Про затвердження Національного плану дій з відновлюваної енергетики на період до 2030 року та плану заходів з його виконання

Ураховуючи зазначене та невиконання цілей Національного плану дій з відновлюваної енергетики на період до 2020 року в частині вітроенергетики, цей Національний план дій передбачає інтенсивний розвиток генерації з використанням енергії вітру.

Існуючі об’єкти вітроенергетики побудовані на землі. Водночас Україна має значний технічно-досяжний потенціал розвитку морської (офшорної) вітроенергетики на мілководних територіях великих акваторій - Азовського та Чорного морів, затоки Сиваш, водосховищ Дніпровського каскаду гідроелектростанцій, лиманів. На сьогодні цей потенціал ще не використовується.

На основі досвіду більшості європейських країн з впровадження вітроелектростанцій в Україні може бути збільшено виробництво електричної енергії шляхом використання більш потужних вітроустановок та введення в експлуатацію нових потужностей наземних вітрових електростанцій до 17455 ГВтгод у 2030 році (загальною потужністю 6,214 ГВт). Виробництво електричної енергії морськими (офшорними) вітровими електростанціями прогнозується на рівні до 271 ГВт• год у 2030 році (загальна потужність 100 МВт).

Галузь біоенергетики в Україні має значний потенціал для розвитку. Це обумовлено особливостями клімату, потенціалом аграрного сектору і наявністю необхідної робочої сили. Найбільший енергетичний потенціал в Україні мають такі види біомаси, як сільськогосподарські залишки (первинні - утворені в полі у процесі збирання врожаю, вторинні - утворені на підприємствах під час переробки врожаю, гній тварин) та енергетичні рослини (для отримання твердого біопалива та біогазу).

Динаміка збільшення виробництва електричної енергії з використанням біомаси та біогазу відстає від виробництва електричної енергії з використанням інших відновлюваних джерел енергії - встановлена електрична потужність об’єктів електроенергетики з використанням біомаси та біогазу на початок 2024 року становила 319 МВт (без урахування об’єктів, розташованих на тимчасово окупованих територіях).

На початок 2024 року в Україні діяло 68 установок загальною електричною потужністю 135 МВт, якими виробляється енергія з біогазу та які працюють за "зеленим" тарифом.

Одним із шляхів розвитку біогазових технологій є виробництво біогазу з побутових відходів, яких щороку в Україні утворюється близько 10 млн. тонн.

В Україні існує майже 5,5 тис. звалищ та полігонів побутових відходів. Найбільше їх налічується в Вінницькій (741), Полтавській (675) та Чернігівській (659) областях.

Крім того, на початок 2024 року в Україні діяло 24 об’єкти електроенергетики загальною електричною потужністю 178 МВт, які виробляють електричну енергію з біомаси за "зеленим" тарифом. Враховуючи суттєве недосягнення цілей Національного плану дій з відновлюваної енергетики на період до 2020 року в частині розвитку біоенергетики, цей Національний план дій передбачає інтенсивний розвиток генерації електричної енергії з використанням біомаси та біогазу.

При цьому потенційним напрямом збільшення частки відновлюваних джерел енергії в електроенергетиці є використання біоенергетики на існуючих об’єктах традиційної генерації, зокрема теплоелектростанцій та теплоелектроцентралей, шляхом їх переобладнання. Крім того, потенційним напрямом використання біоенергетики є використання біометану на новій високоманевреній генерації або теплоелектроцентралях та когенераційних установках, які використовують природний газ.

Також до переліку інвестиційних проектів із значними інвестиціями, що реалізуються на території України у сферах переробної промисловості відповідно до Закону України "Про державну підтримку інвестиційних проектів із значними інвестиціями в Україні", включено проекти з виробництва біоетанолу, який призначений для використання як компонент палива, виробництва біогазу і біометану (зокрема скрапленого або стисненого).

З урахуванням досвіду з впровадження біоенергетичних установок європейськими країнами із схожим потенціалом біоенергетики в Україні шляхом будівництва та введення в експлуатацію нових потужностей біогенерації виробництво електричної енергії з біомаси може бути збільшено до 3850 ГВт• год у 2030 році (загальною потужністю близько 876 МВт).

Бар’єром для розвитку виробництва електричної та теплової енергії з біомаси є нестабільність цін на біопаливо, ненадійність ланцюгів його постачання та низька якість біопалива.

Вирішенням цих викликів може бути створення єдиного конкурентного та прозорого ринку твердого біопалива. Про це свідчить міжнародний досвід торгівлі біопаливом. Зокрема, спостерігається тенденція переходу торгівлі біопаливом на спеціалізовані майданчики, які забезпечують прозорість, відкритість та конкурентні умови для формування ринкових цін на біопаливо.

Крім того, необхідно привести українську термінологію щодо біоенергетики у відповідність із законодавством Європейського Союзу, зокрема визначень "біопаливо", "біорідина", "паливо з біомаси" тощо. Також необхідна імплементація Європейського законодавства в частині визначення критеріїв сталості та викидів парникових газів.

Україна має потенціал розвитку геотермальної енергетики. Це обумовлено термогеологічними особливостями рельєфу та особливостями геотермальних ресурсів країни. Проте на відміну від інших відновлюваних джерел енергії темпи нарощування виробничих потужностей геотермальної енергетики в Україні здійснюються значно повільніше. Це пояснюється додатковими початковими капітальними вкладеннями, що включають не тільки затрати на енергетичне обладнання для перетворення геотермальних джерел енергії, а також і витрати на бурильні роботи.

Україна має достатню ресурсну базу і розвинуті геотермальні технології для вилучення та освоєння таких видів геотермальних джерел енергії:

субгеотермальні - тепло верхніх шарів Землі до глибини 500 метрів, яке використовується за допомогою теплонасосних установок;

гідротермальні - тепло глибинних підземних термальних вод і парагідротерм, яке використовується за допомогою тепло- і електрогенеруючих установок;

петротермальні - тепло перегрітих "сухих" гірських порід, яке використовується за допомогою свердловинних теплообмінників або шляхом створення штучних підземних проникних колекторів.

Найбільш сприятливими геотермічними умовами для освоєння гідротермальних ресурсів характеризуються Передкарпатський (Львівська, Івано-Франківська, частково Чернівецька області) та Закарпатський (Закарпатська область) прогини, Дніпровсько-Донецька западина (Чернігівська, Полтавська, Сумська, Харківська, Дніпропетровська області), Степовий Крим та узбережжя Чорного моря (Херсонська та Одеська області).

На сьогодні найбільшого розвитку в Україні набув напрям використання тепла верхніх шарів Землі за допомогою теплонасосних установок. В Україні є достатньо геотермальних родовищ з високим температурним потенціалом (120-180°С), що дає змогу використовувати геотермальне тепло також для виробництва електричної енергії.

Під час розрахунку кількості можливих обсягів споживання низькотемпературних геотермальних ресурсів в геокліматичних умовах різних регіонів України необхідно врахувати, що інтенсивна їх експлуатація може призвести до зниження температури ґрунтового масиву та швидкого виснаження. Для кожного регіону України існує певна максимальна інтенсивність видобування геотермальної енергії, яку можна підтримувати тривалий час. Необхідно підтримувати такий рівень використання геотермальної енергії, який дав би змогу експлуатувати джерело енергетичних ресурсів без шкоди для навколишнього природного середовища. Також, залежно від геологічних особливостей району, виробництво геотермальної енергії може призводити до викидів парникових газів та інших речовин, які шкідливі для здоров’я та навколишнього природного середовища, з підземних рідин та інших надр. Доцільно здійснювати використання геотермальних джерел, які мають незначний вплив на довкілля та приводять до скорочення викидів парникових газів порівняно з викопними видами палива.

З урахуванням поточної ситуації, умов і наявного потенціалу в Україні може бути забезпечено виробництво електричної енергії геотермальними установками шляхом введення в експлуатацію нових потужностей в обсязі 210 ГВт• год у 2030 році (загальною потужністю 40 МВт).

З 2014 року в Україні завдяки моделі "зеленого" тарифу здійснюється стрімке зростання генеруючих установок приватних домогосподарств, які виробляють електричну енергію з енергії сонячного випромінювання. Так, за останні п’ять років сумарна потужність таких установок зросла майже у 10 разів і станом на початок 2024 року становила 1493 МВт (близько 54 тис. одиниць), або 17,3 відсотка усієї потужності об’єктів відновлюваної електроенергетики, що працюють за моделлю "зеленого" тарифу (без урахування об’єктів, що розташовані на тимчасово окупованих територіях). У п’ятірку лідерів за встановленою потужністю входять області:

Дніпропетровська - 216 МВт;

Закарпатська - 138 МВт;

Тернопільська - 120 МВт;

Івано-Франківська - 115 МВт;

Київська - 95 МВт.

Водночас інші види відновлюваних джерел енергії практично не використовуються споживачами. На початок 2024 року приватними домогосподарствами встановлено 31 кВт генеруючих установок з використанням енергії вітру та 245 кВт комбінованих вітро-сонячних установок.

При цьому модель "зеленого" тарифу для приватних домогосподарств не стимулювала власників таких електростанцій використовувати вироблену електричну енергію для власного споживання. Суттєва різниця між розміром "зеленого" тарифу та ринковою ціною спонукала власників електростанцій до максимізації відпуску дорогої електричної енергії в мережу з метою отримання прибутку.

Подальше стале збільшення кількості сонячних електростанцій приватних домогосподарств за моделлю "зеленого" тарифу, визначеного Законом України "Про альтернативні джерела енергії", складно було реалізувати через обмежені ресурси тарифу на послуги з передачі електричної енергії. Крім того, існуюча модель "зеленого" тарифу не давала змоги досягти ключової цілі стимулювання розвитку відновлюваної генерації споживачами для покриття власного споживання.

Цей Національний план дій передбачає подальший розвиток генерації з відновлюваних джерел енергії активними споживачами більшою мірою з використанням енергії сонячного випромінювання в рамках нової схеми підтримки - механізму самовиробництва (модель Net Billing), яка враховує кращі світові практики, орієнтована на покриття власного споживання та не призводить до появи перехресного субсидіювання за рахунок інших споживачів.

З метою стимулювання активних споживачів встановлювати генеруюче обладнання, яке виробляє електричну енергію з відновлюваних джерел, за механізмом самовиробництва Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 7 червня 2024 р. № 673 "Про затвердження Порядку надання фінансової державної підтримки фізичним особам, які встановлюють у власних домогосподарствах генеруючі установки, що виробляють електричну енергію з альтернативних джерел енергії" (Офіційний вісник України, 2024 р., № 58, ст. 3424), якою передбачено впровадження програми доступного (безвідсоткового) кредитування фізичних осіб для придбання та встановлення генеруючого обладнання з метою виробництва електричної енергії у власних домогосподарствах.

Зазначена програма передбачає стимулювання фізичних осіб до встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок встановленою потужністю від 1 до 10 кВт разом із гібридними інверторами, що здатні працювати як в автономному, так і синхронному із зовнішньою мережею режимі, та установками зберігання енергії ємністю від 1 кВт• год на кожен 1 кВт встановленої потужності генеруючої установки.

Також з метою збільшення частки відновлюваних джерел енергії у системах виробництва електричної енергії та тепла об’єднаннями співвласників багатоквартирних будинків та житлово-будівельними кооперативами, а також здійснення заходів щодо підвищення енергоефективності та енергетичної безпеки житлового сектору державною установою "Фонд енергоефективності" (далі - Фонд енергоефективності) було запроваджено програму "Грін Дім".

За програмою "Грін Дім" об’єднанню співвласників багатоквартирного будинку і житлово-будівельному кооперативу надається фінансування на відшкодування 70 відсотків вартості обладнання та матеріалів (теплові насоси - джерело теплової енергії - ґрунт, вода або повітря (для потреб опалення та гарячого водопостачання); сонячні електростанції), а також на сертифікацію енергетичної ефективності будинку.

Активно реалізуються проекти із встановлення сонячних електростанцій разом з установками зберігання енергії закладами, зокрема медичними закладами та закладами освіти, державної та комунальної форми власності шляхом використання енергосервісних контрактів відповідно до статті 17 Закону України "Про енергетичну ефективність".

Водночас суб’єкти господарювання приватної форми власності активно встановлюють сонячні електростанції на власних об’єктах з метою покриття власного споживання та підвищення надійності електропостачання.

Передбачається розвиток генеруючих установок, що виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, та/або установок зберігання енергії в рамках громадських енергетичних об’єднань та спільнот споживачів відновлюваної енергії відповідно до положень статті 16 Директиви (ЄС) 2019/944 Європейського Парламенту і Ради від 5 червня 2019 р. про спільні правила внутрішнього ринку електричної енергії та статті 22 Директиви Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2018/2001 від 11 грудня 2018 р. про стимулювання використання енергії з відновлюваних джерел.

Також розвитку виробництва електричної енергії з відновлюваних джерел енергії сприятиме імплементація положень частини третьої статті 10 Директиви (ЄС) 2024/1275 Європейського Парламенту і Ради від 24 квітня 2024 р. про енергетичну ефективність будівель в частині визначення вимог для обов’язкового встановлення фотоелектричних модулів на дахах будівель.

Інші заходи щодо розвитку розподіленої генерації з відновлюваних джерел енергії, у тому числі активними споживачами, визначатимуться Стратегією розвитку розподіленої генерації.

В умовах зростання обсягів виробництва електричної енергії сонячними і вітровими електростанціями з негарантованим графіком відпуску електричної енергії Об’єднана енергетична система України має гостру потребу в додаткових балансуючих потужностях та заходах з підвищення гнучкості енергосистеми.

Збалансування роботи енергосистеми в умовах зростання обсягів відновлюваної генерації можна досягти за рахунок забезпечення її ринкової та технічної інтеграції в енергосистему, насамперед сприяння переходу об’єктів відновлюваної енергетики до функціонування в ринку електричної енергії на загальних з традиційною генерацією засадах, зокрема:

вихід об’єктів відновлюваної енергетики, щодо яких встановлено "зелений" тариф, із балансуючої групи гарантованого покупця;

проведення аукціонів в рамках моделі контрактів на різницю;

розвиток прямих договорів купівлі-продажу електричної енергії, виробленої з відновлюваних джерел енергії.

Технічній інтеграції відновлюваних джерел енергії з негарантованим графіком виробництва електричної енергії в енергосистему сприятиме:

розширення пропускної спроможності міждержавних перетинів з об’єднанням енергетичних систем держав - членів Європейського Союзу (Об’єднана енергетична система Європи), що сприятиме балансуванню енергосистеми за рахунок міждержавних перетоків електричної енергії;

будівництво високоманевреної генерації, у тому числі газотурбінних установок або газопоршневих двигунів, з можливістю швидкого пуску/зупину;

будівництво нової мережевої інфраструктури, підстанцій та міждержавних перетинів;

добудова гідроакумулюючих електростанцій;

розвиток та будівництво установок зберігання енергії.

Цільовим сценарієм Звіту з оцінки відповідності (достатності) генеруючих потужностей для покриття прогнозованого попиту на електричну енергію та забезпечення необхідного резерву у 2023 році, затвердженого постановою НКРЕКП від 20 лютого 2024 р. № 337, визначена необхідність будівництва у максимально стислі строки до 2030 року високоманевреної генерації з можливістю швидкого пуску/зупину в обсязі щонайменше 906 МВт та установок зберігання енергії в обсязі 656 МВт.

Введення потужностей маневреної генерації є необхідним чинником для забезпечення стабільності роботи Об’єднаної енергетичної системи України під час впровадження об’єктів відновлюваної енергетики, які потребують балансування.

Кабінетом Міністрів України постановою від 10 липня 2019 р. № 677 "Про затвердження Порядку проведення конкурсу на будівництво генеруючої потужності та виконання заходів з управління попитом" (Офіційний вісник України, 2019 р., № 61, ст. 2126) з метою залучення інвестицій у будівництво високоманевреної генерації передбачено створення умов для проведення конкурсів в обсягах потужності, визначених Звітом з оцінки відповідності (достатності) генеруючих потужностей для покриття прогнозованого попиту на електричну енергію та забезпечення необхідного резерву.

Для оптимального розміщення потужностей маневреної генерації повинні бути розглянуті майданчики з готовими схемами підключення до електричних і газових мереж.

Однією з перспективних технологій, що дасть змогу підвищити гнучкість Об’єднаної енергетичної системи України, є установки зберігання енергії, які можна використовувати для підтримання частоти (первинне регулювання) та перенесення потужності з періоду її "профіциту" в періоди її "дефіциту" (вторинне, третинне регулювання).

Енергетичною стратегією України на період до 2050 року визначено, що розвиток відновлюваних джерел енергії повинен включати в себе комплекс заходів з будівництва установок зберігання енергії.

Верховною Радою України було прийнято Закон України від 15 лютого 2022 р. № 2046-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо розвитку установок зберігання енергії", яким передбачається врегулювання правових, економічних та організаційних засад функціонування установок зберігання енергії в ринку електричної енергії.

З метою забезпечення можливості функціонування установок зберігання енергії в ринку електричної енергії прийнято зміни до Кодексу системи передачі, затвердженого постановою НКРЕКП від 14 березня 2018 р. № 309, Кодексу систем розподілу, затвердженого постановою НКРЕКП від 14 березня 2018 р. № 310, Кодексу комерційного обліку, затвердженого постановою НКРЕКП від 14 березня 2018 р. № 311, та інших нормативно-правових актів.

Законом України "Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів" передбачено надання стимулу для розвитку установок зберігання енергії, а саме до 1 січня 2025 р., розрахунок плати за приєднання до електричних мереж оператора системи передачі та операторів систем розподілу установок зберігання енергії передбачає лише складову плати за створення електричних мереж лінійної частини приєднання.

Залученню інвестицій у потужності маневреної генерації та/або установки зберігання енергії сприятиме рішення про запровадження спеціальних аукціонів для придбання оператором системи передачі допоміжної послуги з надання резервів регулювання частоти та активної потужності (а саме автоматичних резервів), строк надання якої може становити від двох до п’яти років з відстроченням початку надання такої допоміжної послуги до трьох років, прийняте постановою НКРЕКП від 26 червня 2024 р. № 1172.

На сьогодні в Україні вже розпочато процес реалізації проектів із будівництва установок зберігання енергії, зокрема першу установку зберігання енергії в Україні потужністю 1 МВт та ємністю 2,25 МВт• год у травні 2021 р. введено в експлуатацію в м. Енергодарі на території Запорізької теплоелектростанції.

Активний розвиток балансуючих потужностей та установок зберігання енергії надасть енергосистемі необхідну гнучкість та стійкість, що є важливим у контексті стабілізації роботи Об’єднаної енергетичної системи України в умовах постійних обстрілів, втрати маневреної генерації та її синхронізації з Об’єднаною енергетичною системою Європи.

Водночас це дасть змогу посилити спроможність енергетичної системи щодо інтеграції нових потужностей з відновлюваних джерел енергії і створити технічну можливість для подальшої декарбонізації української енергетики відповідно до міжнародних зобов’язань України.

З метою забезпечення технічної інтеграції відновлюваних джерел енергії в енергосистему цей Національний план дій передбачає введення в експлуатацію нових потужностей високоманевреної генерації з можливістю швидкого пуску/зупину в обсязі 906 МВт та установок зберігання енергії в обсязі 656 МВт у 2030 році.

Для виробництва теплової енергії з відновлюваних джерел енергії в умовах України доцільно використовувати енергію біомаси, енергію сонячного випромінювання, аеротермальну, гідротермальну та геотермальну енергію.

В Україні біомаса, що використовується для виробництва теплової енергії, - це переважно деревна біомаса (тріска, деревні відходи, дрова), а також агровідходи (солома, лушпиння соняшника).

Частка теплової енергії з біомаси в Україні становить близько 98 відсотків усієї відновлюваної теплової енергії.

Теплова енергія з біомаси переважно виробляється в індивідуальному секторі (побутові котли і печі), а також у комунальних, промислових котельнях, теплоелектроцентралях.

У 2020 році валове кінцеве споживання енергії з відновлюваних джерел енергії у системах теплопостачання та холодопостачання становило 2869 тис. тонн нафтового еквівалента, а саме:

енергія біомаси - 2816 тис. тонн нафтового еквівалента:

тверда - 2797 тис. тонн нафтового еквівалента;

біогаз - 19 тис. тонн нафтового еквівалента;

термальна енергія Землі за рахунок теплових насосів - 52 тис. тонн нафтового еквівалента:

аеротермальна - 36 тис. тонн нафтового еквівалента;

геотермальна - 10 тис. тонн нафтового еквівалента;

гідротермальна - 6 тис. тонн нафтового еквівалента;

енергія сонячного випромінювання - 1 тис. тонн нафтового еквівалента.

Для стимулювання виробництва тепла з відновлюваних джерел енергії Верховною Радою України прийнято Закон України від 21 березня 2017 р. № 1959-VIII "Про внесення змін до Закону України "Про теплопостачання" щодо стимулювання виробництва теплової енергії з альтернативних джерел енергії", яким передбачено встановлення стимулюючого тарифу на теплову енергію з альтернативних джерел. Тариф на теплову енергію з альтернативних джерел встановлюється на рівні 90 відсотків діючого тарифу на теплову енергію з газу (а у разі його відсутності - на рівні середньозваженого тарифу на теплову енергію з газу в розрізі регіонів).

При цьому через волатильність цін на природний газ та встановлення тарифу нижче виробничої собівартості необхідно надати право виробникам теплової енергії з альтернативних джерел енергії обирати спосіб розрахунку тарифів, а саме встановлення на загальних засадах.

Збільшення обсягів виробництва відновлюваної теплової енергії пов’язано з розвитком біоенергетики. За оцінками Інституту відновлюваної енергетики Національної академії наук, технічно досяжний потенціал сектору біоенергетики становить близько 38,2 млн. тонн нафтового еквівалента на рік, у тому числі твердої біомаси - 35,3 млн. тонн нафтового еквівалента на рік, біогазу - 1609 тис. тонн нафтового еквівалента на рік.

Водночас для цього повинні бути створені умови щодо забезпечення об’єктів теплоенергетики паливом.

На сьогодні ринок твердого біопалива є проблемним через нестабільність цін на біопаливо, низьку його якість та ненадійність постачання.

Механізмом для організації ринку біопалива в Україні повинно стати використання електронної платформи, на якій здійснюватимуть торгівлю біопаливом всі заінтересовані виробники та споживачі, як це здійснюється у Литві на біржі Baltpool.

Запровадження біржі дасть змогу створити в Україні прозорий та конкурентний ринок біопалива, сприятиме зниженню цін на біопаливо, забезпечить генеруючі потужності біопаливом, стимулюватиме залучення іноземних інвестицій в біоенергетику України.

Крім наявної деревної біомаси перспективним відновлюваним джерелом для виробництва теплової енергії є енергетичні рослини, які вирощуються на малопродуктивних землях та можуть бути стійкі до посушливих умов та потребувати меншої кількості або повної відмови від використання хімічних засобів захисту рослин.

Вирощування енергетичних рослин не повинно витісняти традиційне вирощування сільськогосподарських культур та призводити до трансформації лісів, водно-болотних угідь, торфовищ тощо, зокрема в сільськогосподарські землі, що негативно впливає на навколишнє природне середовище та збільшує емісії парникових газів. Виробництво біопалива, біомаси та іншої відповідної сільськогосподарської сировини для виробництва енергії не повинно перешкоджати цілям охорони навколишнього природного середовища, збереженню природоохоронних територій та об’єктів, цінних екосистем, видів біоти тощо.

В Україні налічується понад 500 тис. гектарів земель, що потребують консервації. За умови вирощування на них енергетичних рослин за середньої їх врожайності 11,5 млн. тонн на рік можна заміщувати до 2,7 млрд. куб. метрів природного газу на рік, одночасно відновлюючи родючість ґрунтів. Станом на початок 2024 року під енергетичні культури було задіяно лише 6,5 тис. гектарів малопродуктивних земель.

Ще одним потенційним відновлюваним джерелом для виробництва теплової енергії може стати біометан для заміщення використання природного газу.

Виробництво відновлюваної теплової енергії також доцільно нарощувати за рахунок впровадження геліоколекторів, особливо у південних областях України, де кількість сумарної сонячної радіації становить 1300-1400 кВт• год на кв. метр. Технічно досяжний потенціал сонячної енергії для виробництва тепла становить, за різними оцінками, 14,5-17 млрд. кВт• год на рік.

Крім того, в умовах проведення переговорів про вступ до Європейського Союзу необхідно запровадити механізм видачі гарантій походження теплової енергії, виробленої з відновлюваних джерел енергії, відповідно до вимог Директиви RED III.

До 2030 року планується, що частка енергії з відновлюваних джерел у валовому кінцевому споживанні енергії в системах теплопостачання та холодопостачання становитиме 33 відсотки відповідно до додатка 2. В перерахунку на натуральні величини це 7400 тис. тонн нафтового еквівалента відповідно до додатка 3. Водночас структура споживання відновлюваної енергії в секторі за видами джерел наведена в додатку 4.

В умовах України використання енергії з відновлюваних джерел в транспортному секторі доцільно здійснювати за рахунок електричної енергії, виробленої з відновлюваних джерел енергії, рідких та газоподібних біопалив, водню, виробленого з використанням електричної енергії, виробленої з відновлюваних джерел енергії.

У 2020 році валове кінцеве споживання енергії з відновлюваних джерел енергії у транспортному секторі становило 95 тис. тонн нафтового еквівалента (148 тис. тонн нафтового еквівалента з урахуванням мультиплікаторів згідно з Директивою 2009/28/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2009 р.), а саме:

біоетанол/етилтретбутиловий ефір, вироблений з біоетанолу, - 51,1 тис. тонн нафтового еквівалента;

електрична енергія з відновлюваних джерел енергії - 43,9 тис. тонн нафтового еквівалента (97 тис. тонн нафтового еквівалента з урахуванням мультиплікаторів), у тому числі:

споживана електрична енергія з відновлюваних джерел енергії залізничним транспортом - 35,4 тис. тонн нафтового еквівалента (88,5 тис. тонн нафтового еквівалента з урахуванням мультиплікатора згідно з Директивою 2009/28/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2009 р.);

споживана електрична енергія з відновлюваних джерел енергії іншими видами транспорту - 8,5 тис. тонн нафтового еквівалента.

На цей час в країні поступово зростають темпи купівлі електротранспорту - станом на початок 2024 року в Україні зареєстровано понад 98 тис. електромобілів і близько 28 тис. гібридних автомобілів.

Розвитку галузі сприяли зміни до Податкового кодексу України та Митного кодексу України щодо стимулювання розвитку галузі екологічного транспорту в Україні, які набрали чинності 1 січня 2022 р. у зв’язку з прийняттям Верховною Радою України Законів України від 15 липня 2021 р. № 1660-IX "Про внесення змін до розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України щодо стимулювання розвитку галузі екологічного транспорту в Україні" та від 15 липня 2021 р. № 1661-IX "Про внесення зміни до пункту 4 розділу XXI "Прикінцеві та перехідні положення" Митного кодексу України щодо стимулювання розвитку галузі екологічного транспорту в Україні".

Змінами передбачається:

звільнення від обкладення податком на додану вартість операцій із ввезення в Україну та постачання на митній території України транспортних засобів, оснащених виключно електродвигунами, а також нових транспортних засобів (у тому числі вироблених в Україні) з двигунами внутрішнього згоряння з іскровим запалюванням, що працюють виключно на стисненому/зрідженому природному газі метані або біогазі, - до 1 січня 2026 р.;

звільнення від обкладення податком на додану вартість та ввізним митом ввезення в Україну в митному режимі імпорту ряду товарів підприємствами, які мають, створюють або модернізують свої виробничі потужності для конструювання транспортних засобів з електродвигуном (електродвигунами), або транспортних засобів з двигунами внутрішнього згоряння з іскровим запалюванням, що працюють виключно на стисненому/зрідженому природному газі метані або біогазі, або ж трамвайні вагони, або вагони метро - до 1 січня 2031 р.;

звільнення від оподаткування прибутку суб’єктів господарювання, що провадять виключно діяльність з виробництва: транспортних засобів, оснащених виключно електричними двигунами (одним чи кількома), двигунами внутрішнього згоряння з іскровим запалюванням, що працюють виключно на стисненому природному газі метані, зрідженому природному газі метані або біогазі, електричних транспортних засобів (вагони трамвайні та вагони метро); електродвигунів, літій-іонних (літій-полімерних) акумуляторів, зарядних пристроїв для таких акумуляторів, призначених для таких транспортних засобів, - до 31 грудня 2035 р. (включно).

При цьому вивільнені кошти повинні використовуватися на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи у галузі електричного транспорту, створення чи переоснащення матеріально-технічної бази, збільшення обсягу виробництва, запровадження новітніх технологій, та їх використання повинно бути пов’язаним з діяльністю платника податку, прибуток від якої звільняється від оподаткування.

З метою розвитку рідких біопалив у сфері транспорту Верховною Радою України прийнято Закон України від 4 червня 2024 р. № 3769-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо обов’язковості використання рідкого біопалива (біокомпонентів) у галузі транспорту", яким передбачається:

встановлення обов’язкової частки рідкого біопалива (квот) в загальному річному обсязі продажу бензину (5 об’ємних відсотків);

впровадження обліку та контролю вмісту біокомпонентів у бензинах;

встановлення відповідальності (штрафів) за недотримання квот;

введення вимог щодо дотримання критеріїв сталості для біопалива у галузі транспорту.

Реалізація відповідних змін до законодавчих актів сприятиме розвитку виробництва біоетанолу в Україні, використанню аграрного потенціалу в енергетичному секторі, завантаженості спиртових заводів та підвищенню енергонезалежності країни.

Також Законом України "Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів" визначені орієнтири з розвитку використання альтернативних палив у громадському транспорті.

Так, на міських автобусних маршрутах загального користування у містах із загальною чисельністю населення понад 250 тис. осіб кількість електробусів та/або автобусів, оснащених двигунами внутрішнього згоряння з іскровим запалюванням, що працюють виключно на стисненому природному газі метані, зрідженому природному газі метані або біогазі, та/або автобусів з водневим паливним елементом (коміркою) у відсотковій частці серед парку автобусів повинна становити не менш як 25 відсотків на 1 січня 2030 р., не менш як 50 відсотків на 1 січня 2033 р., якщо рішення щодо інших часток та/або іншого строку не було ухвалено органами місцевого самоврядування відповідних міст.

До перевезень пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування в режимі регулярних пасажирських перевезень у містах районного та обласного значення з 1 січня 2036 р. допускаються виключно електробуси (в тому числі електробуси з подовженим запасом ходу) та/або автобуси, оснащені двигунами внутрішнього згоряння з іскровим запалюванням, що працюють виключно на стисненому природному газі метані, зрідженому природному газі метані або біогазі, та/або автобуси з водневим паливним елементом (коміркою), якщо рішення щодо іншого строку не було ухвалено органами місцевого самоврядування відповідних міст.

Крім того, важливим є сприяння розвитку сфери використання зрідженого природного газу (LNG), стисненого природного газу (CNG) та їх біологічних аналогів.

До 2030 року планується, що частка енергії з відновлюваних джерел у валовому кінцевому споживанні енергії в транспортному секторі становитиме не менше 17 відсотків відповідно до додатка 2. В перерахунку на натуральні величини це 829 тис. тонн нафтового еквівалента відповідно до додатка 3. Водночас структура споживання відновлюваної енергії в секторі за видами джерел буде така, як наведено в додатку 6.

Відновлювані гази - це газоподібні речовини, які виробляються з використанням відновлюваних джерел енергії. Ключовими з них є біометан та відновлюваний водень.

Для України є важливою співпраця з Європейським Союзом у сфері відновлюваних газів. У лютому 2023 р. в рамках 24 Саміту Україна - Європейський Союз між Урядом України та Європейською Комісією підписано Меморандум про взаєморозуміння між Україною та Європейським Союзом щодо стратегічного партнерства у сфері біометану, водню та інших синтетичних газів.

Ключовими аспектами співробітництва є, зокрема:

узгодження процедури сертифікації відповідно до вимог Європейського Союзу щодо імпорту біометану, водню та інших синтетичних газів;

виявлення та усунення адміністративних, технічних та регуляторних бар’єрів для виробництва, транспортування, зберігання та використання біометану, водню та інших синтетичних газів, включно з ліцензуванням, дозвільною документацією і технічними вимогами;

створення нормативно-правових та адміністративних засад розвитку виробництва і споживання біометану, водню та інших синтетичних газів в Україні, конкурентних і прозорих транскордонних ринків та торгівлі.

Біометан може використовуватися для прямого заміщення природного газу під час виробництва теплової та електричної енергії. В транспортному секторі біометан може бути замінником різних видів моторних палив: стисненого природного газу (CNG), бензину, дизелю, зрідженого природного газу (LNG), зрідженого нафтового газу (LPG).

Зараз переважна кількість біогазових установок виробляють біогаз для виробництва з нього електричної та теплової енергії. Розташовані такі біогазові установки наближено до джерел сировини, переважно у сільській місцевості. При цьому значна кількість теплової енергії втрачається, оскільки відсутні значні споживачі теплової енергії.

Виробництво біометану методом збагачення біогазу дасть змогу подавати його у газову мережу, транспортувати та виробляти з нього електричну і теплову енергію у місцях, де є гарантоване споживання теплової енергії, також сприятиме імпорту біометану до країн Європейського Союзу.

Розбудова ринку відновлюваних газів, зокрема біометану, та можливість його експорту до держав - членів Європейського Союзу є важливим як для України, яка перебуває в умовах збройної агресії та енергетичного терору з боку Російської Федерації, так і для Європи, яка переоцінює та переглядає питання постачання енергоносіїв.

Ще одним перспективним напрямом виробництва біометану є комплексне використання біомаси, оскільки біометанові заводи, крім біометану, генерують дигестат, який може стати основним органічним добривом, необхідним для відродження українських ґрунтів.

Планом Європейської Комісії з відмови від споживання російського викопного палива до 2030 року поставлена ціль виробляти 35 млрд. куб. метрів біометану на рік до 2030 року. Україна потенційно може забезпечити до 20 відсотків цієї потреби.

Сумарний енергетичний потенціал виробництва біогазу/біометану в Україні оцінюється у 21,8 млрд. куб. метрів на рік (18,7 млн. тонн нафтового еквівалента на рік).

На сьогодні прийнята нормативно-правова база, яка врегульовує правові, організаційні та економічні засади для розвитку сфери біометану, а саме:

відповідно до Закону України "Про ринок природного газу" виробники біогазу або інших видів газу з альтернативних джерел отримали юридичне право на доступ до газотранспортної/газорозподільної системи, газосховищ, установок зрідженого природного газу за умови дотримання технічних норм та вимог безпеки. Кодексом газотранспортної системи, затвердженим постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 р. № 2493, це положення однозначно застосовано до виробників біометану;

наказом державного підприємства "Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості" від 3 квітня 2023 р. № 55 прийнято стандарт ДСТУ EN 16723-1:2023 щодо біометану для використання в транспорті та біометану для закачування в мережу природного газу;

Законом України "Про альтернативні види палива" запроваджено реєстр біометану, в якому повинно здійснюватися нарахування та обіг гарантій походження біометану, а також розширено механізм гарантій походження біометану на скраплений та стиснений біометан;

постановою Кабінету Міністрів України від 22 липня 2022 р. № 823 затверджений Порядок функціонування реєстру біометану (Офіційний вісник України, 2022 р., № 61, ст. 3652).

Законом України "Про внесення змін до Митного кодексу України та інших законів України щодо особливостей здійснення митного контролю та митного оформлення окремих категорій товарів" передбачається можливість експорту біометану до держав - членів Європейського Союзу, зокрема на перехідному етапі експорт біометану буде здійснюватися відповідно до даних операторів газотранспортної/газорозподільної системи та документів щодо обсягів біометану, які підтверджено критеріями сталості.

Відповідно до пункту 11 статті 19 Директиви RED II держави - члени Європейського Союзу не повинні визнавати гарантії походження, видані третьою країною, крім як у випадках, коли Європейський Союз уклав угоду з такою третьою країною про взаємне визнання гарантій походження.

Одночасно Директива RED III передбачає запровадження бази даних Європейського Союзу, яка спрямована на забезпечення відстеження рідкого та газоподібного відновлюваного палива та палива з переробленого вуглецю.

Згідно з Директивою RED III до 21 листопада 2024 р. Європейська Комісія повинна забезпечити створення бази даних Європейського Союзу, яка буде використовуватися всіма економічними операторами, які беруть участь в ланцюгу постачання біопалив, включаючи виробників біометану. Для остаточного переходу на нові правила Європейська Комісія дає економічним операторам шість місяців - до травня 2025 року.

Очікується, що після впровадження українського реєстру біометану та приєднання його до бази даних Європейського Союзу експорт біометану буде здійснюватися відповідно до даних зазначеного реєстру.

Органами влади ведеться робота щодо синхронізації українського реєстру гарантій походження із базою даних Європейського Союзу та визнання українських гарантій походження біометану Європейським Союзом.

Новим перспективним напрямом розвитку відновлюваної енергетики є виробництво та споживання відновлюваного водню. Інститутом відновлюваної енергетики Національної академії наук розраховано потенційно можливий обсяг виробництва відновлюваного водню в Україні з використанням електричної енергії вітро- та фотоелектричних станцій. Загальний потенціал середньорічного виробітку відновлюваного водню становить 44957 тис. тонн.

Напрям виробництва водню з використанням відновлюваних джерел енергії є новим не лише в Україні, а і загалом у світі. На сьогодні найбільш доцільним способом отримання відновлюваного водню є розщеплення води в електролізерах на водень і кисень електричною енергією, виробленою з відновлюваних джерел енергії. В умовах України перш за все йдеться про об’єкти вітрової та сонячної генерації або їх комбінації - гібридних електростанцій. Перспективним напрямом виробництва відновлюваного водню також є використання біометану як заміни природного газу під час виробництва водню шляхом парової конверсії.

Виробництво та подальше використання відновлюваного водню сприятиме зменшенню використання традиційних видів палива у різних секторах національної економіки, а отже, її декарбонізації (транспортний та побутовий сектор, нафтопереробна, хімічна та металургійна промисловість тощо), а також вирішенню викликів для енергосистеми в частині забезпечення сталості генерації об’єктів відновлюваної генерації, підвищення надійності енергопостачання, перенесення сезонних змін попиту на електричну енергію.

Пріоритетні напрями виробництва та використання водню, у тому числі відновлюваного водню, в Україні визначатимуться у Водневій стратегії України на період до 2050 року.

Ураховуючи те, що попит на "зелену" енергію зростатиме, відповідно зростатиме і потреба в обладнанні для виробництва енергії з відновлюваних джерел енергії, установок зберігання енергії, балансуючих потужностей тощо.

Одним з інструментів стимулювання виробництва українського обладнання сфери відновлюваної електроенергетики є надбавка до "зеленого" тарифу чи до аукціонної ціни за дотримання на електростанції відповідного рівня використання обладнання українського виробництва.

Україна заінтересована у створенні на своїй території потужностей для виробництва вітчизняного обладнання. Це дасть змогу створити нові робочі місця всередині держави та зменшити імпортну залежність від поставок відповідного обладнання.

Перші об’єкти відновлюваної енергетики були побудовані у 2009-2012 роках, а найбільша кількість встановленої потужності була побудована нещодавно - протягом 2019-2020 років. Враховуючи те, що у середньому строк експлуатації фотоелектричних модулів становить 25-30 років, перші сонячні електростанції в Україні повинні виводитися з експлуатації після 2035 року, а масове їх виведення очікується у 2045-2050 роках. Масове виведення з експлуатації об’єктів вітроенергетики також очікується ближче до 2045 року.

У майбутньому виробництво нового обладнання для виробництва енергії з відновлюваних джерел потребуватиме більше ресурсів, зокрема критичних матеріалів. Переробка відпрацьованого обладнання дасть змогу забезпечити вторинне застосування окремих його компонентів для створення нового устаткування або інших електронних пристроїв, створити ефективну кругову (циркулярну) економіку та зменшити виробничі витрати.

Таким чином, до 2030 року Україна повинна сформувати бачення щодо державної політики подальшого управління обладнанням, що виведено з експлуатації.

Для вступу до Європейського Союзу Україна повинна повністю імплементувати положення законодавства Європейського Союзу. Сфера відновлюваних джерел енергії є частиною глави 15 "Енергетика" переговорних розділів про вступ відповідно до методології розширення Європейського Союзу.

Ключовим актом законодавства Європейського Союзу у сфері відновлюваних джерел енергії є Директива (ЄС) 2018/2001 Європейського Парламенту і Ради від 11 грудня 2018 р. про сприяння використанню енергії з відновлюваних джерел - із змінами, внесеними Директивою (ЄС) 2023/2413 Європейського Парламенту та Ради від 18 жовтня 2023 р. про внесення змін до Директиви (ЄС) 2018/2001 Європейського Парламенту і Ради від 11 грудня 2018 р., Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2018/1999 та Директиви 98/70/ЄС Європейського Парламенту і Ради від 13 жовтня 1998 р. щодо сприяння використанню енергії з відновлюваних джерел, а також скасування Директиви Ради (ЄС) 2015/652.

Директива (ЄС) 2018/2001 розширюється актами Європейської Комісії:

Делегований Регламент Комісії (ЄС) 2021/2003 від 6 серпня 2021 р., що доповнює Директиву (ЄС) 2018/2001 Європейського Парламенту і Ради від 11 грудня 2018 р. шляхом створення платформи розвитку відновлюваної енергетики Союзу;

Делегований Регламент Комісії (ЄС) 2019/807 від 13 березня 2019 р., що доповнює Директиву (ЄС) 2018/2001 Європейського Парламенту і Ради від 11 грудня 2018 р. щодо визначення вихідної сировини з високим непрямим ризиком зміни землекористування, для якої спостерігається значне розширення виробничих площ на території з високим вмістом вуглецю та сертифікація біопалива, рідинних біопалив із низьким непрямим ризиком зміни землекористування і біопаливо;

Делегований Регламент Комісії (ЄС) 2022/759 від 14 грудня 2021 р. про внесення змін до Додатку VII до Директиви (ЄС) 2018/2001 Європейського Парламенту і Ради від 11 грудня 2018 р. щодо методології розрахунку кількості відновлюваної енергії, що використовується для холодопостачання та централізованого холодопостачання;

Делегований Регламент Комісії (ЄС) 2023/1184 від 10 лютого 2023 р., що доповнює Директиву (ЄС) 2018/2001 Європейського Парламенту і Ради від 11 грудня 2018 р. шляхом встановлення методології Союзу, яка визначає детальні правила виробництва відновлюваних рідких та газових транспортних палив небіологічного походження;

Делегований Регламент Комісії (ЄС) 2023/1185 від 23 травня 2023 р., що доповнює Директиву (ЄС) 2018/2001 Європейського Парламенту і Ради від 11 грудня 2018 р. щодо мінімального обсягу для скорочення викидів парникових газів від палива з переробленого вуглецю і шляхом визначення методології для оцінки скорочення викидів парникових газів від відновлюваного рідкого та газоподібного транспортного палива небіологічного походження та від переробленого вуглецевого палива.

Також до законодавства Європейського Союзу у сфері відновлюваних джерел енергії належать Делегований Регламент Комісії (ЄС) 2022/342 від 21 грудня 2021 р., що доповнює Регламент (ЄС) 2021/1153 Європейського Парламенту і Ради стосовно конкретних критеріїв відбору та деталей процесу відбору транскордонних проектів у галузі відновлюваної енергетики, Регламент Ради (ЄС) 2022/2577 від 22 грудня 2022 р., що встановлює рамки для прискорення впровадження відновлюваної енергії, та Імплементаційний Регламент Комісії (ЄС) 2022/996 від 14 червня 2022 р. щодо правил перевірки критеріїв сталості та зниження викидів парникових газів, а також критеріїв низького непрямого ризику зміни землекористування.

Для повної імплементації законодавства Європейського Союзу у сфері відновлюваних джерел енергії необхідне розроблення та прийняття законопроекту, який передбачатиме імплементацію основних положень Директиви (ЄС) 2018/2001 Європейського Парламенту і Ради від 11 грудня 2018 р. про сприяння використанню енергії з відновлюваних джерел, а також визначатиме перелік необхідного вторинного законодавства для імплементації актів вторинного законодавства Європейського Союзу.

Відновлювана енергетика в Україні певною мірою має негативний імідж серед громадян, пов’язаний з її вартістю, структурою власності тощо.

З метою подальшого стимулювання розвитку використання відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива важливо проводити роз’яснювальну роботу щодо її переваг, реальної вартості тощо. Відповідна робота повинна проводитися на всіх рівнях органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Також важливо забезпечити проведення інформаційно-роз’яснювальних кампаній серед широких верств населення щодо використання відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива у домогосподарствах, у тому числі в рамках енергетичних кооперативів та енергетичних спільнот.

Крім того, на виконання вимог Директиви RED II та Закону України від 30 червня 2023 р. № 3220-IX Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, прийнято постанову від 27 грудня 2023 р. № 2626 "Про затвердження Порядку розкриття інформації споживачам електричної енергії про джерела енергії, у загальній структурі балансу електричної енергії, придбаної електропостачальником та/або виробленої на його власних електроустановках", що сприятиме підвищенню обізнаності споживачів щодо використання відновлюваних джерел енергії.

Ураховуючи те, що обсяги виробництва відновлюваної енергії та встановленої потужності об’єктів відновлюваної енергетики, установок зберігання енергії, балансуючих потужностей зростатимуть, Україні важливо створити умови для підготовки та перепідготовки українських професійних кадрів в галузі відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива (будівництво та експлуатація об’єктів, адміністративний персонал тощо).