Директива Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2018/2001 від 11 грудня 2018 року про стимулювання використання енергії з відновлюваних джерел (нова редакція)

1. Без обмеження обов’язків держав-членів згідно зі статтею 5, дві або більше держав-членів можуть вирішити добровільно об’єднати або частково координувати їхні національні схеми підтримки. У таких випадках певний обсяг енергії з відновлюваних джерел, виробленої на території однієї держави-члена, що бере участь, може зараховуватися до частки відновлюваної енергії в іншій державі-члені, що бере участь, за умови, що відповідні держави-члени:

(a) здійснюють статистичну передачу визначених обсягів енергії з відновлюваних джерел від однієї держави-члена до іншої держави-члена згідно зі статтею 8; або

(b) встановлюють правило розподілу, погоджене державами-членами, що беруть участь, згідно з яким здійснюється розподіл обсягів енергії з відновлюваних джерел між державами-членами.

Правило розподілу, зазначене в пункті (b) першого підпараграфа, повинне бути повідомлене Комісії не пізніше ніж через три місяці після завершення першого року, у якому воно вводиться в дію.

2. Упродовж трьох місяців після завершення кожного року кожна держава-член, що здійснила повідомлення згідно з другим підпараграфом параграфа 1, повинна надати лист-повідомлення, у якому вказується загальний обсяг електроенергії або енергії для опалення чи охолодження з відновлюваних джерел, виробленої протягом року, що підпадає під дію правила розподілу.

3. Для цілей розрахування часток відновлюваної енергії згідно із цією Директивою обсяг електроенергії або енергії для опалення чи охолодження з відновлюваних джерел, повідомлений згідно з параграфом 2, повинен бути розподілений між відповідними державами-членами згідно з повідомленим правилом розподілу.

4. Комісія розповсюджує настанови та найкращі практики і, за запитом відповідних держав-членів, сприяє створенню спільних схем підтримки між державами-членами.

Для цілей статті 9(2) та пункту (b) статті 11(2) одиниці енергії з відновлюваних джерел за рахунок збільшення потужності установки вважаються виробленими окремою установкою, що була введена в експлуатацію з моменту збільшення потужності.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб будь-які національні правила щодо процедур авторизації, сертифікації та ліцензування, які застосовуються до установок та пов’язаних мереж передачі та розподілу для виробництва електроенергії, енергії для опалення та охолодження з відновлюваних джерел, процесу перетворення біомаси на біопалива, біорідини, палива з біомаси або інші енергетичні продукти, а також до відновлюваних рідких і газоподібних транспортних палив небіологічного походження, були пропорційними, необхідними та сприяли впровадженню першого принципу енергоефективності.

Держави-члени, зокрема, повинні вживати належних заходів, щоб забезпечити, що:

(a) адміністративні процедури оптимізовані та прискорені на відповідному адміністративному рівні, а також встановлені прогнозовані строки здійснення процедур, зазначених у першому підпараграфі;

(b) правила щодо авторизації, сертифікації та ліцензування є об’єктивними, прозорими та пропорційними, не призводять до дискримінації заявників і повністю враховують особливості окремих технологій у сфері відновлюваної енергетики;

(c) адміністративні збори, які сплачуються споживачами, електростанціями, архітекторами, будівельниками, монтажниками та постачальниками обладнання і систем, є прозорими та заснованими на витратах; та

(d) встановлені спрощені та менш обтяжливі процедури авторизації, у тому числі спрощена процедура повідомлення, для децентралізованих послуг і для виробництва і зберігання енергії з відновлюваних джерел.

2. Держави-члени повинні чітко визначити будь-які технічні специфікації, які повинні бути дотримані будь-яким обладнанням і системами у сфері відновлюваної енергетики для використання схем підтримки. Якщо існують європейські стандарти, у тому числі екомаркування, енергетичне маркування та інші технічні довідкові системи, створені європейськими органами стандартизації, такі технічні специфікації повинні бути сформульовані відповідно до таких стандартів. Такі технічні специфікації не повинні визначати, де повинні бути сертифіковані обладнання та системи, і не повинні перешкоджати належному функціюванню внутрішнього ринку.

3. Держави-члени повинні забезпечити, щоб їхні компетентні органи на національному, регіональному та місцевому рівнях враховували положення про інтеграцію та розгортання відновлюваної енергії, у тому числі про споживання відновлюваної енергії власного виробництва та ВДЕ-громади, і використання неминучого скидного тепла та холоду при плануванні, у тому числі ранньому територіальному плануванні, проектуванні, будівництві та модернізації міської інфраструктури, промислових, комерційних або житлових зон і енергетичної інфраструктури, у тому числі електричних мереж, мереж централізованого теплопостачання та охолодження, газових мереж і мереж альтернативних видів палива. Держави-члени, зокрема, повинні стимулювати місцеві та регіональні адміністративні органи враховувати енергію для опалення та охолодження з відновлюваних джерел при плануванні міської інфраструктури, у відповідних випадках, і рекомендувати мережевим операторам відображати вплив програм забезпечення енергоефективності та управління попитом, а також конкретні положення про споживання відновлюваної енергії власного виробництва та ВДЕ-громади у планах розвитку інфраструктури операторів.

4. Держави-члени повинні встановити належні заходи у їхніх будівельних нормах і кодексах для збільшення частки всіх видів енергії з відновлюваних джерел у секторі будівництва.

При встановленні таких заходів або у їхніх схемах підтримки держави-члени можуть враховувати, якщо застосовно, національні заходи, які стосуються істотного збільшення обсягів споживання відновлюваної енергії власного виробництва, місцевого зберіганні енергії та підвищення енергоефективності в розрізі когенерації, а також пасивних будівель, будівель із низьким або майже нульовим споживанням енергії.

Держави-члени повинні, у їхніх будівельних нормах і кодексах або за допомогою інших засобів, які мають еквівалентний ефект, вимагати використання мінімальних рівнів енергії з відновлюваних джерел у нових будівлях і наявних будівлях, які підлягають значній реконструкції, настільки, наскільки це технічно, функціонально та економічно можливо, і відображення результатів оптимального за витратами розрахування, здійсненого відповідно до статті 5(2) Директиви 2010/31/ЄС, тією мірою, якою це не чинить негативного впливу на якість повітря у приміщенні. Держави-члени повинні дозволяти, щоб такі мінімальні рівні, між іншим, досягалися за рахунок ефективного централізованого теплопостачання та охолодження з використанням значної частки відновлюваної енергії та скидного тепла і холоду.

Вимоги, встановлені в першому підпараграфі, застосовуються до збройних сил тільки тією мірою, якою їх застосування не суперечить характеру та основній меті діяльності збройних сил, а також за винятком матеріалів, які використовуються виключно для військових цілей.

5. Держави-члени повинні забезпечити, щоб нові громадські будівлі та наявні громадські будівлі, які підлягають значній реконструкції, на національному, регіональному та місцевому рівнях відігравали зразкову роль у контексті Директиви починаючи з 01 січня 2012 року. Держави-члени, між іншим, можуть дозволити, щоб такий обов’язок був виконаний шляхом дотримання положень про будівлі з майже нульовим рівнем споживання енергії, як вимагається в Директиві 2010/31/ЄС, або забезпечення використання дахів громадських будівель і змішаних приватно-громадських будівель третіми особами для встановлення установок, які виробляють енергію з відновлюваних джерел.

6. У контексті їхніх будівельних норм і кодексів держави-члени повинні стимулювати використання систем та обладнання для опалення та охолодження на основі відновлюваної енергії, які забезпечують істотне зниження споживання енергії. З цією метою держави-члени повинні використовувати енергетичне або екологічне марковання чи інші відповідні сертифікати або стандарти, розроблені на національному рівні або на рівні Союзу, за наявності, і забезпечити надання належної інформації та порад стосовно відновлюваних альтернатив з високим рівнем енергоефективності, а також фінансових інструментів та стимулів, доступних у разі заміни, з метою стимулювання підвищення відсотка заміни старих систем опалення та переходу на рішення на основі відновлюваної енергії згідно з Директивою 2010/31/ЄС.

7. Держави-члени повинні здійснювати оцінювання їхнього потенціалу енергії з відновлюваних джерел і використання скидного тепла та холоду в секторі опалення та охолодження. Таке оцінювання, у відповідних випадках, повинне включати територіальний аналіз районів, придатних для розгортання з низьким екологічним ризиком, і потенціалу малих проектів у домогосподарствах, і повинне бути включене до другого комплексного оцінювання, що вимагається відповідно до статті 14(1) Директиви 2012/27/ЄС, вперше до 31 грудня 2020 року і до подальших оновлень комплексних оцінювань.

8. Держави-члени повинні оцінити регуляторні та адміністративні перешкоди для довгострокових договорів купівлі-продажу електроенергії з відновлюваних джерел і усунути необґрунтовані перешкоди та сприяти впровадженню таких договорів. Держави-члени повинні забезпечити, щоб такі договори не підпадали під дію непропорційних або дискримінаційних процедур.

Держави-члени повинні описати політики та заходи, які сприяють впровадженню договорів купівлі-продажу електроенергії з відновлюваних джерел у їхніх інтегрованих національних планах з енергетики та клімату та звітах про прогрес згідно з Регламентом (ЄС) 2018/1999 .

1. Держави-члени повинні створити або призначити один або більше контактних пунктів. Такі контактні пункти повинні, за запитом заявника, забезпечити супровід і підтримку упродовж усього процесу подання заяви про отримання адміністративного дозволу та надання дозволів. Заявник не зобов’язаний контактувати з більше ніж одним контактним пунктом упродовж усього процесу. Процес надання дозволів повинен охоплювати відповідні адміністративні дозволи на будівництво, докорінну модернізацію та експлуатацію установок для виробництва енергії з відновлюваних джерел і активів, необхідних для їх приєднання до мережі. Процес надання дозволу повинен включати всі процедури - від підтвердження отримання заяви до повідомлення про результат процедури, зазначеної в параграфі 2.

2. Контактний пункт повинен супроводжувати заявника упродовж процесу подання заяви про отримання адміністративного дозволу у прозорий спосіб до ухвалення одного або більше рішень відповідальними органами наприкінці процесу, надавати заявнику всю необхідну інформацію та залучати, у відповідних випадках, інші адміністративні органи. Заявникам дозволяється подавати відповідні документи також у цифровому форматі.

3. Контактний пункт повинен надати посібник із процедур для розробників проектів із виробництва відновлюваної енергії та повинні також надавати таку інформацію в онлайновому режимі, яка також повинна чітко охоплювати малі проекти та проекти споживачів відновлюваної енергії власного виробництва. В онлайновій інформації повинен бути вказаний контактний пункт, релевантний для заяви, поданої заявником. Якщо в державі-члені існує більше ніж один контактний пункт, в онлайновій інформації повинен бути вказаний контактний пункт, релевантний для заяви, поданої заявником.

4. Без обмеження параграфа 7, тривалість процесу надання дозволів, зазначеного в параграфі 1, не повинна перевищувати два роки для електростанцій, включно з усіма відповідними процедурами компетентних органів. Якщо це належним чином обґрунтовано з огляду на надзвичайні обставини, такий дворічний період може бути продовжений на строк до одного року.

5. Без обмеження параграфа 7, тривалість процесу надання дозволів не повинна перевищувати один рік для установок з електричною потужністю менше 150 кВт. Якщо це належним чином обґрунтовано з огляду на надзвичайні обставини, такий однорічний період може бути продовжений на строк до одного року.

Держави-члени повинні забезпечити, щоб заявники могли легко отримати доступ до простих процедур врегулювання спорів стосовно процесу надання дозволів та видачі дозволів на будівництво та експлуатацію установок відновлюваної енергії, у тому числі, якщо застосовно, альтернативні механізми врегулювання спорів.

6. Держави-члени повинні сприяти докорінній модернізації наявних установок відновлюваної енергії шляхом забезпечення спрощеного та швидкого процесу надання дозволів. Тривалість такого процесу не повинна перевищувати один рік.

Якщо це належним чином обґрунтовано з огляду на надзвичайні обставини, як-от із загальних міркувань безпеки, коли проект докорінної модернізації істотно впливає на мережу або початкову потужність, такий однорічний період може бути продовжений на строк до одного року.

7. Строки, встановлені у цій статті, застосовуються, без обмеження обов’язків згідно із застосовним правом Союзу, до судового оскарження, судового захисту та інших проваджень у суді або трибуналі, а також до альтернативних механізмів врегулювання спорів, включно з процедурами подання скарг, позасудового оскарження та захисту, і можуть бути продовжені на строк здійснення таких процедур.

8. Держави-члени можуть встановити процедуру простого повідомлення про приєднання до мережі проектів докорінної модернізації, як зазначено у статті 17(1). Якщо держави-члени це зроблять, докорінну модернізацію дозволяють після повідомлення відповідному органу, коли не очікується значний негативний екологічний або соціальний вплив. Такий орган повинен, упродовж шести місяців з моменту отримання повідомлення, вирішити, чи цього достатньо.

Якщо відповідний орган вирішить, що повідомлення достатньо, він автоматично надає дозвіл. Якщо відповідний орган вирішить, що повідомлення не достатньо, необхідно подати заяву про отримання нового дозволу і застосовуються строки, зазначені в параграфі 6.

1. Держави-члени повинні встановити процедуру простого повідомлення про приєднання до мережі, згідно з якою установки або агреговані одиниці виробництва споживачів відновлюваної енергії власного виробництва та демонстраційні проекти з електричною потужністю 10,8 кВт або менше чи еквівалентною для приєднань, інших ніж трифазні приєднання, приєднуються до мережі після повідомлення оператору системи розподілу.

Оператор системи розподілу може, упродовж обмеженого періоду після повідомлення, відхили запитане приєднання до мережі або запропонувати альтернативну точку приєднання до мережі з огляду на такі обґрунтовані підстави, як міркування безпеки або технічна несумісність компонентів системи. У разі ухвалення позитивного рішення оператором системи розподілу або за відсутності рішення оператора системи розподілу протягом одного місяця з моменту повідомлення установка або агрегована одиниця виробництва може бути приєднана.

2. Держави-члени можуть дозволити процедуру простого повідомлення для установок або агрегованих одиниць виробництва з електричною потужністю понад 10,8 кВт і до 50 кВт за умови підтримання мережевої стабільності, надійності та безпеки.

1. Держави-члени повинні забезпечити надання інформації про заходи підтримки всім відповідним учасникам, таким як споживачі, у тому числі споживачі з низьким рівнем доходу, вразливі споживачі, споживачі відновлюваної енергії власного виробництва, ВДЕ-громади, будівельники, монтажники, архітектори, постачальники опалювального, охолоджувального та електричного обладнання та систем, а також постачальники транспортних засобів, сумісних із використанням відновлюваної енергії, і розумних транспортних систем.

2. Держави-члени повинні забезпечити надання інформації про чисті вигоди, витрати та енергоефективність обладнання та систем для використання енергії для опалення та охолодження та електроенергії з відновлюваних джерел постачальником обладнання або системи чи компетентними органами.

3. Держави-члени повинні забезпечити наявність схем сертифікації або еквівалентних кваліфікаційних схем для монтажників малих котлів і плит на біомасі, сонячних фотоелектричних і сонячних теплових систем, геотермальних систем неглибокого залягання та теплових насосів. Такі схеми можуть враховувати наявні схеми та структури, у відповідних випадках, і повинні ґрунтуватися на критеріях, встановлених в додатку IV. Кожна держава-член повинна визнавати сертифікацію, надану іншими державами-членами згідно з такими критеріями.

4. Держави-члени повинні надавати громадськості інформацію про схеми сертифікації та еквівалентні кваліфікаційні схеми, як зазначено в параграфі 3. Держави-члени також можуть скласти перелік монтажників, які кваліфіковані або сертифіковані згідно з параграфом 3.

5. Держави-члени повинні забезпечити надання настанов всім відповідним суб’єктам, зокрема проектувальникам і архітекторам, щоб вони могли належним чином розглянути оптимальну комбінацію енергії з відновлюваних джерел, високоефективних технологій, а також централізованого теплопостачання та охолодження при плануванні, проектуванні, будівництві та реконструкції промислових, комерційних і житлових районів.

6. Держави-члени, у відповідних випадках за участю місцевих і регіональних органів, повинні розробити прийнятні інформаційні, просвітницькі, профорієнтаційні або навчальні програми для інформування громадян про те, як реалізувати їхні права активних споживачів, а також про переваги та практичні умови, у тому числі технічні та фінансові аспекти, розвитку та використання енергії з відновлюваних джерел, у тому числі шляхом споживання відновлюваної енергії власного виробництва або в рамках ВДЕ-громад.

1. Для цілей підтвердження кінцевим споживачам частки або кількості енергії з відновлюваних джерел в енергетичному балансі постачальника енергії та в обсязі енергії, постаченому споживачам за договорами, пропонованими в контексті споживання енергії з відновлюваних джерел, держави-члени повинні забезпечити можливість гарантування походження енергії з відновлюваних джерел у розумінні цієї Директиви згідно з об’єктивними, прозорими і недискримінаційними критеріями.

2. З цією метою держави-члени повинні забезпечити видачу гарантії походження за запитом виробника енергії з відновлюваних джерел, якщо тільки держави-члени не вирішать, для цілей врахування ринкової вартості гарантії походження, не видавати таку гарантію походження виробнику, який отримує фінансову підтримку в рамках схеми підтримки. Держави-члени можуть організувати видачу гарантій походження енергії з невідновлюваних джерел. Видача гарантій походження може здійснюватися на основі мінімального ліміту потужності. Гарантія походження повинна мати стандартний обсяг - 1 МВт·год. Для кожної одиниці виробленої енергії необхідно видавати не більше однієї гарантії походження.

Держави-члени повинні забезпечити, щоб одна й та сама одиниця енергії з відновлюваних джерел враховувалася тільки один раз.

Держави-члени повинні забезпечити, щоб, якщо виробник отримує фінансову підтримку в рамках схеми підтримки, ринкова вартість гарантії походження того самого виробленого обсягу належним чином враховувалася у відповідній схемі підтримки.

Припускається, що ринкова вартість гарантії походження була належним чином врахована в будь-якому з таких випадків:

(a) якщо фінансову підтримку надають у рамках тендерної процедури або системи торгівлі "зеленими" сертифікатами;

(b) якщо ринкову вартість гарантій походження в адміністративний спосіб враховують у розмірі фінансової підтримки; або

(c) якщо гарантії підтримки безпосередньо видають не виробнику, а постачальнику або споживачу, який купує енергію з відновлюваних джерел у конкурентному середовищі або за довгостроковим договором купівлі-продажу електроенергії з відновлюваних джерел.

Щоб врахувати ринкову вартість гарантії походження, держави-члени можуть, між іншим, вирішити видати гарантію походження виробнику та відразу скасувати її.

Гарантія походження не має значення для дотримання державою-члена статті 3. Передача гарантій походження, окремо або разом з фізичною передачею енергії, не впливає на рішення держав-членів використовувати статистичну передачу, спільні проекти або спільні схеми підтримки для дотримання статті 3 або на розрахування валового кінцевого споживання енергії з відновлюваних джерел згідно зі статтею 7.

3. Для цілей параграфа 1 строк дії гарантій походження становить 12 місяців з моменту виробництва відповідної одиниці енергії. Держави-члени повинні забезпечити, щоб строк дії всіх гарантій походження, які не були скасовані, завершувався не пізніше ніж через 18 місяців з моменту виробництва одиниці енергії. Держави-члени повинні включати гарантії походження, строк дії яких завершився, при розрахуванні їхнього залишкового енергетичного балансу.

4. Для цілей розкриття інформації, зазначеної в параграфах 8 і 13, держави-члени повинні забезпечити скасування гарантій походження енергетичними компаніями не пізніше ніж протягом шести місяців з моменту завершення строку дії гарантії походження.

5. Держави-члени або призначені компетентні органи повинні здійснювати нагляд за видачею, передачею та скасуванням гарантій походження. Призначені компетентні органи не повинні мати обов’язки, які дублюються за географічною сферою дії, і повинні бути незалежними від діяльності з виробництва, торгівлі та постачання.

6. Держави-члени або призначені компетентні органи повинні створити належні механізми, щоб забезпечити, що гарантії походження видаються, передаються та скасовуються в електронній формі і що вони є достовірними, надійними та захищеними від шахрайства. Держави-члени та призначені компетентні органи повинні забезпечити, щоб встановлені ними вимоги відповідали стандарту CEN-EN 16325.

7. У гарантії походження повинна бути вказана принаймні така інформація:

(a) джерело енергії, з якого була вироблена енергія, а також дати початку та завершення виробництва;

(b) чи вона стосується:

(i) електроенергії;

(ii) газу, у тому числі водню; або

(iii) опалення чи охолодження;

(c) ідентифікаційні дані, місцезнаходження, тип і потужність установки, на якій була вироблена енергія;

(d) чи установці надавалася інвестиційна підтримка і чи одиниця енергії будь-яким іншим чином отримала вигоду від національної схеми підтримки, а також тип схеми підтримки;

(e) дата введення установки в експлуатацію; та

(f) дата і країна видачі та унікальний ідентифікаційний номер.

У гарантіях походження для установок потужністю менше 50 кВт можна вказувати спрощену інформацію.

8. Якщо постачальник енергії зобов’язаний підтвердити частку або кількість енергії з відновлюваних джерел у своєму енергетичному балансі для цілей пункту (a) статті 3(9) Директиви 2009/72/ЄС, він повинен використовувати для цього гарантії походження, за винятком:

(a) частки його енергетичного балансу, що відповідає невідстеженим комерційним пропозиціям, за наявності, для яких постачальник може використовувати залишковий енергетичний баланс;

(b) випадку, коли держава-член вирішує не видавати гарантії походження виробнику, який отримує фінансову підтримку в рамках схеми підтримки.

Якщо держави-члени передбачили гарантії походження для інших типів енергії, постачальники повинні використовувати для розкриття інформації гарантії походження того самого типу, що й постачена енергія. Аналогічно, гарантії походження, складені відповідно до статті 14(10) Директиви 2012/27/ЄС, можуть використовуватися для виконання будь-якої вимоги щодо підтвердження кількості електроенергії, виробленої за допомогою високоефективної когенерації. Для цілей параграфа 2 цієї статті, якщо електроенергію виробляють за допомогою високоефективної когенерації, може бути видана лише одна гарантія походження, у якій вказані обидві характеристики.

9. Держави-члени повинні визнавати гарантії походження, видані іншими державами-членами згідно із цією Директивою, виключно як підтвердження елементів, зазначених у параграфі 1 і пунктах (a)-(f) першого підпараграфа параграфа 7. Держава-член може відмовитися визнавати гарантію походження, тільки якщо вона має належним чином обґрунтовані сумніви щодо її достовірності, надійності або правдивості. Держава-член повинна повідомити Комісію про таку відмову та надати її обґрунтування.

10. Якщо Комісія встановить, що відмова визнати гарантію походження є необґрунтованою, Комісія може ухвалити рішення, що вимагає від відповідної держави-члена її визнання.

11. Держави-члени не повинні визнавати гарантії походження, видані третьою країною, окрім як у випадках, коли Союз уклав угоду з такою третьою країною про взаємне визнання гарантій походження, виданих у Союзі, і сумісних систем гарантій походження, встановлених у такій третій країні, і тільки за наявності прямого імпорту або експорту енергії.

12. Держава-член може, згідно з правом Союзу, встановити об’єктивні, прозорі та недискримінаційні критерії для використання гарантій походження згідно з обов’язками, встановленими у статті 3(9) Директиви 2009/72/ЄС.

13. Комісія повинна ухвалити звіт з оцінкою варіантів встановлення "зеленого" марковання Союзу, щоб стимулювати використання відновлюваної енергії, виробленої новими установками. Постачальники повинні використовувати інформацію, яка міститься в гарантіях походження, для підтвердження відповідності вимогам щодо такого марковання.

1. У відповідних випадках держави-члени повинні оцінити необхідність розширення наявної інфраструктури газових мереж, щоб сприяти інтеграції газу з відновлюваних джерел.

2. У відповідних випадках держави-члени повинні вимагати від операторів газотранспортних і газорозподільних систем на їхній території публікувати технічні правила згідно зі статтею 8 Директиви 2009/73/ЄС, зокрема стосовно правил приєднання до мережі, що включають вимоги до якості, одоризації та тиску газу. Держави-члени також повинні вимагати від операторів газотранспортних і газорозподільних систем публікувати тарифи на підключення газу з відновлюваних джерел на основі об’єктивних, прозорих і недискримінаційних критеріїв.

3. Згідно з оцінкою, включеною до інтегрованих національних планів з енергетики та клімату згідно з додатком І до Регламенту (ЄС) 2018/1999 , що стосується потреби в будівництві нової інфраструктури для централізованого теплопостачання та охолодження з відновлюваних джерел для досягнення цільового показника Союзу, встановленого у статті 3(1) цієї Директиви, держави-члени повинні, у відповідних випадках, вжити необхідних заходів з метою розвитку інфраструктури централізованого теплопостачання та охолодження для забезпечення розвитку теплопостачання та охолодження з використанням великих установок на біомасі, енергії сонця, енергії навколишнього середовища та геотермальній енергії, а також зі скидного тепла та холоду.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб споживачі мали право ставати споживачами відновлюваної енергії власного виробництва відповідно до цієї статті.

2. Держави-члени повинні забезпечити, щоб споживачі відновлюваної енергії власного виробництва, окремо або через агрегаторів, мали право:

(a) виробляти відновлювану енергію, у тому числі для власних потреб, зберігати та продавати надлишок відновлюваної електроенергії, у тому числі за договорами купівлі-продажу електроенергії з відновлюваних джерел, через постачальників електроенергії та за угодами однорангової торгівлі, не підпадаючи під дію:

(i) стосовно електроенергії, яку вони споживають із мережі або відпускають у мережу - дискримінаційних або непропорційних процедур і зборів, а також мережевих зборів, які не відображають витрати;

(ii) стосовно електроенергії з відновлюваних джерел власного виробництва, що не виходить за межі їхніх приміщень, - дискримінаційних або непропорційних процедур, а також будь-яких зборів або платежів;

(b) встановлювати та експлуатувати електроакумулюючі системи в поєднанні з установками, що виробляють відновлювану електроенергію для власних потреб, без обов’язку сплачувати будь-який подвійний збір, включно з мережевими зборами, за електроенергію, що зберігається та не виходить за межі їхніх приміщень;

(c) зберігати за собою права та обов’язки кінцевих споживачів;

(d) отримувати винагороду, у тому числі, якщо застосовно, у рамках схем підтримки, за відновлювану електроенергію власного виробництва, яку вони відпускають в мережу, що відображає ринкову вартість такої електроенергії та може враховувати її довгострокову цінність для мережі, довкілля та суспільства

3. Держави-члени можуть застосовувати недискримінаційні та пропорційні збори та платежі до споживачів відновлюваної енергії власного виробництва стосовно відновлюваної електроенергії власного виробництва, що не виходить за межі їхніх приміщень, в одному або більше зазначених нижче випадків:

(a) якщо відновлювана електроенергія власного виробництва фактично отримує підтримку в рамках схем підтримки тільки в обсязі, що не підриває економічну життєздатність проекту та стимулювальний ефект такої підтримки;

(b) починаючи з 01 грудня 2026 року, якщо загальна частка установок, які споживають відновлювану енергію власного виробництва, перевищує 8% загальної встановленої електричної потужності в державі-члені і якщо доведено, за допомогою аналізу витрат і вигід, проведеного національним регуляторним органом такої держави-члена у формі відкритого, прозорого та колегіального процесу, що положення, встановлене в пункті (a)(ii) параграфа 2, призводить до значного непропорційного навантаження на довгострокову фінансову сталість енергосистеми або створює стимул, що виходить за межі об’єктивно необхідного для досягнення результативного за витратами розгортання відновлюваної енергії, і що таке навантаження або стимул не можуть бути мінімізовані шляхом вжиття інших обґрунтованих заходів; або

(c) якщо відновлювана електроенергія власного виробництва виробляється установками із загальною встановленою електричною потужністю понад 30 кВт.

4. Держави-члени повинні забезпечити, щоб споживачі відновлюваної енергії власного виробництва, розташовані в одній будівлі, у тому числі в багатоквартирному будинку, мали право брати спільно здійснювати діяльність, зазначену в параграфі 2, і щоб їм було дозволено організовувати розподіл відновлюваної енергії, що виробляється на їхньому об’єкті або об’єктах між собою, без обмеження мережевих зборів та інших відповідних зборів, платежів, мит і податків, застосовних до кожного споживача відновлюваної енергії власного виробництва. Держави-члени можуть розмежовувати окремих і спільно діючих споживачів відновлюваної енергії власного виробництва. Будь-яке таке розмежування повинне бути пропорційним і належним чином обґрунтованим.

5. Установка споживача відновлюваної енергії власного виробництва може перебувати у власності третьої особи або в управлінні третьої особи в контексті встановлення, експлуатації, у тому числі обліку та технічного обслуговування, за умови, що третя особа виконує вказівки споживача відновлюваної енергії власного виробництва. Така третя особа не вважається споживачем відновлюваної енергії власного виробництва.

6. Держави-члени повинні встановити рамку сприяння для стимулювання та сприяння розвитку споживання відновлюваної енергії власного виробництва на основі оцінювання наявних необґрунтованих перешкод для споживання відновлюваної енергії власного виробництва та його потенціалу на їхній території та в їхніх енергетичних мережах. Така рамка сприяння повинна, між іншим:

(a) забезпечувати доступність споживання відновлюваної енергії власного виробництва для всіх кінцевих споживачів, у тому числі споживачів у домогосподарствах із низьким рівнем доходу та вразливих домогосподарствах;

(b) усувати необґрунтовані перешкоди для фінансування проектів на ринку та передбачати заходи для полегшення доступу до фінансування;

(c) усувати інші необґрунтовані регуляторні перешкоди для споживання відновлюваної енергії власного виробництва, у тому числі для орендарів;

(d) передбачати стимули для власників будівель із метою створення можливостей для споживання відновлюваної енергії власного виробництва, у тому числі для орендарів;

(e) надавати споживачам відновлюваної енергії власного виробництва, стосовно відновлюваної електроенергії власного виробництва, яку вони відпускають у мережу, недискримінаційний доступ до відповідних наявних схем підтримки, а також до всіх сегментів ринку електроенергії;

(f) забезпечувати належний і збалансований внесок споживачів відновлюваної енергії власного виробництва в розподіл загальних витрат, пов’язаних із системою, у разі відпуску електроенергії в мережу.

Держави-члени повинні включити стислий опис політик і заходів у межах рамки сприяння та оцінку їхньої реалізації, відповідно, до їхніх інтегрованих національних планів з енергетики та клімату та звітів про прогрес згідно з Регламентом (ЄС) 2018/1999 .

7. Ця стаття не обмежує статті 107 і 108 ДФЄС.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб кінцеві споживачі, зокрема побутові споживачі, мали право брати участь у ВДЕ-громаді, зберігаючи за собою права та обов’язки кінцевих споживачів і не підпадаючи під дію необґрунтованих або дискримінаційних умов чи процедур, які перешкоджають їхній участі у ВДЕ-громаді, за умови, що, для приватних суб’єктів господарювання, така участь не є їхньою основною комерційною або професійною діяльністю.

2. Держави-члени повинні забезпечити, щоб ВДЕ-громади мали право:

(a) виробляти, споживати, зберігати та продавати відновлювану енергію, у тому числі за договорами купівлі-продажу електроенергії з відновлюваних джерел;

(b) зберігати, у межах ВДЕ-громади, відновлювану енергію, вироблену одиницями виробництва, які перебувають у власності такої ВДЕ-громади, відповідно до інших вимог, встановлених у цій статті, і зі збереженням прав та обов’язків членів ВДЕ-громади як споживачів;

(c) отримувати доступ до всіх прийнятних енергетичних ринків безпосередньо або шляхом агрегації в недискримінаційний спосіб.

3. Держави-члени повинні проводити оцінювання наявних перешкод і потенціалу розвитку ВДЕ-громад на їхній території.

4. Держави-члени повинні передбачити рамку сприяння для стимулювання та сприяння розвитку ВДЕ-громад. Така рамка, між іншим, повинна забезпечувати:

(a) усунення необґрунтованих регуляторних і адміністративних перешкод для ВДЕ-громад;

(b) щоб ВДЕ-громади, які постачають енергію або надають послуги з агрегування чи інші комерційні енергетичні послуги, підпадали під дію положень, що стосуються таких видів діяльності;

(c) щоб відповідний оператор системи розподілу співпрацював із ВДЕ-громадами для сприяння передачі енергії в межах ВДЕ-громад;

(d) щоб ВДЕ-громади підпадали під дію справедливих, пропорційних і прозорих процедур, у тому числі процедур реєстрації та ліцензування, і мережевих зборів, які відображають витрати, а також відповідних зборів, мит і податків, які забезпечують їхній належний, справедливий і збалансований внесок у розподіл загальних витрат, пов’язаних із системою, згідно з результатами прозорого аналізу витрат і вигід від розподілених джерел енергії, розробленим національними компетентними органами;

(e) щоб до ВДЕ-громад не застосовувався дискримінаційний підхід стосовно їхньої діяльності, прав і обов’язків у якості кінцевих споживачів, виробників, постачальників, операторів систем розподілу або інших учасників ринку;

(f) щоб участь у ВДЕ-громадах була доступна всім споживачам, утому числі споживачам у домогосподарствах із низьким рівнем доходу та вразливих домогосподарствах;

(g) наявність інструментів для полегшення доступу до фінансування та інформації;

(h) щоб органам публічної влади надавалася регуляторна підтримка та підтримка у зміцненні спроможності у сфері сприяння ВДЕ-громадам і їх створення та в наданні допомоги для безпосередньої участі органів;

(i) наявність правил для гарантування рівноправного та недискримінаційного підходу до споживачів, які беруть участь у ВДЕ-громадах.

5. Основні елементи рамки сприяння, зазначеної в параграфі 4, та її впровадження повинні бути включені до оновлень інтегрованих національних планів з енергетики та клімату держав-членів і звітів про прогрес згідно з Регламентом (ЄС) 2018/1999 .

6. Держави-члени можуть передбачити, щоб ВДЕ-громади були відкриті для транскордонної участі.

7. Без обмеження статей 107 і 108 ДФЄС, держави-члени повинні враховувати особливості ВДЕ-громад при розробленні схем підтримки, щоб надати їм можливість брати участь у конкурентних процедурах для отримання підтримки на рівних умовах з іншими учасниками ринку.

1. Щоб стимулювати використання відновлюваної енергії в секторі опалення та охолодження, кожна держава-член повинна докладати зусиль для збільшення частки відновлюваної енергії в такому секторі приблизно на 1,3 відсотка - середньорічний показник, розрахований для періодів з 2021 до 2025 року та з 2026 до 2030 року, починаючи із частки відновлюваної енергії в секторі опалення та охолодження у 2020 році, вираженої у вигляді національної частки кінцевого споживання енергії та розрахованої згідно з методологією, визначеною у статті 7, без обмеження параграфа 2 цієї статті. Таке збільшення обмежується приблизно 1,1 відсотка для держав-членів, у яких не використовуються скидне тепло та холод. Держави-члени повинні, у відповідних випадках, надавати пріоритет найкращим доступним технологіям.

2. Для цілей параграфа 1 при розрахуванні частки відновлюваної енергії в секторі опалення та охолодження та середньорічного збільшення згідно із зазначеним параграфом кожна держава-член:

(a) може враховувати скидне тепло та холод до досягнення ліміту в розмірі 40% середньорічного збільшення;

(b) якщо її частка відновлюваної енергії в секторі опалення та охолодження перевищує 60%, може зараховувати будь-яку таку частку в якості середньорічного збільшення; та

(c) якщо її частка відновлюваної енергії в секторі опалення та охолодження перевищує 50%, але менша за 60%, може зараховувати будь-яку таку частку в якості половини середньорічного збільшення.

Вирішуючи, які заходи необхідно ухвалити для цілей розгортання енергії з відновлюваних джерел у секторі опалення та охолодження, держави-члени можуть враховувати результативність за витратами, що відображає структурні перешкоди, які виникають через високу частку природного газу або охолодження чи розосереджену структуру поселення з низькою щільністю населення.

Якщо такі заходи призведуть до нижчого середньорічного збільшення, ніж вимагається в параграфі 1 цієї статті, держави-члени повинні це оприлюднити, наприклад, у їхніх інтегрованих національних звітах про прогрес у сфері енергетики та клімату відповідно до статті 20 Регламенту (ЄС) 2018/1999, і вказати Комісії причини, включно з вибором заходів, як зазначено у другому підпараграфі цього параграфа.

3. На основі об’єктивних і недискримінаційних критеріїв держави-члени можуть скласти та оприлюднити перелік заходів та призначити і оприлюднити виконавців, таких як постачальники палива, публічні або професійні організації, які повинні робити внесок у досягнення середньорічного збільшення, зазначеного в параграфі 1.

4. Держави-члени можуть впровадити середньорічне збільшення, зазначене в параграфі 1, за допомогою, між іншим, одного або більше зазначених нижче варіантів:

(a) фізичне включення відновлюваної енергії або скидного тепла та холоду до енергії та енергетичного палива, які постачаються для цілей опалення та охолодження;

(b) прямі заходи пом’якшення, як-от встановлення високоефективних систем опалення та охолодження на основі відновлюваної енергії в будівлях або використання відновлюваної енергії чи скидного тепла та холоду у промислових процесах опалення та охолодження;

(c) непрямі заходи пом’якшення, що охоплюються обіговими сертифікатами, які підтверджують виконання обов’язку, встановленого в параграфі 1, шляхом підтримки непрямих заходів пом’якшення, які здійснюються іншим суб’єктом господарювання, таким як незалежний монтажник відновлюваних технологій або енергосервісна компанія, що надає послуги зі встановлення установок відновлюваної енергії;

(d) інші інструменти політики, які мають еквівалентний ефект, для досягнення середньорічного збільшення, зазначеного в параграфі 1, у тому числі фіскальні заходи та інші фінансові стимули.

При ухваленні та впровадженні заходів, зазначених у першому підпараграфі, держави-члени повинні намагатися забезпечити доступність заходів для всіх споживачів, зокрема для споживачів у домогосподарствах із низьким рівнем доходу або вразливих домогосподарствах, які в іншому випадку не мали би достатнього початкового капіталу для участі.

5. Держави-члени можуть використовувати структури, створені згідно з національними обов’язками щодо заощадження енергії, визначеними у статті 7 Директиви 2012/27/ЄС, для реалізації та моніторингу заходів, зазначених у параграфі 3 цієї статті.

6. У разі призначення виконавців відповідно до параграфа 3 держави-члени повинні забезпечити, щоб внесок таких призначених виконавців піддавався вимірюванню та перевірці і щоб призначені виконавці щорічно звітували про:

(a) загальний обсяг енергії, постаченої для цілей опалення та охолодження;

(b) загальний обсяг відновлюваної енергії, постаченої для цілей опалення та охолодження;

(c) обсяг скидного тепла та холоду, постачених для цілей опалення та охолодження;

(d) частку відновлюваної енергії та скидного тепла і холоду в загальному обсязі енергії, постаченої для цілей опалення та охолодження; та

(e) тип відновлюваного джерела енергії.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб інформація про енергоефективність і частку відновлюваної енергії в системах централізованого теплопостачання та охолодження надавалася кінцевим споживачам у легкодоступний спосіб, як-от на вебсайтах постачальників, у річних рахунках або за запитом.

2. Держави-члени повинні встановити необхідні заходи та умови, щоб дати змогу споживачам систем централізованого теплопостачання або охолодження, які не є ефективними системами централізованого теплопостачання та охолодження або які не є такими системами до 31 грудня 2025 року на основі плану, затвердженого компетентним органом, від’єднатися від них шляхом розірвання або змінення їхнього договору, щоб самим виробляти енергію для опалення та охолодження з відновлюваних джерел.

Якщо розірвання договору пов’язане з фізичним від’єднанням, умовою такого розірвання може бути компенсація витрат, безпосередньо понесених у зв’язку з фізичним від’єднанням, а також неамортизованої частини активів, необхідних для подачі тепла або холоду такому споживачу.

3. Держави-члени можуть обмежувати дію права на від’єднання шляхом розірвання або змінення договору згідно з параграфом 2 колом споживачів, які можуть довести, що заплановане альтернативне рішення для постачання енергії для цілей опалення та охолодження призводить до істотно вищої енергоефективності. Оцінювання енергоефективності альтернативного рішення для постачання енергії може ґрунтуватися на енергетичному сертифікаті.

4. Держави-члени повинні встановити необхідні заходи, щоб забезпечити внесок систем централізованого теплопостачання та охолодження у збільшення, зазначене у статті 23(1) цієї Директиви, шляхом реалізації принаймні одного з двох зазначених нижче варіантів:

(a) Докладання зусиль для збільшення частки енергії з відновлюваних джерел і скидного тепла та холоду в секторі централізованого теплопостачання та охолодження принаймні на один відсоток - середньорічний показник, розрахований для періоду з 2021 до 2025 року та для періоду з 2026 до 2030 року, починаючи із частки енергії з відновлюваних джерел і скидного тепла та холоду у 2020 році, вираженої як частка кінцевого споживання енергії в секторі централізованого теплопостачання та охолодження, шляхом реалізації заходів, які потенційно можуть викликати таке середньорічне збільшення в роки зі звичайними кліматичними умовами.

Держави-члени із часткою енергії з відновлюваних джерел і скидного тепла та холоду в секторі централізованого теплопостачання та охолодження, що перевищує 60%, можуть зараховувати будь-яку таку частку в якості середньорічного збільшення, зазначеного в першому підпараграфі цього пункту.

Держави-члени повинні встановити необхідні заходи для досягнення середньорічного збільшення, зазначеного в першому підпараграфі цього пункту, у їхніх інтегрованих національних планах з енергетики та клімату відповідно до додатка I до Регламенту (ЄС) 2018/1999 .

(b) Забезпечення того, щоб оператори систем централізованого теплопостачання або охолодження були зобов’язані приєднувати постачальників енергії з відновлюваних джерел і скидного тепла та холоду або були зобов’язані приєднувати сторонніх постачальників або купувати в них тепло чи холод з відновлюваних джерел і скидного тепла та холоду на основі недискримінаційних критеріїв, встановлених компетентним органом відповідної держави-члена, якщо їм необхідно здійснити одну або більше з таких дій:

(i) задовольнити попит нових споживачів;

(ii) замінити наявну потужність виробництва тепла або холоду;

(iii) розширити наявну потужність виробництва тепла або холоду.

5. Якщо держава-член реалізує варіант, зазначений у пункті (b) параграфа 4, оператор системи централізованого теплопостачання або охолодження може відмовитися приєднувати стороннього постачальника та купувати в нього тепло або холод в таких випадках:

(a) системі бракує необхідної потужності через інші постачення скидного тепла та холоду, тепла та холоду з відновлюваних джерел або тепла та холоду, вироблених за допомогою високоефективної когенерації;

(b) тепло або холод від стороннього постачальника не відповідає технічним параметрам, необхідним для приєднання та забезпечення надійної і безпечної експлуатації системи централізованого теплопостачання та охолодження; або

(c) оператор може довести, що надання доступу призведе до надмірного підвищення вартості тепла або холоду для кінцевих споживачів порівняно з вартістю використання основного місцевого джерела постачання тепла або холоду, з яким конкуруватимуть тепло та холод із відновлюваних джерелі чи скидне тепло та холод.

Держави-члени повинні забезпечити, щоб, коли оператор системи централізованого теплопостачання або охолодження відмовляє у приєднанні постачальника тепла або холоду відповідно до першого підпараграфа, такий оператор надав компетентному органу інформацію про причини відмови, а також про умови, які повинні бути виконані, і заходи, які повинні бути вжиті в системі, щоб забезпечити можливість приєднання, згідно з параграфом 9.

6. Якщо держава-член реалізує варіант, зазначений у пункті (b) параграфа 4, вона може звільнити операторів зазначених нижче систем централізованого теплопостачання або охолодження від застосування такого пункту:

(a) ефективні системи централізованого теплопостачання та охолодження;

(b) ефективні системи централізованого теплопостачання та охолодження, які використовують високоефективну когенерацію;

(c) системи централізованого теплопостачання та охолодження, які, згідно з планом, затвердженим компетентним органом, є ефективними системами централізованого теплопостачання та охолодження до 31 грудня 2025 року;

(d) системи централізованого теплопостачання та охолодження загальною розрахунковою тепловою потужністю нижче 20 МВт.

7. Право на від’єднання шляхом розірвання або змінення договору згідно з параграфом 2 може бути реалізоване окремими споживачами, спільними суб’єктами господарювання, створеними споживачами, або сторонами, які діють від імені споживачів. Для багатоквартирних будинків таке від’єднання може бути здійснене тільки на рівні всього будинку згідно із застосовним житловим правом.

8. Держави-члени повинні вимагати, щоб оператори систем розподілу принаймні кожні чотири роки оцінювали, у співпраці з операторами систем централізованого теплопостачання або охолодження в їхньому відповідному районі, потенціал систем централізованого теплопостачання або охолодження надавати послуги балансування та інші системні послуги, у тому числі управління попитом і зберігання надлишку електроенергії з відновлюваних джерел, і чи використання визначеного потенціалу буде ефективнішим за ресурсами та витратами порівняно з альтернативними рішеннями.

9. Держави-члени повинні забезпечити, щоб права споживачів і правила експлуатації систем централізованого теплопостачання та охолодження згідно із цією статтею чітко визначалися та забезпечувалися компетентним органом.

10. Держава-член не зобов’язана застосовувати параграфи 2-9 цієї статті, якщо:

(a) її частка централізованого теплопостачання та охолодження менше або дорівнює 2% загального споживання в секторі опалення та охолодження станом на 24 грудня 2018 року;

(b) її частка централізованого теплопостачання зросла понад 2% завдяки розвитку нового ефективного централізованого теплопостачання та охолодження на основі інтегрованого національного плану з енергетики та клімату згідно з додатком І до Регламенту (ЄС) 2018/1999 або результатів оцінювання, зазначених у статті 15(7) цієї Директиви; або

(c) її частка систем, зазначених у параграфі 6 цієї статті, складає понад 90% загального обсягу продажів у секторі централізованого теплопостачання та охолодження.

1. Для підвищення використання відновлюваної енергії у транспортному секторі кожна держава-член повинна встановити для постачальників палива обов’язок забезпечувати, щоб частка відновлюваної енергії в кінцевому споживанні енергії у транспортному секторі становила принаймні 14% до 2030 року (мінімальна частка) згідно з індикативною траєкторією, встановленою державою-членом і розрахованою відповідно до методології, визначеної в цій статті та у статтях 26 і 27. Комісія повинна оцінити такий обов’язок для цілей подання законодавчої пропозиції до 2023 року для його збільшення у випадку подальшого суттєвого скорочення витрат при виробництві відновлюваної енергії, якщо потрібно виконати міжнародні зобов’язання Союзу щодо декарбонізації або якщо суттєве зниження споживання енергії в Союзі обґрунтовує таке збільшення.

Держави-члени можуть звільнити від застосування або розмежувати різних постачальників палива і різні енергоносії при встановленні обов’язку для постачальників палива, забезпечуючи врахування різних ступенів зрілості та вартості різних технологій.