Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 2019/1896 від 13 листопада 2019 року про Європейську прикордонну і берегову охорону та скасування Регламенту (ЄС) № 1052/2013 та Регламенту (ЄС) № 2016/1624

Агенція повинна забезпечити, щоб персональні дані, передані міжнародним організаціям, опрацьовувалися лише для цілей, для яких вони були передані.

6. Обмін інформацією між Агенцією та установами, органами, офісами та агентствами Союзу та міжнародними організаціями, зазначеними у параграфі 1, повинен здійснювати через комунікаційну мережу, зазначену у статті 14, або через інші акредитовані системи обміну інформацією, які відповідають критеріям доступності, конфіденційності та цілісності.

1. Без обмеження EUROSUR, Агенція, у співпраці з EFCA та EMSA, повинна надавати підтримку національним органам, що виконують функції берегової охорони на національному рівні та на рівні Союзу, а також, у відповідних випадках, на міжнародному рівні шляхом:

(a) обміну, об’єднання та аналізу інформації в системах звітування про судна та інших інформаційних системах, які підтримуються такими агентствами або доступні для них, згідно з їх відповідними правовими основами та без обмеження права власності на дані держав-членів;

(b) надання послуг з нагляду та зв’язку з використанням найсучасніших технологій, у тому числі космічної та наземної інфраструктури та сенсорів, встановлених на всіх видах платформ;

(c) нарощування спроможності шляхом розроблення настанов та рекомендацій, у тому числі встановлення найкращих практик, а також шляхом підготовки персоналу та обміну ним;

(d) розширення обміну інформацією та співпраці стосовно функцій берегової охорони, у тому числі шляхом аналізу оперативних викликів та нових ризиків на морі;

(e) спільного використання спроможності шляхом планування та здійснення багатоцільових операцій та спільного використання активів та інших спроможностей тією мірою, якою такі заходи координуються цими агентствами та узгоджуються з компетентними органами відповідних держав-членів.

2. Точні форми співпраці стосовно функцій берегової охорони між Агенцією, EFCA та EMSA повинні визначатися у робочій угоді згідно з їхніми відповідними повноваженнями та фінансовими правилами, що застосовуються до цих агентств. Така домовленість повинна бути затверджена правлінням Агенції та адміністративними радами EFCA та EMSA. Агенція, EFCA та EMSA повинні використовувати інформацію, отриману в контексті їх співпраці, лише в межах їх правових рамок та з повним дотриманням фундаментальних прав, у тому числі вимог щодо захисту даних.

3. Комісія, у тісній співпраці з державами-членами, Агенцією, EFCA та EMSA, повинна надати практичний посібник з питань європейської співпраці стосовно функцій берегової охорони. Цей посібник повинен містити настанови, рекомендації та найкращі практики обміну інформацією. Комісія повинна ухвалити посібник у формі рекомендації.

1. Агенція повинна сприяти оперативній співпраці держав-членів з Ірландією та Великою Британією у конкретних видах діяльності.

2. Для цілей EUROSUR обмін інформацією та співпраця з Ірландією та Великою Британією може здійснюватися на основі двосторонніх або багатосторонніх угод між Ірландією та Великою Британією, відповідно, та однією або кількома сусідніми державами-членами або через регіональні мережі, утворені на основі цих угод. Національні координаційні центри є контактними пунктами для обміну інформацією з відповідними органами Ірландії та Великої Британії у рамках EUROSUR.

3. Угоди, зазначені у параграфі 2, повинні обмежуватися обміном такою інформацією між національним координаційним центром та відповідним органом Ірландії або Великої Британії:

(a) інформацією, що міститься в національній ситуаційній картині держави-члена тією мірою, якою така інформація була передана Агенції для цілей європейської ситуаційної картини;

(b) інформацією, зібраною Ірландією або Великою Британією, яка відповідає цілям європейської ситуаційної картини;

(c) інформацією, як зазначено у статті 25(5).

4. Інформація, надана у контексті EUROSUR Агенцією або державою-членом, яка не є стороною угоди, як зазначено у параграфі 2, не передається Ірландії або Великій Британії без попереднього погодження Агенції або цієї держави-члена. Відмова у наданні дозволу на передачу інформації Ірландії чи Великій Британії є обов’язковою для держав-членів та Агенції.

5. Забороняється подальша передача або будь-яке інше повідомлення інформації, якою обмінюються відповідно до цієї статті, третім країнам або третім особам.

6. Угоди, зазначені у параграфі 2, повинні містити положення про фінансові витрати, що виникають внаслідок участі Ірландії або Великої Британії в імплементації цих угод.

7. Підтримка, що надається Агенцією згідно з пунктами (n), (o) та (p) статті 10(1), повинна включати організацію операцій повернення держав-членів, у яких також бере участь Ірландія або Велика Британія.

8. Застосування цього Регламенту до кордонів Гібралтару повинне бути тимчасово зупинене до дати досягнення згоди стосовно масштабу заходів щодо перетину особами зовнішніх кордонів.

1. Держави-члени й Агенція повинні співпрацювати з третіми країнами для цілей політики європейського інтегрованого управління кордонами та міграційної політики згідно із пунктом (g) статті 3(1).

2. На основі пріоритетів політики, визначених згідно зі статтею 8(4), Агенція повинна надавати технічну та оперативну допомогу третім країнам в рамках політики зовнішньої діяльності Союзу, у тому числі в контексті захисту фундаментальних прав та персональних даних і принципу заборони примусового видворення чи примусового повернення.

3. Агенція та держави-члени повинні дотримуватися права Союзу, а також норм і стандартів, які є частиною acquis Союзу, у тому числі, якщо співпраця з третіми країнами відбувається на території цих третіх країн.

4. Налагодження співпраці з третіми країнами повинне сприяти просуванню стандартів європейського інтегрованого управління кордонами.

1. Держави-члени можуть співпрацювати на операційному рівні з однією або кількома третіми країнами стосовно галузей, охоплених цим Регламентом. Така співпраця може включати обмін інформацією і може здійснюватися на основі двосторонніх або багатосторонніх угод, інших форм домовленостей або через регіональні мережі, утворені на основі цих угод.

2. При укладанні двосторонніх та багатосторонніх угод, зазначених у параграфі 1 цієї статті, держави-члени можуть включати положення про обмін інформацією та співпрацю для цілей EUROSUR згідно зі статтями 75 та 89.

3. Двосторонні та багатосторонні угоди та інші форми домовленостей, зазначені у параграфі 1, повинні відповідати праву Союзу та міжнародному праву у сфері фундаментальних прав та міжнародного захисту, у тому числі Хартії, Європейській конвенції про захист прав людини та фундаментальних свобод та Конвенції про статус біженців від 1951 року, Протоколу від 1967 року до неї та, зокрема, принципу заборони примусового видворення чи примусового повернення. Під час імплементації таких угод і домовленостей держави-члени повинні регулярно оцінювати та враховувати загальну ситуацію в третій країні, а також брати до уваги статтю 8.

1. Агенція може співпрацювати тією мірою, якою це необхідно для виконання її завдань, з органами третіх країн, компетентними у питаннях, що охоплюються цим Регламентом. Агенція повинна дотримуватися права Союзу, а також норм та стандартів, які є частиною acquis Союзу, у тому числі, коли співпраця з третіми країнами відбувається на території цих третіх країн.

2. Під час співпраці з органами влади третіх країн, як зазначено у параграфі 1 цієї статті, Агенція повинна діяти в рамках політики зовнішньої діяльності Союзу, у тому числі з урахуванням захисту фундаментальних прав та персональних даних, принципу заборони примусового видворення чи примусового повернення, заборони самовільного затримання та заборони катувань та нелюдського чи принизливого поводження чи покарання, за підтримки та в координації з представництвами Союзу та, якщо доцільно, місіями та операціями СБОП згідно з пунктом (j) другого підпараграфа статті 68(1).

3. За обставин, що вимагають розгортання команд управління кордонами зі складу постійного корпусу у третій країні, де члени команд будуть здійснювати виконавчі повноваження, Союз повинен укласти угоду про статус відповідно до типової угоди про статус, зазначеної у статті 76(1), з відповідною третьою країною на основі статті 218 Договору про функціонування Європейського Союзу (ДФЄС). Угода про статус повинна охоплювати всі аспекти, необхідні для здійснення дій. Вона повинна визначати, зокрема, масштаб операції, положення про цивільну та кримінальну відповідальність, завдання та повноваження членів команд, заходи, пов’язані зі створенням місцевого офісу, і практичні заходи, пов’язані з дотриманням фундаментальних прав. Угода про статус повинна забезпечувати повне дотримання фундаментальних прав під час цих операцій та передбачати процедуру подання скарг. Щодо положень угоди про статус, пов’язаних з передачею даних, необхідно консультуватися з Європейським інспектором із захисту даних, якщо ці положення суттєво відрізняються від типової угоди про статус.

4. За наявності, Агенція також повинна діяти в рамках робочих угод, укладених з органами третіх країн, зазначеними в параграфі 1 цієї статті, згідно із правом та політикою Союзу відповідно до статті 76(4).

Робочі угоди, зазначені у першому підпараграфі цього параграфа, повинні визначати обсяг, характер та мету співпраці і повинні бути пов’язані з управлінням оперативною співпрацею. Такі робочі угоди можуть включати положення про обмін чутливою несекретною інформацією та про співпрацю у рамках EUROSUR згідно зі статтею 74(3).

Агенція повинна забезпечити, щоб треті країни, яким передається інформація, опрацьовували цю інформацію лише для цілей, для яких вона була передана. Будь-які робочі угоди щодо обміну секретною інформацією повинні укладатися згідно зі статтею 76(4) цього Регламенту. Агенція повинна отримати попередній дозвіл від Європейського інспектора із захисту даних, коли такі робочі угоди передбачають передачу персональних даних, і у випадках, передбачених Регламентом (ЄС) № 2018/1725.

5. Агенція повинна робити внесок у реалізацію зовнішньої політики Союзу у сфері повернення та реадмісії в рамках політики зовнішньої діяльності Союзу та щодо питань, що охоплюються цим Регламентом.

6. Агенція може отримувати фінансування від Союзу згідно з положеннями відповідних інструментів щодо підтримки третіх країн і діяльності, пов’язаної з ними. Агенція може розпочинати та фінансувати проекти технічної допомоги у третіх країнах з питань, що охоплюються цим Регламентом, і згідно із фінансовими правилами, що застосовуються до Агенції. Такі проекти повинні бути включені в єдиний програмний документ, зазначений у статті 102.

7. Агенція повинна повідомляти Європейський Парламент, Раду та Комісію про діяльність, яка здійснюється відповідно до цієї статті, і, зокрема, про діяльність, пов’язану з технічною та оперативною допомогою у сфері управління кордонами та повернення в третіх країнах, а також про направлення зв’язкових офіцерів, і надавати їм детальну інформацію про дотримання фундаментальних прав. Агенція повинна оприлюднювати договори, робочі угоди, пілотні проекти та проекти технічної допомоги з третіми країнами відповідно до статті 114(2).

8. Агенція повинна включати оцінювання співпраці з третіми країнами у свої річні звіти.

1. Агенція може координувати оперативну співпрацю між державами-членами та третіми країнами і надавати технічну та оперативну допомогу третім країнам у контексті європейського інтегрованого управління кордонами.

2. Агенція може здійснювати дії, пов’язані з європейським інтегрованим управлінням кордонами, на території третьої країни за умови погодження з цією третьою країною.

3. Операції на території третьої країни повинні включатися до річної робочої програми, ухваленої правлінням згідно зі статтею 102, і повинні здійснюватися на основі оперативного плану, погодженого між Агенцією та відповідною третьою країною та після консультацій з державами-членами, що беруть участь. Якщо держава-член або держави-члени є сусідами з третьою країною або межують з оперативною зоною третьої країни, оперативний план та будь-які зміни до нього підлягають погодженню з такою державою-членом або такими державами-членами. Статті 38, 43, 46, 47 та 54-57 застосовуються mutatis mutandis до направлень у треті країни.

4. Виконавчий директор повинен забезпечити безпеку персоналу, направленого у треті країни.

Для цілей першого підпараграфа держави-члени повинні виконавчого директора про будь-яке занепокоєння, пов’язане з безпекою їх громадян, у разі їх направлення на територію певних третіх країн.

Якщо безпека будь-якого працівника, направленого у треті країни, не може бути гарантована, виконавчий директор повинен вжити відповідних заходів шляхом тимчасового зупинення або припинення відповідних аспектів технічної та оперативної допомоги, що надається Агенцією цій третій країні.

5. Без обмеження направлення членів постійного корпусу згідно зі статтями 54-58, участь держав-членів в операціях на території третіх країн є добровільною.

На додачу до відповідного механізму, зазначеного у статті 57(9) та параграфі 4 цієї статті, коли безпека залученого персоналу не може бути гарантована державою-членом, ця держава-член може відмовитися від свого відповідного внеску в операцію у відповідній третій країні. Якщо держава-член посилається на таку виняткову ситуацію, вона повинна надати Агенції в письмовій формі вичерпне обґрунтування причин та відомості про ситуацію, зміст яких включається у звіт, зазначений у статті 65. Такі причини та відомості повинні бути надані в ході щорічних двосторонніх переговорів або не пізніше ніж за 21 день до направлення. Направлення персоналу, відкомандированого згідно зі статтею 56, здійснюється за згодою рідної держави-члена, про яку вона повідомляє у відповідь на повідомлення Агенції та не пізніше ніж за 21 день до направлення.

6. Оперативні плани, зазначені у параграфі 3, можуть включати положення про обмін інформацією та співпрацю для цілей EUROSUR згідно зі статтями 75 та 89.

1. Національні координаційні центри та, за необхідності, Агенція є контактними пунктами для обміну інформацією та співпраці з третіми країнами для цілей EUROSUR.

2. Положення про обмін інформацією та співпрацю для цілей EUROSUR, що містяться у двосторонніх або багатосторонніх угодах, зазначених у частині 2 статті 72, повинні стосуватися:

(a) спеціальних ситуаційних картин, якими обмінюються треті країни;

(b) даних, що походять з третіх країн, що можуть бути включені до європейської ситуаційної картини, і процедур обміну цими даними;

(c) процедур та умов, згідно з якими служби об’єднання даних EUROSUR можуть бути доступні органам третіх країн;

(d) детальних правил співпраці та обміну інформацією зі спостерігачами з третіх країн для цілей EUROSUR.

3. Інформація, надана у контексті EUROSUR Агенцією або державою-членом, яка не є стороною угоди, як зазначено у статті 72(1), не може передаватися третій країні відповідно до цієї угоди без попереднього схвалення Агенції або цієї держави-члена. Відмова у наданні дозволу на передачу інформації відповідній третій країні є обов’язковою для держав-членів і Агенції.

1. Комісія, після консультацій з державами-членами, Агенцією, FRA та Європейським інспектором із захисту даних, повинна підготувати типову угоду про статус для дій, що проводяться на території третіх країн.

2. Комісія, у співпраці з державами-членами і Агенцією, повинна розробити типові положення про обмін інформацією у рамках EUROSUR згідно зі статтями 70(2) та 72(2).

Комісія, після консультацій з Агенцією та іншими відповідними органами, офісами чи агентствами Союзу, у тому числі FRA та Європейським інспектором із захисту даних, повинна розробити зразок робочих угод, зазначених у статті 73(4). Такий зразок повинен включати положення, пов’язані з фундаментальними правами та гарантіями захисту даних, що стосуються практичних заходів.

3. Перед укладенням нової двосторонньої чи багатосторонньої угоди, як зазначено у статті 72(1), відповідні держави-члени повинні повідомити Комісію про проект положень, пов’язаних з управлінням кордонами та поверненням.

Відповідні держави-члени повинні повідомити про положення таких наявних і нових двосторонніх та багатосторонніх угод, пов’язаних із управлінням кордонами та поверненням, Комісію, яка інформує про це Раду та Агенцію.

4. Перш ніж правління затвердить будь-які робочі угоди між Агенцією та компетентними органами третіх країн, Агенція повинна повідомити про них Комісію, яка повинна надати своє попереднє схвалення. Перед укладанням будь-якої такої робочої угоди Агенція повинна надати Європейському Парламенту детальну інформацію щодо сторін робочої угоди та її передбаченого змісту.

5. Агенція повинна повідомити Комісію про оперативні плани, зазначені у статті 74(3). Будь-яке рішення про направлення зв’язкових офіцерів у треті країні згідно зі статтею 77, вимагає отримання попереднього висновку Комісії. Європейський Парламент повинен невідкладно отримувати повну інформацію про такі дії.

1. Агенція може направити експертів зі свого штатного персоналу та інших експертів як зв’язкових офіцерів, які повинні отримати максимально можливий ступінь захисту під час виконання своїх завдань у третіх країнах. Вони є частиною місцевих або регіональних мереж співпраці зв’язкових офіцерів з питань імміграції та експертів з питань безпеки Союзу та держав-членів, у тому числі, мережі, створеної відповідно до Регламенту (ЄС) № 2019/1240. За рішенням правління Агенція може встановити конкретні профілі зв’язкових офіцерів, залежно від оперативних потреб щодо відповідної третьої країни.

2. У рамках політики зовнішньої діяльності Союзу пріоритет для направлення зв’язкових офіцерів надається третім країнам, які на основі аналізу ризиків є країною походження або транзиту для незаконної імміграції. Агенція може приймати зв’язкових офіцерів, які направляються цими третіми країнами на взаємній основі. Правління на основі пропозиції виконавчого директора щорічно ухвалює перелік пріоритетів. Направлення зв’язкових офіцерів затверджується Правлінням після того, як Комісія надасть свій висновок.

3. Завдання зв’язкових офіцерів Агенції включають встановлення та підтримку контактів з компетентними органами третьої країни, до якої вони призначені, з метою сприяння запобіганню та боротьбі з нелегальною імміграцією та поверненню поворотців, у тому числі шляхом надання технічної допомоги в ідентифікації громадян третьої країни та отриманні проїзних документів. Такі завдання повинні виконуватися відповідно до права Союзу та з дотриманням фундаментальних прав. Зв’язкові офіцери Агенції повинні тісно координувати свою діяльність із представництвами Союзу, з державами-членами згідно із Регламентом (ЄС) № 2019/1240 та, якщо доцільно, з місіями та операціями з питань СБОП, як визначено у пункті (j) другого підпараграфа статті 68(1). Якщо можливо, вони повинні мати свої офіси в тих самих приміщеннях, що й представництва Союзу.

4. У третіх країнах, куди Агенція не направляє зв’язкових офіцерів з питань повернення, Агенція може допомогти державі-члену у направленні зв’язкових офіцерів з питань повернення для надання підтримки державам-членам, а також для підтримки діяльності Агенції згідно зі статтею 48.

1. За згодою відповідних держав-членів Агенція може запросити спостерігачів від установ, органів, офісів, агентств Союзу чи міжнародних організацій та місій і операцій СБОП, зазначених у пункті (j) другого підпараграфа статті 68(1), брати участь у її діяльності, зокрема у спільних операціях та пілотних проектах, аналізі ризиків і підготовці тією мірою, якою їх присутність відповідає цілям цієї діяльності, може сприяти поліпшенню співпраці та обміну найкращими практиками і не впливає на загальну безпеку та безпеку цих видів діяльності. Участь таких спостерігачів в аналізі ризиків і підготовці може здійснюватися лише за погодженням з відповідними державами-членами. Що стосується спільних операцій і пілотних проектів, участь спостерігачів підлягає погодженню з державою-членом здійснення заходів. Детальні правила участі спостерігачів повинні бути включені в оперативний план. Перш ніж брати участь, такі спостерігачі повинні пройти відповідну підготовку від Агенції.

2. За згодою відповідних держав-членів Агенція може запросити спостерігачів з третіх країн до участі в її діяльності на зовнішніх кордонах, операціях повернення, втручаннях, пов’язаних із поверненням, і підготовці, як зазначено у статті 62, тією мірою, якою їх присутність відповідає цілям цієї діяльності, може сприяти поліпшенню співпраці та обміну найкращими практиками та не впливає на загальну безпеку цієї діяльності чи безпеку громадян третьої країни. Детальні правила участі спостерігачів повинні бути включені в оперативний план. Перш ніж брати участь, такі спостерігачі повинні пройти відповідну підготовку від Агенції. Вони повинні дотримуватися кодексів поведінки Агенції під час участі в її діяльності.

3. Агенція повинна гарантувати, що присутність спостерігачів не становить ризику, пов’язаного з дотриманням фундаментальних прав.

Агенція бере на себе управління онлайновою системою підроблених і справжніх документів (FADO), створеною відповідно до Спільних дій 98/700/ЮВС.

1. Європейська прикордонна і берегова охорона повинна гарантувати захист фундаментальних прав під час виконання своїх завдань за цим Регламентом згідно із правом Союзу, зокрема Хартією, і відповідним міжнародним правом, у тому числі Конвенцією про статус біженців від 1951 року і Протоколом до неї від 1967 року, Конвенцією про права дитини і зобов’язаннями, пов’язаними з доступом до міжнародного захисту, зокрема принципом заборони примусового видворення чи примусового повернення.

З цією метою Агенція, на основі інформації працівника з питань фундаментальних прав і його схвалення, повинна розробити, реалізувати та надалі розвивати стратегію та план дій щодо фундаментальних прав, у тому числі дієвий механізм моніторингу за дотриманням фундаментальних прав у всій діяльності Агенції.

2. Під час виконання своїх завдань Європейська прикордонна і берегова охорона повинна забезпечити, щоб жодна особа, з порушенням принципу заборони примусового видворення чи примусового повернення, не була примушена висадитися, в’їхати або не була ввезена у країну або іншим чином передана або повернута органам країни, у якій, між іншим, існує серйозний ризик того, що він або вона будуть піддані смертній карі, тортурам, переслідуванню або іншому нелюдському чи принизливому поводженню чи покаранню, або існує загроза його або її життю чи свободі через його або її расу, релігію, громадянство, сексуальну орієнтацію, належність до певної соціальної групи чи політичні погляди, або в якій існує ризик вислання, виселення, екстрадиції або повернення в іншу країну з порушенням принципу заборони примусового видворення чи примусового повернення.

3. Під час виконання своїх завдань Європейська прикордонна і берегова охорона повинна враховувати особливі потреби дітей, неповнолітніх без супроводу, осіб з інвалідністю, жертв торгівлі людьми, осіб, які потребують медичної допомоги, осіб, які потребують міжнародного захисту, осіб, що зазнали лиха на морі, та інших осіб, які перебувають в особливо вразливій ситуації, і повинна задовольняти такі потреби в межах своїх повноважень. Європейська прикордонна і берегова охорона у всій своїй діяльності повинна приділяти особливу увагу правам дітей та забезпечувати дотримання найкращих інтересів дитини.

4. Під час виконання своїх завдань, у відносинах з державами-членами та у співпраці з третіми країнами Агенція повинна враховувати звіти консультативного форуму, зазначеного у статті 108, а також звіти працівника з питань фундаментальних прав.

1. Агенція, у співпраці з консультативним форумом, повинна розробити та надалі розвивати кодекс поведінки, який застосовуватиметься до всіх операцій прикордонного контролю, координованих Агенцією, і всіх осіб, які беруть участь у діяльності Агенції. У кодексі поведінки повинні встановлюватися процедури, покликані гарантувати принципи верховенства права та дотримання фундаментальних прав з особливою увагою до вразливих осіб, у тому числі дітей, неповнолітніх без супроводу та інших осіб, що перебувають у вразливому становищі, а також осіб, які потребують міжнародного захисту.

2. Агенція, у співпраці з консультативним форумом, повинна розробити та надалі розвивати кодекс поведінки для операцій повернення та втручань, пов’язаних із поверненням, який застосовуватиметься під час усіх операцій повернення та втручань, пов’язаних із поверненням, координованих або організованих Агенцією. У такому кодексі поведінки повинні описуватися спільні стандартизовані процедури для спрощення організації операцій повернення та втручань, пов’язаних із поверненням, і він повинен забезпечувати гуманне повернення з повним дотриманням фундаментальних прав, зокрема принципів людської гідності, заборони катувань та нелюдського чи принизливого поводження чи покарання, права на свободу та безпеку, права на захист персональних даних і відсутності дискримінації.

3. У кодексі поведінки щодо повернення, зокрема, повинна приділятися увага зобов’язанням держав-членів щодо забезпечення дієвої системи моніторингу примусового повернення, як визначено у статті 8(6) Директиви 2008/115/ЄС, і стратегії щодо фундаментальних прав.

1. Члени команд повинні мати здатність виконувати завдання та здійснювати повноваження прикордонного контролю та повернення, а також ті, які необхідні для реалізації цілей Регламенту (ЄС) № 656/2014, Регламенту (ЄС) № 2016/399 та Директиви 2008/115/ЄС.

2. Виконання завдань та здійснення повноважень членами команд, зокрема тих, що вимагають виконавчих повноважень, потребує дозволу держави-члена здійснення заходів на її території, а також регулюється чинним правом Союзу, національним чи міжнародним правом, зокрема Регламентом (ЄС) № 656/2014, як описано в оперативних планах, зазначених у статті 38.

3. Виконуючи свої завдання та здійснюючи свої повноваження, члени команд повинні забезпечувати повне дотримання фундаментальних прав, права Союзу, міжнародного та національного права держави-члена здійснення заходів.

4. Без обмеження статті 95(1) щодо штатного персоналу, члени команд повинні виконувати завдання та здійснювати повноваження лише за інструкціями та, як правило, у присутності прикордонників або персоналу, залученого до виконання завдань, пов’язаних із поверненням, з держави-члена здійснення заходів. Держава-член здійснення заходів може уповноважити членів команд діяти від її імені.

5. Держава-член здійснення заходів може повідомляти про інциденти, пов’язані з недотриманням оперативного плану членами команд, у тому числі ті, що пов’язані з фундаментальними правами, Агенції через координатора для можливих подальших дій, що можуть включати дисциплінарні заходи.

6. Працівники штатного персоналу, які є членами команд, повинні носити уніформу постійного корпусу під час виконання своїх завдань та здійснення своїх повноважень. Члени команд, яких держави-члени відкомандировують довгостроково або короткостроково, повинні носити власну уніформу під час виконання своїх завдань та здійснення своїх повноважень.

Як відступ від першого підпараграфа цього параграфа, у рішенні правління, зазначеному у пункті (a) статті 54(4), повинні бути вказані профілі, на які не поширюється обов’язок носити уніформу через особливий характер оперативної діяльності.

Усі члени команд повинні носити видимий персональний ідентифікатор та синю нарукавну пов’язку з розпізнавальними знаками Союзу й Агенції на своїй уніформі, що ідентифікують їх як учасників спільної операції, розгортання групи підтримки регулювання міграції, пілотного проекту, швидкого прикордонного втручання, операції повернення або втручання, пов’язаного з поверненням. Для цілей ідентифікації в національних органах держави-члена здійснення заходів члени команд повинні завжди мати при собі документ про акредитацію, який вони повинні пред’являти на вимогу.

Дизайн та специфікації уніформи штатного персоналу встановлюються за рішенням правління на основі пропозиції виконавчого директора після отримання висновку Комісії.

7. Для персоналу, відкомандированого до Агенції або направленого з держави-члена на короткий строк, можливість носити та використовувати службову зброю, боєприпаси та обладнання регулюється національним правом рідної держави-члена.

Здатність працівників штатного персоналу, які направлені як члени команд, носити та використовувати службову зброю, боєприпаси та обладнання, регулюється в рамкам та детально викладеними правилам, встановленими у цій статті та Додатку V.

З метою імплементації цього параграфа виконавчий директор може уповноважити штатний персонал носити та використовувати зброю згідно з правилами, ухваленими правлінням, відповідно до пункту (b) статті 55(5).

8. Члени команд, у тому числі штатний персонал, повинні бути уповноважені державою-членом здійснення заходів, залежно від відповідних профілів, на виконання завдань під час розгортання, що вимагають застосування сили, у тому числі носіння та використання службової зброї, боєприпасів та обладнання, і повинні отримати згоду від рідної держави-члена або, для штатного персоналу, від Агенції. Застосування сили, у тому числі носіння та використання службової зброї, боєприпасів та обладнання, повинне здійснюватися згідно з національним правом держави-члена здійснення заходів та у присутності прикордонників держави-члена здійснення заходів. Держава-член здійснення заходів може, за згодою рідної держави-члена або Агенції, залежно від випадку, дозволити членам команд застосовувати силу на її території за відсутності прикордонників держави-члена ведення діяльності.

Держава-член здійснення заходів може заборонити носити певну службову зброю, боєприпаси та обладнання за умови, що її власне право передбачає таку ж заборону для власних прикордонників або персоналу, залученого до виконання завдань, пов’язаних із поверненням. Перед направленням членів команд держава-член здійснення заходів повинна повідомити Агенцію про дозволену службову зброю, боєприпаси та обладнання і про умови їх використання. Агенція повинна надати цю інформацію державам-членам.

9. Службова зброя, боєприпаси та обладнання можуть використовуватися для законної самооборони та законного захисту членів команд або інших осіб згідно з національним правом держави-члена здійснення заходів згідно з відповідними принципами міжнародного права в галузі прав людини та Хартії.

10. Для цілей цього Регламенту держава-член здійснення заходів повинна уповноважити членів команд направляти запити до баз даних Союзу, запити до яких є необхідними для досягнення оперативних цілей, визначених в оперативному плані для перевірок на кордоні, нагляду за кордонами та повернення, через їхні національні інтерфейси або інші форми доступу, передбачені правовими актами Союзу, на підставі яких створюються такі бази даних, залежно від випадку. Держава-член здійснення заходів може також уповноважити членів команд направляти запити до її національних базах даних, якщо це необхідно для тієї самої мети. Держави-члени повинні забезпечити, щоб такий доступ до баз даних був ефективним та результативним. Члени команд повинні запитувати лише дані, які суворо необхідні для виконання їхніх завдань та здійснення їхніх повноважень. Перед направленням членів команд держава-член ведення діяльності повинна повідомити Агенцію про національні бази даних і бази даних Союзу, до яких можна направити запит. Агенція повинна надати цю інформацію всім державам-членам, які беруть участь у направленні.

Такі запити повинні направлятися згідно з правом Союзу в галузі захисту даних та національним правом у галузі захисту даних держави-члена здійснення заходів.

11. Рішення про відмову у в’їзді згідно зі статтею 14 Регламенту (ЄС) № 2016/399 та рішення про відмову у видачі віз на кордоні згідно зі статтею 35 Регламенту (ЄС) № 810/2009 повинні ухвалюватися лише прикордонниками держави-члена здійснення заходів або членами команд, якщо вони уповноважені державою-членом здійснення заходів діяти від її імені.

1. Агенція, у співпраці з державою-членом здійснення заходів, повинна видати членам команд документ офіційною мовою держави-члена здійснення заходів та іншою офіційною мовою установ Союзу з метою їх ідентифікації та підтвердження їх права на виконання завдань і здійснення повноважень, як зазначено у статті 82. У цьому документі повинні бути вказані такі характеристики кожного члена команд:

(a) повне ім’я та громадянство;

(b) звання або назва посади;

(c) нещодавня оцифрована фотографія; та

(d) завдання, які особа уповноважена виконувати під час направлення.

2. Документ повертається Агенції після завершення кожної спільної операції, розгортання команд підтримки регулювання міграції, пілотного проекту, швидкого прикордонного втручання, операції повернення чи втручання, пов’язаного з поверненням.

1. Без обмеження статті 95, коли члени команд працюють у державі-члені здійснення заходів, така держава-член несе відповідальність згідно зі своїм національним правом за будь-яку шкоду, заподіяну членами команд під час їхніх операцій.

2. Якщо така шкода була заподіяна внаслідок грубої недбалості або умисних протиправних дій членів команд, відкомандированих або направлених державами-членами, держава-член здійснення заходів може вимагати від рідної держави-члена відшкодувати їй будь-які суми, виплачені державою-членом здійснення заходів потерпілим або особам, які мають право отримувати такі суми від імені потерпілих.

Якщо така шкода була заподіяна внаслідок грубої недбалості або умисних протиправних дій штатного персоналу, держава-член здійснення заходів може вимагати від Агенції відшкодувати їй будь-які суми, які держава-член здійснення заходів сплатила потерпілим або особам, які мають право отримувати такі суми від імені потерпілих. Це не обмежує жодні позови до Суду Європейського Союзу (далі - "Суд") проти Агенції згідно із статтею 98.

3. Без обмеження здійснення своїх прав стосовно третіх осіб, кожна держава-член відмовляється від своїх претензій до держави-члена здійснення заходів або будь-якої іншої держави-члена щодо відшкодування будь-якої заподіяної їй шкоди, за винятком випадків грубої недбалості чи умисних протиправних дій

4. Будь-які спори між державами-членами або між державами-членами й Агенцією, що стосуються застосування параграфів 2 і 3 цієї статті, які не можуть бути вирішені між ними шляхом переговорів, повинні бути передані до Суду.

5. Без обмеження здійснення її прав стосовно третіх осіб, на Агенцію покладаються витрати, пов’язані з пошкодженням її обладнання в ході розгортання, за винятком випадків грубої недбалості чи умисних протиправних дій.

Без обмеження статті 95, під час спільної операції, пілотного проекту, розгортання команди підтримки регулювання міграції, швидкого прикордонного втручання, операції повернення або втручання, пов’язаного з поверненням, до членів команд на території держави-члена здійснення заходів, у тому числі штатного персоналу, має бути таке саме ставлення, як до посадових осіб держави-члена здійснення заходів, щодо будь-яких кримінальних правопорушень, які можуть бути вчинені проти них або ними.

1. Агенція застосовує Регламент (ЄС) № 2018/1725 під час опрацювання персональних даних.

2. Правління повинне ухвалити внутрішні правила щодо застосування Агенцією Регламенту (ЄС) № 2018/1725, а також правила щодо старшого спеціаліста з питань захисту даних Агенції.

Агенція може, згідно зі статтею 25 Регламенту (ЄС) № 2018/1725, ухвалити внутрішні правила, що обмежують застосування статей 14-22, 35 та 36 зазначеного Регламенту. Зокрема, для виконання своїх завдань у сфері повернення Агенція може передбачити внутрішні правила, що обмежують застосування таких положень у кожному конкретному випадку, оскільки застосування таких положень може поставити під загрозу процедури повернення. Такі обмеження повинні поважати суть фундаментальних прав і свобод, бути необхідними та пропорційними переслідуваним цілям і містити спеціальні положення, якщо доцільно, як зазначено у статті 25(2) Регламенту (ЄС) № 2018/1725.

3. Агенція може передавати персональні дані, зазначені у статтях 49, 88 та 89, третій країні або міжнародній організації згідно з главою V Регламенту (ЄС) № 2018/1725 тією мірою, якою така передача необхідна для виконання завдань Агенції. Агенція повинна забезпечити, щоб персональні дані, передані третій країні або міжнародній організації, опрацьовувалися лише для тієї мети, для якої вони були надані. Агенція повинна вказати, на момент передачі персональних даних до третьої країни або до міжнародної організації, будь-які загальні або спеціальні обмеження доступу до цих даних або їх використання, у тому числі щодо передачі, видалення або знищення. Якщо такі обмеження виявляться необхідними після передачі персональних даних, Агенція повинна повідомити про це третю країну або міжнародну організацію. Агенція повинна гарантувати, що третя країна або міжнародна організація дотримується таких обмежень.

4. Передача персональних даних третім країнам не повинна обмежувати права осіб, які звернулися із заявою про міжнародний захист, і осіб, що користуються міжнародним захистом, зокрема, щодо заборони примусового видворення чи примусового повернення та заборони розголошувати чи отримувати інформацію, визначену у статті 30 Директиви Європейського Парламенту і Ради 2013/32/ЄС (- 43).

5. Держави-члени й Агенція, у відповідних випадках, повинні забезпечити, щоб інформація, яка передається або розголошується третім країнам згідно із цим Регламентом, надалі не передавалася іншим третім країнам або третім особам. Відповідні положення повинні бути включені до будь-якої угоди або домовленості, укладеної з третьою країною, що передбачає обмін інформацією.

1. Агенція може опрацьовувати персональні дані лише для таких цілей:

(a) виконання своїх завдань щодо організації та координації спільних операцій, пілотних проектів, швидких прикордонних втручань та в рамках команд підтримки регулювання міграції, як зазначено у статтях 37-40;

(b) виконання своїх завдань щодо підтримки держав-членів та третіх країн у здійсненні заходів перед поверненням, заходів, пов’язаних із поверненням, експлуатації систем управління поверненням, а також координації або організації операцій повернення та надання технічної та оперативної допомоги державам-членам і третім країнам згідно зі статтею 48;

(c) сприяння обміну інформацією з державами-членами, Комісією, EEAS і такими органами, офісами та агентствами Союзу і міжнародними організаціями: EASO, Супутниковим центром Європейського Союзу, EFCA, EMSA, EASA та менеджером мережі EATMN згідно зі статтею 88;

(d) сприяння обміну інформацією з правоохоронними органами держав-членів, Європолом або Євроюстом згідно зі статтею 90;

(e) аналізу ризиків Агенцією згідно зі статтею 29;

(f) виконання своїх завдань у рамках EUROSUR згідно зі статтею 89;

(g) функціонування системи FADO згідно зі статтею 79;

(h) адміністративних завдань.

2. Держави-члени та їх правоохоронні органи, Комісія, EEAS і органи, офіси та агентства Союзу та міжнародні організації, зазначені в пунктах (c) та (d) параграфа 1, які надають Агенції персональні дані, повинні визначити ціль або цілі, для яких ці дані повинні опрацьовуватися, як зазначено у параграфі 1. Агенція може ухвалити рішення у кожному конкретному випадку опрацьовувати такі персональні дані з іншою метою, яка також підпадає під дію параграфа 1, лише у разі, якщо раніше було встановлено, що таке опрацювання сумісне з початковою метою, для якої були зібрані дані та за наявності дозволу надавача персональних даних. Агенція повинна вести письмовий облік результатів оцінювання сумісності для кожного конкретного випадку.

3. Агенція, держави-члени та їх правоохоронні органи, Комісія, EEAS, а також органи, офіси та агентства Союзу та міжнародні організації, зазначені у пунктах (c) та (d) параграфа 1, можуть вказати, на момент передачі персональних даних, будь-які загальні та спеціальні обмеження доступу до цих даних або використання таких даних, у тому числі, щодо передачі, видалення або знищення таких даних. Якщо такі обмеження виявляться необхідними лише після передачі персональних даних, вони повинні повідомити про це одержувачів. Одержувачі повинні дотримуватися таких обмежень.

1. Перед кожною спільною операцією, операцією повернення, втручанням, пов’язаним із поверненням, пілотним проектом, швидким прикордонним втручанням та розгортанням команди підтримки регулювання міграції, Агенція та держава-член здійснення заходів повинні чітко визначити відповідальність за виконання обов’язків щодо захисту даних. Якщо Агенція та держава-член здійснення спільно визначають ціль та способи опрацювання, вони повинні спільно виступати в ролі розпорядників шляхом укладання між ними домовленості.

Для цілей, зазначених у пунктах (a), (b), (c), (e) та (f) статті 87(1), Агенція повинна опрацьовувати лише вказані нижче категорії персональних даних, зібраних державами-членами, членами команд, персоналом або EASO, які були передані їй у контексті спільних операцій, операцій повернення, втручань, пов’язаних із поверненням, пілотних проектів, швидких прикордонних втручань і розгортання команди підтримки регулювання міграції:

(a) персональні дані осіб, які перетинають зовнішні кордони без дозволу;

(b) персональні дані, необхідні для підтвердження особи та громадянства третьої країни у рамках заходів, пов’язаних із поверненням, у тому числі переліки пасажирів;

(c) номерні знаки, ідентифікаційні номери транспортних засобів, номери телефонів або ідентифікаційні номери суден і пізнавальні індекси повітряних суден, які пов’язані з особами, зазначеними в пункті (a), і які необхідні для аналізу маршрутів та методів, що використовуються для незаконної імміграції.

2. Персональні дані, зазначені у параграфі 1, можуть опрацьовуватися Агенцією у таких випадках:

(a) якщо передача цих даних органам відповідних держав-членів, які відповідають за прикордонний контроль, міграцію, надання притулку або повернення, або відповідним органам, офісам та агентствам Союзу необхідна цим органам чи органам, офісам та агентствам Союзу для виконання своїх завдань згідно з правом Союзу та національним правом;

(b) якщо передача цих даних органам відповідних держав-членів, відповідним органам, офісам та агентствам Союзу, третім країнам повернення або міжнародним організаціям необхідна для ідентифікації громадян третьої країни, отримання проїзних документів та забезпечення або підтримки повернення;

(c) якщо це необхідно для підготовки аналізу ризиків.

1. Якщо національна ситуаційна картина вимагає опрацювання персональних даних, ці дані повинні опрацьовуватися згідно з Регламентом (ЄС) № 2016/679 та, якщо застосовно, Директивою (ЄС) 2016/680. Кожна держава-член повинна призначити орган, який вважатиметься розпорядником у розумінні пункту 7 статті 4 Регламенту (ЄС) № 2016/679 або пункту (8) статті 3 Директиви (ЄС) 2016/680, відповідно, і який нестиме основну відповідальність за опрацювання персональних даних цією державою-членом. Кожна держава-член повинна повідомити Комісії інформацію про такий орган.

2. Ідентифікаційні номери суден і пізнавальні індекси повітряних суден є виключними персональними даними, до яких дозволено отримувати доступ в європейських ситуаційних та конкретних ситуаційних картинах та службах об’єднання даних EUROSUR.

3. Якщо опрацювання інформації в EUROSUR у виняткових випадках вимагає опрацювання персональних даних, інших ніж ідентифікаційні номери суден і пізнавальні індекси повітряних суден, будь-яке таке опрацювання повинне суворо обмежуватися тим, що необхідно для цілей EUROSUR згідно зі статтею 18.

4. Будь-який обмін персональними даними з третіми країнами в рамках EUROSUR повинен суворо обмежуватися тим, що абсолютно необхідно для цілей цього Регламенту. Він повинен здійснюватися, відповідно до глави V Регламенту (ЄС) № 2018/1725, Агенцією та державами-членами, згідно з главою V Регламенту (ЄС) № 2016/679, главою V Директиви (ЄС) 2016/680, залежно від випадку, а також відповідними національними положеннями у сфері захисту даних, що транспонують зазначену Директиву.

5. Забороняється будь-який обмін інформацією згідно зі статтями 72(2), 73(3) та 74(3), який надає третій країні дані, що можуть бути використані для ідентифікації осіб чи груп осіб, заяви яких про надання доступу до міжнародного захисту перебувають на стадії розгляду або для яких існує серйозний ризик тортур, нелюдського чи принизливого поводження чи покарання або будь-якого іншого порушення фундаментальних прав.

6. Держави-члени й Агенція повинні вести облік діяльності з опрацювання згідно зі статтею 30 Регламенту (ЄС) № 2016/679, статтею 24 Директиви (ЄС) 2016/680 та статтею 31 Регламенту (ЄС) № 2018/1725, залежно від випадку.

1. Якщо Агенція, виконуючи свої завдання згідно з пунктом (q) статті 10(1) цього Регламенту, опрацьовує персональні дані, які вона зібрала в ході моніторингу міграційних потоків, аналізу ризиків або в ході операцій з ідентифікації підозрюваних у транскордонній злочинності, вона повинна опрацьовувати такі персональні дані згідно з главою IX Регламенту (ЄС) № 2018/1725. Персональні дані, що опрацьовуються для цієї мети, у тому числі, номерні знаки, ідентифікаційні номери транспортних засобів, номери телефонів та ідентифікаційні номери суден або пізнавальні індекси повітряних суден, які пов’язані з такими особами, повинні стосуватися фізичних осіб, щодо яких компетентні органи держав-членів, Європол, Євроюст або Агенція мають обґрунтовану підозру у причетності до транскордонної злочинності. Такі персональні дані можуть включати персональні дані потерпілих або свідків, якщо такі персональні дані доповнюють персональні дані підозрюваних, опрацьовані Агенцією згідно з цією статтею.

2. Агенція повинна обмінюватися персональними даними, зазначеними в параграфі 1 цієї статті, тільки з:

(a) Європолом або Євроюстом, якщо вони суворо необхідні для здійснення відповідних повноважень і відповідно до статті 68;

(b) компетентними правоохоронними органами держав-членів, якщо вони суворо необхідні цим органам з метою запобігання тяжким транскордонним злочинам, їх виявлення, розслідування або переслідування.

1. Агенція повинна видаляти персональні дані, як тільки вони передані компетентним органам держав-членів, іншим органам, офісам та агентствам Союзу, зокрема EASO, або третім країнам або міжнародним організаціям чи використані для підготовки аналізу ризиків. У будь-якому разі строк зберігання не повинен перевищувати 90 днів з дати збору таких даних. Дані повинні бути знеособлені в результатах аналізу ризиків.

2. Персональні дані, які опрацьовуються з метою виконання завдань, пов’язаних із поверненням, повинні бути видалені, як тільки досягається мета, заради якої вони були зібрані, але не пізніше ніж через 30 днів після виконання цих завдань.

3. Оперативні персональні дані, які опрацьовуються для цілей статті 90, повинні бути видалені, як тільки Агенція досягне мети, заради якої вони були зібрані. Агенція повинна постійно перевіряти необхідність зберігання таких даних, зокрема персональних даних потерпілих і свідків. У будь-якому разі Агенція повинна перевіряти необхідність зберігання таких даних не пізніше ніж через три місяці після початку первинного опрацювання таких даних та кожні шість місяців після цього. Агенція повинна ухвалити рішення щодо продовження зберігання персональних даних, зокрема персональних даних потерпілих і свідків, до наступної перевірки тільки у разі, якщо таке зберігання все ще необхідне для виконання завдань Агенції згідно зі статтею 90.

4. Ця стаття не застосовується до персональних даних, зібраних у контексті системи FADO.

1. Агенція повинна ухвалити власні правила безпеки на основі принципів і правил, встановлених у правилах безпеки Комісії для захисту секретної інформації Європейського Союзу (EUCI) та чутливої несекретної інформації, у тому числі, між іншим, положення щодо обміну такою інформацією з третіми країнами, а також її опрацювання та зберігання, як визначено у Рішеннях Комісії (ЄС, Євратом) 2015/443 (- 44) та (ЄС, Євратом) 2015/444 (- 45). Будь-яка адміністративна домовленість щодо обміну секретною інформацією з відповідними органами третьої країни або, за відсутності такої домовленості, будь-яке виняткове надання EUCI цим органам у кожному конкретному випадку потребує попереднього схвалення Комісією.

2. Правління повинне ухвалити правила безпеки Агенції після схвалення Комісією. Оцінюючи пропоновані правила безпеки, Комісія повинна забезпечити їх сумісність із Рішеннями (ЄС, Євратом) 2015/443 та (ЄС, Євратом) 2015/444.

3. Секретність інформації не перешкоджає її наданню Європейському Парламенту. Передавання й опрацювання інформації та документів, які передаються Європейському Парламенту згідно із цим Регламентом, повинні здійснюватися згідно з правилами передавання й опрацювання секретної інформації, що застосовуються між Європейським Парламентом і Комісією.