Захворюваність на туберкульоз більш поширена серед чоловіків. За даними МОЗ, у 2020 році кількість чоловіків з уперше в житті встановленим діагнозом туберкульозу в 2,5 раза більша ніж кількість жінок, яким встановлено такий діагноз (відповідно 50 та 20 осіб у розрахунку на 100000 населення відповідної статі).
Жінки в 1,4 раза частіше порівняно з чоловіками хворіють на хронічні захворювання, особливо жінки похилого віку.
Вартість лікування часто є перешкодою для жінок і чоловіків, особливо тих, які належать до вразливих груп, для звернення до лікаря. Відповідно до результатів дослідження "Індекс здоров’я. Україна", проведеного у 2018 році міжнародним фондом "Відродження", фінансові бар’єри до лікування більше відчувають жінки, ніж чоловіки. Так, 18 відсотків жінок порівняно з 9 відсотків чоловіків зменшують кількість препаратів через брак коштів. Відмовляються або відкладають лікування з огляду на фінансові чинники жінки і чоловіки після 45 років, особливо ті, кому виповнилося 60 років і більше.
Недостатнє фінансування системи охорони здоров’я призводить до недостатнього надання високоякісних медичних послуг, зокрема послуг з охорони репродуктивного здоров’я, особливо жінкам, які перебувають у тяжкому матеріальному становищі, проживають у сільській місцевості.
Погіршується репродуктивне здоров’я чоловіків, поширена жіноча та чоловіча безплідність.
За даними Добровільного національного огляду щодо Цілей сталого розвитку в Україні 2020 року, незадоволені потреби осіб похилого віку, які проживають у сільській місцевості, в амбулаторному лікуванні становлять в середньому 47 відсотків, у реабілітаційному поліклінічному лікуванні - 81 відсоток, у стаціонарному лікуванні - 71 відсоток, в екстреній медичній допомозі - 32 відсотки.
Спостерігається зростання рівня материнської смертності. За даними Держстату, коефіцієнт материнської смертності у 2020 році становив 18,7 випадка материнської смерті на 100000 живонароджених (у 2018 році - 12,5). У сільській місцевості цей показник становив 23 випадки на 100000 живонароджених.
Існує потреба у забезпеченні збереження репродуктивного здоров’я, зокрема у придбанні обладнання для медичного обстеження жінок з інвалідністю, наданні послуг, які забезпечують безпечну вагітність та пологи у сільських місцевостях та віддалених гірських районах, для ромських громад тощо.
Хоча рівень підліткової народжуваності в Україні скорочується, за цим показником наша держава значно випереджає європейські держави. Серед загальної кількості дівчат, які народили у підлітковому віці, переважають дівчата із сільської місцевості.
Для жінок і чоловіків важливі інформація та доступ до безпечних, ефективних та прийнятних програм планування сім’ї, а також можливість їх вибору.
Усі жінки мають бути забезпечені необхідними медичними послугами для безпечної вагітності та пологів.
На сьогодні існує потреба в забезпеченні рівного доступу ВІЛ-інфікованих жінок до медико-соціальних послуг, зокрема у сфері охорони сексуального та репродуктивного здоров’я, протидії стигматизуючому ставленню до ВІЛ-інфікованих людей у суспільстві.
Відповідно до результатів дослідження становища ромських жінок в Україні, проведеного ООН Жінки разом із міжнародною благодійною організацією "Ромський жіночий фонд "Чіріклі", існує стигма та дискримінація щодо ромів з боку медичних працівників, що впливає на доступ ромських жінок до медичного обслуговування (40 із 60 опитаних ромських жінок на Закарпатті сказали, що вони потерпають від дискримінації, нелюдського або принизливого ставлення з боку лікарів та інших співробітників лікарні).
Проблеми охорони здоров’я зросли через пандемію, пов’язану із поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Серед загальної кількості осіб, у яких було підтверджено гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2, - 60 відсотків жінок. Водночас смертність чоловіків від цієї хвороби вища за смертність жінок (серед померлих - 53 відсотки чоловіків та 47 відсотків жінок).
Серед медичних працівників більше жінок, і ризик зараження вірусом у них значно більший. Потребує зміцнення психічне здоров’я медичних працівників, які під час пандемії стають свідками страждань та смертей пацієнтів і перевтомлюються.
Забезпечення гендерної рівності у медійній сфері
Серйозною перешкодою у подоланні гендерної нерівності в усіх сферах життєдіяльності суспільства є усталені гендерні стереотипи як у населення, так і у державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування. Засоби масової інформації часто стають джерелом поширення стереотипів.
Так, експерти громадської організації "Інститут масової інформації" та спільноти "Детектор медіа" зафіксували, що у лютому 2021 року 5 із 20 досліджуваних онлайн-медіа опублікували сексистські та дискримінаційні матеріали щодо жінок. У цей же моніторинговий період українські онлайн- видання та телеканали цитували жінок як експертів у середньому у 28,2 відсотка матеріалів. Про чоловіків як експертів йдеться майже втричі частіше - у 71,8 відсотка матеріалів. Жінки-героїні є в 34 відсотків, чоловіки - у 66 відсотків матеріалів.
Під час анонімного адресного опитування працівників медіа, яке було проведено у лютому 2021 року громадською організацією "Інститут масової інформації", 37 відсотків працівників медіа зазначили, що вони б відслідковували гендерний баланс серед експертів та героїв у їх матеріалах за умови публічної підтримки гендерної політики на державному рівні та прикладів високопосадовців, 23 відсотки - за вимогою або за підтримки керівництва, 22 відсотки - у разі визнання медіаспільнотою трендовим дотримання гендерного балансу. Разом з тим 21 відсоток медійників зазначили, що їх ніщо не спонукає дотримуватися гендерного балансу в їхніх матеріалах, а 15 відсотків - що їм бракує інформації на тему гендерного балансу, щоб зрозуміти, для чого це потрібно.
Спостерігається також недостатній рівень обізнаності працівників засобів масової інформації з питань недискримінації та забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків та відсутність нульової толерантності до дискримінації та насильства за ознакою статі, зокрема до сексизму. Існує потреба у створенні гендерно чутливих стандартів та путівників для медіа.
В Україні зростає кількість інформаційно-комунікаційних та просвітницьких кампаній про роль жінок у науці, культурі та економічному розвитку держави, а також щодо протидії домашньому насильству, популяризації відповідального батьківства та збалансованому розподілу сімейних обов’язків тощо.
У 2021 році розпочато проведення гендерного моніторингу каналів телебачення України за методологією, розробленою на запит та за участю Національної ради з питань телебачення та радіомовлення за підтримки Уряду Швеції та Національного демократичного інституту міжнародних відносин.
Концепція комунікації у сфері гендерної рівності сприятиме підвищенню рівня обізнаності та розуміння органами державної влади та громадськістю поняття гендерної рівності, основних напрямів державної політики, переваг для українського суспільства, а також їх першочергового значення для розвитку та миру в Україні.
Економічні можливості
Про нерівні економічні можливості жінок і чоловіків свідчать низька економічна активність жінок, розрив в оплаті праці жінок і чоловіків (середня оплата праці чоловіків на 20,4 відсотка перевищує оплату праці жінок). У 2020 році гендерний розрив в оплаті праці у таких видах економічної діяльності, як мистецтво, спорт, розваги та відпочинок, становив 36,5 відсотка, поштова та кур’єрська діяльність - 36 відсотків, фінансова та страхова діяльність - 32 відсотки.
Це спричинено вертикальною та горизонтальною сегрегацією на ринку праці: жінки часто працюють у низькооплачуваних сферах, наприклад, у бюджетній, та на посадах нижчого рівня (в освіті у 2020 році працювало 78,3 відсотка жінок, середня заробітна плата яких становила 79,4 відсотка середньої в Україні; 81,5 відсотка жінок - у сферах охорони здоров’я та надання соціальної допомоги, середня заробітна плата яких -74,3 відсотка середньої в Україні). На початок 2021 року частка жінок серед керівників юридичних осіб становила 29,2 відсотка, серед керівників концернів - лише 7,5 відсотка та серед керівників корпорацій - 12,4 відсотка.
За результатами обстеження робочої сили у 2020 році серед осіб працездатного віку відповідної статі зайнятими були 61,5 відсотка жінок та 69,9 відсотка чоловіків. Найбільша відмінність у рівнях зайнятості жінок і чоловіків спостерігалася серед населення у віці 25-29 років (61,7 відсотка серед жінок та 82,1 відсотка серед чоловіків).
Серед жінок більше поширена неповна та часткова зайнятість - зокрема, у структурі зайнятого населення частково зайняті жінки становлять 19,6 відсотка, чоловіки - 11,3 відсотка. Серед неформально зайнятого населення віком 15-70 років чоловіки становлять 60,4 відсотка. Неформальна зайнятість найбільш була поширена серед осіб віком 40-49 років (24,3 відсотка) та мешканців сільської місцевості (55,1 відсотка).
Внаслідок поширення гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, ситуація на ринку праці ускладнилася: рівень зайнятості населення віком 15-70 років скоротився з 58,2 відсотка у 2019 році до 56,2 відсотка у 2020 році, зокрема серед жінок відповідно з 52,9 відсотка до 51,2 відсотка. Рівень безробіття населення віком 15-70 років (за методологією Міжнародної організації праці) зріс з 8,2 відсотка до 9,5 відсотка робочої сили відповідного віку, а серед жінок - з 7,9 відсотка до 9,1 відсотка. Скоротилася зайнятість жінок, які були зайняті у роздрібній торгівлі, готельному та туристичному бізнесі - секторах, в яких жінки становлять основну частину робочої сили.
За розрахунками Мінекономіки, основаними на статистичних даних ДПС, частка жінок серед фізичних осіб - підприємців у 2020 році становила 48,7 відсотка. У 2020 році частка жінок серед фізичних осіб - підприємців порівняно з 2019 роком збільшилася на 2,9 відсотка, чоловіків - на 2,1 відсотка. Натомість жінки все ще зіштовхуються з перешкодами у створенні та веденні бізнесу. До них належать: доступ до фінансів, несприятливі правила ведення бізнесу, стереотипи, вибір видів бізнесу та галузей, прогалини в інформуванні та навчанні, відсутність достатньої соціальної підтримки та мереж спеціалізованої освіти, професійна сегрегація, подвійне навантаження у зв’язку із виконанням професійних та домашніх обов’язків.
Залишається на низькому рівні практика застосування позитивних дій для забезпечення представництва жінок у складі рад директорів та наглядових рад державних та приватних компаній.
У сільському господарстві існують значні гендерні розриви між жінками і чоловіками. За даними Держстату, на початок 2021 року у загальній кількості фермерських господарств лише 20,8 відсотка очолюють жінки. Жінки переважно володіють фермерськими господарствами без чіткої спеціалізації та меншими за розміром. Середня оплата праці чоловіків у сільському господарстві у 2020 році на 20,3 відсотка перевищувала оплату праці жінок.
Сільські жінки відіграють ключову роль у неформальній сільськогосподарській діяльності, веденні домашнього господарства, при цьому вони характеризують себе як незайняті. Вони часто зайняті сезонно або неповний робочий день. Розв’язання проблеми зайнятості у сільській місцевості матиме вирішальне значення для досягнення цілі 8 сталого розвитку України - до 2030 року забезпечити рівень зайнятості 70 відсотків населення у віці 20-64 роки.
Економічні можливості жінок обмежують: нерівний розподіл сімейних обов’язків (жінки витрачають на неоплачувану хатню роботу майже у два рази більше часу, ніж чоловіки); обмежені можливості поєднання професійних та сімейних обов’язків; дискримінація та насильство за ознакою статі, зокрема сексизм та сексуальні домагання на робочому місці.
Брак доступних та якісних послуг публічної інфраструктури з догляду за дітьми, особливо в сільській місцевості, обмежує можливості суспільної реалізації жінок, які мають дітей дошкільного віку. Так, за даними Держстату, охоплення дітей віком до п’яти років закладами дошкільної освіти в сільській місцевості у 2020 році становило 48,7 відсотка, у міській - 75,2 відсотка.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30 січня 2019 р. № 68 (Офіційний вісник України, 2019 р., № 16, ст. 543) затверджено Порядок відшкодування вартості послуги з догляду за дитиною до трьох років "муніціпальна няня". У межах цієї послуги для одного з батьків, опікунів дитини оформляються щомісячні адресні компенсаційні виплати за надані послуги по догляду за дитиною до трьох років з боку юридичних осіб або підприємців, яким законодавчо дозволено провадити таку діяльність. Такі компенсаційні виплати прирівнюються до розміру прожиткового мінімуму для дітей віком до шести років і надаються за кожну дитину, щодо якої на основі оформленого відповідним чином договору здійснюється догляд. Протягом 2019-2020 років послугою "муніціпальна няня" скористалися 71246 сімей.
Під час пілотного обстеження використання часу, включаючи неоплачувану хатню та доглядову працю в домашньому господарстві, проведеного у 2020 році дослідницькою агенцією "Інфо Сапієнс" на замовлення Мінсоцполітики, виявлено, що жінки витрачають на неоплачувану хатню роботу у два рази більше часу, ніж чоловіки.
У світовій практиці для збору даних щодо витрат часу населення, зокрема на неоплачувану роботу в домашньому господарстві, використовується обстеження використання часу (time-use survey), яке надалі необхідно впровадити і в Україні.
Законом України від 15 квітня 2021 р. № 1401-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення рівних можливостей матері та батька у догляді за дитиною" передбачено одноразову оплачувану відпустку при народженні дитини, що надається не пізніше ніж протягом трьох місяців з дня народження дитини чоловіку, дружина якого народила дитину; батьку дитини, який не перебуває у зареєстрованому шлюбі з матір’ю дитини, за умови, що вони спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки; бабі або діду, або іншому повнолітньому родичу дитини, які фактично здійснюють догляд за дитиною, мати чи батько якої є одинокою матір’ю (одиноким батьком). Даний Закон створює умови для забезпечення рівних можливостей матері та батька на догляд за дитиною та поєднання трудової діяльності із сімейними обов’язками.
Постановою Кабінету Міністрів України від 7 липня 2021 р. № 693 (Офіційний вісник України, 2021 р., № 56, ст. 3459) затверджено Порядок надання відпустки при народженні дитини.
Залишається низькою обізнаність населення щодо дискримінації та насильства за ознакою статі, зокрема сексизму та сексуальних домагань на робочому місці, а також відсутні механізми попередження та реагування на такі прояви на підприємствах, в установах, організаціях.
На сьогодні актуальним питанням є розроблення інструментарію, який дасть змогу виявляти потреби та бар’єри для різних груп жінок і чоловіків під час користування інфраструктурою. Врахування виявлених проблем попередить соціальне вилучення окремих груп жінок і чоловіків та розширить можливості їх зайнятості та участі у суспільному житті.
Розвиток інфраструктури може позитивно вплинути на розв’язання таких проблем, які переважно виникають у жінок, як брак вільного часу через нерівномірний розподіл сімейних обов’язків з догляду за дітьми та іншими родичами, які потребують допомоги, обмежені економічні можливості та їх менша участь у прийнятті рішень.
Забезпечення гендерної рівності має важливе значення для зменшення регіональних економічних і соціальних диспропорцій, забезпечення довгострокового розвитку регіонів, передусім завдяки можливості повною мірою використовувати людські ресурси для розвитку економіки.
Громадська організація "Український жіночий конгрес" за підтримки Національного демократичного інституту міжнародних відносин у липні 2021 року розпочала серію зустрічей у регіонах, присвячених найбільш актуальним питанням участі жінок в економічному відновленні регіонів та подоланні наслідків глобальної пандемії гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. За результатами підготовлено практичні рекомендації для центральних та місцевих органів виконавчої влади щодо практичних заходів для ефективного економічного відновлення.
У межах міжнародної ініціативи "Партнерство Біарріц" Уряд визначив зобов’язання щодо зменшення розриву в оплаті праці жінок і чоловіків, розвитку інклюзивного та гендерно чутливого публічного простору (дружнього до сімей з дітьми та маломобільних груп населення).
План заходів з реалізації зобов’язань Уряду України, взятих в рамках міжнародної ініціативи "Партнерства Біарріц" з утвердження гендерної рівності, передбачає проведення моніторингу та оцінки інклюзивності об’єктів житлового та громадського призначення з урахуванням гендерного аспекту, прийняття та реалізацію Національної стратегії щодо зменшення гендерного розриву в оплаті праці на період до 2023 року, а також забезпечення досягнення Україною відповідності критеріям членства Міжнародної коаліції за рівну оплату праці (EPIC).
Кабінет Міністрів України як член коаліції "Економічна справедливість та права" міжнародної ініціативи "Коаліція дій для сприяння досягненню гендерної рівності" взяв на себе зобов’язання підготувати пропозиції щодо ратифікації Конвенції Міжнародної організації праці № 190 "Про викорінення насильства та домагань у сфері праці" від 2019 року, розробити та прийняти Закон України "Про рівне винагородження за працю рівної цінності", до 2026 року скоротити гендерний розрив в оплаті праці жінок і чоловіків до 16 відсотків.
З метою підвищення обізнаності роботодавців щодо шляхів забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у трудових відносинах (зменшення розриву в оплаті праці жінок і чоловіків, протидії дискримінації за ознакою статі, поєднання сімейних та професійних обов’язків) видано наказ Мінсоцполітики від 29 січня 2020 р. № 56, яким затверджено Методичні рекомендації щодо внесення до колективних договорів та угод положень, спрямованих на забезпечення рівних прав і можливостей жінок та чоловіків у трудових відносинах.
У зв’язку із широкомасштабним вторгненням Російської Федерації в Україну гострої актуальності набуває проблема працевлаштування внутрішньо переміщених осіб, серед яких переважають жінки з дітьми. В умовах воєнного стану спрощено порядок отримання статусу безробітного та виплати допомоги по безробіттю. Для заохочення роботодавців до працевлаштування внутрішньо переміщених осіб держава запровадила компенсацію витрат на оплату праці працевлаштованих жінок і чоловіків цієї категорії у розмірі мінімальної заробітної плати протягом двох місяців.
Окремою проблемою є працевлаштування громадян України (переважно жінок), які були переміщені за кордон.
Зруйнована внаслідок повномасштабної війни інфраструктура, зупинені або скорочені бізнес-процеси актуалізують проблему відновлення та повноцінної участі жінок в економічній діяльності.
Навколишнє природне середовище
Соціальні відносини між жінками та чоловіками відіграють ключову роль у користуванні природними ресурсами та контролі над ними.
Згідно з Пекінською декларацією жінки сприяють сталому розвитку через їх турботу про якість життя для теперішніх та майбутніх поколінь своїх держав, громад та сімей. Жінки часто виконують провідні ролі у просуванні екологічного та повторного використання і переробки ресурсів, а також мінімізації відходів та надмірного споживання. Жінки приділяють більше уваги охороні навколишнього природного середовища та екологічно чистим продуктам, а також відіграють важливу роль у розробленні стійких та екологічно обґрунтованих моделей споживання і виробництва, підходів до управління природними ресурсами.
Водночас жінки меншою мірою, ніж чоловіки, залучені до формування політики і прийняття рішень на всіх рівнях щодо використання, збереження та охорони природних ресурсів і навколишнього природного середовища та менше беруть участь у публічних громадських заходах, що може суттєво вплинути на концепцію формування політики у цій сфері. Разом з тим жінки дуже часто залучені до діяльності саме в тих галузях, які найвразливіші до глобальних кліматичних змін, наприклад, у сільському господарстві.
Жінки вразливіші до наслідків зміни клімату, ніж чоловіки: серед постраждалих під час стихійного лиха переважають жінки передусім похилого віку, з дітьми, сільські мешканці; збільшується навантаження на жінок у зв’язку із збільшенням роботи з догляду.
Збройна агресія Російської Федерації проти України несе серйозні екологічні загрози: забруднення атмосферного повітря та ґрунтів хімічними продуктами внаслідок вибухів боєприпасів; забруднення території відходами та металобрухтом; припинення роботи очисних споруд; знищення ландшафтів та рослинності у зв’язку з використанням військової техніки та будівництвом оборонних споруд; знищення значних площ лісів унаслідок викликаних воєнними діями пожеж та неконтрольованих рубок. Підвищуються ризики, пов’язані із забезпеченням продовольством і питною водою, стабільним існуванням екосистем, впливом на здоров’я і життя різних груп жінок і чоловіків. Причому ці загрози мають сильніший вплив на ті верстви населення, які найбільше залежать від природних ресурсів, мають менше засобів для реагування на стихійні лиха і адаптації, зокрема бідне населення, сільських мешканців.
Згідно з дослідженням "Гендерна рівність на робочих місцях в енергетиці України", проведеним у межах проекту "Енергетична безпека" у 2019 році, що впроваджується Агентством США з міжнародного розвитку, людські ресурси в енергетиці диференційовані за ознакою статі. Серед жінок значно більша частка тих, хто має непрофільну щодо своєї поточної роботи освіту, ніж серед чоловіків. Жінки часто виконують низькокваліфіковані та нетехнічні роботи в енергетичному секторі. Жінки недостатньо представлені на керівних посадах у сфері енергетики.
Жінки більше часу, ніж чоловіки, приділяють неоплачуваній домашній роботі, тому більше залежать від джерел енергії для використання побутових приладів. Забруднюючі електронні пристрої та паливо можуть мати негативний вплив на репродуктивне здоров’я жінок. Вразливими є такі споживачі енергетичних ресурсів, як жінки похилого віку, жінки, які самостійно виховують дітей.
Інновації у виробництві відновлюваної енергії сприятимуть зростанню кількості робочих місць та потребуватимуть фахівців у цій галузі. З огляду на це необхідне збільшення участі жінок в енергетичній галузі, а також у наукових дослідженнях у цій сфері.
Принципи Стратегії
Стратегія базується на таких принципах:
верховенство права, законність і справедливість;
рівність та недискримінація у забезпеченні прав людини;
інтерсекційність та врахування потреб різних груп жінок і чоловіків залежно від можливості дискримінації за віком, статтю, місцем проживання, сімейним станом, наявністю інвалідності, ВІЛ-позитивним статусом, етнічною та/або національною приналежністю та іншими ознаками;
об’єктивність та обґрунтованість визначення проблем у сфері забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, пошук оптимальних варіантів їх розв’язання;
інклюзивність та широке, активне і значуще залучення жінок і чоловіків та усіх заінтересованих сторін до реалізації, моніторингу та оцінки прогресу реалізації Стратегії;
відповідність міжнародним нормам та зобов’язанням;
відкритість процесу реалізації положень Стратегії та надійний механізм підзвітності, включаючи конкретність, досяжність цілей та вимірюваність очікуваних результатів реалізації Стратегії;
забезпечення своєчасного реагування на нові виклики, що існують у сфері прав людини.
Також Стратегія відповідає основним принципам глобального Порядку денного сталого розвитку до 2030 року та Цілям сталого розвитку:
підхід, орієнтований на пріоритет прав людини, - концептуальна основа для людського розвитку, що базується на міжнародних стандартах прав людини, відповідних міжнародних документах та спрямований на захист, збереження і відновлення прав людини та основоположних свобод;
не залишати нікого осторонь - центральна трансформаційна мета сталого розвитку для викорінення бідності в усіх її формах, подолання дискримінації та відторгнення (ексклюзії), зменшення нерівності та вразливості, які обмежують доступ людини до суспільних благ та унеможливлюють її повноправну участь у житті соціуму та держави.
Мета та результати реалізації Стратегії
Метою Стратегії є зменшення фактичної нерівності жінок і чоловіків у всіх сферах життєдіяльності суспільства та забезпечення впровадження міжнародних та європейських стандартів рівності.
Результатом реалізації Стратегії мають стати застосування системного підходу до реалізації державної політики забезпечення гендерної рівності та консолідація дій центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, інститутів громадянського суспільства, суб’єктів господарювання для забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у всіх сферах життєдіяльності суспільства, зокрема в подоланні наслідків повномасштабної війни.
Реалізація Стратегії сприятиме, зокрема, поступу у виконанні міжнародних договорів України у сфері прав людини, зокрема Цілей сталого розвитку, Пекінської декларації, Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, а також Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, та виконанню зобов’язань, взятих у межах міжнародних ініціатив, імплементації міжнародних стандартів, зокрема Організації економічного співробітництва та розвитку, Світової організації торгівлі стосовно забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, а також поліпшенню позицій України в міжнародних рейтингах гендерної рівності.
З урахуванням викликів, зумовлених повномасштабною війною на території України, Стратегія передбачає:
інтеграцію гендерного підходу в процеси надання гуманітарної допомоги, післявоєнного відновлення та розвитку України;
значущу участь жінок у процесах відновлення, зокрема у прийнятті рішень, на всіх рівнях (від національного рівня до рівня громади);
розбудову потенціалу державних службовців з питань інтеграції гендерного підходу до процесів відновлення.
Стратегічні цілі, завдання, спрямовані на досягнення цілей, етапи їх виконання, очікувані результати
Мета Стратегії досягається за стратегічними цілями, якими визначаються підходи до формування політики, шляхи розвитку національного механізму забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків та відповідають завданням, встановленим у національних Цілях сталого розвитку, а також напрямам Пекінської декларації.
Стратегічна ціль 1. Національний механізм забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків функціонує ефективно та має спроможність підтримувати формування, впровадження, моніторинг та оцінювання політики гендерної рівності в різних сферах суспільного життя та на всіх рівнях
Досягнення цієї цілі відповідатиме пріоритетам Пекінської декларації за напрямами "Інституційні механізми поліпшення становища жінок", "Участь жінок у роботі директивних органів і в процесі прийняття рішень", а також сприятиме виконанню завдань, визначених Цілями сталого розвитку: забезпечення гендерної рівності, розширення прав і можливостей усіх жінок та дівчат, зміцнення засобів здійснення і активізація роботи в рамках глобального партнерства в інтересах сталого розвитку.
Проблеми, розв’язанню яких сприятиме досягнення стратегічної цілі 1:
недостатній рівень практичного застосування гендерних підходів з урахуванням міжнародних стандартів у діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, зокрема під час проведення реформ, розроблення стратегічних та програмних документів у всіх сферах життєдіяльності суспільства, стратегій розвитку територіальних громад, антикорупційного законодавства, що призводить до неврахування потреб та інтересів різних груп дівчат і хлопців, жінок і чоловіків та не покращує становище найбільш вразливих груп;
недостатність кадрового забезпечення структурних підрозділів, відповідальних за забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, недостатня кількість радників з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, запобігання та протидії насильству за ознакою статі в органах державної влади та органах місцевого самоврядування;
низький рівень інституційної спроможності органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо реалізації принципу рівних прав та можливостей жінок і чоловіків;
недостатня спроможність центральних органів виконавчої влади щодо проведення оцінювання гендерного впливу галузевих реформ;
відсутність системного фінансування програм у сфері забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на місцевому рівні;
недостатність статистичних та адміністративних даних, дезагрегованих за ознаками статі, віку, етнічної приналежності, наявності інвалідності, місцевості проживання та іншими релевантними ознаками, для ґрунтовного аналізу становища різних груп дівчат і хлопців, жінок і чоловіків, що обмежує можливості розв’язання найбільш актуальних проблем у всіх сферах життєдіяльності суспільства з урахуванням потреб різних груп дівчат і хлопців, жінок і чоловіків;
недостатнє використання потенціалу громадських об’єднань, які працюють у сфері забезпечення прав людини та рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, та жіночих громадських об’єднань для формування та реалізації державної гендерної політики на національному та місцевому рівні;
гендерний дисбаланс у Верховній Раді Україні, представницьких органах місцевого самоврядування, органах виконавчої влади всіх рівнів;
низький рівень розуміння проблематики гендерної рівності в суспільстві загалом і державними службовцями та посадовими особами місцевого самоврядування, збереження усталених гендерних стереотипів щодо соціальних ролей жінок і чоловіків, що призводить до відсутності сталої практики проведення ними аналізу потреб різних цільових груп дівчат і хлопців, жінок і чоловіків на етапі розроблення проектів нормативно-правових актів, загальнодержавних програм, стратегій розвитку галузей, регіонів, сіл, селищ, міст, а також під час надання послуг та врахування результатів такого аналізу у бюджетному процесі;
недостатній рівень залучення органами місцевого самоврядування жінок і чоловіків, зокрема з числа вразливих груп, до участі у врядуванні та розвитку громад.
Оперативна ціль 1.1. Підвищено спроможність інституційного механізму забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків
Завдання для реалізації оперативної цілі:
врахування принципу забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків та застосування гендерних підходів відповідно до міжнародних стандартів у нормативно-правових актах, загальнодержавних стратегіях розвитку, регіональних стратегіях розвитку, стратегіях розвитку територіальних громад, а також у проектах міжнародної технічної допомоги;
забезпечення координації діяльності всіх суб’єктів інституційного механізму забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків для проведення регулярного моніторингу виконання міжнародних та національних зобов’язань;
забезпечення проведення оцінювання становища різних груп дівчат і хлопців, жінок і чоловіків за допомогою аналізу даних статистичної та адміністративної звітності за статтю, віком, етнічною приналежністю, наявністю інвалідності, місцевістю проживання та іншими ознаками;
забезпечення включення до перспективних завдань розвитку державної статистики заходів щодо запровадження вибіркового обстеження використання часу (time-use survey);
забезпечення застосування гендерно орієнтованого підходу у бюджетному процесі на державному та місцевому рівні;
забезпечення впровадження системного підходу до формування компетенцій державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування, зокрема керівників, з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, а також підвищення обізнаності у сфері гендерної рівності, формування гендерної чутливості, розвінчування стереотипів.
Очікувані результати:
нормативно-правові акти, державні програми, загальнодержавні стратегії розвитку, регіональні стратегії розвитку, стратегії розвитку територіальних громад враховують принцип забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків та гендерні підходи;
національне законодавство гармонізовано з міжнародними стандартами у сфері недискримінації, гендерної рівності та прав жінок;
гендерний компонент враховано в усіх проектах і програмах міжнародної технічної допомоги;
функціонує ефективна система координації дій та співпраці центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, міжнародних організацій, громадських об’єднань, суб’єктів господарювання у сфері забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків;
створено базу для оцінювання становища різних груп дівчат і хлопців, жінок і чоловіків: статистична та адміністративна звітність відображає становище та потреби різних груп жінок і чоловіків, дівчат і хлопців та використовується для формування політики у всіх сферах життєдіяльності суспільства; підприємства, установи та організації проводять гендерні аудити та впроваджують політику рівності на робочому місці;
гендерно орієнтований підхід застосовується у бюджетному процесі на державному та місцевому рівні;
державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування мають високий рівень гендерної чутливості, володіють навичками аналізу потреб різних цільових груп дівчат і хлопців, жінок і чоловіків, володіють гендерними компетенціями (щодо застосування гендерного підходу, гендерного аналізу, гендерно орієнтованого підходу в бюджетному процесі, проведення гендерних аудитів, гендерно-правової експертизи) та враховують результати аналізу під час формування та реалізації політики;
органи місцевого самоврядування впровадили гендерно орієнтоване врядування, що сприяє забезпеченню гендерної рівності і соціальної справедливості та реалізації можливостей жінок і чоловіків, зокрема з числа вразливих груп, брати участь у врядуванні та розвитку територій територіальних громад.
Оперативна ціль 1.2. Забезпечено рівні права та можливості жінок і чоловіків у процесі прийняття управлінських рішень
Завдання для реалізації оперативної цілі:
забезпечення досягнення збалансованого представництва жінок і чоловіків у прийнятті управлінських рішень в органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в організаціях, зокрема шляхом запровадження позитивних дій (гендерні квоти, програми наставництва, менторські програми);
забезпечення проведення консультацій з об’єднаннями громадян, які представляють різні групи жінок та чоловіків (ВІЛ-інфіковані особи, особи з інвалідністю, сільські мешканці, представники національних меншин (зокрема кримськотатарської, ромської), внутрішньо переміщені особи, ветерани війни та інші), під час формування та реалізації державної політики, а також моніторингу виконання міжнародних та національних зобов’язань у сфері гендерної рівності, зокрема шляхом участі таких громадських об’єднань у консультативно-дорадчих органах, громадських радах, експертних та робочих групах, утворених при центральних та місцевих органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування;
забезпечення проведення регулярних інформаційно-просвітницьких та навчальних заходів для різних груп жінок, зокрема з числа вразливих категорій, щодо методів та форм участі у формуванні, реалізації та оцінюванні політики на державному, регіональному та місцевому рівні.
Очікувані результати:
збільшилося представництво жінок серед депутатів усіх рівнів, на посадах державної служби категорії "А", у наглядових радах державних компаній;
представниці громадських об’єднань, які представляють різні групи жінок (ВІЛ-інфіковані особи, особи з інвалідністю, жінки, які проживають у сільській місцевості, представниці національних меншин (зокрема кримськотатарської, ромської), жінки з числа внутрішньо переміщених осіб, ветерани війни та інші), беруть учать у формуванні та реалізації державної політики та моніторингу виконання міжнародних та національних зобов’язань;
центральні та місцеві органи виконавчої влади враховують висловлені під час консультацій пропозиції громадських об’єднань, які працюють у сфері забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків та репрезентують різні групи жінок і чоловіків, у проектах нормативно-правових актів, стратегічних та програмних документів;
збільшилася частка населення без гендерних стереотипів;
жінки, зокрема із числа вразливих груп, обізнані щодо методів формування, реалізації та оцінювання політики на державному, регіональному та місцевому рівні та беруть участь у цих процесах.
Етапи виконання завдань, спрямованих на досягнення стратегічної цілі 1, та очікувані результати на кожному етапі:
Стратегічна ціль 2. Жінки та чоловіки вільні від насильства, зокрема пов’язаного з воєнними діями та збройними конфліктами, мають рівний доступ до правосуддя та беруть рівну участь у розбудові миру та постконфліктному відновленні
Ця ціль відповідає пріоритетам Пекінської декларації за напрямами "Насильство щодо жінок", "Жінки та збройні конфлікти" та "Права людини жінок", а також сприятиме виконанню завдань, визначених Цілями сталого розвитку: забезпечення гендерної рівності, розширення прав і можливостей усіх жінок та дівчат, скорочення нерівності, сприяння побудові миролюбного і відкритого суспільства в інтересах сталого розвитку, забезпечення доступу до правосуддя для всіх і створення ефективних, підзвітних та заснованих на широкій участі інституцій на всіх рівнях.
Проблеми, розв’язанню яких сприятиме досягнення стратегічної цілі 2:
незабезпечення реалізації механізму взаємодії суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі, визначеного Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" та Порядком взаємодії суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству і насильству за ознакою статі, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 р. № 658 (Офіційний вісник України, 2018 р., № 69, ст. 2332), з урахуванням реформи децентралізації та перерозподілу функцій відповідних органів, служб, закладів та установ;
недостатність мережі загальних та спеціалізованих служб підтримки осіб, які постраждали від насильства за ознакою статі, зокрема домашнього насильства, сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом для забезпечення їх доступу до спеціалізованих послуг, особливо у сільській місцевості;
обмеженість людських ресурсів, зокрема недостатність фахівців із соціальної роботи, психологів, а також недостатній рівень спеціальних знань і навичок у фахівців (особливо новопризначених), психологічне "вигорання" фахівців;
відсутність достовірних даних щодо поширеності всіх форм насильства за ознакою статі, зокрема домашнього насильства із розподілом за статтю, віком, наявністю/відсутністю інвалідності, характером відносин між постраждалими та кривдниками;
відсутність "нульової" толерантності суспільства до всіх форм насильства за ознакою статі, зокрема домашнього насильства, недостатня обізнаність населення з питань протидії насильству та, як наслідок, недооцінювання впливу засобів електронних комунікацій у ситуації цькування;
недостатнє врахування потреб різних груп жінок і чоловіків, які постраждали внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, у законах, стратегіях, програмах і планах щодо постконфліктного відновлення та розбудови миру, перехідного правосуддя та реінтеграції внутрішньо переміщених осіб тощо;
недостатнє представництво жінок у мирних перемовинах, недостатня залученість жінок до прийняття рішень щодо постконфліктного відновлення та роззброєння, до врегулювання та розв’язання міжнародного збройного конфлікту в Україні у складі структур безпеки і оборони;
недостатня залученість жінок, які постраждали внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, до процесів постконфліктного відновлення та розбудови миру на національному, регіональному та місцевому рівні для побудови мирних та інклюзивних спільнот, подолання безпекових викликів;
недостатнє представництво жінок серед військовослужбовців та працівників правоохоронних органів, особливо на рівні прийняття рішень; недостатнє забезпечення гідних умов праці для жінок та рівних з чоловіками можливостей у секторі безпеки та оборони;
відсутність дієвого механізму реагування на випадки всіх форм дискримінації за ознакою статі, зокрема на робочому місці;
низький рівень обізнаності населення щодо форм і проявів дискримінації за ознакою статі та наявних механізмів захисту від дискримінації, особливо серед жінок і чоловіків із числа вразливих груп, які зазвичай зазнають дискримінації за декількома ознаками;
обмежений доступ до правосуддя (територіальна віддаленість від правоохоронних органів та судів, відсутність фінансових ресурсів на оплату професійної правничої допомоги, яка надається адвокатами, необхідність сплати судового збору за подачу позовних заяв до суду, необізнаність щодо можливості отримання первинної та вторинної правової допомоги безоплатно в центрах з надання безоплатної вторинної правової допомоги) окремих груп жінок і чоловіків, зокрема жінок, які зазнають дискримінації за декількома ознаками (жінки з числа представників ромської національної меншини, внутрішньо переміщених осіб, осіб з інвалідністю, осіб похилого віку, ВІЛ-інфікованих осіб, жінки, які проживають у сільській місцевості та гірських населених пунктах та інші).
Завдання для реалізації стратегічної цілі 2 визначено у Національній стратегії у сфері прав людини, виконуватимуться в межах реалізації Державної соціальної програми запобігання та протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі на період до 2025 року, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2021 р. № 145 "Питання Державної соціальної програми запобігання та протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі на період до 2025 року" (Офіційний вісник України, 2021 р., № 19, ст. 804), Національного плану дій з виконання резолюції Ради Безпеки ООН 1325 "Жінки, мир, безпека" на період до 2025 року, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2020 р. № 1544, а також плану заходів з реалізації зобов’язань Уряду України, взятих в рамках міжнародної ініціативи "Партнерство Біарріц" з утвердження гендерної рівності, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2020 р. № 1578.
Оперативна ціль 2.1. Створено умови для ефективного запобігання та протидії всім видам насильства за ознакою статі
Завдання для реалізації оперативної цілі:
удосконалення механізму координації взаємодії суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі (передусім між обласними, Київською міською держадміністраціями, загальними та спеціалізованими службами підтримки осіб, які постраждали від домашнього насильства та насильства за ознакою статі, закладами освіти, охорони здоров’я, правоохоронними органами, центрами з надання безоплатної вторинної правової допомоги, судами, громадськими об’єднаннями, приватними надавачами послуг), для ефективного запобігання, реагування та покращення якості надання підтримки постраждалим від всіх форм насильства за ознакою статі;
створення дієвої системи спеціалізованих послуг для осіб, які постраждали від домашнього насильства та насильства за ознакою статі, сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом, з урахуванням потреб постраждалих;
удосконалення системи збору, оброблення та моніторингу даних з розподілом за статтю, віком та іншими характеристиками, а також проведення досліджень для виявлення рівня поширеності різних форм і проявів усіх видів насильства за ознакою статі, зокрема домашнього насильства, сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом, особливостей ставлення різних груп громадян до насильства за ознакою статі;
здійснення методичного забезпечення суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству і насильству за ознакою статі, з питань запобігання та протидії насильству за ознакою статі, сексуальному насильству, пов’язаному з конфліктом;
формування "нульової" толерантності суспільства до всіх видів насильства за ознакою статі, зокрема домашнього насильства, а також неупередженого ставлення населення до постраждалих від такого насильства;
протидія кібернасильству.
Очікувані результати:
забезпечено ефективний механізм взаємодії суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі, зокрема соціальних служб, правоохоронних органів, центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги, обласних, Київської міської держадміністрацій, судів, громадських об’єднань, приватних провайдерів послуг, для запобігання та реагування на всі форми насильства за ознакою статі, зокрема домашнього насильства;
запроваджено ефективні та доступні інструменти для запобігання та протидії всім формам насильства за ознакою статі, захисту постраждалих та притягнення кривдників до відповідальності;
забезпечено якість та доступність послуг постраждалим від усіх видів насильства за ознакою статі, зокрема через залучення надавачів послуг громадського сектору;
удосконалено систему збирання, оброблення, використання, обміну та моніторингу даних (з розподілом за статтю та іншими характеристиками) щодо поширення насильства за ознакою статі, сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом;
збільшилася частка населення з небайдужим ставленням до осіб, які постраждали від домашнього насильства та насильства за ознакою статі, насамперед жінок і дівчат, яке усвідомлює насильство за ознакою статі як порушення прав людини;
розроблено механізм протидії проявам кібернасильства.
Оперативна ціль 2.2. Створено умови для значущої участі жінок у прийнятті рішень щодо постконфліктного відновлення та розбудови миру
Завдання для реалізації оперативної цілі:
удосконалення нормативно-правової бази у сфері постконфліктного відновлення та розбудови миру, перехідного правосуддя та реінтеграції внутрішньо переміщених осіб, зокрема шляхом урахування потреб різних груп жінок і чоловіків, які постраждали від збройної агресії Російської Федерації;
створення умов для розширення участі жінок у складі міжнародних місій із врегулювання та розв’язання конфліктів, офіційних переговорних місій тощо;
розширення можливостей залучення жінок, що постраждали внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, та громадських об’єднань, які працюють у сфері захисту прав людини та/або представляють різні групи жінок, до процесів реагування на збройну агресію, постконфліктного відновлення та розбудови миру на національному, регіональному та місцевому рівні для побудови мирних та інклюзивних спільнот, подолання безпекових викликів;
забезпечення гідних умов праці для жінок та рівних з чоловіками можливостей у секторі безпеки та оборони; збільшення представництва жінок серед військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, працівників правоохоронних органів, в судових органах, прокуратурі.
Очікувані результати:
нормативно-правова база щодо постконфліктного відновлення та розбудови миру враховує потреби та інтереси жінок і чоловіків, дівчат і хлопців;
збільшилась кількість жінок у складі міжнародних місій із врегулювання та розв’язання збройних конфліктів, офіційних переговорних місій тощо, які беруть участь у прийнятті рішень;
жінки, які постраждали внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, нарівні з чоловіками залучені до постконфліктного відновлення на національному, регіональному та місцевому рівні для побудови мирних та інклюзивних спільнот, подолання безпекових викликів;
жінки нарівні з чоловіками мають гідні умови праці та можливості кар’єрного зростання, представлені на керівних посадах у секторі безпеки та оборони;
представники сектору безпеки та оборони володіють гендерними компетенціями та демонструють високий рівень гендерної чутливості.
Оперативна ціль 2.3. Забезпечено рівний доступ до правосуддя для жінок і чоловіків
Завдання для реалізації оперативної цілі:
створення ефективного механізму реагування на випадки всіх видів дискримінації та насильства за ознакою статі для забезпечення рівного доступу жінок і чоловіків, включаючи представників вразливих груп, які можуть потерпати від множинної дискримінації та насильства, до правосуддя, зокрема шляхом підвищення компетенції фахівців системи кримінального правосуддя;
підвищення рівня правової обізнаності населення щодо різних форм і проявів дискримінації, домашнього насильства та насильства за ознакою статі, наявних механізмів захисту від дискримінації та насильства, особливо серед представниць вразливих груп жінок, які можуть потерпати від множинної дискримінації.
Очікувані результати:
створено дієвий і доступний механізм реагування на випадки дискримінації та насильства за ознакою статі;
налагоджено систему збирання даних щодо отримувачів правової допомоги (з розподілом за статтю, віком, місцем проживання (міста та сільська місцевість), ознакою інвалідності та іншими ознаками вразливості);
представники всіх верств населення, включаючи найбільш вразливі групи жінок, які можуть потерпати від множинної дискримінації, добре обізнані про всі форми дискримінації, свої права та механізми захисту від дискримінації;
збільшилася частка жінок, зокрема тих, які належать до вразливих груп, які захистили свої порушені права, отримавши безоплатну правову допомогу (первинну, вторинну) у центрах із надання безоплатної вторинної правової допомоги;
особи, які стали об’єктом дискримінації за будь-якою ознакою, мають адекватні можливості юридичного захисту.
