Посібник користувача до Спільної позиції Ради 2008/944/СЗБП про визначення спільних правил контролю за експортом товарів і технологій військового призначення

2.4. Міжнародні інструменти захисту прав людини. Неповний список основних міжнародних і регіональних інструментів міститься в додатку ІІ.

Ці інструменти та їхні відповідні додаткові протоколи представляють основні міжнародні норми та стандарти у сферах прав і фундаментальних свобод людини. Вони гарантують громадянські та політичні права (як-от, між іншим, право на життя, заборону рабства та примусової праці, свободу та особисту безпеку, рівність перед законом, справедливий суд та дієві засоби захисту, свободу вияву поглядів та свободу інформації, свободу зібрань, свободу пересування, свободу думки, совісті та віросповідання, право шукати притулку та користуватися притулком); права жінок; права дітей, недискримінація; права меншин та корінних народів; економічні, соціальні та культурні права.

2.5. Ставлення країни-одержувача. Наведені нижче показники необхідно, за потреби, брати до уваги, під час оцінювання поваги країни до всіх прав і фундаментальних свобод людини та їх дотримання:

• Зобов’язання уряду країни-одержувача поважати права людини та покращувати стан справ у цій сфері, а також притягувати до відповідальності порушників прав людини;

• Дані про імплементацію відповідних міжнародних та регіональних інструментів з прав людини через національну політику та практику;

• Дані щодо відповідної країни про ратифікацію нею відповідних міжнародних та регіональних інструментів з прав людини;

• Ступінь взаємодії з міжнародними та регіональними механізмами захисту прав людини (наприклад, договірними органами ООН та спеціальними процедурами);

• Політична воля обговорювати внутрішні питання захисту прав людини у прозорий спосіб, наприклад, у формі двосторонніх або багатосторонніх діалогів із ЄС або з іншими партнерами, у тому числі з громадянським суспільством.

2.6. Серйозні порушення прав людини. У Віденській декларації і Програмі дій, ухваленій на Світовій конференції з прав людини у Відні в червні 1993 року, було ще раз підтверджено урочисте зобов’язання всіх держав виконувати свої обов’язки із заохочення загальної поваги, а також дотримання та захисту всіх прав людини та фундаментальних свобод для всіх відповідно до Статуту Організації Об’єднаних Націй, інших інструментів, пов’язаних із захистом прав людини, а також відповідно до інструментів міжнародного права. Так само було ще раз підтверджено принципи універсальності, неподільності, взаємозалежності та взаємопов’язаності всіх прав людини.

З огляду на кваліфікацію порушення прав людини як "серйозного", кожну ситуацію потрібно оцінювати окремо з урахуванням її особливостей, беручи до уваги всі відповідні аспекти. Фактор, що враховується в оцінюванні - це характер/природа та наслідки фактичного порушення, яке розглядають. Систематичні та/або поширені порушення прав людини підкреслюють серйозність ситуації із захистом прав людини. Однак, порушення не обов'язково мають бути систематичними чи поширеними, щоб їх вважали "серйозними" для аналізу за Критерієм 2. Відповідно до Критерію 2, головний фактор в аналізі - це чи встановлено компетентними органами ООН, ЄС або Ради Європи (зазначеними в списку додатка III), що серйозні порушення прав людини відбувалися в країні-одержувачі. У зв’язку з цим, пряме вживання самими цими компетентними органами терміна "серйозний" не є необхідною умовою; достатньо того, що вони встановили, що порушення сталося. Остаточне оцінювання того, чи вважаються ці порушення серйозними за таких обставин, повинні здійснювати держави-члени. Аналогічно, відсутність рішення цих органів не повинно позбавляти держав-членів можливості здійснювати незалежне оцінювання щодо того, чи сталися такі серйозні порушення.

2.7. Внутрішні репресії, очевидний ризик, "імовірність", кожний окремий випадок. Текст Критерію 2 дає значну кількість прикладів того, що таке внутрішні репресії. Але оцінювання наявності чи відсутності очевидного ризику, що заявлений експорт може бути використано для вчинення таких дій або сприяння їм, вимагає детального аналізу. Необхідно відзначити поєднання в тексті "очевидного ризику" та "імовірності". Таке поєднання потребує меншого тягаря доказів порівняно з очевидним ризиком, що товари або технології військового призначення використовуватимуться для внутрішніх репресій.

Аналіз очевидного ризику повинен базуватися на розгляді в кожному окремому випадку доступних доказів, що підтверджують історію та наявні переважаючі обставини в державі-члені/стосовно заявленого кінцевого споживача, а також будь-які тенденції, які можна виявити, та/або майбутні події, що - як обґрунтовано можна очікувати - створять умови, що можуть призвести до репресивних дій (наприклад, майбутні вибори). Деякі з початкових питань, які можна поставити, такі:

• Чи було поведінку держави-члена/заявленого кінцевого споживача висвітлено негативно в заявах/висновках Ради ЄС?

• Чи було висловлено занепокоєння у нещодавніх звітах голів місій ЄС у державах-одержувачах/стосовно заявленого кінцевого споживача?

• Чи висловили занепокоєння інші міжнародні або регіональні органи (наприклад, ООН, Рада Європи або ОБСЄ)?

• Чи є відповідні повідомлення про занепокоєння від місцевих або міжнародних неурядових організацій та засобів масової інформації?

Буде важливо приділити особливу увагу поточній ситуації в державі-одержувачі до підтвердження будь-якого аналізу. Може бути так, що зловживання відбувалися в минулому, але що держава-одержувач вжила заходів, щоб змінити практику, у відповідь на внутрішній або міжнародний тиск, або внутрішні зміни в уряді. Можливі такі запитання:

• Чи погодилась держава-одержувач на зовнішній або інший незалежний контроль та/або на розслідування здогадних актів репресій?

• Якщо так, якою була її реакція на будь-які виявлені обставини/як вона використала результати розслідувань?

• Чи змінився уряд держави-одержувача в спосіб, який дає впевненість у тому, що в політиці/практиці відбудуться зміни?

• Чи існують будь-які програми ЄС або інші багатосторонні або двосторонні програми, спрямовані на здійснення змін/реформ?

Пом’якшуючі обставини, такі як покращена відкритість і безперервний процес діалогу, у якому вирішуються питання прав людини в державі-одержувачі, можуть вести до можливості більш позитивного оцінювання. Однак важливо визнати, що тривалий проміжок часу з моменту будь-яких випадків репресій, що отримали широкий розголос у державі-члені, сам собою не є надійною мірою відсутності очевидного ризику. Якщо необхідно провести оцінювання з урахуванням кожного окремого випадку, ніщо не може замінити актуальну інформацію з надійних джерел даних.

2.8. Характер товарів або технологій військового призначення - це важливий аспект у будь-якій заяві. Дуже важливо, щоб будь-яке оцінювання товарів за Критерієм 2 було реалістичним (тобто, чи дійсно відповідні товари можна використовувати як інструмент репресій?). Але важливо також визнати, що значна кількість товарів має репутацію таких, що використовувалися для вчинення актів репресій або сприяння їм. Такі товари, як бронетранспортери (БТР), бронежилети і обладнання для зв’язку/спостереження, можуть відігравати значну роль у сприянні репресіям.

2.9. Кінцевий споживач - це також тісно пов’язаний чинник. Якщо товари призначені для поліції або сил безпеки, важливо встановити, до яких саме підрозділів цих сил у державі-одержувачі товари будуть доставлені. Варто також відзначити, що не існує суворого правила, щодо того, які підрозділи безпекового апарату можуть відігравати роль у репресіях. Наприклад, армія може відігравати роль у багатьох державах, водночас в інших державах може не бути жодної згадки про таку роль. Серед початкових питань можуть бути такі:

• Чи зафіксовано випадки використання таких товарів для репресій у державі-одержувачі або на території інших держав?

• Якщо ні, чи є можливість такого їх використання в майбутньому?

• Хто кінцевий споживач?

• Якою є роль кінцевого споживача у державі-одержувачі?

• Чи був кінцевий споживач причетний до репресій?

• Чи існують будь-які відповідні повідомлення про таку причетність?

2.10. Релевантні принципи, установлені в інструментах міжнародного гуманітарного права. Міжнародне гуманітарне право (також відоме як "право збройного конфлікту" або "право війни") складається з правил, що в часи збройного конфлікту спрямовані на захист людей, які не беруть участі або більше не беруть участі у військових діях (наприклад, мирне населення та поранені, хворі та полонені комбатанти), а також регулювання ведення військових дій (тобто, засоби та методи ведення війни). Воно застосовується до ситуацій збройного конфлікту, а не регламентує, коли держава може законно застосувати силу. Міжнародне гуманітарне право накладає обов’язки на всі сторони збройного конфлікту, у тому числі організовані збройні групи.

Основні принципи міжнародного гуманітарного права, застосовні до використання зброї у збройному конфлікті, - це правило вирізнення, правило проти нападів невибіркового характеру, правило пропорційності, правило про практично можливі запобіжні заходи, правила щодо надмірного ушкодження або непотрібних страждань і правило про захист довкілля.

Найважливіші інструменти міжнародного гуманітарного права - це чотири Женевські конвенції 1949 року та Додаткові протоколи 1977 року до них. Їх доповнюють договори щодо окремих питань, у тому числі заборони певних видів зброї та захисту певних категорій населення й об’єктів, таких як діти та культурні цінності (список основних договорів див. у додатку VI).

Релевантними питаннями стосовно ратифікації та імплементації на національному рівні договорів міжнародного гуманітарного права є:

• Ратифікація чотирьох Женевських конвенцій 1949 року та Додаткових протоколів 1977 року до них.

• Ратифікація інших ключових договорів міжнародного гуманітарного права.

• Ратифікація договорів, які містять пряму заборону або обмеження передачі окремих видів озброєнь.

• Чи ухвалила країна-одержувач національне законодавство або підзаконні нормативно-правові акти, необхідні згідно з інструментами міжнародного гуманітарного права, стороною яких вона є?

2.11. Серйозні порушення міжнародного гуманітарного права включають серйозні порушення чотирьох Женевських конвенцій 1949 року. Кожна Конвенція містить визначення серйозних порушень (Статті 50, 51, 130, 147 відповідно). Статті 11 і 85 Додаткового протоколу І 1977 року також включають ширший спектр дій, що їх необхідно розглядати як серйозні порушення зазначеного Протоколу. Список цих визначень див. у додатку V. Римський статут Міжнародного Кримінального Суду включає інші серйозні порушення законів і звичаїв, що застосовуються у міжнародних та неміжнародних збройних конфліктах, які він визначає як військові злочини (стаття 8, підсекції b, c та e; повний текст Римського статуту див. за посиланням http://legal.un.org/icc/statute/romefra.htm.

• Чи були вчинені порушення будь-яким суб’єктом, відповідальність за якого несе держава (наприклад, державними органами, у тому числі збройними силами; особами чи суб’єктами, що мають право здійснювати елементи владних повноважень; особами або групами, що фактично діють за вказівками або за керівництвом або під контролем держави; порушення, вчинені приватними особами або групами, які держава визнає та сприймає як власну поведінку.)

• Чи була країна-одержувач неспроможною вживати заходів, щоб запобігти порушенням та стримати порушення, вчинені її громадянами або на її території?

• Чи була країна-одержувач неспроможною розслідувати порушення, імовірно вчинені її громадянами або на її території?

• Чи була країна-одержувач неспроможною розшукувати та притягувати до відповідальності (або домагатися екстрадиції) своїх громадян або тих осіб на її території, що є відповідальними за порушення міжнародного гуманітарного права?

• Чи була країна-одержувач неспроможною співпрацювати з іншими державами, трибуналами ad hoc або Міжнародним Кримінальним Судом з питань, пов’язаних з кримінальними провадженнями стосовно порушень міжнародного гуманітарного права?

2.12. Договір про торгівлю озброєннями, стаття 7 (1) (b) (i) ("серйозне порушення міжнародного гуманітарного права") та (ii) ("серйозне порушення міжнародного права в сфері прав людини") і стаття 7 (4) ("тендерне насильство та насильство проти жінок і дітей")

Договір про торгівлю озброєннями містить положення, подібні до Критерію 2 Спільної позиції ЄС. У статті 7 стверджується:

"Експорт і оцінювання експорту

1. Якщо експорт не заборонено згідно зі статтею 6, кожна держава-учасниця, що експортує, перш ніж надавати дозвіл на експорт звичайних озброєнь, що підпадають під дію статті 2 (1) або товарів, що підпадають під дію статті 3 або статті 4, у межах юрисдикції такої держави та відповідно до її національної системи контролю, повинна в об’єктивний та недискримінаційний спосіб, беручи до уваги відповідні обставини, у тому числі інформацію, надану державою-імпортером відповідно до статті 8 (1), оцінити потенційну можливість того, що звичайні озброєння або товари:

[...]

(b) може бути використано для:

(i) вчинення серйозних порушень міжнародного гуманітарного права або сприяння їм;

(ii) вчинення серйозних порушень міжнародного права у сфері захисту прав людини або сприяння їм;

[...]"

Наведені вище міркування щодо Критерію 2 також повною мірою застосовуються до імплементації статті 7 (1) b) (i) та (ii).

Договір про торгівлю озброєннями також містить положення щодо конкретних форм порушень прав людини та міжнародного гуманітарного права, які не було прямо зазначено в Спільній позиції, але які також охоплені Критерієм 2, тобто гендерного насильства (ГН) або насильства проти жінок і дітей.

У статті 7 (4) стверджується:

"4. Держава-учасниця, що експортує, виконуючи це оцінювання, повинна враховувати ризик використання звичайних озброєнь, що підпадають під дію статті 2 (1) або товарів, що підпадають під дію статті 3 або статті 4, для вчинення серйозних актів гендерного насильства або серйозних актів насильства проти жінок і дітей або сприяння їм."

Згідно з цими положеннями Договору про торгівлю озброєннями, розглядаючи Критерій 2, необхідно брати до уваги питання гендерного насильства (ГН) та насильства проти жінок і дітей. Акти ГН порушують низку принципів прав людини, передбачених у міжнародних інструментах, і можуть становити порушення міжнародного гуманітарного права, якщо їх вчинено під час збройного конфлікту. Загальновідомі приклади ГН - це сексуальне насильство (у тому числі зґвалтування), примусова проституція, торгівля людьми, домашнє насильство та примусове одруження.

Розуміння ЄС поваги до права у сфері захисту прав людини та міжнародного гуманітарного права повністю охоплює акти, зазначені в статті 7 (4) Договору про торгівлю озброєннями. Таким чином, Критерій 2 повністю охоплює зобов’язання, обумовлені статтею 7 (4) Договору про торгівлю озброєннями.

2.13. Очевидний ризик. Ретельне оцінювання ризику майбутнього використання заявленого експорту товарів і технологій військового призначення у вчиненні серйозних порушень міжнародного гуманітарного права повинно включати дослідження репутації щодо поваги до міжнародного гуманітарного права, яку одержувач мав у минулому і має тепер, намірів одержувача, виражених через офіційні зобов’язання, та здатності одержувача забезпечити, щоб товари або технології, передбачені для передачі, використовували у спосіб, що відповідає вимогам міжнародного гуманітарного права та не перенаправляли або не передавали в інші місця призначення, де їх можуть використати для серйозних порушень цього права.

Окремі випадки порушення міжнародного гуманітарного права не обов’язково вказують на ставлення країни-одержувача до міжнародного гуманітарного права і самі собою не можуть уважатися підставою для відмови в передачі озброєнь. Підставами для серйозного занепокоєння повинні бути випадки, у яких можна виокремити певну модель порушень, або у яких країна-одержувач не вжила належних заходів, щоб покарати за порушення.

Спільна стаття 1 Женевських конвенцій в цілому тлумачиться як така, що покладає обов’язок на держави, що є третіми сторонами, непричетними до збройного конфлікту, не заохочувати сторону збройного конфлікту до порушення міжнародного гуманітарного права, не вчиняти дії, що допомагали б у таких порушеннях, а також вживати належних заходів для припинення таких порушень. Вони мають особливий обов’язок втручатися у справи держав або збройних груп, на які вони можуть мати деякий вплив. Держави, що виробляють і експортують озброєння, можна вважати особливо впливовими в "забезпеченні поваги" до міжнародного гуманітарного права через можливість таких держав надавати засоби або відмовляти в наданні засобів, за допомогою яких здійснюються певні серйозні порушення. Таким чином, вони повинні вдаватися до особливої обережності, аби забезпечити, щоб їхній експорт не було використано для вчинення серйозних порушень міжнародного гуманітарного права.

Обов’язки, викладені в Спільній позиції 2008/944/СЗБП, узгоджені з обов’язками, викладеними в параграфі 3 статті 7 Договору про торгівлю озброєннями.

Відповідні питання, які необхідно розглянути, такі:

• Чи існує чинне національне законодавство, яке забороняє та карає за порушення міжнародного гуманітарного права?

• Чи ввела країна-одержувач вимоги до військового командування перешкоджати тим підконтрольним йому суб’єктам, які вчинили порушення міжнародного гуманітарного права, стримувати їх та вживати заходів проти них ?

• Чи ратифікувала країна-одержувач Римський статут Міжнародного Кримінального Суду?

• Чи співпрацює країна-одержувач з іншими державами, трибуналами ad hoc або Міжнародним Кримінальним Судом з питань, пов’язаних з кримінальними провадженнями стосовно порушень?

• Чи встановлено мінімальний вік для призову (обов’язкового та добровільного) осіб до збройних сил?

• Чи було ухвалено правові інструменти, що забороняють та карають за призов дітей або їх використання у військових діях?

• Чи забезпечує країна-одержувач освіту і підготовку військових офіцерів, а також рядових, у застосуванні правил міжнародного гуманітарного права? (наприклад, під час військових навчань)

• Чи було міжнародне гуманітарне право інкорпоровано до воєнної доктрини та військових статутів, правил застосування зброї, інструкцій та наказів?

• Чи є юридичні радники, що пройшли навчання з міжнародного гуманітарного права, які консультують збройні сили?

• Чи вжито таких самих заходів, щоб забезпечити дотримання міжнародного гуманітарного права іншими суб’єктами, що володіють зброєю, які діють у ситуаціях, охоплених міжнародним гуманітарним правом?

• Чи було введено механізми, щоб забезпечити відповідальність за порушення міжнародного гуманітарного права, вчинені збройними силами та іншими суб’єктами, що володіють зброєю, зокрема дисциплінарні та кримінальні санкції?

• Чи існує незалежна та дієздатна судова влада, здатна притягувати до відповідальності за серйозні порушення міжнародного гуманітарного права?

• Чи існує ризик раптової або неочікуваної зміни уряду або владних структур , що може негативно вплинути на бажання або здатність одержувача дотримуватися міжнародного гуманітарного права? (наприклад, дезінтеграція державних структур)

• Чи має кінцевий споживач спроможність використовувати товари відповідно до міжнародного гуманітарного права? (наприклад, якщо зброя військового призначення передається суб’єктам, що володіють зброєю, але не є збройними силами, що діють у ситуаціях, охоплених міжнародним гуманітарним правом, то чи пройшли вони підготовку з питань міжнародного гуманітарного права?)

• Чи має кінцевий споживач спроможність зберігати та розгортати ці товари або технології? (Якщо ні, може існувати обґрунтоване занепокоєння щодо того, яким чином їх використовуватимуть, і щодо перенаправлення іншим суб’єктам.)

• Чи має заявлений кінцевий споживач належні процедури для управління запасами і забезпечення їх безпеки, у тому числі для надлишкових озброєнь і боєприпасів?

• Чи відомо, що в країні-одержувачі є проблема викрадення та "витікання" запасів або проблема корупції?

• Чи є незаконний обіг зброї проблемою в країні-одержувачі? Чи діють у такій країні групи, причетні до незаконного обігу зброї?

• Чи належний у країні-одержувачі прикордонний контроль, або чи відомо, що кордони слабо захищені?

• Чи має країна-одержувач дієву систему контролю за передачею озброєнь? (Імпорт, експорт, транзит і перевантаження.)

• Чи є одержувач фактичним кінцевим споживачем товарів або технологій військового призначення, чи погодиться він на верифікацію цього, та чи візьме на себе зобов’язання не передавати товари або технології військового призначення третім сторонам без дозволу держави-постачальника?

2.14. Перенаправлення. Питання внутрішнього перенаправлення також потребує розгляду. Його ознаки можуть бути пов’язані з характером товарів або технологій військового призначення та кінцевим споживачем. Можливі такі запитання:

• Чи має заявлений кінцевий споживач законну потребу в цих товарах або технологіях військового призначення? Або чи відповідні товари є необхіднішими для іншого підрозділу безпекового апарату?

• Чи видали б ми ліцензію, якщо кінцевий споживач був би іншою частиною безпекового апарату держави-одержувача?

• Чи мають різні підрозділи сил безпеки окремі закупівельні канали? Чи існує можливість, що товари може бути перенаправлено до іншого підрозділу?

2.15. Винесення рішення. На основі інформації та оцінки елементів, запропонованих у параграфах 2.3 - 2.14, держави-члени винесуть рішення про те, чи слід відмовити в наданні дозволу на заявлений експорт на підставі Критерію 2.

Управління Верховного комісара ООН з прав людини (www.ohchr.org)

Організація Об’єднаних Націй (www.un.org ; http://untreaty.un.org)

Міжнародний комітет Червоного Хреста (www.icrc.org)

Рада Європи (www.coe.int)

Європейський Союз (http://europa.eu)

Організація з безпеки і співробітництва в Європі (www.osce.org)

Організація Американських Держав (www.oas.org)

Африканський Союз(www.au.int)

Всесвітній рух "Amnesty International" (www.amnesty.org)

"Г’юман Райтс Вотч" (Human Rights Watch) (www.hrw.org)

Міжнародна федерація за права людини (www.fidh.org)

Всесвітня організація проти катувань (www.omct.org)

Асоціація з питань запобігання катуванням (www.apt.ch)

Міжнародна комісія юристів (www.ici.org)

ІНШІ ДЖЕРЕЛА ІНФОРМАЦІЇ:

Міжнародний Кримінальний Суд і трибунали ad hoc

Міжнародні агентства, що працюють у державі-одержувачі

Міжнародна кризова група

Коаліція за припинення використання дітей-солдатів

Small Arms Survey (Огляд стрілецької зброї)

Стокгольмський інститут досліджень питань миру (SIPRI) та інші дослідницькі інститути

Військові статути (інструкції збройних сил)

Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права (МПЕСКП)

Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (МПГПП)

Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (МПГПП-ФП1)

Другий факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, що стосується скасування смертної кари (МПГПП-ФП2-СК)

Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (МКЛВФРД)

Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації стосовно жінок (CEDAW)

Факультативний протокол до Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації стосовно жінок (КЛВФДЖ-ФП)

Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження та покарання (КПК)

Факультативний протокол до Конвенції проти катувань (КПК-ФП)

Конвенція про права дитини (КПД)

Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо залучення дітей до збройних конфліктів (КПД-ФП-ЗК)

Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії (КПД-ФП-ТД)

Конвенція про статус біженців 1951 року

Протокол щодо статусу біженців 1967 року

Римський статут Міжнародного Кримінального Суду;

РЕГІОНАЛЬНІ ІНСТРУМЕНТИ:

ЩОДО ДЕРЖАВ-ЧЛЕНІВ РАДИ ЄВРОПИ:

Європейська конвенція з прав людини, у тому числі протоколи 6 і 13 щодо скасування смертної кари

Європейська конвенція з питань запобігання катуванням

ЩОДО ДЕРЖАВ-ЧЛЕНІВ ОРГАНІЗАЦІЇ АМЕРИКАНСЬКИХ ДЕРЖАВ:

Американська конвенція про права людини

Додатковий протокол до Американської конвенції про права людини у сфері економічних, соціальних і культурних прав, Сан-Сальвадорський протокол

Протокол до Американської конвенції про права людини щодо скасування смертної кари Міжамериканська конвенція про насильницькі зникнення осіб Міжамериканська конвенція про запобігання катуванням і покарання за їх застосування

ЩОДО ДЕРЖАВ-ЧЛЕНІВ АФРИКАНСЬКОГО СОЮЗУ:

Африканська хартія прав людини і народів

Протокол до Африканської хартії прав людини і народів щодо утворення Африканського суду з прав людини і народів

Протокол до Африканської хартії прав людини і народів щодо прав жінок в Африці

Африканська хартія прав і добробуту дитини

ЩОДО ДЕРЖАВ-ЧЛЕНІВ АРАБСЬКОЇ ЛІГИ:

Арабська хартія прав людини

ОРГАНІЗАЦІЯ ОБ’ЄДНАНИХ НАЦІЙ:

Генеральна Асамблея (у тому числі резолюції щодо окремих країн)

Рада Безпеки

Рада з прав людини та Економічна і соціальна рада

Управління Верховного комісара ООН з прав людини

Спеціальні процедури та інші мандатарії Договірні органи

РАДА ЄВРОПИ:

Комітет міністрів Ради Європи

Парламентська асамблея

Європейський суд з прав людини

Комісар Ради Європи з прав людини

Європейська комісія проти расизму та нетерпимості (ЄКРН)

Європейський комітет з питань запобігання катуванням (КЗК)

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ:

Заяви Європейської Ради, зроблені органами Спільної зовнішньої та безпекової політики (СЗБП)

Спільні позиції та декларації ЄС щодо окремих країн

Щорічний звіт ЄС з прав людини

Звіти голів місій ЄС з прав людини та стратегії ЄС з прав людини для кожної країни

Резолюції та декларації Європейського Парламенту

Конвенція (І) про поліпшення долі поранених і хворих у збройних силах в умовах бойових дій. Женева, 12 серпня 1949 року.

Конвенція (ІІ) про поліпшення долі поранених, хворих та осіб, які зазнали корабельної аварії, зі складу збройних сил на морі. Женева, 12 серпня 1949 року.

Конвенція (ІІІ) про поводження з військовополоненими. Женева, 12 серпня 1949 року

Конвенція (IV) про захист цивільного населення під час війни, Женева, 12 серпня 1949 року.

Додатковий протокол до Женевських Конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів . Женева, 8 червня 1977 року.

Декларація, передбачена статтею 90 Додаткового протоколу І: Визнання компетенції Міжнародної комісії зі встановлення фактів.

Додатковий протокол до Женевських Конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв неміжнародних збройних конфліктів . Женева, 8 червня 1977 року.

Конвенція про права дитини, Нью-Йорк, 20 листопада 1989 року.

Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо залучення дітей до збройних конфліктів, Нью-Йорк, 25 травня 2000 року.

Римський статут Міжнародного Кримінального Суду, 17 липня 1998 року.

Конвенція про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту, Гаага, 14 травня 1954 року.

Перший протокол до Гаазької Конвенції 1954 року про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту , Гаага, 14 травня 1954 року.

Другий протокол до Гаазької Конвенції 1954 року про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту, Гаага, 26 березня 1999 року.

Конвенція про заборону військового або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище, Нью-Йорк, 10 грудня 1976 року.

Протокол про заборону застосування на війні задушливого, отруйного або інших газів та бактеріологічних засобів, Женева, 17 червня 1925 року.

Конвенція про заборону розроблення, виробництва та накопичення запасів бактеріологічної (біологічної) та токсинної зброї та про її знищення, відкрита для підписання в Лондоні, Москві та Вашингтоні, 10 квітня 1972 року.

Конвенція про заборону або обмеження застосування окремих видів звичайних озброєнь, які можна вважати такими, що наносять надмірні ушкодження або мають невибіркову дію. Женева, 10 жовтня 1980 року.

- Протокол про уламки, які неможливо виявити (Протокол I до Конвенції 1980 року)

- Протокол про заборону або обмеження застосування мін, мін-пасток та інших пристроїв, 10 жовтня 1980 року (Протокол ІІ до Конвенції 1980 року)

- Протокол про заборону або обмеження застосування запалювальної зброї, 10 жовтня 1980 року. (Протокол III до Конвенції 1980 року)

- Протокол про засліплюючу лазерну зброю, 13 жовтня 1995 року. (Протокол IV до Конвенції 1980 року)

- Протокол про заборону або обмеження застосування мін, мін-пасток та інших пристроїв зі змінами та доповненнями, внесеними 3 травня 1996 року (Протокол ІІ зі змінами та доповненнями до Конвенції 1980 року)

- Зміни та доповнення до Конвенції про заборону або обмеження застосування окремих видів звичайних озброєнь, які можна вважати такими, що наносять надмірні ушкодження або мають невибіркову дію, 21 грудня 2001 року

- Протокол про вибухонебезпечні предмети-наслідки війни, 28 листопада 2003 року (Протокол V до Конвенції 1980 року).

Конвенція про заборону розробки, виробництва, накопичення запасів та застосування хімічної зброї та її знищення, Париж, 13 січня 1993 року.

Конвенція про заборону застосування, накопичення запасів, виробництва та передачі протипіхотних мін та про їх знищення, Осло, 18 вересня 1997 року.

Як застосовувати Критерій 3

3.1. Спільна позиція Ради 2008/944/СЗБП застосовується до всього експорту державами-членами товарів або технологій військового призначення, включених до Спільного військового списку ЄС, а також товарів подвійного використання, зазначених у статті 6 Спільної позиції. Критерій 3 застосовується до всіх країн-одержувачів без будь-яких відмінностей. Однак ці кращі практики керуються принципом, що якщо в країні призначення є збройний конфлікт або ситуація внутрішньої напруженості, необхідно провести ретельний аналіз ризику того, що цей заявлений експорт може спровокувати або подовжити конфлікт або посилити вже існуючу напруженість та стати причиною їх переростання в більший конфлікт. Якщо аналіз доводить, що існує ризик такого розвитку подій, до відповідної ліцензії на експорт необхідно застосувати обмежувальний підхід. Особливу увагу необхідно приділити ролі кінцевого споживача в цьому конфлікті. Усі ліцензії на експорт оцінюються з урахуванням кожного окремого випадку і необхідно звернути увагу на Критерій 3 у випадках, коли є занепокоєння щодо існування ситуації напруженості або збройного конфлікту.

3.2. Джерела інформації. Інформацію щодо існування ризику того, що товари провокуватимуть або подовжуватимуть збройні конфлікти, або загострюватимуть існуючу напруженість чи конфлікти в країні кінцевого призначення, необхідно запитувати в місії держави-члена у відповідній країні, а також у відділі міністерства закордонних справ, що займається конкретною країною.

Спільна база джерел інформації ЄС, доступна всім державам-членам, складається зі звітів голів місій ЄС, звітів ЄС, а також в деяких випадках заяв/висновків Ради ЄС щодо відповідних країн-одержувачів. Під час консультацій з іншими державами-членами щодо їхніх відмов для проблемних районів, державам-членам рекомендовано ділитися результатами свого аналізу та тлумаченням внутрішньої ситуації в країні кінцевого призначення.

Більш докладні матеріали з Інтернету та повідомлення розвідки - від національних розвідувальних служб - також допомагають розібратися, особливо в оцінюванні ймовірного збільшення можливостей.

Додаткову інформацію можна отримати з таких джерел:

• місцеві місії ООН/ЄС/ОБСЄ;

• документація ООН (Генеральної Асамблеї ООН, Ради Безпеки ООН), Міжнародного Кримінального Суду та/або інших міжнародних та регіональних органів;

• дослідницькі інститути (наприклад, SIPRI);

• звіти міжнародних неурядових організацій;

• інформація місцевих і регіональних неурядових організацій/ громадянського суспільства.

Неповний список відповідних інтернет-сайтів міститься у додатку I.

Елементи, які необхідно розглянути під час формування рішення

3.3. Ключові поняття. Розгляд Критерію 3 виявляє декілька ключових понять, які необхідно взяти до уваги в будь-якому оцінюванні, та на яких наголошено нижче у тексті.

Внутрішня ситуація

"Внутрішня ситуація" означає економічні, соціальні та політичні обставини і стабільність в межах кордонів країни кінцевого призначення. Спільна Позиція 2008/944/СЗБП в інших частинах документа також називає "країну кінцевого призначення" "країною-одержувачем".

Функція існування напруженості або збройних конфліктів

"Напруженість" означає ворожі або сповнені ненависті відносини між різними групами або групами окремих осіб суспільства, основою яких є раса, колір, стать, мова, релігія, політичні або інші погляди, національне або соціальне походження, тлумачення історичних подій, різниця в економічному добробуті або володінні майном, сексуальна орієнтація, або інші чинники. Напруженість може бути першопричиною заворушень або насильницьких дій, або приводом для створення окремих воєнізованих формувань, непідконтрольних державі.

"Збройні конфлікти" означає переростання напруженості між зазначеними вище групами до рівнів, за яких будь-яка з груп використовує зброю проти інших.

Розглядаючи заяву про надання ліцензії на експорт, компетентний орган повинен оцінити внутрішню ситуацію в країні призначення; можливу участь і роль кінцевого споживача у внутрішньому конфлікті або напруженості та ймовірне застосування заявленого експорту в конфлікті. Під час оцінювання потенційних ризиків у країні кінцевого призначення, компетентний орган може поставити такі запитання:

• Яким є кінцеве використання заявленого експорту (товарів або технологій військового призначення)? Чи використовуватиметься експорт для забезпечення внутрішньої безпеки чи для продовження військових дій?

• Чи призначені товари або технології військового призначення для підтримки санкціонованих на міжнародному рівні миротворчих операцій/операцій з примушення до миру або втручань у гуманітарних цілях?

• Чи є кінцевий споживач учасником збройного конфлікту в межах країни або тісно пов’язаним зі стороною, причетною до збройного конфлікту в межах країни? Якою є роль кінцевого споживача в конфлікті?

• Якщо подають заявку на компоненти або запчастини, чи відомо, що держава-одержувач використовує відповідну систему в збройному конфлікті в країні?

• Чи були нещодавні повідомлення про можливе загострення існуючої напруженості? Чи існує ризик, що існуюча напруженість може перерости в збройний конфлікт, якщо один або більше учасників отримають доступ до товарів або технологій військового призначення, передбачених для експорту?

• Чи підпадає країна кінцевого призначення під регіональні ембарго або ембарго ООН через внутрішню ситуацію в країні (див. також Критерій 1)?

Характер товару

Характер товару впливатиме на рішення щодо надання ліцензії або відмови в її видачі. Необхідно звернути увагу на те, чи технології або товари, передбачені для експорту, є фактично пов’язаними, прямо або опосередковано, з напруженістю або конфліктами в країні кінцевого призначення. Це буде тим більше важливим, коли збройний конфлікт уже існує.

Деякими питаннями до розгляду можуть бути:

• Чи є експорт за характером таким, що його використовують або могли б використати в збройному конфлікті в межах країни кінцевого призначення?

• Чи є ризик, що існуюча внутрішня напруженість може перерости в збройний конфлікт, коли заявлений кінцевий споживач отримає доступ до цих товарів або технологій військового призначення?

Кінцевий споживач

Кінцевий споживач також відіграє важливу роль у такому аналізі. Якщо існують занепокоєння, пов’язані з Критерієм 3, важливо встановити точно, для яких саме підрозділів збройних сил, поліції або сил безпеки призначається експорт. Наприклад, у країні-одержувачі армію та поліцію може бути залучено до збройного конфлікту, у якому жодної ролі не мають військово-морські сили. З огляду на це, також необхідно зважати на ризик внутрішнього перенаправлення.

Складніші випадки виникають, коли товари може бути направлено до дослідницького інституту або приватної компанії. У такому разі необхідно зробити висновок щодо ймовірності перенаправлення, а судження щодо Критерію 3 повинні базуватися на інших критеріях, особливо на занепокоєннях, пов’язаних з Критерієм 7 - ризиком перенаправлення.

Можливо, необхідно зважити на таке:

• Якою є роль кінцевого споживача в країні кінцевого призначення? Чи є кінцевий споживач частиною проблеми, або він радше намагається сприяти її вирішенню?

• Чи причетний кінцевий споживач до внутрішнього збройного конфлікту або напруженості?

• Чи існують будь-які відповідні повідомлення щодо такої причетності?

3.4. Винесення рішення.

На основі інформації та оцінки сукупного ризику, як запропоновано в параграфах вище, держави-члени винесуть рішення про те, чи слід відмовити в наданні дозволу на заявлений експорт на підставі Критерію 3.

Організація Об’єднаних Націй

Комітет 1540

ОБСЄ/контроль за озброєннями

Європейський Союз

Як застосовувати Критерій 4

4.1. Спільна позиція 2008/944/СЗБП застосовується до всього експорту державами-членами товарів і технологій військового призначення, включених до Спільного військового списку ЄС, а також товарів подвійного використання, зазначених у статті 6 Спільної позиції. Критерій 4 застосовується до всіх країн-одержувачів без будь-яких відмінностей. Однак, ці кращі практики керуються принципом, що, якщо існує підвищений ризик регіонального конфлікту, Критерій 4 потребує ретельнішого вивчення порівняно з випадками, коли ризик менший. Усі ліцензії на експорт оцінюються з урахуванням кожного окремого випадку, і необхідно звернути увагу на Критерій 4 у випадках, коли є занепокоєння щодо збереження миру, безпеки та стабільності в регіоні.

Ціль Критерію 4 - забезпечити, щоб будь-який експорт не сприяв, не посилював, не провокував і не подовжував конфлікти або напруженість у регіоні заявленої країни-одержувача. Цей критерій відмежовує намір використовувати заявлений експорт для цілей агресії від наміру використовувати його для цілей оборони. Цей критерій не призначений перешкоджати експорту до країн, що є (потенційними) жертвами агресії або загрози агресії. Ретельне оцінювання необхідно буде провести щодо того, чи є достовірні ознаки наміру заявленої країни-одержувача використовувати заявлений експорт для нападу, потенційного нападу або загрози здійснити напад на іншу країну.

4.2. Джерела інформації

Інформацію щодо того, чи становить товар ризик для збереження миру, безпеки та стабільності в регіоні, необхідно запитувати в місії держави-члена у відповідній країні, а також у відділах міністерств закордонних справ, що займаються відповідною країною - як у відділах, відповідальних за країну-одержувача, так і у відділах, відповідальних за країну, якій загрожують/країну-агресора.

Спільна база джерел інформації ЄС, доступна всім державам-членам, складається зі звітів голів місій ЄС, звітів ЄС, а також, у деяких випадках, заяв/висновків Ради ЄС про відповідні країни-одержувачі та регіон. Можна також широко використовувати джерело ЄС EU INTCEN (Оцінювання ризику для країн). Під час консультацій з іншими державами-членами щодо їхніх відмов для проблемних районів, державам-членам рекомендовано ділитися результатами свого аналізу та тлумаченням ситуації в регіоні.

Більш докладні матеріали з Інтернету та повідомлення розвідки - від національних розвідувальних служб - також допомагають розібратися, особливо в оцінюванні ймовірного збільшення можливостей.

Додаткову інформацію можна отримати з таких джерел: