Імплементаційний Регламент Комісії (ЄС) 2015/2447 від 24 листопада 2015 року щодо детальних правил імплементування певних положень Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 952/2013 про встановлення Митного кодексу Союзу

3. Для цілей перевірки виконання критеріїв, встановлених у статті 39(b), (c) та (e) Кодексу , митні органи можуть враховувати експертний висновок, надані заявником, якщо експерт, що написав висновок, не пов’язаний із заявником у розумінні статті 127 цього Регламенту.

4. Митні органи повинні враховувати специфічні характеристики економічних операторів, зокрема малих та середніх підприємств, під час перевірки виконання критеріїв, встановлених у статті 39 Кодексу.

5. Перевірка критеріїв, встановлених у статті 39 Кодексу, та її результати повинні бути задокументовані митним органом, компетентним ухвалювати рішення.

(Стаття 16(1) Кодексу)

1. Для обміну та зберігання інформації стосовно заяв на видачу ліцензії авторизованого економічного оператора (АЕО) та виданих ліцензій АЕО, а також будь-якої подальшої події чи дії, що може згодом вплинути на первісне рішення, включаючи анулювання, призупинення дії, відкликання або внесення змін чи результати будь-якого моніторингу або переоцінки, використовується електронна система, створена для таких цілей відповідно до статті 16(1) Кодексу. Компетентний митний орган повинен невідкладно надати доступ до інформації через цю систему і щонайпізніше протягом 7 днів.

Гармонізований інтерфейс ЄС для трейдерів, створений Комісією та державами-членами за погодженням одна з одною, повинен використовуватися для обміну інформацією про заяви та рішення щодо ліцензій АЕО.

2. У відповідних випадках, зокрема тоді, коли статус АЕО є підставою для затвердження, надання дозволу або сприяння відповідно до іншого законодавства Союзу, компетентний митний орган може надати доступ до електронної системи, зазначеної в параграфі 1, відповідному національному органу, відповідальному за авіаційну безпеку. Доступ повинен бути наданий до такої інформації:

(a) ліцензій AEOS, включаючи назву власника ліцензії та, у відповідних випадках, внесення змін до них або їх відкликання або призупинення статусу авторизованого економічного оператора та причини цього;

(b) будь-яких переоцінок ліцензій AEOS та їх результатів.

Національні органи, відповідальні за авіаційну безпеку, що обробляють таку інформацію, повинні використовувати її лише для цілей, пов’язаних із відповідними програмами для зареєстрованого агента або відомого вантажовідправника, та повинні впроваджувати відповідні технічні та організаційні заходи для забезпечення захисту цієї інформації.

3. Як відступ від параграфа 1 цієї статті, до дати модернізації системи АЕО, зазначеної в додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, держави-члени повинні використовувати систему, встановлену статтею 14x Регламенту Комісії (ЄЕС) № 2454/93.

(Стаття 22 Кодексу)

1. Митний орган, компетентний ухвалювати рішення, може консультуватися з митними органами інших держав-членів, до компетенції яких належить місце, де зберігається необхідна інформація, або де має бути здійснений контроль для перевірки одного чи більше критеріїв, встановлених у статті 39 Кодексу.

2. Консультації, зазначені в параграфі 1 повинні бути обов’язковими, якщо:

(a) заяву для отримання статусу АЕО подано відповідно до статті 12(1) Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 митному органу місця, де зберігаються або є доступними основні рахунки заявника для митних цілей;

(b) заяву для отримання статусу АЕО подано відповідно до статті 27 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 митним органам держави-члена, де заявник має постійне комерційне представництво та де зберігається або є доступною інформація про його загальну діяльність з управління логістикою в Союзі;

(c) частина даних обліку та документації, що стосується заяви на отримання статусу АЕО, зберігається в державі-члені відмінній від держави-члена митного органу, компетентного ухвалювати рішення;

(d) заявник, що подав заявку на отримання статусу АЕО, утримує склад або провадить іншу діяльність, пов’язану з митною сферою, в державі-члені, відмінній від держави-члена компетентного митного органу.

3. Як відступ від строку, встановленого в другому реченні першого підпараграфа статті 14(1) цього Регламенту, митні органи повинні завершити консультаційний процес протягом 80 днів із дати, в яку митний орган, компетентний ухвалювати рішення, повідомляє необхідні умови та критерії, що повинні бути перевірені митним органом, що консультує.

4. Якщо митний орган іншої держави-члена володіє інформацією, що стосується надання статусу АЕО, він повинен повідомити цю інформацію митному органу, компетентному ухвалювати рішення, протягом 30 днів із дати надсилання заяви через електронну систему, зазначену в статті 30 цього Регламенту.

(Стаття 22 Кодексу)

Відхилення заявки АЕО не впливає на сприятливі рішення, вже ухвалені стосовно заявника відповідно до митного законодавства, якщо тільки ухвалення таких сприятливих рішень не ґрунтувалося на дотриманні будь-яких критеріїв АЕО, що їх недотримання доведено під час перевірки заявки АЕО.

(Стаття 38(3) Кодексу)

Якщо заявник має право отримати і ліцензію АЕОС, і ліцензію AEOS, митний орган, компетентний ухвалювати рішення, повинен видати одну комбіновану ліцензію.

(Стаття 28 Кодексу)

1. Відкликання ліцензії АЕО не впливає на будь-яке сприятливе рішення, ухвалене стосовно тієї самої особи, якщо тільки статус АЕО не був умовою ухвалення цього сприятливого рішення або це рішення не ґрунтувалося на критерії, визначеному в статті 39 Кодексу, що більше не дотримується.

2. Відкликання або внесення змін до сприятливого рішення, ухваленого стосовно власника дозволу не впливає автоматично на ліцензію АЕО цієї особи.

3. Якщо та сама особа є АЕОС та AEOS і стаття 28 Кодексу або стаття 15 цього Регламенту є застосовною внаслідок невиконання умов, встановлених у статті 39(d) Кодексу, ліцензія АЕОС підлягає відкликанню, а ліцензія AEOS залишається дійсною.

Якщо та сама особа є AEOS та АЕОС і стаття 28 Кодексу або стаття 15 цього Регламенту є застосовною внаслідок невиконання умов, встановлених у статті 39(d) Кодексу, ліцензія AEOS підлягає відкликанню, а ліцензія АЕОС залишається дійсною.

(Стаття 23(5) Кодексу)

1. Митні органи держави-члена повинні невідкладно інформувати компетентний митний орган про будь-які обставини, що виникають після надання статусу АЕО, що можуть вплинути на продовження його дії чи його зміст.

2. Компетентний митний орган повинен надавати всю відповідну інформацію, що перебуває в його розпорядженні, митним органам інших держав-членів, що в них АЕО провадить діяльність, пов’язану з митною сферою.

3. Якщо митний орган відкликає сприятливе рішення, ухвалене на підставі статусу АЕО, він повинен повідомити про це митний орган, що надав такий статус.

4. Якщо AEOS є зареєстрованим агентом або відомим вантажовідправником у значенні статті 3 Регламенту (ЄС) № 300/2008, та виконує всі вимоги, встановлені у Регламенті (ЄС) № 185/2010, компетентний митний орган повинен негайно надати відповідному національному органу, відповідальному за авіаційну безпеку, таку мінімальну інформацію щодо статусу АЕО, що її він має у своєму розпорядженні:

(a) ліцензії AEOS, включаючи назву власника ліцензії та, у відповідних випадках, внесення змін до неї або її відкликання або призупинення статусу авторизованого економічного оператора та причини цього;

(b) інформації про те чи відвідали митні органи відповідне спеціальне місце, дату останнього візиту та про те чи візит зроблено в рамках процесу надання дозволу, переоцінки чи моніторингу;

(c) будь-яких переоцінок ліцензії AEOS та їх результатів.

Національні митні органи повинні за погодженням із відповідним національним органом, відповідальним за авіаційну безпеку, визначити детальні умови обміну будь-якою інформацією, що відсутня в електронній системі, зазначеній у статті 30 цього Регламенту.

Національні органи, відповідальні за авіаційну безпеку, що обробляють таку інформацію, повинні використовувати її лише для цілей, пов’язаних із відповідними програмами для зареєстрованого агента або відомого вантажовідправника, та впроваджувати відповідні технічні та організаційні заходи для забезпечення захисту інформації.

(Стаття 16(1) Кодексу)

1. Для обміну та зберігання інформації стосовно обміну повідомленнями між митними органами держави-члена та Комісією про будь-яку інформацію, пов’язану з ризиками, необхідно використовувати електронну систему, встановлену для цього відповідно до статті 16(1) Кодексу ("система управління митними ризиками").

2. Згадану в параграфі 1 систему необхідно також використовувати для обміну повідомленнями між митними органами та митними органами та Комісією під час імплементації спільних критеріїв та стандартів ризиків, спільних пріоритетних ділянок контролю, управління митними кризами, обміну інформацією, пов’язаною з ризиками, та як результатами аналізу ризиків, відповідно до статті 46(5) Кодексу, так і результатами митних контролів.

(Стаття 49 Кодексу)

1. Митний контроль та формальності, застосовні до ручної поклажі та зареєстрованого багажу осіб, що подорожують із аеропорту поза межами Союзу повітряним судном, що після транзитної зупинки в аеропорту Союзу продовжує політ до іншого аеропорту Союзу, проводяться в останньому міжнародному аеропорту Союзу.

Ручна поклажа та зареєстрований багаж підлягають правилам, застосовним до багажу осіб, що летять із третьої країни, якщо тільки особа, що перевозить цей багаж, не доведе, що товари в ньому мають статус товарів Союзу.

2. Митний контроль та формальності, застосовні до ручної поклажі та зареєстрованого багажу осіб, що подорожують із аеропорту Союзу повітряним судном, що робить зупинку в іншому аеропорту Союзу перед продовженням польоту до аеропорту поза межами Союзу, проводяться в першому міжнародному аеропорту Союзу.

Ручна поклажа може підлягати контролю в останньому міжнародному аеропорту Союзу, де повітряне судно робить зупинку, для того, щоб вони набули свого митного статусу товарів Союзу.

(Стаття 49 Кодексу)

Митний контроль та формальності, застосовні до багажу осіб на борту комерційного або туристичного повітряного судна, повинні бути проведені в таких аеропортах:

(a) для рейсів із аеропорту поза межами Союзу, якщо повітряне судно після транзитної зупинки в аеропорту Союзу продовжує політ до іншого аеропорту Союзу, в першому міжнародному аеропорту Союзу;

(b) для рейсів із аеропорту Союзу, якщо повітряне судно після транзитної зупинки в аеропорту Союзу продовжує політ до аеропорту поза межами, в останньому міжнародному аеропорту Союзу.

(Стаття 49 Кодексу)

1. Якщо багаж, що прибуває в аеропорт Союзу на борту повітряного судна, що прилітає з аеропорту поза межами Союзу, перевантажується в цьому аеропорту Союзу на борт іншого повітряного судна, що здійснює рейс у межах Союзу, застосовуються параграфи 2 та 3.

2. Митний контроль та формальності, застосовні до зареєстрованого багажу, проводяться в останньому міжнародному аеропорту Союзу прибуття рейсу в межах Союзу. Однак митний контроль та формальності, застосовні до зареєстрованого багажу, що прибуває з аеропорту поза межами Союзу та перевантажується в міжнародному аеропорту Союзу на повітряне судно, що прямує в інший міжнародний аеропорт Союзу на території тієї самої держави-члена, можуть бути виконані в міжнародному аеропорту Союзу, де здійснюється перевантаження зареєстрованого багажу.

Митний контроль та формальності, застосовні до зареєстрованого багажу, можуть у виключних випадках на додаток до контролю та формальностей, зазначених у першому підпараграфі, бути виконані в першому міжнародному аеропорту Союзу, якщо їх необхідність доведена проведеним контролем ручної поклажі.

3. Митний контроль та формальності, застосовні до ручної поклажі, проводяться в першому міжнародному аеропорту Союзу.

Митний контроль та формальності, застосовні до ручної поклажі, можуть бути у виключних випадках проведені в аеропорту прибуття рейсу в межах Союзу, якщо їх необхідність доведено проведеним контролем зареєстрованого багажу.

(Стаття 49 Кодексу)

1. Якщо багаж завантажується в аеропорту Союзу на повітряне судно, що здійснює рейс у межах Союзу, і згодом перевантажується в іншому аеропорту Союзу на інше повітряне судно, чиїм пунктом призначення є аеропорт поза межами Союзу, застосовуються параграфи 2 та 3.

2. Митний контроль та формальності, застосовні до зареєстрованого багажу, проводяться в першому міжнародному аеропорту Союзу відправлення. Однак митний контроль та формальності, застосовні до зареєстрованого багажу, що його завантажено на повітряне судно в міжнародному аеропорту Союзу та перевантажено в іншому міжнародному аеропорту Союзу на території тієї самої держави-члена на повітряне судно, що прямує в аеропорт поза межами Союзу, можуть бути виконані в міжнародному аеропорту Союзу, де здійснюється перевантаження зареєстрованого багажу.

Митний контроль та формальності, застосовні до зареєстрованого багажу, у виключних випадках та на додаток до контролю та формальностей, зазначених у першому підпараграфі, можуть бути виконані в останньому міжнародному аеропорту Союзу, якщо їх необхідність доведено проведеним контролем ручної поклажі.

3. Митний контроль та формальності, застосовні до ручної поклажі, проводяться в останньому міжнародному аеропорту Союзу.

Додатковий митний контроль та формальності, застосовні до ручної поклажі, можуть бути проведені в аеропорту відправлення рейсу в межах Союзу лише у виключних випадках, якщо їх необхідність доведено проведеним контролем зареєстрованого багажу.

(Стаття 49 Кодексу)

1. Митний контроль та формальності, застосовні до багажу, що прибуває в аеропорт Союзу регулярним або чартерним рейсом із аеропорту поза межами Союзу, та що перевантажується в цьому аеропорту Союзу на комерційне або туристичне повітряне судно, що виконує рейс у межах Союзу, проводяться в аеропорту прибуття регулярного або чартерного рейсу.

2. Митний контроль та формальності, застосовні до багажу, завантаженого в аеропорту Союзу на комерційне або туристичне повітряне судно, що виконує рейс у межах Союзу для перевантаження в іншому аеропорту Союзу на регулярний або чартерний рейс, що його пунктом призначення є аеропорт поза межами Союзу, проводяться в аеропорту відправлення регулярного або чартерного рейсу.

(Стаття 49 Кодексу)

Митні органи можуть у міжнародному аеропорту Союзу, де здійснюється перевантаження зареєстрованого багажу, проводити контроль:

(a) багажу, що надходить із аеропорту поза межами Союзу та перевантажується в міжнародному аеропорту Союзу на повітряне судно, що прямує в міжнародний аеропорт Союзу, розташований на тій самій національній території;

(b) багажу, завантаженого на повітряне судно в міжнародному аеропорту Союзу для перевантаження в іншому міжнародному аеропорту Союзу, розташованого на тій самій національній території, на повітряне судно, що прямує до аеропорту поза межами Союзу.

(Стаття 49 Кодексу)

Держави-члени повинні забезпечити, щоб:

(a) після прибуття в міжнародний аеропорт Союзу, де повинен бути проведений митний контроль, було піддано моніторингу будь-яке перевантаження товарів, що містяться в багажі перед проведенням цього контролю;

(b) при відправленні з міжнародного аеропорту Союзу, де повинен бути проведений митний контроль, було піддано моніторингу будь-яке перевантаження товарів, що містяться в багажі, після проведення цього контролю;

(c) після прибуття в міжнародний аеропорт Союзу, де повинен бути проведений митний контроль, було вжито відповідних заходів для запобігання будь-якому перевантаженню товарів, що містяться в зареєстрованому багажі, перед проведенням контролю цього багажу;

(d) при відправленні з міжнародного аеропорту Союзу, де повинен бути проведений митний контроль, було вжито відповідних заходів для запобігання будь-якому перевантаженню товарів, що містяться в зареєстрованому багажі, після проведення контролю зареєстрованого багажу.

(Стаття 49 Кодексу)

Зареєстрований багаж, що його зареєстровано в аеропорту Союзу, повинен бути позначений ярликом, прикріпленим до багажу. Зразок та технічні характеристики ярлика викладено в додатку 12-03.

(Стаття 49 Кодексу)

Кожна держава-член повинна надати Комісії список своїх міжнародних аеропортів Союзу та інформувати Комісію про будь-які зміни в ньому.

(Стаття 49 Кодексу)

Митний контроль та формальності, застосовні до багажу осіб на борту прогулянкового човна, проводяться у всіх портах заходу в Союз, незалежно від походження чи призначення човна. Прогулянковий човен є прогулянковим судном у значенні Директиви 94/25/ЄС Європейського Парламенту і Ради (- 7).

(Стаття 49 Кодексу)

Митний контроль та формальності, застосовні до багажу осіб, що використовують послуги морського перевезення того самого судна, що складаються з послідовних поїздок із відправленням із порту поза межами Союзу, заходом або прибуттям у нього, повинні проводитись у будь-якому порту Союзу, що в ньому багаж завантажується чи розвантажується.

(Стаття 53 Кодексу)

1. Вартість євро у разі необхідності відповідно до статті 53(1)(b) повинна фіксуватись раз на місяць.

Необхідно використовувати обмінний курс, встановлений Європейським Центральним Банком перед передостаннім днем місяця, та застосовувати його протягом наступного місяця.

Однак якщо курс, застосовний на початку місяця, відрізняється більш ніж на 5 % від курсу, встановленого Європейським Центральним Банком перед 15-м днем того самого місяця, такий останній курс діє з 15-го дня до кінця відповідного місяця.

2. Якщо конвертація валюти необхідна для будь-якої із причин, зазначених у статті 53(2) Кодексу, вартістю євро в національних валютах є курс, встановлений Європейським Центральним Банком у перший робочий день жовтня; цей курс необхідно застосовувати з 1 січня наступного року.

3. Держави-члени можуть залишити незмінною вартість суми в національній валюті, визначеної в євро, якщо під час річного коригування конвертація цієї суми призводить до зміни менш ніж на 5 % у вартості, вираженій у національній валюті.

Держави-члени можуть округлити або зменшити до найближчої десяткової частини суму, отриману після конвертації.

(Стаття 56(4) Кодексу)

1. Тарифні квоти, відкриті відповідно до законодавства Союзу стосовно методу адміністрування, зазначеного в цій статті та статтях 50-54 цього Регламенту, необхідно опрацьовувати в хронологічному порядку дат прийому митних декларацій для випуску для вільного обігу.

2. Кожна тарифна квота ідентифікується в законодавстві Союзу за допомогою порядкового номера, що полегшує її опрацювання.

3. Для цілей цієї секції декларації для випуску для вільного обігу, прийняті митними органами 1, 2 або 3 січня, вважаються прийнятими 3 січня того самого року. Однак якщо один із цих днів припадає на суботу або неділю, цей прийом вважається таким, що відбувся 4 січня такого року.

4. Для цілей цієї секції робочі дні означають дні, що не є офіційними вихідними днями для установ Союзу в Брюсселі.

(Стаття 56(4) Кодексу)

1. Митні органи повинні перевіряти чи запит щодо використання тарифної квоти, зроблений декларантом у митній декларації про випуск для вільного обігу, є правомірним відповідно до положень законодавства Союзу стосовно відкриття тарифної квоти.

2. Якщо митну декларацію для випуску для вільного обігу, що містить правомірний запит декларанта щодо використання тарифної квоти прийнято і всі необхідні для надання тарифної квоти підтвердні документи надано митним органам, митні органи повинні невідкладно передати цей запит Комісії із зазначенням дати прийому митної декларації та точної кількості, щодо якої зроблено запит.

(Стаття 56(4) Кодексу)

1. Комісія повинна здійснити розподілення по робочим дням. Однак Комісія може вирішити не розподіляти кількісні величини на визначений робочий день, за умови що компетентні органи держав-членів поінформовано заздалегідь.

2. Кількість товарів за тарифними квотами не може бути розподілена раніше другого робочого дня після дати прийому митної декларації, що в ній декларант зробив запит щодо використання тарифної квоти.

Будь-який розподіл Комісією повинен враховувати всі незадоволені запити щодо використання тарифної квоти, засновані на митних деклараціях, прийнятих до та протягом другого робочого дня, що передує дню розподілення, та що їх митні органи внесли в систему, зазначену в статті 54 цього Регламенту.

3. Стосовно кожної тарифної квоти Комісія повинна розподіляти кількість товарів на основі отриманих нею запитів щодо використання цієї тарифної квоти в хронологічному порядку дат прийому відповідних митних декларацій та в межах залишку за цією тарифною квотою.

4. Якщо на день розподілу сума кількості товарів за всіма запитами на використання тарифної квоти за митними деклараціями, прийнятими в ту саму дату, перевищує залишок за цією тарифною квотою, Комісія повинна розподіляти кількість товарів за цими запитами пропорційно запитаній кількості товарів.

5. Якщо відкривається нова тарифна квота, Комісія не розподіляє кількісні величини за цієї тарифною квотою до 11-го робочого дня після дати опублікування акта Союзу, що відкриває цю тарифну квоту.

(Стаття 56(4) Кодексу)

1. Митні органи повинні негайно повернути до електронної системи, зазначеної в статті 54 цього Регламенту будь-яку кількість, що її помилково розподілено. Однак зобов’язання повернути не діє, якщо помилковий розподіл, що являє собою митний борг у сумі менше 10 євро, виявлено по завершенні першого місяця після закінчення строку дії відповідної тарифної квоти.

2. Якщо митні органи визнають недійсною митну декларацію щодо товарів, що є предметом запиту на використання тарифної квоти, перед тим як Комісія розподілить запитану кількість, митні органи скасовують увесь запит на використання тарифної квоти.

Якщо Комісія вже розподілила запитану кількісну величину на основі митної декларації, визнаної недійсною, митний орган повинен негайно повернути розподілену кількісну величину до електронної системи, зазначеної в статті 54 цього Регламенту.

(Стаття 56(4) Кодексу)

1. Для цілейстатті 153 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 тарифна квота вважається критичною одразу після використання 90 % повного обсягу тарифної квоти.

2. Як відступ від параграфа 1, тарифна квота вважається критичною з дати її відкриття в будь-якому із таких випадків:

(a) тарифну квоту відкрито менш ніж на 3 місяці;

(b) тарифні квоти на той самий продукт з тим самим походженням та з еквівалентним квотним періодом, як і відповідна квота ("еквівалентні тарифні квоти"), не відкривались протягом 2 попередніх років;

(c) еквівалентну тарифну квоту, відкриту протягом 2 попередніх років, вичерпано до останнього дня або в останній день третього місяця її квотного періоду або вона мала більший початковий обсяг, чим тарифна квота, про яку йдеться.

3. Тарифна квота, що її єдиним призначенням є застосування заходу захисту або заходу, зумовленого призупиненням концесій, передбачених Регламентом (ЄС) № 654/2014 Європейського Парламенту і Ради (- 8), вважається критичною одразу після використання 90 % її повного обсягу, незалежно від того чи відкривалися еквівалентні тарифні квоти протягом 2 попередніх років.

(Статті 16(1) та 56(4) Кодексу )

1. Для управління тарифними квотами електронну систему, створену для цього відповідно до статті 16(1) Кодексу, необхідно використовувати для:

(a) обміну інформацією між митними органами та Комісією щодо запитів на використання тарифних квот та повернення невикористаних кількісних величин та щодо статусу тарифних квот та зберігання цієї інформації;

(b) управління Комісією запитами на використання тарифних квот та повернення невикористаних кількісних величин за тарифними квотами;

(c) обміну інформацією між митними органами та Комісією щодо розподілу кількісних величин за тарифними квотами та зберігання цієї інформації;

(d) записування будь-якої подальшої події чи дії, що може вплинути на первісне використання тарифних квот, або повернення невикористаних кількісних величин за тарифними квотами, або їх розподіл.

2. Комісія повинна надати доступ до інформації щодо розподілу результатів через цю систему.

(Стаття 56(5) кодексу)

1. Якщо Комісія встановлює вимогу, за якою певні товари повинні підлягати нагляду під час випуску для вільного обігу або вивозі, вона повинна своєчасно надавати митним органам інформацію про коди комбінованої номенклатури (коди СN) цих товарів та дані необхідні для цілей нагляду перед тим, як вимога щодо огляду стане застосовною.

Список даних, що їх Комісія може вимагати для цілей нагляду, встановлено в додатку 21-01.

2. Якщо товари підлягали нагляду під час випуску для вільного обігу або вивозі, митні органи повинні надавати Комісії дані про митні декларації для відповідних процедур принаймні один раз на тиждень.

Якщо товари випущено згідно зі статтею 194(1) Кодексу, митні органи повинні невідкладно надавати Комісії дані.

3. Комісія повинна розкривати дані, зазначені в параграфі 1, що їх надано митними органами, лише в агрегованій формі та лише користувачам, авторизованим відповідно до статті 56(2) цього Регламенту.

4. Якщо товари поміщено під митну процедуру на основі спрощеної декларації, зазначеної в статті 166 Кодексу, або шляхом запису в обліку декларанта відповідно до статті 182 Кодексу, і дані, що їх вимагає Комісія, були відсутні під час випуску товарів відповідно до статті 194(1) Кодексу, митні органи повинні надати Комісії цю інформацію невідкладно після отримання додаткової декларації, поданої відповідно до статті 167 Кодексу.

5. Якщо звільнено від зобов’язання подавати додаткову декларацію згідно зі статтею 167(3) Кодексу або додаткову декларацію подано або надано відповідно до статті 225 цього Регламенту, власник дозволу повинен надсилати митним органам щонайменше раз на місяць дані, що їх вимагає Комісія, або митні органи повинні збирати такі дані із системи декларанта.

Митні органи повинні невідкладно вносити дані до електронної системи, зазначеної в статті 56 цього Регламенту.

6. Як відступ від параграфа 1 цієї статті, до дати впровадження першого етапу модернізації системи, зазначеної у параграфі 1 статті 56 та систем національного ввозу та вивозу, зазначених у додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, список даних, що їх Комісія може вимагати для цілей нагляду, встановлено у додатку 21-02.

(Статті 16(1) та 56(5) Кодексу )

1. Для нагляду за випуском для вільного обігу або вивозом товарів електронну систему, створену відповідно до статті 16(1) Кодексу, необхідно використовувати для передачі та зберігання такої інформації:

(a) даних нагляду за випуском для вільного обігу або вивозом товарів;

(b) інформації, що може оновити дані нагляду за випуском для вільного обігу або вивозом товарів, введені в електронну систему та збережені в ній;

2. Комісія може надавати доступ користувачам до електронної системи, зазначеної в параграфі 1, на основі запитів держав-членів.

3. Як відступ від параграфа 1 цієї статті, до дати впровадження першого етапу модернізації системи, зазначеної у додатку до Імплементаційного рішення 2014/255/ЄС, використовується система Нагляд 2 Комісії для передачі та зберігання даних, зазначених у пунктах (a) та (b) цього параграфа.

(Стаття 61(1) та (2) Кодексу )

1. Сертифікат про походження продуктів, що походять зі третьої країни, для яких визначено спеціальні непреференційні заходи щодо ввозу, якщо ці заходи стосуються цієї статті, повинен бути виданий із використанням форми, викладеної в додатку 22-14, згідно із технічними специфікаціями, що в ньому встановлені.

Покликання в спеціальних непреференційних заходах щодо ввозу на сертифікати про походження, видані згідно зі статтями 55-65 Регламенту (ЄЕС) № 2454/93, необхідно вважати посиланнями на сертифікати про походження, зазначені в цій статті.

2. Сертифікати про походження повинні бути видані компетентними органами третьої країни, звідки походять продукти, до яких застосовуються спеціальні непреференційні заходи щодо ввозу, або надійним агентством, належним чином авторизованим цими органами для такої цілі (органи видачі), за умови що походження продуктів визначено відповідно до статті 60 Кодексу.

Органи видачі повинні зберігати копію кожного виданого сертифіката про походження.

3. Сертифікати про походження повинні бути видані перед тим, як продукти, що їх вони стосуються, декларуються для вивозу в третій країні походження.

4. Як відступ від параграфа 3, сертифікати про походження можуть, як виняток, видаватися після вивезення продуктів, що їх вони стосуються, якщо їх не видано під час вивезення через помилку, недогляд або особливі обставин.

Органи видачі можуть не видавати зі зворотною дією в часі сертифікат про походження, передбачений в параграфі 1, якщо вони не впевнені, що дані в заяві експортера відповідають даним, що зазначені у відповідному вивізному файлі.

(Стаття 61 Кодексу)

1. Якщо спеціальні непреференційні заходи щодо ввозу для певних продуктів передбачають використання сертифіката про походження, передбаченого в статті 57 цього Регламенту, такі заходи застосовуються за умови створення процедури адміністративної співпраці, якщо інше не передбачено відповідними заходами.

Для створення цієї процедури адміністративної співпраці відповідні треті країни повинні надіслати Комісії:

(a) назви та адреси органів видачі разом зі зразками відтисків печаток, що їх ці органи використовують;

(b) назви та адреси державних органів, до яких мають бути надіслані запити для наступної перевірки сертифікатів походження, передбачених статтею 59 цього Регламенту.

Комісія повинна передати зазначену інформацію компетентним органам держав-членів.

2. Якщо третя країна не надсилає Комісії інформацію, визначену параграфом 1, компетентні органи в Союзі відмовляють у застосуванні спеціального непреференційного заходу щодо ввозу.

(Стаття 61 Кодексу)

1. Перевірку сертифікатів про походження, зазначених у статті 57 цього Регламенту, необхідно виконувати відповідно до цієї статті після прийому митної декларації (наступна перевірка).

2. Якщо митні органи мають обґрунтовані сумніви щодо справжності сертифіката про походження або правильності інформації в ньому та якщо вони проводять довільні наступні перевірки, вони повинні вимагати від зазначеного в статті 58(1)(b) цього Регламенту органу перевірити, чи цей сертифікат про походження справжній, або чи задеклароване походження встановлено правильно відповідно до статті 60 Кодексу, або здійснити ці обидві перевірки.

Для цих цілей митні органи повинні повернути сертифікат про походження або його копію органу, зазначеному в статті 58(1)(b) цього Регламенту. Якщо рахунок-фактуру пред’явлено з декларацією, оригінал рахунка-фактури або його копія повинна бути додана до поверненого сертифіката про походження.

Митні органи у відповідних випадках повинні вказувати причини наступної перевірки та надавати будь-яку інформацію, що перебуває в їх володінні, що дозволяють припустити те, що дані сертифіката про походження є неточними або те, що сертифікат є несправжнім.

3. Орган, зазначений у статті 58(1)(b) цього Регламенту, повинен якнайшвидше повідомити митним органам результати перевірки.

Якщо відповідь відсутня протягом 6 місяців після надсилання запиту відповідно до параграфа 2, митні органи повинні відмовити у застосуванні спеціального непреференційного заходу щодо ввозу відповідних продуктів.

Для цілей цієї секції, застосовуються терміни та означення, встановлені в статті 37 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446.

(Стаття 64(1) Кодексу)

1. Якщо постачальник надає експортеру або трейдеру інформацію, необхідну для визначення статусу походження товарів для цілей положень, що регулюють преференційну торгівлю між Союзом та певними країнами чи територіями (преференційний статус походження), постачальник повинен робити це з використанням декларації постачальника.

Необхідно подавати окрему декларацію постачальника для кожного відправлення товарів, за винятком випадків, передбачених статтею 62 цього Регламенту.

2. Постачальник повинен додати декларацію до комерційного рахунка-фактури цього відправлення, до повідомлення про доставлення чи до будь-якого іншого комерційного документа, що описує відповідні товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати.

3. Постачальник може надавати декларацію в будь-який час, навіть після того, як товари доставлено.

(Стаття 64(1) Кодексу)

1. Якщо постачальник регулярно здійснює відправлення товарів експортеру або трейдеру та очікується, що всі ці товари матимуть однаковий статус походження, постачальник може надати єдину декларацію на ряд відправлень цих товарів (довгострокова декларація постачальника).

2. Довгострокова декларація постачальника складається для відправлень, надісланих протягом певного періоду, та повинна містити три дати:

(a) дату, в яку декларацію складено (дата складання);

(b) дату початку періоду (початкова дата), що не може бути раніше 12 місяців до дати видачі або пізніше 6 місяців після дати видачі;

(c) дату закінчення періоду (кінцева дата), що не може бути пізніше 24 місяців після початкової дати.

3. Постачальник повинен негайно інформувати відповідного експортера або трейдера, якщо довгострокова декларація постачальника є недійсною щодо деяких або всіх відправлень товарів, що їх поставлено або буде поставлено.

(Стаття 64(1) Кодексу)

1. Для продуктів, що отримали статус преференційного походження, декларації постачальника повинні бути складені так, як встановлено в додатку 22-15. Однак довгострокові декларації постачальників на такі продукти повинні бути складені так, як встановлено в додатку 22-16.

2. Для продуктів, що їх піддано обробці чи переробці в Союзі без отримання статусу преференційного походження, декларації постачальника повинні бути складені так, як встановлено в додатку 22-17. Однак, що стосується довгострокових декларацій постачальника, декларації постачальника повинні бути складені так, як встановлено в додатку 22-18.

3. Декларація постачальника повинна мати власноручний підпис постачальника. Однак якщо і декларацію постачальника, і рахунок-фактуру складено за допомогою електронних засобів, вони можуть бути засвідчені в електронній формі, або постачальник може надати експортеру або трейдеру письмове зобов’язання щодо взяття повної відповідальності за кожну декларацію постачальника, що ідентифікує його так, ніби її підписано ним власноручно.

(Стаття 64(1) Кодексу)

1. Митні органи можуть вимагати від експортера або трейдера отримання від постачальника Інформаційного сертифіката INF 4, що засвідчує правильність та справжність декларації постачальника.

2. За зверненням постачальника, Інформаційний сертифікат INF 4 повинен бути виданий митними органами держави-члена, в якій складено декларацію постачальника із використанням форми, викладеної в додатку 22-02 згідно з технічними специфікаціями, встановленими в ній. Органи можуть вимагати будь-яких доказів і можуть здійснювати перевірки бухгалтерської звітності постачальника та інші перевірки, що їх вони вважають доцільними.

3. Митні органи повинні видати Інформаційний сертифікат INF 4 постачальнику протягом 90 днів із дати отримання його звернення, із зазначення того, чи декларація постачальника є точною та справжньою.

4. Митний орган, до якого подано заяву для видачі інформаційного сертифіката INF 4, повинні зберігати бланк звернення протягом щонайменше 3 років або за необхідності протягом тривалішого періоду часу для того, щоб забезпечити виконання положень, що регулюють преференційну торгівлю між Союзом та деякими країнами чи територіями.

(Стаття 64(1) Кодексу)

Митні органи повинні допомагати один одному в перевірянні правильності інформації, що міститься в деклараціях постачальників.

(Стаття 64(1) Кодексу)

1. Якщо постачальник не може пред’явити Інформаційний сертифікат INF 4 протягом 120 днів із дати запиту митними органами, митні органи держави-члена вивозу, можуть попросити митних органів держави-члена, в якій складено декларацію постачальника, підтвердити походження відповідних продуктів для цілей застосування положень, що регулюють преференційну торгівлю між Союзом та певними країнами.

2. Для цілей параграфа 1 митні органи держави-члена вивозу повинні надсилати митним органам держави-члена, що в ній складено декларацію постачальника, всю наявну інформацію та документи та вказувати причини їх розслідування.

3. Для цілей параграфа 1 митні органи держави-члена, що в ній складено декларацію постачальника, можуть попросити постачальника пред’явити докази або провести відповідні перевірки декларації.

4. Митні органи, що просять перевірку, повинні бути якнайшвидше поінформовані про результати з використанням Інформаційного сертифіката INF 4.

5. У випадку відсутності відповіді протягом 150 днів із дати прохання про перевірку або якщо відповідь не містить достатньо інформації для визначення походження відповідних продуктів, митні органи країни вивозу повинні оголосити недійсним підтвердження походження, встановлене на підставі декларації постачальника.

(Стаття 64(1) Кодексу)

1. Якщо Союз має преференційну угоду з третьою країною, що передбачає, що підтвердження походження повинне бути у формі декларації на рахунку-фактурі або декларації про походження, складеної схваленим експортером, експортери та повторні вантажовідправники, що мають осідок на митній території Союзу, можуть подавати заяву на отримання дозволу схваленого експортера задля складання та заміни цих декларацій.

2. Статті 11(1)(d), 16, 17 та 18 Делегованого регламенту (ЄС) 2015/2446 щодо умов прийому заяв та призупинення дії рішень і статті 10 та 15 цього Регламенту щодо використання електронних засобів обміну та зберігання інформації та скасування позитивних рішень щодо заяв та рішень не застосовуються до рішень стосовно дозволів схваленого експортера.

3. Дозволи схваленого експортера необхідно надавати лише особам, що виконують умови, викладені в положеннях про походження, що містяться або в угодах, що їх Союз уклав із деякими країнами або територіями, які не є частиною митної території Союзу, або в заходах, ухвалених Союзом односторонньо стосовно таких країн чи територій.

4. Митні органи повинні надати схваленому експортеру номер митного дозволу, що повинен з’явитися на підтвердженнях преференційного походження. Номер митного дозволу повинен починатися з ISO 3166-1-alpha-2 коду держави-члена, яка видає дозвіл.