Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 2019/1896 від 13 листопада 2019 року про Європейську прикордонну і берегову охорону та скасування Регламенту (ЄС) № 1052/2013 та Регламенту (ЄС) № 2016/1624

(ac) надавати необхідну допомогу для розроблення спільного середовища обміну інформацією, включно із взаємодійністю систем, у відповідних випадках;

(ad) дотримуватися високих стандартів управління кордонами, що дозволяють забезпечити прозорість та громадський контроль у повному дотриманні застосовного права та забезпечують дотримання, захист та заохочення фундаментальних прав;

(ae) здійснювати адміністрування та експлуатацію онлайнової системи фальшивих і автентичних документів, зазначеної у статті 79, а також підтримувати держави-члени шляхом сприяння виявленню підробки документів;

(af) виконувати завдання та обов’язки, покладені на Агенцію згідно з Регламентом Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 2018/1240 (- 37), і забезпечити створення та діяльність Центрального підрозділу ETIAS згідно зі статтею 7 цього Регламенту;

(ag) допомагати державам-членам у спрощенні перетину особами зовнішніх кордонів.

2. Агенція повинна надавати інформацію про питання, що належать до її компетенції. Вона повинна надавати громадськості точну, детальну, своєчасну та всебічну інформацію про свою діяльність.

Така комунікація не повинна завдавати шкоди завданням, зазначеним у параграфі 1 цієї статті, і, зокрема, не повинна розкривати оперативну інформацію, що, у разі оприлюднення, ставить під загрозу досягнення мети операцій. Агенція повинна здійснювати таку комунікацію без обмеження статті 92 та згідно з відповідними планами комунікації та розповсюдження інформації, ухваленими правлінням у тісній співпраці, у відповідних випадках, з іншими органами, офісами та агентствами.

На Агентство, національні органи, відповідальні за управління кордонами, у тому числі працівники берегової охорони тією мірою, якою вони виконують завдання прикордонного контролю, національні органи, відповідальні за повернення, поширюється обов’язок добросовісної співпраці та обов’язок обмінюватися інформацією.

1. Для виконання завдань, покладених на них цим Регламентом Агенція, національні органи, відповідальні за управління кордонами, у тому числі працівники берегової охорони тією мірою, якою вони виконують завдання прикордонного контролю, і національні органи, відповідальні за повернення, згідно із цим Регламентом та іншими відповідними актами права Союзу та національного права щодо обміну інформацією, обмінюються усією необхідною своєчасною та достовірною інформацією.

2. Агенція повинна вживати відповідних заходів для сприяння обміну інформацією, що стосується її завдань, з Комісією та державами-членами.

Якщо інформація є важливою для виконання її завдань, Агенція повинна обмінюватися цією інформацією з іншими відповідними органами, офісами та агентствами Союзу для цілей аналізу ризиків, збору статистичних даних, оцінювання ситуації у третіх країнах, навчання та надання підтримки державам-членам у плануванні дій у разі надзвичайних ситуацій. З цією метою між органами, офісами та агентствами Союзу повинні бути розроблені необхідні інструменти та структури.

3. Агенція повинна вживати всіх необхідних заходів для сприяння обміну інформацією, що стосується її завдань, з Ірландією та Великою Британією, якщо така інформація стосується діяльності, у якій вони беруть участь згідно із статтею 70 та статтею 100(5).

1. Кожна держава-член повинна призначити національний контактний пункт для зв’язку з Агенцією з усіх питань, пов’язаних із діяльністю Агенції, без обмеження ролі національних координаційних центрів. Національні контактні пункти повинні бути постійно на зв’язку та забезпечувати своєчасне розповсюдження всієї інформації від Агенції серед усіх відповідних органів у відповідній державі-члені, зокрема серед членів правління та національних координаційних центрів.

2. Держави-члени можуть призначити до двох працівників, які представляють їхній національний контактний пункт і будуть приставлені до Агенції як зв’язкові офіцери. Зв’язкові офіцери повинні сприяти комунікації між національним контактним пунктом і Агенцією та можуть, за необхідності, відвідувати відповідні засідання.

3. Агенція повинна забезпечити зв’язкових офіцерів необхідними приміщеннями у своїй штаб-квартирі та належною підтримкою для виконання їхніх завдань. Усі інші витрати, які виникають у зв’язку з відкомандируванням зв’язкових офіцерів, повинні покриватися державою-членом. Правління повинне визначити правила та умови відкомандирування, а також правила щодо надання належної підтримки.

1. Агенція повинна створити та здійснювати технічне обслуговування комунікаційної мережі, щоб забезпечити комунікаційні й аналітичні інструменти та уможливити обмін чутливою несекретною та секретною інформацією у безпечний спосіб та в режимі майже реального часу з національними координаційними центрами та між ними.

Будь-яка система або застосунок, що використовує комунікаційну мережу, повинні відповідати праву Союзу у сфері захисту даних упродовж усього строку їх експлуатації.

Комунікаційна мережа повинна працювати 24 години на добу та сім днів на тиждень і повинна уможливлювати:

(a) двосторонній та багатосторонній обмін інформацією в режимі майже реального часу;

(b) аудіо- та відеоконференції;

(c) безпечне використання, зберігання, передавання та опрацювання чутливої несекретної інформації;

(d) безпечне оброблення, зберігання, передавання та опрацювання інформації ЄС аж до ступеня секретності "CONFIDENTIEL UE/EU CONFIDENTIAL" або еквівалентних національних ступенів секретності, із забезпеченням того, що секретна інформація обробляється, зберігається, передається та опрацьовується в окремій та належним чином акредитованій частині комунікаційної мережі.

2. Агенція повинна надавати технічну підтримку та забезпечувати, щоб комунікаційна мережа була постійно доступна та могла підтримувати інформаційно-комунікаційну систему, керовану Агенцією.

1. Агенція може вживати всіх необхідних заходів для сприяння обміну інформацією, що стосується її завдань, з Європейським Парламентом, Радою, Комісією, державами-членами та, у відповідних випадках, з іншими установами Союзу, а також органами, офісами та агентствами Союзу, міжнародними організаціями, переліченими у статті 68 (1), а також із третіми країнами, як зазначено у статті 71.

2. Агенція повинна розробити, розгорнути та здійснювати експлуатацію інформаційної системи, яка здатна здійснювати обмін секретною та чутливою несекретною інформацією з учасниками, зазначеними у параграфі 1 цієї статті, а також обмін персональними даними, зазначеними у статтях 86-91 згідно зі статтею 92.

3. Агенція повинна розгортати інформаційні системи, зазначені в параграфі 2 цієї статті, в комунікаційній мережі, зазначеній у статті 14, у відповідних випадках.

Агенція повинна розробити технічні стандарти у співпраці з державами-членами щоб:

(a) з’єднати комунікаційну мережу, зазначену у статті 14, з національними мережами, які використовуються для складання національних ситуаційних картин, зазначених у статті 25, та іншими відповідними інформаційними системами для цілей цього Регламенту;

(b) розробляти та встановлювати інтерфейси між відповідними системами обміну інформацією та програмами Агенції та держав-членів для цілей цього Регламенту;

(c) передавати ситуаційні картини та, у відповідних випадках, спеціальні ситуаційні картини, як зазначено у статті 27, а також забезпечувати зв’язок між відповідними підрозділами та центрами компетентних національних органів і з командами, розгорнутими Агенцією, використовуючи різні засоби зв’язку, такі як супутниковий зв’язок та радіомережі;

(d) звітувати про стан власних активів, якнайповніше використовуючи технологічні досягнення системи супутникової навігації, створеної в рамках програми "Галілео" згідно з Регламентом Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1285/2013 (- 38).

Держави-члени повинні забезпечити через свій національний координаційний центр і під наглядом компетентних національних органів, щоб їхні національні органи, агентства та інші органи при використанні комунікаційної мережі, зазначеної у статті 14, і систем обміну інформацією Агенції:

(a) мали належний та постійний доступ до відповідних систем та мереж Агенції або до підключених до них систем та мереж;

(b) дотримувалися відповідних технічних стандартів, зазначених у статті 16;

(c) застосовували правила та стандарти безпеки, еквівалентні тим, які застосовуються Агенцією для опрацювання секретної інформації;

(d) обмінювались чутливою несекретною та секретною інформацією, опрацьовували та зберігали її згідно із статтею 92.

Цим Регламентом утворено EUROSUR як інтегровану систему для обміну інформацією та оперативної співпраці в межах Європейської прикордонної і берегової охорони для поліпшення ситуаційної обізнаності та підвищення спроможності реагувати для цілей управління кордонами, а також для виявлення, запобігання та боротьби з незаконною імміграцією та транскордонною злочинністю та сприяння захисту та збереженню життя мігрантів.

1. EUROSUR повинна використовуватися для перевірок на кордоні на уповноважених пунктах пропуску через кордон та для нагляду за зовнішніми наземними, морськими та повітряними кордонами, а також для моніторингу, виявлення, ідентифікації, відстеження, запобігання та перехоплення осіб при несанкціонованому перетині кордону з метою виявлення, запобігання та боротьби з незаконною імміграцією та транскордонною злочинністю та сприяння захисту та збереженню життя мігрантів.

2. EUROSUR не використовується для жодних правових чи адміністративних заходів, здійснюваних після того, як компетентні органи держави-члена виявили випадки транскордонної злочинності чи перехопили осіб при несанкціонованому перетині зовнішніх кордонів.

1. Держави-члени й Агенція повинні використовувати EUROSUR для обміну інформацією та для співпраці у сфері прикордонного контролю з урахуванням існуючих механізмів обміну інформацією та співпраці. EUROSUR складається з таких компонентів:

(a) національні координаційні центри, як зазначено у статті 21;

(b) національні ситуаційні картини, як зазначено у статті 25;

(c) європейська ситуаційна картина, як зазначено у статті 26, у тому числі інформація про ділянки зовнішнього кордону з відповідними рівнями впливу;

(d) спеціальні ситуаційні картини, як зазначено у статті 27;

(e) служби об’єднання даних EUROSUR, як зазначено у статті 28;

(f) інтегроване планування, як зазначено у статті 9.

2. Національні координаційні центри повинні надавати Агенції, через комунікаційну мережу, зазначену у статті 14, і відповідні системи, інформацію про їх національні ситуаційні картини та, у відповідних випадках, про спеціальні ситуаційні картини, яка необхідна для створення та підтримки європейської ситуаційної картини.

3. Агенція повинна надавати національним координаційним центрам, через комунікаційну мережу, необмежений доступ до спеціальних ситуаційних картин та до європейської ситуаційної картини 24 години на добу і сім днів на тиждень.

1. Кожна держава-член повинна призначити, адмініструвати та підтримувати національний координаційний центр, який повинен координувати діяльність усіх органів, відповідальних за контроль за зовнішніми кордонами на національному рівні, а також обмінюватися інформацією з ним та з іншими національними координаційними центрами й Агенцією. Кожна держава-член повинна повідомити про створення свого національного координаційного центру Комісію, яка повинна невідкладно повідомити про це інших держав-членів і Агенцію.

2. Без обмеження статті 13 і в рамках EUROSUR, національний координаційний центр є єдиним контактним пунктом для обміну інформацією та співпраці з іншими національними координаційними центрами та з Агенцією.

3. Національні координаційні центри повинні:

(a) забезпечувати своєчасний обмін інформацією та своєчасну співпрацю між усіма національними органами, відповідальними за контроль за зовнішніми кордонами на національному рівні, а також з іншими національними координаційними центрами й Агенцією;

(b) забезпечувати своєчасний обмін інформацією з органами з питань пошуково-рятувальних робіт, правопорядку, надання притулку й імміграції та управляти розповсюдженням відповідної інформації на національному рівні;

(c) сприяти ефективному та дієвому управлінню ресурсами та персоналом;

(d) встановлювати та підтримувати національні ситуаційні картини згідно із статтею 25;

(e) підтримувати координацію, планування та здійснення національного прикордонного контролю;

(f) координувати національні системи прикордонного контролю згідно із національним правом;

(g) сприяти регулярному вимірюванню результатів національного прикордонного контролю для цілей цього Регламенту;

(h) координувати оперативні заходи з іншими державами-членами та третіми країнами, без обмеження для повноважень Агенції та інших держав-членів;

(i) обмінюватися відповідною інформацією зі зв’язковими офіцерами з питань імміграції власної держави-члена, якщо вони призначені, через відповідні структури, створені на національному рівні, щоб зробити вклад в європейську ситуаційну картину та підтримати операції прикордонного контролю;

(j) під наглядом компетентних національних органів сприяти захисту інформаційної безпеки національних інформаційних систем та інформаційних систем Агенції.

4. Держави-члени можуть доручати регіональним, місцевим, функціональним чи іншим органам влади, які здатні приймати оперативні рішення, забезпечувати ситуаційну обізнаність і спроможність реагувати у відповідних сферах їхньої компетенції, у тому числі завдання та повноваження, перелічені в пунктах (c), (e) та (f) параграфа 3.

5. Рішення держави-члена про розподілення завдань згідно із параграфом 4 не впливає на здатність національного координаційного центру співпрацювати та обмінюватися інформацією з іншими національними координаційними центрами й Агенцією.

6. У заздалегідь визначених випадках, як визначено на національному рівні, національний координаційний центр може уповноважувати орган, зазначений у параграфі 4, підтримувати зв’язок і здійснювати обмін інформацією з регіональними органами або національним координаційним центром іншої держави-члена або компетентними органами третьої країни за умови, що такий уповноважений орган регулярно інформує власний національний координаційний центр про такий зв’язок та обмін інформацією.

7. Національний координаційний центр повинен працювати 24 години на добу та сім днів на тиждень.

1. Комісія у тісній співпраці з Агенцією та будь-яким іншим відповідним органом, офісом чи агентствами Союзу повинна ухвалити та надати посібник із впровадження та управління EUROSUR (далі - "Посібник EUROSUR"). Посібник EUROSUR повинен містити технічні та операційні настанови, рекомендації та найкращі практики, у тому числі щодо співпраці з третіми країнами. Комісія повинна ухвалити Посібник EUROSUR у формі рекомендації.

2. Комісія може ухвалити рішення після консультацій з державами-членами й Агенцією про присвоєння частинам Посібника EUROSUR ступеня секретності "RESTREINT UE/EU RESTRICTED" згідно із правилами, встановленими у Правилах процедури Комісії.

1. Агенція та держави-члени повинні забезпечити наявність процедур моніторингу технічного та операційного функціонування EUROSUR з метою досягнення належного рівня ситуаційної обізнаності та спроможності реагувати на зовнішніх кордонах.

2. Агенція повинна здійснювати постійний моніторинг якості послуг, пропонованих комунікаційною мережею, зазначеною у статті 14, а також якості даних, якими обмінюються в межах європейської ситуаційної картини.

3. Агенція повинна передавати інформацію, зібрану в рамках моніторингу згідно з параграфом 2, національним координаційним центрам і відповідним структурам командування та контролю, що використовуються для діяльності Агенції в рамках служб об’єднання даних EUROSUR. Такій інформації повинен бути присвоєний ступінь секретності "RESTREINT UE/EU RESTRICTED".

1. Національні ситуаційні картини, європейська ситуаційна картина та спеціальні ситуаційні картини повинні створюватися шляхом збирання, оцінювання, порівняння, аналізу, тлумачення, формування, візуалізації та розповсюдження інформації.

Ситуаційні картини, зазначені в першому підпараграфі, повинні містити такі рівні інформації:

(a) рівень подій, що включає події та інциденти, пов’язані з несанкціонованими перетинами кордонів та транскордонною злочинністю, а також, за наявності, інформацію про несанкціоновані вторинні переміщення, щоб зрозуміти тенденцій, масштаб і маршрути міграції;

(b) операційний рівень, що містить інформацію про операції, у тому числі план розгортання, зону операцій, а також розташування, час, стан і тип залучених активів, як передбачено в оперативному плані;

(c) аналітичний рівень, що містить проаналізовану інформацію, яка має значення для цілей цього Регламенту і, зокрема, важлива для присвоєння рівнів впливу ділянкам зовнішнього кордону, як-от зображення та геодані, основні зміни та показники, аналітичні звіти та інша відповідна додаткова інформація.

2. Ситуаційні картини, зазначені у параграфі 1, повинні давати змогу виявляти та відстежувати події, операції та здійснювати відповідний аналіз, пов’язаний із ситуаціями, у яких існує ризик для життя людини.

3. Комісія повинна ухвалити імплементаційний акт, який детально встановлює рівні інформації ситуаційних картин і правила створення спеціальних ситуаційних картин. Імплементаційний акт повинен визначати тип інформації, що надається, і органи, відповідальні за збирання, опрацювання, архівування та передавання конкретної інформації, граничні терміни звітування, правила щодо безпеки і захисту даних та відповідні механізми контролю якості. Такий імплементаційний акт повинен ухвалюватися згідно із експертною процедурою, зазначеною у статті 122(2).

1. Кожний національний координаційний центр повинен сформувати та підтримувати національну ситуаційну картину, щоб забезпечити всі органи, відповідальні за контроль за зовнішніми кордонами на національному рівні, ефективною, точною та своєчасною інформацією.

2. Національна ситуаційна картина повинна містити інформацію, зібрану з таких джерел:

(a) національна система нагляду за кордонами згідно із національним правом;

(b) стаціонарні та мобільні сенсори, що використовуються національними органами, відповідальними за нагляд за зовнішніми кордонами;

(c) патрулі з нагляду за кордонами та інші моніторингові місії;

(d) місцеві, регіональні та інші координаційні центри;

(e) інші відповідні національні органи та системи, у тому числі зв’язкові офіцери з питань імміграції, оперативні центри та контактні пункти;

(f) перевірки на кордоні;

(g) Агенція;

(h) національні координаційні центри в інших державах-членах;

(i) органи третіх країн на основі двосторонніх або багатосторонніх угод та регіональних мереж, зазначених у статті 72;

(j) системи звітування для суден згідно із відповідними правовими основами;

(k) інші відповідні європейські та міжнародні організації;

(l) інші джерела.

3. Кожен національний координаційний центр повинен присвоювати один орієнтовний рівень впливу - від "низького" та "середнього" до "високого" та "дуже високого" - кожному інциденту на рівні подій національної ситуаційної картини. Про всі інциденти необхідно повідомляти Агенцію.

4. Кожен національний координаційний центр може ухвалити рішення, за запитом компетентних національних органів, про обмеження доступу до інформації, пов’язаної з національною безпекою, а також до військових засобів, згідно з принципом службової необхідності.

5. Національні координаційні центри сусідніх держав-членів можуть прямо та в режимі майже реального часу обмінюватися між собою ситуаційною картиною сусідніх ділянок зовнішнього кордону, включно з розташуванням, станом і типом власних активів, задіяних на ділянках зовнішнього кордону із сусідніми державами.

1. Агенція повинна сформувати та підтримувати європейську ситуаційну картину, щоб надавати національним координаційним центрам і Комісії ефективну, точну та своєчасну інформацію й аналіз, з охопленням зовнішніх кордонів, прикордонної зони та несанкціонованих вторинних переміщень.

2. Європейська ситуаційна картина повинна містити інформацію, зібрану з таких джерел:

(a) національні координаційні центри, національні ситуаційні картини, а також інформація і звіти, отримані від зв’язкових офіцерів з питань імміграції, в обсязі, передбаченому цією статтею;

(b) Агенція, а також інформація та звіти, надані її зв’язковими офіцерами з питань імміграції згідно зі статтями 31 та 77;

(c) представництва Союзу, а також місії та операції Спільної безпекової та оборонної політики (СБОП), передбачені пунктом (j) другого підпараграфа статті 68(1);

(d) інші відповідні органи, офіси та агентства Союзу та міжнародні організації, перелічені у статті 68(1);

(e) органи третіх країн на основі двосторонніх або багатосторонніх угод і регіональних мереж, як зазначено у статті 72, і робочих угод, як зазначено у статті 73(4);

(f) інші джерела.

3. Рівень подій європейської ситуаційної картини повинен містити інформацію щодо:

(a) інцидентів та інших подій, що містяться на рівні подій національних ситуаційних картин;

(b) інцидентів та інших подій, що містяться у спеціальних ситуаційних картинах, передбачених у статті 27;

(c) інцидентів в операційній зоні спільної операції або швидкого втручання, координованих Агенцією, або в зонах припливу мігрантів.

4. Операційний рівень європейської ситуаційної картини повинен містити інформацію про спільні операції та швидкі втручання, координовані Агенцією, і в зонах припливу мігрантів, і повинен включати завдання місій, розташування, статус, тривалість, інформацію про держави-члени та інших учасників, щодобові та щотижневі звіти про ситуацію, статистичні дані та інформаційні пакети для ЗМІ.

5. Інформація про власні активи на операційному рівні європейської ситуаційної картини, у відповідних випадках, може мати ступінь секретності "RESTREINT UE/EU RESTRICTED".

6. У контексті європейської ситуаційної картини Агенція повинна враховувати рівні впливу, які національні координаційні центри присвоюють конкретним інцидентам в національних ситуаційних картинах. Будь-якому інциденту у прикордонній зоні Агенція повинна пристроїти один орієнтовний рівень впливу та повинна повідомити про це національні координаційні центри.

1. Агенція та держави-члени можуть формувати та підтримувати спеціальні ситуаційні картини для підтримки конкретних оперативних дій на зовнішніх кордонах або для обміну інформацією з установами, органами, офісами та агентствами Союзу і міжнародними організаціями, переліченими у статті 68(1), або третіми країнами, як передбачено у статті 75.

2. Спеціальні ситуаційні картини повинні містити вибірку інформації з національних і європейської ситуаційних картин.

3. Детальні правила створення спеціальних ситуаційних картин і обміну ними повинні бути визначені в оперативному плані оперативних дій та у двосторонній чи багатосторонній угоді, якщо спеціальна ситуаційна картина формується в рамках двосторонньої або багатосторонньої співпраці з третіми країнами. Будь-який обмін інформацією згідно із цим параграфом повинен здійснюватися згідно з принципом згоди автора інформації.

1. Агенція повинна координувати служби об’єднання даних EUROSUR для регулярного, надійного та економічно ефективного забезпечення національних координаційних центрів, Комісії та Агенції інформацією про зовнішні кордони та прикордонну зону.

2. За запитом національного координаційного центру Агенція повинна надати йому інформацію про зовнішні кордони держави-члена її приналежності та про прикордонну зону, що її можна отримати за допомогою:

(a) вибіркового моніторингу за призначеними портами та узбережжями третіх країн, які за допомогою аналізу ризику та інформації були визначені як пункти посадки чи транзиту для суден або інших плавучих засобів, що використовуються для незаконної імміграції чи транскордонної злочинності;

(b) відстеження суден або інших плавучих засобів у відкритому морі та відстеження повітряних суден, якщо існує підозра або було виявлено, що такі судна, інші плавучі засоби або повітряні судна використовуються для незаконної імміграції чи транскордонної злочинності, а також, у випадку осіб, що зазнали лиха на морі, з метою передачі цієї інформації відповідним органам, компетентним проводити пошуково-рятувальні операції;

(c) моніторингу призначених районів у морській зоні для виявлення, ідентифікації та відстеження суден або інших плавучих засобів, що використовуються або підозрюються у використанні для незаконної імміграції чи транскордонної злочинності, а також, у випадку осіб, що зазнали лиха на морі, з метою передачі цієї інформації відповідним органам, компетентним проводити пошуково-рятувальні операції;

(d) моніторингу призначених районів повітряних кордонів для виявлення, ідентифікації та відстеження повітряних суден та інших видів обладнання, що використовуються або підозрюються у використанні для незаконної імміграції чи транскордонної злочинності;

(e) екологічної оцінки призначених районів у морській зоні та на зовнішніх сухопутних і повітряних кордонах для оптимізації моніторингу та патрульної діяльності;

(f) вибіркового моніторингу призначених прикордонних зон на зовнішніх кордонах, які були визначені на основі аналізу ризику та інформації як потенційні зони виїзду або транзиту для незаконної імміграції чи транскордонної злочинності;

(g) моніторингу міграційних потоків до та в межах Союзу в розрізі тенденцій, масштабу та маршрутів міграції;

(h) моніторингу засобів масової інформації, розвідки на основі відкритих джерел даних і аналізу використання мережі Інтернет згідно з Директивою (ЄС) 2016/680 та Регламентом (ЄС) № 2016/679, залежно від випадку, з метою запобігання нелегальній імміграції чи транскордонній злочинності;

(i) аналізу інформації, отриманої з великих інформаційних систем з метою виявлення змінних маршрутів і методів, які використовуються для нелегальної імміграції та транскордонної злочинності.

3. Агенція може відхилити запит національного координаційного центру з технічних, фінансових чи операційних причин. Агенція повинна своєчасно повідомляти національний координаційний центр про причини такого відхилення.

4. Агенція може з власної ініціативи використовувати інструменти нагляду, зазначені у параграфі 2, для збору інформації про прикордонну зону, що має значення для європейської ситуаційної картини.

1. Агенція повинна здійснювати моніторинг міграційних потоків до та в межах Союзу в розрізі тенденцій, масштабу та маршрутів міграції та інших тенденцій чи можливих викликів на зовнішніх кордонах та щодо повернення. З цією метою Агенція, за рішенням правління на підставі пропозиції виконавчого директора, повинна створити спільну модель інтегрованого аналізу ризиків, яку повинні застосовувати Агенція і держави-члени. Спільна модель інтегрованого аналізу ризиків повинна бути створена та оновлюватися, за необхідності, на основі результатів оцінювання виконання багаторічного циклу стратегічної політики європейського інтегрованого управління кордонами, зазначеного у статті 8(7).

2. Агенція повинна готувати загальні річні аналізи ризиків, які подаються Європейському Парламенту, Раді та Комісії із застосуванням правил безпеки, ухвалених згідно із статтею 92, а також спеціальні аналізи ризиків для операційної діяльності. Кожні два роки Агенція у тісній консультації з державами-членами повинна підготувати та подати Європейському Парламенту, Раді та Комісії стратегічний аналіз ризиків для європейського інтегрованого управління кордонами. Такі стратегічні аналізи ризиків повинні враховуватися при підготовці багаторічного циклу стратегічної політики для європейського інтегрованого управління кордонами. Агенція повинна готувати такі загальні річні аналізи ризиків і стратегічні аналізи ризиків на основі отриманої інформації, у тому числі від держав-членів. Персональні дані знеособлюються в результатах таких аналізів ризику.

3. Аналіз ризиків, зазначений у параграфі 2, повинен охоплювати всі аспекти, що мають значення для європейського інтегрованого управління кордонами з метою розроблення механізму раннього попередження.

4. Агенція повинна публікувати вичерпну інформацію про спільну модель інтегрованого аналізу ризику.

5. Держави-члени повинні надавати Агенції всю необхідну інформацію щодо ситуації, тенденцій і можливих загроз на зовнішніх кордонах та щодо повернення. Держави-члени регулярно або за запитом Агенції повинні надавати їй всю відповідну інформацію, таку як статистичні та оперативні дані, зібрані щодо європейського інтегрованого управління кордонами, які включені до переліку обов’язкової інформації та даних для обміну з Агенцією, як зазначено у пункті (е) статті 100(2), а також інформацію, отриману з аналітичних рівнів національних ситуаційних картин, як передбачено у статті 25.

6. Результати аналізу ризиків повинні бути надані правлінню та своєчасно і точно передані компетентним органам держав-членів.

7. Держави-члени повинні враховувати результати аналізу ризиків при плануванні своїх операцій та дій на зовнішніх кордонах, а також діяльності, пов’язаної із поверненням.

8. Агенція повинна враховувати результати спільної моделі інтегрованого аналізу ризиків при розробленні спільних основних програм підготовки, як зазначено у статті 62.

Для цілей цього Регламенту кожна держава-член повинна поділити свої зовнішні кордони на ділянки зовнішнього кордону. Такі ділянки складаються із суходолу, моря та, за рішенням держави-члена, ділянок повітряного кордону. Кожна держава-член повинна повідомити Агенцію про такі ділянки зовнішнього кордону.

Держави-члени повинні своєчасно повідомляти Агенцію про будь-яку зміну ділянок зовнішнього кордону для забезпечення безперервності аналізу ризиків Агенцією.

1. Агенція повинна забезпечити регулярний моніторинг управління зовнішніми кордонами та повернення в усіх державах-членах через зв’язкових офіцерів Агенції.

Агенція може вирішити, що зв’язковий офіцер відповідає за максимум чотири держави-члена, які розташовані географічно близько одна до одної.

2. Виконавчий директор повинен призначити експертів із штатного персоналу, які повинні бути направлені як зв’язкові офіцери. На основі аналізу ризиків та після консультацій із відповідними державами-членами, виконавчий директор повинен внести пропозицію щодо характеру та умов направлення, держави-члена чи регіону, до якого може бути направлено зв’язкового офіцера та можливих завдань, які не охоплюються параграфом 3. Пропозиція виконавчого директора підлягає затвердженню правлінням. Виконавчий директор повинен повідомити відповідну державу-члену про призначення та повинен визначити разом з цією державою-членом місце направлення.

3. Зв’язкові офіцери діють від імені Агенції, і їхня роль полягає у сприянні співпраці та діалогу між Агенцією та національними органами, відповідальними за управління кордонами, включно з береговою охороною тією мірою, якою вони виконують завдання прикордонного контролю, а також національними органами, відповідальними за повернення. Зв’язкові офіцери повинні, зокрема:

(a) бути сполучною ланкою між Агенцією та національними органами, відповідальними за управління кордонами, включно з береговою охороною тією мірою, якою вони виконують завдання прикордонного контролю, а також національними органами, відповідальними за повернення;

(b) підтримувати збір інформації, необхідної Агенції для моніторингу незаконної імміграції й аналізу ризиків, зазначеного у статті 29;

(c) підтримувати збір інформації, зазначеної у статті 32 і необхідної Агенції для проведення оцінки вразливості та підготовки відповідного звіту;

(d) контролювати заходи, вжиті державами-членами на ділянках зовнішнього кордону, яким присвоєно високий або критичний рівень впливу згідно із статтею 34;

(e) сприяти розширенню застосування acquis Союзу в галузі управління зовнішніми кордонами та повернення, а також дотримання фундаментальних прав;

(f) співпрацювати з працівником з питань фундаментальних прав, за необхідності, з метою сприяння дотриманню фундаментальних прав у роботі Агенції згідно з пунктом (e);

(g) у разі можливості, допомагати державам-членам у підготовці планів дій у разі надзвичайних ситуацій, що стосуються управління кордонами;

(h) сприяти комунікації між відповідною державою-членом і Агенцією, обмінюватися відповідною інформацією, відомою Агенції, з відповідною державою-членом, включно з інформацією про поточні операції;

(i) звітувати регулярно та безпосередньо виконавчому директору про ситуацію на зовнішніх кордонах і спроможність держави-члена ефективно контролювати ситуацію на зовнішніх кордонах; а також звітувати про виконання операцій повернення перед відповідними третіми країнами;

(j) контролювати заходи, вжиті державою-членом щодо ситуації, що вимагає невідкладних дій на зовнішніх кордонах, як зазначено у статті 42;

(k) контролювати заходи, вжиті державою-членом щодо повернення, і допомагати зі збором інформації, необхідної Агенції для здійснення дій, зазначених у статті 48.

4. Якщо звітність зв’язкового офіцера, зазначена у пункті (i) параграфа 3, викликає занепокоєння щодо одного або більше аспектів, важливих для відповідної держави-члена, виконавчий директор повинен невідкладно повідомити про це відповідну державу-член.

5. Для цілей параграфа 3 зв’язковий офіцер повинен, відповідно до національних і союзних правил безпеки та захисту даних:

(a) отримувати інформацію від відповідного національного координаційного центру та відповідну національну ситуаційну картину, сформовану згідно із статтею 25;

(b) підтримувати регулярні контакти з національними органами, відповідальними за управління кордонами, у тому числі з працівниками берегової охорони тією мірою, якою вони виконують завдання прикордонного контролю, а також з національними органами, відповідальними за повернення, інформуючи про це відповідний національний контактний пункт.

6. Звіт зв’язкового офіцера, зазначений у пункті (c) параграфа 3 цієї статті, повинен бути частиною оцінки вразливості, зазначеного у статті 32. Такий звіт повинен бути переданий відповідній державі-члену.

7. Під час виконання своїх обов’язків зв’язкові офіцери отримують вказівки лише від Агенції.

1. Агенція повинна встановити загальну методику оцінювання вразливості за рішенням правління на підставі пропозиції виконавчого директора, підготовленої в тісній співпраці з державами-членами та Комісією. Така методологія повинна включати об’єктивні критерії, за якими Агенція здійснюватиме оцінювання вразливості, періодичність такого оцінювання, спосіб проведення послідовних оцінок вразливості та механізми ефективної системи моніторингу виконання рекомендацій виконавчого директора, як зазначено у параграфі 7.

2. Агенція повинна здійснювати моніторинг та оцінку наявності технічного обладнання, систем, можливостей, ресурсів, інфраструктури та належно кваліфікованого та підготовленого персоналу держав-членів, необхідних для прикордонного контролю, як зазначено у пункті (a) статті 3(1). У цьому контексті Агенція повинна оцінювати національні плани нарощування спроможності, зазначені у статті 9(4), у розрізі здатності здійснювати прикордонний контроль з урахуванням того, що окремі національні спроможності можуть частково використовуватися для інших цілей, ніж прикордонний контроль. Для цілей майбутнього планування Агенція повинна здійснювати такий моніторинг і оцінку як превентивний захід на основі аналізів ризиків, підготовлених згідно із статтею 29(2). Агенція повинна здійснювати такий моніторинг та оцінювання щонайменше раз на рік, якщо виконавчий директор не вирішить інше на основі аналізу ризиків або попередньої оцінки вразливості. У будь-якому разі кожна держава-член повинна бути об’єктом моніторингу та оцінки щонайменше один раз на три роки.

3. Без обмеження статті 9, держави-члени, за запитом Агенції, повинні надавати інформацію щодо технічного обладнання, персоналу та, наскільки це можливо, фінансових ресурсів, наявних на національному рівні для здійснення прикордонного контролю. Держави-члени також повинні надавати інформацію про свої плани дій у разі надзвичайних ситуацій з управління кордонами за запитом Агенції.

4. Метою оцінювання вразливості для Агенції є: оцінювання спроможності та готовності держав-членів до вирішення наявних і майбутніх викликів на зовнішніх кордонах; визначення, особливо для держав-членів, які стикаються зі специфічними та непропорційно складними викликами, можливих негайних наслідків на зовнішніх кордонах і подальших наслідків для функціонування Шенгенської зони; оцінювання їхньої спроможності зробити свій внесок у постійний корпус та резерв технічного обладнання, а також в резерв обладнання швидкого реагування; і оцінювання спроможності прийому держав-членів щодо підтримки з боку Європейської прикордонної і берегової охорони згідно зі статтею 9(3). Ця оцінка повинна проводитися без обмеження Шенгенського механізму оцінювання.

5. При оцінюванні вразливості Агенція повинна оцінити якісні та кількісні параметри спроможності держав-членів виконувати всі завдання з управління кордонами, а також їхню спроможність справлятися з потенційним прибуттям значної кількості осіб на їхню територію.

6. Попередні результати оцінювання вразливості повинні бути надані відповідним державам-членам. Відповідні держави-члени можуть надавати коментарі до такої оцінки.

7. У необхідних випадках виконавчий директор, після консультацій із відповідною державою-членом, повинен надати рекомендацію, у якій визначаються необхідні заходи, які слід здійснити відповідній державі-члену, а також строк здійснення таких заходів. Виконавчий директор повинен рекомендувати відповідним державам-членам здійснити необхідні заходи на основі плану дій, розробленого державою-членом після консультацій з виконавчим директором.

8. Виконавчий директор повинен розробляти заходи, що рекомендуються відповідним державам-членам, на основі результатів оцінювання вразливості, враховуючи аналіз ризиків Агенції, коментарі відповідної держави-члена та результати Шенгенського механізму оцінювання.

Рекомендовані заходи повинні бути спрямовані на усунення вразливостей, виявлених під час оцінювання, щоб держави-члени могли підвищити готовність до вирішення наявних і майбутніх викликів на зовнішніх кордонах шляхом посилення або вдосконалення свого потенціалу, технічного обладнання, систем, ресурсів та планів дій у разі надзвичайних ситуацій. Виконавчий директор може запропонувати державам-членам технічні експертні знання Агенції для підтримки здійснення рекомендованих заходів.

9. Виконавчий директор повинен здійснювати моніторинг реалізації рекомендованих заходів за допомогою регулярних звітів, що подаються державами-членами на основі планів дій, зазначених у параграфі 7.

Якщо існує ризик, що держава-член не здійснить рекомендовані заходи протягом строку, встановленого згідно із параграфом 7, виконавчий директор повинен невідкладно повідомити про це члена правління від відповідної держави-члена та Комісію. Після консультацій із членом правління від відповідної держави-члена виконавчий директор повинен надіслати запит до відповідних органів такої держави-члена щодо причин затримки та запропонувати підтримку Агенції, щоб сприяти здійсненню рекомендованих заходів.

10. Якщо існує ризик, що держава-член не здійснить рекомендовані заходи протягом строку, встановленого згідно із параграфом 7 цієї статті, виконавчий директор повинен невідкладно повідомити про це члена правління від відповідної держави-члена та Комісію. Правління повинне ухвалити рішення на підставі пропозиції виконавчого директора, що визначає необхідні заходи, які повинні бути здійснені відповідною державою-членом, і строк здійснення таких заходів. Рішення Правління є обов’язковим для держави-члена. Якщо держава-член не здійснить заходи у строк, передбачений цим рішенням, правління повинне повідомити Раду та Комісію і подальші заходи можуть бути вжиті згідно із статтею 42.

11. Оцінка вразливості, у тому числі детальний опис результатів оцінювання вразливості, заходи, вжиті державами-членами у відповідь на оцінювання вразливості, і стан виконання будь-яких раніше рекомендованих заходів повинні передаватися, згідно із статтею 92, на регулярній основі - щонайменше один раз на рік - до Європейського Парламенту, Ради та Комісії.

1. Синергія між оцінюванням вразливості та Шенгенським механізмом оцінювання повинна бути максимальною, щоб створити вдосконалену ситуаційну картину функціонування Шенгенської зони, уникаючи, наскільки це можливо, дублювання зусиль з боку держав-членів, і забезпечити краще координоване використання відповідних фінансових інструментів Союзу для підтримки управління зовнішніми кордонами.

2. Для цілей, зазначених у параграфі 1, Комісія й Агенція повинні створити необхідні механізми для регулярного, безпечного та своєчасного обміну всією інформацією, пов’язаною з результатами оцінювання вразливості та результатами проведених оцінок у рамках Шенгенського механізму оцінювання у сфері управління кордонами. Такі механізми обміну інформацією повинні охоплювати звіти про результати оцінювання вразливості та звіти про візити в рамках шенгенського оцінювання, подальші рекомендації, плани дій та будь-які оновлення щодо виконання планів дій, надані державами-членами.

3. Для цілей Шенгенського механізму оцінювання, наскільки це пов’язано з управлінням зовнішніми кордонами, Комісія повинна надавати результати оцінювання вразливості з усіма членами груп з шенгенського оцінювання, які беруть участь в оцінюванні відповідної держави-члена. Така інформація вважається чутливою у розумінні Регламенту (ЄС) № 1053/2013 і повинна опрацьовуватися відповідним чином.

4. Механізми, зазначені у параграфі 2, повинні охоплювати результати оцінок, проведених у рамках Шенгенського механізму оцінювання в сфері повернення для забезпечення повного розуміння Агенцією виявлених недоліків, щоб дати їй змогу пропонувати належні заходи для підтримки відповідних держав-членів у цьому плані.

1. На основі аналізу ризиків Агенції, оцінювання вразливості та за погодженням із відповідною державою-членом Агенція присвоює такі рівні впливу кожній ділянці зовнішнього кордону або змінює такі рівні:

(a) низький рівень впливу, якщо інциденти, пов’язані з незаконною імміграцією чи транскордонною злочинністю на відповідній ділянці кордону, мають незначний вплив на безпеку кордону;

(b) середній рівень впливу, якщо інциденти, пов’язані з незаконною імміграцією чи транскордонною злочинністю на відповідній ділянці кордону, мають помірний вплив на безпеку кордону;

(c) високий рівень впливу, коли інциденти, пов’язані з незаконною імміграцією чи транскордонною злочинністю, що відбуваються на відповідній ділянці кордону, мають істотний вплив на безпеку кордону.

2. Для швидкого вирішення кризової ситуації на певній ділянці зовнішнього кордону, коли згідно з аналізом ризиків Агенції, інциденти, пов’язані з незаконною імміграцією або транскордонною злочинністю на відповідній ділянці кордону, мають вирішальний вплив на безпеку кордону настільки, що вони можуть поставити під загрозу функціонування Шенгенської зони, Агенція повинна, за погодженням із відповідною державою-членом, тимчасово присвоїти такій ділянці зовнішнього кордону "критичний" рівень впливу.

3. Якщо між відповідною державою-членом і Агенцією не досягнута згода щодо присвоєння рівня впливу ділянці зовнішнього кордону, рівень впливу, який раніше був присвоєний цій ділянці кордону, повинен залишатися незмінним.

4. Національний координаційний центр, у тісній співпраці з іншими компетентними національними органами, повинен постійно оцінювати потребу у зміненні рівня впливу будь-якої з ділянок зовнішнього кордону, враховуючи інформацію, що міститься в національній ситуаційній картині, і повинен повідомляти про це Агенцію.

5. Агенція повинна відображати рівні впливу, присвоєні ділянкам зовнішнього кордону, у європейській ситуаційній картині.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб прикордонний контроль на ділянках зовнішнього кордону відповідав присвоєним рівням впливу таким чином:

(a) якщо ділянці зовнішнього кордону присвоюється низький рівень впливу, національні органи, відповідальні за контроль за зовнішніми кордонами, повинні організувати регулярний прикордонний контроль на основі аналізу ризиків і забезпечити, щоб на цій ділянці кордону було достатньо персоналу та ресурсів;

(b) якщо ділянці зовнішнього кордону присвоюється середній рівень впливу, національні органи, відповідальні за контроль за зовнішніми кордонами, повинні забезпечити, на додачу до заходів, вжитих згідно з пунктом (a) цього параграфа, вжиття відповідних заходів прикордонного контролю на цій ділянці кордону; якщо вживаються такі заходи прикордонного контролю, про це повідомляється національний координаційний центр; національний координаційний центр повинен координувати будь-яку підтримку, надану згідно зі статтею 21(3);

(c) якщо ділянці зовнішнього кордону присвоюється високий рівень впливу, відповідна держава-член, на додачу до заходів, вжитих згідно із пунктом (b) цього параграфа, повинна забезпечити через національний координаційний центр, щоб національним органам, які працюють на цій ділянці кордону, надавали необхідну підтримку та щоб вживалися посилені заходи прикордонного контролю; така держава-член може вимагати від Агенції підтримки на умовах ініціювання спільних операцій або швидких прикордонних втручань, як встановлено у статті 36;

(d) якщо ділянці зовнішнього кордону присвоюється критичний рівень впливу, Агенція повинна повідомити про це Комісію; виконавчий директор, на додаток до заходів, вжитих відповідно до пункту (c) цього параграфа, повинен видати рекомендацію згідно зі статтею 41(1), враховуючи постійну підтримку Агенції; відповідна держава-член повинна надати відповідь на рекомендацію згідно із статтею 41(2).

2. Національні координаційні центри повинні регулярно повідомляти Агенцію про заходи, вжиті на національному рівні згідно із пунктами (c) та (d) параграфа 1.

3. Якщо середній, високий або критичний рівень впливу присвоюється ділянці зовнішнього кордону, що примикає до ділянки кордону іншої держави-члена або третьої країни, з якою наявні угоди, домовленості або регіональні мережі, як зазначено у статтях 72 та 73, національний координаційний центр повинен зв’язатися з національним координаційним центром сусідньої держави-члена або компетентним органом сусідньої третьої країни та докладати зусиль, щоб координувати разом з Агенцією необхідні транскордонні заходи.

4. Агенція разом із відповідною державою-членом повинні оцінити присвоєння рівнів впливу та відповідні заходи, вжиті на національному рівні та на рівні Союзу. Таке оцінювання повинна використовуватися для цілей оцінювання вразливості, яке проводиться Агенцією згідно зі статтею 32.

1. Держава-член може звернутися із запитом до Агенції про надання допомоги у виконанні своїх зобов’язань щодо прикордонного контролю за зовнішнім кордоном. Агенція також повинна здійснювати заходи згідно зі статтями 41 та 42.

2. Агенція повинна організувати належну технічну та оперативну допомогу для держави-члена здійснення заходів і може, діючи згідно з правом Союзу та міжнародним правом, а також принципом заборони примусового видворення чи примусового повернення, здійснити один або кілька таких заходів:

(a) координувати спільні операції для однієї або кількох держав-членів та розгортати постійний корпус та технічне обладнання;

(b) організовувати швидкі прикордонні втручання та розгортати постійний корпус та технічне обладнання;

(c) координувати діяльність однієї або кількох держав-членів та третіх країн на зовнішніх кордонах, у тому числі, спільні операції з третіми країнами;

(d) розгортати постійний корпус у формі команд підтримки регулювання міграції у, між іншим, зонах припливу мігрантів для надання технічної та оперативної допомоги, а також, за необхідності, у рамках заходів із повернення;

(e) надавати, у рамках операцій, зазначених у пунктах (a), (b) та (c) цього параграфа, і згідно із Регламентом (ЄС) № 656/2014 та міжнародним правом, технічну і оперативну допомогу державам-членам та третім країнам для підтримки пошуково-рятувальних операцій стосовно осіб, що зазнали лиха на морі, які можуть проводитися в рамках операцій з нагляду за морськими кордонами;