Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 2019/1896 від 13 листопада 2019 року про Європейську прикордонну і берегову охорону та скасування Регламенту (ЄС) № 1052/2013 та Регламенту (ЄС) № 2016/1624

7. Агенція може найняти достатню кількість штатного персоналу, що може становити до 4% від загальної кількості постійного корпусу, визначеного у додатку I, для функцій підтримки або моніторингу для цілей створення постійного корпусу, планування та управління його діяльністю та придбання Агенцією власного обладнання.

8. Персонал, згаданий у параграфі 7, і персоналу, відповідальний за функціонування центрального підрозділу ETIAS, не повинен бути задіяний як члени команд, але тим не менш зараховується до складу категорії 1 для цілей додатка I.

1. Агенція направляє до постійного корпусу працівників зі свого штатного персоналу (категорія 1) для їх направлення до оперативних зон як членів команд із завданнями та повноваженнями, передбаченими статтею 82, у тому числі із завданнями з експлуатації власного обладнання Агенції.

2. При доборі персоналу Агенція забезпечує, щоб були обрані лише ті кандидати, які демонструють високий рівень професіоналізму, дотримуються високих етичних цінностей та володіють відповідним рівнем знання мов.

3. Згідно із статтею 62(2), працівники штатного персоналу, які будуть направлені як члени команд, після свого призначення повинні пройти необхідну підготовку, пов’язану з прикордонною охороною або поверненням, у тому числі з фундаментальними правами, відповідно до профілів персоналу, встановлених правлінням згідно зі статтею 54(4), враховуючи їхню попередню кваліфікацію та професійний досвід у відповідних сферах.

Підготовка, зазначена в першому підпараграфі, проводиться в рамках спеціальних програм підготовки, розроблених Агенцією, і, на основі угод з окремими державами-членами, впроваджених у їх спеціалізованих закладах освіти, у тому числі в академіях-партнерах Агенції у державах-членах. Належні карти підготовки повинні складатися для кожного працівника після його призначення, щоб гарантувати, що він або вона завжди мають професійну кваліфікацію для виконання завдань прикордонної охорони або повернення. Карти підготовки слід регулярно оновлювати. Агенція покриває повну вартість підготовки.

Штатному персоналу, який виконує функції технічного персоналу, що працює з власним обладнанням Агенції, не потрібно проходити повну підготовку, пов’язану з прикордонною охороною або поверненням.

4. Протягом усього періоду працевлаштування Агенція повинна забезпечити, щоб працівники його штатного персоналу виконували свої завдання як члени команд згідно з найвищими стандартами та з повним дотриманням фундаментальних прав.

5. На основі пропозиції виконавчого директора правління повинне:

(a) створити відповідний наглядовий механізм для моніторингу застосування положень про застосування сили штатним персоналом, у тому числі правил щодо звітування та спеціальних заходів, як-от заходів дисциплінарного характеру, пов’язаних з використанням сили в період направлення;

(b) встановити правила для виконавчого директора щодо надання дозволів штатному персоналу на носіння та використання зброї згідно зі статтею 82 та додатком V, у тому числі щодо обов’язкової співпраці з компетентними національними органами, зокрема з органами держави-члена громадянства, держави-члена проживання та держави-члена початкової підготовки; такі правила також повинні регулювати те, як виконавчий директор забезпечує, щоб штатний персонал продовжував дотримуватися умов видачі таких дозволів, зокрема на поводження зі зброєю, у тому числі проведення регулярних тестів зі стрільби;

(c) встановити спеціальні правила для спрощення зберігання зброї, боєприпасів та іншого обладнання на захищених об’єктах та їх транспортування до оперативних зон.

Комісія повинна надати висновок щодо відповідності правил, зазначених у пункті (a) першого підпараграфа цього параграфа, Положенню про персонал та Умовам працевлаштування згідно зі статтею 110(2) Положення про персонал. За пропозицією виконавчого директора проводиться консультація щодо цих правил із працівником з питань фундаментальних прав.

6. Персонал Агенції, який не має кваліфікації для виконання завдань прикордонного контролю або завдань, пов’язаних із поверненням, може використовуватися лише в рамках спільний спільних операцій з метою координації, моніторингу фундаментальних прав та інших пов’язаних із цим завдань. Відповідні працівники не повинні входити до складу команд.

7. Штатний персонал, який буде задіяний як члени команд, повинен мати здатність виконувати, згідно зі статтею 82, вказані нижче завдання, що вимагають виконавчих повноважень, згідно з профілями персоналу та відповідною підготовкою:

(a) перевірка особи та громадянства осіб, а також направлення запитів для перевірки цієї інформації до відповідних баз даних Союзу та національних баз даних;

(b) дозвіл на в’їзд, якщо виконуються умови в’їзду, встановлені у статті 6 Регламенту (ЄС) № 2016/399;

(c) відмова у в’їзді згідно із статтею 14 Регламенту (ЄС) № 2016/399;

(d) проставлення штампів на проїзних документах згідно із статтею 11 Регламенту (ЄС) № 2016/399;

(e) видача або відмова у видачі віз на кордоні згідно зі статтею 35 Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 810/2009 (- 40) та внесення релевантних даних до Візової інформаційної системи;

(f) нагляд за кордонами, у тому числі патрулювання між пунктами пропуску через кордон для запобігання несанкціонованому перетину кордону, протидії транскордонній злочинності та вжиття заходів проти осіб, які незаконно перетнули кордон, а також перехоплення або затримання;

(g) реєстрація відбитків пальців осіб, затриманих у зв’язку з незаконним перетином зовнішнього кордону, у системі Eurodac згідно із главою III Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 603/2013 (- 41);

(h) встановлення зв’язку з третіми країнами з метою виявлення та отримання проїзних документів для поворотців;

(i) супровід громадян третьої країни, які підлягають процедурам примусового повернення.

1. Держави-члени роблять внесок у постійний корпус шляхом прикомандирування оперативного персоналу до Агенції як членів команд (категорія 2). Тривалість індивідуальних прикомандирувань становить 24 місяці. За погодженням з рідною державою-членом і Агенцією індивідуальні прикомандирування можуть бути продовжені один раз на додаткові 12 або 24 місяці. Для сприяння впровадженню системи фінансової підтримки, зазначеної у статті 61, прикомандирування, як правило, починаються з початку календарного року.

2. Кожна держава-член несе відповідальність за забезпечення постійного внеску оперативного персоналу як прикомандированих членів команд згідно із додатком II. Оплата витрат, понесених персоналом, який прикомандировано за цією статтею, здійснюється згідно із правилами, ухваленими згідно зі статтею 95(6).

3. Оперативний персонал, прикомандирований до Агенції, повинен мати завдання та повноваження членів команд згідно із статтею 82. Держава-член, яка прикомандирувала цей оперативний персонал, вважається його рідною державою-членом. У період прикомандирування розташування та тривалість направлення прикомандированих членів команд повинні визначатися виконавчим директором згідно з оперативними потребами. Агенція повинна забезпечити постійну підготовку оперативного персоналу протягом періоду його прикомандирування.

4. До 30 червня кожного року кожна держава-член повинна визначити кандидатів на прикомандирування серед оперативного персоналу згідно з конкретною кількістю та профілями персоналу, визначеними правлінням на наступний рік, як зазначено у статті 54(4). Агенція повинна перевірити, чи відповідає оперативний персонал, запропонований державами-членами, визначеним профілям персоналу та чи володіє необхідним рівнем знання мов. До 15 вересня кожного року Агенція приймає запропонованих кандидатів або відхиляє відповідних кандидатів у разі невідповідності необхідним профілям, недостатнього рівня знання мов, порушення дисципліни або порушення застосовних правил під час попереднього направлення, а також звертається до держав-член із запитом запропонувати інших кандидатів для прикомандирування.

5. Якщо через форс-мажорні обставини окремий працівник оперативного персоналу не може бути прикомандирований або не може продовжити своє прикомандирування, відповідна держава-член повинна забезпечити, щоб цей працівник був замінений іншим членом оперативного персоналу, який має необхідний профіль.

1. На додачу до прикомандирувань за статтею 56, до 30 червня кожного року держави-члени повинні зробити свій внесок у постійний корпус, призначивши прикордонників та інший відповідний персонал до попереднього національного переліку доступного оперативного персоналу для короткострокового розгортання (категорія 3) згідно із внесками, визначеними у додатку III, і згідно із конкретною кількістю та профілями персоналу, визначеними правлінням на наступний рік, як зазначено у статті 54(4). Попередні національні переліки призначених членів оперативного персоналу повинні бути повідомлені Агенції. Остаточний склад річного переліку повинен бути підтверджений Агенцією до 1 грудня того ж року після завершення щорічних двосторонніх переговорів.

2. Кожна держава-член повинна забезпечити, щоб призначений оперативний персонал був доступний за запитом Агенції згідно з домовленостями, визначеними у цій статті. Кожен працівник повинен бути доступний протягом періоду до чотирьох місяців упродовж календарного року. Хоча держави-члени можуть ухвалити рішення про направлення окремого працівника на термін більше чотирьох місяців. Таке продовження враховується як окремий внесок цієї держави-члена за тим самим профілем або іншим необхідним профілем, якщо працівник має необхідні навички. Оплата витрат, понесених персоналом, направленим за цією статтею, здійснюється згідно з правилами, ухваленими відповідно до статті 45(2).

3. Оперативний персонал, направлений за цією статтею, повинен мати завдання та повноваження членів команд згідно зі статтею 82.

4. Агенція може перевірити, чи відповідає оперативний персонал, призначений державами-членами для короткострокового розгортання, визначеним профілям персоналу та чи володіє він необхідним рівнем знання мов. Агенція повинна відхилити призначений оперативний персонал у разі недостатнього рівня знання мов, порушення дисципліни або порушення застосовних правил під час попереднього направлення. Агенція також відхиляє призначеного працівника оперативного персоналу у разі невідповідності необхідним профілям, якщо тільки відповідний працівник не відповідає іншому профілю, відведеному цій державі-члену. У разі відхилення працівника Агенцією відповідна держава-член повинна забезпечити, щоб цей працівник був замінений іншим працівником оперативного персоналу, що має необхідний профіль.

5. До 31 липня кожного року Агенція звертається до держави-члена із запитом про надання конкретних окремих працівників оперативного персоналу для направлення у рамках спільних операцій на наступний рік у межах необхідної кількості та профілів. Періоди індивідуального направлення повинні визначатися в ході щорічних двосторонніх переговорів та на підставі угодам між Агенцією та державами-членами.

6. Після щорічних двосторонніх переговорів держави-члени повинні забезпечити доступність оперативного персоналу з національних переліків, згаданих у параграфі 1, для конкретного розгортання в межах кількості та профілів, зазначених у запиті Агенції.

7. Якщо через форс-мажорні обставини окремий працівник оперативного персоналу не може бути направлений згідно з угодами, відповідна держава-член повинна забезпечити заміну такого працівника іншим працівником з переліку з необхідним профілем.

8. У разі зростання потреби в підкріпленні поточної спільної операції, потреби в ініціюванні швидкого прикордонного втручання або нової спільної операції, не зазначеної у відповідній річній програмі роботи або у відповідному результаті щорічних двосторонніх переговорів, розгортання повинне здійснюватися в межах, визначених у додатку III. Виконавчий директор повинен невідкладно повідомити держави-члени про додаткові потреби, вказавши можливу кількість та профілі оперативного персоналу, що надаються кожною державою-членом. Після того, як виконавчий директор та держава-член здійснення заходів погодять змінений оперативний план або, якщо доречно, новий оперативний план, виконавчий директор повинен подати офіційний запит щодо кількості та профілів оперативного персоналу. Члени команд повинні бути направлені з кожної держави-члена протягом 20 робочих днів з моменту подання цього офіційного запиту, без обмеження статті 39.

9. Якщо аналіз ризиків або будь-яка доступна оцінка вразливості свідчить, що держава-член зіткнулася із ситуацією, яка суттєво вплине на виконання її національних завдань, така держава-член повинна зробити внесок в оперативний персонал згідно із запитами, зазначеними у параграфі 5 або 8 цієї статті. Однак ці внески не повинні сукупно перевищувати половину внеску цієї держави-члена за відповідний рік, як визначено у додатку III. Якщо держава-член посилається на таку виняткову ситуацію, вона повинна надати Агенції вичерпне обґрунтування причин та інформацію про ситуацію у письмовій формі, зміст яких повинен бути включений у звіт, зазначений у статті 65.

10. Тривалість розгортання в рамках конкретної операції визначається рідною державою-членом, але в будь-якому випадку не повинна бути меншою за 30 днів, за винятком випадків, коли операція, частиною якої є розгортання, триває менше 30 днів.

11. Технічна команда, яка зараховується до внесків держав-членів згідно зі статтею 54(5), повинна бути направлена лише згідно з угодами, що випливають із щорічних двосторонніх переговорів щодо відповідних одиниць технічного обладнання, зазначених у статті 64(9).

Як відступ від параграфа 1 цієї статті, держави-члени включають до своїх річних переліків технічну команду, зазначену в першому підпараграфі цього параграфа, лише після завершення щорічних двосторонніх переговорів. Держави-члени можуть коригувати відповідні річні переліки у випадку будь-яких змін технічної команди протягом відповідного року. Держави-члени повинні повідомити Агенцію про такі зміни.

Перевірка, зазначена у параграфі 4 цієї статті, не стосується компетентності щодо експлуатації технічного обладнання.

Члени команди, які мають виключно технічні завдання, повинні вказуватися лише за функцією в національних річних переліках.

Тривалість направлення технічних команд визначається згідно із статтею 64.

1. Держави-члени повинні надавати оперативний персонал для постійного корпусу через резерв швидкого реагування (категорія 4), який активують для швидкого прикордонного втручання згідно зі статтею 37(2) та статтею 39, за умови, що оперативний персонал у категорії 1, 2 і 3 уже повністю залучений до відповідного швидкого прикордонного втручання.

2. Кожна держава-член несе відповідальність за забезпечення доступності оперативного персоналу у кількості та за відповідними профілями, визначеними правлінням на наступний рік, як зазначено у статті 54(4), за запитом Агенції у межах, визначених у додатку IV, та згідно із домовленостями, визначеними у цій статті. Кожен працівник оперативного персоналу повинен бути доступний протягом періоду до чотирьох місяців упродовж календарного року.

3. Конкретні направлення в рамках швидких прикордонних втручань із резерву швидкого реагування повинні здійснюватися згідно зі статтею 39(11) та (13).

1. До 31 грудня 2023 року, зокрема, на основі звітів, зазначених у статті 62(10) та статті 65, Комісія повинна представити Європейському Парламенту та Раді огляд загальної кількості та складу постійного корпусу, у тому числі розміру індивідуальних внесків держав-членів у постійний корпус, а також експертних знань та професіоналізму постійного корпусу та підготовки, яку він отримує. Під час огляду також визначать, чи потрібно підтримувати резерв швидкого реагування як частину постійного корпусу.

Під час огляду повинні бути описані та враховані наявні та потенційні оперативні потреби постійного корпусу, які охоплюють спроможність швидкого реагування, важливі обставини, що впливають на спроможність держав-членів робити внесок до постійного корпусу, і розвиток штатного персоналу в розрізі внеску Агенції до постійного корпусу.

2. Не пізніше 29 лютого 2024 року Комісія, за необхідності, повинна подати відповідні пропозиції щодо внесення змін до додатків I, II, III та IV. Якщо Комісія не подасть пропозицію, вона повинна пояснити причини.

1. За умови наявності угоди з державою-членом здійснення заходів або явного включення цієї можливості до угоди про статус, укладеної з третьою країною здійснення заходів, Агенція може створити місцеві офіси на території цієї держави-члена або третьої країни для сприяння та покращення координації оперативної діяльності, у тому числі у сфері повернення, організованої Агенцією у цій державі-члені, сусідньому регіоні або в цій третій країні, а також для забезпечення ефективного управління людськими та технічними ресурсами Агенції. Місцеві офіси створюються згідно з оперативними потребами на період часу, необхідний Агенції для виконання важливої оперативної діяльності у цій конкретній державі-члені, сусідньому регіоні або у цій третій країні. За необхідності цей проміжок часу може бути продовжений.

Перш ніж створити місцевий офіс, усі бюджетні наслідки ретельно оцінюються та розраховуються, а відповідні суми заздалегідь передбачаються у бюджеті.

2. Агенція та держава-член здійснення заходів або третя країна здійснення заходів, у якій створено місцевий офіс, повинні вжити необхідних заходів для забезпечення оптимальних умов, необхідних для виконання завдань, покладених на місцевий офіс. Місце роботи персоналу, що працює в місцевих офісах, встановлюється згідно із статтею 95(2).

3. Місцеві офіси повинні, якщо застосовно:

(a) надавати оперативну та матеріально-технічну підтримку та забезпечувати координацію діяльності Агенції у відповідних оперативних сферах;

(b) надавати оперативну підтримку державі-члену або третій країні у відповідних оперативних зонах;

(c) контролювати діяльність команд і регулярно звітувати перед штаб-квартирою Агенції;

(d) співпрацювати з державою-членом здійснення заходів або третьою країною здійснення заходів з усіх питань, пов’язаних з практичним здійсненням оперативної діяльності, організованої Агенцією у цій державі-члені або третій країні, а також з будь-яких додаткових питань, які могли виникнути у ході цієї діяльності;

(e) надавати підтримку координатору, зазначеному у статті 44, у його або її співпраці з державами-членами, що беруть участь, з усіх питань, пов’язаних з їхнім внеском в оперативну діяльність, організовану Агенцією, та, за необхідності, підтримувати зв’язок із штаб-квартирою Агенції;

(f) надавати підтримку координатору та спостерігачам за дотриманням фундаментальних прав, призначеним для моніторингу оперативної діяльності, сприяючи, за необхідності, координації та зв’язку між командами Агенції та відповідними органами держави-члена здійснення заходів або третьої країни здійснення заходів, а також виконанню будь-яких відповідних завдань;

(g) організовувати матеріально-технічну підтримку, пов’язану з направленням членів команд, розгортанням та використанням технічного обладнання;

(h) надавати будь-яку іншу матеріально-технічну підтримку в рамках оперативної зони, за яку відповідає певний місцевий офіс, з метою сприяння оптимальному здійсненню оперативної діяльності, організованої Агенцією;

(i) надавати підтримку зв’язковому офіцеру Агенції, без обмеження його чи її завдань і функцій, зазначених у статті 31, у визначенні будь-яких поточних або майбутніх викликів для управління кордонами у зоні, за яку відповідає певний місцевий офіс, в імплементації acquis у сфері повернення та регулярно звітувати перед штаб-квартирою Агенції;

(j) забезпечити ефективне керування власним обладнанням Агенції у сферах, охоплених його діяльністю, у тому числі можливу реєстрацію та тривале технічне обслуговування цього обладнання та будь-яку необхідну матеріально-технічну підтримку.

4. Кожним місцевим офісом керує представник Агенції, якого виконавчий директор призначає керівником місцевого офісу. Керівник місцевого офісу повинен здійснювати нагляд за загальною роботою офісу і діє як його єдиний контактний пункт із штаб-квартирою Агенції.

5. На основі пропозиції виконавчого директора правління повинне ухвалити рішення про створення, склад, тривалість і, за необхідності, можливе продовження тривалості роботи місцевого офісу, враховуючи висновок Комісії і за погодженням з державою-членом здійснення заходів або третьою країною здійснення заходів.

6. Держава-член здійснення заходів повинне надавати Агенції допомогу для забезпечення операційної спроможності.

7. Виконавчий директор повинен щоквартально звітувати перед правлінням про діяльність місцевих офісів. Діяльність місцевих офісів повинна бути описана в окремій секції щорічного звіту про діяльність.

1. Держави-члени повинні мати право отримувати щорічне фінансування у формі фінансування, не пов’язаного з витратами, для підтримки розвитку людських ресурсів, здатних гарантувати їх внески до постійного корпусу, як визначено у додатках II, III та IV, згідно із пунктом (a) статті 125(1) Регламенту (ЄС, Євратом) № 2018/1046. Це фінансування виплачується після закінчення відповідного року та після виконання умов, встановлених у параграфах 3 та 4 цієї статті. Таке фінансування базується на референтній сумі, встановленій у параграфі 2 цієї статті, і може становити, якщо застосовно:

(a) 100% від референтної суми, що множиться на кількість оперативного персоналу, визначеного на рік N + 2 для прикомандирування згідно з додатком II;

(b) 37% від референтної суми, що множиться на кількість оперативного персоналу, який ефективно направлений згідно зі статтею 57 у межах, встановлених у додатку III, і згідно зі статтею 58 у межах, встановлених у додатку IV, залежно від випадку;

(c) одноразову виплату в розмірі 50% від референтної суми, що множиться на кількість оперативного персоналу, найнятого Агенцією як штатний персонал; ця виплата застосовується до персоналу, який залишає національну службу та перебував на дійсній службі не більше 15 років на момент прийняття на роботу Агенцією.

2. Референтна сума повинна відповідати річній базовій заробітній платі працівника за контрактом функціональної групи III, ступеня 8, кроку 1, як визначено у статті 93 Умов працевлаштування, та обчислюється з використанням коефіцієнта коригування, що застосовується у відповідній державі-члені.

3. Щорічна виплата суми, зазначеної у пункті (a) параграфа 1 цієї статті, здійснюється лише за умови, що держави-члени збільшують відповідну загальну кількість персоналу національних прикордонників шляхом набору нового персоналу протягом відповідного періоду. Відповідна інформація для цілей звітності повинна надаватися Агенції на щорічних двосторонніх переговорах та перевірятися шляхом оцінювання вразливості у наступному році. Щорічна виплата суми, зазначеної у пункті (b) параграфа 1 цієї статті, підлягає сплаті в повному обсязі, залежно від кількості персоналу, який фактично направлений протягом послідовного або непослідовного періоду тривалістю чотири місяці згідно зі статтею 57 у межах, встановлених у додатку III, та згідно зі статтею 58 у межах, встановлених у додатку IV. Для ефективного направлення, зазначеного у пункті (b) параграфу 1 цієї статті, виплати обчислюються пропорційно референтному періоду тривалістю чотири місяці.

Агенція здійснює авансовий платіж, пов’язаний зі щорічними виплатами сум, зазначених у пунктах (a) та (b) параграфа 1 цієї статті, відповідно до імплементаційного акта, зазначеного у параграфі 4 цієї статті, після подання конкретного та обґрунтованого запиту держави-члена, що робить внесок.

4. Комісія повинна ухвалити імплементаційний акт, що встановлює детальні правила щорічної виплати та моніторингу застосовних умов, передбачених параграфом 3 цієї статті. Такі правила повинні включати порядок здійснення авансових платежів при виконанні умов, встановлених у параграфі 3 цієї статті, а також порядок пропорційних розрахунків, у тому числі щодо випадків, коли направлення технічного персоналу у виняткових випадках перевищує максимальні національні внески, визначені у додатку III. Цей імплементаційний акт повинен бути прийнятий згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 122(2).

5. Під час реалізації фінансової підтримки відповідно до цієї статті Агенції та держави-члени повинні забезпечити дотримання принципів співфінансування та відсутності подвійного фінансування.

1. Агенція повинна, враховуючи дорожню карту нарощування спроможності, зазначену у статті 9(8), за наявності, та у співпраці з відповідними закладами підготовки держав-членів та, у відповідних випадках, EASO, FRA, Агентством Європейського Союзу з оперативного управління великомасштабними IT-системами у сферах свободи, безпеки та правосуддя (eu-LISA) та Європейським поліційним коледжем (CEPOL), розробити спеціальні інструменти підготовки, у тому числі підготовки в галузі захисту дітей та інших осіб, які перебувають у вразливому становищі. Зміст підготовки повинен враховувати відповідні результати досліджень та найкращі практики. Агенція повинна надавати прикордонникам, спеціалістам з питань повернення, персоналу супроводу при поверненні та іншим відповідним працівникам персоналу, які є членами постійного корпусу, а також спостерігачам за примусовим поверненням та спостерігачам за дотриманням фундаментальних прав спеціальну підготовку, що відповідає їхнім завданням та повноваженням. Агенція проводить регулярні навчання із цими прикордонниками та іншими членами команд згідно з графіком спеціалізованої підготовки, зазначеним у річній робочій програмі Агенції.

2. Агенція повинна забезпечити, щоб, на додачу до підготовки, зазначеної у статті 55(3), усі працівники штатного персоналу, які будуть направлені як члени команд, пройшли відповідну підготовку з відповідного права Союзу та міжнародного права, а також з фундаментальних прав, доступу до міжнародного захисту, керівних принципів з метою ідентифікації осіб, які шукають захисту, та направлення їх для відповідних процедур, настанов щодо задоволення особливих потреб дітей, у тому числі неповнолітніх без супроводу, жертв торгівлі людьми, осіб, які потребують невідкладної медичної допомоги, та інших особливо вразливих осіб, і, якщо передбачається, якщо вони братимуть участь у морських та пошуково-рятувальних операціях, до їхнього початкового розгортання в рамках оперативних дій, організованих Агенцією.

Така підготовка повинна також охоплювати застосування сили згідно з додатком V.

3. Для цілей параграфа 2 Агенція, на основі угод з вибраними державами-членами, повинна впровадити необхідні програми підготовки у спеціалізованих закладах освіти цих держав, у тому числі в академіях-партнерах Агенції в державах-членах. Агенція повинна забезпечити, щоб підготовка відповідала спільним основним програмам підготовки, була гармонізована та сприяла взаєморозумінню та спільній культурі, заснованій на цінностях, закріплених у Договорах. Агенція повинна покривати повну вартість підготовки.

Агенція може, після отримання схвалення Правління, створити центр підготовки Агенції для подальшого сприяння включенню загальноєвропейської культури до надаваної підготовки.

4. Агенція повинна вжити необхідних заходів, щоб забезпечити, що весь персонал держав-членів, який бере участь у командах із постійного корпусу, пройшов підготовку, зазначену в першому підпараграфі параграфа 2.

5. Агенція повинна вжити необхідних заходів, щоб забезпечити підготовку персоналу, залученого до завдань, пов’язаних із поверненням, що призначений до постійного корпусу або резерву, зазначеного у статті 51. Агенція повинна забезпечити, щоб штатний персонал і весь персонал, який бере участь в операції повернення або втручаннях, пов’язаних з поверненням, пройшли підготовку з відповідного права Союзу та міжнародного права, у тому числі з фундаментальних прав, доступу до міжнародного захисту та спрямуванні вразливих осіб, до участі в оперативних діях, організованих Агенцією.

6. Агенція повинна встановити та надалі розвивати спільні основні програми підготовки для прикордонників та забезпечити підготовку на європейському рівні для інструкторів прикордонників держав-членів, у тому числі щодо фундаментальних прав, доступу до міжнародного захисту та відповідного морського права, а також спільну програму підготовки для персоналу, залученого до виконання завдань, пов’язаними з поверненням. Загальні основні програми підготовки повинні бути спрямовані на просування найвищих стандартів і найкращих практик імплементації права Союзу у сфері управління кордонами та повернення. Агенція повинна розробити спільні основні програми підготовки після консультацій з консультаційним форумом, зазначеним у статті 108 (далі - "консультаційний форум"), і працівником з питань фундаментальних прав. Держави-члени повинні інтегрувати спільні основні програми підготовки у навчання, яке вони проводять для своїх національних прикордонників та персоналу, залученого до виконання завдань, пов’язаних з поверненням.

7. Агенція також повинна організовувати додаткові курси підготовки та семінари з питань, пов’язаних із контролем за зовнішніми кордонами та поверненням громадян третьої країни, для офіцерів компетентних служб держав-членів та, у відповідних випадках, третіх країн.

8. Агенція може, у співпраці з державами-членами та третіми країнами, організовувати заходи з підготовки на їхній території.

9. Агенція повинна створити програму обміну, яка дасть змогу прикордонникам, що входять до її команд, і персоналу, який входить до складу команд втручань, пов’язаних із поверненням, отримувати знання або спеціальні ноу-хау з досвіду та належних практик за кордоном, працюючи з прикордонниками та персоналом, залученим до виконання завдань, пов’язаних із поверненням, в іншій державі-члені.

10. Агенція повинна встановити та надалі розвивати механізм внутрішнього контролю якості для забезпечення високого рівня підготовки, експертних знань і професіоналізму штатного персоналу, зокрема штатного персоналу, який бере участь в оперативних діях Агенції. На основі впровадження механізму контролю якості Агенція повинна готувати річний звіт про оцінку, який додається до річного звіту про діяльність.

1. Агенція може придбати у власність або у спільну власність з державою-членом чи взяти в оренду технічне обладнання для розгортання під час спільних операцій, пілотних проектів, швидкого прикордонного втручання, дій у сфері повернення, у тому числі операцій повернення та втручань, пов’язаних із поверненням, розгортання команд підтримки регулювання міграції або проектів технічної допомоги згідно з фінансовими правилами, застосовними до Агенції.

2. На основі пропозиції виконавчого директора правління повинне ухвалити комплексну багаторічну стратегію розвитку власної технічної спроможності Агенції, враховуючи багаторічний цикл стратегічної політики для європейського інтегрованого управління кордонами, у тому числі дорожню карту нарощування спроможності, зазначену у статті 9(8), за наявності, і бюджетні ресурси, наявні для цієї мети у багаторічній фінансовій рамці. Для забезпечення відповідності чинним правовим, фінансовим та політичним рамкам виконавчий директор повинне внести пропозицію лише після отримання позитивного висновку Комісії.

Багаторічна стратегія повинна супроводжуватися детально викладеним планом впровадження, що включає строки придбання чи оренди, планування закупівель та зниження ризиків. Якщо правління при ухваленні стратегії та плану вирішить відступити від висновку Комісії, воно повинне надати Комісії відповідне обґрунтування. Після ухвалення багаторічної стратегії план впровадження стає частиною компонента багаторічного програмування єдиного програмного документа, зазначеного у пункті (k) статті 100(2).

3. Агенція може придбавати технічне обладнання за рішенням виконавчого директора після консультацій із правлінням згідно з чинними правилами закупівель. Будь-якому придбанню або оренді обладнання, що спричиняє значні витрати для Агенції, повинен передувати ретельний аналіз потреб та витрат і вигід. Будь-які витрати, пов’язані з таким придбанням або орендою, повинні бути передбачені в бюджеті Агенції, ухваленому правлінням.

4. Якщо Агенція придбаває або бере в оренду основне технічне обладнання, таке як повітряні судна, транспортні засоби чи судна, застосовуються такі умови:

(a) у випадку придбання Агенцією у власність або у спільну власність з державою-членом Агенція повинна погодити з такою державою-членом, що вона повинна забезпечити реєстрацію обладнання як такого, що використовується для цілей державної служби, згідно із застосовним правом такої держави-члена, включно з привілеями та імунітетами щодо такого технічного обладнання відповідно до міжнародного права;

(b) у випадку оренди обладнання повинне бути зареєстроване в державі-члені.

5. На основі типової угоди, складеної Агенцією та схваленої правлінням, держава-член реєстрації та Агенція повинні погодити умови, що забезпечують придатність обладнання до експлуатації. Якщо активи перебувають у спільній власності, такі умови також повинні охоплювати періоди повної доступності ресурсів для Агенції та визначати використання цих активів, включно зі спеціальними положеннями щодо швидкого розгортання під час швидких прикордонних втручань та фінансування таких активів.

6. Якщо Агенція не має штатного персоналу з необхідною кваліфікацією, держава-член реєстрації або постачальник технічного обладнання повинні надати необхідних експертів та технічний персонал для експлуатації технічного обладнання у законний та безпечний спосіб згідно із типовою угодою, зазначеною у параграфі 5 цієї статті та запланованою на основі щорічних двосторонніх переговорів та угод, зазначених у статті 64(9). У такому випадку технічне обладнання, що перебуває у виключній власності Агенції, надається Агенції за її запитом і держава-член реєстрації не може посилатися на виняткову ситуацію, зазначену у статті 64(9).

Агенція, звертаючись до держави-члена із запитом про надання технічного обладнання та персоналу, повинна враховувати конкретні оперативні виклики, з якими стикається ця держава-член на момент подання запиту.

1. Агенція повинна організувати та вести централізований облік обладнання в рамках резерву технічного обладнання, що складається з обладнання, яке є окремою власністю держав-членів або Агенції, та обладнання, що є спільною власністю держав-членів і Агенції, для її оперативних дій.

2. Обладнання, що є виключною власністю Агенції, повинне бути повністю доступним для розгортання у будь-який час.

3. Обладнання, що належить Агенції на праві спільної власності із часткою понад 50%, також повинне бути доступним для розгортання згідно з угодою між державою-членом та Агенцією, укладеною згідно зі статтею 63(5).

4. Агенція повинна забезпечити сумісність та взаємодійність обладнання, яке входить до резерву технічного обладнання.

5. Для цілей параграфа 4 Агенція, у тісній співпраці з державами-членами та Комісією, повинна встановити технічні стандарти на обладнання, призначене для розгортання в ході дій Агенції, за необхідності. Обладнання, придбане Агенцією у власність або у спільну власність, та обладнання, що належить державам-членам, яке входить до резерву технічного обладнання, повинне відповідати таким стандартам.

6. На основі пропозиції виконавчого директора, враховуючи аналіз ризиків Агенції та результати оцінювання вразливості, правління повинне ухвалити, до 31 березня кожного року, рішення про мінімальну кількість одиниць технічного обладнання, необхідних для задоволення потреб Агенції у наступному році, зокрема, щодо проведення спільних операцій, розгортання команд підтримки регулювання міграції, швидких прикордонних втручань, дій у сфері повернення, у тому числі операцій повернення та втручань, пов’язаних із поверненням. Власне обладнання Агенції повинне включатися до мінімальної кількості одиниць технічного обладнання. Це рішення повинне встановлювати правила розгортання технічного обладнання в ході оперативних дій.

Якщо мінімальна кількість одиниць технічного обладнання виявиться недостатньою для виконання оперативного плану, узгодженого для таких дій, Агенція повинна переглянути цю мінімальну кількість на основі обґрунтованих потреб та угоди з державами-членами.

7. Резерв технічного обладнання складається з мінімальної кількості одиниць обладнання, що визначені як необхідні Агенції для кожного типу технічного обладнання. Обладнання, яке входить до резерву технічного обладнання, повинне бути розгорнуте під час спільних операцій, розгортання команд підтримки регулювання міграції, пілотних проектів, швидких прикордонних втручань, операцій повернення або втручань, пов’язаних із поверненням.

8. Резерв технічного обладнання повинен включати резерв обладнання швидкого реагування, що містить обмежену кількість одиниць обладнання, необхідних для можливих швидких прикордонних втручань. Внески держав-членів у резерв обладнання швидкого реагування плануються відповідно до щорічних двосторонніх переговорів та угод, зазначених у параграфі 9 цієї статті. У випадку, коли обладнання входить до переліку одиниць у такому резерві, держави-члени не можуть посилатися на виняткову ситуацію, зазначену в параграфі 9 цієї статті.

Відповідна держава-член повинна якнайшвидше надіслати обладнання із цього переліку разом із необхідними експертами та технічним персоналом до пункту призначення для розгортання, але в будь-якому разі не пізніше ніж через 10 днів після дати погодження оперативного плану.

Агенція повинна зробити свій внесок у цей резерв у формі обладнання, що перебуває в розпорядженні Агенції, як зазначено у статті 63(1).

9. Держави-члени повинні робити внески до резерву технічного обладнання. Внесок держав-членів до резерву та розгортання технічного обладнання для конкретних операцій повинен плануватися на основі щорічних двосторонніх переговорів та угод між Агенцією та державами-членами. Згідно із цими угодами та тією мірою, якою обладнання становить частину мінімальної кількості одиниць технічного обладнання на відповідний рік, держави-члени повинні забезпечити доступність свого технічного обладнання для розгортання за запитом Агенції, якщо вони не стикаються з винятковою ситуацією, що суттєво впливає на виконання національних завдань. Якщо держава-член посилається на таку виняткову ситуацію, вона повинна надати Агенції в письмовій формі вичерпне обґрунтування причин та відомості про ситуацію, зміст яких включається у звіт, зазначений у статті 65(1). Запит Агенції повинен бути поданий принаймні за 45 днів до планового розгортання основного технічного обладнання та за 30 днів до планового розгортання іншого обладнання. Внески до резерву технічного обладнання переглядаються щороку.

10. На основі пропозиції виконавчого директора правління щорічно ухвалює рішення про правила, пов’язані з технічним обладнанням, у тому числі про необхідну загальну мінімальну кількість одиниць для кожного типу технічного обладнання та умови розгортання і відшкодування витрат, а також про обмежену кількість одиниць технічного обладнання для резерву обладнання швидкого реагування. Для бюджетних цілей це рішення повинне бути ухвалене правлінням до 31 березня кожного року.

11. Якщо відбувається швидке прикордонне втручання, відповідно, застосовується стаття 39(15).

12. Якщо непередбачені потреби в технічному обладнанні для спільної операції або швидкого прикордонного втручання виникають після встановлення мінімальної кількості одиниць технічного обладнання і такі потреби не можуть бути задоволені за рахунок резерву технічного обладнання або резерву обладнання швидкого реагування, держави-члени повинні, якщо це можливо, у міру потреби забезпечити Агенції, за її запитом, доступність необхідного технічного обладнання для розгортання.

13. Виконавчий директор повинен регулярно звітувати перед правлінням про склад та розгортання обладнання, що входить до складу технічного обладнання. Якщо вимога щодо мінімальної кількості одиниць технічного обладнання, необхідного для резерву, не виконана, виконавчий директор повинен негайно повідомити про це правління. Правління повинне терміново ухвалити рішення про встановлення пріоритетності розгортання технічного обладнання та вжити відповідних заходів для усунення нестачі. Правління повинне повідомити Комісію про нестачу та вжиті ним заходи. Далі Комісія повинна повідомити про це Європейський Парламент та Раду, а також надати власну оцінку.

14. Держави-члени повинні зареєструвати у складі резерву технічного обладнання всі транспортні засоби та експлуатаційне обладнання, придбані в рамках конкретних дій Фонду внутрішньої безпеки згідно зі статтею 7(1) Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 515/2014 (- 42), або, якщо доцільно, будь-якого іншого майбутнього цільового фінансування Союзу, що надається державам-членам із чіткою метою розширення оперативної спроможності Агенції. Таке технічне обладнання є частиною мінімальної кількості одиниць технічного обладнання на відповідний рік.

За запитом Агенції в рамках щорічних двосторонніх переговорів держави-члени повинні забезпечити доступність технічного обладнання, співфінансованого в рамках конкретних дій Фонду внутрішньої безпеки або будь-якого іншого майбутнього спеціального фінансування Союзу, як зазначено в першому підпараграфі цього параграфа, для розгортання Агенцією. Кожна одиниця обладнання повинна бути доступною протягом періоду не більше чотирьох місяців, як заплановано в ході щорічних двосторонніх переговорів. Держави-члени можуть вирішити розгорнути одиницю обладнання на період понад чотири місяці. У випадку оперативної діяльності, зазначеної у статтях 39 або 42 цього Регламенту, держави-члени не можуть посилатися на виняткову ситуацію, зазначену в параграфі 9 цієї статті.

15. Агенція повинна вести облік резерву технічного обладнання таким чином:

(a) класифікація за типом обладнання та за типом операції;

(b) класифікація за власником (держава-член, Агенція, інше);

(c) загальна кількість необхідних одиниць обладнання;

(d) вимоги до обслуговуючого персоналу, якщо застосовно;

(e) інша інформація, така як дані про реєстрацію, вимоги до транспортування та технічного обслуговування, національні застосовні режими вивезення, технічні інструкції або інша інформація, пов’язана з належним використанням обладнання;

(f) вказівка на те, чи фінансується одиниця обладнання за рахунок фінансування Союзу.

16. Агенція повинна фінансувати 100% розгортання технічного обладнання, що є частиною мінімальної кількості одиниць технічного обладнання, наданих відповідною державою-членом на певний рік. Розгортання технічного обладнання, що не є частиною мінімальної кількості одиниць технічного обладнання, співфінансується Агенцією щонайбільше до 100% допустимих витрат, враховуючи конкретні обставини держав-членів, які розгортають таке технічне обладнання.

1. На підставі пропозиції виконавчого директора правління повинне затвердити та подати до Європейського Парламенту, Ради та Комісії річний звіт про імплементацію статей 51, 55, 56, 57, 58, 63 та 64 (далі - "річний звіт про імплементацію").

2. Річний звіт про імплементацію повинен, зокрема, містити:

(a) кількість персоналу, який кожна держава-член призначила до постійного корпусу, у тому числі у складі резерву швидкого реагування, та до резерву спостерігачів за примусовим поверненням;

(b) кількість штатного персоналу, який Агенція призначила до постійного корпусу;

(c) кількість персоналу, фактично направленого з постійного корпусу кожною державою-членом і Агенцією за профілем у попередньому році;

(d) кількість одиниць технічного обладнання, які кожна держава-член і Агенція призначили до резерву технічного обладнання;

(e) кількість одиниць технічного обладнання, розгорнутих кожною державою-членом і Агенцією у попередньому році з резерву технічного обладнання;

(f) призначення до та розгортання обладнання з резерву обладнання швидкого реагування;

(g) нарощування власних людських та технічних спроможностей Агенції.

3. У річному звіті про імплементацію повинні бути вказані держави-члени, які в попередньому році посилалися на виняткову ситуацію, зазначену у статті 57(9) та статті 64(9), а також причини та відомості, надані відповідною державою-членом.

4. Для забезпечення прозорості виконавчий директор щоквартально інформує Правління про елементи, перелічені у параграфі 2, у розрізі поточного року.

1. Агенція повинна активно здійснювати моніторинг і сприяти дослідницькій та інноваційній діяльності, пов’язаній з європейським інтегрованим управлінням кордонами, у тому числі використанням передових технологій прикордонного контролю, враховуючи дорожню карту нарощування спроможності, зазначену у статті 9(8). Агенція повинна надати результати таких досліджень Європейському Парламенту, державам-членам і Комісії згідно зі статтею 92. Вона може використовувати ці результати, у відповідних випадках, у спільних операціях, швидких прикордонних втручаннях, операціях повернення та втручаннях, пов’язаних із поверненням.

2. Агенція, враховуючи дорожню карту нарощування спроможності, зазначену у статті 9(8), повинна надавати державам-членам та Комісії допомогу у визначенні ключових тем досліджень. Агенція повинна допомагати державам-членам і Комісії у розробленні та реалізації відповідних рамкових програм дослідницької та інноваційної діяльності Союзу.

3. Агенція повинна реалізувати частини Рамкової програми досліджень та інновацій, пов’язані з безпекою кордонів. З цією метою і якщо Комісія делегувала Агенції відповідні повноваження, вона повинна виконувати такі завдання:

(a) управління окремими етапами реалізації програми та окремими фазами впродовж строку реалізації конкретних проектів на основі відповідних робочих програм, ухвалених Комісією;

(b) ухвалення інструментів виконання дохідної та видаткової частин бюджету та здійснення всіх операцій, необхідних для управління програмою;

(c) надання підтримки в реалізації програми.

4. Агенція може планувати та реалізувати пілотні проекти з питань, що охоплюються цим Регламентом.

5. Агенція повинна оприлюднювати інформацію про свої дослідницькі проекти, у тому числі демонстраційні проекти, партнерів, залучених до співпраці, та бюджет проектів.

Агенція повинна забезпечити створення та функціонування центрального підрозділу ETIAS, як зазначено у статті 7 Регламенту (ЄС) № 2018/1240.

1. Агенція повинна співпрацювати з установами, органами, офісами та агентствами Союзу, а також може співпрацювати з міжнародними організаціями, відповідно до їх правових основ, а також повинна використовувати наявну інформацію, ресурси та системи, доступні в рамках EUROSUR.

Згідно з першим підпараграфом, Агенція повинна співпрацювати, зокрема, із:

(a) Комісією та Європейською службою зовнішніх справ (EEAS);

(b) Європолом;

(c) EASO;

(d) FRA;

(e) Євроюстом;

(f) супутниковим центром Європейського Союзу;

(g) EFCA та EMSA;

(h) eu-LISA;

(i) Агентством з безпеки польотів Європейського Союзу (EASA) та Менеджером Європейської мережі організації повітряного руху (EATMN);

(j) місіями та операціями СБОП, згідно із їхніми повноваженнями, щоб забезпечити:

(i) просування стандартів європейського інтегрованого управління кордонами;

(ii) ситуаційну обізнаність і аналіз ризиків.

Агенція також може співпрацювати з такими міжнародними організаціями, якщо це необхідно для її завдань, відповідно до їх відповідних правових основ:

(a) Організація Об’єднаних Націй через відповідні управління, агентства, організації та інші органи, зокрема Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, Управління Верховного комісара ООН з прав людини, Міжнародна організація з міграції, Управління ООН з наркотиків та злочинності та Міжнародна організація цивільної авіації;

(b) Міжнародна організація кримінальної поліції (Інтерпол);

(c) Організація з безпеки і співробітництва в Європі;

(d) Рада Європи та Комісар з прав людини Ради Європи;

(e) Центр морського аналізу та операцій - Наркотики (MAOC-N).

2. Співпраця, зазначена в параграфі 1, здійснюється у рамках робочих угод, укладених із суб’єктами, зазначеними в параграфі 1. Такі домовленості підлягають попередньому затвердженню Комісією. Агенція повинна повідомляти Європейський Парламент та Раду про будь-які такі домовленості.

3. Що стосується опрацювання секретної інформації, робочі угоди, згадані у параграфі 2, повинні передбачати, щоб відповідний орган, офіс чи агентство Союзу або міжнародна організація дотримувалися правил та стандартів безпеки, еквівалентних тим, що застосовуються Агенцією. Оціночний візит повинен бути проведений до укладення домовленості, і Комісія повинна бути повідомлена про результат оціночного візиту.

4. Хоча це виходить за рамки предмета цього Регламенту, Агенція також повинна долучатися до співпраці з Комісією та, якщо доцільно, з державами-членами та EEAS у рамках дій, що стосуються митної зони, включно з управлінням ризиками, якщо від таких дій можна отримати взаємну користь. Така співпраця повинна здійснюватися без обмеження наявної компетенції Комісії, Високого представника Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки та держав-членів.

5. Установи, органи, офіси, агентства Союзу та міжнародні організації, зазначені у параграфі 1, повинні використовувати інформацію, отриману від Агенції, лише в межах своєї компетенції та тільки у разі, якщо вони дотримуються фундаментальних прав, у тому числі вимог щодо захисту даних.

Будь-яка передача персональних даних, опрацьованих Агенцією, іншим установам, органам, офісам та агентствам Союзу відповідно до пунктів (c) та (d) статті 87(1) повинна здійснюватися на основі спеціальних робочих угод щодо обміну персональними даними.

Робочі угоди, зазначені у другому підпараграфі, повинні містити положення, що гарантує, що персональні дані, передані Агенцією установам, органам, офісам та агентствам Союзу, можуть бути опрацьовані з іншою метою тільки у разі, якщо це дозволено Агенцією та відповідає початковій меті, з якою Агенція збирала та передавала дані. Такі установи, органи, офіси та агентства Союзу повинні вести письмовий облік результатів оцінювання сумісності в кожному конкретному випадку.

Будь-яка передача Агенцією персональних даних міжнародним організаціям згідно з пунктом (c) статті 87(1) повинна відповідати положенням про захист даних, встановленим у секції 2 глави IV.

Зокрема, Агенція повинна забезпечити, щоб будь-яка робоча угода, укладена з міжнародними організаціями щодо обміну персональними даними відповідно до пункту (c) статті 87(1), відповідала главі V Регламенту (ЄС) № 2018/1725 та потребувала дозволу Європейського інспектора із захисту даних у випадках, передбачених цим Регламентом.