Про схвалення Водної стратегії України на період до 2050 року

1. Схвалити Водну стратегію України на період до 2050 року, що додається.

2. Затвердити операційний план реалізації у 2022-2024 роках Водної стратегії України на період до 2050 року, що додається.

Ця Стратегія є документом, що визначає основні засади державної політики у галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів та спрямована на досягнення взаємної узгодженості, пов’язаної з їх використанням, підвищення рівня водної безпеки та скорочення до прийнятного рівня ризиків з управління водними ресурсами на засадах сталого інтегрованого управління водними ресурсами.

До основних проблем у галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів належать:

забезпечення рівноправного доступу до якісної і безпечної для здоров’я людини питної води і санітарно-профілактичних заходів;

"задовільний", "поганий" і "дуже поганий" екологічний стан переважної більшості поверхневих водних масивів (екологічний потенціал штучних або істотно змінених масивів поверхневих вод), а також непоодинокі випадки класифікації хімічного стану масивів підземних вод як "недосягнення доброго";

зменшення обсягів доступних до використання прісних водних ресурсів, обміління поверхневих водних об’єктів чи вичерпання підземних вод;

щорічне зростання збитків, завданих повенями (паводками) чи посухами, що посилюються негативним впливом зміни клімату.

До основних нормативно-правових актів, що діють у сфері використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів, належать, зокрема, Водний кодекс України, Кодекс України про надра, Закони України "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення", "Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року", "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" та Указ Президента України від 30 вересня 2019 р. № 722 "Про Цілі сталого розвитку України на період до 2030 року".

Населення України становить близько 42 млн. осіб, з яких міського населення - близько 69 відсотків. За даними Інституту місцевого розвитку, на початок 2019 року лише 30,1 відсотка сільського населення, 89,9 відсотка населення, що проживає в селищах міського типу, та 99,2 відсотка міського населення мали доступ до централізованого водопостачання. Згідно з Національною доповіддю про якість питної води у 2020 році протяжність систем централізованого водопостачання становила 122 тис. кілометрів, з яких 38,2 відсотка були зношеними або аварійними. Їх зношеність і негерметичність є причиною забруднення водопровідної води та її невідповідності нормативам питного водопостачання, а також спалахів в Україні захворювань (гостре нітратне отруєння дітей, водно-нітратна метгемоглобінемія, гепатит А, гострі кишкові інфекції тощо).

Незадовільний фінансово-економічний стан підприємств питного водопостачання та централізованого водовідведення, що зумовлений насамперед економічною необґрунтованістю тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, не дає змоги вчасно здійснювати відновлення та ремонт інфраструктури централізованого водопостачання та водовідведення.

Незадовільною є ситуація з постачанням питної води у сільській місцевості. У половини областей України спостерігається природний дефіцит прісної води, а джерела питного водопостачання, якими користується населення, постійно піддаються антропогенному забрудненню, зокрема забрудненню нітратами. Підвищення ризиків виникнення спалахів захворювань, пов’язаних із вживанням питної води, свідчать про якість ґрунтових вод, що класифікується як "недосягнення доброго" хімічного стану, рідше підземних вод, які становлять основу нецентралізованого питного водопостачання сільських населених пунктів.

Стан якості поверхневих вод, які є джерелом питної води для 80 відсотків населення України, є незадовільним і характеризується підвищеним вмістом органічних та біогенних речовин, а підземні води характеризуються підвищеною жорсткістю і мінералізацією, а також наднормативним вмістом сполук заліза і марганцю. За інформацією МОЗ, питома вага досліджених проб води з водойм I категорії (використовуються як джерела централізованого водопостачання населення), які не відповідали нормам у 2020 році за санітарно-хімічними показниками, становила 18,6 відсотка, за мікробіологічними - 19,6 відсотка. Проблема посилюється застарілими методами підготовки питної води або ж їх невідповідністю нормативним вимогам.

Гіршою є ситуація з доступом населення до санітарно-профілактичних заходів. Відповідно до Національної доповіді про якість питної води та стан питного водопостачання в Україні в 2020 році лише 1,8 відсотка сільських населених пунктів, 63,9 відсотка селищ міського типу та 96,6 відсотка міст забезпечені централізованим водовідведенням. Стічні води руйнують каналізаційні напірні та безнапірні колектори, чим спричиняють забруднення ґрунтових вод, зношеними або аварійними є 41,9 відсотка систем централізованого водовідведення.

Водні об’єкти зазнають значного антропогенного навантаження у вигляді хімічного, мікробного, радіонуклідного забруднення та шкідливого біологічного і фізичного впливу. Усе більшої актуальності набуває небезпечне для водних екосистем і здоров’я людини забруднення вод мікропластиком. Сполуки нітрогену, фосфору, важких металів, стійких органічних речовин, нафтопродуктів та інших забруднюючих речовин є основними складовими компонентами стаціонарного та дифузного забруднення поверхневих і підземних вод. Води гирлових ділянок річок зазнають суттєвого навантаження нафтопродуктами і фенолами. За ступенем забрудненості водні ресурси є помірно забрудненими, водночас у більшості досліджених водних об’єктів реєструються випадки високого забруднення.

Основною причиною антропогенного навантаження на водні об’єкти є неналежна практика державного управління водними ресурсами, що насамперед проявляється у:

неналежній правовій, фінансовій, організаційній та технічній спроможності щодо очищення міських стічних вод насамперед від сполук нітрогену і фосфору, а також важких металів та стійких органічних забруднювачів; неконтрольованому та технологічно неврегульованому, зокрема невиправдано надмірному, використанні сільськогосподарськими виробниками пестицидів і агрохімікатів, неналежному поводженні, зберіганні відходів, виробниками яких є сільськогосподарські підприємства; відсутності державного контролю за запровадженням попередньої (локальної) очистки стічних вод суб’єктами господарювання, що скидають забруднюючі речовини у міські системи централізованого водовідведення; невирішеності питань зневоднення та утилізації осаду, який утворюється внаслідок очищення міських стічних вод, що призводить до переповнення місць його зберігання та подальшого забруднення підземних і поверхневих вод; забрудненні ґрунтових вод стічними водами внаслідок зношеності та негерметичності міських систем водовідведення, а також інфільтратами з неналежно облаштованих звалищ побутових відходів;

переважній відсутності систем очищення міських стічних вод у містах з населенням до 100 тис. осіб, селищах міського типу і сільських населених пунктах;

неврегульованості нормативів екологічної безпеки водокористування та екологічних нормативів якості води масивів поверхневих та підземних вод;

незабезпеченні додержання усіма юридичними та фізичними особами вимог водного законодавства у частині розроблення та дотримання суб’єктами господарювання галузевих технологічних нормативів утворення забруднюючих речовин, що скидаються у водні об’єкти, і тих, що подаються до очисних споруд;

відсутності державного стимулювання виробників мийних засобів, що не містять сполуки фосфору;

відсутності належного контролю за засміченням водних об’єктів та посилення адміністративної відповідальності за його здійснення.

Відповідно до даних державного обліку водокористування найбільшими забруднювачами водних об’єктів є міста з населенням понад 500 тис. осіб, для яких є надзвичайно актуальними як поліпшення ефективності очищення стічних вод, так і зниження рівня хімічного навантаження на системи централізованого водовідведення, зокрема шляхом запровадження попереднього очищення промислових стоків перед їх скиданням у міську систему централізованого водовідведення. Актуальним є також питання водовідведення стічних вод із забудованої території, на якій вони утворилися внаслідок випадання атмосферних опадів, адже у більшості міст України системи централізованого водовідведення є відокремленими від міських очисних споруд і спрямовують свої стоки (що містять високі концентрації шкідливих речовин та нафтопродуктів) безпосередньо до річок.

Однією з причин забруднення водних об’єктів є поверхневий стік з полів, де застосовуються засоби захисту рослин та добрива. Лісові насадження та лісосмуги навколо водних об’єктів запобігають такому забрудненню, поглинаючи та очищуючи води поверхневого стоку з полів. Незважаючи на усвідомлення важливості та значимості дифузного забруднення, в Україні лише розпочинається розроблення методологічних підходів щодо його оцінки. Методику визначення зон, вразливих до (накопичення) нітратів, затверджено наказом Міндовкілля від 15 квітня 2021 р. № 244. Підходи до оцінки дифузного забруднення багатьма іншими забруднюючими речовинами відсутні. На сьогодні процес у наближенні до Директиви 91/676/ЄЕС Ради Європейського Співтовариства від 12 грудня 1991 р. щодо захисту вод від забруднення, спричиненого нітратами з сільськогосподарських джерел, не відповідає строкам виконання, визначеним планом заходів з виконання Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 жовтня 2017 р. № 1106 (Офіційний вісник України, 2018 р., № 24, ст. 852).

Небезпечними як в контексті високої ймовірності виникнення аварій, так і інфільтрації забруднень через дно і стінки дамб, для водних об’єктів є хвостосховища, відстійники та шламонакопичувачі гірничодобувної промисловості. Крім постійного забруднення поверхневих та ґрунтових вод шляхом інфільтрації через дно та стінки дамб, несприятливий вплив зміни клімату спричиняє формування інтенсивних атмосферних опадів, що створює потенційну небезпеку переповнення та прориву дамб водойм промислового призначення, що може призвести до значного хімічного та (або) радіонуклідного забруднення. Об’єктами підвищеної небезпеки є водойми промислового призначення (хвостосховища, відстійники та шламонакопичувачі), що розташовані в зоні здійснення Операції об’єднаних сил. Не вирішуються питання щодо відповідальності виробника за ліквідацію наслідків гірничої діяльності.

У зв’язку із змінами клімату потребує перегляду питання державного регулювання шкідливого фізичного (теплового) впливу на водойми, яке суттєво посилює біологічні процеси у водоймах. Зміна кліматичних поясів призводить до виникнення випадків шкідливого біологічного впливу на водні біологічні ресурси.

Основною причиною негативного впливу на гідрологічний режим водних об’єктів України є невиправдані з точки зору впливу на навколишнє природне середовище осушувальні меліоративні заходи в північних та центральних регіонах, випадки екологічно невиправданого регулювання стоку річок ставками та водосховищами і неналежна практика сільськогосподарського та промислового виробництва, негативний вплив яких значно посилюється наслідками зміни клімату. Це насамперед проявляється у:

зниженні середнього річного стоку більшості річок внаслідок зміни клімату; зниженні водності та пересиханні малих річок через високу частку сільськогосподарських угідь, особливо на півдні України, та неналежній сільськогосподарській практиці щодо недотримання вимог законодавства у межах водоохоронних зон і прибережних захисних смуг;

деструктивних змінах структури і гідроморфологічних характеристик водних екосистем і заплавних земель, наявності значної кількості гребель та ставків;

інтенсифікації ерозії ґрунтів, що спричиняє замулення водних об’єктів; недостатній лісистості річкових басейнів та провадженні діяльності в межах заплавних земель, зокрема незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев та чагарників і випалюванні рослинності;

значних втратах водних ресурсів як під час їх міжбасейнового перерозподілу для потреб зрошення, так і в системах централізованого водопостачання міст з причин їх негерметичності та ненадійності водозапірної арматури (з одного несправного крана за добу витікає від 0,5 до 1,5 куб. метра, а із зливного бачка - від 5 до 8 куб. метрів води);

необлікованому та несанкціонованому (без оформлення дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води) використанні водних ресурсів, насамперед підземних вод;

високій водоємності національного промислового та сільськогосподарського виробництва;

відсутності закріплення в нормативно-правових актах термінів, що визначають гідрологічний режим, необхідний для досягнення та підтримання екологічних цілей, визначених для певного району річкового басейну, режим підземних вод, необхідний для досягнення та підтримання "доброго" кількісного стану певного масиву підземних вод, і співвідношення між обсягом щорічного природного відновлення водних ресурсів водного об’єкта та обсягом забору води з нього для цілей водокористування;

штучній видозміні гідроморфологічних характеристик водойм, зокрема завдяки розвитку гідроенергетики, а також випрямленні русел, видобуванні корисних копалин, насамперед піску і гравію на землях водного фонду.

Водні ресурси використовуються неефективно через низький рівень культури використання води у побуті та на виробництві. За даними державної звітності про використання води, втрати води під час її транспортування у 2020 році перевищували загальний обсяг забору водних ресурсів з підземних джерел. Застарілість, зношеність і незадовільна енергоефективність насосного обладнання призводить до збитковості та дотаційності послуги з централізованого водопостачання, адже переважну частку тарифу за послуги з централізованого водопостачання становить вартість електроенергії. Значними є втрати води в системах централізованого водопостачання міст.

Малі водотоки живлять великі річки, скорочення їх стоку призводить до скорочення стоку великих річок. Так, за даними Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук, середньорічна водність р. Дніпро за останні 15 років зменшилася на 10 відсотків.

Найбільшою потенційною проблемою нестачі води є її низька соціальна цінність порівняно з такими природними ресурсами, як газ, нафта. Це призводить до відсутності правових, організаційних та фінансово-економічних підстав із забезпечення окупності послуг з централізованого водопостачання та водовідведення, очищення стічних вод, а також є причиною відсутності коштів для проведення відповідних робіт з оздоровлення і відновлення екологічних та гідроморфологічних характеристик водойм та відновлення ефективності діючих гідротехнічних споруд.

Переважна більшість стихійних лих є гідрологічними (паводки, повені та зсуви), кліматичними (посухи, хвилі тепла, екстремальні температури) та метеорологічними (буревії, зливи, град). Зміна клімату створює додаткові ризики утворення довготривалих посух, які перериваються зливами значної інтенсивності, що призводить до небезпеки затоплень, підтоплень. Більшість кліматичних та метеорологічних стихійних лих призводять до відсутності чи недостатності водних ресурсів або їх надмірної кількості.

Актуальною є проблема захисту сільських населених пунктів та сільськогосподарських угідь від руйнівної дії паводків і повеней. Негативні наслідки від них проявляються на 27 відсотка території України, де проживає майже третина населення країни. Найбільшої шкоди від них зазнають гірські та передгірські райони Карпат і Прикарпаття, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська і Чернівецька області, які належать до найбільш повенево небезпечних регіонів Європи.

Незаконне видобування піску і гравію у руслах річок, відсутність документації із землеустрою, містобудівної документації щодо визначення меж водоохоронних і прибережних захисних смуг, забудова прибережних захисних смуг, намивання піску в руслах рік, заплавах призводить до посилення негативного впливу паводків і повеней. Особливо небезпечним є розміщення у потенційній зоні затоплення складів з отрутохімікатами, мінеральними добривами, звалищ твердих побутових і промислових відходів.

В Україні посухи повторюються кожні два - три роки, завдаючи значної шкоди сільському господарству. За останніх 120 років в Україні зафіксовано понад 70 посух. Посухи є причиною масштабних пожеж, що катастрофічно впливають на стан навколишнього природного середовища. Наслідками тривалої дії посух є опустелювання. Олешківські піски в Херсонській області є однією з найбільших напівпустелей, що розташовані на території Європи. Внаслідок зміни клімату площа сухої і дуже сухої зони збільшилася на 7 відсотків і становить майже третину території, в тому числі 11,6 млн. гектарів орних земель. Площа з надмірним та достатнім атмосферним зволоженням зменшилася на 10 відсотків і становить лише 22,5 відсотка. Найвищими темпами потепління характеризуються північна та північно-західна частини країни.

Повномасштабна агресія Російської Федерації проти України призвела до значних, а іноді невідновних руйнувань критичної інфраструктури централізованого водопостачання та водовідведення міст, гідротехнічних споруд, що мали протипаводкове призначення та використовувалися для боротьби із шкідливою дією вод, а також об’єктів гідротехнічної мережі систем зрошення і дренажу. Наслідки військових дій призвели до посилення зазначених проблем.

Усі води (водні об’єкти) на території України становлять її водний фонд, до якого належать поверхневі та підземні води, джерела, внутрішні морські води та територіальне море.Статтею 13-1 Водного кодексу України визначено дев’ять районів річкових басейнів. Вісім річкових басейнів належать до басейну Чорного та Азовського морів, а басейн р. Вісла - до Балтійського моря. Із вказаних річкових басейнів вісім, крім Південного Бугу, є транскордонними. Середні багаторічні ресурси річкового стоку оцінюються у 209,8 куб. кілометра, з яких місцевий стік становить 52,4 куб. кілометра. Через глобальні кліматичні зміни та нерівномірний розподіл водних ресурсів територією країни значна частина України належить до регіонів (в основному південні та східні) з низьким рівнем водозабезпечення, у тому числі окремі території Полісся. Для перерозподілу поверхневих прісних вод на території країни споруджено 1103 водосховища, їх загальний об’єм становить 53,5 куб. кілометра, створено 49500 ставків, сім великих каналів і 17 зрошувальних систем.

За даними державного обліку водокористування, у 2020 році з природних водних об’єктів забрано 9,6 куб. кілометра прісної води (90 відсотків - з поверхневих і 10 відсотків - з підземних джерел). За останнє десятиліття в Україні відбулося скорочення (у 1,5 раза) використання водних ресурсів (з 14,8 куб. кілометра у 2010 році до 9,6 куб. кілометра у 2020 році) та скидання зворотних вод (з 7,8 куб. кілометра у 2010 році до 5,2 куб. кілометра у 2020 році), що обумовлено спадом товарного виробництва, зменшенням використання води внаслідок зростання тарифів на послуги з централізованого водопостачання. На виробничі потреби у 2020 році використано 60 відсотків прісної води, на потреби зрошення - 21,4 відсотка і на питні та санітарно-гігієнічні потреби - 17,3 відсотка. Втрати води під час міжбасейнового транспортування становили 1,2 куб. кілометра, або 15,3 відсотка загального обсягу використаної води. Починаючи з 2013 року знизилася загальна потужність міських очисних споруд (лише в 2019 році зафіксовано його незначне зростання), а частка неочищених та недостатньо очищених стічних вод стосовно загального обсягу водовідведення зворотних вод у 2020 році становила 10 відсотків, тоді як в попередні роки становила 20 відсотків. З 2371 суб’єкта господарювання у сфері централізованого водопостачання та/або централізованого водовідведення 1185 (50 відсотків) суб’єктів провадять діяльність з централізованого водопостачання та/або водовідведення, з яких лише близько 1 тис. (84 відсотки) суб’єктів мають міські очисні споруди та лише половина з яких здійснює належну біологічну очистку, а решта скидає міські стічні води без будь-якого очищення. Реєстр таких суб’єктів господарювання, включаючи інформацію про стан споруд централізованого водопостачання та/або водовідведення, а також про наявність у них очисних споруд та їх стан не ведеться жодним органом державної влади. Переважна більшість існуючих міських очисних споруд мають два ступеня очищення та характеризуються незадовільною ефективністю виключення сполук нітрогену, фосфору, важких металів і стійких органічних забруднювачів, а також потребують збільшення очисних потужностей та поліпшення ефективності процесу очищення шляхом повної реконструкції або ремонту. Наведені факти свідчать про неналежний державний нагляд (контроль) та громадський контроль за процесами централізованого водопостачання та/або водовідведення, очищення міських стічних вод.

Щороку із зворотними водами до водних об’єктів скидається близько 2 млн. тонн забруднюючих речовин. За даними державного моніторингу вод, фіксуються високі концентрації органічних сполук, сполук нітрогену та фосфору, фенолів, нафтопродуктів, важких металів. Найвищий їх вміст спостерігається нижче випусків стічних вод великих міст. Усі зазначені фактори призводять до погіршення екологічних, органолептичних та інших характеристик вод, утворення надмірної кількості водоростей, масштабного цвітіння водойм.

У 2019 році до державного бюджету надійшло 1623,5 млн. гривень у рамках рентної плати за спеціальне використання води та 155,7 млн. гривень за скиди забруднюючих речовин у водні об’єкти. Разом з тим Держводагентство отримало фінансування в обсязі 4368,5 млн. гривень, з них на експлуатацію водогосподарського комплексу і управління водними ресурсами - 4181,3 млн. гривень. Зазначене вказує на значну невідповідність витрат і надходжень до державного бюджету. Водночас підприємствами, установами та організаціями в 2019 році спрямовані капітальні інвестиції для очищення стічних вод в обсязі 1753,9 млн. гривень, захисту і реабілітації ґрунту, підземних і поверхневих вод - 1721,9 млн. гривень, а їх поточні витрати на очищення стічних вод становили 1872,1 млн. гривень, захист і реабілітацію ґрунту, підземних і поверхневих вод - 1583,9 млн. гривень.

За даними Рахункової палати, в рамках проведеного аудиту ефективності здійснення заходів Загальнодержавної цільової програми розвитку водного господарства та екологічного оздоровлення басейну річки Дніпро на період до 2021 року, затвердженої Законом України від 24 травня 2012 р. № 4836-VI, фінансування двох етапів виконання Програми прогнозувалося на рівні 46,5 млрд. гривень, з яких 21 млрд. гривень - кошти державного бюджету. Станом на 1 січня 2021 р. профінансовано більше 68 відсотків. При цьому основна частина коштів (майже 85 відсотків) спрямована на меліорацію земель. На цілі оздоровлення басейну р. Дніпро та поліпшення якості питної води протягом чотирьох років спрямовано лише 4,2 млн. гривень. За ці кошти проведено моніторинг навколишнього природного середовища та забезпечено розвиток інформаційних систем.

Зважаючи на незадовільний стан водних ресурсів і негативні тенденції, пов’язані з викликами та загрозами національній безпеці у сфері забезпечення водної безпеки держави, беручи до уваги високий рівень ризиків для водних об’єктів, зумовлений значним забрудненням та виснаженістю, недостатністю адаптаційних можливостей водогосподарської галузі до негативних процесів зміни клімату, незадовільний технічний стан, зношеність та недостатню розгалуженість систем централізованого водопостачання та/або водовідведення, застарілість технологій для забезпечення населення України якісною питною водою, передбачено розроблення цієї Стратегії.

Ціль 1. Забезпечення рівного доступу до якісної і безпечної для здоров’я людини питної води і належних санітарно-профілактичних заходів

Показниками досягнення цілі є:

якість питної води, що подається населенню, відсотків;

скорочення спалахів та випадків захворювань, пов’язаних з водою, одиниць;

доступ до питної води, одиниць, літрів, відсотків;

доступ до умов санітарії, одиниць, відсотків на рік;

рівень роботи колективних та інших систем водопостачання, одиниць, відсотків;

рівень роботи колективних та інших санітарних систем, відсотків;

застосування визнаних найкращих практик для управління водопостачанням та санітарно-профілактичними заходами, одиниць, відсотків;

наявність скидів неочищених стічних вод у водні об’єкти, відсотків;

наявність скидів неочищених зливових вод, переливання/потрапляння із систем каналізації у водні об’єкти, куб. метрів, відсотків;

якість скидів стічних вод з очисних споруд у водні об’єкти, відсотків;

захоронення або повторне використання мyлу з колективних санітарних систем або інших очисних споруд, відсотків, гектарів на рік;

якість стічних вод, що використовуються для поливу, відсотків;

якість води, що використовується як питна вода, відсотків;

якість води, що використовується для купання, відсотків;

якість води, що використовується для аквакультури, відсотків;

застосування визнаних найкращих практик для управління замкнутими водами, що використовуються для купання, відсотків;

визначення та відновлення особливо забруднених місць, які впливають або можуть мати негативний вплив на водні ресурси і об’єкти, одиниць, відсотків;

ефективність систем управління, розвитку, захисту та використання водних ресурсів, одиниць, відсотків;

періодичність публікування інформації щодо якості питної води, що постачається, та інших вод згідно з Протоколом про воду та здоров’я до Конвенції про охорону та використання транскордонних водотоків та міжнародних озер 1992 року (далі - Протокол про воду та здоров’я), ратифікованого Законом України від 9 липня 2003 р. № 1066-IV, одиниць.

Для показників досягнення цілі 1 встановлено індикатори та критерії їх досягнення з урахуванням вимог статті 6 Протоколу про воду та здоров’я, наведені у додатку.

Досягнення цілі 1 за встановленими у додатку показниками здійснюється Мінрегіоном, Мінагрополітики, Міндовкіллям, МОЗ, Мінреінтеграції, Держводагентством, Держрибагентством, Держпродспоживслужбою, Держгеонадрами, ДСНС, НКРЕКП, органами місцевого самоврядування, військовими адміністраціями, підприємствами питного водопостачання та централізованого водовідведення відповідно до їх компетенції, визначеної законодавством.

Ціль 2. Поліпшення якісного стану водних об’єктів шляхом досягнення та підтримання "доброго" екологічного та хімічного стану масивів поверхневих вод, екологічного потенціалу штучних або істотно змінених масивів поверхневих вод, кількісного та хімічного стану масивів підземних вод

Показниками досягнення цілі є:

розроблені та затверджені наказом Міндовкілля екологічні нормативи якості води масивів поверхневих та підземних вод відповідно до вимог законодавства Європейського Союзу: до серпня 2024 року;

частка очисних споруд, на яких запроваджено очищення міських стічних вод з використанням комбінованих методів вилучення сполук нітрогену і фосфору, відсотків: до 2032 року заплановано впровадження комбінованих методів вилучення сполук нітрогену і фосфору на 10 відсотках наявних міських очисних споруд;

кількість суб’єктів господарювання, що використовують локальні очисні споруди перед скиданням стічних вод до систем централізованого водовідведення, одиниць або відсотків: до 2032 року заплановано загальне використання локальних очисних споруд не менше ніж на 70 відсотках підприємств - абонентів, що здійснюють скидання стічних вод до систем централізованого водовідведення;

факти виявлення не менше ніж двократних перевищень гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин у пробах води у районі річкового басейну, одиниць на рік: до 2032 року передбачено досягнення рівня вдвічі нижчого від рівня 2020 року;

частка масивів поверхневих водних з "добрим" екологічним та хімічним станом, відсотків: не менше 5 відсотків масивів поверхневих водних з "добрим" екологічним та хімічним станом до 2032 року;

частка штучних або істотно змінених масивів поверхневих вод з "добрим" екологічним потенціалом, відсотків: не менше 5 відсотків штучних або істотно змінених масивів поверхневих вод з "добрим" екологічним та хімічним станом до 2032 року;

частка масивів підземних вод з "добрим" кількісним та хімічним станом, відсотків: не менше 3 відсотків масивів підземних вод з "добрим" екологічним та хімічним станом до 2032 року;

збитки, завдані водним екосистемам, зокрема рибному господарству, внаслідок забруднення вод та шкідливого біологічного та фізичного (теплового) впливу на водні об’єкти, млн. гривень на рік;

загальна площа зон, уразливих до накопичення нітратних сполук, визначених для кожного району річкового басейну, тис. гектарів;

частка площі зон, уразливих до накопичення нітратних сполук, визначених для кожного району річкового басейну, у загальній площі району річкового басейну, відсотків;

обсяг реалізованого в Україні прального порошку, що містить дозволені концентрації фосфатів та інших сполук фосфору, тис. тонн, відсотків: до 2027 року передбачена реалізація 100 відсотків прального порошку, що містить дозволені концентрації фосфатів та інших сполук фосфору;

розмір збитків, завданих державі внаслідок порушення вимог законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, тис. гривень на рік.

Ціль 3. Забезпечення необхідної кількості водних ресурсів для відновлення та оздоровлення водних екосистем і досягнення стійкого водозабору та водопостачання

Показниками досягнення цілі є:

внесено зміни до Методики визначення масивів поверхневих та підземних вод, затвердженої наказом Міндовкілля від 14 січня 2019 р. № 4, у частині визначення істотно змінених масивів поверхневих вод: до кінця 2023 року;

загальний обсяг використання води (за всіма видами економічної діяльності, зокрема у сільському господарстві, промисловості і житлово-комунальному секторі), млн. куб. метрів;

частка орних земель (ріллі) у загальній площі земель країни, відсотків: до 2030 року частка орних земель (ріллі) у загальній площі земель країни повинна бути менше ніж 47 відсотків;

площа (частка) територій та об’єктів природно-заповідного фонду міжнародного, загальнодержавного, місцевого значення, Смарагдової мережі, наявних у районі річкового басейну, тис. гектарів, відсотків: до 2032 року площа (частка) територій та об’єктів природно-заповідного фонду міжнародного, загальнодержавного, місцевого значення, Смарагдової мережі, наявних у районі річкового басейну, повинна бути не менше ніж 10 відсотків;

протяжність русел малих річок, на яких відновлено проточність, кілометрів: щороку починаючи з 2025 року передбачається відновлення не менше 5 кілометрів;

водоємність валового внутрішнього продукту, куб. метрів використаної води на 1 тис. гривень валового внутрішнього продукту (у фактичних цінах): до 2030 року водоємність валового внутрішнього продукту не повинна перевищувати 2,5 куб. метра використаної води на 1 тис. гривень валового внутрішнього продукту (у фактичних цінах);

обсяг щорічних втрат води під час її міжбасейнового транспортування, куб. метрів: протягом 2025-2032 років щорічні втрати води під час її міжбасейнового транспортування не повинні перевищувати рівень втрат у 2020 році;

обсяг щорічних втрат води в системах централізованого водопостачання, куб. метрів: до 2032 року втрати води в системах централізованого водопостачання не повинні перевищувати 20 відсотків загального обсягу водопостачання;

кількість фактів притягнення осіб, винних у порушенні водного законодавства, до адміністративної відповідальності, одиниць.

Ціль 4. Скорочення зростаючих ризиків нестачі води та надлишку води

Показниками досягнення цілі є:

кількість затверджених планів управління ризиками затоплення, одиниць: до 2023 року передбачено затвердження Кабінетом Міністрів України 9 планів управління ризиками затоплення для визначених законодавством районів річкових басейнів;

щорічний обсяг збитків, завданих повенями і паводками, млн. гривень: за рахунок повоєнного відновлення гідротехнічних та протипаводкових споруд до 2032 року заплановано досягнення зниження обсягу збитків на 20 відсотків порівняно з 2020 роком;

щорічний обсяг збитків, завданих посухами, млн. гривень;

площа земель, на яких здійснюється зрошення та дренаж, гектарів: до 2030 року площа земель, на яких здійснюється зрошення та дренаж, повинна становити 500 тис. гектарів.

Ціль 5. Запровадження інтегрованого управління водними ресурсами за басейновим принципом та принципів Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) щодо водного врядування в районах річкових басейнів, у прибережних і морських водах

Показниками досягнення цілі є:

кількість затверджених планів управління річковими басейнами, одиниць: до 1 серпня 2024 р. передбачено затвердження Кабінетом Міністрів України 9 планів управління річковими басейнами для визначених законодавством районів річкових басейнів;

кількість виявлених водокористувачів, які здійснюють самовільне водокористування (без оформлення дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води), осіб;

розмір стягнутих збитків, завданих державі внаслідок порушення вимог законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, тис. гривень на рік;

кількість автоматизованих інформаційних систем, задіяних для прийняття управлінських рішень у сфері охорони навколишнього природного середовища, в галузі управління і контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів, одиниць: до 2032 року введено в експлуатацію не менше ніж 8 автоматизованих інформаційних систем у визначених законодавством районах річкових басейнів;

частка транскордонних районів річкових басейнів, для яких запроваджено басейновий принцип міжнародного співробітництва, відсотків: до 2032 року така частка повинна становити не менше ніж 15 відсотків;

підготовлене та затверджене наказом Міндовкілля Керівництво з імплементації принципів Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) щодо водного врядування на басейновому і територіальному рівні: до кінця 2024 року.

Завданнями з досягнення цілі 1 є:

закріплення на законодавчому рівні державних гарантій щодо рівного права на воду та санітарно-профілактичні заходи, зокрема гарантування державою соціального мінімуму (визначеної відповідно до вимог ВООЗ кількості літрів питної води для людини на добу) щодо питної води, а також здійснення санітарно-профілактичних заходів;

усунення колізії стосовно визначення термінів щодо води питної; імплементація Директиви 2020/2184 Європейського Парламенту та Ради від 16 грудня 2020 р. про якість води, призначеної для споживання людиною;

запровадження сучасних підходів і практик планування безпеки питної води та санітарно-профілактичних заходів на основі оцінки та управління ризиками, а також розроблення та включення планів розвитку (оптимізації) систем централізованого водопостачання та водовідведення та очищення міських стічних вод до генеральних планів розвитку населених пунктів; здійснення заходів, спрямованих на досягнення цільових показників та індикаторів, встановлених відповідно до статті 6 Протоколу про воду та здоров’я, наведених у додатку;

забезпечення нормативно-правового врегулювання питань залучення приватного сектору економіки у сфері розвитку системи централізованого водопостачання та водовідведення, очищення стічних вод;

забезпечення прав на воду та санітарно-профілактичні заходи як пріоритетних для фінансування в бюджетах всіх рівнів на засадах співфінансування та використання переваг державного приватного партнерства з метою залучення інвестицій у розвиток системи централізованого водопостачання та водовідведення, очищення стічних вод;

посилення ролі громад у процесі самоврядного встановлення економічно обґрунтованих тарифів на належне централізоване водопостачання та водовідведення, очищення стічних вод на основі їх активної спрямованості до енергоефективності та економії енергозатрат під час проектування та експлуатації систем централізованого водопостачання та водовідведення, очищення стічних вод;

запровадження надання роз’яснень населенню щодо оптимальних підходів щодо забезпечення належного доступу до якісної і безпечної для здоров’я людини питної води та санітарно-профілактичних заходів та доведення до споживачів екологічно, економічно та соціально обґрунтованої вартості надання якісних та належних послуг;

організація та проведення постійних інформаційних заходів, спрямованих на запобігання втратам і заощадження води у побуті з метою досягнення середнього по країні показника обсягу використання води однією особою, що користується послугами з централізованого водопостачання, до 150 літрів на добу до 2030 року та 100 літрів на добу до 2050 року;

забезпечення до 2030 року 100 відсотків доступу сільського і міського населення до безпечної економічно доступної питної води;

підключення до 2030 року до систем централізованого водопостачання 50 відсотків сільського населення та 100 відсотків міського населення та до 2050 року - не менше 90 відсотків сільського населення;

поетапний ремонт або повна заміна (на сучасні аналоги з нейтральних до хімічних сполук та зовнішньої корозії поліетилену, поліпропілену чи полівінілхлориду) міських систем централізованого водопостачання та водовідведення з метою досягнення їх герметичності та безпечності; забезпечення доступу 80 відсотків сільського населення та 100 відсотків міського населення до належних санітарно-профілактичних заходів до 2030 року та 95 відсотків сільського населення до 2050 року;

сприяння у розробленні територіальними громадами (з урахуванням факторів фінансової стійкості, кількості та густоти населення, наявних видів економічної діяльності тощо) перспективних планів щодо побудови систем централізованого водовідведення та очищення стічних вод або відмові від побудови систем централізованого водовідведення, а також сприяння у розвитку групових чи індивідуальних систем водовідведення та очищення стічних вод (септиків), специфічних для кожного населеного пункту, де відсутня система каналізації;

запровадження системи фінансової допомоги для групових чи індивідуальних систем водовідведення та очищення стічних вод (септиків) за умови забезпечення нагляду з боку місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо дотримання екологічних та санітарних норм під час їх будівництва та експлуатації; пропагування екосанітарних туалетів, рекомендованих ВООЗ для використання населенням на приватних присадибних ділянках, а також підходів з компостування та повторного використання продуктів життєдіяльності людини.

Завданнями з досягнення цілі 2 є:

забезпечення підготовки та впровадження планів управління річковими басейнами відповідно до положень Директиви 2000/60/ЄС Європейського Парламенту і Ради "Про встановлення рамок діяльності Співтовариства в галузі водної політики" від 23 жовтня 2000 р.;

розроблення та затвердження екологічних нормативів якості води масивів поверхневих та підземних вод відповідно до вимог законодавства Європейського Союзу;

збільшення штрафних санкцій за порушення вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, забезпечення цільового спрямування отриманих коштів на фінансування заходів із збереження та відновлення навколишнього природного середовища;

вдосконалення системи очищення міських стічних вод шляхом:

- забезпечення впровадження в Україні вимог Директиви Ради 91/271/ЄЕС "Про очистку міських стічних вод" від 21 травня 1991 р.;

- формування центральними та місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування інвестиційних проектів з реконструкції існуючих та будівництва нових очисних споруд з метою зменшення до 2030 року загального обсягу скидів забруднених (неочищених та недостатньо очищених) стічних вод до 279 млн. куб. метрів (або не більше 5 відсотків загального обсягу стічних вод);

- поетапного запровадження на міських очисних спорудах міст з населенням більше 500 тис. осіб додаткового третього ступеня очищення, а саме науково-обґрунтованих технологій з відповідного біологічного та хімічного вилучення сполук нітрогену та фосфору, що мають мінімальний негативний вплив на водні об’єкти;

- запровадження систем попереднього (локального) очищення на суб’єктах господарювання, в установах та організаціях, що здійснюють скидання забруднюючих речовин у складі стічних вод у міські системи централізованого водовідведення; впровадження біогазових установок у процесі очищення міських і промислових стічних вод, а також відходів, виробниками яких є сільськогосподарські підприємства;

- розв’язання проблем утилізації мулу, що утворюється в межах міст після очищення міських стічних вод, у тому числі шляхом компостування з відходами органічного походження;

- встановлення уловлюючих решіток на усіх видах зливової каналізації, не обладнаних системами попереднього очищення, а також подальше відстоювання стоків зливової (дощової) каналізації перед їх потраплянням до водних об’єктів; правове, технічне та кадрове посилення органів місцевого самоврядування з метою вжиття ними у межах наданих повноважень заходів до забезпечення облаштуванням жителями населених пунктів, де відсутня система каналізації, вигрібних ям, вуличних туалетів, у тому числі для запобігання утворенню стихійних сміттєзвалищ;

запобігання забрудненню із сільськогосподарських джерел шляхом:

- забезпечення наближення законодавства України до законодавства ЄС, впровадження Директиви Ради 91/676/ЄЕС від 12 грудня 1991 р. щодо захисту вод від забруднення, спричиненого нітратами з сільськогосподарських джерел, зокрема затвердження (визначення) зон, уразливих до накопичення нітратів, а також їх нормативно-правове врегулювання з метою регулювання дифузного забруднення вод; правил щодо забезпечення родючості ґрунтів і застосування окремих агрохімікатів; плану заходів щодо поетапного зниження рівня забруднення поверхневих та підземних вод нітратами із сільськогосподарських джерел, зокрема зон, уразливих до (накопичення) нітратів; обов’язкових планів заходів для всіх сільськогосподарських виробників, які працюють у зонах, уразливих до накопичення нітратів сільськогосподарського походження;

запобігання промисловому забрудненню шляхом:

- забезпечення впровадження в промисловому та сільськогосподарському виробництві найкращих доступних технологій і методів управління, спрямованих на зниження рівня забруднення водних об’єктів;

- удосконалення порядку державного нагляду (контролю) за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів, зокрема щодо наявності та додержання умов дозволів, установлених нормативів гранично допустимого рівня скидання забруднюючих речовин, лімітів забору і використання води та скидання забруднюючих речовин; підвищення спроможності органів державного нагляду (контролю) з проведення належного відбору проб та інструментально-лабораторних вимірювань показників складу та властивостей вод у місцях несанкціонованого або аварійного промислового забруднення водних об’єктів;

зменшення негативного впливу на водні об’єкти гірничодобувної промисловості шляхом:

- забезпечення наближення законодавства України до законодавства ЄС, а саме Директиви Європейського Парламенту і Ради 2006/21/ЄС від 15 березня 2006 р. про управління відходами видобувної промисловості та про внесення змін до Директиви 2004/35/ЄС від 21 квітня 2004 р. Європейського Парламенту та Ради "Про екологічну відповідальність за попередження та ліквідацію наслідків завданої навколишньому середовищу шкоди у частині діяльності підприємств гірничодобувної промисловості";

- започаткування діяльності з очищення, осушення та ліквідації не задіяних у виробничому процесі хвостосховищ, відстійників та шламонакопичувачів;

запобігання забрудненню та засміченню морів шляхом:

- реалізації державної політики, спрямованої на запобігання забрудненню та засміченню Чорного та Азовського морів на засадах, визначених Морською природоохоронною стратегією України, схваленою розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2021 р. № 1240 (Офіційний вісник України, 2021 р., № 82, ст. 5280), зокрема шляхом виконання плану дій для досягнення та підтримання "доброго" екологічного стану Азовського та Чорного морів;

попередження шкідливого біологічного впливу шляхом створення науково-методологічних передумов для проведення оцінки, попередження та запобігання шкідливому біологічному впливу на поверхневі водні об’єкти.

Завданнями з досягнення цілі 3 є:

зниження частки орних земель (ріллі) щодо загальної території країни до 47 відсотків до 2030 року відповідно до індикатора 15.3.3 Національної доповіді "Цілі сталого розвитку: Україна";

перегляд питання доцільності щодо здійснення осушувальних меліоративних заходів та започаткування виконання постійних робіт із збереження води у природних ландшафтах шляхом:

- відновлення найбільш цінних природних та мінімально порушених антропогенними факторами природних комплексів, зокрема річкових басейнів, лісів, водно-болотних угідь та торфовищ; створення в районах річкових басейнів об’єктів і територій природно-заповідного фонду, Смарагдової мережі, водно-болотних угідь міжнародного значення та інших територій природно-заповідного фонду та територій природоохоронного призначення; реконструкція осушувальних систем в осушувально-зволожувальні та підвищення ефективності осушувальних меліоративних заходів; покарання порушників режиму використання територій прибережних захисних смуг і водоохоронних зон; включення до документації із землеустрою, містобудівної документації інформації щодо меж прибережних захисних смуг та водоохоронних зон з урахуванням встановлених законом обмежень;

- забезпечення винесення в натуру прибережних захисних смуг та водоохоронних зон, дотримання режиму їх охорони; забезпечення відновлення та належного облаштування водоохоронних зон, у тому числі шляхом їх залуження та/або заліснення; запровадження системи заходів із запобігання розвитку ерозійно-гідрологічних процесів; зниження водоємності валового внутрішнього продукту до 2,5 куб. метра використаної води на 1 тис. гривень валового внутрішнього продукту (у фактичних цінах) до 2030 року та до 2 куб. метрів до 2050 року шляхом подальшої еколого-економічної оптимізації цін на воду та підвищення ефективності контролю та обліку спеціального водокористування, запобігання технічним втратам води;

- створення суб’єктами господарювання комплексів безстічних і замкнутих систем водоспоживання, запровадження підприємствами питного водопостачання та централізованого водовідведення водооборотних циклів та повторного використання нормативно очищених вод та дощових вод (після очищення) для технічних потреб;

- розроблення методологічних підходів та запровадження планування використання води з урахуванням сумарного об’єму води, що витрачається для виробництва будь-якого товару або надання послуг (віртуальної води);

внесення змін до Методики визначення масивів поверхневих та підземних вод, затвердженої наказом Міндовкілля від 14 січня 2019 р. № 4, у частині визначення істотно змінених масивів поверхневих вод;

забезпечення розроблення та застосування нових інноваційних підходів до запобігання втратам води під час її міжбасейнового транспортування, запровадження використання для вказаних цілей склокомпозитних труб і труб, виготовлених з поліетилену, поліпропілену чи полівінілхлориду, що унеможливлюють втрати води на інфільтрацію та випаровування, внесення відповідних змін до державних будівельних норм;

впровадження проектів та заходів із штучного поповнення підземних вод, зокрема дощовими водами;

перегляду еколого-економічних характеристик розвитку гідроенергетики, включаючи аспекти протипаводкового захисту, водозабезпечення зрошення, на основі сучасних підходів до стратегічної екологічної оцінки і оцінки впливу на навколишнє природне середовище та їх порівняння з аналогічними характеристиками щодо отримання електроенергії із застосуванням сонця та вітру;

розроблення оптимальних режимів роботи водних об’єктів з урахуванням інтересів усіх учасників; відновлення в рамках виконання планів управління річковими басейнами гідроморфологічного стану водних екосистем та заплавних земель шляхом відновлення безперервності течії, відновлення стариць та меандр, поліпшення проточності, попередження та ліквідація замулення водойм, поступова ліквідація гребель, ставків, строк експлуатації яких завершився; інвентаризації існуючих гідротехнічних споруд, їх відновлення, ремонту, модернізації або демонтажу;

забезпечення підвищення ефективності зрошуваних меліорацій, зокрема шляхом застосування інноваційних підходів до крапельного зрошення, моделювання агротехнічних та агроекологічних умов вирощування урожаю, використання для зрошення очищених зворотних (стічних) вод; забезпечення поширення практики використання належно очищених стічних вод у системах зрошення сільськогосподарських угідь, парків, скверів;

запровадження системи моніторингу щодо видобутку підземних вод, що належать до стратегічного запасу держави та є власністю Українського народу; підвищення ефективності державного нагляду (контролю) і громадського контролю (громадських інспекторів з охорони довкілля) за спорудженням свердловин для добування підземних вод та обліку води в процесі їх використання.

Завданнями з досягнення цілі 4 є: