Про затвердження Інструкції із запобігання та локалізації вибухів вугільного пилу

Відповідно до статті 28 Закону України "Про охорону праці" , Положення про Міністерство енергетики та вугільної промисловості України , затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 382,

1. Затвердити Інструкцію із запобігання та локалізації вибухів вугільного пилу, що додається.

2. Державній службі гірничого нагляду та промислової безпеки України (Хохотва О.І.) у встановленому порядку:

1) забезпечити подання цього наказу на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України;

2) внести наказ до Державного реєстру нормативно-правових актів з питань охорони праці .

3. Цей наказ набирає чинності з дня його офіційного опублікування.

1. Ця Інструкція поширюється на всіх суб’єктів господарювання незалежно від форм власності та працівників, діяльність яких пов’язана з проектуванням, будівництвом та експлуатацією вугільних шахт, небезпечних за вибухами вугільного пилу, а також на всіх суб’єктів господарювання незалежно від форм власності, пов’язаних з розробленням і виготовленням обладнання та матеріалів для пиловибухозахисту таких шахт.

2. Ця Інструкція встановлює організаційні, технічні вимоги під час проведення робіт із запобігання та локалізації вибухів пилу на вугільних шахтах, небезпечних за вибухами вугільного пилу.

НПАОП - нормативно-правовий акт з охорони праці;

ВТК - відділ технічного контролю шахти;

ВТБ - вентиляція та техніка безпеки.

1. Роботи, пов’язані з виконанням заходів щодо запобігання та локалізації вибухів вугільного пилу, проводять відповідно до вимог Правил безпеки у вугільних шахтах , затверджених наказом Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду від 22 березня 2010 року № 62, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 17 червня 2010 року за № 398/17693 (далі - НПАОП 10.0-1.01-10).

2. Роботодавець забезпечує розроблення та затверджує інструкції з охорони праці відповідно до вимог Положення про розробку інструкцій з охорони праці , затвердженого наказом Комітету по нагляду за охороною праці Міністерства праці та соціальної політики України від 29 січня 1998 року № 9, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07 квітня 1998 року за № 226/2666.

3. Роботодавець забезпечує проведення навчання, інструктажу і перевірки знань з питань охорони праці працівників відповідно до вимог Типового положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці , затвердженого наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 26 січня 2005 року № 15, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 лютого 2005 року за № 231/10511.

4. Роботодавець з урахуванням специфіки виробництва розроблює відповідний перелік робіт з підвищеною небезпекою, для проведення яких потрібні спеціальні навчання і щорічна перевірка знань з питань охорони праці відповідно до вимог Переліку робіт з підвищеною небезпекою , затвердженого наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 26 січня 2005 року № 15 , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 лютого 2005 року за № 232/10512.

5. Розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві здійснюються згідно з вимогами Порядку проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 року № 1232.

6. Роботодавець зобов’язаний за рахунок власних коштів забезпечити організацію проведення попередніх медичних оглядів працівників під час прийняття на роботу, а протягом трудової діяльності - періодичних оглядів відповідно до вимог Порядку проведення медичних оглядів працівників певних категорій , затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я України від 21 травня 2007 року № 246, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 липня 2007 року за № 846/14113.

7. Працівники забезпечуються санітарно-побутовими приміщеннями відповідно до вимог ДБН В.2.2-28:2010 "Будинки адміністративного та побутового призначення".

8. Не дозволяється експлуатація устаткування та інструменту в несправному стані або за несправних пристроїв безпеки (блокувальні, фіксувальні та сигнальні пристрої і прилади), а також з перевищенням робочих параметрів, зазначених у технічному паспорті.

9. Працівники, що виконують роботи з білення та осланцювання гірничих виробок, зв’язування пилу, приготування змочувально-зв’язувальної суміші та розчинів для білення, завантаження сланцевих заслонів, а також працівники, що знаходяться у виробках під час виконання зазначених робіт, забезпечуються спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту відповідно до вимог Положення про порядок забезпечення працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту , затвердженого наказом Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду від 24 березня 2008 року № 53, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21 травня 2008 року за № 446/15137, та згідно з вимогами Норм безплатної видачі спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту працівникам гірничодобувної промисловості , затверджених наказом Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду від 21 серпня 2008 року № 184, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 10 вересня 2008 року за № 832/15523.

10. Завантаження сланцевого заслону інертним пилом необхідно виконувати зі спеціального помосту, влаштованого на вагонетці, у якій знаходиться інертний пил. У разі відсутності у виробці рейкових колій завантаження полиць заслону слід здійснювати зі спеціального помосту.

Робота на висоті 1,3 м і більше виконується відповідно до вимог Правил охорони праці під час виконання робіт на висоті , затверджених наказом Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду від 27 березня 2007 року № 62, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 04 червня 2007 року за № 573/13840.

У разі неможливості обгородити робочі місця на висоті роботи виконуються з використанням запобіжних поясів відповідно до вимог ГОСТ 12.4.089-86 "ССБТ. Строительство. Пояса предохранительные. Общие технические условия" або ременів безпеки згідно з вимогами ДСТУ 361-2001 "Індивідуальне спорядження для захисту від падінь з висоти. Ремені безпеки" і спеціальних канатів для страхування відповідно до вимог ГОСТ 12.4.107-82 "ССБТ. Строительство. Канаты страховочные. Общие технические требования".

11. У шахтах, що розробляють вугільні пласти, небезпечні за вибухами пилу, повинні здійснюватися заходи щодо попередження та локалізації вибухів вугільного пилу відповідно до НПАОП 10.0-1.01-10 .

12. При сланцевому пиловибухозахисті для запобігання вибухам здійснюють білення й осланцювання гірничих виробок, а для локалізації вибухів встановлюють сланцеві заслони та (або) автоматичні системи.

13. При гідропиловибухозахисті для запобігання вибухам вугільного пилу застосовують: білення, обмивання гірничих виробок (мокре прибирання пилу), зв’язування відкладеного пилу гігроскопічними змочувально-зв'язувальними сумішами, а також зв'язування відкладеного й осадження завислого пилу за допомогою безперервно діючих туманоутворювальних завіс. Для локалізації вибухів встановлюють водяні заслони та (або) автоматичні системи.

14. При комбінованому пиловибухозахисті застосовують способи й засоби запобігання та локалізації вибухів пилу, засновані на використанні води або інертного пилу. За цих умов параметри застосовуваних способів і засобів повинні залишатися такими самими, як і при окремому їх використанні.

У виробках із капежем води або значно обводнених встановлюють водяні заслони.

Застосування інших способів та засобів пиловибухозахисту вугільних шахт, ефективність яких підтверджена на основі досліджень та випробувань, здійснюють за наявності дозволу на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки згідно з вимогами Порядку видачі дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року № 1107 (далі - Порядок видачі дозволів).

15. Параметри способів і засобів пиловибухозахисту гірничих виробок встановлюються відповідно до нижньої межі вибуховості відкладеного вугільного пилу (Дельта відкл.) і норми осланцювання (N).

16. Вибуховість пилу, нижня межа вибуховості та норма осланцювання для вугілля шахтопластів з виходом летких речовин менше ніж 15% (крім антрацитів) визначаються в галузевому спеціалізованому інституті щороку, а для нововведених в експлуатацію шахтопластів - перед їх уведенням.

17. Для встановлення показників вибуховості вугільного пилу шахти, які розробляють шахтопласти з виходом летких речовин менше ніж 15% або вводять в експлуатацію нові шахтопласти, відбирають та направляють до галузевого спеціалізованого інституту проби вугілля.

Відбір проби проводиться працівником ВТК в присутності працівника дільниці ВТБ. Відбір проб проводять відповідно до вимог ГОСТ 9815-75 "Угли бурые, каменные, антрацит и горючие сланцы. Метод отбора пластовых проб". З набраної проби відбирають і відкидають видиму породу. Після цього пробу масою не менше одного кілограма поміщають у дві банки порівно.

18. На банки з пробами наклеюють підписані працівником, на якого покладено виконання цієї роботи, етикетки, на яких зазначають номер проби, найменування шахти, пласта, місце та дату відбору проби. Другі екземпляри етикеток загортають у папір і поміщають у банки з пробами. Банки з пробами щільно закривають і обмотують ізоляційною стрічкою в три - чотири шари. Одну банку з пробою направляють до галузевого спеціалізованого інституту, а другу - контрольну, зберігають на шахті.

19. Випробування вугільного пилу на вибуховість, визначення нижньої межі вибуховості та норми осланцювання проводять протягом 15 днів після завершення всіх організаційних процедур (надання проб з актом відбору, оформлення договору тощо).

20. На шахтах, де розробляють пласти вугілля з виходом летких речовин 15% і більше, при зміні виходу летких речовин (V-гф) або вмісту негорючих речовин (Аф) понад 1% за даними ВТК шахти працівник дільниці ВТБ, на якого покладено виконання цієї роботи, не пізніше ніж через три доби після отримання інформації проводить коригування нижніх меж вибуховості пилу й норм осланцювання згідно з номограмою, наведеною на рисунку додатка 1 до цієї Інструкції, та пунктом 16 цього розділу.

Якщо вміст негорючих речовин у пластовій пробі вугілля перевищує 30%, то при визначенні показників вибуховості пилу значення вмісту негорючих речовин приймають таким, що дорівнює 30%.

21. Нижні межі вибуховості пилу й норми осланцювання для шахт, що проектуються, визначаються в галузевому спеціалізованому інституті за пробами, що надають геологорозвідувальні партії при розвідці родовищ. Допускається тимчасово приймати параметри вибуховості, установлені для пилу аналогічних пластів, розроблюваних прилеглими (що межують) шахтами, на період не більше ніж три місяці з початку експлуатації.

22. Норму осланцювання N (%) обчислюють за формулою

Добавку інертного пилу визначають:

для вугілля з виходом летких речовин 15% і менше - шляхом випробувань в галузевому спеціалізованому інституті;

для вугілля з виходом летких речовин 15% і більше - за номограмою, наведеною на рисунку додатка 2 до цієї Інструкції.

23. Періодичність Тn (дні) білення, осланцювання, обмивання, нанесення змочувально-зв’язувальних сумішей у всіх гірничих виробках (за винятком ділянок з інтенсивним пиловідкладенням у відкотних виробках) обчислюють за формулою

При розрахунках параметрів та періодичності застосування заходів щодо пиловибухозахисту для загальношахтних виробок до обліку приймають найменшу нижню межу вибуховості вугільного пилу для розроблюваних шахтою пластів вугілля, а для групових виробок - найменшу з установлених для розроблюваних у цій групі пластів.

24. Інтенсивність пиловідкладення у вентиляційних штреках на відстані до 200 м від лав визначають через кожні три місяці методом збору пилу на металеві або пластмасові підкладки. Підкладки кількістю 2-4 шт. повинні встановлюватися вздовж стінок виробки на відстані 10-15 м від лави так, щоб їх відкриті поверхні не були екрановані від вентиляційного струменя елементами кріплення і різними предметами.

Строк відбору проб має бути кратним повному технологічному циклу робіт у лаві. Кількість пилу, зібрана з підкладок, повинна бути не менше 2 г.

Інтенсивність пиловідкладення Рt в грамах на кубічний метр на добу обчислюють за формулою

Отримане значення інтенсивності пиловідкладення приймають для розрахунку періодичності застосування заходів на ділянці штреку, прилеглого до лави, довжиною 50 м; для розрахунку періодичності на наступних 150 м штреку інтенсивність пиловідкладення приймають відповідно зменшеною в 3,5 рази.

25. У місцях інтенсивного пиловідкладення (крім вентиляційних штреків) періодичність застосування заходів приймають згідно з таблицею додатка 5 до цієї Інструкції.

26. Залежно від інтенсивності пиловідкладення, гірничо-геологічних і гірничотехнічних умов вибір раціональних способів і засобів запобігання і локалізації вибухів пилу проводять відповідно до таблиці додатка 6 до цієї Інструкції.

27. На основі проведених розрахунків та вибору раціональних заходів і засобів запобігання та локалізації вибухів вугільного пилу складаються та затверджуються квартальні графіки проведення пиловибухозахисних заходів по шахті відповідно до додатка 7 до цієї Інструкції.

28. На гідрошахтах і гідродільницях, де виймання вугілля виконують не гідравлічним способом, повинні здійснюватися заходи щодо запобігання та локалізації вибухів вугільного пилу.

29. Якісне й своєчасне здійснення заходів щодо запобігання та локалізації вибухів вугільного пилу забезпечують посадові особи дільниці, у віданні яких знаходяться виробки.

1. Осланцюванню підлягають усі поверхні гірничих виробок (боки, покрівля, підошва, доступні місця за затяжками кріплення).

Осланцювання гірничих виробок необхідно проводити після очищення та прибирання з їх підошви, боків та покрівлі скупчень вугільного пилу. Очищення проводять шляхом обмітання попередньо зволоженого пилу. Осланцювання слід виконувати за допомогою механічних пересувних та переносних (ранцевих) осланцювателів.

2. Норму осланцювання для загальношахтних виробок приймають найбільшою з установлених для розроблюваних шахтою пластів вугілля, а для групових виробок - найбільшою з установлених для розроблюваних у цій групі пластів.

3. Витрату інертного пилу на осланцювання q в кілограмах на метр виробки обчислюють за формулою

1. Сланцеві заслони в горизонтальних та похилих гірничих виробках влаштовуються з ряду встановлюваних під покрівлею впоперек виробок полиць з вільнолежачим настилом, що легко перекидаються, на які зверху насипають інертний пил. Конструкція полиць та їх основні розміри наведені на рисунку додатка 8 і в таблиці додатка 9 до цієї Інструкції.

Полиця з вільнолежачим настилом являє собою раму, що складається з двох брусів, закріплених на трапецієподібних опорах. Зверху на раму встановлюють вільнолежачий настил із дошок.

Застосування інших видів заслонів, ефективність яких підтверджена результатами досліджень та випробувань, повинно здійснюватися за наявності дозволу згідно з Порядком видачі дозволів .

2. Схеми встановлення полиць сланцевих заслонів і елементи підвісок для різних видів кріплення гірничих виробок з поперечним перерізом 10-15 м-2 наведені на рисунках додатків 10-13 до цієї Інструкції. У виробках з площею поперечного перерізу до 10 м-2, 10-15 м-2 та більше 15 м-2 полиці встановлюються так, щоб вони перекривали відповідно не менше 35%, 50% та 60% ширини виробки. Висоту виробки у місці встановлення сланцевого заслону визначають з урахуванням і дотриманням вимог НПАОП 10.0-1.01-10 .

3. У тих випадках, коли за умовами розміщення заслону розміри гірничої виробки недостатні, площу її перерізу збільшують. Для забезпечення нормальної роботи заслону збільшення висоти виробки повинно бути плавним. Залежно від величини збільшення висоти виробки, яке вимагається, довжина перехідних ділянок від одного перерізу до іншого має бути такою:

по 1 м з кожного боку при підвищенні від 251 до 350 мм;

по 2 м - при підвищенні від 351 до 450 мм;

по 2,5 м - при підвищенні від 451 до 550 мм

по 3,0 м - при підвищенні від 551 до 650 мм і так далі.

4. Відстань між покрівлею виробки й верхньою поверхнею інертного пилу повинна бути в межах 100-300 мм. Відстань між полицями заслону має бути однаковою і не меншою за ширину полиці. Довжина сланцевого заслону повинна бути не менше ніж 20 м.

1. Інертний пил, призначений для осланцювання гірничих виробок та завантаження сланцевих заслонів, повинен мати такі якості:

містити не більше 1 % горючих речовин і не більше ніж 10 % вільного діоксиду кремнію. Вміст інших шкідливих і отруйних домішок (миш’яку тощо) не повинен перевищувати граничнодопустимих санітарних норм відповідно до ГОСТ 12.1.005-88 "Общие санитарно-гигиенические требования к воздуху рабочей зоны";

мати здатність легко переходити у завислий стан та утворювати густу хмару після перебування у вологій атмосфері;

густина хмари інертного пилу повинна бути не менше 60% відносно густини хмари еталонного вугільного пилу;

мати тонкість помелу таку, щоб пил не менше ніж на 99% проходив через сито із розміром вічка 630 мкм і не менше ніж на 50 % - через сито із розміром вічка 75 мкм;

бути світлого кольору, що забезпечує можливість візуального контролю пиловибухобезпеки гірничих виробок.

2. Підприємства, які виробляють інертний пил, кожний місяць повинні забезпечувати проведення випробувань на придатність його до застосування у вугільних шахтах.

3. Підприємства, які виробляють інертний пил, передають шахтам характеристику кожної поставленої партії інертного пилу із зазначенням номера партії, найменування матеріалу, на основі якого вироблено інертний пил, тонкості помелу пилу, вмісту горючих речовин, вільного діоксиду кремнію, отруйних домішок, а також здатності пилу до зависання у повітрі згідно з пунктом 1 цієї глави.

4. Під час надходження на шахту якість інертного пилу перевіряють органоліптичним методом працівники дільниці ВТБ, на яких покладено виконання цієї роботи.

Пил вважається непридатним, якщо він при стисканні у руці утворює грудку, що погано розсипається. У цьому разі пробу пилу масою не менше 0,5 кг слід направити для лабораторного аналізу до галузевого спеціалізованого інституту. На банці повинна бути наклеєна етикетка із зазначенням найменування шахти, підприємства - виробника пилу, номера партії пилу та дати відбору проби.

Випробування інертного пилу проводять протягом 15 днів після завершення всіх організаційних процедур, а результати надсилають на адресу шахти.

5. На поверхні шахти інертний пил повинен зберігатися у спеціально захищених від вологи складах, до яких має бути забезпечений зручний під’їзд.

6. Річну потребу шахти в інертному пилу визначають сумарною кількістю пилу, необхідного для обробки всіх гірничих виробок шахти, що підлягають осланцюванню, а також для завантаження всіх установлених сланцевих заслонів з урахуванням періодичності заміни пилу на них.

На шахті повинен бути незнижуваний місячний запас інертного пилу для своєчасного осланцювання гірничих виробок та заміни його в заслонах. У гірничих виробках повинен бути незнижуваний тижневий запас інертного пилу для осланцювання.

Придатність інертного пилу у незнижуваних запасах на поверхні та в гірничих виробках треба контролювати відповідно щомісяця і щотижня згідно з вимогами абзацу першого пункту 4 цієї глави.

1. Біленню підлягають боки й покрівля виробок із розрахунку не менше ніж 0,8 л вапняного розчину на 1 м-2 оброблюваної поверхні. Виробка вважається обробленою, якщо на її боках і покрівлі немає поверхонь, не покритих розчином. Білення гірничих виробок довжиною понад 200 м проводять механізованим способом.

2. Обмивання гірничих виробок проводять шляхом змивання пилу водяними розчинами змочувачів з покрівлі, боків й доступних місць за кріпленням виробки. Витрата розчину змочувача має становити не менше ніж 1,5 л на 1 м-2 поверхні виробки. Як розпилювачі повинні застосовуватися зрошувачі (форсунки або насадки). Вугільний штиб і пил, що залишилися після обмивання на підошві виробки, зволожують так, щоб вміст зовнішньої вологи у них був не менше ніж 12%, а в міру їх накопичення вони прибираються. Для попередження обводнення виробок через їх обмивання необхідно систематично проводити очищення водовідвідних канавок.

3. Для обмивання виробок з домішками змочувачів використовують дозатори змочувача. Для обмивання розчином змочувача можуть також застосовуватися ручні зрошувачі з пристроєм для дозування змочувача.

4. Для зв’язування (скріплення) відкладеного вугільного пилу використовують рідинні або пастоподібні змочувально-зв’язувальні суміші на основі хлористого кальцію й змочувача. Концентрацію хлористого кальцію і відповідну їй оптимальну концентрацію змочувача у розчині підбирають залежно від відносної вологості повітря в оброблюваній виробці відповідно до таблиці додатка 14 до цієї Інструкції.

Обробці змочувально-зв’язувальною сумішшю підлягають боки й покрівля виробки, а також доступні місця за кріпленням виробки. Підошва при цьому зволожується стікаючою рідиною. Витрата рідинної змочувально-зв’язувальної суміші має бути не менше ніж 0,5 л/м-2, а пастоподібної - не менше ніж 3,0 кг/м-2 оброблюваної поверхні. Змочувально-зв’язувальні суміші наносять на попередньо обмиту поверхню виробки.

5. Застосування інших змочувальних та зв’язувальних речовин для обмивання та скріплення вугільного пилу, ефективність яких підтверджена результатами досліджень та випробувань, здійснюється за наявності висновку Державної санітарно-епідеміологічної служби України відповідно до вимог Державних санітарних правил та норм "Підприємства вугільної промисловості" ДСП 3.3.1.095-2002, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 13 грудня 2002 року № 468, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 20 червня 2003 року за № 498/7819.

1. Неперервне зв’язування вугільного пилу проводиться за допомогою туманоутворювальних завіс, які влаштовують розосереджено на прилеглій до лави ділянці вентиляційного штреку. Туманоутворювач повинен створювати факел туману у вигляді суцільного конусу, площа перерізу якого має дорівнювати площі поперечного перерізу виробки.

Туманоутворювальні завіси повинні діяти протягом всього терміну виймання вугілля на цій дільниці.

2. Туманоутворювачі в першій завісі при швидкості вентиляційного струменя у виробці понад 2 м/с влаштовують так, щоб їх факели були направлені назустріч переміщенню вентиляційного струменя, а при швидкості 2 м/с і менше - у напрямку його переміщення.

У другій і наступній завісах туманоутворювачі повинні влаштовуватись так, щоб їх факели були направлені в напрямку переміщення вентиляційного струменя.

Відстань першої завіси від лави не повинна перевищувати 20 м. Відстань між першою й другою завісами приймають залежно від швидкості руху повітря у виробці згідно з рисунком додатка 15 до цієї Інструкції. Відстань кожної наступної завіси (починаючи з третьої) від попередньої збільшується на 25 м.

Туманоутворювальні завіси періодично (в міру посування лави або прохідницького вибою) повинні переноситися. Туманоутворювальні завіси розташовують у місцях, де не встановлена електроапаратура.

3. На ділянці вентиляційного штреку між першою туманоутворювальною завісою і лавою та між останньою туманоутворювальною завісою і далі на вихід застосовують зв’язування пилу змочувально-зв’язувальними сумішами або обмивання виробки.

1. Водяні заслони влаштовують у вигляді ряду встановлюваних під покрівлею впоперек виробки наповнених водою жорстких пластмасових посудин, які легко перевертаються або розбиваються, ємністю не більше ніж 80 л кожна.

Поперечний переріз посудини повинен мати форму перевернутої рівнобедреної трапеції. При цьому висота посудини повинна бути не менше ніж 200 мм і не більше ніж 260 мм, а ширина по дну - не менше ніж 150 мм і не більше ніж 320 мм.

Для зручності транспортування допускається скіс стінок посудини не більше ніж 8° до вертикальної площини.

Для зниження інтенсивності випаровування води посудини водяного заслону допускається покривати вільнолежачими пластмасовими кришками, що легко скидаються. Конструкція кришки повинна давати змогу без її прибирання контролювати рівень води у посудині і доливати її.

Посудини мають бути важкогорючими (значення кисневого індексу не менше 27%), поверхневий електричний опір їх не повинен перевищувати 3·10-8 Ом, а продукти термічної деструкції та горіння не повинні містити шкідливих речовин, які спричиняють порушення або специфічне подразнення органів дихання, шкіри та очей.

2. Посудини встановлюють на дерев’яних полицях завширшки 150 мм під покрівлею впоперек виробки. Товщину полиці при цьому приймають залежно від кількості розміщених на ній посудин (при двох посудинах - 40 мм, при трьох - 50 мм і при чотирьох - 60 мм).

Полиці та прогони підтримуються підвісками, які регулюють за висотою з метою забезпечення горизонтального положення посудин. Підвіска складається з тяги, спеціального болта і стяжної муфти, яка з’єднує їх. Обертання стяжної муфти забезпечує уникнення перекосів посудин і регулювання висоти установлення їх від підошви виробки при осіданні чи деформації кріплення. Залежно від виду кріплення підвіски з'єднують з ним за допомогою хомутів, спеціальних штирів або скоб.

Відстань між підвісками залежно від кількості посудин, установлених на одній полиці, приймають у межах 1800-2400 мм.

Відстань між покрівлею виробки і верхньою кромкою посудини має бути в межах 100 - 600 мм.

Висоту виробок у місці встановлення водяного заслону визначають з урахуванням і дотриманням вимог НПАОП 10.0-1.01-10 .

3. У випадку зміни висоти виробки в місцях установлення водяних заслонів з метою дотримання необхідних проміжків довжину перехідних ділянок приймають такою самою, як і для сланцевих заслонів.

При великій ширині виробки посудини можуть встановлюватися у два і більше рядів.

У суміжних рядах посудини встановлюють так, щоб проміжки між посудинами одного ряду були перекриті посудинами другого ряду. При цьому посудинами повинно бути перекрито не менше ніж 35%, 50% або 60% ширини виробки (на рівні рухомого складу) з площею поперечного перерізу відповідно 10 м-2, 10-15 м-2 або більше 15 м-2.

Кількість посудин у заслоні повинна бути із запасом, не меншим ніж 10%.

4. Полиці з посудинами встановлюють на однаковій відстані одна від одної по довжині виробки і не менше ніж через 500 мм. Загальна довжина водяного заслону повинна бути не менше ніж 30 м.

Схеми встановлення посудин водяних заслонів у виробках, закріплених різними видами кріплення, наведені на рисунках додатків 16-19 до цієї Інструкції.

У виробках (перетин яких перевищує 15 м-2), обладнаних магістральними стрічковими конвеєрами в місці розташування водяного заслону, у яких відстань між стрічкою конвеєра та підошвою виробки перевищує 600 мм, необхідно передбачати додаткове розміщення на підошві виробки по одній посудині з водою через кожні 1,8-2,0 м на довжині виробки не менше 30 м.

5. Застосування інших видів водяних заслонів, ефективність яких підтверджена результатами досліджень та випробувань, здійснюють за наявності дозволу згідно з Порядком видачі дозволів .

1. У випадку захисту підготовчих виробок розосередженими водяними або сланцевими заслонами встановлюють не менше чотирьох рядів посудин (полиць). Перший ряд встановлюють не ближче ніж 25 м і не далі ніж 40 м від вибою.

Схема встановлення розосередженого заслону у тупиковій виробці наведена на рисунку додатка 20 до цієї Інструкції.

2. Відстань між першими від вибою чотирма рядами посудин (полиць) розосередженого заслону в тупикових виробках приймають не менше ніж 5 м, а питому кількість води або інертного пилу в ньому незалежно від виходу летких речовин з вугілля розроблюваного пласта - не менше ніж 2,5 кг/м-3 об’єму виробки між сусідніми рядами посудин (полиць). При цьому відстань l' в метрах між рядами посудин повинна знаходитись у межах:

Відстань між наступними рядами посудин (полиць), починаючи з 5, у тупиковій виробці повинна бути однаковою і не перевищувати 40 м. Для кожної виробки відстань l в метрах приймають не більшою за величину, яка визначається за умови:

3. Мінімальну питому кількість води або інертного пилу в розосередженому заслоні (за винятком перших чотирьох рядів у тупиковій виробці за пунктом 2 цього розділу) приймають залежно від виходу летких речовин з вугілля розроблюваного пласта згідно з таблицею додатка 21 до цієї Інструкції.

1. Автоматичні системи, що призначені для локалізації спалахів (вибухів) метану та вугільного пилу (у тому числі на початковій стадії їх виникнення), застосовуються відповідно до вимог чинного законодавства.

2. Монтаж, налагодження й обслуговування автоматичних систем, що призначені для локалізації спалахів (вибухів) метану та вугільного пилу, виконують відповідно до вимог керівництва з їх експлуатації, розробленого заводом-виробником, працівники, призначені розпорядженням керівника шахти.

3. Щодня працівник дільниці ВТБ проводить контроль працездатності автоматичних систем (цілісності, напруги живлення і стану електричного кола системи), а також перевіряє орієнтацію вікна фотоприймача датчиків спалаху (вибуху) та очищає його від пилу й вологи.

1. Контроль пиловибухобезпеки виробок по всій їх довжині проводять візуально з метою виявлення скупчень вугільного пилу, а також неосланцьованих або незв’язаних відкладень вугільного пилу.

Скупчення вугільного пилу на підошві гірничих виробок, на електрообладнанні та інших відкритих поверхнях виробок необхідно без затримки зачищати та прибирати з шахти.

Для утримання у пиловибухобезпечному стані осланцьованих виробок не допускають накопичення вугільного пилу понад інертного у кількості, що перевищує нижню межу вибуховості відкладеного вугільного пилу.

Осланцьовану виробку вважають пиловибухобезпечною, якщо в ній немає поверхонь, не покритих інертним пилом.

Пиловибухобезпеку виробок, у яких застосовують способи попередження вибухів пилу, засновані на використанні води, у разі відсутності видимих відкладень сухого незв’язаного вугільного пилу визначають методом здування пилу за допомогою пневматичної груші.

2. Здатність до здування вугільного пилу перевіряють на боках, покрівлі та підошві виробки на початку, середині і в кінці ділянок з інтенсивним пиловідкладенням. На вентиляційній виробці здатність до здування перевіряють біля вікна лави, за 25-50 м від нього і через кожні 50 м у напрямку виходу з виробки, при цьому сумарна довжина виробки, в якій проводяться зазначені заходи, повинна становити 200 м. У виробках з конвеєрною доставкою вугілля здатність до здування вугільного пилу перевіряють за 5-10 м по обидва боки від перевантажувальних пунктів.

На решті ділянок гірничих виробок шахти здатність до здування вугільного пилу перевіряють у місцях його можливого скупчення.

Якщо в результаті огляду на боках, покрівлі, підошві або на інших поверхнях виробок виявлено сухий вугільний пил або під дією повітряного струменя пневматичної груші з’являється помітна хмара пилу, виробку вважають пиловибухонебезпечною.

3. На ділянках виробок з інтенсивним пиловідкладенням додатково перевіряють якість зв’язування відкладеного на підошві пилу й просипаного штибу шляхом стиснення його в руці. Зволожені до потрібного стану пил та штиб, стиснені в руці, повинні утворювати грудку. У міру накопичення зволожений пил та штиб прибирають.

4. Стан заслонів щодоби контролюють працівники дільниці ВТБ, на яких покладено виконання цієї роботи, візуально. Під час огляду перевіряють правильність установлення заслонів, їх відстань від об’єкта, що ізолюється, відповідність розмірів елементів заслону до таких, що вимагаються, число, справність полиць (посудин), наявність на них (у них) необхідної кількості інертного пилу або води, придатність інертного пилу за злежуваністю.

5. Перевірку інертного пилу у заслоні на злежуваність проводять стисненням його в руці. Злежаний інертний пил утворює грудку.

6. Результати контролю стану заслону працівники дільниці ВТБ відмічають у наряді-путівці і в табличці, закріпленій біля кожного заслону, наведеній у частині II додатка 8 НПАОП 10.0-1.01-10 .

7. Візуальний контроль за виконанням організаційних заходів щодо попередження й локалізації вибухів вугільного пилу, а також станом технічних засобів щодо попередження й локалізації вибухів вугільного пилу здійснюють працівник дільниці, у віданні якого знаходиться виробка, - щозміни, а загальношахтні працівники і працівники дільниці ВТБ - не рідше одного разу на добу.

8. Не рідше одного разу на квартал контроль пиловибухобезпеки виробок здійснюється підрозділами Державної аварійно-рятувальної служби (далі - ДАРС) відповідно до вимог НПАОП 10.0-1.01-10 за планом, розробленим працівником шахти, на якого покладено виконання цієї роботи, за формою, наведеною у додатку 22 до цієї Інструкції.

У випадку, коли в результаті візуального огляду виробка визнана вибухобезпечною, на ділянках інтенсивного пиловідкладення у місцях, зазначених у пункті 2 цього розділу, відбирають проби пилу для лабораторного аналізу.

9. Лабораторний контроль пиловибухобезпеки гірничих виробок проводять не раніше ніж за 5 днів до виконання чергового пиловибухозахисного заходу за періодичністю його виконання, що дорівнює 30 дням і більше, і за 1-2 дні - за періодичністю, меншою ніж 30 днів. Результати контролю заносять до акта-повідомлення , наведеного у додатку 23 до цієї Інструкції, один примірник якого вручають начальнику дільниці ВТБ, інший - залишають в лабораторії ДАРС.

10. У виробках з гідропиловибухозахистом відбір проб вугільного пилу й штибу з підошви виробки проводять для лабораторного визначення вмісту вологи, а в осланцьованих виробках відбір проб пилу проводять для визначення вмісту негорючих речовин.

В умовах, коли пил і вугільний штиб на підошві знаходяться у стані шламу, проби на вологу не відбирають. При цьому в акті-повідомленні роблять запис про причину, за якою не відібрані проби.

11. Відбір проб осланцьованого пилу проводять змітанням його волосяною щіткою до совка з боків і покрівлі виробки суцільною смугою завширшки 300-500 мм. З підошви пил відбирають у тому випадку, якщо його можна набрати. Пробу відбирають одноразовим змітанням способом легкого натиснення щіткою на шар пилу. Пил, зметений для проби, просіюють на місці через сито з розміром вічка 630 мкм і висипають у банку, яку щільно закривають кришкою. Маса проби не повинна бути меншою ніж 100 г.

З метою виключення винесення пилу вентиляційним струменем під час просіювання сито повинно бути укомплектовано кришкою й піддоном.

12. Аналіз проб на вміст зовнішньої вологи або вміст негорючих речовин в осланцьованому пилу повинен виконуватися згідно з діючими стандартами. Результати аналізу проб повинні бути надіслані до шахти не пізніше ніж через 3 доби з моменту надходження проб до лабораторії.

13. На дільниці ВТБ необхідно вести Книгу контролю стану пилового режиму шахти відповідно до вимог НПАОП 10.0-1.01-10 .

Працівник дільниці ВТБ записує результати контролю про пиловибухонебезпечний стан виробок і незадовільний стан заслонів у виробках до Книги контролю стану пилового режиму і дає відповідні вказівки працівнику дільниці, у віданні якого знаходиться виробка.

Головний інженер шахти або призначений наказом по шахті працівник не рідше одного разу на місяць контролює ведення Книги контролю стану пилового режиму шахти і вносить свої зауваження.

1. Під час дії туманоутворювальних завіс у їх зоні забороняється ведення будь-яких робіт.

2. У виробках з відкаткою контактними електровозами проведення білення, обмивання, зв’язування вугільного пилу змочувально-зв’язувальними сумішами, установлення (ремонт) заслонів допускаються тільки за умови зняття напруги з контактного проводу.

3. Білильно-обмивальні машини та пересувні осланцювателі повинні бути забезпечені звуковою або світловою сигналізацією, а ділянки виробки, де проводять білення (обмивання) або осланцювання, повинні бути позначені попереджувальними знаками.