Про затвердження Методичних рекомендацій для державних органів та органів місцевого самоврядування з питань протидії корупції та Методичних рекомендацій для установ і осіб, уповноважених на розроблення документів загальнодержавного рівня щодо регуляції владних повноважень, з урахуванням потенційної небезпеки застосування цих повноважень для зловживань

На виконання підпункту "і" пункту 1 частини 1 Указу Президента України від 09.02.04 N 175 "Про систему заходів щодо усунення причин та умов, які сприяють злочинним проявам і корупції", з урахуванням зауважень та пропозицій, наданих органами виконавчої влади під час обговорення проектів Методичних рекомендацій для державних органів та органів місцевого самоврядування з питань протидії корупції та Методичних рекомендацій для установ і осіб, уповноважених на розроблення документів загальнодержавного рівня щодо регуляції владних повноважень, з урахуванням потенційної небезпеки застосування цих повноважень для зловживань, розроблених згідно з пунктами 1 та 17 Плану заходів, спрямованих на боротьбу з корупцією, на 2004 рік, затверджених розпорядженням Кабінету Міністрів країни від 17.06.04 N 383-р,

1. Затвердити Методичні рекомендації для державних органів та органів місцевого самоврядування з питань протидії корупції та Методичні рекомендації для установ і осіб, уповноважених на розроблення документів загальнодержавного рівня щодо регуляції владних повноважень, з урахуванням потенційної небезпеки застосування цих повноважень для зловживань.

2. Управлінню справами (Яремчук І.М.) та контрольно-інспекційному управлінню (Юрченко Ю.Є.) забезпечити тиражування і розсилку зазначених методичних рекомендацій міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям, а також Верховній Раді Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським радам.

3. Інформаційно-аналітичному управлінню (Балюк В.В.) розмістити вказані методичні рекомендації на веб-сайті Головдержслужби та опублікувати повідомлення про затвердження зазначених рекомендацій в журналі "Вісник державної служби України".

4. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступника Начальника Головдержслужби Ткача В.Д.

1.1. Методичні рекомендації для державних органів та органів місцевого самоврядування з питань протидії корупції (далі - Методичні рекомендації) розроблені відповідно до:

Національної програми боротьби з корупцією, затвердженої Указом Президента України від 10 квітня 1997 року N 319/97;

Концепції боротьби з корупцією на 1998-2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 24 квітня 1998 року N 367/98;

Указу Президента України від 12 лютого 2000 року N 229/2000 "Про вдосконалення координації діяльності правоохоронних органів по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю";

Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 року N 1376/2000;

Указу Президента України від 9 лютого 2004 року N 175/2004 "Про систему заходів щодо усунення причин та умов, які сприяють злочинним проявам і корупції";

Програми розвитку державної служби на 2005-2010 роки, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2004 р. N 746.

1.2. Методичні рекомендації не містять нових правових норм, які зачіпають права, свободи та законні інтереси громадян, підприємств, установ та організацій і не можуть використовуватись для визначення їх зобов'язань перед державою.

Методичні рекомендації розроблені з метою надання допомоги в організації та здійсненні заходів протидії корупції керівникам, працівникам юридичних служб, підрозділів по боротьбі з корупцією міністерств, інших центральних та місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

1.3. Нормативно-правову основу протидії корупції складають Конституція України, Закони України "Про боротьбу з корупцією" від 5 жовтня 1995 р. N 356/95-ВР, "Про державну службу" від 16 грудня 1993 р. N 3723-XII, "Про службу в органах місцевого самоврядування" від 7 червня 2001 р. N 2493-III та інші нормативно-правові акти, що регулюють заходи протидії корупції в сфері державної служби.

2.1. Корупцією є діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг (ст. 1 Закону України "Про боротьбу з корупцією").

Протиправне використання такими особами наданих їм повноважень передбачає перевищення ними їхніх владних та інших службових прав, а так само інше умисне зловживання ними, а також умисне невиконання покладених на них обов'язків.

Корупція становить сукупність різних за характером та ступенем суспільної небезпеки, але єдиних за своєю суттю корупційних правопорушень, а також порушень етики поведінки посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування, пов'язаних з вчиненням цих правопорушень. Виділяються кримінальні, адміністративні, дисциплінарні та конституційні корупційні правопорушення. Найбільш небезпечними з них є правопорушення кримінального характеру - корупційні злочини.

Корупційні правопорушення можуть здійснюватися у різних формах (одержання хабара, неправомірне втручання у діяльність інших державних органів або посадових осіб, надання незаконних переваг фізичним або юридичним особам під час підготовки і прийняття відповідних рішень тощо), але вони завжди пов'язані з неправомірним використанням відповідними особами наданих їм влади або службових повноважень.

2.2. До корупційних діянь належать:

незаконне одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, разі виконання таких функцій (в тому числі діяльність посадових осіб місцевого самоврядування, що спрямована на здійснення повноважень місцевого самоврядування), матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, у тому числі прийняття чи одержання предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), яка є істотно нижчою від їх фактичної (дійсної) вартості;

одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави (в тому числі діяльність посадових осіб місцевого самоврядування), кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням при цьому пільг чи переваг, не передбачених чинним законодавством.

Під матеріальними благами слід розуміти матеріальні умови життєдіяльності, які здатні забезпечити достаток, матеріальне благополуччя, задовольнити матеріальні інтереси. Такі умови створюються шляхом використання відповідних властивостей майна.

Матеріальні послуги - це будь-які дії майнового характеру, тобто дії, які потребують певних затрат праці для збільшення або поліпшення якості майна, а отже, мають свою грошову оцінку. Отримання таких послуг пов'язане з витратами майнового характеру (певного майна чи праці). При вчиненні ж корупційного діяння зацікавлена особа одержує такі блага без витрати ним свого майна і своєї праці за рахунок коштів держави або інших осіб. Такими послугами можуть бути: отримання коштів або матеріальних цінностей, у тому числі будівельних матеріалів та запчастин, для проведення ремонту квартири, транспортного засобу, побутової техніки, будівництва будинку, виконання робіт щодо догляду за літніми громадянами, дитиною тощо.

Пільгами визнається звільнення тих чи інших осіб від відповідних рівних для усіх або для певних категорій громадян обов'язків або встановлення для них додаткових прав.

Умови і порядок надання соціальних пільг в Україні регулюються Законом "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 5 жовтня 2000 р. N 2017-III. За змістом пільги поділяються на додаткові можливості майнового чи немайнового характеру. До майнових належать пільги, що надаються у вигляді додаткових виплат, повного або часткового звільнення окремих категорій громадян від обов'язкових платежів. Немайновими вважаються пільги, пов'язані з наданням громадянам додаткових відпусток, скороченням робочого часу, виконанням полегшеного виду роботи та інших переваг немайнового характеру. За категоріями осіб, яким встановлюються пільги, цих можна поділити на: трудові, пенсійні, житлові, у галузі охорони здоров'я, фінансово-кредитні.

Згідно з чинним законодавством певні категорії громадян України мають право на такі, зокрема, пільги, які фінансуються з бюджетів усіх рівнів: звільнення або зменшення плати за житло, комунальні послуги, електроенергію, газ, паливо; безкоштовний проїзд всіма видами пасажирського міського (комунального) та приміського транспорту, безкоштовний капітальний ремонт житлових приміщень громадян; надання бюджетних кредитів та позик; безплатне або пільгове встановлення телефону; безплатне або пільгове користування телефоном; безплатне або пільгове санаторно-курортне лікування; безплатне або пільгове забезпечення автомобілями тощо.

При цьому слід мати на увазі, що не всі з перелічених переваг у юридичному плані визнаються пільгами. У своєму Рішенні у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій від 20 березня 2002 р. N 5-рп/2002 Конституційний Суд України зазначив, що багато таких "пільг", встановлених Законами України "Про міліцію", "Про прокуратуру" тощо, є не пільгами, а гарантіями та іншими засобами забезпечення професійної діяльності окремих категорій громадян, ефективного функціонування відповідних органів.

З огляду на це у кожному конкретному випадку необхідно з'ясовувати, яким саме нормативно-правовим актом визначено ті чи інші пільги і на які категорії громадян вони поширюються. Для того, щоб притягнути особу до відповідальності відповідно до Закону України "Про боротьбу з корупцією" за ознакою незаконного одержання пільг, треба встановити відсутність у такої особи права на пільгу, яку вона одержала. Ігнорування цієї вимоги може призвести до безпідставного притягнення осіб до юридичної відповідальності. Крім того, при визначенні суб'єктів одержання існуючих в Україні пільг слід керуватися також Положенням Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003 р. N 117.

Інші переваги - це переваги (привілеї, додаткові гарантії), які не охоплюються поняттям "пільги", але ставлять певну особу в нерівне становище з іншими особами. Вони можуть полягати, зокрема, у праві на позачергове або першочергове одержання матеріальних благ чи послуг або пільг, які належать особі за законом. Наприклад, як отримання переваги може бути розцінене одержання квартири від держави особою, яка хоча і перебувала на обліку як така, що має право на першочергове одержання житла, але у відповідному списку таких осіб не була першою, тобто фактично одержала житло поза чергою.

Незаконним слід визнавати таке одержання особою матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, яке взагалі не передбачене для неї (на яке вона за законом не має права), або, хоча й передбачене, але було одержане нею з порушенням встановленого законом порядку (в обхід закону).

Особливою формою (специфічним, замаскованим способом) незаконного одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг є прийняття чи одержання предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), яка є істотно нижчою від їх фактичної (дійсної) вартості. За таких обставин особа приймає (одержує) предмети чи послуги за фіктивною вартістю. В результаті цієї фіктивності одержувач предметів чи послуг виграє матеріально. Він не сплачує за предмет чи послугу ту ціну, яка є дійсною і яку за них сплачують інші особи. При цьому зменшення для нього вартості предмета (послуги) відбувається у зв'язку з виконанням ним функцій держави.

Вартість предметів (послуг) є економічною категорією і включає в себе певну кількість суспільно корисної праці, затраченої на виробництво товару (послуги) і втіленої у ньому. Фактична (дійсна) вартість є відображенням істинної вартості предметів та послуг, тобто вартості як економічної категорії, що обраховується за допомогою конкретних економічних нормативів.

Відповідно до Закону України "Про ціни і ціноутворення" від 3 грудня 1990 р. N 507-XII в Україні застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи. Вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів. Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються на ресурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію, товари і послуги, виробництво яких зосереджено на підприємствах, що займають домінуючу позицію на ринку. Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються державними органами України.

При здійсненні експортних та імпортних операцій безпосередньо або через зовнішньоторговельного посередника в розрахунках із зарубіжними партнерами застосовуються контрактні (зовнішньоторговельні) ціни, що формуються відповідно до цін і умов світового ринку.

Всі інші ціни та тарифи є вільними, тобто самостійно встановлюються виробниками товарів і послуг.

Термін "дійсна вартість" вживається у низці рішень Верховного Суду України, зокрема у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1997 р. N 7 "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок". У п. 6 цієї Постанови зазначається, що "під дійсною вартістю будинку розуміється грошова сума, за яку він може бути проданий у даному населеному пункті чи місцевості. Для її визначення при необхідності призначається експертиза".

Той факт, що ціна (тариф) прийнятих предметів чи одержаних послуг є істотно нижчою, ніж їх фактична (дійсна) вартість, є оціночним, тобто у кожному конкретному випадку він встановлюється тими правоохоронними органами, які складають протокол про корупційне діяння, та судом, який розглядає справу про таке діяння, на підставі відповідних законів економіки та норм законодавства, які визначають ціни (тарифи) на певні види та групи товарів (послуг). Істотність різниці вартості встановлюється у кожному конкретному випадку. При її визначенні слід виходити з того, що різниця між фактичною (дійсною) вартістю предмета чи послуги і вартістю, за якою вони прийняті (одержані), є значною.

При виявленні корупційного діяння необхідно звертати увагу та з'ясовувати наявність причинного зв'язку між ним і виконанням особою, яка його вчинила, функцій держави, що потребує у кожному випадку відповідного дослідження і доведення матеріалами справи того, у чому саме цей зв'язок виявився.

При цьому слід мати на увазі, що матеріальні блага чи послуги можуть бути одержані особою як безпосередньо, так і через членів її сім'ї, третіх осіб, поштою або в інший спосіб. Спосіб і обставини прийняття предметів і одержання послуг не мають правового значення для визнання діяння корупційним. Зазначені в Законі особи несуть відповідальність за одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг як для себе особисто, так і для знайомих, родичів, близьких тощо.

Специфіка одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням при цьому пільг чи переваг, не передбачених чинним законодавством, як різновиду корупційного діяння обумовлена предметом правопорушення (кредит, позичка, цінні папери, нерухомість) та способом його одержання (шляхом використання пільг чи переваг, не передбачених чинним законодавством).

При цьому пільги і переваги можуть стосуватися безпроцентних кредитів чи позичок, безкоштовного чи з частковою оплатою придбання майна, одержання кредитів чи позичок за заниженими процентними ставками, а також переваг, пов'язаних з формальними моментами (одержання кредитів, позичок, майна поза чергою, у першу чергу, в іншому пільговому порядку тощо).

Використання для одержання особою кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна, пільг чи переваг, не передбачених чинним законодавством, означає, що зазначені пільги взагалі не передбачені чинним законодавством, або конкретний суб'єкт корупційного діяння не належить до категорій осіб, на яких розповсюджуються передбачені законом відповідні пільги чи переваги, тобто їх дія на нього взагалі чи у даному випадку не поширюється. У зв'язку з цим при притягненні особи до відповідальності за корупційне діяння, необхідно з'ясовувати, чи передбачає чинне законодавство відповідні пільги та переваги в одержанні вказаних кредитів, майна тощо і чи мала особа, стосовно якої вирішується питання про відповідальність за Законом України "Про боротьбу з корупцією", право ними скористатися.

Корупційні діяння, відповідальність за які встановлена ст. 1 Закону України "Про боротьбу з корупцією", вважаються закінченими з моменту незаконного одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг або з моменту одержання такою особою кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням при цьому пільг чи переваг, не передбачених чинним законодавством.

2.3. Під іншими правопорушеннями, пов'язаними з корупцією, слід розуміти передбачені Законом України "Про боротьбу з корупцією" порушення спеціальних обмежень (ст. 5), вимог фінансового контролю (статті 6, 9), невжиття заходів щодо боротьби з корупцією (ст. 10), невиконання обов'язків по боротьбі з корупцією (ст. 11).

Відповідальність за інші правопорушення, що мають "корупційний характер", тягнуть за собою адміністративну (наприклад, ст. 184-1 "Неправомірне використання державного майна" Кодексу України про адміністративні правопорушення або кримінальну відповідальність (наприклад, ст. 364 "Зловживання владою або службовим становище", ст. 365 "Перевищення влади або службових повноважень", ст. 368 "Одержання хабара" Кримінального кодексу України, ст. 191 КК України "Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем") тощо. До порушень спеціальних обмежень стосовно державних службовців або інших осіб, уповноважених на виконання функцій держави, відносять:

спеціальні обмеження щодо державних службовців та інших осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямовані на попередження корупції, передбачені ст. 5 Закону України "Про боротьбу з корупцією";

сприяння, "використовуючи своє службове становище, фізичним і юридичним особам у здійсненні ними підприємницької діяльності, а так само в отриманні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг з метою незаконного одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг" (п. "а" ч. 1 ст. 5);

зайняття підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через посередників або підставних осіб, перебування повіреними третіх осіб у справах державного органу, в якому вони працюють, а також виконання роботи на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики) (п. "б" ч. 1 ст. 5);

входження самостійно (крім випадків, коли державний службовець здійснює функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі, та представляє інтереси держави в раді товариства (спостережній раді) або ревізійній комісії господарського товариства), через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових установ, господарських товариств тощо, організацій, спілок, об'єднань, кооперативів, що здійснюють підприємницьку діяльність (п. "в" ч. 1 ст. 5);

відмову фізичним та юридичним особам в інформації, надання якої передбачено правовими актами, умисне затримування її, надавання недостовірної чи неповної інформації (п. "г" ч. 1 ст. 5).

Державні службовці, які є посадовими особами, несуть відповідальність також за порушення додаткових спеціальних обмежень:

сприяння, використовуючи своє посадове становище, фізичним та юридичним особам у здійсненні ними зовнішньоекономічної, кредитно-банківської та іншої діяльності з метою незаконного одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг (п. "а" ч. 2 ст. 5); неправомірне втручання, використовуючи своє посадове становище, у діяльність інших державних органів чи посадових осіб з метою перешкодити виконанню ними своїх повноважень (п. "б" ч. 2 ст. 5); виступ повіреними третіх осіб у справах державного органу, діяльність якого вони контролюють (п. "в" ч. 2 ст. 5);

надання незаконних переваг фізичним або юридичним особам під час підготовки і прийняття нормативно-правових актів чи рішень (п. "г" ч. 2 ст. 5).

Порушення вимог фінансового контролю - це неподання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, декларації про доходи в порядку і на підставах, передбачених статтею 13 Закону України "Про державну службу" (ч. I ст. 6), та неповідомлення державним службовцем або іншою особою, уповноваженою на виконання функцій держави, у письмовій формі у десятиденний строк про відкриття нею валютного рахунку в іноземному банку у податкову службу із зазначенням номера рахунку і місцезнаходження іноземного банку (ч. II ст. 6).

При вирішенні питання про притягнення уповноважених осіб (керівників) до юридичної відповідальності за невжиття заходів щодо боротьби з корупцією необхідно звернути увагу на те, що зміст цього протиправного діяння полягає в тому, що керівники міністерств і відомств, державних підприємств, установ та організацій чи їх структурних підрозділів у разі виявлення чи отримання інформації про вчинення підлеглим корупційного діяння або порушення спеціальних обмежень в межах своєї компетенції не вжили заходів щодо припинення корупційних діянь та негайно не повідомили відповідні державні органи про їх вчинення.

Умисне невиконання обов'язків по боротьбі з корупцією означає умисне не складання або невчасне складання протоколу про вчинення корупційного діяння чи іншого правопорушення, пов'язаного з корупцією, при наявності для цього відповідних підстав, або умисне неподання до суду протоколу про вчинення корупційного діяння чи іншого правопорушення, пов'язаного з корупцією, особою, на яку покладено ці обов'язки.

2.4. Згідно із Законом України "Про боротьбу з корупцією" суб'єктами корупційних діянь та інших правопорушень, пов'язаних з корупцією, є особи, уповноважені на виконання функцій держави, до яких слід віднести державних службовців, народних депутатів України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів сільських, селищних, міських, районних, обласних рад, а також посадові особи місцевого самоврядування.

Зазначені суб'єкти за вчинення корупційних діянь та інших правопорушень, пов'язаних з корупцією, за ст. 10 Закону України "Про боротьбу з корупцією" несуть адміністративну та дисциплінарну відповідальність.

Питання про кримінальну відповідальність, а в частині відшкодування заподіяної шкоди протиправними діями винних осіб - цивільно-правову та матеріальну відповідальність за корупційні діяння та правопорушення, пов'язані з корупцією, вирішуються відповідно до вимог чинного законодавства.

При інкримінуванні особі правопорушення, передбаченого Законом України "Про боротьбу з корупцією", обов'язково необхідно встановлювати умисний характер вчиненого діяння та наявність особистого інтересу, на задоволення якого воно спрямовано. Відсутність у діянні особи наміру, а так само не з'ясування цієї обставини у процесі адміністративного провадження виключає притягнення особи до юридичної відповідальності. Не встановлення або неправильне встановлення особистого інтересу, на задоволення якого спрямовано корупційне діяння, тягне за собою помилки, створює труднощі у його кваліфікації.

3.1. При прийнятті документів від кандидата на посаду державного службовця слід особливу увагу приділити вивченню декларації: наявності заповненої декларації про майно і доходи за минулий рік кандидата на посаду та членів його сім'ї та особової картки кандидата на посаду (форма N П-2ДС). Форма особової картки N П-2ДС та інструкція по її заповненню затверджені наказом Мінстату України від 26 грудня 1995 р. N 343.

В особовій картці та додатках до неї необхідно проаналізувати:

відомості про попередню роботу кандидата;

відомості, наведені кандидатом в автобіографії. В ній, зокрема, висвітлюються питання, пов'язані з трудовою і громадською діяльністю, пояснюються причини переходу з однієї роботи на іншу, тимчасового не працевлаштування та інше. При потребі кандидатом на посаду державного службовця надаються пояснення з приводу важливих моментів особистого життя і життя своїх близьких родичів (батька, матері, братів, сестер) та родичів дружини (чоловіка);

біографічну довідку. Біографічна довідка складається за формою, встановленою Порядком ведення особових справ державних службовців в органах виконавчої влади, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. N 731, на основі особової справи та трудової книжки працівника.

При прийнятті кандидата на посаду керівника управління, відділу, іншого структурного підрозділу місцевої державної адміністрації, крім вивчення зазначених документів, слід приділити увагу ознайомленню з відомостями у довідці про стан справ на підприємстві, в установі, організації, представленій кандидатом з попереднього місця роботи (п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 29 липня 1999 р. N 1374 "Про затвердження Порядку призначення на посади та звільнення з посад керівників управлінь, відділів, інших структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій").

Працівник кадрової служби, отримуючи документи від кандидата на державну службу, повинен перевірити дотримання правил їх заповнення (автобіографії тощо), відповідність зазначених у них відомостей оригіналам документів.

3.2. Особа, яка приймається (обирається) на посаду державного службовця, в тому числі на посаду в органи місцевого самоврядування, попереджається про встановлені статтею 16 Закону України "Про державну службу" або статтею 12 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" та статтею 5 Закону України "Про боротьбу з корупцією" спеціальні обмеження, пов'язані з прийняттям на державну службу або службу в органи місцевого самоврядування та проходженням цієї служби. Вказані попередження підписуються претендентом на посаду власноручно разом з поданням заяви про призначення і зберігаються в його особовій справі.

Кандидатом на службу також підписується документ про ознайомлення із Загальними правилами поведінки державного службовця.

Ознайомлення з обмеженнями, пов'язаними з прийняттям на державну службу, в тому числі в органи місцевого самоврядування, та проходженням цієї служби, є необхідною умовою при прийнятті на службу. Непогодження претендентом із зазначеними обмеженнями щодо прийняття та проходження державної служби є підставою для відмови у прийнятті на посаду державного службовця або в органи місцевого самоврядування.

Особи, які вперше зараховуються (приймаються, обираються) на державну службу, в тому числі в органи місцевого самоврядування, складають Присягу державних службовців і підписують її текст, про що робиться запис у трудовій книжці. Текст Присяги зберігається за місцем роботи державного службовця.

Слід зазначити, що особа набуває статусу державного службовця з моменту прийняття рішення про зарахування її на посаду, незалежно від того, прийняла вона присягу чи ні, а також чи присвоєно їй ранг і чи попереджено її про встановлені ст. 5 Закону України "Про боротьбу з корупцією" обмеження (пункт 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 1998 р. N 13 "Про практику розгляду судами справ про корупційні діяння та інші правопорушення, пов'язані з корупцією"). Після призначення (обрання) кандидата на посаду державного службовця на нього оформляється особова справа.

При вивченні документів кандидата на посаду державного службовця слід приділити особливу увагу з'ясуванню питань, чи є обставини, що перешкоджають перебуванню претендента на державній службі, а саме чи не заборонено кандидату на посаду державного службовця (у зв'язку з вчиненням цією особою корупційного діяння) займати посади в державних органах та їх апараті протягом певного періоду часу або балотуватися на виборні посади в державні органи; чи не має кандидат непогашену і не зняту у встановленому законом порядку судимість; чи не буде кандидат на посаду у разі прийняття на державну службу безпосередньо підпорядкованим або підлеглим особам, які є його близькими родичами.

Перед формуванням особової справи претендента на посаду державного службовця потрібно також перевірити наявність на цього працівника (у випадку звільнення його у минулому) справи в поточному архіві (наказ Головного управління державної служби при Кабінеті Міністрів України від 5 липня 1998 р. N 24 "Про затвердження методичних рекомендацій щодо застосування Порядку ведення особових справ державних службовців в органах виконавчої влади та зразків оформлення документів особових справ"). Якщо така справа є, то передусім необхідно ознайомитися з датою й причиною звільнення працівника (про це в особовій картці робиться відповідний запис).

3.3. У випадку, якщо особа, що претендує на зайняття посади державного службовця (далі - претендент), вже перебувала на державній службі, необхідно здійснити запит у кадрову службу органу, де працював претендент, з метою вивчення матеріалів архівної особової справи кандидата з попереднього місця роботи.

При вивченні матеріалів зазначеної особової справи при прийманні кандидата на посаду державного службовця, який вже перебував на державній службі, особливу увагу слід звернути на такі документи:

1) особова картка (форма N П-2ДС) з відповідними додатками, або інші, встановлені законодавством форми;

2) відомості про доходи, зобов'язання фінансового характеру та майновий стан претендента і членів його сім'ї;

3) подання про призначення на посаду. Зокрема, у поданні зазначаються займана на час подання посада, на яку посаду рекомендувався претендент (для заступників керівників - її функціональний напрям), ділові та інші якості працівника, відомості про перебування особи під слідством або наявність судимості;

4) копії указів, постанов, наказів, розпоряджень органів вищого рівня про призначення (рішень про обрання) на посаду (у випадках, передбачених законодавством) або про переміщення на іншу посаду, звільнення з посади. У наказі (розпорядженні) про призначення або звільнення працівника вказуються, зокрема, підстави призначення (звільнення). Зазначені відомості про призначення, переведення на іншу посаду та про звільнення працівника також містяться у його трудовій книжці;

5) матеріали службового розслідування, дані про накладення та зняття стягнення;

6) матеріали проведених професійних атестацій, характеристики.

3.4. З метою контролю за одержанням доходів і їх витрачанням особами, які претендують на зайняття посад державних службовців, у наданих цими особами відомостях про доходи, зобов'язання фінансового характеру та майновий стан (деклараціях про доходи) необхідно звертати особливу увагу на джерела походження та розмір сум, використаних декларантами на придбання майна, оплату виконаних робіт чи наданих послуг.

Порядок заповнення декларацій визначається Державною податковою адміністрацією України. Основні розділи та відомості фінансового характеру, які відображуються в деклараціях про доходи, наведені в Методичних рекомендаціях щодо заповнення державними службовцями та особами, уповноваженими на виконання функцій держави, "Декларації про доходи, зобов'язання фінансового характеру та майновий стан державного службовця та особи, яка претендує на зайняття посади державного службовця, щодо себе та членів своєї сім'ї", затверджених наказом Мінфіну від 09.04.2001 N 175.

При цьому особа, яка претендує на зайняття посади державного службовця третьої-сьомої категорій, в тому числі в органах місцевого самоврядування, подає за місцем майбутньої служби відомості про доходи та зобов'язання фінансового характеру, в тому числі і за кордоном, щодо себе і повнолітніх членів своєї сім'ї, які безпосередньо постійно проживають з нею та ведуть спільне господарство, розподіляють доходи рівно між собою.

Особа, яка претендує на зайняття посади державного службовця першої і другої категорій, в тому числі в органах місцевого самоврядування, крім зазначених відомостей повинна подати також відомості про належні їй та членам її сім'ї нерухоме та цінне рухоме майно, вклади у банках і цінні папери (ст. 13 Закону України "Про державну службу" та ст. 13 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування".

3.5. При прийнятті кандидата на посаду державного службовця І або II категорії (призначення на яку здійснює Президент України або Кабінет Міністрів України). керівник Секретаріату або Міністр Кабінету Міністрів України дає доручення Головному управлінні державної служби України за участю Державної податкової адміністрації України, Міністерства внутрішніх справ України і Служби безпеки України провести обов'язкову спеціальну перевірку відомостей, що подає кандидат на зайняття зазначеної посади, за наявності письмової згоди останнього. В разі відсутності такої згоди перевірка не провадиться і питання про призначення даної особи на відповідну посаду не розглядається.

Перевірці підлягають:

достовірність даних, повідомлених кандидатом на зайняття посади про себе під час розгляду питання щодо прийняття його на державну службу або просування по службі;

додержання кандидатом на зайняття посади вимог, установлених законодавством про державну службу та боротьбу з корупцією, невиконання яких перешкоджає прийняттю та перебуванню на державній службі;

достовірність зазначених у деклараціях даних про доходи, зобов'язання фінансового характеру та майновий стан кандидата на зайняття посади щодо себе та членів своєї сім'ї.

Для проведення перевірки Головдержслужба України витребує з останнього місця роботи особову справу кандидата на зайняття посади, оформлену відповідно до Порядку ведення особових справ державних службовців в органах виконавчої влади (розділ 1), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. N 731.

З метою проведення перевірки Головдержслужба України запитує в Державній податковій адміністрації України, Міністерстві внутрішніх справ України, Службі безпеки України, а в разі потреби також в інших органах державної влади, органах місцевого самоврядування, підприємствах, установах, організаціях відповідні відомості стосовно кандидата на зайняття посади.

Про результати перевірки Головдержслужба України інформує посадову особу, яка дала доручення щодо проведення перевірки.

3.6. Залежно від посади, на яку претендує особа, за рішенням керівника відповідного органу визначаються посадові особи, які мають провести співбесіди з претендентом при призначенні його на відповідну посаду (п. 4. наказу Головного управління державної служби при Кабінеті Міністрів України від 5 липня 1998 р. N 24 "Про затвердження методичних рекомендацій щодо застосування Порядку ведення особових справ державних службовців в органах виконавчої влади та зразків оформлення документів особових справ").

У ході співбесіди мають обговорюватися питання щодо особливостей роботи претендента на попередньому місці його роботи, з'ясовується, чому саме він бажає працювати на державній службі, рівень професійних знань, фаховий досвід, ставлення до праці, характер сімейних стосунків, особливості світогляду, моральні установки. Співбесіда має проходити в умовах неупередженості, виключаючи прояви суб'єктивізму.

Свої висновки про наслідки співбесід посадові особи записують до картки погодження. Картка погодження оформляється за формою, визначеною Порядком ведення особових справ державних службовців в органах виконавчої влади.

Зокрема, при призначенні на посади керівників управлінь, відділів, інших структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій у зазначеній картці погодження відображаються пропозиції управління кадрової роботи та з питань державної служби, пропозиції профільного управління, пропозиції керівника центрального органу виконавчої влади або заступника голови обласної, Київської і Севастопольської міської державної адміністрації, який за розподілом обов'язків відповідає за відповідну ділянку роботи, висновок міністра, керівника іншого центрального органу виконавчої влади або голови чи заступника голови відповідно обласної, Київської і Севастопольської міської державної адміністрації.

3.7. Прийняття на державну службу на посади третьої-сьомої категорій, здійснюється на конкурсній основі, крім випадків, коли інше встановлено законами України. Крім того, просування по службі державного службовця шляхом зайняття більш високої посади також здійснюється на конкурсній основі, крім випадків, коли інше встановлено законами України та Кабінетом Міністрів України.

Порядок проведення конкурсу для вступу на державну службу регулюється відповідно до Порядку проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2002 N 169.

Для проведення відбору кандидатів на заміщення вакантних посад державних службовців третьої-сьомої категорій наказом (розпорядженням) керівника відповідного державного органу, який здійснює призначення на посаду державного службовця, утворюється конкурсна комісія.

До участі у конкурсі не допускаються особи, які мають не погашену або не зняту у встановленому законом порядку судимість, що є несумісною із зайняттям посади державного службовця; у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їх близькими родичами чи свояками; позбавлені права займати відповідні посади в установленому законом порядку на визначений термін.

Особливу увагу слід приділити вивченню таких документів, наданих особами, які бажають взяти участь у конкурсі, як особова картка (форма N П-2ДС) з відповідними додатками, відомості про доходи та зобов'язання фінансового характеру претендента щодо себе та членів своєї сім'ї. Особи, які працюють у державному органі, де оголошено конкурс, і бажають взяти у ньому участь, ніяких документів до заяви про участь у конкурсі не додають.

Кадрова служба державного органу перевіряє подані документи заявників на відповідність їх встановленим вимогам щодо прийняття на державну службу, передбаченим для кандидатів на посаду державного службовця.

Особи, документи яких не відповідають встановленим вимогам, за рішенням голови конкурсної комісії до конкурсу не допускаються, про що їм повідомляється кадровою службою з відповідним обґрунтуванням. Якщо кандидат наполягає на участі у конкурсі за даних обставин, він допускається до конкурсу, а остаточне рішення приймає конкурсна комісія.

Під час іспиту як одного з етапів конкурсу обов'язково перевіряються у претендентів знання Конституції України, законів України "Про державну службу" та "Про боротьбу з корупцією" шляхом включення до кожного білета по одному питанню на перевірку знань цих законів.

Конкурсна комісія на підставі розгляду поданих документів, результатів іспиту та співбесіди з кандидатами, які успішно склали іспит, на своєму засіданні здійснює відбір осіб для зайняття вакантних посад державних службовців.

Остаточне рішення про призначення на посаду державного службовця або зарахування претендента до кадрового резерву приймає керівник державного органу на підставі пропозиції конкурсної комісії. До особової справи особи, яка пройшла конкурсний відбір і призначена на посаду, додається рішення конкурсної комісії.

4.1. У технологічних схемах і заходах моніторингу діяльності органів державної влади та їх посадових осіб щодо додержання антикорупційного законодавства мають висвітлюватися питання як і в якому порядку (послідовності) здійснюються ці заходи. Зазначені технологічні схеми та заходи мають розроблятися з урахуванням організаційної структури, галузевого та територіального аспектів діяльності певного державного органу тощо.

Основними заходами протидії корупції та здійснення антикорупційного контролю є:

спостереження за поведінкою, службовими контактами державних службовців тощо; періодичне вивчення документів щодо діяльності державного службовця за певний період часу;

визначення кола посадових осіб та громадян, з якими державний службовець з корисливих спонукань контактує в процесі роботи, встановлення осіб, з якими такі контакти здійснюються систематично;

проведення співбесід з державним службовцем, його керівником, колегами органу виконавчої влади з певного кола питань;

проведення планових перевірок діяльності державного службовця, оцінка законності та обґрунтованості його дій;

щорічна оцінка виконання державними службовцями покладених на них обов'язків і завдань;

проведення атестації;

аналіз даних оперативного, статистичного та інших видів обліку;

моніторинг конкретних управлінських процедур, прийняття рішень, у зв'язку з якими найчастіше здійснюються корупційні правопорушення, поведінки посадових осіб, які відіграють певну роль у прийнятті таких рішень.

Систематичне та ефективне здійснення антикорупційних контрольних заходів дозволяє вирішувати наступні завдання:

встановлювати на всіх стадіях проходження державної служби осіб, які виявляють схильність до вчинення корупційних діянь, своєчасно проводити з ними попереджувальну роботу;

виявляти факти вчинення корупційних діянь і вживати передбачені законом заходи щодо винних осіб;

визначати управлінські процедури, в ході яких найчастіше здійснюються корупційні правопорушення, та розробляти більш надійні та ефективні засоби контролю за їх здійсненням;

за результатами узагальнення досвіду здійснення антикорупційних заходів розробляти та вносити пропозиції щодо усунення правових норм, організаційних та матеріально-технічних умов, які сприяють вчиненню корупційних діянь, вдосконалення антикорупційного законодавства.

4.2. З метою здійснення контролю за дотриманням державним службовцем антикорупційного законодавства у службових відносинах з громадянами, представниками підприємств, установ та організацій слід особливу увагу звертати на з'ясування питань, чи державний службовець:

не керується при виконанні своїх посадових обов'язків власними політичними поглядами на шкоду інтересам служби. Державні службовці згідно з п. 7 наказу Головдержслужби від 23 жовтня 2000 р. N 58 "Про затвердження Загальних правил поведінки державного службовця" можуть брати участь у політичній чи іншій громадській діяльності лише поза межами їх службових обов'язків і в поза робочий час;

не надає будь-яких переваг та не виявляє корисливу прихильність у стосунках з окремими фізичними і юридичними особами, політичними партіями;

не проявляє упередженість при прийнятті певних рішень під час виконання своїх службових обов'язків;

не проявляє свавілля або байдужість до правомірних звернень та вимог громадян, їх об'єднань, а також юридичних осіб, не допускає проявів бюрократизму, відомчості та місництва, не поводиться таким чином, що дискредитує орган державної влади або ганьбить репутацію державного службовця;

при виконанні своїх повноважень забезпечує раціональність, ефективність та економність використання матеріальних та фінансових ресурсів, які йому доручені;

своєчасно і точно виконує рішення органів державної влади чи посадових осіб, розпорядження і вказівки своїх керівників;

діє в межах своїх повноважень. У разі одержання доручення, яке суперечить чинному законодавству, державний службовець має невідкладно в письмовій формі повідомити про це керівнику, який дав доручення, а в разі наполягання на його виконанні - повідомити вищу за посадою особу або відповідні компетентні правоохоронні органи, що ведуть боротьбу з корупцією;

не використовує довірену йому державну таємницю, іншу інформацію з обмеженим доступом, установлену законами України "Про інформацію" та "Про державну таємницю", для власного інтересу або інтересу інших осіб шляхом порад чи рекомендацій;

не сприяє, використовуючи своє службове становище, фізичним і юридичним особам у провадженні ними підприємницької діяльності, а також в отриманні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг з метою одержання за це для себе, своїх родичів або інших осіб матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг;

не займається підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через посередників або підставних осіб, не виступає повіреним третіх осіб у справах державного органу, в якому він працює, а також не виконує роботу на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики);

не входить самостійно, через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових установ, господарських товариств, організацій, спілок, об'єднань, що провадять підприємницьку діяльність;

не відмовляє фізичним і юридичним особам в інформації, надання якої передбачено правовими актами, не затримує її навмисно, не надає недостовірну чи неповну інформацію;

не відмовляє у видачі або не затримує підготовку та видачу фізичним або юридичним особам передбачених законодавством довідок, посвідчень, інших документів;

не вимагає (не приймає) від фізичних і юридичних осіб подарунки, послуги чи будь-які інші переваги, які є чи можуть виглядати як винагорода за рішення чи дії, що належать до його службових обов'язків;

не сприяє, використовуючи своє службове становище, фізичним і юридичним особам у проведенні ними зовнішньоекономічної, кредитно-банківської та іншої діяльності з метою одержання за це для себе, своїх родичів або інших осіб матеріальних благ, послуг, пільг чи інших переваг;

не втручається, використовуючи своє службове становище, у діяльність інших органів чи посадових осіб з метою перешкодити виконанню ними своїх повноважень;

не виступає повіреним третіх осіб у справах органу державної влади, в якому він працює, або органів державної влади, підприємств, установ і організацій, діяльність яких контролює;

не надає незаконні переваги фізичним або юридичним особам під час підготовки і прийняття нормативно-правових актів чи рішень.

Слід також перевірити наявність у державного службовця конфлікту інтересів, тобто наявність у нього власних інтересів, пов'язаних з його родиною, близькими родичами, друзями, особами та організаціями, з якими він має або мав спільні ділові чи політичні інтереси, що не узгоджуються з інтересами служби, впливають або можуть впливати на неупереджене та об'єктивне виконання службових обов'язків. Будь-який з таких конфліктів має бути вирішений до прийняття на державну службу чи призначення на нову посаду.