10. Після кожної зупинки вентиляторних установок (головних, допоміжних або місцевого провітрювання), а також у разі порушення вентиляції включення електричних машин, апаратів і поновлення робіт дозволяються тільки після відновлення нормального режиму вентиляції і попереднього виміру вмісту метану керівниками робіт у зміні в місцях проведення робіт, біля електричних машин, апаратів і на відстані не менше 20 м від місць їх встановлення у всіх прилеглих виробках. Зазначені вимоги поширюються і на випадки поновлення робіт після їх зупинки на одну зміну і більше, а також на випадки розгазування виробок.
11. Про кожний випадок прориву метану із підошви гірничої виробки або суфлярного виділення головний інженер шахти зобов’язаний повідомити територіальний орган Держпраці. Всі випадки таких явищ необхідно реєструвати в Книзі вимірів метану та обліку загазувань [підвищених концентрацій діоксиду вуглецю (вуглекислого газу)], яка наведена у додатку 7 до цих Правил.
На негазових шахтах використовується форма 4 "Облік підвищеної концентрації діоксиду вуглецю (вуглекислого газу)]", наведена у додатку 7 до цих Правил.
На надкатегорних та небезпечних за раптовими викидами шахтах необхідно здійснювати прогноз проривів метану відповідно до вимог НПАОП 10.0-7.08-93. При встановленні небезпеки проривів метану необхідно виконувати затверджені головним інженером шахти заходи щодо їх попередження.
12. На газових діючих, таких, що ліквідуються, та ліквідованих шахтах I категорії і вище необхідно проводити оцінку ділянок поверхні за ступенем небезпеки виділення метану, а за необхідності - здійснювати контроль вмісту метану в будинках та спорудженнях і проводити заходи щодо їх захисту від загазування.
13. Шахти, у яких виділяються рідкі та пароподібні вуглеводні, а також газоподібні (крім метану) вуглеводні, якщо вміст останніх перевищує 10 % від загального обсягу горючих газів, відносяться до небезпечних за нафтогазопроявами.
Порядок ведення робіт у таких шахтах регламентується вимогами цього розділу.
У випадку виявлення у виробках шахти, безпечної за нафтогазопроявами, запаху нафтопродуктів, не пов’язаного із застосовуваною технологією, у цих виробках мають бути негайно відібрані проби повітря працівниками ДАРС (ДВГРС) і відправлені директором шахти або головним інженером до фахової наукової установи для здійснення аналізу повітря на важкі вуглеводні.
6. Дегазація пластів і вміщувальних порід
1. У шахтах, де вентиляцією неможливо забезпечити вміст метану у повітрі виробок у межах встановлених норм, необхідно здійснювати дегазацію пластів і вміщувальних порід.
Дегазація має бути передбачена в проєктах нового будівництва та реконструкції шахт, розкриття і підготовки горизонтів, блоків, панелей і ТПД виїмкових дільниць, проведення та кріплення підземних виробок. При проєктуванні дегазації необхідно розробити заходи щодо керування дегазаційною системою шахти під час пожеж.
2. Значення концентрації метану в дегазаційних трубопроводах і камерах змішування має не перевищувати величин, наведених у таблиці 5 "Значення концентрації метану в дегазаційних трубопроводах і камерах змішування" додатка 4до цих Правил.
3. При виявленні концентрації метану, наведеної в таблиці 5 "Значення концентрації метану в дегазаційних трубопроводах і камерах змішування" додатка 4 до цих Правил, у трубопроводах для ізольованого відведення метану й на виході змішувальних камер необхідно вжити заходи щодо зниження концентрації метану.
Контроль вмісту газу метану в трубопроводі газовідсмоктувальної установки необхідно здійснювати датчиками безперервного контролю метану. До впровадження датчиків виконувати контроль та керування вмістом метану дозволяється призначеним відповідальним особам.
4. При вмісті метану в дегазаційних трубопроводах менше ніж 25 % необхідно здійснювати заходи, що унеможливлюють виникнення і поширення горіння метану в трубопроводі (використання пристроїв вибухозахисту, обмеження швидкості потоку).
Усі свердловини в газових шахтах мають бути з’єднані з дегазаційним трубопроводом або закриті.
Усі тупикові висхідні свердловини на газових шахтах мають бути ізольовані, за винятком свердловин, призначених для боротьби з раптовими викидами вугілля та газу.
Залишення дегазаційних свердловин підземної дегазації і трубопроводів у заперемичених, тимчасово зупинених або відпрацьованих виїмкових дільницях здійснюється за проєктом.
5. Не дозволяється спалювання газу метану вугільних родовищ, вилученого внаслідок проведення заходів з дегазації, безпосередньо з свердловини відкритим способом, без застосування пристроїв, які мають відповідну експлуатаційну документацію.
7. Боротьба з рудниковим пилом і пиловибухозахист
1. На кожній шахті необхідно здійснювати заходи щодо знепилювання повітря відповідно до проєкту комплексного знепилювання шахти, а на шахтах, небезпечних за вибухами вугільного пилу, додатково, заходи щодо пиловибухозахисту гірничих виробок відповідно до вимог Інструкції із запобігання та локалізації вибухів вугільного пилу, затвердженої наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 11 жовтня 2013 року № 724, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 30 жовтня 2013 року за № 1834/24366 (далі - НПАОП 10.0-5.45-13).
2. При всіх технологічних і виробничих процесах, в результаті яких у рудникову атмосферу виділяється пил, заходи зі знепилювання повітря мають включати перелік необхідних пристроїв і устаткування для боротьби з пилом, передбачати систематичну їх перевірку, тестування та ремонт для забезпечення їх надійної та ефективної роботи відповідно до вимог керівництв з їх експлуатації та чинного законодавства.
На кожній дільниці та по шахті в цілому мають бути призначені керівником дільниці (шахти) особи, відповідальні за роботу засобів боротьби з пилом та пиловибухозахисту.
3. Проєкти нових та тих, що реконструюються, шахт (горизонтів), розкриття та підготовки блоків, панелей, виїмкових полів, а також ТПД виїмкових дільниць, проведення і кріплення підземних виробок мають містити заходи щодо боротьби з пилом, розроблені відповідно до вимог НПАОП 10.0-5.45-13.
4. Конструкція і режими роботи новостворюваних гірничих машин для відбивання і транспортування гірничої маси мають забезпечувати мінімальні рівні пилоутворення та пиловиділення.
Гірничі машини, при роботі яких утворюється та виділяється пил, мають бути оснащені засобами боротьби з пилом, що поставляються заводами-виробниками комплектно з машинами і забезпечують ефективне знепилювання.
До складу засобів боротьби з пилом гірничих машин мають входити системи знепилювання.
Не допускається експлуатація гірничих машин без діючих засобів знепилювання, а також у випадках, коли конструкція або параметри роботи цих засобів не відповідають вимогам керівництв з експлуатації відповідних машин або нормативних документів, а також за відсутності або несправності засобів блокування, що перешкоджають пуску машини при порушенні необхідних параметрів знепилювання.
5. При застосуванні гідрознепилювання подача зрошувальної рідини у місця утворення і виділення пилу здійснюється за допомогою зрошувачів (форсунок або насадок) заводського виготовлення при тиску не менше ніж 0,5 МПа, а на виїмкових і прохідницьких комбайнах - не менше ніж 1,5 МПа.
6. Під час проведення очисних робіт необхідно застосовувати попереднє зволоження вугілля в масиві.
Допускається ведення робіт у незволоженому масиві вугілля у таких випадках:
природна вологість вугілля 12 % і більше;
вміст пилу в повітрі робочої зони стійко підтримується на рівні ГДК при застосуванні способів боротьби з пилом;
нагнітання рідини в пласт призводить до погіршення умов праці й знижує безпеку ведення робіт;
буріння свердловин (шпурів) для попереднього зволоження вугілля в масиві й нагнітання в них рідини неможливе з причин гірничо-геологічних та гірничотехнічних умов.
Нагнітання води в пласт при веденні очисних робіт здійснюють, як правило, через свердловини, пробурені уздовж лінії очисного вибою з випереджальної частини підготовчих виробок.
Допускається зволоження вугільного масиву через свердловини (шпури), пробурені з очисного вибою, на пластах, що мають складну гіпсометрію, тектонічні порушення, розосереджені включення породи й інші фактори, що виключають можливість буріння довгих свердловин.
7. Якщо засоби боротьби з пилом у діючих вибоях не забезпечують зниження запиленості повітря до ГДК, необхідно розробити організаційно-технічні заходи, що виключають необхідність перебування працівників у зонах з найбільш високою запиленістю повітря. При цьому працівники повинні використовувати ЗІЗ від пилу та має проводитися знепилювання вихідних із цих вибоїв повітряних потоків.
8. На діючих шахтах не допускається подача свіжого струменя повітря по стволах, обладнаних підйомами зі скіпами або перекидними клітями, а також по похилих стволах і виробках за межами виїмкової дільниці, обладнаних конвеєрами (крім випадків, передбачених пунктом 14 глави 1 цього розділу). У межах виїмкової дільниці по виробках, обладнаних конвеєрами, подача свіжого повітряного струменя допускається за умови застосування заходів щодо знепилювання повітря і пиловибухозахисту.
9. При виробничих процесах, що супроводжуються утворенням і виділенням пилу, повинен здійснюватися контроль його концентрації відповідно до вимог законодавства.
10. Для всіх очисних і підготовчих виробок, що вводяться в експлуатацію, встановлюються технічно досяжні рівні залишкової запиленості повітря відповідно до вимог чинного законодавства.
11. До небезпечних за вибухами пилу відносяться пласти вугілля з виходом летких речовин 15 % і більше, а також пласти вугілля (крім антрацитів) з меншим виходом летких речовин, вибуховість пилу яких установлена випробуваннями, проведеними спеціалізованою організацією.
12. Параметри способів і засобів пиловибухозахисту гірничих виробок встановлюють відповідно до нижніх меж вибуховості вугільного пилу, що відклався, та нормою осланцювання відповідно до вимог НПАОП 10.0-5.45-13.
Нижні межі вибуховості та норми осланцювання для вугілля шахтопластів, що експлуатуються, з виходом летких речовин 15 % і більше визначаються фаховою науковою установою - не рідше 1 разу на 5 років.
13. На шахтах, що розробляють пласти, небезпечні за вибухами пилу, мають здійснюватися заходи щодо попередження та локалізації вибухів вугільного пилу, основані на застосуванні інертного пилу (сланцевий пиловибухозахист), води (гідропиловибухозахист) або води та інертного пилу (комбінований пиловибухозахист), чи інші засоби пиловибухозахисту, що допущені до застосування відповідно до вимог НПАОП 10.0-5.45-13.
У разі сланцевого пиловибухозахисту для попередження вибухів пилу повинні проводитися побілка та осланцювання гірничих виробок, а для локалізації вибухів повинні встановлюватися сланцеві заслони.
У випадку гідропиловибухозахисту для попередження вибухів пилу повинні застосовуватися побілка, обмивка гірничих виробок (мокре збирання пилу), зв’язування пилу, що відклався, гігроскопічними змочувально-зв’язувальними сумішами, а також за допомогою безперервно діючих туманотвірних завіс. Для локалізації вибухів повинні встановлюватися водяні заслони.
При комбінованому пиловибухозахисті повинні застосовуватися способи та засоби попередження і локалізації вибухів пилу, основані як на застосуванні води, так і інертного пилу.
Ці вимоги не поширюються на виробки гідрошахт і гідродільниць із самопливним гідротранспортом.
При застосуванні гідропиловибухозахисту на пластах, де вугільний пил погано змочується водою або захисні дії застосовуваних заходів не забезпечують вибухобезпеку протягом зміни, обов’язкове використання для пиловибухозахисту змочувально-зв’язувальних сумішей.
При веденні підривних робіт повинні застосовуватися заходи щодо попередження вибухів пилу, які передбачені вимогами законодавства.
14. На знову споруджуваних та тих, що реконструюються, шахтах III категорії, надкатегорних і небезпечних за раптовими викидами у збійках між похилими стволами, капітальними похилими виробками, головним і груповим штреками при різнонаправленному русі вентиляційних струменів глухі перемички мають бути вибухостійкими.
15. Сланцевими або водяними заслонами мають бути захищені:
очисні виробки та виїмкові дільниці;
вибої підготовчих виробок, проведених по вугіллю або по вугіллю та породі (у випадку відсутності автоматичного пиловибухозахисту);
крила шахтного поля в кожному пласті;
конвеєрні виробки;
пожежні дільниці;
підземні склади ВМ та роздавальні камери.
Заслони розміщують у виробках на вхідних та вихідних струменях очисних виробок, що захищаються.
Захист вибоїв підготовчих виробок має здійснюватися розосередженими водяними або сланцевими заслонами. При цьому в тупиковій частині виробки встановлюється не менше чотирьох рядів посудин (полиць). Перший ряд необхідно встановлювати не ближче ніж 25 м і не далі ніж 40 м від вибою. Схема встановлення і параметри розосередженого заслону мають відповідати вимогам НПАОП 10.0-5.45-13.
Підготовчі виробки довжиною менше ніж 40 м мають бути захищені заслонами, що установлюються в прилеглих виробках на мінімально допустимій відстані від сполучень (60 м для сланцевих і 75 м для водяних заслонів).
Для захисту крил шахтного поля заслони встановлюються у відкотних і вентиляційних штреках біля бремсбергів, уклонів, квершлагів і біля інших виробок, що прилягають до них.
Для захисту конвеєрних виробок, тупикових підготовчих виробок, проведених по вугіллю або по вугіллю й породі, сланцеві або водяні заслони необхідно встановлювати по всій довжині виробок на відстані один від одного не більше ніж 300 м для сланцевих і 250 м для водяних заслонів.
Встановлення заслонів у конвеєрних виробках не потрібно, якщо ними транспортується тільки порода. Для ізоляції пожежних ділянок заслони розміщують біля всіх прилеглих до них виробок.
Заслони встановлюються в горизонтальних і похилих виробках з кутом нахилу до 18°. При куті нахилу більше 18° заслони необхідно встановлювати у виробках, що прилягають, на мінімально допустимій відстані від їхнього сполучення з виробкою, що захищається.
Вимоги до захисту заслонами крил шахтного поля на кожному пласті та конвеєрних виробках не поширюються на шахти, що розробляють пласти вугілля з виходом летких речовин менш як 15 %.
16. Сланцеві заслони необхідно встановлювати на відстані не менше ніж 60 м і не більше ніж 300 м, водяні заслони - не менше ніж 75 м і не більше ніж 250 м від вибоїв очисних і підготовчих виробок, сполучень відкотних і вентиляційних штреків із бремсбергами, уклонами, квершлагами, а також від ізолюючих пожежу перемичок.
Встановлення заслонів у відкотних і вентиляційних штреках біля сполучень із бремсбергами, уклонами, квершлагами не потрібно, якщо сланцеві заслони, що захищають вибої очисних і підготовчих виробок, перебувають на відстані 300 м і менше, а водяні - 250 м і менше від цих сполучень.
Заслони необхідно встановлюватися на прямолінійних ділянках виробок з витриманим по довжині перерізом і без порожнеч за кріпленням (купола, старі погашені виробки). Збереження і справність заслонів у дільничних виробках забезпечують керівники дільниць, до складу яких входять ці виробки, а в інших виробках - фахівці, за якими закріплені ці виробки.
Місця встановлення заслонів визначаються начальником дільниці ВТБ, затверджуються головним інженером шахти й наносяться на плани гірничих робіт, прикладені до ПЛА.
17. Конструкція й параметри заслонів для різних типів кріплення, а також способи їх встановлення у виробках мають відповідати вимогам НПАОП 10.0-5.45-13.
Порядок розміщення заслонів мережею гірничих виробок має відповідати вимогам пункту 16 цієї глави та цього пункту.
Кількість інертного пилу або води в заслоні визначають з розрахунку 400 кг на 1 м-2 поперечного перерізу виробки у світлі в місці встановлення заслону.
Загальна довжина кожного окремого заслону має становити: сланцевого - не менше ніж 20 м й водяного - не менше ніж 30 м.
18. Якщо шахтою одночасно розробляються небезпечні й безпечні за вибухами пилу пласти, то у всіх виробках, що з’єднують небезпечні пласти з безпечними, необхідно застосовувати заходи щодо попередження й локалізації вибухів вугільного пилу відповідно до пункту 14 цієї глави.
19. Заходи щодо попередження вибухів вугільного пилу необхідно здійснювати за графіками, які щокварталу розробляє начальник дільниці ВТБ і затверджує головний інженер шахти. Графіки надаються начальникам дільниць, які відповідають за їх виконання, і підрозділу ДАРС (ДВГРС).
Періодичність проведення заходів щодо попередження вибухів пилу в гірничих виробках встановлюється за інтенсивністю пиловідкладення відповідно до вимог НПАОП 10.0-5.45-13.
Якщо передбачені графіками заходи не забезпечують надійний вибухозахист гірничих виробок протягом однієї зміни, то вживають заходів щодо зниження інтенсивності пиловідкладення, застосовують більш ефективні способи знепилювання повітря й зв’язування пилу, що відклався, рідкими або пастоподібними змочувально-зв’язувальними сумішами.
20. Контроль пиловибухобезпеки гірничих виробок здійснюють що змінно посадові особи дільниці, у віданні яких вони перебувають, та посадові особи дільниці ВТБ - не рідше одного разу на добу відповідно до вимог НПАОП 10.0-5.45-13. Результати контролю стану пилового режиму працівниками дільниці ВТБ заносять у Книгу контролю стану пилового режиму, яка наведена у додатку 8 до цих Правил.
Не рідше одного разу на квартал контроль пиловибухобезпеки виробок здійснюють підрозділи ДАРС (ДВГРС).
Контроль пиловибухобезпеки здійснюють приладами або за допомогою лабораторного аналізу.
При виявленні пиловибухонебезпечного стану виробок командир підрозділу ДАРС (ДВГРС) терміново повідомляє про це головного інженера шахти та територіальний орган Держпраці. У виробках, стан яких не відповідає вимогам пиловибухозахисту, наведеним у цій главі, роботи необхідно припинити й негайно вжити заходи з усунення порушень пилового режиму.
8. Контроль за станом атмосфери в гірничих виробках
1. Начальник дільниці ВТБ зобов’язаний складати вентиляційний план шахти, систематично його поповнювати й не рідше одного разу на півріччя складати заново. Усі зміни, що відбулися в розташуванні вентиляційних пристроїв і споруд (дверей, перемичок, кросингів, вікон), ВМП, у напрямку вентиляційних струменів і витратах повітря, а також нові закладені виробки начальник дільниці ВТБ повинен позначати на схемах вентиляції протягом доби.
Результати вимірів витрати повітря у виробках і в каналах вентиляторних установок (з вказівкою дати вимірів) наносяться на схеми вентиляції, що перебувають на дільниці ВТБ, у головного інженера шахти та у гірничого диспетчера, також протягом доби.
Схеми вентиляційних сполучень необхідно коригувати перед кожною зміною вентиляційної мережі шахти.
Вентиляційний план шахти має знаходитись у головного інженера шахти та начальника дільниці ВТБ та диспетчера шахти.
На кожній шахті не рідше одного разу на три роки необхідно проводити депресійну та (за необхідності) газову зйомки, результати яких використовують під час розрахунків вентиляції та розробки заходів щодо забезпечення провітрювання виробок шахти з урахуванням програми розвитку гірничих робіт.
На кожній шахті необхідно виконувати розрахунки витрати повітря і розподілу повітря, перевірки стійкості провітрювання, розробляти заходи із забезпечення провітрювання, що відповідають програмі розвитку гірничих робіт.
Проєкти розкриття та підготовки (реконструкції) шахти, виїмкових полів, горизонтів, блоків, панелей необхідно узгоджувати з депресійною службою ДАРС (ДВГРС) у частині стійкості схеми провітрювання.
Для всіх виїмкових дільниць і підготовчих виробок до початку експлуатаційних робіт із залученням депресійної служби ДАРС (ДВГРС) мають бути виконані розрахунок і перевірка стійкості провітрювання.
На виїмкових дільницях, для яких витрата повітря визначається газовим фактором, з метою визначення фактичного метановиділення газові зйомки проводить депресійна служба ДАРС (ДВГРС).
2. Для оцінки якості повітря, правильності його розподілу по виробках і визначення газовості шахт здійснюються перевірка складу повітря та виміри його витрат:
у вихідних струменях очисних і тупикових виробок, виїмкових дільниць, крил, пластів й шахти в цілому;
на вхідних струменях при послідовному провітрюванні вибоїв або при виділенні метану на шляху руху свіжого струменя повітря;
біля ВМП і в зарядних камерах;
біля вибоїв тупикових висхідних виробок, у негазових шахтах. Крім зазначених вище місць, виміри витрати повітря необхідно проводити на головних вхідних струменях шахти, біля всіх розгалужень свіжих повітряних струменів, біля вибоїв тупикових виробок, біля ВМП.
Склад повітря та вимір його витрати необхідно перевіряти:
на шахтах негазових, I і II категорій за газом метаном - один раз на місяць;
на шахтах III категорії - два рази на місяць;
на шахтах надкатегорних і небезпечних за раптовими викидами - три рази на місяць;
на шахтах, що розробляють пласти вугілля, схильного до самозаймання - не рідше двох разів на місяць.
Витрату повітря, що подається до ВМП, визначають не рідше одного разу на місяць.
У всіх місцях перевірки складу повітря виміряються його швидкість і температура.
Склад повітря після підривних робіт перевіряють не рідше одного разу на місяць у стволах незалежно від їх глибини, а в інших тупикових виробках - при довжині 300 м і більше.
Результати вимірів і дані про склад повітря записують у Вентиляційний журнал, який наведено у додатку 9 до цих Правил. Не рідше одного разу на місяць необхідно визначати подачу й тиск кожного вентилятора, які записують в графи 2 і 3 форми I розділу I додатка 9 до цих Правил. За наявності самописного витратоміра в журнал записують його показники. Безпосередньо подачу вентилятора в цьому випадку можна заміряти один раз на квартал.
Дані про оцінку стану герметичності вентиляційних споруд і пристроїв, дані про відносні витрати повітря додаються до заходів щодо забезпечення провітрювання шахти.
Склад повітря у виробках з найгіршими умовами провітрювання після проведення підривних робіт перевіряють не рідше одного разу на місяць і не пізніше ніж через 2 дні після одного з вимірів витрати повітря. Якщо підривні роботи проводяться в кілька прийомів, то перевірка здійснюється після підривання з максимальним виділенням шкідливих газів.
Склад повітря при проведенні стволів, переведених на газовий режим перевіряють не рідше двох разів, а в інших випадках - один раз на місяць. Перевірку здійснюють у двох місцях: на відстані 20 м від устя та у вибої.
У місцях встановлення датчиків стаціонарної апаратури контролю вмісту метану й датчиків витрати повітря з виведенням телевимірювання на поверхню перевірку складу й виміри витрати повітря допускається робити не рідше одного разу на місяць (крім пластів вугілля, схильного до самозаймання).
На газових шахтах всі підземні працівники повинні бути навчені виміру вмісту метану, а на негазових - виміру вуглекислого газу.
Всі особи технічного нагляду при відвідуванні шахти зобов’язані робити виміри метану й вуглекислого газу. У випадку виявлення неприпустимого вмісту метану або вуглекислого газу особи технічного нагляду повинні вжити відповідні заходи.
3. У місцях виміру витрати повітря на головних вхідних і вихідних струменях шахти необхідно облаштовувати вимірювальні станції. В інших виробках витрати повітря вимірюють на прямолінійних не захаращених ділянках із кріпленням, яке щільно прилягає до стінок виробки.
У всіх місцях виміру витрати повітря мають бути розташовані дошки, на яких записуються: дата виміру, площа поперечного перерізу виробки (вимірювальної станції), розрахункова й фактична витрати повітря, швидкість повітряного струменя.
4. Для контролю вмісту метану та діоксиду вуглецю у гірничих виробках застосовують прилади й апаратуру, зазначених у таблиці 6 "Прилади й апаратура для контролю вмісту метану та діоксиду вуглецю у гірничих виробках" додатка 4 до цих Правил.
Контроль метану та діоксиду вуглецю здійснюють стаціонарною апаратурою, переносними автоматичними приладами та переносними приладами епізодичної дії, які відповідають вимогам керівництв з експлуатації та повірені відповідно до вимог Закону України "Про метрологію та метрологічну діяльність". Оснащення шахт II категорії стаціонарною апаратурою здійснюють за графіками та за погодженням з Держпраці. На період обладнання роботи здійснюють відповідно до заходів, з урахуванням рекомендацій спеціалізованої організації.
Метанометрична техніка, що відпрацювала призначений строк служби, має бути виведена з експлуатації або пройти повірку на право подальшої експлуатації.
У шахтах II категорії та вище контроль вмісту метану біля прохідницьких, виїмкових комбайнів і врубових машин здійснюють за допомогою вмонтованих автоматичних приладів.
При дистанційному керуванні комбайнами та врубовими машинами із пневмоприводом допускається контроль вмісту метану за допомогою стаціонарної апаратури або переносних автоматичних приладів.
Автоматична стаціонарна апаратура та вмонтовані прилади контролю вмісту метану мають забезпечувати автоматичне відключення електроенергії у разі появи неприпустимої концентрації метану.
Місця встановлення автоматичних переносних приладів і датчиків стаціонарної апаратури контролю вмісту метану визначаються відповідно до вимог цього пункту цих Правил.
Стаціонарну автоматичну апаратуру контролю метану, оксиду вуглецю, швидкості й напрямку повітря розміщують в гірничих виробках відповідно до проєктів. Проєкти переглядають не рідше одного разу на 3 роки, а для шахт, небезпечних за раптовими викидами вугілля, породи та газу - щорічно.
Працівники, що ведуть роботи у виробках з вихідними вентиляційними струменями, у тупикових і очисних виробках шахт, небезпечних за раптовими викидами, забезпечуються двопороговими індивідуальними сигналізаторами метану, суміщеними із шахтними головними світильниками, шляхом поступової заміни головних світильників за графіками, узгодженими з територіальними органами Держпраці.
На шахтах III категорії за газом й вище застосовують системи автоматизованого газового контролю, які мають забезпечувати:
безперервний збір, обробку, показування й зберігання інформації про аерогазовий стан гірничих виробок;
функцію автоматичного відключення електроенергії;
збереження оперативної інформації на сервері;
виключення можливості викривлення працівниками шахт накопиченої інформації;
можливість інтегрування з іншими автоматизованими системами протиаварійного захисту.
При проведенні вертикальних стволів, обладнаних стаціонарною автоматичною апаратурою контролю вмісту метану, забезпечення працівників індивідуальними сигналізаторами метану, суміщеними із шахтними головними світильниками, не вимагається.
5. Контроль концентрації метану в газових шахтах здійснюють у всіх виробках, де може виділятися або накопичуватись метан. Місця та періодичність вимірів встановлює начальник дільниці ВТБ і затверджує головний інженер шахти. Результати вимірів концентрації метану, проведених протягом зміни, записують на дошки. При цьому мають виконуватись такі вимоги:
1) у вибоях діючих тупикових виробок, на вихідних вентиляційних струменях тупикових і очисних виробок, виїмкових дільниць за письмовим завданням виміри концентрації метану виконують змінні керівники робіт дільниць, бригадири (ланкові), працівники дільниці ВТБ;
При відсутності автоматичного контролю вмісту метану виміри його концентрації виконують в шахтах I та II категорій не менше ніж два рази на зміну. При цьому не рідше одного разу на зміну виміри повинні виконувати працівники дільниці ВТБ.
При автоматичному контролі вмісту метану тільки за допомогою переносних приладів працівники дільниці ВТБ повинні виконувати виміри у шахтах I і II категорій не рідше одного разу на добу.
При переведенні шахт в III категорію і вище, а також під час ліквідації аварій допускається здійснення контролю вмісту метану без апаратури АКМ. Виміри концентрації виконують переносними приладами не менше ніж три рази за зміну. Один з вимірів виконують на початку зміни. Не рідше ніж один раз за зміну виміри повинні виконувати працівники дільниці ВТБ.
У тупикових виробках та на виїмкових дільницях шахт III категорії і вище, обладнаних стаціонарною автоматичною апаратурою контролю вмісту метану, працівники дільниці ВТБ повинні виконувати виміри не рідше ніж один раз на добу;
2) у вхідних у тупикові та очисні виробки і виїмкові дільниці вентиляційних струменях, у недіючих тупикових і очисних виробках і їхніх вихідних струменях, у вихідних вентиляційних струменях крил та шахт, а також на пластах, де виділення метану не спостерігалося, та в інших виробках виміри вмісту метану повинні виконувати працівники дільниці ВТБ не рідше ніж один раз на добу;
3) у машинних камерах виміри концентрації метану що змінно повинні виконувати змінні посадові особи дільниць або персонал, який обслуговує камери, та працівники дільниці ВТБ - не рідше один раз на добу.
Контроль концентрації метану під час підривних робіт необхідно здійснювати згідно із законодавством;
4) у стволах, переведених на газовий режим, контроль концентрації метану повинен здійснювати персонал, вказаний в абзаці другому підпункту 1 цього пункту. При автоматичному контролі вмісту метану за допомогою тільки переносних приладів працівники дільниці ВТБ мають здійснювати виміри концентрації метану не рідше ніж один раз за зміну, при використанні стаціонарної автоматичної апаратури - не рідше ніж один разу на добу.
У разі виявлення неправильних показань автоматичної стаціонарної апаратури контролю вмісту метану працівник повинен негайно повідомити про це гірничого диспетчера та оператора АГК. Всі види робіт необхідно припинити до усунення несправності.
6. Змінні посадові особи (гірничі майстри) дільниці ВТБ, крім випадків, зазначених у пункті 5 цієї глави, заносять результати виконаних ними вимірів концентрації метану у наряд-путівки. Дані наряд-путівок протягом доби необхідно перенести в Книгу вимірів метану та обліку загазувань [підвищених концентрацій діоксиду вуглецю (вуглекислого газу)], яка наведена у додатку 7 до цих Правил і підписані начальником дільниці ВТБ. Наряд-путівки та інформацію в електронному вигляді необхідно зберігати не менше ніж 12 місяців.
Посадові особи дільниці ВТБ повинні передавати по телефону (телефонограмою) результати вимірів начальникові (заступникові або помічникові начальника) дільниці ВТБ, який зобов’язаний ознайомити з ними та з показаннями стаціонарної автоматичної апаратури контролю вмісту метану під підпис начальників (заступників або помічників начальників) дільниць, а також особу, що видає та затверджує наряд на виконання робіт по шахті.
Аварійні випадки загазування виробок незалежно від тривалості загазування (крім місцевих скупчень біля комбайнів, врубових машин і бурових верстатів) має розслідувати комісія і затверджувати головний інженер шахти. Всі випадки загазування необхідно реєструвати в Книзі вимірів метану та обліку загазувань [підвищених концентрацій діоксиду вуглецю (вуглекислого газу)], яка наведена у додатку 7 до цих Правил.
Усі випадки спалахів газу та вугільного пилу незалежно від викликаних ними наслідків необхідно розслідувати та оформлювати актом, який залишається на шахті.
7. На всіх газових шахтах має бути забезпечено контроль за шаровими та місцевими скупченнями метану та один раз на квартал складено перелік ділянок гірничих виробок, небезпечних за шаровими скупченнями метану.
Суфляри (прориви) метану необхідно реєструвати в Книзі вимірів метану та обліку загазувань [підвищених концентрацій діоксиду вуглецю (вуглекислого газу)], яка наведена у додатку 7 до цих Правил.
8. В очисних і тупикових виробках негазових шахт, а також на газових шахтах при розробці пластів вугілля, схильного до самозаймання, при погашенні та проведенні виробок по завалу змінні керівники робіт дільниць повинні вимірювати вміст діоксиду вуглецю (CO2) не рідше ніж один раз на зміну, а працівники дільниці ВТБ - не рідше ніж один раз на добу. Результати вимірів записують на дошки та у Книгу вимірів метану і обліку загазувань [підвищених концентрацій діоксиду вуглецю (вуглекислого газу)], яка наведена у додатку 7 до цих Правил.
Усі випадки перевищення встановленої норми вмісту діоксиду вуглецю мають бути розслідувані й занесені в Книгу вимірів метану та обліку загазувань [підвищених концентрацій діоксиду вуглецю (вуглекислого газу)], яка наведена у додатку 7 до цих Правил.
На шахтах, що розробляють пласти вугілля, схильного до самозаймання, необхідно контролювати вмісту оксиду вуглецю (CO) у рудниковому повітрі вихідних вентиляційних струменів виїмкових дільниць, тупикових і очисних виробок, а також над приводними й натяжними барабанами стрічкових конвеєрів.
9. На газових шахтах у тупикових виробках, які проводяться із застосуванням електроенергії і провітрюються ВМП, крім вертикальних стволів і шурфів, необхідно застосовувати апаратуру автоматичного контролю витрати повітря, контролю роботи й телекерування ВМП з електроприводом.
10. На шахтах I категорії та вище на виїмкових дільницях з абсолютним метановиділенням 3 м-3/хв і більше необхідно здійснювати телеконтроль витрати повітря.
У шахтах, небезпечних за ГДЯ, необхідно застосовувати централізований телеконтроль витрати повітря у вхідних на виїмкову дільницю вентиляційних струменях.
V. Шахтний транспорт і підйом
1. Пересування та перевезення працівників і вантажів гірничими виробками
1. При проєктуванні гірничих виробок шахт (горизонтів, блоків, панелей, уклонів) в кожній гірничій виробці незалежно від її призначення (окрім очисних) мають передбачатися засоби транспорту для проведення оглядів і ремонтів цих виробок.
2. На шахтах у разі відстані до місця роботи 1 км і більше, перевезення працівників здійснюється по горизонтальним головним транспортним виробкам, а у вертикальних і похилих - якщо різниця між відмітками кінцевих пунктів виробки перевищує 25 м, перевезення має здійснюватися пасажирськими засобами, призначеними для цього.
Для перевезення працівників, які супроводжують склади поїздів з матеріалами та обладнанням, а також для перевезення окремих осіб протягом зміни горизонтальними виробками допускається додавати до вантажного поїзда одну пасажирську вагонетку. Ця вагонетка має розташовуватися за локомотивом в голові поїзда. Максимально допустима швидкість перевезення працівників в цьому випадку має складати 12 км/год. У разі перевезення у складі поїзда платформи з матеріалами та обладнанням, а також вагонеток, вантаж яких виступає за їх габарити, між пасажирською вагонеткою і сформованим складом має розташовуватися вантажна вагонетка.
3. Особи, відповідальні за організацію перевезення працівників в похилих виробках, призначаються наказом директора шахти (уповноваженої особи).
4. Під час перевезення працівників в пасажирських вагонетках (поїздах) горизонтальними виробками швидкість руху має не перевищувати 20 км/год.
5. Пасажирські поїзди (вагонетки) для перевезення працівників похилими виробками мають бути забезпечені автоматичними пристосуваннями (парашутами), що повільно зупиняють поїзд (вагонетку) у разі перевищення встановленої швидкості на 25 %, обриву каната, причіпного пристрою або зчіпки. Крім того, має передбачатися можливість приведення в дію парашутів ручним приводом.
Поїзд (вагонетку) має обслуговувати навчений гірник (кондуктор), який під час перевезення працівників має перебувати в передній частині першої вагонетки за напрямком руху. У цьому самому місці має знаходитися рукоятка ручного приводу парашутів.
Типи парашутного пристрою та вагонетки в похилих виробках, де відбувається перевезення працівників пасажирськими вагонетками, мають відповідати типу рейок і способу настилання рейкових колій.
Зразу після навішування нових вагонеток, призначених для перевезення працівників похилими виробками, а також періодично, не рідше ніж один раз на 6 місяців, здійснюють випробування парашутів згідно з інструкціями виробника парашутів, а також після проведення контролю технічного стану з втручанням у механізм парашутів.
6. Технічний огляд пасажирських вагонеток та їх парашутних пристроїв, що перебувають в експлуатації, проводиться до закінчення призначеного строку служби, зазначеного в експлуатаційних документах виробника. Якщо призначений строк служби в паспорті (іншому експлуатаційному документі) не зазначено, цей строк встановлюється за організаційно-методичними документами, але не повинен перевищувати 15 років. Періодичний технічний огляд пасажирських вагонеток та їх парашутних пристроїв проводиться після 5 років їх експлуатації і надалі через 2 роки, якщо інше не передбачено технічними документами виробника.
7. У вагонеток, що використовуються для перевезення працівників двоколійними виробками, а також виробками, в яких посадкові майданчики розміщуються з одного боку, отвори з неробочого боку та між колійного простору мають бути закритими.
8. Кожен поїзд (вагонетка), що служить для перевезення працівників похилими виробками, має бути забезпечений світловим сигнальним пристроєм на першій вагонетці за напрямком руху поїзда.
9. Пасажирські вагонетки для перевезення працівників похилими виробками мають бути сполучені між собою подвійними зчіпками відповідно до інструкції з експлуатації заводу-виробника.
10. Споруджування та експлуатація підвісних канатно-крісельних, монорейкових і надґрунтових доріг, перекидачів мають виконуватись відповідно до вимог ТПД.
11. Конвеєри для перевезення працівників мають облаштовуватися відповідно до вимог законодавства.
12. Щозміни, перед початком перевезення працівників, машиніст локомотива повинен оглянути вагонетку, причому особливу увагу необхідно звернути на зчеплювальні та сигнальні пристрої, напівскати і гальма. Про результати огляду доповідають змінному керівнику робіт дільниці шахтного транспорту. Запис про можливість перевезення працівників здійснює посадова особа (гірничий майстер, змінний керівник робіт) в шляховому листі машиніста локомотива.
13. Дозволяється:
проходити між вагонетками тільки під час стоянки поїзда;
перевозити інструменти і запасні частини, що виступають за борт вагонеток, вибухові, легкозаймисті і шкідливі (їдкі) матеріали тільки у вантажних поїздах;
причіплювання у кінці людських поїздів не більше двох вагонеток для перевезення інструменту горизонтальними виробками;
перенесення громіздких і довгих предметів коліями, коли не відбувається перевезення працівників.
Допускається за усною згодою машиніста електровоза проїзд на локомотиві посадовим особам і стажистам машиніста локомотива за наявності другої кабіни (сидіння).
14. Підйомна установка, що призначена для спускання та підіймання працівників під час кінцевої відкатки пасажирськими вагонетками, повинна розташовуватись в окремій виробці.
На період проведення і ремонту похилих виробок дозволяється спуск-підіймання працівників і вантажів з гаражуванням вагонів відповідно до ТПД.
15. Проведення, поглиблення та капітальний ремонт похилих виробок, призначених для спускання та підіймання працівників і обладнаних кінцевою відкаткою, здійснюються за проєктами.
16. Кожної зміни перед початком перевезення працівників кліті і вагонетки, що служать для спускання та підіймання працівників похилими виробками, а також парашутні, причіпні пристрої і запанцирування каната повинен оглядати черговий електрослюсар та гірник (кондуктор). Результати огляду записують у Книгу огляду підйомної установки, яка наведена у додатку 10 до цих Правил.
Огляд цього обладнання і перевірку спрацьовування парашутних пристроїв включенням ручного приводу щодоби повинні проводити механік підйому або інша відповідальна посадова особа та один раз на місяць - головний механік або призначена посадова особа.
Пасажирські вагонетки для перевезення працівників горизонтальними виробками щотижня повинен оглядати механік дільниці шахтного транспорту із записом результатів огляду в окрему Книгу огляду підйомної установки, яка наведена у додатку 10 до цих Правил.
Для кожної підйомної установки має бути пронумерована, прошнурована і скріплена печаткою підприємства (за її наявності) Книга огляду підйомної установки. Контроль за веденням книги покладається на головного механіка шахти.
17. У похилих виробках, обладнаних людськими і вантажно-людськими підйомними установками, кріплення та колії повинен щодоби оглядати працівник, призначений наказом директора шахти (уповноваженої особи), а перед спусканням (підійманням) зміни працівників порожні вагонетки (кліті) необхідно один раз перепускати виробкою в обидва кінці.
18. Експлуатація вантажних вагонеток, транспортних одиниць секційних поїздів, монорейкових і надґрунтових доріг допускається за умови:
справних напівскатів (відсутності розхитаних коліс, наявності кріпильних болтів і валиків, відсутності зігнутих осей колісних пар і тріщин на осях, глибоких вибоїн на колесах);
справних зчепів, серег і інших тягових частин;
справних буферів і гальм;
справних замочних механізмів і щільно прилеглих днищ вагонеток (секційних поїздів) з розвантаженням через дно;
відсутності деформованих або зруйнованих підвагонних упорів;
цілих або вигнутих назовні менше ніж на 50 мм стінок кузовів вагонеток;
справних міжсекційних перекриттів секційних поїздів.
19. Під час перевезення вантажів дозволяється:
проштовхування тільки зчепленого рухомого состава, причіплювання безпосередньо до локомотива платформ або вагонеток з довгомірними матеріалами, а також платформ і вагонеток, навантажених лісом або обладнанням, тільки з використанням відгороджувальної вантажної вагонетки;
ручне зчіплювання та розчіплювання вагонеток при зупиненому поїзді із застосуванням при цьому пристроїв для зчеплення і розчеплення крюкових зчіпок;
зчіплювання і розчіплювання вагонеток на прямолінійних ділянках горизонтальних виробок, що не мають самокатного нахилу;
залишати рухомий состав поїзда тільки на ділянках виробок, що не мають самокатного нахилу;
формування составів з вагонеток тільки з однотипними зчіпками;
проштовхування составів локомотивами без використання стояків, розпилів, дошок, а також локомотива, що рухається паралельною колією;
зчіплювання і розчіплювання вагонеток на відстані не ближче ніж 5 м від перекидачів, вентиляційних дверей або інших перешкод;
застосування для гальмування та утримання рухомого состава поїзда тільки спеціальних засобів (гальмових башмаків);
залишати вагони, состави поїзда або локомотиви на роз’їздах не ближче ніж за 4 м від рамної рейки стрілочного переводу, а місця їх зупинки мають обмежуватися відповідними знаками.
20. У разі доставки довгомірних матеріалів і обладнання в поїздах необхідно застосовувати призначені для цієї мети вагонетки або платформи, зчеплені між собою жорсткими зчіпками. Довжину жорсткої зчіпки обирають з таким розрахунком, щоб між довгомірним матеріалом або обладнанням, що знаходяться на суміжних платформах, витримувалася відстань, яка забезпечує проходження поїзда на закругленнях і перегинах рейкової колії, але не менша ніж 300 мм.
21. На стаціонарних навантажувальних пунктах і біля перекидачів слід застосовувати штовхачі. Керування штовхачами має здійснюватися з пунктів, розташованих у нішах або інших місцях, безпечних для обслуговуючого персоналу, при обов’язковій наявності блокування, що перешкоджає одночасному включенню перекидача і штовхача. Оснащення та експлуатація комплексів розвантаження вагонеток мають здійснюватися згідно з вимогами законодавства.
На інших навантажувальних пунктах допускається застосування лебідок або електровозів за умови виконання вимог пункту 3 глави 2 та пункту 6 глави 4 цього розділу, пункту 5 глави 2 розділу VI цих Правил.
22. За умови відкатки похилими виробками мають бути передбачені пристрої, що перешкоджають скочуванню вагонеток у разі обривання каната, причіпного пристрою або зчіпки.
У разі відкатки кінцевими канатами:
на верхніх приймальних майданчиках похилих виробок з горизонтальними заїздами слід встановлювати затримні стопори;
нижче верхніх приймальних майданчиків, а також у заїздах проміжних виробок необхідно встановлювати бар’єри, міцність яких визначається розрахунком. Керування такими бар’єрами має бути дистанційним. У виробках довжиною до 30 м, призначених для транспортування допоміжних матеріалів і обладнання, допускається застосування бар’єрів з ручним керуванням;
вище нижніх приймальних майданчиків мають встановлюватися запобіжні бар’єри з дистанційним керуванням.
У випадку відкатки нескінченним канатом на коліях вантажної і порожнякової віток нижче верхніх і вище нижніх, а також вище і нижче всіх проміжних майданчиків необхідно встановлювати по два уловлювачі, один з яких - на відстані 5 м від приймального майданчика, а другий - на відстані 5 м від першого.
На нижніх і проміжних приймальних майданчиках на горизонтальних ділянках виробок необхідно влаштовувати ніші для схову працівників і розміщення пультів управління та зв’язку.
Вимоги цього пункту не поширюються на похилі виробки, що використовуються для перевезення працівників в людських або вантажно-людських транспортних засобах, обладнаних парашутними пристроями.
23. На кожному локомотиві, а також у приствольному дворі та на приймально-відправних майданчиках похилих виробок мають бути домкрати, самостави або інші засоби, призначені для поставлення вагонеток на рейки, а також гальмові башмаки і пристрої для зчіплювання і розчіплювання вагонеток.
24. В устях похилих виробок, у місцях пересічення похилих виробок з іншими виробками мають встановлюватися бар’єри, світлові табло і знаки про заборону пересування працівників у виробках під час відкатки вантажів.
25. Під час роботи підйомних установок у похилих виробках вхід на майданчики, на яких виконується зчіплювання і розчіплювання вагонеток, дозволяється тільки особам, які беруть участь в цій роботі, про що має бути інформація на світловому табло.
26. У разі застосування ручної підкатки на зовнішньому боці передньої стінки вагонетки має бути вивішений включений світильник. Ручна підкатка допускається на відстань не більше 50 м. Відстань між вагонетками, що пересуваються ручною підкаткою, має бути не менше ніж 10 м.
27. У разі відкатки вагонеток (платформ) нескінченними і кінцевими канатами застосовують зчіпні та причіпні пристрої, що не допускають самовільного розчіплювання, а за відкатки нескінченим канатом у виробках з кутом нахилу понад 18° додатково застосовують контрланцюги (контрканати).
28. Спускання і підіймання працівників вертикальними виробками має виконуватися в клітях. Дозволяється спускання та підіймання працівників в баддях у разі проходки, поглиблення, збійки вертикальних виробок та їх армування, якщо це передбачено проєктом.
29. Кліті, що служать для спускання і підіймання працівників, повинні мати суцільні металеві дахи, що відкриваються, або дахи (міжповерхові перекриття) з люком, що відкривається, а також суцільну міцну підлогу. Конструкція кліті має забезпечувати запобігання руйнуванню підлоги у випадку посадки на жорстку основу в робочому та аварійному режимах. Усі підйомні посудини, що призначені для перевезення працівників або технічного обслуговування і ремонту ствола, повинні мати стаціонарні (незнімні) двосхилі зонти. Підлога новостворюваних клітей має бути без виступаючих частин і отворів, за винятком стопорів і вирізів для реборд коліс вагонетки і технологічних (аварійних) люків, що закриваються. Довгі боки клітей необхідно обшивати на повну висоту суцільними металевими листами. Уздовж довгих боків кліті необхідно влаштовувати поручні. З коротких (торцевих) боків кліті мають бути розташовані двері або інші захисні пристрої, що запобігають випадінню працівників з кліті. Двері не мають зіскакувати під час руху кліті. Двері мають відчинятися всередину кліті і закриватися двома засувами, розташованими зовні у верхній і нижній частинах дверей. Висота верхньої кромки дверей або інших огорож над рівнем підлоги кліті має бути не менше ніж 1,2 м, нижньої кромки - не більше ніж 150 мм.
Кількість працівників, які одночасно перебувають на кожному поверсі кліті, визначається з розрахунку 5 осіб на 1 м-2 корисної площі підлоги кліті, а в прохідницьких баддях - з розрахунку 4 особи на 1 м-2 днища, і має бути позначена в місцях посадки працівників у кліть.
30. Кліті для спускання та підіймання працівників і противаги людських і вантажно-людських підйомних установок мають бути обладнані приладами (парашутами), призначеними для плавного гальмування і зупинки їх у разі обриву підйомних канатів. Приводна пружина парашута кліті має бути захищена запобіжним кожухом.
Допускається відсутність парашутів на:
клітях і противагах багатоканатних підйомних установок з числом канатів чотири і більше;
клітях і противагах двох і трьох канатних підйомних установок за умови вибирання і бракування підйомних канатів відповідно до вимог підпункту "1." таблиці 1 "Запас міцності канатів підйомних установок" додатка 11, де наведено запас міцності канатів підйомних установок, і дотримання вимог абзацу другого пункту 20 глави 12 цього розділу;
клітях і противагах аварійно-ремонтних підйомних установок;
клітях і противагах підйомних установок допоміжних стволів, не призначених для постійного спускання та підіймання працівників;
противагах діючих підйомних установок вертикальних стволів з обмеженими умовами (обмеженими слід вважати умови, за яких неможливо розмістити на противазі майданчик довжиною - 1,5 м і шириною - 0,4 м), якщо відділення кліті та противаги відокремлені одне від іншого перегородкою із рейок або канатами. Дозволяється відсутність перегородки, якщо висота рами противаги перевищує два кроки армування за двобічного і крок армування за однобічного розташування провідників. Противага в цьому випадку має бути також обладнана запобіжними башмаками довжиною не менше ніж 400 мм із збільшеними зазорами.
Уповільнення при гальмуванні порожніх клітей парашутами має не перевищувати 50 м/с-2, а при гальмуванні клітей з максимальною кількістю працівників має бути не меншим за 6 м/с-2.
Випробування парашутів необхідно проводити перед введенням їх в експлуатацію і надалі не рідше ніж один раз на 6 місяців відповідно до інструкції з експлуатації для даного типу парашута, а також у разі розбирання його механізму при ремонті, заміні та проведенні контролю технічного стану.
