Про зайнятість населення

Верховна Рада України Закон від 05.07.2012 №5067-VI
Реквізити

Видавник: Верховна Рада України

Тип Закон

Дата 05.07.2012

Номер 5067-VI

Статус Діє

Редакції
19.11.2022 внесення змін (закон від 26.01.2022 N 2010-IX /2010-20/) 29.10.2022 внесення змін (закон від 21.09.2022 N 2622-IX /2622-20/) 27.10.2022 внесення змін (закон від 19.07.2022 N 2438-IX /2438-20/) 15.10.2022 внесення змін (закон від 21.09.2022 N 2623-IX /2623-20/) 16.09.2022 внесення змін (закон від 28.07.2022 N 2471-IX /2471-20/) 17.06.2022 внесення змін (закон від 01.04.2022 N 2179-IX /2179-20/) 27.05.2022 внесення змін (закон від 12.05.2022 N 2253-IX /2253-20/) 07.05.2022 внесення змін (закон від 21.04.2022 N 2220-IX /2220-20/) 30.04.2022 внесення змін (закон від 15.02.2022 N 2040-IX /2040-20/) 24.11.2021 внесення змін (закон від 28.01.2021 N 1150-IX /1150-20/) 14.08.2021 внесення змін (закон від 15.07.2021 N 1667-IX /1667-20/) 20.06.2021 внесення змін (закон від 01.06.2021 N 1499-IX /1499-20/) 10.06.2021 внесення змін (закон від 05.02.2021 N 1217-IX /1217-20/) 22.05.2021 внесення змін (закон від 27.04.2021 N 1414-IX /1414-20/) 23.04.2021 внесення змін (закон від 30.03.2021 N 1357-IX /1357-20/) 04.03.2021 внесення змін (закон від 04.02.2021 N 1212-IX /1212-20/) 20.12.2020 внесення змін (закон від 02.12.2020 N 1030-IX /1030-20/) 18.10.2020 внесення змін (закон від 16.06.2020 N 693-IX /693-20/) 03.07.2020 внесення змін (закон від 17.06.2020 N 720-IX /720-20/) 01.07.2020 внесення змін (закон від 02.06.2020 N 646-IX /646-20/) 29.05.2020 внесення змін (закон від 13.05.2020 N 591-IX /591-20/) 18.04.2020 внесення змін (закон від 13.04.2020 N 553-IX /553-20/) 02.04.2020 внесення змін (закон від 30.03.2020 N 540-IX /540-20/) 13.02.2020 внесення змін (закон від 14.01.2020 N 440-IX /440-20/) 01.01.2020 внесення змін (закон від 04.12.2019 N 329-IX /329-20/) 27.12.2019 внесення змін (закон від 05.12.2019 N 341-IX /341-20/) 21.12.2019 внесення змін (закон від 03.12.2019 N 324-IX /324-20/) 18.12.2019 внесення змін (закон від 02.10.2019 N 139-IX /139-20/) 09.08.2019 внесення змін (закон від 06.06.2019 N 2745-VIII /2745-19/) 31.08.2018 внесення змін (закон від 19.06.2018 N 2462-VIII /2462-19/) 20.01.2018 внесення змін (закон від 19.12.2017 N 2249-VIII /2249-19/) 01.01.2018 внесення змін (закон від 03.10.2017 N 2148-VIII /2148-19/) 27.09.2017 внесення змін (закон від 23.05.2017 N 2058-VIII /2058-19/) 30.08.2016 внесення змін (закон від 07.07.2016 N 1436-VIII /1436-19/) 01.01.2016 внесення змін (закон від 24.12.2015 N 909-VIII /909-19/) 10.07.2015 внесення змін (закон від 17.06.2015 N 534-VIII /534-19/) 27.03.2015 внесення змін (закон від 05.03.2015 N 245-VIII /245-19/) 01.01.2015 внесення змін (закон від 28.12.2014 N 76-VIII /76-19/) 06.09.2014 внесення змін (закон від 01.07.2014 N 1556-VII /1556-18/) 08.05.2014 внесення змін (закон від 17.04.2014 N 1221-VII /1221-18/) 11.08.2013 внесення змін (закон від 04.07.2013 N 406-VII /406-18/) 05.07.2012 прийняття
Документ підготовлено в системі iplex
ЗАКОН УКРАЇНИ
Про зайнятість населення
(Відомості Верховної Ради (ВВР), 2013, № 24, ст.243)( Із змінами, внесеними згідно із Законами № 406-VII від 04.07.2013, ВВР, 2014, № 20-21, ст.712 № 1221-VII від 17.04.2014, ВВР, 2014, № 24, ст.886 № 1556-VII від 01.07.2014, ВВР, 2014, № 37-38, ст.2004 № 76-VIII від 28.12.2014, ВВР, 2015, № 6, ст.40 № 245-VIII від 05.03.2015, ВВР, 2015, № 21, ст.140 № 534-VIII від 17.06.2015, ВВР, 2015, № 32, ст.313 № 909-VIII від 24.12.2015, ВВР, 2016, № 5, ст.47 № 1436-VIII від 07.07.2016, ВВР, 2016, № 34, ст.589 № 2058-VIII від 23.05.2017, ВВР, 2017, № 30, ст.323 № 2148-VIII від 03.10.2017, ВВР, 2017, № 40-41, ст.383 № 2249-VIII від 19.12.2017, ВВР, 2018, № 6-7, ст.43 № 2462-VIII від 19.06.2018, ВВР, 2018, № 39, ст.285 № 2745-VIII від 06.06.2019, ВВР, 2019, № 30, ст.119 № 139-IX від 02.10.2019, ВВР, 2019, № 47, ст.310 № 324-IX від 03.12.2019, ВВР, 2020, № 11, ст.63 № 329-IX від 04.12.2019, ВВР, 2020, № 13, ст.67 № 341-IX від 05.12.2019, ВВР, 2020, № 13, ст.68 № 440-IX від 14.01.2020, ВВР, 2020, № 28, ст.188 № 540-IX від 30.03.2020, ВВР, 2020, № 18, ст.123 № 553-IX від 13.04.2020, ВВР, 2020, № 19, ст.126 № 591-IX від 13.05.2020, ВВР, 2020, № 39, ст.294 № 646-IX від 02.06.2020, ВВР, 2020, № 40, ст.316 № 693-IX від 16.06.2020, ВВР, 2020, № 44, ст.382 - щодо введення в дію див. пункт 1 розділу II № 720-IX від 17.06.2020, ВВР, 2020, № 47, ст.408 № 1030-IX від 02.12.2020, ВВР, 2021, № 5, ст.37 № 1150-IX від 28.01.2021, ВВР, 2021, № 23, ст.197 № 1212-IX від 04.02.2021, ВВР, 2021, № 20, ст.177 № 1217-IX від 05.02.2021, ВВР, 2021, № 19, ст.171 № 1357-IX від 30.03.2021, ВВР, 2021, № 29, ст.234 № 1414-IX від 27.04.2021, ВВР, 2021, № 28, ст.233 № 1499-IX від 01.06.2021, ВВР, 2021, № 32, ст.258 № 1667-IX від 15.07.2021 № 2010-IX від 26.01.2022 № 2040-IX від 15.02.2022 № 2179-IX від 01.04.2022 № 2220-IX від 21.04.2022 № 2253-IX від 12.05.2022 № 2438-IX від 19.07.2022 - щодо набрання чинності див. пункт 2 № 2471-IX від 28.07.2022 № 2622-IX від 21.09.2022 № 2623-IX від 21.09.2022 )( У тексті Закону слова "дитина-інвалід", "інвалід" та "інвалід з дитинства" в усіх відмінках і числах замінено відповідно словами "дитина з інвалідністю", "особа з інвалідністю" та "особа з інвалідністю з дитинства" у відповідному відмінку і числі, крім частини першої статті 20, частин третьої і четвертої статті 24-1, частини другої статті 26, частини третьої статті 27 згідно із Законом № 2249-VIII від 19.12.2017 )( У тексті Закону слова "навчальний заклад" в усіх відмінках і числах замінено словами "заклад освіти" у відповідному відмінку і числі згідно із Законом № 2745-VIII від 06.06.2019 )( У тексті Закону слова "Фонду соціального захисту інвалідів" замінено словами "Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю" згідно із Законом № 1499-IX від 01.06.2021 )
Цей Закон визначає правові, економічні та організаційні засади реалізації державної політики у сфері зайнятості населення, гарантії держави щодо захисту прав громадян на працю та реалізації їхніх прав на соціальний захист від безробіття.
Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Визначення термінів
1. У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:
1) безробіття - соціально-економічне явище, за якого частина осіб не має змоги реалізувати своє право на працю та отримання заробітної плати (винагороди) як джерела існування;
2) безробітний - особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи;
3) вакансія - вільна посада (робоче місце), на яку може бути працевлаштована особа;
4) ваучер - документ встановленого зразка, що дає особі відповідно до цього Закону право на перепідготовку за робітничою професією, підготовку за спеціальністю для здобуття ступеня магістра на основі ступеня бакалавра або магістра, здобутого за іншою спеціальністю, підготовку на наступному рівні освіти (крім третього (освітньо-наукового/освітньо-творчого) рівня вищої освіти), спеціалізацію та підвищення кваліфікації у закладах освіти чи у роботодавця;
( Пункт 4 частини першої статті 1 в редакції Законів № 2745-VIII від 06.06.2019, № 2622-IX від 21.09.2022 )
4-1) відряджені іноземні працівники - іноземці та особи без громадянства, направлені іноземним роботодавцем в Україну для виконання певного обсягу робіт (послуг) на підставі договорів (контрактів), укладених між українським та іноземним суб’єктами господарювання;
( Частину першу статті 1 доповнено пунктом 4-1 згідно із Законом № 2058-VIII від 23.05.2017 )
5) вільно обрана зайнятість - реалізація права громадянина вільно обирати вид діяльності, не заборонений законом (зокрема такий, що не пов'язаний з виконанням оплачуваної роботи), а також професію та місце роботи відповідно до своїх здібностей і потреб;
5-1) внутрішньокорпоративні цесіонарії - іноземці та особи без громадянства, визнані такими відповідно до графіка специфічних зобов’язань у секторі послуг Протоколу про вступ України до Світової організації торгівлі ( стаття II Генеральної угоди про торгівлю послугами);
( Частину першу статті 1 доповнено пунктом 5-1 згідно із Законом № 2058-VIII від 23.05.2017 )
6) державне регулювання зайнятості - формування і реалізація державної політики у сфері зайнятості населення з метою створення умов для забезпечення повної та продуктивної вільно обраної зайнятості і соціального захисту в разі настання безробіття;
7) зайнятість - не заборонена законодавством діяльність осіб, пов'язана із задоволенням їх особистих та суспільних потреб з метою одержання доходу (заробітної плати) у грошовій або іншій формі, а також діяльність членів однієї сім'ї, які здійснюють господарську діяльність або працюють у суб'єктів господарювання, заснованих на їх власності, у тому числі безоплатно;
8) зареєстрований безробітний - особа працездатного віку, яка зареєстрована в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, як безробітна і готова та здатна приступити до роботи;
( Пункт 8-1 частини першої статті 1 виключено на підставі Закону № 2623-IX від 21.09.2022 )( Пункт 8-2 частини першої статті 1 виключено на підставі Закону № 2623-IX від 21.09.2022 )
8-3) іноземний найманий працівник - іноземець або особа без громадянства, який/яка працює за трудовим договором в українського роботодавця згідно із законодавством України;
( Частину першу статті 1 доповнено пунктом 8-3 згідно із Законом № 2058-VIII від 23.05.2017 )( Пункт 8-4 частини першої статті 1 виключено на підставі Закону № 2623-IX від 21.09.2022 )
9) конкурентоспроможність працівника - сукупність якостей особи, що характеризують її здатність працювати, рівень володіння знаннями, уміннями та навичками;
( Пункт 10 частини першої статті 1 виключено на підставі Закону № 2622-IX від 21.09.2022 )
11) неповна зайнятість - зайнятість працівника на умовах робочого часу, що менший від норми часу, передбаченої законодавством, і може встановлюватися за договором між працівником і роботодавцем з оплатою праці пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку;
12) нове робоче місце - робоче місце, яке створене у зв'язку із створенням нового суб'єкта господарювання (крім того, що створений шляхом припинення) або збільшенням штатної чисельності працівників за умови відсутності скорочення (зменшення) середньомісячної чисельності за попередні 12 місяців, а також створене шляхом модернізації або зміни технології виробництва, що потребують нових знань, навичок та вмінь працівника;
13) особи працездатного віку - особи віком від 16 років, які не досягли встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсійного віку;
14) повна зайнятість - зайнятість працівника за нормою робочого часу, передбаченою згідно із законодавством, колективним або трудовим договором;
15) працевлаштування - комплекс правових, економічних та організаційних заходів, спрямованих на забезпечення реалізації права особи на працю;
16) працездатні особи - особи віком від 16 років, які проживають на території України і за станом здоров'я здатні до активної трудової діяльності;
17) продуктивна зайнятість - зайнятість, що дає змогу забезпечити ефективне суспільне виробництво та задовольнити потреби працівника на рівні не менше встановлених законодавством гарантій;
18) професійне навчання - набуття та удосконалення професійних знань, умінь та навичок особи відповідно до її здібностей, що забезпечує відповідний рівень професійної кваліфікації для професійної діяльності та конкурентоспроможності на ринку праці;
19) ринок праці - система правових, соціально-трудових, економічних та організаційних відносин, що виникають між особами, які шукають роботу, працівниками, професійними спілками, роботодавцями та їх організаціями, органами державної влади у сфері задоволення потреби працівників у зайнятості, а роботодавців - у найманні працівників відповідно до законодавства;
20) робоче місце - місце (приміщення), на якому працівник постійно чи тимчасово перебуває в процесі трудової діяльності і яке визначене, зокрема на підставі трудового договору (контракту);
21) соціальний захист у разі настання безробіття - комплекс заходів, що передбачений загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття та законодавством про зайнятість населення;
22) суб'єкт господарювання, який надає послуги з посередництва у працевлаштуванні, - зареєстрована в установленому законом порядку юридична особа, яка провадить господарську діяльність, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, а також фізична особа - підприємець, що надають послуги з посередництва у працевлаштуванні в Україні та/або за кордоном відповідно до цього Закону та інших актів законодавства;
23) трудова міграція - переміщення особи, пов'язане з перетинанням державного кордону або меж адміністративно-територіальної одиниці з метою виконання або пошуку роботи;
24) часткове безробіття - вимушене тимчасове скорочення передбаченої законодавством тривалості робочого часу у зв'язку із зупиненням (скороченням) виробництва продукції (виконання робіт, надання послуг) з причин економічного, технологічного характеру, виникнення надзвичайної ситуації, введення надзвичайного або воєнного стану, встановлення карантину без припинення трудових відносин;
( Пункт 24 частини першої статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2220-IX від 21.04.2022 )
25) профілювання - система оцінки ступеня мотивації до праці особи, яка шукає роботу, чи безробітного, попиту на їх професію на ринку праці, можливості працевлаштування, ризику тривалого безробіття та визначення обсягу і видів послуг, що надаватимуться з метою їх інтеграції до ринку праці;
( Частину першу статті 1 доповнено пунктом 25 згідно із Законом № 2622-IX від 21.09.2022 )
26) суб’єкти ринку праці - особи, які шукають роботу, зареєстровані безробітні, працівники, роботодавці, що отримують послуги, передбачені цим Законом та Законом України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.
( Частину першу статті 1 доповнено пунктом 26 згідно із Законом № 2622-IX від 21.09.2022 )
( Частина друга статті 1 в редакції Закону № 1414-IX від 27.04.2021; із змінами, внесеними згідно із Законами № 1667-IX від 15.07.2021, № 2622-IX від 21.09.2022 )
Стаття 2. Законодавство України про зайнятість населення
2. У разі коли міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про зайнятість населення, застосовуються правила міжнародного договору.
Стаття 3. Право на зайнятість
1. Кожен має право на вільно обрану зайнятість.
2. Примушування до праці у будь-якій формі забороняється.
Добровільна незайнятість особи не може бути підставою для притягнення її до відповідальності.
3. Зайнятість населення забезпечується шляхом встановлення відносин, що регламентуються трудовими договорами (контрактами), провадження підприємницької та інших видів діяльності, не заборонених законом.
4. Іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, яких визнано в Україні біженцями, яким надано притулок в Україні, яких визнано особами, що потребують додаткового захисту, яким надано тимчасовий захист, а також ті, що одержали дозвіл на імміграцію в Україну, мають право на зайнятість на підставах і в порядку, встановлених для громадян України.
Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну для працевлаштування на визначений строк, приймаються роботодавцями на роботу на підставі дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства, виданого в порядку, визначеному цим Законом, якщо інше не передбачено законами та/або міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
( Абзац другий частини четвертої статті 3 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2471-IX від 28.07.2022 )
Не можуть призначатися на посаду або займатися трудовою та іншою діяльністю в Україні іноземці та особи без громадянства, включені до переліку осіб, пов’язаних з провадженням терористичної діяльності або стосовно яких застосовано міжнародні санкції, а також іноземці та особи без громадянства, до яких застосовано спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) відповідно до Закону України "Про санкції".
( Частину четверту статті 3 доповнено абзацом третім згідно із Законом № 2623-IX від 21.09.2022 )
Стаття 4. Зайняте населення
1. До зайнятого населення належать особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, особи, які забезпечують себе роботою самостійно (у тому числі члени особистих селянських господарств), проходять військову чи альтернативну (невійськову) службу, на законних підставах працюють за кордоном та які мають доходи від такої зайнятості, а також особи, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти у закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти та поєднують навчання з роботою.
( Абзац перший частини першої статті 4 в редакції Закону № 2745-VIII від 06.06.2019 )
До зайнятого населення також належать:
непрацюючі працездатні особи, які фактично здійснюють догляд за дитиною з інвалідністю, особою з інвалідністю I групи або за особою похилого віку, яка за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досягла 80-річного віку, та отримують допомогу, компенсацію та/або надбавку відповідно до законодавства;
батьки - вихователі дитячих будинків сімейного типу, прийомні батьки, патронатні вихователі, якщо вони отримують грошове забезпечення відповідно до законодавства;
( Абзац четвертий частини першої статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2622-IX від 21.09.2022 )
особа, яка проживає разом з особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу, яка за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, та одержує грошову допомогу на догляд за нею відповідно до законодавства;
( Абзац п'ятий частини першої статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2249-VIII від 19.12.2017 )
одинока мати (батько), яка (який) здійснює догляд за дитиною з інвалідністю, та один із батьків, прийомних батьків, батьків-вихователів дитячого будинку сімейного типу, усиновитель, опікун, піклувальник дитини з інвалідністю підгрупи А, які відповідно до Закону України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю" мають право на призначення надбавки на догляд за дитиною.
( Частину першу статті 4 доповнено абзацом шостим згідно із Законом № 2622-IX від 21.09.2022 )
Особи, зазначені в абзаці шостому цієї частини, мають право на отримання статусу зареєстрованого безробітного та одночасно отримання допомоги по безробіттю відповідно до законодавства";
( Частину першу статті 4 доповнено абзацом сьомим згідно із Законом № 2622-IX від 21.09.2022 )
2. До зайнятого населення не належать іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні і зайнятість яких пов'язана із забезпеченням діяльності іноземних посольств і місій або виконанням своїх професійних чи трудових обов'язків перед роботодавцем - нерезидентом.
Стаття 5. Гарантії у сфері зайнятості населення
1. Держава гарантує у сфері зайнятості:
1) вільне обрання місця застосування праці та виду діяльності, вільний вибір або зміну професії;
2) одержання заробітної плати (винагороди) відповідно до законодавства;
3) професійну орієнтацію з метою самовизначення та реалізації здатності особи до праці;
4) професійне навчання відповідно до здібностей та з урахуванням потреб ринку праці;
5) підтвердження результатів неформального професійного навчання осіб за робітничими професіями;
6) безоплатне сприяння у працевлаштуванні, обранні підходящої роботи та одержанні інформації про ситуацію на ринку праці та перспективи його розвитку;
7) соціальний захист у разі настання безробіття;
8) захист від дискримінації у сфері зайнятості, необґрунтованої відмови у найманні на роботу і незаконного звільнення;
9) додаткове сприяння у працевлаштуванні окремих категорій громадян.
Стаття 6. Право особи на вибір місця, виду діяльності та роду занять
1. Кожен має право на вільний вибір місця, виду діяльності та роду занять, яке забезпечується державою шляхом створення правових, організаційних та економічних умов для такого вибору.
2. Реалізація права на вибір місця, виду діяльності та роду занять здійснюється шляхом самостійного забезпечення особою своєї зайнятості чи звернення з метою працевлаштування до роботодавця або за сприяння центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, чи суб'єкта господарювання, який надає послуги з посередництва у працевлаштуванні.
Стаття 7. Право особи на професійну орієнтацію
1. Кожен має право на професійну орієнтацію, яке забезпечується шляхом надання комплексу профорієнтаційних послуг з вибору або зміни професії, виду діяльності та інших профорієнтаційних послуг.
2. Особи мають право на безоплатні послуги з професійної орієнтації з метою обрання або зміни виду діяльності, місця роботи, режиму праці.
Стаття 8. Право особи на професійне навчання
1. Кожен має право на професійне навчання, яке реалізується шляхом первинної професійної підготовки, перепідготовки, спеціалізації і підвищення кваліфікації, стажування у закладах професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти та закладах післядипломної освіти, безпосередньо на робочих місцях на виробництві чи у сфері послуг з метою здобуття особою відповідної кваліфікації або приведення її рівня у відповідність із вимогами сучасного виробництва та сфери послуг.
( Частина перша статті 8 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2745-VIII від 06.06.2019 )
Стаття 9. Право особи на соціальний захист у разі настання безробіття
1. Кожен має право на соціальний захист у разі настання безробіття, що реалізується шляхом:
1) участі в загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні на випадок безробіття, яке передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття;
2) надання безоплатних соціальних послуг, зокрема, інформаційно-консультаційних та профорієнтаційних, професійної підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації з урахуванням попиту на ринку праці, сприяння у працевлаштуванні, зокрема, шляхом фінансової підтримки самозайнятості та реалізації підприємницької ініціативи відповідно до законодавства;
3) надання особливих гарантій працівникам, які втратили роботу у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці;
4) надання додаткової гарантії зайнятості окремим категоріям населення, які не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці.
Стаття 10. Право особи на трудову діяльність за кордоном
1. Громадяни України мають право займатися трудовою діяльністю за кордоном, якщо така діяльність не заборонена законодавством України та держави перебування.
2. Права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Стаття 11. Право особи на захист від проявів дискримінації у сфері зайнятості населення
1. Держава гарантує особі право на захист від будь-яких проявів дискримінації у сфері зайнятості населення залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров’я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов’язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому громадському об’єднанні, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їхніх прав, за мовними або іншими ознаками, не пов’язаними з характером роботи або умовами її виконання.
( Частина перша статті 11 в редакції Закону № 2253-IX від 12.05.2022 )
2. Не вважається дискримінацією здійснення заходів щодо додаткового сприяння у працевлаштуванні окремих категорій громадян.
3. Забороняється в оголошеннях (рекламі) про вакансії (прийом на роботу) зазначати вимоги, визначені частиною першою цієї статті, пропонувати роботу (зайнятість) лише жінкам або лише чоловікам, за винятком специфічної роботи, яка може виконуватися виключно особами певної статі.
Обмеження щодо змісту оголошень (реклами) про вакансії (прийом на роботу) та відповідальність за порушення встановленого порядку їх розповсюдження регулюються Законом України "Про рекламу".
( Частина третя статті 11 в редакції Закону № 2253-IX від 12.05.2022 )
Стаття 12. Право особи на доступ до інформації у сфері зайнятості населення
1. Кожен має право на безоплатне одержання інформації про пропонування і попит на робочу силу, зокрема про вільні робочі місця (посади), можливості та умови працевлаштування на території України і за кордоном, професійну орієнтацію, професійне навчання та інші послуги, передбачені законодавством.
2. Держава забезпечує доступ до інформації у сфері зайнятості населення через органи державної влади та засоби масової інформації.
Стаття 13. Право особи на захист прав у сфері зайнятості населення
1. Кожен має право на оскарження рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, фізичних осіб, що застосовують найману працю, а також дій або бездіяльності посадових осіб, що призвели до порушення права особи на зайнятість, відповідно до законодавства.
Стаття 14. Категорії громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню
1. До категорій громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню, належать:
1) один з батьків або особа, яка їх замінює і:
має на утриманні дитину (дітей) віком до шести років;
( Абзац другий пункту 1 частини першої статті 14 із змінами, внесеними згідно із Законом № 534-VIII від 17.06.2015 )
виховує без одного з подружжя дитину віком до 14 років або дитину з інвалідністю;
утримує без одного з подружжя особу з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) та/або особу з інвалідністю I групи (незалежно від причини інвалідності);
2) діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування;
( Пункт 2 частини першої статті 14 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2622-IX від 21.09.2022 )
3) особи, звільнені після відбуття покарання або примусового лікування;
4) молодь, яка закінчила або припинила навчання у закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, звільнилася із строкової військової або альтернативної (невійськової) служби, військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (протягом шести місяців після закінчення або припинення навчання чи служби) і яка вперше приймається на роботу;
( Пункт 4 частини першої статті 14 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2745-VIII від 06.06.2019; в редакції Закону № 1357-IX від 30.03.2021 )
5) особи, яким до настання права на пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" залишилося 10 і менше років;
6) особи з інвалідністю, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування";
7) особи, яким виповнилося 15 років та які за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу;
8) учасники бойових дій, зазначені у пунктах 19-21 частини першої статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту;
( Частину першу статті 14 доповнено пунктом 8 згідно із Законом № 1436-VIII від 07.07.2016; із змінами, внесеними згідно із Законом № 329-IX від 04.12.2019 )
9) непрацюючі працездатні особи, які отримують державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям;
( Частину першу статті 14 доповнено пунктом 9 згідно із Законом № 646-IX від 02.06.2020 )
10) особи, стосовно яких згідно із Законом України "Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей" встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, після їх звільнення;
( Частину першу статті 14 доповнено пунктом 10 згідно із Законом № 2010-IX від 26.01.2022 )
11) інші категорії громадян, визначені Кабінетом Міністрів України, з урахуванням ситуації на ринку праці, а також встановлення карантину, виникнення надзвичайної ситуації, введення надзвичайного або воєнного стану в країні.
( Частину першу статті 14 доповнено пунктом 11 згідно із Законом № 2622-IX від 21.09.2022 )( Частину другу статті 14 виключено на підставі Закону № 2622-IX від 21.09.2022 )( Частину третю статті 14 виключено на підставі Закону № 2622-IX від 21.09.2022 )
Розділ II
ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА У СФЕРІ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ
Стаття 15. Принципи та мета, основні напрями державної політики у сфері зайнятості населення
1. Державна політика зайнятості населення базується на принципах:
1) пріоритетності забезпечення повної, продуктивної та вільно обраної зайнятості в процесі реалізації активної соціально-економічної політики держави;
2) відповідальності держави за формування та реалізацію політики у сфері зайнятості населення;
3) забезпечення рівних можливостей населення у реалізації конституційного права на працю;
4) сприяння ефективному використанню трудового потенціалу та забезпечення соціального захисту населення від безробіття.
2. Метою державної політики у сфері зайнятості населення є:
1) забезпечення рівних можливостей особам у реалізації їх права на працю;
2) сприяння підвищенню професійного рівня працездатного населення відповідно до суспільних потреб;
3) сприяння зайнятості населення, у тому числі в сільській місцевості та на депресивних територіях;
4) забезпечення економіки кваліфікованими кадрами;
5) збалансування попиту на робочу силу (створення належної кількості робочих місць) та її пропонування (створення умов для професійного розвитку, гідних умов для праці);
6) пріоритетність забезпечення повної та продуктивної вільно обраної зайнятості;
7) забезпечення соціального захисту осіб у разі настання безробіття;
8) посилення соціального та правового захисту громадян України, які працюють за кордоном, у тому числі шляхом активізації міжнародного співробітництва, укладення міжнародних договорів, що стосуються питань захисту прав трудових мігрантів.
3. Основними напрямами державної політики у сфері зайнятості населення є:
1) створення умов для розвитку економіки та сприяння створенню нових робочих місць;
2) задоволення попиту економіки у висококваліфікованих працівниках, формуванні і розвитку професійних кваліфікацій, сприяння розробленню професійних стандартів;
( Пункт 2 частини третьої статті 15 в редакції Закону № 2622-IX від 21.09.2022 )
3) посилення мотивації до легальної і продуктивної праці;
4) активізація підприємницької ініціативи та самостійної зайнятості населення;
5) удосконалення системи професійного навчання з урахуванням інтересів особистості, потреб економіки та ринку праці;
6) сприяння підприємствам, установам та організаціям незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання у професійному розвитку працівників;
7) збалансування попиту і пропонування щодо обсягу та рівня кваліфікації робочої сили на ринку праці шляхом системного прогнозування потреб економіки;
8) сприяння зайнятості громадян;
9) забезпечення створення рівних можливостей для реалізації суб'єктами господарювання інфраструктурних проектів та цільових програм, що фінансуються за рахунок державних коштів;
10) координація та контроль діяльності суб'єктів господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні;
11) повернення безробітних до продуктивної зайнятості;
12) міжнародне співробітництво у сфері забезпечення соціального захисту громадян України, які працюють за кордоном;
13) взаємодія органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, роботодавців та професійних спілок з метою забезпечення повної та продуктивної вільно обраної зайнятості, зокрема здійснення заходів щодо сприяння зайнятості населення;
14) забезпечення ефективного та цільового використання коштів, спрямованих на реалізацію державної політики у сфері зайнятості населення;
15) здійснення заходів, що сприяють зайнятості громадян, які недостатньо конкурентоспроможні на ринку праці (частина перша статті 14 цього Закону);
16) заохочення роботодавців, які зберігають діючі та створюють нові робочі місця насамперед для громадян, які недостатньо конкурентоспроможні на ринку праці (частина перша статті 14 цього Закону);
17) забезпечення співпраці центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, суб'єктів господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні, інших посередників з працевлаштування та установ соціальної, професійної і трудової реабілітації осіб з інвалідністю, центрів соціальних служб для молоді;
18) захист внутрішнього ринку праці шляхом регулювання залучення до роботи іноземних працівників.
Стаття 16. Реалізація державної політики у сфері зайнятості населення
1. Держава забезпечує реалізацію політики у сфері зайнятості населення шляхом:
1) проведення податкової, кредитно-грошової, інвестиційної, бюджетної, соціальної, зовнішньоекономічної та інноваційної політики з метою розширення сфери застосування праці, забезпечення повної, продуктивної, вільно обраної зайнятості, підвищення рівня кваліфікації та конкурентоспроможності робочої сили;
2) визначення у загальнодержавних програмах економічного та соціального розвитку, програмах економічного і соціального розвитку Автономної Республіки Крим, областей, районів, міст показників розвитку ринку праці та зайнятості населення та їх оцінювання за результатами реалізації таких програм;
3) включення до системи регулювання ринку праці заходів щодо запровадження стимулювання роботодавців до створення нових робочих місць;
( Пункт 3 частини першої статті 16 в редакції Закону № 2622-IX від 21.09.2022 )
4) сприяння підвищенню конкурентоспроможності робочої сили та зайнятості населення;
5) соціального захисту громадян у разі настання безробіття;
6) сприяння самозайнятості населення шляхом стимулювання відкриття власного бізнесу, в тому числі в сільських населених пунктах та на депресивних територіях;
7) розвитку сільського аграрного туризму, кластерів народних художніх промислів;
8) створення умов для забезпечення підвищення конкурентоспроможності робочої сили та її мобільності;
9) прогнозування та оцінки впливу на ринок праці політики у сфері зайнятості;
10) ліцензування діяльності з посередництва у працевлаштуванні за кордоном.
Стаття 17. Органи, що забезпечують формування та реалізацію державної політики у сфері зайнятості населення
1. Формування та реалізацію державної політики у сфері зайнятості населення забезпечують у межах своїх повноважень Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інші центральні органи виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим та Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування.
( Частина перша статті 17 із змінами, внесеними згідно із Законом № 341-IX від 05.12.2019 )
2. Головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері зайнятості населення є центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції.
( Частина друга статті 17 із змінами, внесеними згідно із Законом № 341-IX від 05.12.2019 )
3. З метою реалізації державної політики зайнятості Кабінет Міністрів України розробляє і затверджує основні напрями реалізації державної політики у сфері зайнятості населення на середньостроковий період, у яких визначаються шляхи та способи розв'язання проблем зайнятості населення і передбачаються заходи з консолідації зусиль усіх сторін соціального діалогу, спрямованих на регулювання процесів, що відбуваються на ринку праці, для підвищення рівня зайнятості населення.
Основні напрями реалізації державної політики у сфері зайнятості населення розробляються на підставі основних прогнозних параметрів соціально-економічного розвитку України, державних, галузевих та регіональних програм у частині їх впливу на сферу зайнятості населення, на розвиток трудового потенціалу з визначенням механізму їх реалізації.
Координацію і контроль за виконанням основних напрямів реалізації державної політики у сфері зайнятості населення здійснюють центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізацію державної політики у сферах зайнятості населення та трудової міграції.
( Абзац третій частини третьої статті 17 із змінами, внесеними згідно із Законом № 341-IX від 05.12.2019 )
Відповідальність за виконання основних напрямів реалізації державної політики у сфері зайнятості населення покладається на міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київську та Севастопольську міські державні адміністрації, органи місцевого самоврядування.
Стаття 18. Територіальні та місцеві програми зайнятості населення
1. Територіальні та місцеві програми зайнятості населення спрямовані на реалізацію основних напрямів державної політики у сфері зайнятості населення в регіонах та є складовими програм їх соціально-економічного розвитку.
Основним завданням територіальних та місцевих програм зайнятості населення є виявлення перешкод на ринку праці, мобілізація наявних ресурсів для їх подолання та розвитку перспективних напрямів зайнятості.
( Частину першу статті 18 доповнено абзацом другим згідно із Законом № 2622-IX від 21.09.2022 )
2. Територіальні та місцеві програми зайнятості населення розробляються місцевими державними адміністраціями за участю профспілок, організацій роботодавців, їх об’єднань, інших громадських об’єднань (за їх згодою) та подаються на затвердження Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським радам.
( Частина друга статті 18 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2622-IX від 21.09.2022 )
3. У територіальних та місцевих програмах зайнятості населення визначаються основні показники ринку праці та заходи, спрямовані на збалансування попиту і пропонування робочої сили на територіальних ринках праці, соціального захисту безробітних, забезпечення зайнятості громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню.
4. Координація роботи із здійснення заходів, передбачених програмами зайнятості населення, покладається на центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, органи соціального діалогу у сфері зайнятості, Міністерство праці та соціального захисту населення Автономної Республіки Крим, структурні підрозділи у сфері праці і соціального захисту обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та органи місцевого самоврядування.
( Частина четверта статті 18 із змінами, внесеними згідно із Законом № 341-IX від 05.12.2019 )
Стаття 19. Органи соціального діалогу у сфері зайнятості
1. Для підготовки погоджених рішень щодо здійснення політики зайнятості можуть створюватися координаційні комітети сприяння зайнятості, ради з професійної орієнтації та інші органи соціального діалогу.
2. Порядок формування органів соціального діалогу у сфері зайнятості, повноваження та організація їх роботи визначаються відповідно до статті 9 Закону України "Про соціальний діалог в Україні".
Стаття 20. Фінансування заходів щодо реалізації державної політики у сфері зайнятості населення
1. Фінансування заходів щодо реалізації державної політики у сфері зайнятості населення здійснюється за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів, Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та інших джерел відповідно до законодавства.
Розділ III
ЦЕНТРАЛЬНИЙ ОРГАН ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ, ЩО РЕАЛІЗУЄ ДЕРЖАВНУ ПОЛІТИКУ У СФЕРІ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ ТА ТРУДОВОЇ МІГРАЦІЇ
Стаття 21. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції
1. Діяльність центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, спрямовується і координується Міністром - керівником центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції.
( Частина перша статті 21 із змінами, внесеними згідно із Законом № 341-IX від 05.12.2019 )
2. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, здійснює свої повноваження безпосередньо та через територіальні органи.
Територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, районах у містах, містах є юридичними особами публічного права.
До сфери управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, можуть належати підприємства, установи та організації.
3. Фінансування діяльності центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції та виконання ним функцій, передбачених цим Законом та Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", здійснюється за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
4. Послуги, що надаються територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, відповідно до покладених на них завдань є безоплатними.
Стаття 22. Завдання та функції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, його територіальних органів
1. Основними завданнями центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, його територіальних органів є:
1) реалізація державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції;
2) внесення пропозицій Міністру - керівнику центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, щодо формування державної політики у сфері зайнятості населення;
( Пункт 2 частини першої статті 22 із змінами, внесеними згідно із Законом № 341-IX від 05.12.2019 )
3) сприяння громадянам у підборі підходящої роботи;
4) надання роботодавцям послуг з добору працівників;
5) участь в організації проведення громадських та інших робіт тимчасового характеру;
6) сприяння громадянам в організації підприємницької діяльності, зокрема шляхом надання індивідуальних та групових консультацій;
7) участь у реалізації заходів, спрямованих на запобігання масовому вивільненню працівників, профілактика настання страхового випадку, сприяння мобільності робочої сили та зайнятості населення в регіонах з найвищими показниками безробіття, монофункціональних містах та населених пунктах, залежних від містоутворюючих підприємств;
8) організація підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації безробітних з урахуванням поточної та перспективної потреб ринку праці;
9) проведення професійної орієнтації населення;
10) додаткове сприяння у працевлаштуванні окремих категорій громадян, які неконкурентоспроможні на ринку праці;
11) здійснення контролю за використанням роботодавцями та безробітними коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
2. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, його територіальні органи відповідно до покладених на них завдань:
1) здійснюють управління та оперативне розпорядження фінансовими ресурсами Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття в межах затвердженого бюджету Фонду відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", управління майном;
2) забезпечують функціонування Єдиної інформаційно-аналітичної системи, зокрема, формують базу даних про вільні робочі місця (посади) на підставі інформації, що надійшла від роботодавців, суб’єктів господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні, з інших джерел (зокрема, з інформаційних ресурсів з пошуку роботи);
( Пункт 2 частини другої статті 22 в редакції Закону № 2622-IX від 21.09.2022 )
3) ведуть облік осіб, які звертаються за сприянням у працевлаштуванні, та наданих їм послуг;
4) здійснюють реєстрацію безробітних, ведуть облік наданих їм послуг;
5) організовують професійне навчання зареєстрованих безробітних з урахуванням поточної та перспективної потреб ринку праці;
6) організовують роботу з присвоєння/підтвердження професійних та часткових професійних кваліфікацій, визнання результатів неформального та інформального навчання для зареєстрованих безробітних;
( Пункт 6 частини другої статті 22 в редакції Закону № 2179-IX від 01.04.2022 )
ЗАКОН УКРАЇНИ
Про зайнятість населення
Цей Закон визначає правові, економічні та організаційні засади реалізації державної політики у сфері зайнятості населення, гарантії держави щодо захисту прав громадян на працю та реалізації їхніх прав на соціальний захист від безробіття.
Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Визначення термінів
1. У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:
1) безробіття - соціально-економічне явище, за якого частина осіб не має змоги реалізувати своє право на працю та отримання заробітної плати (винагороди) як джерела існування;
2) безробітний - особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи;
3) вакансія - вільна посада (робоче місце), на яку може бути працевлаштована особа;
4) ваучер - документ встановленого зразка, що дає особі відповідно до цього Закону право на перепідготовку за робітничою професією, підготовку за спеціальністю для здобуття ступеня магістра на основі ступеня бакалавра або магістра, здобутого за іншою спеціальністю, підготовку на наступному рівні освіти (крім третього (освітньо-наукового/освітньо-творчого) рівня вищої освіти), спеціалізацію та підвищення кваліфікації у закладах освіти чи у роботодавця;
4-1) відряджені іноземні працівники - іноземці та особи без громадянства, направлені іноземним роботодавцем в Україну для виконання певного обсягу робіт (послуг) на підставі договорів (контрактів), укладених між українським та іноземним суб’єктами господарювання;
5) вільно обрана зайнятість - реалізація права громадянина вільно обирати вид діяльності, не заборонений законом (зокрема такий, що не пов'язаний з виконанням оплачуваної роботи), а також професію та місце роботи відповідно до своїх здібностей і потреб;
5-1) внутрішньокорпоративні цесіонарії - іноземці та особи без громадянства, визнані такими відповідно до графіка специфічних зобов’язань у секторі послуг Протоколу про вступ України до Світової організації торгівлі ( стаття II Генеральної угоди про торгівлю послугами);

30 днiв передплати безкоштовно!