Директива Європейського Парламенту і Ради 2010/13/ЄС від 10 березня 2010 року про координацію певних положень, встановлених законами, нормативно-правовими або адміністративними актами в державах-членах стосовно надання аудіовізуальних медіапослуг (Директива про аудіовізуальні медіапослуги)

1. Для цілей цієї Директиви застосовують такі терміни та означення:

(a) "аудіовізуальна медіапослуга" означає:

(i) послугу, визначену статтями 56 та 57 Договору про функціонування Європейського Союзу, якщо основним призначенням послуги або її віддільної частини є надання широкій громадськості, під редакційною відповідальністю провайдера медіапослуг, програм з метою інформування, розважання або просвіти через електронні комунікаційні мережі у значенні, встановленому у розумінні пункту (a) статті 2 Директиви 2002/21/ЄС; такою аудіовізуальною медіапослугою є або телевізійне мовлення згідно з означенням у пункті (e) цього параграфа, або аудіовізуальна медіапослуга на замовлення згідно з означенням у пункті (g) цього параграфа.

(ii) аудіовізуальне комерційне повідомлення;

(aa) "послуга платформи спільного доступу до відео" означає послугу, визначену статтями 56 та 57 Договору про функціонування Європейського Союзу, якщо основним призначенням послуги або її віддільної частини, або основним функціональним призначенням такої послуги є надання широкій громадськості програм та (або) відео, створених користувачами, за які провайдер платформи спільного доступу до відео не несе редакційної відповідальності, з метою інформування, розважання або просвіти через електронні комунікаційні мережі у розумінні пункту (a) статті 2 Директиви 2002/21/ЄС, та при цьому організація таких програм та/або відео визначається провайдером платформи спільного доступу до відео, зокрема з використанням засобів автоматизації або алгоритмів, у тому числі через показ, призначення тегів і встановлення послідовності;

(b) "програма" означає набір рухомих зображень зі звуковим супроводом, що становить окремий елемент, чи без нього незалежно від тривалості, у розкладі або каталозі, встановленому провайдером медіапослуг, і включає до себе повнометражні фільми, відеокліпи, спортивні заходи, комедійні серіали, документальні фільми, дитячі програми та оригінальні драматичні твори;

(ba) "відео, створене користувачем" означає набір рухомих зображень зі звуковим супроводом, що становить окремий елемент, чи без нього незалежно від тривалості, створений користувачем і вивантажений на платформу спільного доступу до відео цим або іншим користувачем;

(bb) "редакційне рішення" означає рішення, яке ухвалюють на регулярній основі з метою реалізації редакційної відповідальності та пов'язане з повсякденним наданням аудіовізуальної медіапослуги;

(c) "редакційна відповідальність" означає здійснення ефективного контролю за відбором програм та за їх організацією у вигляді хронологічного розкладу для телевізійного мовлення, або у вигляді каталогу для аудіовізуальних медіапослуг на замовлення. Редакційна відповідальність не обов'язково передбачає будь-яку юридичну відповідальність згідно з національним правом за контент або надані послуги;

(d) "провайдер медіапослуг" означає фізичну або юридичну особу, що несе редакційну відповідальність за вибір аудіовізуального контенту аудіовізуальної медіапослуги та визначає спосіб її організації;

(da) "провайдер платформи спільного доступу до відео" означає фізичну чи юридичну особу, яка надає послугу платформи спільного доступу до відео;

(e) "телевізійне мовлення" або "телевізійна трансляція" (тобто лінійна аудіовізуальна медіапослуга) означає аудіовізуальну медіапослугу, яку надає провайдер медіапослуг для одночасного перегляду програм згідно з розкладом програм;

(f) "мовник" означає провайдера медіапослуг телевізійного мовлення;

(g) "аудіовізуальна медіапослуга на замовлення" (тобто нелінійна аудіовізуальна медіапослуга) означає аудіовізуальну медіапослугу, яку надає провайдер медіапослуг для перегляду програм у час, довільно обраний користувачем та за його індивідуальним запитом з каталогу програм, що пропонуються провайдером медіапослуг;

(h) "аудіовізуальне комерційне повідомлення" означає зображення зі звуковим супроводом чи без нього, які призначені рекламувати, прямо чи опосередковано, товари, послуги або імідж фізичної чи юридичної особи, що здійснює господарську діяльність; такі зображення супроводжують або містяться в програмі чи відео, створеному користувачем, за плату, або за аналогічну винагороду, або з метою самореклами. Форми аудіовізуальних комерційних повідомлень включають, серед іншого, телевізійну рекламу, спонсорство, телепродаж і продакт-плейсмент;

(i) "телевізійна реклама" означає будь-яку форму повідомлення, переданого за грошову чи іншу винагороду, або саморекламу публічного або приватного підприємства чи фізичної особи у межах торгівельної, підприємницької, ремісничої або професійної діяльності з метою реклами товарів або послуг, включаючи нерухому власність, права та обов’язки, що транслюється за грошову винагороду;

(j) "приховане аудіовізуальне комерційне повідомлення" означає представлення за допомогою словесного опису або зображень товарів, послуг, назви, торговельної марки або діяльності виробника товарів чи надавача послуг у рамках програм, де таке представлення використовується провайдером медіапослуг як реклама та здатне ввести громадськість в оману щодо його призначення. Таке представлення, зокрема, вважається навмисним, якщо здійснюється за грошову чи іншу винагороду;

(k) "спонсорство" означає будь-який внесок, здійснений публічними чи приватними підприємствами або фізичними особами, які не беруть участі в наданні аудіовізуальних медіапослуг чи послуг платформи спільного доступу до відео або у виробництві аудіовізуальних творів, на фінансування аудіовізуальних медіапослуг, послуг платформи спільного доступу до відео, відео, створених користувачами, або програм з метою просування свого імені, торговельної марки, іміджу, діяльності чи продуктів;

(l) "телепродаж" означає прямі пропозиції для глядацької аудиторії з метою продажу товарів або послуг, включаючи нерухоме майно, права та зобов’язання, що транслюється за грошову винагороду;

(m) "продакт-плейсмент" означає будь-яку форму аудіовізуального комерційного повідомлення, до якого включені або в якому міститься посилання на продукт, послугу або їхню торговельну марку, яке з'являється в програмі або у відео, створеному користувачем, за плату чи аналогічну винагороду;

(n) "європейські твори" означає:

(i) твори, що походять з держав-членів;

(ii) твори, що походять з інших європейських держав, які є сторонами Європейської конвенції про транскордонне телебачення Ради Європи та які відповідають вимогам параграфа 3;

(iii) твори спільного виробництва у рамках угод в аудіовізуальному секторі, укладених між Союзом та третіми країнами, та які відповідають умовам, що їх визначено у кожній з таких угод.

2. Застосування положень підпунктів (i) та (ii) пункту (n) параграфа 1 обумовлено тим, чи є твори з держав-членів об’єктом дискримінаційних заходів у відповідній третій країні.

3. Твори, зазначені у пунктах (i) та (ii) пункту (n) параграфа 1, є творами переважно створеними авторами та працівниками, які проживають в одній або більше державах, зазначених у згаданих положеннях, за умови що вони відповідають одній з таких трьох умов:

(i) вони створені одним або кількома виробниками, які мають осідок в одній або кількох таких державах;

(ii) виробництво творів перебуває під наглядом та фактично контролюється одним або кількома виробниками, які мають осідок в одній або кількох таких державах;

(iii) внесок співвиробників таких держав у загальну суму вартості спільного виробництва є переважним і спільне виробництво не контролюється одним або кількома виробниками, які мають осідок за межами таких держав.

4. Твори, що не є європейськими творами у розумінні пункту (n) параграфа 1, але створені в рамках двосторонніх угод про спільне виробництво, укладених між державами-членами та третіми країнами, вважаються європейськими творами за умови, що співвиробники з Союзу фінансують більшу частку загальних витрат на виробництво, а виробництво не контролюється одним або кількома виробниками, які мають осідок за межами території держав-членів.

1. Кожна держава-член забезпечує, щоб усі аудіовізуальні медіапослуги, які транслюються провайдерами медіапослуг під її юрисдикцією, відповідали правилам системи права, які застосовуються до аудіовізуальних медіапослуг, призначених для громадськості в такій державі-члені.

2. Для цілей цієї Директиви, провайдерами медіапослуг під юрисдикцією держави-члена є будь-які з таких:

(a) провайдери, що мають осідок у такій державі-члені відповідно до параграфа 3;

(b) провайдери, до яких застосовується параграф 4.

3. Для цілей цієї Директиви, провайдер медіапослуг вважається таким, що має осідок у державі-члені, в таких випадках:

(a) головний офіс провайдера медіапослуг розташований у такій державі-члені та редакційні рішення про аудіовізуальні медіапослуги ухвалюються в такій же державі-члені;

(b) якщо головний офіс провайдера медіапослуг розташований в одній державі-члені, а редакційні рішення щодо аудіовізуальних медіапослуг ухвалюються в іншій державі-члені, то провайдер медіапослуг вважається таким, що має осідок у тій державі-члені, у якій працює значна частина працівників, залучених до діяльності з надання аудіовізуальних медіапослуг, пов'язаних із програмою. Якщо значна частина працівників, залучених до надання аудіовізуальних медіапослуг, пов’язаних із програмою, здійснює діяльність у кожній з таких держав-членів, тоді провайдер медіапослуг буде вважатися таким, що має осідок у тій державі-члені, в якій розташований його головний офіс. Якщо значна частина працівників, залучених до надання аудіовізуальних медіапослуг, пов'язаних із програмою, не працює в жодній з цих держав-членів, тоді провайдер медіапослуг вважається таким, що має осідок у державі-члені, в якій він вперше розпочав свою діяльність відповідно до законодавства такої держави-члена, за умови що провайдер підтримує стабільний та ефективний зв’язок із економікою такою держави-члена;

(c) якщо головний офіс провайдера медіапослуг розташований в одній державі-члені, а рішення стосовно аудіовізуальних медіапослуг ухвалюються в третій країні або навпаки, то вважається, що провайдер має осідок у відповідній державі-члені, за умови що значна частина працівників, залучених до надання аудіовізуальних медіапослуг, працює в такій державі-члені.

4. Провайдери медіапослуг, до яких не застосовуються положення параграфа 3, вважаються такими, що перебувають під юрисдикцією держави-члена, в таких випадках:

(a) вони використовують супутникову лінію зв'язку, розташовану в такій державі-члені;

(b) якщо вони не використовують супутникову лінію зв'язку, розташовану в такій державі-члені, вони використовують пропускну спроможність супутникової лінії зв'язку, яка відноситься до такої держави-члена.

5. Якщо постає питання про належність держави-члена до певної юрисдикції, і таке питання не може бути вирішене відповідно до параграфів 3 та 4, у таких випадках компетентною державою-членом вважається така держава-член, у якій провайдер медіапослуг має осідок у розумінні статей 49-55 Договору про функціонування Європейського Союзу.

5a. Держави-члени повинні забезпечити, щоб провайдери медіапослуг інформували компетентні національні регуляторні органи відповідного рівня про будь-які зміни, що можуть впливати на визначення юрисдикції відповідно до параграфів 2, 3 та 4.

5b. Держави-члени повинні скласти список провайдерів медіапослуг під їхньою юрисдикцією із зазначенням критеріїв, визначених у параграфах 2-5, які лягли в основу визначення юрисдикції, а також повинні підтримувати актуальність такого списку. Держави-члени передають Комісії такий список та повідомляють про будь-які оновлення до нього.

Комісія повинна забезпечити, щоб такі списки були доступними у централізованій базі даних. У разі невідповідностей між списками, Комісія звертається до відповідної держави-члена для пошуку рішення. Комісія повинна забезпечити, щоб у національних регуляторних органів будь-якого рівня був доступ до такої бази даних. Комісія забезпечує публічний доступ до інформації у такій базі даних.

5c. Якщо при застосуванні статей 3 або 4 відповідні держави-члени не дійдуть згоди щодо юрисдикції певної держави-члена, вони повинні донести це питання до уваги Комісії без невиправданої затримки. Комісія може звернутися із запитом до Групи європейських регуляторів аудіовізуальних медіапослуг (ERGA) стосовно надання висновку з поставленого питання відповідно до пункту (d) статті 30b(3). ERGA надає такий висновок протягом 15 робочих днів з моменту подання Комісією запиту. Комісія повинна належно інформувати Контактний комітет, створений відповідно до статті 29.

У разі ухвалення рішення на виконання статті 3(2) або (3), або статті 4(5), Комісія також визначає, яка з держав-членів має юрисдикцію.

6. Ця Директива не застосовується до аудіовізуальних медіапослуг, які призначені виключно для отримання в третіх країнах та які не отримуються за допомогою стандартного побутового обладнання безпосередньо або опосередковано громадськістю однієї або більше держав-членів.

1. Держави-члени забезпечують свободу отримання та не повинні обмежувати ретрансляцію аудіовізуальних медіапослуг на своїй території від інших держав-членів з причин, що входять до сфер координації цієї Директиви.

2. Держава-член може тимчасово відступати від параграфа 1 цієї статті у випадках, коли аудіовізуальні медіапослуги, які надає провайдер медіапослуг, що перебуває під юрисдикцією іншої держави-члена, явно, серйозно та грубо порушують положення пункту (a) статті 6(1) або статті 6a(1), або шкодять громадському здоров'ю чи становлять собою серйозний та значний ризик виникнення шкоди громадському здоров’ю.

Відступ, зазначений у першому підпараграфі, повинен відповідати таким умовам:

(a) протягом попередніх 12 місяців провайдер медіапослуг принаймні двічі допускався одного чи більшої кількості випадків поведінки, описаної у першому підпараграфі;

(b) відповідна держава-член у письмовій формі повідомляла провайдера медіапослуг, державу-член, під чиєю юрисдикцією перебуває такий провайдер, та Комісію про ймовірні порушення та про пропорційні заходи, яких вона планує вжити у разі повторного виникнення будь-якого такого порушення;

(c) відповідна держава-член, поважаючи право провайдера медіапослуг на захист, зокрема, надала йому змогу висловити своє бачення стосовно ймовірних порушень; та

(d) консультації з державою-членом, до чиєї юрисдикції належить провайдер медіапослуг, та Комісією не принесли мирного врегулювання протягом одного місяця з моменту отримання Комісією повідомлення, зазначеного у пункті (b).

Протягом трьох місяців з моменту отримання повідомлення про заходи, вжиті відповідною державою-членом, та після звернення до ERGA за висновком відповідно до пункту (d) статті 30b(3), Комісія ухвалює рішення стосовно відповідності вжитих заходів праву Союзу. Комісія інформує про це Контактний комітет. Якщо Комісія ухвалює рішення про невідповідність вжитих заходів праву Союзу, вона звертається до відповідної держави-члена з вимогою щодо негайного припинення вжитих заходів.

3. Держава-член може тимчасово відступати від параграфа 1 цієї статті у випадках, коли аудіовізуальні медіапослуги, які надає провайдер медіапослуг, що перебуває під юрисдикцією іншої держави-члена, явно, серйозно та грубо порушують положення пункту (b) статті 6(1) або шкодять громадській безпеці, включно із забезпеченням національної безпеки та оборони, чи становлять собою серйозний та значний ризик завдання їм шкоди.

Відступ, зазначений у першому підпараграфі, повинен відповідати таким умовам:

(a) протягом попередніх 12 місяців поведінка, описана у першому підпараграфі, спостерігалася принаймні один раз;

та

(b) відповідна держава-член у письмовій формі повідомляла провайдера медіапослуг, державу-член, до чиєї юрисдикції належить такий провайдер, та Комісію про ймовірне порушення та про пропорційні заходи, яких вона планує вжити у разі повторного виникнення такого порушення.

Відповідна держава-член повинна поважати право відповідного провайдера медіапослуг на захист та, зокрема, надати йому змогу висловити своє бачення стосовно ймовірних порушень.

Протягом трьох місяців з моменту отримання повідомлення про заходи, вжиті відповідною державою-членом, та після звернення до ERGA за висновком відповідно до пункту (d) статті 30b(3), Комісія ухвалює рішення стосовно відповідності вжитих заходів праву Союзу. Комісія інформує про це Контактний комітет. Якщо Комісія ухвалює рішення про невідповідність вжитих заходів праву Союзу, вона звертається до відповідної держави-члена з вимогою щодо негайного припинення вжитих заходів.

4. Параграфи 2 та 3 без обмеження застосовуються до будь-якої процедури, засобу правового захисту або санкції щодо відповідного порушення в державі-члені, під юрисдикцією якої перебуває відповідний провайдер медіапослуг.

5. Держави-члени можуть у нагальних випадках, проте не пізніше ніж через один місяць після ймовірного порушення, зробити відступ від умов, встановлених у пунктах (a) та (b) параграфа 3. У такому випадку про вжиті заходи повинно бути повідомлено протягом найкоротшого можливого часу Комісії та державі-члену, під юрисдикцією якої перебуває провайдер медіапослуг, із зазначенням причин, згідно з якими держава-член вважає, що це є нагальним. Комісія розглядає заходи, про які було повідомлено, на відповідність праву Союзу протягом найкоротшого можливого часу. Якщо вона доходить висновку про те, що заходи не відповідають праву Союзу, Комісія вимагає від відповідної держави-члена терміново припинити застосування таких заходів.

6. Якщо Комісії бракує інформації, необхідної для ухвалення рішення відповідно до параграфа 2 або 3, вона протягом одного місяця з моменту отримання повідомлення вимагає від відповідної держави-члена надання всієї інформації, яка може бути необхідною для ухвалення такого рішення. Перебіг відведеного часового строку, який Комісія має на ухвалення рішення, призупиняється до надання державою-членом необхідної інформації. У будь-якому разі, призупинення перебігу часового строку не повинне тривати довше одного місяця.

7. Держави-члени та Комісія повинні регулярно обмінюватися досвідом та найкращими практиками стосовно процедури, визначеної у цій статті, в рамках роботи Контактного комітету та ERGA.

1. Держави-члени повинні мати свободу вимагати від провайдерів медіапослуг, які перебувають під їхньою юрисдикцією, щоб вони відповідали більш детальним та суворим правилам у сферах, які координуються цією Директивою, за умови що такі правила відповідають праву Союзу.

2. Якщо держава-член:

(a) скористалася свободою, наданою згідно з параграфом 1, стосовно ухвалення більш детальних та суворих правил у загальних суспільних інтересах; та

(b) вважає, що провайдер медіапослуг, який перебуває під юрисдикцією іншої держави-члена, надає аудіовізуальну медіапослугу, яка повністю або переважним чином спрямована на її територію,

вона може вимагати від держави-члена, яка має юрисдикцію, усунення будь-яких проблем, які було виявлено у зв’язку з цим параграфом. Обидві держави-члени повинні співпрацювати добросовісно та оперативно для досягнення взаємного задовільного рішення.

У разі отримання обґрунтованого запиту згідно з першим підпараграфом, держава-член, яка має юрисдикцію, повинна звернутися до провайдера медіапослуг із вимогою про дотримання відповідних правил стосовно загальних суспільних інтересів. Держава-член, яка має юрисдикцію, регулярно інформує державу-член, що подає запит, про заходи, яких вона вживає з метою усунення виявлених проблем. Протягом двох місяців з моменту отримання вимоги, держава-член, яка має юрисдикцію, повинна поінформувати державу-член, що подає запит, та Комісію про отримані результати та пояснити причини, якщо рішення не вдалося знайти.

Кожна держава-член може в будь-який час звернутися до Контактного комітету із запитом щодо розгляду справи.

3. Відповідна держава-член може ухвалити відповідні заходи проти відповідного провайдера медіапослуг, якщо:

(a) за її оцінкою результати, досягнуті завдяки застосуванню параграфа 2, є незадовільними; та

(b) вона надала докази, які свідчать, що відповідний провайдер медіапослуг має осідок у державі-члені, яка має юрисдикцію, з метою ухилення від суворіших правил у сферах, які координує ця Директива, які були б застосовні до нього у разі, якби він мав осідок у відповідній державі-члені; такі докази повинні давати змогу обґрунтовано встановити факт такого ухиляння без потреби доводити намір провайдера медіапослуг ухилитися від таких суворіших правил.

Такі заходи повинні бути об'єктивно необхідними, застосовуватися на недискримінаційній основі та бути пропорційними цілям, які вони переслідують.

4. Держава-член може вжити заходів згідно з параграфом 3 лише у разі, якщо виконуються такі умови:

(a) вона повідомила Комісію та державу-член, в якій провайдер медіапослуг має осідок, про свій намір вжити таких заходів із обґрунтуванням підстав, на яких базується її оцінювання; та

(b) вона ставиться з повагою до права відповідного провайдера медіапослуг на захист, зокрема, надавши такому провайдеру медіапослуг змогу висловити своє бачення стосовно ймовірних порушень та заходів, яких має намір вжити держава-член, що надіслала повідомлення; та

(c) Комісія вирішила, після звернення до ERGA із запитом про надання висновку відповідно до пункту (d) статті 30b(3), що заходи відповідають праву Союзу, зокрема, що оцінювання держави-члена, що вживає заходів відповідно до параграфів 2 та 3 цієї статті, належним чином обґрунтоване; Комісія інформує про це Контактний комітет.

5. Протягом трьох місяців з моменту отримання повідомлення, передбаченого у пункті (a) параграфа 4, Комісія ухвалює рішення стосовно відповідності вжитих заходів праву Союзу. Якщо Комісія ухвалює рішення про невідповідність вжитих заходів праву Союзу, вона звертається до відповідної держави-члена з вимогою утриматися від вжиття передбачених заходів.

Якщо Комісії бракує інформації, необхідної для ухвалення рішення відповідно до першого підпараграфа, вона протягом одного місяця з моменту отримання повідомлення вимагає від відповідної держави-члена надання всієї інформації, яка може бути необхідною для ухвалення такого рішення. Перебіг відведеного часового строку, який Комісія має на ухвалення рішення, призупиняється до надання державою-членом необхідної інформації. У будь-якому разі, призупинення перебігу часового строку не повинне тривати довше одного місяця.

6. Держави-члени за допомогою відповідних заходів у рамках свого національного права повинні забезпечити, щоб провайдери медіапослуг, які належать до їхньої юрисдикції, ефективно дотримувалися положень цієї Директиви.

7. Якщо інше не передбачено цією Директивою, застосовується Директива 2000/31/ЄС. У разі виникнення конфлікту між положеннями Директиви 2000/31/ЄС та положеннями цієї Директиви, перевагу мають положення цієї Директиви, якщо інше не передбачено цією Директивою.

1. Держави-члени повинні заохочувати використання режимів співрегулювання та сприяти саморегулюванню через кодекси поведінки, ухвалені на національному рівні в сферах, що координує ця Директива, наскільки це дозволяють їхні правові системи. Такі кодекси повинні:

(a) бути такими, щоб знайти широке прийняття серед основних заінтересованих осіб у відповідних державах-членах;

(b) чітко та однозначно визначати свої цілі;

(c) передбачати регулярний, прозорий та незалежний моніторинг та оцінювання стосовно досягнення встановлених цілей; та

(d) передбачати механізми ефективного забезпечення їх виконання, зокрема, шляхом встановлення дієвих та пропорційних санкцій.

2. Держави-члени та Комісія можуть сприяти саморегулюванню через кодекси поведінки Союзу, складені провайдерами медіапослуг, провайдерами послуг платформи спільного доступу до відео або організаціями, які їх представляють, у співпраці, мірою необхідності, з іншими секторами, такими як промисловість, торгівля, професійні об'єднання та організації споживачів. Такі кодекси повинні бути такими, щоб знайти широке прийняття серед основних заінтересованих осіб на рівні Союзу, а також вони повинні відповідати положенням пунктів (b)-(d) параграфа 1. Кодекси поведінки Союзу не повинні обмежувати національні кодекси поведінки.

Комісія у співпраці з державами-членами повинна сприяти розробці кодексів поведінки Союзу, у відповідних випадках, згідно з принципами субсидіарності та пропорційності.

Підписанти кодексів поведінки Союзу повинні подавати проєкти таких кодексів та проєкти змін до них до Комісії. Комісія проводить консультації з Контактним комітетом стосовно таких проєктів кодексів та проєктів змін до них.

Комісія оприлюднює кодекси поведінки Союзу та може надавати їм належної публічності.

3. Держави-члени повинні мати свободу вимагати від провайдерів медіапослуг, які перебувають під їхньою юрисдикцією, щоб вони відповідали більш детальним та суворим правилам, що відповідають цій Директиві та праву Союзу, в тому числі у випадках, коли їхні національні незалежні регуляторні органи будь-якого рівня ухвалять рішення про те, що будь-який кодекс поведінки або його частина довели свою недостатню ефективність. Держави-члени повинні повідомляти Комісію про будь-які такі правила без невиправданої затримки.

1. Кожна держава-член забезпечує, щоб провайдери медіапослуг, які перебувають під їхньою юрисдикцією, створили легкий, прямий та постійний доступ для отримувачів послуг до, принаймні, такої інформації:

(a) свого найменування;

(b) географічної адреси, за якою провайдер медіапослуг має осідок;

(c) детальних даних про провайдера медіапослуг, у тому числі його електронної адреси або вебсайту, що дозволить швидко зв'язатися з ним у прямий та ефективний спосіб;

(d) держави-члена, що має над ним юрисдикцію, та компетентних регуляторних органів будь-якого рівня або наглядових органів.

2. Держави-члени можуть ухвалити законодавчі інструменти згідно з якими на додаток до інформації, переліченої у параграфі 1, провайдери медіапослуг, які перебувають під їхньою юрисдикцією, надають також доступ до інформації стосовно структури власності провайдерів медіапослуг, включно з даними про бенефіціарних власників. Такі інструменти повинні поважати відповідні фундаментальні права, як-от право на повагу до приватного і сімейного життя бенефіціарних власників. Такі інструменти повинні бути необхідними та пропорційними для досягнення цілей суспільного інтересу.

1. Без обмеження обов'язку держав-членів виявляти повагу та захищати людську гідність, держави-члени повинні забезпечувати із застосуванням належних засобів, щоб аудіовізуальні медіапослуги, які надаються провайдерами медіапослуг, що перебувають під їхньою юрисдикцією, не містили будь-якого:

(a) підбурювання до насильства або ненависті, спрямованих проти груп осіб або членів груп, які ґрунтуються на будь-яких підставах, зазначених у статті 21 Хартії;

(b) публічного підбурювання до вчинення терористичних злочинів, визначених у статті 5 Директиви (ЄС) 2017/541.

2. Інструменти, ухвалені для цілей цієї статті, повинні бути необхідними та пропорційними, та повинні поважати права й ураховувати принципи, визначені в Хартії.

1. Держави-члени вживають належних заходів для забезпечення того, щоб аудіовізуальні медіапослуги, що надаються провайдерами медіапослуг, які перебувають під їхньою юрисдикцією, які можуть завдати шкоди фізичному, психічному або моральному розвитку неповнолітніх, були доступні лише у такий спосіб, що забезпечує, щоб неповнолітні, зазвичай, не могли почути або побачити такі аудіовізуальні медіапослуги. Такі заходи можуть включати обрання певного часу для трансляції, інструменти перевірки віку або інші технічні засоби. Вони повинні бути пропорційними потенційній шкоді від програми.

До найбільш шкідливого контенту, як-от безпідставне насильство та порнографія, повинні застосовуватися найсуворіші заходи.

2. Персональні дані неповнолітніх, які зібрано або в інший спосіб згенеровано провайдерами медіапослуг відповідно до параграфа 1, не повинні опрацьовуватися для комерційних цілей, таких як прямий маркетинг, профайлінг та рекламування з поведінковим таргетингом.

3. Держави-члени повинні забезпечити, щоб провайдери медіапослуг надавати достатню інформацію глядачам про контент, який може завдати шкоди фізичному, психічному або моральному розвитку неповнолітніх. З цією метою провайдери медіапослуг повинні використовувати систему опису потенційно шкідливого характеру контенту аудіовізуальної медіапослуги.

Для забезпечення виконання цього параграфа держави-члени повинні заохочувати використання співрегулювання. як передбачено у статті 4a(1).

4. Комісія заохочує провайдерів медіапослуг обмінюватися найкращими практиками щодо кодексів поведінки зі співрегулювання. Держави-члени та Комісія можуть сприяти впровадженню саморегулювання для цілей цієї статті через кодекси поведінки Союзу, як зазначено у статті 4a(2).

1. Держави-члени через пропорційні інструменти без невиправданої затримки забезпечують, щоб провайдери медіапослуг, які перебувають під їхньою юрисдикцією, безперервно та поступово збільшували доступність послуг для людей з інвалідністю.

2. Держави-члени повинні забезпечити, щоб провайдери медіапослуг на регулярній основі звітували перед національними регуляторними органами будь-яких рівнів про запровадження інструментів, зазначених у параграфі 1. До 19 грудня 2022 року та кожні три роки після того держави-члени повинні звітувати перед Комісією про імплементацію параграфа 1.

3. Держави-члени повинні заохочувати провайдерів медіапослуг розробляти плани дій з підвищення доступності для безперервного та поступового збільшення доступності своїх послуг для людей з інвалідністю. Будь-який такий план дій повинен бути доведений до відома національних регуляторних органів будь-якого рівня.

4. Кожна держава-член повинна визначити єдиний, легкодоступний, в тому числі для осіб з інвалідністю, та публічно доступний онлайновий контактний пункт для надання інформації та отримання скарг стосовно будь-яких питань доступності, зазначених у цій статті.

5. Держави-члени повинні забезпечити, щоб інформація стосовно надзвичайних ситуацій, в тому числі публічні повідомлення та оголошення стосовно стихійних лих, яка доноситься до громадськості через аудіовізуальні медіапослуги, надавалася у такий спосіб, щоб особи з інвалідністю мали до неї доступ.

Держави-члени можуть ухвалювати інструменти для забезпечення належної видимості аудіовізуальних медіапослуг загального інтересу.

Держави-члени повинні ухвалити належні та пропорційні інструменти для забезпечення того, щоб аудіовізуальні медіапослуги. які надають провайдери медіапослуг, не використовували для комерційних цілей або не змінювали без чіткої згоди таких провайдерів медіапослуг.

Для цілей цієї статті, держави-члени повинні визначати регуляторні детальні дані, включно з винятками, особливо стосовно забезпечення збереження законних інтересів користувачів, враховуючи при цьому законні інтереси провайдерів медіапослуг, які спочатку надавали аудіовізуальні медіапослуги.

Держави-члени забезпечують, щоб провайдери медіапослуг, які перебувають під їхньою юрисдикцією, не здійснювали трансляцію кінематографічних творів після завершення строків, які було погоджено з правоволодільцями.

1. Держави-члени забезпечують, щоб аудіовізуальні комерційні повідомлення, які надають провайдери медіапослуг, які перебувають під їхньою юрисдикцією, відповідали таким вимогам:

(a) аудіовізуальні комерційні повідомлення повинні бути легко упізнаваними як такі; приховані аудіовізуальні комерційні повідомлення повинні бути заборонені;

(b) аудіовізуальні комерційні повідомлення не повинні використовувати технології, що впливають на підсвідомість;

(c) аудіовізуальні комерційні повідомлення не повинні:

(i) принижувати людську гідність;

(ii) включати чи пропагувати будь-яку дискримінацію на основі статі, раси або етнічного походження, громадянства, релігії або віросповідання, інвалідності, віку або сексуальної орієнтації;

(iii) заохочувати поведінку, яка завдає шкоди здоров'ю та безпеці;

(iv) заохочувати поведінку, яка завдає значної шкоди охороні довкілля;

(d) всі види аудіовізувальних комерційних повідомлень про сигарети та інші тютюнові вироби, а також про електронні сигарети та заправні контейнери повинні бути заборонені;

(e) аудіовізуальні комерційні повідомлення про алкогольні напої не повинні бути спеціально призначені для неповнолітніх та не повинні сприяти непомірному вживанню таких напоїв;

(f) аудіовізуальні комерційні повідомлення про лікарські засоби та медичне лікування, які доступні тільки за призначенням лікаря в державах-членах, під юрисдикцією яких перебуває провайдер медіапослуг, повинні бути заборонені;

(g) аудіовізуальні комерційні повідомлення не повинні завдавати фізичної, психічної або моральної шкоди неповнолітнім; також, вони не повинні прямо спонукати неповнолітніх купувати або брати напрокат продукт або послугу, користуючись їх недосвідченістю та довірливістю, прямо заохочувати їх до того, щоб переконати батьків або інших придбати рекламовані товари або послуги, використовувати довіру неповнолітніх до батьків, вчителів або інших осіб, або безпідставно показувати неповнолітніх у небезпечних ситуаціях.

2. Аудіовізуальні комерційні повідомлення про алкогольні напої в аудіовізуальних медіапослугах на замовлення, за винятком спонсорства та продакт-плейсменту, повинні відповідати критерію, визначеному в статті 22.

3. Держави-члени повинні заохочувати використання співрегулювання та сприяти впровадженню саморегулювання через кодекси поведінки, як передбачено у статті 4a(1), стосовно неналежних аудіовізуальних комерційних повідомлень про алкогольні напої. Такі кодекси повинні бути спрямовані на ефективне зниження впливу на неповнолітніх аудіовізуальних комерційних повідомлень про алкогольні напої.

4. Держави-члени повинні заохочувати використання співрегулювання та сприяти впровадженню саморегулювання через кодекси поведінки, як передбачено у статті 4a(1), стосовно неналежних аудіовізуальних комерційних повідомлень, що супроводжують дитячі програми або включені до них, стосовно харчових продуктів та напоїв, що містять поживні речовини та речовини з поживним або фізіологічним ефектом, зокрема жири, трансжирні кислоти, сіль або соду та цукор, надмірне вживання яких у загальному раціоні не рекомендується.

Такі кодекси повинні бути спрямовані на ефективне зниження впливу на дітей аудіовізуальних комерційних повідомлень про такі харчові продукти та напої. Вони повинні бути спрямовані на те, щоб аудіовізуальні комерційні повідомлення не наголошували на позитивних якостях поживних аспектів таких харчових продуктів та напоїв.

5. Держави-члени та Комісія можуть сприяти впровадженню саморегулювання для цілей цієї статті через кодекси поведінки Союзу, як зазначено у статті 4a(2).

1. Аудіовізуальні медіапослуги або програми, які спонсоруються, повинні відповідати таким вимогам:

(a) їх контент та, у випадку телевізійного мовлення, їх розклад за жодних умов не повинен піддаватися впливу так, щоб це впливало на відповідальність та редакційну незалежність провайдера медіапослуг;

(b) вони не повинні прямо заохочувати до купівлі або оренди товарів та послуг, зокрема через здійснення спеціальних рекламних згадувань про такі товари або послуги;

(c) глядачі повинні бути чітко поінформовані про існування угоди про спонсорство. Спонсорські програми повинні бути чітко визначеними як такі через назву, логотип та/або іншу символіку спонсора, таку як згадування його продуктів або послуг або його розпізнавального знаку, у відповідному для програм вигляді на початку, під час та/або наприкінці програм.

2. Аудіовізуальні медіапослуги або програми не можуть спонсорувати підприємства, чиєю основною діяльністю є виробництво або продаж сигарет або тютюнових виробів, а також електронних сигарет та заправних контейнерів.

3. Спонсорство аудіовізуальних медіапослуг або програм підприємствами, чия діяльність включає виробництво та продаж лікарських засобів або медичне лікування, може передбачати просування назви або іміджу підприємства, але не повинне передбачати просування окремих лікарських засобів або медичного лікування, які доступні лише за призначенням лікаря в державі-члені, під юрисдикцією якої перебуває провайдер медіапослуг.

4. Новини та програми про поточні події не можуть бути предметом спонсорства. Держави-члени можуть забороняти спонсорство дитячих програм. Держави-члени можуть встановити заборону на демонстрацію логотипу спонсора під час дитячих програм, документальних фільмів та релігійних програм.

1. Ця стаття застосовується лише до програм, створених після 19 грудня 2009 року.

2. Продакт-плейсмент дозволений для всіх аудіовізуальних медіапослуг, крім новин та програм про поточні події, програм стосовно питань споживачів, релігійних програм та програм для дітей.

3. Програми, що включають продакт-плейсмент, повинні відповідати таким вимогам:

(a) їх контент та розташування у розкладі, у випадку телевізійного мовлення, або у каталозі, у випадку аудіовізуальних медіапослуг на замовлення, за жодних обставин не повинен піддаватися впливу так, щоб позначитись на відповідальності та редакційній незалежності провайдера медіапослуг;

(b) вони не повинні прямо заохочувати до купівлі або оренди товарів та послуг, зокрема через здійснення спеціальних рекламних згадувань про такі товари або послуги;

(c) вони не повинні приділяти надмірну увагу певному продукту;

(d) глядачів повинно бути чітко поінформовано про наявність продакт-плейсменту з належним позначенням на початку та наприкінці програми, та коли програма відновлюється після перерви на рекламу, з метою уникнення будь-якого непорозуміння з боку глядача.

Держави-члени можуть відмовитися від вимог, встановлених у пункті (d), крім як для програм, які було вироблено або замовлено провайдером медіапослуги або афілійованою компанією провайдера медіапослуги.

4. У будь-якому разі, програми не повинні містити продакт-плейсменту щодо:

(a) сигарет та інших тютюнових виробів, а також електронних сигарет та заправних контейнерів, або продакт-плейсменту від підприємств, чиєю основною діяльністю є виробництво або продаж таких продуктів;

(b) конкретних лікарських засобів або лікування, які доступні лише за призначенням лікаря в державі-члені, до юрисдикції якої входить провайдер медіапослуг.

1. Держави-члени забезпечують, щоб провайдери медіапослуг аудіовізуальних медіапослуг на замовлення, які перебувають під їхньою юрисдикцією, гарантували принаймні частку в 30 % європейських творів у своїх каталогах та забезпечували видимість таких творів.

2. У тих випадках, коли держави-члени вимагають від провайдерів медіапослуг, які перебувають під їхньою юрисдикцією, фінансової співучасті у виробництві європейських творів, в тому числі через прямі інвестиції у контент та внески у національні фонди, вони можуть також вимагати від провайдерів медіапослуг, які здійснюють таргетування аудиторій на їхніх територіях, але які мають осідок в інших державах-членах, щоб вони робили пропорційні та недискримінаційні фінансові внески.

3. У випадку, зазначеному в параграфі 2, фінансові внески повинні визначатися лише на основі доходів, отриманих у таргетованих державах-членах. Якщо держава-член, у якій провайдер має осідок, встановлює обов’язок щодо фінансового внеску, вона повинна враховувати будь-які фінансові внески, встановлені таргетованими державами-членами. Будь-який фінансовий внесок повинен відповідати праву Союзу, зокрема правилам щодо державної допомоги.

4. До 19 грудня 2021 року та кожні два роки після того держави-члени повинні звітувати перед Комісією про імплементацію параграфів 1 та 2.

5. Комісія звітує перед Європейським Парламентом і Радою, на основі інформації, наданої державами-членами, та на основі незалежного дослідження, про застосування параграфів 1 та 2, враховуючи при цьому розвиток ринку і технологій та ціль культурного розмаїття.

6. Обов’язок, покладений відповідно до параграфа 1, та вимога до провайдерів медіапослуг, що здійснюють таргетування аудиторій в іншій державі-члені, визначена у параграфі 2, не застосовуються до провайдерів медіапослуг із низьким оборотом та невеликою аудиторією. Держави-члени можуть також відмовитися від застосування такого обов'язку або вимоги, якщо їх застосування буде непрактичним або необґрунтованим з причини характеру або тематики аудіовізуальних медіапослуг.

7. Комісія видає настанови щодо розрахунку частки європейських творів, зазначених у параграфі 1, та стосовно визначення понять "мала аудиторія" та "низький оборот", зазначених у параграфі 6, після консультацій з Контактним комітетом.

1. Кожна держава-член може вживати заходів відповідно до права Союзу для забезпечення того, щоб мовник під її юрисдикцією не транслював на ексклюзивній основі події, які держави-члени вважають такими, що мають значне значення для суспільства, у спосіб, який позбавляє значну частину населення в такій державі-члені можливості дивитися такі події в прямій трансляції або у непрямому ефірі по безкоштовному телебаченню. Якщо відповідна держава-член вдається до таких дій, вона повинна скласти список визначених національних або ненаціональних подій, які вона вважає такими, що мають значне значення для суспільна. Вона робить це своєчасно у чіткий та прозорий спосіб. При цьому, відповідна держава-член також визначає, чи повинні такі події бути доступними цілком, чи будуть частково висвітлені у прямому ефірі або, у разі необхідності та якщо це доцільно, з об'єктивних причин суспільного інтересу, повністю або частково у непрямому ефірі.

2. Держави-члени негайно повідомляють Комісію про будь-які заходи, які були або будуть вжиті, відповідно до параграфа 1. Протягом 3 місяців після повідомлення Комісія перевіряє такі заходи на відповідність праву Союзу та повідомляє про них інші держави-члени. Вона звертається за висновком до Контактного комітету, заснованого відповідно до статті 29. Комісія одразу опубліковує вжиті заходи в Офіційному віснику Європейського Союзу та принаймні один раз на рік - консолідований список заходів, вжитих державами-членами.

3. Держави-члени повинні забезпечити шляхом вжиття належних заходів у рамках їхнього законодавства, щоб мовники, які перебувають під їхньою юрисдикцією, не використовували виключних прав, що були придбані такими мовниками після 30 липня 1997 року, у такий спосіб, щоб повністю або частково позбавити значну частину населення в іншій державі-члені, відповідно до параграфів 1 та 2, можливості дивитися у прямому ефірі, або у разі необхідності та якщо доцільно, через причини суспільного інтересу, частково або повністю у непрямому ефірі на безкоштовному телебаченні, як визначено тією іншою державою-членом, згідно з параграфом 1.

1. Держави-члени забезпечують, щоб для цілей коротких новин будь-який мовник, що має осідок у Союзі, мав на добросовісній, об’єктивній та недискримінаційній основі доступ до подій великого інтересу для суспільства, які транслюються на виключній основі мовником, який перебуває під їхньою юрисдикцією.

2. Якщо інший мовник, що має осідок у тій самій державі-члені, що й мовник, який бажає отримати доступ, набув виключних прав на події великого інтересу для суспільства, доступ необхідно отримувати від такого мовника.

3. Держави-члени забезпечують, щоб такий доступ було гарантовано шляхом надання дозволу мовникам вільно обирати короткі уривки з сигналу мовника, який здійснює трансляцію, принаймні із зазначенням їх джерела, крім випадків, якщо це неможливо з практичних причин.

4. Як альтернатива параграфу 3, держави-члени можуть встановити еквівалентну систему, яка надаватиме доступ на справедливій, об’єктивній та недискримінаційній основі з використанням інших способів.

5. Короткі уривки можуть використовуватися лише для програм загальних новин та можуть використовуватися в аудіовізуальних медіапослугах на замовлення тільки у разі, якщо одна й та сама програма пропонується у непрямому ефірі тим самим провайдером медіапослуг.

6. Без обмеження параграфів 1-5, держави-члени забезпечують, в рамках їхніх правових систем та практик, щоб були визначені методи та умови стосовно трансляції таких коротких уривків, зокрема, умови щодо будь-якої компенсації, максимальної довжини коротких уривків та часові рамки щодо їх трансляції. Якщо передбачено компенсацію, вона не повинна перевищувати додаткових витрат, що виникли безпосередньо в зв’язку з наданням доступу.

1. Держави-члени повинні забезпечити, якщо це застосовно та за допомогою належних засобів, щоб мовники залишали за європейськими творами більшу частину свого ефірного часу, за винятком часу, відведеного для новин, спортивних змагань, ігор, реклами, послуг телетексту або телепродажу. Це співвідношення, беручи до уваги інформаційні, освітні, культурні та розважальні зобов’язання мовників перед телеглядачами, повинне досягатися поступово на базі належних критеріїв.

2. Якщо співвідношення, встановлене у параграфі 1, не може бути досягнуте, воно не повинне бути нижчим за середнє значення, зафіксоване у 1988 році у відповідних державах-членах.

Проте, для Греції та Португалії замість 1988 року до уваги береться 1990 рік.

3. Держави-члени, починаючи з 03 жовтня 1991 року, кожні 2 роки подають звіт до Комісії про застосування цієї статті та статті 17.

Такий звіт повинен містити, зокрема, статистичний огляд про досягнення співвідношення, зазначеного в цій статті та у статті 17, для кожної з телевізійних програм, що підпадають під юрисдикцію відповідної держави-члена, та причини, у кожному конкретному випадку, через які не було досягнуто цього співвідношення, а також заходи, ухвалені або передбачені для його досягнення.

Комісія надсилає іншим державам-членам та Європейському Парламенту такі звіти, які, якщо доцільно, супроводжуються висновком. Комісія забезпечує застосування цієї статті та статті 17 відповідно до положень Договору про функціонування Європейського Союзу. Комісія у своєму висновку може розглянути, зокрема, досягнутий прогрес у порівнянні з попередніми роками, частку прем'єрних показів програм телепередач, особливі обставини нових мовників та особливої ситуації в країнах з низькими можливостями аудіовізуального виробництва та території, де використовується малопоширена мова.

Держави-члени забезпечують, якщо доцільно та за допомогою належних засобів, щоб мовники залишали принаймні 10 % їхнього ефірного часу, за винятком часу, відведеного для новин, спортивних змагань, ігор, рекламу, послуг телетексту або телепродажу, або як альтернативу, за вибором держави-члена, принаймні 10 % їхнього програмного бюджету для європейських творів, створених незалежними від мовників виробниками. Це співвідношення, беручи до уваги інформаційні, освітні, культурні та розважальні зобов'язання мовників перед телеглядачами, повинне досягатися поступово на базі належних критеріїв. Його повинно бути досягнуто шляхом виділення адекватної частки новостворених творів, а саме тих, які транслювалися протягом 5 років із дати їх виробництва.