Кримінальний кодекс України

При призначенні покарання повнолітній працездатній особі, вперше засуджуваний до позбавлення волі за умисний злочин на строк до трьох років, а за злочин, вчинений з необережності, - на строк до п'яти років, суд, враховуючи характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, особу винного та інші обставини справи, а також можливість його виправлення і перевиховання без ізоляції від суспільства, але в умовах здійснення за ним нагляду, може постановити про умовне засудження цієї особи до позбавлення волі з обов'язковим залученням її на строк призначеного покарання до праці в місцях, що визначаються органами, які відають виконанням вироку, з зазначенням у вироку мотивів такого рішення.

При умовному засудженні до позбавлення волі з обов'язковим залученням засудженого до праці йому можуть бути призначені судом також додаткові міри покарання у випадках і в порядку, передбачених цим Кодексом. Правила частини 3 статті 45 цього Кодексу щодо таких засуджених не застосовуються.

Умовне засудження до позбавлення волі з обов'язковим залученням засудженого до праці не застосовується:

1) до осіб, засуджуваних за особливо небезпечні злочини проти держави (статті 56-60, 62, 63, 63-1); бандитизм (стаття 69); умисне вбивство (статті 93, 94, 96, 234 пункт "в"); умисне тяжке тілесне ушкодження (статті 101, 189-4 частина 2); згвалтування, вчинене групою осіб, або згвалтування неповнолітньої, або згвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки, а так само згвалтування малолітньої (стаття 117 частини 3 і 4); створення не передбачених законодавством воєнізованих формувань чи груп (стаття 187-6);

2) до осіб, яким поряд з покаранням за вчинений злочин призначаються заходи примусового лікування від алкоголізму або наркоманії, а також тих, які не пройшли повного курсу лікування венеричного захворювання;

3) до іноземних громадян та осіб без громадянства, які засуджуються.

Умовне засудження до позбавлення волі з обов'язковим залученням засудженого до праці не застосовується також:

до осіб, визнаних у встановленому порядку інвалідами першої, другої і третьої груп; до вагітних жінок; до жінок, що мають на утриманні дітей віком до двох років, а так само до жінок віком понад 55 років і чоловіків - понад 60 років;

до військовослужбовців строкової служби, які вчинили злочини.

Якщо умовно засуджений ухиляється від роботи в місці, визначеному органами, які відають виконанням вироку, або систематично чи злісно порушує трудову дисципліну, громадський порядок або встановлені для нього правила проживання, він направляється за ухвалою суду для відбування позбавлення волі, призначеного вироком. При цьому час ухилення від роботи не зараховується, а час, протягом якого засуджений працював, може бути зараховано судом частково або повністю до строку відбування покарання з розрахунку день за день.

Якщо умовно засуджений протягом визначеного судом строку позбавлення волі вчинив новий злочин, суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими статтею 43 цього Кодексу.

Особливо небезпечним рецидивістом за вироком суду може бути визнана:

1) особа, яка раніше була засуджена до позбавлення волі за особливо небезпечний злочин проти держави (статті 56-60, 62, 63, 63-1); бандитизм (стаття 69); виготовлення або збут підроблених грошей або цінних паперів при обтяжуючих обставинах (стаття 79 частина 2); порушення правил про валютні операції при обтяжуючих обставинах (стаття 80 частина 2); розкрадання державного або колективного майна в особливо великих розмірах (стаття 86-1); розбій з метою заволодіння державним, колективним майном або індивідуальним майном громадян при обтяжуючих обставинах (статті 86 частина 2 і 142 частини 2 і 3); умисне вбивство (статті 93, 94 і 234 пункт "в"); згвалтування, вчинене групою осіб, або згвалтування неповнолітньої, або згвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки, а так само згвалтування малолітньої (стаття 117 частини 3 і 4); захоплення заложників (стаття 123-1); створення не передбачених законодавством воєнізованих формувань чи груп (стаття 187-6); посягання на життя судді, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку або військовослужбовця (стаття 190-1); угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна (стаття 217-2); блокування транспортних комунікацій (стаття 217-3 частина 3); розкрадання радіоактивних матеріалів (стаття 228-3), і знову вчинила будь-який з перелічених злочинів, за який вона засуджується до позбавлення волі на строк не нижче п'яти років;

2) особа, яка раніше двічі в будь-якій послідовності була засуджена до позбавлення волі за особливо небезпечний злочин проти держави (статті 56-60, 62, 63); бандитизм (стаття 69); масові безпорядки (стаття 71); виготовлення або збут підроблених грошей або цінних паперів (стаття 79); порушення правил про валютні операції (стаття 80); розкрадання державного або колективного майна при обтяжуючих обставинах (статті 81 частини 2, 3 і 4, 82 частини 2, 3 і 4, 83 частини 2 і 3, 84 частини 2 та 3 і 86-1); розбій з метою заволодіння державним, колективним майном або індивідуальним майном громадян (статті 86 і 142); умисне вбивство (статті 93, 94 і 234 пункт "в"); умисне тяжке тілесне ушкодження (статті 101, 189-4 частина 2); згвалтування (стаття 117); захоплення заложників (стаття 123-1); крадіжку, грабіж або шахрайство, вчинені при обтяжуючих обставинах (статті 140 частини 2 і 3, 141 частини 2 та 3 і 143 частина 2); спекуляцію при обтяжуючих обставинах (стаття 154 частини 2 і 3); одержання хабара (стаття 168); створення не передбачених законодавством воєнізованих формувань чи груп (стаття 187-6); посягання на життя судді, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку або військовослужбовця (стаття 190-1); особливо злісне хуліганство (стаття 206 частина 3); угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна (стаття 217-2); блокування транспортних комунікацій (стаття 217-3 частина 3); розкрадання вогнестрільної зброї, бойових припасів або вибухових речовин при обтяжуючих обставинах (стаття 223 частина 2); розкрадання радіоактивних матеріалів (стаття 228-3); розкрадання, незаконне вироблення, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів чи психотропних речовин з метою збуту, збут таких засобів чи речовин (статті 229-1 і 229-2), а так само розкрадання їх при обтяжуючих обставинах (стаття 229-2 частини 2 і 3), посів або вирощування снотворного маку чи конопель при обтяжуючих обставинах (стаття 229-3 частина 2); організація або держання дому для вживання чи виготовлення наркотичних засобів або психотропних речовин при обтяжуючих обставинах (стаття 229-4 частина 2); використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів при обтяжуючих обставинах (стаття 229-12 частина 2); незаконне введення в організм наркотичних засобів або психотропних речовин при обтяжуючих обставинах (стаття 229-15 частини 2 і 3); розкрадання, незаконне виготовлення, придбання, зберігання, передача чи продаж іншим особам обладнання, призначеного для виготовлення наркотичних засобів або психотропних речовин, при обтяжуючих обставинах (стаття 229-17 частини 2 і 3); розкрадання прекурсорів при обтяжуючих обставинах (стаття 229-19 частини 2 і 3); незаконне виготовлення, придбання, зберігання, перевезення або пересилання прекурсорів при обтяжуючих обставинах (стаття 229-20 частини 2 і 3), і знову вчинила будь-який з перелічених злочинів, за який вона засуджується до позбавлення волі на строк більше трьох років;

3) особа, яка раніше три рази або більше в будь-якій послідовності була засуджена до позбавлення волі за злісне хуліганство (стаття 206 частина 2) або за злочини, перелічені в пункті 2 частини 1 цієї статті, і знову вчинила злісне хуліганство або будь-який з злочинів, перелічених у пункті 2 частини 1 цієї статті, за який вона засуджується до позбавлення волі;

4) особа, яка відбуває покарання у вигляді позбавлення волі за будь-який з злочинів, перелічених у пунктах 2 і 3 частини 1 цієї статті, і знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджується до позбавлення волі на строк не нижче п'яти років.

Суд, розглядаючи питання про визнання особи особливо небезпечним рецидивістом, враховує особу винного, ступінь суспільної небезпечності вчинених злочинів, їх мотиви, ступінь здійснення злочинних намірів, ступінь і характер участі у вчиненні злочинів та інші обставини справи. Рішення суду повинно бути мотивоване у вироку.

При вирішенні питання про визнання особи особливо небезпечним рецидивістом не враховується судимість за злочин, вчинений цією особою віком до вісімнадцяти років, а також судимість, яка знята або погашена у встановленому законом порядку.

Визнання особи особливо небезпечним рецидивістом скасовується при знятті з неї судимості.

Статті цього Кодексу, що передбачають відповідальність за вчинення злочину особливо небезпечним рецидивістом, застосовуються у випадках, коли особа була визнана у встановленому законом порядку особливо небезпечним рецидивістом до вчинення даного злочину.

Заслання полягає у видаленні засудженого з місця його проживання з обов'язковим поселенням у певній місцевості.

Заслання і як основне, і як додаткове покарання може призначатися на строк від двох до п'яти років.

Заслання як додаткове покарання може застосовуватись лише у випадках, спеціально зазначених у законі.

Заслання не застосовується до осіб, які не досягли до вчинення злочину вісімнадцятирічного віку. Заслання не застосовується також до вагітних жінок і до жінок, які мають на утриманні дітей до восьмирічного віку.

Вислання полягає у видаленні засудженого з місця його проживання з забороною проживання в певних місцевостях.

Вислання і як основне, і як додаткове покарання може призначатися на строк від двох до п'яти років.

Вислання як додаткове покарання може застосовуватись лише у випадках, спеціально зазначених у законі.

Вислання не застосовується до осіб, які не досягли до вчинення злочину вісімнадцятирічного віку.

Виправні роботи без позбавлення волі призначаються на строк від двох місяців до двох років і відбуваються відповідно до вироку суду або за місцем роботи засудженого, або в інших місцях, що визначаються органами, які відають застосуванням виправних робіт, але в районі проживання засудженого.

Із заробітку засудженого до виправних робіт без позбавлення волі провадиться відрахування в доход держави у розмірі, встановленому вироком суду, але не більше 20 процентів.

Особам, що визнані непрацездатними, а також особам, які стали непрацездатними після постановлення вироку суду, суд може замінити виправні роботи штрафом з розрахунку чотири мінімальних розміри заробітної плати штрафу за один місяць виправних робіт, а за злочини, що не є корисливими, з того ж розрахунку, але на суму не більш як п'ятдесят мінімальних розмірів заробітної плати, або громадською доганою.

Порядок відбування виправних робіт без позбавлення волі встановлюється законодавством України.

В разі ухилення від відбування покарання особи, засудженої до виправних робіт без позбавлення волі з відбуванням за місцем роботи, суд за поданням органу внутрішніх справ або за клопотанням громадської організації чи трудового колективу може направити цю особу для відбування покарання в інші місця, що визначаються органами, які відають застосуванням виправних робіт, але в районі проживання засудженого.

В разі злісного ухилення від відбування покарання особи, засудженої до виправних робіт без позбавлення волі, суд може замінити невідбутий строк виправних робіт покаранням у вигляді позбавлення волі на той же строк.

Позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю може бути призначене судом на строк від двох до п'яти років як основне або додаткове покарання.

Це покарання може бути призначено у випадках, коли за характером вчинених винним злочинів по посаді або при занятті певною діяльністю суд визнає неможливим збереження за ним права займати певні посади або займатися певною діяльністю.

Строки виконання покарання у вигляді позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю обчислюються в порядку, встановленому Положенням про порядок і умови виконання в Україні кримінальних покарань, не зв'язаних із заходами виправно-трудового впливу на засуджених, затвердженим Президією Верховної Ради України.

Штраф є грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах, встановлених цим Кодексом.

Розмір штрафу встановлюється залежно від тяжкості вчиненого злочину з урахуванням майнового стану винного в межах від десяти до чотирьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, а за корисливі злочини - в межах до однієї тисячі мінімальних розмірів заробітної плати. У виняткових випадках, передбачених законодавчими актами України, за окремі злочини може бути встановлено і більш високі розміри штрафу.

В разі злісного ухилення особи від сплати штрафу, призначеного як основне покарання, суд може замінити несплачену суму штрафу покаранням у вигляді виправних робіт без позбавлення волі з розрахунку один місяць виправних робіт за чотири мінімальних розміри заробітної плати штрафу, але на строк не більш як два роки.

При неможливості сплати штрафу суд може постановити про заміну його громадською доганою.

Заміна штрафу позбавленням волі і позбавлення волі штрафом не допускається.

Предмети, що не підлягають конфіскації, не можуть бути вилучені і при стягненні штрафу.

Громадська догана полягає в публічному висловленні судом догани винному з доведенням про це в необхідних випадках до відома громадськості через пресу або іншим способом.

До військовослужбовців строкової служби, які вчинили злочини, може застосовуватися направлення в дисциплінарний батальйон у випадках, передбачених законом, на строк від трьох місяців до двох років, а також у випадках, коли суд, враховуючи обставини справи і особу засудженого, визнає доцільним замість позбавлення волі на строк до трьох років застосувати направлення в дисциплінарний батальйон на той же строк. Направлення в дисциплінарний батальйон замість позбавлення волі не може застосовуватися до осіб, які раніше відбували покарання у вигляді позбавлення волі.

Виправні роботи без позбавлення волі замінюються військовослужбовцям триманням на гауптвахті на строк до двох місяців.

Покарання у вигляді направлення у виховно-трудовий профілакторій застосовується на строк до двох років.

При призначенні покарання особі, яка засуджується за бродяжництво чи жебрацтво або ведення іншого паразитичного способу життя до позбавлення волі на строк від одного до двох років, за злісне ухилення від сплати аліментів або від утримання дітей чи за злісне порушення правил паспортної системи до позбавлення волі на строк до одного року, суд, ураховуючи обставини справи та особу винного, може застосовувати замість позбавлення волі покарання у вигляді направлення у виховно-трудовий профілакторій на той же строк.

Покарання у вигляді направлення у виховно-трудовий профілакторій не застосовується:

1) до особливо небезпечних рецидивістів;

2) до осіб, які раніше судилися за особливо небезпечний злочин проти держави (статті 56-60, 62, 63); бандитизм (стаття 69); умисне вбивство (статті 93, 94, 234 пункт "в"); умисне тяжке тілесне ушкодження (статті 101, 189-4 частина 2), згвалтування, вчинене групою осіб, або згвалтування неповнолітньої, або згвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки, а так само згвалтування малолітньої (стаття 117 частини 3 і 4); створення не передбачених законодавством військових або інших збройних формувань чи груп ( стаття 187-6); особливо злісне хуліганство (стаття 206 частина 3); бродяжництво, жебрацтво або ведення іншого паразитичного способу життя (стаття 214);

3) до засуджених іноземних громадян і осіб без громадянства.

Покарання у вигляді направлення у виховно-трудовий профілакторій не застосовується також до осіб, які раніше направлялись у виховно-трудовий профілакторій (протягом трьох років з дня звільнення з профілакторію).

Засудженому, який відбуває покарання у виховно-трудовому профілакторії, в разі ухилення від роботи, злісного чи систематичного порушення дисципліни або встановлених правил поведінки за поданням адміністрації виховно-трудового профілакторію суд своєю ухвалою замінює невідбутій строк перебування у виховно-трудовому профілакторії покаранням у вигляді позбавлення волі на той же строк.

Якщо засуджений протягом визначеного судом строку перебування у виховно-трудовому профілакторії вчинив злочин, суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими статтею 43 цього Кодексу.

Конфіскація майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є особистою власністю засудженого.

Конфіскацію майна може бути призначено тільки у випадках, передбачених цим Кодексом.

Суд повинен вказати у вироку, чи конфіскується все майно засудженого чи його частина; в останньому разі суд повинен зазначити, яка частина майна конфіскується, або перелічити предмети, які конфіскуються.

Не підлягають конфіскації предмети, необхідні для засудженого та осіб, які перебувають на його утриманні, згідно з переліком, даним у Додатку до цього Кодексу.

Конфіскуючи майно, держава не відповідає за борги і зобов'язання, що обтяжують майно, якщо вони виникли після того, як орган дізнання, попереднього слідства або суд вжили заходів до охорони майна, і при тому без згоди органу, який вжив заходів до охорони цього майна.

Щодо претензій, які належить задовольнити за рахунок конфіскованого майна, держава відповідає тільки в межах активу, додержуючи черговості задоволення претензій, передбаченої цивільним і цивільно-процесуальним законодавством.

В разі засудження за тяжкий злочин особа, яка має військове, спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, може бути позбавлена його за вироком суду.

В разі засудження за тяжкий злочин особи, яка має почесне звання або відзначена державною нагородою України, суд при постановленні вироку вирішує питання про внесення подання Президентові України про позбавлення засудженого почесного звання або державної нагороди України.

Позбавлення батьківських прав може бути застосовано як додаткове покарання лише у випадках, коли судом встановлено зловживання цими правами з боку винного.

Поновлення в батьківських правах можливе лише в порядку, передбаченому Кодексом про шлюб та сім'ю України.

Суд призначає покарання в межах, встановлених статтею закону, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин, у точній відповідності з положеннями Загальної частини цього Кодексу. При призначенні покарання суд, керуючись правосвідомістю, враховує характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, особу винного і обставини справи, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.

При призначенні покарання обставинами, що пом'якшують відповідальність, визнаються:

1) відвернення винним шкідливих наслідків вчиненого злочину або добровільне відшкодування завданої втрати чи усунення заподіяної шкоди;

2) вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих або сімейних обставин;

3) вчинення злочину під впливом погрози чи примусу або в силу матеріальної чи іншої залежності;

4) вчинення злочину під впливом великого душевного хвилювання, викликаного неправомірними діями потерпілого;

5) вчинення злочину при захисті від суспільно небезпечного посягання, хоч і з перевищенням меж необхідної оборони;

6) вчинення злочину неповнолітнім;

7) вчинення злочину жінкою в стані вагітності;

8) щире розкаяння або явка з повинною, а також сприяння розкриттю злочину.

При призначенні покарання суд може враховувати і інші пом'якшуючі обставини.

При призначенні покарання обставинами, що обтяжують відповідальність, визнаються:

1) вчинення злочину особою, що раніше вчинила якийсь злочин.

Суд вправі, залежно від характеру першого злочину, не визнати за ним значення обтяжуючої обставини;

2) вчинення злочину організованою групою;

3) вчинення злочину з використанням підлеглого або іншого залежного стану особи, щодо якої вчинено злочин;

4) вчинення злочину з корисливих або інших низьких мотивів;

5) заподіяння злочином тяжких наслідків;

6) вчинення злочину щодо малолітнього, старого або особи, яка перебуває в безпорадному стані;

7) підмовлення неповнолітніх до вчинення злочину або залучення неповнолітніх до участі в злочині;

8) вчинення злочину з особливою жорстокістю або знущанням з потерпілого;

9) вчинення злочину з використанням умов громадського лиха;

10) вчинення злочину загальнонебезпечним способом;

11) вчинення злочину особою, яка перебуває в стані сп'яніння.

Суд вправі, залежно від характеру злочину, не визнати цю обставину обтяжуючою відповідальність;

12) вчинення нового злочину особою, яка була взята на поруки, на протязі строку поручительства або на протязі одного року після закінчення цього строку.

Якщо особу визнано винною у вчиненні двох або більше злочинів, передбачених різними статтями кримінального закону, ні за один з яких її не було засуджено, суд, призначивши покарання окремо за кожний злочин, остаточно визначає покарання за їх сукупністю шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань у межах, встановлених статтею закону, яка передбачає більш суворе покарання.

До основного покарання може бути приєднано будь-яке з додаткових покарань, передбачених статтями закону, що встановлюють відповідальність за ті злочини, у вчиненні яких особу було визнано винною.

За тими ж правилами призначається покарання, коли після винесення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним до винесення вироку в першій справі. В цьому разі до строку покарання зараховується покарання, відбуте повністю чи частково за першим вироком.

Якщо засуджений після винесення вироку, але до повного відбуття покарання, вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

При складанні покарань у порядку, передбаченому цією статтею, загальний строк покарання не повинен перевищувати максимального строку, встановленого для даного виду покарання. При складанні покарань у вигляді позбавлення волі загальний строк покарання не повинен перевищувати десяти років, а за злочини, по яких законом допускається призначення позбавлення волі на строк більше десяти років, не повинен перевищувати п'ятнадцяти років.

При складанні різновидних основних покарань застосовуються такі положення:

а) одному дню позбавлення волі відповідає один день тримання в дисциплінарному батальйоні;

б) одному дню позбавлення волі відповідають три дні виправних робіт;

в) - виключений згідно з Законом N 2175-12 від 06.03.92

г) штраф у поєднанні з іншими видами покарання виконується самостійно.

Різновидні додаткові покарання в усіх випадках виконуються самостійно.

Суд, враховуючи виняткові обставини справи та особу винного і визнаючи необхідним призначити йому покарання нижче від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перейти до іншого, більш м'якого виду покарання, може допустити таке пом'якшення з обов'язковим зазначенням його мотивів.

Якщо при призначенні покарання у вигляді позбавлення волі або виправних робіт суд, враховуючи обставини справи і особу винного, прийде до переконання про недоцільність відбування винним призначеного покарання, він може ухвалити про умовне незастосування покарання до винного з обов'язковим зазначенням у вироку мотивів умовного засудження. В цьому разі суд постановляє не приводити вирок у виконання, якщо протягом визначеного судом іспитового строку засуджений не вчинить нового злочину і зразковою поведінкою та чесною працею виправдає виявлене йому довір'я. Контроль за поведінкою умовно засуджених здійснюється органами внутрішніх справ, а щодо неповнолітніх - також комісіями в справах неповнолітніх при виконавчих комітетах місцевих Рад народних депутатів відповідно до законодавства України.

Іспитовий строк при умовному засудженні встановлюється тривалістю від одного року до трьох років.

При умовному засудженні може бути призначено додаткові покарання, за винятком конфіскації майна.

Враховуючи обставини справи, особу винного, а також клопотання громадських організацій або трудового колективу за місцем роботи винного про його умовне засудження, суд може передати умовно засудженого цим організаціям або колективу для перевиховання і виправлення. При відсутності зазначеного клопотання суд може покласти на певний трудовий колектив або особу, за їх згодою, обов'язок по нагляду за умовно засудженим і проведенню з ним виховної роботи.

В разі систематичних порушень умовно засудженим протягом іспитового строку громадського порядку, що потягли за собою застосування заходів адміністративного стягнення або громадського впливу, суд за поданням органу внутрішніх справ, а щодо неповнолітнього - також комісії в справах неповнолітніх при виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів може винести ухвалу про скасування умовного засудження і про направлення засудженого для відбування покарання, призначеного вироком.

Якщо умовно засуджений, переданий на виправлення і перевиховання, а також під нагляд громадській організації або трудовому колективу, не виправдав їх довір'я, порушив обіцянку зразковою поведінкою і чесною працею довести своє виправлення або залишив трудовий колектив з метою ухилитись від громадського впливу, то за клопотанням громадської організації або трудового колективу суд може винести ухвалу про скасування умовного засудження і про направлення засудженого для відбування покарання, призначеного вироком.

В разі вчинення умовно засудженим протягом іспитового строку нового злочину суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими статтею 43 цього Кодексу.

У воєнний час виконання вироку про позбавлення волі, винесеного щодо військовослужбовця або військовозобов'язаного, який підлягає призову чи мобілізації, може бути судом відстрочене до закінчення воєнних дій з направленням засудженого в діючу армію. Суд може в цих випадках відстрочити виконання і додаткових покарань.

Якщо засуджений, якого направлено в діючу армію, проявить себе стійким захисником Батьківщини, то, за клопотанням відповідного військового командування, суд може звільнити його від покарання або замінити покарання іншим, більш м'яким.

В разі вчинення особою, щодо якої виконання вироку було відстрочено, нового злочину, суд приєднує до нового покарання раніш призначене за правилами, передбаченими в статті 43 цього Кодексу.

При призначенні покарання особі, яка вперше засуджується до позбавлення волі на строк до трьох років, суд з урахуванням характеру і ступеня суспільної небезпеки вчиненого злочину, особи винного та інших обставин справи, а також можливості його виправлення і перевиховання без ізоляції від суспільства може відстрочити виконання вироку щодо такої особи на строк від одного року до двох років. Суд може в цих випадках відстрочити виконання і додаткових покарань.

При призначенні покарання вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до трьох років, крім засуджених до позбавлення волі на строк більш як п'ять років за тяжкі злочини, суд може відстрочити виконання вироку. Термін відстрочки визначається судом в межах строку, на який за чинним законодавством жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, родами і до досягнення дитиною трирічного віку.

Відстрочка виконання вироку не застосовується до осіб, перелічених у пунктах 1 і 2 частини третьої статті 25-1 цього Кодексу.

При відстрочці виконання вироку суд може зобов'язати засудженого в певний строк усунути заподіяну шкоду, піти на роботу або навчання, не змінювати без згоди органу внутрішніх справ місце проживання, повідомляти ці органи про зміну місця роботи або навчання, періодично з'являтися для реєстрації в орган внутрішніх справ. Суд може зобов'язати засудженого не відвідувати певні місця, не виїжджати з місця постійного проживання без повідомлення органу внутрішніх справ, пройти курс лікування при зловживанні спиртними напоями або вживанні наркотичних речовин, попросити публічно або в іншій формі пробачення у потерпілого, якщо виконання цих обов'язків може сприяти виправленню і перевихованню засудженого. Суд може також покласти на певний трудовий колектив або особу, за їх згодою, обов'язок по нагляду за засудженим і проведенню з ним виховної роботи.

Контроль за поведінкою засуджених, щодо яких виконання вироку до позбавлення волі відстрочено, здійснюється органами внутрішніх справ, а щодо неповнолітніх - також і комісіями в справах неповнолітніх при виконавчих комітетах місцевих Рад народних депутатів відповідно до законодавства України.

Якщо засуджений, щодо якого виконання вироку до позбавлення волі відстрочено, не виконує покладені на нього судом обов'язки або допускає порушення громадського порядку чи трудової дисципліни, що потягли за собою застосування заходів адміністративного стягнення або заходів дисциплінарного чи громадського впливу, то за поданням органу внутрішніх справ, комісії в справах неповнолітніх при виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів або трудового колективу, на який покладено обов'язок по нагляду за засудженим і проведенню з ним виховної роботи, суд може винести ухвалу про скасування відстрочки виконання вироку до позбавлення волі і про направлення засудженого для відбування позбавлення волі, призначеного вироком.

По скінченні строку відстрочки виконання вироку суд за поданням органу, який здійснює контроль за поведінкою засудженого, залежно від ставлення до праці або навчання засудженого, його поведінки протягом встановленого судом строку відстрочки виконання вироку виносить ухвалу про звільнення засудженого від покарання або про направлення засудженого для відбування позбавлення волі, призначеного вироком.

У разі вчинення засудженим у період відстрочки виконання вироку нового злочину суд приєднує до нового покарання раніше призначене за правилами, передбаченими статтею 43 цього Кодексу.

Засудженим жінкам, які стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання, крім засуджених до позбавлення волі на строк більш як п'ять років за тяжкі злочини, суд за поданням адміністрації виправно-трудової установи, погодженим з прокурором, може відстрочити відбування покарання. Термін відстрочки визначається судом в межах строку, на який за чинним законодавством жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, родами і до досягнення дитиною трирічного віку.

Відстрочка відбування покарання застосовується до засудженої, яка має сім'ю або родичів, що дали згоду на сумісне з нею проживання, або яка має можливість самостійно забезпечити належні умови для виховання дитини.

Контроль за поведінкою жінок, щодо яких відбування покарання відстрочено, здійснюється органами внутрішніх справ за місцем проживання.

Якщо засуджена, щодо якої відбування покарання відстрочено, відмовляється від дитини, передала її у дитячий будинок, зникла з місця проживання або ухиляється від виховання дитини, догляду за нею, допускає порушення громадського порядку, за що письмово більше двох разів попереджувалася, суд за поданням органу внутрішніх справ може прийняти рішення про скасування відстрочки відбування покарання і про направлення засудженої до відповідної установи для відбування покарання, призначеного за вироком.

Після досягнення дитиною трирічного віку або в разі її смерті суд за поданням органу, який здійснює контроль за засудженою, залежно від її поведінки протягом встановленої судом відстрочки відбування покарання може прийняти рішення про звільнення засудженої від відбування покарання або про заміну його більш м'яким покаранням чи про направлення засудженої до відповідної установи для відбування покарання, призначеного за вироком.

У разі відновлення відбування покарання, призначеного за вироком, суд може повністю або частково зарахувати час відстрочки у строк відбування покарання.

Якщо в період відстрочки відбування покарання засуджена вчинила новий злочин, суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими статтею 43 цього Кодексу.

Попереднє ув'язнення зараховується судом до строку покарання при засудженні до позбавлення волі і направлення в дисциплінарний батальйон день за день, при засудженні до виправних робіт - день за три дні.

При засудженні до інших мір покарання суд, враховуючи попереднє ув'язнення, може пом'якшити покарання або повністю звільнити від нього засудженого.

Час перебування під вартою особи, умовно засудженої до позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці зараховується до строку призначеного вироком суду покарання з розрахунку день за день.

Особу не може бути притягнуто до кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину минули такі строки:

1) один рік з дня вчинення будь-якого з злочинів, передбачених статтями 106 і 125 частина 1, або злочину, за який згідно з законом може бути призначено покарання не більш суворе, ніж виправні роботи або направлення в дисциплінарний батальйон;

2) три роки з дня вчинення злочину, за який згідно з законом може бути призначено позбавлення волі на строк не більше двох років, (крім злочинів, передбачених статтями, які вказані в пункті 1 цієї статті);

3) п'ять років з дня вчинення злочину, за який згідно з законом може бути призначено позбавлення волі на строк не більше п'яти років;

4) десять років з дня вчинення злочину, за який згідно з законом може бути призначено більш суворе покарання, ніж позбавлення волі строком на п'ять років.

Перебіг давності переривається, якщо до скінчення зазначених у законі строків особа вчинить новий злочин, за який згідно з законом може бути призначено позбавлення волі на строк більше двох років. Обчислення давності в цьому разі починається з моменту вчинення нового злочину.

Перебіг давності зупиняється, коли особа, яка вчинила злочин, скриється від слідства або суду. В цих випадках перебіг давності відновлюється з моменту затримання особи або явки її з повинною. При цьому особу не може бути притягнуто до кримінальної відповідальності, якщо від часу вчинення злочину минуло п'ятнадцять років і давність не була перервана вчиненням нового злочину.

Питання про застосування давності до особи, що вчинила злочин, за який згідно з законом може бути призначено смертну кару, вирішується судом. Якщо суд не визнає можливим застосувати давність, смертна кара не може бути призначена і замінюється позбавленням волі.

Обвинувальний вирок не виконується, якщо його не було виконано в такі строки, рахуючи з дня набрання вироком законної сили:

1) один рік - при засудженні до покарання не більш суворого, ніж виправні роботи або направлення в дисциплінарний батальйон;

2) три роки - при засудженні до позбавлення волі на строк не більше двох років;

3) п'ять років - при засудженні до позбавлення волі на строк не більше п'яти років;

4) десять років - при засудженні до більш суворого покарання, ніж позбавлення волі строком на п'ять років.

Перебіг давності переривається, якщо засуджений ухилиться від відбуття покарання або вчинить до скінчення строків новий злочин, за який судом призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не менше одного року. Обчислення давності в разі вчинення нового злочину починається з моменту його вчинення, а в разі ухилення від відбуття покарання - з моменту з'явлення для відбуття покарання або з моменту затримання засудженого, що переховувався. При цьому обвинувальний вирок не може бути виконано, якщо від часу його винесення минуло п'ятнадцять років і давність не була перервана вчиненням нового злочину.

Питання про застосування давності до особи, засудженої до смертної кари, вирішується судом. Якщо суд не визнає можливим застосувати давність, смертна кара замінюється позбавленням волі.

Особу, яка вчинила діяння, що містить ознаки злочину, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, коли буде визнано, що на час розслідування або розгляду справи в суді внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втратило характер суспільно небезпечного або ця особа перестала бути суспільно небезпечною.

Особу, яка вчинила злочин, може бути за вироком суду звільнено від покарання, коли буде визнано, що в силу наступної бездоганної поведінки і чесного ставлення до праці цю особу на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною.

Особу, яка вчинила діяння, що містить ознаки злочину, який не являє великої суспільної небезпеки, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що її виправлення і перевиховання можливе без застосування кримінального покарання. В цьому разі відповідно до законодавства України може бути прийнято одне з таких рішень:

1) про притягнення особи до адміністративної відповідальності;

2) про передачу матеріалів справи на розгляд товариського суду;

3) про застосування примусових заходів виховного характеру;

4) про передачу особи на поруки громадській організації або трудовому колективу.

Звільнення від кримінальної відповідальності з притягненням до адміністративної відповідальності допускається лише в справах про злочини, за які законом передбачається покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше одного року або інше більш м'яке покарання.

Звільнення від кримінальної відповідальності з передачею матеріалів справи на розгляд товариського суду допускається лише в разі, якщо особа вчинила діяння, що містить ознаки злочину, вперше.

Звільнення від кримінальної відповідальності із передачею особи на поруки допускається, якщо вона щиро розкаялась у вчиненому діянні, що містить ознаки злочину, і від громадської організації або трудового колективу надійшло клопотання про передачу їм цієї особи на поруки. Не може бути передано на поруки особу, яка вдруге вчинила умисне діяння, що містить ознаки злочину, або раніше передавалася на поруки.

Особа, яка вчинила діяння, що містить ознаки злочину, і передана на поруки, може бути притягнута до кримінальної відповідальності за це діяння, якщо вона протягом року не виправдала довір'я трудового колективу, порушила своє обіцяння виправитись і не підкоряється правилам співжиття або залишила роботу з метою ухилитись від громадського впливу і якщо, у зв'язку з цим, є рішення громадської організації чи трудового колективу про відмову від поручительства.

До осіб, засуджених до позбавлення волі, умовно засуджених до позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці, виправних робіт або направлення в дисциплінарний батальйон, а також до осіб, умовно звільнених з місць позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці відповідно до статті 52-2 цього Кодексу, крім осіб, перелічених у статті 52-1 цього Кодексу, може бути застосовано умовно-дострокове звільнення від покарання або заміну невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням.