доступі до товарів і надання послуг. Такі зміни спрямовані на усунення процесуальних лакун, які можуть перешкоджати ефективному захисту від дискримінації.
Окремої уваги в частині захисту потерпілих від дискримінації, мови ворожнечі та кримінальних правопорушень з мотивів нетерпимості (ненависті) заслуговує забезпечення їх доступу до безоплатної вторинної правничої допомоги стосовно питань, пов’язаних із захистом їх прав і законних інтересів.
ЛГБТІК+ залишаються однією із груп з підвищеним ризиком дискримінації, мови ворожнечі та інших проявів нетерпимості (ненависті). Сексуальна орієнтація, гендерна ідентичність, гендерне самовираження та статеві ознаки (характеристики) потребують більш чіткого й послідовного відображення в законодавстві, зокрема у положеннях, що регулюють відповідальність за кримінальні правопорушення з мотивів нетерпимості, та в механізмах захисту від дискримінації. Крім того, зберігаються проблеми, пов’язані з недостатньою обізнаністю ЛГБТІК+ щодо механізмів захисту своїх прав, недостатнім рівнем довіри до органів державної влади та наявних механізмів захисту прав, побоюваннями щодо стигматизації тощо. Унаслідок цього значна частина постраждалих не звертається по допомогу, навіть за наявності передбачених законодавством підстав для захисту своїх прав.
Потребують подальшого вдосконалення механізми доступу ЛГБТІК+ до соціального захисту, адміністративних, соціальних, медичних, освітніх та інших послуг, правничої допомоги.
З огляду на необхідність забезпечення ефективного механізму захисту від дискримінації особливого значення набуває належна інституційна спроможність національного органу з питань рівності. Посилення інституційної спроможності Уповноваженого як національного органу з питань рівності, зокрема забезпечення належного обсягу його повноважень, достатніх людських, фінансових і технічних ресурсів та гарантій його незалежності, є важливою складовою виконання Україною зобов’язань у сфері європейської інтеграції, зокрема з урахуванням положень Директиви Ради (ЄС) 2024/1499 від 7 травня 2024 року щодо стандартів для органів з питань рівності у сфері рівного ставлення до осіб незалежно від їхнього расового чи етнічного походження, рівного ставлення у питаннях зайнятості та професійної діяльності незалежно від релігії чи переконань, інвалідності, віку чи сексуальної орієнтації, рівного ставлення до жінок і чоловіків у питаннях соціального забезпечення та у доступі до товарів і послуг та їх наданні, а також про внесення змін до Директив 2000/43/ЄС та 2004/113/ЄС, Директиви (ЄС) 2024/1500 Європейського Парламенту та Ради від 14 травня 2024 року щодо стандартів для органів з питань рівності у сфері рівного ставлення та рівних можливостей між жінками та чоловіками у питаннях зайнятості та професійної діяльності, а також про внесення змін до Директив 2006/54/ЄС та 2010/41/ЄС.
Завданнями, спрямованими на реалізацію операційної цілі, є:
удосконалення законодавства України у сфері запобігання та протидії дискримінації, мові ворожнечі та кримінальним правопорушенням з мотивів нетерпимості (ненависті) відповідно до міжнародних, зокрема європейських, стандартів;
створення та розвиток механізмів збирання, оброблення, аналізу, обміну та оприлюднення дезагрегованих даних про випадки та прояви дискримінації з посиленням міжвідомчої та міжсекторальної координації і взаємодії, забезпеченням доступності таких даних;
забезпечення участі національного органу з питань рівності у формуванні та функціонуванні системи збирання, дезагрегації, аналізу та використання даних про дискримінацію, зокрема за захищеними ознаками і сферами суспільних відносин, з метою оцінювання стану забезпечення рівності, виявлення проявів дискримінації та підготовки відповідних рекомендацій відповідно до Директиви Ради (ЄС) 2024/1499 від 7 травня 2024 року, а також Директиви (ЄС) 2024/1500 Європейського Парламенту та Ради від 14 травня 2024 року;
забезпечення ефективності механізмів юридичного захисту від дискримінації в судових та адміністративних провадженнях;
удосконалення системи обліку кримінальних правопорушень на ґрунті нетерпимості (ненависті) та мови ворожнечі, а також забезпечення належного розслідування і притягнення до відповідальності за такі правопорушення;
підвищення рівня обізнаності населення, зокрема ЛГБТІК+, щодо механізмів захисту прав у сфері запобігання та протидії дискримінації, мови ворожнечі і кримінальних правопорушень з мотивів нетерпимості (ненависті), а також сприяння формуванню толерантного і недискримінаційного суспільного середовища;
розвиток інституційної спроможності органів державної влади, органів місцевого самоврядування у сфері запобігання та протидії дискримінації, а також належного реагування на правопорушення, пов’язані з насильством на ґрунті нетерпимості (ненависті) та мовою ворожнечі;
запровадження проходження навчання для працівників правоохоронних органів і суддів щодо розслідування та розгляду кримінальних правопорушень з мотивів нетерпимості (ненависті) із застосуванням підходів, орієнтованих на потерпілих, відповідно до міжнародних, зокрема європейських, стандартів;
забезпечення прав осіб, які є потерпілими від дискримінації та кримінальних правопорушень з мотивів нетерпимості (ненависті), на доступ до безоплатної вторинної правничої допомоги з питань захисту їх порушених прав і законних інтересів;
забезпечення систематичного виявлення, фіксації та належного, всебічного, повного та неупередженого розслідування кримінальних правопорушень з мотивів нетерпимості (ненависті), а також належної правової оцінки таких правопорушень відповідно до міжнародних, зокрема європейських, стандартів.
Очікувані результати:
забезпечено доступ кожній особі до дієвих засобів попередження, реагування та захисту від дискримінації;
підвищено рівень довіри осіб, які зазнали дискримінації або кримінальних правопорушень з мотивів нетерпимості (ненависті), зокрема ЛГБТІК+, до органів державної влади та правозахисних механізмів, зменшено рівень стигматизації і латентності таких правопорушень;
забезпечено функціонування ефективної системи реагування та протидії проявам дискримінації, мові ворожнечі і кримінальним правопорушенням з мотивів нетерпимості (ненависті) (зокрема, расизму та ксенофобії);
забезпечено функціонування узгодженого міжвідомчого механізму формування та аналізу дезагрегованих даних про дискримінацію, мову ворожнечі та кримінальні правопорушення з мотивів нетерпимості (ненависті), який забезпечує розмежування повідомлених і встановлених компетентними органами випадків, відображення результатів, реагування на них, захист конфіденційної інформації та доступність знеособленої узагальненої статистичної інформації відповідно до міжнародних, зокрема європейських, стандартів;
забезпечено особам, які є потерпілими від дискримінації та кримінальних правопорушень з мотивів нетерпимості (ненависті), реальний доступ до своєчасної та якісної безоплатної вторинної правничої допомоги з питань захисту їх порушених прав і законних інтересів;
застосовано працівниками правоохоронних органів та суддями унормовані підходи щодо розслідування і розгляду кримінальних правопорушень з мотивів нетерпимості (ненависті) відповідно до практики Європейського суду з прав людини та міжнародних, зокрема європейських, стандартів;
забезпечено потерпілим від дискримінації, мови ворожнечі та кримінальних правопорушень з мотивів нетерпимості (ненависті) доступ до ефективних механізмів підтримки і захисту.
Операційна ціль 15. Забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, протидія домашньому насильству, насильству за ознакою статі та сексуальному насильству
Забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків передбачає усунення обмежень чи привілеїв за ознакою статі та створення рівних умов для реалізації рівних прав, подолання соціальних бар’єрів і гендерних стереотипів, які перешкоджають жінкам і чоловікам рівною мірою брати участь у всіх сферах життєдіяльності суспільства. Протидія сексуальним домаганням, насильству за ознакою статі, сексуальному насильству та домашньому насильству полягає у створенні безпечного середовища для всіх осіб незалежно від їх статі та вжиття всіх передбачених законом заходів для притягнення винних осіб до відповідальності.
Прагнучи досягти кращих міжнародних, зокрема європейських, стандартів рівності, Україна системно оновлює національне законодавство з питань забезпечення рівності жінок і чоловіків. Дотримання принципу забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків залишається одним із пріоритетів державної політики на шляху до досягнення сталого розвитку. За даними Global Gender Gap Report 2025, Україна покращила свій результат на одну позицію порівняно з 2024 роком і посіла 62-ге місце серед 148 країн із балом 0,730.
Водночас усупереч ужитим заходам, Україна у період збройної агресії Російської Федерації стикається з додатковими викликами у впровадженні принципів гендерної рівності, зумовленими, зокрема, зростанням соціально-економічної вразливості.
Рівень врахування принципу забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків під час формування та реалізації державної політики у сфері безпеки, оборони і гуманітарної допомоги залишається недостатнім. Жінки і надалі обмежено представлені у процесах ухвалення рішень, що знижує ефективність та інклюзивність таких процесів.
Забезпечення рівних можливостей жінок і чоловіків у сфері освіти, соціально-економічній та інших сферах, а також подолання системних бар’єрів і гендерних стереотипів здійснюється, зокрема, шляхом реалізації та виконання: Державної стратегії забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2030 року, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12 серпня 2022 року № 752-р; операційного плану заходів з реалізації у 2025–2027 роках Державної стратегії забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2030 року, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 травня 2025 року № 439-р; Національної стратегії подолання гендерного розриву в оплаті праці на період до 2030 року, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 вересня 2023 року № 815-р; операційного плану заходів з реалізації у 2026–2028 роках Національної стратегії подолання гендерного розриву в оплаті праці на період до 2030 року, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 травня 2026 року № 504-р; Стратегії впровадження гендерної рівності у сфері освіти до 2030 року, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2022 року № 1163-р; операційного плану заходів на 2025–2027 роки з реалізації Стратегії впровадження гендерної рівності у сфері освіти до 2030 року, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25 березня 2025 року № 260-р; Національного плану дій з виконання Резолюції Ради Безпеки ООН 1325 "Жінки, мир, безпека" на період до 2030 року, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2026 року № 214-р.
Також подальших зусиль вимагає забезпечення практичної реалізації Закону України від 20 листопада 2024 року № 4067–IX "Про правовий і соціальний захист осіб, постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного із збройною агресією Російської Федерації проти України, та надання їм невідкладних проміжних репарацій", зокрема щодо функціонування механізму визнання осіб постраждалими, надання невідкладних проміжних репарацій та доступу постраждалих осіб до послуг з урахуванням їх потреб.
Домашнє насильство, насильство за ознакою статі та сексуальне насильство залишаються критичними проблемами в Україні, а доступ до своєчасних якісних та інклюзивних послуг для постраждалих – ускладненим. Попри зростання ефективності розслідування, висока латентність цих правопорушень, зумовлена, зокрема, недовірою постраждалих до правоохоронних органів і судової системи, недостатнім рівнем обізнаності щодо механізмів захисту та порядку звернення, а також стигматизацією і ризиками повторної віктимізації, суттєво ускладнює цей процес.
Викликом залишається недостатня координація та взаємодія між суб’єктами, які здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству та/або насильству за ознакою статі, сексуальному насильству, розпорошення зусиль і дублювання функцій, що знижує результативність відповідної діяльності.
Ще однією проблемою є насильство у цифровому просторі, що може проявлятися, зокрема, в основних формах кібернасильства (кібердомагання, кіберпереслідування, кіберфлешингу та кіберпідбурювання до насильства чи ненависті), які непропорційно впливають на жінок, особливо дівчат, і чоловіків. Складність протидії цим правопорушенням зумовлена наявністю прогалин у правовому регулюванні та недостатньою ефективністю механізмів реагування і притягнення винних осіб до відповідальності.
Суттєвим і вкрай чутливим питанням залишається забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків та недискримінації в секторі безпеки і оборони України. Особливості проходження служби у складових цього сектора, зокрема встановлена субординація, система підпорядкування та влада командира, зумовлюють випадки неповідомлення особою, яка зазнала дискримінації, сексуальних домагань чи насильства за ознакою статі тощо, про такий факт через побоювання настання негативних наслідків для подальшого проходження служби. Недостатня розвиненість спеціалізованих механізмів запобігання та реагування на такі факти, адаптованих до особливостей служби у складових сектору безпеки і оборони, а також недостатність програм підтримки постраждалих, чітких алгоритмів реагування та превентивних заходів спричиняють значний рівень латентності таких правопорушень.
Водночас з метою приведення національного законодавства у відповідність із європейськими стандартами та актами права Європейського Союзу (acquis ЄС), зокрема, необхідно забезпечити ефективну імплементацію та реалізацію Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами та Директиви (ЄС) 2024/1385 Європейського Парламенту та Ради про протидію насильству над жінками та домашньому насильству, зокрема шляхом посилення захисту постраждалих через індивідуальну оцінку потреб і надання послуг з підтримки, а також розвитку механізмів запобігання та протидії насильству, учиненого, зокрема, в цифровому просторі.
Завданнями, спрямованими на реалізацію операційної цілі, є:
створення умов для забезпечення рівної участі жінок і чоловіків у прийнятті управлінських рішень в усіх сферах життєдіяльності суспільства та розвитку жіночого лідерства;
забезпечення застосування комплексних механізмів моніторингу та оцінки політики щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків;
удосконалення законодавства України відповідно до актів права Європейського Союзу (acquis ЄС) у сфері запобігання насильству стосовно жінок, домашньому насильству та боротьби з цими явищами;
забезпечення доступності допомоги особам, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі, сексуального насильства, у тому числі пов’язаного зі збройною агресією Російської Федерації проти України, зокрема через розвиток і моніторинг функціонування національної системи підтримки постраждалих, зокрема, відповідно до кращих європейських стандартів та практик;
посилення інституційної спроможності органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо реалізації законодавства у сфері запобігання та протидії домашньому насильству та/або насильству за ознакою статі, сексуальному насильству і забезпечення їх ефективної співпраці і взаємодії;
розроблення та впровадження ефективних механізмів запобігання, протидії та реагування на факти дискримінації, сексуальних домагань і насильства за ознакою статі тощо у складових сектору безпеки і оборони, включаючи безпечні та конфіденційні канали повідомлення, неупереджений розгляд повідомлень, захист від переслідування у зв’язку зі зверненням та надання комплексної підтримки постраждалим;
підвищення рівня обізнаності населення щодо форм, проявів і наслідків домашнього насильства, насильства за ознакою статі, сексуального насильства та забезпечення належного інформування про механізми їх запобігання, виявлення, реагування та доступу до допомоги постраждалим особам, у тому числі від сексуального насильства, пов’язаного зі збройною агресією Російської Федерації проти України;
створення умов для зменшення впливу стереотипних уявлень про соціальні ролі жінок і чоловіків та забезпечення гендерної рівності, зокрема у сфері доглядової праці, у тому числі через розвиток доступної доглядової інфраструктури і системи соціальних послуг, а також через популяризацію спільного розподілу виконання сімейних та доглядових обов’язків між жінками і чоловіками.
Очікувані результати:
створено умови рівного доступу жінкам і чоловікам до участі у прийнятті управлінських рішень в усіх сферах життєдіяльності суспільства;
забезпечено врахування принципу забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у формуванні та реалізації державної політики, зокрема в умовах воєнних і повоєнних трансформацій;
імплементовано в національне законодавство механізми у сфері запобігання насильству за ознакою статі, домашньому насильству та боротьби із цими явищами, у тому числі відповідно до кращих європейських стандартів і практик;
забезпечено міжвідомчу координацію та взаємодію суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері запобігання і протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та сексуальному насильству, а також запроваджено орієнтований на постраждалих підхід до запобігання, раннього виявлення та реагування на різні форми та прояви насильства;
посилено механізми запобігання, повідомлення, реагування та захисту постраждалих від дискримінації, сексуальних домагань і насильства за ознакою статі у складових сектору безпеки і оборони;
ужито заходів щодо розширення економічних можливостей жінок і чоловіків, зменшення розриву у сфері доглядової праці та нерівності у розподілі сімейних обов’язків;
забезпечено своєчасність, підвищено якість, доступність надання допомоги постраждалим особам від домашнього насильства, насильства за ознакою статі, сексуального насильства, у тому числі пов’язаного зі збройною агресією Російської Федерації проти України;
підвищено рівень обізнаності населення щодо форм, проявів і наслідків домашнього насильства, насильства за ознакою статі, сексуального насильства, у тому числі пов’язаного зі збройною агресією Російської Федерації проти України, а також забезпечено поінформованість про механізми їх запобігання, виявлення, реагування та доступу постраждалих осіб до необхідної допомоги.
Операційна ціль 16. Забезпечення та захист прав дитини
Реалізація прав дитини передбачає створення безпечного та сприятливого середовища для повноцінного розвитку і самореалізації кожної дитини, зокрема шляхом формування ефективної, узгодженої державної політики у сфері захисту прав дитини, що ґрунтується на забезпеченні найкращих інтересів дитини.
Виконуючи міжнародні, зокрема європейські, зобов’язання у сфері прав дитини Україна послідовно вживає заходів щодо ефективності національної політики у цій сфері, зокрема шляхом удосконалення законодавства у сфері захисту прав дітей, впровадження дієвих механізмів забезпечення реалізації прав та законних інтересів дітей.
Водночас збройна агресія Російської Федерації проти України суттєво ускладнила реалізацію прав дитини та призвела до безпрецедентного зростання масштабів і форм їх порушень.
Зафіксовано численні грубі порушення прав дітей, зокрема вбивства, поранення, викрадення, катування, сексуальне насильство, вербування та використання дітей у воєнних діях представниками держави-агресора. Одним із найтяжчих міжнародних злочинів, вчинених щодо українських дітей, є їх депортація або примусове переміщення.
Актуальним викликом є недостатність правових механізмів доступу та захисту прав і законних інтересів дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, які були переміщені за кордон з метою евакуації під час дії воєнного стану в Україні. У зв’язку з цим існує ризик прийняття іноземними органами рішень щодо правового статусу та влаштування евакуйованих за межі України дітей без належної взаємодії з компетентними органами України. Тож необхідним є вироблення дієвих інструментів щодо забезпечення можливостей доступу до дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, які були переміщені за кордон з метою евакуації під час дії воєнного стану в Україні, реалізації заходів для повернення таких дітей в Україну, їх возз’єднання з сім’єю або влаштування в сімейні форми виховання, усиновлення.
Нагальною залишається проблема ефективного запобігання та протидії випадкам порушення прав дітей як у системі закладів інституційного догляду та виховання, так і в сімейних формах виховання, у тому числі і біологічних сім’ях, зокрема унаслідок дій або бездіяльності батьків чи інших законних представників. Такі порушення проявляються у неналежних умовах проживання, догляду та виховання, відсутності достатніх механізмів забезпечення гарантій захисту від насильства, жорстокого поводження чи експлуатації з боку батьків, інших законних представників, а також керівників і персоналу закладів для дітей. Залежно від форми виховання вирішення проблем потребує диференційованого підходу. Такі виклики потребують як системного розвитку процесу деінституціоналізації, так і посилення превентивних заходів та соціальної підтримки сімей для гарантування права кожної дитини на безпечне зростання в сімейному оточенні.
Недостатній рівень координації та взаємодії між органами державної влади та органами місцевого самоврядування ускладнює своєчасне і комплексне реагування на потреби дітей у кризових ситуаціях. Процедури реагування на випадки порушення прав дитини залишаються надмірно складними та тривалими, що знижує ефективність захисту прав дітей та зумовлює потребу у впровадженні орієнтованих на дитину підходів в адміністративних і судових процесах, а також доступних і дієвих позасудових механізмів захисту.
Системною проблемою залишається невиконання або тривале виконання рішень національних судів у справах про повернення дітей в державу їх постійного проживання та встановлення порядку спілкування з дітьми та участі у їх вихованні. Європейський суд з прав людини неодноразово констатував такі порушення, що свідчить про структурні недоліки механізмів виконання судових рішень і надмірну тривалість адміністративних процедур, що обмежує реалізацію права дитини на сімейне життя відповідно до міжнародних стандартів.
З огляду на зазначене Україна потребує подальшого системного удосконалення державної політики у сфері захисту прав дітей, зокрема реалізації та виконання рекомендацій Комітету ООН з прав дитини; національного плану превентивних заходів щодо припинення та запобігання грубим порушенням прав дітей в умовах збройної агресії Російської Федерації проти України, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 22 березня 2024 року № 256-р; Стратегії забезпечення права кожної дитини в Україні на зростання в сімейному оточенні на 2024–2028 роки та операційного плану заходів на 2024–2026 роки з її реалізації, схвалених розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2024 року № 1201-р; Національної молодіжної стратегії до 2030 року, затвердженої Указом Президента України від 12 березня 2021 року № 94/2021; Національної стратегії захисту прав дитини у сфері юстиції на період до 2028 року та операційного плану заходів з її реалізації у 2025–2028 роках, схвалених розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 708-р.
У цьому контексті необхідною є ефективна імплементація Європейської гарантії для дітей в Україні, реалізація Національного плану щодо впровадження Європейської гарантії для дітей в Україні на період до 2030 року, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2025 року № 1558 "Про впровадження Європейської гарантії для дітей в Україні", та виконання плану заходів з реалізації Національного плану щодо впровадження Європейської гарантії для дітей в Україні на період до 2030 року, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 8 квітня 2026 року № 320-р, які розроблено на виконання Рекомендації Ради (ЄС) 2021/1004 від 14 червня 2021 року про встановлення Європейської гарантії для дітей.
Також є необхідним продовження приведення законодавства України у сфері захисту прав дитини у відповідність із актами права Європейського Союзу (acquis ЄС), зокрема з урахуванням положень Повідомлення Комісії до Європейського Парламенту, Ради, Європейського економічно-соціального комітету та Комітету регіонів щодо Стратегії ЄС з прав дитини від 24 березня 2021 року COM(2021) 142 final, Рекомендації Комісії (ЄС) 2024/1238 від 23 квітня 2024 року щодо розробки та зміцнення комплексних систем захисту дітей у найкращих інтересах дитини.
Окремим викликом є забезпечення прав дітей, які депортовані або примусово переміщені, або перебувають під ризиком депортації та/або примусового переміщення внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, та осіб з їх числа.
Наявна система повернення дітей потребує суттєвого посилення на всіх етапах – від розшуку та встановлення місцезнаходження до реінтеграції та довгострокового соціального супроводу.
Процес повернення кожної такої дитини є надзвичайно складним, багаторівневим і потребує скоординованої міжвідомчої взаємодії. Тисячі дітей зазнали примусової зміни ідентичності, русифікації та асиміляції, перебувають в умовах інформаційної ізоляції, позбавлені можливості підтримувати сімейні зв’язки, стосовно них вчиняється незаконне усиновлення, зокрема на території Російської Федерації. При цьому встановлення достовірної кількості таких дітей ускладнюється відмовою держави-агресора надавати інформацію та співпрацювати з міжнародними організаціями.
Кожен випадок повернення дитини має індивідуальний характер і потребує персоналізованого, ситуаційно зумовленого підходу із урахуванням віку, стану здоров’я, психоемоційного стану, обставин переміщення та наявності родичів або законних представників дитини. Водночас дефіцит кваліфікованих фахівців у сфері психологічної, соціальної та педагогічної підтримки, а також недостатній розвиток системи комплексної психосоціальної допомоги знижують ефективність реінтеграції дітей.
Важливим є продовження тісної взаємодії державних і недержавних інституцій, міжнародних організацій і партнерів щодо виявлення, повернення, забезпечення супроводу та реінтеграції депортованих або примусово переміщених у зв’язку із збройною агресією Російської Федерації проти України дітей, а також документування відповідних злочинів стосовно дітей і сприяння притягненню винних осіб до відповідальності за національним та міжнародним правом.
Потребує вжиття подальших заходів щодо консолідації міжнародних зусиль у питаннях примушення держави-агресора до безумовного та якнайшвидшого повернення всіх дітей, які депортовані, примусово переміщені внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, а також забезпечення реалізації права на повернення на підконтрольну Україні територію дітей, які перебувають під ризиком депортації, примусового переміщення внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, надання повної і достовірної інформації про загальну кількість, місце перебування, стан здоров’я, правовий статус таких дітей, у тому числі дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, забезпечення безперешкодного доступу до таких дітей.
Також є необхідним забезпечення ефективного розслідування порушень прав дітей внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, у тому числі фактів незаконного переміщення або депортації дитини, невиправданої затримки репатріації дитини, вербування або використання дитини для участі у збройному конфлікті, воєнних (бойових) діях, зміни її імені, громадянства України, національної і громадянської ідентичності, незаконного усиновлення дитини, взяття її під опіку / піклування громадянами Російської Федерації, інших держав, притягнення до відповідальності винних осіб.
Завданнями, спрямованими на реалізацію операційної цілі, є:
ужиття заходів, спрямованих на протидію порушенням прав дитини внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, захист прав і законних інтересів дітей в умовах збройного конфлікту та у відбудовний період, а також побудову стійкого майбутнього дітей в Україні;
забезпечення належного захисту прав і комплексної підтримки дітей, які перебувають у системі закладів інституційного догляду та виховання, сімейних формах виховання, у тому числі біологічних сім’ях, та потребують захисту і підтримки;
посилення комплексної системи запобігання, виявлення, реагування та моніторингу всіх форм насильства щодо дітей, орієнтованої на їх права та найкращі інтереси, зокрема щодо протидії фізичному, психологічному та сексуальному насильству, недбалому ставленню, експлуатації, булінгу, насильству в онлайн-середовищі, торгівлі дітьми та їх вербуванню до незаконної діяльності в інституційному, сімейному, освітньому та цифровому середовищах;
гарантування створення інтегрованої системи захисту дітей шляхом міжвідомчої співпраці, стандартизованих механізмів перенаправлення та ведення випадків, а також відповідального використання дезагрегованих даних для виявлення, захисту та підтримки дітей, які перебувають у вразливих ситуаціях, відповідно до кращих міжнародних практик, стандартів ЄС;
забезпечення ефективної реалізації реформи деінституціалізації шляхом переходу від інституційного догляду до сімейних форм виховання та послуг на рівні громади з метою забезпечення права кожної дитини зростати в сімейному середовищі, а також удосконалення збирання і забезпечення доступності якісних, достовірних, дезагрегованих та актуальних даних про дітей, які перебувають в інституційному догляді, а також отримують сімейний догляд і послуги на рівні громади;
запобігання потраплянню дітей у складні життєві обставини та гарантування ефективного захисту їх життя і здоров’я у разі виникнення таких обставин;
