Указ
Президента України
Питання Національної стратегії у сфері прав людини
З метою визначення актуальних стратегічних напрямів у сфері прав людини, упровадження ефективних механізмів їх забезпечення з урахуванням заходів з реалізації євроінтеграційного стратегічного курсу України постановляю:
1. Затвердити Національну стратегію у сфері прав людини (додається).
2. Кабінету Міністрів України:
1) розробити із залученням заінтересованих органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, представників інститутів громадянського суспільства, провідних фахівців у сфері прав людини та затвердити у шестимісячний строк операційний план на 2027–2029 роки реалізації Національної стратегії у сфері прав людини і затверджувати відповідні операційні плани в подальшому на кожні три роки;
2) забезпечувати щороку до 1 квітня року, що настає за звітним, інформування Президента України про стан виконання операційного плану реалізації Національної стратегії у сфері прав людини.
3. Визнати таким, що втратив чинність, Указ Президента України від 24 березня 2021 року № 119/2021 "Про Національну стратегію у сфері прав людини".
4. Цей Указ набирає чинності з дня його опублікування.
| Президент України | В. ЗЕЛЕНСЬКИЙ |
| м. Київ 12 жовтня 2026 року № 1038/2026 | |
ЗАТВЕРДЖЕНО
Указом Президента України
від 12 жовтня 2026 року № 1038/2026
НАЦІОНАЛЬНА СТРАТЕГІЯ
у сфері прав людини
Аналіз поточного стану справ, тенденції та обґрунтування щодо необхідності розв’язання виявлених проблем
Національна стратегія у сфері прав людини (далі – Стратегія) є довгостроковим програмним документом державної політики у сфері прав людини, що визначає стратегічні цілі і принципи забезпечення та захисту прав і свобод людини в Україні та реалізується на всій території України, зокрема з урахуванням особливостей правового режиму воєнного стану, зумовлених збройною агресією Російської Федерації проти України, та завдань щодо відновлення порушених прав і свобод у відбудовний період.
Стратегія спрямована на забезпечення прав і свобод кожної людини, яка перебуває під юрисдикцією України, незалежно від громадянства, місця проживання чи інших ознак. Права людини є універсальними, тому реалізація Стратегії ґрунтується на принципах рівності та недискримінації й охоплює всіх осіб, права і свободи яких перебувають під захистом держави.
Водночас окремі групи осіб у зв’язку з обставинами, в яких вони перебувають, можуть зазнавати підвищеного ризику порушення прав або додаткових перешкод при їх реалізації. До них належать, зокрема, діти, особи з інвалідністю, ветерани війни та члени їх сімей, члени сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, члени сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць України, особи, які постраждали внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, внутрішньо переміщені особи, особи, які проживають на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, особи, позбавлені особистої свободи внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, особи, зниклі безвісти за особливих обставин, корінні народи України, особи, які належать до національних меншин (спільнот) України, ЛГБТІК+.
Загальним результатом реалізації цієї Стратегії має стати системна інтеграція прав людини як наскрізного принципу в усі сфери державної політики, підвищення ефективності механізму захисту прав людини, посилення інституційної спроможності органів державної влади та органів місцевого самоврядування з відповідних питань, а також приведення законодавства у сфері прав людини у відповідність із міжнародними, зокрема європейськими, стандартами.
У контексті реалізації стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі особливого значення набуває узгодженість цієї Стратегії з принципами, політиками та правовими стандартами ЄС. Стратегія корелюється з Угодою про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, установчими договорами Європейського Союзу та Хартією основних прав Європейського Союзу.
Реалізація Стратегії сприятиме виконанню зобов’язань України в рамках переговорів про вступ України до Європейського Союзу, зокрема за Дорожньою картою з питань верховенства права, схваленою розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14 травня 2025 року № 475-р "Деякі питання забезпечення переговорного процесу про вступ України до Європейського Союзу за кластером 1 "Основи процесу вступу до ЄС", у тому числі з урахуванням проміжних ключових показників, викладених в Спільній позиції Європейського Союзу від 12 червня 2026 року.
Стратегія також базується на положеннях Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, враховує рекомендації Ради Європи та Організації Об’єднаних Націй у сфері прав людини.
Забезпечення належного виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини є одним із показників дотримання принципу верховенства права, особливу увагу якому приділяє Європейська Комісія у процесі оцінки готовності України до набуття членства в Європейському Союзі. Зокрема, у згаданих вище проміжних ключових показниках міститься вимога щодо системного зменшення кількості невиконаних рішень Європейського суду з прав людини у справах проти України, які перебувають під посиленим наглядом Комітету Міністрів Ради Європи та стосуються подолання структурних і системних проблем у національній правовій системі.
Відповідні зобов’язання та передбачені строки їх виконання є обов’язковими та враховуються під час реалізації цієї Стратегії.
Водночас ефективність державної політики у зазначеній сфері залежить від узгодженості дій уповноважених органів державної влади, їх інституційної спроможності, належного здійснення визначених законом повноважень, а також здатності забезпечувати своєчасне та ефективне реагування на порушення прав і свобод людини.
Особливу роль у цьому процесі відіграють правоохоронні органи, зокрема органи досудового розслідування, органи прокуратури, та суди, діяльність яких відповідно до визначених законом повноважень безпосередньо пов’язана із запобіганням порушенню прав і свобод людини, належним та ефективним розслідуванням відповідних правопорушень, відновленням порушених прав та притягненням винних осіб до відповідальності. Належне здійснення зазначеними органами своїх повноважень має ґрунтуватися на принципах законності, незалежності та неупередженості, доброчесності, підзвітності й відповідальності, а також передбачати дієвий механізм запобігання зловживанням, здійснення контролю та притягнення до відповідальності.
Пріоритетного значення набувають забезпечення законності та належних умов тримання осіб під вартою; запобігання катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню; забезпечення ефективного та своєчасного розслідування таких випадків; гарантування права на захист і права на професійну правничу допомогу; забезпечення незалежності та безсторонності суду, а також доступу до ефективних засобів юридичного захисту.
Дотримання зазначених гарантій і принципів є складовою послідовного розвитку державної політики у сфері прав людини та формування ефективного національного правозахисного механізму.
Упродовж останніх років в Україні вжито суттєвих заходів, спрямованих на забезпечення прав людини та основоположних свобод, зокрема в умовах збройної агресії Російської Федерації проти України,
Так, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 7 квітня 2023 року № 312-р схвалено Стратегію державної політики щодо внутрішнього переміщення на період до 2025 року та затверджено операційний план заходів з її реалізації у 2023–2025 роках, реалізація яких дала змогу посилити інституційну спроможність органів державної влади у сфері формування та реалізації державної політики щодо підтримки та інтеграції внутрішньо переміщених осіб. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10 червня 2026 року № 598-р схвалено Стратегію державної політики щодо внутрішнього переміщення на період до 2030 року та затверджено операційний план заходів з її реалізації у 2026 – 2028 роках.
У сфері забезпечення та захисту прав дитини здійснено комплекс першочергових заходів реагування на воєнні загрози, зокрема запроваджено обов’язкову евакуацію дітей, які перебувають у населених пунктах, розташованих на територіях активних та можливих воєнних (бойових) дій, та створено Реєстр відомостей щодо дітей, депортованих або примусово переміщених у зв’язку із збройною агресією Російської Федерації проти України. З метою інституційного посилення системи забезпечення та захисту прав дитини у вересні 2023 року утворено Державну службу України у справах дітей. Для розвитку системи ювенальної юстиції розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 708-р схвалено Національну стратегію захисту прав дитини у сфері юстиції на період до 2028 року та затверджено операційний план заходів з її реалізації у 2025–2028 роках. Крім того, з метою подолання високого рівня інституціалізації дітей в Україні розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2024 року № 1201-р схвалено Стратегію забезпечення права кожної дитини в Україні на зростання в сімейному оточенні на 2024–2028 роки та затверджено операційний план заходів на 2024–2026 роки з реалізації цієї Стратегії.
Подальший розвиток отримала державна політика щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, а також у сфері запобігання та протидії дискримінації. Вимоги щодо гендерної рівності поступово інтегруються у планування державних програм, а також у державну політику в сферах зайнятості, соціального захисту та надання послуг. У 2025 році Україна піднялася на 62-е місце серед 148 країн у Глобальному індексі ґендерного розриву, тоді як у 2022 році посідала 81-е місце. Також у 2025 році в Україні вперше розроблено та презентовано Індекс гендерної рівності за європейською методологією, що стало важливим кроком у наближенні державної політики до стандартів ЄС у відповідній сфері.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 вересня 2023 року № 815-р схвалено Національну стратегію подолання гендерного розриву в оплаті праці на період до 2030 року та затверджено операційний план заходів з реалізації у 2023–2025 роки Національної стратегії подолання гендерного розриву в оплаті праці на період до 2030 року, спрямовані на забезпечення неухильного і планомірного зменшення розриву в оплаті праці жінок і чоловіків. З метою підвищення ефективності державної політики щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків в усіх сферах життєдіяльності суспільства розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12 серпня 2022 року № 752-р схвалено Державну стратегію забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2030 року та затверджено операційний план з реалізації Державної стратегії забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2030 року на 2022–2024 роки.
Законом України від 20 червня 2022 року № 2319–IX ратифіковано Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок i домашньому насильству та боротьбу із цими явищами та вживаються заходи із забезпечення ефективного виконання Україною взятих на себе зобов’язань. Також на національному рівні визначено основні засади державної політики у сфері правового і соціального захисту осіб, постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного із збройною агресією Російської Федерації проти України, надання таким особам невідкладних проміжних репарацій.
Держава продовжує послідовну політику у сфері забезпечення та захисту прав осіб, які належать до національних меншин (спільнот) України, та корінних народів України, спрямовану на збереження їхньої культурної самобутності та запобігання дискримінації. У цьому контексті з урахуванням рекомендацій Європейської Комісії "За демократію через право" (Венеціанська Комісія) оновлено відповідне законодавство України, зокрема розширено можливості використання мов національних меншин (спільнот) України у публічних сферах суспільного життя. Крім того, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2023 року № 850-р затверджено Державну цільову національно-культурну програму "Єдність у розмаїтті" на період до 2034 року, розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 14 травня 2025 року № 475-р затверджено План заходів щодо захисту прав осіб, які належать до національних меншин (спільнот) України, від 28 липня 2021 року № 866-р схвалено Стратегію сприяння реалізації прав і можливостей осіб, які належать до ромської національної меншини, в українському суспільстві на період до 2030 року.
В Україні здійснюються заходи щодо поліпшення стану у сфері запобігання катуванням та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, зокрема шляхом удосконалення законодавства України про кримінальну відповідальність, впровадження стандартів "Керівництва з ефективного розслідування і документування катувань та інших видів жорстокого, нелюдського та принизливого поводження або покарання" (Стамбульський протокол), розвитку системи пробації та зміцнення спроможності національного превентивного механізму. На практичному рівні впроваджено медичне документування відповідно до Стамбульського протоколу, розширено систему відеоспостереження у місцях несвободи та вдосконалено порядок надання медичної допомоги ув’язненим. Також постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2024 року № 1549 затверджено Положення про Комісію з розгляду скарг на неналежні умови тримання в установах для попереднього ув’язнення та установах виконання покарань, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29 жовтня 2025 року № 1188-р затверджено операційний план реалізації у 2025 і 2026 роках Стратегії реформування пенітенціарної системи на період до 2026 року.
Триваюча широкомасштабна збройна агресія Російської Федерації проти України зумовила переорієнтацію ресурсів держави на забезпечення безпеки та реагування на гуманітарні виклики, що вплинуло на реалізацію окремих довгострокових реформ у сфері прав людини та досягнення Цілей сталого розвитку України на період до 2030 року згідно з Указом Президента України від 30 вересня 2019 року № 722/2019.
Разом з цим в оприлюдненому Європейською Комісією Звіті щодо прогресу України в межах Пакета розширення Європейського Союзу 2025 року відзначено задовільний стан системи забезпечення прав людини і основоположних свобод та відданість України щодо їх захисту, незважаючи на воєнні виклики, та надано рекомендації щодо прискорення окремих реформ.
Наявні виклики та структурні проблеми у сфері захисту прав людини та основоположних свобод, а також негативні тенденції, зумовлені широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, вимагають подальшого вдосконалення державної політики у зазначеній сфері, забезпечення її цілісності, узгодженості та сталості, підвищення ефективності координації, моніторингу та підзвітності діяльності державних органів, створення умов для довгострокового забезпечення і захисту прав людини, зокрема з урахуванням особливостей правового режиму воєнного стану, потреб відбудовного періоду та реалізації стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі.
Реалізація цієї Стратегії ґрунтується на таких принципах:
верховенство права;
законність та справедливість;
людиноцентричність;
забезпечення захисту і реалізації прав і свобод людини і громадянина;
рівність і недискримінація;
пропорційність та обґрунтованість обмежень прав і свобод людини і громадянина, зокрема в умовах правового режиму воєнного стану;
відновлення порушених прав;
інклюзивність;
комплексність і міжсекторальність.
Нормативно-правова основа Стратегії
Стратегія ґрунтується на Конституції і законах України, інших нормативно-правових актах України, а також міжнародних договорах України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Розроблення цієї Стратегії здійснено з урахуванням забезпечення виконання міжнародних зобов’язань України та реалізації стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі.
Стратегічні цілі та показники їх досягнення
Метою цієї Стратегії є забезпечення пріоритетності захисту прав і свобод людини і громадянина як визначального принципу формування і реалізації державної політики, приведення законодавства України у сфері прав людини у відповідність із міжнародними, зокрема європейськими, стандартами, підвищення інституційної спроможності органів державної влади, органів місцевого самоврядування з відповідних питань, зокрема з урахуванням особливостей правового режиму воєнного стану та потреб відбудовного періоду.
Реалізація цієї Стратегії здійснюється шляхом досягнення стратегічних та операційних цілей, які визначають конкретні напрями діяльності щодо захисту та забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина.
Стратегічними цілями Стратегії є:
стратегічна ціль 1. Права і свободи людини і громадянина захищаються і реалізуються в Україні відповідно до міжнародних, зокрема європейських, стандартів, з урахуванням особливостей правового режиму воєнного стану та потреб відбудовного періоду;
стратегічна ціль 2. Захист вразливих та інших груп населення від дискримінації і нерівності, відновлення прав осіб, постраждалих від збройної агресії Російської Федерації проти України, забезпечується на основі їх потреб та принципу недискримінації;
стратегічна ціль 3. Рівень правової культури та обізнаності населення забезпечує спроможність ефективно захищати та реалізовувати свої права та законні інтереси.
Стратегічна ціль 1 передбачає досягнення таких операційних цілей:
забезпечення права на життя, повагу до людської гідності;
забезпечення права на свободу та особисту недоторканність;
запобігання та протидія катуванням, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню;
забезпечення свободи думки і слова, вільного вираження своїх поглядів і переконань, доступу до інформації;
забезпечення свободи світогляду і віросповідання, вираження релігійних та інших переконань;
забезпечення свободи мирних зібрань та об’єднань, права брати участь в управлінні державними справами;
забезпечення прав громадян у сфері культури та доступу до культурного простору України;
забезпечення права на якісну та доступну освіту;
забезпечення права на працю, житло та соціальний захист;
забезпечення права людини на охорону здоров’я;
забезпечення права на безпечне довкілля;
захист персональних даних;
забезпечення права на доступ до правосуддя.
Стратегічна ціль 2 передбачає досягнення таких операційних цілей:
запобігання та протидія дискримінації, мові ворожнечі і кримінальним правопорушенням з мотивів нетерпимості, дотримання прав ЛГБТІК+;
забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, протидія домашньому насильству, насильству за ознакою статі та сексуальному насильству;
забезпечення та захист прав дитини;
забезпечення прав осіб з інвалідністю;
забезпечення прав ветеранів війни;
забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб;
забезпечення та захист прав осіб, які проживають на тимчасово окупованій території України;
забезпечення прав осіб, які були позбавлені особистої свободи внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, та зниклих безвісти за особливих обставин;
забезпечення прав корінних народів України та осіб, які належать до національних меншин (спільнот) України;
забезпечення прав іноземців та осіб без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, а також біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту;
забезпечення прав осіб, постраждалих внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
Стратегічна ціль 3 передбачає:
досягнення такої операційної цілі як підвищення рівня обізнаності у сфері прав людини;
виконання завдань міжсекторального характеру щодо підвищення обізнаності у сфері прав людини, які визначені в операційних цілях:
забезпечення свободи думки і слова, вільного вираження своїх поглядів і переконань, доступу до інформації;
забезпечення права людини на охорону здоров’я;
забезпечення права на безпечне довкілля;
захист персональних даних;
забезпечення права на доступ до правосуддя;
запобігання та протидія дискримінації, мові ворожнечі і кримінальним правопорушенням з мотивів нетерпимості, дотримання прав ЛГБТІК+;
забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, протидія домашньому насильству, насильству за ознакою статі та сексуальному насильству;
забезпечення та захист прав дитини;
забезпечення прав осіб з інвалідністю;
забезпечення прав ветеранів війни;
забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб;
забезпечення прав осіб, які були позбавлені особистої свободи внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, та зниклих безвісти за особливих обставин;
забезпечення прав осіб, постраждалих внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
Показниками досягнення стратегічної цілі 1 є:
значення показника "4.2. Право на життя та безпеку" Індексу верховенства права (The Rule of Law Index);
значення показника "4.5. Свобода віросповідання та релігії" Індексу верховенства права (The Rule of Law Index);
значення показника "4.7. Свобода зібрань та об’єднань ефективно гарантована "Індексу верховенства права (The Rule of Law Index);
рівень відкритості відповідно до Світового індексу зі свободи преси (World Press Freedom Index);
індекс гендерної рівності відповідно до методології Європейського інституту гендерної рівності;
кількість рішень Європейського суду з прав людини, визнаних Комітетом Міністрів Ради Європи як виконані;
частка виконання рекомендацій щорічної доповіді Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про стан додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні та спеціальних доповідей Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;
рівень довіри населення до механізмів захисту прав людини (відсотків за соціологічними опитуваннями);
частка виконання рекомендацій спеціальної доповіді Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про стан справ щодо недопущення в Україні катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання;
кількість звернень до Державної служби України з питань праці щодо порушення права на працю у розрізі статі заявників, кількість проведених заходів контролю та кількість виявлених порушень під час проведення таких заходів;
кількість звернень до освітнього омбудсмена щодо захисту права на освіту, кількість звернень, у яких виявлено порушення, та кількість наданих рекомендацій закладам освіти та органам управління освітою;
частка створених та/або модернізованих місць для тримання осіб, узятих під варту, що відповідають міжнародним, зокрема європейським, стандартам;
всебічне, повне та неупереджене досудове розслідування кримінальних правопорушень, пов’язаних із катуваннями.
Показниками досягнення стратегічної цілі 2 є:
кількість повідомлень до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо дискримінації (у розрізі ознак, за якими здійснюється дискримінація);
частка кримінальних проваджень щодо кримінальних правопорушень, вчинених з мотивів нетерпимості, за якими обвинувальні акти надіслано до суду, у загальній кількості кримінальних проваджень, які розслідувались у звітному періоді;
частка осіб, постраждалих від домашнього насильства, насильства за ознакою статі та сексуального насильства, пов’язаного із збройною агресією Російської Федерації проти України, яким надано допомогу загальними та спеціалізованими службами підтримки постраждалих, у загальній кількості осіб, які подавали відповідні звернення;
рівень сформованості національної системи запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та сексуальному насильству, пов’язаному із збройною агресією Російської Федерації проти України, що відповідає європейським стандартам щодо видів, кількості та територіальної доступності спеціалізованих служб підтримки;
частка осіб з інвалідністю внаслідок війни та членів сімей осіб, загиблих (померлих) внаслідок травми (поранення, контузії, каліцтва) або захворювання, одержаних під час участі в антитерористичній операції, здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації проти України у Донецькій та Луганській областях, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку із збройною агресію Російської Федерації проти України, інших категорій осіб відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", які звернулись за отриманням одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) та/або інвалідності та її отримали;
кількість дітей та осіб з числа дітей, які були повернуті на підконтрольну Україні територію після депортації або примусового переміщення, або з тимчасово окупованої території України та яким було забезпечено супровід та реінтеграцію після повернення;
кількість осіб з інвалідністю, які отримали послуги зі сприяння у працевлаштуванні, отримали безоплатну правничу допомогу;
кількість осіб, які скористалися механізмом виплати компенсацій за майно, що було пошкоджене або зруйноване внаслідок збройного конфлікту;
кількість потерпілих від воєнних злочинів, стосовно яких Координаційним центром підтримки потерпілих і свідків Офісу Генерального прокурора та відповідними структурними підрозділами обласних прокуратур здійснюються заходи з організації підтримки потерпілих і свідків, зокрема у розрізі регіонів України;
забезпечення ефективної системи комплексної підтримки ветеранів війни на всіх етапах їх повернення з військової служби до цивільного життя;
ступінь ефективності інтеграції внутрішньо переміщених осіб за місцем проживання у територіальних громадах;
рівень залучення осіб, які належать до національних меншин (спільнот) України, до процесів формування та реалізації державної політики через консультативно-дорадчі органи;
рівень сформованості системи перехідного правосуддя, орієнтованої на потреби осіб, постраждалих від збройної агресії Російської Федерації проти України, забезпечення відновлення порушених прав та відшкодування завданих шкоди та збитків.
Показниками досягнення стратегічної цілі 3 є:
кількість звернень до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо порушень прав і свобод людини і громадянина у розрізі статі заявників;
кількість державних службовців, а також посадових осіб місцевого самоврядування, які пройшли навчання за програмами підвищення кваліфікації з питань прав людини;
частка осіб, які обізнані про можливість отримання безоплатної правничої допомоги;
кількість осіб, які звертаються за безоплатною правничою допомогою.
Операційні цілі, опис проблем, завдання, спрямовані на досягнення поставлених цілей, та очікувані результати
Операційна ціль 1. Забезпечення права на життя, повагу до людської гідності
Право на життя, повагу до людської гідності – це невід’ємні права, що належать кожній особі від народження, виступають передумовою реалізації всіх інших прав та свобод. Право на життя є найвищою соціальною цінністю та охоплює не лише заборону його позбавлення, а й обов’язок держави забезпечувати ефективний захист життя людини. Повага до людської гідності передбачає визнання внутрішньої цінності кожної особи незалежно від її особистого, соціального чи іншого статусу та є основою для формування ставлення до неї як до рівноправного члена суспільства.
Внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України населення стикається з безпрецедентними загрозами для життя і здоров’я. Масові умисні вбивства та поранення цивільних осіб, у тому числі дітей, їх викрадення, катування, сексуальне насильство, депортація або примусове переміщення, вербування та використання дітей у воєнних діях представниками держави-агресора, мінна небезпека, руйнування критичної інфраструктури, виробничих об’єктів, соціальної інфраструктури, зокрема житлового фонду, продовольчої та аграрної промисловості, а також обмежений доступ до життєво необхідних послуг формують системний ризик порушення права на життя. Додатковими викликами залишаються недостатня забезпеченість захисними спорудами цивільного захисту та незавершена модернізація територіальних і місцевих систем оповіщення та інформування населення про загрозу і виникнення надзвичайних ситуацій.
Також внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України збільшилася кількість зброї, боєприпасів і вибухових речовин, які перебувають в обігу, що створює передумови для їх потрапляння до незаконного обігу та використання у протиправній діяльності. Це підвищує ризики вчинення кримінальних правопорушень проти життя та здоров’я особи, випадків домашнього насильства із застосуванням зброї, а також нещасних випадків і самогубств, особливо в умовах погіршення психоемоційного стану населення та недостатнього рівня знань щодо правил безпечного поводження зі зброєю. За статистичними даними Офісу Генерального прокурора, кількість кримінальних правопорушень, вчинених із використанням вогнепальної зброї, боєприпасів та вибухових речовин, зросла з 720 у 2021 році до 11262 у 2025 році, що свідчить про суттєве збільшення масштабів їх використання у кримінальних правопорушеннях та обумовлює необхідність здійснення комплексних превентивних заходів, зокрема підвищення рівня обізнаності громадян щодо правил безпечного поводження зі зброєю, боєприпасами та вибуховими речовинами, а також посилення інформування про правові наслідки їх незаконного обігу.
Необхідним є ужиття ефективних заходів щодо забезпечення належного розслідування кожного кримінального правопорушення, що призвело до смерті людини, їх відповідність вимогам статті 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, релевантній практиці Європейського суду з прав людини.
Крім того, у період дії правового режиму воєнного стану постали виклики щодо забезпечення всебічності, повноти та неупередженості розслідування обставин смерті або заподіяння шкоди здоров’ю осіб під час проходження ними військової служби.
Особливості проходження військової служби в умовах активних бойових (воєнних) дій обумовлюють обмеженість доступу до місць несення військової служби з метою збирання доказів, переміщення військовослужбовців, а також недостатня взаємодія між військовими частинами і органами досудового розслідування ускладнюють встановлення всіх обставин таких подій та забезпечення ефективного досудового розслідування у відповідності зі стандартами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини. Водночас відсутність дієвого превентивного механізму, спрямованого на виявлення та усунення причин і умов, що призводять до настання таких випадків, знижує ефективність запобігання їм.
Що стосується реалізації права на повагу до людської гідності, то суттєвим викликом залишається забезпечення балансу між суспільним інтересом та правами осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України. Такий баланс повинен бути забезпечений, зокрема, під час фото- та відеофіксації їх повернення на підконтрольну Україні територію в межах обмінного процесу, а також під час здійснення реінтеграційних заходів і постізоляційного супроводу, враховуючи особливу вразливість таких осіб після звільнення.
Досягнення операційної цілі забезпечуватиметься комплексно з урахуванням реалізації Національної стратегії протимінної діяльності на період до 2033 року, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 28 червня 2024 року № 616-р, Стратегії розвитку фонду захисних споруд цивільного захисту на період до 2034 року, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 4 березня 2025 року № 183-р.
Завданнями, спрямованими на реалізацію операційної цілі, є:
забезпечення належного рівня захисту та створення безпечних умов для населення, зокрема щодо функціонування захисних споруд цивільного захисту, ефективної системи оповіщення та інформування населення про загрозу та виникнення надзвичайних ситуацій;
посилення спроможності органів досудового розслідування щодо розслідування кримінальних правопорушень проти життя та здоров’я, що спричинили смерть людини;
підвищення рівня обізнаності громадян щодо безпеки при поводженні зі зброєю, боєприпасами та вибуховими речовинами, а також посилення інформування про правові наслідки їх незаконного обігу;
удосконалення механізму розслідування обставин смерті чи заподіяння шкоди здоров’ю осіб під час проходження військової служби відповідно до міжнародних, зокрема європейських, стандартів у сфері прав людини, впровадження дієвого механізму запобігання таким випадкам;
забезпечення скоординованої та етичної інформаційної взаємодії щодо осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, під час повернення, відновлювальних (постізоляційних, реінтеграційних) заходів, заходів з адаптації, підтримки (супроводу) з метою гарантування поваги до їх людської гідності.
Очікувані результати:
цивільну безпеку та захист життя населення забезпечено в умовах існуючих і потенційних загроз;
ужиті ефективні заходи щодо забезпечення належного розслідування кримінальних правопорушень проти життя та здоров’я, що спричинили смерть людини, у тому числі посилено заходи щодо розслідування кримінальних правопорушень проти життя та здоров’я осіб під час проходження військової служби;
функціонує ефективна система запобігання та протидії кримінальним правопорушенням проти життя та здоров’я людини;
підвищено рівень обізнаності населення щодо безпечного поводження зі зброєю, боєприпасами та вибуховими речовинами, а також правових наслідків їх незаконного обігу;
дотримано стандартів забезпечення права на повагу до людської гідності, у тому числі щодо осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України під час повернення, відновлювальних (постізоляційних, реінтеграційних) заходів, заходів з адаптації, підтримки (супроводу).
Операційна ціль 2. Запобігання та протидія катуванням, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню
Запобігання катуванням, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню є однією з гарантій прав людини, закріплених, зокрема, у статті 28 Конституції України та статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Протидія таким діянням забезпечує невідворотність покарання винних осіб та відновлення прав потерпілих, зокрема у місцях несвободи.
В Україні залишається системною проблема забезпечення належних умов тримання осіб та надання доступу до медичної допомоги у місцях несвободи, яка істотно загострилася внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України. Водночас незважаючи на досягнутий прогрес у покращенні, зокрема умов тримання в установах для попереднього ув’язнення та установах виконання покарань, серйозними викликами залишаються значні пошкодження інфраструктури відповідних установ, обмежений доступ осіб, позбавлених волі, до належної медичної допомоги та захисних споруд цивільного захисту чи інших споруд, призначених для укриття населення, відповідно до вимог законодавства.
Окремою проблемою є порушення прав осіб, які позбавлені особистої свободи та утримуються державою-агресором на її території або її збройними формуваннями на тимчасово окупованій території України, включаючи випадки їх депортації або примусового переміщення, у зв’язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, що супроводжується відсутністю ефективного механізму моніторингу, належної фіксації цих порушень та обмеженням доступу таких осіб до ефективних засобів правового захисту.
Водночас чинна система запобігання та протидії катуванню залишається недостатньо ефективною. Це зумовлено, зокрема недостатнім рівнем підзвітності відповідних органів, а також відсутністю комплексної системи реабілітації постраждалих від катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання.
Системний характер проблеми підтверджується доповідями Комітету проти катувань та Європейського комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, а також констатується усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішеннях у справах "Невмержицький проти України" (заява № 54825/00), "Яковенко проти України" (заява № 15825/06), "Мельник проти України" (заява № 72286/01) та пілотному рішенні у справі "Сукачов проти України" (заява № 14057/17). Зазначені рішення стосуються, зокрема, умов тримання під вартою та ефективності засобів правового захисту.
Також Європейський суд з прав людини зазначав про системно-структурні недоліки в організації надання належної медичної допомоги особам під час їх тримання під вартою, зокрема, в групі справ "Логвиненко проти України" (заява № 13448/07), "Ісаєв проти України" (заява № 28827/02) і "Кац та інші проти України" (заява № 29971/04).
Завданнями, спрямованими на реалізацію операційної цілі, є:
забезпечення ефективного функціонування системи запобігання та протидії катуванням, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню у місцях несвободи, яка гарантує рівність у захисті прав і свобод усіх осіб, позбавлених волі, відповідно до міжнародних, зокрема європейських, стандартів;
підвищення рівня безпеки осіб у місцях несвободи шляхом здійснення комплексу заходів цивільного захисту з урахуванням особливостей функціонування відповідних місць несвободи, зокрема забезпечення доступу до захисних споруд цивільного захисту та інших споруд, призначених для укриття населення, відповідно до вимог законодавства;
приведення матеріально-побутових та санітарно-гігієнічних умов тримання у місцях несвободи у відповідність із міжнародними, зокрема європейськими, стандартами і виконання рекомендацій міжнародних моніторингових механізмів;
забезпечення рівного доступу до належної медичної та реабілітаційної допомоги у місцях несвободи, в тому числі шляхом удосконалення системи управління закладами охорони здоров’я пенітенціарної системи та забезпечення професійної незалежності медичних працівників від адміністрації установ для попереднього ув’язнення та установ виконання покарань і слідчих ізоляторів;
удосконалення механізму захисту потерпілих і свідків катувань, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, вчинених представником держави, зокрема шляхом посилення інституційних спроможностей уповноважених органів державної влади, забезпечення доступу до ефективних засобів правового захисту та комплексної реабілітації;
удосконалення правового регулювання відносин щодо праці осіб, позбавлених волі, з урахуванням специфіки її організації в місцях несвободи, та забезпечення ефективного захисту їх трудових прав, зокрема шляхом запровадження незалежного зовнішнього моніторингу;
посилення інституційної спроможності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо здійснення ним функцій національного превентивного механізму, а також органів, уповноважених здійснювати досудове розслідування, для забезпечення ефективного розслідування випадків катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання.
Очікувані результати:
забезпечено належний рівень безпеки осіб у місцях несвободи відповідно до вимог законодавства у сфері цивільного захисту;
забезпечено ефективне розслідування кримінальних правопорушень, пов’язаних із катуванням, жорстоким, нелюдським або таким, що принижує гідність, поводженням чи покаранням;
умови тримання у місцях несвободи приведено у відповідність із міжнародними, зокрема європейськими, стандартами;
особи, які перебувають у місцях несвободи, мають доступ до належної медичної та реабілітаційної допомоги, що відповідає міжнародним, зокрема європейським, стандартам, що забезпечується у тому числі шляхом організаційної та професійної незалежності медичних працівників від адміністрації місць несвободи, конфіденційності медичної інформації, належного документування тілесних ушкоджень;
посилено механізми забезпечення здійснення та захисту трудових прав осіб, які утримуються в місцях несвободи;
удосконалено механізм захисту прав осіб, які зазнали катувань, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, та забезпечено доступ до ефективних засобів правового захисту.
Операційна ціль 3. Забезпечення права на свободу та особисту недоторканність
Право на свободу та особисту недоторканність є одним із прав людини, забезпечення якого є невід’ємною ознакою демократичного суспільства. Це право охоплює низку аспектів, зокрема спрямованих на недопущення свавільного позбавлення свободи особи, забезпечення кожному свободи переміщення без необґрунтованих обмежень.
Після початку збройної агресії Російської Федерації проти України поширеними стали випадки насильницьких зникнень, незаконних затримань і тримання під вартою, депортації або примусового переміщення на тимчасово окупованій території України, а також на територіях, на яких ведуться бойові дії.
Водночас зберігається проблема недостатньої ефективності досудового розслідування таких кримінальних правопорушень, зумовлена обмеженими можливостями виявлення та фіксації фактів порушень, збору та збереження доказів у цих умовах, що, як наслідок, істотно ускладнює притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності.
Окремою проблемою є випадки застосування запобіжних заходів, пов’язаних із позбавленням або істотним обмеженням свободи, без належного обґрунтування їх необхідності та пропорційності, зокрема тримання під вартою і цілодобового домашнього арешту.
Зберігається проблема забезпечення належного застосування запобіжних заходів із дотриманням вимог законності, необхідності, пропорційності та обґрунтованості, а також доступності ефективних засобів правового захисту й відшкодування шкоди, завданої незаконним позбавленням свободи, неефективної реалізації законодавчих положень щодо застосування запобіжних заходів із дотриманням принципів необхідності, пропорційності та обґрунтованості.
Крім того, необхідно удосконалити національне законодавство з урахуванням відповідних стандартів Ради Європи та зобов’язань України в рамках переговорів України про вступ до Європейського Союзу з метою посилення правових гарантій під час затримання, тримання під вартою та застосування інших заходів, що обмежують свободу особи.
Завданнями, спрямованими на реалізацію операційної цілі, є:
посилення спроможності органів досудового розслідування щодо забезпечення ефективного, повного, всебічного та неупередженого розслідування кримінальних правопорушень, пов’язаних із насильницькими зникненнями, незаконними затриманнями і триманням під вартою на тимчасово окупованій території України, а також на територіях, на яких ведуться бойові дії;
удосконалення практики застосування запобіжних заходів, пов’язаних із позбавленням або обмеженням свободи, відповідно до вимог статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і практики Європейського суду з прав людини, з дотриманням принципів законності, необхідності, пропорційності й обґрунтованості;
формування ефективної системи національних засобів правового захисту, зокрема удосконалення механізмів отримання компенсації та забезпечення можливостей оскарження застосування запобіжних заходів, пов’язаних із позбавленням або обмеженням свободи;
забезпечення невідкладного та безперервного доступу до правничої допомоги, у тому числі до захисника, з моменту затримання особи;
запровадження обов’язкової реєстрації випадків обмеження або позбавлення осіб свободи уповноваженими органами державної влади в офіційному реєстрі із зазначенням відомостей про особу, дату, час, місце та правові підстави затримання, відомостей про подальше переміщення і звільнення, а також забезпечення своєчасного доступу до відповідної інформації про затримання та місцезнаходження особи для осіб, які мають законний інтерес, зокрема захисників, близьких родичів і законних представників, з урахуванням установлених законом обмежень, за винятком лише суворо обмежених законом випадків;
посилення гарантій дотримання прав осіб під час затримання або обмеження свободи з урахуванням віку, стану здоров’я, інвалідності, мовних та комунікаційних потреб особи, зокрема шляхом невідкладного доступного роз’яснення інформування про права, забезпечення своєчасного та ефективного доступу до правничої допомоги, необхідної підтримки у спілкуванні і належного пристосування процедур відповідно до індивідуальних потреб.
Очікувані результати:
забезпечено застосування запобіжних заходів, пов’язаних із позбавленням свободи, із дотриманням принципів законності, необхідності, пропорційності та обґрунтованості, удосконалено систему національних засобів правового захисту прав осіб, щодо яких застосовано відповідні запобіжні заходи, а також посилено гарантії дотримання прав осіб під час затримання або обмеження свободи;
забезпечено функціонування системи досудового розслідування кримінальних правопорушень, пов’язаних із насильницькими зникненнями, незаконними затриманнями і триманням під вартою на тимчасово окупованій території України, а також на територіях, на яких ведуться бойові дії, з дотриманням вимог ефективності, своєчасності та неупередженості;
забезпечено своєчасний доступ компетентних органів та осіб, які мають законний інтерес, до інформації про місцезнаходження особи відповідно до міжнародних, зокрема європейських, стандартів щодо запобігання насильницьким зникненням.
Операційна ціль 4. Забезпечення свободи думки і слова, вільного вираження своїх поглядів і переконань, доступу до інформації
Гарантування права на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, на доступ до інформації належить до ключових засад демократичного суспільства. Однак збройна агресія Російської Федерації проти України суттєво вплинула на умови дотримання цих прав, створивши нові безпекові та правові виклики для забезпечення їх ефективної реалізації.
Цілеспрямовані дії держави-агресора проти об’єктів критичної інфраструктури призвели до масштабного руйнування технічних засобів, що забезпечували мовлення і доступ до інформації. На тимчасово окупованій території України Російська Федерація продовжує здійснювати адміністративну практику невиправданого втручання в реалізацію свободи думки і слова. Основні зусилля спрямовуються на захоплення інформаційного простору, інформаційну ізоляцію населення, поширення пропаганди та заборону діяльності українських медіа.
В умовах стрімкого розвитку інформаційно-комунікаційних технологій істотно розширилися можливості швидкого та масового поширення інформації, зокрема неправдивої і маніпулятивної. Такі процеси створюють системні ризики для реалізації свободи думки та слова, вільного вираження своїх поглядів і переконань, належної поінформованості суспільства та стійкості демократичних інституцій і процесів.
У цьому контексті збереження та розвиток прозорого, плюралістичного та незалежного медіапростору є необхідною передумовою ефективної реалізації свободи думки і слова, вільного вираження поглядів і переконань, зокрема в період дії правового режиму воєнного стану. Невід’ємним чинником належного функціонування такого медіапростору є сприяння професійній діяльності журналістів, а також гарантування конфіденційності журналістських джерел (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Седлецька проти України" (заява № 42634/18) та захисту викривачів.
Не менш важливим у цьому контексті є забезпечення права на доступ до публічної інформації. Про необхідність підвищення рівня обізнаності населення щодо механізмів реалізації права на доступ до публічної інформації та належного застосування законодавства розпорядниками інформації свідчать, зокрема, показники, отримані під час здійснення парламентського контролю за дотриманням права на доступ до публічної інформації за 2025 рік. Зокрема, до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини надійшло 6574 звернення щодо порушень права на доступ до публічної інформації, а за результатами 383 безвиїзних перевірок / моніторингових візитів було виявлено системні порушення законодавства, пов’язані, зокрема, з неправомірним обмеженням доступу до інформації, встановленням додаткових вимог до оформлення запитів, неналежним оприлюдненням інформації та неправомірними відмовами в її наданні. Незважаючи на наявність нормативно-правової бази, результати парламентського контролю засвідчують потребу в подальшому підвищенні рівня обізнаності населення щодо реалізації права на доступ до публічної інформації, зокрема стосовно порядку подання запитів, обсягу своїх прав і механізмів оскарження відмов або бездіяльності розпорядників інформації.
Суттєвими викликами також залишаються недостатня ефективність механізмів забезпечення права на доступ до публічної інформації та відсутність належного балансу між його реалізацією і обмеженнями, зумовленими потребами національної безпеки в період дії правового режиму воєнного стану.
